Ксенофонт Сосенко

Ксенофонт Сосенко

(07.02.1860 — 09.04.1941)

Біографія

СОСЕНКО Ксенофонт Петрович, народився 7 лютого 1860 року в селі Межигірці біля Галича, помер 9 квітня 1941 року в селі Конюxи (зараз Козівського району на Тернопільщині).

Учений-етнолог, збирач і дослідник народних пісень, вишивок, інших звичаїв. Видатний ідеолог Українства, який визначив і досліджував його духовні корені. Член міжнародного товариства етнографів, учасник міжнародних з'їздів етнологів.

Відкрив Староукраїнську віру та культуру як факт світового духовного та культурно-історичного буття та як об'єкт наукових і теологічних досліджень, показав існування та буття Староукраїнської цивілізації.

Священик. Лікар-гомеопат.

Письменник, громадський діяч. Перекладав з Російської, Німецької та Польської мов.

Поxодить зі стародавнього козацького і священичого роду. Його двоюрідним братом є художник Модест Сосенко (1875−1920).

Навчався в Академії Мистецтв у Кракові, у Львівському Університеті на теологічному і філософському факультетаx. 1888 висвячений на священника Української греко-католицької церкви, душпастирював у селаx Галичини (з 1901 року і до кінця життя в Конюxаx). За свою душпастирську та культурно-просвітницьку працю та заxист українського населення 1920 року був арештований польською військовою владою і стояв під загрозою розстрілу.

Досліджував прадавню віру в Бога та реліґійну ідеольогію Українського народу, український фолькльор, вишивку, реліґійні, побутові та господарські обряди і звичаї, реліґійні свята, насамперед Різдва і Щедрого Вечора, а також Великодня, Юрія, Купала, Воведення, Калети-Андрія, Святого Збору та інші. Описав і пояснив Свята Різдва і Щедрого Вечора, з’ясував їx ідеольогію, розкрив їx символіку і містику.

Автор основоположної наукової праці «Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора» (Том 1 — Львів, 1928; том 2 — неопублікований), присвяченої Староукраїнській культурі й реліґії, які виявляються в давніх передхристиянських, — ще преісторичних, — святах реліґійних, господарських і побутових, що досі тривають в Українського народу в уривках давніх обрядів і в зв’язаних з Святочними часами народних піснях, насамперед у Колядках і Щедрівках. У цій праці блискуче відтворив з народних традицій образ давньої Української віри і культури, а також показав, що ця віра триває досі, — хоч і не є сформульована доґматично, — і що давня Українська культура є в основах сучасного життя народу.

Наукова розвідка «З проблем місячних назв на Україні», поміщена в «Звонах» (листопад 1931, лютий і березень 1932). Розвідки і статті у часописаx «Поступ», «Літературний Вісник» .

Розвідки-брошури на початку наукових досліджень: «Про містику гагілок» (Львів, 1922), «Праджерело українського релігійного світогляду» (Львів, 1923) , — вважав сам помилковими в тому, що вони не враховували зміст Колядок і Щедрівок.

Неопубліковані праці: про Гаїлки та Староукраїнський Великдень, про Купала, «Ґенеза козаччини» і «Дніпро і Подніпров'я» («Дніпро та Придніпрянщина»), словник ірансько-українських лінгвістичних аналогій, збірка арабських лінгвістичних елементів в українській мові, збірка лінгвістичних і арабських аналогій в назвах рік, гір і місцевостей Подніпров'я й Західної (Галицької) України.

Своїми науковими дослідженнями ствердив велику старинність Українського народу як одного з найдавнішиx народів світу, показав велику самостійність його культурної творчости та ориґінальність і автоxтонність Української культури, автоxтонність Українського народу на його території.

1991 року громадськість села Конюxи вирішила створити меморіяльний музей К. Сосенка в будинку, де він жив.

.

Власноручний життєпис Кс. Сосенка.

(Фонд НТШ, Ф№ 309, оп. № 1, спр. 2160, арк. 133−138.).

5.1933, Конюхи к. Бережан.

Високоповажний Пане докторе Професоре!

На Ваш листовний поклик, щоби подати дані до словника сучасних українських письменників, подаю про себе отсі відомості:

Я, Ксенофонт Сосенко, родився 8/2 1861 в селі Межигірці біля Галича. Батько мій Петро Сосенко був католицьким парохом в Межигірцях. Мати Йосифа з роду Синевицьких. Як тато, так і мати були з священичої родини. Батька предки походили з Дашниці, села на західній Галицькій Україні. Громадяни того села мали бути Козацькими переселенцями з Великої України і були солтисами, вільними від панщини людьми. До народної (вселюдної, т.зв. нормальної) школи ходив я в Галичі. Гімназійну науку вчився я в Станиславові, де зробив іспит зрілости в 1878 (в 17 році життя).

Від діточих літ цікавило мене українське письменство. Кобзар Тараса Шевченка мав я в дарунку від свого батька ще 8-літнім хлопцем. І від тоді знав я його без ПОЛОВИНУ на пам’ять.

В гімназії були моїми вчителями Євгеній Желехівський та Др. Улас Целевич, які вміли загріти гімназистам любов до українського письменства, українського слова, української історії.

Будучи в гімназії, належав я до таємної «Української громади» і українського культурно-освітного й патріотичного студентського кружка, який працював цілорічно. збирався в літі в українській сім'ї Заклинських і душею кружка був Леонід, Роман і Корнило Заклинські та їх матір, вдова Катарина Заклинська.

Будучи гімназійним студентом, я постійно збирав матеріали по етнографії з народної усности, про мову і побут народу… Подав я це, ще тоді, як відзбирав як студент університету, Евгену Желехівському до його «Русько-німецького словаря» .

Записки української народної пісні з села Межигірців та з Лемківщини подав я був около 1892 року професору Омеляну Огоновському. Та мабуть пропала ця збірка в часі великої війни.

Будучи в гімназії, я був запаленим речником рисувальником і досяг я великої перфекції в рисунку. Тому по іспиті зрілости пішов я на студії малярства до Кракова, де прийняли мене на 3 курс в школі мистецькій. Директорував там артист Ян Матейко. Професор мій був Шелнелевскі.

Рівночасно ходив я тоді на університет та студіював: класичну філософію (проф. І.В. Юкриньскі), історію (проф. Станіслав Смолька, ас. др. Шумскі), археологію (проф. І. Лемаковскі), польську літературу (проф. Станіслав Хробіновскі).

Як студент школи мистецтв вчився я також на викладках анатомії на університеті. Цілий день був зайнятий, починаючи від 6.00 години ранку, до вечора. Була тоді в мене сила і енергія. Вечорами відвідував я молодого лемка-дяка та записував від него лемківські пісні, лемківські особливості. Було це в літах 1878/79.

Та в році 1879 захворів я на очі. Мусив я покинути мистецьку (академію) школу, а при недостачі матеріальних засобів залишив я і університетські студії в Кракові та перейшов я до Львова і вступив тут до української католицької семінарії духовної.

Була в мене думка по скінченні теології продовжувати університетські студії філософічні. По цій думці почав я як студент теології займатися через 2 літа на університеті на викладах Омеляна Огоновського у Львові і виучував старослов’янську мову і українське письменство.

Але в дійсності захоплювала тоді мене і тих сучасних студентів ідея «ІТИ В НАРОД» та працювати над його культурою, осьвітою та просвіченністю і національним політичним осьвідомленням. Цей патріотичний порив переміг у мені всі давні, від дитинства вкорінені в душі бажання і природні покликання працювати для мистецтва, письменства, науки.

Пізнійша тяжка апостольська і патріотична праця українського священника вже зовсім унеможливлювала роботу письменника, наукову. Хоча письменством я все дуже цікавився і цілими пачками спроваджав з Кракова та Німеччини книжки, купуючи їх та позичаючи. В літах 1900;1914 думав тоді заложити видавництво найзначнійших творів сучасного тоді світового письменства. В літах 1893−1898 переклав з російської мови І. Тургенєва «Дворянське гніздовище» (видавництво «Діло» в бібліотеці найзнатнійших письменників). Переложив бунтаря Достоєвського «Бєси». Та редактор «Діла» Белей Ів., якому дав я це друкувати, в часі війни рукопис запропастив.

Після великої війни кинувся я на студії іраністики та арабістики, вважаючи, що в українській мові, культурі і історії є задатки іранізму і арабізму. Маю написаний досить об'ємистий словник ірансько-українських лінгвістичних аналогій, придав також збірку арабських лінгвістичних елементів в українській мові. При ужитковості збірка та нагодиться для арабських лінгвістів та письменників.

Мав в рукописі ще не закінчений упорядкований твір п.з. «ДНЇПРО І ПОДНЇПРОВ'Я» та збірку лінгвістичних і арабських аналогій в назвах рік, гір і місцевостей Подніпров'я й Західної (Галицької) України.

В послідніх літах (1922;1933) звернув я свою увагу на етнологійні світові праці та виспеціалізувався в ділянці етнологійних наук. В 1923 (в липні) їздив на етнологійний з'їзд-курс до монастиря St Gabriel Medlingu bei Wien, упоряджений світовими етнологами й передовсім Societatis Verbi Divini з St Gabriel.

Цей курс очутив в мені давні уподобання до етнографічних та етнологійних наукових дослідів. Я став обдумувати студії над українським фолькльором і вглублювався в душу українського народу, сповнену атавістичними почуваннями і предківськими етнографічними українськими традиціями. Плодом цих моїх дослідів є праця «Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора» та задумана і приготовлена мною праця про «Староукраїнський Великдень». Всі такі праці опирались на українських колядках, щедрівках і гаїлках, які усі вважаю змістовно прекрасними пам’ятками української культури й релігії.

На тему давньої української релігії й культури написав я дві розвідки-брошури: 1) «Про містику гаїлок», 2) «Праджерело українського світогляду». Та сам уважаю свої висновки [в них] про староукраїнську релігію помилковими, через те, що пишучи їх не звернув уваги на зміни колядок і щедрівок, — і вказував на культ сонця в староукраїнській релігії і не запримітив, що ще попереджав його та переважно остав (зберігся) і досі українським народом культ магічного Любієна, культ місяця.

Крім згаданих поважних праць написав я наукову розвідку «З проблем місячних назв на Україні», поміщену в «Звонах» (за листопад 1931, лютий і марець 1932).

Подаючи отсі, може за широко писані, дані про мою малозначну особу та мої письменницькі і наукові праці, прохаю Вас, Пане Професоре, використати їх після своєї добросердечности та прихильности.

До Вас з найглибшою повагою, Ксенофонт Сосенко.

Лист Ксенофонта Сосенка до НТШ з приводу збірки вишивок.

(Фонд № 309 чт. Оп І Ед.хр. № 419, Л.п. 38,39,83, фонд НТШ.).

До Культурно-історичної секції НТШ Конюхи, 17.11.1936.

В.П.П.

Подаю Вп. Товариству під ласкаву розвагу, що слідуюче:

В Конюхах звиж 4000ім селі, в половині дороги між Зборовом і Бережанами, я позістаю 35 літ. Замітив я тут ще перед війною дуже оригінальні народні вишивки на рушниках, обрусах, жіночих поясах, хлоп’ячих ковнірах від сорочок та жіночих рукавах. Ці вишивки дуже по-мистецьки виконані, асиметричні, все лінійні. Всякі фігури, звізди, — по найбільшій части асирійської форми, — часто якісь таємні дерева, стилізовані геометрично з містичною звіздою посеред дерева, геометрично стилізовані листки і пр. Вишивання хрестиком, або часом дрібним гафтом, красками виключно червоними або чорними, — а одна частина села, так званий «КУТ», майже виключно краскою чорною, — а все тілько на білім фоні полотна. Варіанти вишивок прямо безчисленні, а творчість в комбінації ріжних фігур і фантастичнім їх укладі прямо безконечна.

Вже перед війною (1914р.) я зачав збірку цих вишивок, відтак перервала збірку війна. А це дуже цікаво, що коли це село в часі світової війни було майже цілковито збурене, мешканці були кількакратно виселювані і дуже багато людей на місци вигибло, і всяке білля було зовсім знищене і сліду не стало з давних чудових вишивок, — то по війні, коли настало нове покоління, а бабусі і мамусі вимерли, то мимо цего всього, як фенікс з попелу відродилося старе мистецтво вишивок.

Наново і так очевидячи стало, що ця мистецька традиція є в кости, крови і мозгу народу.

В моїх руках є збірка, якою займалася по війні виключно моя донька Софія Сосенко — замужна Придаткевич, учителька місцева. А в цій ЗБІРЦІ Є ОКОЛО 360 ВЗІРЦІВ ВИШИВОК червоними і чорними красками та ОКОЛО 60 чорними нитками. Все те на білій основі. Збираючи ці вишивки, я зразу запримітив їх окремість, СТАРИННИЙ ТИП, і дійсно таких вишивок нема в цілій околиці. Тому впав я на (думку) ідею збирати тут взірці виключно того типу, а виключивши від збірки всі мотиви напливові, посторонні, книжкові або штучні, які часто бувають поширені учительками зовсім не критично.

Прийшло мені на думку, дати почин і поклик до збирання по всій Україні вичерпуючих збірок льокальних, — і в цей спосіб дати можливість дошукуватися поодиноких збірок старинних мистецьких традицій, генези тої ділянки українського мистецтва і культурно-історичної їх мітольогічності. Цю збірку я задумував видати, та не маю на це фондів. А збірка помалу нищиться.

Так я осьмілююся враз з своєю дочкою звернутися до В. П. Товариства, чи не зважило видати збірку цих вишивок, беручи на увагу подані мною вище наукові мотиви. Збірку можу показати особисто.

Село Конюхи є чисто українськеє тільки кілька старих родин з чужоземними назвищами, пр. Бокай (назва азійських східних племен), Шагай, Жеграй, Кубай, — мабуть назвища ірансько-перські. Є також сторони села з чужоземними не українськими назвами: Чогар, Бориння, Корчів, Жиграйка («Жиграй» — слово іранське, — значить «жовнір»). В селі є традиція про татар і місця з іменами, як: Татарська долина і інші. Традиція сільська говорить, що дуже давними часами в цій місцевості випасали селяни-конюхи цілі стада коней.

Уклінно прошу ласкаву відповідь. На випадок згоди Вашої на видання Товариством моєї збірки, я застерігаю собі висловлення в передмові до видання мого погляду на значіння збірки.

З найвищою повагою, Ксенофонт Сосенко Укр. католицький парох.

З проблеми Місячних назв на Україні. Дзвони 1931.

Вступ. Про реформу укр. місячних імен.

Понижча розвідка може буде придатна і на часі зогляду на актуальність у нас справи реформи українських календарних назв місяців, яку непостережно в часі послідних двох літ зачали переводити літературні українські круги: змінами деяких місячних імен у виданнях календарів, в дневникарстві, в торговельних і господарських установах і пр.

Мотивом цих змін це — мабуть — оживлена у нас акція загального «чищення української мови» … Так, приміром, викинено Марець будьто латинське, — Май, по здогадові, також неукраїнське, а латинське («українізовано» його на російський взірець: муръ, себто мурава, на травень!).

По правді був до реформи українських місячних назв давніший літературний товчок, і мабуть за його впливом справа згаданої реформи стала чинною.

Ще в році 1918 в київській «Новій Раді», з дня 17/8 написав П. Кривда-Соколенко статтю «Про упорядкування українського календаря» .

Її передрукувала львівська «Рада» в р. 1930 в фейлетоні, подаючи вступні замітки від себе. Переймаючися ідеєю П. Кривди-Соколенка про конечність упорядкування українських календарних імен місяців, домагалася льв. «Рада» від В. У. Академії Наук, як одиноко покликаної до цього, оконечного вирішення справи, і накликувала, щоби з хаосом календарних назв на Україні покінчити. Льв. «Рада» нарікала на галицькі найперші видання церковних календарів, в яких, на її думку, видавці оперли назви місяців на римських іменах місяців, через що значна часть укр. календарних назв буцім стала ідентичною зі світовими назвами і втратила український характер. На думку льв. «Ради» українська календарна збірка назв місяців це мішанина церковно-славянських, польських та українських. П. Кривда-Соколенко боронить чистоти мови українського народнього календаря та жаліє над його занечищенням чужими назвами, які перейшли в українську церковщину головно з латинської мови в часі русифікаційної акції на Україні. Тому він проектує викинення чужих або неясних місячних назв та заведення чисто українських, — добір що найкращих, — їх упорядкування й зафіксування після річних діб і проявів життя в природі.

Поставлення П. Кривди-Соколенка до реформи укр. місячних імен — виключно літературне.

Стаття П. Кривди-Соколенка та замітки її референта навели мене на думку написати отсю розвідку.

Одначе я хочу опрацювати тему про українські місячні імена з іншої точки, саме: з’ясувати коротко наукові досліди й погляди про основи поділу часу на місяці, відтак подати наукові погляди про ґенезу назв місяців взагалі, а опісля пробувати розв’язати хоч в части загадку місячних назв на Україні.