Педагогіка Марії Монтессорі

ВСТУП Марія Монтессорі — італійський лікар, педагог, перша італійка, що стала доктором медицини; прославилася розробкою педагогічної методики званої методика М. Монтессорі. Полягає вона на вільному розвитку дітей. На відміну від шкільної системи, де знижується активність дітей, символом цього для неї є «шкільна парта». М. Монтессорі вважала, що головним завданням освіти є підтримувати творчість дітей, забезпечення їх всебічного розвитку: фізичного, духовного, культурного і соціального. Відкрила явище поляризації уваги у дітей. В 1907 році відкрила дитячий садок Casa Dei Bambini (укр. Дім дітей) Не багатьом ученим і педагогам пощастило за життя здобути світове визнання і повагу, як поширюються та реалізуються їхні ідеї. М. Монтессорі належить до таких постатей у світовій педагогіці. Засади М. Монтессорі - педагогіки реалізують М. Монтессорі - дитячі садки, М. Монтессорі - школи. Функціонують вони в країнах Європи, Америки, Азії, Австралії. На початку XX сторіччя такі навчально-виховні заклади діяли в нашій країні, однак згодом у зв’язку з уніфікацією типів освітніх закладів, програм і методів роботи з дітьми, а також через різку критику теорії М. Монтессорі за її невідповідність комуністичній ідеології їх було заборонено. На початку 90-х років XX століття вітчизняну Монтессорі-педагогіку відроджено. Нині в окремих дошкільних закладах України, як і Росії та Білорусії, принцип Монтессорі-педагогіки інтегруються з традиційними для вітчизняної педагогіки виховними та освітніми програмами.

Найактивнішими та найпослідовнішими серед вітчизняних спеціалістів, які започаткували суспільні дошкільні виховання в Україні були О. Дорошенко, Н. Лубенець, С.Русова.

Протягом 1920;1930;х років XX сторіччя багато навчально-виховних установ України широко застосовували елементи технології італійського педагога.

Світове визнання технологія М. Монтессорі здобула завдяки гуманістичному підходу для виховання і навчання дітей, вірі у безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини, засобами її досягнення є не зовнішні впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна «духовна екологія».

Актуальність дослідження: Педагогіка М. Монтессорі залишається актуальною і сьогодні, завдяки гуманістичним підходам до процесу виховання та навчання дітей. Основним завданням педагогіки М. Монтессорі є спонукання дитини до гармонійного всебічного саморозвитку, що відбувається у спеціально створеному педагогом середовищі, у якому дитина займає провід роль, а вихователь лише допомагає їй у цьому.

Педагогічна діяльність Марії Монтессорі була предметом досліджень таких вітчизняних вчених як: В. М. Богуславський, І.М.Дичківської, Б. М. Жебровського, Н. Д. Лубинець, Т.І.Поніманської, С.Ф.Русової, Д. Г. Сороков, К.Є.Сумнітєльного, Ю.І.Фаусек та багатьох інших вчених Польщі, Німеччини, Франції, США та Великобританії, що не лише популяризували ідеї М. Монтессорі, а й втілювали їх на практиці. Для розкриття теми також були опрацьовані праці самої М. Монтессорі .

Мета дослідження: розкрити особливості педагогічної діяльності та ідеї системи виховання М. Монтессорі і використання системи послідовниками в Україні.

Об'єкт дослідження — педагогічна діяльність Марії Монтессорі, щодо навчально-виховного процесу.

Предмет дослідження — педагогічні погляди Марії Монтессорі, щодо навчально-виховного процесу.

Завдання дослідження:

? розглянути життєвий шлях та педагогічну діяльність М. Монтессорі;

? розкрити педагогічні ідеї Марії Монтессорі у сучасних технологіях виховання в Україні;

? виявити вплив системи М. Монтессорі на розвиток освіти в світі та Україні;

? розкрити вимоги до особистості педагога у системі виховання М. Монтенссорі.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ У ДОСВІДІ М. МОНТЕССОРІ

1.1 Життєвий і творчий шлях М. Монтессорі

М. Монтессорі народилася 1870 р. неподалік портового міста Анкона, що на Адріатиці, в сім?ї військового. Батьки її були глибоко релігійними людьми, неухильно дотримувалися католицьких правил і звичаїв. У такому дусі виховувала свою єдину дочку.

Шістнадцятилітньою вона вступила до Технічної школи Мікеланджело Буанарроті з наміром здобути професію інженера. Однак невдовзі її інтереси переорієнтувалися на медицину, і Марія стала студенткою медичного факультету університету. На той час це був ризикований вчинок, оскільки вища освіта жінок не схвалювалася. У липні 1896 року М. Монтессорі отримала (перша серед жінок в Італії) диплом доктора терапії та хірургії Римського університету.

Після закінчення університету вона створила спеціальну школу, а згодом і медико-педагогічний інститут для дітей з бідних сімей і сиріт, де розробила і застосувала різноманітний дидактичний матеріал, який пізніше увійшов в історію як «Золотий матеріал» М. Монтессорі.

М. Монтессорі часто відвідувала притулки для розумово відсталих дітей, обстежувала хворих та відбирала пацієнтів для клінік. Так вона зацікавилася розумово відсталими дітьми, яких на той час утримували в загальних притулках для недоумкуватих. Паралельно з вивченням дитячих хвороб, вона ознайомлювалася зі спеціальними методами «ненормальних» дітей, що наштовхувало її на думку про ефективність «педагогічного лікування» таких форм хвороб як глухота, параліч, ідіотизм, рахіт тощо.

Те, що педагогіка має поєднуватись з медициною в лікуванні хвороб — є практичним наслідком наукового мислення того часу. Марія Монтессорі дотримувалась думки, що розумова недорозвиненість це швидше педагогічна, ніж медична проблема. Так, У 1898 р. на Туринському педагогічному конгресі педагог особливо наполягла на моральному вихованні недоумкуватих. Вона була впевнена, що розумово відсталі діти можуть успішно навчатися, якщо з ними працювати за спеціальною методикою.

З 1899 р. італійський педагог взялась за дуже складну справу — виховання й навчання розумово відсталих дітей, кинутих батьками і взятих під опіку державою. Лікар-педагог почала ознайомлюватись з першими методами виховання дефективних дітей. Так, створюючи свою методику, М. Монтессорі використала праці відомого французького психіатра Пінеля, які займають важливе місце в історії медицини. Гуманістичні ідеї й успіхи у вивченні розумово відсталих дітей стимулювати розвиток суспільної допомоги дітям з обмеженими можливостями.

Упродовж багатьох років М. Монтессорі вивчала досвід Жанна Ітара, який вперше практично довів можливість виховувати і навчати розумова відсталих дітей. Ж.Ітар висунув гіпотезу про те, що медико-педагогічне втручання може ефективно допомогти таким дітям.

На створення системи навчання і виховання М. Монтессорі вплинули також ідеї Едуарда Сегена (1812 -1880) — французького лікаря-педагога, який першим на той час створив цілісну медико-педагогічну систему щодо практичного виховання розумово відсталих дітей.

Детальніше цей досвід італійський педагог вивчала в Лондоні та Парижі, переклала і власноручно переписала, а пізніше у м. Бісетр, де працював Е. Сеген під керівництвом видатних психіатрів П. Пінеля і Ж. Ескіроля, ознайомилася з дидактичними матеріалами Е. Сегена.

Таким чином, створена перша система виховання дітей, яка поєднувала медичні і педагогічні засоби впливу на вихованців і система виховання Ж.Ітара стали основою методики М. Монтессорі. Спираючись на ці методики виховання педагог розробила систему вправ, використання яких мало позитивний результат.

У 1899 — 1901 p. працює в Ортофреничній школі, яка готує викладачів спеціальних шкіл для дітей з фізичними та розумовими вадами. Її педагогічна система базувалась на ідеях вільного виховання, тобто дитиноцентризму, неприпустимості насилля над дитиною, поваги до особистості. Провідною тезою М. Монтессорі є думка про те, що існує особливий світ дитинства і що розвиток дитини підпорядковується законам природи. Перший дошкільний заклад — «Будинок дитини» М. Монтессорі відкрила в 1907 році в Римі (Італія). Досвід роботи був узагальнений в книзі «Метод научной педагогики» (1909), яка викликала жвавий інтерес не лише в Італії, а й за її межами.

У 1922 p. М. Монтессорі була призначена державним інспектором шкіл Італії. З приходом Муссоліні італійський педагог стала вигнанкою і змушена була переїхати до Нідерландів, а потім до Аргентини, Англії, Ірландії. У 1939 р. вона приїхала до Індії і тут відкрила «школи Монтессорі», які існують і сьогодні. В цій країні перекладені та видані її твори: «Всотуючий розум», «Відкриття дитини», «Формування людини» .

Після війни М. Монтессорі повертається до Європи і подовжує читати лекції на Міжнародних курсах у Бельгії, Голландії, Норвегії, Іспанії, Швеції, Пакистані, Цейлоні, Австралії, а також працює лікарем-психіатром.

Система М. Монтессорі була відома також в Росії та Україні, де друкували її книги, досвід висвітлювався в журналах. Ідеї М. Монтессорі використовували Я. Корчак, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Б. Спок, Ш. Амоношвіллі. Тепер в Україні за її методикою працюють дитячі садки та школи. Регулярно проводяться конференції, на яких педагоги та вихователі мають змогу обмінюватись досвідом.

Останні роки життя очолювала Інститут педагогіки ЮНЕСКО в Гамбурзі (Німеччина). В 1952 р. виходить одна із останніх робіт педагога — «Розум дитини», на основі концепції спонтанного розвитку М. Монтессорі виділила основні періоди розвитку людини, вважаючи найголовнішим перший період — від народження до шести років. Педагогічну систему М. Монтессорі успішно застосовують у практичній роботі дитячих садків і початкових шкіл Австрії, Великобританії, Німеччини, Італії, Індії, США, Франції, Японії та багатьох інших країн.

Життя Марії Монтессорі обірвалося в 1952 р. у Голландії, однак її ідеї популярні й нині. У світі існують десятки тисяч шкіл М. Монтессорі (дитячих садків, початкових шкіл, гімназій, ліцеїв), у деяких університетах та інститутах є відділення, які готують Монтессорі вчителів. У США, Голландії налагоджено випуск дидактичного матеріалу М. Монтессорі. З 1929 р. діє Міжнародна асоціація М. Монтессорі «Association Montessori International — AMI», президентом якої до 1952 p. була М. Монтессорі. У 1993 р. було створено Міжнародну альтернативну М. Монтессорі - асоціацію (МАМА), що об'єднувала учених, педагогів практиків України, Росії, Білорусії, Казахстану, які вивчають і застосовують її технологію.

Усе це підтверджує слова російської послідовниці педагогіки М. Монтессорі Юлії Фаусек (1863−1943), яка у 1924 р. писала: Настане час, коли школи М. Монтессорі вкриють мережею всю Європу… «Немає більш інтернаціонального методу виховання дітей, ніж метод М. Монтессорі. Найрізніші діти найрізніших країн у виявах свого інтелектуального розвитку є дітьми однієї нації - дітьми мислячого людства» [8, с. 522].

Аналізуючи життєвий і творчий шлях видатного педагога Марії Монтессорі, можна переконатися, що на формування її особистості вплинули фахівці з різних галузей гуманітарних знань, але основною особливістю цього процесу є її чітка орієнтація на діяльність педагога-новатора. Своєю невтомною працею М. Монтессорі зробила значний внесок у розвиток спеціальної освіти, життя вона присвятила вихованню та навчанню дітей, які мали відхилення у психофізичному розвитку.

1.2 Педагогіка М. Монтессорі

Марія Монтессорі розробила системну методику виховання та навчання дітей, яка базується на загальних педагогічних принципах та методах. Ця методика загально признана у всьому світі та інтернаціональна. Методика М. Монтессорі застосовується в педагогічній практиці більше 100 років та набула популярності практично майже у всіх країнах світу, крім Африки та Східної Європи.

У Монтессорі педагогіку вчителі приходять зі звичайних традиційних навчальних закладів але обов’язкове попереднє навчання у спеціальних центрах чи інститутах М. Монтессорі.

Ідеї педагогіки та філософії Марії Монтессорі базуються на філософських ідеях Жан Жака Руссо, Йогана Генріха Песталоцці, Фрідріха Фребеля, які наголошували, що потенціал дитини може повністю розкритися тільки за умови свободи для дитини та любові до неї.

На відміну від попередників, М. Монтессорі розглядала дитинство не просто як сходинку на шляху зростання людини, вона була певна, що дитина ще до народження має певний внутрішній зародок, який вона називала духовним ембріоном і вірила, що тільки в процесі розвитку цей ембріон може розвинутися.

Для цього потрібні дві умови:

* дитина та її розвиток залежать і знаходяться у постійному взаємозв'язку із навколишнім середовищем. У цьому середовищі однакову роль відіграють і люди, і речі, які оточують дитину.

* дитині потрібна свобода.

Якщо одна з цих умов відсутня, то дитячий потенціал не розкривається повністю і зростання її як особистості може зупинитися.

Не шукайте парт їх немає. Є килимове покриття — можеш лежати. Є низький столик — можеш стояти на колінах. Сидіти теж можеш — є стіл і стільці. Хочеш — стій, хочеш — ходи класом. Треба до туалету — йди. Хочеш перекусити — з'їж бутерброд. Здається що це хаос, аж ні як, це урок, який триває більше години.

У такій атмосфері дитина ніколи не буває приниженою її успіхи у навчанні, поведінку та працю ніколи не піддають порівнянню, її не карають, але і не хвалять, а просто вчать вмінню самостійно і об'єктивно оцінювати себе, будувати стосунки з іншими і жити за правилами, обов’язковими для всіх.

Також М. Монтессорі довела, що кожна дитина має свої сензитивні періоди, коли віддає перевагу якомусь одному виду діяльності. Сензитивний період закінчується набуттям навички. Якщо дитину у сензитивному періоді утримують від виду обраної діяльності у взаємодії з навколишнім середовищем, то природний шлях здобуття тих чи інших знань або тієї чи іншої навички втрачається назавжди.

Мета дорослих — відстежити, коли починається сензитивний період для певного виду діяльності та допомогти дитині. Навколишнє середовище має! відповідати потребам дитини.

Вченими доведено (лікарями та педагогами), що ці сензитивні періоди співпадають із певними віковими категоріями у розвитку дітей, незалежно від національності, місця народження і фінансового достатку, та дійсно знаходяться у постійному взаємозв'язку із навколишнім середовищем Свої педагогічні ідеї М. Монтенссорі, почала застосовувати у 1907 році дошкільних закладах, створених «Громадою дешевих квартир» для бідних. Однією з провідних ідей, що реалізовувалась у цих закладах, була ідея єднання школи і сім'ї, що мало сприяти «відродження людства» шляхом нового виховання, емансипації жінки, підвищення культурного рівня населення.

У «будинках дитини», які працювали під керівництвом М. Монтенссорі, дітям пропонували свобода вибору будь — якого матеріалу для занять, який би відповідав їх «внутрішнім потребам». Але кожне заняття повинно було бути педагогічно виправданим, тобто мати певну мету і відповідний напрям. Для удосконалення слуху, зору, дотику була розроблена система дидактичних матеріалів. Робота з цим матеріалом повинна відбуватись самостійно. Провідним гаслом у «будинках дитини» було: «Допоможи мені це зробити самому».

Педагогічна система М. Монтенссорі - це система саморозвитку дитини в дидактично підготовленому середовищі. Головним положенням М. Монтенссорі педагогіки є мотивувати дитину до самовиховання, саморозвитку, самоосвіти. Це можна створивши таке розвиваюче середовище, щоб дитина, попадаючи в нього могла починати вчитися самостійно.

Працюючи з дидактичним матеріалом, дитина вчиться ставати перед собою ті або інші цілі. Вона отримає практичні вміння вирішувати різні задачі, Вчиться знаходити власні помилки і виправляти їх. Дитина вчиться легко, не помічаючи того, що вчиться, що дидактичний матеріал переслідує дві цілі: пряму і непряму. Пряму ціль ставить перед собою дитина — наприклад, побудувати із кубиків рожеву башту; непряму, педагог, який придумав цю башту: коли дитина будує її, в неї розвивається сприймання кольору, вона вчиться координувати рухи, концентрувати увагу, готується до вивчення математики.

Ціль педагога, який працює по системі М. Монтенссорі - підтримати інтереси дитини (або допомогти їй проявитися) і забезпечити індивідуальний підхід до кожної дитини як до окремої яскравої особистості, яка несе талант світові [3, с.55−56].

1.3 Система дошкільного виховання педагога Період дошкільного дитинства, на думку М. Монтессорі, є найсприятливішим для повноцінного розвитку під впливом навчання і виховання. Можливості дитини в навчанні безмежні, однак, маючи від народження певні задатки, вона може розвинути їх лише у правильно організованому середовищі і спілкуванні з дорослими. Дошкільник має багато специфічних якостей, які допомагають йому активно сприймати світ: підвищену здатність до сприймання, запам’ятовування, збереження інформації, впорядковування і творчого використання матеріалу.

Дитина може розкрити педагогу себе і розвинути свідоме самоуправління поведінкою, яке є основою відповідальності, але тільки в атмосфері особистісної свободи.

Монтессорі-система — це дитина, навколишнє середовище і вчитель. У центрі уваги будь-якої педагогічної системи раннього навчання дітей має бути дитина. Марія Монтессорі засновувати свою методику на спостереженнях за дитиною у природних умовах і розумінні її такою, якою вона є, а не такою, якою вона може, або повинна бути в уявленні дорослого. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку. В продовж усього життя Марія Монтессорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зрозуміла, що все, що вони роблять, аж ніяк не випадково. Не випадково вони починають співати або вимагають, щоб іграшка лежала на певному місці. М. Монтессорі зробила висновок, що діти проходять певні етапи розвитку [11, c. 246].

Потім М. Монтессорі розробила спеціальне навколишнє середовище, яке допомагає дитині розвиватися самостійно і природно. Вона бачила роль вчителя не в навчанні, а в наставництві. Італійський педагог намагалася бачити дитину такою, якою вона є. Монтессорі-метод дозволяє вашому малюкові легше проходити шлях пізнання в ситуації, коли знання здобуваються в діяльності. В основному він вчиться сам.

У межах певної організації ваш малюк може вибирати роботу, яка захоплює його і відповідає його внутрішнім інтересам. Він відчуває задоволення та ентузіазм від своєї діяльності, тому що він робить те, що він хоче робити, а не те, що його заставили.

Удосконалюючи свої вміння, дитина поступово розвиває самостійність і впевненість. Монтессорі-метод розбуджує у дитині природну любов до письма, читання й математики, а поволі створить стійку мотивацію для продовження навчання. «Учитель» дитини — навколишнє середовище.

Педагогічна система, школа М. Монтессорі пропонує вже в 2,5−3 роки дати дитині можливість зробити все це і багато чого іншого. Вчитель (дорослий) — лише помічник. Він створює порядок у потрібних для розвитку дитини речах, а їх дуже багато. Порядок — органічний для дитини, але він не завжди вміє сам його організувати. Дорослий може створити умови, в яких порядок буде простим і природним. Вчитель пропонує дитині прийняти тільки одне чітке правило: «Узяв, попрацював, поклади на місце».

З двох до чотирьох років — час порядку, дитина вимагає точного виконання всіх церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на все життя. Приблизно 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям подобається читати. Тільки до шести років діти «убирають» в себе запахи, кольори, звуки. Яким покажуть їй світ дорослі в цьому віці, таким вона його і сприйматиме на слух, на зір, на запах. У 4−6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. В дев’ять років діти починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ [9, с. 12].

У Монтессорі-школі дитина навчається самостійно за допомогою спеціально розроблених матеріалів. Вони привабливі, прості, у застосуванні, відповідають віковим; особливостям дитини, створюють можливість самоконтролю, що дозволяє дитині побачити власні помилки. У цьому випадку дорослому не потрібно вказувати на помилки дитини.

Дитина вчиться працювати одна або разом з іншими дітьми, і цей вибір зазвичай вона робить сама. Вона навчається слідувати «основним правилам» класу і може нагадувати іншим дітям про необхідність дотримуватися цих правил. У дитини є багато можливостей проявити себе і відчути успіх, оскільки вона може вибирати заняття і працювати у власному темпі. Монтессорі-клас — не місце для змагань. Монтессорі-клас — це місце, в якому, малюк може бути вільним від панування дорослого, він може відкривати свій світ і розвивати свій розум і тіло. Рухомі вправи розвивають фізично і допомагають відчути своє тіло і усвідомити його можливості. Багато таких шкіл доповнюють навколишнє середовище такими зонами, як музика, зона мистецтва і танців, роботи по дереву, іноземної мови, що сприяють подальшому збагаченню загального розвитку дитини. У вчителя багато обов’язків. На відміну від вчителя в традиційній школі, М. Монтессорі - вчитель не є центром класу. Коли діти займаються в класній кімнаті, вчитель ледь помітний. Він не сидить за столом, а проводить час в індивідуальних заняттях, працюючи з дитиною за столиком або на килимі.

Учитель втручається в діяльність дитини тільки в тому випадку, якщо це необхідно. Він повинен уміти проявити гнучкість: дитина звертається до вчителя як до доброзичливого помічника і керівника, як до того, хто завжди поруч в разі потреби, але головним чином, як до того хто може допомогти зробити що-небудь самостійно [15, c.134].

За системою М. Монтессорі клас включає дітей різного віку (зазвичай від двох з половиною до шести років). Коли дитина починає вперше вчитися, їй допомагають старші, досвідчені діти. Пізніше вона зможе допомагати іншим, маючи сформовані навчальні навички. Також дитина навчиться, як вести себе в присутності різних людей.

У різновіковій групі жодному віку не надають перевагу. Всі діти постійно перебувають у взаємодії, і єдиним домінуючим фактором є те, що вони є представниками єдиної спільноти.

Різновіковий склад класу дозволяє уникати дитячих конфліктів, соціальна ієрархія будується в природний спосіб: старший — лідер, молодший той, ким опікуються. І можливість прожити всі три ступеня — побути молодшим, середнім, старшим допомагає дитині подолати кризу віку.

М.Монтессорі розробила 5 навчальних зон і 5 напрямків:

— зона практичного життя — особливе значення для маленьких дітей (2,5- 3,5). Тут розташовані матеріали, за допомогою яких дитина вчиться стежити за собою і своїми речами. Використовуючи рамки з застібками (ґудзики, кнопки, блискавки, пряжки, шпильки, шнурки, бант і гачки), так дитина навчиться самостійно одягатися. Пересипати й переливати (рис, воду), мити стіл та ін.;

— зона сенсорного розвитку — дає дитині можливість розвивати нервові закінчення: 5 відчуттів. Є матеріали для розвитку слуху, зору, нюху, сприйняття тактильних відчуттів. Тут дитина може навчитися розрізняти висоту, довжину, вага, колір, шум, запах, форму різних предметів; познайомитися з властивостями тканин. Це сприятиме розвиткові нервової системи, що прискорюватиме розвиток центральної нервової системи — мозку;

— зона математики — тут дитина навчиться рахувати, писати числа, віднімати, множити, ділити, розв’язувати текстові задачі та ін., але на все свій час;

— зона космічного розвитку — так Марія Монтессорі називала зону з матеріалами з біології, географії, анатомії та інших дисциплін. Використовуються книжки, і наочні матеріали: карти схеми і та ін.;

Монтессорі - метод відрізняється від інших: він унікальний. Він ґрунтується на розумному співвідношенні між свободою і чіткою дисципліною. Метод включає дітей у цікаву для них діяльність, надає ретельно розроблені дидактичні матеріали, які відповідають природним потребам дитини. Кваліфікований учитель забезпечує ефективну роботу з дітьми [13, c.87].

Система Марії Монтессорі дає дитині ґрунтовну базу для формування особистості - особистості всебічно розвиненої, відповідальної, щасливої і творчої.

1.4 Педагогічні ідеї М. Монтессорі щодо навчально-виховного процесу Видатний італійський педагог, яка створила нову педагогіку, яка в свою чергу набула поширення в багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні. Мету цієї педагогіки можна сформулювати таким чином: збудити в душі дитини людину, що дрімає в ній. 45 років свого життя і діяльності присвятила М. Монтессорі організації будинків дитини, пропаганді наукової постановки справи суспільного виховання.

Суть педагогічної теорії Марії Монтессорі характеризують три провідні положення:

1. Виховання повинне бути вільне.

2. Виховання повинне бути індивідуальне.

3. Виховання повинно спиратися на дані спостереження за дитиною.

Італійський педагог спираючись на дані фізіології, антропометричні характеристики дітей від 3 до 7 років, вік визначала, як творчий, тому що за спостереженнями педагога, саме в цьому віці складаються і зміцнюються всі головні сили і функції організму, педагог ставить задачу знайти засоби, щоб полегшити дитині її складну внутрішню роботу психічного пристосування, духовного зростання. Свій метод М. Монтессорі характеризувала як «науковий… по своїй суті і по своїй меті; це подальший ступінь прогресу, вихід з області фізіології, спроба застосувати те, що зроблене гігієною у області фізичного розвитку, до розвитку психічного» [13, с. 46].

Техніка методу Марії Монтессорі витікає з природного фізіологічного і психічного розвитку дитини і направлена на виховання м’язів, виховання відчуттів і розвиток мови.

У книзі «Метод наукової педагогіки, яка була застосована до дитячого виховання в Будинках дитини» М. Монтесорі підкреслювала, що педагогічний метод спостереження заснований на волі дитини, яка може бути обмежена лише інтересами колективу, а саме, що в дитині слід пригнічувати лише те, що може образити або нашкодити іншому, що носить характер грубих і неввічливих вчинків. Вся решта проявів, в якій би формі вони не виражалися, повинні дозволятися і завжди поважатися.

Італійський педагог розробила та впровадила різноманітний дидактичний матеріал, який сприяв всебічному розвитку дитини та вирізнила в методі Е. Сегена провідну роль духовного розвитку. На її думку, педагог повинен уміти віднайти в душі дитини людину, яка в ній дрімає і стати каталізатором процесу виховання або його помічником.

М. Монтессорі вважала, що дитина є активною істотою і за своєю природою здатна до самостійного розвитку і навчання. Завдання виховання — створити оточення для самовиховання. Педагог вивчала сутність дитини, а школа, на її думку, має бути лабораторією, де вивчається психічна діяльність дітей.

На початку своєї роботи над недорозвиненими дітьми М. Монтессорі почала застосовувати методи своєї теорії. Вона писала: «Я відчуваю, що методи, які я до них застосовувала, не містять в собі нічого специфічного. Я переконала, що в них полягають тільки раціональніші принципи, ніж що були в ходу раніше. Це відчуття зробилося моєю керівною ідеєю. Після того, як я залишила школу для дефектних дітей, мало-помалу я дійшла переконання, що ці методи, якби вони були застосовані до нормальних дітей, дали б дивовижні результати для розвитку її індивідуальності».

Пізніше педагог приступила до глибоко вивчення так званої виправної педагогіки, вона записалась слухачкою в університет на філософське відділення, для того, щоб познайомитися з «нормальною» педагогікою і принципами на яких вона побудована. Все це дало їй можливість зрозуміти, чому відчували розчарування, і так часто відмовлялися від роботи вихователі недоумкуватих дітей: пануючий забобон, ніби вихователь повинен стати на рівень свого вихованця, природно, веде до того, що вчитель недоумковатих дітей впадає в стан повного смутку і апатії. Він пам’ятає, що виховує дитину нижчого інтелекту, і тому не може досягти успіху; те ж буває з вихователями маленьких дітей, коли вони вважають, що виховують немовлят, і прагнуть опуститися до їх рівня, пропонуючи їм іграшку, а не рідко і дурні розмови. А потрібно уміти просто «збудити в душі дитини людину, що дрімає в ній» .

У тому ж дусі висловлювався з цього приводу і Е.Сеген. М. Монтессорі читаючи його описи зрозуміла, що на першому місці його дидактичного матеріалу знаходиться духовний елемент. В заключені своєї книги Е. Сеген писав, що все досягнуте у вихованні може пропасти, якщо не буде до цього підготовлений вчитель. На його думку вчитель повинен бути красивим, з приємним голосом і що він піклувався про свою зовнішність і робив все можливе, щоб викликати до себе симпатію у дітей. Педагог повинен бути подібний до актора, тому щоб підкорити крихкі душі і виховати в них любов до краси і життєрадісність [11, c. 62].

На підставі цих записів М. Монтессорі створила власний метод навчання та каліграфії. Виправдавши на досвіді свою віру в метод Сегена, М. Монтессорі відсторонилася від активної роботи для відсталих дітей над «нормальними» дітьми першого елементарного класу.

Відкривається перша школа, яка знаходиться під особистою відповідальністю і керівництвом Марії Монтессорі «Будинок дитини», в якому можуть збиратися діти дошкільного віку сімей мешканців.

Головне призначення було будинку дитини в наданні піклування дітям, яких батьки не можуть їм дати, бо повинні іти на роботу. Приймали дітей у віці від 3 до 7 років. Зверталась увага на виховання, гігієну, фізичний розвиток та етичний шляхом вправ, які необхідні в їх віці.

У будинку дитини повинні були бути керівник, лікар і наглядач. Керівник розподіляє завдання. Такі будинки дитини вирішили багато суспільних і педагогічних проблем, що здавалися на той час утопічними.

Зовсім маленька дитина ще не має упевненої координації мускульних рухів, органи чуття ще недосить розвинені, трудність зосередження уваги і т.п. — все це риси, що ріднять нормальну дитину з дитиною недорозвиненою. На основі цього факту М. Монтессорі робила висновки, прийоми, що зробили можливим розвиток духовної особи нездорової дитини, можуть сприяти розвитку дитини взагалі. Багато дефектів у дітей зрозуміла педагог, наприклад, дефект мови, виникає тільки через те, що дитину посвячують самій собі в період, який є найважливішим для її розвитку — від 3 до 6 років, коли складається і зміцнюється весь організм [9, c.25].

Марія Монтессорі рекомендувала лікарю, який знаходився в при будинку дитини, робити кожній дитині раз на рік вимірювання голови (двох головних діаметрів голови) об'єм грудей, вагу та зріст.

Методи, які педагог застосовувала в будинках дитини, метод спостереження, включає методичні спостереження морфологічного розвитку дітей, — це свобода учнів в їх мимовільних, безпосередніх проявів. Також М. Монтессорі звернула увагу на навколишнє середовище, на обстановку і меблювання класу.

Головним нововведенням стало в меблюванні школи, скасування парт. Замість них були замовлені широкі столи на восьмигранних ніжках, по їх довгій стороні поміщалось по двоє-троє учнів. Стільці були дерев’яні, легкі витончені, дерев’яні крісла з широкими ручками. Також нововведення це умивальники, настільки низькі, що ними користувались навіть трирічні малюки. Чорні дошки були підвішені так низько, що їх було видно навіть найменшим дітям; при кожній дошці - скринька з крейдою і ганчіркою. Столики, стільці, крісла в школі М. Монтессорі були дуже легкі і легко пересувалися, що давало дитині право вибирати для себе найзручніше положення. Дитина могла розташовуватися, як їй зручно і як їй хочеться, що було само по собі зовнішньою ознакою свободи і хорошим виховним засобом.

Дисципліна в свободі це інший важливий принцип будинків дитини Марії Монтессорі. Поняття «дисципліна» відрізнялась від звичайно прийнятого. У школах дитини дисципліна заснована на волі, значить, вона повинна бути активною. Учня називали дисциплінованим, коли він умів володіти собою і вільно розпоряджатися собою, слідуючи тому або іншому життєвому принципу. Дитина вчилась рухатись, а не сидіти нерухомо, так вона готувалася не до школи, а до самого життя. З дитини вироблялась людина самостійна і така, що легко справляється з повсякденним життям.

Мета будинків дитини — дисциплінувати для діяльності, для праці і добра, а не для нерухомості, пасивності і слухняності. Тому перші прояви індивідуальної свободи з дитячих років повинно направляти таким чином, щоб у дитини поступово вироблялася самостійність.

Потрібно розвивати в дітях уміння домагатися своїх цілей і прагнень. Все це необхідно для вироблення самостійності і незалежності в дітях. Але якщо дитина чогось не робила, очевидно, не знає як це робити. Обов’язок вчителя по відношенню до дитини, згідно теорії М. Монтессорі, полягав в тому, щоб допомогти їй оволодіти всіма корисними для цього засобами.

Про нагороди та покарання італійський педагог писала: «Людина, дисциплінована свободою, починає усвідомлювати ту істинну і єдину свою нагороду, яку ніхто не може відняти у нього, — зростання його людських сил і внутрішню свободу душі» [13, с. 62].

В будинках дитини застосовувалось покарання це ізоляція дитини від решти дітей, але так, щоб вона могла бачити інших дітей. Ізольованій дитині давалися всі іграшки і предмети, які вона хотіла, його оточували турботою.

Так вона дійшла висновку, що при дотриманні режиму свободи діти можуть проявити свої природні схильності, керівнику необхідно перейти від спостереження до експерименту. Чим краще, в цьому випадку, вчителька підготовлена до експериментальної психології, тим легше їй буде вести урок.

Першою і головною властивістю уроку повинна бути стислість. Друга характерна особливість уроків в школі Марії Монтессорі - це простота, в уроці не повинно бути нічого, крім абсолютної істини. Третя якість уроку — це об'єктивність, на уроці особа вчителя повинна відступати на другий план, даючи місце тільки предмету, до якого потрібно привернути увагу дитини. Основним керівництвом для ведення уроку повинен служити метод спостереження, що включає і свободу дитини. Керівник повинен дотримуватись двох умов, по-перше, не можна сильно тиснути на дитину, повторюючи урок, і по-друге, не можна дати відчути дитині, що вона помилилася або не зрозуміла, тому що так порушується її природний стан, який необхідний вчителю для психологічних спостережень.

М.Монтессорі також звернула увагу і на харчування дитини. Правило було встановлено в будинках дитини, що діти повинні їсти тільки у встановлений час 2 рази в день: близько дванадцяти — поживний обід і легка закуска — в 4 години. Вдома дитина повинна харчуватись 2 рази: вранці і ввечері, вечірня їжа повинна бути дуже легка, щоб дитину незабаром можна покласти спати [4, c.125].

Гімнастика та мускульне виховання в будинкам дитини М. Монтессорі це вправи, для розвитку фізіологічних рухів, таких як: ходьба, дихання, розмова, особливо при вихованні відсталих або, тих які мають які-небудь вади дітей.

Особливості техніки виховання Марії Монтессорі полягали в розподілі стимулів: починати потрібно з небагатьох, сильно контрастуючих стимулів і переходити до декількох стимулів одночасно в поступовій градації їх до все більш тонких і непомітних.

Після розповсюдження методу М. Монтессорі в різних країнах, в тому числі і в Україні, виникали різні педагогічні оцінки суті її методики роботи з дітьми, використання дидактичного матеріалу, можливості застосовування її методу в практиці організації дитячих садів і шкіл початку XX сторіччя. Багато педагогів (Н.Д.Лубенец, С. Ф. Русова та ін.) вивчали її праці, давали їм оцінки, показували, що її методи можливо застосовувати в практиці українських дитячих садів.

Основні ідеї щодо навчально-виховного процесу італійського педагога є актуальними і сьогодні: проблема саморозвитку дитини, створення спеціальної системи виховання і навчання для успішного саморозвитку як нормальної дитини, та і дитини з обмеженими можливостями, допомога дорослого дитині у «самовихованні» і духовному розвитку [11, с.58−64].

особистість педагог самонавчання дидактичний

РОЗДІЛ 2. ВИВЧЕННЯ ІДЕЙ М. МОНТЕСОРІ У СУЧАСНИХ ВІТЧИЗНЯНИХ ТЕХНОЛОГІЯХ ВИХОВАННЯ

2.1 Педагогічні ідеї М. Монтессорі щодо самовиховання і самонавчання в початковій школі

Марія Монтенссорі запровадила ідею вільного виховання і раннього розвитку в дитячому садку і в початковій школі. Технологія саморозвитку була створена як альтернатива муштрі і догматизму в навчанні, поширених наприкінці XIX століття. М. Монтенссорі сприймала дитину як істоту, здатну до самостійного розвитку, і визначила головне завдання школи — давати «їжу» для природного процесу саморозвитку, створювати для цього сприятливе навколишнє середовище.

Виділяють такі концептуальні засади, щодо саморозвитку:

• навчання повинно відбуватися цілком природно відповідно до розвитку — має зростати самостійно;

• звертання дитини до вчителя «Допоможи мені це зробити самому» — девіз педагогіки М. Монтенссорі;

• усе життя дитини — від народження до суспільної зрілості - це розвиток її незалежності та самостійності;

• облік сенситивності і спонтанності розвитку;

• єдність індивідуального і соціального розвитку;

• у думках немає нічого такого, чого колись не було б почуттях;

• основне завдання — впорядкування та зіставлення;

• відмовлення від місії навчити дітей;замість навчання створювати їм умови для самостійного розвитку та засвоєння досвіду людства;

• мислення дитини має відбуватися поетапно: від предметно-дієвого до наочно-образного, і лише після цього досягається абстрактний рівень;

• свідомість дитини немов поглинає все навкруги, тому основним завданням дидактики має бути організація навколишнього середовища для такого «всмоктування» [14, с. 6].

М.Монтенссорі зазначала: «Вихователь повинен у кожному предметі навчання розвивати розум дитини на тих самих основах, звільняти дитину від себе, учити її мислити самостійно, виявляти справжню активність…

Ще складніше мистецтво — це так керувати самостійною розумовою роботою дітей, щоб вони знаходили не тільки те, що природно трапляється на їхньому шляху, але саме те, що природно трапляється на їхньому шляху, але саме те, чого хотів би для них учитель. Учитель не говорить, чого він хоче, він наштовхує дітей, і вони «спонтанно» асоціюють нові ідеї, як і сам учитель; нарешті, діти доходять до визначень і висловлюють їх такими ж словами, які були напоготові у вчителя, хоч він їх і не висловив" [6, с. 224].

Центральне місце у педагогічній технології М. Монтессорі належить дидактичному матеріалу, який є важливим засобом становлення фізичних і психічних функцій дитини, розвитку її творчості, уваги, волі, навчання письма та елементарної математики.

Дидактичний матеріал не є навчальним обладнанням у загальноприйнятому розумінні, його головна мета полягає не в навчанні дітей навичок, і передаванні знань через правильне використання, а дає їй змогу самостійно працювати, міркувати, помилятися і виправляти помилки, а також допомагає дитині розвиватись самостійно та духовно [8, c.225].

Усі Монтессорі-матеріали розроблені експериментально, Лише після тривалої і ретельної перевірки реакцій дітей на предмети матеріалу Марія Монтессорі визнавала його придатність, відкинувши все те, що не викликало самостійних повторних вправ дітей і не фіксувало дитячої уваги та інтересу. У всьому задовольняються реальні потреби дитини і враховуються її здібності.

Працюючи з Монтессорі-матеріалами дитина може сама визначати помилки, усувати їх, відновлюючи порушений порядок. Дитина займається з кожним із матеріалів, поки їй цікаво, а згодом приступає до складнішого. Кожен матеріал повинен відповідати внутрішнім потребам та представлений їй в потрібний момент розвитку. Італійський педагог запропонувала вікові рівні для надання кожного матеріалу, але для кожної дитини визначається це за допомогою спостереження та експериментування. Учитель спостерігає за ступенем зосередження дитини та за її діями з матеріалом [3, c.89].

Дидактичний матеріал опосередковано готує дитину до майбутнього навчання. Він не навчає письма-письмом, читання-читанням, малюваннямалюванням, а надає дитині змогу самостійно «скласти з елементів» ці складні дії, кожну — у свій час, відповідно до сенситивного періоду.

Щоб сприяти незалежності дитини від дорослих, Монтессорі-матеріали дають їй можливість самостійно контролювати помилки. «Контроль помилок помічала М. Монтессорі, — це показник, що говорить нам чи в правильному напрямку ми рухаємось. Він обов’язково повинен бути присутнім разом з інструкціями та матеріалом для роботи. Сила, рушійна для дитини по шляху прогресу, у великій мірі залежить від того, чи є свобода і гарантований шлях, по якому рухатися. Але, до цього має бути доданий, і ще якийсь спосіб показати, де ми збилися з цього шляху».

Дитина повинна не тільки просто повторити вправу, але при виконанні вправи не робити більше помилок. Всі фізичні та внутрішні властивості предметів, пропоновані дітям як стимулів, визначаються не тільки увагою дитини, а можливістю контролю над помилками, викликає участь найбільш високих розумових здібностей (порівняння, судження).

Отже, дидактичний матеріал італійського педагога передбачає п’ять типів контролю помилок: механічний, психологічний (за допомогою органів почуттів), за допомогою контролюючих точок, за допомогою контрольного набору, за допомогою вчителя [6, с. 6].

Сили розвитку закладені в дитини природою, але вони не реалізуються, але вони не реалізуються, якщо для цього не буде належного середовища. Створюючи його, слід насамперед враховувати сенситивність — найвищий рівень сприйняття тих чи інших зовнішніх явищ.

Широке розповсюдження і застосовування знаходить дидактичний матеріал італійського педагога, він стає учбовим матеріалом не тільки в роботі з дітьми, але й в підготовці вихователів на численних курсах.

2.2 Дидактична система закладів послідовників М. Монтессорі в Україні

Педагогічні ідеї М. Монтессорі своєю новизною і гуманістичною спрямованістю захопили розум і душі педагогів різних країн. Знайомляться з її абсолютно незвичайним досвідом, вивчають праці, які видані в Римі, інших містах Італії, в багатьох країнах світу. Широке поширення набула в перші два десятиліття XX ст. книга італійського педагога «Метод наукової педагогіки, вживаний до дитячого виховання в будинках дитини». Книга була перекладена на англійську, німецьку, французьку, російську, українську і інші мови народів світу.

У Україні до 1917 року система М. Монтессорі також одержала визнання. Її досвід освітлювався в педагогічних журналах (Київського товариства народних дитячих садків), видавались її книги, з практикою будинків дитини ознайомлювалися видатні діячі дошкільного виховання того часу (Н.Д.Лубенец, С. Ф. Русова і ін.).

Н.Лубенець пропагувала метод Марії Монтессорі в Україні через журнал «Дошкільне виховання», де вона виступила з аналізом положень її методу. С. Русова — в лекціях перед студентами Фребелівського жіночого педагогічного інституту який функціонував у Києві аж до революції і потім ввійшов складовою частиною в Інститут соціального виховання (сьогодні Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова). У своїй книзі «Дошкільне виховання», виданій в 1818 році, С. Ф. Русова аналізує метод дошкільного виховання М. Монтессорі в розділі «Сучасні дитячі садіки». У роки становлення радянської школи, суспільного виховання, зберіглася практика підготовки педагогів по її методу. На початку 1930;х років ідеї Марії Монтессорі були піддані забуттю, піддавалися критиці, як «буржуазні, реакційні», несумісні з новою системою виховання. Та згодом в 1960;ті роки завдяки праці А.П.Усової система італійського педагога була належно оцінена та повернена. Система Марії Монтессорі аналізується з позиції сучасної дошкільної педагогіки в аспекті сенсорне виховання.

Сьогодні у Україні функціонує мережа спеціальних дошкільних та шкільних закладів, у яких навчаються, виховуються, отримують комплекс корекційно-реабілітаційної, лікувально-оздоровчої допомоги діти, котрі цього потребують, та дитячі школи і садки.

У 1992 році в Києві відкрили школу, яка працювала за методикою Мрії Монтессорі. Вона так і називається — Київська школаМ. Монтессорі. Дітей навчають починаючи із дворічного віку.

Методикою навчання дітей за програмою М. Монтессорі зацікавився і педагогічний колектив Львівської загальноосвітньої школи № 60, який вже тривалий час працював над впровадженням проектів, що допомагають дитині швидко адаптуватись у шкільному колективі.

За допомогою благодійного фонду «Промінь сонця», та інтеграційною Монтессорі-школою німецького міста Ерфурда з педагогами школи № 60, спільно провели семінар, на якому уклали угоду про партнерство. Ця угода була про співпрацю, та проведення ознайомчої поїздки групи Львівських учителів до Ерфурда (2004).

Ця поїздка дуже вразила педагогів середньої школи № 60, в них виникло велике бажання працювати за методикою М. Монтессорі та допомогти дітям, які цього потребують, самореалізуватися. Наслідком цієї поїздки стає відкриття підготовчої групи в школі за цією методикою на початку 2005 року, а в вересні цього ж року відривається перший клас, до якого приймають 17 дітей, троє з них — неповносправні. Педагог, який опікувалась цим класом пройшла стажування в Українському освітньому Монтессорі-центрі в Києві. А згодом вона поїхала до Німеччини на стажировку.

Методика італійського педагога спрямована на те, щоб дитина за допомогою педагога могла виконати поставлені завдання.

В класі працює два педагога, учитель, що пройшов спеціальне стажування, та соціальний педагог, який працює з дітьми, які потребують особливої уваги.

Навчальний процес за методикою Марії Монтессорі передбачає інтеграцію психічно чи фізично хворих дітей у здорове учнівське середовище. Ці діти почуваються в ньому рівними.

Пізніше у Львові в садочку № 75, відкрили дві групи, які працювали за методикою М. Монтессорі [12, с. 7].

У м. Миколаєві садки № 17, № 67, № 93, № 127, використовують окремі елементи системи для розвитку творчих здібностей і трудових навичок. Метою вихователів є підготовка дитини до школи і подальшого життя в суспільстві.

У дитячому садку № 17, навчаються і виховуються діти, які мають діагноз «затримка психічного розвитку», кількість дітей у групі 14 осіб, група існує сім років. До групи входять діти різного віку від трьох до семи років. Ведеться уважне спостереження за розвитком кожної дитини.

Тут існує шість предметних зон, в яких є монтессорівські матеріали з певного предмета. Дитина сама вибирає, з яким матеріалом вона буде працювати. Існує такий порядок: дитина, яка взяла якусь гру має право гратись скільки хоче, але друга дитина, яка теж захоче погратись в цю гру, повинна зачекати, або поки їй не запропонують гратися разом.

Науковці, сучасні дослідники методу М. Монтессорі, розкривають значення, методику роботи з математичним матеріалом М. Монтессорі (Г.М.Сорокова, О. Хілтуден, О. Борисова). Зокрема О. Борисова відмічає, що під час роботи з математичними матеріалами Монтессорі дитина засвоює математичні дії, вчиться порівнювати й аналізувати… У процесі цієї діяльності розвивається не тільки не тільки пізнавальна компетенція, але й формується внутрішня потреба в самоосвіті, задоволенні допитливості.

Виховання дітей у Монтессорі-класі «Навчання — це не те, що дає педагог учневі, а природній процес, який стихійно розвивається в людині… Лише індивідуальна діяльність стимулює і здійснює розвиток дитини», — говорила Марія Монтессорі.

Одним із принципів методу М. Монтессорі є принцип індивідуального навчання В. Кузьменко відмічає: «Одним із позачергових і найскладніших питань сучасної практики дошкільної освіти є індивідуальний підхід до вихованців. Це потрібно самим дітям, які в умовах не формальної, а дієвої індивідуалізації стають впевненішими, сильнішими, наполегливішими, більш відповідальними та самостійними…».

М.Г.Сорокова, розглядаючи сучасні концепції застосування методу М. Монтессорі стосовно форм навчання, зазначає, що в дошкільних класах практикуються дві основні форми навчання: «керовані одиниці» та вільна діяльність. При здійсненні «керованих одиниць» педагог структуру є процес навчання: підводить дітей до проблеми; ставить завдання; визначає мету, матеріали і форми соціальної взаємодії; спільно з дітьми виконує діяльність; піклується про те, щоб всі діти групи займались цією діяльністю до отримання результату; контролює результат. Участь у таких заняттях обов’язкова для всіх дітей. Ця форма навчання схожа на звичні заняття в дитячому садку. Зовсім по іншому виглядає вільна діяльність, яка нагадує «вільну роботу» за Монтессорі. У ході вільної діяльності в дітей є можливість експериментувати з матеріалами, робити відкриття, тренувати вміння й навички, а також вільно грати. Кожна дитина обирає діяльність, матеріал, партнера.

Педагогічні ідеї та методи навчання, що базуються на філософських поглядах Марії Монтессорі, надають унікальної можливості розвивати дитину з раннього віку у всіх сферах її життя: інтелектуальній, емоційній, фізичній, соціальній, моральні [5, с. 38].

2.3 Вимоги до особистості педагога у системі виховання М. Монтессорі

Високі вимоги ставляться до професіоналізму і людяності вчителів, оскільки силі впливу особистості вчителя на дітей і батьків надається виняткового значення. Учителі мають бути добре підготовлені естетично: уміти малювати, грати на музичному інструменті, ритмічно рухатися. Естетичне середовище, навчальний дизайн, художньо-естетична діяльність і ручна праця розглядаються як неодмінна умова виховання й навчання.

Метод М. Монтессорі потребував нового вчителя: перший крок, який повинен зробити майбутній Монтессорі-вчитель, — це підготувати себе. У нього повинна бути розвинена уява. Він постійно шукає «відсутню» дитину. Він повинен вірити, що дитина відкриє себе в роботі. Він повинен звільнити себе від упередженості щодо «рівнів» і «типів», за якими прийнято розподіляти дітей. У своїй уяві вчитель бачить звичайну дитину, яка живе в духовному світі. Вчитель повинен вірити, що дитина виявить свою справжню сутність, коли знайде роботу, яка її зацікавить.

Метод М. Монтессорі потребує постійної граничної напруги сил кожного педагога, розуміння ним психології дитини. Так дитина вчиться незалежності й уміння відповідати за свої дії.

Монтессорівський учитель нічого не робить за дитину, а допомагає досягти всього самостійно. Так дитина вчиться незалежності й уміння відповідати за свої дії. Учитель багато спостерігає, він поводиться як дослідник. Якщо учень висловив бажання почати нову програму, вчитель пропонує йому відповідний навчальний матеріал. Учитель не створює дитині неочікуваних ситуацій і у своєму викладанні цілком спирається на знання сенситивних періодів. Монтессорівський учитель прискіпливо ставиться до свого зовнішнього вигляду. Він повинен бути гарним, мати приємний голос, дбати про свою зовнішність, як це роблять драматичні актори перед виходом на сцену. Любов, повага, бадьорість, втіха, що виходить із самої глибини душі вчителя дозволяють розвиватися дитині, яка перебуває поруч з ним.