Економіка овочівництва

1. Наукові основи підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одер — жувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.

Ефективність — це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси).

Ефективність виробництва — це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу [9, c. 449].

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів. Ефективність виробництва є узагальнюючою економічною категорією, якісна ознака якої відображується у високій результативності використання засобів виробництва і праці. У сільському господарстві - це одержання максимального обсягу продукції з 1 га землі, від 1 гол. худоби з найменшими витратами засобів і праці.

Економічну ефективність виробництва оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій — це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу її суть і є основним принципом оцінки. Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Підвищення ефективності виробництва означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержують більше продукції і доходу. А це має велике значення як для всього народного господарства, так і для кожного сільськогосподарського підприємства та населення країни.

По-перше, чим менше праці і ресурсів витрачається на одиницю продукції, тим більше її можна одержати при тих же засобах, та й продукція буде дешевшою. Отже, підвищення ефективності сприяє збільшенню виробництва продукції і повнішому задоволенню потреб населення.

По-друге, ефективність сільськогосподарського виробництва безпосередньо впливає на рівень роздрібних цін на продукти, харчування і товари широкого вжитку, виготовлені із сільськогосподарської сировини. Адже рівень цін тісно пов’язаний із суспільно необхідними витратами на виробництво продукції. Підвищення ефективності й зниження собівартості створюють умови для зниження роздрібних цін на ринку.

По-третє, підвищення ефективності виробництва впливає на збільшення доходів та рентабельності сільськогосподарських підприємств. Чим більше вони виробляють і продають продукції, чим дешевше вона їм обходиться, тим вищі їх доходи, тим більше засобів можуть вони виділити для розвитку виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення соціальних умов. Це надзвичайно важливо в умовах вільного підприємництва які передбачають розвиток сільськогосподарських підприємств в основному за рахунок результатів власної діяльності.

Мірилом, або оцінкою, сільськогосподарського виробництва є критерій економічної ефективності. Ця ознака пов’язана із збільшенням виробництва споживних вартостей на основі раціонального використання виробничих ресурсів і підвищення продуктивності праці. Оскільки споживання — кінцева мета виробництва то лише на цій стадії видно, як ведеться виробництво й наскільки воно доцільне. Споживання ж здійснюється за рахунок національного доходу. Отже, вихідним критерієм економічної ефективності виробництва є обсяг національного доходу, максимізація його розміру при найменших витратах засобів і праці.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в колективних, державних і міжгосподарських підприємствах і об'єднаннях необхідно правильно визначати систему взаємозв'язаних показників, які повинні найбільш об'єктивно відображувати її рівень. З цією метою широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Доцільно застосовувати насамперед натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Показники урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці досить об'єктивно характеризують рівень ефективності виробництва, проте вони не можуть бути єдиними для всього сільськогосподарського виробництва. Водночас одні й ті самі рівні врожайності і продуктивності худоби досягаються при різних витратах або різні показники продуктивності одержують при рівновеликих витратах виробництва.

Для одержання порівнянних величин витрат і результатів обсяг виробленої однорідної і різнойменної продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують обсяг сільськогосподарського виробництва (результат), є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі яких можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

Основний критерій економічної ефективності застосовується на всіх рівнях — на підприємствах, у галузях, у народному господарстві в цілому і є орієнтиром при виборі найбільш раціональних варіантів використання ресурсів. В окремих галузях народного господарства цей критерій набуває конкретної форми. У сільському господарстві ним є збільшення виробництва чистої продукції при найменших витратах засобів і праці на основі раціонального використання земельних, матеріальних, трудових ресурсів. Кінцевим ефектом тут є обсяг валової продукції без спожитих засобів виробництва (амортизаційних відрахувань, вартості насіння, кормів тощо). [3, с. 305]

У сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, економічну ефективність слід розглядати в органічному зв’язку з досягненням соціальних результатів, соціального ефекту. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а й з урахуванням соціального результату (поліпшення умов праці, соціально-культурного обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо). При цьому велике значення має збереження навколишнього середовища, дотримання рівноваги в природі, що особливо важливо в зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу.

В умовах ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарного обігу, сприяють зміцненню економічних зв’язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно насамперед одержаний результат (ефект) порівняти з виробничими витратами або ресурсами, що його створили. У процесі сільськогосподарського виробництва використовуються сільськогос-подарські угіддя, засоби виробництва, робоча сила, а функціонування цих ресурсів пов’язане з виробничими витратами. [10, с. 153]

У порівнянні з іншими сільськогосподарськими культурами виробництво овочів має свої особливості. Воно в великій мірі визначається природними і економічними умовами. Ефективність їх виробництва в більшості залежить від зони виробництва. Успішний розвиток овочівництва залежить від забезпечення робочою силою, транспортними зв’язками для транспортування продукції, гарантованими поблизу ринків збуту. Це зумовлює концентрацію і спеціалізацію виробництва в приміських зонах великих міст і у сировинній зоні переробної промисловості. Тут більш високі ціни реалізації продукції, є можливість у використанні теплових відходів у виробництві для обігріву теплиць та парників. У підприємствах які розташовані поблизу міст рентабельність виробництва овочів вищі, ніж в тих, які розташовані далеко від міст. Приміські господарства в значній кількості реалізують продукцію по прямих зв’язках, мають спеціальне виробництво. Виробництво овочів в сировинних зонах здійснюється з врахуванням вимог переробних підприємств: наявність спеціалізованих господарств, висока концентрація посівів поблизу овочеконсервних заводів. Для консервної промисловості важливе значення має рівномірне надходження продукції на переробку. Собівартість випущених консервів залежить від собівартості овочів, вироблених в їх зоні, тобто в структурі вони займають важливе місце. Зменшенню собівартості овочів сприяє концентрація посівних площ під окремими культурами та здійснення міжгосподарської спеціалізації.

Економічна ефективність виробництва овочів показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, віддачу сукупних вкладень. Ефективність — це не тільки співвідношення затрат і результатів виробництва, але й якість, корисність продукції для покупця (споживача). [11, с. 135]

1.2 Показники економічної ефективності овочівництва та методика їх визначення

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Оцінюючи ефективність галузі, слід враховувати її особливості, які значно впливають на кінцеві результати.

Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва і здійснюють на основі системи показників, які враховують відповідні особливості галузей. Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва використовують такі показники: виробництво валової продукції рослинництва (грн.) з розрахунку на 1 га посіву, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; валовий та чистий доход і прибуток на 1 га посіву, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва, норма прибутку, рівень оплати праці на 1 люд.-год., на 1 середньорічного працівника. [15, с. 225]

В якості оцінки конкретних заходів, здійснених в галузі, виступає критерій економічної ефективності. Ця ознака пов’язана з ростом виробництва споживчої вартості на основі підвищення продуктивності праці і раціонального використання виробничих ресурсів. Вироблена споживча вартість знаходиться як корисний ефект лише на стадії споживання. На цій стадії найкраще бачимо як ведеться виробництво і наскільки воно рентабельне.

В якості основних та інших критеріїв економічної ефективності виробництва овочів виступають виробництво споживчих вартостей на душу населення, середньорічного робітника, об'єму валової продукції, валового доходу овочевого виробника. Для досягнення максимального приросту продукції овочівництва вираховують мінімальні затрати виробничих ресурсів — добрив, палива, енергії, а також затрати на охорону навколишнього середовища, підвищення якості продукції. Основним критерієм виступає збільшення виробництва чистої продукції при найменших затратах живої і механізовано праці на основ раціонального використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів.

Оцінку економічної ефективності виробництва продукції овочівництва проводять з допомогою системи натуральних і вартісних показників. Натуральні показники характеризують рівень виробництва овочів в цілому і по окремих видах. Для цього використовують такі показники:

— урожайність овочевих культур в цілому і по видах, ц/га;

— вихід валової продукції овочівництва в натуральному вигляді в-розрахунку на середньорічного працівника, зайнятого в галузі, ц/люд;

— виробництво овочів на одиницю площі рілля господарства, ц/га; [6, с. 235]

Вартісні показники дають більш точне уявлення про ефективність виробництва, окупності затрат на овочівництво, можливості розширеного виробництва в галузі. При аналізі економічної ефективності виробництва овочів застосовують слідуючи показники:

— вихід валової продукції овочівництва на одиницю площі посіву овочевих культур, грн./га;

— виробництво валової продукції в грошовому виразі на середньорічного робітника і на 1 люд-год, затрачених в галузі, грн./люд-год; грн./люд;

— окупність виробничих затрат в овочівництві, грн.;

— розмір валового доходу, чистого доходу та прибутку на 1 га посівів овочевих культур, грн./га;

— сума виробничих затрат на одиницю продукції в галузі, грн./ц. [6, с. 235]

Загальним показником економічної ефективності виробництва овочів являється рівень рентабельності овочівництва або окремих видів овочевої продукції.

Овочівництво — трудоємна галузь. Затрати праці на обробіток та збирання складають по технологічних картах. Помідори, морква, огірки — особливо трудомісткі культури, затрати праці на їх виробництво у 3−4 більші, ніж на вирощування капусти. Внаслідок високої трудоємкості і низької урожайності собівартість овочів залишається високою. Ціни на овочі визначаються на договірній основі. Свіжі овочі, доставлені в основному на пункти реалізації продукції, оплачуються по роздрібних цінах з відрахуванням торгової скидки. Малопоширені овочі (патисони, шпинат, ріпа) господарства реалізують заготівельним організаціям по роздрібним цінах із знижкою 20%.

Багато засобів затрачається на зберігання овочевої продукції у зв’язку з великими затратами. Тому необхідно, або швидко збувати продукцію, або необхідні овочесховища з відкритою вентиляцією, будівництво яких обходиться дорого, але вони себе з часом скуповують і приносять прибутки.

Виробництво овочів у закритому ґрунті має свої особливості. В захищеному ґрунті можливо на протязі року вирощувати декілька врожаїв окремих культур. Собівартість одного центнера овочів тут більш висока, ніж у відкритому ґрунті, а рентабельність залежить від цін реалізації. На ціну реалізації впливають строки виробництва культур, тип та спосіб обігріву теплиць та парників.

Економічна ефективність виробництва овочів закритого ґрунту визначається виходом продукції (кг/грн.) і валовим доходом площі теплиці і рами; затратами праці і засобів на 1 ц, 100 грн. валової продукції; в тому числі затратами на обігрів в спорудах, прибутком на 1 ц, м² площі; на 1 раму, 1 люд-год, рівнем рентабельності. [2, с. 250]

Важливе значення має також період реалізації продукції, так як необхідно забезпечити населення свіжими овочами на протязі всього року.

Ефективність овочівництва закритого ґрунту в більшості залежить від строків вирощування і урожайності. При вирощуванні у зимові місяці собівартість підвищується, а рентабельність, не дивлячись на високу ціну реалізації теплиць або з 1 рами визначається в вартісному виразі, так як в теплицях вирощують не тільки різні види овочів, але й розсаду.

У закритому овочівництві вища вага непрямих затрат, тобто затрат на амортизацію, опалення, освітлення, водопостачання, поточний ремонт теплиць, парників, дезинфікацію споруд.

При аналізі рентабельності овочів в теплицях важливо знати помісячну собівартість і ціни реалізації овочевої продукції, так як ці показники значно розрізняються по місяцях. Усі види затрат розподіляються по місяцях майже рівномірною за виключенням затрат на обігрів. Саме величина затрат на опалення і урожай впливають на собівартість овочевої продукції по місяцях. Прогнозуючи собівартість і ціни реалізації овочів на кожен місяць можна визначити рівень рентабельності їх виробництва за рік. Це особливо важливим є в умовах роботи господарства в умовах роботи самофінансування.

Ефективність виробництва продукції в закритому грунті в значній мірі визначається типами культиваційних споруд і способам їх обігріву. Найменші затрати праці на одиницю захищеної площі і на 1ц овочів досягають великі комбінати, які мають у наявності сучасні автоматизовані теплиці блочного типу.

Ціна — важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва.

Прибуток господарств — це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображає їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить вад кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц визначається як різниця виручки реалізації 1 ц і собівартості 1 ц реалізованої продукції. [6, с. 196]

Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний — це той, що дає прибуток, доход, доцільний з погляду господарювання. Рентабельність означає прибутковість. Рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році. [6, с. 196]

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3 — 5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва.

2. Стан виробництва овочів та їх економічна ефективність

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

ТОВ «Агрофірма Дружба» розміщене в селі Капустинці, Яготинського району, Київської області.

Київська область розташована в середній течії Дніпра, має площу 29,1 тис. кв. км. За своїм рельєфом територія області являє собою злегка хвилясту рівнину з невеликим похилом поверхні з півдня та південного заходу.

Клімат Київської області помірно континентальний. Середня температура повітря за рік дорівнює 6−7^0, але в окремі роки бувають значні відхилення. Кліматичні умови області сприятливі для сільського господарства. Але в окремі роки спостерігається значне зрідження озимих посівів після зимівлі, а також пошкодження окремих сільськогосподарських культур у весняно — літній період під впливом посушливо — суховійних та інших несприятливих метеорологічних умов, особливо в південній половині області.

Опадів на території області випадає в середньому за рік 480−620 мм., а в Києві - 622 мм.

Дві відмінні грунтові зони — Поліська і Лісостепова — наклали свій відбиток на розподіл рослинного покриву. У північній половині області малородючі піщані грунти вкриті сосновими лісами з невеликою домішкою берези.

Ґрунтовий покрив складається з двох різних типів, зосереджених відповідно до двох природно — географічних зон. У північній, поліській частині області, до широти Києва, переважають дерново — підзолисті грунти легкого механічного складу.

На південь від Києва, у типовій лісостеповій природній зоні, поширені опідзолені мало суглинкові чорноземи, темносірі та сірі (лісові) опідзолені грунти.

У західній частині Поліського району переважають піщані грунти. у східній частині значну площу займають торфові й дерново — глейкові (лучні) грунти. Ці грунти утворились на терасах річок Прип’ять, Уж, Десна. Значну площу на північному сході району займають торфові грунти. Цей тип грунтів поширюється і на південь.

У Яготинському районі зосереджені найродючіші грунти з переважанням чорнозему глибокого, малогумусного та чорнозему опідзолестого грубо — пилуватого й малосуглинкового складу. Крім того в цьому районі чималі площі зайняті торфовими дерново — середньо підзолистими піщаними грунтами. Також лучні, содові, солончакові та чорноземно — лучні солонцюваті грунти зустрічаються в цьому районі. Торфові грунти невеликими плямами є в кожному районі.

Агровиробнича оцінка грунтів області далеко не однакова. Дерново — підзолисті піщані грунти поліської частини бідні на органічні речовини. Вони потребують щороку велику кількість органічних добрив (гній, торф, компости, лбпин). Усе це необхідно також і для поліпшення водно — фізичних властивостей, зокрема вологоємкості піщаних грунтів. Останні погано затримують вологу і в результаті в цій зоні ґрунтова посуха звичайне явище.

Грунти лісостепової частини потребують додаткового удобрювання азотом, фосфором, калієм і періодично гноєм. Вапнування дефекатом, лучними, мергелями поліпшує властивості грунтів, зокрема зменшує і їх кислотність.

З овочевих культур в області найбільш поширені: капуста, помідори, огірки, морква, буряк столовий, цибуля та ін.

Овочеві культури, залежно від вимогливості до тепла, поділяють на холодостійкі і теплолюдні. До холодостійких належать: капуста, морква, цибуля. Огірки та помідори належать до теплолюбних культур.

Таблиця 2.1.1. Склад і структура сільськогосподарських угідь ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Провівши аналіз даних таблиці 2.1.1, можемо зробити висновок, що протягом 2007;2009 рр. змін в структурі сільськогосподарських угідь не відбулося. Так як господарство вирощує багато сільськогосподарських культур, то основним видом угідь є рілля, яка протягом 2007;2009 рр. не змінилася і становить 1934,28 га, що у відсотках до загальної площі сільськогосподарських угідь становить 78,36%. У 2007 році було 34 га багаторічних насаджень, 211 га сіножаті і 289 га — пасовища.

Аналізуючи землезабезпеченість ТОВ «Агрофірма Дружба» маємо наступне:

Таблиця 2.1.2. Землезабезпеченість ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Отже на основі даних таблиці 2.1.2. можна зробити висновок, що найкраща землезабезпеченість склалася на господарстві за 2008 рік, коли на 1 середньорічного працівника припадало 36,84 га с-г угідь та 28,8 га ріллі. Найменше припало в 2007 році - на 1 працівника припало 32,9 га с-г угідь та 25,7 га ріллі. Загалом землезабезпеченість господарства збільшилася в 2009 році порівняно з 2007 роком на 1,2% с-г угідь і на 1,5% ріллі.

Розглянемо також наявність та ефективність використання трудових ресурсів на ТОВ «Агрофірма Дружба». Трудові ресурси — це населення у працездатному віці, особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров’я можуть брати участь у процесі виробництва.

Трудові ресурси характеризують за такими показниками:

· середньорічна чисельність працівників, чол. (окремо в рослинництві та в тваринництві);

· загальні затрати праці, тис люд.-год. (окремо в рослинництві та в тваринництві);

· кількість люд.-год., відпрацьованих одним працівником за рік;

· нормативний запас праці, люд.-год., який використовують для порівняння із реально відпрацьованими люд.-год. і який розраховують шляхом множення нормативної кількості люд.-год. (1885) на кількість працівників.

· коефіцієнт використання запасу праці визначається як частка від ділення суми фактичних затрат праці у підприємстві на нормативний запас праці підприємства [9, с. 325]

Таблиця 2.1.3. Динаміка наявності та ефективність використання трудових ресурсів ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Провівши аналіз даних таблиці 2.1.3., можна зробити висновок, що в господарстві в 2009 звітному році порівняно з 2007 роком, середньооблікова чисельність працівників зменшилась лише на 1,34%, а нормативний запас праці зменшився на 1,34%.

У процесі виробництва використовуються засоби виробництва, які виражені у грошовій формі, і становлять виробничі фонди сільськогосподарських підприємств. Виробничі фонди поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди — це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігають свою натуральну форму і частинами переносять свою вартість на створюваний продукт.

Оборотні виробничі фонди — це предмети праці, які цілком споживаються в основному виробничому циклі, втрачають натурально — речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Існують також і фонди обігу — це кошти підприємств, вкладені у запаси готової продукції, призначеної для реалізації, кошти, що знаходяться у касі підприємства, на банківських рахунках і в дорозі, а також суми незакінчених розрахунків за реалізовану продукцію. [16, с. 106]

Розвиток підприємства, темпи зростання виробництва продукції та підвищення продуктивності праці залежить від оснащеності підприємства основними фондами. Забезпеченість сільськогосподарських підприємств основними виробничими фондами характеризують такі основні показники, як фондозабезпеченість господарства і фондоозброєність праці. Економічна ефективність використання основних виробничих фондів підприємств характеризується такими показниками, як фондовіддача, фондомісткість та норма прибутку.

Фондозабезпеченість — це вартість основних виробничих фондів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. ЇЇ розраховують за формулою: [16, с. 106]

.

Фондоозброєність — це середньорічна вартість основних виробничих фондів з розрахунку на одного середньорічного працівника і обчислюється, як відношення вартості основних фондів до середньорічної чисельності працівників: [16, с. 106]

.

Фондовіддача — це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. ЇЇ визначають за формулою: [16, с. 106]

.

Фондомісткість продукції це вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. валової продукції.

Норма прибутку, визначається як відношення прибутку до середньорічної вартості основних виробничих і оборотних фондів: [16, с. 106]

Таблиця 2.1.4. Забезпеченість основними виробничими фондами та ефективність їх використання в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Аналіз даних таблиці 2.1.4. показав, що в ТОВ «АФ Дружба» в 2009 звітному році показники, які характеризують забезпеченість основними виробничими фондами: фондозабезпеченість — 325,5 тис. грн./га (на 1 га с-г угідь припадає 325,5 тис. грн. вартості основних виробничих фондів, що на 209,2% більше ніж в попередньому 2007 році), фондоозброєність — 108,5 тис. грн. (на 1 середньорічного працівника припадає 108,5 тис. грн. вартості основних виробничих фондів), що на 213,6% більше, ніж в попередньому 2007 році. Показники, що характеризують використання основних виробничих фондів: фондовіддача 548,6 грн. (на 1 вартості основних виробничих фондів припадає 548,6 грн. вартості валової продукції), що порівняно з 2007 роком менше на 53,2%, фондомісткість — 853,8 грн., що на 113,4% більше, ніж в попередні роки. Норма прибутку відносно невелика і становить 4% в 2007 році, а в 2008 і 2009 роках підприємство отримало збитки, що становлять відповідно 14% і 10%.

На ефективність сільського господарського виробництва впливає також рівень спеціалізації господарства, наскільки він відповідає природно-кліматичним умовам, його місцезнаходженню. Розглянемо структуру грошових надходжень від реалізації усієї продукції.

Таблиця 2.1.5. Спеціалізація аграрного підприємства. Структура грошових надходжень від реалізації продукції ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Аналіз даних таблиці 2.1.5. показав, що протягом 2007;2008 років підприємство мало зернову спеціалізацію (частка зернових і зернобобових у 2007 і 2008,2009 роках становила 59,67%, 48,19%, 47,43% відповідно.

Серед продукції рослинництва у 2006;2008 роках найбільшу частку грошових надходжень займає пшениця озима (35,43%, 35,56%, 17,69%), соняшник (20,42%, 8,97%, 13,23.

Серед продукції тваринництва на достатньому рівні також розвинуте свинарство, його частка у структурі грошових надходжень складає 7,24%, 13,89%, 16,51% у 2007, 2008 і 2009 роках відповідно.

Визначимо економічну ефективність сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 2.1.6. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Aналізуючи дані таблиці 2.1.6., бачимо, що вартість валової продукції в загальному по підприємстві, у 2009 році у порівнянні з 2007 збільшилася на 45%, у тому числі на 1 га сільськогосподарських угідь збільшилась на 50%, на 1 грн. виробничих витрат зменшилась на 50,91%, на 1 працівника зросла на 48,1%.

З 2008 року спостерігається збиток на підприємстві - 1758 грн. і в 2009 році - 1442 грн. Рівень рентабельності у 2008 році - 8,006%, а у 2008,2009 роках підприємство було збитковим.

2.2 Посівні площі, урожайність і валові збори овочів

Урожай — продукція однієї або кількох однорідних сільськогосподарських культур, загальний збір тієї чи іншої продукції рослинництва з усієї посівної площі в окремому господарстві, окремій або групі адміністративних одиниць, загалом у державі, регіоні, об'єднанні держав тощо. [20, с. 87]

Урожай залежить від родючості грунту, біологічних особливостей рослин, насінного матеріалу, строків сівби та догляду за посівами, площі живлення рослин тощо.

Україна входить до числа провідних світових виробників овочів відкритого ґрунту. На її долю припадає третя частина всього валового збору овочів країн — членів СНД. Проте потреба населення у цих продуктах не задовольняється. Виробництво овочів відкритого ґрунту в Україні нині розвивається інтенсивним шляхом. [7, с. 217]

Прогнозування врожаю та якості овочевих культур має такі послідовні етапи:

· визначення потенційно можливого врожаю;

· оцінка його забезпеченості кліматом;

· розрахунок фізично можливого врожаю;

· оцінка забезпеченості прогнозу ресурсами господарств;

· розробка програми реалізації прогнозу.

Овочівництво залежить від уміння спеціалістів використовувати природні ресурси. Навіть незначні кліматичні зміни призводять до великих збитків. Під кліматом слід розуміти багаторічний режим погоди, зумовлений сонячною радіацією, її перетворенням у діяльному шарі земної поверхні та пов’язаною. з ними загальною циркуляцією атмосфери й океану і є характерним для певної місцевості. Тоді як погода — це фізичний стан атмосфери в конкретний проміжок часу в конкретному районі. Овочівники часто використовують поняття мікроклімату. Овочівництво, використовуючи ресурси клімату, може розвиватися у двох напрямах: через вибір оптимальної зони для виробництва (зональна спеціалізація) або шляхом поліпшення мікроклімату (використання південно-західних схилів, лісосмуг, куліс, споруд закритого ґрунту).

Проаналізуємо структуру посівних площ ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області.

Таблиця 2.2.1. Структура посівних площ ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Проаналізувавши дані таблиці 2.2.1., можна зробити висновок, що найбільшу частку в структурі посівних площ займає пшениця озима — 25,12%, 27,35%, 15,96% відповідно у 2007,2008,2009 рр. Трохи меншу частку займає пшениця яра — 14,18%, 3,24%, 10,74% відповідно у 2007,2008,2009 рр. Частка ячменю ярого порівняно з 2007 роком — 9,72% і 2008 роком — 10,09% у 2009 році зросла до 24,31%. Найменшу частку у 2007,2008,2009 рр. займають: овес (1,22%, 1,34%, 0,24%), картопля (0,02%, 0,02%, 0,12%), овочі відкритого грунту (0,02%, 0,02%, 0,04%.).

Проведемо аналіз посівної площі урожайності та валового збору овочів відкритого грунту в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області.

Таблиця 2.2.2. Аналіз посівної площі, урожайності та валового збору овочів відкритого грунту в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Аналізуючи таблицю можна зробити висновок, що площа посіву овочів відкритого грунту у 2007,2008 рр. була незмінною і становила 0,5 га, а в 2009 році становила 1 га, що в порівнянні з 2007 роком збільшилась на 100%.

Урожайність овочів у 2009 році, порівняно з 2007 роком зменшилась на 66,22%. А валовий збір, у 2009 році, порівняно з 2007 роком зменшилась на 32,43%

2.3 Продуктивність праці і рентабельність овочівництва

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступень прибутковості підприємства і характеризує рентабельність.

Рентабельність — це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Підприємство рентабельне, якщо суми виторгу достатня не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.

Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, а для визначення фактичної - фактичні.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності. [3, с. 525]

Проаналізуємо економічну ефективність виробництва овочів в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області.

Таблиця 2.3.1. Економічна ефективність виробництва овочів в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Згідно даних таблиці 2.3.1. можна зробити висновок, у 2009 році повна собівартість 1 ц реалізованої продукції, порівняно з 2007 роком, зросла на 41,6% і становить у 2007 році - 761,7 грн, у 2008 році - 239 грн., у 2009 році - 1079 грн. Така ситуація у 2009 році пояснюється тим, що повна собівартість, порівняно з 2007 роком зменшилася на 42,7% і кількість реалізованої продукції зменшилася на 59,6%. Стосовно прибутку, то вже з 2008 року спостерігається зниження прибутку, порівняно з 2007 роком на 7600 грн., а у 2009 році спостерігається збиток, що становить -14 400 грн.

Рівень рентабельності в 2007, 2008 рр. становить 0,26 і 0,20 відповідно. А у 2009 році було нерентабельним, так як отримало значні збитки в ці роки. Ціна реалізації 1 ц продукції овочів у 2009 році порваняно з 2007 роком збільшилась на 60,5% і становить 200 грн., 286,1 грн., 321,05 грн. на 1 ц відповідно у 2007,2008,2009 роках.

Прослідкуємо динаміку продуктивності праці у виробництві овочів.

Таблиця 2.3.2. Аналіз динаміки продуктивності праці у виробництві овочів в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

За даними таблиці 2.3.2. можна зробити висновок, що вартість валової продукції овочів відкритого грунту у 2009 році, порівняно з 2007 роком зменшилась на 32,4% і становить у 2007 році - 2323,97 грн., у 2008 році - 2889,3 грн., у 2009 році - 1570,25 грн. Вартість валової продукції на 1 середньорічного працівника зменшилася у 2009 році, порівняно з 2007 роком на 31,7%. Виробництво продукції одним середньорічним працівником майже не змінилося, лише на 0,8% у 2009 році, порівняно з 2007 роком.

Собівартість продукції є найважливішим показником економічної ефективності її виробництва. Від рівня собівартості продукції залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання, конкурентоспроможності продукції.

Собівартість продукції - один з найважливіших показників економічного аналізу. У ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати матеріально — технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції. Проаналізуємо рівень і динаміку виробничої собівартості 1 ц основних видів продукції підприємства.

Таблиця 2.3.3. Рівень і динаміка виробничої собівартості 1 ц овочів, грн. в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Проаналізувавши дані таблиці 2.3.3. можна зробити висновок, що у 2009 році, порівняно з 2007 роком виробництво овочів зменшилося на 32,4%. Виробнича собівартість всієї продукції у 2009 році порівняно з 2007 роком зменшилася на 40,3%. У 2007 році вона становила — 31 тис. грн., а у 2008 р. — 34 тис. грн., і у 2009 р. — 18,5 тис. грн. Виробнича собівартість 1 ц продукції у 2009 році, порівняно з 2007 роком зменшилася на 11,7% і становить у 2007 році - 837,8 грн., у 2008 році - 739,1 грн., у 2009 році - 740 грн.

Щоб дослідити структуру собівартості 1 ц овочів, на жаль, немає даних, тому в наступній таблиці буде досліджуватися структура собівартості в загальному по рослинництву.

Таблиця 2.3.4. Структура собівартості рослинництва в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

До таблиці 2.3.4. можна зробити висновок, що витрати підприємства в 2008, 2009 роках зросли, порівняно з 2007 роком і становлять у 2007році - 3687,9 грн., в 2008 році - 5517,9 грн., в 2009 році - 5147,4 грн.

Досліджуючи окремі роки, то в 2007 році найбільшу частку із загальної суми витрат становлять витрати на оплату праці - 24,48%, а найменше — на інші матеріальні витрати — 1,30%.

У 2008 році найбільшу частку займають мінеральні добрива — 56,64%, а найменшу на електроенергію — 6%.

У 2009 році найбільшу частку займають мінеральні добрива — 35,8%, а найменшу електроенергія — 0,74%.

3. Проект збільшення виробництва овочів та підвищення їх економічної ефективності

3.1 Інтенсифікація овочівництва

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва — це такий спосіб його розвитку, при якому додаткові інвестиції забезпечують приріст продуктивності підприємства.

Основним напрямом збільшення виробництва овочів і підвищення їх ефективності є інтенсифікація овочівництва на основі впровадження комплексної механізації виробничих процесів, нових високопродуктивних сортів овочевих культур, пристосованих до механізованого вирощування, широкої хімізації і меліорації земель. Важливим фактором підвищення економічної ефективності овочівництва є зрошення, яке забезпечує приріст урожайності в 2,8 — 4,8 рази. [23]

Одним з найбільш дієвих факторів інтенсифікації овочівництва є широке і швидке впровадження нових конкурентоздатних сортів і гетерозисних гібридів, пристосованих до грунтово-кліматичних умов відповідних зон України.

Зрошення є невід'ємним елементом технології вирощування овочевих культур. Пояснюється це високою вимогливістю більшості видів овочів до вологи. Дуже серйозною проблемою є регулярний контроль за якістю води, що використовується для зрошення.

Овочеві культури, як уже зазначалося, виносять з ґрунту багато поживних речовин і помітно знижують родючість його, якщо під них не вносити добрив. Саме тому під овочі обов’язкове систематичне внесення органічних і мінеральних добрив. Найбільш ефективні органічні добрива на опідзолених середньоі важкосуглинкових ґрунтах у зоні достатнього зволоження. [23]

Внесення органічних добрив посилює мікробіологічну діяльність у ґрунті і збагачує приземний шар повітря на вуглекислий газ. Під овочеві культури вносять такі органічні добрива: гній, перегній, пташиний послід, торфокомпости, гноївку. Різні види органічних добрив характеризуються неоднаковим вмістом поживних речовин. [24]

Таблиця 3.1.1. Визначмо показники рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

За даними таблиці 3.1.1. можна зробити висновок, річні витрати виробництва на 1 га с-г угідь у 2009 році, порівняно з 2007 роком збільшилися на 8%. Вартість основних виробничих фондів на 1 га с-г угідь у 2009 році, порівняно з 2007 роком збільшились на 204,8%. Це пояснюється збільшенням вартості основних виробничих фондів у 2009 році на 209,3%, порівняно з 2007 роком. Вартість основних і оборотних фондів на 1 га сільськогосподарських угідь збільшилась на 100% у 2009 році, порівняно з 2007 роком, через збільшення вартості основних і оборотних фондів на 105,24%. Щільність поголів'я на 100 га сільськогосподарських площ ВРХ у 2009 році, порівняно з 2007 роком зменшилося на 80%, а свиней у 2009 році, порівняно з 2007 роком збільшилося на 80%

Визначимо результативні показники інтенсифікації сільськогосподарського виробництва у підприємстві

Таблиця 3.1.2. Розрахунок результативних показників інтенсифікації в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

Згідно даних таблиці 3.1.2. можна зробити висновок, що інтенсивність результативних показників була не високою, адже урожайність овочів у 2009 році, порівняно з 2007 роком знизилась на 66,22%, надій на 1 середньорічну корову знизився на 72,9%, а вартість валової продукції на 1 га с.-г. угідь підвищилась на 41,6%, а вартість валової продукції овочів на 1 га, с.-г. угідь зменшилась на 66,3%.

Визначимо показники економічної ефективності інтенсифікації сільськогосподарського виробництва

Таблиця 3.1.3. Розрахунок показників економічної ефективності інтенсифікації в ТОВ «Агрофірма Дружба» Яготинського району Київської області

До даних таблиці 3.1.3. можна зробити висновок, що вартість валової продукції на 1 середньорічного працівника у 2009 році, порівняно з 2007 роком збільшилися на 48,1%, а на 1 грн. витрат виробництва у 2009 році, порівняно з 2007 роком збільшилася на 35,36%.

Виробнича собівартості 1 ц продукції овочів у 2009 році, порівняно з 2007 роком зменшилася на 15,3%.

У 2007 році був деякий прибуток (0,11 грн.), а вже з 2008 року і в 2009 році спостерігалися збитки — -0,71, -0,58 грн. на 1 га с.-г. угідь відповідно.