Моральне виховання школярів

Зміст

Вступ

1.Поняття та завдання морального виховання

2.Роль вчинку та позитивного прикладу в морально-етичному вихованні школярів

3. Виховання культури поведінки

4. Виховання дисциплінованості та відповідальності

5. Шляхи попередження та подолання моральних деформацій школярів.

6. Практична частина Висновки Література

Вступ

У вихованні людини важливо домогтися, щоб моральні істини були не просто зрозумілі, але й стали б метою життя, предметом власних прагнень і особистого щастя. Питання етичного розвитку, виховання, вдосконалення людини хвилювали суспільство завжди і в усі часи. Особливо зараз, коли все частіше можна зустріти жорстокість і насильство, проблема морального виховання стає все більш актуальною.

Хто як не вчитель, що має можливість впливу на виховання дитини повинен приділити цій проблемі найважливішу роль в своїй діяльності.

В наш час відбувається переоцінка цінностей. Людство у технічному розвитку прямує уперед семимильними кроками і все більше зростає розрив між розвитком зовнішнім, тобто науково-технічним прогресом, та внутрішнім, моральним, розвитком людини.

Ми володіємо незнаними до цього часу можливостями побачити трансляцію подій, які відбуваються у цей час на іншому кінці світу. Ми можемо бути свідком того, як працює людина в відкритому космосі чи на орбітальній станції. Але ж усе це відбувається у світі, який далекий від досконалості. Якщо ми бажаємо його покращити, то маємо запитати себе, яким ми бажаємо бачити наш світ зараз і яким він має бути?

Люди збудували великі міста, розвинули технології, однак існує багато проблем суспільного характеру. Навіть найбільш благополучні та розвинуті країни світу стикаються із величезними проблемами суспільства.

Сьогодні в Україні зростає роль морального виховання підростаючого покоління. У Законі України «Про освіту» метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу.

Тому зовнішній розвиток людства повинен супроводжуватися духовним розвитком, свого роду, моральним відродженням, яке стає підґрунтям для розвитку людства. Г. Сковорода говорив: «Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця?» Моральна культура — це і є моральні звички, що стали емоційним стражем поведінки.

Предмет дослідження — моральне виховання школярів у навчальній та виховній діяльності.

Об'єкт діяльності — навчальна діяльність учнів.

Проблемою дослідження є створення педагогічних умов для морального виховання школярів у процесі навчальної діяльності. У зв’язку з цим, метою дослідження є теоретичне обґрунтування можливості морального виховання в процесі навчальної діяльності, і розробка методики і програми морального виховання в процесі виховної діяльності.

Відповідно до проблеми, мети, об'єкта і предмета дослідження поставлені такі завдання:

1. Дати аналіз стану проблеми морального виховання школярів в теоретичній літературі.

2. Виявити умови морального виховання у навчальній та виховній діяльності школярів.

3.Розробити нові шляхи попередження та подолання моральних деформацій школярів.

1. Поняття та завдання морального виховання

Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими дають можливість бачити сенс свого існування, усвідомлювати себе як частку людського суспільства. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.

Виховання — цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання відображає становлення кожної людини.

Мораль — це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, що загальнолюдська мораль — це не сукупність незмінних норм і принципів, що споконвіку відомі кожній людині або спільноті, а система, яка поповнювалась, розширювалась, змінювалась протягом віків, збагачуючись новими критеріями, новим смислом. А, отже, не можна вважати поняття «загальнолюдська мораль» як щось однозначне, яке має неухильно здійснюватись, оскільки її суть і спрямованість залежить тільки від людини. Суб'єкт морального виховання у процесі розвитку і спілкування вже володіє певним моральним досвідом. Організація життєдіяльності школярів потребує безпосереднього впливу на них і взаємодії з ними. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка школярів. Соціальний розвиток учнів потребує рішучого переведення їх з позиції виконавця у позицію активного учасника, співавтора, автора і співвиконавця всього виховного процесу. Адже відома істина стверджує, що бездумний виконавець ніколи не стане господарем ситуації. В реальному житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної особистості молодших школярів, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не може бути й мови. При цьому доцільно уникати однобічного підходу до визначення цілей і змісту виховання, який передбачає і однобічний характер виховної діяльності.

Два інститути грають першочергову роль в процесі морального виховання. Перший — це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов’язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. Другий — це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади — це широкодоступні заклади освіти, які дають школярам додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби школярів у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля. До них належать палаци культури, центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль, у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність. В процесі морального виховання школярів важливими є розуміння наступних категорій.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності школярів. Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.

Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку школярів. Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між учнями в суспільстві. Етика є методологічною засадою морального виховання.

Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах. Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу школярів. Основні принципи такі:

цілеспрямованість виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненого школяра.

обов’язковий зв’язок виховання з життям. Суть принципу полягає в тому, що виховна діяльність має орієнтувати на необхідність школяра жити у суспільстві;

єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка школяра — це його свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості;

виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від їх діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності;

комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;

виховання учнів в колективі. Школяр стає особистістю завдяки спілкуванню і пов’язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність;

поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;

індивідуальний підхід до дітей у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності;

принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Даний принцип виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;

єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Потрібно охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Моральна свідомість — активний процес відображення дитиною своїх моральних відносин, станів. Суб'єктивною рушійною силою розвитку моральної свідомості є моральне мислення — процес постійного накопичення та осмислення моральних фактів, відносин, ситуацій, їх аналіз, оцінка, прийняття моральних рішень, здійснення відповідальних виборів. Моральні переживання, муки совісті породжуються єдністю чуттєвих станів, відображених у свідомості, і їх осмисленням, оцінкою, моральним мисленням. Моральність особистості складається з суб'єктивно освоєних моральних принципів, якими вона керується в системі відносин і постійно пульсуючого морального мислення. Моральні почуття, свідомість і мислення — основа і стимул проявів моральної волі. Моральність людини проявляється у свідомому слідуванні моральним принципам і в звичних формах моральної поведінки. Моральне виховання — активний життєвий процес відносин, взаємодій, діяльності, спілкування і подолання протиріч. Це — процес постійних і систематичних рішень, виборів вольових дій на користь моральних норм, процес самовизначення і самоврядування відповідно до них.

Результатом морального виховання є моральна вихованість. Вона матеріалізується в суспільно цінні властивості і якості особистості, проявляється у відносинах, діяльності, спілкуванні. Моральне виховання ефективне тоді коли його наслідком стає моральне самовиховання (цілеспрямований вплив індивіда на самого себе з метою вироблення бажаних рис характеру) і самовдосконалення (процес поглиблення загального морального стану особистості, піднесення всього способу життя, підняття його на щабель більш високої якості) школярів.

Специфіка процесу морального виховання:

* зумовлена його змістом — суспільною мораллю, необхідністю впровадження норм громадської моральної свідомості в індивідуальну свідомість і поведінку кожного школяра;

* своєрідність його цілей, змісту, прояви моральної вихованості чи невихованості, організації та діагностики;

* включеність у процес розумового, трудового, цивільного, естетичного, фізичного, економічного, правового, екологічного, антиалкогольного виховання. Розвиток моральності (здатності виносити моральні судження) тісно пов’язане з когнітивним розвитком. Рівні моральності мають наступну градацію:

1. Початковий рівень (до 10 років) включає стадії: на першій стадії дитина оцінює вчинок як поганий або хороший відповідно до правил, засвоєними нею від дорослих, схильна судити про вчинки за важливістю їх наслідків, а не по намірам людини («гетерономна мораль»), судження виносяться в залежності від тої винагороди чи покарання, яке може спричинити за собою цей вчинок. На другій стадії судження про вчинок виноситься відповідно до тієї користі, яку з нього можна отримати, і дитина починає судити про вчинки відповідно їх намірам, розуміючи, що наміри важливіше результатів зробленого вчинку («автономна мораль»). Стосовно до початковій школі повинен бути досягнутий рівень, коли дитина чинить морально не тільки на людях, але і наодинці сама з собою. Дуже важливо вчити дітей радіти радістю інших, вчити їх співпереживати. У цьому віці дитина здатна оцінювати свою поведінку, спираючись на моральні норми, які прийняті ним. Завдання вчителя — поступово привчати дітей до такого аналізу своїх вчинків.

2. Конвенціональний рівень (з 10 до 13 років) — орієнтація на принципи інших людей і на закони. На третій стадії судження грунтується на тому, чи отримає вчинок схвалення інших людей чи ні. На четвертій стадії судження виноситься у відповідності з встановленим порядком та офіційними законами суспільства.

3. Постконвекціональний рівень (з 13 років) — людина судить про поведінку, виходячи з власних критеріїв. На п’ятій стадії виправдання вчинку ґрунтується на повазі прав людини або визнання демократичного прийнятого рішення. На шостій стадії вчинок кваліфікується як правильний, якщо він продиктований совістю — незалежно від його законності або думки інших людей. Кольберг відзначає, що багато людей так ніколи і не переходять четверту стадію, а шостої стадії досягає менше 10% людей у віці 16 років і старше.

2. Роль вчинку та позитивного прикладу в морально-етичному вихованні школярів

Добрі серця — сади, Добрі слова — коріння, Добрі думки — квіти, Добрі справи — плоди.

Моральне виховання школярів є одне з найскладніших, тому що об'єктом праці є найтонші сфери духовного життя особистості, а формується, — розум, почуття, воля, переконання, самосвідомість. 7;c.102]

Впливати на ці сфери можна тільки так само — розумом, почуттям, волею, переконанням, свідомістю. А особливу роль позитивного прикладу у морально — етичному вихованні школярів належить сім'ї, адже вона — колиска морального виховання. «Сім'я утворює грунт морального виховання, у ній дитина здобуває правила поводження; в сім'ї розвиваються внутрішні - гарні й погані - почуття, і вдача набирає рішучого напрямку в той або інший бік», вважав Я. Ф. Чепіга.

Перший образ — це батьки, їх вчинки — могутній зразок, який дитина спочатку наслідує, а потім формує свої моральні й розумові здобутки. А коли батьки прикладають свої природничі здібності до виховання дітей, скрізь і в усьому показують свої високі моральні зразки, то моральне й розумове виховання школяра забезпечено високими зразками батьків. Українські педагоги закликають батьків до глибокого, вдумливого вивчення педагогіки й психології, тому що великою мірою правильному вихованню перешкоджає брак у батьків потрібних знань. Тому треба всі свої вчинки погодити з науковими вимогами щодо виховання, бо невдале, погане виховання може викликати нервування у зовсім здорової дитини. У процесі виховання роль батька і матері має бути однаковою. Вони для молодшого школяра — нерозривне ціле. А їх окремі впливи переплітаються, доповнюються.

Обов’язок батьків бути завжди і в усьому високоморальним прикладом думок, звичок, поведінки, дій для своїх дітей. 5;c.178] Батькам варто пам’ятати, що той світ у якому росте й розвивається дитина з раннього дитинства, впливає на все її подальше життя. Основне завдання сім'ї у вихованні молодшого школяра — створення для нього таких життєвих умов, де б він розвивався вільно, нормально й гармонійно. Особливе місце у справі морального виховання молодших школярів належить учителеві, вихователеві. Вчитель працюючи на ниві народної освіти, він не тільки озброює молодших школярів знаннями, а й формує в цілому моральну спрямованість особистості: свідомість, переконання, поведінку. Усвідомлюючи цю величезну суспільствознавчу відповідальність перед людством, вчитель повинен бути зразком в усьому: його думки, почуття, поведінка — приклад для наслідування молодшим школярам і дорослим, він має постійно контролювати себе в усіх відношеннях, з великою обережністю здійснювати процес формування молодшого школяра, спираючись на свою широку ерудицію. Педагогові більше, ніж будь кому, потрібно дбати про свій духовно-моральний розвиток. Головною рисою для вчителя має бути самовдосконалення, вчитель у своєму розвитку ніколи не може залишатися на місці. Він має систематично, неухильно, цілеспрямовано й наполегливо працювати над удосконаленням свого професійного й морально-етичного рівня.

Використовуючи методи морального впливу на дитину слід задуматися над тим, які наслідки вони матимуть на формування психічних якостей школярів. Часто природна кара усвідомлюється дитиною як неминучий наслідок її вчинків. Таким чином, вона логічно впливає на організм як причина і наслідок. Організовані покарання з боку вихователів, на думку вчених, негативно впливають на психофізичні реакції, а відтак і на розвиток розуму, характеру, волі, морально-естетичні чинники. Кара часто буває несправедлива, і молодший школяр після покарання не зрозуміє своєї провини. Тоді покарання викликає різні негативні якості: гнів, ненависть, брехню, лицемірство, почуття страху. Загальновідома істина, що жорстокість породжує жорстокість, зло, помсту. Часто трапляються вчинки, які не відповідають моральним принципам, але вихователям потрібно глибоко зрозуміти школяра, знайти корінь зла, усвідомити той шлях, що привів його до аморального вчинку. Враховуючи те, що учень може вибрати моральний і аморальний вчинок, доцільно враховувати і той факт, що цей вибір буде цілком довільним. Моральний вибір суб'єкта, його моральна поведінка є не лише результатом аналізу об'єктивних ситуацій, але й вагання і боротьби мотивів. Часто людина вибирає не те, що краще саме по собі, а те, що краще для нього. А звідси можна вести мову, що прояв моральності часто є результатом певних сформованих норм, звичок, поведінки. Світогляд молодших школярів формується в процесі виховання та практичної діяльності. Зміст виховання спрямовано саме на оволодіння загальнолюдськими нормами життєдіяльності. Слід зазначити, що у вчинках виявляється моральна сутність людини, саме вчинки виявляють рівень моральної культури дітей.

Стрижнем виховання, що визначає моральний розвиток, є формування гуманістичних відносин і взаємин дітей. Незалежно від змісту, методів і форм виховної роботи та відповідних конкретних цілей перед вчителем завжди має стояти завдання організації моральних стосунків дітей. Власний моральний досвід створює умови для ефективно засвоєння досвіду інших людей, який передається дітям у процесі морального освіти. Накопичуючи власний моральний досвід, дитина може помилитися, неправильно чинити. Вихователь повинен допомогти йому усвідомити і пережити помилковість, аморальність його вчинку; зрозуміло, треба допомогти йому не тільки виправити поведінку, але і вплинути на спрямованість мотивів, що викликали ту чи іншу дію. Моральне виховання школярів відбувається головним чином і насамперед у процесі навчання. 1;с.56] Вчення дитини тільки при поверхневому підході може здатися справою суто індивідуальним. Насправді урок — місце різноманітних колективних дій і переживань, накопичення досвіду моральних взаємин. На уроках діти привчаються до самостійної роботи, для успішного здійснення якої необхідно співвідносити свої зусилля з зусиллями інших, навчитися слухати і розуміти своїх товаришів, зіставляти свої знання зі знаннями інших, відстоювати думку, допомагати і приймати допомогу. На уроках діти можуть переживати разом гостре почуття радості від самого процесу отримання нових знань, засмучення від невдач, помилок. У виховному відношенні всі предмети, які вивчаються в школі, однаково важливі. Система морального освіти будується концентрично, тобто в кожному класі діти знайомляться з основними моральними поняттями. Але від класу до класу збільшується обсяг знань, поглиблюється усвідомлення моральних понять і уявлень. Вже в 1-му класі вчитель поступово вводить поняття про доброзичливість і справедливість, про товариство і дружбу, про колективізм і особисту відповідальності за спільну справу. Само собою зрозуміло, що робота над вихованням даних якостей у дітей здійснюється комплексно протягом усіх років навчання. Щоб розвинути моральну свідомість школярів, вчитель допомагає їм осмислити як їх власний досвід, так і досвід інших (приклад товаришів, батьків та дорослих, приклади з літератури). 2; c.256] З учнями необхідно проводити систематичні бесіди на етичні теми. У моральному вихованні школярів визначальне значення має особистий приклад вчителя, його ставлення до дітей. Навіть у дрібницях, в манерах діти намагаються наслідувати своєму вчителеві. Якщо для відносин між вчителем і учнями характерні душевність, чуйність, дбайливість, такими ж будуть відносини учнів між собою. Вчителю слід уникати загальних оцінок особистості кожного учня. Школяра можна хвалити або засуджувати за його вчинок, але не слід оцінку конкретного факту переносити на його особистість в цілому і говорити, що він взагалі хороший чи, навпаки, у всьому поганий. Домашня обстановка і відносини в родині роблять великий вплив на моральний розвиток школяра. Ось чому важливо вчити батьків вихованню дітей. За моральним розвитком дитини потрібно стежити так само ретельно, як і за його успіхами в читанні, листі, математиці.

Зерна добрих людських почуттів у душах молодших школярів можна розвинути тільки щирою любов’ю до них. Молодшим школярам потрібна ласка і любов, як світло й тепло рослинам, тому що виховані любов’ю і ласкою вчителя, молодші школярі впевнено підуть шляхом морального вдосконалення. Також серед усіх найважливіших якостей учителя — доброта, тому ніщо так не прихиляє молодших школярів до вчителя, як його щира доброта. Вона позитивно впливає на формування моральних поглядів та переконань молодших школярів. Душа школярів під впливом доброти вчителя розкривається, освітлюється, оживляється. Тому виховання доброти необхідне вчителеві, щоб оживити свою працю, а також позитивний приклад з боку батьків і вчителя, які необхідні для морального виховання молодших школярів.

3. Виховання культури поведiнки учнів

Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок культурного поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, увічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурне поводитися в школі, будинку, на вулиці й у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурного поведінки не щеплені дітям з раннього років, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу: перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички. [8; c.77] Відсутність елементарних звичок у дітей утрудняє роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурного поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер і т.д. Культура поведінки тісно зв’язана з внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішнє поведінки людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру — змушує людини бути витриманим, внутрішньо зібраним, уміти володіти собою. Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність, безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знаннями правил культурного поведінки, звичками їхнього виконання. Особистий досвід спілкування дитини ще дуже бідний, дитина часто може бути нечемний лише в силу незнання того, коли, де і як треба надійти. Нерідко діти засвоюють правила гарного тону по наслідуванню, спостерігаючи за поведінки батьків, дорослих, котрі є для них авторитетом. Однак усвідомлення дитиною свого поведінки, своїх дій — необхідна умова формування суспільно корисних навичок і звичок моральних норм поведінки. Тільки за те поведінка людини може зовсім свідомо відповідати перед суспільством, колективом, іншими людьми, значення якого він може зрозуміти й оцінити з погляду суспільної користі і необхідності.

Треба відзначити, що в багатьох школярів помітне відставання навичок і звичок культурного поведінки від знання відповідних правил. Тому в роботі з учнями треба звертати увагу насамперед на вироблення навичок і звичок поведінки. Досягається це систематичним приученням школярів до виконання правил. Для цього необхідна така організація життя в школі, щоб учні постійно накопичували досвід правильних моральних відносин. У роботі з молодшими школярами можливі проведення і спеціальні вправи для планомірного відпрацьовування окремих навичок культурного поведінки. Але вправа — це не тільки просте повторення. Для того щоб повторення закріплювало ту чи іншу дію, звичку поведінки, необхідно, щоб воно підкріплювалося позитивними емоціями, приємним переживанням. 6; c.57] Іноді це мовчазне схвалення дорослого, заохочення колективу, товаришів. Повторення тільки тоді стає вправою, коли сама дитина активно прагне до одержання визначеного результату у своїх діях, сам хоче надходити правильно. Іншими словами, виховання повинне бути зв’язане із самовихованням. Тісно зв’язане виховання культури поведінки з роботою над «Типовими правилами для учнів 1−4, 5−9 класів». У правилах сформульовані основні положення по вихованню в дітях основ моралі. У них є вимоги, що відносяться до виховання відповідальності (пункт 1), соціалістичного гуманізму (пункти 2, 7, 8), працьовитості й ощадливості (пункти 1, 2, 3, 8), навичок культурного поведінки (пункти 1, 4, 7) і т.д.

Основні методи роботи над правилами — роз’яснення і приучення, організація життя дітей відповідно до вимог правил.

Зміст роботи по вихованню культури поведінки. У школі діти повинні засвоїти досить великий обсяг знань про основні правила культурної поведінки і привчитися усвідомлено виконувати їх. Конкретних правил пристойності і поведінки багато, познайомити школярів із усіма важко, так навряд чи це потрібно. У житті завжди може створитися така ситуація, у якій діти виявилися вперше. Тому дуже важливо учити школярів не тільки правилам поведінки, але й одночасно умінню діяти в зв’язку з духом правил знаходити правильний спосіб поведінки в новій обстановці на основі уже відомих правил. Ця задача складна, і щоб успішно дозволити її, необхідно наступне. У роботі з дітьми треба вчити їхньому виконанню правил поведінки в різних ситуаціях, з якими найчастіше вони зустрічаються: у школі, на вулиці, у громадських місцях [11; c.33]. При цьому конкретні правила обов’язково будуть повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася виконувати те саме правило в різних умовах. Варто пам’ятати, що для молодшого школяра перенос знань з однієї ситуації в іншу не завжди простий. Наприклад, дитина знає, що в школі треба здороватися з усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласник досить швидко опановує цим правилом. У школі він завжди вітається з усіма вчителями, з техпрацівниками, батьками. А от за межами школи, на вулиці дитина може не виконувати це правило. І зовсім не по злому намірі чи безпам’ятності. Просто він не знає, що, зустрівши на вулиці, у магазині, у кіно знайомого (учителя, вожатого, чи маму папу свого товариша й ін.), треба з ним обов’язково привітатися. Чи інший приклад, Діти навчилися поступатися місцем старшим у трамваї, автобусі, тролейбусі і т.п. Вони роблять це — охоче, без нагадувань. Але от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся — ні, іноді ще розмовляє з учнем. І той не здогадається запропонувати їй присісти. Хлопчик привчений поступатися місцем літнім людям тільки в транспорті. Культура поведінки в багатьох випадках тісно зв’язана і з нормами моральності. Так, в основі багатьох конкретних правил увічливості, уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства: соціалістичний гуманізм, колективізм, дружба, товариство, відповідальність за свої вчинки і поведінки. Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду моральності. Єдність знання, навички і звички сприяє придбанню стійкого поведінки, формуванню визначених якостей особистості. Завжди бути ввічливим, обов’язковим, точним — значить придбати такі якості, як увічливість, точність, обов’язковість. Усвідомлення дитиною своєї поведінки відбувається поступово під керівництвом учителя, під впливом суспільної думки колективу. моральний виховання школяр поведінка Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними методами є приучення школярів до виконання правил культурного поведінки і роз’яснення їм відповідних норм моралі. Важливим засобом приучення школярів до культури поведінки є вправи, що включаються в повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і їхня форма залежать від характеру правила, що відпрацьовується. Так, наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як виконувати правила ввічливості. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, учаться надходити правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти їдуть у театр, йдуть на день народження до товариша. Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих діяти відповідно до відомим їм правилам. Учитель спостерігає за поведінки дітей, він відзначає ті пробіли, і помилки, що діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх учинках, на що можна обпертися в подальшій роботі. Виконання суспільних доручень жадає від дітей не тільки уміння виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримувати визначені правила поведінки. Так, cтаршокласники шефствують над першокласниками, грають з дошкільниками, чергують на своєму поверсі, збирають макулатуру. При цьому діти вступають у відносини з багатьма людьми: дорослими, молодшими і старшими хлопцями, своїми однолітками. Спілкування з ними жадає від школярів знання багатьох правил культурного поведінки. Уміння випливати правилу в повсякденному житті стає необхідним для дітей. Тому діти намагаються запам’ятати те, що вони вивчають на спеціальних заняттях, і застосувати отримані знання на практиці. Це обставина значною мірою полегшує роботу вчителя по вихованню культури поведінки. У системі роботи учителя велике значення має і роз’яснення дітям етичних норм, зв’язаних із правилами культурного поведінки. 9; c.204] Методи роз’яснення різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного життя, бесіда по прочитаній розповіді, стенди по культурі поведінки. Головна задача етичної освіти — формувати моральні представлення і поняття про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбі, товаристві й ін. [7; c.102] При роз’ясненні правил культурного поведінки необхідно звернути увага дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а як розумна необхідність, очевидна для молодших школярів. Серед методів роз’яснення правил поведінки ведуче місце повинне зайняти бесіда вчителя з дітьми. Чому саме бесіда? Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил. Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловленнях. Ефективний прийом роз’яснення дітям правил культурного поведінки — використання літературних творів — розповідей, віршів, байок. При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильного поведінки і негативні вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор. Важливо показати дітям, у смішному виді героїв добутків, що чи не вміють не хочуть виконувати правила культурного поведінки. І в такий спосіб викликати в хлопців бажання не. бути схожими на них. Прекрасним матеріалом для цієї роботи є вірші А. Барто «Любочка», «Сонечка», «У театрі», «Чому зайнятий телефон», С. Михалкова «Одна рима», «Прогулянка», Ул. Лівшиця «Рукавички», «Нечупара» і ін. Ці вірші можна прочитати в обличчях, поставити по них невеликі інсценівки. Випливає, однак, підкреслити, що вчитель повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід безпосередньо зв’язувати погані вчинки героїв віршів з поведінки хлопців даного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться це прямо, то діти не намагаються виправити своє поведінки, а ображаються, замикаються в собі, а іноді починають надходити на зло вчителю. Спеціальна робота з культури поведінки проходить у формі занять. Проведення цієї роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка до заняття, проведення заняття і повсякденна робота. Під час підготовчого етапу вчитель з’ясовує, що відомо дітям по даній темі, які правила вони уміють виконувати, наскільки стійко їхнє поведінки. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання, наприклад: розучити вірш, підготувати інсценівку, підібрати загадки і прислів'я, зв’язані з темою занять. Звичайно підготовка йде в чи групах зірочках у секреті від інших, у такий спосіб і виступу хлопців кожної групи на самім занятті зберігає новизну для інших. Саме заняття повинне бути цікавим і святкової. Добре, якщо діти з нетерпінням чекають його. Святковість зв’язана з тим, що до заняття діти готують різний виступи, обговорюють події класного життя, грають, запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно заняття починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі хлопці, не треба боятися дитячих формулювань, як би незграбні вони ні були. У цьому випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плаката. Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра, інсценівка. Заняття проводиться один чи два рази у чверть. Воно продовжується 45 хвилин. Як би не було змістовно і цікаве заняття, як би добре ні виступали на ньому діти, як би точно вони ні сформулювали всі вправи — основна робота з нагромадження досвіду правильного поведінки проходить у повсякденному житті молодших школярів; на уроках, під час змін, у роздягальні, по дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках, екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя спрямована на таку організацію життя дітей, що давала би можливість для вправи їхній у правильному поводженні. Якщо учні добре знають, які вимоги до них пред’являються, кожний з них науковий, як випливає поводитися в тім чи іншому випадку, то контроль за поведінки йде з боку не тільки вчителя, але і дитячого колективу.

Організація роботи з класом є головною задачею вчителя. Але разом з тим проводиться й індивідуальна робота з окремими учнями в залежності від рівня їхньої вихованості й умов життя в родині. Індивідуальна робота проводиться в тісному контакті з батьками.

4. Виховання дисциплiнованостi та вiдповiдальностi

Життя вимагає від людини високої дисципліни і виконавської чіткості. У їх формуванні значна роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.

Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов’язків, підкорення громадському обов’язку. Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому виконанні суспільних принципів і норм поведінки, ґрунтується вона на сформованості в учнів таких рис:

а) дисциплінованість — прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і правил;

б) обов’язковість — усвідомлення особистістю необхідності дотримання суспільних і моральних норм, підпорядкування своєї поведінки їх вимогам;

в) відповідальність — якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності школи. 12;c.97] За її відсутності не можна провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Вона є і засобом виховання школярів, сприяє підвищенню виховної ефективності діяльності учнів, обмеженню, гальмуванню їх нерозважливих дій та вчинків. Важливу роль у вихованні почуттів обов’язку і відповідальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до виконання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно поділяти правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а недотримання інших залишається непоміченим. Відповідну роботу слід проводити також з батьками учнів. Адже правила охоплюють основні обов’язки школярів, сумлінне виконання яких свідчить про їх загальну вихованість. Щоб допомогти школі у виробленні в учнів якостей, передбачених цими правилами, батьки мають знати їх, володіти елементарними педагогічними прийомами для формування цих якостей. Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам’ятаючи, що навіть наймолодший учень — це вже громадянин, наділений певними правами і обов’язками. На жаль, учителі молодших класів дуже часто бачать в ньому лише дитину. Деякі з них впливають на школярів тільки суворістю, прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю дитини. Невсипущий контроль, постійні обмеження призводять до протилежних результатів, викликають роздратування, грубість, непокору. Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може помилятися не тільки на уроці, коли відповідає на запитання, а й припускатися помилок у поведінці через обмежений життєвий досвід. Суворий і добрий учитель уміє прощати такі помилки і вчить неповнолітніх поведінки в складній життєвій ситуації.

Велика роль у дисциплінуванні учнів належить шкільному режимові, який, за твердженнями А. Макаренка, виконує свою виховну роль лише тоді, коли доцільний, точний, загальний. Доцільність режиму полягає в тому, що всі елементи життєдіяльності учнів у школі й удома продумані та педагогічно виправдані. 4; c.107] Точність режиму виявляється у відсутності відхилень у часі й за місцем проведення намічених заходів. Точність передусім повинна бути властива педагогам, тоді вона передається також і школярам. Загальність режиму є свідченням його обов’язковості для всіх учнів школи. Кожен вихованець повинен чітко уявляти, як він має діяти, виконуючи певні обов’язки. Такий режим сприяє розвиткові в молодших та старших школярів здатності керувати собою, корисних навичок і звичок, позитивних моральних і правових якостей. Важливе місце у привчанні дітей до належної поведінки в школі та за її межами належить контролю за їх поведінкою, що передбачає облік відвідування ними уроків, вжиття відповідних заходів до тих, хто систематично запізнюється або пропускає уроки без поважних причин. У деяких школах ведуть спеціальні журнали поведінки учнів, у яких директор або його заступник з виховної роботи регулярно фіксують випадки грубого порушення учнями порядку в школі, на вулиці, в громадських місцях, а також виховні впливи, які було застосовано до них, і результати цих впливів. Це допомагає педагогам своєчасно проаналізувати стан дисципліни в учнівському колективі, намічати і вживати заходів щодо його поліпшення, детальніше й повніше вивчати умови життя учнів, ближче знайомитися з їх сім'ями, глибше вникати у внутрішній світ окремих учнів, виявляти недоліки виховної роботи школи й удосконалювати її. Ведення журналу обліку поведінки сприяє конкретизації індивідуальної виховної роботи з школярами, схильними до порушень норм моралі та права. У деяких школах замість таких журналів ведуть спеціальну картотеку на учнів-правопорушників.

Перешкоджають вихованню дисциплінованості школярів намагання окремих учителів і батьків приховати випадки порушення дисципліни, щоб не компрометувати клас. Не реагуючи на недисциплінованість, вони виховують у неповнолітніх почуття безвідповідальності. Якщо на певному етапі виховання школяра починають докоряти за погану поведінку, він не може збагнути, чим останній його вчинок гірший за попередні, про які ніхто не згадував, оскільки в нього притупилося почуття відповідальності, виробилася зухвалість. З огляду на це кожен випадок порушення правил поведінки слід детально аналізувати й давати йому відповідну оцінку. У дисциплінуванні учнів важливу роль відіграє щоденник. Педагог повинен вимагати від них акуратного ведення щоденника. Оцінюючи поведінку школяра за тиждень, слід враховувати і його зовнішній вигляд, чергування в їдальні, ставлення до товаришів, дорослих. Систематичний контроль за поведінкою молодших школярів у школі та за її межами привчає їх до щоденного дотримання дисципліни. Особливо потрібен він молодшим школярам, у яких сформувалися негативні звички, оскільки створює умови для вироблення у них позитивних звичок, блокує появу і закріплення негативних. Проте це не означає, що треба весь час контролювати учнів, які випадково порушили правила поведінки. Коли їх «виховують» у багатьох інстанціях, часто нагадують про найменші провини, це не сприяє дотриманню ними правил поведінки, а спонукає до думки, що вони «невиправні». Контроль повинен бути тактовним, щоб учень відчував повагу до себе як до особистості.

Зовнішній контроль певною мірою є примусом до позитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки настільки засвоєні, що стали внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх, часто навіть не замислюючись над тим, чому чинить так, а не інакше. Якщо від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу можна уникнути, то від власної совісті важко сховатися. Як стверджував А. Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх «робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається».

У вихованні взагалі й у зміцненні дисципліни зокрема особливе значення має правильний тон і стиль діяльності учнівського колективу. 3;c.313] Якщо панує життєрадісний тон, в основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, виховання учнів дається легше. Дієвою є профілактика конфліктних стосунків і запобігання негативним вчинкам. Порушення дисципліни і вимог шкільного режиму найчастіше трапляються там, де недостатньо організована діяльність учнів. Якщо вихованцеві нічого робити на уроці чи в майстерні, якщо не організовано його дозвілля, він намагатиметься чимось заповнити свій вільний час, організувати його по-своєму, не завжди розумно. До порушень шкільного режиму молодших школярів призводить і невміння деяких учителів працювати з педагогічно занедбаними дітьми. Помилки в роботі з ними спричинені тим, що педагоги не розкривають мотивів їх негативної поведінки, знання яких дає змогу ефективніше будувати виховну роботу з ними. Якщо вихованець, наприклад, погано поводиться через відсутність перспективи, байдужість до свого майбутнього, то вся робота педагога має бути спрямована на формування в нього віри у це майбутнє, в можливість досягти його власними силами. Школа багато втрачає у вихованні свідомої дисципліни через те, що не завжди дотримується суворої регламентації життя та діяльності школярів, а саме вона, за словами А. Макаренка, «…повинна з першого ж дня поставити перед учнем тверді, незаперечні вимоги нашого суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не можна, що похвально і за що не похвалять». Це регламентування має узгоджуватися з правами і обов’язками школярів, передбаченими Законом України «Про освіту». Учням створено всі умови для навчання і праці в школі, тому кожен з них повинен сумлінно і свідомо виконувати свої обов’язки. Повага учнів до закону полягає у свідомому дотриманні правил поведінки, дисциплінованості, боротьбі з порушеннями шкільного режиму, допомозі педагогічному колективу в організації навчально-виховного процесу. Вони мають глибоко усвідомити, що поведінка і ставлення до навчання — не лише їх особиста справа, що їх громадянський обов’язок — сумлінно вчитися, зразково поводитися, стримувати інших від недостойних вчинків.

5. Шляхи попередження та подолання моральних деформацій школярів

Моральні порушення школярів за В. Сухомлинським це — егоїзм, недисциплінованість, жорстокість, невдячність, підлість. Щоб подолати дані деформації слід проникнути у внутрішній світ дитини, зрозуміти причини, що породили зло, знайти ключі до виправлення вад. Основними причинами, що штовхають школяра на порушення моралі - здебільшого розлучення батьків, пияцтво, знущання над дитиною, постійні суперечки між батьками, непослідовність у вихованні від суворості та жорстокості до ласки і догоджання.

Основним проявом моральних порушень у школі є порушення у сфері духовного життя учня, які не варто виносити на загальний огляд: «погану поведінку, причини якої - негаразди в сім'ї школяра, особливо загострення стосунків між батьками, негідна поведінка або окремі вчинки, якщо причина їх криється в душевному надломі школяра, який страждає від того, що в нього немає батька, або він нерідний; необачні, непродумані вчинки, що об'єктивно є протестом школярів проти грубощів, сваволі або помилок батьків чи вихователя; відставання школяра у навчанні в тому випадку, коли він хоче, але не може впоратися із завданням; вчинки, пояснення яких вимагає розповіді про особисті стосунки школяра із своїм другом», вважав В. О. Сухомлинський.

Основний шлях подолання моральних деформацій школярів полягає в тому, щоб звертатися до нього, характеризувати його, говорити з ним, не виносячи на суд колективу його поведінку. Виховна суть таких бесід у тому, щоб вони викликали у дитини бажання бути доброю, справжньою людиною.

Важливим є не тільки перевиховання моральних деформацій, які виробилися у школярів, а і їх передбачення і застереження. [10; c.305]Так само як лікар ретельно досліджує організм хворого, шукає і знаходить джерела хвороби, щоб розпочати лікування, так і педагог має вдумливо, уважно, терпляче досліджувати, вивчати розумовий, емоційний, моральний розвиток школяра, шукати і віднаходити причину, через яку вона стала важкою, застосовувати такі винаходи виховного впливу, які б враховували труднощі, особливості індивідуального світу дитини.

В.О. Сухомлинський віднайшов головні шляхи, які б дали змогу виховувати по-справжньому доброго і морального школяра, викорінювали б мерзотне й огидне, до яких він відносить:

" - наодинці з собою робити не так, як ти робив би на очах у людей;