Конфлікти і деструктивні релігійні об"єднання в Україні

РЕФЕРАТ

з курсу «Конфліктологія» .

на тему:

" Конфлікти і деструктивні

релігійні об'єднання в Україні"

ПЛАН Вступ.

1. Поняття релігійних конфліктів.

2. Деструктивні релігійні об'єднання в Україні, їх місце в релігійних і соціальних конфліктах.

3. Шляхи розв’язання конфліктів, пов’язаних з діяльністю деструктивних релігійних утворень Висновок Список використаної літератури Вступ Релігія в сучасному світі відіграє роль невід'ємного та активного компоненту більшості соціально-політичних подій, тому майже всі соціально-політичні загострення та конфлікти на своєму ґрунті мають різні віросповідання та витікаючі з них релігійні непорозуміння. Адже переважна більшість населення земної кулі - віруючі, і тому не рахуватися з релігією, а тим більше з релігійним фанатизмом, у його різних модифікаціях і трансформаціях просто неможливо. Для з’ясування місця і переборення цього явища необхідний систематизований, комплексний підхід до його вивчення, який враховував би зовнішні фактори мікрооточення, внутрішні сyб'єктивні настанови віруючого.

Поруч з традиційними релігійними течіями існують деструктивні релігійні обєднання, які формують класичних релігійних фанатиків. За своєю суттю релігійний фанатизм — явище, яке завжди носить соціальний характер. Людина не може бути фанатичною тоді, коли вона поставлена перед богом, вона робиться фанатиком тоді, коли вона поставлена перед людьми. Фанатик завжди потребує ворога, завжди повинен засуджувати, страчувати. Ортодоксальні догматичні форми створені не по відношенню до бога, а по відношенню до інших людей.

У чинному законодавстві достатньо норм для захисту від деструктивного впливу будь-яких, не тільки релігійних організацій. Зокрема — це ст. 6 Закону Про свободу совісті та релігійні організації та ст. 181 Кримінального кодексу. Крім того, можливості обмеження реалізації права на релігійну свободу зазначені в ратифікованих Україною міжнародних документах, у Конституції України та у законі Про свободу совісті та релігійні організації. Ці умови — охорона громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захист прав та свобод інших людей — і так достатньо широко сформульовані, і, згідно з загальними принципами правостосування не можуть бути додатково розширеними.

1. Поняття релігійних конфліктів Релігійні конфлікти виника­ють у духовній сфері життя поряд з ідеологічними, науковими, моральними та деякими іншими поглядами. Вони відбуваються у духовній діяль­ності і стосуються питань, віри та духовних цінностей. Як ідеологічні, моральні, релігійні конфлікти належать до групи конфліктів цінностей і поглядів, тому, коли йдеться про ці конфлікти, об'єктом аналізу стають релігійна свідомість, релігійні уявлення і форми релігійного життя соціокультурних спільнот людей.

В сучасному світі йде інтенсивний процес модернізації релігії через повернення її до людини, загальнолюдських цінностей.

За багато тисячоліть свого існування релігія істотно змінилася, набула найрізноманітніших форм. Сьогодні ми бачимо велику кількість релігій, які сповідають люди і народи в різних країнах світу, на різних мовах, за своїми традиціями. Кожна окрема релігія має свій релігійний досвід, власні імена Божеств, свої молитви, культи, форми богослужіння, церковні організації, жертви і таємниці, на­решті, такі принципи організації суспільного життя, які тією чи іншою мірою грунтуються на релігійних засадах.

Різноманітність проявів культового життя у різних релігіях, різні рівні розвитку релігій, різні форми релігійних уявлень, розбіжності у тлумаченні релігійних догматів та багато чого іншого у релігійній.

сфері іноді призводять до релігійних конфліктів. Крім того, до жит­тя повертається і низка специфічних релігійних «витрат», до числа яких належить в першу чергу релігійна нетерпимість.

Релігійні конфлікти — це зіткнення і протиборство (протидія) між носіями релігійних цінностей (від окремих індивідів (віруючих) до конфесій), що обумовлені відмінностями в їх світос­прийнятті, уявленнях і ставленні до Бога, різним становищем та уча­стю в релігійному житті.

За своїми типологічними характеристиками релігійні конфлікти є перш за все соціальними, оскільки сама релігія є первинною, глибинною підставою людського суспільства, що ви­никло в межах спільної релігії як усвідомлення людьми їх певної спільності. Крім того, релігія створює первинні засади громадсь­кості, наприклад, солідарність, тобто почуття спільної причетності людини до якогось цілого, «ми», що породжується єдиним зв’язком між усіма людьми та Богому ній вони вперше почувають себе роди­ною, спільнотою, народом, не втрачаючи при цьому в цій причетності своєї людської особистості. Соціальність релігії проявляється також у формах релігійного життя — культах, молитвах, жертвопринесен­нях, догматах, церковних переказах тощо, які присутні майже в усіх релігіях, але у різних віруваннях ці форми розрізняються у своїх кон­кретних проявах, що нерідко стає підґрунтям для релігійних конфліктів.

Будь-яка релігійна група пев­ною мірою відчуває себе обраною, згідно зі своїми переконаннями во­на вважає, що відрізняється від основної маси людей. Часто з цього відчуття виростає віра в те, що дана група знаходиться у згоді чи єдності з Богом. Звичайно, що втручання в релігійні уподобання і ритуали віру­ючих, спроби нав’язати їм несумісні принципи організації суспільно­го устрою, взаємовиключні культурні стереотипи тощо викликають контрдіі, тобто опір тієї сторони, проти якої спрямовані перелічені дії. Виникає конфлікт як реалізація намірів і разом з тим подолання опо­ру, який неминуче присутній в процесі цієї реалізації. Кожна з про­тидіючих сторін — суб'єктів відіграє свою роль у релігійному конфлікті, «сценарієм» якого стають його предмет і об'єкт, джерело, причини та умови виникнення, динаміка перебігу та шляхи розв’язання.

Суб 'єктами релігійних конфліктів можуть стати окремо взяті індивіди, цілі народи, об'єднані вірою, релігійні утворення (церква, община, секта) та держава.

Окремо взятий індивід та його внутрішній світ можуть стати достатньою умовою релігійного конфлікту, а відтак, і суб'єктом, що­до якого цілком доречно говорити про проблему протиборства про­тилежних підстав, цінностей тощо.

Новоутворення, що протистоять традиційній церкві, виникли і поширилися у 60-ті роки XX ст. у США. а згодом і у європейських країнах. В Україні в останні роки були поширені сумнозвісне «Біле братство». «АУМ-сінрікьо». Більшість складу цих організацій становлять юнаки і дівчата, часто досить освічені. Характерним для сект є наявність лідера як особливого неповторного Спасителя, небесного обранця (земного втілення Христа чи Будди). Нарешті, особливостями цих культів є також намагання духовно і фізично ізолювати членів общини від зовнішнього світу, відвернути їх від колишніх цінностей і уподобань (при цьому їх майно або пра­ця, як правило, використовується для збагачення общини чи її ліде­ра), паралізувати особисту свідомість, що досягається різноманітни­ми засобами психічного впливу. Отже, ці досить ефективні засоби експлуатації молодих людей викликаю невдоволення головних верств населення і створюють конфліктну ситуацію, яка за відповідних умов може перетворитися на релігійний конфлікт між різними інсти­тутами суспільства, з одного його боку, держави або традиційної для даного соціуму релігії з відповідними їй формами організації, а з іншогорелігійних організації нетрадиційного типу.

Не зайвим буде згадати діяльність в Україні «Білого братства» (вчення «Юсмалос»), яке очолювали Юрій Кривонос («пророк Юоан Свамі») і Марія Цвігун («Марія Деві Христос»). Їх вчення поля­гало в повному відкиданні сучасного світу «безбожників» і програмі перетворення світоустроюшляхом цієї перебудови вважалися відмо­ва від усіх людських цінностей, загибель людства і «кінець світу». В секту, залучалась здебільшого молодь, при цьому використовува­лися методи гіпнозу і психічного тиску. Але «кінець світу», призна­чений на листопад 1993 р., не відбувся. Через вчинення хуліганських дій та скривджений святинь Софійського собору лідери «Білого брат­ства» були заарештовані, а рядові братчики затримані та відправлені на лікувальну реабілітацію.

2. Деструктивні релігійні об'єднання в Україні,.

їх місце в релігійних і соціальних конфліктах Деструктивний культ — це релігійна або містична організація, дiяльнiсть якої супроводжується підривом громадського порядку, здоров’я і моральності населення та іншими антиконституційними виявами, що порушують права і свободи громадян.

Деструкцiя (лат. desructio) порушення чи руйнацiя нормальної структури чогось. Деструктивні культи наносять державі шкоду тим, що їх члени часто зрікаються громадського життя і трудової діяльності або чинять протизаконні дії, знаходячись під впливом їх керівників. У значної частини адептів деструктивних культів спостерігаються порушення фізичного та психічного стану. Більшість деструктивних культів є тоталітарними. Тоталiтарний культ — це релігійна або містична організація, яка характеризується необмеженою владою духовних лідерів, жорсткою дисципліною, сильним впливом на психіку адептiв, релiгiйним фанатизмом та екстремізмом, переслiдуванням людей, якi покинули цей культ.

Конкретним прикладом деструктивної, або навіть терористичної діяльності нових релігійних рухів у сучасному світі, є секта «Верховна істина». Її засновник і гуру Шоко Асагара 1995 року наказав членам своєї секти розпилити бойовий газ (зарин) у токійському метро, внаслідок чого було отруєно кілька тисяч осіб, дванадцятеро з яких померло. Донині сотні людей, отруєних цією сектою, потерпають на симптоми, схожі на ураження мозку. Вождь секти «Верховна істина», бажаючи досягти цілковитого послуху підданих, примушував їх уживати наркотики (LSD), замикав в ізольованих приміщеннях і піддавав прополіскуванню мізків. Ш. Асагара, якого пізніше судили в японському суді, на запитання про свою релігійну доктрину відповів, що він єдиний, хто врятує людство від близької неминучої загибелі. Бажаючи мати певність, що його пророцтва справдяться, він сам готував кінець світу. Щонайсильніші суспільні побоювання має породжувати те, що після нападу на токійське метро японська поліція виявила: у власності секти були фабрика зброї (карабінів) і хімічна фабрика, у якій вироблялися зарин та LSD.

Іншим прикладом деструктивного впливу сект у суспільстві є сатаністи, які спирають свою діяльність на так званій сатанинській біблії, що є протилежністю Святого Письма. Вони ображають релігійні почуття віруючих, висміюють їхні цінності, пародіюючи структури Церкви і профануючи Службу Божу. Щодо церковного вчення, проголошуваних у ньому тез і дотримуваних обрядів, сатанізм є цілковитою антитезою, антивірою, антикультом, антиорганізацією. Це сила деструктивна, небезпечна, бо акцептує зло, в програму своєї діяльності вписала насильство і жорстокість, пропагує псевдоцінності, нігілістичні ідеї та стиль життя. Сатанізм особливо небезпечний для дітей і юнацтва, бо він ніби йде назустріч їхнім психічним і фізичним потребам: свободи, емансипації, переживання захвату, таємничості, ритуальності, неконвенційності. Ідеологію сатанізму скеровано проти будь-якої релігії - теїстичної чи деїстичної. Вона є великою соціальною проблемою, оскільки виступає проти соціальної гармонії, порядку, організації, проти істини, добра, краси.

Прикладом українського деструктивного об'єднання в Україні є «Біле братство», про діяльність якого, у свій час багато говорили засоби ЗМІ, де пересічні члени секти зазнавали також психологічних маніпуляцій, вживали, не знаючи про це, їжу з психотропними препаратами, повністю віддаючись у руки засновників братства.

Для того, щоби протиставитися сектам, доконечним є усвідомлення відмінностей, представлених у цій статті, між новими релігійними рухами (групами), з одного боку, та Церквою і релігійними групами, що функціонують у її складі - з іншого. Неодмінним є також усвідомлення особою тих психологічних і соціальних наслідків, які несе для неї належність до релігійної групи, і які - до нової релігійної групи (секти).

Діяльність деструктивних неокультів завдає шкоди державі та суспільству в цілому. Окремі представники неокультів відкрито виступають проти наявних у суспільстві моральних засад, вважаючи, що тільки норми, котрі діють у цих угрупованнях, мають право на існування. У деяких випадках це призводить до провокування порушень громадського порядку та масових заворушень. Деякі представники неокультів, займаючись підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдають, таким чином, економічної шкоди державі. Негативним наслідком перебування людей у лавах деяких новітніх релігійних угрупованнях є суттєве погіршення їх психічного стану.

Таким чином, ступінь загрози національній безпеці України від протиправних проявів діяльності неокультів, що становлять небезпеку для держави, суспiльства та окремих громадян виявляється у таких напрямах:

1. Використання релігійного фактора як знаряддя втручання у внутрішні та зовнішні справи України, проникнення в органи законодавчої, виконавчої і місцевої влади та засоби масової інформації.

2. Поширення деструктивних ідеологій, що становлять загрозу духовності українського народу та суперечать загальнолюдським нормам.

3. Можлива поява окремого войовничого релігійного об'єднання, дiяльнiсть якого може призвести до загибелi людей, масових заворушень та терористичних актів.

4. Провокування та загострення конфліктів на релігійному й національному ґрунті.

5. Поширення впливу неокультiв, дiяльнiсть яких супроводжується пiдривом громадського порядку, ушкодженням здоров’я й моральностi населення. Використання спецiальних хiмiчних препаратів і апаратури, котрі надають можливості маніпулювати вольовою сферою людини. Загрози, переслiдування, а в деяких випадках i фiзичний тиск на тих, хто вирiшив залишити громаду.

6. Використання релiгiйних органiзацiй кримiнальними структурами. Можливе вiдмивання через них «брудних» грошей, отриманих злочинним шляхом, чи, навпаки, використання пожертв і, навiть, самих вiруючих для протиправної діяльності. У цьому зв’язку створює небезпеку поширення наркоманiї.

Переважна більшість неокультів є або релiгiйними об'єднаннями, що звiльняються вiд сплати податкiв з грошей, якi надходять вiд пожертвувань, або громадськими організаціями, які не сплачують податків з членських внесків. З’являється можливiсть вести «бiзнес», завдяки якому шахраї намагаються заробляти великi грошi, вводячи в оману людей. Нерідко представники релігійних та громадських організацій, зокрема неокультів, під прикриттям статутної господарської займаються незаконною комерційною діяльністю та не сплачують податків отриманих від її проведення, а також під виглядом гуманітарної допомоги ввозять комерційні товари.

3. Шляхи розв’язання конфліктів, пов’язаних з діяльністю деструктивних релігійних утворень Для вдосконалення державно-церковних відносин в Україні доцільно використовувати позитивний досвід різних держав з протидії протиправній діяльності представників неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури, а особливо положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв’язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та ін. можливостей ЄС для створення державних і незалежних інформаційних центрів з вивчення неокультів та неурядових організацій жертв або родин жертв діяльності неокультів.

Для службовців законодавчих та виконавчих органів України має практичне значення досвід країн Європи та ін. держав, що давно й ефективно застосовують цілий спектр форм державного втручання: створення відповідних законодавчих рамкових умов, просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність неокультів, у разі необхідності, попередження про їх небезпеку, допомога особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності неокультів, впровадження протекціоністської політики стосовно традиційних церков як носіїв національної культури.

Аналізуючи діяльність неокультів, вироблені пропозиції з метою вдосконалення чинного законодавства України та оптимізації системи державно-церковних відносин в Україні з урахуванням світового досвіду та розроблені організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців, слід впровадити таку систему заходів:

По-перше, внести вiдповiднi змiни у законодавство України, що значно підвищили б ефективність державних органiв, спрямовану на протидiю деструктивнiй дiяльностi неокультiв. На жаль, через недосконалість правової бази України щодо діяльності на її теренах деструктивних культів правоохоронні та інші державні органи не мають можливості в повному обсязі запровадити потрібний механізм протидії антиконституційним виявам з боку зазначених угруповань.

З цією метою пропонується:

1. Вжити заходів до реального відокремлення церкви від політики, зокрема, та від держави у цілому. Розробити правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за зазначені правопорушення з метою попередження і припинення розробки іноземними функціонерами механізму втручання у справи нашої держави.

2. Внести зміни і доповнення до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якими:

— надати Держкомрелігій та його регіональним управлінням додаткові повноваження, насамперед функції контролю (на зразок Мінюсту, який має право застосовувати до зареєстрованих об'єднань громадян різні стягнення: попередження, штраф та ін.);

— ввести часовий ценз для реєстрації релігійних об'єднань: для громади шість місяців, для управління, центру три роки, а для тих, що мають релігійний центр за кордоном, збільшити цей термін удвічі (для громади — один рік, а управління і центру — шість років);

— збільшити кількість засновників релігійної громади до тридцяти осіб;

— законодавчо закріпити практику реєстрації релігійних центрів та управлінь тільки за наявності зареєстрованих осередків у більшості областей України.

3. Розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини», котрий би регулював процедуру звернення до суду і доведення під час судового процесу фактів негативного впливу на парафіян. Процедурні питання притягнення до відповідальності за статтями Кримінального кодексу України 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії) та 181 (посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних вчень чи виконання релігійних обрядів) потребують відповідних змін у Кримінально-процесуальному кодексі. Статті Кримінального кодексу 190 (шахрайство) та 189 (вимагання) потребують доповнень. Використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів повинно стати обтяжувальною обставиною при обвинуваченні.

По-друге, проводити загальнопрофiлактичнi заходи, а це: пiдтримка просвiтницьких програм, що висвітлюють діяльність деструктивних культiв, проведення науково-практичних конференцiй та випуск відповідної лiтератури, надання пільгового користування ефіром громадським і науковим дiячам, відповідним держаним службовцям та представникам традиційних конфесій у межах цих програм.

По-третє, необхiдно не допускати реєстрацiю статутів деструктивних неокультiв ні як релігійні об'єднання, ні під прикриттям громадських органiзацiй. Якщо подiбний культ вже зареєстрований і продовжує проводити протиправну дiяльнiсть, то його необхiдно дискредитувати через засоби масової iнформацiї або зняти з реєстрацiї у судовому порядку. З метою запобігання негативного впливу неокультів на військовослужбовців запропонувати керівництву національних військових формувань утриматись від контактів з їх представниками, особливо місіонерами закордонних релігійних центрів. Аналогічні рекомендації необхідно надавати керівництву місць позбавлення волі.

Представникам релігієзнавчої експертної ради при Держкомрелігій більш ретельно проводити експертизу віросповідних доктрин неокультів, займаються вивченням процесів у їхньому середовищі. Також активізувати роботу міжвідомчої комісії при Міністерстві охорони здоров’я з вивчення питань дотримання чинного законодавства в діяльності релігійних організацій харизматичного спрямування. Державним службовцям більш активно проводити вивчення порушень адміністративного, податкового та кримінального законодавства щодо його достатності для унеможливлення протиправної діяльності неокультів. При реєстрації громад нових релігій, які є підрозділами закордонних центрів, до уваги обов’язково брати діяльність цього центру за кордоном. Через МЗС налагодити отримання інформації з європейських та інших країн щодо методів роботи та поведінки представників неокультів, які мають негативну міжнародну репутацію.

При впровадженні загальнодержавних заходів щодо виявлення, попередження та припинення протиправних діянь представників неокультів правоохоронні органи повинні вирішувати такі завдання:

— збір даних про протиправні дії представників неокультів з метою інформування органів влади для прийняття ними відповідних управлінських рішень та дискредитації у засобах масової інформації;

— надання інформаційної та іншої підтримки державним програмам, що спрямовані на протидію деструктивній діяльності неокультів;

— розроблення пропозицій органам влади щодо вдосконалення чинного законодавства;

— припинення порушень чинного законодавства, котрими супроводжується діяльність вказаних організацій.

Висновок Отже, існує велика кількість конфліктів, тому є досить багато шляхів їх завершення і механізмів розв’язання.

Чисельність релігійних конфесій, їх різноманітність відповіда­ють розмаїттю умов, у яких вони формувалися, особливостям істо­ричного шляху і характеру окремих народів. Це стає причиною ба­гатьох непорозумінь, суперечок між різними церковними ор­ганізаціями, а іноді й ворожнечі на релігійному грунті. Проте саме життя дає приклади того, як запобігти релігійним конфліктам і розколу церков. Це так званий екуменічний рух у хри­стиянському світі. Екуменічним був названий рух кінця ХІХ-початку XX ст. за діалог, співробітництво і зближення христианських віросповідань, повязаних з пошуками єдності у дусі, вірі та любові.

Екуменізм став синонімом світотворчої діяльності церкви, що забезпечує авторитет держав на міжнародному рівні за рахунок представництва ієрархії в усіх міжконфесійних та інтернаціональ­них акціях. Саме у такому контексті цей термін увійшов у політич­ний лексікон. Лідери екуменістичного руху на рубежі ХІХ-ХХ ст.ст. бачили його перш за все масовим, народним рухом, в якому церков­ний люд сам усвідомлює і будує свою духовну єдність. Згодом еку­менічний рух стає позитивним чинником світової політики, вислов­люючись за підтримання миру, міжнародної безпеки, вирішення еко­логічних та інших глобальних проблем.

Але завдання власне конфесійного зближення вирішуються знач­но складніше. Тут слід розрізняти організаційний, догматичний та об­рядовий аспекти справи. Екуменізм не передбачає уніфікації цер­ковного життя і обрядовості, тому з цього боку особливих проблем не виникає. Але реальне міжконфесійне єднання можливо лише на грунті спільного розуміння головних догматів віровчення.

Сьогодні вплив релігії на свідомість мас у світі є істотним, і з цим феноменом не можуть не рахуватися державні і політичні діячі будь-якої країни. Більше того, за релігійною ознакою створюються і діють громадські об'єднання і партії, складовою програмою яких є релігійні ідеї або вчення. В умовах соціального і науково-технічно­го прогресу релігії намагаються пристосуватися до сучасності пере­глядаючи і уточнюючи свої політичні доктрини.

У демократичних державах, де конфесійна політика грунтується на Загальній декла­рації прав людини, а закон гарантує свободу совісті, забороняється розпалювати ворожнечу, ненависть у зв’язку з релігійними віруванннями. Законодавство України, як деяких інших держав, передбачає можливість припинення діяльності релігійних організацій у разі поєднання обрядової чи проповідницької діяльності з посяганнями на життя, здоров’я, свободу, гідність особисистематичного порушення релігійною організацією встановленого чинним законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів, спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку і посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій.

Отже, релігійні конфлікти існують у нашому житті по­ряд з іншими конфліктами, тому знання про є них необхідною умо­вою їх цивілізованого врегулювання і припинення.

Список використаної літератури.

1. 1.Академічне релігієзнавство: Підручник. За ред. А. Колодного — К: Світ Знань, 2000. — 862 с.

2. 2.Бондаренко В. Д., Єленський В.Є., Журавський В. С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. — К.: Логос, 2001. — 50 с.

3. 3.Вайг Б. Ставлення держави до сект та «нових релігій» // Національна безпека і оборона. — 2000. — № 10. — С. 73−76.

4. 4.Голотін С.І., Кальниш Ю. Г., Колосков В. В., Петрик В. М., Штоквиш О. А. Соціально-правове регулювання діяльності релігійних організацій: Навчальний посібник. — К.: Вид-во НА СБ України, 2001. — 78 с.

5. 5.Єленський В. Новітні рухи — зони занепокоєння // Людина і світ. — 2000. — № 9. — С. 2−10.

6. 6.Здіорук С.І. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти: Препр. / НІСД. — К.: НІСД, 1993. — 59 с.

7. 7.Парахонський Б. О., Сьомін С.В. Нетрадиційні релігійні культи як питання національної безпеки України // Стратегічна панорама. — 2000. — № 1−2. — С. 200−212.

8. 8.Петрик В. М., Ліхтенштейн Є.В., Сьомін С.В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України: Монографія / За заг. ред. З.І.Тимошенко. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. — 331 с.