Економічна суть, значення та класифікація витрат виробничого підприємства

Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншим призначенням. Наприклад, деревина, використовувана в будівельній справі, не може бути застосована, скажімо, у виробництві меблів, сірників і інших товарів.

Вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва альтернативного товару. Економічні витрати будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, рівні його цінності при найкращому з усіх можливих варіантів використання.

З позицій бухгалтерського підходу до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути: заробітна плата робітників; плата за оренду будинків, споруджень, верстатів, устаткування; оплата транспортних витрат; оплата послуг банків, страхових компаній і т.д.

З позицій економічного підходу до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов’язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїх ресурсів.

І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів).

Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони включають прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу. Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.

Для конкретності розуміння суті обліку витрат, слід зазначити, що фінансовий облік — комплексний системний облік майна, господарської діяльності підприємства через суцільне, повне й безперервне відображення господарських процесів за звітний період. Його ведуть відповідно до законодавства країни та міжнародних і національних стандартів бухгалтерського обліку. Здійснюється для формування вартісних показників діяльності підприємства і виявлення зовнішніх зв’язків із постачальниками, покупцями, банками, інвесторами, акціонерами. Фінансовий облік регулюється законодавством. Він обов’язковий для всіх суб'єктів господарювання й оприлюднюється у фінансовій звітності та деклараціях, підлягає аудиту.

Дані фінансового обліку використовуються для прийняття рішень — акціонерами, кредиторами, інвесторами, податковими органами та ін. Ці рішення у кінцевому підсумку впливають на діяльність підприємства. Фінансовий облік входить в професійне середовище, де як окремі сектори можна виділити також бюджетний облік та бухгалтерську освіту. Професіонали вищої кваліфікації на відміну від вузьких фахівців є універсалами і їх діяльність відзначається високим ступенем диверсифікації.

В переважній більшості випадків альтернативне використання коштів є прихованим. Тому досить важливо вміти визначити, в якому напрямку використовувати наявні грошові фонди підприємства для прийняття правильних економічних рішень. Для безповоротних витрат стверджується протилежне твердження — вони звичайно фактичні, проте, приймаючи рішення, їх треба завжди ігнорувати. Безповоротні витрати — це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути назад, вони не повинні чинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішень.

Витрати у виробничому процесі праці і засобів виробництва для виготовлення продукції називаються витратами виробництва. Саме ці витрати становлять виробничу собівартість, під якою розуміють витрачені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. Показник «виробнича собівартість» — один з основних економічних показників підприємства, і це обумовлює необхідність однозначного визначення методики його розрахунку незалежно від того, де буде використовуватись цей показник: у бухгалтерському, статистичному чи управлінському обліку.

В сучасних умовах, відповідно до існуючих форм звітності, які на сьогодні запроваджені в Україні відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку, існує така класифікація витрат в залежності від існуючих видів діяльності: витрати операційної діяльності; витрати інвестиційної діяльності; витрати фінансової діяльності; витрати надзвичайної діяльності; інші витрати [14].

Такий розподіл витрат дає можливість визначити витрати на виробництво продукції без усіляких перекручень та застосування штучних методів розподілу накладних витрат за видами продукції.

Фінансові витрати — це витрати на проценти (за користування кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою) та інші витрати підприємства, пов’язані із залучення позикового капіталу.

Витрати інвестиційної діяльності - це капіталовкладення підприємств, фірм, компаній та організацій. До інвестиційних витрат належать: остаточні закупівлі підприємцями машин, устаткування і верстатів для виробничого використання, все будівництво, яке здійснює певне підприємство, зміна запасів. Західні економісти відносять до інвестиційних витрат будівництво нових фабрик, складів, елеваторів тощо, а також житла.

В загальній сумі витрат, що здійснює підприємство, значне місце відводиться витратам на виробництво, оскільки саме вони формують виробничу собівартість продукції. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) відносяться: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загально виробничі витрати (змінні і постійні розподілені).

До складу прямих матеріальних витрат включають: витрати сировини й матеріалів, витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, витрати палива й електроенергії, витрати тари й тарних матеріалів, витрати будівельних матеріалів, витрати запасних частин, витрати матеріалів сільськогосподарського призначення, витрати товарів, інші витрати. [11,149−51].

До витрат на оплату праці відносять: витрати на виплату основної й додаткової заробітної плати; виплати, передбачені законодавством про працю, за невідпрацьований (не явочний) на виробництві час; оплата щорічних відпусток, крім оплати в частині витрат на оплату праці за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства; оплата праці працівників, яким не виповнилося 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи; оплата перерв працюючим матерям для годування дитини; оплата часу, пов’язаного з проходженням обов’язкових медичних оглядів; виконання державних обов’язків, інші виплати; витрати, пов’язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів; виплати громадянам за виконання робіт (послуг); виплати звільненим працівникам вихідної допомоги.

До складу інших прямих витрат відносять всі інші виробничі витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних та майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) та витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовуються працівниками, які допустили брак; суми, одержані від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби.

До складу загальновиробничих витрат включаються витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології та організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища; інші витрати. [9].

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні та постійні. До змінних загальновиробничих витрат відносять витрати на управління та обслуговування виробництвом, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (години праці, заробітної плати, обсягу витрат, прямих витрат, тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування та управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (години праці, заробітної плати, обсягу витрат, прямих витрат, тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат підприємство встановлює самостійно.

Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції:

сировина і матеріали;

купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

паливо й енергія на виробничі цілі;

зворотні відходи (вираховуються);

основна заробітна плата;

додаткова заробітна плата;

відрахування на соціальне страхування;

витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

загальновиробничі витрати (змінні і постійні розподілені);

втрати від браку;

інші виробничі витрати;

попутна продукція (вираховується) [2, 148−158].

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Зміни, що відбулися у методології калькулювання собівартості продукції значною мірою вплинули на необґрунтоване зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності виробництва. Введення нової методології списання витрат на виробництво без відповідних коригувань визначення ціни та без нового підходу до визначення рентабельності виробництва продукції значно ускладнює роботу підприємства.

Отже, витрати виробництва є необхідним компонентом для створення нового продукту і відіграють важливу роль на формування ціни виробу і подальшої реалізації. В сучасних умовах господарювання менеджеру потрібні не просто витрати, а — інформація про них. Саме інформація про витрати дає змогу приймати менеджеру ефективне управлінське рішення, що в майбутньому може забезпечити одержання бажаних фінансових результатів, досягти поставлених цілей. Тому на сьогодні аналітикам потрібно знати всю інформацію про витрати і вміло нею користуватися. Саме це дасть змогу суб'єктові господарювання вижити в нелегкій конкурентній боротьбі.