Національні економічні інтереси та загрози економічній безпеці України

1. ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Структурна схема фінансової безпеки України Стан фінансової системи великою мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових. Фінансова система України ще не набула рис, притаманних ринковій економіці, і знаходиться в стадії формування. Нині фінансові можливості держави, які залежать від обсягу фінансових ресурсів, залишаються досить обмеженими. До того ж дезорганізація цієї системи, що йде поряд з її криміналізацією створює значну загрозу економічній безпеці України і може призвести до вкрай негативних наслідків. Стабілізація економічної системи держави вимагає розробки та реалізації комплексної програми оздоровлення державних фінансів.

Важливим інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є Державний бюджет України. Саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником кризи державних фінансів.

Найважливішими критеріями формування та виконання державного і місцевого бюджетів відповідно до вимог економічної безпеки повинні стати наступні:

— відповідність бюджетної політики національним інтересам, а не інтересам політичної кон’юнктури;

— забезпечення суверенітету держави у здійсненні національної бюджетної політики;

— зміцнення держави на основі забезпечення фінансовими ресурсами можливостей реалізації її функцій у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики;

— реальність цілей бюджетної політики та створення умов для їхнього досягнення;

— забезпечення самостійності та незалежності Державного бюджету і стабільності його доходів як засобу забезпечення самостійності і незалежності центральної влади від регіонів;

— підтримка в бюджетній системі необхідного ступеня залежності регіонів від Державного бюджету;

— забезпечення цілісності і єдності бюджетної системи як фінансової основи і передумови цілісності та єдності Української держави;

— здатність бюджетної системи забезпечити єдність ринкового економічного простору, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської та податкової систем;

— узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розвитку.

Вкрай негативно позначається на забезпеченні національної безпеки України хибна практика щорічного несвоєчасного прийняття Державного бюджету. Тому важливо законодавчо чітко регламентувати процедуру підготовки та прийняття Державного бюджету і передбачити відповідальність посадових осіб за зрив бюджетного процесу.

Досягнення на вимогу міжнародних фінансових організацій низького рівня дефіциту бюджету, що здійснюється в основному за рахунок невиконання бюджетних зобов’язань (головним чином хронічних затримок з виплатою заробітної платні та інших соціальних виплат) є неприпустимо з точки зору вимог економічної безпеки. Зниження рівня інфляції досягається засобами жорсткої монетарної політики, органічно не пов’язаної з оздоровленням фінансів.

Криза платежів, яка поглиблюється бюджетною заборгованістю, обмеженістю кредитних ресурсів, перебуванням значної частини грошей у позабанківському обігу, бартеризацією обміну, знижує рівень економічної безпеки і посилює соціальну напруженість у суспільстві. До того ж криза платежів призводить до формування так званої боргової економіки, в якій головним боржником виступає держава.

Здійснення грошової реформи не було використано для органічного поєднання грошової та фінансової стабілізації. Практично відбулася деномінація або обмін купоно-карбованців на гривну. Не було створено законодавчої бази грошової реформи. Зокрема, вона проводилась без прийняття відповідного закону як це передбачено пунктом 22 статті 92 Конституції України. Для визначення статусу національної грошової одиниці необхідно розробити і прийняти Закон України «Про національну валюту». Також вимагає законодавчого врегулювання правовий режим золотовалютних резервів держави, порядок їх використання та зберігання.

Для економічного зростання й успішного функціонування національної економіки необхідно створити зрозумілу, стабільну, ефективну податкову систему. Існуюча податкова система є непомірним тягарем для товаровиробників, пригнічує виробництво, провокує несплату податків у бюджет держави і створює серйозну загрозу економічній безпеці України.

Стратегія розвитку банківської системи повинна визначати перспективу забезпечення стійкості грошової системи та розвитку національної економіки. Ступінь стабільності банківської системи є однією з домінант економічного зростання і характеризує ефективність грошово-кредитної та фінансової політики держави, її здатність забезпечити стабільність банківської системи і відповідно — зміцнення національної валюти.

Важливо домогтися, щоб національні гроші виконували функції накопичення. Однак це залежить не тільки від банківської системи, а великою мірою від економічної політики уряду. В інтересах держави щоб українські громадяни зберігали свої грошові заощадження в українських банках без страху їх втратити. Здійснити це можна лише за умов встановлення довіри до банківської системи з боку українського інвестора.

Також важливо, щоб представники банківської системи керувалися у своїй діяльності не лише власними інтересами, але й інтересами держави і суспільства, усвідомили важливу роль банківської сфери у розвитку національної економіки, становленні Української держави, зміцненні її економічної могутності.

Одним з важливих напрямків реалізації фінансової стратегії у сфері валютної політики України є протидія доларизації грошової сфери країни. Це вимагає посилення ролі держави в регулюванні валютних відносин.

Вкрай загрозливих масштабів сягнув вивіз за кордон українського капіталу, що набув масового некерованого характеру. За експертними оцінками щорічний експорт капіталу становить 3−5 млрд дол. США. Джерелом такого капіталу переважно є перерозподіл державної власності, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції та ухилення від сплати податків. Для припинення «втечі» капіталу з України доцільно:

— створити комплексну і цілісну систему валютного контролю міжнародних розрахунків українських резидентів;

— розробити нормативно-правову базу, покликану встановити режим регулювання вивозу українського капіталу.

Нині доцільно обмежити вивіз українського капіталу за кордон, за винятком реалізації проектів, що сприяють просуванню вітчизняних товарів та послуг на зовнішні ринки.

Для встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України, визначення повноважень і функцій державних органів у регулюванні валютних операцій, прав й обов’язків суб'єктів валютних відносин, порядку здійснення валютного контролю, відповідальності за порушення валютного законодавства необхідно прийняти Закон України Про валютне регулювання.

Продаж валюти фізичним особам повинен мати цільовий характер і бути обмежений певною сумою, що встановлюється на рік для однієї особи. Вжиття заходів валютного регулювання, істотного обмеження обігу іноземної валюти всередині країни збільшить ресурсно-валютну базу реформ, підвищить рівень економічної безпеки України.

В системі валютного регулювання важливе місце відводиться забезпеченню конвертованості національної валюти. Однак слід зазначити, що конвертованість є доволі неоднозначним за своїм змістом елементом грошової реформи, а тому вимагає зваженості і послідовності у її реалізації.

Слід пам’ятати про можливі негативні наслідки конвертованості. Насамперед вони пов’язані з ймовірним знеціненням національного багатства та робочої сили, обвальним банкрутством окремих видів виробництва, некерованого поглиблення соціальної диференціації населення тощо. Тому введенню конвертованості національної валюти повинен передувати комплекс заходів, які б унеможливили негативні наслідки цієї акції і, навпаки, сприяли зміцненню гривні та економічному зростанню.

Недостатньо аргументованими видаються рекомендації деяких радників та представників міжнародних фінансових організацій, а також вітчизняних науковців щодо необхідності прив’язки гривні до долара США чи якоїсь іншої твердої валюти. По-перше, деякі тверді валюти можуть незабаром припинити своє існування (в разі введення в країнах ЄС спільної грошової одиниці — євро), а по-друге, це перетворить гривню в сурогат більш стійкої валюти. Досвід Німеччини, Японії, деяких інших країн свідчить про те, що національна валюта може стати сильною і без її прив’язки до іншої валюти за рахунок зміцнення національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, активного виходу вітчизняних виробників на міжнародні ринки тощо.

З метою забезпечення фінансової безпеки важливо здійснювати постійний моніторинг її індикаторів, серед який можна виділити наступні:

— рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України;

— рівень монетизації ВВП;

— дефіцит Державного бюджету;

— ступінь доларизації національної економіки;

— швидкість обігу готівки;

— процентна ставка за банківській кредит;

— ставка рефінансування НБУ;

— відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту;

— валютний курс;

— питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів;

— питома вага податків в обсязі ВВП;

— відношення суми власних оборотних коштів підприємств до суми залучених оборотних коштів.

— Для забезпечення фінансової безпеки передусім необхідно вжити такі заходи:

— розробити Концепцію фінансової безпеки України;

— забезпечити вчасне прийняття Державного бюджету;

— створити ефективну систему контролю за використанням бюджетних коштів;

— посилити платіжну дисципліну всіх суб'єктів господарської діяльності;

— прийняти податковий кодекс України та підвищити ефективність податкової системи;

— припинити «втечу» українських капіталів за кордон;

— налагодити ефективний державний контроль за здійсненням валютних операцій.

Поглиблення кризових явищ в економіці України вимагає об'єктивної і неупередженої оцінки з точки зору фінансової безпеки політики фінансової стабілізації, яка здійснюється відповідно до вимог міжнародних фінансових організацій і негативно позначається на стані забезпечення економічної безпеки. Фінансова стабілізація не дала поштовх нагромадженню обігових коштів та інвестиційній діяльності. Натомість на тлі кризи платежів відбувається руйнація виробництва, «втеча» українського капіталу за кордон. Працює потужний насос висмоктування залишків потенціалу державного сектора і відбувається концентрація багатств у руках незначної групи людей. Вирішення зазначеної проблеми неможливе без внесення коректив в політику економічних реформ, вжиття адекватних дій з боку уряду.

національний економічний безпека

2. НАЦІОНАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ ТА ЗАГРОЗИ ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ Визначення національних економічних інтересів має першочергове значення при створенні системи економічної безпеки, яка є складовою цілісної системи національної безпеки України, оскільки від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації і захисту.

Національні економічні інтереси (НЕІ) невіддільні від історії і традицій українського народу, системи господарювання, менталітету, культурних і духовних цінностей.

В ролі виразника і гаранта захисту НЕІ повинна виступати держава. Однак в Україні досі відсутні чітко визначені НЕІ, не сформовано їх цілісну систему.

Це дає змогу урядовцям різних рівнів виправдовувати будь-які свої дії, запевняючи, що вони повністю відповідають НЕІ. Така ситуація (скільки чиновників — стільки ж і трактувань НЕІ), таїть значну загрозу економічній безпеці України.

Для проведення аналітичної та прогнозної діяльності відповідні державні органи повинні визначати НЕІ, досліджувати їх взаємодію, співвідношення пріоритетності тощо.

Можна застосувати наступну класифікацію національних економічних інтересів (рис.):

1. За ступенем важливості:

— життєво важливі;

— стратегічні;

— тактичні.

2. За тривалістю дії:

— довготермінові;

— середньотермінові;

— короткотермінові.

3. За характером зіткнення:

— паралельні;

— конфронтаційні;

— розбіжні;

— спільні.

4. За місцем дії:

— внутрішні;

— зовнішні.

5. За ступенем реалізації:

— не реалізовані;

— частково реалізовані;

— реалізовані.

6. За сферами розповсюдження:

— виробничі;

— фінансові;

— експортно-імпортні;

— технологічні;

— інституційні;

— військово-економічні;

— соціально-економічні;

— демографо-економічні;

— еколого-економічні;

— інші.

Для створення цілісної системи НЕІ та її ефективного функціонування насамперед необхідно:

— створити відповідну нормативну базу;

— проводити моніторинг НЕІ та їх моделювання;

— створити банк даних щодо НЕІ;

— забезпечити баланс НЕІ та їх гармонійне поєднання.

Найбільш пріоритетними економічними інтересами є:

— створення надійної системи економічної безпеки України;

— створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої економіки;

— забезпечення альтернативних джерел надходження нафти і газу;

— створення потужного воєнно-промислового комплексу;

— збереження та розвиток інтелектуального й науково-технічного потенціалівУкраїни;

— вирішення державою соціальних проблем;

— побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправності та взаємовигідності тощо.

Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

Можна застосувати класифікацію загроз економічній безпеці за такими параметрами:

1. За місцем виникнення:

— внутрішні;

— зовнішні.

2. За ступенем небезпеки:

— особливо небезпечні;

— небезпечні.

3. За можливістю здійснення:

— реальні;

— потенційні.

4. За масштабами здійснення:

— загальнонаціональні;

— локальні;

— індивідуальні.

5. За тривалістю дії:

— тимчасові;

— постійні.

6. За сферою спрямування:

— виробничі;

— фінансові;

— експортно-імпортні;

— технологічні;

— інституційні;

— воєнно-економічні;

— соціально-економічні;

— демографо-економічні;

— еколого-економічні;

— інші.

7. За ставленням до них:

— об'єктивні;

— суб'єктивні.

8. За характером спрямування:

— прямі;

— непрямі.

3. НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

3.1 Україна наприкінці ХХ століття. Загальні національні цілі на період до 2010 року Сподівання української нації, які протягом віків живилися ідеєю державної самостійності, здійснилися наприкінці XX століття. Україна здобула незалежність мирним демократичним шляхом, закріпивши всенародним волевиявленням прагнення до відновлення державності, поклавши в основу її становлення повернення до європейських цінностей. Європейський вибір України отримав визнання та підтримку з боку європейської та світової спільноти. Україна отримала міжнародні гарантії безпеки, уклала договори про дружбу і співробітництво з усіма сусідніми країнами, є важливим фактором стабільності на європейському континенті.

Україна показала світові приклад ядерного роззброєння, добровільно позбувшись третього за потужністю у світі ядерного арсеналу. Свою стабільність, передбачуваність і прагнення розвивати добросусідські відносини вона засвідчила, уклавши Угоду про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом (ЄС), Договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією, Хартію про особливе партнерство з НАТО тощо. Україну визнано унікальним і стратегічним партнером ряду європейських країн. Європейський Союз і Україна розпочали розроблення Спільної стратегії відносин — основи подальшої прискореної інтеграції України до об'єднаної Європи.

Відносна стабільність фінансової системи України проявилась під час світової фінансової кризи 1997 — 1998 років. Окреслюються тенденції до стабілізації обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП). У цілому це свідчить про наявність в країні передумов для подолання кризових явищ і поліпшення ситуації у короткостроковій перспективі. У контексті орієнтації на демократичні цінності розвиватимуться процеси формування громадянського суспільства та механізму соціального партнерства.

Водночас становлення незалежної України супроводжувалося неоднозначними за своїми соціально-політичними наслідками процесами та явищами, характерними для багатьох пострадянських країн. Значно нижчою потенційних можливостей залишається інтегрованість України у світову економіку, що особливо стосується її високотехнологічних секторів. Залишається надто високою соціальна ціна непослідовних і некомплексних реформ, про що свідчить критичний життєвий рівень значної частини населення країни. Це заважає забезпеченню соціального консенсусу і загальнонаціональної злагоди, спрямуванню суспільних сил в інтересах розвитку та досягнення поставлених національних цілей.

Поряд із соціально-економічними перетвореннями і зміцненням демократії становлення України як впливової держави і рівноправного партнера у Центрально-Європейському регіоні, посилення її ролі в загальносвітовому масштабі великою мірою залежить від рівня та характеру участі нашої держави у всіх сферах міжнародного співробітництва, що забезпечується здійсненням зваженого, послідовного й передбачуваного зовнішньополітичного курсу. Для цього Україна активізуватиме участь у європейських та євроатлантичних інтеграційних процесах, розбудовуватиме рівноправні та взаємовигідні відносини з країнами-сусідами, зміцнюватиме співробітництво із своїми стратегічними партнерами, розвиватиме багатосторонню співпрацю у рамках міжнародних політичних та економічних організацій.

З огляду на викладене формуються інтегральні національні цілі, які визначатимуть стратегічні напрями політики держави до 2010 року.

Поліпшення умов життя народу України Економічна та соціальна політика виходитиме з необхідності створення умов для послідовного підвищення до 2010 року ВВП на душу населення, збільшення очікуваної тривалості життя, витрат на освіту та охорону здоров’я, усунення значної розбіжності за цими показниками між окремими регіонами України.

Валовий внутрішній продукт на душу населення за реальною купівельною спроможністю у 2010 році має становити близько 4 — 4,5 тис. доларів США (у порівнянних цінах 1997 року). Цей рівень відповідає також проголошеним Україною зовнішньополітичним цілям, зокрема щодо її інтеграції до ЄС протягом 2007 — 2010 років (у 1998 році серед 10 країн — претендентів на вступ до ЄС обсяг ВВП на душу населення знаходився у межах від 2000 до 9100 доларів США).

Очікувана тривалість життя населення повинна становити в середньому 69 — 71 рік проти 67,4 року в 1997 році і має бути досягнута передусім за рахунок поліпшення соціальних умов та укорінення здорового способу життя, збільшення витрат на охорону здоров’я щонайменше у півтора раза, поліпшення стану довкілля шляхом впровадження енергота ресурсозберігаючих технологій і підвищення рівня техногенно-екологічної безпеки, у тому числі радіаційної.

Вдосконалюватиметься система екологічної безпеки. Утримуватиметься необхідний баланс між шкідливими наслідками технологічної і виробничої діяльності суспільства та потенційними можливостями відновлення довкілля.

Для нарощування освітнього потенціалу населення витрати на освіту мають бути збільшені у півтора раза проти 1997 року.

З метою зменшення впливу негативних і дестимулюючих чинників на можливості людського розвитку вживатимуться заходи до пом’якшення соціально-економічних наслідків безробіття, особливо серед жінок та молоді, за рахунок реалізації державних адресних соціальних програм і розвитку систем соціального страхування.

Підвищення конкурентоспроможності

України в глобальній системі

Нинішня конкурентоспроможність країни (під нею розуміється системна сукупність економічних, політичних, соціологічних та інших характеристик суспільства) залишається незадовільною. Так, за щорічним порівнянням експертів Всесвітнього економічного форуму серед 53 країн, на які в цілому припадає понад 95 відсотків світового виробництва, торгівлі та нових капіталовкладень, Україна займала у 1997 році 52 місце, а у 1998 — 53. Економічне зростання стримують успадкована недосконала структура економіки та відповідна структура експорту й імпорту, високі рівні бартеризації та обсягів «тіньового» сектору економіки, енергоємності продукції, недосконалість законодавства.

Конкретні заходи з подолання зазначених негативних чинників та підвищення конкурентоспроможності України здійснюватимуться за такими пріоритетними напрямами.

Забезпечення послідовності та комплексності здійснюваних соціально-економічних та політичних реформ, посилення їхньої результативності і соціальної спрямованості.

Здійснення ефективної структурної політики, спрямованої на входження України до регіональних та світових ринків, поліпшення структури експорту і імпорту, нагромадження валютних ресурсів, необхідних для технологічного оновлення виробництва.

Реалізація довгострокової стратегії розвитку інвестиційного потенціалу та його ефективного використання, що передбачатиме активізацію нарощування інвестиційних ресурсів шляхом послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП, модифікації структури джерел інвестицій та напрямів їх вкладення.

Посилення інноваційного спрямування промислової політики. За мету ставиться подолання значної розбіжності між наявним потенціалом інноваційного розвитку та низькою ефективністю його використання. Прискорення розвитку інформаційної сфери як основи проведення ефективної інноваційної політики. Передбачається поступове наближення вітчизняних показників у цій сфері до показників розвинутих країн, зокрема за рахунок:

— створення мультилінгвістичних інформаційних систем з уніфікованим доступом по Україні, а також із зарубіжними країнами, з якими Україна підтримує сталі економічні зв’язки і де має свої інтереси, і насамперед, у напрямах формування основних транснаціональних транспортних коридорів;

— підтримки інформаційно-аналітичних структур, які задіяні в інформаційному поповненні електронних баз даних і знань;

— будівництва нових і демонополізації діючих первинних мереж і систем передачі даних.

Забезпечення стабільності економічного, адміністративного та цивільного законодавства, прозорості і максимального позбавлення від корупції управлінської, судової та правоохоронної систем.

Визначаються такі етапи соціально-економічного розвитку України:

— перший етап (1999 — 2000 роки) — досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання;

— другий етап (2001 — 2005 роки) — забезпечення істотних змін у структурі економіки та підвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 відсотків на рік;

— третій етап (2006 — 2010 роки) — продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до 8 відсотків щороку) темпів її зростання, досягнення ВВП на душу населення в межах 4 — 4,5 тис. доларів США.

Зміцнення основ демократії

Розвиток демократичного, правового суспільства гальмується низьким рівнем ефективності та авторитету влади, що призводить до посилення рівня соціальної напруженості.

Тому пріоритетним завданням у цій сфері і надалі залишатиметься формування відкритого демократичного суспільства та нової національно-державної ідентичності громадянина України. Роль держави полягатиме, насамперед, у забезпеченні демократичних прав і свобод громадян, вихованні у них знання та любові до культурно-історичної спадщини власного народу, терпимості і поваги до культури та релігійних вірувань інших народів. Зокрема послідовно стимулюватиметься діяльність у цьому напрямі засобів масової інформації, навчальних закладів, культурно-просвітницьких організацій тощо.

Підвищуватиметься роль державної мови в консолідації суспільства. Законодавчі рішення, прийняті з мовного питання, були вчасними та необхідними і дали певний позитивний результат.

Однак на сьогодні їх ресурс майже вичерпано — найближчих цілей досягнуто, а ефект, пов’язаний з мовною політикою в освіті, накопичуватиметься поступово і позначатиметься не одразу. За мету ставиться підвищення конкурентоспроможності україномовного інтелектуального продукту в національному та світовому культурному просторі.

Розвиток плюралізму у сфері етнополітики досягатиметься шляхом відродження української культури та культур національних меншин, їх модернізації, формування структури розвинутої й цивілізованої політичної нації як загального підгрунтя для взаємозбагачення та розвитку різних етносів, що населяють Україну.

3.2 Довгострокові передумови та фактори соціально-економічного розвитку Створення відповідних передумов для сталого зростання потребує розв’язання ключових соціально-економічних проблем.

Передусім це стосується підвищення продуктивності праці з одночасним вжиттям заходів до пом’якшення соціальних наслідків безробіття у зв’язку з несприятливими прогнозами розвитку ситуації на ринку праці, а також повномасштабною структурною перебудовою економіки. Неодмінною умовою вирішення цього питання є збільшення інвестицій в людський потенціал.

Економічне зростання буде неможливим без значного оновлення основних фондів та їхньої структури. Адже ¾ з них у 2010 році досягнуть критичного віку (понад 20 років), що не відповідатиме вимогам ХХІ століття та обмежуватиме можливості здійснення політики технологічних проривів.

Зниження енергоємності продукції слід розглядати у контексті розв’язання стратегічних завдань підвищення конкурентоспроможності та ослаблення залежності України від імпорту енергоносіїв, особливо з огляду на очікуване зростання світових цін на них.

Серед довгострокових факторів соціально-економічного розвитку, слід назвати випереджаючі темпи збільшення у світовій торгівлі протягом перших 10 років ХХІ століття частки високотехнологічної продукції. Ця обставина дасть змогу визначити найоптимальніші напрями технологічних проривів, на яких можливе значне нарощення експорту наукоємної продукції та поліпшення йогоструктури.

Після істотного зниження цін (у період 1997 — 1999 років) на основні товари експорту України (метал, продукція сільського господарства, хімічної і харчової промисловості) очікується їх стабілізація і навіть незначне зростання у 2000 — 2002 роках.

Нарощуванню українського експорту сприятиме повноправне членство України у Світовій організації торгівлі (СОТ), зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів на світових ринках. Створиться реальна можливість для диверсифікації зовнішньої торгівлі.

Основним цільовим завданням на довгострокову перспективу залишається досягнення сталого зростання обсягів ВВП на основі фінансової стабільності, ефективного використання існуючого виробничого потенціалу та його модернізації, адаптації підприємств до ринкових умов, послідовного нарощування інвестиційних ресурсів, підвищення ефективності їх використання.

Стратегією розвитку на період до 2010 року передбачається поєднання активної політики у сфері державного регулювання та лібералізації економічних відносин, створення умов для прискореної легалізації «тіньової» економіки.

Пріоритетами в економічній політиці має стати формування ефективної структури економіки та пожвавлення інвестиційних процесів, реформування фінансової системи, перехід до інноваційного вектору розвитку, активізація внутрішнього ринку, диверсифікація зовнішньоекономічної діяльності і створення надійної бази для розв’язання соціальних проблем.

Засобами державного регулювання повинні бути забезпечені рамкові умови функціонування економіки:

— послідовне зниження інфляції до 7 відсотків щороку у 2001 — 2005 роках та до 5 відсотків — у 2006 — 2010 роках;

— стабільність національної валюти та дотримання оптимальних розмірів дефіциту державного бюджету;

— зниження ставки рефінансування до рівня, який сприятиме активізації інвестиційної діяльності;

— ліквідація заборгованості та нормалізація виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат у 1999 — 2000 роках, перетворення цього чинника у макроекономічний фактор стимулювання сукупного попиту.

Забезпечення активізації інвестиційних процесів та відповідних структурних зрушень в економіці прогнозується досягти шляхом:

— збільшення внутрішніх заощаджень та залучення зовнішніх ресурсів для їх трансформації в інвестиції у національну економіку;

— формування ринку інвестицій на базі залучення заощаджень населення, ресурсів банківської системи і фінансових посередників, коштів державного бюджету та підприємств;

— розвитку фондового ринку;

— вивільнення коштів підприємств для інвестицій у результаті зниження податкового навантаження, прискореної амортизації фондів;

— залучення прямих іноземних інвестицій, у тому числі стратегічних інвесторів, коштів міжнародних фінансових організацій, іноземних кредитів на основі двосторонніх міжнародних та міждержавних угод;

— забезпечення ефективного управління державними корпоративними правами;

— сприяння розвитку малого підприємництва, збільшення втричі його частки у виробленому ВВП;

— реструктуризації фінансових боргів підприємств і забезпечення вже з 1999 року реального механізму банкрутства неконкурентоспроможних виробництв.

У прогнозі основних макропоказників економічного і соціального розвитку враховано нагальну потребу розвитку ринкового середовища, конкурентних засад для роботи підприємств, зокрема:

— забезпечення прозорості функціонування ринків товарів, капіталів, робочої сили;

— послідовна легалізація «тіньової» економіки, зменшення її обсягів щонайменше на 25 відсотків до 2005 року та на 70 — 80 відсотків до 2010 року;

— удосконалення та реалізація економічного механізму стимулювання енергозбереження, двократне зменшення до 2010 року енергоємності виробленої продукції;

— вжиття антимонопольних заходів, забезпечення організаційного оновлення, технологічного переоснащення базових галузей, у тому числі паливно-енергетичного комплексу в напрямі зменшення рівнів ресурсота енерговитрат, забезпечення достатньої прибутковості та самофінансування розвитку.

Найбільш виразними характеристиками у розвитку країни в період до 2010 року є перехід від зниження макроекономічних показників до їх сталого зростання. Передусім це стосується ВВП, приватного споживання домашніх господарств, валового нагромадження основного капіталу. На основі досить високих середньорічних темпів приросту виробництва товарів і послуг прогнозується сприятлива динаміка зовнішньої торгівлі з досягненням починаючи з 2007 року значного позитивного сальдо торгівельного балансу (в межах 2 — 3 відсотків зовнішньоторгівельного обороту). Це дасть змогу істотно збільшити валютні резерви держави, нагромаджувати інвестиційні та інноваційні ресурси.

Економічне зростання у свою чергу забезпечуватиме помітне зниження показника річної інфляції, а також відповідне зменшення облікової ставки Національного банку та ставок за кредитами комерційних банків, що сприятиме нормалізації кредитного обслуговування товаровиробників вже починаючи з 2000 року, розширенню грошової бази, підвищенню рівня монетизації економіки.

Досягненням прогнозованих параметрів українська економіка опанує ринковою моделлю розвитку, підпорядкованою інтересам людей.

3.3 Пріоритети у сфері зовнішньої політики Зміцнення національної безпеки Одним із головних завдань зовнішньої політики до 2010 року залишатиметься забезпечення міжнародних гарантій державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, сприятливих зовнішніх умов для розвитку України. Це вимагатиме активізації її участі у формуванні нової моделі світу, покликаної знизити ймовірність виникнення глобальних та локальних військових конфліктів. Україна виступатиме за послідовне втілення принципу неподільності безпеки та принципу гарантування безпеки всіх через безпеку кожного, а також за право всіх держав обирати ті засоби безпеки, які вони вважають за доцільне.

В умовах глобалізації всіх сфер міжнародного життя посилення гарантій нашої національної безпеки можливе лише шляхом повномасштабної інтеграції України до європейських та євроатлантичних політичних і економічних організацій співробітництва та структур безпеки. З цією метою Україна поглиблюватиме співробітництво на всіх рівнях в рамках ОБСЄ як унікальної складової нової геополітичної моделі Європи, максимально використовуючи цю обставину для реалізації власних національних інтересів і стратегічних завдань. Україна всебічно сприятиме повній та ефективній реалізації особливої ролі цієї організації в забезпеченні стабільності і безпеки та створенні на європейському континенті єдиного простору співробітництва та безпеки без будь-яких розподільних ліній.

Дедалі важливішою складовою нової геополітичної моделі Європи ставатиме реформоване й розширене НАТО. Важливого значення для України набуватиме всебічне наповнення конкретним змістом відносин її особливого партнерства з НАТО. Розв’язання цього завдання залежатиме від ефективності участі України у Раді Євроатлантичного партнерства та у Програмі Партнерства заради миру (ПЗМ). Процес зближення України з НАТО відбуватиметься на тлі трансформації альянсу з військово-політичної на політично-військову організацію з посиленням ролі європейських держав у підтриманні безпеки в Європі.

Одним з найвідповідальніших завдань буде нейтралізація спроб протиставити відносини Україна-НАТО стратегічному партнерству України з Росією, від якого залежатиме стабільність усього пострадянського геополітичного та геоекономічного простору. Основними на цьому напрямі є реалізація положень Договору про економічне співробітництво на 1998 — 2007 роки, подальше вдосконалення договірно-правової бази на основі міжнародних стандартів, завершення делімітації та демаркації державного кордону, а також вирішення питань, пов’язаних з тимчасовим перебуванням Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України.

У контексті забезпечення національної безпеки важливе значення матимуть відносини стратегічного партнерства з США, які на початку третього тисячоліття залишатимуться одним з визнаних світових лідерів та продовжуватимуть здійснювати реальний багатосторонній вплив на міжнародні відносини в глобальному вимірі. Всебічне поглиблення стосунків із США буде вагомим чинником у прискоренні інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур.

Простір від Балтики до Чорного моря та Прикаспію зусиллями регіональних структур безпеки при вирішальній ролі України буде перетворено на «пояс стабільності і співробітництва». У цьому контексті особливе значення матимуть заходи зміцнення довіри та безпеки у військово-морській діяльності на Чорному морі, започатковані з ініціативи України.

Активна участь у створенні європейських та євразійських транспортних коридорів сприятиме диверсифікації джерел постачання енергії та стратегічної сировини і залишається для України життєво необхідною передумовою забезпечення національної безпеки. Це, зокрема, стосується участі у створенні нафтогазових транспортних коридорів Чорноморсько-Каспійського регіону як одного з пріоритетних завдань глобальної стратегії країни в наступному столітті.

Важливою складовою політичного іміджу України має стати проведення чітко виваженої політики залучення, використання та надання технічної і фінансової допомоги. Для цього впроваджуватиметься механізм участі українських фахівців у програмах технічного співробітництва, що здійснюватимуться в інших країнах світу, зокрема в Центральній та Східній Європі. Робота з донорськими організаціями та країнами буде здійснюватися з урахуванням національних інтересів держави і забезпечуватиме ефективну та незалежну реалізацію окремих проектів.

Важливим внеском України у регіональну безпеку буде активна участь її Збройних Сил у двота багатосторонніх військових формуваннях. Завдяки такій формі співпраці українські Збройні Сили наближатимуться до стандартів кращих європейських армій.

На початку ХХІ століття посилюватиметься увага до питань так званої м’якої безпеки та поглиблюватиметься участь України в міжнародних зусиллях у цій сфері (боротьба з транскордонною злочинністю, нелегальною міграцією, корупцією тощо).

Утвердження європейської ідентичності

Україна утвердилася як найбільша країна Центрально-Східної Європи. Історичний досвід засвідчив, що вона здатна повноцінно реалізувати свій людський, інтелектуальний, економічний, цивілізаційний та інший потенціал і можливості шляхом інтеграції до єдиного європейського простору. Європейський вибір ґрунтується на цивілізаційній єдності, взаємодоповнюваності, спільних історичних та політичних цінностях з державами, що інтегруються до Європейського Союзу.

З огляду на це зовнішня політика України здійснюватиметься за кількома напрямами.

1. Забезпечення інтеграції до європейських політичних і економічних структур, повноцінного взаємовикористання інвестиційних можливостей, сучасних технологій, досягнення якісно нового рівня інформаційного і культурного обмінів та взаємодії.

Досягнення цієї мети забезпечуватиметься виконанням Угоди про партнерство і співробітництво та поступальним впровадженням у життя положень Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу. Національні інтереси України потребують утвердження її як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС.

До 2007 року буде створено передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. До цього часу поглибиться співробітництво з ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки, поступово усуватимуться перешкоди на шляху вільного переміщення людей, товарів, послуг і капіталів, впроваджуватимуться сучасні технології з метою структурного переоснащення промисловості.

2. Активізація взаємодії з Радою Європи з метою впровадження в Україні єдиних підходів і стандартів щодо верховенства права, у соціальній та гуманітарній сферах, зокрема в галузі забезпечення мовних, релігійних і культурних прав національних меншин.

3. Посилення співробітництва в рамках регіональних та субрегіональних структур — Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Ради держав Балтійського моря (РДБМ), активна участь у діяльності єврорегіонів та нових форм багатостороннього транскордонного співробітництва — регіональних ініціативах, форумах та субрегіональних об'єднаннях і з цією метою зміцнення відносин з таким стратегічним партнером України, як Польща, іншими країнами регіону, де були здійснені значні реформи у суспільно-політичному житті та економіці.

Участь України в глобальних процесах світового розвитку Участь у діяльності Організації Об'єднаних Націй, яка на початку наступного століття і далі залишатиметься єдиною універсальною організацією, Україна вважає одним із пріоритетів зовнішньої політики. Висуваючи завдання стати непостійним членом Ради Безпеки ООН (РБ) на період 2000 — 2001 років, Україна докладатиме зусилля, спрямовані на її зміцнення і реформування. Забезпечення справедливого представництва східноєвропейських країн у складі РБ дасть змогу Україні, разом з іншими державами регіону, зміцнити свої позиції в ООН та посилити вплив на розв’язання світових проблем.

Зважаючи на провідну роль ООН у підтриманні миру і безпеки у світі, Україна докладатиме зусиль для попередження та розв’язання можливих конфліктів в руслі «превентивної дипломатії», надалі братиме активну участь у миротворчій діяльності під егідою ООН, направлятиме свої військові підрозділи для участі в діях сил швидкого розгортання за системою резервних угод ООН.

Виходячи з необхідності посилення уваги до питань економічної безпеки, а також враховуючи згубні наслідки світової фінансової кризи, що загострилися наприкінці ХХ століття, Україна обстоюватиме розроблення в рамках ООН механізмів забезпечення глобальної економічної безпеки, зокрема шляхом створення Ради економічної безпеки ООН.

Важливим аспектом участі України в діяльності ООН залишатиметься залучення її матеріальних та фінансових ресурсів для розв’язання нагальних проблем економічного, соціального, гуманітарного, культурного розвитку країни, а також здійснення заходів з охорони навколишнього середовища та поліпшення екологічної ситуації.

Триватиме подальше утвердження України як глобального партнера через активний діалог з країнами «Великої сімки», насамперед у сфері економічного розвитку і валютно-фінансової стабілізації, розширення співробітництва з ОЧЕС, де Україна відіграє значну роль, та південноамериканським «спільним ринком» МЕРКОСУР, становлення Азіатсько-Європейського діалогу (АСЕМ) і активізація в ньому України як важливої держави-транзитора, створення у рамках СНД за ініціативою України раціонального механізму багатостороннього економічного співробітництва на базі зони вільної торгівлі з урахуванням принципів ГАТТ/СОТ без будь-яких обмежень.

Важливе місце відводитиметься боротьбі з новими викликами і загрозами, які наприкінці століття прийшли на зміну прямій військовій загрозі часів блокового протистояння та привертають дедалі більшу увагу світового співтовариства, потребують значних ресурсів та об'єднаних зусиль усіх країн.

Загроза глобального знищення змінилася локальними збройними конфліктами етнічного, конфесійного, територіального характеру. Україна, разом з іншими членами світового співтовариства, докладатиме зусиль для усунення причин таких конфліктів та швидшої реабілітації країн, що постраждали від них.

Україна як перша в історії людства держава, що добровільно відмовилася від ядерного потенціалу, активно виступатиме за зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, повну заборону її випробувань на основі безумовного виконання та приєднання нових країн до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, а також підтримуватиме кроки до поступового знищення ядерних арсеналів.

З розвитком технологій та полегшенням доступу до інформації дедалі зростатиме загроза розповсюдження зброї масового знищення. Не виключена можливість, що така зброя зможе опинитися в руках терористичних організацій. Найбільш ефективним засобом запобігання цьому залишатиметься зміцнення відповідних режимів контролю. Тому участь у Вассенаарських домовленостях, Режимі контролю за ракетними технологіями, Групі ядерних постачальників буде у числі пріоритетів України у глобальному вимірі.

На міжнародній арені Україна продовжить активне двоі багатостороннє співробітництво у боротьбі з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю, економічними злочинами, нелегальною торгівлею зброєю, наркотиками та наркотичними засобами, нелегальною міграцією, торгівлею жінками та дітьми.

Україна постраждала від найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. З метою подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також спільної боротьби з наслідками стихійних лих, катастроф та надзвичайних ситуацій зусилля спрямовуватимуться на якомога більше використання всіх наявних можливостей та ресурсів, що перебувають у розпорядженні міжнародних організацій та у рамках двостороннього співробітництва.

Наслідком виробничої діяльності людини, особливо аварій та катастроф, є погіршення екологічної ситуації, транскордонне забруднення навколишнього середовища, що викликає необхідність вжиття спільних з іншими країнами заходів підвищення екологічної безпеки та здійснення природоохоронних програм.

Особливої ваги ці проблеми набуватимуть у зв’язку із скороченням водних ресурсів, зростанням кількості населення Землі, нестачею продовольства та змінами клімату, що диктує необхідність вжиття спільних з іншими країнами дій. Їх розв’язання відбуватиметься за активної участі України.

3.4 Повноцінне входження України у світовий інформаційний простір Необхідною передумовою реалізації національних інтересів України є повноцінне її входження у світовий інформаційний простір. Динамічне його формування, глобалізація та дедалі більша відкритість телекомунікаційних і комп’ютерних мереж, швидкий розвиток інформаційних технологій, продуктів та послуг створюють принципово нові можливості для економічної співпраці, обміну інформацією, духовними цінностями, взаємного культурного збагачення, прогресу науки і техніки.

Держава сприятиме доступу громадян та їх об'єднань, органів влади, навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств і організацій до світових інформаційних ресурсів та глобальних інформаційних мереж.

Водночас інформаційні та телекомунікаційні технології посилюватимуть вплив електронних засобів масової інформації інших держав на політичну ситуацію і розвиток соціальних процесів в Україні, культурне життя країни, а також сприятимуть просуванню на український ринок зарубіжних товарів. Тому приділятиметься увага захисту власного інформаційного простору, підвищенню ролі вітчизняних засобів масової інформації у зміцненні суверенітету України та її національно-державної ідентичності.

Стратегічним завданням є активне утвердження позитивного іміджу України у світі, для чого:

— підвищуватиметься конкурентоспроможність вітчизняної інформаційної продукції та створюватимуться необхідні організаційні, технічні, правові і фінансово-економічні умови її просування на світовий інформаційний ринок;

— відкриватимуться представництва та кореспондентські пункти українських засобів масової інформації, мереж інформаційно-культурних центрів України в провідних країнах світу та відповідно іноземних — в Україні;

— вживатимуться заходи для завершення процесу приєднання України до міжнародних угод і договорів у галузі інформації, авторського та суміжних прав;

— визначатимуться пріоритети в розвитку двосторонніх міждержавних зв’язків у інформаційній сфері, забезпечуватиметься виконання підписаних договорів та укладатимуться угоди з провідними країнами світу.