Вираження згоди в англійській мові

Вступ

англійський дієслівний лексика згода

Дана робота присвячена дослідженню вираження згоди в англійській мові. До висловлювань зі значенням згоди будемо відносити висловлювання, які є позитивною реакцією на думку або волевиявлення співрозмовника. Ці висловлювання оформляють пропозицію, будучи за своєю суттю модусними, і виконують у висловленні прагматичну функцію соціальної мовної дії.

Прагмалінгвістика як сучасна парадигма вивчення мови в її функціонуванні здатна виявити, описати і пояснити конкретний механізм мовної взаємодії комунікантів. Властивості висловлювань згоди у вищій мірі проявляються в процесі спілкування комунікантів. Однак слід зауважити, що їх прагматичний потенціал похідний як від лінгвістичних, так і від екстралінгвістичних факторів. Природно, що в цьому випадку в актуалізації семантико-синтаксичних властивостей цих висловлювань важливу роль відіграють прагматичні чинники, які включають в себе такі компоненти прагмалінгвістичної ситуації, як комуніканти, час, місце, цілі, завдання і т.д.

Питання згоди та незгоди як ключових понять в загальнолюдському мовленнєвому контакті між мовцем і слухачем, проблематика їх вираження та труднощі їх мовної реалізації обговорювались та продовжують обговорюватись не лише в наукових працях лінгвістів, але й філософів (Е. Бенвеніст, Н. Д. Арутюнова, Ю. Д. Апресян, В.Н. Переверзєв, Т. Г. Винокур, Д. Девідсон, Дж. Остін, Т.В. Булигіна, А. Д. Шмельов, В. Г. Гак, І. М. Кобозева, Н.І. Лауфер, Л. А. Азнабаева та ін.). Висловлювання зі значенням згоди / незгоди представлені в різних видах текстів, що обумовлює зацікавлення лінгвістів вивченням властивостей та функцій даних висловлювань. Вони вивчались та вивчаються на матеріалі різних мов, а також в порівняльному плані.

Визначенням місця мовленнєвих актів згоди / незгоди в загальній системі мовленнєвих актів займались Г. Р. Восканян при вивченні комісивних висловлювань та С.А. Теріхов при вивченні конфронтаційних аргументативних актів.

Л.Л. Нейленко виявляє корпус засобів вираження згоди, який представляється прямономінативними і непрямо номінативними способами позначення згоди.

Н.А. Храмова досліджує дієслова схвалення та згоди в англійській мові та за допомогою фреймового підходу виявляє певні семантичні та синтагматичні особливості даних дієслів. Вивченню функціонально-семантичного поля «згоди» з ономасіологічної позиції в англійській мові присвячена дисертація Т.П. Щедриної.

І. М. Рудик здійснює спробу дослідити висловлювання зі значенням згоди / незгоди як окремих мовленнєвих актів.

Актуальність теми визначається тим, що категорія згоди є інтегральною, немаркованою і тому містить дуже значне число відтінків значення, які ще не стали об'єктом системного вивчення; а також необхідністю вивчення особливостей функціонування засобів вираження згоди в англійській мові в умовах підвищеного інтересу до пізнавальної діяльності людини.

Метою дослідження є комплексний опис корпусу засобів вираження згоди та їх актуалізації в англійській мові.

Поставлена мета зумовлює вирішення комплексу дослідницьких завдань:

— надати загальну характеристику концепту «згода / незгода»;

— провести аналіз класифікації дієслівної лексики зі значенням «згоди»;

— визначити проблему мовленнєвих актів;

— дослідити засоби вираження згоди в англійській мові.

Об'єктом даного дослідження є висловлювання, які виражають згоду в англійській мові.

Предмет дослідження — засоби вираження згоди в англійській мові.

Дослідження проводиться в роботі на основі комплексного використання різних методів: методів лінгвістичного спостереження, описового методу, порівняльного аналізу, фреймового аналізу.

Практична цінність роботи визначається тим, що її результати можуть бути використані при читанні курсів з теоретичної граматики англійської мови, у підготовці спецкурсів з синтаксичної та лексичної семантики, а також у викладанні практичної граматики англійської мови.

Теоретична цінність даної роботи полягає у внесенні певного внеску в розвиток лінгвістики в плані вивчення прагматики висловлювань, що виражають згоду. Робота представляє досвід дослідження дієслів зі значенням «згоди».

1. Теоретичні передумови дослідження концепту «згода»

1.1 Загальна характеристика концепту «згода / незгода»

Згода/незгода — це ключові поняття в загальнолюдському мовленнєвому контакті між мовцем і слухачем.

Згода в міжособистісних стосунках, під час спілкування, тобто в процесі утворення мовленнєвого акту, визначається як позитивна відповідь або реакція на думку чи волевиявлення співрозмовника. Незгода передбачає негативну реакцію на слова адресанта чи несхвалення його слів [6, c. 30].

Слідом за М.Я. Гловінською виділяємо два види згоди: згода з думкою і згода на спонукання [5, c. 191]. У змістовному плані значення згоди являє собою «констатацію правильності та прийнятності думки співрозмовника, оцінку цієї думки як таку, що відповідає дійсності, вираження подібності позицій, поглядів комунікантів» [9, с. 84].

Згода / незгода організовує текст, в якому маркується збіг / розбіжність позицій комунікантів, номінується відповідне явище. Особливості логічної побудови комунікації обумовлюють згоду або незгоду партнера з вихідною тезою комунікативного акту. Крім словесних індикаторів поведінки комунікантів, значну роль відіграють паралінгвістичні фактори, що служать виявленню реакцій комуніканта на відповідний мовний акт в сенсі згоди або незгоди.

Комунікативна категорія згоди / незгоди — це глобальне ставлення до картини світу, образ якої формується в свідомості людини і впливає на її поведінку. Проблема усвідомлення дійсності і формування раціонального ставлення до неї сприяють перетворенню світу реалій, його руху до вдосконалення.

Згода і незгода — це реакція на повідомлення, отримане із зовнішнього світу в процесі адаптації до нього і сприйняття його нашими думками і почуттями. Згода і незгода — це сформована в тій чи іншій мірі позиція комуніканта щодо предмета обговорення. Мовні форми організовують план змісту згоди / незгоди, за допомогою мови освоюються особливості функціонування згоди / незгоди. Когнітивна класифікаційна ознака відбиває той чи інший аспект, параметр категоризації відповідного об'єкта чи явища. За допомогою згоди і незгоди представляються і пізнаються проблеми «форм життя».

Таким чином, згода / незгода дозволяє кваліфікувати дії комуніканта, дотримуватися певних правил, викликати позитивне / негативне ставлення, реалізовувати і змінювати плани дій і т. п.

Функціональні параметри згоди / незгоди виявляють різні смисли. Функціонування актів згоди і незгоди пов’язано з актуальними питаннями комунікації і розкривається в її контексті, дає уявлення про ментальність мовця.

Згода / незгода є: а) невід'ємною складовою у взаєминах, необхідним чинником розвитку дій;

б) стимулюючим результатом, отриманим у результаті когнітивних зусиль;

в) заданою першочерговою метою, яка визначає якість світо устрою [20, с. 41].

Згода / незгода вбудовується в структуру глобальних відносин, сприяє організації діяльності та мовної поведінки людини, їх оптимальної регуляції. Згода і незгода є суттєвими актами, уявлення про які розширюються у зв’язку з їх багатогранною функціональною спрямованістю.

Під мовленнєвим актом згоди / незгоди Чабанюк А. В. розуміє акт вербальної взаємодії мовця і слухача, ілокутивною метою якого є маркування сказаного співрозмовником як такого, що відповідає/не відповідає дійсності або інтересам (можливостям) мовця [26, c. 363].

Згода — це категорія, яка служить для прийняття, схвалення точки зору мовця. Засобами виявлення згоди виражається позитивна відповідь на питання, дозвіл на що-небудь; взаємна домовленість, порозуміння; спільність поглядів, думок; одностайність.

Окрім того концепт «згода», узагальнений за своїм змістом, може мати п’ять більш конкретизованих виявів — «дозвіл», «підкорення», «домовленість», «визнання істини» та «подібність точок зору», виражених як окремими словами (agree, admit, permit, let) так і фразеологічними дієсловами та зворотами (to go along with sb on sth, to go with the flow, to be thumb up, to say amen to), а також вільними словосполученнями, що мають номінативне значення та описують концепт в одному з його аспектів, не називаючи його [19, c. 129].

Мовленнєвий акт незгоди — це реактивний мовленнєвий акт, що виражає негативне відношення мовця до дії або висловлювання співбесідника, являє собою інформативне, оцінне або імперативне висловлювання з різними емоційними відтінками (судження, несхвалення тощо).

В англійській комунікативній культурі згода є концепт, інтенція якого полягає в констатації правильності думки співрозмовника. Мовець відкритий і вільний при вираженні своєї думки і почуттів. Його не хвилює, чи зацікавлений його співрозмовник або аудиторія в отриманні підтвердження / згоди, він просто висловлює свою думку, тому що внутрішньо відчуває так. У індивідуалістичній культурі мати власну точку зору важливо для кожної людини незалежно від її віку (навіть у дітей запитують їхню думку при ухваленні якогось колективного рішення), статусу, положення в суспільстві і іншого.

Денотативно-понятійний зміст концепту «згода» у англійській мові являє собою прийняття думки / позиції співрозмовника, надання йому підтримки. Концепт «згода» — це складне понятійне утворення, що відбиває безліч комунікативно-орієнтованих смислів, спрямованих на прийняття позиції співрозмовника і надання йому тим самим підтримки. Треба підкреслити, що згода дуже багата різновидами і відтінками [14, c. 281].

Зербіно А.Д. подана широка класифікація мовленнєвих актів згоди / незгоди у сучасній англійській мові. Так за кількістю ілокутивних сил виділяються прості (мають лише одну ілокутивну силу, наприклад: згода-згода, незгода-незгода) та гібридні мовленнєві акти згоди / незгоди (поєднують ілокутивні сили двох різних мовленнєвих актів: згода-схвалення, незгода-докір та ін.). За способом вираження виокремлюються експліцитні (прямі або буквальні) та імпліцитні (непрямі або небуквальні) мовленнєві акти згоди / незгоди. За структурою мовленнєві акти згоди / незгоди автор поділяє на: прості, які актуалізуються одним простим реченням та складні мовленнєві акти, які утворюються з простих. За формою реалізації мовленнєві акти згоди / незгоди, можуть бути усно-мовленнєві, писемно-мовленнєві та оборотні (можуть бути як в усному, так і в писемному мовленні). За позицією в дискурсі мовленнєві акти згоди / незгоди дослідниця відносить до реактивних (або реплік-реакцій), оскільки вони завжди є реакцією на певні мовленнєві дії адресанта. За типом інтерактивності мовленнєві акти / незгоди можуть бути як односторонні (не потребують негайного зворотного зв’язку) так і кооперативні (мають на меті викликати негайну реакцію співрозмовника) [7, с. 18−24].

Темиргазина З.К. представляє згоду як діалогічний «інтенціонально взаємообумовлений» реагуючий мовний акт. Існують різні ситуації спілкування, які можуть породити згоду одного співрозмовника з іншим. Виходячи з цього, згода може займати різні позиції в контексті комунікації. Згідно законам узгодження мовного акту згоди за ілокутивною функцією і принципам успішності, виділяється прагматичний зв’язок реплік за типами:

1. мовний акт питання — мовний акт підтвердження / згоди;

2. мовний акт твердження — мовний акт підтвердження / згоди;

3. мовний акт спонукання — мовний акт згоди / дозволу.

Згідно даним дослідженням найбільш типовими стимулами згоди є мовний акт припущення, мовний акт повідомлення, мовний акт пропозиції, мовний акт прохання, мовний акт наказу.

У дослідженні Оразалинової К.А. були виділені наступні смисли згоди: згода-підтвердження, згода-схвалення, згода-дозвіл, згода-підпорядкування, згода-обіцянка, згода-договір (відносяться до повної згоди), часткова згода, згода-підхоплення, невпевнена згода, пасивна згода, згода-поступка, ввічлива згода, помилкова згода (відносяться до неповної згоди) [15, c. 95−98]. Слідом за лінгвістом М. К. Любимовою, під повною згодою розуміється згода, «коли думка, намір, бажання адресанта повністю збігається з думкою, наміром, бажанням адресата, що виражається в репліці-реакції». «Неповна згода — це така згода, коли думка, намір, бажання адресанта збігаються з думкою, наміром, бажанням адресата, але говорячий у репліці-реакції висловлює певну умову, при якій він погодиться зі співрозмовником, або в згоді мовця присутня невпевненість з думкою співрозмовника тощо» [10, c. 8].

В англійській незгоді компонент допустимості відсутній, і це своєрідним чином підкреслює орієнтацію мовця насамперед на себе як особистість (індивідуалістичний тип культури). Англійське «не погоджуватися» — disagree тяжіє до «стверджую, інформую». При запереченні в англійській мові наявність асиметрії у відносинах комунікантів є обов’язковою (Я заперечую = «Припускаючи, що я маю право сказати: я не хочу, щоб це було зроблено, бажаючи зробити так, щоб це не було зроблено, я кажу: Я не хочу, щоб це було зроблено».

Понятійна сутність концепту «незгода» являє собою неприйняття думки співрозмовника, відсутність подібної позиції з позицією співрозмовника.

Оразалинова К.А. визначає прагматичну зв’язаність реплік-стимулів з репліками-реакціями та виявляє типи ініціальних реплік незгоди, заперечення і відмови. Незгода і заперечення виникають як негативна реакція у відповідь на твердження або питання (у разі відсутності подібної точки зору мовця зі співрозмовником), а відмова — на спонукання співрозмовника (при якому мовець не бажає або не може виконати каузуєму дію) [16, с. 98].

Власна незгода як субконцепт «незгоди» є розумове утворення, яке «відображає позицію мовця, протилежну позиції співрозмовника; являє собою інформативне або оціночне висловлювання з різними емоційними відтінками (осуду, несхвалення тощо) і має в мові певне втілення» [1, c. 12].

Основна мета мовця при здійсненні мовного акту незгоди — це подання власної точки зору, думки, яка значно відрізняється від думки співрозмовника. Уміння висловити свою думку, представити свою точку, яка відмінна від інших і унікальна, високо цінується англійцями.

Субконцепт «власна незгода» включає в себе наступні комунікативні смисли: власна незгода, незгода-несхвалення, незгода-недопущення, незгода-спростування, незгода-оспорювання, незгода-обурення, незгода-здивування, відкидаюча незгода (повна незгода), часткова незгода, незгода-уточнення (неповна незгода).

Субконцепт «власна незгода» вербалізується, як правило, лексемами негативної семантики (never), негативними префіксами і афіксами (im-, dis-, — less та ін.). Незгода може експлікуватися одиницями, що не містять формальної ознаки заперечення. Для правильної інтерпретації інтенції необхідно звернення до ширшого контексту і до інтонації.

1.2 Класифікація дієслівної лексики зі значенням «згоди»

Згоду в англійській мові можна виразити за допомогою наступних дієслів — to agree, approve, confess, consent, permit, nod і т.д. Всі ці дієслова утворюють лексико-семантичне поле «згода» з ядром to agree і знаходяться на різній відстані від нього залежно від наявності / відсутності спільних рис, оскільки дані дієслова є частковими синонімами, так як об'єднуються на основі ознак узагальненого характеру «релятивність, згода, оцінність». Ці дієслова виражають оцінку в логічно обґрунтованому плані, яка обумовлюється раціональним підходом, законами логіки, а не чуттєвою, емоційною основою. Дієслова, що знаходяться на периферії, є носіями диференціюючих сем, зокрема, виявляються варіативні елементи звичайно опозиційного характеру: добровільна / вимушена згода, наявність / відсутність гармонії, офіційність / неофіційність і т.д. Периферійною характеристикою в семантиці цього підкласу можна вважати вербальне / невербальне вираження згоди [24, с. 120].

Нейленко Л.Л. вважає, що дієслово agree функціонує як реактивний засіб або реагент епістемічних / алетичних і директивних актів, представлених ініціальними висловлюваннями. Інакше кажучи, адресат може погодитися або з думкою партнера по комунікації, або з проханням, пропозицією, порадою і набором інших директивних актів, які передбачають рівноправне спілкування або, принаймні, спілкування з урахуванням думки реактивної особи [12, с. 28].

Згода як одна з суспільних відносин з філософської точки зору — специфічна форма взаємодії предметів і процесів, що відображає стихійне і свідоме з'єднання протилежностей, їх співвідношення один з одним, досягнення гармонії, симетрії і пропорційності частин цілого у певних співвідношеннях. Відрізняють «згоду-намір», «згоду-волевиявлення», «згоду-дію» з її результатом [13, с. 589]. Так, наприклад, наступні дієслова виражають «згоду-волевиявлення» (to agree, consent, approve), а також «згоду-дію» (акціональні дієслова, що передають семантику невербального схвалення і згоди, — to applaud, clap, nod; дієслова, що виражають письмову домовленість і схвалення, — to contract, subscribe, endorse, дієслова, які виражають фізичне підпорядкування, — to submit, capitulate). Відрізняють також «подійну згоду» (характерна для неакціональних дієслів) і «процесуальну згоду» (характерна для акціональних дієслів); перша виникає і досягається в конкретній, дискретній ситуації, а друга характеризується тривалістю і протяжністю в часі, розділеністю на різні етапи, з'єднані між собою і тому виступаючі як ланки в загальному ланцюгу процесів з'єднання протилежностей.

За тематичною і семантичною ознакою вся дієслівна лексика зі значенням «згоди» висловлює схвалення / згоду, однак різняться за окремими складовими семантичної структури. У зв’язку з цим дієслова цього класу часто відносяться до різних семантичних підкласів: до дієслів відносин (Гайсина), до дієслів мовномисленевої діяльності, соціативної або інтерсуб'єктівної дії (Золотова), до дієслів зі значенням інформаційного повідомлення, не диференційованого з точки зору його здійснення, оцінної інформації та позитивною оцінкою (Шведова), до дієслів мовлення (Мельникова, Dixon), до дієслів, що виражають пристрасть (Dixon), до підкласу оперативів інформаційного впливу: емотивного і когнітивного (Сильницький). Неоднозначність їх тлумачення свідчить про широту їх значення, їх функціонального потенціалу та необхідність враховувати різні складові цього значення.

На основі перерахованих трактувань можна виділити два основних підходи до розгляду підкласу цих дієслів [25, с. 41]:

1) семантичний;

2) функціональний (зокрема, прагматичний — в рамках теорії мовних актів).

Дієслова зі значенням «згоди», точніше, лише частина з них, вивчалися і в більш широкому плані - з точки зору соціального (прагматичного, функціонального, комунікативного, епідигматичного) підходу до розгляду лексичного значення слова (Гайсина на матеріалі російської та Ергман на матеріалі англійської мов).

Так як частина дієслів даної підгрупи відноситься до мовних дієслів, то їх розглядають з погляду теорії мовленнєвих актів. За класифікацією Дж. Остіна серед них виділяються вердиктиви (to approve, ratify), експресиви (to acknowledge, admit, confess), асертиви (to concede) і комісиви (to agree, consent) [17, c. 56]. На думку Е.А. Мельникової до експресивів відносяться тільки дієслова, що вказують на етикетну поведінку слухача (to apologize, congratulate) [11, с. 193−194].

А. Вежбицька у своєму семантичному словнику дієслів мовної дії розподіляє дієслова по групах відповідно до їх семантичної ролі в мовному акті. Дієслова досліджуваного підкласу опиняються в різних групах. Так, виділяється підгрупа дієслів «permit», в яку входять наступні дієслова — to agree, accept, allow, approve, consent. Крім того, є підгрупа дієслів «to admit», до якої відносяться дієслова to acknowledge, concede, confess. На думку А. Вежбицької дані дієслова є перформативними, так як позначають дію і її виконання одночасно. Але як вважає Е. А. Мельникова, дієслова соціально-мовленнєвої діяльності (to approve) не можуть відноситися до перформативних дієслів через наявність семи оцінковості [11, с. 212].

Вивченням перформативних дієслів з точки зору логіки мови займався З. Вендлер, який виділив три групи; серед яких до семіфактивних з дієслів зі значенням «згоди», належать дієслова — to admit, acknowledge, а більша частина інших дієслів — до нефактивними [30, c. 24].

Як очевидно, прагматичний аспект вивчення даних дієслів у рамках теорії мовних актів не виявив їх єдності. Даний підхід дозволяє виявити роль дієслів у мовній діяльності, особливості реалізації їх значень в мові (функціональне значення). Але цей аспект не пояснює причину появи того чи іншого функціонального значення, він не дозволяє виявити системного значення (значення в мові), на основі якого з’являються різні модифікації.

У функціональному плані розглядалися тільки дієслова «згоди» (to admit, agree, allow, confess, contract, let, permit) в рамках функціонально-семантичного поля «згода», де поряд з дієсловами бралися до уваги також і інші мовні засоби (іменники, вигуки, фразеологізми та ін.). Як зазначає Т.П. Щедріна, основною ознакою концепту «згода» є волевиявлення мовця на пропозицію W (will) + (позитивність) (реакція на інформацію) (запропонована інформація), а також спеціалізуючі компоненти: дія (Ac) — відношення у вигляді підтвердження факту (Att) або подібності поглядів (Atv); виконавець, який може бути один із співрозмовників (S1 або S2) або обидва (S1 і S2) [27, с. 16]. Для кожної ситуації автор наводить компонентний склад основних ознак:

— дозвіл: W + AcS2

— покора W + AcS1

— домовленість W + AcS1 і S2

— визнання істини W + AttS1

— подібність точок зору W + AtvS1 і S2

Даний підхід дозволяє виявити, як функціонують мовні одиниці для вираження ситуації «згода», але не пояснює, чому в ситуації «згоди» присутні саме ці компоненти.

Крім того, з’ясувалося, що дієслова «згоди» можуть відноситися за своїми ознаками до різних підкласів всередині одного класу, до різних груп дієслів (первинні і вторинні дієслова в рамках класифікації Р. Діксона [29, c. 134], неімплікативні - В. В. Бурлакова, одновалентні і багатовалентні (to agree, permit) катенативи і т.д.). Це пов’язано з тим, що дієслівне значення являє собою складне утворення, в якому спостерігається взаємодія категоріальних, субкатегоріальних і лексичних значень, що обумовлює різноманіття дієслівних форм та їх зв’язків на основі лексичного значення і власне синтаксичних зв’язків. Все це створює певні труднощі при класифікації дієслівної лексики. У зв’язку з цим виникає необхідність у створенні поліфакторної моделі дослідження з урахуванням різнопланової варіативності, а це в свою чергу вимагає розгляду тематичного (лексичного) і категоріального значення.

1.3 Проблема мовленнєвих актів

Логічна у своїй основі, теорія мовленнєвих актів мала великий вплив на сучасну лінгвістику, тому спостерігається тенденція вивчення багатьох аспектів в орієнтирі на теорію мовленнєвих актів.

Основним терміном теорії мовленнєвих актів є поняття мовного, або ілокутивного, акта, що визначається Дж. Серлем в якості мінімальної одиниці мовного спілкування. Дж. Серль пише: «Всупереч поширеній думці одиницею мовного спілкування є не символ, не слово, не речення і навіть не конкретний екземпляр символу… а виробництво цього конкретного екземпляра в ході здійснення мовного акту». «Ілокутивний акт є мінімальна одиниця мовного спілкування» [21, с. 152].

А. Вежбицька так формулює це вихідне, основне положення: «Універсум мови не утворюється ні словами, ні реченнями, він утворюється висловлюваннями (мовними актами). Загальне структурне членування людської мови в значній мірі детерміноване типологічною диференціацією цих індивідуальних висловлювань». Але словами дослідника, предметом теорії мовленнєвих актів є «одиниці, набагато тісніше пов’язані з дійсністю, ніж ті, якими займалося мовознавство минулого… Фонеми, морфеми, слова, фрази або речення це одиниці абстрактні і „мертві“: жива мова складається з „актів“, структура яких детермінована безпосередньо їх прагматичною функцією».

Оскільки комунікативний акт вид дії, при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики та оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність і т. п. Основними рисами мовленнєвого акту є намір, цілеспрямованість, конвенціальність.

Розглянемо структуру мовного акту.

Єдиний мовний акт розглядається як трирівневе утворення. Троїста структура мовного акту знаходить відповідність у поданні про три сторони або трьох рівнях висловлювання: локутивного, ілокутивного і перлокутивного.

Локутивний акт — акт проголошення, який здійснюється за допомогою граматичної і синтаксичної правильності побудови речення за правилами даної мови у співвіднесенні його з дійсністю.

Ілокутівний акт — надання цілеспрямованості локутивному акту, вираження наміру мовця.

Перлокутивний акт — можливі наслідки сказаного висловлювання, реакція на мовну дію.

Всі три окремих акти відбуваються одночасно, а не один за іншим. Здійснюючи локутивний акт, говорячий одночасно здійснює ілокутивний акт, коли запитує чи відповідає на запитання; інформує, затверджує або попереджає: оголошує рішення чи намір; оголошує вирок; призначає, волає або критикує; ототожнює, описує і т. п. [18, c. 57].

Плануючи і реалізуючи мовний акт, адресант повинен враховувати безліч різноманітних характеристик адресата. Деякі з цих характеристик є загальними для всіх видів мовних актів. До них належать, наприклад:

— фізична здатність адресата сприймати звучну або письмову мову;

— володіння мовою, яку передбачається використовувати;

— культурний і освітній рівень адресата, що визначає ту базу знань, яка є в його розпорядженні для розуміння адресованих йому висловлювань.

Інші характеристики можуть бути специфічними для того чи іншого типу або виду мовної дії. У зв’язку з цими критеріями вчені намагаються розмежувати ілокутивні акти, класифікувати їх.

У теорії мовленнєвих актів при всьому устремлінні в специфіку мови при визначенні мовленнєвого акту все ж залишається прив’язка до граматики мови: «виробництво конкретного речення в певних умовах» [21, с. 152]. Граматичний аспект в теорії мовленнєвих актів відзначається в роботі А. Вежбицкой: «мовний акт… уявний продукт вивільнення прагматики з жорстких рамок „мертвого“ граматичного опису, а по суті перетин чисто граматичного поняття — „речення“ — з нерішуче й непослідовно популяризуємим поняттям вербальної інтеракції людей — носіїв мови». Дослідник зауважує, що це «лише говорять: мовний акт, одиниця зовсім іншого порядку, ніж морфеми, слова чи речення; насправді ж розуміють як і раніше: речення».

При характеристиці мовленнєвих актів на перший план виступає вплив мовця на адресата. Як зауважує Б. Ю. Городецький, в теорії мовленнєвих актів «в якості одиниці, що служить об'єктом аналізу, часто виступає лише окреме висловлювання… як правило, поза діалогом, і зміст аналізу часто не враховує всього різноманіття факторів реального спілкування».

Відзначаючи позитивні сторони теорії мовленнєвих актів І.М. Кобозева зауважує: «Розглядаючи мовної акт як багаторівневе утворення і виділяючи ілокутивний рівень в якості основного об'єкта дослідження, теорія мовних актів продемонструвала важливість врахування мети (намір) мовця, що підлягає розпізнаванню, для пояснення процесів мовної взаємодії. Був виявлений, з одного боку, взаємозв'язок наміру з іншими екстралінгвістітичними факторами у формі відповідності між ілокутивною метою (= істотною умовою мовного акту) і обставинами мовного акту — психологічним станом мовця, його інтересами, соціальним статусом, його уявленнями про ситуацію спілкування та в тому числі про слухаючого з його знаннями, інтересами, соціальним статусом. З іншого боку, були виявлені основні форми відображення ілокутивної мети говорячого в мовній структурі використовуваного речення» [27, с. 63−65].

Плануючи і реалізуючи мовний акт, адресант повинен враховувати безліч різноманітних характеристик адресата. Деякі з цих характеристик є загальними для всіх видів мовних актів. До них належать, наприклад:

— фізична здатність адресата сприймати звучну або письмову мову;

— володіння мовою, яку передбачається використовувати;

— культурний і освітній рівень адресата, що визначає ту базу знань, яка є в його розпорядженні для розуміння адресованих йому висловлювань.

Інші характеристики можуть бути специфічними для того чи іншого типу або виду мовної дії. У зв’язку з цими критеріями вчені намагаються розмежувати ілокутивні акти, класифікувати їх.

Будуючи свої класифікації мовних актів Т. Балльмер (Thomas Ballmer) і В. Бренненштуль (W. Brennen-stuhl), класифікують мовні акти ні підставі дієслів, що їх називають. Дієслова групуються в основному навколо чотирьох видів мовленнєвої діяльності: експресії, звернення, інтеракції, дискурсу.

Протилежним є думка Й. Майбауера, згідно з яким семантичний аналіз дієслів мовних актів і класифікація самих мовних актів абсолютно незалежні один від одного. Існує і проміжна позиція, яку займає Е. Вайганд. Він вважає, що названі підходи не тотожні, але і не ізольовані один від одного.

Проаналізуємо класифікацію Дж.М. Ліча (Leech). Особливу позицію при класифікації мовних актів займає Дж. Ліч. Він проводить класифікацію мовних актів не в рамках стандартної теорії, а на підставі риторичних принципів міжособистісної (принципи Кооперації, Ввічливості і Іронії) і текстуальної риторики (принципи Процесуальності, Ясності, Економії і Експресивності). Класифікація ілокутивних актів будується ним з урахуванням Принципу Ввічливості. Залежно від соціальної ролі ілокутивних актів Дж. Ліч виділяє:

— конкуруючий — ілокутивна мета конкурує з соціальною метою (розпорядження, прохання, наказ, благання);

— компанійський — ілокутивна мета збігається з соціальною метою (пропозиція, запрошення, вітання);

— коллаборатівний (спрямований на співробітництво) — ілокутивна мета байдужа по відношенню до соціальної мети (твердження, звіт, оголошення, інструктаж);

— конфліктний — ілокутивна мета конфліктує з соціальною метою (погроза, звинувачення, прокляття, догана).

У будь-яких комунікативних сферах можна виділити стандартні і нестандартні мовні акти. Існують різні інтерпретації цих мовних актів. Так, Е.М. Верещагін і В. Г. Костомаров називають їх «стандартними (стабільними) і варіабельними (змінними) діями» [4], М. В. Китайгородська і Розанова — «ситуаціями-стереотипами і спонтанно виникаючими ситуаціями» [8, с. 179].

Мовні акти згоди в епізоді спілкування є регулятивами, які призначені для вираження реакції адресата на запропоновану співпрацю з певною позитивною оцінкою, яка може поширюватися як на сам факт пропозиції про співпрацю, так і на тематичний зміст акту взаємодії. Їх регулятивна роль зводиться до організації успішного, прийнятного для кожного з комунікантів ходу взаємодії, у якому намічені чіткі межі інтерактивних ходів-ланцюжків в діалозі. У цьому випадку регулятиви згоди відображають ступінь управління ініціатором процесу мовного впливу, успішність якого підтверджується наявністю зворотного зв’язку з партнером, що маркірується регулятивною дією згоди. В основному інтерактивна роль відповідних регулятивних дій полягає в тому, щоб реакцією на попередній крок партнера забезпечити подальший хід спільної реалізації намічених цілей, який буде уособлювати успішний перехід до нового етапу, фази взаємодії.

Мовний акт згоди може відтворюватися в теперішньому, минулому або майбутньому часі, в офіційній і в неофіційній мовній ситуації співрозмовниками з однаковими або різними соціальними статусами і виражатися вербальними і невербальними засобами. Згода, висловлена комунікантом в репліці-реакції, не завжди виражена в повному обсязі, тобто не завжди є повною.

З семантикo-прагматичної точки зору, мовний акт згоди як реакцію на різні типи запитів можна поділити на чотири види [2, c. 47−49]:

1) інфoрматівний (надання співрозмовнику затребуваної інформації):

Do you like it? — Do I like it! Of course, I do! (S. Maugham);

2) оцінний (підтвердження оцінки співрозмовника):

Is not she beautiful? — Oh, Yes, she is! (O. Wild):

3) згода-обіцянка (згода виконати прохання співрозмовника):

Will yon walk with me a little? — With pleasure (S. Maugham);

4) формально-етикетний (сигнал про встановлення контакту):

Send this letter to the king, Peter. — Yes, sir (J. Plaidy).

До спеціалізованих засобів, які є показниками згоди в діалогічній єдності, відносяться:

а) маркери згоди — погоджувальний релятив yes в англійській мові; модальні слова of course, undoubtedly exactly, really тощо; ствердні частки: ОК; форма дієслова домовлятися — домовилися в англійській мові: deal або It’s a deal;

б) маркери позитивної конотації: fine, good, perfect, all right тощо;

в) одиниці, які стають маркерами згоди: в англійській мові maybe, too; сурядні сполучники and.

2. Аналіз висловлювань, що виражають згоду

2.1 Особливості дієслів, які активізують фрейм «згода»

У плані вираження суб'єкта фрейму «згода» з’ясувалося, що він може виступати в двох іпостасях:

1) як експліцитний суб'єкт, тобто як активний діяч, який виражає свою оцінку або ставлення. У цьому випадку суб'єктом, звичайно, виступає антропонім, але при цьому спостерігається градація оцінки — від найвищої точки, тобто позитивної оцінки (схвалення — підтримка, дозвіл), до нейтральної оцінки (домовленість, схожість у думці, визнання істинності негативного факту, підпорядкування / поступка). Це пов’язано зі зниженням волевиявлення мовця при вираженні своєї оцінки, думки.

I approve of my daughter’s remarriage.

They contracted to supply us with horses.

She admitted stealing the bicycle [BBC].

2) як імпліцитний суб'єкт, тобто як пасивний учасник, свого роду спостерігач подій, що відбуваються, який оцінює об'єктивний стан речей.

При цьому експліцитним суб'єктом може бути:

а) антропонім, персонаж, що говорить;

Jim and Mary seem suited to each other in spite of their quarrels.

б) артефакт, за яким стоїть щось або хтось, хто описує ситуацію.

I think it suits you [Lawrence, с. 302].

Саме на основі цієї ознаки ми ділимо ці дієслова на два підкласи:

1) оціночні релятивні дієслова, що відображають різні типи логічних відносин між елементами події в її статичному аспекті: тотожність, відповідність — to fit, match, suit, тобто дієслова, що володіють ознаками «релятивність, згода, відповідність, узгодженість»;

2) оціночні релятивні дієслова, що виражають суб'єктивне ставлення мовця, що є активним учасником подій; поряд з компонентом «релятивність» в їх семантичну структуру також входить компонент «ментальність» (to agree, approve, accept, permit).

Іншим обов’язковим компонентом фреймової структури для цих дієслів є об'єкт згоди, який виражається експліцитно непрямим додатком, або прийменниковим: to agree with smb on / about smth, to smth; to consent to smth, to contract with smb, to accord to smb, to approve of smb / smth і т.д.; або безприйменниковим, виступаючи в якості непредикатного функтора: to agree + inf. or clause, to contract + inf., to permit smb + inf., та ін. Поряд з неживим об'єктом (об'єктив) може бути вказаний живий об'єкт (бенефіціатив), з яким суб'єкт має одну думку (така сполучуваність спостерігається у прототипічного дієслова to agree):

I agree with your father, it’s a foolish risk [Dunus C. Beauty].

Об'єкт може бути також і в імплікації при фактичному еліпсисі, що характерно для всіх дієслів. Потрібно відзначити, що еліпсис об'єкта «зміст згоди» можливий, коли з попереднього контексту зрозуміло, про що йде мова, або при актуалізації ознаки «взаємоспрямованість»:

Don will only buy the motorcycle if his parents approve [LLAD, с. 54].

On the whole their views coincided [BBC].

Крім того, каузативні дієслова субфрейма «дозвіл», а також дієслова, що виражають визнання істини, утворюють конструкцію Complex Object:

Will you permit us to leave now? [LDELC, с. 982].

He acknowledged her to be very pretty [АРСС, с. 16].

Факультативним компонентом у фреймах цього типу є характеристика дії. Дієслова, що утворюють субфрейми, відображають специфіку згоди і виконують функцію уточнення ситуації «згода» щодо способу здійснення або протікання згоди в плані реалізації факультативних характеристик дії, таких як невербальність / вербальність, інтенсивність, ступінь прояву згоди (добровільна згода — домовленість, схвалення — дозвіл, підтримка; вимушена згода — визнання істини, підпорядкування; наявність гармонії / відповідності / узгодженості і т.д.). Потрібно відзначити, що структура субфреймів, утворених периферійними дієсловами, простіше в порівнянні з фреймом основного прототипічного дієслова to agree, хоча відбувається подальше ускладнення за характеристиками ситуації, що виражається.

Крім того, потрібно зазначити, що на експліцитному рівні ситуація «згода» може уточнюватися і розширюватися, наприклад, можуть зазначатися:

1) емоції (позитивні і негативні), які відчуває мовець:

… To the first terms I cheerfully agree [Kipling, с. 38].

He grudgingly acknowledged having made a mistake [LDELC, с. 9].

2) частотність:

He seemed always to agree with other people [Galsworthy, с. 32].

3) повнота / неповнота згоди:

«Of course in a way I agree with you, Aunt Kathleen«, said Andrew [Murdoch, с. 57].

EU and national government officials from Brussels to Bucharest breathed a sigh of relief after Irish voters overwhelmingly approved the Nice Treaty by 63 to 37 according to final returns late Sunday [The Wall Street Journal Europe].

4) швидкість вираження згоди:

«Certainly not«, agreed Tommy hastily [Christie, с. 14].

5) невпевненість мовця:

«…It would be nice, if could catch it, would not it? Awfully nice«, he agreed weakly [Huxley, с. 229].

До того ж, дієслова можуть виступати в якості предикатного актанта, при цьому елементи, що стоять перед ним, характеризують ситуацію згоди. Вони можуть виражати:

1) невпевненість суб'єкта (to be unlikely, to be disposed)

I was disposed to agree with him [Kipling].

2) вимушеність згоди

After that Tommy was forced to admit the prospect looked dreary [Christie].

3) почуття або стан суб'єкта, які заважають йому погодитися на ту чи іншу дію

I know she wants me to go with her, but I am too perverse to agree [O'Conne, с. 64].

4) прийняття рішення про згоду

I decided to yield to my cowardice [CCELD, с. 1699].

5) намір, готовність, бажання прийняти пропозицію, погодитися

He was amused at her proposal and he was inclined to accept [Maugham, с. 185].

Потрібно відзначити, що для даних дієслів характерно вживання з модальними дієсловами can, may, should, must, так як суб'єкт може контролювати свою ментальну діяльність, він може прийняти рішення по своїй власній волі або під впливом обставин, його можуть змусити висловити своє побажання по виконанню тієї або іншої дії.

Як з’ясувалося, загальною характеристикою згоди для всіх субреймів є векторність (односпрямованість і взаємоспрямованість). Такі характеристики, як неофіційність / офіційність і невербальність спостерігаються у всіх субфреймах, за винятком субфрейма «ступінь згоди». Таким чином, субфрейми, утворені цими дієсловами, перетинаються, тобто відбувається інтеграція ментальних просторів, утворених дієсловами згоди на підставі загального простору «згода». Інші характеристики є диференціюючими. Наприклад, в субфреймі «підпорядкування» виділяються наступні характеристики — пристосування (to adapt), пасивне підпорядкування без протесту (to concede), дотримання правил (to comply), підпорядкування тому, у кого є влада (to capitulate, to submit).

Крім того, потрібно зазначити, що інтеграція спостерігається не тільки на рівні субфреймів загального фрейму «згода», але також на рівні їх обов’язкових компонентів, наприклад об'єкта у дієслів визнання істини. Для зазначення особи, якій робиться визнання і самого змісту визнання (для прототипічного дієслова to agree характерно лише останнє) вживається прийменник to, причому ця форма включає орієнтованість на різні ментальні прояви:

She would not acknowledge even to herself that she doubted him [Maugham, с. 68] (спрямованість на себе, так як присутній зворотний займенник).

He admitted to the murder [LDEL, с. 14] (вміст визнання).

I confess to a certain weakness for puddings [CCELD, с. 292] (спрямованість на усвідомлення своїх власних якостей, недоліків).

The criminal confessed to the priest [ALDCE, с. 242] (адресатно).

Інтеграція ментальних просторів також можлива на рівні семантики однієї лексичної одиниці. Як показало дослідження матеріалів, є ряд дієслів згоди, які мають одночасно кілька ознак, іноді взаємовиключні - добровільність / вимушеність, тому їх важко віднести до якогось певного підкласу. Це дієслова to accept, consent, grant.

2.2 Засоби вираження згоди в англійській мові

Згоду/незгоду можна виразити як прямим, так і непрямим способом. Пряма згода / незгода виходить з буквального змісту речення. Її ілокутивна формула безпосередньо співвідноситься з локуцією висловлення, тобто з пропозиційним змістом висловлення. У прямих висловлюваннях мовленнєвий акт згоди / незгоди виражається експліцитно, тобто пряме висловлення згоди / незгоди може бути виражене засобом перформатива. Прикладом вираження прямої згоди в міжособистісному спілкуванні (діалогічному мовленні) є: She gave a self-deprecating shrug. `I agree with you about it being courteous to dress up, Dr. Hughes, but I ran out of time to change'.

Непрямий мовленнєвий акт згоди / незгоди проявляється як роздвоєння між значенням і змістом висловлення, між тим, що виражається, і тим, що мається на увазі. У непрямому висловленні компонент згоди / незгоди міститься в пропозиції. Непрямий мовленнєвий акт згоди / незгоди характеризується імпліцитним засобом вираження самої згоди / незгоди. Крім того, слід звернути увагу на те, що в непрямих мовленнєвих актах згоди / незгоди мовець передає більше інформації, оскільки він розраховує на сукупність знань адресата і на його здатність робити послідовні висновки зі сказаного. Проте в основі сприйняття та розуміння прямих і непрямих мовленнєвих актів згоди / незгоди лежать одні й ті ж самі механізми. Подані нижче приклади демонструють застосування непрямої згоди: `Shall we go in,

Webster?' Dr. Webster smiled grimly. `Do I have a choice?' / `There's a lot of misery in old age.' `Jim being the perfect example, ' Jonathan said dryly

В нашій роботі засоби вираження згоди ми розподілили на чотири групи залежно від їх функціонально-прагматичного призначення:

1) Лексема yes.

Лексема yes є найбільш абстрактною реактивною комунікативною одиницею, що маркує згоду, підтвердження, прийняття до відома і т.д. В силу своєї максимальної абстрактності в слабких контекстах вона вживається в комбінації з епістемічними і алетичними мовними актами, а також у поєднанні з ітеративними пропозитивними компонентами. Однак у сильних контекстах, коли ініціальна репліка містить максимальну інформацію і коли не потрібні засоби вираження достовірності, відповідь-речення може бути представлено сингулярним yes. На глибинному рівні повна відповідь буде мати вигляд Yes, I agree.

Сама по собі думка-припущення, виражена оповідальним реченням, не містить маркерів, що вимагають від реактивної особи вираження згоди, проте правила діалогічної комунікації такі, що в умовах консенсусного спілкування висловлена ініціальною особою думка в пресупозиції містить приховану вимогу підтвердження висловленої точки зору.

Walter. Between friends there are no ages, I think.

Louise (tenderly). I like to think that, too.

Walter. Like in a family — you never think how old people are, because you keep growing together.

Louise. Yes. (P. Shaffer «Five finger exercise», с. 124)

У даному прикладі має місце бесіда між персонажами, які симпатизують один одному. Вальтер висловлює думку, що в сім'ї, як правило, не помічають вік людей, так як всі ростуть разом. Це загальноприйнята думка, і тому Луїза висловлює повну згоду з наведеною точкою зору.

Існують, однак, і такі компоненти функціонування сингулярного yes, в ініціальній репліці яких імпліцитно міститься прохання висловити ставлення до висловленої точки зору, думку чи припущення. Як правило, такі ініціальні висловлювання представлено питальним реченням в загальній формі. У ньому вже прогнозується відповідь або напрямок відповіді, і тому в консенсусній комунікації, природно, на таку думку слідує відповідь, що виражає згоду.

«This is called the family acrobatic stunt,» said Paula. «He carries me up-stairs. Is not it sweet of him?»

«Yes,» said Anson. (F.S. Fitzgerald «The Rich Boy», с. 131)

Як показав аналіз дослідженого матеріалу, лексема yes в абсолютній більшості випадків вживається в комбінації з різного роду ад’юнктами або модифікаторами у формі епістемічних, алетичних і пропозитивних маркерів, які можуть бути відокремлені від yes комою або крапкою. Насамперед, необхідно виділити засоби вираження епістемічної модальності, до яких ми відносимо епістемічені прислівники of course, sure, indeed та ін. Наприклад:

Mrs. Ellis…. Time and decisions melt and merge for him and ten years from now he will be convinced that you refused to marry him. And he will always be a little sad about what could have been.

Sophie. Yes. Of course. (L. Hellman «The Autumn Garden», с. 208)

У цьому прикладі ініціальною особою висловлюється точка зору / думка-припущення щодо взаємовідносин між молодими людьми. Софі погоджується з цією точкою зору, і епістемічний прислівник of course підсилює її очевидність і безперечність.

Лексема yes нерідко вживається в комбінації з алетичними маркерами.

Keegan. Within 24 hours of your arrival you have carried off our only heiress, and practically secured the parliamentary seat.

Broadbent. Yes, Mr. Keegan; you’re quite right. (G.B. Shaw «John Bull’s other island», с. 153)

У цьому прикладі ініціальна особа позитивно оцінює ситуацію, що створилася у зв’язку з приїздом Бродбента, який протягом кількох годин завоював серце спадкоємиці і практично забезпечив собі місце в парламенті. Бродбент цілком згоден з такою точкою зору.

Дуже велику групу утворюють приклади, в яких yes використовується в поєднанні з пропозитивними повторами. У цих діалогічних мікроуривках у складі реактивних реплік вживаються пропозитивні компоненти ініціальних висловлювань. Як правило, ці компоненти характеризують стан другої особи, тобто співрозмовника.

Stanley. You’re drunk.

Clive. Yes, I’m drunk. You make me drunk. (P. Shaffer «Five finger exercise», с. 94)

У ряді мікродіалогічних текстів ми зустрічаємо повтор інформації, оформлений у вигляді синонімів, наприклад:

'He was a good cop, was not he?'

'Yes, he was a fine cop.' (E. McBain «Cop Hater», с. 52)

Висловлюється думка про те, що чоловік був хорошим поліцейським. Реактивна особа згідно з нею і вживає синонімічний good прикметник fine.

2) Реактивні висловлювання зі значенням згоди, що маркуються епістемічними засобами.

Епістемічні прислівники, що вживаються поза комбінацією з лексемою yes, виражають ступінь достовірності згоди, а оскільки маркером згоди є лексема yes, то можна вважати, що в розглянутих контекстах вона знаходиться в глибинній структурі висловлювання. Всі епістемічні прислівники корелюють в глибинній структурі з імпліцитним маркером yes, тому загальна формула вираження згоди буде мати вигляд «імпліцитне yes + експліцитні епістемічні прислівники». Епістемічні прислівники, як відомо, поділяються в основному на дві групи: 1) епістемічні прислівники з сильним значенням достовірності (of course, sure, absolutely, exactly та ін.) та 2) епістемічні прислівники із середнім / слабким значенням достовірності (maybe, perhaps, possibly та ін.).

Епістемічний прислівник of course, як відомо, є фреймовим прислівником, тобто він функціонує як яскравий засіб підтвердження пропозитивної інформації і тим самим служить для вираження згоди з точкою зору, думкою ініціальної особи. Епістемічний прислівник of course і його негативна форма of course not можуть вживатися і в комбінації зі своїми модифікаторами, і в сингулярній формі.

Louise…. He and I have always been so wonderfully close.

Walter (courteously). Of course. (P. Shaffer «Five finger exercise», с. 123)

У цьому прикладі ініціальна особа висловлює думку, оцінний компонент якої виражається за допомогою прислівники wonderfully. Співрозмовник згоден з цією думкою і підтримує його.

«There’s nothing here to show.»

«Of course not.» (F.S. Fitzgerald «The Ice Palace», с. 78)

У наведеній мікродіалогічній єдності ініціальна особа констатує факт, з яким погоджується реактивна особа.

Of course може зустрічатися в комбінації зі своїм ітеративним розповсюдженням. Ітеративна частина такого висловлювання містить пропозитивний компонент ініціального висловлювання, який може бути буквальним повтором або являти собою перифраз.

Jamie. You must not worry so much about Edmund. He’ll be all right.

Mary. Of course, he’ll be all right. (E. O’Neill «Long Day’s Journey into Night», с. 34)

Слабкі епістемічні прислівники також виступають як маркери згоди, однак це імовірна згода, яка означає, що можна прийняти точку зору співрозмовника. Існують і альтернативні інтерпретації. Тому в більшості випадків прислівники вживаються в комбінації з адверсативним висловлюванням, що вводиться союзом but.

Edmund. I think Doctor Hardy’s last guess was right. It must be the damned malaria come back on me.

Jamie. Maybe, but do not be too sure. (E. O’Neill «Long Day’s Journey into Night», с. 43)

У наведеному діалогічному мікроуривку ініціальна особа висловлює думку, що діагноз доктора Харді - малярія — є вірним. Джемі формально погоджується з таким діагнозом, але не вважає його остаточним.

3) Алетичні маркери згоди.

До алетичних маркерів згоди ми відносимо вираження right, that’s right, you’re right, true, it’s true, indeed і т. п.

Вирази right, that’s right, you’re right і т. п. характеризуються конкретною оцінною семантикою і однозначно висловлюють схвалення, правильність висловленої точки зору, її адекватність думці, припущенням і т.д.

Tyrone. Yes, Mary, it’s no time ;

Mary. I — Forgive me, dear. You’re right. It’s useless to be angry now. (E.O'Neill «Long Day’s Journey into Night», с. 55)

У цьому прикладі Тайрон висловлює думку, що зараз не час сваритися і сердитися один на одного. Мері повністю погоджується з ним, кажучи You’re right, тому що сердитися зараз дійсно безглуздо.

У деяких випадках вираз you’re right вживається в комбінації з модифікаторами-розповсюджувачами, наприклад, у формі інфінітива з додатком.

«I may go no farther. I’ve promised papa not to pass this door.»

«You’re right to obey him; he’ll never ask you anything unreasonable. „(James H.“ The Portrait of a Lady», с. 318)

Словосполучення it’s true, that’s true виражають значення правильності, істинності, правдивості висловленої точки зору, думки, судження, припущення і т.д. При цьому дані атлетичні засоби орієнтовані на пропозицію, а не на модусну частину висловлювання, а саме, на мовця. Ми можемо сказати You’re right, I am right, He’s right, але не можемо сказати You’re true, I am true, He’s true. Тому вирази true і right, хоча і відносяться до сфери алетичної модальності, тим не менше, мають різну орієнтацію. Лексема true корелює з пропозитивною, лексема right — з модусною частиною речення.

«She thinks it’s unworthy of you to keep so many things to yourself. That’s what she wanted to express. If you thought she was trying to — to attract you, you were very wrong.»

«It’s true it was an odd way, but I did think she was trying to attract me. Forgive me my depravity. „(James H.“ The Portrait of a Lady», с. 92)

У наведеному мікроуривку Ізабель в розмові з Ральфом пояснює, що Генрієтта не збиралася за нього заміж. Ральф погоджується і просить вибачення за свою необачність.

Інтенсифікаторами значення лексеми true є вирази quite true, too true, true enough, very true та ін.

4) Використання пропозитивних засобів як маркерів згоди.

Пропозитивні засоби широко використовуються в комбінації з епістемічними / алетичними маркерами згоди, при цьому опора на пропозитивний зміст виявляється вирішальною для підтвердження істинності чи правильності повідомленої інформації. Тому в ряді випадків виявляються опущені епістемічні та алетичні маркери, а експлікуються в поверхневій структурі тільки засоби вираження пропозиції. Такі приклади досить численні, але вони не характеризуються великою різноманітністю.

«I believe that girls ought to enjoy their youths in a wholesome way.»

«I do too,» said John heartily. (FS Fitzgerald «The diamond as big as the Ritz», с. 48)

Наведемо приклад, в якому має місце короткий повтор у складі реактивної репліки частини ініціального висловлювання.

Deeley. You live on a very different coast.

Anna. Oh, very different. I live on a volcanic island. (H. Pinter «Old Times», с. 346)

Висновки

Комунікативна категорія згоди / незгоди — це глобальне ставлення до картини світу, образ якої формується в свідомості людини і впливає на її поведінку.

Концепт «згода», узагальнений за своїм змістом, може мати п’ять більш конкретизованих виявів — «дозвіл», «підкорення», «домовленість», «визнання істини» та «подібність точок зору», виражених як окремими словами (agree, admit, permit, let) так і фразеологічними дієсловами та зворотами (to go along with sb on sth, to go with the flow, to be thumb up, to say amen to), а також вільними словосполученнями, що мають номінативне значення та описують концепт в одному з його аспектів, не називаючи його.

Були виділені наступні смисли згоди: згода-підтвердження, згода-схвалення, згода-дозвіл, згода-підпорядкування, згода-обіцянка, згода-договір, часткова згода, згода-підхоплення, невпевнена згода, пасивна згода, згода-поступка, ввічлива згода, помилкова згода.

З семантикo-прагматичної точки зору, мовний акт згоди як реакцію на різні типи запитів було поділено на такі види: інформативний; оцінний; згода-обіцянка; формально-етикетний.

Під мовним актом розуміється цілеспрямована мовленнєва дія, скоєна відповідно до принципів і правил мовної поведінки, прийнятих в даному суспільстві.

Мовний акт є сегментом мови; ситуативно обумовлена, артикуляційно-акустична єдність, в якій той, що говорить і той, що слухає об'єднані в одній ситуації.

В процесі аналізу особливостей дієслів, які активізують фрейм «згода» було виявлено, що обов’язковими компонентами загального фрейму «згода» є суб'єкт (антропоніми — агенси, артефакти — елементативи), предикат згоди і об'єкт (живий — бенефіциатив, неживий — об'єктив). Факультативним компонентом є характеристика дії - добровільність (домовленість, схвалення — підтримка, дозвіл), вимушеність (визнання істини, підпорядкування), наявність гармонії між суб'єктом і об'єктом, невербальність / вербальність, офіційність / неофіційність і т.д. Такі денотативні ситуації, пов’язані з різними характеристиками дії, утворюють варіанти в рамках загальної фреймової структури, тобто субфрейми, які також не ідентичні, їх відмінності обумовлені різницею в потенційних зв’язках дієслів.

У плані вираження суб'єкта фрейму «згода» з’ясувалося, що він може виступати в двох іпостасях: як експліцитний суб'єкт та як імпліцитний суб'єкт. При цьому експліцитним суб'єктом може бути: антропонім, персонаж, що говорить; артефакт.

Аналізовані дієслова були поділені на два підкласи:

1) оціночні релятивні дієслова, що відображають різні типи логічних відносин між елементами події в її статичному аспекті: тотожність, відповідність — to fit, match, suit, тобто дієслова, що володіють ознаками «релятивність, згода, відповідність, узгодженість»;

2) оціночні релятивні дієслова, що виражають суб'єктивне ставлення мовця, що є активним учасником подій; поряд з компонентом «релятивність» в їх семантичну структуру також входить компонент «ментальність» (to agree, approve, accept, permit).

Було зазначено, що на експліцитному рівні ситуація «згода» може уточнюватися і розширюватися, наприклад, можуть зазначатися: емоції, які відчуває мовець; частотність; повнота / неповнота згоди; швидкість вираження згоди; невпевненість мовця.

Імпліцитні засоби вираження згоди, детерміновані ініціальними епістемічними мовними актами, розділено на ядро (yes, right, of course, true, пропозитивні засоби), перехідну зону (no, sure, maybe, indeed, certainly, exactly, no doubt, perhaps) і периферію (possibly, absolutely, very likely, completely, precisely, evidently та ін.).

Засоби вираження згоди були розділені на чотири групи залежно від їх функціонально-прагматичного призначення: 1) yes в сингулярному форматі і в комбінації з епістемічними, алетичними та іншими модифікаторами; 2) епістемічні маркери вираження згоди; 3) алетичні маркери вираження згоди; 4) пропозитивні маркери вираження згоди в автономному і розгорнутому форматі.

Дослідження показало, що все різноманіття засобів вираження згоди служить досягненню однієї стратегічної мети, а саме, консенсусної комунікації.

Список використаних джерел

1. Боргер Я. В. Комплексный анализ речевых актов негативной реакции (на материале современных драматических произведений): автореф… канд. филол. наук: 10.02.01. — Тюмень, 2004. — 21 с.

2. Василина В. Н. Особенности речевого акта согласия при переводе с английского на русский язык / В. Н. Василина // Ars grammatica. Грамматические исследования: тезисы докладов 4-й Международной научной конференции. Минск 2 — 3 ноября 2010 г. / Минский гос. лингвист. ун-т; редкол.: Д. Г. Богушевич (отв. ред.) [и др.] - Минск: МГЛУ, 2010. — С. 47−49.

3. Вежбицкая А. Семантические универсалии и базисные концепты / Анна Вежбицкая. — Языки славянских культур, 2011.

4. Верещагин Е. М. Язык и культура / Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. — М.: Индрик, 2005. — 1038 с.

5. Гловинская М. Я. Семантика глаголов речи с точки зрения теории речевых актов / М. Я. Гловинская // Русский язык и его функционирование, коммуникативно-прагматический аспект. — М.: Наука, 1993. — С. 158−217.

6. Зербіно А. Засоби вираження згоди та незгоди в сучасній англійській мові / А. Зербіно // Вісник Львівського університету: Сер.: Іноземні мови. — 2009. — Вип.16. — С. 30−37.

7. Зербіно А.Д. Специфіка типологізації мовленнєвих актів згоди / незгоди у сучасній англійській мові / А.Д. Зербіно // Наукові записки [Національного університету «Острозька академія"]. Сер.: Філологічна. — 2011. — Вип. 19. — С. 18−24.

8. Китайгородская М. В. «Вещный мир» человека: коммуникативно-жанровый аспект / М. В. Китайгородская, Н. Н. Розанова // Русский язык сегодня. — 2000. — Вып. 1. С. 170−181.

9. Колокольцева Т. Н. Специфические коммуникативные единицы диалогической речи / Колокольцева Т. Н. — Волгоград: Изд-во Волгоградского ун-та, 2001. — 260 с.

10. Любимова М. К. Интенциональные смыслы согласия и несогласия в русских и немецких дискурсах совещаний и переговоров: автореф. …канд. филол. наук: 10.02.19. — Тамбов, 2004. — 13 с.

11. Мельникова Е. Л. Семантический признак «характер предаваемой информации», и типы синтаксических конструкций с глаголами речи (на материале английского языка) / Мельникова Е. Л. // Межкатегориальные связи в грамматике. — СПб: Изд-во «Дмитрий Буланин», 1996. — С. 168−217.

12. Нейленко Л. Л. Глагольные синонимические средства выражения согласия в английском языке / Нейленко Л. Л. // Университетские чтения-2003. Материалы научно-методических чтений ПГЛУ. — Часть 3. — Пятигорск: ПГЛУ, 2003. — С. 27−29.

13. Новая философская энциклопедия: в 4 т. / Ин-т философии РАН; Нац. обществ.-науч. фонд; Предс. научно-ред. совета В. С. Степин. — 2-е изд., испр. и допол. — М.: Мысль, 2010.

14. Оразалинова К. А. Синтаксические конструкции, реализующие интенцию согласия в диалоге / Оразалинова К. А. // Седельниковские чтения: Мат-лы междун. науч.-практ. конф. — Павлодар, 2010. — С. 280−285.

15. Оразалинова К. А. Согласие как диалогический интенционально взаимообусловленный реактивный речевой акт / Оразалинова К. А. // Экология языка и речи: Мат-лы междун. науч.-практ. конф. — Тамбов, 2012. — С. 95−98.

16. Оразалинова К. А. Интенциональный концепт несогласия в паремии и фразеологии русского и английского языков / Оразалинова К. А. // Вестник Челябинского государственного университета. Сер. Филология. Искусствоведение. Вып. 64, 2012. — № 6 (260). — С. 96−99.

17. Остин Дж.Л. Как совершать действия при помощи слов? // Остин Дж.Л. // Избранное. — М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 1999. — С. 13−138.

18. Петрова Е. Основы прагмалингвистики / Екатерина Петрова, Галина Матвеева, Анна Ленец. — Litres, 2015. — 232 с.

19. Рудик І. М. Комунікативно-прагматичні типи висловлювань зі значенням згоди / незгоди в сучасній англійській мові: дис. … канд. філол. наук: 10.02.04. — Житомир, 2000. — 174 с.

20. Свиридова Т. Категория согласия / несогласия в русском языке: монографія / Тамара Михайловна Свиридова. — МГОУ, 2008. — 385 с.

21. Серль Дж.Р. Что такое речевой акт? / Серль Дж.Р. // Новое в зарубежной лингвистике. — М., 1986. — Вып. 17. — С. 151−169.

22. Темиргазина З. К. Современные теории в отечественной и зарубежной лингвистике. Курс лекций: учебное пособие / Темиргазина З. К. — 3-е изд., доп. — Павлодар: ПГПИ, 2009. — 134 с.

23. Теоретическая грамматика английского языка / Под ред. В. В. Бурлаковой. — Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1983. — 255 с.

24. Храмова Н. А. Фрейм «согласие» на материале английского языка / Храмова Н. А. // Ученые записки. Часть I. Филологические науки. Вып. № 5. Язык — речь — коммуникация. — Мурманск: МГПИ, 2002. — С. 119−121.

25. Храмова Н. А. Фрейм «согласие» как часть ментальной картины мира / Храмова Н. А. // Ученые записки. Том IX. Вопросы германской и романской филологии. Вып. 2. СПб.: ЛГОУ, 2003. — С. 41−45.

26. Чабанюк А. В. Імпліцитні засоби вираження згоди / незгоди в сучасній англійській мові / Чабанюк А. В. // Мовні і концептуальні картини світу, 2010 — C. 363−367.

27. Шерстяных И. Теория речевых жанров. Лекционно-практический курс для магистрантов / Инна Шерстяных. — Litres, 2015.

28. Щедрина Т. П. Функционально-семантическое поле «согласие» в современном английском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук/ МОПИ им. Н. К. Крупской. — М., 1984. — 16 с.

29. Dixon R.M. Ergativity / Robert M.W. Dixon. — Cambridge University Press, 1994. — 271 p.

30. Schalley A. Cognitive Modeling and Verbal Semantics: A Representational Framework Based on UML / Andrea C. Schalley. — Walter de Gruyter, 2004. — 446 p.