Видатні учені-біологи україни

Пирогов Микола Іванович (1810−1881).

Видатний хірург і анатом, засновник воєнно-польової хірургії, педагог, громадський діяч.

Автор низки фундаментальних праць із топографічної анатомії людського тіла.

Учасник Кримської війни 1853−1856 рр. Організатор медичної допомоги пораненим воїнам. У 1858−1861-" попечитель" Київського навчального округу. Разом із професором П. Павловим заснував перші недільні школи для дорослих.

Кащенко Микола Феофанович (1855−1935).

Учений-біолог, ембріолог, селекціонер, академік УАН (з 1919). З 1912 — професор Київського політехнічного інституту. Виступив ініціатором створення Зоологічного музею (1919;1926) та акліматизаційного саду (1913 — 1931). Основні напрямки досліджень пов’язані з вивченням проблем ембріології хребетних тварин і людини, гістології, мікроскопічної техніки, теріології, герпетології, акліматизації та селекції рослин.

Бах Олексій Миколайович (1857−1946).

Учений, основоположник вітчизняної школи біохіміків, академік АН СРСР (з 1929). Навчався в університеті св. Володимира. Як керівник міської організації партії «Народна воля» брав участь у революційному русі. Виступив ініціатором створення фізико-хімічного інституту ім. Л. Карпова, а згодом — Інституту біохімії АН СРСР. Основні напрямки досліджень пов’язані з фотосинтезом, окислювальними процесами в живій клітині й вивченням ферментів.

Корчак-Чепурківський Авсентій Васильович (1857−1947).

Учений — гігієніст, епідеміолог, академік ВУАН (з 1921). У 1903 — 1934 — приват — доцент, завідувач кафедри університету св. Володимира. Одночасно з 1921 р. очолював кафедру народного здоров’я, а згодом кафедру гігієни й санітарії ВУАН. У 1928 — 1934 рр. Обирався неодмінним секретарем Президії академії. В 1934 — 1938 рр. завідував відділом Інституту демографії та санітарної статистики. Основні напрямки досліджень пов’язані з проблемами епідеміології та санітарного стану населення.

Волкович Микола Маркіянович (1858−1928).

Учений-хірург, академік ВУАН (з 1928). У 1882 р. закінчив університет св. Володимира, в якому викладав до 1922. З 1923 — завідувач кафедри хірургії Київського відділення Головнауки Наркомосу України. Одним із перших в Україні опанував методику проведення найскладніших хірургічних операцій.

Яновський Феофіл Гаврилович (1860−1928).

Учений-терапевт, академік ВУАН (з 1927), один із засновників вітчизняної школи терапевтів. Закінчив університет св. Володимира (1884), практикував до 1919 р. в його клініках, вів педагогічну роботу серед студентів. З 1921 р. завідував кафедрою терапії Київського медичного інституту. Досліджував клініку туберкульозу легень, хвороби нирок, питання клінічної бактеріології, фізіології та патології травлення, патології кровообігу.

Вернадський Володимир Іванович (1863−1945).

Видатний учений, філософ і громадський діяч, організатор і перший президент УАН (1919;1921). Народився в Києві, в сім'ї професора-економіста І.Вернадського. Викладав у Київському університеті (1918;1919). Засновник в Україні геохімії, біогеохімії та радіогеології. Творець всесвітньо відомого вчення про ноосферу. Автор низки праць «Біосфера», «Наукова думка як планетне явище», «Досвід описової мінералогії» та ін.

Липський Володимир Іполитович (1863−1937).

Учений-ботанік, академік УАН (з 1919). Закінчив університет св. Володимира (1886), де продовжував працювати на кафедрі ботаніки та в Ботанічному саду. В 1921 — 1922 — віце-президент, у 1922 — 1928 — президент ВУАН. Основні напрямки досліджень були пов’язані з флористикою, систематикою, географією вищих рослин, гербарною справою, принципами організації ботанічних садів, історією ботаніки. Здійснив експедиції в різні регіони України, описав чотири нові роди та понад 220 нових видів і різновидів рослин. Дослідження водоростей Чорного моря в 1930 — 1931 рр. сприяли створенню першого в Україні заводу з виробництва йоду. Його іменем названо 45 нових видів рослин.

Заболотний Дмитро Кирилович (1866−1929).

Учений-мікробіолог, епідеміолог, академік ВУАН (з 1922), академік АН СРСР (з 1929), один із основоположників епідеміологічної школи. Закінчив університет св. Володимира (1894). У 1928 -1929 — директор Інституту мікробіології, епідеміології ВУАН. Основні напрямки досліджень пов’язані з вивченням чуми, холери, інших інфекційних захворювань. У 1893 р., вивчаючи холеру, Д. Заболотний у лабораторії професора В. Підвисоцького в Києві провів разом з І.Савченком на собі небезпечний експеримент. Здійснивши завчасно імунізацію, він випив живу холерну культуру, чим довів ефективність щеплення. У 1928;1929 рр. виконував обов’язки президента ВУАН.

Стражеско Микола Дмитрович (1876−1952).

Вчений-терапевт, академік ВУАН (з 1934), академік АН СРСР (з 1943), дійсний член АМН СРСР (з 1944), засновник однієї з провідних терапевтичних шкіл. Закінчив університет св. Володимира (1899). З 1922 — завідувач кафедри Київського медінституту. В першій половині 30-х рр. поєднував викладацьку діяльність з роботою в науково-дослідних установах, зокрема, в Інституті експериментальної біології та патології та Інституті клінічної фізіології. 3 1936 р. очолював Український науково-дослідний інститут клінічної медицини. Основні напрямки досліджень пов’язані з проблемами клінічної та теоретичної медицини — фізіології та патології травлення, недостатності кровообігу, хронічної інфекції, алергії ревматизму та туберкульозу. Разом з В. Образцовим уперше в світі поставив прижиттєвий діагноз тромбозу вінцевих судин серця.

Кавецький Ростислав Євгенович (1879−1978).

Учений — патофізіолог, академік АН УРСР (з 1951). У 1931 — 1941 — завідувач відділу, в 1943;1946 — заступник директора Інституту експериментальної біології та патології Міністерства охорони здоров’я України. У 1946 — 1951 — директор Інституту клінічної фізіології АН УРСР. У 1953;1960 — завідувач відділу Інституту фізіології АН УРСР. З 1960 — директор Інституту експериментальної та клінічної онкології МОЗ України (з 1971 — Інститут з проблем онкології АН УРСР). Основні напрямки досліджень пов’язані з проблемами реактивності організму — розробленням тестів визначення та методів ії підвищення, теоретичних і прикладних проблем онкології. Вперше запропонував лікування пухлин за допомогою лазерів.

Богомолець Олександр Олександрович (1881−1946).

Вчений — патофізіолог, громадський діяч, академік ВУАН (з 1929), академік АН СРСР (з 1932), академік АМН СРСР (з 1944). Народився в Києві. В 1930;1946 рр. — президент АН УРСР. Доклав чимало зусиль до створення Інституту експериментальної біології та патології Народного Комісаріату охорони здоров’я УРСР та Інституту клінічної фізіологи АН УРСР. Основні напрямки досліджень пов’язані з актуальними проблемами патологічної фізіології, ендокринології, обміну речовин, імунології, алергології, патології кровообігу, патогенезу шоку, механізму старіння організму.

учений біолог кащенко богомолець Шмальгаузен Іван Іванович (1884−1963).

Учений-зооморфолог, академік ВУАН (з 1922), академік АН СРСР (з 1935). Народився в Києві. В 1907 р. закінчив університет св. Володимира, в якому працював до 1912 та в 1921;1941 рр. У 1930 — 1941 — директор Інституту зоології та біології АН УРСР (з 1939 — Інститут зоології), в 1936 — 1948 — директор Інституту еволюційної морфології АН СРСР. Основні напрямки досліджень пов’язані з питаннями еволюційної морфології, експериментальної зоології, вивченням закономірностей росту, проблемою кореляції, філогенії тварин, біокібернетикою.

Палладін Олександр Володимирович (1885−1972).

Учений-біохімік, один із засновників вітчизняної наукової біохімічної школи, академік ВУАН (з 1929), академік АН СРСР (з 1942), дійсний член АМН СРСР (з 1944). У 1921 — 1931 — завідувач кафедри медичного інституту. З 1925; директор Українського біохімічного інституту, з 1931 — Інституту біохімії АН УРСР. У 1934;1954 завідував кафедрою в Київському університеті. В 1935;1938 обирався неодмінним секретарем Президії, в 1939 — 1946 — віце-президентом, а в 1946 — 1962 — президентом Академії наук УРСР. Основні напрямки досліджень пов’язані з біохімією нервової системи та м’язової діяльності. Першим розпочав біохімічні дослідження вітамінів (1919).