Екзаменаційний стрес як фактор впливу на емоційний стан студента

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ Житомирський інститут КУРСОВА РОБОТА по загальній психології

на тему:

«Екзаменаційний стрес як фактор впливу на емоційний стан студента»

Підготувала: студентка групи ІН5−10−11-Б2МПС (2,6з) Данілова О. А.

Перевірив:

Викладач: кандидат психологічних наук, доцент Максимець С. М.

Житомир 2012

План Вступ Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми впливу екзаменаційного стресу на емоційний стан студентів.

1.1 Поняття про емоції. Класифікація емоцій

1.2 Поняття про стрес. Екзаменаційний стрес Розділ 2. Експериментальні дослідження щодо впливу на емоційний стан студентів екзаменаційного стресу

2.1 Опис методик та процедур дослідження

2. 2 Аналіз результатів дослідження

2.3 Порівняльний аналіз результатів дослідження Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність теми.

Проблема стресу в останній час є однією з самих актуальних тем в світовій психологічній науці та практиці, а проблема екзаменаційного стресу, зокрема, щорічно зачіпає значні контингенти учнівської молоді. Екзаменаційне хвилювання є фактором, що перешкоджає успішній здачі екзамену. Це характерно для 80% студентів, тому що виникаючий при цьому страх блокує інтелект, паралізує волю, погіршує пам’ять і знижує здатність до концентрації уваги.

Студентське життя повне надзвичайних і стресогенних ситуацій, тому студенти часто переживають стрес і нервово-психічне напруження. В основному у студентів стрес розвивається через великий потік інформації, через відсутність системної роботи в семестрі і, як правило, стрес в період сесії. Вивчення особливостей емоційного напруження, що виникає у студентів під впливом навчальних стрес-факторів, показало, що екзаменаційний стрес робить значний вплив на різні функціональні системи, аж до порушення механізмів саморегуляції на фізіологічному рівні. Більшість студентів перед іспитами відчуває сильне хвилювання. Змінюється і структура мови. Таким чином, за даними більшості дослідників, екзаменаційний стрес являє собою серйозну загрозу здоров’ю студентів. Тому деякі фахівці вищої школи взагалі ставлять під сумнів необхідність іспитів, пропонуючи замінювати їх або програмованою формою навчання, або ж атестаційної системою з визначенням підсумкової оцінки студента за результатами проміжних результатів. 1]

За нашого часу, з одного боку, накопичена значна кількість багатопланових досліджень різних видів стресу — стрес життя, посттравматичний, професійний та інші стреси, з іншого — відмічена складність і багато в чому суперечність, недостатність концептуальної та методологічної розробки такого психофізіологічного феномену, як екзаменаційний стрес. Підготовка студентів у вищих навчальних закладах є досить специфічною, що не виключає виникнення стресових станів, які обумовлені більш високими вимогами до темпу навчальної діяльності. 2] Цим підтверджується актуальність даної проблеми та необхідність її детального вивчення.

Об'єкт: емоційний стан студентів.

Предмет: вплив екзаменаційного стресу на емоційний стан студентів.

Мета: дослідити вплив екзаменаційного стресу на емоційний стан студентів.

Гіпотеза: дослідження передбачає, що опитана група студентів має сильне емоційне потрясіння під час екзаменаційної сесії.

Завдання:

Охарактеризувати поняття емоцій та їх класифікацію.

Охарактеризувати поняття стресу та екзаменаційного стресу.

Дослідити емоційний стан студентів під час екзаменаційної сесії.

Виявити зв’язок між екзаменаційним стресом та розладами емоційного стану у студентів.

Етапи дослідження складаються з двох частин: теоретичного і практичного. Теоретична частина передбачає збір даних про психологічний вплив екзаменаційного стресу на студентів. Практична частина передбачає проведення емпіричного дослідження.

База дослідження: дослідження проведено на базі кафедри правознавства екологічного факультету Житомирського Національного агроекологічного університету. Було залучено 10 студентів.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми впливу екзаменаційного стресу на емоційний стан особистості

1.1 Поняття про емоції. Класифікація емоцій Людина не лише пізнає світ в процесах сприймання, уяви та мислення, але разом з тим і відноситься так чи інакше до певних фактів життя. Різноманітні реакції психіки на об'єкт або ситуацію пов’язуються з виникненням емоцій. Це означає, що вони (об'єкт, ситуація) сприймаються не лише такими, якими є насправді, а й у своєму емоційному значенні. 3]

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями.

Будь-яка людина знає, що таке емоції, проте описати і пояснити їх не завжди здатна. І це не дивно, оскільки й дотепер проблема емоцій в науці залишається загадковою й багато в чому незрозумілою, хоча їхня роль у керуванні поведінкою людини велика.

Емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т. п. [4]

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. 3]

Емоції - це переживання людиною ситуативного чи дійового значення предметів та явищ минулого, теперішнього або майбутнього. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від почуттів, виникаючи, може швидко збільшуватися, а потім так само легко обґєктивуватися в інше психічне. 5]

Емоційний процес включає в себе три основних компоненти. Перший компонент — це емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшуватись. Емоційне збудження може прийняти також форму емоційного напруження, яке виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенденція до певних дій, але ця тенденція блокується (наприклад, у ситуаціях, які викликають страх, але виключають втечу, викликають гнів, але роблять неможливим його вираження, викликають бажання, але перешкоджають їх здійсненню, викликають радість, але потребують зберігати серйозність).

Другий компонент — знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна — коли вона оцінюється як негативна. Позитивна емоція спонукає дії підтримки позитивної події, негативна — спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією. Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка приводить до її виникнення, але організує дії, спрямовані на зменшення на усунення шкідливих впливів.

Третій компонент — ступінь контролю емоції. Слід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі. 6]

Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції. Характерна ознака складних емоцій полягає в тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення (наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу). 2]

Як зазначає К. Ізард, емоція — це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий і феноменологічний аспекти. Нейрофізіологічний аспект визначається електричною активністю нервової системи (кори, гіпоталамусу тощо). Нервово-м'язовий — це насамперед мімічна діяльність, а також пантомімічні, вісцерально-ендокринні й іноді голосові реакції. На феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, що має безпосередню значущість для суб'єкта.

Чим більше значення мають для людини зміни, що відбуваються навколо нього, тим більш глибоким буде переживання почуттів. Внаслідок цього виникає процес збудження, який поширюється по корі великих півкуль та підкорковій частині. В тих же відділах головного мозку знаходяться різні центри фізіологічної діяльності організму. Саме з цим пов’язують супроводження переживання певного почуття змінами ритму дихання (людина задихається від хвилювання) та серцевої діяльності (серце завмирає та посилено б'ється), зміною кровопостачання різних частин організму (від сорому червоніють, від жаху стають блідими), порушенням функціонування секреторних залоз (сльози від горя, «холодний» піт від жаху) тощо. 7]

Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція за різних обставин може виявлятися протилежно: «радість — горе», «любов — ненависть», «симпатія — антипатія», «задоволення — незадоволення». Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають емоції різного рівня активності. 3]

Розрізняють стенічні емоції — ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні — ті, що пригнічують людину, зменшують її активність, демобілізують. Стенічні емоції (від грецького слова «стенос" — сила) підвищують активність, енергію та життедіяльність, викликають підйом та бадьористь. Це-радість, захоплення, ненависть. Астенічні емоції (від грецького слова «астенос" — слабкість, безсилля) зменшують активність та енергію людини, пригнічують життедіяльність. Цепригніченість, смуток, туга. Деякі емоції можна віднести як до астенічних, так і до стенічних (горе, страх). Все залежить від індивідуальних особливостей людини, зокрема типу нервової системи. Наприклад, бурхлива радістьце стенічна емоція, бо викликає в людини приток сил. Тиха радістьастенічна емоція, оскільки розслаблює. 8]

Деякі психологи при класифікації емоцій виходять із потреб, які провокують появу цих емоцій.

Б.І. Додонов [9]зазначає, що створити універсальну класифікацію емоцій взагалі неможливо, тому класифікація, придатна для розвґязання одних завдань, виявляється недієвою при розвґязанні іншого кола завдань. Він запропонував свою класифікацію емоцій:

Альтруїстичні емоції. Ці переживання виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві за інших людей, у бажанні давати людям радість і щастя. Альтруїстичні емоції виявляються в переживанні почуття занепокоєння за долю кого-небудь і в піклуванні, у співпереживанні радості та успіхів іншого, у почуттях ніжності, розчулення, відданості, участі, жалощів.

Комунікативні емоції. Виникають на основі потреби в спілкуванні. На думку Додонова, не кожна емоція, яка виникає під час спілкування, є комунікативною. Під час спілкування виникають різні емоції, але комунікативними є лише ті з них, які виникають як реакція на задоволення або незадоволення прагнення до емоційної близькості (мати співчутливого друга, співрозмовника тощо), бажання спілкуватися, ділитися думками й переживаннями, розуміти один одного. До емоцій, які виявляються при цьому, автор зараховує почуття симпатії, почуття поваги до когось, почуття вдячності, почуття обожнювання кого-небудь, бажання заслужити схвалення від близьких і шановних людей.

Глоричні емоції (від лат. gloria — слава). Ці емоції повґязані з потребою в самоствердженні, славі, у прагненні завоювати визнання, пошану. Вони виникають при реальному або уявлюваному «пожинанні лаврів», коли людина стає предметом загальної уваги і захоплення. У протилежному разі в неї виникають негативні емоції. Виявляються ці емоції в почутті враженого самолюбства й бажанні взяти реванш, у почутті гордості, переваги.

Праксичні емоції (або праксичні почуття, за П.М. Якобсоном). Це емоції, які виникають у звґязку з діяльністю, її успішністю чи неуспішністю, бажанням домогтися успіху в роботі, наявністю труднощів. Додонов повґязує їхню появу з рефлексом мети (за І.П. Павловим). Виражаються ці емоції у почуттях захопленості роботою, задоволенні результатами своєї праці, приємній втомі, переконанні, що день пройшов недаремно.

Пугнічні емоції (від лат. pugna — боротьба). Вони повґязані з потребою в подоланні небезпеки, на основі якої виникає інтерес до боротьби. Це прагнення гострих відчуттів, захоплення небезпекою, ризиком, почуття спортивного азарту, «спортивна злість», гранична мобілізація власних можливостей.

Романтичні емоції. Це емоції, що повґязані з прагненням до всього незвичайного, таємничого, незвіданого. Виявляються в очікуванні «світлого чуда», у привабливому почутті далини, особливої значущості того, що відбувається, або в зловісно-таємничому почутті.

Гностичні емоції (від грецьк. gnosis — знання). Це те, що звичайно називають інтелектуальними почуттями. Вони повґязані не просто з потребою в одержанні будь-якої нової інформації, а з потребою в когнітивній гармонії, як пише Додонов. Суть цієї гармонії в тому, щоб у новому, невідомому відшукати знайоме, звичне, зрозуміле, проникнути в сутність явища, зводячи, таким чином, всю наявну інформацію до «спільного знаменника». Типова ситуація, яка збуджує ці емоції, — це проблемна ситуація. Виявляються ці емоції у здивуванні, почутті зрозумілості чи невиразності, у прагненні перебороти протиріччя у власних міркуваннях, звести все в систему, в почутті здогадування, близькості рішення, у радості відкриття істини.

Естетичні емоції. Щодо цих емоцій існують два основні погляди. Перший: естетичні емоції в чистому вигляді не існують. Є переживання, у яких переплітаються різні емоції. Другий: естетична емоція є не що інше як почуття краси. За Додоновим, не кожне сприйняття твору мистецтва зумовлює естетичні емоції. Виявляються вони в насолоді красою, в почутті витонченого, граціозного, піднесеного або величного, хвилюючого драматизму («солодкий біль»). Різновидом естетичних почуттів є ліричні почуття світлого смутку і замисленості, зворушеності, гіркувато-приємним почуттям самотності, насолодою спогадів про минуле.

Гедоністичні емоції. Це емоції, які повґязані із задоволенням потреби в тілесному і духовному комфорті. Виражаються вони в насолоді приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця тощо, у почутті безтурботності, «солодкої ліні», у легкій ейфорії, у хтивості.

Акизитивні емоції (від франц. acquisition — придбання). Ці емоції спричиняє інтерес до заощадження, колекціонування, придбання речей. Виявляються в радості з нагоди придбання нової речі, від збільшення своєї колекції, у приємному почутті при огляді власних накопичень тощо. 9]

До фундаментальних емоцій відносяться (згідно К.Є. Ізарду)[7]:

Інтерес — позитивна емоція, що мотивує навчання, розвиток навичок та вмінь, творчі устремління.

Радість — позитивне емоційне збудження, що виникає при появі можливості досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до цього моменту була невисокою чи невизначеною.

Горе — емоція зумовлена комплексом причин, пов’язаних з не відтвореними життєвими втратами.

Гнів може викликати бажання покарати, наказати. Може сприяти мобілізації сили, викликати відчуття впевненості у правильності власних дій.

Огида часто виникає разом з гнівом, але має свої власні ознаки і по-іншому переживається. Огида являє собою бажання позбавитись від когось чи від чогось.

Презирство — емоція, що відображає втрату іншою людиною чи цілою групою своєї значущості для індивіда, переживання останнім своєї переваги в порівнянні з іншими.

Страх — переживання, зумовлене отриманням прямої чи опосередкованої інформації про реальну чи уявну загрозу, очікування невдачі при здійсненні дій, обумовленої ситуацією, що виникла. Вважається, що страх являється однією з найбільших негативних емоцій. Страх може паралізувати людину, а може і мобілізувати її енергію.

Подив — різке підвищення нервової стимуляції, що виникає в наслідок несподіваних подій. Виникнення даної емоції сприяє миттєвій орієнтації всіх пізнавальних процесів на об'єкт, що викликав подив.

Сором — виникає як переживання неузгодженості (дійсного чи тільки уявного) між нормою поведінки і фактичною оцінкою, прогнозування засуджуючої чи різко негативної оцінки оточуючих. Сором мотивує бажання сховатися, зникнути.

Провина — емоція, схожа на сором, оскільки також виникає у результаті неузгодження очікуваної та реальної поведінки. Однак сором може з’являтися внаслідок будь-яких помилок, вина ж виникає при порушеннях морального чи етичного характеру, при чому в ситуаціях, в яких людина відчуває особливу відповідальність. 7]

Також деякі автори виділяють в окрему групу інтелектуальні емоції. До інтелектуальних емоцій відносять: сумнів, подив, задоволення, впевненість, здогад. Ці емоції можуть бути як позитивними, так і негативними. Зрозуміло, що інтелектуальні емоції пов’язують з процесом творчості. 3;5;8]

1.2 Поняття про стрес. Екзаменаційний стрес Стрес — стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах. Життя часом стає суворою і безжалісною школою для людини. Виникаючі на нашому шляху труднощів (від дрібної проблеми до трагічної ситуації) викликають у нас емоційні реакції негативного типу, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень.

Існують різні наукові підходи до розуміння стресу. Найбільш популярної є теорія стресу, запропонована Г. Селье [10]/ У рамках цієї теорії механізм виникнення стресу порозумівається в такий спосіб.

Усі біологічні організми мають життєво важливий уроджений механізм підтримки внутрішньої рівноваги і балансу. Сильні зовнішні подразники можуть порушити рівновагу. Організм реагує на це захисно-пристосувальною реакцією підвищеного порушення. За допомогою порушення організм намагається пристосуватися до подразника. Це неспецифічне для організму порушення і є станом стресу. Якщо подразник не зникає, стрес підсилюється, розвивається, викликаючи в організмі цілий ряд особливих змін — організм намагається захиститися від стресу, попередити його або придушити. Однак можливості організму не безмежні і при сильному стресовому впливі швидко виснажуються, що може привести до захворювання і навіть смерті людини.

Екстремальні ситуації впливають на людину по кілька разів на день, і в принципі стреси потрібні людині, тому що вони підвищують тонус. Однак якщо вони досягають визначеного критичного рівня, то діють не тільки на шкоду організмові, але і вашій активності.

Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі.

Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо).

Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна — зростає ефективність діяльності, пасивна — ефективність діяльності різко зменшується. 10]

У ходi розвитку стресу спостерiгають три стадiї:

1. Стадiя тривоги. Це найперша стадiя, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявнiсть такого подразника викликає ряд фiзiологiчних змiн: у людини учащається подих, трохи пiднiмасться тиск, пiдвищується пульс. Змiнюються i психiчнi функцiї: пiдсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється пiдвищений особистiсний контроль ситуацiї.

Усе разом покликано мобiлiзувати захиснi можливостi органiзму i механiзми саморегуляцiї на захист вiд стресу. Якщо цiєї дiї досить, то тривога i хвилювання вщухають, стрес закiнчується. Бiльшiсть стресiв дозволяєься на цiй стадiї.

2. Стадiя опору. Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує дiяти. Тодi органiзм захищається вiд стресу, витрачаючи «резервний» запас сил, з максимальним навантаженвям на всi системи органiзму.

3. Стадiя виснаження. Якщо подразник продовжує дiяти, то вiдбувається эменшення можливостей протистояння стресовi, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опiрнiсть органiзму. Стрес «захоплює» людину i може привести його до хвороби.

При впливi дратiвливого фактора в людини формується оцiнка ситуації, як загрозливої. Ступiнь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативнi емоцiї. Усвiдомлення погрози i наявнiсть негативних емоцiй «штовхають» людину на подолання шкiдливих впливiв: вiн прагне боротися з фактором, що заважає, знищити його або «пiти» вiд нього убiк. На це особистiсть направляє усi свої сили. Якщо ситуацiя не дозволяється, а сили для боротьби закiнчуються, можливi невроз i ряд необоротних порушень в органiзмi людини. Наявнiсть усвiдомленої погрози — це основний стресовий фактор людини. [10]

Оскiльки в тих самих ситуацiях однi люди бачать погрозу рiзного ступеня, а iншi в цих же умовах не бачать iї зовсiм, тому i стрес, i його ступiнь у кожного свої.

З психологiчної точки зору стан стресу включає специфiчну форму вiдображення людиною екстремальної ситуацiї i модель поводження, як вiдповiдну реакцiю на це вiдображення.

Стан стресу може бути гострим або приймати хронiчний характер. Ранiше вважалося, що провокатором стресу можуть бути тiльки екстремальнi ситуацiї. У цьому випадку ми маємо справу з гострим стресом. Зараз особливостi iснування суспiльства, зокрема iнформацiйне перевантаження, є причиною хронiчних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епiдемiї. 11]

Афект (лат.) — протилежнiсть спокоєвi духу, позначається всяким викликаним почуттям, припинення або утруднення в звичайному. нормальному плинi представлень. Таким чином, афект позбавляє людину спокiйної розважливостi мислення i волi. Звичайно приводами афектiв служать сильнi i раптовi враження, пiд впливом яких потрясається i раптово змiнюється щиросердечний стан людини. Враження ці досить рiзноманiтнi, як по роду, так i по ступенi порушення, що ними виробляється в нашому внутрiшньому свiтi. Стара психологiя, зi своєю теорiєю окремих щиросердечних здiбностей, вiдносила афект до областi вiдчувань, а пристрастi — до областi волi; подiл це тепер залишено разом iз самою теорiєю) самостiйних щиросердечних здiбностей. Однак, варто вiдрiзняти афекти вiд пристрастей: першi звичайно виникають раптово i, швидко досягши своєї вищої напруги, настiльки ж швидко зникають, уступивши мiсце реакції; другi вiдрiзняються найбiльшою тривалiстю i сталiстю, розвиваються i наростають часто досить повiльно, але, раз опанувавши щиросердечним станом людини, тiльки на превелику силу можуть бути подавленi. Ступені афекту досить рiзнi. У вищiй напрузi вони дiють приголомшуючи, iнодi навiть заподiюючи смерть, як, наприклад, переляк з радостi або страху. Почуття, викликанi афектом, можуть бути як приємними, так i неприємними або навiть одночасно i радiсними, i сумними, як, наприклад, при подивi. Стосовно способу потрясiння щиросердечного спокою, афекти можуть бути роздiленi на збудливi, як гнiв, помста, радiсть, і гнiтючi, як скорбота, сум i т.д. При близькому зв’язку, що iснує мiж духовними i тiлесними станами, потрясiння, що виявляється в афектi, переходить i на тiло, що доводиться випробовуваним у цих випадках почуттям полегшення або стиснення, рум’янцем вiд сорому, блiдiстю при гнiвi i т.д.; тiло ж навпаки протидiє тривалостi афекту. При вищих ступенях афекту, сама природа подбала про засоби дозволу афекту, наприклад, сльозами або смiхом. Немає нiякої пiдстави затверджувати, що тiльки людина пiддається афектам, тому що й у тварин виявляються подiбнi явища; однак, тiльки людина, у силу свого вищого духовного розвитку, здатна придушувати в собi i приборкувати афект. [12]

Тривожнiсть.

В різних авторiв можна знайти зiставлення деяких iндивiдуальних психiчних особливостей зi швидкiстю утворення позитивних i умовних гальмівних рефлексiв. Сюди вiдносяться дослiдження тривожностi, або занепокоєння. Тривожнiсть дiагностувалася за допомогою дуже рiзноманiтних наборiв iспитiв, найчастіше за допомогою Тейлорівської шкали «вiдкритої тривожностi», що побудована за типом опитувальника. Склад психологiчних компонентiв тривожностi не можна вважати цiлком визначеним i встановленим. Найбiльш стiйкi i постiйнi компоненти цього комплексу: стан емоцiйної напруги, переживання особистої погрози, пiдвищена чутливiсть до невдач i помилок, вiднесення невдач i помилок, за рахунок властивостей особистостi, заклопотанiсть, невдоволення собою. Весь цей симптокомплекс володiє одним з основних вiдмiнних ознак темпераменту: вiд нього залежить динамiка дiяльностi. Але виявляється вiн лише в ситуацiї небезпеки i залежить вiд мотивiв i вiдносин особистостi. [1;6;9]

Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги. 13]

В наші дні одним з найбільш поширених видів афектів є стрес. В сучасному житті стреси відіграють значну роль. Вони впливають на поведінку людини, її працездатність, здоров’я, взаємини з оточуючими і в родині. Стрес — це неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи. Стрес є присутнім в житті кожної людини, так як наявність стресових імпульсів у всіх сферах людського життя і діяльності є безсумнівною. Виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об'єктивних, скільки від суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і особливостей з тим, що вимагається, та ін. 14]

Проблематика полягає у встановленні причин, аспектів, виникнення стресового стану у майбутніх фахівців в період навчання у ВНЗ.

Студентське життя повне надзвичайних і стресогенних ситуацій, тому студенти часто переживають стрес і нервово-психічне напруження. В основному у студентів стрес розвивається через великий потік інформації, через відсутність системної роботи в семестрі і, як правило, стрес в період сесії.

Навчальні стрес-фактори породжують негативні емоційні реакції, які можуть дезорганізувати навчальну діяльність, особливо в період підвищеної відповідальності за її результати (екзаменаційна сесія). Серед них можна виділити низьку успішність під час семестру, конфлікти з викладачами, нерозуміння або недостатнє знання предмета, страх перед ймовірністю бути відрахованим з вузу, дефіцит часу, велику інтенсивність екзаменаційного періоду, високі темпи і швидкість здачі окремих іспитів і заліків, необхідність опрацювання величезних обсягів навчальної інформації. 1]

Вивчення особливостей емоційного напруження, що виникає у студентів під впливом навчальних стрес-факторів, показало, що екзаменаційний стрес робить значний вплив на різні функціональні системи, аж до порушення механізмів саморегуляції на фізіологічному рівні. Більшість студентів перед іспитами відчуває сильне хвилювання. Змінюється і структура мови. Таким чином, за даними більшості дослідників, екзаменаційний стрес являє собою серйозну загрозу здоров’ю студентів. Тому деякі фахівці вищої школи взагалі ставлять під сумнів необхідність іспитів, пропонуючи замінювати їх або програмованою формою навчання, або ж атестаційної системою з визначенням підсумкової оцінки студента за результатами проміжних результатів. 15]

Оскільки серед студентів чимало осіб з різного роду психосоматичними захворюваннями, турбота про зниження рівня психічних навантажень, зняття додаткових стресів, формування індивідуального стресостійкості (толерантності до стресу) повинна бути обов’язковою умовою вузівського і шкільного навчально-виховного процесу, запорукою збереження психічного і фізичного здоров’я його учасників.

Екзаменаційний стрес — це подія у навчальній діяльності, яка охоплює проміжок від підготовки до екзаменів до постекзаменаційного періоду, а також психологічні та поведінкові реакції суб'єкта в даний час, що відображають стан внутрішнього неспокою перед здачею екзаменів або його пригнічення. 2]

Вченими були отримані переконливі дані досліджень того, що екзаменаційний стрес негативно впливає на нервову, серцево-судинну та імунну систему. В екзаменаційний період реєструється виражене порушення регуляції серцево-судинної системи, збільшуються? кількість серцевих скорочень, кров’яний тиск та кількість адреналіну. Довготривале та значне емоційне напруження може призводити до активації симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, а також до розвитку перехідних процесів, що супроводжуються порушенням вегетативного гомеостазу та підвищенню лабільних реакцій серцево-судинної системи на емоційний стрес.

До емоційно напружуючих факторів періоду підготовки до екзаменів можна віднести:

інтенсивну розумову діяльність;

підвищення статичного навантаження;

обмеження рухливої активності;

порушення режиму сну;

емоційні переживання, пов’язані з неочікуваними результатами іспитів та невпевненості в власних знаннях .

Все це призводить до перенапруження вегетативної нервової системи, що здійснює регуляцію нормальної життєдіяльності організму.

Після здачі екзаменів психофізіологічні показники не відразу повертаються до норми, а потребують декілька днів для того, щоб параметри артеріального тиску та серцебиття повернулися до початковим показникам. Таким чином, по даних досліджень більшості дослідників екзаменаційного стресу являє собою значну загрозу здоров’ю студентів.

У більшій частині випадків екзаменаційний стрес ініціюється студентами, оскільки саме вони приписують багатьом чинникам екзаменаційної ситуації стресогенний характер. Вони реагують на іспити відповідно до своєї інтерпретації зовнішніх стимул-реакцій. Це залежить від таких параметрів, як особистісні особливості, соціальний статус, соціально-рольова поведінка студента тощо. 1;2;15;16]

Як правило студенти не в змозі усвідомити ту обставину, що вони переживають стрес. Про це можуть сигналізувати їх поведінка, самопочуття, загальний фон настрою. Дорослі часто не помічають подібних «дрібниць». Проте екзаменаційний стрес з часом перетворюється на справжню проблему і загрожує руйнуванням здоров’я, погіршенням успішності, порушеннями в поведінці студента не лише в стінах навчального закладу, але і поза ним.

Потрібно відзначити, що екзаменаційний стрес не завжди носить негативний характер. В окремих випадках психологічна напруга може мати стимулююче значення, допомагаючи студентам мобілізувати всі свої знання й особистісні резерви для вирішення поставлених навчальних завдань. 18]

Спираючись на стадії стресу описаних Г. Сельє можна виділити три «класичних» стадій, що відображають процес психоемоційного напруження, пов’язаного із здачею іспитів.

І стадія (стадія мобілізації або тривоги) пов’язана з ситуацією невизначеності, в якій перебуває учень-старшокласник в період підготовки до екзамену. Психологічне напруження в цей період супроводжується надлишковою мобілізацією ресурсів організму, пришвидшенням серцевих скорочень, збільшення артеріального тиску, загальної перебудови метаболізму. Під час цього виникає невпевненість в своїх силах, знаннях та можливостях, тривога перед неочікуваним результатом, як результат — може знижуватись самооцінка, змінюватися чи втрачатися мотивація до навчання, збільшується агресивність, погіршуються міжособистісні відносини з оточуючими.

ІІ стадія — адаптація. Виникає після мобілізаційної стадії. У екзаменаційному стресі це період, коли учень приходить на екзамен та розпочинає підготовку до відповіді на екзаменаційний білет. Під час цього перебудова вегетативної регуляції організму проходить в області інтенсивної подачі кисню та вуглеводів до головного мозку, однак такий рівень функціонування організму є енергозбитковим та супроводжується інтенсивним використанням життєвих резервів. Якщо організм на протязі певного часу не може пристосуватися до екстремальної ситуації, а резерви організму закінчились, то друга стадія переходить в третю.

ІІІ стадія — виснаження. Важливо зазначити, що розвиток адаптаційної реакції залежить не скільки від характеру стресора, а від особистої значимості фактора. Тому здача екзаменів на одних учнів впливає таким чином, що виснажує їх, збільшує психоемоційну напругу, а на інших — майже не впливає .

Тривалість здачі екзаменів є досить значною (1−2 тижні), що може призводити до розвитку екзаменаційного синдрому. Він може проявлятися у вигляді різноманітних форм психічної активності: страх або тривога перед здачею екзамену з різко вираженими вегетативними проявами. В особливих випадках дані явища можуть переростати у невроз тривожного очікування. Однак у більшості випадках спостерігаються не неврози, а невротичні реакції, що мають схожі прояви, але протікають більш м’якше. 10]

В.А. Семиченко[19] підкреслює, що навчальні стрес-чинники породжують негативні емоційні реакції, які можуть дезорганізовувати навчальну діяльність, особливо в період підвищеної відповідальності за результати (екзаменаційна сесія). Серед цих чинників можна виділити низьку успішність під час семестру, конфлікти з викладачами, нерозуміння або недостатнє знання предмету, страх перед вірогідністю виявитися відрахованим з вузу через неуспішність, дефіцит часу, велику інтенсивність екзаменаційного періоду, високі темпи і швидкість здачі окремих іспитів і заліків, необхідність опрацьовування величезних об'ємів навчальної інформації. [19]

Тому стреси, що виникають у період сесії, часто приймають хронічний і до того ж комбінований характер, оскільки викликаються одночасною дією декількох чинників. Неодноразовий або тривалий вплив комплексу стресових дій при недостатній стійкості нервової системи й організму в цілому утруднює цілеспрямовану розумову роботу, знижує ефективність праці студентів, погіршує результативність їх діяльності. Тому деякі студенти здають іспити гірше, ніж вчаться під час семестру. [20]

Таким чином, з’ясування чинників, які впливають на розвиток екзаменаційного стресу, дозволить розробити заходи профілактики та корекції рівня нервово-психічної напруженості, що, у свою чергу, надасть можливість попереджувати розлади психічного та соматичного здоров’я студентів, підвищити задоволеність навчанням, поліпшити психологічний клімат у студентських групах. 21]

Розділ 2. Експериментальні дослідження щодо впливу на емоційний стан особистості екзаменаційного стресу

2.1 Опис методик та процедур дослідження Експериментальне дослідження щодо впливу екзаменаційного стресу на емоційний стан особистості ми провели на базі кафедри правознавства екологічного факультету Житомирського Національного агроекологічного університету. В дослідженні брала участь група студентів 1 курсу, що складалась з 10 чоловік. Дослідження проводилось в два етапи:

—-перший етап включав період з 1 по 15 жовтня, так як в цей час у студентів закінчився період адаптації після літніх канікул і, в той же час, ще достатньо довго до зимової сесії. Виходячи з цього, ймовірність виникнення стресу, пов’язаного з навчанням, мінімальна.

—-другий етап ми провели з 10 по 25 грудня, безпосередньо під час зимової екзаменаційної сесії.

Для експериментального дослідження використовувались слідуючі методики: дослідження настроїв, дослідження тривожності, дослідження самопочуття, активності, настрою (САН), самооцінка психічних станів, письмове опитування.

Дослідження настроїв.

Мета дослідження: діагностика настрою, як емоційного стану особистості.

Матеріал і устаткування: шкала колірного діапазону настроїв, яку запропонував А. М. Лутошкін. Це набір із 8 кольорів: червоного, жовтогарячого, жовтого, зеленого, блакитного, фіолетового, чорного та білого. Комплект кольорів складається із кольорового паперу у вигляді квадратів розміром 3 на 3 сантиметри.

Процедура дослідження: Дослідження проводилось за методикою кольоропису з групою студентів, що складалась з 10 чоловік. Кожен випробовуваний був забезпечений набором кольорів, з якого потрібно було вибрати той, що відповідав настрою досліджуваного. Для визначення емоційного стану за допомогою кольору випробовуваним надавалась шкала колірного діапазону настроїв і пояснювався принцип її використання. 24]

Дослідження тривожності (опитувач СпілбергераХаніна).

Шкала створена Ч. Д. Спілбергером та складається з двох частин по 20 завдань у кожному. Перша шкала (STAI: X-1) призначена для визначення того, як людина відчуває себе зараз, в даний момент, тобто для діагностики актуального стану, а завдання другого шкали (STAI: X-2) спрямовані на з’ясування того, як суб'єкт відчуває себе зазвичай, тобто діагностується тривожність як властивість особистості.

Кожна з частин шкали забезпечена власною інструкцією, заповнення бланка відповідей нескладно, тривалість обстеження становить приблизно 5−8 хв. Кожне висловлювання, включене до опитувальника, оцінюється респондентами за 4-бальною шкалою. Вербальна інтерпретація позицій оціночної шкали в першій і другій частинах опитувальника різна. Для STAI: XI: «цілком вірно» (4 бали), «вірно» (3 бали), «мабуть, вірно» (2 бали), «цілком невірно» (1 бал). Для STAI: X-2: «майже ніколи» (1 бал), «іноді» (2 бали), «часто» (3 бали), «майже завжди» (4 бали).

Набув широкого поширення російськомовний варіант STAI, який відомий як шкала реактивної й особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна (1976, 1978). Ю. Л. Ханін адаптував, модифікував і стандартизував методику, а також отримав орієнтовні нормативи з рівневої вираженості тривожності: від 20 до 34 балів — низький рівень тривожності, від 35 до 44 балів — середній рівень тривожності і вище 46 балів — високий рівень тривожності. Опитувальник широко поширений в прикладних дослідженнях, особливо в галузі клінічної психодіагностики, і високо оцінюється за компактність і достовірні діагностичні дані.

Послідовність роботи. Дослідження проводилось в колективі, що складався з 10 студентів, яким було запропоновано відповісти на питання відповідно до інструкції, що розміщена в опитувачі. На кожне питання існує 4 варіанти відповіді за ступенем інтенсивності. 25]

Дослідження самопочуття, активності, настрою.

Дослідження проводилось за допомогою тесту САН, або методики «Самооцінки психічних станів: самопочуття, загальна активність, настрій (САН)»

Мета дослідження: оцінка самопочуття, активності, настрою. В даному тесті - опитувальнику кожному досліджуваному пропонується описати свій стан, який він відчуває на даний момент, за допомогою таблиці, котра складається із 30 полярних ознак і відмітити в кожній парі ту цифру, яка відповідає тому рівню характеристики, що найбільш точно описує стан досліджуваного на момент проходження тесту. 26]

Самооцінка психічних станів по Айзенку.

Пропонується опис різних психічних станів. Якщо цей стан часто спостерігається, то ставиться 2 бали, якщо цей стан буває, але зрідка, то ставиться 1 бал, якщо зовсім не підходить — 0 балів. Дана методика дозволяє оцінити тривожність, фрустрацію, агресивність та ригідність. 25]

Письмове опитування.

Перед початком другого етапу експерименту досліджуваним було запропоновано авторське письмове опитування, що включало в себе три запитання:

Які прийоми зняття стресу Ви практикуєте?

Наскільки сильно ви хвилюєтесь перед екзаменами?

Які ознаки екзаменаційного стресу Ви відмічали в себе?

2.2 Аналіз результатів дослідження Перший етап дослідження.

Перший етап включав період з 1 по 15 жовтня, так як в цей час у студентів закінчився період адаптації після літніх канікул і, в той же час, ще достатньо довго до зимової сесії. Виходячи з цього, ймовірність виникнення стресу, пов’язаного з навчанням, мінімальна.

Дослідження настроїв.

Результати даного дослідження розміщені в таблиці № 1.

Таблиця № 1

Аналізуючи результати даного дослідження, ми приходимо до висновку, що у всіх студентів, що брали у ньому участь, настрій коливався тільки в позитивному діапазоні: від спокійного та врівноваженого до радісного.

2.Дослідження тривожності (опитувач СпілбергераХаніна).

Слід зазначити, що тривожність не є негативною рисою. Відповідний рівень тривожності - це природна і обов’язкова риса активної особистості. При цьому існує індивідуальний рівень «корисної тривоги». Дослідження за шкалою особистісної тривожності ми проводили з студентами тільки на першому етапі дослідження, щоб зрозуміти здатність суб'єкта до тривоги і передбачити наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією.

Показники особистісної тривожності (ОТ) ми підраховували по формулі:

ОТ = ?1 — ?2+ 35,

де ?1 — це сума закреслених цифр на бланку по пунктам шкали 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 34,35, 37, 38, 40

?2 — це сума закреслених цифр по пунктам 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39.

Від 30 балів — низький рівень тривожності, від 31 до 45 балів — середній рівень тривожності і вище 46 балів — високий рівень тривожності.

Результати даного дослідження розміщені в таблиці № 2.

Таблиця № 2

екзаменаційний стрес емоція Під особистістю тривожністю (ОТ) розуміють стійку індивідуальну характеристику, що свідчить про схильність суб'єкта до тривоги й передбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливі, відповідати на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується під час сприйняття стимулів, які людина розцінює як небезпечні, пов’язані зі специфічними ситуаціями загрози її престижу, самооцінці, самоповазі. Тривожність не пов’язана з визначеною ситуацією і проявляється майже завжди, такий стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності.

Показники ситуативної тривожності ми підраховували по формулі:

СТ = ?1 — ?2+50,

де ?1 — це сума закреслених цифр на бланку по пунктам шкали 3, 4, 6,7, 9, 12, 13, 14, 17, 18

?2 — це сума закреслених цифр по пунктам 1, 2, 5, 8, 10, 15, 16, 19, 20

До 30 балів — низький рівень тривожності, від 31 до 45 балів — середній рівень тривожності і вище 46 балів — високий рівень тривожності.

Результати даного дослідження розміщені в таблиці № 3.

Таблиця № 3

Ситуативна, чи реактивна, тривожність (РТ) як стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напруженням, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію, може бути різним за інтенсивністю й динамічним у часі.

Аналізуючи результати даного дослідження, можна зробити висновок, що у всіх студентів, що брали в ньому участь, рівень особистісної тривожності коливається в діапазоні від 31 до 42 балів, а рівень ситуативної тривожності в діапазоні від 31 до 41 балів. Такі показники відповідають середньому рівню тривожності. При середньому рівні особистісної тривожності людина відчуває себе комфортно, зберігає емоційну рівновагу, працездатність переважно у ситуаціях, до яких вона вже встигла адаптуватися, в яких вона знає, як себе вести, знає міру своєї відповідальності. При ускладненні ситуації або появі додаткових труднощів можлива поява тривоги, неспокою, відчуття напруги, емоційного дискомфорту. Відновлення емоційної рівноваги відбувається після досягнення достатнього рівня адаптованості. Відчуття тривоги, виражене в показниках рівня тривожності, неминуче супроводжує навчальну діяльність студентів. Крім того, активна пізнавальна діяльність студентів не може не супроводжуватися тривогою. Середній рівень тривожності - це нормальне явище для студента. Процес навчання та розвиток особистості студента найкращим чином впливає на формування майбутнього фахівця, не тоді, коли рівень тривоги низький, а коли він — оптимальний (середній), і тоді студент має можливість адекватним способом долати тривожність і тривогу. 21]

3.Дослідження самопочуття, активності, настрою.

Результати дослідження за методикою САН розміщені в таблицях № 4а, № 4б, № 4 В за відповідними показниками.

Таблиця № 4а Самопочуття

Активність

Таблиця № 4б

Настрій

Таблиця№ 4в

Застосований бланковий тест «САН» призначений для оперативної оцінки самопочуття, активності і настрою. Суть оцінювання полягала у тому, що ми просили студента співвіднести свій стан з рядом ознак за багатоступеневою шкалою. Ця шкала складається з індексів (3 210 123) та розташовується між тридцятьма парами протилежних за значенням слів, які відображають рухливість, швидкість та темп перебігу функцій (активність), силу, здоров’я та втому (самопочуття), а також характеристику емоційного стану (настрій). Студент обирав й відмічав цифру, яка найбільш точно відображала його стан під час обстеження. При обробці ці цифри перекодовувались наступним чином: індекс 3, який відповідає незадовільному самопочуттю, низькій активності та поганому настрою, приймали за 1 бал; наступний за ним індекс 2 — за 2; індекс 1 — за 3 бали і так до індексу 3 з протилежної сторони шкали, яка відповідно приймалась за 7 балів. При цьому ми враховували, що полюси шкали постійно змінюються. Позитивний стан завжди отримував високі бали, а негативний — низькі. По цим балам розраховували середнє арифметичне окремо по активності, самопочуттю та настрою. Слід зазначити, що за цією методикою, нормою для всіх показників є результати в діапазоні 5,0 — 5, 5. Показники менші за 4 свідчать про несприятливий стан випробовуваного, а більше 4 про сприятливий стан.

Аналізуючи результати даного дослідження, ми прийшли до висновку, що у всіх студентів, які брали в ньому участь, показники самопочуття, активності та настрою перебували в нормі, так як становили амплітуду коливання від 5,0 до 5, 5 балів.

4.Самооцінка психічних станів по Айзенку.

Тест є досить високо обґрунтованим інструментом діагностики рівня та типу стресу.

Методика «Самооцінка психічних станів» (за Г. Айзенком) призначена для визначення чотирьох блоків психічних станів: тривожності, фрустрації, агресивності та ригідності. Ці стани є важливими елементами для визначення загальних адаптативних можливостей людини. Автор методики — Айзенк (Eysenck) Ганс Юрген — англійський психолог, один з лідерів біологічного напряму в психології, автор факторної теорії особистості.

Обробка результатів полягала в тому, що нами було підраховано суму балів за кожну групу питань:

I група. 1 … 10 питання — тривожність;

II група. 11 … 20 питання — фрустрація;

III група. 21 … 29 питання — агресивність;

IV група. 31 … 40 питання — ригідність.

Результати дослідження розміщені в таблицях № 5а, № 5б, № 5 В, № 5г за відповідними показниками.

Таблиця № 5а Тривожність.

Оцінка та інтерпретація балів.

I група. Тривога: 0 … 7 — не тривожні; 8 … 14 балів — тривожність середня, припустимого рівня; 15 … 20 балів — дуже тривожний.

Аналізуючи результати проведеного дослідження, можна зробити висновок, що всі студенти, які в ньому приймали участь, мають припустимий, середній рівень тривожності. Відчуття тривоги, виражене в показниках рівня тривожності, неминуче супроводжує навчальну діяльність студентів. Крім того, активна пізнавальна діяльність студентів не може не супроводжуватися тривогою. Середній рівень тривожності - це нормальне явище для студента. Процес навчання та розвиток особистості студента найкращим чином впливає на формування майбутнього фахівця, не тоді, коли рівень тривоги низький, а коли він — оптимальний (середній), і тоді студент має можливість адекватним способом долати тривожність і тривогу. 21]

Слід зазначити, що такий же рівень тривожності ми отримали в експериментальному дослідженні № 2 за опитувачем Спілберга-Ханіна.

Фрустрація Фрустрація — це психічний стан, викликаний неуспіхом у задоволенні потреби, бажання. Стан фрустрації супроводжується різними негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, тривогою, відчаєм тощо. Фрустрація виникає в ситуаціях конфлікту, коли, наприклад, задоволення потреби натикається на нездоланні та важко здоланні перепони. Високий рівень фрустрації призводить до дезорганізації діяльності та зниження її ефективності.

Виникнення фрустрації зумовлене не лише об'єктивною ситуацією, але й залежить від особливостей особистості.

Таблиця№ 5б

Оцінка та інтерпретація балів.

II група. Фрустрація: 0 … 7 балів — не маєте високої самооцінки, стійкі до невдач, не боїтеся труднощів; 8 … 14 балів — середній рівень, фрустрація має місце; 15 … 20 балів — у вас низька самооцінка, ви уникаєте труднощів, боїтеся невдач, фрустровані.

Аналізуючи результати проведеного дослідження, можна зробити висновок, що в нашій групі 5 студентів мають низький рівень фрустрації, а інші 5 середній рівень. Тобто у всіх студентів нашої експериментальної групи виявляється висока самооцінка, стійкість до невдач і відсутність побоювань труднощів. Будь-які конфлікти, невдачі вони розв’язують без перешкод. Перед труднощами вони не розгублюються, а. навпаки, зібрані, рішучі та ставлять за мету подолати ці труднощі. 21]

Агресивність Агресивність (лат. aggressio — нападати) — це ситуативний план, який характеризується афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки, що стала причиною конфлікту.

Таблиця № 5в

Оцінка та інтерпретація балів.

III група. Агресивність: 0 … 7 балів — ви спокійні, витримані; 8 … 14 балів — середній рівень агресивності; 15 … 20 балів — ви агресивні, не витримані, є труднощі при спілкуванні.