Проблеми морально-етичного виховання молоді

Вступ

В складних умовах державотворення нагальною справою української спільноти виступає проблема виховання нової генерації. Переорієнтація світоглядних позицій, значні втрати духовних цінностей у суспільстві вимагають удосконалення шляхів формування у молоді якісно нового мислення, розумово-вольової активності та високого рівня моральної свідомості.

Головним засобом реалізації соціально-педагогічних потреб виступають культурні здобутки нації, які розглядаються у контексті загальносвітового культурологічного процесу. Залучення особистості до гуманістичних традицій поколінь найбільш актуалізується у старшому шкільному віці, коли в учнів виникає потреба морального осмислення навколишньої дійсності, інтенсивного характеру набувають пошуки власної програми життя. Проблема морально-етичного розвитку школярів загострюється внаслідок широкого розповсюдження відеомереж, які пропагують низькопробні взірці масової культури, негативно впливають на нестійку психіку молодих людей, збуджують її, викликають відповідні поведінкові реакції.

Проблеми морально-етичного виховання молоді

Проблеми морально-етичного виховання молоді на сучасному етапі розвитку українського суспільства є вельми актуальними. У вирі кардинальних змін (політичних, соціальних, економічних) відбувається перегляд вартісних набутків, стрімка переоцінка цінностей. Дуже важливою державною проблемою наразі є не розгубити духовні надбання, не замулити криниці неперехідних істин, загальнолюдських вартостей, прадавніх культурних традицій, які українське суспільство виробило впродовж віків свого існування в загальнокультурному контексті. У цьому напрямку й варто спрямовувати виховну роботу в освітніх закладах.

Проблема виховання духовності й моральності у молоді - є особливим предметом розгляду суспільства. Її постійна присутність у ідеологічному, інтелектуальному, культурному полі пояснюється тим, що вона не має однозначного й остаточного вирішення, її розуміння й розв’язання залежать великою мірою від соціально-економічного, культурного стану суспільства. Особливо ця проблема актуалізується у час трансформацій, коли кардинально змінюються не лише вимоги до освіти й виховання, а саме суспільство, його структура, організація, ідеологія. Саме ці процеси спостерігаємо сьогодні в Україні.

Трансформаційні зміни властиві і сучасній цивілізації, яка сьогодні живе в складних умовах глобалізації, інтеграції, з одного боку, а з іншого — має в своєму складі суспільства, що орієнтуються на локалізацію, релігійну винятковість, збереження й захист патріархальних канонів, на консервацію історичних соціокультурних реалій.

Всі ці процеси призводять до кризових ситуацій у державі, глибинних протиріч, катаклізмів та потрясінь. Вони спровокували такі явища, як різка поляризація раніш однорідного суспільства, невпевненість у майбутньому, соціальну тривожність, агресивність і жорстокість, нігілізм, скептицизм. Загострилась ситуація з такими соціальними хворобами як туберкульоз, СНІД, наркоманія, алкоголізм.

Діти живуть, зростають в нестабільних умовах, в умовах кризи в сфері книговидання, кіновиробництва, зменшення кількості бібліотек, музеїв, та збіднення їх фондів, зменшення мережі позашкільних навчальних закладів, навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. На цьому тлі виникають такі явища, як дитяча праця, торгівля дітьми, дитяча проституція, бездоглядність і бродяжництво тощо.

Всі ці процеси є результатом соціальної нестабільності, недієвості регулятивних механізмів, невизначеності програм кардинального реформування суспільства у гуманітарно-культурній сфері.

Хоча духовність і моральність людини — це не лише психологічні й педагогічні проблеми, а великою мірою суспільні, соціальні, все ж потрібно підкреслити, що у їх вирішенні надзвичайне місце належить психолого-педагогічній науці, процесу виховання, системі освіти.

Їхнім завданням, проблемою є максимальне пом’якшення цих болісних процесів, максимальне обмеження, нівелювання негативних впливів, збереження і плекання духовно-ціннісних засад розвитку особистості, не спонтанне реагування на гуманітарний хаос у суспільстві, а розробка моральних орієнтирів і духовних засад виховання дітей та молоді.

Основою морального виховання є етика. Етика (від гр. ethikaзвичка, норов, звичай) — наука, об'єктом вивчення якої є мораль. Як філософська наука, етика уже з давньої доби відігравала роль «практичної філософії». В етиці вирізняють два види проблем: по-перше, питання про те, як має поводитися людина (нормативна етика), і, по-друге, теоретичні питання про походження і сутність моралі.

Мораль — це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у суспільстві. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах суспільного життя — у праці, побуті, політиці, науці, в сімейних, особистісних, колективних, міжнаціональних та міжнародних стосунках.

В основі змісту морального виховання лежать загальнолюдські морально-духовні цінності. Загальнолюдські морально-духовні цінності - це набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної приналежності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки і життєдіяльності окремої людини або певних спільнот.

Національні моральні цінності - це історично зумовлені і створені народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але вирізняють певні національні прояви, своєрідності у поведінці і є основою соціальної діяльності людей певної етнічної групи.

Проблема формування моральних якостей усе частіше привертає увагу філософів, педагогів, психологів, соціологів. Це пов’язане головним чином з деморалізацією життя суспільства, викликаного складними демократичними процесами та недостатньою моральною культурою молодого покоління. І як результат — нетерпимість, агресивність у судженнях, діях молоді, що призводять до конфліктів, деструктивних проявів, які провокують криміногенну ситуацію, сприяють появі агресивності, жорстокості, грубості, байдужості, пасивності.

Необхідність посилення морально-етичного виховання зумовлюється, перш за все, складністю й суперечливістю політичних та економічних процесів, що обумовлюють як позитивні, так і негативні зміни в сфері професійної діяльності.

Відомий український вчений І. Бех зазначав, що мораль постає як практично-оціночний спосіб ставлення людини до дійсності, вона регулює поведінку людей із позиції ставлення принципового протиставлення добра і зла, належного і бажаного.

Серед властивостей, які характеризують морально-етичну сферу особистості, психологи виділяють, в першу чергу, гуманність, відповідальність, сумлінність, порядність, справедливість, повагу до себе та інших людей, тактовність, культуру поведінки та мовлення.

Під гуманністю (від лат. humanus — людяний) розуміють обумовлену моральними нормами й принципами систему настанов особистості на загальнолюдські цінності. У вираженій формі гуманність суб'єкта проявляється в групах високого розвитку, де вона є способом встановлення таких міжособистісних відносин, коли кожен член колективу ставиться до іншого, як до себе самого, і, навпаки, до себе, як до іншого.

Ш. Амонашвілі зазначає, що принцип гуманності вимагає від людини дотримуватись таких вимог: гуманно ставитися до іншої людини; поважати її права; доводити до свідомості конкретну мету спільної діяльності; не принижувати честь та гідність; поважати право людини бути індивідуально неповторною.

Відповідальність як морально-етична якість характеризується здатністю суб'єкта до контролю над діяльністю й самоконтролю згідно із суспільно припустимими нормами та правилами. У роботах В. Оржеховської підкреслюється, що істотний вплив на прийняття відповідальності за успіх чи невдачу спільної діяльності групи людей, здійснює їх згуртованість, близькість ціннісних орієнтацій, емоційна ідентифікація.

М. Боришевський пише: «Для відповідальної людини властива висока вольова регуляція дій, така людина здатна осмислювати й з урахуванням можливих наслідків обирати той або інший варіант поведінки.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень показав, що для моральної людини важливого значення набуває сумлінність. Страх перед зовнішнім покаранням не може бути джерелом моральної поведінки, проте сумлінність допомагає дотримуватись суспільно моральних вимог заради власної гідності. Сумлінність розкриває духовну силу людини. Із сумлінністю пов’язується порядність особистості. Як морально-етична якість порядність характеризується прагненням дотримуватись суспільних норм поведінки, знаходити спільну мову та інтереси з різними людьми, виявляти повагу до думок та прагнень інших членів суспільства.

Серед морально-етичних якостей дослідники виділяють справедливість як здатність особистості швидко зорієнтуватися в непередбаченій ситуації, уважно, терпляче й доброзичливо вислухати думку інших, зважити на всі позитивні й негативні фактори.

Справедливість — це не тільки вміння вислухати іншу людину, але й прагнення об'єктивно оцінити її дії, вчинки, навіть якщо внаслідок цього доведеться змінювати свою власну думку.

Досліджуючи особливості вияву справедливості в поведінці, М. Боришевський звертає увагу на повагу особистості до себе та інших людей. Якщо справедливість відображає готовність критично оцінити свої наміри, плани, дії, відмовитися від недоцільного рішення, то повага до себе та інших передбачає уміння підтримати свій авторитет, зважити на думку й авторитет іншої людини. Особистість, яка поважає себе та інших людей, розуміє мотиви їх вчинків і поведінки.

Як зазначає Г. Нікіфоров, перше правило, якого необхідно дотримуватись, виявляючи повагу до себе та інших, закликає говорити мовою партнера, мова повинна бути зрозуміла всім суб'єктам спілкування. При цьому важливого значення набуває культура мовлення.

Така культура передбачає вживання правильних виразів, чіткість вимови, позбавлення мови від зайвих слів.

Ефективне спілкування та взаємодія в суспільстві неможливі без підкреслення значимості партнера, прояву поваги до нього. Це один із найважливіших, фундаментальних принципів конструктивної особистісної взаємодії. Така позиція заснована на тактовності, обумовленої потребою в повазі та визнанні переваг іншої людини. В. Оржеховська підкреслює: «Тактовна людина якщо й укаже на помилку партнерові, проте зробить це не з метою принизити іншу особистість, а віднайти правильний шлях розв’язання нагальної проблеми». Тактовність відображає повагу до іншої людини, намагання ненав’язливо допомогти їй у розв’язанні складних завдань.

Дослідники зазначають, що тактовність значною мірою обумовлюється внутрішньою культурою особистості. Тактовність вимагає прояву культури поведінки й поваги до інтересів, проблем партнера. Культура поведінки та мовлення характеризує вміння й навички спілкування з людьми різного рівня соціально-психологічного розвитку, що мають різний життєвий і професійний досвід. Культурні люди мають яскраво виражену орієнтацію на цінності суспільної моралі. Багатство й різноманітність життєвого досвіду людини, як правило, позитивно позначається на культурі її мовлення та поведінки. Така культура виявляється в тактовному тоні висловлювань і реакцій на дії партнера по спілкуванню, у правильному розумінні інших людей та ефективній взаємодії з ними.

Таким чином, вивчення психологічної характеристики морально-етичних якостей особистості дозволило виділити їх моральну спрямованість вчинків або поведінки особистості. Означені якості характеризуються здатністю людини дотримуватись суспільно-моральних норм і принципів за несприятливих обставин життєвих перешкод, надавати перевагу морально належному перед аморальною спокусою.

Отже, зміст морального виховання становлять такі якості особистості: гуманність, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків, людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтернаціоналізму, материнства, екологічна і правова культура.

Ввічливість — шанобливість, привітність, доброзичливість, прагнення не завдавати неприємностей іншим, готовність прийти на допомогу.

Уважність — чуйність щодо старших і молодших, готовність допомогти людям, які тебе оточують.

Скромність — відсутність прагнення виділятися у колективі зовнішнім виглядом, поведінкою, похизуватися успіхами, стриманість, простота.

Тактовність — розуміння стану іншої людини, її переживань, прагнень, вміння не нав’язувати свою думку, знайти потрібний тон у спілкуванні.

Чуйність — чутливість, щире ставлення до інших, допомога з власної ініціативи, вміння зрозуміти настрій іншого, відвернути від неприємних думок.

Делікатність — особлива м’якість у спілкуванні, допомогти вийти із даної ситуації, не підкреслюючи своєї зверхності.

Моральні основи культури поведінки в колективі: своєчасне і точне виконання вимог колективу, повага до своїх друзів, скромність в оцінці свого внеску в загальну справу.

Пунктуальність і відповідальність — своєчасне і точне виконання своїх обов’язків, доручень, точність у справах, бережливе ставлення до часу інших, розумне використання кожної хвилини, сумлінність, звичка доводити розпочату справу до кінця.

Дисциплінованість і організованість — виконання правил учнів на уроках, під час перерви, в громадській діяльності, швидке й точне виконання розпоряджень учителів, вміння спокійно вислуховувати зауваження, швидко виправляти недоліки, організованість у виконанні-доручень.

Культура взаємин у праці: вміння узгоджувати свої дії з діями інших, утримування в чистоті робоче місце, допомога товаришам, бережливе ставлення до результатів праці своєї та інших.

Культура мовлення: ясність, виразність, вживання ввічливих слів, спокійні інтонації, міміка, жести, що супроводять мовлення, вміння уважно слухати співрозмовника, прагнення до збагачення словникового запасу.

Культура зовнішнього вигляду: охайність, акуратність в одязі й зачісці, зібраність і підтягнутість, естетика жестів, поз і ходи, наявність хорошого смаку.

Провідні якості моральності формуються в ранньому дитячому віці на основі так званого «соціального успадкування». Вирішальну роль у цьому процесі мають відіграти батьки: їх власна поведінка на засадах високої моральності, цілеспрямований вплив на особистість дитини і закладають основи моральних чеснот особистості.

Морально-етичне виховання полягає у:

— вихованні у молоді почуття власної гідності, честі, свободи, рівності, працелюбності, самодисципліни;

— формуванні моральної культури особистості, засвоєнні моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань;

— прищепленні етики відносин та культури стосунків.

Моральні норми формують зміст вчинків, визначають, що саме слід робити, як реалізуються у поведінці вимоги моральні.

Завдання морально-етичного виховання — роз’яснювати суть моральних цінностей.

Моральне виховання виступає провідним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Морально-духовні цінності кожної особистості є її найбільшим надбанням. Тому й оцінювати людину передусім необхідно за рівнем сформованості моральних цінностей.

Завданнями морального виховання є оволодіння нормами і правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблення умінь і навичок моральної поведінки, адекватної поведінки у процесі суспільних відносин.

Вирішальною умовою формування морально-етичних якостей є цілеспрямована багатоаспектна і всебічна діяльність у контексті цілісного самоусвідомлення особистості.

Мета конкретизується через систему завдань, a саме:

— пробудження бажання бути моральною;

— розгляд християнських цінностей як основи розвитку суспільно значущих рис і якостей особистості;

— формування в дітей та молоді моральної свідомості на основі організації моральних стосунків дітей через їх включення в стихійну або спеціально організовану діяльність;

— формування розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань про сенс і мету життя людини;

— вироблення етико-естетичного ставлення до життя й до своєї життєдіяльності;

— формування моральної культури, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

— розвиток чеснот і позитивних моральних якостей, спонукання до самовдосконалення;

— підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний саморозвиток;

— подолання кризових станів дитинства, новоутворень, що виникли у психіці дитини під впливом антисоціальних проявів, контркультури або культури андеграунду.

Загалом питання, що таке духовність лежить за межами педагогічної науки, це філософська, метафізична категорія, як і моральність. Але для педагогічної науки вкрай важливо педагогізувати ці категорії, аби знати достеменно, які орієнтації, уподобання, якості й переконання виховувати у дітей та молоді.

Академія педагогічних наук як наукова установа представляє напрям духовно-морального виховання з орієнтацією на особистість як головну цінність виховання, на визнання унікальності, своєрідності кожної дитини, її духовного, внутрішнього світу, на гуманізм, повагу до гідності і прав дитини на свободу, щастя, всебічний розвиток, прояв її здібностей як основи всього навчально-виховного процесу. Цей напрям в сучасній педагогічній науці, виростаючи з власного вітчизняного коріння, з творчого спадку К. Д. Ушинського, М.І. Пирогова, С.Ф. Русової, Я. А. Мамонтова, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, активно засвоює, переосмислює і плідний зарубіжний досвід М. Монтессорі, Р. Штайнера, С. Френч, науковий доробок А. Маслоу, К. Роджерса. Е. Фрома, В. Франка, Кольберга та інших.

моральний етичний виховання Цей науковий напрям ліг в основу державної політики в галузі освіти, реформування й модернізації освітнього простору, Національної доктрини розвитку освіти. Науково-методичне обґрунтування та науково-методичний супровід сучасної освіти лежить саме в гуманістично-антропологічній, особистісно-орієнтованій спрямованості. Вона приділяє велику увагу розвитку культури особистості, її духовного світу, який розглядає як багатство інтелектуального, морального й емоційного потенціалу особистості. В цій концепції велике значення надається гуманітарній складовій і, на жаль, недостатня увага приділяється формуванню наукової раціональності, науковому світосприйманню.

Крім того, в сучасній педагогічній науці є також чітко позначені позиції щодо духовно-морального виховання як розвитку національно-християнсько-релігійних цінностей, поєднання релігійних і патріархально-консервативних засад. Така концепція, яка відображає теологічне, трансцендентне світосприйняття, активно підтримується й стимулюється представниками церкви й віднедавна ініціюється й на вищому державному рівні.

Перш за все необхідно починати з суспільної, соціальної сфери — визнання державою пріоритетності освіти та виховання дітей та молоді взагалі і духовно-морального виховання як основи всього освітнього процесу. Це може бути тоді, коли держава визначиться з своїм напрямом руху. Гідність людини, її порядність, право на свободу вибору, разом з її відповідальністю мають стати основою державотворчої діяльності.

Не менш важливою позицією, пов’язаною з першою, є правове підґрунтя для утвердження моральності та духовності суспільства. Порядок у суспільстві, розгалужена система права, моральність влади, піклування про духовний розвиток громадян пом’якшить гостроту проблеми. Адже право — це мораль в дії. Коли суспільство регулюється на основі правових засад, значно легше вибудовується процес виховання, знімаються болючі проблеми.

Висновок

Проблеми молоді завжди привертали увагу вихователів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Гуманізація і демократизація сучасної національної школи висуває на перше місце моральне виховання учнів. Моральна культура сучасної молоді далека від високого рівня. Цинізм, грубощі у спілкуванні з дорослими та ровесниками, жорстокість, нерозуміння високохудожнього мистецтва та навіть небажання його сприймати — усе це, на жаль, притаманне їй. Та й чого ж можна очікувати, коли нас заполонили заокеанські телесеріали, відеофільми, порнографічна продукція. Така «культура» не здатна виховати в молодої людини нічого, крім аморальності та бездуховності. Доводиться навіть констатувати, що в нашому суспільстві панує сьогодні культ насильства і усе це цілеспрямовано «вбивається» у підсвідомість, одурманюючи юні душі.

Метою сучасної школи стає виявлення умов ефективного формування моральної культури школярів.

Проблема відродження моральної культури та духовності підштовхують вітчизняну філософську та педагогічну думку до нового осмислення таких понять, як моральність, моральна культура та моральні цінності.

Моральність — охоплює моральні погляди, переконання, почуття стосунки, поведінку людей. Моральна культура формується на основі моральної свідомості, яка є результатом морального виховання.

Моральне виховання — це виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності. Моральна свідомість — це одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Складовими моральної культури є культура етичного мислення, культури почуттів і культура поведінки, які визначають рівень опанування вихованцем морального досвіду суспільства, спроможність цілеспрямовано й послідовної дотримуватись моральних цінностей, норм, принципів та готовність до постійного самовдосконалення.

Цінності - це певні загальні норми та принципи, які визначають направленість людської діяльності, мотивацію людських вчинків. Істинно доброчинною і мудрою є та людина, яка знає, що таке високі моральні ти духовні цінності і та, котра діє відповідно до них. У сучасному розуміння цінності - це ідеї, норми, процеси, відносини матеріального і духовного порядку, які мають об'єктивну позитивну значимість і здатні задовольняти певні потреби людей. Отже, моральні цінності - одна із форм виявлення моральних ставлень суспільства.

Список використаної літератури

1. Балакірєва О.М. Трансформація ціннісних орієнтацій в українському суспільстві// Укр. Соціум. — 2002. — № 1. — С. 21−32.

2. Бех Й. Д. Психологические основы нравственного развития личности. — К.: Знання, 2002. — 173 с.

3. Библер В. С. Нравственность. Культура. Современность. (Философские раздумья о жизненных проблемах. — М.: Наука, 2000. — 257 с.

4. Дашков А. А. Моральное воспитание в истории педагогики// Учитель. — 2000. — № 2. — С. 11−15.

5. Демиденко В. К. Деякі аспекти морального виховання: Практичний матеріал для керівників, вихователів і вчителів. — К.: Знання, 2005. — 221 с.

6. Донцов А. В. Психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтацій. — К.: Знання, 2005. — 158 с.

7. Дробницкий О. Г. Понятие морали: Историко-критический очерк. — М.: Педагогика, 2004. — 328 с.

8. Дробницкий О. Г. Проблеми нравственности. — М.: Наука, 2007. — 251 с.

9. Дьюї Д. Моральні принципи в освіті. — К.: Знання, 2001. — 174 с.

10. Жуковський В. М. Морально-етичне виховання. — К.: Либідь, 2004. — 536 с.

11. Журба К. Виховання духовної культури підлітків// Шкіл. світ. — 2004. — № 34. — С 22−25.

12. Золотухина Е. В. Современная этика: история и проблеми. — К.: Знання, 2003. — 235 с.

13. Кабалевский Д. Б. Воспитание ума и сердца. — М.: Наука, 2001. — 204 с.

14. Лозова В.І. Теоретичні основи виховання і навчання. — Х.: ОВС, 2002. — 400 с.

15. Машковский И. И. Содружество добра и красоты. — К.: Мистецтво, 2001. — 72 с.

16. Петровский А. В. Проблема развития личности с позиций социальной психологии// Вопросы психологии. — 2004. — № 4. — С. 17.

17. Рікер П. Етика і мораль. — К.: Знання, 2005. — 283 с.

18. Уледов А. К. Нравственное воспитание. — М.: Наука, 2001. — 225 с.

19. Черних В. П. Ціннісні орієнтації студентської молоді в умовах переходу до ринкової економіки// Болонський процес в Україні. — 2005. — № 45. — С. 139−143.

20. Южевич В. Моральне виховання в школі і поза нею// Родина і школа. — 2001. — № 3. — С. 19−22.

21. Яровська О. Як виховати високоморальну особистість// Родина і школа. — 2000. — № 8. — С. 29−32.