Грошова-кредитна політика НБУ в поточному році

Міністерство освіти і науки України ВНЗ Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Інститут економіки та менеджменту Кафедра фінансів Спеціальність: фінанси КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни Центральний банк і грошово-кредитна політика На тему:

Грошова-кредитна політика НБУ в поточному році

Виконала:

студентка Деркач Н.В.

курс 4, група ЗФН-31

Київ — 2011

Зміст

Вступ

1. Суть та роль грошово-кредитної політики НБУ

2. Інструменти грошово-кредитної політики

3. Основні засади грошово-кредитної політики на 2011 рік

4. Аналіз здійснення грошово-кредитної політики НБУ в ІІ кварталі 2011 році

Висновки Список використаної літератури

Вступ

Однією з найбільш необхідних умов ефективного розвитку народного господарства, являється формування чіткого механізму грошово-кредитного регулювання, який дозволяє центральний банк впливати на ділову активність, контролювати діяльність комерційних банків та досягати стабілізації грошового обігу. Таким чином, головна ціль грошово-кредитної політики заключається в тому, щоб допомогти економіці в досягненні великого об'єму виробництва, який характеризується повною зайнятістю, відсутністю інфляції та економічним зростанням.

На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі формації колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна політика. Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, який не призводить до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон’юнктури. В зв’язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

Ця тема є дуже важливою для розвитку національної економіки, як це уже було зазначено вище, і правильний вибір її інструментів впливатиме на покращення або погіршення існуючої ситуації.

Сучасний етап розвитку економіки України висуває нові вимоги до економічної політики держави, які полягають у необхідності зміщення акцентів із зовнішньої орієнтації економіки на активізацію та стимулювання розвитку внутрішнього ринку. Для цього грошово-кредитна політика Національного банку України, як складова частина економічної політики країни, має забезпечити відповідне монетарне підґрунтя для стабільного соціально-економічного розвитку — цінову стабільність та низьку інфляцію у довгостроковому періоді.

Основними завданнями, що розв’язуються в роботі є: визначення поняття та значення грошово-кредитної політики для розвитку держави, аналіз проведення грошово-кредитної політики під час економічної кризи та визначення напрямків вдосконалення грошово-кредитної політики в Україні.

Тема включає всі механізми регулювання економіки, а також висвітлює необхідність регулювання грошового ринку, показуючи необхідність державного впливу на пропозицію грошей, а також діяльність банків, як посередників між державою, фірмами та домогосподарствами.

Ця тема є актуальною, особливо зараз, коли економіка України знаходиться на перехідному етапі і вибір правильної грошово-кредитної політики впливатиме на її подальше економічне зростання.

1. Суть та роль грошово-кредитної політики НБУ

Грошово-кредитна політика — це комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни. У такому визначенні сутність грошово-кредитної політики пов’язується з певними суспільними цілями, з певним монетарним механізмом їх досягнення (регулювання грошового ринку), із конкретною інституційною структурою, відповідальною за її проведення. Кожний із цих атрибутів конкретизується в законодавчих та нормативних актах держави.

Пов’язування грошово-кредитної політики з регулюванням грошового ринку означає визнання впливу її не тільки на пропозицію грошей, як це часто допускається в літературі, а й на попит на гроші. І хоча механізм регулятивного впливу на грошовий попит недостатньо розвинутий і досліджений, це не може бути підставою для виключення його зі сфери впливу грошово-кредитної політики. Особливо це важливо для країн із перехідною економікою, де попит на гроші є слабо розвинутим і потребує регулятивної підтримки.

У літературі застосовуються й інші підходи до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько — як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті [5 cт.19]

Представники іншого підходу визначають її надто розширено — як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади [11 cт.24].

У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому — не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Найбільш прийнятним є наведене вище визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участі та реалізуються через грошовий ринок у всіх його складових та різновидах, включаючи валютний ринок. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів, внутрішньо єдиної інституційної основи, яка охоплює грошовий ринок і банківську систему.

Сама назва цієї політики як грошово-кредитної зумовлена двома чинниками, які традиційно використовувалися в регулятивній практиці центральних банків:

спрямуванням її на регулювання грошової маси (пропозиції грошей) через емісійний механізм;

забезпеченням регулювання пропозиції грошей через кредитний механізм [1 cт.383].

Але в сучасних умовах у практиці регулювання пропозиції грошей з’явився ще один (і досить могутній) чинник впливу на масу грошей — валютний механізм, що реалізується через валютну, в тому числі курсову, політику. Тому традиційна назва регулятивного механізму (грошово-кредитна політика) не відображає всієї різноманітності процесів, які там відбуваються. Зокрема, поза межами цієї назви залишаються процеси впливу на пропозицію грошей через валютний ринок і курсову політику. На цьому тлі видається більш логічною назва «монетарна політика», яка широко застосовується в зарубіжній літературі. У межах такої назви можуть вільно співіснувати всі три складові регулятивного механізму: емісійно-грошова, кредитна і валютна.

Більше того, така назва краще виражає внутрішню єдність цього (регулятивного) механізму, його моноспрямованість на підтримання пропозиції грошей на рівні, адекватному попиту на гроші.

Ключовим суб'єктом монетарної політики є держава, яка відповідає за створення в країні найсприятливіших для економічного і соціального розвитку монетарних умов. Цю місію держави виконують через уповноважені органи — центральні банки, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції страхування банківських депозитів тощо. Певна роль надається також загальним органам державного управління — урядам, їх окремим структурам: міністерствам фінансів, економіки, казначействам тощо. Проте провідна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить центральним банкам.

В Україні головною уповноваженою державою інституцією, яка відповідає за розроблення і реалізацію монетарної політики, є Національний банк України. Як передбачено Конституцією України (Ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє і затверджує Основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік та здійснює контроль за її проведенням. Реалізує ж завдання грошово-кредитної політики безпосередньо апарат НБУ в процесі своєї повсякденної діяльності.

Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки можливе за наявності в країні відповідної інституційної основи. Ключовими складовими її є банківська система і грошовий ринок.

Формування монетарної політики як дуже важливого і складного механізму економічного регулювання ставить ряд вимог до банківської системи щодо рівня розвитку її інфраструктури та якості функціонування.

Основними з таких вимог є:

дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з банків надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На центральний банк покладається функція вироблення та реалізації монетарної політики;

законодавче та фактичне забезпечення незалежності центрального банку від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;

законодавче закріплення за центральним банком статусу резервної структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати резервні фонди всіх банків другого рівня;

законодавче надання центральному банку статусу кредитора останньої інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;

широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту економічних суб'єктів на позичкові кошти;

створення системи державного регулювання та нагляду за роботою банків другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах, визначених монетарною політикою центрального банку;

забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом через досягнення стабільності кожного окремого банку[1 ст.385].

Розбудова банківської системи відповідно до цих вимог розпочалася в Україні в 1991 р. із прийняттям закону «Про банки і банківську діяльність». За минулий час досягнуті певні успіхи в розв’язанні цього надзвичайно складного завдання, що дало можливість Національному банку України формувати свою монетарну політику, першим і найвідчутнішим результатом якої стало приборкання гіперінфляції, зниження інфляції до прийнятного рівня.

Грошовий ринок як другий елемент інституційної основи монетарної політики створює те середовище, в якому формуються і реалізуються методи та інструменти монетарної політики. Чим це середовище сприятливіше, тим ефективнішою буде дія останніх. Навіть здатність банків здійснювати грошово-кредитне регулювання значною мірою залежить від розвитку грошового ринку, оскільки вони є головними посередниками на ньому.

Проведення ефективної монетарної політики ставить перед грошовим ринком такі вимоги:

досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно функціонують усі складові цього ринку — кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;

достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб'єктів, формування реального співвідношення попиту і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального зв’язку між відповідними ціновими індикаторами — ставкою банківського процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;

вільний доступ усіх комерційних банків на будь-який сектор грошового ринку;

наявність широких зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечення конвертації національної валюти, проведення реальної курсової політики.

За таких умов центральний банк одержує широкі можливості для проведення монетарної політики на ринкових засадах, забезпечення переважно економічного впливу на суб'єктів ринку та максимально високої ефективності монетарних заходів. Зокрема, лише за достатнього розвитку ринку державних цінних паперів центральний банк може широко здійснювати операції на відкритому ринку з метою регулювання маси грошей в обігу. З іншого боку, широкий розвиток кредитної функції комерційних банків, міжбанківського кредитування та кредитування центральним банком комерційних створюють достатню базу для проведення реальної облікової політики [1 ст.386].

Для з’ясування сутності та ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання заведено називати цілями (цільовими орієнтирами) монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні й поточні (тактичні).

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути: зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, зменшення інфляції, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних механізмів для розв’язання таких завдань, у тому числі і механізм монетарної політики.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Потреба в розробленні проміжних цілей спричинюється тим, що наявні у розпорядженні центральних банків інструменти є монетарними і не спроможні безпосередньо впливати на процеси, що відбуваються в реальному секторі економіки (зростання виробництва, зайнятість, інвестиції, ціни та ін.). Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями монетарної політики є вибір таких показників, регулювання яких дає можливість змінити кон’юнктуру ринку відповідно до завдань стратегічних цілей.

Однак і проміжні цілі не є об'єктом безпосереднього впливу центрального банку. Його інструменти не мають прямого виходу і на ці цілі, і йому доводиться шукати ще більш конкретні змінні монетарної сфери, через вплив на які можна їх досягати. Набір таких змінних називають поточними (або тактичними) цілями грошово-кредитної політики. В умовах України до поточних цілей можна віднести зміну грошової бази, облікової ставки, проценту за кредитами рефінансування, проценту за міжбанківським кредитом, обсягів кредитів рефінансування, обсягів обов’язкових резервів, валютного курсу та ін.

Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям їх руху визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника.

2. Інструменти грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

визначення норм обов’язкових резервів;

процентну політику;

рефінансування комерційних банків;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

підтримання курсу національної валюти;

регулювання імпорту та експорту капіталу.

Визначення норм обов’язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов’язкового резервування залучених коштів. Розмір обов’язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов’язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов’язкового резервування. Вимоги обов’язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види .

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов’язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов’язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації") знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.

Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов’язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Визначення норм обов’язкових резервів — досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов’язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов’язковій купівлі — продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж — вилучення їх із обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування.

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.

До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти — це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами,

обов’язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми

цих боргових зобов’язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов’язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Отже, грошово-кредитне регулювання економіки — це багатобічна й складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави.

грошовий кредитний ціновий політика

3. Основні засади грошово-кредитної політики на 2011 рік

Основні засади грошово-кредитної політики на 2011 рік враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, визначають завдання та показники діяльності Національного банку України для досягнення цілей забезпечення стабільності грошової одиниці.

Пріоритетом грошово-кредитної політики, що випливає з основної функції Національного банку, є досягнення та підтримка цінової стабільності в державі, критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін, забезпечення щорічного його зниження та доведення у 2014 році до рівня 5% і подальшого утримання в межах 3−5%. Досягнення стабільності грошової одиниці є головним підґрунтям реалізації стратегічних цілей економічного розвитку країни — відновлення економічного зростання на засадах модернізації та інноваційного розвитку, побудова сучасної стійкої відкритої й конкурентоспроможної економіки та підвищення добробуту населення.

Цілям забезпечення цінової стабільності відповідатиме посилення ролі процентної політики в регулюванні грошово-кредитного ринку, що відбуватиметься в міру відновлення фінансової системи та більш ефективної роботи трансмісійних механізмів.

Валютно-курсова політика передбачатиме поетапне пом’якшення регуляторних обмежень та поступове підвищення курсової гнучкості гривні в міру відновлення фінансової системи країни, нівелювання диспропорцій платіжного балансу, сталого розвитку валютного ринку та стійкого зростання попиту на національну валюту. При цьому Національний банк України враховуватиме необхідність упередження різких коливань обмінного курсу гривні, прогнозована динаміка якого в значній мірі забезпечуватиметься завдяки стабілізаційним можливостям міжнародних резервів.

Особлива увага приділяється підтриманню загальної фінансової стабільності за рахунок укріплення довіри до банківської системи шляхом підтримання достатнього рівня її ліквідності, стримування зростання зовнішнього боргу, адекватної пруденційної політики. Головні акценти у посиленні стійкості фінансової системи будуть перенесені в площину запобігання накопиченню ризиків і передумов, які призвели до фінансової кризи у 2008 — 2009 роках. Зокрема посилюватимуться вимоги до капіталу, фінансового стану банків та оцінки ризиків у їх діяльності. Уживатимуться заходи щодо удосконалення правил проведення банківських операцій та розбудови механізмів роботи з проблемними активами. Ефект від ужиття передбачених заходів у грошово-кредитній сфері Національний банк намагатиметься посилювати за рахунок зміцнення довіри суспільства до його діяльності, маючи на меті через більш детальне роз’яснення цілей грошово-кредитної політики та заходів щодо їх досягнення отримувати суспільну підтримку своїх дій і формувати на ринку позитивні очікування. 8]

Прогноз розвитку економіки країни у 2011 році враховує світові тенденції, які характеризуються ознаками подальшого виходу з кризи із відповідним зростанням попиту, посиленням дисципліни трансакцій і фінансової діяльності, підвищенням ролі держави в управлінні економікою.

Очікується поступове відновлення попиту на продукцію та послуги українського виробництва на зовнішніх ринках, активізація діяльності зовнішніх інвесторів. Збільшення притоку іноземного капіталу в країну відбуватиметься як за рахунок реалізації проектів, спрямованих на підготовку та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року, так і шляхом здійснення приватизаційної програми.

Основними характеристиками відновлювальних процесів в економіці країни мають стати: збільшення попиту на гроші; зростання обсягів виробництва товарів та послуг, що формуватимуть пропозицію на внутрішньому ринку; покращання фінансового стану підприємств; зростання інноваційної складової; підвищення ділової активності населення; активізація кредитування банківською системою реального сектору економіки; проведенняв бюджетній сфері політики, спрямованої на підтримання реального сектору економіки на фоні виважених дій щодо підвищення соціальних стандартів; посилення позитивної ролі держави в управлінні економічними процесами. Очікується, що зростання реального ВВП у 2011 році становитиме 4,5%.

Прогнозується певне збільшення чисельності зайнятого населення в економіці (до 20,6−20,4 млн. осіб) та зниження рівня безробіття (до 7,6−8,1%%), а також зростання реальної заробітної плати на 4%.

В той же час, економічне зростання на тлі інституційної незбалансованості, сильної зовнішньої залежності та структурної вразливості економіки України може відновити сукупний фінансовий ризик. Особливу небезпеку становитимуть: високий рівень боргових зобов’язань на всіх сегментах ринку, в тому числі і державних зобов’язань; недостатній обсяг інвестицій; втрата окремих позицій вітчизняного експорту; більш жорсткі умови отримання зовнішніх кредитів.

У 2011 році від'ємне сальдо поточного рахунку компенсуватиметься припливом капіталу за фінансовим рахунком, що обумовлюватиме майже нульове зведене сальдо платіжного балансу. Від'ємне сальдо поточного рахунку в 2011 р. зросте до 3,9 млрд. дол. США (в 2010 р. — 2,8 млрд. дол.) внаслідок подальшого відновлення внутрішнього попиту, як споживчого, так і інвестиційного. На фізичні обсяги експорту та імпорту впливатимуть менші, ніж у 2010 році темпи відновлення світової економіки, а також певне укріплення реального обмінного курсу гривні. Експорт у реальному обчисленні має збільшитися на 6,6%, імпорт — на 7,2%, при цьому ціни на товари, що експортуються та імпортуються, зростуть в середньому на 5,5%.

Позитивне сальдо фінансового рахунку (3,8 млрд. дол. США) в 2011 році формуватиметься за рахунок прямих іноземних інвестицій (6,5 млрд. дол.) та чистих запозичень реального сектору (2,0 млрд. дол.), в той час як боргові залучення банківського сектору лише покриватимуть поточні виплати за раніше отриманими ресурсами.

Пріоритетною метою грошово-кредитної політики у 2011 році є сприяння зниженню темпів зростання споживчих цін до рівня 8,9%. В цьому сенсі стримана монетарна політика унеможливлюватиме різкі сплески прискорення споживчих цін, а позитивні перспективи розвитку сільського господарства та характерне для посткризового відновлення посилення внутрішньої ділової активності суб'єктів господарювання забезпечуватимуть достатню насиченість споживчого ринку і помірні темпи зростання цін у найбільш вагомому його сегменті - продовольчих товарів.

На фоні послаблення дії факторів зростання цін варто очікувати певного зростання адміністративно регульованих тарифів у житлово-комунальному господарстві та на транспорті, що значною мірою стримувалося у період кризи, зважаючи на їх високу соціальну значущість. При цьому, оптимізація тарифної політики передбачатиме посилення ролі інструменту компенсації малозабезпеченим громадянам підвищення вартості комунальних послуг. В цілому, з урахуванням зазначених факторів та загальних тенденцій посткризового відновлення динаміка внутрішніх цін прогнозується більш стриманою у порівнянні з 2010 роком.

Відповідно до прогнозних умов функціонування економіки України розрахунки грошової програми на 2011 рік здійснені виходячи з показників попиту на гроші, відповідних цінових орієнтирів, динаміки ВВП, платіжного балансу. Темпи уповільнення швидкості обігу грошей можуть становити 5%. Забезпечення необхідного обсягу грошової пропозиції відбуватиметься в результаті відновлення тенденції до зростання рівня мультиплікації - значення грошового мультиплікатора оцінюється на рівні близько 2,8 на кінець року.

Зазначене дає підстави прогнозувати зростання обсягу монетарної бази нарівні 114−118% до початку року. Виважене регулювання обсягу монетарної бази дасть змогу вчасно реагувати на монетарні ризики для забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Проміжними орієнтирами проведення грошово-кредитної політики виступатимуть монетарні критерії ефективності й індикативні цілі, передбачені програмою «Стенд-бай» (підтримується Міжнародним валютним фондом), які встановлюватимуться під час здійснення її регулярних переглядів.

Динаміка валютного ринку безпосередньо залежатиме від балансу загальних потоків іноземної валюти на користь українських резидентів, а також за їх власними зовнішніми платежами. При цьому основними факторами та складовими зазначених валютних потоків виступатимуть: загальні темпи відновлення світової економіки; динаміка світових цін на традиційні товарні групи українського експорту; обсяги зовнішніх позик, які безпосередньо впливатимуть на здатність своєчасного виконання зовнішніх боргових зобов’язань; продовження співробітництва з МВФ у рамках фінансової програми «Стенд-бай»; можливі зміни у суверенних рейтингах України.

У 2011 році на міжнародних фінансових ринках відчуватимуться наслідки «валютних війн».

Ймовірні курсові коливання основних світових валют ускладнюватимуть бізнес-середовище, що негативно впливатиме, насамперед, на умови господарювання сировинних економік. За цих умов для України залишається важливою підтримка міжнародних резервів на рівні, достатньому для нейтралізації небажаних змін у зовнішній кон’юнктурі. Водночас Національний банк продовжуватиме диверсифікацію їх валютної структури, що сприятиме нарощуванню стабілізаційного потенціалу міжнародних резервів.

Спрямовуватимуться зусилля на активізацію впровадження у зовнішніх розрахунках національних валют країн основних торговельних партнерів України, опрацьовуватиметься механізми укладання довгострокових угод щодо обміну національних валют між Україною та її основними торгівельними партнерами.

Загальний розвиток валютного ринку у 2012;2014 роках визначатиметься низкою вже існуючих тенденцій, а також ефективністю зусиль, спрямованих на поглиблення структурних перетворень у вітчизняній економіці. Суттєвий вплив на динаміку загального балансу попиту та пропозиції іноземної валюти матимуть заплановані обсяги платежів за зовнішніми борговими зобов’язаннями, а також структура їх фінансування. При цьому розмір надходжень за зовнішніми кредитами значною мірою впливатиме на загальний стан не лише рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій, але й всього платіжного балансу. Тому нетто-баланс попиту та пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку та курсова динаміка гривні знаходитимуться під прямим впливом позичкової активності вітчизняних банків та підприємств.

Поетапне зняття регулятивних обмежень на валютному ринку України узгоджуватиметься з темпами економічного зростання, рівнем конкурентоспроможності вітчизняної продукції, зниженням доларизації економічних відносин та посиленням стійкості національної фінансової системи, включаючи її здатність автономно нівелювати шокові валютні коливання з використанням інструментів фондового ринку. Валютна політика враховуватиме можливість підвищення курсової гнучкості гривні, що відображатиме зміни у співвідношенні попиту та пропозиції на валютному ринку. Офіційний курс гривні до долара США встановлюватиметься на підставі її котирувань на міжбанківському ринку, сприяючи формуванню в суспільстві об'єктивної оцінки валютних ризиків. Валютні інтервенції передбачатимуть необхідність досягнення інфляційних цілей, згладжування різких курсових коливань гривні та підвищення міжнародних резервів до рівня, що забезпечує необхідний захист національної економіки від негативних зовнішніх шоків.

Крім того, враховуватиметься, що за існуючими критеріями безпеки обсяг міжнародних резервів має становити не менше ніж 100% короткострокового боргу країни за залишковим терміном погашення. Валютне регулювання передбачатиме заходи з удосконалення моніторингу зовнішніх запозичень, своєчасної ідентифікації системних ризиків, їх мінімізацію шляхом сприяння іноземним капіталовкладенням в українську економіку.

Стабілізація ситуації на валютному ринку та відновлення припливу депозитів до банківської системи створюватимуть передумови для формування профіциту ліквідності. З огляду на це під час проведення операцій з регулювання ліквідності більш активно здійснюватимуться невідновні операції (продаж державних цінних паперів без зобов’язання зворотного придбання, повернення кредитів рефінансування) та застосовуватимуться інструменти довгострокової дії (обов'язкові резерви). Операції з продажу державних цінних паперів у разі потреби вилучення значних обсягів вільної ліквідності проводитимуться з премією або з дисконтом. Як орієнтир для цього використовуватиметься ціна реальних угод на організованому вторинному ринку або ціна їх розміщення на відповідний термін на первинних аукціонах. У разі потреби структурна ліквідність банківської системи регулюватиметься через зміну вимог до формування банками обов’язкових резервів.

Зберігатимуться більш преференційні умови формування обов’язкових резервів за коштами в національній валюті порівняно з коштами в іноземній валюті.

Сукупність факторів засвідчує про те, що Україна входить у фазу політичної стабільності та втілення ефективної системи управління[8].

4. Аналіз здійснення грошово-кредитної політики НБУ в ІІ кварталі 2011 році

У ІІ кварталі 2011 року зростання світової економіки уповільнилося насамперед через зниження темпів промислового виробництва в США та Японії. Унаслідок цього слабкий зовнішній попит дещо гальмував розвиток вітчизняної економіки. Водночас підвищений внутрішній інвестиційний попит забезпечував нарощування обсягів будівництва та промислового виробництва в цей період. За оцінками Національного банку України, індекс виробництва базових галузей у червні підвищився до 109.0% у річному обчисленні порівняно з 108.5% у березні.

Тривала тенденція до прискорення зростання споживчої інфляції в річному обчисленні (до 11.9% у червні порівняно з 7.7% у березні та 6.9% у червні минулого року) незважаючи на уповільнення в ІІ кварталі 2011 року місячних темпів приросту ІСЦ.

У ІІ кварталі зростання доходів Зведеного бюджету України відбувалося випереджаючими темпами порівняно з видатками, що зумовило скорочення дефіциту. Уповільнення зростання видатків пояснювалося меншою сумою перерахувань до Пенсійного фонду України порівняно з відповідним місяцем минулого року.

За підсумками ІІ кварталу 2011 року, платіжний баланс було зведено з профіцитом 0.7 млрд. дол. США, що на 0.4 млрд. дол. США менше, ніж у І кварталі та на 4.4 млрд. дол. США менше, ніж у відповідному періоді 2010 року [2 cт.5].

Динаміка на грошово-кредитному ринку визначалась переважно ситуацією на валютному ринку. З метою запобігання формуванню монетарних ризиків стабільності національної грошової одиниці Національний банк України зважено використовував монетарні інструменти та механізми для регулювання ліквідності банків. Задля перерозподілу вільних коштів між банками Національний банк України продовжував проведення операцій з мобілізації коштів, обсяг яких у червні становив 32.0 млрд. грн. (із початку року — 127.5 млрд. грн.). Протягом червня Національним банком України було здійснено операцій з рефінансування банків на суму 1.75 млрд. грн. (із початку року — 1.78 млрд. грн.). Операції з продажу державних облігацій України з портфеля Національного банку України в червні не проводилися (з початку року обсяг таких операцій становив 1.4 млрд. грн. за номінальною вартістю). Одночасно в червні Національний банк України придбав державних облігацій України загальним обсягом 7.8 млрд. грн. за номінальною вартістю.

Майже нульовий приріст грошової бази в червні (0.1%, або 0.2 млрд. грн.) було зумовлено зменшенням коштів на коррахунках банків на 8.7%. Весь приріст забезпечено збільшенням готівкових коштів, випущених в обіг, на 2.6 млрд. грн., або на 1.3%. Висхідна динаміка грошової маси (М3) (зростання за червень на 2.5%, або на 16.2 млрд. грн. — до 652.4 млрд. грн.), визначалася зростанням депозитів (на 13.2 млрд. грн., у тому числі в національній валюті - на 9.6 млрд. грн.) та готівкових коштів. У річному обчисленні грошовий агрегат М3 зріс на 22.3%.

Протягом ІІ кварталу 2011 року спостерігалась висхідна динаміка коштів на депозитних рахунках банків, що відбувалося на тлі зростання економіки на достатньо високому рівні. За станом на 01.07.2011 р. залишки за депозитами становили 466.0 млрд. грн. Водночас темпи приросту за місяцями протягом кварталу були неоднорідними (найвищі у червні - 3.0% до попереднього місяця) [2 cт.5].

Протягом звітного періоду зміни залишків на рахунках нефінансових корпорацій визначали динаміку депозитів резидентів у цілому та значною мірою залежали від їх виробничого циклу, хоча й мали меншу частку у структурі депозитів порівняно з домогосподарствами.

Тривало поступове зростання кредитів, наданих резидентам, як у місячному (на 0.9%), так і в річному обчисленні (на 10.0%) — до 773.7 млрд. грн. Приріст у червні було сформовано за рахунок зростання кредитів у національній валюті (на 2.4%, або на 10.0 млрд. грн.) за одночасного їх скорочення в іноземній валюті (на 1.0%, або на 3.4 млрд. грн.). Відбувалося збільшення кредитів, наданих сектору нефінансових корпорацій (на 1.2%, або на 6.5 млрд. грн. у місячному обчисленні та на 17.3% у річному обчисленні). Приріст кредитів, наданих домашнім господарствам, був незначним (0.2%). Обсяг нових кредитів збільшився до 114.5 млрд. грн., та був вищим, ніж середній обсяг за попередні 12 місяців (102.4 млрд. грн.).

Упродовж ІІ кварталу спостерігалося зростання процентних ставок банків за депозитами резидентів у національній валюті (у червні - на 0.3 процентного пункту — до 6.8% річних). Вартість депозитів у іноземній валюті, яка залишалася незмінною у квітні - травні, у червні знизилася до найнижчого у поточному році рівня (до 5.3% річних). Розширення кредитування реального сектору економіки та подорожчання ресурсної бази банків позначилося на зростанні вартості кредитів у національній валюті, наданих резидентам. Порівняно з травнем вартість кредитів (без урахування овердрафту) збільшилася — на 0.9 процентного пункту — до 13.3% річних[2 cт.6].

Висновки

Грошово-кредитна політика відіграє важливу роль у політиці держави. Одним з найважливіших структур держави є Національний банк України, що проводить кредитно-грошову політику відповідно до завдань і цілей розвитку держави й суспільства. З погляду економіки й грошового обігу контроль над кредитом покликаний орієнтувати емісію грошей на досягнення економічних і фінансових завдань уряду; у цілому державні органи покликані забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб, підприємств і при необхідності держави в такому обсязі, під такий відсоток і на такі строки, які найбільше відповідають інтересам суспільства.

На сучасному ж етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, повязані з системами державного регулювання. Вважаю, що не треба доводити того, що від методів та інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій в суспільстві. У цьому науковому дослідженні, я детально зупинилася на інструментах монетарної політики. Після розгляду питання можна сказати:

— основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в світовій економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний банк може здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;

— серед інструментів монетарної політики зміна банківської облікової ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку на відкритому ринку;

— третім інструментом монетарної політики є зміна норми обов’язкових резервів. Цей інструмент, на думку спеціалістів, які займаються цією проблемою, є найбільш потужним, але в той же час достатньо грубим, оскільки торкається основ усієї Банковської системи. Навіть незначна зміна норми обов’язкових резервів може викликати значні зміни в обємі банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у виключних випадках.

Розглядаючи особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі, потрібно визначити, що сучасні теоретичні моделі монетарної політики становлять синтетичну модель, що базується і на кейнсіанских і на монетаристських підходах, а також враховуючи і інші точки зору, існуючі в теорії грошей, вибираючи раціональне в кожної із них.

В довгостроковому періоді в грошово-кредитної політиці сьогодні переважає монетаристський підхід. Разом із тим, держава не відмовляється в короткостроковому періоді від впливу на процент в цілях швидкого економічного маневрування.

Список використаної літератури

1. А. М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна, М.І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.

2. Бюлетень Національного банку України серпень 2011 № 8/2011 (221) -213с.

3. Гальчинський А. Теорія грошей. Навчально-методичний посібник. — К. «Основи», 2007; 411с.

4. Грошово-кредитна політика в Україні. / Ред. В.І. Міщенка к.: ТОВ «Знання», 2009. — 308с.

5. Долан Эдвин Дж., Кэмпбелл Колин Д., Кэмпбелл Розмари Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.: Л., 1991. — 446с. 6. Кротюк В. Л. «Національний банк — центр банківської системи в Україні». — Київ: Ін Юре, 2008. — 413с.

7. Макконнелл К. Р., Брю С. Л., Економікс., М., 2003.-983с.

8. Національний банк України України. Електронний ресурс. — Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/

9. Стельмах В. С. «Грошово-кредитна політика в Україні». — Київ: Знання, 2009. -421с.

10. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. — К.: Либідь, 2006. — 616с.

11. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту і пропозиції в Україні. — К., 1998. — 285с. С. 24.