Особливості калькуляції собівартості продукції на підприємстві
Під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей. Відтак основним завданням аналізу витрат є визначення собівартості одного окремо взятого виду продукції в загальній вартості товарної номенклатури підприємства. Собівартість включає як прямі, так і не прямі витрати. Якщо оцінка прямих витрат не викликає проблем, то непрямі… Читати ще >
Особливості калькуляції собівартості продукції на підприємстві (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей. Відтак основним завданням аналізу витрат є визначення собівартості одного окремо взятого виду продукції в загальній вартості товарної номенклатури підприємства. Собівартість включає як прямі, так і не прямі витрати. Якщо оцінка прямих витрат не викликає проблем, то непрямі витрати повинні бути розподілені за видами продукції за допомогою певного принципу, який носить умовний характер внаслідок комплексності і стохастичності процесу формування сукупних витрат.
Найбільш складною стадією визначення точної собівартості одиниці виробу є визначення величини накладних витрат, що припадають на кожну одиницю продукції. Розрахунок накладних витрат спочатку базувався на прямих витратах праці. Останні легко піддавалися підрахунку з урахуванням погодинних ставок, і тому були базою при підрахунку собівартості продукції. Перевагою на користь цього методу була їх значна частка у собівартості продукції завдяки низькому рівню автоматизації.
Однак розвиток ринкових відносин призвів до необхідності розширення асортименту виготовлюваної підприємствами продукції. Товари стали відрізнятися за властивостями, розмірами, витратами ресурсів, складністю дизайну тощо. Завдяки цьому величина накладних витрат досягла тієї межі, де перестала спостерігатися кореляція між ними і прямими витратами праці. На зміну моделі оцінки за прямими витратами праці в масштабах усього підприємства прийшла інша модель — модель оцінки нормативів цехових накладних витрат на кожен вид продукції. Величини нормативів установлювалися виходячи з особливостей виробничого циклу і залишалися незмінними протягом тривалого часу. Сутність моделі попягапа в тому, що спочатку накладні витрати нараховувалися на так звані оцінювані одиниці (на окремі цехи і операції), потім — розподілялися в кожному цеху на окремі види робіт.
Проте ця модель також мала недоліки. При великій варіації видів продукції відбувалася їх систематична переоцінка з високим рівнем виробничих витрат і недооцінка продуктів з низьким рівнем виробничих витрат.
У вітчизняній та зарубіжній практиці фінансового і управлінського обліку утворилися і використовуються на практиці більше десятка методів калькулювання та обліку витрат. Однак, несистематизоване викладення сутності цих методів як у науковій, так і в спеціальній літературі значно ускладнює можливість чітко розібратися в їх особливостях. Характеристика найбільш поширених методів калькулювання виробничих затрат наведена нижче за текстом (табл. 1.1).
Методи наведені в таблиці класифікуються за різними ознаками, такими як:
- · об'єкт обліку затрат (позамовний, попередільний),
- · повнота включення затрат у собівартість (за повними або неповними затратами),
- · оперативність обліку (калькуляція фактичних або нормативних затрат) та ін.
Тому визначити якийсь окремий метод як найкращий для будь-якого підприємства неможливо. Застосування кожного з методів має свої особливості й залежить від масштабу підприємства, асортименту продукції тощо.
Найчастіше на практиці для обчислення собівартості виготовленої продукції та наданих послуг використовуються такі методи калькулювання як попроцесний та позамовний. Саме вони дають можливість найточніше охарактеризувати собівартість продукції та наданих послуг конкретним підприємством за певний проміжок часу, та передбачити цим самим подальші дії спрямовані на покращення діяльності вцілому. Кожен метод калькулювання відіграє певну роль і забезпечує більш точний аналіз в короткостроковій перспективі діяльності підприємства чи фірми.
Таблиця 1.1.
Характеристика методів калькулювання.
Метод калькулювання. | Коротка характеристика методу. |
Позамовний метод. | Застосовується при різноманітній діяльності підприємства. Затрати «збираються» за конкретними замовленнями, партіями або договорами. |
Попередільний метод. | Застосовується при масовому виробництві однорідної продукції. Середні затрати на одиницю продукції визначаються діленням загальної суми затрат на кількість вробленої продукції. |
Нормативний метод. | Затрати обліковуються за встановленими нормативами, а собівартість продукції калькулюється ще на стадії планування виробництва. |
Фактичний метод. | «Збирається» сума фактично понесених затрат. |
Змішаний метод. | Прямі затрати обліковують за фактичними даними, а накладні - за середнім коефіцієнтом розподілу. |
Метод «директкостінг». | Затрати поділяються щодо обсягу виробництва на постійні та змінні, а до собівартості виробленої продукції включаються тільки змінні виробничі затрати. Застосовуються на підприємствах залізничного транспорту, у олієжировому виробництві. |
Метод «стандарткостінг». | Планові затрати обліковуються на підставі системи існуючих стандартів. |
Метод «поглинутих» затрат. | Загальні виробничі затрати відносяться на собівартість виробленої продукції. |
Стосовно попроцесного калькулювання, то воно характерне для великого серійного виробництва. Цей метод дозволяє розраховувати і розподіляти рівну кількість затрат на кожен продукт. Складність калькулювання залежить від кількості процесів, технології обробки, а також від наявності і величини незавершеного виробництва. Тому розрізняють простий (однопередільний) та попередільний методи (табл.1.2).
Таблиця 1.2.
Види і характеристика попроцесного методу калькулювання.
Попроцесний метод калькулювання (process-order costing). | |
Простий (однопередільний)метод. | Попередільний метод. |
Застосовується на підприємствах, що виготовляють однорідну продукцію. Тут відсутнє незавершене виробництво, або його доля є незначною. Тому на цих підприємствах облік затрат ведеться по підприємству в цілому, а фактична виробнича собівартість одиниці продукції дорівнює результату ділення виробничих затрат на кількість виробленої продукції. | Облік затрат ведеться по кожному виду продукції або групі однорідних виробів, по кожній стадії (переділу). |
АВС-калькулювання — це метод калькулювання, що передбачає спочатку групування накладних затрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції.
Для реалізації цього методу калькулювання всі операції поділяють на чотири групи:
- · операції на рівні одного виробу;
- · операції на рівні партії виробів;
- · операції на рівні певного виду продукції;
- · операції на рівні підприємства (управління, організація виробництва, збут).
Потім вивчається зв’язок між певним видом затрат та їх фактором. Ті накладні затрати, які мають спільний фактор затрат об'єднуються в однорідні сукупності. Для кожної сукупності обирають відповідну базу розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора.
АВС — калькулювання передбачає:
- · групування накладних затрат за основними видами діяльності;
- · розподіл їх між видами продукції виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції.
Узагальнення сильних і слабких сторін калькулювання на основі діяльності (АВСкалькулювання) представлено в таблиці 1.3.
АВС-калькулювання є ефективним інструментом удосконалення управлінського обліку на підприємстві, оскільки забезпечує формування точної та детальної інформації про собівартість окремих видів продукції та напрямів діяльності, представляє ефективну можливість покращання собівартості, здійснює активний вплив на загальну культуру обліку, планування та аналітичної обробки діяльності. Проте, однією з найосновніших причин недостатньо швидкого впровадження АВС-методу є старі традиції у сфері бухгалтерського обліку, від яких не просто відмовитися. Фахівець з управлінського обліку, що застосовує традиційні методи обліку затрат, часто не бачить причин для змін. Вони вважають, що якщо підприємство приносить дохід, то не потрібно нічого змінювати, не усвідомлюючи, що можна управляти підприємством ефективніше і отримувати більший дохід. Можна відзначити, що впровадження системи ABC в практику роботи вітчизняних підприємств забезпечить достовірне обчислення собівартості конкретних виробів, що значно підвищить об'єктивність оцінки рентабельності продукції.
Таблиця 1.3.
Переваги і недоліки АВС — калькулювання.
Переваги. | Недоліки. |
1. Метод ABC дає можливість більш точно визначити затрати на невикористані потужності для періодичного їх списання на затрати періоду. Обчислена собівартість одиниці продукції, є найкращою фінансовою оцінкою спожитих ресурсів, бо складні альтернативні способи визначення зв’язків між продукцією і використанням ресурсів. | 1. Проблема часу, зусиль, пов’язана з навчанням персоналу, збору даних як при впровадженні системи, так і її використанні. |
2. При застосуванні даної інформації про собівартість продукції - підвищується її конкурентоспроможність в ринкових умовах. | 2. Система обтяжлива, бо є довгих складні продуктивні ланцюжки. |
3. Метод дає значну економію затрат на оплату праці персоналу. | 3. Небезпека надлишкової інформації про затрати, що призводить до інформаційного перевантаження підприємства. |
4. Дозволяє отримати інформацію про прибутковість або збитковість роботи підприємства в розрізі клієнтів. | 4. Для методу АВС необхідний більш бюрократичний режим. |
5. Дозволяє отримати більше інформації для управління затратами, прийняття обґрунтованих управлінських рішень стратегічного планування. | |
6. Генерує показники нефінансового характеру. |