Фізіологічні властивості масажу

Фізіологічні властивості масажу Масаж — це механічне подразнення людського тіла, вироблене або рукою, або за допомогою спеціального апарату.

Протягом довгих років вважалося, що масаж впливає лише на масажованого тканини, не надаючи ніякого впливу на загальний фізіологічний стан людини. Настільки спрощене розуміння анатомо-фізіологічних властивостей масажу виникло під впливом механістичної теорії німецького лікаря Вірхова.

В даний час, завдяки роботам вітчизняних фізіологів І. М. Сеченова, І. А. Павлова і інших, сформовано правильне уявлення про те, який вплив робить масаж на організм людини.

У механізмі дії масажу виділяють три фактори: нервово-рефлекторний, уморальний і механічний. Як правило, в процесі масажної процедури здійснюється вплив на нервові закінчення, розташовані в різних шарах шкіри. Виникають нервові імпульси, які по чутливих шляхах передаються в центральну нервову систему, досягають відповідних ділянок кори головного мозку, де синтезуються в загальну реакцію і поступають у відповідні тканини і органи з інформацією про необхідні функціональних зрушеннях в організмі. Відповідна реакція залежить як від характеру, сили і тривалості механічної дії, так і від стану центральної нервової системи та нервових закінчень.

Дія гуморального чинника полягає в наступному: під впливом масажних прийомів утворюються в шкірі біологічно активні речовини (так звані тканинні гормони — гістамін, ацетил-холін та ін) надходять в кров, вони сприяють передачі нервових імпульсів, беруть участь в судинних реакціях, а також активізують деякі інші процеси, що відбуваються в організмі людини.

Не менш важливим є механічний фактор. Розтягування, зміщення, тиск, здійснювані під час проведення того чи іншого прийому, викликають посилену циркуляцію лімфи, крові і міжтканинної рідини на масажованого ділянці. Завдяки цьому ліквідуються застійні явища, активізуються обмін речовин і шкірне дихання.

На основі вищесказаного можна зробити висновок, що механізм дії масажу на людський організм є складним фізіологічним процесом, в якому задіяні нервово-рефлекторний, гуморальний і механічний фактори, причому провідна роль належить першому.

Вплив масажу на шкіру Шкіра є захисним покривом людського організму, її маса становить близько 20% від загальної маси тіла. У шарах шкіри розташовуються різні клітини, волокна, гладкі м’язи, потові і сальні залози, рецептори, волосяні цибулини, пігментні зерна, а також кровоносні і лімфатичні судини. Таким чином, крім захисної функції, шкіра виконує ряд інших: вона сприймає дратівливі сигнали, що надходять ззовні, бере участь у дихальному і терморегуляторного процесах, кровообігу, обміні речовин, очищення організму від шлаків, тобто бере безпосередню і найактивнішу участь у життєдіяльності людського організму.

Шкіра складається з трьох шарів: епідермісу, дерми (власне шкіри) і підшкірно-жирової клітковини.

Епідерміс — це зовнішній шар шкіри, через який організм безпосередньо контактує з навколишнім середовищем. Його товщина може бути неоднаковою і варіюватися від 0,8 до 4 мм.

Самий верхній шар епідермісу, іменований роговим, відрізняється пружністю і підвищеною стійкістю до зовнішніх подразників. Він складається з без’ядерних, слабо з'єднаних між собою клітин, які при механічному впливі на певні ділянки тіла відшаровуються.

Під роговим розташовується блискучий шар, утворений 2−3 рядами плоских клітин і найбільш помітний на долонях і підошвах. Далі знаходяться зернистий шар, що складається з декількох шарів ромбовидних клітин, і шіповідних, утворений кубічними або ромбоподібними клітинами.

В останньому, найбільш глибокому шарі епідермісу, іменованому зародковим, або базальним, відбувається оновлення відмерлих клітин. Тут же виробляється пігмент меланін, який відповідає за забарвлення зовнішніх шкірних покривів: чим менше меланіну, тим світліше і чутливіше шкіра. Регулярний масаж сприяє утворенню більшої кількості цього пігменту.

Дерма, або власне шкіра, займає простір між епідермісом і підшкірно-жирової клітковиною, її товщина складає 0,5−5 мм. Дерма утворюється гладкими м’язовими і сполучно-тканинними колагеновими волокнами, завдяки яким шкіра набуває еластичність і міцність. У власне шкірі присутні численні кровоносні судини, об'єднані в дві мережі - глибоку і поверхневу, з їх допомогою здійснюється харчування епідермісу.

Підшкірно-жирова клітковина утворюється сполучною тканиною, в якій накопичуються жирові клітини. Товщина цього шару шкіри на різних ділянках тіла може значно варіюватися: найбільш розвинений він на животі, грудних залозах, сідницях, долонях і підошвах стоп; найменше його міститься на вушних раковинах, червоній облямівці губ і крайньої плоті статевого члена чоловіків. Підшкірно-жирова клітковина оберігає організм від переохолодження і ударів.

Вплив масажу на різні шари шкіри величезне: механічний вплив за допомогою різних прийомів сприяє очищенню шкіри та видалення відмерлих клітин епідермісу; це, у свою чергу, призводить до активізації шкірного дихання, поліпшенню роботи сальних і потових залоз, нервових закінчень.

Масаж викликає розширення кровоносних судин, розташованих в шкірних шарах, тим самим активізується приплив артеріальної та відтік венозної крові і посилюється живлення шкіри. Поліпшується скорочувальна функція м’язових волокон, завдяки чому підвищується загальний тонус шкіри: вона стає еластичною, пружною, гладкою, набуває здорового кольору. Крім того, спочатку впливаючи на шкіру, різні масажні прийоми за допомогою нервово-рефлекторного, гуморального і механічного факторів роблять благотворний вплив на весь організм у цілому.

Вплив масажу на нервову систему

Нервова система — головний регулятор і координатор дії всіх органів і систем людини. Вона забезпечує функціональну єдність і цілісність всього організму, його зв’язок з навколишнім світом; крім того, вона контролює роботу скелетних м’язів, регулює фізіологічні процеси, що відбуваються в тканинах і клітинах.

Головна структурна і функціональна одиниця нервової системи — нейрон, що представляє собою клітку з відростками — довгим аксонів і короткими дендрита. Нейрони з'єднуються між собою синапсами, утворюючи нейронні ланцюги, які приводяться в дію рефлекторно: у відповідь на роздратування, поступаемое із зовнішнього або внутрішнього середовища, збудження з нервових закінчень передається по доцентровим волокнах у головний і спинний мозок, звідти імпульси по відцентровим волокнах надходять у різні органи, а по рухових — до м’язів.

Нервову систему поділяють на центральну і периферичну, а також на соматичну і вегетативну.

Центральна нервова система (ЦНС) складається з головного і спинного мозку, периферична — з численних нервових клітин і нервових волокон, що служать для зв’язку відділів ЦНС і передачі нервових імпульсів.

Головний мозок, що знаходиться в порожнині черепної коробки і складається з двох півкуль, ділиться на 5 відділів: довгастий, задній, середній, проміжний і кінцевий мозок. Від них відходять 12 пар черепно-мозкових нервів, функціональні показники яких разлічаются.Спінной мозок перебуває в хребетному каналі між верхнім краєм I шийного і нижнім краєм I поперекового хребця. Через міжхребцеві отвори по всій довжині від мозку відходить 31 пара спинно-мозкових нервів. Сегмент спинного мозку являє собою ділянку сірої речовини, відповідний положенню кожної пари спинно-мозкових нервів, що відповідають за надходження сигналів в ту чи іншу частину організму. Виділяють 7 шийних (CI-VII), 12 грудних (Th (D) I-XII), 5 поперекових (LI-V), 5 крижових і 1 куприковий сегмент (два останні об'єднують в крижово-куприковий відділ (SI-V)

Міжреберні нерви, звані також передніми гілками грудних спинно-мозкових нервів, здійснюють зв’язок ЦНС з міжреберними та іншими м’язами грудей, передньої і бічної поверхнями грудної клітини, м’язами живота (тобто іннервують ці м’язи).

Периферична нервова система представлена нервами, що відходять від спинного мозку і стовбура головного мозку, і їх розгалуженнями, що утворюють в різних тканинах і органах рухові і чутливі нервові закінчення. Кожному мозкового сегменту відповідає певна пара периферичних нервів.

Спинно-мозкові нервові відгалуження з'єднуються в шийному, плечове, поперекове та крижове сплетення, від яких відходять нерви, які передають сигнали з ЦНС до відповідних ділянок людського тіла.

Шийне сплетіння, утворене передніми гілками 4 верхніх шийних нервів, розташовується в глибоких шийних м’язах. Через це сплетіння нервові імпульси надходять до шкіри бічного відділу потиличної частини голови, вушної раковини, передній і бічний частин шиї, ключиці, а також у глибокі м’язи шиї і діафрагму.

Плечове сплетіння, утворене передніми гілками 4 нижніх шийних нервів і частиною передньої гілки I грудного нерва, розташовується в нижньому відділі шиї, за грудинно-ключично-соскоподібного м’яза.

Виділяють надключичну і підключичну частини плечового сплетення. Від першої нерви відходять до глибоких м’язів шиї, м’язам плечового пояса і м’язам грудей і спини; від другої, що складається з пахвового нерва і довгих гілок (м'язово-шкірного, серединного, ліктьового, променевого, медіального шкірного нервів плеча та передпліччя), — до дельтоподібного м’язі, капсулі плечового сплетення, шкірі бокової поверхні плеча.

Поперекове сплетіння утворюється гілками XII грудного і I-IV поперекових нервів, які посилають імпульси в м’язи нижніх кінцівок, попереку, живота, клубову м’яз і нервові закінчення, розташовані в шкірних шарах.

Крижове сплетіння утворюють V поперековий нерв і всі з'єднані крижові і куприкова нерви. По гілках, що виходять з цього сплетення (верхній і нижній ділянці сідниць, статевої, сідничний, великогомілкової, малогомілкової нерви, задній шкірний нерв стегна), надходять сигнали до м’язів тазу, задньої поверхні стегна, гомілок, стоп, а також до м’язів і шкірі промежини і сідниць.

Вегетативна нервова система іннервує внутрішні органи й системи: травну, дихальну, видільну, значно впливає на обмін речовин в скелетних м’язах, кровообіг і роботу залоз внутрішньої секреції.

Соматична нервова система іннервує кістки, суглоби і м’язи, шкірні покриви і органи чуття. Завдяки їй здійснюється зв’язок організму з навколишнім середовищем, забезпечується чутливість і рухова здатність людини.

Масаж надає значний вплив на нервову систему: як правило, він поліпшує стан ЦНС, сприяє відновленню функцій периферичної нервової системи, активізує регенераційні процеси в тканинах.

У залежності від методики проведення даної процедури та вихідного стану ЦНС масаж може надавати або збудливу, або заспокійливу дію: перше відзначається при використанні прийомів поверхневого і швидкого масажу, друге при тривалому, глибокому масажі, проведеному в повільному темпі, а також при виконанні даної процедури в середньому темпі із середньою силою впливу.

Наслідком неправильно виконаного масажу може стати погіршення загального фізичного стану пацієнта, посилення больових відчуттів, надмірне підвищення збудливості ЦНС та ін.

масаж фізіологічний шкіра Вплив масажу на кровоносну і лімфатичну системи Значення системи кровообігу для життєдіяльності організму важко переоцінити: вона забезпечує постійну циркуляцію крові та лімфи по тканинах і внутрішніх органів, здійснюючи тим самим їх харчування та насичення киснем, видаляючи продукти обміну і вуглекислий газ.

Кровоносну систему утворюють серце і численні кровоносні судини (артерії, вени, капіляри), замкнуті в великий і малий круги кровообігу. За цим колам здійснюється безперервний рух крові від серця до органів і в зворотному напрямку.

Серце — це головний робочий механізм людського організму, ритмічні скорочення і розслаблення якого забезпечують рух крові по судинах. Воно являє собою чотирьохкамерний порожнистий м’язовий орган з 2 шлуночками і 2 передсердями, в правому шлуночку і передсерді проходить венозна кров, у лівій половині - артеріальна.

Серце працює наступним чином: обидва передсердя скорочуються, кров з них надходить у шлуночки, які розслаблюються; потім шлуночки скорочуються, з лівого кров надходить в аорту, з правого — в легеневий стовбур, передсердя розслабляються і приймають кров, що поступає з вен; настає розслаблення серцевої м’язи, після чого весь процес починається спочатку.

Як вже говорилося раніше, кров циркулює по великому і малому колам. Велике коло кровообігу починається аортою, що виходить з лівого шлуночка серця і несучої артеріальну кров по гілках в усі органи. При проходженні через капіляри ця кров перетворюється на венозну і повертається у праве передсердя по верхній і нижній порожнистим венах.

Малий (легеневий) коло кровообігу починається з легеневого стовбура, що виходить з правого шлуночка і доставляє венозну кров по легеневих артеріях у легені. При проходженні через кровоносні капіляри венозна кров перетворюється на артеріальну, яка досягає лівого передсердя по 4 легеневих венах.

Артерії - це судини, по яких кров пересувається від серця до органів. По діаметру всі артерії діляться на великі, дрібні і середні, а за місцем розташування — на внеорганние і внутріорганние.

Найбільшим артеріальним посудиною є аорта, від неї відходять три великі гілки — плечеголовной стовбур, ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія, які, у свою чергу, теж розгалужуються.

Система артерій верхніх кінцівок починається пахвовій артерією, що переходить у плечову, яка, у свою чергу, ділиться на ліктьову та променеву, а остання — на поверхневу і глибоку долонні дуги.

Грудна аорта, гілки якої живлять стінки грудної клітини та органи грудної порожнини (крім серця), проходить через отвір діафрагми і переходить у черевну аорту, що ділиться на рівні IV-V поперекових хребців на ліву і праву клубові артерії, які також сильно розгалужуються.

Система артерій нижніх кінцівок представлена?? численними кровоносними судинами, найбільшими з яких є стегнова, підколінної, передня і задня великогомілкової артерії, медіальна і латеральна підошовні артерії, тильна артерія стопи.

Тонкі артерії, іменовані артериолами, переходять у капіляри — найдрібніші кровоносні судини, через стінки яких відбуваються обмінні процеси між тканинами і кров’ю. Капіляри пов’язують артеріальну та венозну системи та утворюють розгалужену мережу, що охоплює тканини усіх органів. Капіляри переходять у венули — найдрібніші вени, які утворюють більші.

Відня — це судини, по яких кров рухається від органів до серця. Оскільки кровотік в них здійснюється у зворотному напрямку (від дрібних судин до більш великим), у венах є спеціальні клапани, що перешкоджають відтоку крові до капілярів і сприяючі її поступального руху до серця. Важливу роль у цьому процесі відіграє м’язово-фасциальних насос: при м’язових скороченнях вени спочатку розширюються (кров приливає), а потім звужуються (кров проштовхується до серця).

Масаж сприяє активізації як місцевого, так і загального кровообігу: прискорюється відтік венозної крові з окремих органів і тканин, а також рух крові по венах і артеріях. Масажні прийоми викликають збільшення кількості тромбоцитів, лейкоцитів і еритроцитів у крові, підвищується вміст гемоглобіну. Особливе значення механічний вплив на шкіру має для того, що відбувається в капілярах обміну між кров’ю і лімфатичними тканинами: у результаті створюються сприятливі умови для надходження до тканин і органів більшої кількості кисню і поживних речовин, поліпшується робота серця.

Лімфатична система утворюється мережею лімфатичних судин, вузлів, лімфатичними стовбурами і двома лімфатичними протоками. Будучи своєрідним доповненням венозної, лімфатична система бере участь у видаленні з тканин надлишків рідини, колоїдних розчинів білків, емульсій жирових речовин, бактерій і чужорідних часток, що викликають запалення.

Лімфатичні судини охоплюють практично всі тканини й органи, за винятком головного та спинного мозку, хрящів, плаценти і кришталика ока. З'єднуючись, великі лімфатичні судини утворюють лімфатичні стовбури, які, у свою чергу, об'єднуються в лімфатичні протоки, що впадають в області шиї в крупні вени.

Лімфатичні вузли, що представляють собою щільні освіти з лімфоїдної тканини, розташовуються групами на певних ділянках тіла: на нижніх кінцівках — в паховій, стегнової і підколінної області; на верхніх кінцівках — в області пахвової западини і лікті на грудях — поруч з трахеями і бронхами; на голові - в потиличній і підщелепної області, на шиї.

Лімфатичні вузли виконують захисну і кровотворну функції: тут відбувається розмноження лімфоцитів, поглинання хвороботворних мікробів і вироблення імунних тел.

Лімфа рухається завжди в одному напрямі - від тканин до серця. Її затримка в тій чи іншій області тіла призводить до набряків тканин, а ослаблена циркуляція лімфи стає однією з причин порушення обміну речовин в організмі.

Масаж активізує рух лімфи і сприяє її відтоку з тканин і органів. Однак для досягнення позитивного ефекту руки масажиста в ході процедури повинні рухатися у напрямку до найближчих лімфатичних вузлів (рис. 4): при масажуванні голови і шиї - до підключичних; рук — до ліктьових і пахвових; грудей — від грудини до пахвових; верхньої та середньої частини спини — від хребта до пахвових; поперекової і крижової областей — до пахових; ніг — до підколінних і пахових. Необхідно впливати на тканини з деяким зусиллям, використовуючи такі прийоми, як розминання, вижимання, биття і т. п.

Масажувати лімфатичні вузли не можна. Справа в тому, що в них можуть накопичуватися хвороботворні бактерії (свідчення цього — збільшення, припухлість, болючість лімфатичних вузлів), та активізація лімфотоку під впливом механічного подразнення стане причиною розповсюдження інфекції по всьому організму.

Вплив масажу на дихальну систему Масаж, що виконується правильно, у відповідності з усіма методичними вказівками, робить позитивний вплив на дихальну систему.

Енергійний масаж грудної клітини з використанням таких прийомів, як лупцювання, розтирання і рубленіє, сприяє рефлекторному поглибленню дихання, збільшення хвилинного обсягу дихання і кращої вентиляції легенів.

Проте подібний ефект досягається не лише за масажуванні грудної клітини, але і при механічному впливі на інші частини тіла — розтиранні і розминці м’язів спини, шиї, міжреберних м’язів. Дані прийоми знімають також стомлення гладкою легеневої мускулатури.

Розслабленню дихальної мускулатури і активної вентиляції нижніх часток легенів сприяє проведення масажних прийомів на ділянці тіла, де діафрагма кріпиться до ребер.

Вплив масажу на внутрішні органи й обмін речовин Обмін речовин — це сукупність хімічних реакцій, що відбуваються в організмі людини: речовини, що надходять ззовні, під впливом ферментів розпадаються, в результаті чого вивільняється енергія, необхідна для здійснення різних функцій організму.

Під впливом масажу всі фізіологічні процеси активізуються: прискорюється газообмін у тканинах і органах, мінеральний і білковий обміни; швидше виділяються з організму мінеральні солі хлориду натрію і неорганічного фосфору, азотисті речовини органічного походження (сечовина, сечова кислота). У результаті внутрішні органи починають працювати краще, підвищується життєдіяльність всього організму.

Масаж, перед яким були проведені теплові процедури (гарячі, парафінові і грязьові ванни), активізує обмінні процеси в більшій мірі. Це пояснюється тим, що при механічному подразненні розм’якшеною шкіри утворюються продукти білкового розпаду, які при надходженні з кров’ю в тканини і судини різних внутрішніх органів чинять позитивну дію, подібну до дії протеінотерапіі (лікування білковими речовинами).

Як вже говорилося раніше, масаж рефлекторно стимулює і активізує діяльність не тільки внутрішніх органів, але і фізіологічних систем організму: серцево-судинної, дихальної, кровоносної, травної. Так, під впливом масажу нормалізується видільна функція печінки (утворення жовчі) і секреторна діяльність шлунково-кишкового тракту. Вплив на область живота прискорює просування їжі по органах травлення, нормалізує перистальтику кишечника і тонус шлунка, зменшує метеоризм, підвищує кислотність шлункового соку, масаж спини, поперекової області та живота прискорює відновлювальний процес при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки і шлунку.

Вплив масажу на м’язи, суглоби, зв’язки і сухожилля Скелетна мускулатура дорослої людини складає близько 30−40% від загальної маси його тіла. М’язи, що представляють собою особливі органи людського тіла, кріпляться до кісток і фасція (оболонок, які покривають органи, судини і нерви) за допомогою сухожиль — щільних сполучних тканин. Залежно від місця розташування м’язи поділяють на туловищние (задні - спини і потилиці, передні - шиї, грудей і живота), головні і м’язи кінцівок.

Спереду тіла розташовуються наступні м’язи:

— Лобова (збирає шкіру на чолі у поперечні складки);

— Кругова м’яз ока (закриває очі);

— Кругова м’яз рота (закриває рот);

— Жувальна (бере участь у жувальних рухах);

— Підшкірна шийна (бере участь у дихальному процесі);

— Дельтовидная (розташовується збоку, відводить руку);

— Двоголовий м’яз плеча (згинає руку);

— Плечова;

— Плечелучевая;

— Ліктьова;

— М'язи-згиначі пальців, кисті і зап’ястя;

— Велика грудна (виробляє рух рукою вперед-вниз, піднімає грудну клітку);

— Передня зубчаста (при сильному зітханні піднімає грудну клітку);

— Пряма черевна (опускає грудну клітку і нахиляє тулуб вперед);

— Зовнішня косий м’яз живота (нахиляє тулуб вперед і повертає в сторони);

— Пахова зв’язка;

— Чотириглавий м’яз стегна і її сухожилля;

— Кравецька м’яз (згинає ногу в колінному суглобі і розгортає гомілку всередину);

— Передня великогомілкова м’яз (розгинає гомілковостопний суглоб);

— Довга малогомілкова;

— Внутрішня і зовнішня широкі (розгинають гомілка).

Ззаду тіла знаходяться:

— Грудинно-ключично-соскоподібного м’яза (з її допомогою робляться нахили голови вперед і в сторони);

— Пластирную м’яз (приймає участь в різних рухах голови);

— М'язи-розгиначі передпліччя;

— Триголовий м’яз плеча (пересуває вперед лопатку і розгинає руку в ліктьовому суглобі);

— Трапецієвидна м’яз (відводить лопатку до хребта);

— Найширша м’яз спини (відводить руку назад і розгортає всередину);

— Велика ромбовидна м’яз;

— Середня сідничний м’яз;

— Велика сідничний м’яз (розгортає стегно назовні);

— Напівсухожильний і напівперетинчастий м’язи (приводять стегно);

— Двоголовий м’яз стегна (згинає ногу в колінному суглобі);

— Литковий м’яз (згинає гомілковостопний суглоб, опускає передню і піднімає задню частини стопи);

— П'яткова (ахіллове) сухожилля. Розрізняють три види м’язів: поперечно-смугасті, гладкі і серцеву.

Поперечно-смугасті м’язи (скелетні), утворені пучками багатоядерних м’язових волокон червоно-бурого кольору і рихлою сполучною тканиною, через яку проходять судини і нерви, розташовані на всіх ділянках тіла людини. Ці м’язи відіграють важливу роль у підтримці тіла у певній позі, переміщенні його в просторі, диханні, жуванні та ін Маючи здатність до вкорочення і розтягування, поперечно-смугасті м’язи перебувають у постійному тонусі.

Гладкі м’язи складаються з веретеноподібних одноядерних клітин і не мають смугастість. Вони вистилають стінки більшої частини внутрішніх органів і кровоносних судин, є також в шкірних шарах. Скорочення і розслаблення гладких м’язів відбувається мимоволі.

Серцевий м’яз (міокард) являє собою м’язову тканину серця, що володіє здатністю до довільного скорочення під дією виникають у ній самій імпульсів.

Довільна скоротність — не єдина особливість м’язів. Крім цього, вони здатні розтягуватися і приймати свою первісну форму після завершення безпосереднього впливу (властивість еластичності), проте вони повертаються у вихідне положення поступово (властивість в’язкості).

Масаж надає позитивний вплив на мускулатуру: він покращує кровообіг і окислювально-відновні процеси, що відбуваються в м’язах, сприяє надходженню в них більшої кількості кисню, прискорює вихід продуктів обміну.

Механічний вплив допомагає зняти набряклість, задерев’янілість м’язів, в результаті вони стають м’якими і еластичними, в них зменшується вміст молочної та інших органічних кислот, проходять хворобливі відчуття, викликані надмірним напруженням під час фізичних навантажень.

Правильно виконаний масаж здатний відновити працездатність стомлених м’язів всього за 10 хв. Пояснюється це тим, що виділяється при дії на м’язи речовина ацетилхолін активізує передачу нервових імпульсів по нервових закінченнях, що викликає збудження м’язового волокна. Однак для досягнення більшого ефекту слід використовувати при масажуванні м’язів такі прийоми, як розминання, натискання, биття, тобто ті, де потрібен якийсь додаток сили.

Не можна не відзначити вплив масажу на зв’язкового-суглобовий апарат. Суглоби є рухливі з'єднання кісток, кінці яких вкриті хрящовою тканиною і укладені в суглобову сумку. Всередині неї є синовіальна рідина, що зменшує тертя і живить хрящі.

У зовнішньому шарі суглобової сумки або поряд з ним розташовуються зв’язки — щільні структури, за допомогою яких з'єднуються скелетні кістки або окремі органи. Зв’язки зміцнюють суглоби, обмежують або направляють рух в них.

М’язи і суглоби пов’язані між собою за допомогою сполучної тканини, розташованої між суглобової сумкою і м’язовим сухожиллям.

Масаж дозволяє активізувати кровопостачання суглоба і прилеглих до нього тканин, сприяє утворенню більшої кількості синовіальної рідини і її кращої циркуляції в суглобовій сумці, що збільшує рухливість суглоба, попереджає розвиток патологічних змін у кісткових з'єднаннях.

В результаті регулярного використання масажних прийомів робляться більш еластичними зв’язки, зміцнюється зв’язкового-суглобовий апарат і сухожилля. Як лікувальний засіб дана процедура необхідна також у період відновлення при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату.