Соціологія Гоббса /Укр./

Соціологічна доктрина Гоббса.

Вступ.

Століттям генеальних людей називають 17 століття історики філософії й природніх наук. При цьому смердоті мають на увазі велику плеяду видатних вчених, котрі заклали фундамент теперішнього природознавства й в порівнянні із попередніми століттями далеко просунувши суспільні науки, в особливій мірі філософію.

В сузір'ї цих імен одне із найперших займає ім'я англійського філософа Томаса Гоббса. як й більшість прогресивних вчених того години він об'єктивно був виразником інтересів правлячого класу (буржуазії), а суб'єктивно ж він рахував собі безкорисним шукачем істини, котра так необхідна всьому людству.

В своїй роботі я буду намагатись более глибоко викласти вчення Т. Гоббса про сус-пільство та державу, яку на мою думку займає провідне місце у всій доктрині.

Соціологічна доктрина Гоббса.

Томас Гоббс був одним з засновників широко розповсюдженої в 17−18 ст. буржуазної теорії природнього права й договірного походження держави. Ця теорія виходила з зовсім нових принципів, відмінних від середньовічних, виходила з нових уявлень про людину, сус-пільство й державу, які були підказані наукою, котра розвивалась й матеріалістичною філософією.

Буржуазні ідеологи 17−18 ст. в своїй боротьбі із феодалізмом ставили собі за завдання встановити, котрі «об'єктивні» й «необ'єктивні» основи, на які повинне будуватись державний устрій, законодавча діяльність, ставлення між людьми й народами. Такі «об'єктивні» й незалежні від людських думок качани нео, хідно шукати над божому прозрінні. Гоббс мовивши, що Христос не давав ніяких принципів права й політики. Не потрібно шукати ці качани й в установленому законодавстві, бо воно та тимчасове й набуте й часто залежить від думок окремих людей. Необхідно шукати ці абсолютні й вічні качани в самій «природі». Загальний вирослий інтерес до природи втілився в особистий інтерес до «людської природи». Предметом філософського вивчення складає не діюче, установче право, яку є правом феодального суспільства, а «природне право», подібне законам всього механізму всесвіту.

Природне право протиставляється існуючому, як виходячи з людської природи, й із цого ж джерела воно та й пізнається людським розумом.

Філософія в пошуках «поняття держави як такої» винна відірватися від теологічного розгляду суспільних явищ. Філософи 18 ст., в їхнього числі Т. Гоббс, шукають підвалини держави в ньому самому, смердоті хочуть вивести закони суспільства не із теології, а з розуму й досвіду.

Подібно того, як природу хотіли побачити такою, якою вона існує в дійсності, філософи 17ст. хотіли бачити й людину такою, якою вон є в «дійсності», від природи. Цей «дійсний» Чоловік, Чоловік «взагалі» ставши вихідною точкою для політичної критики феодалізма, феодального законодавства й права.

Людина є, із однієї сторони, істотою природи, «природною» істотою, принятим в загальну систему природи, підлеглій її загальній необхідності й закономірності. як такий, він представлявся рівним від природи усім іншим людям, а нерівність людей оголошувалося як деку природі. З другої сторони, людина розглядається як суб'єкт права в її відношенні із іншими людьми, в громадському середовищі. Звідси дуже пошерене ділення «Громадської філосфії» на «De homine» («Про людину») та «De cive» («Про громадянина»), якої дотримувався Томас Гоббс.

Людина, із точки зору Гоббса, — середня ланка між природою та суспільством. Він тіло природи, фізичний об'єкт, він також розумний творець штучного тіла — держави. Без знання людини та його природи неможливо зрозуміти ані освіти держави, ані елементів державного життя. Вчення про людину по тій причинні являє ведення до теорії держави.

При всьому ідеалізмі своєї теорії суспільства Т. Гоббс виходив з нових для його години основ. Він включає людину в послідовність дій природнього механізму світу. Він порівнює людей із автоматами, які мають штучне життя, із серцем замість пружини, із нервами замість ниток, із суглобами замість коліс.

Аффекти, пристрасть та прагнення людей Гоббс старається зрозуміти, виходячи з механічного процесу руху крові й найтонших елементів в організмі людини. Усі емоційне життя людини має свій вушко в елементарному відчутті болі чи задоволення, які за межі не що інше, як рух всередені нашого серця, визвані рухом чи давленням зовнішнього тіла.

Апетит, бажання, любов, відраза, ненавість, радість, горі - такі головні рухи людського сердця. У залежності від різних поміркувань смердоті мають різні назви й можуть представлятися в різних комбінаціях.

Гоббс аналізує «природу» людини, його страсті як щось незалежне від конкретно-історичних умів. Для нього емоції людини цілком вільні від необхідного закону всесвіту, смердоті раз й назавжди дані в послідовності дій й наслідків, послідовною ланкою якого є сама людська діяльність. «Людська природа» детермінована, усі якості й особливості людей визначені законами природи, смердоті вічні й незмінні, як вічна й незмінна саму природу.

Але якщо пристрасті та бажання усюди й завжди одинакові люди, то об'єкти пристрасті сприймаються людьми по-різному. Деякі бажають одного, й це їм є благо, інші до цого ж предмета відносяться із відразою, й він їм є злом. Це залежить, на думку Гоббса, від «індивідуальної будови людини» й від «особливостей її виховання». Вихованню, однак, він не придає такого серйозного значення, як пізніше Люк й французські матеріалісти. Головною причиною відміності етичних норм є, за Гоббсом, різна будова людських органів чуття й зміни «конституції людського тіла». Тому Гоббс рахує неможливим, щоб «самі й тіж сам речі викликали самі й тіж сам бажання й відразу», й ще менш можливо, «щоби усі люди спільно відчували бажання по відношенню хоча бі до одного об'єкту».

Щож являє собою людина від природи? Які її пристрасті та бажання? У своїх висновках Гоббс йшов порізно із звичними успадкованими від Арістотеля й Цицерона уявленнями про людину, як про «політичну тварину» (тобто суспільним). Гоббс вважає, що людина завдяки своїм пристрастям егоїстична по природі, що в ній вкладено вроджене прагнення все забрати собі, володіти над всіма. Жадність, жах, честолюбство рухають людською діяльністю. Ні про яку присутнє людині appetitus societatis (суспільне стремління) мови бути не може. Людина людині - вовк. Такий основний закон взаємовідносин між людми.

Гоббс шукає підтвердження своїм поглядам на людину в історії й перш на в політичних подіях своєї країни. При цьому висловлює ряд влучних характеристик, вірних домислів. «На більшість заможних — писавши Гоббс, — я дивлюся як на у які немає очей ані для чого, крім власної вигоди, котрі сліпі до вього, що не так на їхнього дорозі, й котрі падають духом при одній думці про пограбування». Причину громадянської війни в своїй рідній стране Гоббс бачить над суперечках про церковне вчення, а боротьбі за «особисті інтереси».

Гоббс, подібно до деяких його далекоглядним сучасникам, визнавав, що громадянська війна був перш на боротьбою за особистість. Гоббс показавши, як верхи нового дворянства, верховоди Сіті - «партія копійчаного мішка» — із поспішною жадністю наживалися на революції. Скажена спекуляція біля єпископських земель, акцизи на відкуп, податки, позики, в цьому буржуазному ділі далеко обганяли стару аристократію. Гоббс в «Бегемоті» змальовує, як «богачі лондонського Сіті» стали головним центром «заколоту» й намагались побудувати державу, із керуванням подібне до Нідерландії. Грошовий інтерес, інтерес особистості «рухав заколотниками» в боротьбі проти короля.

В результаті, в егоїстичній людській природі Гоббс відкриває найбільш прості елементи, до які можуть бути зведенні «правила й закони політики». Він був першим з представників нової філософії 17 ст., який зробив вихідним пунктом своєї теорії всесторонню боротьбу індивидів за свої матеріалістичні інтереси.

В чому ж полягає реальна, історична основа його «людини», тої «людської природи», якої змальовує Гоббс? Хоча Гоббс змальовує нам людину «взагалі» й дедуціює його сутність з загальних принципів своєї системи, у змальованні Гоббса знайшли своє відображення, хоч й в абстрактній формі, нехай незалежно від глибини розуміння Гоббсом, картини суспільних відносин людей цілої історичної епохи.

Це був епоха початкового капіталістачного накопичення, коли руйнувалися століттями встановлені відносини, коли сотні й тисячі людей виявились викинутими з звичайного життєвого ритму, коли майно накопичувалось протягом короткого години, а також швидко розорювалися люди, коли пограбування стали узаконеними, а бідність офіційно визнавалась як зло в економіці цілої держави. Гоббс багато вгадав й відобразив характер народжуваного суспільства, сус-пільство тваринної конкуренції та ворогування. У Англії процес утворення нового капіталістичного ладу прийняв особливо жорсткі й варварські форми, зміг дати багато років у підтвердження думи Гоббса проте, що «людина людині - вовк».

Абстрактна людина Гоббса — це людина цього у якому, висловлюючись словами самого Гоббса, «влада» є «дещо почесне», а «рабський стан, обумовлене необхідністю й страхом, дещо ганебне», в якому багатство, жадібне стремління до нього складає моральну цінність людини.

Гоббс то й после нього Локк, був засновником зведення всіх багатообразних людських взаємовідносин до єдиного ставлення корисності. Вони вказували, що це «мабуть метафізична абстракція виходить із цього у сучасному буржуазному суспільстві усі відносини практично підпорядковані лише одному абстрактному грошово-гендлярському відношенню».

Ідеалізм й антиісторизм в підході до суспільних проблем у Гоббса полягає у бо людину визначеної епохи із його моралю моральними якостями, людини-вовка, народженого визначеними суспільними відносинами, він підвів до рангу «людини взагалі» й зробив вихідним пунктом всієї своєї суспільної теорії.

Згідно природньо-правової доктрини, людина поза Державою знаходиться в «природньому стані». Тут панує «природне» право, продиктоване не богом, не людьми, а самою «природою» людини.

Яким чином Гоббс змальовує природній стан? На відміну від інших представників природньо-правової теорії, за Гоббсом, стан людей поза Державою, тобто природній стан, є війна всіх проти всіх (bellum omnia contra omnes), бо тут, людські пристрасті нічим не можуть бути стримані. У стремлінні людини до задоволення особистих потреб, до максимілізації задоволення не знає ніяких перешкод. Щоб задовільнити свої пристрасті людина не зупиняється ані перед чим. Хижацтво та жорстокість людини перевершує хижацтво та жорстокість тварин, бо, тварини после насичення заспокоюються, людина ж голодна навіть майбутнім голодом. Людину наштовхують на насилля, крім того, такі заподій, котрі тваринам взагалі не присутні: недовіра, любов до слави, жадібність влади. Природа створила людей рівними у співвідношенні фізичних й розумових здібностей, пише Гоббс, й дала кожному декларація про все. Алі матір декларація про всі у природньому стані - означає не матір ніякого права, бо ті, що ти з права вважаєш своїм, іншим вважає також своїм. Вісь чому головна характерна рису природнього стану полягає у відсутності особистості, у відсутності точного розмежування між «моїм» й «твоїм».

Для Гоббса, на відміну від більшості теоретиків 17−18 ст., «природній стан» людського роду не лише деяка історична гіпотеза про стародавність держави. Гоббс визнає стан війни всіх проти всіх природнім станом людей завжди й всюди, нормальним виявленням людської сутності. Держава лише накидує вуздечка на людські пристрасті.

Всесторонній антагонізм «природнього стану», змальований Гоббсом, представляє собою вираження стану суспільства, в якому загальна частина індивідуальних товаровласників виявляється як незаперечна чи природна форма існування. Невпевненість, ізолювання та варварство «природнього життя» людей відображає реальну невпевненість й ворогуючу ізоляцію людей суспільстві, в якому загальний конфлікт матеріальних інтересів є необхідним наслідком способу виробництва.

«Війна всіх проти всіх» — це «природній» закон буржуазного суспільства, закон, увічнений Гоббсом. «Вільна промисловість та вільна торгівля… на місце пільг… ставлять людину, звільненого від пільг й не пов’язаного із іншою людиною навіть баченням загальних зв’язків, й породжують загальну боротьбу людини проти людини, індивідуума проти індивідуума… Усі громадське сус-пільство є ця війна, окремих один від одного уже лише своєю індивідуальністю індивідіуумів, один проти одного й взагалі небриборканого рухом від кайдан привілегій стихійних життєвих сил».

Цю форму проявлення відносин між людьми класового, антагоністичного суспільства Гоббс перетворює в «природню» форму для всіх часів й всіх народів. У цьому глибоко реакційному змісті його вчення про «війну всіх проти всіх», зміст, котрим скористалась згодом буржуазна ідеологічна реакція до самої епохи загнивання капіталізму, коли ця теорія знову воскресла, як вираження тваринної ненависті проти соціалізму й демократії. У буржуазному вчені про конкуренцію й в мальтусовській теорії народонаселення ця теорія утвердилася в якості «вічного природного закону суспільства». Звідси — расистські висновки, твердження, що боротьба очищає расу, що війни між расами й державами є їхнього природня й правомірна функція й т. п.

Щож стосується самого Гоббса то його філософська система «війна всіх проти всіх» мала цілком визначений зміст. Ця формула служила у нього транпліном для його вчення про абсолютну уладові держави, єдино здатну урятувати людство від жахів природного стану.

Люди неминуче повинні прагнути, за Гоббсом, вийте із природного стану. Це прагнення — такий ж закон природи, котрі інші закони людської психіки й поведінки. Можливість виходу закладена частково в пристрасті, частково в розумі. Пристрасть, котра робить людину схильним до світу, є страх смерті, інстинкт самозбереження. Цей інстинкт виступає в кінці кінців головним й рішаючим з всіх пристрастей. разом з цим імпульсом виступає й «природній розум», котрий підказує умови які підходять для світу, на основі яких люди можуть прийти до згоди.

Перший й головний припис розуму говорити: «Слід шукати світу та наслідовати йому». Цей головний природній закон, із котрого, за Гоббсом, випливають усі інші виробничі закони. Щоб досягти світу, необхідно відмовитись від своїх прав попри всі й передати їхнього одній особі чи групі осіб, які гарантують світ. Взаємне перенесення прав здійснюється у формі договору. Звідси випливає слідуючий закон: «Люди повині виконувати заключені ними догоди». Природній розум у Гоббса диктує необхідність заключення договорів із метою точного визначення, що «моє», а що «твоє», в цілях точного юридичного встановлення приватної власності. Необхідність договорів й необхідність їхнього виконання щоб уникнути «вищого зла», визначається як головний елемент повчальних доброчинців й громадського обов’зку. Договір між двома індивідуумами у Гоббса виступає прототипом всіх форм суспільного життя, виконання договорів — фундамент всіх громадянських обов’язків, справедливості, загальної моралі.

Не важко зрозуміти, що природній розум «відкриває», у Гоббса, правову основу суспільної приватної власності. Під договором у Гоббса криється суспільне обличчя товару, вся маса економічних актів обміну, котрі здійснюються в суспільстві окремих товаровиробників, зв’язок між ними.

Але далі Гоббс наводити думку про це, що ці «вічні» закони далеко ще не обов’язково здійснюються. До виконання їхні зобов’язує лише сила. «Повинна бути, — пише він, — Яка небудь примусова влада котра под загрозою покарання, котре очікують люди від порушення ними свого договору, примушувала в однаковій мірі людей до виконання їхнього договорів й укріпила бі ту власність, котру люди набувають шляхом взаємних договорів взамін відказу від універсального права. І така влада може з’явитися лише із утворенням держави».

Загальний зміст цого твердження такий: якщо «природні закони» це закони взаємозв'язків між власниками товарів, закони того, як потрібно жити щоб досягти добробуту, тобто багатства, власності, то тут для досягнення цого добробуту потрібна ще і охорона, потрібна безпека, гарантована сильною владою.

«Безпека є вище соціальне поняття громадянського суспільства, поняття поліції, поняття згідно якого усє сус-пільство існує лише у тому, щоб забезпечити кожному його члену недоторканість його особини, його прав, його власності… При допомозі поняття безпеки громадянське сус-пільство не піднімається над своїм егоїзмом. Безпека ж, є напроти, гарантією цого егоїзму».

Гоббс один із перших висунув цю вимогу нового буржуазного суспільства, вимогу безпеки, за котрою скривається не гарантія загального світу, а гарантія егоїзму, приватно-власних прагнень буржуазії. Поняття безпеки Гоббс пов’язує із абсолютною владою держави, із повним перенесеням прав на уладові.

Влада, за Гоббсом, видає громадянські закони, зобов’язує людей до виконання за допомогою сили. Якщо природні закони продиктовані розумом, то основа громадянського права полягає у силі.

«…Починаючи із Маккіавеллі, Гоббса, Спінози, Бодена та інших мислителів нового години, сила відображалась як основа права, тім самим, теоритично розгляд політики звільнено від моралі, по стуті справ був висунутий лише постулат самостійної трактування політики».

Лише громадянські закони, тобто закони, які видає влада, й природні закони — не різні види законів. Гоббс в даному випадку чітко визначає що громадянські закони не є свавільною постановою законодавців, у кожному випадку не повинні ними бути, а є тіж сам природні закони, лише підкріплені авторитетом й силою державної влади. Природні закони — основа й суть громадянських законів, смердоті не можуть бути ані необмежені, ані незмінені останніми. Громадянські закони повинні напрявлятись природніми й прагнути до добробути й захисту громадян. У тім, що Гоббс бере природні закони — це абстрактне вираження інтересів буржуазії - основою громадянського права, насрізь його прагнення обмеження його влади від свавілля старої феодільно-монархічної держави, пов’язати державну уладові визначену конкретною програмою в інтересах нових капіталістичних відносин.

Теорія природного права 17 ст. мала визначенний зміст, як теоритичне відображення інтересів розвивающої буржуазії. Одним з революційних моментів цієї теорії було б визнання рівності всіх людей від природи й визнання, що кожній людині належати рівні права. Це визнання підривало устрій, підстав на привілеях, воно та означало відмову від початкового, богом встановленого ділення на класи природженого права монарха на престіл й т.д. Гоббс висуває рівність всіх людей від природи, наслідуючи при цьому загальний принцип природно-правової доктрини. Він проголошує рівність шансів на саму уладові, виступаючи проти легитимізму із його твердженням про особливі права монархів на уладові. Для Гоббса монарх звичайна людина, рівна із усіма іншими людьми по своїй природі, Він лише уособлює абсолютну силу уладові. Цим твердженням, Гоббс цілком визначено протиставляє собі усім захисникам старої феодальної монархії.

Гоббс визначає державу як «одну особу відповідальність за дії якої зробило собі шлях взаємного договору між собою великої кількості людей, із цим, щоб ця особа, могла використовувати силу й засоби всіх їхнього так как она вважатиме за потрібне для їхнього світу й загального захисту». При цьому под «особою» Гоббс розуміє не лише одну людину (монарха), але й й яку небудь зібрання, раду уповноважених й т.д. Цей чи ці, хто є носієм цієї (особини), володіє верховну владою в державі й одержує назву (суверена). Всі інші являють «підлеглими».

Держава є деяке штучне тіло, механізм, який живе штучним життям. Гоббс порівнює державу із фантастичним чудовиськом — гігантом Левіафаном. У амстердамському виданні «Левіафана» (1651) він ілюструє знамениті символічні зображення на передньому аркушу, коронованого гіганта, котрий складається із великої кількості маленьких людей, подивися які звернені на його особу. У рисах обличчя гіганта намагалися тоді знайти подібність із Кромвелем.

Хоча держава, за Гоббсом, має договірне походження, Гоббс не визнає договру між народом та володарем.

Гоббс намагається остаточно відкинути теологічне положення про провіденціальне походження влади, обгрунтовує необхідність держави із нової позиції, суперечливої позиції апологетів феодальної монархії. Алі він не переносити суверенітету на народ й не було за народом права руйнування держави в цілях заключення нового договору (як у 18-ти ст. зробив Руссо). З ствердження що між сувереном й підлеглими ніякого договору бути не може, випливало заперечення народного права на заколотий й повне осудження революції.

Самі права верховної влади випливають у Гоббса не з договору, а з природних законів, й лише ними смердоті обмежуються. Договір продиктований розумум, й зміст його полягає лише у добровільному підпорядкуванні.

Особливу увагу Гоббс приділяє питанню «волі» підлеглих, інакше непорозуміння «істиного змісту» слова «воля» тягне за собою, на його думку, руйнування держави. Гоббс виступає проти розуміння волі, як волі від всіх улад керуючих. У державі люди сам зв’язували собі штучними ланцюгами, які називаються законами. Усі, що заборонялось законом, люди й не повині здійснювати, в іншому випадку смердоті пов’язували собі законами добровільно виходячи з необхідності, продиктованої розумом. Це означає, що сама неволя здійснює порушення законів є вираження волі. У цьому відношені воля однакова, й в монархічній, й в демократичній державі.

Теорія абсолютної влади Гоббса не є, як це може здатись на переший погляд теорією повного свавілля володарря. Хоча він оголошує суверена безвідповідальним перед громадянинами він фактично пов’язує його конкретною політичною програмою, конкретними обов’язками. За цією програмою можна побачити визначні класові задачі.

Головна позначка держави, за Гоббсом, непросто забезпечення «безпеки існування», але й також забезпечення за кожною людиною усього добробуту життя, набутого ним «чесною працею», турбота про «добробут громадян», щоправда, не всіх громадян, добавляє Гоббс інакше це майже неможливо досягнути, але й «як можна більшого числа громадян».

Звідси одержуєм три основних обов’язки суверена:

захист від зовнішних ворогів;

збереження внутрішнього світу;

збагачення громадян.

Ці три функції всеціло відповідали інтересам буржуазії й земельної капіталізованої аристократії.

В цілому соціологічна доктрина Гоббса є найбільш серйозним та сміливим кроком уперед, у порівнянні із теологічними концепціями суспільства, теорією божественого права, який панував в епоху середньовіччя. Алі Гоббс в кінцевому рахунку залишився на ідеалістичних позиції розуміння суспільства, бо, «природні» заподій держави він виявив в розумі людей незмінній людській «природі», Яка був не чим іншим як відображенням людини-користолюбця епохи першопочаткового капіталістичного нагромадження. Соціологічна система Гоббса містить тієї основний недолік котрий належить всій соціології. «…Не вміючи зрозуміти простих й таких початкових відносин, як виробничих, соціологи бралися прямо за дослідження й вивчення політики юридичних форм, наштовхувались на факт винекнення цих форм з тихий чи інших ідей людства одну годину — й зупинялись на цім: виходило так, нібито суспільні відносини будуються людми свідомо». Цей ідеалістичний висновок, знайшов повне відображення в ідеї Social Contract (суспільному договорі), одним з засновників якого є Гоббс.