Характеристика сільського господарства Ковельського району

Характеристика сільського господарства Ковельського району

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження сільського господарства

1.1 Сільське господарство — як галузь народногосподарського комплексу

1.2.Короткий історичний аналіз розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні

1.3 Методика дослідження сільського господарства Розділ 2. Умови і чинники формування та розвитку сільського господарства Ковельського району

2.1 Природно-географічні чинники

2.2 Суспільно-географічні чинники Розділ 3. Особливості територіальної організації сільського господарства Ковельського району

3.1 Функціонально-галузева структура

3.2 Функціонально-територіальна структура

3.3 Функціонально-управлінська структура Розділ 4. Проблеми і оптимізація розвитку сільського господарства Ковельського району

4.1 Проблеми функціонування сільського господарства району

4.2 Перспективи і напрямки подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва району Висновки Список використаних джерел

ВСТУП Актуальність: сільськогосподарське виробництво — одне з найважливіших і життєво необхідних галузей господарства, від розвитку якої значною мірою залежать дальші успіхи економіки країни, зростання добробуту народу. Розвиток аграрного сектору є одним з основних чинників стабілізації соціально-економічних відносин як в країні загалом, так і в регіонах зокрема.

Продукція сільського господарства і товари, що виробляються з сільськогосподарської сировини становить значну частку у фонді особистого споживання, тому надіне забезпечення країни продовольством і сільськогосподарською сировиною є важливим соціально-економічним завданням.

Результати опрацювання статистичної інформації засвідчують відмінності в розвитку сільського господарства окремих регіонів, що зумовлює актуальність дослідження проблем та виявлення основних ефективних шляхів цього розвитку (на прикладі Ковельського району).

Метою дипломної роботи є дати загальну характеристику сільського господарства та зробити детальний аналіз розвитку сільськогосподарського виробництва Ковельського району.

Досягнення визначеної мети зумовили необхідність виконання в роботі таких завдань:

— дати загальну характеристику сільського господарства, як галузі народного господарства;

— зробити короткий історичний аналіз розвитку сільського господарства в Україні;

— розвинути методологічні та методичні основи дослідження сільськогосподарського регіону;

— визначити і охарактеризувати основні умови і чинники, що впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва Ковельського району;

— простежити особливості територіальної організації сільського господарства Ковельського району;

— окреслити і проаналізувати основні проблеми розвитку сільськогосподарського виробництва району;

— виявити напрямки і перспективи подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва Ковельщини.

Об'єктом дослідження виступають особливості функціонування сільськогосподарського комплексу в ринкових умовах.

Предмет дослідження — розвиток сільського господарства досліджуваного адміністративного району, умови і фактори його формування, структура та визначення проблеми та основних напрямків його територіальної організації.

При виконанні дипломної роботи використовувались слідуючі методи економіко-географічного дослідження:

— порівняльно — географічний;

— статистичний;

— літературний;

— картографічний;

— структурного аналізу;

— графічний;

— історичний.

Методологічною основою для викладання теоретичних питань даної теми слугували праці таких вчених, як М.Д. Пістуна, М. М. Паламарчука, П. В. Луцишина, О.Г. Топчієва та ін.

Фактологічну основу дослідження склали матеріали Державного комітету статистики, Головного управління статистики у Волинській області, Управління статистики у Ковельському районі, звіти сільськогосподарських підприємств Ковельського району, дані з мережі Internet.

Результатами дослідження можуть бути використані в педагогічній діяльності у вищих навчальних закладах, школах на уроках географії. Схеми і карти можуть використовуватись як наочні посібники.

Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дипломної роботи — 66 сторінок, основний текст займає 56 сторінок. Список використаних джерел із 38 найменувань міститься на 4 сторінках.

сільське господарство ковельський

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження сільського господарства

1.1 Сільське господарство — як галузь народногосподарського комплексу Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування — перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на сільське господарську продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність сільськогосподаоської праці.

Залежно від територіальної диференціації та соціально-економічних факторів утворюється відповідна спеціалізація тих чи інших сільськогосподарських районів. Відбувається обмін продуктами спеціалізації. Іншими словами, у даній сфері господарства розвивається територіальний поділ праці. Його принциповою особливістю у сільському господарстві є те, що він відрізняється насамперед переважанням зональної (територіальної) спеціалізації перед іншими видами. Зональну та приміську спеціалізацію, а також систему територіальних зв’язків, покладених в основу формування різних аграрно-територіальних комплексів, можна назвати критерієм виявлення територіального поділу праці у сільському господарстві.

Основною формою територіальної організації сільського господарства є аграрно-територіальні комплекси — це спосіб функціонування сільськогосподарського виробництва (в окремих господарствах або їх територіально споріднених поєднаннях), що дає змогу раціонально використовувати природно-господарський потенціал території.

Зональні АТК — це певна система територіальних формувань сільськогосподарських підприємств, що характеризується порівняно стійким поєднанням галузей і вироблених продуктів у виробничо-територіальних типах господарств природно-економічної зони, які склалися на основі найновіших технологічних процесів та раціональних виробничих зв’язків. Домінуюча роль у формуванні таких АТК належить територіальним поєднанням природних умов при їх взаємодії із соціально-економічними факторами.

До приміських АТК належать ті, в основі формування яких чільне місце посідають економічні фактори. У таких АТК виробництво малотранспортабельних продуктів зумовлене насамперед попитом міського населення або рекраційних мігрантів.

Виявити особливості та рівень раціональності територіальної організації АТК можна лише внаслідок аналізу його функціонально-галузевої і територіальної структур. Ці дві категорії перебувають у діалектичній єдності, перша з них розкриває виробничий зміст АТК, а друга — форми територіального зосередження сільськогосподарського виробництва у межах цього АТК.

Основними елементами функціональної структури сільського господарства є головні, допоміжні і підсобні галузі. Головні або галузі спеціалізації визначають виробничо-територіальний тип сільськогосподарських підприємств. Вони, як правило, є високотоварними і зумовлюють увесь організаційний лад господарства: структуру посівів, стада, засобів виробництва, розподіл та основу кваліфікацію кадрів. Інколи це може бути лише одна галузь, а частіше — дві-три і більше галузей.

Додаткові галузі також виробляють товарну продукцію, раціонально доповнюють спеціалізовані, сприяють підвищенню ефективності використання земельних і трудових ресурсів, відходів провідних галузей. У багатьох районах і господарствах вони є головними, але на значних територіях — додатковими (плодівництво, баштанництво, коноплярство тощо).

Підсобні галузі, як правило, обслуговують місцеві господарчі потреби і не дають товарної продукції (ремонтні майстерні, колгоспні електростанції, млини, кормовиробництво, робоче конярство тощо).

Територіальна структура сільського господарства — це співвідношення різних форм аграрно-територіальних поєднань у процесі розвитку територіального поділу праці і комплексоутворення. Сільськогосподарське районування — важливий метод економіко-географічного аналізу та генералізації сільського господарства, що дає можливість визначити найзагальніші внутрішні відмінності окремих галузей або всього комплексу виробництва, виявити недостатньо використані можливості дальшого розвитку і поліпшення розміщення сільського господарства на значних територіях [27;34].

Основною таксономічною одиницею сільськогосподарського районування є зональний аграрно-територіальний комплекс. В межах областей та адміністративних районів АТК подані лише окремими елементами територіальної структури сільськогосподарських районів і підрайонів, ареалів виробничих типів, їх окремих видів та виробничих частин.

Сільськогосподарський район — це система сільськогосподарських підприємств, які займають порівняно значну частину територіального зонального аграрно-територіального комплексу і характеризуються стійким поєднанням у виробничо-територіальних типах господарств лише головних (спеціалізованих) галузей.

Сільськогосподарський підрайон — частина території сільськогосподарського району, що має систему виробничо-територіальних типів підприємств, які відзначаються стійким поєднанням та одноманітністю додаткових галузей.

Ареал сільськогосподарських підприємств — це невелика суцільна територія, що охоплює групу виробничо-територіальних типів з однаковим, переважно зональним, поєднанням головних і допоміжних галузей, зумовленим місцевими відмінностями природно-економічних умов.

Сільськогосподарське підприємство — територія якогось господарства, де сформувалися відповідний виробничо-територіальний тип і вид сільського господарства на основі поєднання їх виробничо-територіальних частин.

Найменшою таксономічною одиницею (елементом) територіальної структури АТК є виробнича частина сільськогосподарського підприємства (бригада, ферма, відділення тощо).

Сільське господарство розвивається і розміщується на певній території відповідно до територіальної диференціації двох головних груп факторів: природних і соціально-економічних.

Територіальні відмінності природного середовища є умовою, що найрізкіше територіально диференціює сільське господарство. Вплив природних умов і ресурсів на цю галузь — не прямий, а опосередкований відповідним суспільним ладом, рівнем розвитку продуктивних сил і науково-технічним прогресом.

Тому незаперечний той факт, що територіальні поєднання природних умов і ресурсів зумовлюють так звану природну продуктивність праці, яка виражається у різних витратах живої праці на виробництво 1 ц продукції, у коливанні показників собівартості продукції та середньої багаторічної врожайності різних культур. Зрозуміло, відмінності в цих показниках не можна пояснити лише впливом природних умов, однак сумніву немає, що цей вплив суттєвий.

Конкретний аналіз ступеня відповідності природних умов і ресурсів вимогам сільського господарства необхідно розглядати не взагалі, а в розріз відповідних природних (найчастіше зональних) і аграрно-територіальних комплексів, а також навіть окремих спеціалізованих підприємств [14;27].

Природні умови впливають на сільське господарство усією своєю сукупністю, що має зональні особливості, проте їх можна розчленувати на елементи природного комплексу і виявити вплив кожного окремо. Зональні особливості природних умов і ресурсів випливають з величини і фізико-географічного положення досліджуваної території.

На ефективність розміщення і спеціалізації сільського господарства особливо великий вплив мають кліматичні умови, ґрунти, рельєф місцевості та водні ресурси. Земля, тепло і волога — головні природні ресурси, що зумовлюють можливість вирощування тих чи інших культур у кожній конкретній місцевості. Земля — основний засіб виробництва, предмет та знаряддя праці у сільському господарстві. Вона має чудову властивість — родючість, а можливість постійного її підвищення при правильному обробітку є реальною основою для інтенсифікації сільського господарства.

Великий вплив на розвиток сільського господарства мають агрокліматичні ресурси. Це сукупний потенціал сонячного світла, тепла й атмосферної вологи, які становлять матеріальну основу клімату. Найчастіше використовують такі показники:

а) суму активних температур повітря — показник загальної забезпеченості території, який залежить від дат переходу середньодобових температур через 0? С. Вони зумовлюють теплові пояси;

б) тривалість вегетаційного періоду, тобто суми активних температур за період вегетації. Це середньодобові температури вище 5? С;

в) тривалість періоду інтенсивного розвитку рослин (у днях), який визначається датами переходу середньодобових температур через 10? С;

г) тривалість періоду найбільшої теплозабезпеченості рослин — це кількість днів з середньодобовими температурами, вищими за 15? С.

Для оцінки запасів вологи використовують:

а) кількість річних та ефективних опадів, або продуктивної вологи (в мм), що безпосередньо використовується рослинами у метровому шарі грунту;

б) коефіцієнт транспірації - відношення кількості спожитої рослиною вологи за період вегетації до маси сухої речовини;

в) коефіцієнт зволоженості - відношення суми річних опадів до випаровування за рік;

г) гідротермічний коефіцієнт — відношення опадів до суми температур, збільшеної в 10 разів (за вегетаційний період);

д) «стиглість грунту», що визначається датами весняного відтаювання грунту до глибини 10 см, тобто формуванням м’якопластичного стану.

На ефективність територіальної організації сільськогосподарського виробництва значно впливає також рельєф місцевості, що виявляється у розміщенні і конфігурації сільськогосподарських угідь, роботі сільськогосподарських машин, характері меліоративних робіт, розміщенні врожайності сільськогосподарських культур, конфігурації сільських доріг і сільських населених пунктів.

Велике значення мають нахили поверхні (крутизна схилу), що впливають на умови стоку води, зволоженість, інтенсивність змиву грунтів та утворення ярів.

До найважливіших сучасних соціально-економічних факторів територіальної організації сільського господарства належать:

— потреби держави на певні види, асортимент і обсяг сільськогосподарської продукції;

— кількість, якість землі та рівень її сільськогосподарської освоєності;

— розміщення населення, характер розселення і рівень використання трудових ресурсів, впливає насамперед чисельність і густота сільського населення, які через продуктивність праці зумовлюють зростання обсягу сільськогосподарського виробництва, його спеціалізацію, комплексності та можливості організації території. При цьому враховують особливості природного і механічного руху, вікова і професійна структура, характер територіальної локалізації. Аналіз статево-вікової структури сільського населення дає змогу визначити середньорічну чисельність працездатних людей, їхню професійно-кваліфікаційну структуру.

Іншим важливим аспектом аналізу трудових ресурсів села є рівень і структура зайнятості не лише за адміністративними районами, а й за окремими типами господарств. Рівень зайнятості характеризує їх участь у виробництві і сфері послуг, особистому сільському господарстві [26;34].

— рівень інтенсивності сільського господарства. Інтенсифікація означає додаткові затрати засобів виробництва, а в деяких випадках і живої праці на ту саму земельну площу. Виявити територіальні відмінності в рівні інтенсивності можна лише на основі врахування системи економічних показників. Головним таким показником є вартість основних виробничих фондів і величина поточних виробничих затрат (без амортизації) на одиницю земельної площі (для всього сільського господарства) і на 1 га орних земель (для землеробства). Територіальний аналіз рівня інтенсивності сільського господарства проводиться для вивчення його впливу на рівень економічної ефективності галузі. Таким показником є детальніше зростання рівня сільськогосподарського виробництва, зокрема врожайності, продуктивності праці, рівня рентабельності, чистого доходу на 1 га посівної площі й умовну голову худоби та одиницю відповідного виду продукції на 100 гривень усіх витрат, на 1 га сільськогосподарських угідь і на 1 умовну голову худоби.

— рівень розвитку транспорту і транспортно-географічне положення — фактор, що впливає на територіальну організацію сільського господарства. Чим більша протяжність шляхів сполучення і вища густота на території транспортних засобів, тим кращі можливості для інтенсифікації сільського господарства, розширення його сфери зв’язків з іншими галузями, для поглиблення територіального поділу праці. Галузі сільського господарства з погляду транспортабельності продукції можна поділити на такі групи:

а) галузі, що дають найбільш транспортабельну продукцію (свинарство, вівчарство вовняного напряму, виробництво олійних культур при переробці насіння на олію, тютюнництво тощо);

б) галузі, продукція яких значно дорожчає при далеких перевезеннях внаслідок порівняно малої вартості в одиниці маси, або потребує перевезення і зберігання при низьких температурах у спеціальній тарі. Такими галузями є зернове господарство, м’ясне скотарство, птахівництво, картоплярство, плодівництво, баштанництво. Це галузі з середньою транспортабельністю;

в) галузі, продукція яких при далекому перевезенні дуже різко дорожчає або яку зовсім не можна перевозити на великі відстані, оскільки вона дуже швидко псується (продукція овочівництва, ягідництва, плодівництва, молочного скотарства тощо).

Економічна політика має пряме відношення до темпів інтенсифікації, спеціалізації, концентрації й економічної ефективності аграрного виробництва. Вона найчастіше виявляється у сільському господарстві через систему заготівель продуктів і капіталовкладень. Система заготівель особливо наочно виявляється у сільському господарстві через ціни і здійснення відповідних заохочувальних засобів, спрямованих на матеріальне стимулювання виробництва різних видів продукції.

1.2 Короткий історичний аналіз розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні

Україна має сталі традиції ведення сільського господарства, які розпочалися у часи Київської Русі, знайшли свій розвиток у господарюванні вільних козаків на так званих зимівниках, де виробництво було орієнтовано на ринок, і які, власне, були тим, що зараз називають фермою. В перші роки після звільнення від кріпацтва при чисельності населення близько 14 млн. осіб Україна збирала до 400 млн. пудів зерна, а за 1892−1900 рр., коли населення зросло на 72%, середній валовий збір зерна становив на 85,9% більше.

Перед першою світовою війною населення України налічувало 28,4 млн. осіб, з яких 80,7% мешкало в сільській місцевості і на кожного з них припадало понад 1,2 га, або загалом 23,9 млн. га посівів. При цьому зернові становили 88,3% усієї посівної площі, а після визволення селян з кріпацтва зернових у структурі посівів було навіть понад 97%.

Така структура посівів зумовила те, що Україна в межах царської Росії була основним продуцентом зерна. Так якщо в 1913 р. в 50 губерніях Російської імперії було зібрано 4260,2 млн. пудів зерна, то в Україні - 1185,7 млн. пудів, або 27,8% загального обсягу. При цьому значна частина урожаю була вивезена за межі України. У цілому в 1913 році було вивезено 198,1 млн. пудів п’яти культур: жита, пшениці, вівса, ячменю, зернобобових.

Природно, що обсяги виробництва конкретних видів рослинницької продукції залежить від розмірів посівних площ, динаміку змін яких по окремих культурах в Україні з 1913 по 1990 р. і за останні сорок років XX ст. можливо побачити за даними табл. 1.1.

За даними статистики, з 1913 по 1957 р. загальний приріст посівних площ всіх категорій господарств України становив 4314 тис. га, або 15,4%. За ці роки рослинництво України перетворилося з переважно зернової галузі в багатогалузеву систему, в результаті чого серед зернових основу посівів становила озима пшениця — зростання на 39,1% і кукурудза — зростання майже у 3,2 рази, а серед технічних культур найбільше зросли площі посіву під соняшником (майже у 13 разів) та цукровими буряками (майже в 2,3 рази). Але з 1960 р. зміни посівних площ відбувалися дещо інакше (див. табл.1.1.).

Посівні площі окремих культур в Україні, тис. га. Таблиця 1.1.

Отже, загальна площа посіву зернових після 1960 р. була найвищою у 1980 р. — майже 16,5 млн. га і на початку ХХІ ст. зменшилась до 13,6 млн. га, або на 17,2% відносно 1980 р. Найбільшу площу посіву кукурудзи відмічено у 1960 р., в той період, коли цю культуру примушували сіяти з рішенням керівництва колишнього Союзу. Найбільші площі посіву ячменю зафіксовано у 2000 р. становили майже 180% до посівних площ 1960 р., а посівні площі таких культур, як зернобобові та цукрові буряки, технологія вирощування яких більш складна порівняно з іншими культурами, внаслідок недостатнього технічного забезпечення значно скоротилася і по зернобобових, наприклад, було всього трохи більше четвертої частини посівів 1990 р [13;27].

Зміни виробництва м’яса в Україні дзеркально відображають зміни виробництва зерна, а також скорочення поголів'я всіх видів сільськогосподарських тварин. Так якщо в 1990 р. загальна кількість великої рогатої худоби перевищила показник 1940 р. більш ніж у 2 рази, то в ХХІ ст. поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз та коней було меншим, ніж у 1940р. При цьому порівняно з 1990 р. поголів'я великої рогатої худоби скоротилося більш ніж у 2 рази, в тому числі корів — на 40%, свиней — у 2,5 рази, овець і кіз — майже в 5 разів, птиці - майже у 2 рази.

Зі зменшенням чисельності поголів'я тварин і птиці відповідно скоротилося виробництво м’яса (в забійній вазі). Виробництво яловичини скоротилося майже на дві третини, а м’яса птиці - майже вдвічі.

Порівняння виробництва молока в ХХІ ст. з 1960 р. показує перевищення середнього надою на 54,5% і зменшення валового виробництва майже на 3,4% внаслідок значного скорочення поголів'я корів, а порівняно з показниками 1990 р. свідчить про зниження середньої продуктивності на 54 кг і зниження валового виробництва на 44,3%.

Отже, ми бачимо, що зміни посівних площ окремих культур, їх урожайності, валових зборів, виробництва продукції тваринництва характеризуються їх зростанням до 1990 р. при зниженні всіх показників у ХХІ ст., за винятком соняшнику — головної експортної культури на цей час.

У цілому, за оцінкою Міністерства аграрної політики України, валова продукція сільського господарства країни в ХХІ ст. становила лише 48,5% до відповідного показника 1990 р.

Зміна співвідношення сільського і міського населення України віддзеркалює загальносвітові тенденції, що зумовлені історичною логікою розвитку суспільства, яка потребує формування промисловості при зниженні потреб робочої сили на селі внаслідок поліпшення технології виробництва сільськогосподарської продукції, а також притаманне Україні в останні роки перевищення в сільській місцевості природної смертності над народжуваністю.

Перехідний період від системи планового ведення сільського господарства до вільного ринку характеризується значним скороченням виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції.

1.3 Методика дослідження сільського господарства Вивчення формування і розвитку сільського господарства є складним багатогранним процесом, що потребує цілого комплексу взаємопов'язаних методів, які становлять методику даних досліджень.

У методиці вивчення розвитку сільського господарства можна виділити кілька етапів. На першому етапі дослідження відбувається збір матеріалів і даних про об'єкт дослідження, а саме — статистичних, цифрових, літературних та ін. При цьому застосовуються такі наукові методи як:

— спостереження — це науково організований процес врахування фактів про розвиток сільського господарства та збору на його основі вихідних даних;

— історичний метод застосовувався для дослідження розвитку сільського господарства в історичному аспекті. Тому що сучасне сільське господарство країни чи окремого регіону не можна вивчити і зрозуміти, не вивчивши процесів його зародження, еволюції і трансформації. Розвиваючись протягом століть воно постійно міняється, вбирає нові, більш досконалі форми і лишається застарілих, що утратили свою колишню значущість;

— картографічний — застосовується на початкових етапах дослідження, дає змогу наочно побачити взаємодію і розміщення галузі сільського господарства з відмінностями природно-економічних умов. Найбільше значення мають карти, що розвиваються просторові зв’язки природи, населення і господарства (передусім сільськогосподарської діяльності).

Також на першому етапі дослідження оцінюємо природно-ресурсний і соціально-економічний потенціали району, визначаємо вплив кожного з них на сільськогосподарське виробництво. Особливу увагу при оцінці природних чинників слід приділити клімату, адже основні його чинники — тепло, світло, волога — впливають на підбір сільськогосподарських культур. Від них певною мірою залежить урожайність культур і якість сільськогосподарської продукції. Від забезпеченості району водними ресурсами залежать масштаби виробництва сільськогосподарських культур, поєднання галузей сільського господарства, доцільність меліорації земель (зрошення, осушення)…Дуже важливо оцінити різні типи і різновиди ґрунтів, поширених на території району.

Важливе місце в дослідженні відводиться соціально-економічним чинникам — особливостям розселення, чисельності населення району, густоти та співвідношення міського та сільського населення.

Також при дослідженні сільського господарства слід враховувати стан і використання трудових ресурсів, вони, як правило, впливають на характер розміщення, типи і розміри сільськогосподарських підприємств, а також можливість і обсяги розширення існуючих. Тому необхідно встановити загальну кількість трудових ресурсів, їх статевовікову структуру, типи і чинники зростання.

На другому етапі досліджується галузева, територіальна і управлінська структура сільського господарства на основі опису статистичних і літературних даних.

Головна увага на даному етапі приділяється вивченню сучасного стану розвитку сільського господарства в районі, рівень спеціалізації концентрації виробництва, форми власності і т.д. З’ясовується економічна ефективність окремих галузей. Зокрема враховуються такі показники: посівні площі, їх структура і розміщення, кількість і структура поголів'я худоби і птиці, обсяги валового виробництва сільського господарства.

Для цього використовуються такі методи:

— статистичний — дає змогу проаналізувати кількісно не лише динаміку досліджуваного явища, а й відобразити аспекти функціональної та елементи територіальної структури сільськогосподарського виробництва в певний момент і в певному місці;

— порівняльно-географічний метод дослідження, тобто зіставлення, порівняння різних типів сільського господарства, його галузевої структури, типів підприємств з зв’язку з відмінностями природних і соціально-економічних умов;

— метод сільськогосподарського районування, дає можливість глибше пізнати територіальні відмінності в розміщенні і спеціалізації сільського господарства, зокрема встановити основні елементи його територіальної структури на досліджуваній території;

— математичні методи для кількісного описання аналізу окремих аспектів розвитку сільськогосподарського виробництва (урожайності, власного виробництва продукції і т.д.). Даний метод ґрунтується на використанні статистичної інформації[27].

Особливу роль у дослідженні відіграє заключний етап — формування кінцевих результатів з висновками і конкретними пропозиціями. Ця частина роботи спрямована на виявлення основних проблем в розвитку сільськогосподарського району, розвитку шляхів ліквідації диспропорцій, визначення основних напрямків і перспектив дальшого розвитку і територіальної організації сільського господарства.

Завершальний етап ґрунтується на використанні методу структурного синтезу, що дає можливість логічного об'єднання одержаних результатів, що дає можливість охарактеризувати сільськогосподарське виробництво в цілому, сформувати висновки і рекомендації щодо вдосконалення його територіальної структури.

Такими чином, дослідження сільськогосподарського району є багатоетапним процесом, найбільший ефект при дослідженні якого дасть комбіноване застосування всіх згаданих методів.

РОЗДІЛ 2. Умови і чинники формування та розвитку сільського господарства Ковельського району

2.1 Природно-географічні чинники Територіальні відмінності природного середовища є умовою, що найрізкіше територіально диференціює сільським господарством. Саме поєднанням природних ресурсів і умов зумовлюють природну продуктивність сільськогосподарської праці.

З усього комплексу природних умов і ресурсів на ефективність розміщення і спеціалізації сільського господарства особливо великий вплив мають кліматичні умови, грунти, рельєф місцевості та водні ресурси. Отже, характеризуючи природні умови і ресурси можна відзначити, що Ковельський район знаходиться у центральній частині Волинської області, в зоні Західного Полісся. Загальна площа району становить 1723 км.

Клімат.

Територія м. Ковеля становить 52,31 тис. км, а населення — 65 777 чол., відноситься до Ковельського району, який розташований на річці Турії - правій притоці Прип’яті. Районним центром є місто Ковель — вузол автомобільних та залізничних шляхів, які проходять на Брест, Луцьк, Сарни, Київ, Львів, Хелм, Володимир-Волинський, Камінь-Каширський та інші міста. Сам Ковельський район розташований в центральній частині Волинської області, яка розміщена на крайньому північному заході України.

Клімат даної місцевості аналогічний клімату Волині і визначається впливом Атлантичного океану і характеризується помірною континентальністю порівняно з іншими регіонами України. Атлантичні повітряні маси, які значно поширені взимку, несуть з собою потепління та відлигу (рис 1.1.).

Перехід від однієї пори року до другої відбувається поступово, але стан ландшафтів, процесів і явищ у них досить контрастний за сезонами.

Зима більш м’яка, хмарна, з частими відлигами. Під час відлиги тане сніг, іноді повністю. Але через деякий час сніговий покрив встановлюється знову. В окремі зими це може повторюватися кілька разів. Внаслідок цього іноді на поверхні грунтів утворюється льодова кірка. Промерзають грунти в середньому до 60−70 см, залежно від типу грунту і характеру зими.

Весна затяжна, нестійка, з частою зміною холодної і теплої погоди. У березні ще холодно, часто бувають від'ємні добові температури, а в окремі роки температура знижується до −20… −25 С. У квітні і травні при швидкому підвищенні температури іноді трапляються значні її зниження, що негативно позначаються на сільськогосподарських культурах. Вода довго стоїть у пониззях, наповнює річки, що заливають заплави долин [1;30;32].

Наприкінці березня у північних районах значні площі покриті водою. Середня тривалість сніготанення — 15−20 днів. З переходом наприкінці квітня до сталих температур понад 10 С пов’язаний інтенсивний ріст більшості рослин, а також середні строки сівби теплолюбивих сільськогосподарських культур.

Літо тепле, але не жарке, дощове. Характерним явищем є грози, які в цю пору бувають 5−7 разів на місяць, іноді супроводжуються градом.

Перехід від літа до осені поступовий, з частим поверненням теплої погоди. Перша половина осені суха і тепла. Похмура і дощова погода настає наприкінці жовтня. У листопаді починає випадати сніг.

За рік тут переважна більшість опадів випадає у вигляді дощу (78−80%) і тільки 20−25% у вигляді снігу. Більший відсоток опадів припадає на теплу половину року (квітень-жовтень), а мінімум — на червень-липень. Іноді бувають зливи. Випаровуваність тут не перевищує 400−450 мм.

Річний радіаційний баланс становить 1700−1800 МДж/м2. Кількість сонячних годин зростає із заходу на схід від 1500 до 1800 год. на рік.

Вегетаційний період триває від другої декади квітня до третьої декади жовтня.

У загальних рисах клімат території характеризується такими багаторічними даними:

— сума активних температур за період з середньодобовою температурою понад 10 С дорівнює 2400−2500 С;

— безморозний період досить тривалий і становить 153−165 днів, а тривалість періоду з середньодобовою температурою 5 С-205−210 днів, понад 10 С — 100−105 днів;

— середня температура повітря за рік становить 7 С, найхолоднішого січня — 5 С, а найтеплішого липня — 18 С. Найнижча температура (абсолютний мінімум) — 35−39 С буває в січні-лютому. Найвища (абсолютний максимум) досягає 36−39 і припадає на липень-серпень;

— сума річних опадів становить 540−640 мм, а за період з середньодобовою температурою повітря понад 10 С — 330−380 мм;

— середня висота снігового покриву за зиму (середня з максимальних декадних висот) становить 12−14 см.

У цілому кліматичні умови території сприятливі для діяльності людини, зокрема для сільського господарства.

Рельєф.

Важливим чинником для розвитку сільського господарства є рельєф. Територія Ковельського району розташована в межах Волино-Подільської плити Руської (Східно-Європейської) платформи, фундамент якої складений із сильно дисколованих кристалічних вулканогенно-осадових порід архей-протерозою. Глибина залягання кристалічного фундаменту вимірюється від перших сотень метрів до 2−3 км. Інтенсивно розмита поверхня фундаменту перекривається потужною товщею різновікових осадових теригенно-карбонатних утворень кембрійського, ордовицького, силурійського, девонського, кам’яновугільного та крейдового періодів. Палеогенові відклади мають незначне поширення.

На крейдових відкладах, потужність яких зростає зі сходу на захід і верхня частина яких розчленована давньою ерозією, поширені переважно четвертинні відклади. Четвертинні відклади суцільного поширення беруть безпосередню участь у будові рельєфу, є материнською породою для грунтів, впливають на режим грунтових вод та рослинний покрив.

Дана територія знаходиться у лісостеповій природнокліматичній зоні. Ця зона являє собою підвищене, сильно порізане річковою і болотно-балковою сіткою лесове плато із складним хвилястим рельєфом, основну роль у створенні якого відіграли ерозійні процеси.

Тут відносна висота, тобто різниця у висоті балок, становить 40−60 м. Значне підвищення плато і є однією з основних причин його великої розчленованості балковою річковою сіткою.

Особливістю рельєфу є дуже розвинутий мікрорельєф у вигляді западин і дрібних підвищень між ними в умовах високих ерозійних водорозділів.

Тут багато видовжених западин, блюдець, понижень. Такий рельєф вкрай несприятливий для сільськогосподарського виробництва, сприяє виникненню ерозійних процесів і зниженню родючості грунту.

Флювіальний рельєф представлений річковими долинами, ярами і балками. В будові долин переважають заплави. Флювіогляційний рельєф представлений долинами стоку льодовикових вод.

Своєрідність природи цієї зони — у поєднанні в її межах різних типів ландшафтів, розвинутих в однакових кліматичних умовах:

— широколистянолісовий із сірими і темно-сірими лісовими грунтами, що утворилися на її підвищеннях;

— власне лісостепових з чорноземами опідзоленими і реградованими, які представлені фрагментарно збереженими широколистяними лісами, що виділяються на тлі сільськогосподарських угідь;

— лучно-степових з чорноземами типовими (глибокими, лучно-чорноземними грунтами, цілком перетвореними на орні угіддя). У річкових долинах поширені лучні й болотні ландшафти, які займають порівняно з попередніми меншу площу.

У формуванні основних ландшафтних рис велика роль належить ерозійно-акумулятивній морфоскульптурі, в утворенні якої важливе місце належить процесам площинної і глибинної ерозії, зсувних і посадочним процесам, акумуляції, розвиненому в окремих районах карсту.

Останнім часом досить поширеними стають несприятливі геологічні процеси. Зокрема, зсуви внаслідок підрізання заплави; суфозійні просадки внаслідок інтенсивної втрати вологи з систем підземних інженерних комунікацій (водопроводу, каналізації і теплотрас); переущільнення та перезволоження грунтів, а отже зміна їх механічного й хімічного складу.

В цілому ж це зона інтенсивного сільськогосподарського виробництва, урбанізації на базі промисловості, великих територіально-виробничих комплексів, переважного розвитку літніх видів оздоровчого і пізнавального відпочинку.

Природні умови і в першу чергу клімат, рельєф, геологічна будова і гідрогеологічні особливості обумовили основні риси гідрографічні сітки на території Ковельського району представлена річками Турія і Стохід та їх притоками Чорна, Рудка, Воронка, Бобрівка, Ставкова, Суха, Шкуратська, Широка.

Турія — одна з основних водних артерій Ковельського району, що перетинає його з півдня на північ. В межах району Турія тече в широкій заплаві, тільки подекуди високі тираси стискають заплави. Довжина річки В цілому становить 202 км, площа водозбору 2969 км, загальний спад 69 м. Річка бере початок з болота біля с. Затурці на висоті 218 м над рівнем моря. В басейні річки Турія налічується 137 річок загальною довжиною 837 км, проте лише 15 із них мають довжину понад 10 км. Швидкість течії річки невелика. Води річки використовуються для господарських цілей, риборозведення.

Другою по величині річок є річка Стохід — типова поліська річка з дуже повільною течією, заболоченими заплавами і нечітко вираженими корінними берегами. Долина річки повністю розміщена в межах Волинського Полісся. Починається вона поблизу верхів'я річки Турії в великому болотному масиві біля с. Семеринське Локачинського району. Від витоків до с. Угли Ковельського району Стохід тече в широкій заболоченій долині з пологими берегами. Від с. Угли річка різко повертає на північний захід, а її долина стає вужчою, але з численними озероподібними розширеностями. У басейні річки Стохід налічується 144 річки, з яких 12 довжиною понад 10 км, 132 — менше 10 км.

Стохід належить до річок змішаного живлення з переважанням снігового. Мутність води невелика. Води річки використовуються на зрошення, сільськогосподарське водопостачання [1;30].

Малі річки району протікають в основному по закарстованих водозборах, а тому в їх живленні беруть участь карстові води. Вода в річках слабо мінералізована і може використовуватись для сільськогосподарського виробництва і зрошення. В річки району впадає 108 різної довжини струмків, які в основному протікають по природних кормових угіддях, балках і болотах. В посушливі роки струмки пересихають.

В районі нараховується 31 водоймище, 24 озера. Більшість водойм знаходиться в незадовільному стані, заросли болотною рослинністю, замулені. Всі озера району мають сприятливі умови для розведення риби, водоплавної птиці.

Рослинний і тваринний світ.

Багата і різноманітна рослинність району. Тут поширені ліси, луки, болота, торфовища. Світ рослин дає паливо і сировину; ліси — деревину, плоди; тисячі рослин, чагарникових і трав’янистих — лікарську і технічну сировину; луки, пасовища — кормова база тваринництва.

Ліси займають підвищені ділянки району і становлять 58,7 тис. га або 31,5% від площі району. Серед дерев найбільш поширеною є сосна. Тут вона використовується як деревина, а бруньки використовують в народній медицині. Також поширені дубово-соснові ліси. Як похідні, тимчасові форми виростають березові ліси на місцях соснових та широколистяно-соснових лісів після вирубу останніх. Зустрічаються інші породи дерев — осика, граб звичайний. На сильно зволожених землях, в заплавах рік, по берегах озер росте вільха. Вільха постачає грунт азотистими добривами. Деревину має легку, тверду, використовується у теслярстві.

Крім деревини ліси багаті на гриби (білі, маслюки, опеньки, лисички, підберезники, зелениці) і ягоди (чорниці, ожина, суниці, малина). Велике значення мають лікарські рослини — звіробій, чистотіл, обліпиха, череда та інші.

У долинах і заплавах річок переважає лучна рослинність (тимофіївка, очерет звичайний, хвощ багновий), яка використовується на корм худобі у вигляді сіна чи зеленої маси.

Багатий і різноманітний тваринний світ Ковельського району. Типовими представниками його є заєць — русак, косуля європейська, кабан, лисиця, білка.

В районі нараховується біля 200 видів птахів. Є тут солов'ї, зяблики, дрозди, лелеки, сови, журавлі та багато інших.

В річках та озерах району водяться такі риби, як щука, лящ, карась, окунь, плітка.

Основним з основних природних чинників розвитку сільського господарства є грунтові умови, що визначають вибір районів для виробництва тієї чи іншої культури; цей вибір залежить від вмісту в грунті гумусу, особливостей механічного складу, структури, реакція грунтового розчину і інші.

Грунти.

У межах території поширені такі грунти: торф’яно-болотні і торф’яно-низинні, чорноземи, опідзолені, легкосуглинкові на лесових породах і їх змиті різновиди, сіро-опідзолені, супіщані і легко суглинні на лесових породах і їх змиті різновиди. Грунти у природному стані зустрічаються рідко. Вони неодноразово трансформувались, штучно насипались, осушувались. Грунти містять багато хімічних забрудників і побутового сміття (рис. 1.2.).

Останнім часом дуже характерною тенденцією є самовільне захоплення порівняно не використовуваних земель (пустирі, заплави річок, землі навколо автодоріг і т.д.) та облаштування їх під дачі.

Дана тенденція зумовлена економічними негараздами у державі і несе у собі значну для здоров’я населення, адже грунти, що прилягають до великих підприємств та автострад, містять суттєво підвищенні концентрації багатьох забруднюючих речовин, більшість з яких є концерогенними (наприклад, свинець та його солі). Крім того із освоєнням цих ділянок пов’язані і певні економічні проблеми для держави, зокрема в галузі водокористування, адже такі «несанкціоновані дачники» використовують для поливу своїх ділянок воду з колонок міського водопроводу. Дана вода ніяк не обліковується, а значить не оплачується, тому списується як безповоротні втрати води в системі водопроводу.

Багатство і своєрідність природи Ковельського району викликає необхідність її збереження. В районі посилилась увага щодо раціонального використання природних ресурсів і охороні навколишнього середовища. Розробляються і затверджуються заходи по посиленню охорони природи. За даними крупномасштабних обстежень грунтів в господарствах району нараховується 5333 га еродованих і 10 308 га ерозійно небезпечних земель, які піддаються вітровій ерозії. На цих землях проводять комплексні агротехнічні і лісомеліоративні заходи по захисту землі від вітрової ерозії. З агротехнічних заходів по боротьбі з вітровою ерозією на органічних землях проводять, безвідвальний обробіток, проводять вапнування грунтів, вносять підвищені дози органічних і мінеральних добрив на піщаних та глинисто-піщаних грунтах, заорюється люпин на сидерат.

З кожним роком все більше ускладнюється охорона та використання прісної води. Головні забруднювачі - це промислові та побутово-комунальні установи і підприємства, а також склади отрутохімікатів і мінеральних добрив, які розміщують біля водних джерел. Особливо непокоїть стан річки Турії.

З головних забруднювачів району слід виділити льонзавод, крохмальний завод, комбінат молочних продуктів. Стічні води крохмального заводу містять таку кількість шкідливих речовин, що у 540 раз перевищує допустимі норми. В межах водоохоронних зон недостатньо застосовується протиерозійна агротехніка грунтозахисної сівозміни. В деяких господарствах э ділянки біля річок і водойм, де розорюються землі до межі річки, чим збільшується і прискорюється процес замулювання і забруднення.

Стан ведення лісового господарства також потребує покращення.

Отже, природно-географічні умови і фактори в цілому сприяють розвитку сільськогосподарського виробництва, різноманітної спеціалізації його. Земельні ресурси району є значними, але рілля в структурі земельних угідь становить 1/3 частину, що є в цілому недостатнім для розвитку сільськогосподарського виробництва.

2.2 Соціально-економічні чинники Соціально-економічні фактори в широкому розумінні є визначальними в розвитку і розміщенні сільськогосподарського виробництва. Під їх впливом часто формується тип господарства, що дуже відрізняється від посівного в певній природній зоні.

Розміщення населення, характер розселення і рівень використання трудових ресурсів у широкому соціальному розумінні є одним з найголовніших факторів у територіальній організації промисловості і сільськогосподарського виробництва, розвитку різних сторін науково-технічного прогресу.

Існує залежність між чисельністю і густотою населення, рівнем господарського розвитку території та її спеціалізацією і територіальним поділом праці. Зростання чисельності населення є запорукою дальшого розвитку продуктивних сил, збільшення виробництва матеріальних благ і духовних цінностей для задоволення зростаючих потреб трудящих. Особливості процесу урбанізації, розселення, забезпечення трудовими ресурсами — важливий фактор розвитку сільського господарства.

Характеризуючи демографічну ситуацію Ковельського району, ми бачимо, що станом на 01.01.2010 р. в районі кількість наявного населення становила 40 787 осіб, в тому числі 8612 осіб припадало на міське, 32 175 осіб — сільське.

Районна система розселення охоплює 93 населений пункт, з них 91 — сіл, 2 — селища міського типу — Голоби і Люблинець. Районним центром є місто Ковель.

Найкрупнішою одиницею територіально — адміністративного устрою є районний центр Ковель, який виконує адміністративно — господарські функції.

Густота населення в Ковельському районі становить 24 осіб/км.

Природний приріст в районі від'ємний, тому що смертність переважає над народжуваністю і становить відповідно 18,1 та 15,5 осіб на 1000 жителів.

Аналізуючи статево-вікову структуру населення Ковельщини, ми бачимо, що станом на 2009 рік кількість чоловіків становить 19,3 тис. осіб. З них 4,0 тис. осіб проживає в міських поселеннях, а 15,3 тис. осіб в сільських.

Кількість жінок більша і становить 22,0 тис. осіб. В селах проживає 17,4 тис. осіб, решта припадає на міське населення [31;32].

В процентному співвідношенні частка жінок складає 53%, чоловіків — 47%.

Розподіл населення за основними віковими групами, характеризує рис. 2.1.

Рис. 2.1. Розподіл постійного населення за основними віковими групами (станом на 1.01.2009р.)

Тобто, з даної діаграми, ми бачимо, що кількість населення, в працездатному віці найбільша і становить 56,1% (або 23 185 осіб).

Співвідношення між віковими групами у віці молодшому за працездатний та старшому за працездатний майже однакове і становить 8 321 особа та 9 823 особи відповідно.

Саме аналіз статево-вікової структури дає нам змогу визначити середньорічну чисельність працездатного населення, але може бути задіяне в сільськогосподарському виробництві.

Також важливим аспектом аналізу населення є рівень і структура зайнятості.

Характеризуючи рівень і структуру зайнятості населення Ковельського району, ми бачимо, що станом на 01.01.2010 року кількість зайнятих в різних сферах економічної діяльності становить 6153 особи, з них в промисловості займають 918 осіб, сільському господарстві - 1259 осіб, будівництві - 101 особа, невиробничій сфері - 3875 особа або 4,9% населення.

Важливим соціально-економічним фактором розвитку сільського господарства є розвиток транспорту, що дає можливість класифікації сільського господарстві, розширення його сфери зв’язків з іншими галузями народного господарства, для поглиблення територіального поділу праці.

Ковельський район займає дуже вигідне транспортно-географічне положення, бо розміщений на перехресті європейських торгових шляхів. Через Ковельщину проходять найкоротші шляхи між Києвом, Варшавою або Берліном, що створює передумови для міжнародного співробітництва.

Районний центр — м. Ковель являється великим залізничним вузлом, який з'єднує Волинь з найбільшими містами України, близького і далекого зарубіжжя.

Провідними видами транспорту є автомобільний залізничний. Районний центр має сполучення з усіма населеними пунктами району, з обласним центром і сусідніми районами. На долю залізничного транспорту припадає більше половини всіх вантажних перевезень. Через територію району проходять залізничні колії: Ковель — Ківерці - Луцьк, Ковель — Камінь-Каширський, Ковель-Сарни, Ковель-Ягодин-Варшава, Ковель-Брест, Ковель-Володимир-Волинський — Рава-Руська. Ще дає можливість підтримувати тісні економічні, торговельні та інші зв’язки як з сусідніми районами Волинської області, так і з більш віддаленими регіонами, в тому числі зарубіжними країнами.

Отже, розвиток транспортної системи Ковельського району має важливе значення для розвитку сільського господарства.

Також важливими чинниками в розвитку сільського господарства є потреби держави і рівень сільськогосподарської освоєності землі.

Рівень сільськогосподарської освоєності землі в Ковельському районі достатній, оскільки із загальної площі району в 173,4 тис. га на сільськогосподарські угіддя припадає 94,7 тис. га або 54,6%, з яких рілля займає 54,5 тис. га, багаторічні насадження — 0,5 тис. га, сінокоси — 14,98 тис. га, пасовища — 24,8 тис. га. Враховуючи те, що територія Ковельського району покрита великими лісовими масивами і має густу мережу озер та річок.

Отже, соціально — економічні фактори можуть посилювати або послаблювати вплив природних відмінностей в умовах виробництва на результати господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.

РОЗДІЛ 3. Особливості територіальної організації сільського господарства Ковельського району

3.1 Функціонально — галузева структура Виробництвом сільськогосподарської продукції в Ковельському районі займаються як крупнотоварні підприємства, фермерські господарства так і господарства населення, проте основним виробником залишається саме господарства населення, якими виробляється понад три чверті загального обсягу продукції.