Антипросвітницький складник повісті-казки Е. Т. А. Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»

Тема: Антипросвітницький складник повісті-казки Е.Т. А. Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»

План:

Вступ

Розділ 1. Антипросвітницька спрямованість творів німецьких романтиків

1.1 Відношення німецької школи романтизму до ідей просвітництва

1.2 Специфіка романтизму Гофмана

Розділ 2. Антипросвітницькі мотиви у творі «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»

2.1 Соціально-психологічний аспект повісті-казки

2.2 Сатиричний та метафоричний зміст казки

2.3 Реалістичний і містичний світ у творі «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»

2.4 Протиставлення творчої людини і бездуховного філістера Висновки

Список використаної літератури

Вступ Найповнішим і найяскравішим втіленням поняття німецька романтична проза є творчість Ернста Теодора Амадея Гофмана. Гофман прийшов у літературу майже на двадцять років пізніше за представників першого покоління німецького романтизму, але саме йому судилося стати не просто знаковою фігурою цього напряму в національній літературі, а й сфокусувати у своїй творчості всі найхарактерніші його риси, головні образи і теми, центральні ідеї.

Ернста Теодора Амадея Гофмана називають останнім німецьким романтиком. Уже перша новела Гофмана «Кавалер Глюк» відразу ж визначила і літературний напрямок, і тематику, і художній метод письменника. Це містичне переселення в реальний світ примар, перенесення нічних кошмарів у денне життя стане основним художнім прийомом наступних творів Гофмана і майже образом його життя. Так були написані майже всі його знамениті речі: новела «Дон Жуан» (1813), повість «Золотий горнець» (1814), казка «Лускунчик і мишачий король», роман «Еліксир диявола» (1815−1816), повість-казка «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер» (1819), романи «Серапіонові брати» (1819−1821), «Житейська філософія кота Мурра» (1820−1822), «Володар бліх» (1822).

Події у його творах майже ніколи не відбуваються в далеких країнах — як правило, він розташовував своїх неймовірних героїв в повсякденній обстановці. Герої Гофмана найчастіше люди мистецтва, це романтичні особистості, неодмінно мрійники і фантазери, яким задушливо й обтяжливо в суспільстві, де цінується тільки те, що можна купити і продати, і тільки сила любові і фантазії, допомагає їм піднятися над оточенням.

Блискавична яскрава фантазія, гротеск у сполученні з строгим и прозорим стилем забезпечили Гофману особливе місце в німецькій літературі. Вивчення його літературної спадщини представляє великий науковий інтерес, адже багато питань, пов’язаних з романтизмом творів Гофмана, мотивами його творчості, його впливом на наступні літературні течії та напрямки, залишаються актуальними.

Мета роботи. Визначити особливості протиставлення романтичного світогляду ідеям просвітництва у творах Гофмана.

Мета визначає наступні завдання:

— узагальнити теоретичний досвід провідних дослідників, які розробляли дану проблему в літературознавстві;

— розглянути особливості літератури німецького романтизму та охарактеризувати її антипросвітницькі мотиви;

— з'ясувати відношення до ідей просвітництва у творчості Е.Т. А. Гофмана на прикладі повісті-казки «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»;

Об'єкт дослідження: романтична повість-казка Е.Т. А. Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер».

Предмет дослідження: антипросвітницькі мотиви у казці

Досягненню мети дослідження відповідає структура роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Практична значущість дослідження полягає в сприянні поглибленню вивчення творів видатного німецького романтика Е.Т. А. Гофмана. Дослідження може бути використано студентами віщих навчальних закладів при вивченні курсу зарубіжної літератури ХІХ ст.

Розділ 1. Антипросвітницька спрямованість творів німецьких романтиків

1.1 Відношення німецької школи романтизму до ідей просвітництва Романтизм в світовій літературі вийшов з багатства художніх структур, форм, жанрів, образів, прийомів, емоційних барв, які існували в літературі сентименталізму, готики, фольклору і літературних імітацій народної поезії минулого. Усі ці своєрідні риси романтизму, в тій чи іній мірі, втілилися в творчості представників німецької літератури романтизму. Романтизм у Німеччині виник наприкінці XVІІІ ст. і панував аж до 30-х рр. XІХ ст. Німецькі романтики — як поети, так і прозаїки — являють собою яскраве сузір'я творчих талантів, резонанс діяльності багатьох з яких сягнув далеко за національні рамки Німеччини й за межі їхнього часу.

Французьке слово romantіsme сходить до іспанського romance, англійського romantіc, що перетворилось в ХVІІІ ст. в romantіque і означало тоді «дивне», «фантастичне», «мальовниче». На початку ХІХ ст. романтизм стає позначенням нового напрямку, протилежного класицизму. В антитезі «класицизм» — «романтизм», останній протиставляв класицистиній вимозі жорстких правил — свободу від них. Однак, як відзначає Ю. Манн, романтизм «не просто заперечення „правил“, але слідування „правилам“ більш складним і примхливим». [7]

Поява романтизму пов’язана з антипросвітницьким рухом, причини якого лежать у розчаруванні в цивілізації, у соціальному, промисловому, політичному й науковому прогресі, результатом якого з’явилися нові контрасти й протиріччя, знецінювання життя людини й духовне спустошення особистості. Таким чином, центром художньої системи романтизму є особистість, а її головний конфлікт — конфлікт особистості й суспільства.

Просвітництво проповідувало нове суспільство як найбільш «природне» і «розумне». Кращі розуми Європи обґрунтовували й передвіщали це суспільство майбутнього, але дійсність виявилася непідвладною «розуму», майбутнє - непередбаченим, ірраціональним, а сучасний суспільний устрій став загрожувати природі людини і її особистісній свободі. Неприйняття цього суспільства, протест проти бездуховності й егоїзму відбивається вже в сентименталізмі й предромантизмі, але саме романтизм виражає це неприйняття найбільш гостро. Протистояв романтизм епосі Просвіти й у художньому плані: мова романтичних творів, прагнучи бути природною, «простою», доступною для всіх читачів, являла собою щось протилежне класиці з її шляхетною, «піднесеною» тематикою, характерною, наприклад, для класичної трагедії. [17, с. 132]

Антипросвітницька позиція пізніх романтиків сильніше всього проявилася в області етики. Просвітителі виходили з уявлення про споконвічну досконалість природи людини й тому не приділяли належну увагу проблемі зла, уважаючи його минущим явищем, породженим недостатньою освітою й відсутністю правильного виховання. Романтики ж зрозуміли, що існування зла не може бути пояснено неуцтвом і неосвіченістю, вони гостро почували силу зла в навколишньому світі й усвідомлювали, що джерело його криється на якихось набагато більш невимірних глибинах, чим ті, на які вказували просвітителі. Їм здавалося, що в остаточному підсумку зло породжується самою природою людини. Тому, поверхневі перетворення суспільства романтики відкидали, вони мріяли про досягнення ідеалу або шляхом всеохоплюючої, кардинальної перебудови всієї суспільної системи, або через перебудову свідомості людини, її внутрішньої структури, психологічної природи. [22]

У пізніх західноєвропейських романтиків песимізм стосовно суспільства набуває глобальні масштаби, стає «хворобою століття». Героям багатьох романтичних творів (Г. Гейне, Гофмана та ін.) властиві настрої безнадійності, розпачу, які здобувають загальнолюдський характер. [23]

У той же час романтизм ґрунтується на ідеях, які здатні, на думку романтиків, протистояти «страшному світу» , — насамперед ідеях свободи. Розчарування романтизму — це розчарування в дійсності, але прогрес і цивілізація — лише одна її сторона. Неприйняття цієї сторони, відсутність віри в можливості цивілізації відкривають інший шлях, шлях до ідеалу, до вічного, до абсолюту. Цей шлях, на думку романтиків, повинен вирішити всі протиріччя, повністю змінити життя. Але для одних романтиків у світі панують незбагненні й загадкові сили, яким необхідно підкоритися й не намагатися змінити долю, в інших «світове зло» викликало протест, вимагало помсти, боротьби. Загальним же було те, що всі вони бачили в людині єдину сутність, що зовсім не зводиться лише до рішення повсякденних завдань. Навпроти, не заперечуючи повсякденності, романтики прагнули розгадати таємницю людського буття, звертаючись до природи, довіряючи своєму релігійному й поетичному почуттю. [3]

У багатому художньому світі творів німецького романтизму царював головний й вихідний закон — незламність духу, незалежність його від ходу речей. Із цього закону виводиться й вимога абсолютної свободи земного носія цього духу — людини творчої, натхненної, для позначення якої в романтичній мові охоче використається латинське запозичення — «геній». Романтики були переконані, що людина створена для світу світла і гармонії, що людська душа з її вічною спрагою прекрасного постійно прагне до цього світу. Ідеал романтиків складали незримі, духовні, а не матеріальні цінності. Вони стверджували, що цей ідеал, нескінченно далекий від смутно-ділової повсякденності буржуазного століття, може здійснитися лише у творчій фантазії художника — у мистецтві. [23, с. 74]

Отже, романтизм був першим художнім напрямом, в якому визначилася й набула значного поширення тема мистецтва й митця в їхньому співвідношенні з суспільством і суспільним життям. При цьому у романтиків, насамперед і особливо у німецьких, трактування цієї теми набрало антитетичного характеру, осмислювалася вона у протиставленнях духу й життя, мистецтва й дійсності. Романтики гостро відчули матеріально-утилітарний характер та спрямованість цивілізації, де царювали ідеї Просвітництва і палко виступили на захист духу й мистецтва. Дійсність поставала в їхніх творах не тільки чужою, а й глибоко ворожою мистецтву, а митець перетворювався на фігуру неприкаяну й трагічну.

1.2 Специфіка романтизму Гофмана Ернст Теодор Амадей Гофман (ім'я Амадей він взяв на честь свого улюбленого композитора Вольфганга-Амадея Моцарта) — німецький письменник, композитор и художник, в чиїх фантастичних оповіданнях и романах втілився дух німецького романтизму. Літературна творчість Е.Т. А. Гофмана, який прийшов у літературу вже зрілим митцем, відноситься до пізнього німецького романтизму — явища складного, суперечливого, що перебувало у постійному розвитку. Твори Гофмана втілили у собі майже усі головні риси, притаманні романтизму, як літературної течії. [6]

Гофман народився в 1776 році в східно-прусському місті Кенігсберг у бюргерській родині. Представники цієї родини в кількох поколіннях займалися юриспруденцією, і кар'єра юриста була змалечку визначена майбутньому письменникові, хоч він і не виявляв до неї ніякого інтересу. Вже в дитинстві він цікавився мистецтвом — музика, малювання, театр, література приваблювали його, і пізніше в усіх цих царинах він зробив щось значне або непересічне. Найбільшим, найважливішим з усіх видів мистецтва юний Гофман вважав, як і слід романтикові, музику, їй віддав багато творчих зусиль і таланту. Гофман вивчав право в Кенігсберзькому університеті, де викладав філософію такий відомий вчений, як Еммануїл Кант, потім дванадцять років служив суддівським чиновником в Германії и Польщі.

Саме в сповненій бурхливого культурного життя Варшаві, справжньому європейському місті, молодий урядовець знаходить гідне себе митецьке товариство, активно займається музикою і живописом. Два роки, проведені у Варшаві (1804−1806) були дуже плідними. Тут він компонує першу свою оперу «Веселі музики» на слова Клеменса Брентано, пише інші твори, стає одним із засновників «Музичного зібрання» і розписує фресками палац, де воно розташувалося. Там він виступає і як диригент, виконуючи з оркестром музику Глюка, Гайдна, свого улюбленого композитора Моцарта і навіть Бетховена. Навесні 1808 року Гофмана запрошують капельмейстером у Бамберзький театр. В цьому театрі він працює помічником директора, крім того, пише, друкується в газеті, з’являється його перший значний художній твір «Кавалер Глюк» (1809). Але в роки наполеонівської політичної реакції Гофман з родиною був вимушений повернутися з Польщі в Германію. В 1816 Гофман повернувся на державну службу радником Берлінського апеляційного суду, де й прослужив останні роки свого життя. Помер видатний письменник 24 липня 1822 року. [14, с. 15]

Літературою Гофман зайнявся пізно. Найбільш значні його збірники оповідань «фантазії в манері Калло» (1814−1815 рр.), «Нічні оповідання в манері Калло» (1816−1817 рр.) і «Серапіонові брати» (1819−1821рр.); діалог про проблеми театральної справи «Надзвичайні страждання одного директора театрів» (1818 р.); оповідання в дусі чарівної казки «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер» (1819 р.); і два романи — «Еліксир диявола» (1816 р.), блискуче дослідження проблеми двійництва, і «Житейська філософія кота Мурра» (1819−1821 рр.), частково автобіографічний твір, сповнений дотепності, іронії й мудрості. До числа найвідоміших оповідань Гофмана, що входили в згадані збірники, належать чарівна казка «Золотий горнець», готична повість «Майорат», реалістично достовірне психологічне оповідання про ювеліра, що не в силах розстатися зі своїми утворами, «Мадемуазель де Скюдері» і цикл музичних новел, у яких надзвичайно вдало відтворені дух деяких музичних творів й образи композиторів.

Творчість Гофмана належить до третього етапу німецького романтизму, що збігається з періодом Реставрації, і є її найповнішим та найхарактернішим виявом. За своїми ідейно-естетичними засадами й провідними тенденціями вона істотно відрізняється від перших етапів німецького романтизму — як від Йенського, так і від Гейдельберзького — і значною мірою є якісно новим утворенням німецької романтичної літератури. Ще за життя Гофман досягнув широкого визнання як на батьківщині, так і за її межами. Власне, він був єдиним німецьким письменником-романтиком, хто свого часу завоював велику популярність в усій Європі і чия творчість чинила значний вплив на інші літератури, стала важливим фактором європейського літературного процесу.

Гофман є найвидатніший майстром німецького романтизму. Однією з характерних рис романтизму в його творчості є фантастика, що переплітається з реалістичним і сатиричним зображенням навколишнього світу, протиставляється цьому світові, де людина знаходиться під гнітом жорстких правил. Крім цього, творчість Гофмана пов’язувалося насамперед зі знаменитим принципом «двох світів» — романтично загостреним вираженням вічної проблеми мистецтва, протиріччя між ідеалом і дійсністю. Дійсність прозаїчна, тобто дрібна й убога, це життя несправжнє, те, яким не повинно бути; ідеал — прекрасний і поетичний, він і є справжнє життя, але він живе лише в уяві художника, дійсністю же він гнаний й у ній недосяжний. Художник приречений жити у світі власних фантазій, відгородившись від зовнішнього миру захисним валом презирства або наїжившись проти нього колючою бронею іронії, глузування, сатири.

Отже, німецький романтизм, особливо пізній його період, до якого належить творчість Гофмана, виявився тією сукупністю ідей і форм, тим напрямом в мистецтві, що був начебто створений для Гофмана: все в натурі цієї людини, життєвому досвіді, розумінні світу і людей, в смаках і пристрастях відповідало романтизму. Але створивши свої найвідоміші оповідання твори в період політичної реакції у постнаполеонівській Європі, а не в бурхливу і сповнену надій добу на зламі сторіч, коли писали романтики першого покоління, Гофман майже не має ілюзій, зло здається йому всюдисущим і переможним, а Добро могло торжествувати перемогу лише у фантазіях, снах, втечі в безумство. Саме цим обумовлюється багато художніх особливостей в творах пізнього романтизму Е.Т. А. Гофмана.

Розділ 2. Антипросвітницькі мотиви у творі «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»

2.1 Соціально-психологічний аспект повісті-казки Розквіт творчості Гофмана припадає на останній її період, що розпочинається десь з 1818 р. і завершується смертю письменника в 1822 р. До цього періоду належать збірка повістей і оповідань «Серапіонові брати», роман «Житейська філософія кота Мурра», та повість-казка «Малюк Цахес», яка залишилася поза збірками.

Повість-казка «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер» була створена Гофманом у 1818 році, на етапі, коли у його творчості знаходять продовження й поглиблення ідейно-тематичні мотиви, що виникли раніше, та з’являються й нові, при цьому остаточно визначається гротескно-фантастичний напрям романтизму Гофмана. Особливий інтерес автор виявляє до соціально-філософських і соціально-психологічних аспектів суспільного життя й людської особистості, що відбилося в художніх творах цього періоду. [19, с. 9]

Від своїх попередників письменник успадкував почуття контрасту між романтичною мрією і дійсністю і схильність до їх протиставлення. Він сприймав життя як вічну трагедію боротьби поезії і прози, де завжди торжествує проза. Але протиставлення — поезія і проза — у Гофмана не завжди таке чітке, як у його старших сучасників. Хоча йому й властива різка поляризація яскравого світла і чорної пітьми, але він небайдужий і до напівтонів.

Говорячи про соціально-психологічний аспект казки, треба зазначити насамперед те, що хоча дії в «Малюку Цахесі» розгортаються в умовній країні, але, змальовуючи реалії німецького побуту, відмічаючи характерні риси соціальної психології персонажів, автор тим самим підкреслює сучасність того, що відбувається. Герої казки — звичайні люди: студенти, чиновники, професори, придворні вельможі. І якщо з ними часом трапляється щось дивне, вони готові знайти цьому правдоподібне пояснення. А випробування героя-ентузіаста на вірність чудесному світові полягає в здатності бачити й почувати цей світ, вірити в його існування.

Казкова сторона твору пов’язана з образами феї Разабельвельде й мага Проспера Альпануса. Але й отут досить яскраво постає соціальний аспект життя: чарівним героям доводиться пристосовуватися до реальних умов і ховатися під масками каноніси притулку для шляхетних дівчат і доктора. Оповідач веде «іронічну гру» і із самі стилем оповідання — чудесні явища описуються нарочито простою, повсякденною мовою, у стриманому стилі, а події реального світу раптом з’являються в якомусь фантастичному висвітленні, тон оповідача стає напруженим. Таким чином, зміщаючи високий романтичний план у низький життєвий, Гофман тим самим руйнує його, зводить нанівець. [18]

У творах Гофмана постає реальний, дивовижно точний світ сучасних йому німецьких міст, вулиць, будинків, детально змальований його сучасник, І водночас яскрава казка, що випливає з того першого світу, казка, що руйнує й заперечує його. Письменник дивно поєднує елементи реальності з фантастичною грою авторської уяви. Фантастика його казкова: чудеса, перевтілення, незвичайні пригоди, і завжди за ними простежуються реальні негаразди сучасної Гофману дійсності. Внаслідок переплетення світу романтичної мрії зі сферою повсякденного життя дійсність під пером письменника набирала іронічного, гротескно-фантастичного освітлення, поставала у всій своїй непривабливій сутності.

Особливий інтерес автор виявляє до соціально-філософських і соціально-психологічних аспектів суспільного життя й людської особистості, він чутливо вловив і гостро передав певні закономірності й тенденції життя нового, буржуазного суспільства, особливо небезпечні для людської особистості. Передусім Гофман вловив процес відчуження людини, що тоді досить виразно почав проявлятися. Це були, за словами письменника, прояви «принципу механістичності», що проникав не тільки в «зовнішнє життя» людини, але і в її внутрішній світ. Мається на увазі те, що людина почала все більше втрачати самодостатність і перетворюватися на функцію у світі механістичних відносин, ставати якоюсь подобою машини. «Ми є нічим іншим, як гарно влаштованими машинами, призначеними для обробки якоїсь матерії» , — писав Гофман [25, с 16]. Під його пером дійсність почала набувати змісту якогось складного грандіозного механізму, позбавленого духовного начала, який зводить людину до рівня механічних сил і функцій. Як зазначав Н. Берковський, «держава, армія, бюрократія, казенні методи виховання, товарно-грошові відносини, юридичні норми, — все це у Гофмана … постає як сучасні засоби перетворення людини на ляльку, а суспільство — на зібрання механізмів…» [1; 143] Тому так поширені у Гофмана образи ляльок і автоматів, тому з’являється в його творах тема театру маріонеток, що є відображенням театру життя. Перетворення людини на річ, механізм, її підкореність «механістичному принципу» загострено передається тим, що в інтерпретації автора речі присвоюють людські якості та функції, «одухотворюються» й починають повелівати «вінцем творіння», як гуманісти Відродження називали людину. Відбувається протиприродна «підміна», яка до підвалин руйнує гармонію життя.

2.2 Сатиричний та метафоричний зміст казки Як відомо, характерним для поетики романтиків, зокрема саме для Гофмана, є поділ оточуючої дійсності на два світи: реально-побутовий й уявно-фантастичний. Ці світи, різко протиставлених один одному і водночас взаємопов'язані. Тема існування в двох світах, двійництва, загалом притаманна романтизмові, знаходить у творчості Гофмана нову й оригінальну розробку. Ще однією важливою рисою творчості Гофмана, пов’язаною з існуванням його героїв у двох світах, е поєднання фантастичного й реалістичного. [15]

Дуже суттєвим елементом романтизму є іронія як світоглядний принцип, як критичний підхід до всього, як у сфері духовній, так і в матеріальному світі, та гротеск, як форма вираження іронії. Іронія будується на грі в безлічі її форм. Глузування, жарт, зле висміювання і весела буфонада, гіпербола, гротеск — усе це проявлення всеохоплюючої іронії у німецьких романтиків. Характерно, що у творчості пізніх німецьких романтиків, зокрема Гофмана, Шаміссо, Гейне, іронія була нищівною, гіркою, сумною, жорсткою, трагічною. Хоча, навіть крізь морок найсуворішого засудження людської недосконалості жевріє світло надії на те, що людина і створене нею суспільство можуть стати кращими. Іронічне відношення до контрастів життя найбільш повно втілювались у художньому творі завдяки гротесуц, сатиричній фантастиці, гіперболі та карикатурі, примхливому поєднанні іронії та патетики. Але найдужчим та найефектнішім художнім засобом у Гофмана стає саме гротеск, суть якого він глибоко розуміє.

Як зазначає К. Шахова, за своєю сутністю та природою гротеск — це вільне та примхливе поєднання різних образів і мотивів, вільна гра з ними, ігнорування раціоналістичної розсудливості та зовнішньої правдоподібності. Генетично гротеск пов’язаний з міфологічним світосприйняттям, пізніше в літературі він став одним з найпопулярніших сатиричних засобів, але саме у Гофман він зберігає зв’язок зі своєю первісною природою і водночас виконує сатирико-викривальні функції. [12, с. 81]

«Малюк Цахес» — один із самих гротескних творів Гофмана, «божевільна казка» як її назвав автор. Вже у вигляді персонажа, що дав твору назву, начебто втілюється ідея гротеску: «Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку"[4, с. 22]. Однак справжній гротеск відкривається не в образі Малюка Цахеса, а у світі звичних суспільних відносин. Саме ж «маленьке чудовисько» є чимось на кшталт індикатора гротеску: без його впливу, інші суспільні явища здаються звичними, але варто йому з’явитися — і в них виявляється щось безглузде й фантастичне.

Сюжет повести починається з контрасту: прекрасна фея Розабельверде нахиляється над кошиком з маленьким потворою — Цахесом. Зав’язка повести не тільки контрастна, але й іронічна: скільки всяких неприємностей трапилося саме тому, що обдарила вона Малюка Цахеса чарівним дарунком золотих волосків. Гротескною виявляється і історія самої феї: адже після введення Просвіти був виданий офіційний вердикт, що заперечує існування магії та чарівництва, а феї були вигнані в країну Джинністан (яка була також визнана неіснуючою). А Розабельверде залишилася в князівстві під доглядом, ховаючись під маскою каноніси притулку. Отже, учинок феї міг бути продиктований не тільки жалем, але й намаганням показати світу абсурдність деяких його сторін.

Незабаром її чари почали впливати на мешканців «освіченого» князівства. Не маючи навіть найпростіших достоїнств нормальної людської істоти, Цахес раптом опинився володарем чудесних властивостей: все потворне, що йшло від нього, приписують кому-небудь іншому й, навпаки, все приємне або чудове, що робить будь-хто інший, приписують йому. Він починає справляти враження чарівної дитини, потім обдарованого юнака, талановитого поета скрипаля й т.п. Гротескно представлена і кар'єра Цахеса, що став при князівському дворі міністром і кавалером ордена зелено-плямистого тигра із двадцятьома ґудзиками. Чим вище піднімається маленький виродок по суспільним сходам, тим більше ставиться під сумнів такі поняття як «розум», «освіта», «суспільство», «держава», якщо подібні безглуздості відбуваються в розумно влаштованому суспільстві, освіченій державі. Здоровий глузд перетворюється в нісенітницю, розум стає безрозсудним. [18, с. 27]

У золотих волосках Цахеса міститься значна гротескна метафора. Чари Циннобера починають діяти, коли він саме опиняється напроти монетного двору: тож, золоті волоски метафорично передають владу грошей. Це і є «розумна» цивілізація, що підкорена владі золота та манії накопичення й марнотратства. Божевільна магія золота вже така, що в обороті вже знаходяться, привласнюються й відчужуються навіть природні властивості людини, її таланти, душа. [9]

Навіть добре чарівництво, що забезпечує щасливу казкову кінцівку, не позбавлено гротеску: відтепер воно буде спрямоване на те, щоб каструлі в будинку Бальтазара й Кандіди ніколи не перекипали, а блюда — не підгоряли. Магія вбереже меблеві чохли від плям, не дасть розбитися порцеляновому посуду й забезпечить на лузі за будинком гарну погоду, щоб швидко сохнула білизна після прання. І справді, чи багато зробити може чарівництво, якщо світ давно вже не цікавить ніщо, крім збагачення, і духовні цінності, як і магія, втратили свою цінність. Так романтичний гротеск поєднується з сумною іронією.

Але сатира Гофмана спрямована не тільки и не стільки на гротескного головного персонажа: сатиричному осміянню Гофман піддає не «пасинка природи» маленького Цахеса, дурного й безпомічного обранця феї, а середовище, що сприяє процвітанню Циннобера, те суспільство, що схильне приймати виродка — за красеня, бездарність — за талант, тупість — за мудрість, недолюдину — за «прикрасу батьківщини». Ідея, що лягла в основу казки про Цахеса, скоріше страшна: нездара захоплює владу шляхом присвоєння (відчуження) заслуг, що йому не належать, а осліплене суспільство, що втратило всі ціннісні критерії, приймаючи його за важливу людину, творить із нього кумира.

Отже, Гофману у своєму творі удалося виразити не стільки гармонію миру, скільки життєвий дисонанс. Чим сильніше в Гофмана прагнення до гармонії, тим гостріше відчуття дисонансу — розладу в душі людини, розладу у відносинах людини й суспільства, людини й природи. І саме за допомогою гротеску Гофман передає відчуття комічного дисонансу, розладу між світом ідеальним, до якого прагне душа людини, і реальністю, навіть «освіченою», але, на жаль, далекою від ідеалу.

2.3 Реалістичний і містичний світ у творі «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»

Гофман визначив жанр «Малюка Цахеса на прізвисько Циннобер» як казку, але при цьому відмовився від принципу казкової гармонії. У цьому творі є своєрідний компроміс «чистоти» казкового жанру й серйозності світогляду. Автор бачив казку провідним жанром романтичної літератури, але якщо в Новаліса казка перетворюється в суцільну алегорію або в сновидіння, у якому зникало все реальне, земне, то в казках Гофмана основою фантастичного є реальна дійсність.

Вже у «Фантазіях в манері Калло» виразно проявилися характерні риси поетики й стилю Гофмана. Пояснюючи у вступі до першого тому збірки, чим привабило його мистецтво Жака Калло, французького барокового живописця й графіка першої третини XVII ст., він характеризує і свій стиль, його оригінальні риси. Мистецтво Калло, зазначає Гофман, «йде далі правил живопису, його малюнки, скоріше, можна назвати відображенням всіх дивних фантастичних явищ, викликаних чарами його найжвавішої фантазії». І навіть у малюнках, взятих із життя, «завжди відчувається його своєрідний, глибоко індивідуальний почерк, що надає його фігурам і групам щось дивно знайоме й водночас чуже». Відзначається також «іронія, що висміює людину», і «комізм, під покровом якого серйозний і вдумливий спостерігач відкриває таємничі натяки», тобто риси, органічно властиві самому Гофману [16, с. 34].

Фантазія Гофмана в усьому її багатстві й винахідливості розкривається саме в повісті-казці «Малюк Цахес» — одному з найвідоміших його творів. Тут виразно проявляється ще одна її істотна властивість: вона пов’язана з життям, з реальною дійсністю. Як писав Гейне про Гофмана, протиставляючи його Новалісу, він «зі своїми примхливими карикатурами завжди й незмінне тримається земної реальності» [23, с. 112]. Сам Гофман заявляв: «Я гадаю, що основа небесної драбини, по якій фантазія піднімається у вищі сфери, має бути так закріплена на життєвому ґрунті, щоб кожен міг піднятися драбиною слідом за автором. Тоді, як би високо не піднявшись у фантастичне царство, він все ж буде бачити, що це царство пов’язане з життям і є, власне, його чудесною частиною» .

Ця пов’язаність реального і фантастичного лежить в основі усього художнього ладу казки, у своєрідній двоплановості його образів: так каноніса приюту в іншому, фантастичному плані, є феєю Розабельвердою, доктор Проспер Альпанус виявляється магом та ін. І як зазначив у своїй монографії про Гофмана дослідник А. Шамрай, «подібна навмисна двоплановість спостерігається не тільки в зображенні центральних конфліктів, але навіть при опису міста, де розгортається дія» [23, с. 79].

З усією повнотою і яскравістю проявляється в казці «Малюк Цахес» така характерна риса творчості Гофмана, як введення фантастичних та фантасмагоричних елементів та персонажів у світ повсякденності. Мета цього — за визначенням самого автора «створення духу казки». Твір Гофмана густо насичений магічними предметними образами, які відіграють активну роль у розвитку сюжету, навіть витісняють звичайний речовий світ; усяка річ тут пройнята чарівністю. Привертає увагу й той факт, що Гофман уперше показав владу речей над психікою людини і над її звичками. Як стверджує А. Ботнікова, «у Гофмана фантастичне проникає у саму реальність, надає їй фантасмагоричного звучання, інколи веселого, інколи зловісного…». 2, с. 112]

Уособленням фантастичного та фантасмагоричного у казці звісно є сам Цахес, який представляється як якесь химеричне поєднання чи то живих, чи то мертвих рослинних форм: «Те, що не перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скрючений цурпалок дерева, було не що інше, як потворний малюк якихось дві п’яді на зріст, що досі і впоперек лежав у коробі, а тепер виліз і борсався та вурчав у траві». [4, с. 23] Своїм володарюванням над краєм ця істота також зобов’язана чарівниці - володарці матеріальних стихій, однак Гофман не розвиває далі ці казкову тему, а просто демонструє її як факт. Перетворення бридкого карлика на вельможного пана теж змальовано автором як чарівний акт — на зразок народних казок: «Тоді панна Рожа-Гожа обережно поклала його на траву біля самої матері, скропила пахущою водою з флакончика, якого витягла з кишені, і квапливо відійшла» [4, с. 24 ]. Саме ця подія, що змінила долю Цахеса, і є зав’язкою твору, але й тут магія ніби прихована під товщею побутового матеріалу.

В «Малюку Цахесі» присутні й інші традиційні казкові елементи й мотиви. Це й чудеса, і зіткнення добра й зла, і чарівні предмети й амулети: так Гофман використовує традиційний казковий мотив зачарованої й викраденої нареченої й випробовує героїв золотом, однак автор комбінує казкову й реальну дійсність, відмовляючись від принципу казкової гармонії, тож у казках Гофмана основою фантастичного завжди є реальна дійсність. Таким чином, сполучення реального з фантастичним, дійсного з вигаданим стає головною особливістю романтичної поетики Гофмана.

2.4 Протиставлення творчої людини і бездуховного філістера Усе життя Гофману довелося, попри намагання присвітити себе мистецтву, займатися чиновницькою службою, всі його спроби звільнитися від неї закінчувалися невдачею. Звідси подвійне життя, яке вів Гофман і яким він наділяв близьких йому героїв. У цьому — коріння тієї характерної особливості Гофмана, що він і близькі йому герої живуть у двох світах, реально-побутовому й уявно-фантастичному. Світах, різко протиставлених один одному і водночас взаємопов'язаних.

Тема існування в двох світах, двійництва, загалом притаманна романтизму, знаходить у його творчості нову й оригінальну розробку. Порівняно з попередниками, трактування цієї теми зміщується у Гофмана зі сфери метафізичної в реально-життєву. У нього двійництво виникає на ґрунті дедалі гострішого усвідомлення того, що між ідеальним і реальним, життям і мрією пролягла глибока прірва, і їхній синтез, досягнення повноти буття на основі реального цілком нездійсненний, залишається лише ілюзорне його здійснення в уявно-фантастичному світі. Ще одне джерело теми двійництва у Гофмана — свідомість «незавершеності» особистості в сучасному світі, що дозволяє суспільству нав’язувати їй ролі й маски, котрі не відповідають її сутності, як це, зрештою, було й з ним самим [1, с. 52].

З цим поділом світу на два світи тісно пов’язаний у Гофмана поділ усіх персонажів на дві нерівні половини — філістерів і ентузіастів. Філістери — це ті, які живуть у наявній дійсності і цілком задоволені всім, які не мають ніякого уявлення про «вищі світи» і не відчувають ніякої потреби в них. За філістерами абсолютна більшість, з них, власне, й складається суспільство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди «корисних професій», які приносять вигоду й достаток, люди з твердо встановленими поняттями й цінностями, що базуються на утилітарному підході до всього сущого. В цьому світі сповна панують обивательська житейська проза й бездуховність. У казці «Малюк Цахес» саме Цахес уособлює собою світ філістерів: у формі невимушеного опису пригод Цахеса, автор уводить нових героїв, групує їх навколо Циннобера, розкриває їхні моральні пріоритети й цінності, зокрема вводячи мотив випробовування грошима: його не витримують і легковажний Фабіан, і довірлива Кандіда, і її небезкорисливий батько, професор Мош Терпін, і недалекий князь Барсануф, та й майже всі інші. 10]

Філістерам протиставлені у Гофмана ентузіасти, які живуть в іншій системі координат. Над ними не мають сили ті поняття й цінності, за якими ведеться життя у світі філістерів. Наявна дійсність викликає у них відразу, до її благ вони байдужі, живуть же духовними інтересами й мистецтвом. В цілому притаманний романтизмові захист духовності, її абсолютної цінності складає суть і пафос образів гофманівських ентузіастів: вони — її захисники й поборники в світі, де торжествує буржуазна проза й меркантильність. Представником ентузіастів є студент Бальтазар, практично єдиний, хто здатний зберегти тверезість сприйняття дійсності, і цим він зобов’язаний своєму поетичному мисленню. У Бальтазарі немає нічого від філістера, він і Цахес — несумісні як два полюси. Також, геніальний італійський музикант Сбьокка не потрапив під золоту мару: він живе в чистому й гармонічному світі мистецтва. Але художник, митець для Гофмана не професія, а скоріше покликання. Ним може бути людина, яка і не займається мистецтвом, але обдарована здатністю бачити й почувати. Ілюструючи це, автор уводить у число несхильних впливу Цахеса чиновника Пульхера, проголошуючи тим самим, за основне моральні якості людини, а не посаду, що він займає. [13, c. 3]

Отже, митець для письменника — не обов’язково професія, а скоріше покликання. Ним може бути навіть той, хто безпосередньо непричетний до мистецтва, але наділений здатністю бачити І відчувати. Митець, на думку Гофмана, зберіг усе те краще, чим наділила його природа, не опоганений корисливими інтересами та дріб'язковими турботами. Митець іронічно сприймає довколишній світ і намагається вирватись із його кайданів, але Гофман іронізує і над ним, показуючи безпомічність романтичного «Я» перед реальністю «згуртованої більшості». Протистояти прозаїчному, змінити його він не може, хіба що з допомогою чарів. Поетична мрія ентузіастів неможлива в реальному світі, її місце тільки в казці.

Шукаючи причини невлаштованості та страждання своїх героїв, Гофман знаходить їх не тільки в довколишньому філістерському світі, а й самій «незавершеності» романтичного героя. Досліджуючи його душу, письменник виявляв у ній замість очікуваної гармонії фатальне роздвоєння, замість міцного стержня — мінливий характер. Цим пояснюється двоїстість його персонажів. Як і сам автор, вони наділені здатністю жити у двох світах, у світі реально-побутовому та уявно-фантастичному.

Гофман їдко висміює філістерів, серед яких є багато псевдо-науковців, які прикриваючись розумними розмовами у дусі просвітництва, насправді не мають до справжньої науки чи мистецтва ніякого відношення. Такими пеонажами у казці «Малюк Цахес» є вчений Птоломей Філадельфус і професор природознавства Мош Терпін, який зробив велике відкриття, що «темрява походить від недоліку світла». Обидва вини — носії утилітарного, грубо-розумового відношення до природи. Комічна також і фігура придворного лікаря, чиї заплутані пояснення причини смерті Циннобера з перевагою латинських термінів і заумних виражень є дотепними пародіями на «учені» бесіди й трактати часів Просвітництва.

Трагічнішим є для Гофмана те, що філістери витісняють ентузіастів із реального життя, відводять їм у ньому жалюгідну роль, залишаючи їм царство фантастичного. До митців філістери ставляться з презирством як до «несерйозних людей», які посвятили все своє життя справі, котра служить лише для насолоди й розваги; їх слід вважати нижчими істотами і терпіти їх. Самі герої-ентузіасти теж вимушені прилаштовуватись під світ, ворожий до них. Так, Балтазар знаходить своє щастя з життєрадісною домовитою Кандідою, і найбільше чудо, яким може нагородити молоду пару добрий чарівник, — горщики, де не підгоряють і не перекипають страви. Тож, в «Малюку Цахесі», як і в інших фантастичних історіях, створених Гофманом в останні п’ять років його життя, ясно відчувається, невесела зовсім не казкова розв’язка, свідоцтво не тільки неприйняття успадкованої від Просвітництва дійсності, але й розчарування в романтичних ідеалах юності.

антипросвітницький казка метафоричний

Висновки Таким чином, літературна творчість Е.Т. А. Гофмана, який прийшов у літературу вже особистістю, що склалася, і зрілим митцем, відноситься до пізнього німецького романтизму. Твори Гофмана втілили у собі майже усі головні риси, притаманні романтизму, як літературної течії.

Серед іншого, важливе місце у творчості німецьких романтиків була тема протистояння просвітництву як уособленню штучного, затиснутого правилами та позбавленого свободи мистецтва. У Гофмана це протистояння, набуло форми протистояння між поетом, митцем і обивателем-філістером, який втілює сутність суспільства, ворожого всьому духовному і творчому. З цього протиставлення походить поділ художньої дійсності твору на два світи: реально-побутовий й уявно-фантастичний. Ці світи, різко протиставлених один одному і водночас взаємопов'язані. Тема існування в двох світах, двійництва, протиставлення реально-побутового та фантастичного, звернення до казковості як фольклорної спадщини свого народу, знаходить у творчості Гофмана, зокрема у казці «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер» нову й оригінальну розробку.

Дуже суттєвим елементом романтизму є іронія як світоглядний принцип, як критичний підхід до всього, як у сфері духовній, так і в матеріальному світі. Іронія будується на грі в безлічі її форм. Глузування, жарт, зле висміювання і весела буфонада, гіпербола, гротеск — усе це проявлення всеохоплюючої іронії у німецьких романтиків. Характерно, що у творчості пізніх німецьких романтиків, до яких належала й творчість Гофмана, іронія була нищівною, гіркою, сумною, жорсткою, трагічною. Хоча, навіть крізь морок найсуворішого засудження людської недосконалості жевріє світло надії на те, що людина і створене нею суспільство можуть стати кращими.

Отже, німецький романтизм — явище складне, суперечливе, що перебувало у постійному розвитку, протиставляло власні нові цінності старим, представленим культурою просвітництва та класицизму, і багато зі складових цього напряму відбилися у творах Гофмана.

Але саме у казці «Малюк Цахес», що вважається однією з вершин творчості Гофмана, письменник показав, що романтичне світосприймання — не панацея від усіх лих. Адже його герої, які уособлюють усі чесноти, які так цінує митець, усе одно нещасливі, і не тільки від того, що філістерський світ їх не розуміє і не приймає, але й від того, що вони самі не можуть знайти природного і доброчинного зв’язку з реальним світом. Штучно сконструйований мистецтвом світ — теж не вихід для душі, ураженою невпорядкованістю людського буття.

Отже, для великих романтиків, серед яких Гофман займає одне із самих почесних місць, залишилися загадкою протиріччя життя, що боляче ранили їх. Протиставивши романтичне бачення дійсності ідеалам просвітництва, романтики не змогли віднайти ідеального рецепту побудови такого суспільства, де людина одухотворена буде почувати себе гармонійно. Але вони перші заговорили про ці протиріччя, про те, що боротьба з ними — боротьба за ідеал — найщасливіша доля людини.

Список використаної літератури

1. Берковский Н. Я. Романтизм в Германии. — Л., 1973

2. Ботникова А. Б. Функция фантастики в произведениях немецких романтиков // Ученые записки Латвийского ун-та.— 1970. — Т. 125. — С. 110- 128.

3. Ванслов В. В. Эстетика романтизма. — М., 1966.

4. Гофман Е.Т. А. Твори. — К.: Фоліо, 2003. 656 с.

5. Гофман Э.Т. А. Избранные произведения. — М., 1962

6. История зарубежной литературы IXI века. В 2 ч. Ч. 2/ Под редакцией Н. П. Михальской.- М.: Просвещение, 1991.

7. История немецкой литературы: В 5 т. — М., 1962 — 1976. — Т. 3.

8. «Коли спадають чари…» (матеріали за творами Е.Т.А. Гофмана) // Зарубіжна література. — 2002. — № 46, с. 18

9. Крячев Н. Міфологічні витоки художнього світу Е.Т.А. Гофмана// Зарубіжна література. — 2004. — № 47, с. 10−12

10. Лупанова Н. «На пороге как бы двойного бытия». Гофман и его сказки // Литература. — 1998. — № 7. — с. 8

11. Наливайко Д. С. Искусство: направления, течения, стили. — Киев, 1981.

12. Наливайко Д. С., Шахова К. О. Зарубіжна література ХІХ сторічча: Доба романтизму: Підручник. — К.: Заповіт, 1997.

13. Остапчук В., Е.Т. А. Гофман «Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер». Урок-загадка. // Зарубіжна література. — 2001. — № 11. — С. 3

14. Писатель, художник, музыкант… (к изучению творчества Э. Гофмана) // Відродження. — 1991. — № 1. — с 15.

15. Поколодний Л., Вечірко О. Е.Т. А. Гофман «Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер» (Матеріали до одного з варіантів уроку) 8 кл. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2002. — № 1. — С. 21 — 22

16. Пона Л. «І все його існування — відчуття глибокого незборимого болю» (матеріали до вивчення творчості Е.Т.А. Гофмана) // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 1998. — № 6. — с. 34.

17. Романтизм и его исторические судьбы: Материалы международной научной конференции, ч. 1−2. — Тверь, 1998.

18. Ружевич Т. М. Соціальна дійсність у дзеркалі гротеску. Матеріал до уроку-лекції за творами Е.Т. А. Гофмана // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. —1998. — № 1. — С.26−29.

19. Савчук О. Фантастична історія злету і падіння Цахеса. Е. Т. А. Гофман. «Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер». 8 кл. // Зарубіжна література. — 2004. — № 47. — С. 8 — 9

20. Середюк Т. Комічне в казці Е. Т. А. Гофмана «Крихітка Цахес» // Зарубіжна література. — 2001. — № 40. — С. 40

21. Смирнова І. Ернст Теодор Амадей Гофман. Нарис життя та творчості // Все для вчителя. — 2001. — № 35 — 36. — С.14 — 19

22. Тертерян И. А. Романтизм // История всемирной литературы. — Т.6. — М.: Наука, 1989.

23. Тураев С. В. Немецкая литература // История всемирной литературы в 9-ти тт. — Т.6. — М.: Наука, 1989.

24. Художественный мир Э.Т. А. Гофмана. — М., 1982.

25. Шамрай А. П. Ернст Теодор Амадей Гофман. — К., 1969.