Викладач-куратор у сучасному навчально-виховному процесі

Викладач-куратор у сучасному навчально-виховному процесі

Щоб пояснити та довести, чому студентам не потрібен куратор, я відкрию дискусію на тему «Чому ми, українці, хочемо єдиного опікуна, який би зігрівав нас своїм теплом та захищав від зовнішнього страшного світу?» Далі я провожу паралелі між такими опікунами, наприклад, так званим «паханом державної сім'ї», та куратором. Відповівши на попереднє запитання, можна з легкістю відповісти на головне запитання даного реферату: чи потрібен нам куратор? Давайте спробуємо відповісти разом.

Подумайте лишень: наша країна досі має президентсько-парламентську систему управління, а не навпаки, — парламентсько-президентську. Президент, — свого роду, пахан. Хто не згоден? Ми знаємо, які були загребущі та криваві руки у «святих» царів наших побратимів (Олександр Невський, Дмитро Донський, Петро І, Іван Грозний та ін.). Але це було декілька століть тому, — скажете Ви. А як щодо тоталітарної системи Сталіна та незакінченої спроби нашого батюшки Леніна, який намагався поєднати владу політичну та владу майна росіян у єдині руки, його руки? Ленін хотів це зробити, та не встиг. Помер. Але, пані та панове комуністи, не хвилюйтеся: Путін доробить справу Леніна.

Щодо молодої України, то ми знаємо, який саме з наших президентів віддав наказ вбити молодого журналіста, який почав копати під «пахана». Ми знаємо, хто віддавав прикази Захарченко на розстріл майданівців… — ще один «пахан». Ситуація повторюється — вона обертається, починаючи ще з давніх часів.

Чому Русь дозволила сама себе спустошувати? Рік за роком… Відповідь треба шукати у психології жителів Великої Русі. Насправді, вона мало чим відрізнялась від радянської психології, але це вже не моя тема. Причиною того, що жителі Русі так і не змогли наздогнати Європу (попри поганий клімат — але не будемо чіпати географію), є те, що їм, руським, завжди потрібно було мати опікуна. Вони вважали, що один розумний хлопчина, що сидить на троні (а він же розумний, правда?), зможе керувати усією економікою, політикою, культурою та військовими справами, і, як виявилось, — релігією. Звичайно, не всі так вважали. Та таких «невіруючих» було меншість, і вони, як правило, втікали від Московії.

Отже, спираючись на історію Русі, я хочу показати, що наші предки підсвідомо хотіли мати такого собі опікуна. Нажаль, багато росіян й досі так вважають.

Щойно, у попередньому розділу, ми провели паралель у часі: від царів до президентів простежувалась одна й та сама ідеологія «володій людьми як ресурсами». Україна завжди потерпала від навіжених у Московії, та найбільше наша країна почала почувати вплив Росії починаючи з Польсько-Московський періоду правління; й до теперішніх часів Росія не відпускає нашу неньку. Вона ж бо, Росія, знає, як нам треба жити!

Тепер проведемо паралелі між структурами, а точніше: між політикою та освітою (разом з наукою). На перший погляд, подумаєте ви, чи взагалі слід нав’язувати культурній системі країні якісь вертикальні політичні структури? Звичайно, ні, не треба. Ці речі мають бути відокремлені один від одного й контролювати їх повинні різні люди (у нас це виконується). Та нажаль, система освіти України тягне за собою ті невеличкі реформи освіти, які почалися ще з Петра І. Відомо, що він за своє життя наробив стільки указів та реформ, що у середньому за день він писав 2 укази. Він намагався систематизувати все зверху вниз. Культурна система, як наслідок, також зазнала «інновацій»: цар насильно примушував дітей ходити в школи під конвоєм. За не послухання — лозина. Паралельно він хотів реформувати освіту (як й усе інше) за європейським зразком. І я вважаю, що саме з тих часів створилась така непотрібна професія як кураторство викладачів. Чому саме з тих часів і чому вона була непотрібною?

По-перше, як вже сказано вище, Петро І намагався перейняти європейські стандарти. В тому числі, — і професії. В Європі в той час була схожа професія. Не знаю, як вона називалась тоді, а от зараз тих, хто займають такі посади, називають «кураторами». Але це зовсім інше кураторство, не те, що в нас! В Європі шукають кураторів у музеї, історичні центри, виставки, бібліотеки. Їхні обов’язки суттєво відрізняються від обов’язків кураторів студентських груп. У західних країнах важко знайти таку людину, яка б займала посаду викладача-куратора. Принаймні, я таких не знайшов. Пошук здійснювався на сайтах європейських та американських вакансій з ключовим словом «куратор» (англ., curator), а також на офіційних сайтах декількох світових вузів-гігантів (Harvard, Western Carolina University, тощо). Але, нажаль, там складно знайти інформацію, чи є у них посади викладачів-кураторів, бо більшість інформації про особистий склад (staff, персонал) університету прихована.

Отже, Петро І та його наступники, перейняли лише зовнішній вигляд європейської освіти, створивши фіктивну освіти у своїй державі. Це зовнішнє копіювання стандартів вплинуло й на Україну, коли ми увійшли у склад СРСР.

По-друге, посада викладача-куратора має на увазі певне опікунство з боку викладача над групою студентів. Знову це опікунство. Багато хто хоче мати такого собі опікуна, батька або Бога, як хочете. А хто не хоче, той невіруючий — не такий як усі. Така потрібність в опікуна тягнеться ще з давніх часів (десь з Х ст., коли тільки створювалась Київська Русь). Так залишилось й зараз у Росії (інакше б росіяни не допустили такого свавілля, що мають зараз). Я не знаю, чи була посада викладача-куратора в українських університетах до часів СРСР (вважаючи на те, що українські університети почали будуватися не раніше як 150 років тому плюс їх важко було тоді називати україномовними), але із впевненістю, можу сказати, що саме радянський устрій нав’язав нам потребу в опікунстві з боку викладачів, створивши посаду куратора.

По-третє, непотрібність такої професії як викладач-куратор полягає в тому, що студенти самі розуміють, що їм потрібно, а що — ні. А куратор не розуміє. Він лише має певні представлення, які прописані у законі про освіту щодо його посади (знову бюрократія), та деякий досвід праці зі студентами.

Актуальність посади викладача-куратора.

Нащо взагалі студентам куратор? Особливо такий, який має група ФФ-91. Так, він потрібен першокурсникам для того, щоб у них не відбувся емоційний колапс після того, як їх різко відірвали від сімейного гніздечка. А як же без опікунства! Знаєте, складається таке враження, ніби над нами весь час повинен хтось наглядати — така ідеологія радянської людини, нічого з цим не поробиш.

Я радію з того приводу, що Україна, проживши зовсім трохи як незалежна країна, починає відсапуватися від радянської системи влади та освіти, потроху відокремлюючи від себе весь той непотріб з опікунством. Це видно навіть у темі мого реферату: викладач-куратор у сучасному навчально-виховному процесі. Тобто, виникає питання, які його функції, що він робить, чи взагалі він нам потрібен і т.д. І, як ви, мабуть, здогадалися, метою мого реферату є саме пояснення, показове доведення, що така посада нам не потрібна, і ніколи не була потрібною! Й особливо зараз, у період інформаційних технологій, коли кожен студент має можливість надіслати лист на електронну скриньку декана факультету чи виконуючого обов’язки ректора університету з будь-якого приводу. Є також прийомні години у ректораті кожного українського університету. А якщо якомусь вибагливому студенту приспічить негайно звернутися до свого декану з пропозицією, він може просто підійти до нього та переговорити з ним. Ви що, міністри освіти та науки України, вважаєте, що декан, чи його завідуючий, не стане розмовляти зі своїми студентами, якщо вони заходять у його кабінет? Він просто буде ігнорувати їх, чи що? Ніби стоїть якийсь студент переді мною, а ніби — й ні…

Абсурдність випливаючого з цього висновку знову штовхає нас у бік опікунства: міністерство освіти вважає, що можуть бути такі боязкі та несамостійні студенти, які побояться або, в силу своїй відгалуженності від світу, не зможуть дійти до дверей деканату чи іншого виконуючого обов’язки навчально-виховної роботи студентів. Ось чому й створюються такі непотрібні посади, як куратори. А які викладачі беруть на себе обов’язки куратора? — Аспіранти разом з іншим педагогічно некваліфікованим складом викладачів, які мають за мету лише підвищити собі заробітну платню, а не «розвивати у студентів активність, самостійність, ініціативу, почуття відповідальності та зацікавленості в навчанні», як це прописано у положенні від НТУУ «КПІ» про куратора студентської групи. Але не слід прив’язуватися до положень від КПІ - аналогічні положення щодо виконання обов’язків викладача-куратора прописані у всіх українських та російських університетах.

Ви можете подумати, що я навіжений й усі мої висловлювання безпідставні. Так, я трохи навіжений, але можу привести приклади із власного життя. Я — студент 5-го курсу Фізико-Технічного Інституту НТУУ «КПІ». Як буває з усіма студентами, за 4.5 роки я завів знайомство зі студентами інших факультетів мого університету, а також — зі студентами інших вузів. На основі поставлених мною запитань та відповідей від них щодо кураторської діяльності в їхніх групах я зробив висновок: більшість студентських груп не бачать свого куратора роками! Це означає, що багато кураторів забивають на свою групу навіть у період сесій. А що ще їм робити, скажете ви, якщо ці студенти — самостійні та згодом самі навчилися вирішувати організаційно-технічні, виховні питання в групі? — Звільнитися від посади куратора та займатись корисною справою (науковою, викладацькою, напр.), а не байдики бити. — Ось така моя відповідь.

Висновок

куратор викладач виховний освіта

Намагаючись зруйнувати деякі міфи у системі освіти України, запозиченої із Росії, я виношу висновок, що посада викладачів-кураторів має бути суттєво обмежена: куратори зобов’язані допомагати лише студентам першокурсникам. Або відмінити таку посаду, як викладач-куратор, взагалі.

У порівнянні із західними «кураторами», українські куратори та викладачі-куратори суттєво відстають як у навчально-виховній, так й у організаційній діяльностях. Такий висновок можна зробити хоча б зі списку необхідних навичок та досвіду роботи на посаду кураторів європейських та американських культурних організацій із нашими, українськими, або російськими.

Список джерел

1. Пошукові системи вакансій: eurojobs.com, rileyguide.com, work.ua.

2. Офіційні сторінки зарубіжних університетів: harvard.edu, mit.edu, stanford.edu, wcu.edu.

3. Александр Никонов. За фасадом империи. Краткий курс отечественной мифологии, 2012.

4. Положення від НТУУ «КПІ» про куратора студентської групи.