Оптимізація інтегрованого захисту посівної цибулі від шкідників на основі виділення головних екологічних та економічних чинників та застосування нових аген

ВСТУП Актуальність теми. Оптимізація інтегрованого захисту овочевих культур від шкідників є основою для екологізації цієї галузі рослинництва. Це тим більш важливо, що відносно овочевої продукції постійно підвищуються санітарні та екологічні вимоги.

Оптимізація захисту рослин стала найбільш актуальною в останні роки, про що свідчить значна література, присвячена цій проблемі. За різного відсотку насичення біометодом у системі захисту відбуваються певні зміни, що впливає на загальну ефективність обраної тактики. Дослідження їх дозволяє не тільки окреслити основні підходи до захисту тієї чи іншої культури протягом тривалого періоду, але й спрогнозувати підсумковий економічний результат за умов надання переваги хімічному або біологічному методу диференціюючи їх за ступенем насиченості. Таким чином, цей підхід є важливим етапом розробки стратегії і тактики регулювання чисельності шкідників, що особливо відчутно в умовах пошуку компромісу між біологічним та хімічним методами.

Актуальність питання для інтегрованого захисту очевидна, оскільки саме порогові рівні дають можливість управління фітосанітарною обстановкою в агроценозах.

Таким чином, всі названі оптимізаційні напрямки є важливими в сучасних технологіях інтегрованого захисту рослин і спрямованими на поглиблення його екологізації.

Мета і завдання досліджень. Обгрунтування оптимізації інтегрованого захисту посівної цибулі від шкідників на основі виділення головних екологічних та економічних чинників та застосування нових агентів біологічного методу.

Відповідно до поставленої мети вирішували такі завдання:

— випробовувати Фітоспорин, мікробіологічний препарат, діючою речовиною якого є живі клітини і спори бактерії Bacillus subtilis 26Д 1 млрд. кл/мл.;

— випробовувати Гаупсин, Бактофіт, Трихдермін-Р;

— побудувати модель оздоровлення агроценозу посівної цибулі від забруднюючих факторів.

Об'єкти досліджень. Посівна цибуля, біопрепарати Фітоспорин, Гаупсин, Бактофіт, Трихдермін-Р Предмет досліджень. Ефективність біопрепаратів щодо підвищення урожайності цибулі посівної та захисту її від шкідників.

Практичне значення одержаних результатів.

Побудовано екологізовані сівозміни вирощування цибулі посівної в Лісостепу України з урахуванням використання біологічних препаратів

РОЗДІЛ 1.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

1.1 Основні напрями розвитку світового біотехнологічного бізнесу Найбільший розвиток біотехнологія отримала у 20 сторіччі і у першу чергу завдяки відкриттю антибіотиків. У 1896 році Б. Гозіо з грибків виділив перший антибіотик, який назвав «мікофеноловою» кислотою; подальше його вивчення провів Е. Дюшен. У 1913 році К. Айсберг виділив пеніцилінову кислоту, а у 1928 А. Флемінг зробив опис культури пеніцилюма. В подальшому було створено перший промисловий антибіотик — пеніцилін. Економічна важливість антибіотиків наочно проявляється у вартості світового збуту чотирьох найбільш поширених груп антибіотиків — пеніцилінів, цефалоспоринів, тетрациклінів та еритроміцинів — вже у 1978 році вона складала 42 млрд. дол. США. З них близько по 1 млрд. дол. складала частка пеніцилінів та тетрациклінів, 500 млн. дол. — цефалоспоринів. У 1980 році світове виробництво антибіотиків складало приблизно 25 тис. т (Сассон, 1987).

Починаючи з середини 60-х років 20 сторіччя, у зв’язку з зростаючою складністю виділення ефективних антибіотиків і поширенням стійкості до сполук, які набули найбільшого поширення, у великої кількості патогенних бактерій, дослідники перейшли від пошуку нових антибіотиків до модифікації структури тих, що вже існували. До 1974 року виробництво напівсинтетичних антибіотиків сягнуло 28,5 тис. т. Крім останніх до 80-х років значний розвиток отримало і біотехнологічне виробництво первинних метаболітів, ферментів, капсульних полісахаридів.

Подальший розвиток біотехнології найтісніше пов’язаний з методами генної інженерії і цікаво простежити становлення цього бізнесу на прикладі США, як сучасного лідера у виробництві біотехнологічної продукції.

За обсягами продукції та числу зареєстрованих патентів США поруч з Японією займають перше місце у переліку країн де біотехнологічна промисловість успішно розвивається.

З 1978 року федеральний уряд США підтримує різні біотехнологічні дослідження, особливо пов’язані з рекомбінантними ДНК. Так, Національний інститут здоров’я уклав тільки в період з 1978 по 1985 рік 365 контрактів відносно досліджень в цій галузі на загальну суму 42 млн. дол. У 1975 -1980 рр. у 25 компаній, що займалися генною інженерією було вкладено більше як 266 млн. дол. За період 1979 — 1982 рр. число таких компаній зросло до 145. Особливих успіхів у застосуванні і розробці технологій, що пов’язані з рекомбінантними ДНК, досягли компанії «Цетус» (1971), «Генентек» (1976), «Генекс» (1977) та «Біоген» (1978), загальні фонди яких у 1980 році перевищували 400 млн. дол. Поруч з названими чотирма компаніями в США було створено цілу низку біотехнологічних фірм. Крім того, більшість фармацевтичних підприємств оволоділи методами генної інженерії. Так, дослідницькі програми фірми «Елі Ліллі» були тісно пов`язані з ферментацією, сільським господарством та медициною; «Пфіцер» і «Хофман — Ла Рош» активно працювали над створенням інтерферону; «Ліджон» зосередила зусилля на покращенні методів бродіння і виробництва антибіотиків; лабораторії «Г.Д. Серл» вели дослідження в галузі вірусології; компанія «Дюпонт» з 1979 року проводила дослідницьку програму пов`язану з генетикою включаючи розвиток методів рекомбінантної ДНК (Сассон, 1987).

У середині 80-х років 20 сторіччя намітилася тенденція до перебудови і концентрації біотехнологічної промисловості. Так, у 1980;1981 роках у цю галузь було вкладено близько 1,5 млрд. дол. США. До кінця цього періоду ситуація на ринках збуту сприяла діяльності молодих, технологічно озброєних компаній. Однак, вже до кінця 1983 року 50 компаній з 150 припинили своє існування. Успіх мали лише ті, що змогли концентрувати свої зусилля на вузьких галузях з потенціальними можливостями для розширення, впливати на ціни своєї продукції захопивши не менше 70−80% ринку та випускати високо специфічні і патентно здатні продукти.

Розуміння необхідності пошуку нових ніш у біотехнологічному бізнесі призвело до того, що сфера діяльності багатьох компаній переорієнтувалася з фармацевтики і медицини у сільське господарство, зокрема, в рослинництво, де основними задачами були підвищення урожайності, прискорення росту культур та стійкість до шкідників і хвороб. Саме в цій галузі стали працювати компанії «Еллайд кемікалз», «Дау» та «Дюпонт». Серед фармацевтичних фірм «Еллі Ліллі» відводила 35% свого бюджету на агрономічні дослідження. Фірма «Атлантік річфілд» створила в Дубліні (США) науково-дослідний інститут з питань культури рослинних клітин. «Сіба» проводила біотехнологічні дослідження силами своєї фармацевтичної групи і надавала фінансову допомогу подібним дослідам інших компаній. Нафтова корпорація «Оксідентайл ойл» придбала компанію «Зоекон», головним напрямком діяльності якої було дослідження проблем біологічного контролю. «Монсанто» у 1981 році відкрила молекулярно-біологічне відділення з науковим центром у Сент — Луїсі (США). Завданням центру були дослідження саме в області агрономії. Таким чином, у 1981 році загальна кількість компаній, що застосовували біотехнологічні підходи до розвитку сільського господарства перевищувала 50 (Сассон, 1987).

Крім того, і біотехнологічні компанії так званої «першої хвилі» перенесли частину своїх досліджень в сферу агробіології. Фірма «Цетус», наприклад, спеціально для вирішення біотехнологічних задач створила відповідну лабораторію. Основні фірми, які займалися виробництвом сортового насіння, також зацікавилися подібними дослідженнями. Так, «Пайонір хібред інтернейшел», один з найбільших виробників гібридного насіння кукурудзи, організувала мікробіологічне відділення.

Наслідком подібної активізації біотехнологічного бізнесу стало те, що в галузі захисту рослин і рослинництва було створено цілу серію біопрепаратів, які містили в якості активних речовин бактерії, віруси, гриби, нематоди, протозоа; розроблено технології напрацювання ентомофагів та виробництва феромонів, регуляторів росту комах та рослин, екстрактів рослин і врешті решт — створено трансгенні рослини.

Взагалі, світовий збут біопестицидів у 1990 році оцінювався у розмірі 120 млн. дол. США, що складало 0,5% всього обсягу світового ринку агрохімії і вартість якого на той же момент становила 24 млн. дол. США. З цієї кількості близько 90% збуту біопестицидів представлено бактерією Bacillus thuringiensis — це 1−2% світового ринку інсектицидів. (Про популярність препаратів на основі Bacillus thuringiensis говорять і дані щодо кількості зареєстрованих торгових марок в деяких країнах: в США — 180, в країнах Європейської співдружності - 120, при тому що перший Bt-препарат було зареєстровано лише у 1961 році).

За оцінками експертів, збут біопестицидів зростає на 10−20% щорічно і у 2000 році, на думку деяких аналітиків повинен був сягнути 1 млрд. дол. США (Neale, 1997). Однак, дійсні масштаби виробництва і реалізації біопестицидів дещо інші і за останніми даними, мають наступний вид (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Світові обсяги виробництва засобів захисту рослин від шкідливих комах

Потрібно сказати, що на сьогодні у світі зацікавленість у засобах захисту рослин, які виробляються на основах біотехнологічних процесів, значно зросла. Традиційно висока частка в цьому асортименті належить біоінсектицидам. В більшості країн фундаментальні і прикладні проблеми біометоду вирішуються на рівні національних програм. Досягнутий рівень біологізації рослинництва коливається від 1,5−2,0% (США) до 9−10% (Швеція), але в середньому щорічно збільшується на 4−5%. В Німеччині, Англії, Швеції на значних площах сільськогосподарських угідь реалізована ідея повної відмови від застосування засобів хімізації сільського господарства на основі впровадження принципів біологізації землеробства з метою виробництва гарантовано екологічно чистої продукції рослинництва і тваринництва (НТП УААН «Розробити … основи розвитку промисловості по виробництву засобів біологізації …, 1999).

Асортимент біопрепаратів дуже широкий. Так, наведемо лише основні, найбільш відомі препарати: дипел, біоград, біотрол (США), бактоспеін (Франція), біоспор 2802 (Німеччина), турінжин (Румунія), бактуцид, екзобак (Італія), бацилін (Польща), ентеробактерін, дендробацилін, бітоксібацилін, БІЛ, гомелін, лепідоцид, бактокуліцид (Росія, країни СНД) (Патыка и др., 1998).

Велику роль у сучасному біотехнологічному бізнесі відіграють трансгенні рослини. На сьогодні Bt-захищена картопля, бавовник та кукурудза введені у практику комерційного сільського господарства США, ці культури вирощуються в Канаді, Мексиці, Аргентині, Австралії, Китаї, Іспанії, Франції, Португалії, Південній Африці, Росії та Румунії. На протязі останніх років виробники сільськогосподарської продукції перейняли ці рослини в якості ефективного способу збільшення урожаїв і ведення стабільного господарства. В США загальна площа під трансгенним бавовником, кукурудзою та картоплею у 1998 році перевищувала 2,71 млн. га, що склало 17% загальних площ під бавовником, 18% - під кукурудзою і 4% - під картоплею (табл.1.2).

Загальна ж площа під трансгенними культурами у всьому світі зросла з 1,7 млн. га у 1996 році до 50 млн. га у 2009 (табл.1.3).

Таблиця 1.2 Посівні площі під трансгенними культурами в США у 2009 р.

Серед компаній, які створюють трансгенні культури лідером є «Монсанто». До її активу входять сорти картоплі групи Новий Лист — Рассет Бербанк, Суперріор, Атлантік, стійкі до колорадського жука, сорти сої, бавовнику, цукрових буряків, ріпаку, тютюну та кукурудзи стійкі до гербіцидів. Крім того готуються до виходу на ринок такі екзотичні модифікації, як блакитний бавовник, фрукти, що містять більшу кількість вітамінів у порівнянні до звичайних, картоплю з незначним вмістом води — така властивість дозволить економити олію при смаженні.

Таблиця 1.3 Площі зайняті трансгенними культурами у світовому масштабі

Так, ще у 1987 році на дослідній станції «Монсанто» було проведено польові випробування на стійкість генетично модифікованих рослин тютюну до гліфосату. У 1988 — випробовували генетично змінені сорти томатів з підвищеною стійкістю до шкідників.

На початку 1998 року тільки в США посіви трансгенних сортів сої фірми «Монсанто» займали 14%, а до кінця того ж року їх планувалося збільшити до 30%, трансгенні сорти бавовнику цієї ж компанії у 1997 році вирощувалися на 13,5% площ під цією культурою. Взагалі ж «Монсанто» вирощує більш як 30 видів культурних рослин з зміненою ДНК. Серед інших компаній, які працюють в цій галузі можна назвати найбільших виробників генетично зміненої кукурудзи — «Новартіс сідс» (у складі «Сенгента»); «Сіба сідс АГ» (Bt -176); «Нортруп Кінг» (раніш «Сандос») (Bt -11).

Таким чином, ми коротко розглянули основні етапи історії біотехнологічного бізнесу з давнини до наших днів і можемо бачити як він розвивався разом з науково-технічним прогресом.

1.2 Історія зародження мікробіологічного методу регулювання чисельності шкідливих комах в Україні

Виникнення і початок розвитку мікробіологічного методу регулювання чисельності шкідників пов’язане насамперед з ім'ям І.І. Мечнікова та його науковими дослідженнями у 70-х роках ХІХ сторіччя (Резник, 1973). Саме в цей період в південних регіонах Росії спостерігалися спалахи розмноження хлібного жука, збитки від якого тільки в період 1870 — 1880 рр. склали 100 млн. карбованців золотом і на 50% знизили експорт пшениці.

Вивчаючи цього шкідника Мечніков відмітив спорадичну загибель личинок комахи від мікроскопічного пліснявого гриба названого ним у 1878 році зеленою мускардиною (Metaerhizium anisopline). До цього часу вже було відоме подібне захворювання, що викликалося білою мускардиною, на тутовому шовкопряді у Франції (вивчення хвороби провів Л. Пастер). Вивчивши вплив погодних умов на ураження комах вчений винайшов ефективний засіб пригнічення популяції хлібного жука шляхом штучного інфікування його збудником мускардинозу (в дослідах гинуло до 70% особин). Вперше про цей метод було оповіщено наукову громадкість на з'їзді представників земств південних губерній, який був скликаний восени 1878 року в Одесі. (Вивчаючи личинок шкідника І.І.Мечніков описав і бактеріальне захворювання, що викликається Bacillus salutarius, одночасно запропонувавши використовувати грунт з трупами личинок для штучного поширення хвороби. У 1879 році вчений зробив доповідь про це на засіданні Новоросійської спілки природників та опублікував брошуру «Хвороби личинок хлібного жука» (Воловник, 1979) та статтю в «Земледельческой газете» «О болезнях свекловичного жука» (Мечников, 1879). Незабаром І.І. Мечніков сумісно з Л.Є. Ценковським, Шабельським, а пізніше і О. О. Ковалевським, розробляє методи напрацювання вказаного мікроорганізму для практичного використання в якості засобу боротьби (Левитский, Ковалевский, 1880; Воловник, 1979; Васильєв, Лісовий, 1996).

Так, був запропонований наступний спосіб напрацювання мускардини: в ящик з грунтом, заселеним ураженими личинками хлібного жука, проводять поступове (по мірі їх загибелі) підселення нових — при цьому підвищується концентрація спор і, відповідно, патогенності субстрату.

І.І. Мечніков винайшов, що Metaerhizium anisopline може добре рости і утворювати спори в цукровому розчині, в висячих краплинах, але забезпечити ріст гриба в великих обсягах рідини не вдавалося. Проблема була вирішена лише коли О. О. Ковалевським (за іншими даними — професором Веріго (Мартиньони, 1964) був запропонований оригінальний метод одержання мускардини на живильному середовищі - стерилізованому пивному суслі.

Роботи по новому методу захисту від шкідників викликали неоднозначну оцінку широких кіл як вчених, так і практиків. Особливо критичне відношення до нього склалося після виступів І.І. Мечнікова і Л.Є. Ценковського на ентомологічному з'їзді 1882 року.

Цікавим буде згадати, що професором Л.Є. Ценковським, відносно хлібного жука, було вперше запропоновано метод оцінки норми витрати грибного препарату на основі мускардини. Щоб визначити необхідну кількість препарату, потрібно на основі значень розмірів (ширини і довжини) окремої спори гриба, розрахувати, скільки спор розміститься в 1 мм², а потім і на 1 га (1 десятині). За розрахунками професора Деларю, якщо покрити десятину шаром чистого мускардинового борошна у 0,008 мм (подвійна ширина спори), то норма витрати буде становити 0,25−0,20 аршинів³/десятину. При використанні не чистого препарату, а у суміші з наповнювачем (ґрунтом), але отриманого у зразковому розсаднику, професор Зайкевич визначив, що порожнини займають половину всього об'єму кубічної одиниці ґрунту, отже норма витрати такого препарату зросте до 0,4 аршину³/десятину. У випадку, коли використовується препарат отриманий у звичайному розсаднику, і, відповідно, в ньому міститься менше спор, шар його збільшується у 10−30 разів. Так, наприклад, норма витрати для розсадника, концентрація спор гриба вирощеного в якому становить 0,05% зразкового, буде дорівнювати 8 аршинів³/десятину.

Наступний етап пов’язаний з розвитком цукрової промисловості, самому існуванню якої почав загрожувати звичайний буряковий довгоносик, що нечувано розмножився в той час в основних бурякосійних регіонах. Про це свідчать дані щодо розмірів посівів, пересівів та загинувши з вини бурякового довгоносика плантацій цукрових заводів, що входили у склад Всеросійської Спілки цукрозаводчиків (табл. 1.4).

З метою перевірки ефективності нового методу було залучено ентомолога І.М. Красильщика, який у 1883 році прибув у м. Сміла Київської губернії - маєток графа Бобринського — одного з монополістів виробництва цукру, що погодився надати проекту фінансову підтримку, за досить короткий строк опанував основні методики вивчення хвороб комах. Виробництво налагодили тільки в 1884 році, коли І.І.Мечніков винайшов середовище для мускардини — пивне сусло сильно розбавлене водою, а власник маєтку погодився надати одну з будівель під «мускардиновий завод».

Таблиця 1.4 Деякі дані щодо шкодочинності бурякових довгоносиків на плантаціях цукрових буряків наприкінці ХІХ сторіччя у європейській частині Росії

Почалося виробництво мускардини фабричним шляхом з максимальною механізацією процесу. Завдяки методиці, розробленої І.М. Красильщиком, робочі виконували лише дуже прості операції. Засіви здійснювали в герметично закритих металевих плоских і широких чанах. При цьому операції з культивування здійснювалися в замкненій системі труб, непроникних для пилу і сторонніх спор бактерій і грибів. Для запобігання частій стерилізації, свіже стерильне середовище вводили до контейнерів без попередньої їх стерилізації, після збору старого середовища з спорами; грибні спори, які залишалися в сосуді, автоматично давали початок наступній культурі. Ось деякі технологічні дані виробництва, наведені І.М.Красильщиком: між посівом і збором проходило 14−15 діб при 25⁰С, в подальшому цей період, було зменшено до 5−8 діб, на 1 м² середовища отримували 180−220 г спор (для боротьби з звичайним буряковим довгоносиком на 1 га потрібно було до 8 кг спор, за іншими даними — 4−6 кг або 400−600 кг суміші з сухим піском — на 1 вагову частину брали 99 вагових частин піску). При заводському способі виробництва, при розрахункових потужностях установки на 16 тонн, вартість виробництва кількості мускардини необхідної для захисту 1 га склала б 4 крб., при більших потужностях ця сума була б ще меншою. Відомо, що установка в Смілі виробила за 4 місяці 1884 року 54 кг спор. Таким чином, в результаті нескладних розрахунків легко визначити — в експериментальній установці щоденно функціонувало близько 2,3 м² поверхні свіжого середовища (Мартиньони, 1964).

Були проведені досліди в скляних садках, які дали чудові результати. Але, так як для виробничого випробовування препарату на 70−100 га потрібно було 400 кг мускардини, то він був відкладений. У 1885 році Спілка цукрозаводчиків асигнувало 10 тис. золотих карбованців на масштабні випробовування, завод було модернізовано. Однак, в результаті кризи су цукрової промисловості програма цих виробничих експериментів не була виконана.

Вдруге питання щодо боротьби з буряковим довгоносиком за допомогою мікробіологічних засобів, або, як тоді називали, мікологічного методу, було піднято у 1900 році. Директор лабораторії Інституту Пастера в Парижі, І. Даниш (Деніч), з асистентом доктором К. Візе та М. Отфіновським, а також декількома помічниками організували на хуторі Миколаївка, поблизу Сміли, по дорученню і за фінансової підтримки Всеросійської Спілки Цукрозаводчиків дослідну ентомологічну станцію, діяльність якої почалася з вивчення грибних захворювань бурякового довгоносика (Васильєв, Лісовий, 1996). Досить цікавою є методика тих дослідів. Так, проводилися вони в особливих клітках з тонкої металевої сітки, розміром до 100 м², які були поставлені посеред плантації. До одної з кліток було у травні випущено близько 20 пудів довгоносиків обсипаних спорами зеленої мускардини; до другої - близько 50 пудів шкідників заражених білою мускардиною. В результаті при розкопках у вересні виявилося всього лиш 50% уражених комах. Дослідження велися протягом 1900;1901 років і за цей період Даниш опублікував три звіти де відобразив як методи застосування мускардини для боротьби з довгоносиком так і технології штучного напрацювання гриба. Особливу увагу дослідник звернув на норми витрати препарату безпосередньо у сільськогосподарській практиці. Так, він рекомендує притримуватися наступних показників: 4−10 фунтів мускардини на десятину (середня норма) (1,6−4 кг/га) на полях з давньою культурою цукрових буряків при 6-річній сівозміні; мінімальна норма — 2 фунти на десятину (0,8 кг/га) можлива на полях з дуже давньою культурою (більше 30 років) при 3-х річній сівозміні; максимальна норма — близько 20 фунтів (8 кг/га) необхідна для цілинних земель, на полях, зо знаходилися під буряками всього 1−2 рази або в місцях недавньої появи бурякового довгоносика.

У 1927 році І. Ліндеманом на Миронівській дослідній станції були знову повторені досліди зараження бурякових довгоносиків зеленою мускардиною. Одночасно були закладені також і досліди з червоною мускардиною (Sorosporella uvella). Спори вносили у грунт у вигляді порошку у суміші з землею. Кількість порошку зеленої мускардини коливалася від 1 до 58 г/4 м², червоної - 4,5 — 288 г на ту ж площу. При розкопках наступного року виявилося, що на ділянках, де була внесена червоно мускардина ураження комах грибом підвищилося вдвічі у порівнянні до контролю. Від внесення ж у грунт зеленої мускардини помітного ефекту одержано не було.

Роботи російських вчених зацікавили і закордонних спеціалістів і вже у 1910 році Дж. Росер успішно застосував мускардину проти шкідливої цикадки, К. Фредерікс — проти жука-носорога в 1913, К. Уоленгрен — проти стеблового метелика. У 1911 році проти сарани в Аргентині за допомогою обприскувача Д’Ерель з великим ефектом застосовує бактеріальні культури у нормі 1,5 л/га. У 1918 році бактерії використовують проти непарного шовкопряда.

Велику відомість отримали багаторічні досліди по боротьбі з травневим хрущем, що проводилися у Франції ле-Мулем. Останнім використовувався гриб Botrytis tenella, збудник білої мускардини комах. У 1923 році ле-Муль повідомив про вдалі досліди застосування проти личинок травневого хруща цього збудника, вірулентність якого була посилена шляхом проведення через личинок того ж травневого хруща але в лабораторних умовах. Культура гриба була рекомендована ле-Мулем для боротьби з виноградними листокрутками.

Для масового отримання культури гриба була побудована фабрика. Але виробничі досліди з зараженням травневого хруща культурою, що вироблялася на цьому підприємстві, не виправдала сподівань і були припинені, так як не дивлячись на введення у грунт до 5 кг культури на гектар, не вдавалося викликати штучне зараження личинок травневого хруща.

В подальшому дослідження в цій області стають все більш різноманітними і численними. Життєздатною виявилась, наприклад, ідея М. А. Теленги щодо комбінованого застосування мікроорганізмів з сублетальними дозами інсектицидів (Воловник, 1979).

Незважаючи на те, що справжній розквіт мікробіологічного метода і пов’язаної з ним промисловості був ще попереду наведений історичний екскурс дає можливість оцінити внесок України в цю галузь біотехнології.

1.3 Загальний стан виробництва і застосування мікробних препаратів Ситуація з виробництвом та застосуванням мікробіологічних препаратів в нашій країні досить складна — постійну реєстрацію має лише декілька препаратів. Таких широковідомих промислових препаратів як бітоксибацилін, лепідоцид, дендробацилін в Україні не виробляють і надходять вони в незначній кількості з Росії та Казахстану. Вітчизняні препарати — боверин та гаупсин до цього часу не отримали поширення внаслідок відсутності реєстрації. Існують незначні потужності для напрацювання триходерміну, призначеного для боротьби з кореневими гнилями.

У 70−80-х роках завдяки широкомасштабним цілеспрямованим дослідженням у колишньому СРСР вдалося створити мережу біолабораторій і біофабрик, зокрема в Україні їх нараховувалося близько 300. Сьогодні ця кількість скоротилася до 100 біолабораторій (табл. 3.1), але й ті що залишилися виробляють переважно ентомофагів. Тим не менше, можливості для застосування біопрепаратів існують і вони добре відомі як вченим так і практикам, а відповідно є і перспектива формування попиту на цю продукцію. Наведемо лише декілька цифр по найбільш відомим препаратам для порівняння (табл. 1.5). Як бачимо, істотно зростають обсяги застосування бітоксибациліну, дендробациліну, ризоплану; падають — боверину, лепідоциду, бактороденциду.

За останніми підрахунками потреба ж України в обсягах захисних заходів з використанням мікробіологічних препаратів, а саме: ризоплану, агату-25к, бактороденциду, лепідоциду, дендробациліну, бітоксибациліну, гаупсину та триходерміну складає 13,88 млн. га (табл. 1.6).

Таблиця 1.5 Наявність біолабораторій в Україні станом на 2000 рік

Таблиця 1.6 Обсяги застосування найбільш відомих мікробіопрепаратів у 1998 та 2000;2001 роках

Як бачимо, у порівнянні до 1998 року у 2000 суттєво зростають обсяги застосування бітоксибациліну, дендробациліну, різоплану; падають — боверіну, лепідоциду, бактороденциду. Однак, у 2001 році ситуація стає ще гіршою — майже у 7 разів зменшується застосування бітоксибациліну, у 2 — лепідоциду, у 40 — дендробациліну, у 3 — триходерміну, навіть застосування такого популярного препарату як ризоплан зменшилося на 17%.

Детальна інформація щодо використання мікробіопрепаратів і їх потреби для сільського господарства країни за основними культурами наведена в таблицях 3.3 і 3.4. Як бачимо, мікробіометод на сьогодні застосовується на площі 0,54 млн. га при необхідності 13,88 млн. га. Таким чином, співвідношення існуючого до необхідного складає 1:25. Якщо ж взяти конкретно за культурами, то картина буде мати наступний вигляд:

зернові колосові 1:10

цукрові буряки 1:1 500 000

соняшник 1:510 000

картопля 1:1420

кормові культури 1:7

овочеві культури 1:532

плодові культури 1:276

виноград 1:35

овочі закритого грунту 1:73

зернобобові культури 1:380 000

Представлені співвідношення наочно показують стан справ з біологізацією захисту сільськогосподарських культур в Україні. Так, захист мікробіологічними препаратами картоплі необхідно збільшити у 1420 разів, овочів — у 532, плодових — у 276, винограду — у 35, овочів закритого грунту — у 73 рази; захист цукрових буряків, соняшника, зернобобових мікро біопрепаратами взагалі не проводиться. На цьому фоні порівняно непогані показники мають кормові і зернові колосові - перші потребують збільшення частки мікробіометоду в захисті «лише» у 7, другі - у 10 разів.

Таблиця 1.7 Застосування мікробіологічних засобів захисту рослин в Україні в 2009 році.

Таблиця 1.8 Потреба України в обсязі щорічних захисних заходів з використанням мікробіологічних засобів захисту рослин на період 2001;2005 рр. (за даними ІТІ «Біотехніка»)

1.4 Сучасна ситуація із застосуванням біопрепаратів у рослинництві

Сьогодні в Україні зареєстровано близько десяти біопрепаратів, а саме:

— фунгіцид Агат-25 К, т.п. (інактивовані бактерії Pseudomonas aureofaciens Н 16 — 2%, біологічно активні речовини культуральної рідини — 38%);

— інсектицид Актофіт, 0,2% к.е. (аверсектин);

— полі функціональний препарат Азотофіт, к.с. (суспензия несимбиотических вільноживущих азотфиксирующих бактерій Azotobacter crhoococcum), препарат є протруювачем насіння, оскільки має чітко виражену фунгіцидну дію та частково замінює азотні добрива;

— Бактофіл марки А, р. (Azopirilus brasilense, Azotobacter vinelandi, Bacillus megaterium, Bacillus polymyxa, Pseudomonas fluorescens, Streptomyces albus — 3×10⁸ клітин/мл);

— Бактофіл марки Б, р. (Azospirilum lipoferum, Azotobacter vinelandi, Bacillus megaterium, Bacillus circulans, Bacillus subtilis, Pseudomonas fluorescens, Micrococcus roseus — 3×10⁸ клітин/мл);

— інсектицид Вірін НШ, р. (поліедри вірусу ядерного поліедрозу непарного шовкопряда, 0,5%);

— інсектицид Вірін Діпріон, р. (поліедри вірусу ядерного поліедрозу рудого соснового пильщика, 0,5%);

— інсектицид Вірін-ЗСП, р. (поліедри вірусу ядерного поліедрозу звичайного соснового пильщика, 0,5%);

— фунгіцид Сімтес, в.р. (лужний екстракт плодових тіл афілофоральних грибів і соку борщевика Сосновського та ВАС, ТУ У30 721 813−001−2001);

— фунгіцид Фітоцид (суміш живих клітин та спор Bacillus subtilis).

Багато це чи мало, і чи достатньо? Проведемо невеличкий аналіз. Візьмемо кількість зареєстрованих препаратів за різні періоди. Результати досить показові (рис. 1.1). У 2001 році тимчасову реєстрацію мали лише п’ять продуктів, а саме: Вірін-Діпріон, р., Вірін-ЗСП 0,3−0,5% р., Вірін-НШ 0,3−0,5% р., Клепс, п. (бактерії Klebsiella oxytoca BH-13 титр 10¹² куо/г, та Bacillus mucilaginosus B-4901 титр 10⁶⁻⁸ куо/г) та Фітоверм, 0,2% к.е. (аверсектин). Майже всі вони (крім Клепса) мали експериментальну реєстрацію.

Станом на 2003 рік ситуація змінилася, але зміни ці стосувалися лише асортименту біопрепаратів, кількість залишилася незмінною — 5 препаратів і всі вони були зареєстровані тимчасово. На той період дозволені для використання біопрепарати представляли Агат 25К, т.п. (Pseudomonas aureofaciens Н 16), Актофіт, 0,2% к.е. (аналог Фітоверму), Клепс, п., Мікосан (марок Н та В), 3% в.р.к. (лужний екстракт афілофорального гриба Fomas fomentanus, хітозан) та препарат Сімтес, в. р (лужний екстракт плодових тіл афілофоральних грибів і соку борщевика Сосновського та ВАС).

Рис. 1.1 Динаміка реєстрації біопестицидів в Україні

1- 2001; 2−2003; 3−2004; 4−2007

За наступний, 2004 рік вдвічі зростає кількість зареєстрованих біопрепаратів. На ринок виходять, щоправда з експериментальною реєстрацією, продукти Інституту сільськогосподарської мікробіології УААН — Альбобактерин та Поліміксобактерин (для бактеризації насіння цукрових буряків, діюча речовина: відповідно фосформобілізуючі бактерії Achromobacter album BНДІСГМ В-322 Д, 5 млрд клітин/мл та Bacillus polymyxa BНДІСГМ В-324 Д, 5 млрд клітин/мл). Цікаво, що ці два продукти з’являються одночасно у чотирьох препаративних формах: гельній, рідкій, вермикулітній та сухій. В цей же час експериментальну реєстрацію отримують Бактофіт, з.п. (живі бактеріальні клітини Bacillus subtilis штаму ИПМ-215 та антибіотик Бацифіт), Бактофіт марок, А і Б, р. (комплекс бактерій), Мікофунгіцид (Триходермін), п. (міцелій і хламідоспори гриба Trichoderma viride штаму 16 ЦКМ F-59М), а також відомий ще за часів Радянського Союзу бренд Лепідоцид, р (Bacillus thuringiensis var. kurstaki (3-й серотип) штам Z-52). Нажаль, а ні Триходермін, а ні Лепідоцид не утримали свої позиції і на сьогодні ці два препарати, що відмінно зарекомендували себе у виробництві відсутні у «Переліку пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».

У поточному році експериментальну реєстрацію мають лише два продукти з 9-ти зареєстрованих (Актофіт, 0,2% к.е. та Бактофіл марок, А і Б). З нових торгових марок на ринку з’явилися Азотофіт та Фітоцид. (Для довідки — діюча речовина Азотофіта — бактерия Azotobacter crhoococcum. Препарат використовується як протруйник насіння, оскільки має чітко виражену фунгіцидну дію, а крім того частково замінює азотні добрива. Дія Фитоциду ґрунтується на використанні у його складі живих клітин та спор бактерій-антагонистів Bacillus subtilis, що інгібують розвиток своїх конкурентів — мікроорганізмів-збудників захворювань як в зелених частинах рослини так і в її коренях.

Незважаючи на періодичну ротацію асортименту у арсеналі виробників сільськогосподарської продукції є 9−10 біопрепаратів щорічно. Та чи можуть задовольнити вони сучасного виробника, вирішити весь спектр проблем захисту рослин у розрізі величезного різноманіття шкідливих організмів та сільськогосподарських культур.

Динаміка така: у 2001 році 80% зареєстрованих біопродуктів були представлені інсектицидними препаратами, у 2003 їх частка скоротилася до 20%, а у 2004 році зменшилася до 10%. Сьогодні ми маємо п’ять біопрепаратів, дія яких спрямована проти комах-шкідників, а це вже більше 55% (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Частка інсектицидів в асортименті біологічних препаратів

2001;80%; 2003;22%; 2004;10%; 2007;55%

Співвідношення між хімічними інсекто-акарицидами і фунгіцидами у 2001 році складало 1: 1,24; 2003 — 1: 1,19; 2004 — 1: 1,16; 2007 — 1: 1,39. Отже, на фоні відносної стабільності названого співвідношення сьогодні спостерігається поступова «перебудова» на користь продуктів, що мають фунгіцидну дію. З біопрепаратами все навпаки — стрімко зростає частка саме інсектицидів. У трьох з п’яти продуктів діюча речовина представлена поліедрами вірусів, в одному — комплексом бактерій і в одному — аверсектином. Жоден з зареєстрованих препаратів не має діючої речовини на основі Bacillus thuringiensis. І це при тому, що, як ми вже зазначали, світова індустрія біоінсектицидів ґрунтується саме на цьому мікроорганізмі (так звані Bt-препарати).

Неможна обійти мовчанням досить важливу течію у асортименті мікробіологічних препаратів. Мова піде про поліфункціональність. Дійсно, якщо ми уважно поглянемо на перелік біопрепаратів, то побачимо — більшість з них передбачається використовувати досить «вузьким» шляхом. Так, Актофіт, Вірін НШ, Вірін Діпріон, Вірін-ЗСП можна застосовувати лише обприскуванням, Бактофіл — внесенням у грунт. В той же час Агат-25 К та Сімтес зареєстровані і для обробки насіння і для обприскування посівів. Цікавим в цьому розрізі біопродуктом є Азотофіт. Його застосовують при обробці насіння, розсади, підживленні та обприскуванні рослин в період вегетації. При насіннєвій обробці бактерії, які є діючою речовиною препарату, вкривають насінину, а після проростання переміщуються на коріння, утворюючи навколо нього своєрідний «захисний екран». Завдяки цій здатності Азотофіт здатен замінити хімічні протруйники та заощадити на внесенні азотних добрив. Подібна поліфункціональність є непоганим додатковим «плюсом» при визначенні конкурентноспроможності нової торгової марки на сучасному ринку.

Отже, підсумовуючи, визначимо найбільш актуальні тенденції сектору біопрепаратів:

— загальне зростання кількості зареєстрованих біопродуктів;

— зростання частки інсектицидних препаратів (порівняно до біофунгіцидів);

— повна відсутність на українському ринку препаратів на основі Bacillus thuringiensis;

— тенденція до використання «розкручених» брендів;

— поява поліфункціональних препаратів (як відносно цільового об'єкта, так і відносно способу застосування).

1.5 Біологічні агенти для виробництва мікробіологічних препаратів для застосування проти шкідників і хвороб на овочевих культурах Гриб Verticillum lecanii (Zimm.) Viegas належить до порядку Moniliales класу Недосконалих грибів (Fungi imperfecti). Гриби цього роду широко поширені в субтропічних районах нашої країни (Евлахова, 1974; Огарков, Огаркова, 1985).

Verticillum lecanii на середовищі Чапека утворює округлі, повстяні, щільні, дещо при підняті над субстратом до центру колонії. Забарвлення останніх — біле. Розміри колоній на 7 добу культивування — 25−30 мм, на 14 — 45−55мм. При старінні культури грибниця порошить. На різних ентомологічних об'єктах структура міцелію може різнитися. Так, на гусені Galleria mellonella L. міцелій утворюється повстяно-павутинистий, на імаго Trialeurodes vaporariorum Westw. — повстяний щільний. Гіфи тонкі, септировані, конідієносці одиночні, прості, розширені у основи (1,5−2,0 мкм), звужуються до верхівки (1мкм) або ж з одного міжвузля виходять до чотирьох конідієносців завдовжки 15−25 мкм, рідше вони розгалужені з різною кількістю фіалід: від 3 до 6, розміри 34−90×1,5−2,0 мкм. Конідії в темних, сферичних головках — 7,5−26 мкм, безкольорові, вузько овальні або видовжені з закругленими кінцями, розміри — 2,4−5,4×1,6−4,2 мкм (Евлахова, 1974; Коваль, 1974; Огарков, Огаркова, 1985).

Ентомопатогенний гриб Verticillum lecanii здатний уражувати яйця, імаго та личинки тепличної білокрилки, деякі види пильщиків та попелиць (Евлахова, Швецова, Щепетильникова, 1961; Swiezynska, Gornas, 1976; Куликов, 1977; Hall, Burges, 1979; Соловей, 1980; Бондаренко, Буймистру, Гулий, 1985; Митина, Сергеев, Павлюшин, 1997). Крім того, відомо, що Verticillum lecanii є мікофільним грибом і антагоністом деяких фітопатогенних грибів (Spencer, Tatkey, 1981; Котляревский, Павлюшин, 1986).

Зовнішні ознаки хвороби виявляються через 5−6 діб після ураження комахи і супроводжується деякими змінами в її забарвленні. В цей період в центрі личинки з’являється світло-коричнева пляма, яка обплямована міцелієм гриба. Під мікроскопом видно також дві оранжеві плями і розгалужені конідієносці з головками конідій. На 10 добу розвитку хвороби білий пухнастий міцелій гриба повністю вкриває тіло личинки і може поширитися на 2−4 мм за його межі. Уражене грибом імаго гіфами прикріплюється до поверхні листя і є джерелом подальшого розповсюдження інфекції в колонії шкідника (Чалков, 1986).

Verticillum lecanii є еврибіонт ним видом і може розвиватися при температурі від 5 до 32⁰С. Тривалі температури, що перевищують поріг 32⁰С згубно діють на конідії, однак, при змінній температурі гриб здатний уражувати комах навіть у тому випадку, коли температура вдень підіймається до 38⁰С, але вночі тримається на рівні 16−20⁰С (Бондаренко, Буймистру, Гулий, 1985).

Оптимальними умовами для проростання спор, росту та розвитку міцелію, а також споруляції патогенна є температура повітря 22−26⁰С і відносна вологість 95−100% (Котляревский, Павлюшин, 1986). Короткочасне зменшення вологості до 60−70% не знижує ефективності паразита. Життєздатність гриба зберігається протягом 15 діб при температурі до -15⁰С (Чалков, 1986). Verticillum lecanii дуже чутливий до ультрафіолетового випромінювання — доза 110 Дж/м² викликає загибель 90% клітин (Юрченко, Павлюшин, 1993).

Гриб Beauveria bassiana Vuillemin (Balsamo) належить до групи недосконалих грибів Fungi imperfecti порядку Moniliales (Hyphomycetales), родини Mycedinaceae. Гриб є факультативним паразитом і уражує більш як 100 видів комах, викликаючи мікоризне захворювання — білу мускардину.

Зараження комах відбувається за допомогою спор через зовнішні покрови, дихальну або травну системи (Вейзер, 1972; Schaerffenberg, 1957). Процес розвитку гриба починається через 10 годин після попадання спор і може тривати декілька діб (Вейзер, 1972). В місцях проникнення утворюється темна пляма неправильної форми з концентричними колами, які виникають в результаті реакції фенолоксидази на повітря. Гіфи (завтовшки 3−5 мкм, прозорі з перетинками), що сягнули певного розміру відділяються від первинної ростової трубки, яка залишається в покровах комахи і поступово відмирає (Вейзер, 1972). З гіф, шляхом розпаду утворюються булавовидні гіф альні тільця завдовжки 7−18 мкм і завширшки 3 мкм, які гемолімфою розносяться по всьому тілу (Вейзер, 1972). Розмноження гіфальних тілець здійснюється шляхом поділу і брунькування (Евлахова, 1974), при цьому в гемолімфу виділяються токсини (Суздальская, 1958; Шехурина, 1964).

В комахах, що загинули, утворюються конідієносці розміром від 2,5−5,5×1,5−2,5 мк до 15,5−25,5×1,5−3,0 мк, на розгалуженнях яких утворюються по 2 і більше ендоконідій на невеликих ніжках. Ендоконідії - циліндричні 2−7 мк завдовжки і 2,3 мк в діаметрі, проростають і утворюють гіфи на яких виникає наступне «покоління» ендоконідій. Таким чином, маса гіф повністю заповнює тіло ураженої комахи, труп якої спочатку має консистенцію творогу, а потім ущільнюється і твердіє (Вейзер, 1972).

При наявності вологи гіфи проростають на поверхню тіла комахи і утворюють конідії з конідієносцями (Вейзер, 1972; Евлахова, 1974). Після утворення великої кількості конідій вони збираються у щільні кулеподібні головки, які сидять на основних гіфах або широких бічних відгалуженнях (Штейнхауз, 1952). Конідієносці - кулеподібні (діаметр 1−4 мк; 1,5−5,5×1−3 мк) (Вейзер, 1972).

В період спороутворення Beauveria bassiana утворює кристали, кількість яких залежить від штаму, при цьому штами, що утворюють меншу кількість кристалів є більш вірулентними (Гораль, 1973).

Тіло ураженої комахи поступово перетворюється у склероцій, у якого по мірі висихання і достигання потовщується оболонка, плазма стає густою і він набуває зеленого кольору. Інфекційними стадіями гриба є повітряні конідії і ендоконідії (Вейзер, 1972).

Найбільш оптимальними для розвитку гриба є температура 24−28⁰С і відносна вологість повітря 94−100% (Hart et al., 1955; Вейзер, 1972; Кальвиш, 1974; Храмеева, Попов, 1983; Тюльпанова и др., 1987). При цьому кожен штам збудника має визначений діапазон і оптимум температур та відносної вологості повітря залежно від кліматичної зони де їх було виділено (Кальвиш, 1974).

Гриб культивується на живильних середовищах різного складу. Для виробництва препаратів використовуються два способи: поверхневий та глибинно-поверхневий.

Гриби роду Aschersonia належать до порядку Sphaeropsidales класу Недосконалих грибів (Fungi imperfecti) і є пікнідіальною стадією гриба Hypocrella. Природні ареали цих грибів — тропічні і субтропічні регіони. Окремі раси мають індійське, китайське, кубинське, в'єтнамське і тринідатське походження.

Ашерсонія паразитує на комахах родин Aleurodidae та Lecaniidae уражуючи личинок перших трьох віків. Проникнення гриба у організм комахи відбувається через зовнішні покрови, при цьому спори утворюють ростки (при вологості повітря не менше 80%). Через 5−6 діб комаха набуває жовтого кольору і виділяє краплю рідини. На 10−15 добу личинки, що загинули, повністю обростають міцелієм, утворюючи пустули, характерного для кожного виду гриба кольору. На личинках білокрилки пустули звичайно невеликі і не утворюють спор, тому повторного зараження комах грибом не відбувається (Бабчук, Шилина и др., 1986). Початок спороутворення відмічається на 15−18 добу. Спори — веретеноподібні, безкольорові утворення довжиною 10−15 мкм і шириною 2−5 мкм, утворюються у стромах. Спори добре змочуються водою, тобто є гідрофільними. За посушливих погодних умов гриб зберігається у вигляді спор і міцелію на муміфікованих комахах.

При культивуванні гриба на сусло-агаровому середовищі спори, в залежності від строку зберігання, проростають на 2−5 добу, утворюючи білу, припідняту з рівними краями колонію, розміром до 5 мм в діаметрі. На 8−10 добу колонія розростається і набуває видоабо формоспецифічного забарвлення. Масове утворення спор в ексудаті відбувається, залежно від раси, на 20−45 добу. Оптимальними для розвитку гриба є температура 24−28⁰С і відносна вологість повітря не нижче 80% (Соловей, Гораль, 1986; Бабчук, Шилина и др., 1986).

Гриб Trichoderma lignorum (Tode) Harz належить до родини Mucedinaceae (Moniliaceae) порядку Hyphomycetales класу Недосконалих грибів (Fungi imperfecti) і є типовим ґрунтовим сапрофітом (Федоринчик, 1977).

Ріст гриба розпочинається через 5−6 годин після посіву культури (Буймистру, 1977), а при температурі 24−28⁰С — через 0,5−1,0 годину (Федоринчик, Тиллаев, 1973). Конідії утворюються на 2 день (Буймистру, Филипов и др., 1987) і по мірі росту культури спороношення проходить постійно протягом 70−80 годин від посіву, повний цикл розвитку конідіальної стадії завершується за 3 доби (Сейкетов, 1982). Конідії - одноклітинні, округлі діаметром 2,5−3,75 мк, жовтоабо темно-зелені (Канивец и др., 1940; Сейкетов, Исабаева, 1962; Билай, 1964; Билай, Пидопличко, 1970; Федоринчик, Тиллаев, 1973; Бондаренко, 1978; Сейкетов, 1982; Филипов и др., 1987). На кінцях вилчасто або трійчасто розгалужених конідієносців, конідії зібрані у головки по 10−20 штук, які в умовах підвищеної вологості розпадаються на окремі спори (Канивец и др., 1940; Федоринчик, Тиллаев, 1973; Сейкетов, 1982). Міцелій гриба безкольоровий, утворює дерновинки (Билай, Пидопличко, 1970; Бондаренко, 1978). Діаметр вегетативної гіфи в середньому дорівнює 8−15 мк (Сейкетов, 1982). Після 3−4 діб росту, міцелій, внаслідок спороутворення набуває зеленого кольору, останній змінюється від світлодо темно-зеленого, що залежить від віку культури (Буймистру, Филипов и др., 1987; Сейкетов, 1982). Крім конідій гриб утворює безкольорові хламідіоспори діаметром 7,5−15 мк, які потрапивши у сприятливі умови проростають, утворюючи грибницю з конідієносцями і спори (Канивец и др., 1940; Федоринчик, Тиллаев, 1973; Бондаренко, 1978; Сейкетов, 1982). Спори гриба стійкі до сонячних променів (Алекси-Месхишвили, 1964), однак у темряві міцелій розвивається значно краще і, відповідно, спор утворюється більше ніж при освітленні.

Антагоністичні властивості триходерми проявляються подвійно: по-перше, гриб продукує антибіотики, що є токсинами для збудників захворювань рослин; по-друге, дрібні гіфи антагоністу, обплітаючи гіфи патогена, порушують його обмін речовин і призводить до загибелі. Триходерма сприяє також підвищенню фунгіцидної активності клітинного соку і тим самим — підвищенню стійкості до захворювань (Билай, 1956; Билай, Заневич, 1958; Димович, 1960; Лаврентьева, 1989; Павловская и др., 1998; Марютин, Билык, 1990; Muckhopahyay et al., 1992).

Всі штами, які продукують антибіотики, мають сильний специфічний запах. При порівнянні спектру дії антибіотиків видно, що у культуральних рідинах дія останніх сильніше проявляється відносно бактерій, тоді як у летючих антибіотиків — до грибів. В природних умовах обидві форми прояви антагонізму є взаємодоповнюючими (Сейкетов, 1982).

Гриби роду Ampelomyces відносяться до порядку Picnidiales класу Недосконалих грибів (Fungi imperfecti). Розвиток їх у природі відмічено, головним чином, на міцелії, конідіях та клейстокарпіях борошнисто росяних грибів. У зв’язку з цим відкриваються широкі перспективи для використання видів даного роду як агентів біологічної боротьби з хворобами рослин (Кобахидзе, 1965; Рудаков, 1979; 1981; Пузанова, 1981; Давидова, Рудаков, Гановская, 1985).

Взагалі, проведений аналіз поширення грибів Ampelomyces показав, що вони розвивалися на борошнисто росяних грибах, які уражують рослини з 32 родин. Найбільш значний ступінь розвитку видів роду Ampelomyces відмічався на збудниках борошнистої роси, що паразитують на рослинах родин Asteraceae, Fabaceae, Cucurbitae, Rosaceae, Apiaceae, Polygonaceae. На борошнисторосяних грибах, які уражують родини Poaceae та Solanaceae, гіперпаразит не був виявлений (Пузанова, 1991). За даними Блюмера (Blumer, 1933), П. Пилдмаа (1964), М. В. Горленко (1983), О. Л. Рудакова (1979; 1981) та Пуза нової (1984) строга спеціалізація у представників Ampelomyces відсутня.