Товарно-грошовий ринок в Україні

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ «ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ»

на тему:

«Розвиток товарно-грошових відносин в Україні»

Виконала:

студент гр. ЕО08−3

Чернець Ольга Андріївна

Науковий керівник:

старший викладач

Єдинак В.Ю.

м. Дніпропетровськ

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1 «СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ТОВАРНО-ГРОШОВИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ «

1.1 Історія становлення грошової системи в Україні

1.2 Структура грошової системи

1.2.1 Сутність національної грошової системи

1.2.2 Особливості функціонування Національного банку України РОЗДІЛ 2 «АНАЛІЗ ТОВАРНО-ГРОШОВИХ ВІДНОСИН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ»

2.1 Аналіз кон’юнктури товарно-грошових відносин

2.2 Особливості інтеграції України у світову економіку

2.3 Позиції України у світовій організації торгівлі

ВИСНОВКИ Список використаної літератури

ВСТУП

Одним із найдавніших явищ суспільства, відіграваючих важливу роль у господарській діяльності людини та привертаючих до себе пильну увагу науковців на всіх етапах розвитку людства вважаються гроші.

Вчені - економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття У. Гладтсон говорив, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти стверджували, що гроші - результат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші «впроваджуються» державою в якості інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин. Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна з цих теорій не давала дійсного наукового з’ясування природи грошей як економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб'єктивних дій людей та державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості - мінової вартості.

Історично, перші акти обміну виступали у вигляді обміну одного товару на інший. Припустимо, 1 вівця обмінювалася на 1 кам’яну сокиру. Спочатку це був випадковий, епізодичний обмін у первісних людей. Так, подібні відносини спостерігав відомий український мандрівник Міклухо-Маклай у папуасів Нової Гвінеї. «У папуасів берега Маклая, — писав він, — немає ні торгівлі, ні впорядкованого обміну. Якщо декілька жителів прибережного села відправляються в інші прибережні села, на острови або до жителів гір, то вони забирають з собою все, що в них є в надлишку, й несуть з собою у вигляді подарунка. При поверненні вони отримують відповідні подарунки, які складаються з продуктів, що є в тому селі» .

Тобто, на ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з’являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших — зерно, в третіх — хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквіваленту. Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну.

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.

Очевидно, все це можна пояснити тим, що сутність грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для визначення їх сутності необхідно з’ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

Сьогодні посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високо інтегрованих економічних просторів, які об'єднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. На даний час і Україна все більше входить у світову економіку. Але без відновлення місткості внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту, без розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватимуть прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів, країні буде важко інтегруватися у світовий економічний простір. Тому актуальною є проблема вирішення як в середині країни, так і на міжнародному рівні товарно-грошових відносин.

Міжнародний досвід свідчить про те, що успіх в економіці, соціальному і культурному розвитку досягають тільки ті країни, які спроможні забезпечити високу якість продукції та послуг, формування на цій основі конкурентних переваг і зростання умов життя.

Таким чином, з’ясуємо аналіз сучасного стану економіки країни, зокрема, проаналізуємо процеси внутрішньої трансформації, розглянемо особливості товарного та грошового обігу, та визначимо напрями та форми взаємодії національного народного господарства зі світовим.

РОЗДІЛ 1 «СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ТОВАРНО-ГРОШОВИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ»

1.1 Історія становлення грошової системи України

Сучасні гроші в Україні мають свою передісторію. У Київській Русі в обігу були так звані кунні гроші хутра або шкіри хутрових тварин куниці і білки. У XI-XII ст. з розвитком торгових відносин в князівській Україні розвивається виготовлення металевих грошей в формі срібних злитків гривні. Відомі київська гривня — шестикутний злиток і чернігівська гривня — ромбоподібний злиток. Обидві гривні містили по 196 грамів срібла, яке дорівнювало 7,5 кунних грошей. У XII ст. з’являється золота гривня, в якій містилося 4,4 грами золота, яке дорівнювало 50 кунним грошам. У кінці XIII ст. з’явився срібний злиток, який дорівнював половині срібної гривні, він отримав назву карбованець. З розпадом Київської Русі припинився обіг національних грошових знаків.

Вдруге національні гроші з’являються з відродженням української державності на початку XX ст.

Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець. Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю 100 карбованців на суму 53 250 тисяч карбованців. «100 карбованців» подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на території України — українською, російською, польською та єврейською (івритом).

З випуском сто карбованцевої купюри пов’язаний вибір тризуба як державного герба України.

Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні. Протягом 1918 року в Берліні було видрукувано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським).

Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави — карбованець.

Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

Раднаркомом на землях Радянської України були запроваджені «більшовицькі тисячки». Це становище спричинило до проведення у 1922—1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця. 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.

Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних змагань 1917—1920 років — гривня. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви «сотий», «резана», але врешті було віддано перевагу звичній уже «копійці».

Після проголошення Акту про незалежність в Україні все ще були в обертанні російські червонці. У Бішкеку (Киргизстан) сталася зустріч глав держав СНД, на якій розглядався проект угоди про єдину грошову систему та про обіг рубля як законного платіжного засобу. Але Україна не схвалила угоди. Справа в тому, що по декількох причинах, в тому числі об'єктивного характеру, наприклад, через високу вартість енергоносіїв, економіка України загалом втратила конкурентоспроможність в межах СНД. Про це свідчить хоч би той факт, що в Україні рівень середніх цін був вище в порівнянні з іншими державами. Якщо Україна залишилася б в рублевій зоні, перед нею поставили б вимогу припинити будь-які самостійні кроки в сфері бюджетної, грошово-кредитної політики і оплати праці, і на першому етапі підпорядкували б справу емісійно-кредитного регулювання Центральному банку Росії, на другому міждержавному емісійному банку, який здійснював би регулювання єдиної грошової системи. Це означало б, що жодної позики своїм підприємствам Україна протягом 1992;1993 рр. вже не змогла б видати, і як наслідок розорення маси підприємств металургійної, вугільної і інших галузей промисловості, тобто всіх тих, які мають рівень витрат вище, ніж в інших республіках СНД.

Керівництву України стало зрозуміло, що альтернативи виходу з рублевої зони не було. Підписання угоди про єдину грошову систему призвело б до надзвичайно важких наслідків для економіки України, спричинило б подальше зниження і без того дуже низького життєвого рівня, різко загострило б соціально-політичне становище.

10 січня 1992 року в Україні почалася грошова реформа. В готівковому обертанні з’явилася перехідна національна валюта — український карбованець (купон). Його завданням було захистити споживчий ринок України від напливу російських рублів з Росії і інших країн СНД. У міждержавних розрахунках на кордонах СНД продовжували використати російський рубель, який негативно впливав на економіку України. Функціонування російського рубля паралельно з купоном продовжувалося до 12 листопада 1992 року. З цього дня спеціальним Указом Президента України функціонування рубля в грошовому обігу було припинено. Так завершився перший етап грошової реформи.

Однак позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства — функцію накопичення. А без реалізації цієї функції не можна подолати кризу виробництва, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу.

Через затримку з введенням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», по якому:

1) з 2 вересня 1996 року в обіг вводиться національна валюта України — гривня і її сота частина — копійка;

2) в обіг були випущені банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень і розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена;

3) українські карбованці підлягали обміну на гривні (банкноти і розмінну монету) по курсу 100 000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн. українських карбованців обмінювалися на гривні готівкою, а більше за 100 млн. крб. зараховувалися на внески в банках з правом їх вільного використання в гривнях;

4) з 2 по 16 вересня 1996 року на території в готівковому звертанні функціонували і гривня і український карбованець, який поступово вилучався із обігу;

5) з 24.00 16 вересня 1996 року функціонування українського карбованця в готівковому обігу припинилося.

Єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня. З цього моменту почалося формування сучасної грошової системи України.

Таким чином, Україна на шляху до становлення власної грошової системи пройшла певні етапи її еволюції: від первісних кунних грошей, до теперішньої широко розвиненої, упорядкованої, визнаної на міжнародному рівні грошової системи.

1.2 Структура грошової системи України

1.2.1 Сутність національної грошової системи

Грошова система — це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавчо закріплена державою. Сутність грошової системи випливає з її призначення, структури, обумовленої рівнем розвитку грошових відносин, їх адекватністю ступеню зрілості ринкової форми суспільного виробництва, а, отже, й динаміки співвідношення елементів (складових) грошової системи. Вона передбачає рушення готівки і здійснення безготівкових розрахунків в процесі звертання товарів, виробництва і надання послуг, здійснення різних платежів і тому подібне (Таблиця 1,2).

Таблиця 1

Становлення сучасної грошової системи

Таблиця 2

Структура сучасних грошей

Україні доводилося національну грошову систему створювати з самого початку, оскільки та, що до цього існувала, не була національною. Національна грошова система включає:

· назву грошової одиниці;

· міру цін;

· види державних грошових знаків;

· порядок емісії грошей;

· регламентацію безготівкового звертання;

· державні органи по регулюванню грошового обігу.

Грошова система України функціонує відповідно до закону про Національний банк України (НБУ). Офіційною грошовою одиницею (валютою) є гривня.

Співвідношення між гривнею і золотом Законом не встановлено. Офіційний курс гривні до іноземних грошових одиниць визначається НБУ і публікується в пресі. Фіксований масштаб цін відсутній. Видами грошей, що мають закону платіжну силу, є банкноти і металеві монети, що забезпечуються всіма активами Національного банку України. Крім готівки функціонують і безготівкові гроші (у виді засобів на рахунках у кредитних установах). Виключним правом емісії готівки, організації і їхнього обертання і вилучення володіє НБУ.

З метою регулювання економіки НБУ залучає такі інструменти:

· ставки облікового відсотка;

· норми обов’язкових резервів кредитних установ;

· операції на відкритому ринку;

· здійснює регламентацію економічних нормативів для кредитних заснувань.

Для здійснення касового обслуговування кредитних заснувань, а також

інших юридичних осіб, на території України створюються розрахунково-касові центри при територіальних головних управліннях НБУ. Ці центри формують оборотну касу по прийомі і видачі готівки, а також резервні фонди грошових банківських квитків і монет.

Резервні фонди являють собою запаси не випущених в обіг банкнот і монет у сховищах НБУ і мають важливе значення для організації і централізованого регулювання касових ресурсів. Залишок готівки в оборотній касі лімітується і при перевищенні ліміту надлишки грошей передаються з оборотної каси в резервні фонди. Об'єктивна потреба в резервних фондах обумовлена необхідністю:

· задоволення потреб економіки в готівці;

· відновлення грошової;

· маси в обігу в зв’язку з приходом у негодність окремих банкнот;

· підтримки обов’язкового покупюрного складу грошової маси в цілому по країні і регіонам;

· скорочення витрат на перевезення і збереження грошових знаків.

Готівка випускається в обіг на основі емісійного дозволу — документа, що дає право НБУ підкріплювати оборотну касу за рахунок резервних фондів грошових банкнот і монет.

Звідси можна зробити висновок, що існування незалежної держави неможливе без створення власної грошової системи, ведучу роль у якій займає Національний банк України.

1.2.2 Особливості функціонування Національного Банку України

Особливе місце в грошовій системі займає Національний банк України. Він виконує ряд специфічних функцій:

· є емісійним центром країни, тобто в його обов’язк входять підготовка заходів і випуск державних банкнот;

· служить офіційним сховищем (скарбницею) золотовалютних ресурсів і інших скарбів країни;

· виступає «банком банків», тобто здійснює операції тільки з банками, які входять в національну кредитну систему;

· представляє інтереси України в міжнародних валютно-фінансових організаціях;

· є центром регулювання кредитно-грошовий сфери;

· виконує обов’язки «банку уряду».

На відміну від інших банківських інститутів НБУ не ставить прибутковість метою своєї діяльності, він прагне до стабільності кредитно-грошовий сфери. НБУ є автономним державним інститутом, юридичною особою, він підлеглий законодавчому органу України і працює згідно з власним статутом.

Сьогодні однією з головних напрямів діяльності НБ України і всієї банківської системи є робота з готівкою. Головними задачами її є проведення єдиної політики держави в галузі касових і емісійних операцій в установах НБ України, комерційних банків, методологічний напрям і аналіз організації касової роботи в банках, забезпечення готівкою потреб грошового обігу, організація інкасації, збереження і перевезення цінностей. НБУ займається дизайном грошових знаків, їх виготовленням, використанням грошей в звертанні, а також вилученням зношених паперових грошей для подальшої їх утилізації. При ведучій ролі Національного банку України в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих економічних відносин сформована широка мережа банківських установ.

З метою регулювання готівкових операцій створені законодавча і нормативна бази. У 1994;1995 роках розроблені і затверджені Правлінням НБУ такі нормативні документи: Інструкція «По організації емісійно-касової роботи в установах банків України», «Про організацію роботи по готівковому звертанню установами банків України», «Порядок ведення касових операцій в народному господарстві України». Разом з Мінфіном, Мінекономіки і Мін'юстом України були розроблені проекти Указів Президента України, направлені на скорочення готівкового звертання, встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил ведення операцій з готівкою. Правління НБ України затвердило Програму комплексної автоматизації грошового обігу в Україні, яка направлена на введення сучасних банківських технологій.

22 березня 1994 року відбулося відкриття Банкнотної фабрики НБ України. У світі з’явилося 68-е підприємство по виготовленню паперових грошей. Найбільш сучасне обладнання і новітні технології, які має Банкнотна фабрика, створені за допомогою 77 іноземних фірм з 11 країн світу. Відтепер всі українські банкноти друкуються тільки на Банкнотній фабриці, що зекономило нашій державі більше за 10 млрд. доларів[13] .

Отже, в Україні створена національна грошова система, яка обертається як в готівковому, так і безготівковому вигляді, функціонують розрахунково-касові центри, керування та регулювання грошовою сферою здійснює Національний Банк України.

РОЗДІЛ 2 «АНАЛІЗ ТОВАРНО-ГРОШОВИХ ВІДНОСИН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ»

2.1 Аналіз кон’юнктури товарно-грошових відносин

Невід'ємною рисою існування економіки держави є ринкова система. Ринок формує певні механізми взаємодії між його суб'єктами, найголовнішими з яких є взаємодія «товаровиробник-покупець». У процесі цих відносин виявляється ефективність усіх сфер економіки і діяльності кожного підприємства зокрема.

При вивченні кон’юнктури ринку країни здійснюється систематичне спостереження за всіма економічними показниками, динаміка яких відображає зміни у співвідношенні попиту і пропозиції, а також дозволяє виявити причини цих зрушень. Ці дані досліджує та аналізує Міністерство економіки України та Державний комітет статистики. Узагальнена інформація надходить у вигляді статистичних показників, які представлені в однаковій формі, що включають ідентичні показники по роках.

Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності.

Під впливом складних неоднозначних світових процесів в минулому році опинилася і Україна. Прояви кризових явищ в галузях економіки, спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами почали значно гальмувати розвиток країни. Темпи виробництва почали різко уповільнюватися, намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до позитивних результатів.

Розглянемо соціально-економічний розвиток України у 2008 році.

В цілому можна виділити 2 періоди розвитку:

— до липня — із загалом позитивними тенденціями, що формувались в умовах сприятливої зовнішньої кон’юнктури;

— починаючи з серпня — різка зміна тенденцій розвитку.

І період. За підсумками січня-липня реальне зростання ВВП становило 6,5%, промислового виробництва 7,3%.

Високими темпами зростало виробництво у видах діяльності, продукція яких має інвестиційне спрямування. Лідером росту залишалось машинобудування — 28,7%. При цьому основні експорто-орієнтовані галузі демонстрували висхідні тренди. Обсяги металургійного виробництва збільшились на 3,5%, хімічного — на 5,2%.

Позитивна динаміка розвитку економіки супроводжувалася збільшенням прибутковості виробництва. Отриманий підприємствами фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування на 86% перевищував обсяги за відповідний період 2007 року і становив 91,2 млрд. грн.

Враховуючи, що прибуток є основним джерелом фінансування інвестицій, відбулось подальше розширення інвестиційних процесів. У І півріччі інвестиції в основний капітал реально збільшились на 8,2%.

Економіка України залишалась привабливим об'єктом капіталовкладення і для іноземних інвесторів. Так, у І півріччі приріст іноземного капіталу у 2,7 раз перевищив показники відповідного періоду попереднього року.

Зважаючи на збільшення обсягів виробництва у промисловості та підвищення купівельної спроможності населення, досить активно розвивались суміжні види економічної діяльності - торгівля і транспорт. Розширення внутрішнього попиту було доповнене посиленням експортної складової завдяки сприятливій кон’юнктурі на світовому ринку металопродукції та продукції хімічної промисловості, що спостерігалася до липня, а також збільшенню попиту на продукцію машинобудування та пожвавленню темпів інвестування в економіках, що розвиваються.

В умовах сприятливої зовнішньої кон’юнктури експорт товарів збільшився на 46,6%. Тривала тенденція прискореного зростання імпорту товарів — в 1,6 рази. Це пов’язано із постійно зростаючим споживчим попитом населення, збільшенням ціни на імпортований природний газ та світових цін на нафту, а також із зростанням інвестицій в оновлення основних фондів та впровадження енергозберігаючих технологій.

ІІ період. У серпні відбулась різка зміна тенденцій розвитку.

Внаслідок скорочення світового попиту на українську продукцію та обвальне падіння цін на сировинних ринках основні українські експортери фактично втратили зовнішні ринки збуту (Рис. 1).

Рис. 1. Динаміка середньомісячних світових цін на чорні метали у 2007;2008 роках за 8 регіонами світу, дол. США за тонну Відповідно, починаючи з серпня, простежується тенденція до уповільнення зовнішньоекономічної активності.

Останні два місяці за даними Держмитслужби має місце стійка тенденція скорочення вартісних обсягів як експорту, так і імпорту. При цьому у листопаді динаміка падіння імпорту була вищою за динаміку скорочення експорту: експорт скоротився порівняно з жовтнем на 2,2 млрд. дол. США, імпорт — на 2,7 млрд. дол. США. Це призвело до зменшення від'ємного сальдо товарного балансу до 0,9 млрд. дол. США проти 1,5 млрд. дол. США у жовтні.

Як наслідок світової рецесії, у серпні-листопаді вперше, починаючи з жовтня 2002 року, відбулось різке скорочення обсягів виробництва в експортоорієнтованих галузях: у вересні 2008 року до відповідного періоду 2007 року падіння в металургії становило 17%, у жовтні - 35,6%, а вже у листопаді - 48,8%, хімічній та нафтохімічній промисловості - відповідно 19,2% та 35,2%. Скорочення виробництва цих галузей по ланцюгу міжгалузевих зв’язків потягнуло за собою падіння у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення — на 22,3% у вересні до відповідного періоду 2007 року, 43,9% у жовтні та 11,6% у листопаді, добуванні корисних копалин (крім паливно-енергетичних) — на 20,6% та 60,2%.

В цілому обсяги виробництва у промисловості скоротились у вересні на 4,5%, у жовтні - на 19,8%, у листопаді - на 28,6%.

Як наслідок, за підсумками 11 місяців було зафіксовано падіння кумулятивного показника обсягів промислового виробництва на 0,7%, а динаміка зростання ВВП уповільнилась до 3,6% з 5,8% за січень-жовтень (Рис.2).

Рис. 2. Темпи приросту (зниження) ВВП та промисловості у 2008 році (кумулятивно, відсотків до відповідного періоду попереднього року).

Об'єктивно оцінюючи причини такої потужної корекції розвитку, слід зазначити, що вони знаходяться не лише у площині скорочення попиту на зовнішніх ринках, хоча погіршення зовнішньої кон’юнктури стало каталізатором негативних тенденцій.

Скорочення обсягів виробництва також відбувається під дією суттєвого скорочення внутрішнього попиту. Так, через зменшення попиту з боку основних споживачів металопродукції - машинобудівної галузі (у жовтні до жовтня 2007 року виробництво зменшилось на 11,2%, а у листопаді - вже на 38,8%) та будівництва (за січень-листопад обсяг будівельних робіт скоротився на 13% проти 9,6% за січень-жовтень) падіння у металургії наприкінці року є більшим, ніж можна було очікувати лише через втрату зовнішніх ринків.

Крім того, негативні тенденції спостерігались не лише у виробничій сфері, але і у інших галузях економіки, зокрема, торгівлі, яка є індикатором ділової активності.

Скоротився до рівня 32,74 млрд. дол. США рівень міжнародних валютних резервів. В умовах валютної дестабілізації, погіршилася ситуація на ринку банківських послуг.

Якщо у серпні-вересні спостерігалась тенденція одночасного зростання обсягів залучених депозитів від населення (які складають понад 60% загального обсягу депозитів) та наданих кредитів, то у жовтні спостерігалось значне зниження.

По ланцюгу міжгалузевих зв’язків падіння у промисловості викликало гальмування зростання у залежних видах економічної діяльності, а саме у торгівлі та транспорті. Приріст їх випуску не перевищив 0,7 та 8%, в той час як за підсумками 11 місяців 2008 року зростання становило відповідно 2 та 9,9%.

Отже, проаналізувавши стан соціально-економічного розвитку країни в минулому році, чітко прослідковується спад в усіх сферах економіки. Мінекономіки, складаючи прогноз макропоказників на 2009 рік також враховували складну економічну ситуацію, припускали високо ймовірне ускладнення ситуації на початку року, пов’язаного із вичерпанням певних резервів та новими зовнішніми і внутрішніми збуреннями.

У вхідні умови прогнозу закладено:

— відновлення вже наприкінці І або на початку ІІ півріччя 2009 року зростання світових цін на метали, проте повністю це не компенсує падіння середньорічного рівня цін;

— поступовий вихід з рецесії світової економіки, зважаючи на впровадження країнами ще у 2008 році заходів з нівелювання проявів світової кризи;

— більш ефективний запуск механізму відновлення внутрішнього ринку через активізацію споживчого та інвестиційного попиту за рахунок реалізації комплексу антикризових заходів, в тому числі з використанням коштів бюджету, та з урахуванням проведення індексації заробітної плати.

Серед інших припущень, що закладені у прогнозні розрахунки виділяють зовнішні та внутрішні.

Зовнішні:

— поступове приведення ціни на природний газ до транзитно-скоригованих міжнародних рівнів. Тобто, головним критерієм проведення тарифної політики у сфері природних монополій закладається зниження дотаційності та подолання інфраструктурних обмежень росту, зважаючи на те, що у попередніх роках вони нарощувались;

— падіння середньорічної світової ціни на нафту до рівня 60−70 доларів США за барель проти 98 доларів, очікуваних у середньому за 2008 рік;

— уповільнення зростання світової економіки до 2,2% проти 3,7% очікуваних у 2008 році.

Внутрішні:

— підвищення граничного рівня цін (тарифів) на природний газ для всіх категорій споживачів;

— подальше приведення податкового законодавства до стандартів ЄС;

— підвищення мінімальної заробітної плати;

— концентрація бюджетних видатків, в першу чергу, на фінансуванні суспільно важливих проектів з модернізації житлово-комунального господарства, розвитку інфраструктури (транспортної, комунальної), організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні;

— очікування врожаю зернових на рівні 45 млн. тонн.

В цілому за підсумком 2009 року прогнозується скорочення промислового виробництва на 2,1% (Таблиця 3).

Таблиця 3

Приріст обсягів виробництва за основними видами промислової діяльності, відсотків до попереднього року

Найбільш суттєве падіння обсягів виробництва прогнозується у хімічному виробництві, виробництві інших неметалевих мінеральних виробів та металургійне виробництво.

Найбільші втрати понесе хімічна промисловість, оскільки для підприємств цієї галузі (насамперед, аміачного виробництва) газ є технологічною сировиною. На фоні погіршення цінової кон’юнктури на зовнішніх ринках у 2009 році прогнозується зменшення обсягів виробництва у хімічній та нафтохімічній промисловості на 5% (порівняно із очікуваним скороченням виробництва на 3,6% у 2008 році) [20],.

Зростання випуску послуг торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку прогнозується на рівні 4,1 відсотка, діяльності транспорту та зв’язку — 3,6 відсотка (порівняно з 2008 роком) [20],[21].

Зменшенням обсягів промислового виробництва У структурі оптового товарообороту продукція виробничо-технічного призначення займає близько 80 відсотків. у 2009 році, а саме у таких галузях як виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення, металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів, хімічному виробництві, які є основними споживачами послуг оптової торгівлі, безпосередньо вплине на зменшення обороту підприємств оптової торгівлі На оборот оптової торгівлі припадає близько 70 відсотків торгівлі в цілому.

Але, зважаючи на тенденції останніх років, роздрібна торгівля за рахунок збереження достатньо високої позитивної динаміки росту буде визначальною у формуванні загальної динаміки випуску торгівлі.

У товарній структурі роздрібного товарообороту передбачається скорочення питомої ваги непродовольчих товарів при зростанні частки вітчизняних товарів в роздрібному товарообороті. Це пояснюється тим, що певне скорочення реальних наявних доходів населення та обмеження споживчого кредитування зменшать можливість придбання товарів тривалого використання. За таких умов населення буде збільшувати попит на продовольчі товари, що і буде спричиняти збільшення їх частки у структурі роздрібного товарообороту.

В процесі здійснення своєї діяльності підприємство зазнає впливу ряду внутрішніх та зовнішніх економічних загроз, які можуть призвести до негативних наслідків. Під впливом глобалізаційних світових тенденцій та світової фінансової кризи управлінці підприємства змушені диверсифікувати ринки збуту своєї продукції шляхом здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД).

Ще одним стимулюючим фактором виходу підприємств на зовнішні ринки є державна підтримка ЗЕД. Адже в даному випадку державні інтереси співпадають з інтересами власників підприємств. Держава зацікавлена в збільшенні експортних потоків, що дозволять покращити сальдо платіжного балансу та залучити в національну економіку іноземну валюту, яка потрібна їй для проведення ефективної власної монетарної політики.

Згідно статистичних даних в Україні з 2000;го року по 2005 рік спостерігалося позитивне торгівельне сальдо, проте, починаючи з 2006 року сальдо стає від'ємним і у 2008 році досягло значення -13,5 млрд. дол. США. Поряд з цим спостерігається чітка тенденція до збільшення експортних та імпортних потоків у вартісному вимірнику, але темпи зростання імпорту є більшими порівняно з темпами приросту експорту. Так експортні потоки збільшилися у чотири рази, а імпортні потоки — у шість разів (Рис.3).

Рис. 3. Торгові операції України в період з 2000 року по 2008 рік Стійка динаміка експортно-імпортних операцій змінилася під впливом світової фінансової кризи, яка розпочалась у 2008 році, і не обійшла стороною й нашу країну.

Так, у січні-лютому 2009 року обсяг експорту зовнішньої торгівлі товарами України становив 5,2 млрд. дол. США і зменшився порівняно з відповідним періодом 2008 р. на 27%, а обсяг імпорту — 5 млрд. дол. і зменшився на 34%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 200 млн. дол. (за січень-лютий 2008 р. — негативне 500 млн. дол.).

Падіння вартісних обсягів експорту відбувалось насамперед за рахунок фізичних обсягів через зниження зовнішнього попиту, що в тому числі мало наслідком різке падіння промислового виробництва. Падіння експортних поставок відбувалось за всіма товарними групами, крім продукції АПК.

Падіння обсягів імпорту було спричинено значним зниженням внутрішнього попиту, обмеженням кредитування, падінням обмінного курсу гривні.

Таким чином, якісний розвиток економіки може бути забезпечений, якщо суттєво підсилити свою роль у виробництві і використанні новітніх знань, що дозволить домінувати у світових процесах.

2.2 Особливості інтеграції України у світову економіку

Для ефективного включення в світовий економічний простір українським підприємствам необхідно виконувати певні умови. Перш за все, виробляти таку продукцію, яка буде конкурентоспроможною на зарубіжних ринках. Це може бути досягнуто, розробивши стратегію просування національної експортної продукції на світовому ринку.

Така стратегія повинна полягати не в простому нарощуванні обсягів експорту, а в сприянні створенню довгострокових конкурентних переваг та стабільному розширенні і якісному поліпшенню на основі цих переваг позицій країни на світовому ринку. Для цього необхідно мати чітку концепцію економічної політики, яка сприяла б розширенню експорту лише в поєднанні із загальними цілями макроекономічної політики.

Матеріальною основою стратегії просування продукції українських підприємств на зарубіжних ринках є експортний потенціал країни.

Загальновідомо, що Україна має великий експортний потенціал. Якщо площа країни становить 0,4% загальної світової суші і численність населення 0,8% загальносвітової кількості людей, то в Україні виробляється 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси корисних копалин України приблизно оцінюються в 7 трлн дол. У світовому виробництві марганцевої руди частка України становить 32%.

Українські підприємства експортують близько 30% глин та 18% каолінів, що видобуваються.

Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології в аерокосмічній галузі, ракетота суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси України. Але поряд з цим існує досить велике технологічне відставання в харчовій промисловості, ряді галузей машинобудування, виробництві інформаційно-обчислювальних систем тощо.

Досягнення цього можливе лише за умови проведення відповідної експорторозширюючої політики, коли поруч з розвитком традиційного експорту розвиватимуться й потенційні експортні галузі відповідно до тенденцій на світовому ринку. Цього можна досягти при сприянні у структурній політиці виробництву товарів високого ступеня переробки шляхом використання провідних технологій, які дозволять ефективніше використовувати наявні ресурси.

На основі аналізу класифікації факторів, що впливають на конкурентоспроможність країни, визначено основні напрями формування стратегії українських підприємств на міжнародних ринках:

· наука і технологія — з одного боку, Україна має певні наукові й технічні розробки, а з іншого — досить велике відставання в деяких галузях, насамперед в харчовій;

· капіталовкладення — для подолання технологічного відставання необхідні відповідні капіталовкладення, які значною мірою, можуть бути досягнуті за рахунок іноземних інвестицій. Важливішими заходами є: кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо; прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств; портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;

· інфраструктура та інформація — експортери мають низький рівень кваліфікації і інформованості щодо ситуації на міжнародних ринках. В результаті, дуже часто це призводить до невиправданого заниження цін і проведення демпінгових торговельних операцій на світовому ринку, що веде до відповідної реакції з боку інших держав і створює для наших експортерів імідж «нечесних конкурентів» ;

· фактор робочої сили — Україна має досить великий науково-технічний потенціал та велику кількість дешевої кваліфікованої робочої сили, але залишається проблема «відтоку умів», яка може бути успішно вирішена лише шляхом створення сприятливих умов для кваліфікованих кадрів.

Для забезпечення умов підвищення конкурентоспроможності необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурентоспроможності національної економіки України, яка відповідала б її ресурсотехнологічному рівню. У зв’язку з цим, слід переосмислити традиційні підходи щодо цілей та умов формування національної моделі відкритої економіки. Така модель може бути створена на основі врахування очевидних кореляційних взаємозв'язків внутрішньої та зовнішньої макроекономічної політики. Так, структурна перебудова позначається на параметрах конкурентної продукції, а розширення експорту є позитивним фактором її проведення. Вирішити цю проблему можна лише на основі системного підходу. Такий підхід може бути реалізований на основі послідовної структурної політики, яка орієнтована на реалізацію національних переваг, забезпечення економічної безпеки України, прискорення її інтеграції у світову економічну систему. Для цього необхідно створити сприятливі передумови для досягнення конкурентних переваг в усіх детермінантах «національного конкурентного ромбу», визначити конкурентоспроможні галузі (підприємства), організувати процес раціонального використання коштів державного бюджету на поетапному перетворенні цих галузей у галузі, які мають реальні конкурентні переваги. Необхідні умови для підвищення конкурентоспроможності українських корпорацій можуть бути створені в результаті проведення більш чіткої фіскальної та грошово-кредитної політики, податкової політики та активної інвестиційної політики, яка гарантує досягнення макроекономічної стабілізації. Україна залишається непривабливою для прямих іноземних інвестицій. Дають взнаки традиційні фактори інвестиційної непривабливості - недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвестування, перепони адмінстративно-бюрократичного характеру тощо.

Серед внутрішніх умов досягнення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств не останню роль відіграє соціальний фактор. Для працівників вітчизняних підприємств, які виробляють конкурентоспроможну продукцію на експорт, повинні бути створені такі умови, за яких вони відчували б позитивний вплив на свій рівень життя результатів цієї діяльності.

Щодо зовнішніх умов міжнародної конкурентоспроможності продукції українських підприємств, то на їх формування можуть впливати як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники.

Об'єктивні чинники виникають під дією загальних закономірностей розвитку міжнародного ринку. Найважливішим з них є конкретна ситуація на ринку тієї чи іншої продукції. А тому нашим підприємцям необхідно вивчати цю ситуацію і в своїх діях пристосовуватися до неї.

Суб'єктивні чинники повністю залежать від дії вітчизняних підприємців на міжнародному ринку. Тут найважливішим чинником може бути позитивний імідж вітчизняного підприємства, надійність його як партнера і висока якість його продукції.

2.3 Позиції України у рамках Світової організації торгівлі

Одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, що розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій є співробітництво України в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

Багатосторонню міжнародну торговельну систему, у центрі якої знаходиться СОТ, у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких мають дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Правила ці спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. СОТ служить як форумом для переговорів, так і арбітром у врегулюванні торговельних суперечок між країнами-членами.

Основними принципами і правилами СОТ є:

· торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;

· регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

· відмова від використання кількісних і інших обмежень;

· транспарентність торговельної політики;

· врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, переговорів і т.д.

Після вступу до СОТ країна отримує рівні з усіма членами організації права, що практично означає припинення її дискримінації на зовнішніх ринках.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ почався 30 листопада 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було направлено офіційну заяву Уряду про намір країни приєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заяви України створено 17 грудня 1993 р. Наступним кроком відповідно до процедури стало представлення на розгляд Робочої групи Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України.

Процес приєднання України до СОТ тривав більше 14 років .

5 лютого 2008 року на засіданні Генеральної Ради СОТ було підписано Протокол про вступ України до СОТ. Відповідно до типової процедури приєднання до СОТ після засідання Генеральної Ради Протокол про вступ України до СОТ з додатками має бути ратифіковано Верховною Радою України.

10 квітня 2008 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі». Таке рішення підтримали 411 народних депутатів.

16 квітня МЗС офіційно нотою повідомив Генерального директора СОТ стосовно завершення внутрішньодержавних процедур набуття членства в СОТ. Таким чином, через 30 днів, 16 травня 2008 р. Україна набула членства у Світовій організації торгівлі. Світова організація торгівлі як організація практично не бере безпосередньої участі у переговорних процесах між країнами щодо взаємного доступу на ринки товарів і послуг. Такі рішення приймаються індивідуально і тільки між представниками зацікавлених сторін. Разом з тим правила СОТ є гнучкими і передбачають використання надання пільг, зокрема для країн, які тільки увійшли у СОТ. Саме від вміння проводити національну митну політику, вести переговори і відстоювати національні інтереси залежить те, на яких умовах вступають нові країни у Світову організацію торгівлі і як вони будуть проводити свою зовнішньоторговельну діяльність.

Серед заходів щодо захисту та підтримки національного товаровиробника, можливість застосування яких передбачена в межах угод СОТ, слід виділити такі:

· введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу;

· підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень

імпорту;

· обмеження імпорту сільськогосподарської продукції;

· Угода про субсидії та компенсаційні заходи і Угода про застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів як ефективний

інструмент боротьби зі заниженням цін на імпортовані товари.

Розглянемо, як приклад, проведення політики захисту внутрішнього ринку вітчизняних виробників і споживачів на прикладі Польщі, а саме:

· у разі ввозу продукцію з країн, з якими немає угод про співробітництво або відсутні сертифікати походження продукції, встановлюється тарифна ставка, що становить від 20 до 100%, а на деяку продукцію сягає 395% (група 22.08 ТН ЗЕД — спирт етиловий);

· для країн, з якими укладені двосторонні угоди (до них належить і

Україна), діє пільгова тарифна ставка, що майже в 3 рази менша, ніж у першому випадку;

· для країн-членів СОТ, які також є членами ЄС, NAFTA, CEFTA, та країн, з якими укладені угоди про вільну торгівлю, встановлюються менші пільгові ставки, ніж для країн, що не входять до складу СОТ.

Таким чином, набуваючи членства в СОТ, а також CEFTA, Україна матиме ще більші пільги (за деякими позиціями товарів тарифна ставка становитиме 0%), що сприятиме економії коштів і призведе до підвищення обсягів випуску продукції та її експорту.

Практика митного регулювання при входженні країн Центрально-Східної Європи до СОТ з огляду на необхідність трансформації тарифів та інших змін у торговельному режимі (що є умовою вступу кожної країни до СОТ) засвідчила, що внутрішні економічні умови поліпшуються для одних секторів економіки та погіршуються для інших.

Вступ до СОТ передбачає зниження тарифних і нетарифних обмежень для надходження імпортних товарів на внутрішній ринок, що посилить конкуренцію, яку чимало вітчизняних підприємств неспроможні будуть витримати. Однак, членство в СОТ не позбавляє країну певних інструментів захисту внутрішнього ринку (наприклад, фінансування дослідницької діяльності в сільському господарстві, забезпечення продовольчої безпеки тощо).

Протекціонізм та обмеження торгівлі в процесі входження у СОТ посилюють і будуть посилюватися у найближчому майбутньому внаслідок тиску з боку секторів економіки, які не мають переваг на конкурентному міжнародному ринку (наприклад, сільське господарство). Членство в СОТ вимагатиме від України зниження тарифів на імпорт продуктів сільськогосподарського виробництва.

Зі вступом України до СОТ, митна політика держави повинна спрямовуватися як на лібералізацію зовнішньої торгівлі та легалізацію «тіньових» потоків імпорту, так і на захист національного товаровиробника. Зважаючи на те, що в межах Європейського Союзу передбачено тарифний захист для окремих секторів економіки, Україні необхідно ввести селективні тарифні обмеження для тих галузей, які можуть зазнати найбільших витрат у процесі лібералізації ринку. Передусім до таких галузей належать сільське господарство та автомобілебудування. Крім цього, оскільки Україна є транзитною державою, важливим аспектом торговельного режиму є прозорість і передбачуваність митної політики в транспортній галузі, тому до застосування митно-тарифного захисту у цій сфері слід підходити вкрай обережно.

Головним державним пріоритетом сьогодні є підтримка галузей, які застосовують конкурентоспроможні технології, мають високу додану вартість і є перспективними на світовому технологічному ринку. Така підтримка повинна відповідати стратегії національного інноваційного розвитку та її довгостроковим цілям. Для ефективної реалізації цієї політики доцільно застосовувати весь спектр інструментів захисту внутрішнього ринку, що активно використовується в межах Європейського Союзу. Це, передусім, митний контроль, квотування та сертифікація для обмеження імпорту неякісної продукції, яку здатні виготовляти вітчизняні підприємства тощо. Надання державної підтримки підприємствам у придбанні іноземних ліцензій і технологій дасть можливість швидко модернізувати національне виробництво та здобути технологічні переваги на міжнародних і внутрішніх ринках.

Таким чином, вступ до СОТ означає для України:

— інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі;

— доступ до міжнародного механізму вирішення торгових спорів;

— створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій;

— більш широкий вибір товарів і послуг;

— отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і об'єднаннях.

В свою чергу необхідно забезпечувати максимальний ефект від проведення митної політики та ефективно використовувати додаткові можливості від входження України до СОТ, а також мінімізувати можливі втрати і негативні наслідки у разі відкриття своїх кордонів для товарів країн-членів СОТ.