Розділ 1. Теоретичні основи обліку готової продукції

Поняття та класифікація готової продукції

До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів, відповідає затвердженим стандартам, пройшла технічний контроль підприємства і здана на склад або замовнику (покупцю) згідно з діючим порядком прийняття продукції.

Готова продукція — це матеріальний результат виробничої діяльності підприємства. Крім випуску речовинної продукції, підприємство, може виконувати певні роботи для інших підприємств або надавати їм послуги. На відміну від речовинної продукції, під якою розуміється вираз «Готова продукція», цей вид продукції називають «виконані роботи та послуги». Таким чином, продукція підприємства може складатися з готової продукції та виконаних робіт та послуг.

Готова продукція, як правило, повинна здаватися на склад у підзвіт матеріально відповідальній особі. Великогабаритні вироби, сипучі і рідкі продукти, які не можуть бути здані на склад з технічних причин, приймаються представником замовника на місці їх виготовлення, комплектації і збірки.

Продукція, що підлягає здаванню замовнику на місці і не оформлена актом приймання, залишається в складі незавершеного виробництва і до складу готової продукції не включається. У продукцію промислового виробництва не можуть бути включені відходи виробництва навіть у тому випадку, коли їх продають на сторону.

Готова продукція на промисловому підприємстві проходить такі операції:

• а) випуск продукції з виробництва і здача її на склади;
• б) зберігання продукції на складах підприємства;
• в) відпуск продукції на місці одногороднім і відправка (відвантаження) іногороднім покупцям;
• г) відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів, для збуту продукції (наприклад, тара власного виробництва) та ін.;
• д) реалізація продукції (одержання грошей від покупців за відпущену продукцію).

При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Згідно з цією ознакою продукцію групують за формою, ступенем готовності та за технологічною складністю.

За формою:

• 1) уречевлена (матеріальна) — являє собою виріб, який має цільове призначення;
• 2) результати виконаних робіт;
• 3) результати наданих послуг.

За ступенем готовності:

• 1) готова продукція — продукція, яка придатна для вживання;
• 2) напівфабрикати — продукти окремих технологічних фаз, якій повинні пройти одну або декілька технологічних фаз обробки, перш ніж стати готовою продукцією;
• 3) незавершене виробництво — складається з продукції, виробленої підприємством, але не завершеної, тобто недостатньо переробленої, щоб бути використаною для поставки покупцям.

За технологічною складністю:

• 1) проста;
• 2) складна.

При цьому вона може бути основною, побічною або супутньою. За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція майже не відрізняється від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Основна продукція — це продукція, яка становить основну частину товарної продукції. В основному призначена для реалізації, але і її певна частина може споживатись на підприємстві в власних потребах.

Супутня продукція — це продукція, отримана в одному технологічному циклі (процесі) одночасно з основною. За якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої обробки або відпуску споживачам. Супутня продукція як вихідний елемент виробничого процесу має якісні та кількісні параметри, які повинні одержати вартісну характеристику.

Відповідно до П (С)БО 16 Витрати виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Якщо підприємство планує реалізовувати супутню продукцію, то необхідно оцінювати її за справедливою вартістю, якою буде ціна реалізації аналогічної готової продукції за вирахуванням витрат на завершення, реалізацію та надбавки (прибутки). готова продукція документування облік Побічна продукція — це продукція, що утворюється в комплексних виробництвах паралельно з основною і, на відміну від супутньої (допоміжної), не потребує додаткових витрат.

В поточному обліку продукція (роботи, послуги) групується за укрупненими позиціями:

• 1) вироби основного виробництва — готова продукція, що призначена для поставки (реалізації) споживачам;
• 2) товари широкого вжитку, вироблені з відходів — товари виготовлені з відходів основного виробництва та які широко використовуються в суспільстві;
• 3) запасні частини — як оборотні матеріальні активи призначені для використання на ремонт, реконструкцію, модернізацію обладнання і машин (у тому числі транспортних засобів), що належать підприємству;
• 4) виконані роботи та надані послуги — надані послуги та виконані роботи покупцям і замовникам.

Оцінка у звітному періоді може здійснюватися за фактичною собівартістю і за обліковими цінами з деяким відхиленням від фактичної собівартості. Наприкінці місяця обов’язковою умовою є облік готової продукції за фактичною собівартістю (визначається за даними аналітичного обліку затрат на виробництво). Сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від вартості готової продукції за обліковими цінами (при списанні з рахунка № 26 «Готова продукція») визначається як добуток рівня (відсотка) відхилень і вартості відпущеної зі складу готової продукції за обліковими цінами. Рівень (відсоток) відхилень визначається діленням суми — відхилень на початок місяця з сумою відхилень з продукції, що надійшла на склад із виробництва за звітний місяць, на і суму вартості залишку готової продукції за обліковими цінами на початок місяця та вартості оприбуткованої за звітний місяць з виробництва на склад готової продукції за обліковими цінами. Сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до реалізованої продукції, відображається записом:

Дебет рахунків, на яких відображено вибуття готової продукції (рах. № 20 «Виробничі запаси», 90 «Собівартість реалізації» та ін.).

Кредит рахунка № 26 «Готова продукція» .

Оцінка готової продукції при її продажу чи реалізації залежить від облікової політики підприємства. При цьому можуть використовуватися методи визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси». При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

• — ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
• — середньозваженої собівартості;
• — собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
• — нормативних затрат;
• — ціни продажу.

Метод ідентифікованої собівартості передбачає особливе маркування кожної одиниці запасів, що дозволяє в будь-який момент часу визначити вартість та дату витрачання кожної одиниці запасів. Даний метод доцільно застосовувати для запасів, які мають значну вартість та невелику кількість.

Метод ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси які були придбані першими продаються чи використовуються першими.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції, які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін.

Оцінку за цінами продажу застосовують підприємства роздрібної торгівлі, що мають значну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.

При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві оцінки:

• — оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою — первісна вартість (по Дт 901);
• — оцінка, що визначається за домовленістю сторін (по Кт 701).

Наприкінці місяця загальну кількість випущеної продукції оцінюють за прийнятими в обліку цінами підприємства і фактичною собівартістю. За даними відомості випуску готової продукції визначають результат роботи підприємства у процесі виробництва (різниця між фактичною і взятою для обліку собівартістю випущеної продукції), економію або перевитрати. У поточному обліку її оцінюють за «твердими» обліковими цінами (середньорічною плановою собівартістю, договірними або оптовими цінами або за фактичною виробничою собівартістю). Якщо готову продукцію оцінюють за середньорічною плановою собівартістю, то відхилення планової собівартості від фактичної обліковують окремо. На кінець місяця ці відхилення розподіляють між залишками нереалізованої продукції і реалізованими виробами. При оцінюванні її за іншими цінами відхилення визначають як різницю між цими цінами та фактичною собівартістю.