Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі

смотреть на реферати схожі на «Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі «.

Національний університет імені Тараса Шевченка.

Інститут міжнародних відносин.

Реферат на тему:

Соціально-економічні риси та особливості розвитку економіки України на сучасному етапі.

Виконав:

Студент І курсу МВ, 2група.

Яременко Олексій План: 1. Основні методи пізнання соціально-економічних процесів. 2. Загальні основи соціально-економічного розвитку. 3. Проблема вибору національної економічної політики України. 4. Етнічність як чинник економічного розвитку. 5. Релігійність як чинник економічного розвитку. 6. Економічна політика української держави. 7. Криза економічної влади в Україні. 8. Ставлення населення України до економічних перетворень. Основні методи пізнання соціально-економічних процесів.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальнонаукові та спеціальні для економічної теорії методи.

Серед загальнонаукових методів можна виділити структурно-функціональний метод, який передбачає розгляд будь-якого економічного явища як системного із обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Так, за цим методом можна визначити склад сучасних продуктивних сил чи якої держави, простежити зміни котрі в ній відбуваються, визначити роль й місце шкірного елемента цих продуктивних сил.

Одним з засобів пізнання соціально-економічних процесів є поєднання якісного та кількісного аналізу й визначення на цій основі математичних методів в економічних дослідженнях. Кількісні характеристики є невідемною частиною будь-якого економічного дослідження. Необхідність володіння прийомами математичного аналізу зумовлена розвитком об'єкта досліджень — багатовимірного світу економіки.

До спеціальних прийомів дослідження економічної теорії виділяють метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається.

Також до спеціальних методів дослідження відносять соціальноекономічний експеримент, кількісний метод та ін.

Загальні основи соціально-економічного розвитку.

1. Поєднання факторів виробництва.

Функціонуванню й взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним чином між собою та із відповідними речовими чинниками виробництва. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин. У характері відбивається соціально-економічне, а й у способі - організаційно-трудове поєднання факторів виробництва.

Поєднання факторів виробництва — це не стигла система, а динамічне явище. Серед проблем, котрі виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі: забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва й трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності, формування й підтримка мотивації до впровадження более прогресивних засобів виробництва, забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої роботи на технічно та технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту, досягнення доцільних пропозицій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва й підготовці сучасного працівника, пошук й впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес, створення й утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання й використання факторів виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

2. Результативність виробництва.

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорію ефективності виробництва, котра може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, то й повнішого їхнього використання, тобто екстенсивним чи інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них.

Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що приватизація виробництва не може тотальною. Важливо активізувати й державні його фактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання. Водночас слід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників із приватними, орендованими, акціонерними та змішаними видами використання засобів виробництва.

Най-більший виробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їхнього власниками. Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним чи навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що усі члени суспільства повинні бути не лише номінальними, а і функціонуючими власниками, тобто виконавцями оперативних розпорядчих функцій.

3. Ефективність суспільної праці.

Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої й уречевленої в засобах виробництва праці.

Для визначення застосування у виробництві суспільної роботи важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, котра застосовується у виробництві, роботи — як живої, то й уречевленої, що повніше відображає ступінь економічного процесу.

Крім економічного від застосування суспільної роботи, результатом чого є зростання сукупного суспільного продукту, національного прибутку, необхідно враховувати й соціальний ефект. Він полягає у бо витрати роботи в галузях нематеріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особини, підвищення рівня знань й культури, зміцнення здоров’я, зростання вільного години тощо.

Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей й впливають на ефективність використання живої та уречевленої роботи. На підвищення продуктивності роботи впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транспорт, повноцінний відпочинок.

Відображення економічного та соціального ефекту може не збігатися в часі. Наприклад, витрати роботи на освіту, поліпшення житлових умів впливають на підвищення продуктивності через певний проміжок часу.

Ос-кільки ресурси роботи в кожній певний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними та економічними критеріями ефективності праці.

Проблема вибору національної економічної політики України.

Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, котрі відіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвитку України.

Величезною мірою темпи та глибина суспільно — економічного прогресу України якщо залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша держава непросто перейняти й повторити чужий історичний досвід.

Соціально — економічні системи є типологічними, а економічні закони — універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені національною специфікою тієї чи іншої країни.

Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно — економічну ситуацію.

При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально — економічної та культурно — історичної цілісності. Безперечним є ті, що відмежування національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства якщо призводити до відставання від поступу світової цивілізації.

Етнічність як чинник економічного розвитку.

У нинішній кризовій ситуації економічного занепаду етнічна солідарність набуває для кожної людини особливої привабливості. Індивід для досягнення певних життєвих цілей використовує етнічну належність як основу для спільних колективних дій представників однієї національності.

Етнічний чинник економічного розвитку має велике значення в сучасних умовах. Разом із тім, було б б невірним абсолютизувати національні фактори як основу ринкової економіки. Бачення економіки крізь призму етнічних інтересів — це далеко ще не Єдиний спосіб адекватного відображення всієї багатоманітності економічного життя суспільства.

У ході реформ слід взяти все краще, що є у світовій практиці, й поєднати світові економічні моделі із найбільш життєздатними національними формами економічного життя. Важливо використати усі національні традиції, котрі відповідають потребам соціально-економічного прогресу.

Релігійність як чинник економічного розвитку.

Проведення економічних реформ неможливе без урахування факторів розвитку економіки.

Релігійні фактори економічного розвитку — це рушійні сили, котрі сприяють розвитку економіки й пов’язані із впливом на економічне життя релігійних цінностей.

Релігія безпосередньо впливає на формування суспільної думи про роль й місце людини в соціально-економічному житті.

Економічна політика української держави.

Діяльність держави в економіці ґрунтується на певній економічній політиці. Спонтанні, стихійні дії держави без чітко визначеної економічної політики породжують надзвичайно великі економічні, соціальні й політичні витрати.

Суть Сучасної української політики полягає в курсі на економічне відродження України. Для реалізації цієї мети переносити заподіяння активізувати наявний в стране науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового зросту, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну перебудову. Програму економічного відродження України має включати заходь по стимулюванню кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників, проведення податкової реформи із метою стимулювання ділової активності, наведенню порядку в управлінні державним майном й фінансами, зменшенню інфляції тощо.

Головне запитання, яку нині стоїть перед Україною, — бути цивілізованою й економічно незалежною Державою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи й забезпечення економічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересах національних товаровиробників. Це — лінія на створення національної конкурентноспроможної ринкової економіки, в якій держава забезпечує умови для підвищення добробуту населення.

Криза економічної влади в Україні.

Для сучасного українського суспільства характерною є кризу економічної влади. Словесно товаровиробники й усі господарська суб'єкти отримали значні владні функції, але й на ділі смердоті не можуть ними скористуватись в умовах загальної кризи народного господарства й відсутності необходимых інституціональних передумов. Водночас держава робить все, щоб зберегти за собою важливі владні повноваження. Така суперечлива ситуація вилилась на практиці у відсутність надійних механізмів реалізації економічної політики.

Практично усі сторони господарського й соціального життя охопила криміналізація. Прибуткові сфери народного господарства, котрі дають великі доходи, виявляються поділеними між корпоративними групами та мафіозними структурами.

Зміна структури владних відносин в економіці України набула, таким чином, вкрай не сприятливого характеру. Центр владного тяжіння переноситися від державних центральних органів до мафіозних структур. Зрозуміло, що при цьому розвиток ринкової економіки й приватного сектору припиняється.

Тільки на основі верховенства законів, захисту прав й свобод всіх громадян, коли єдиним джерелом влади стає суверенна воля народу, можна подолати мафію.

Ставлення населення України до економічних перетворень.

Економічна свідомість та поведінка людей визначаються передусім економічним становищем. Ефективність економічних перетворень у суспільстві визначає ставлення перед тим населення. Проте слушно й протилежне: розуміння людьми економічних закономірностей життя суспільства, рівень їхньої економічної культури значною мірою визначають політичний вибір людей, а отже, і соціально-економічне становище країни загалом.

Оцінка населенням економічної ситуації в Україні впродовж 1994;99 років відзначається тенденцією до її зниження.

Важливу роль у здійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє інститут приватної власності й підприємництва. як свідчать результати соціологічних опитувань, рокта економічних перетворень характеризуються, в основному, схвальним ставленням населення до розвитку приватного підприємництва.

Слід зазначити, що останнім годиною (1998;99 рр.) зросла чисельність противників приватизації землі. Така ж тенденція спостерігається й стосовно ставлення до передачі великі й малих підприємств.

Використана література:

В.Д. Лагутін. Людина й економіка: соціоекономіка. До., 1996.

Українське сус-пільство: моніторинг соціальних змін (1994;1999 рр.) // В.Є Пилипенків. Ставлення населення України до економічних перетворень.