Війна — найбільше з лих

Вiйна — найбiльше з лих.

I виростають поколiння,.

Котрi не чули тишини.

О, найстрашнiше з лiточислень.

Вiйна — вiйною — до вiйни!

/ Л. Костенко /.

Iсторiя людства ряснiє вiйнами. Чи був хоч один день, коли нiде на планетi не точилася вiйна?

Вiйни мiждержавнi i громадянськi, локальнi i свiтовi, справедливi i загарбницькi. Ще за печерних часiв люди воювали за їжу, за зручнiшу печеру, за жiнку. Пiзнiше — за iншу здобич, за дорогоцiнне камiння, перли i золото, за невiльникiв. Потiм загарбували територiї заради корисних копалин, свiтового панування…

Рiзнi часи, рiзнi масштаби, рiзна зброя (вiд кам’яної сокири до мiжконтинентальної ракети) — та лишалася сутнiсть. Адже так чи iнакше, вiйна — це лихо, незалежно вiд того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають простi люди, плачуть матерi i вдови, зростають сиротами дiти.

Плаче Ярославна «в Путивлi на валу, на брамi», бо її ладо, князь Iгор повiв дружину «на землю половецьку за землю Руську» .

Залишається вдовою Горпина Чурай, напiвсиротою — її донька Маруся.

Багато горя несли вiйни. I хоч Україна загарбницьких воїн нiколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих i найдорожчих. Згадайте роздiл поеми I. Драча «Нiж у сонцi» про божевiльну матiр, вiд горя якої навiть Врубелiв «Демон» жахнувся. В хатi у неї сидiли собака, кiт i пiвень, яким вона пiдносила чарки, називаючи їх iменами синiв.

Найбiльшим лихом ХХ столiття була для України, як i для багатьох iнших країн свiту Друга свiтова вiйна. Активну участь в нiй взяли й письменники, воювали вони i словом, i зi зброєю в руках.

Це знову напад? З ворогом двобiй?

Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бiй! ;

пише на початку вiйни П. Тичина («Ми йдемо на бiй»).

Нiколи, нiколи не буде Вкраїна.

Рабою нiмецьких катiв, ;

присягає М. Бажан у вiршi «Клятва», що став вiйськовим гiмном нарiвнi з росiйською пiснею «Священная война» .

Я вiддам свою кров, свою силу.

i нiжнiсть до краплi,.

Щоб з пожару ти встала,.

тополею в небо зросла, ;

обiцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем.

Але хiба вони виступали за вiйну? Християнська мораль закликає прощати, але хiба можна забути трагiчнi днi i роки голоду i похоронок та страшнi кривавi вбивства, жорстокiсть яких межувала з божевiллям?

Будь проклят той, хто.

зважиться забути,.

Будь проклят той, хто.

скаже нам: «Прости!» .

— вiд усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києвi («Яр»).

Для нас це вже iсторiя. Але i сьогоднi ця вiйна вривається часом у наше житя їржавими мiнами i снарядами, що досi не втратили своєї зловiсної сили.

Про це вiрш Лiни Костенко «Пастораль ХХ столiття» .

Їх рвонуло навiдлиг. I бризнуло.

кров’ю в багаття.

I несли їх дiди, яким.

не хотiлося жить…

Гарнi дiти були. Козацького.

доброго крою.

Коли зносили їх, навiть.

сонце упало ниць.

Та не останньою була Велика Вiтчiзняна — i сьогоднi ще лунають вибухи i пострiли. Скiльки життiв покладено в Афганiстанi, скiльки скалiчено душ! Приднiстров’я, Абхазiя, Югославiя, Чечня… Найближче «вчора» i сьогоднi.

I думаєш: «Господи, чого людям треба? Адже свiтить в небi сонце, росте в полях хлiб. Люди кохаються, народжують дiтей, створюють симфонiї i поеми, роблять науковi вiдкриття…» Тiльки б служили цi вiдкриття миру, а не справi знищення!

Вiдкривши фантастичну силу атома, вiдомий вчений Ф. Жолiо-Кюрi справедливо застерiгав: «Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення i сили тi сили природи, якi вони зумiли вiдкрити i пiдкорити» (Зб. «У свiтi мудрих думок»).

I хочеться звернутися до усiх землян словами вiдомої пiснi:

Убийте вiйну,.

Проклянiте вiйну,.

люди Землi!