Бібліотекар в системі обслуговування читачів

Дипломна робота

" Бібліотекар в системі обслуговування читачів"

Вступ

Актуальність дослідження. У бібліотечній системі України функціонує понад 45 тис. бібліотек, які дбайливо зберігають скарби духовного життя народів усього світу, відкривають мільйонам користувачів вічні цінності, забезпечують документно-інформаційну базу наукових досліджень для армії науковців та студентства, є важливим підґрунтям для підготовки високоосвіченого загалу фахівців всіх рівнів нашої держави.

І в шумерській цивілізації, і в стародавніх царствах хетів, ассирійців, і у давньому Єгипті, а згодом і в античній цивілізації професія бібліотекаря була неймовірно престижною.

В Україні шанування книги і бібліотеки іде ще з князівських часів. Перші книги в Україну завіз Володимир Святий, першу бібліотеку створив Ярослав Мудрий. Були причетними до заснування бібліотек такі видатні особистості, як князь Святослав, Володимир Мономах, митрополити Іларіон та Феодосій Печерський, Петро Могила, Петро Сагайдачний, Іван Мазепа.

Володимир Іванович Вернадський — вчений світового масштабу, ім'я якого носить найбільша книгозбірня України, скрізь, де йому доводилося працювати, розпочинав справу зі створення бібліотеки.

Спираючись на підвалини бібліотечної етики як частини національно-просвітницьких традицій, бібліотеки і бібліотекарі України входять у третє тисячоліття фактично з новою місією — місією сприяння зростанню різноманітності знань, що використовуються в суспільстві, здатності до самоосвіти і саморозвитку особи, її професійної мобільності і творчої індивідуальності.

Сьогодні бібліотеки під впливом підвищення рівня «інформаційності» та «інформованості суспільства», його дедалі зростаючих інтелектуальних і освітніх потреб розширюють свою функціональну нішу, стають необхідними осередками інформаційного суспільства. Сучасна бібліотека як важлива частина інформаційного простору суспільства має не лише забезпечити доступ до різноманітності знань кожному члену суспільства, а й стати центром продукування нового знання.

Бібліотекарі змінили традиційні підходи до формування фондів, а електронні ресурси дали змогу відкрити нову сторінку для удосконалення системи бібліотечно-інформаційного обслуговування користувачів. Бібліотекарі опановують нові технології, отримали можливість доступу через Інтернет до тих багатств, які називаються «світові інформаційні ресурси», і розпочали формування електронних бібліотек.

Нині бібліотека змінює своє обличчя і методи роботи, підвищуються й вимоги до професійних знань і умінь бібліотекаря. XXI століття, визначивши одним із своїх головних пріоритетів інформатизацію суспільства, об'єктивно поставило професію бібліотекаря у перший ряд найнеобхідніших і найактуальніших. Бібліотеки у відповідь на потребу суспільства стають провідниками у світ інформації, інфоцентрами, інфополісами, де сконцентровані новітні, найгрунтовніші знання та ідеї людства.

Бібліотеки всіх систем та відомств, всіх типів і видів у сукупності є багаторівневою, ієрархічною системою, яка в епоху інформаційних технологій трансформується в єдиний механізм, і неблагополуччя будь-якої його ланки відбивається на діяльності інших. В цій ситуації дуже важливо зберегти діючу мережу бібліотек, укріпити її професійними кадрами, забезпечити новітніми зразками комп’ютерної техніки, подбати про комфортність праці кожного бібліотекаря.

Запорукою успішної роботи бібліотек є їх працівники — скромні, віддані своїй професії люди з маленькою платнею, але благородною місією. Держава повинна належно оцінити їх нелегку працю, підняти престиж професії, надати їм статус науково-інформаційних працівників, забезпечити належною оплатою праці, подбати про соціальний захист.

Інформатизація суспільства виявилася одним із потужних чинників, який впливає на всі професії, особливо ті, що залучені до процесу комунікації між користувачами та знанням, серед них — і на бібліотечну. Від складу кадрів та якості їхньої підготовки залежить подальший розвиток бібліотечно-інформаційної діяльності та обслуговування читачів зокрема.

Мета дослідження — дослідження ролі бібліотекаря в системі обслуговування читачів на прикладі роботи дитячих бібліотек.

Об'єктом дослідження є робота бібліотекаря.

Предметом дослідження — комплексний процес вивчення, забезпечення і розвитку цієї роботи в умовах інформатизації суспільства.

Завдання даної роботи:

· висвітлити роботу бібліотекаря з читачами-дорослими;

· розкрити роль бібліотекаря в процесі інформатизації обслуговування читачів;

· охарактеризувати роботу бібліотекаря з читачами-дітьми;

· проаналізувати особливості роботи бібліотекаря з читачами в умовах інформатизації дитячих бібліотек.

1. Робота бібліотекаря з читачами в умовах інформатизації

1.1 Маркетинг бібліотеки через професіоналізм бібліотекарів

П’ять законів бібліотечної справи, сформульовані у 20-х рр. ХХ ст. Індійським бібліотекарем та філософом С. Р. Ранганатаном, є переконливим доказом того, що маркетинг ще на початку розуміли як інтегральну частину бібліотечної роботи. Динаміка бібліотечних та інформаційних послуг, включаючи і віртуальні бібліотеки, у П’яти законах Ранганатана виражена надзвичайно точно, навіть за умов, що слова «книга» та «читач» не обов’язково розуміти буквально.

Книги слід використовувати.

Кожному читачеві свою книгу.

Кожній книзі свого читача.

Бережіть час читач.

Бібліотека — це організм, що постійно зростає. [30, C 21−23]

Коли клієнт приходить до бібліотеки у якійсь потребі, він часто не знає, де йому шукати «свою книгу» (за другим законом Ранганатана). Часто цей закон (сучасною мовою, кожній людині - потрібну їй інформацію, незалежно від форми подачі) не реалізується, тому що людина не є добре поінформованою про послуги, що бібліотека має йому надавати. Читач може знати про існування бібліотеки, він навіть може нею користуватися, але він все ще не знає достатньо для того, щоб отримати «свою книгу». На практиці, навіть досвідчений користувач — часто «новий користувач», коли йому потрібна інформація з нової для нього теми.

Також закон «Кожній книзі свого читача» вимагає від персоналу бібліотеки активного маркетингу, особливо, коли все більша і більша частина маркетингу видавців концентрується на все меншій і меншій кількості бестселерів, коли дрібні видавці, які не мають достатньо грошей для великих маркетингових кампаній, випускають книги важливого змісту, але з поганою рекламою, і коли розважальні Інтернет-портали витіснили важливіші сторінки.

«Бережіть час читача». Це передбачає, передусім, що «читач» має достатньо інформації про послуги бібліотек, і він знає достатньо, щоб прийти туди одразу, розуміючи, що саме бібліотека найкраще може задовольнити його потреби. По-друге, це передбачає, що користувач водночас знає і хоче просити допомоги у бібліотекарів, коли він не може самотужки знайти те, що шукає. По-третє, такий читач повинен мати інформацію щодо можливості свого пошуку.

Щоб реалізувати закони Ранганатана, потрібне зіткнення, «зустріч» читача і книги. Читач — динамічний елемент «сутички» — тоді як книга є статичним елементом доти, доки читач не знайде її. Але зустріч часто не відбувається без активного посередника, працівника бібліотеки. Якщо працівники просто видають необхідні книги, пасивно виконуючи замовлення клієнта, і не є інтерактивними, то закони Ранганатана не реалізуються.

Можна сказати, що П’ять законів бібліотечної справи Ранганатана охоплюють сутність бібліотечної роботи, об'єднуючи обслуговування та маркетинг, роблячи їх доступними та помітними, інтегруючи бібліотечні послуги в життя спільноти та людей, що там живуть.

Політика обслуговування не просто підтримує імідж через дружнє, позитивне ставлення. Вона також дає орієнтовані на споживача причини щодо деяких заборон, що необхідні у бібліотеці. Коли заборони базуються на не чітко визначеній політиці обслуговування, їх можна пояснити з точки зору орієнтованості на клієнта. Замість того, щоб зосереджуватися на правилах, бібліотека зосереджується на орієнтації на споживача. Якщо хтось замовляє книжку, що видана іншому користувачу та її термін повернення прострочено, бажано якнайскоріше нагадати боржнику, що на неї чекають інші. Правило бібліотеки — надати читачу книгу, коли вона йому потрібна. Саме тому, необхідно наголосити на рівних правах споживачів, на зобов’язанні одного користувача щодо іншого повертати книжки не пізніше визначеного терміну, та на праві іншого клієнта отримати замовлену книгу вчасно. Кожне правило чи заборона, не виправдане з точки зору інтересів клієнта, має бути відкинуте бібліотекарем як непотрібне та шкідливе для іміджу. [36, C 11−14]

Бібліотечні послуги не будуть корисними якщо міцним фундаментом для них не є щоденна робота, щоденне спілкування бібліотекарів з клієнтами, тобто — моменти істини.

Центральне в даному питанні - це поширення доброго, активного іміджу послуг через щоденну інтеракцію бібліотекаря із споживачем, що не може бути компенсоване ніякими рекламними зусиллями, навпаки, маркетинг без іміджу послуг лише підриває довіру.

Імідж послуг бібліотеки (в першу чергу завдяки бібліотекарям), що необхідний для маркетингу, лише розвивається з часом, крок за кроком, після кожної зустрічі бібліотекаря з читачем. Це постійний «накопичувальний» процес, реальна довготривала стратегія, яка вимагає, щоб кожна сторона (бібліотекарі і читачі) вкладала туди свій внесок.

Все починається з того, в чому ми беремо участь, тобто, коли обслуговуємо читачів за кафедрою або ходимо поміж полиць. Атмосфера — це центральний елемент іміджу бібліотеки, і спосіб перебування тут працівників, те, як вони спілкуються — є ключовими у створенні атмосфери. Як часто трапляється, що бібліотекарі сидять за своїм столом чи ходять поміж полиць, вони начебто на місці, але відсутні, зайняті якоюсь іншою справою, або розмовляють один з одним? Слід не сидіти на своєму місці, а ходити навколо, бути чутливими до сигналів від читачів, бути готовими запропонувати допомогу. Іншими словами, кожен бібліотекар — це «хазяїн/хазяйка бібліотеки». Кожен читач, що приходить до бібліотеки має почуватися довгоочікуваним гостем. [32, C 8−10]

Обслуговування повинно бути не тільки приємним, а й, в першу чергу, якісним.

Бібліотекар повинен бути компетентним, досвідченим і справляти приємне враження. Тобто всі якості разом і ні в якому разі не окремо. Наприклад, позитивне враження від приємного обслуговування ще не означає, що обслуговування було якісним.

Для того щоб кожен працівник бібліотеки міг належним чином виконувати свої обов’язки йому потрібні можливості. Причини неякісного обслуговування можуть бути найрізноманітнішими. Можливо бібліотекареві не дали необхідних інструкцій до дії, достатньої інформації про послуги і ресурси його бібліотеки та інших, як, втім, і впевненості в собі та сміливості бути ініціативним. Можливо, керівництво бібліотеки розробило добру систему послуг та маркетингову стратегію. Напевне, воно навіть ознайомило з цим керівників підрозділів. Проте втілення не спрацювало, тому що працівники не мали потрібних повноважень. Якщо послуга не функціонує на рівні безпосередньо обслуговування, тоді решта зусиль марні, і їхній ефект скоро скінчиться. Як вже зазначалось вище, кожна зустріч бібліотекаря з читачем — це момент істини, і, що ще важливіше, момент можливості, можливості для взаємодії. Ключовою позицією тут є - позиція керівника підрозділу. Якщо вони погано працюють над реалізацією, найліпші стратегії згори зведуться до нуля. Бібліотека в такому разі втрачає багато можливостей. Кожен окремо взятий працівник бібліотеки не мусить знати, як робити все. Але кожен окремо взятий працівник бібліотеки має знати достатньо про послуги бібліотеки, бути здатним вчасно і за власною ініціативою запропонувати, іншими словами продати, ті послуги, з яких читач може мати додаткову цінність, та направити його до того фахівця, який зможе ці послуги належним чином забезпечити. [31, C 3−8]

Добре підготовлені бібліотекарі можуть популяризувати бібліотеку навіть не на робочому місці. Кожен такий працівник має власну мережу зв’язків (родичів, друзів, сусідів). В ідеалі, маркетинг бібліотечних послуг, крім того, що це метод роботи, є також і способом життя. Добре, коли бібліотечний працівник завжди і всюди пам’ятає, що вона репрезентує бібліотеку навіть тоді, коли він в іншому місці опиняється в ролі споживача і впливає на імідж бібліотеки. Чим менша спільнота, тим важливіша роль саме такого особистісного маркетингу.

З іншого боку, той факт, що людину знають як бібліотечного працівника, може мати неабияку цінність для бібліотеки. Наприклад, кілька працівників певної міської бібліотеки мають звичку казати, де вони працюють, коли представляються, незалежно від того, де відбувається зустріч. Таким чином, читачів вже побільшало. Ця бібліотека має суттєву перевагу у порівнянні з тими бібліотеками, де бібліотекарі вважають за краще замовчувати своє місце роботи, або навіть відмежовуються у сфері приватного життя від тієї спільноти, для якої вони працюють.

Обслуговування читачів передбачає, що кожен бібліотекар знання та широкий погляд на те, що необхідне у виконанні щоденної роботи також тому, що насправді це вимагає постійного прийняття рішень. Суттєвий елемент якості бібліотечних послуг — це здатність приймати бібліотекарем індивідуальні рішення з точки зору потреб читача. Саме такий рівень прийняття рішень бібліотекарем може бути важливішим для іміджу бібліотечних послуг, ніж будь-яка спеціалізована кампанія, що покликана рекламувати бібліотеку.

Правилом у всіх ситуаціях, що стосується сфери послуг, є таке: якщо бібліотечний працівник не знає, що вчинити у конкретній ситуації і не має можливості прокунсультуватись з більш досвідченим фахівцем, він мусить робити те, що читач вважає за краще. Пізніше, щоб підготуватися до майбутніх подібних ситуацій, бібліотекар може перевірити, що він мав зробити. Працівник бібліотеки, який починає активно наполягати на своїй лінії вирішення того чи іншого питання і виправдовуватися, витрачає час клієнта та значною мірою погіршує враження про здатність бібліотеки надавати якісні послуги.

Суттєвим елементом у побудові якісної системи бібліотечного обслуговування є турбота кожного бібліотекаря про кожного читача. Це також вимагає цілеспрямування бібліотечних фахівців. Якщо, наприклад, це неможливо через недостатні знання бібліотекаря, щоб визначити, що саме потрібно читачеві, треба з ним домовитися про те, як довго має він чекати відповіді і яким чином він дізнається про результати. Якщо на це потрібно більше часу, ніж очікувалося спочатку, бібліотекар повинен з ним зв’язатися і розповісти, як ідуть справи в його справі. Бібліотекар своїми діями має показувати клієнту, що він піклується про нього (читача) і що для вирішення його проблеми він робить все можливе. Турбота бібліотекаря про читача також вимагає зворотного зв’язку з ним. Дослідження користувачів також потрібні, але якщо зворотній зв’язок має місце лише після досліджень, що відбуваються раз на два-три роки, бібліотека не може здобути для себе якусь цінну інформацію або отримує її надто пізно. Читач має відчувати, що питання зворотного зв’язку сприймається серйозно, і він мусить отримувати відповіді найліпше одразу, але якщо одразу це зробити неможливо, треба домовитися про те, як скоро з ним зв’яжуться. [29, C 59−67]

Фундаментальним питанням в обслуговувані бібліотекарями читачів є виправлення. Навіть у найкращій системі трапляються помилки, щось робиться неадекватно чи неправильно з точки зору клієнта. Тому те, як виправляються недоліки, дуже важливо.

В кожної бібліотеки, як правило, є своя власна, перевірена часом, політика обслуговування клієнтів.

Незважаючи на те, які саме послуги надаються, фактори, які можуть зашкодити їхньому іміджу, в основному ті самі. Найважливішими з них для кожного бібліотекаря є такі.

· Турбота: людина відчуває, що бібліотекар візьметься вирішувати її проблеми.

· Спонтанність: людина відчуває, що працівники бібліотеки хочуть їй допомогти і можуть прийняти рішення, зумовлене ситуацією, а не просто підуть і принесуть книжку.

· Розв’язання проблем: людина відчуває, що бібліотечні працівники знають, як треба виконувати свою роботу.

· Виправлення помилок: людина відчуває, що якщо щось не спрацьовує, завжди є хтось (бібліотекар), хто зробить все можливе, щоб виправити помилки.

Цікаве зауваження: лише один із цих чотирьох факторів, розв’язання проблем, є суто професійним за своєю природою. Три решта вказують на значущість спілкування у сфері послуг. Бібліотекар має бути здатним відчувати кожну ситуацію.

Послуги мають надаватися і таким чином, щоб кожен член спільноти був читачем бібліотеки, незалежно від того, чи він користується нею, чи ні.

Існує кілька порад для менеджменту послуг в бібліотеках. Основні чотири правила для кожного бібліотекаря виглядають так:

· Загальний підхід. Люди створюють і підтримують добрі та тривалі контакти. Бібліотекарі мають діяти як консультанти, які готові виконувати свою роботу тоді, коли читач їх потребує і таким чином, як цього бажає сам читач.

· Аналіз попиту. Бібліотекар, який безпосередньо контактує з читачами, мусить аналізувати потреби, цінності, очікування та побажання читачів.

· Контроль якості. Кожен бібліотечний працівник, що надає клієнтам послугу, має водночас чітко контролювати належну якість цієї послуги.

· Маркетинг. Бібліотекар, який контактує читачем, має водночас надавати послугу та займатися її маркетингом. [14, C 7−8]

Отже, ми визначили, що взаємодія та діалог бібліотекаря з клієнтом — це ключ до успішного обслуговування і, як результат — ефективного функціонування кожної бібліотеки. Кожен такий випадок створює імідж бібліотеки. Саме бібліотекарі визначають те, яким буде результат маркетингових зусиль. Якщо імідж, який у людей склався після досвіду користування бібліотечними послугами, поганий, маркетингові зусилля можуть працювати проти себе і ще більше погіршувати імідж. Зміст маркетингового послання має відповідати дійсності, тій якості обслуговування, що отримують клієнти від бібліотечних працівників. Поліпшення іміджу починається з поліпшення рівня надання послуг.

1.2 Роль бібліотекаря в процесах інформатизації обслуговування читачів

У кожній країні в різні періоди бібліотеки виконували важливу духовну місію — бути дзеркалом і пам’яттю народу, держави, центрами їхньої духовності.

Історія України невіддільна від історії її бібліотек. Книжність, освіченість — одна з характерних рис українців. Грамотність широких кіл українського народу засвідчена багатьма істориками. Цього не можна було б досягти без створеної нашим народом розвинутої системи освіти і книгозберігання. Накопичені на протязі багатьох століть книгозбірнями України, унікальні пам’ятки відкривають широку дорогу до знань, до духовного самовдосконалення мільйонам наших співгромадян.

Розкриваються шляхи реалізації Закону України «Про Національну програму інформатизації», питання розробки і прийняття державної програми «Електронна бібліотека». Намічені підходи до вирішення питань збереження бібліотечних фондів, розглянутий вплив Міністерства культури і мистецтв України на підтримку престижу бібліотек в суспільстві. [2, C 8−9]

Сучасне суспільство характеризується стрімким зростанням інформаційних систем та розвитком їх мереж, що безпосередньо впливає на політичне мислення представників законодавчої і виконавчої влади. В Україні характерним виявом визнання важливості цих процесів, створенням умов для задоволення інформаційних потреб населення стало прийняття у 1998 році Закону «Про Національну програму інформатизації». Він визначає загальні принципи державної політики у сфері інформатизації суспільства, а також пріоритети розвитку галузей економіки, соціальної сфери, науки, освіти, культури.

Законом покладається на державу регулювання процесів інформатизації суспільства, забезпечення системності, комплексності і узгодженості їх розвитку в країні.

Прийняття Закону обумовило визначення основного пріоритету у стратегії розвитку бібліотек — розробку і затвердження Державної програми «Електронна бібліотека» як підпрограми вищеназваної національної.

Проект програми розглядався Національним агентством з питань інформатизації, пройшов експертизу і визнаний як такий, що відповідає вимогам і потребам суспільства. Він готувався піл керівництвом Міністерства культури і мистецтв, міжвідомчою робочою групою з представників національних бібліотек, бібліотек загальнодержавного рівня, органів державного управління і висвітлює різні аспекти створення національної системи електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу.

Свідченням визнання державою за бібліотеками пріоритету у питаннях інформатизації серед усієї галузі культури є постанова Кабінету Міністрів України № 431 від 22 березня «Про затвердження державних замовників Національної програми інформатизації на 1999 рік», в якій передбачається фінансування бібліотек окремою позицією і обумовлюються державні замовники.

Що це дає бібліотекам України? Перш за все — гарантоване державне фінансування програми, якщо не сьогочасне, то, принаймні, у найближчій перспективі. Друге — визнання місця бібліотек в інформатизації суспільства. Крім того, такий підхід до ролі бібліотек на національному рівні є Прикладом при розробці регіональних програм, в яких бібліотеки також мають стати одним з лідерів у інформатизації регіонів.

Державна програма «Електронна бібліотека» включає по суті традиційні завдання для бібліотек і бібліотекарів, типові для усього світу:

· створення центру корпоративної каталогізації;

· формування баз даних національної бібліографії України;

· максимально повне забезпечення доступу користувачів до інформаційних ресурсів тощо.

Безумовно, у сучасних умовах темпи просування бібліотек нашої держави у світове інформаційне суспільство бажають бути кращими. Але як би там не було, практично в усіх бібліотеках загальнодержавного і регіонального рівня відбуваються певні зрушення:

· збільшується кількість користувачів Інтернет, поліпшуються умови їх роботи;

· при бібліотеках створюються Інтернет-класи;

· зростає кількість звернень до існуючих Wеb-сторінок, що належать окремим бібліотекам.

Сукупний обсяг записів у базах даних регіональних бібліотек дорівнює більш ніж двом мільйонам одиниць, що вдвічі більше, ніж у минулому році. Але існує багато проблем, розв’язання яких вимагає тривалого часу, державної підтримки та додаткових зусиль фахівців з бібліотек різних систем і відомств.

Найгостріша з них — проблема лінгвістичного забезпечення. Адже без вирішення цієї проблеми неможливо організувати пошук інформації у електронних потоках як на національному, так і на регіональному рівнях, тим більше — увійти у глобальні світові мережі. [27, C 10−19]

Проблема створення нормативних файлів є надзвичайно актуальною для бібліотек України, оскільки по суті розробки здійснюються різними бібліотеками самостійно, а при застосуванні існуючих в світі словників предметних рубрик виникає ряд проблем через термінологічну неузгодженість. Тому в Україні минулий рік пройшов в активних пошуках шляхів створення національного файлу предметних рубрик, який би відповідав загальним принципам предметизації, прийнятим у світі. Цю роботу ведуть Національна парламентська бібліотека та Національна бібліотека ім. В. Вернадського, дотримуючись основоположних функцій словника: комунікативної, веріфікаційної, енциклопедичної і прототипної. Саме остання — прототипна функція — дозволить бібліотечним фахівцям будь-якої бібліотеки України використовувати словник для створення власного файлу предметних рубрик, що при корпоративній каталогізації забезпечить уніфікацію предметного пошуку.

Отже, наступним пріоритетом політики Міністерства щодо бібліотек є підвищення їх ролі і престижу в суспільстві.

Допомогу в цьому надав встановлений Указом Президента України Л. Д. Кучми Всеукраїнський день бібліотек. Це нове державне свято привернуло увагу і владних структур, і засобів масової інформації до бібліотек і бібліотечних працівників.

Воно поставило бібліотечну справу в цілому на вищий щабель у порівнянні з іншими галузями культури, надало бібліотекам можливість заявити про себе всьому суспільству, усій країні.

У останні роки в теорії і практиці бібліотечної і інформаційної діяльності став вживатися термін «інформаційне суспільство». Періодично спалахує полеміка по трактуванню даного поняття. Однак його суть завжди залишається незмінною інформаційне суспільство — це суспільство, в якому інформація має статус ресурсу, і існують комунікації, в яких інформація існує. [35, C 2−5]

Процес формування інформаційного суспільства не минув і країни СНД. Інформація все більше стає ресурсом, причому таким, що дорого коштує і соціально значущого. Незважаючи на кризові явища в економіці і соціальній сфері, національний інформаційний потік росте, зростає також частка іноземної інформації в формуванні національного інформаційного простору. У зв’язку з цим значно зростає роль повторного інформаційного потоку — різних бібліографічних і реферативних баз даних (БД), які є, насамперед, засобом доступу до першоджерел інформації, не втрачаючи при цьому власне значення. Все більш поширеними стають так звані нетрадиційні форми інформації, такі як різноманітні фактографічні та повнотекстові БД, експертні і лінгвістичні системи, програмне забезпечення. Ці форми існування інформації стають не менш популярними, ніж традиційні, а часто витісняють їх.

У подібних умовах виключно важливу роль грає система комунікацій, в яких існує інформація: інститути, що створюють інформацію, канали її поширення і передачі, інститути, що забезпечують збір, обробку, зберігання і використання (поширення) інформації. Одне з головних місць цієї системи посідає бібліотека. [20, C 38−40]

Інформаційне суспільство пред’являє до бібліотеки, як інформаційного інституту нові вимоги, не властиві традиційним бібліотекам:

· забезпечення вільного доступу до національних і світових інформаційних ресурсів на рівні повторної інформації;

· організація гарантованої доставки першоджерел з національних, зарубіжних, міжнародних інформаційних центрів;

· забезпечення доступу до найбільш цінною профільною БД різних видів;

· забезпечення доступу до міжнародних інформаційних систем;

· забезпечення видаленого доступу до інформаційних ресурсів бібліотеки і доставка копії або оригіналів першоджерел з фонду бібліотеки;

· надання кваліфікованої допомоги бібліотекарями в пошуку і отриманні інформації в світовому інформаційному просторі.

Розвиток світових інформаційних комунікацій і інтеграція національних інформаційних ресурсів в єдиний глобальний інформаційний простір на основі Internet покладає на бібліотеку і бібліотечних працівників додаткові задачі по навігації по національних і світових інформаційних ресурсах.

Традиційна бібліотека, основною задачею якою є збереження документів та їх використання, не в змозі виконати перераховані вимоги. Для того, що б відповідати вимогам, що пред’являються до бібліотеки сучасним суспільством, необхідно піддати її трансформації в сучасну інформаційну установу, бібліотека повинна стати відкритою.

Відкрита бібліотека — це бібліотека, яка, з одного боку, забезпечує своїм користувачам вільний доступ до національних і світових інформаційних ресурсів, з іншого боку, що надає свої ресурси до вільного використання видаленим користувачам, тобто доступна через систему електронних комунікацій. Для здійснення подібної трансформації бібліотечним фахівцям необхідно вирішити комплекси проблем організаційних і технологічних.

Перший передбачає рішення наступних задач:

· реорганізація системи управління бібліотекою;

· перебудова функціональної структури бібліотеки;

· перепідготовка і навчання кадрів в бібліотеці;

· навчання користувачів бібліотеки;

· встановлення відносини з іноземними і національними партнерами;

· вивчення світового інформаційного простору з метою розшуку і, по можливості, придбання найбільш цінних інформаційних ресурсів;

· зміна принципів комплектування колекції документів, ведення довідково-інформаційної роботи, обслуговування користувачів та інші. [11, C 10−11]

При рішенні комплексу технологічних проблем фахівцям необхідно вирішити наступні питання:

· автоматизувати процеси всередині бібліотеки;

· забезпечити доступність інформаційних ресурсів бібліотеки через автоматизовану систему;

· підключити автоматизовану систему бібліотеки до глобальної системи комп’ютерних комунікацій Internet;

· забезпечити доступність інформаційних ресурсів бібліотеки для видалених користувачів.

Перший комплекс проблем вирішується в індивідуальному порядку з урахуванням умов і можливостей конкретної бібліотеки і підходів до його рішення може бути дуже багато. Крім того, вирішення цих завдань не спричиняє великих матеріальних витрат, що саме по собі важливе.

Життя, однак, змушує мати справу з електронним документом, і ось на світло з’являється неологізм на зразок незграбної «інформаційної речі» або зовсім сміхотворного «бездокументарного документа», що став, проте, офіційним поняттям Цивільного Кодексу України.

Адепти «принципово нових теоретичних положень» дивним образом не помічають протиріч і невідповідностей у власних твердженнях.

Допустимо, «публікація» краще за «документ». Ну давайте на хвилину забудемо про те, що унікальну частину бібліотечного фонду складають якраз неопубліковані, а в їх числі документи типу манускриптів, що не публікуються. У цьому випадку «документалістична» концепція перетворюється в «публікаціоністичну», але ніяк не в інформаційну. Погодимося, що половина запитів вже доводиться не на паперовий, а на електронний документ, адже на документ же, а не на інформацію в чистому вигляді.

Ті, хто визначає документи як носії первинної інформації, повинні визнати, що принаймні газети підпадають під це визначення однозначно, і їх віднесення не до документів, а до деяких «інших джерел інформації» явно некоректно. З іншого боку, зведений звіт, хоч і містить повторну інформацію, залишається службовим документом.

Отже, альтернатива «документу» відсутня. А отже, мова повинна йти не про заперечення «документалістикою парадигми бібліотеки», а про розробку специфіки бібліотеки нового вигляду — бібліотеки електронної, тобто, що має електронний фонд, електронний каталог, електронну матеріально-технічну базу, але як і раніше реального бібліотекаря і користувача. Так і електронної така бібліотека буде не повністю. У ній зберігається традиційний фонд, причому він буде поповнюватися доти, поки в світі не припиниться книговидання (поки спостерігається тенденція до його зростання, а не скорочення), з’являється його вельми своєрідна частина під фонд електронних документів. Задача бібліотекаря-фондовика визначити в кожному випадку оптимальну частку машино-людино-сприймаємих документів, критерії відбору того або іншого їх вигляду, виходячи при цьому з критеріїв повноти обслуговування (оперативність задоволення запитів) і вартісних вимірників. Загальна політика формування фонду при цьому доповнюється вимогою комфортності: один і той же документ один читач хоче мати в друкарському, а іншій в електронному вигляді, третій потрібна власна ксерокопія; бібліотекарі, отже, прагнуть до оптимального задоволення запиту не тільки на зміст, але і на форму документа. У цілому ж бібліотечне фондоведення лише модернізується, але його принципи і закони продовжують діяти у всьому об'ємі. [26, C 159−161]

Особиста присутність користувача в бібліотеці стає все менш обов’язковою. З’явився «видалений користувач». І чудово: в читальному залі бібліотеки все більше вивільняється вільних місць. Відвідування читального залу перестає бути прикрою необхідністю, нарешті зал стає бажаним місцем для любителів аромату бібліотечних книг, особливої бібліотечної атмосфери, місцем спілкування духовно рідних душ. Він, як і аванзали, конференц-зали, повинен залишитися у високоавтоматизованій бібліотеці.

В ряді випадків бібліотекареві також нема чого приходити в бібліотеку. Його робоче місце, так само. як і у все більшого числа читачів, може знаходитися вдома — при умові, що він повністю виконує свої службові функції інфонавігатора, або лоцмана книжкових морів.

Бібліотека нового типу зазнає (робота бібліотекаря), як бачимо, вельми помітних змін. Але це і природно — відбувається інформаційні революція.

У зв’язку з цим виключно важливо зазначити, що бібліотеки і бібліотекарі завжди були гостинні до будь-яких видів і форм документів. У них і по цю пору відмінно сусідствували папірус і мікрофільм, книжковий кодекс і CD-ROM. Протягом віків під впливом нових видів документів мінялася бібліотечна технологія, але зберігалася суть бібліотечного процесу. Ця закономірність виявляла себе протягом декількох тисячоліть, і, треба вважати, бібліотека спокійно переживе сучасний бум електронних документний технологій і буде чекати настання наступного етапу в розвитку документний комунікацій. Але для забезпечення цього спокою, нашим сучасникам, звичайно, треба багато попрацювати. [42, C 119−122]

Будемо, пам’ятати, що точно такий же, як у нас, психологічний шок перед напливом нових видів документів випробовували і середньовічні ченці в скрипторіях перед друкарською машиною, і американські бібліотекарі середини їдучого віку, що обізвали Френсиса Райдера, що уперше встановив в 1954 р. комп’ютер в бібліотеці, «руйнівником бібліотечної справи».

Тих, хто висловлює песимістичні твердження про майбуття бібліотек бібліотекар Конгресу США Джеймс Біллінгтон характеризує як футуристів і утопістів, які «взагалі про багато що думають, і коли вони стараються діяти вони роблять великі помилки». «Центральною частиною бібліотеки» він вважає бібліотекарів, їх роль, з його слів, «під час електронної ери, яка розвивається так швидко,… важливіше мати комп’ютери і всі ці інформаційні ресурси всередині бібліотеки і як можна більше», але без традиційних книг ми будемо створювати новий тип людини, який поступово стане extension of the computer продовженням, складовою частиною комп’ютера.

«Дуже важливо, щоб існувала можливість мати одночасно і книги, і нові бази даних, знань, інформації і т.д. В майбутньому, по-моєму, виникне розподіл праці між книгами і комп’ютерами… І останнє, саме головне, звичайно, це збереження професії бібліотекарів саме в зв’язку з повінню інформації через Інтернет.» [12, C 9−12]

Ця позиція зважена, ця позиція професіонально грамотна. Бібліотеки не будуть муміфіковані, вони як і раніше залишаться для суспільства корисними, але не копалинами. А бібліотечний фонд частиною кумулірованний, частиною що розосередився, частиною книжковий, частиною електронний, буде як і раніше складатися з документів. Альтернатива документам відсутня.

1.3 Внесок бібліотекаря в формуванні інформаційної культури читачів

В наш час практично не можна назвати сферу людської діяльності, яка не зазнала б залежності від ринку інформації і не мала б потреби у використанні новітніх інформаційних технологій. Все це в значній мірі змінює уявлення, погляди, поведінку, спосіб життя і мислення сучасної людини і ставить до неї нові вимоги, найважливішою серед яких є опанування інформаційною грамотністю, інформаційною культурою.

Під інформаційною культурою треба розуміти такий рівень інформаційної підготовки, який дозволяє людині не тільки вільно орієнтуватися в потрібному інформаційному середовищі, а й брати участь у його формуванні та перетворенні, сприяти інформаційним контактам.

Категоріями інформаційної культури особистості можна вважати її вміння формулювати свою потребу в інформації, ефективно здійснювати пошук необхідної інформації в усій сукупності інформаційних ресурсів, переробляти і створювати якісно нову інформацію, вести індивідуальні інформаційно-пошукові системи, відбирати та оцінювати інформацію, а також — здатність до інформаційного спілкування і комп’ютерну грамотність.

Останнім часом стверджується погляд на бібліотеки як на органічну частину інформаційного середовища суспільства. До їх величезних інформаційних ресурсів додаються комп’ютери, програмні засоби, машиночитані джерела інформації, а можливість підключення до міжнародних комп’ютерних мереж збагачує їх ще й світовими інформаційними ресурсами. Формування інформаційної культури читачів, яка включала б не тільки традиційну бібліотечно-бібліографічну культуру, але й вміння оперувати інформацією з використанням сучасних комп’ютерних засобів, тобто поєднувала б традиційний бібліографічний інструментарій з комп’ютерними засобами, є однією з головних функцій сучасної бібліотек і бібліотекарів. Для її реалізації бібліотекарі повинні перейти від традиційної пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань серед читачів до їх цілеспрямованої інформаційної освіти. [15, C 4−6]

Виховання інформаційної культури особистості взагалі є суспільною проблемою. Тому при організації цієї роботи бібліотекарю обов’язково треба враховувати:

· ступінь розвитку науково-інформаційних та бібліотечно-бібліографічних ресурсів міста (району) в цілому, а також кожного окремого закладу, причетного до цієї справи;

· брати до уваги розгалуженість системи інформаційної освіти та її спадковість;

· наполегливо розвивати координаційні та коопераційні внутрішньовідомчі і міжвідомчі зв’язки.

Процес формування інформаційної культури є комплексним і має здійснюватися бібліотекарем у п’ятьох взаємозв'язаних напрямах:

1) робота з удосконалення комплектування та розкриття бібліотечних фондів;

2) систематичне вивчення динаміки інформаційних потреб читачів, особливо пов’язаних з ціннісно-орієнтаційною, пізнавальною, виробничою діяльністю;

3) створення комфортних умов для задоволення інформаційних потреб читачів;

4) удосконалення роботи по підвищенню рівня бібліотечно-бібліографічних та інформаційно-комп'ютерних знань;

5) популяризація та реклама інформаційних послуг бібліотеки серед населення. [37, C 15]

Таким чином, вся діяльність бібліотекарів направлена на підвищення інформаційної освіти суспільства. Проте суто інформаційна грамотність та її розповсюдження серед користувачів бібліотеки передбачає, що кожен бібліотекар буде працювати в таких напрямах:

· ознайомлення читачів з можливостями та інформаційно-документальними ресурсами бібліотеки;

· виховання довірливого ставлення до неї;

· бажання стати її постійними відвідувачами;

· формування у читачів знання основних інформаційних джерел та навичок їх використання;

· формування навичок у сфері бібліотечно-бібліографічних та інформаційно-комп'ютерних знань;

· ознайомлення з інформаційними послугами бібліотеки;

· ознайомлення з провідними книгосховищами світу, архівами, музеями, центрами інформації та документації, банками даних і базами знань, існуючими інформаційними системами, віртуальними бібліотеками глобальної комп’ютерної мережі;

· можливостями використання інформаційних ресурсів за межами бібліотеки; навчання читачів користуванню інформаційно-пошуковою системою (ІПС) в традиційному та автоматизованому режимах;

· їх ознайомлення з методами аналітико-синтетичної обробки документів і переробки інформації. [34, C 49−51]

Процес формування інформаційної культури читачів потребує диференційованого підходу, підбору методик і програм навчання з урахуванням професійної спеціалізації читачів, рівня їх інформаційних потреб та інформаційної підготовки, наявними навичками володіння комп’ютерною технікою. Особливе місце в цій роботі бібліотекаря з різними категоріями читачів належить державним публічним бібліотекам. По-перше, ці бібліотеки відвідують читачі, різні за віком, рівнем освіти, професійною кваліфікацією та ін. По-друге, діапазон інформаційних потреб, запитів читачів, що звертаються в бібліотеку, не обмежений. Тому організацію заходів по інформаційній освіті в ЦБС доцільно проводити в 3 рівнях:

1. Традиційне навчання користуванню бібліотекою (бібліотечна орієнтація), що обмежується наданням інформації про фізичне розміщення фондів і обладнання, про існуючу в бібліотеці систему обслуговування;

2. Бібліографічне навчання, що передбачає навчання методам пошуку інформації і вивчення бібліографічних джерел;

3. Навчання читачів користуванню інформацією на новітніх носіях, електронними базами даних із застосуванням комп’ютерної техніки.

Зміст, форми і методи інформаційної освіти читача визначаються не тільки рівнем його культури читання або професійними потребами, але й умовами праці в бібліотеці, нерідко ситуативними методами обслуговування:

· в одних випадках бібліотекар може популярно роз’яснити правила розстановки книг на полицях, принципи користування алфавітно-предметним покажчиком до систематичного каталогу і картотеки статей;

· в інших — необхідне знайомство з відповідними державними стандартами і документацією, що регламентують правила опису видань;

· а в деяких — проводити практичні заняття по бібліографічному опису, пошуку книг за окремою тематикою або якогось видання за допомогою ДБА, по користуванню комп’ютерною технікою і т.і.

Форми навчання відрізняються способом передачі інформації, широтою охоплення аудиторії: це виставки, огляди, консультації, бібліографічні уроки, екскурсії, дні бібліографії, путівники, методичні поради та ін. Відомо, що перевагу читачі надають найменш заформалізованим заходам, до яких можна віднести:

· оглядові екскурсії по бібліотеці і стислі лекції з основ інформаційного пошуку для читачів, що тільки-но записались;

· надання читачам можливості самостійно навчатися з використанням аудіо і відеокасет;

· розповсюдження путівників по фондам і каталогам, пам’яток читачам для самостійної орієнтації;

· розвиток системи наочних засобів оповіщення про структуру бібліотеки, її довідково-пошуковий апарат;

· підготовка і видання методичних порад по користуванню базами даних і електронним каталогом;

· організація курсів по навчанню користуванням комп’ютерною технікою. [17, C 277−281]

Діалогова форма спілкування є найбільш ефективною формою взаємодії бібліотекаря і читача. Індивідуальне консультування має бути превалюючим в роботі з читачами і повинно супроводжувати обслуговування в різних відділах бібліотеки.

Позитивні результати має також інформаційна освіта читачів бібліотекарем в процесі виконання їх запитів, тому що читач при цьому виявляє особисту зацікавленість у сприйманні інформації. Таким чином, довідково-бібліографічне обслуговування бібліотекарі можуть використовувати як базову форму інформаційного навчання, під час якого проходить засвоєння читачем основ бібліографічної, інформаційної грамотності, закріплення навичок самостійного пошуку літератури.

Досвід окремих ЦБС показує, що результативність інформаційної освіти фахівців є ефективною, якщо вона проводиться в поєднанні з діючими формами підвищення професійної кваліфікації кадрів. Цей напрямок в діяльності ЦБС здається перспективним і тому його слід активніше впроваджувати в практику. [10, C 252−255]

В умовах формування інформаційного суспільства бібліотекарі мають забезпечувати користувачам доступ до електронних каталогів інших бібліотек, до електронних журналів, до всіх баз даних, які є в бібліотеках та інформаційних центрах. Це дає можливість кожному бібліотекарю (навіть якщо віен працює у віддаленій бібліотеці) забезпечити користувачам той же обсяг, глибину і якість інформації, як і у великій бібліотеці, враховуючи при цьому специфіку регіону, потреби і запити організацій, підприємств, установ, фірм, тобто як колективних, так і індивідуальних споживачів інформації.

У зв’язку з цим одним з напрямків діяльності бібліотеки (бібліотекарів зокрема) повинно стати навчання читачів користуванню комп’ютерною технікою, яке може здійснюватися на комерційній основі. Цей напрямок може бути реалізований на базі спеціально обладнаного комп’ютерного класу, де водночас можуть проходити курс навчання не тільки читачі, але й самі працівники бібліотеки.

Отже, автоматизація бібліотечних процесів потребує від бібліотекарів вміння працювати з електронними базами даних, володіння комп’ютерними технологіями, що стає обов’язковою умовою фахової підготовки працівників бібліотечно-інформаційної сфери. Тому виникає проблема адекватного підвищення інформаційної культури бібліотечних фахівців, які сьогодні повинні бути не тільки «лоцманами книжкових морів», але й навігаторами комп’ютерних мереж, чия діяльність формує нове інформаційне середовище.

Проблема розвитку інформаційної культури особистості невичерпна і має вирішуватись у бібліотеці на сучасному рівні.

2. Робота бібліотекаря з читачами-дітьми

2.1 Основні напрямки діяльності бібліотекаря при обслуговуванні читачів в дитячих бібліотеках

Останнім часом інформація все частіше визначається як основний ресурс майбутнього, підвладний лише тим членам суспільства, хто володіє необхідними знаннями і добре підготовлений до навігації в інформаційному просторі. Тому так важливо вже змалечку виховувати у дитини необхідність одержання знань, прищеплювати навички самостійного пошуку інформації, формувати уміння її ефективного збору, систематизації, обміну з іншими користувачами. Діти — саме та категорія, яка націлена на майбутнє, адже саме вони більш охоче та легше оволодівають новими інформаційними технологіями. Їм доведеться жити уже не в постіндустріальному, а в інформаційному суспільстві, основною ознакою якого є утвердження культу знань. Стати повноправними громадянами такого суспільства допомагають різні соціальні інститути: сім'я, школа і, звичайно, бібліотека.

З давніх часів бібліотеки одночасно були сховищами документів і основною базою для навчання. Роль же сучасної бібліотеки, в першу чергу дитячої, підвищується в багато разів: необхідно передати дітям знання, набуті раніше, і підготувати їх до життя в суспільстві, де накопичення інформаційних масивів йде дуже швидкими темпами. Успішно справитися з цією роллю можна лише при умові активного використання і впровадження сучасних новітніх технологій. Комп’ютеризована дитяча бібліотека на сьогодні виконує особливу місію — забезпечує юним читачам оперативний доступ до інформаційних ресурсів і одночасно є центром виховання інформаційної культури підростаючого покоління. Впровадження автоматизації в наших бібліотеках набирає стрімких темпів, але дуже часто перед бібліотекарями виникає проблема: з чого почати, як рухатись далі? Питання необхідності впровадження автоматизації не постає, але як це буде зроблено, якими силамиі і, головне, для чого? Основною особою в бібліотеці залишається бібліотекар, який є користувачем різних технічних новинок, що потрапляють до її стін. Це зовсім не відрізняє його від читача, адже бібліотекар використовує досягнення комп’ютеризації для технологічних цілей, а читач — для споживацьких. В результаті бібліотекар не стає вирішальною ланкою у справі впровадження інформатизації, він скоріше є жертвою прогресу, хай навіть і в доброму розумінні цього слова. Сучасний бібліотекар є посередником між читачем і книгою чи будь-яким іншим носієм інформації. В бібліотеках існують і дві інші категорії людей, що відіграють визначальну роль. Перша — це автоматизатори, це основа прогресу в бібліотеках, в особі яких потрібно знайти союзників, їх потрібно підправляти, їм слід підказувати. На жаль, їм не завжди вистачає професійних знань в галузі традиційної бібліотечної технології. Друга категорія — це адміністрація, яка не хоче відставати від прогресу, ревниво слідкує за досягненнями своїх колег, щоб не виглядати ретроградом. Важливою для неї є організація вивчення чужого досвіду, ознайомлення з різними системами, що вже встановлені і діють в інших бібліотеках. Потрібно враховувати, що зміни в матеріально-технічній базі бібліотек викликають і зміни в структурі кадрів, їхніх знаннях і вміннях, у структурі фондів. На жаль, ніяка найсучасніша техніка і розвинена технологія, ніякі, навіть найкращі спеціалісти по її використанню не зможуть привести до ефективного розвитку бібліотечної справи, якщо впровадження новітніх технологій не буде супроводжуватись суттєвими змінами у бібліотечній технології. Адміністрація змушена оволодівати основами комп’ютерної грамотності, менеджменту і маркетингу, виступати арбітром у стосунках автоматизаторів і бібліотекарів.

Сьогодні ринок телекомунікаційних послуг насичений, але доступ до інформації, як реальна послуга, відсутній, оскільки проблема з суто технічної переходить більше в економічну. Саме адміністрація вирішує фінансові питання, дає добро на придбання технічних засобів і програмного забезпечення. Активне впровадження нових інформаційних технологій вимагає від бібліотек вирішення нагальної проблеми: як у ситуації дефіциту фінансування, коли фонди бібліотек характеризуються обмеженими ресурсними можливостями, задовольнити найрізноманітніші потреби користувачів. Відсутність єдиної державної програми автоматизації бібліотек, сучасної нормативної та методичної баз, низький рівень знань бібліотечних працівників в галузі новітньої інформаційної технології не тільки приводять до невиправданих затрат і без того незначних ресурсів, але й створюють передумови для формування в перспективі «розірваного» інформаційного поля, затрати на виправлення якого з часом стануть більш значними, порівнюючи із сьогоднішніми. Саме тому для дитячих бібліотек на перший план виходять завдання не лише створення власних інформаційних ресурсів, а й їх інтеграції в єдиний інформаційний простір. Не тільки заради економії фінансових та технічних засобів, але й в силу необхідності обміну інформацією бібліотеки прийшли до висновку про необхідність координації та кооперування своєї діяльності. Однак досягнення цієї мети залежить від реалізації цілого комплексу завдань. Обслуговування сучасних інформаційних систем потребує особливої професійної підготовки персоналу бібліотек, підвищення вимог до безпеки бібліотек, чіткої домовленості у питанні використання єдиних правил обробки документів — професійних бібліотечних стандартів. Галузь інформатизації може активно розвиватись лише при наявності відповідної нормативної бази, що регламентує її розвиток як в кожній окремій країні, так і міжнародного законодавства, що враховує інтереси всього світового співтовариства. З активним впровадженням комп’ютерних технологій змінюється і роль та значення бібліотечного працівника, який повинен стати посередником між читачем і носієм інформації, і який має прищеплювати читачеві навички інформаційної культури. [19, C 24−28]