Особливості семантики та функціонування буттєвих речень в англійській мові

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Луганський національний університет імені Тараса Шевченка Курсова робота.

ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ БУТТЄВИХ РЕЧЕНЬ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ.

Курсову роботу виконала:

студентка ІV курсу заочної форми навчання спеціальності.

«Викладач англійської мови та зарубіжної літератури».

Білоус Ольга Володимирівна Науковий керівник:

Шеховоцева Світлана Олександрівна Луганськ 2012.

ЗМІСТ.

ВСТУП РОЗДІЛ 1 СПЕЦИФІКА СЕМАНТИКИ.

1.1 Історія терміна «семантика».

1.2 Загальна характеристика та завдання семантики.

1.3 Семантика як розділ мовознавчої науки Висновок до першого розділу РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМОВНОГО СТИЛЮ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ.

2.1 Стильоутворюючі фактори розмовного стилю.

2.2 Синтаксична специфіка розмовної мови Висновок до третього розділу ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП.

Із зростанням людських знань і розвитком ідей, а також їх зміною, зростає і кількість слів у мові. Кожне нове наукове відкриття потребує найменування як засобу вираження логічної уяви про поняття. Даний процес викликає також численні зміни значень існуючих слів.

Англійська мова, як і будь-яка інша мова, пристосовується до найрізноманітніших потреб означення. У мовній лексиці розрізняються два її найтиповіші варіанти: розмовно-літературна і науково-технічна. Інколи таке протиставлення робиться на рівні стилів — наукового і літературного, хоча літературний стиль є обов’язковою вимогою, що висувається до науково-технічного викладу.

Розмовна лексика вживається у повсякденному спілкуванні усіх мовців, особливо якщо вона стосується елементарних сторін життя. В ареалі розмовної мови усне слово впливовіше, ніж писемне, і є головним виразником характеру мови. Словниковий склад мови визначає можливості для вираження тих чи інших понять чи предметів для їх точного й виразного визначення. Відсутність в мові визначення відомого поняття являється однією з найбільших перешкод для його передачі в мові. Зазвичай ці перешкоди долаються шляхом створення нового слова чи запозичення слова з іншої мови. Таке поповнення лексики відбувається постійно, кришталюючи в словах все те, що відклалося в суспільній свідомості [1; 251].

В інтересах викладу тієї чи іншої теми, в першу чергу необхідно мати запас найменувань для тих понять, які входять в коло цієї теми. Це однаковою мірою відноситься не тільки до тем побутового характеру й до тем спеціального чи наукового змісту. Очевидним є те, що говорячи про будівельні матеріали, чи про зернові культури, або ж про польові роботи, ми також потребуємо і їх назви, так само як, розкриваючи яке-небудь питання з фізики чи граматики, повинні використовувати відповідну фізичну чи граматичну номенклатуру.

З епохою відродження і розвитком науки, що намагалася відокремитися від церкви, у європейських мовах з’явилася велика кількість термінів. Переважна частина їх або запозичувалася з класичних мов, або утворювалася на основі запозичення словотворчих елементів. З поширенням книго друку, виникненням шкіл і зростанням загальної грамотності більша частина запозиченого лексикону потребувала популярного пояснення. З’явились перші словники, в яких латинські терміни передавались засобами власної лексики, а також словники так званих важких, незрозумілих слів. Це були попередники тлумачних словників; лексика в них була змішаного характеру, за винятком словників юриспруденції, які і поклали початок термінологічним словникам [4; 218].

Сьогодні існує зростаючий інтерес до вивчення функціональних аспектів мови, прагматики мовних структур та впливу соціальних факторів на реалізацію цих структур у комунікативній сфері, саме тому я вважаю доцільним в курсовій роботі провести аналіз семантики в англійській мові на прикладі буттєвих речень.

Актуальність теми. Наукове пізнання закономірностей об'єктивного світу і побутова практика виявляють різний ступінь визначеності для носіїв мови знань про природу, про суспільство, про себе. Незнання, питання, сумнів, неточне знання, відсутність необхідності знання, тобто невизначеність у гносеологічному осягненні об'єктивної дійсності, спонукає до пошуку. Виникає потреба аналізу биттєвих речень в англійській мові на всіх рівнях мовної системи. Вибір теми обумовлений недостатнім висвітленням даної проблеми в англійській граматиці.

Об'єкт цього дослідження — биттєві речення в англійській мові.

Предметом вивчення виступають особливості семантики та функціонування в англійській мові на прикладі розмовного стилю мови.

Метою роботи є дослідження особливостей англійського висловлювання в побуті, а також аналіз та опис його лексико-синтаксичних характеристик.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) дослідити історію розвитку терміна «семантика»;

2) розкриття поняття семантики;

3) зробити висновки.

У курсовій роботі використано комплексний метод дослідження мовного матеріалу, який включає структурно-семантичний аналіз, а також описовий метод. Результати цього дослідження мають певну теоретичну значущість як конкретна розробка одного із самих перспективних напрямків у лінгвістиці. А саме вона полягає в отриманні нових знань про особливості лінгвістичної природи англійської мови.

Практична цінність роботи полягає у можливості використання її основних положень та висновків на заняттях з практики англійської мови, допомагаючи тим, хто вивчає англійську мову, правильно вибрати відповідну форму спілкування в певній розмовній ситуації.

У відповідності до поставленої мети та завдань дослідження визначено структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі дається обгрунтування теми, визначається актуальність, об'єкт та предмет дослідження, висуваються мета та завдання роботи.

У першому розділі визначаються поняття та задачі семантики, аналізується історія виникнення цього терміну.

У другому розділі розглядається характеристика розмовного стилю мовлення, а також описуються скорочення слів в англійській мові.

У третьому розділі визначаються структурні та функціональні особливості розмовного стилю в англійській.

У висновках підводяться підсумки дослідження, а у списках використаної літератури в алфавітному порядку наводяться найменування книг та наукових праць, які було використано в дослідженні.

Аналіз ступеня розробленості проблеми свідчить про те, що биттєвим реченням було присвячено чимало праць. Над цією темою працювали: Бєляєва Є.Н., Бузаров В. В., Гальперін І.Р., Іванова І.П., Каменський А.І. та інші При цьому відмічається особлива роль семантики биттєвих речень у розгортанні процесу спілкування: питання є елементом, який спонукає співрозмовника до повідомлення інформації, стимулює розгортання контексту, активізує мовленнєву дію в діалозі, виражає відношення комуніканта до предмета запиту та співрозмовника. Отже, в центрі уваги виявляються не тільки структурні відношення елементів, але і їх комунікативні функції.

семантика лексика синтаксис англійська мова.

РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА СЕМАНТИКИ.

1.1 Історія терміна «семантика».

Семантика — досить молода дисципліна, хоча коріння її слід шукати в античності, у перших дослідах етимологічних штудій. Завдяки французькому вченому XIX ст. М. Бреалю (1832— 1915) ідеї семантики зайняли своє місце у філології. В одній із своїх програмних статей він доводив, що, крім наук, які вивчають формальні елементи мови людини (фонетика, морфологія), існує також наука про значення лінгвістичних виразів, яку вчений і запропонував назвати семантикою (грец. semantikos — означальний). Бреаль не лише дав назву новій науці, але й зробив істотний внесок у її теоретичне обгрунтування.

Невдовзі після Бреаля зусиллями філософів, логіків і психологів значення терміна «семантика» було розширено. Семантику стали розглядати вже не як розділ філології, а як розділ загальної науки про знаки (семіотики).

На той час, коли семантика в особі її теоретиків сповістила про своє існування, наука про мову була виключно історичною й мала тісний зв’язок із порівняльно-історичною граматикою. Тому й семантика певний час мала суто історичний характер: її основна мета полягала в класифікації змін значень слів у історичному плані, а також у виявленні деяких закономірностей, які цими змінами керують [3; 105].

Після опублікування в 1916 р. відомого «Курсу загальної лінгвістики» швейцарського мовознавця Ф. де Соссюра (1857— 1913) відбулася істотна переоцінка поглядів на мову й лінгвістичну теорію. Нова концепція мови, запропонована цим ученим, дістала назву структуралістської. Уявлення про те, що світ скоріше складається з динамічних відношень, аніж із застиглих речей, є вихідною настановою того способу мислення, який називають структуралістським. За допомогою цього терміна підкреслюється, що природа ізольованого елемента позбавлена будь-якого значення. Елементи визначаються через відношення до всіх інших елементів, включених у якусь «ситуацію». Ця методологічна настанова є наслідком критики традиційної лінгвістики, яка розглядає мову як агрегат окремих одиниць, що називаються словами, кожне з яких має своє окреме значення.

Структуралістська теорія мови підкреслила роль синтаксису. Що ж до семантики, то в цій сфері структуралісти зазнали серйозних труднощів, тому в подальшому більшість із них зосередила свої зусилля на аналізі в галузях фонології та граматики. Річ у тім, що фонетичні й граматикосинтаксичні ресурси тієї чи іншої мови добре організовані й обмежені у своєму кількісному складі, а лексичний словник — це досить розрізнене зібрання численних елементів. Крім того, фонетична й граматико-синтаксична системи відносно стабільні в певних проміжках історичного часу, а словник безперервно змінюється. Тому природно, що слова не можна аналізувати з тією строгістю й точністю, з якою це робиться у фонології та граматиці.

Свій внесок у розвиток ідей семантики зробили й логіки. Першим серед них був німецький учений Г. Фреге, який здійснив справжню революцію у сфері логічної семантики [24; 95].

Перші праці Фреге були присвячені розробці формальної системи, в якій можуть бути виконані математичні доведення. Пояснюється це тим, що наприкінці XIX ст. математика переживала кризу, і Фреге присвячує більшу частину свого життя подоланню цієї кризи. Поставлена мета змусила вченого серйозно взятися за розв’язання питань логіки. Апарат логіки, методи й теорії, що існували на той час, були зовсім непридатними для використання у математиці, тому довелося докласти значних зусиль для розробки адекватного математиці логічного інструментарію [7; 116].

На початку XX ст. іще важко було оцінити значення розробок Фреге для логіки, лінгвістики й філософії. До того ж у часи своєї активної творчої діяльності німецький учений не мав широкої популярності: його ім'я було відоме лише вузькому колу спеціалістів. Семантична концепція Фреге ґрунтується на аналізі «імен власних». Його найближчим попередником і головним об'єктом критики з цього питання був англійський філософ і логік Дж. С. Мілль (1806— 1873).

Фреге вважав, що логічно уточнені «власні імена», чи просто «імена», мають не лише значення (Bedeutung), але й смисл (Sinn). Він вважав також, що «імена» мають виконувати й виконують дві семантичні функції. По-перше, вони позначають (bedeuten) об'єкти. По-друге, вони виражають (driicken aus) об'єктивну ситуацію, тобто вказують на ситуацію, пов’язану з об'єктом позначення. Розглянемо два «імені»: «вечірня зірка» і «ранкова зірка». І в першому, і в другому випадках мається на увазі один і той самий об'єкт — планета Венера. Проте, хоча значення («планета Венера») і збігаються, за смислом ці імена різняться, бо мають місце різні семантичні «ситуації» («ранкова» і «вечірня» зірки).

Отже, Фреге розмежовує значення й смисл «імен». «Імена» з однаковим смислом мають одне й те саме значення, але, з іншого боку, маючи однакові значення, вони не завжди мають один і той же смисл. Фреге визнає право на існування (але тільки не в мові науки!) за такими «іменами», які мають смисл, але не мають значення, наприклад вічний двигун, Пегас тощо [9; 301].

Свого часу щось аналогічне передбачав геніальний Г. В. Лейбніц, який сформулював ряд ідей сучасної математичної логіки й логічної семантики. Протягом усього свого життя вчений розробляв проект «азбуки думок», спираючись на аналогію з мовою. Мета, яку Лейбніц поставив перед собою, полягала у винайденні писемності, за допомогою якої можна було б висловлювати строгі й однозначні наукові думки. Цей варіант загальної наукової писемності (пазиграфії) якнайкраще представлений мовою математики.

Наведений екскурс в історію ідей лінгвістичної і логічної семантики зумовлений тим, що людина має знати й ясно усвідомлювати: мова — це не просте «коливання» повітря чи знаки на папері, а дуже важливий інструмент пізнання. Тому знання функціональних можливостей різних мовних систем (природні, штучні мови) є нині мало не обов’язковою умовою для входження в чисту науку. Оскільки йдеться про логічну семантику, слід відразу ж зробити деякі уточнення, узявши за вихідні міркування американського математика й логіка А. Черча (1903— 1995), відомого своїм значним внеском у математичну логіку.

Черч пропонує уявити людей, які користуються формалізованою писемною мовою, і сторонніх спостерігачів, які не лише не розуміють цієї мови, а й взагалі не вірять, щ це — мова. Останніх не варто переконувати. Краще запропонувати їм пограти в одну гру, пов’язану з конструюванням логічної мови. Спочатку розказати їм про синтаксичні критерії, відповідно до яких формули мови, що конструюється, визнаються правильно побудованими. Потім ознайомити їх з критеріями, відповідно до яких послідовність правильно побудованих формул визнається за виведення чи доведення.

На цьому рівні спостерігач-скептик цілком задовольняється тим, що вживані символи штучної мови мають такий самий смисловий зміст, який мають, наприклад, різні фігури у шахах. Для нього формула мовної гри аналогічна позиції на шаховій дошці й має значення лише як один з етапів гри. Тому, поки скептик дивитиметься на використання якої-небудь наукової мови просто як на гру, він не вийде за межі синтаксису цієї мови. Але коли справа доходить до семантики, скептик стає дуже дратівливим. І на те є причини. Уявіть собі картину: ви пересуваєте шахову фігуру, а в неї з цього приводу є своя «думка», і вона біжить, куди їй заманеться. У семантиці, у тому числі й у логічній семантиці, трапляється й не таке.

У наведеному випадку до семантики формалізованої мови належить те, що можна зрозуміти, лише знаючи таке: правильно побудовані формули мають певний смисловий зміст, тобто вони у той чи інший спосіб набувають значення. Набути значення у логічному контексті означає здійснити певні логічні процедури інтерпретації [12; 184].

1.2 Загальна характеристика та завдання семантики.

Семантика — розділ лінгвістики, який досліджує смислові значення мови. На відміну від синтаксичних систем у семантичних системах формулюються правила позначення і істинності. Тому семантика реалізується в таких штучно створених «мовами», в яких поняття визначені суворо однозначно. Це дає можливість уникнути двозначності і використовувати семантичні системи як алгоритми (сукупність правил для вирішення типового завдання), що дозволяють однозначно виразити і автоматично вирішувати питання про істинність або хибність розглянутих у цій системі пропозицій [20; 54].

До завдань семантики належить передусім уточнення таких загально логічних понять, як зміст, відповідність, предмет, множинність, логічна послідовність, інтерпретація. Завдяки семантиці задається значення і з’ясовується смисл текстів.

Семантика мовна (давніше семасіологія) — розділ мовознавства, пов’язаний з лексикологією; вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова семантікос, (значимий), семаіно (значити, вказувати) та також від сема (знак, позначка, символ).

Походить від семантики, пов`язаної з визначенням символізму знаків (символи, зображення, ієрогліфи, клинописні знаки, кодові знаки та символьні зображення в астрономії, правилах дорожнього руху, значки в інтернеті). Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику. Семантика — це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем [22; 408].

Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем. Наприклад, коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо слово батон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.

У нашій свідомості існує ідеальне (не дзеркальне) відображення світу. Ми можемо уявити будь-який предмет або явище, тобто вичленувати його із суцільної картини, зосередити на ньому увагу (наприклад, яблуко). І коли з цим образом рефлекторно з'єднується звуковий комплекс (набір звуків — йаблуко) і цей зв’язок закріплюється в нашій свідомості, виникає слово з певним лексичним значенням. У пам’яті утворюється стійкий образ певного звукового комплексу (образ слова), який щоразу, коли його чуємо, викликає в уяві образ того самого предмета реальної дійсності.

Реальний предмет (чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, образ). Сигніфікат, пов’язуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явище), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. І навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).

Таким чином, лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка [19; 257].

Лексичне значення слова не мотивується його звуковою формою, як, скажімо, вміст торбини не зумовлюється її формою чи матеріалом, з якої її виготовлено (значення слова мотивується його морфемним, а не звуковим складом). Однакові за звуковим складом слова в різних мовах звичайно мають різне значення. Наприклад, латинське слово pes означає «нога», а не «пес»; німецьке слово rot означає «червоний», а не «рот». А однакові предмети (чи явища) у різних мовах називаються по-різному: в українській — стіл, у німецькій — Tisch [ti§], у французькій — table [tabl], в англійській — table [teibl] тощо.

Мотивовані природними звуками тільки звуконаслідувальні слова, і то лише частково: у різних мовах звуки навіть тієї самої тварини передаються по-різному. Українському звуконаслідувальному слову гав-гав відповідає німецьке wau-wau, англійське bow-bow, французьке gnaf-gnaf, італійське bau-bau; український півень співає кукуріку, російський — кукареку, німецький — kikeriki, французький — сосогісо, шведський — kukeliku, англійський — cock-a-doodle-doo.

На образ реального предмета (сигніфікат) можуть накладатися додаткові враження, оцінки (мовби дивимося на предмет-денотат через кольорові окуляри). Такий додаток до денотата називається конотатом (супроводом), а додаткове емоційне чи стилістичне значення слова — конотативним, тобто супровідним (на відміну від основного — денотативного). Наприклад, у слові яблучко денотативне значення — «плід яблуні» (як і в слові яблуко), конотативне — пестливе ставлення мовця до названого предмета (такого значення в слові яблуко немає).

Межі значення слова окреслюються в його відношеннях до інших слів, близьких за значенням. Наприклад, значення слова вечір, з одного боку, обмежується значенням слова день («уже не день»), а з другого — значенням слова ніч («ще не ніч»). Так само підліток — «уже не дитина», але «ще не юнак» [17; 186].

Слово і називає конкретні предмети, явища, й узагальнює водночас. Наприклад, словом книжка можна позначити як певну якусь книжку (Подай мені книжку), так і книжку взагалі (Книжка — джерело знань).

Слово узагальнює (тобто виступає представником багатьох однорідних предметів) на двох рівнях: на рівні сигніфіката — за зовнішніми, поверхневими ознаками — і на рівні поняття — за внутрішніми, суттєвими властивостями.

Наприклад, якщо на рівні сигніфіката в обсяг слова дерево ми зараховуємо й банан, то на рівні поняття ця рослина включається в обсяг слова трава (в Енциклопедичному словнику дано таке визначення: «Банан — рід багаторічних трав’янистих рослин»).

Слово, яке звучить, асоціюється зі словом, яке зберігається в пам’яті (звуковий чи графічний образ слова), а образ слова в пам’яті пов’язаний і з сигніфікатом, і з поняттям. Так ми впізнаємо відомі нам слова, які звучать, розуміємо їхнє лексичне значення і водночас активізуємо поняття про позначувані ними предмети. І навпаки.

Коли ми бачимо якийсь предмет, зіставляємо його із сигніфікатом (узагальненим образом у пам’яті), якщо треба, звертаємось до поняття про нього, потім рефлекторно через пов’язаний із сигніфікатом образ слова пригадуємо його назву і називаємо словом.

За допомогою слів відповідно до їхнього значення ми членуємо і таким чином пізнаємо навколишній світ. Саме в цьому членуванні та в способі називання виділених частин і фрагментів і виявляється неповторна [13; 257].

1.3 Семантика як розділ мовознавчої науки.

СЕМАНТИКА (франц. semantigue — наука про зміст, від грец. — який має значення, означає).

1) план змісту в мові, що складається із значень мовних одиниць різних рівнів (морфем, слів, граматичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних словосполучень, синтаксичних словосполучень і конструкцій, речень та ширших елементів тексту) і категорій;

2) значення мовної одиниці;

3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові, значення мовних одиниць; семасіологія;

4) у семіотиці - один з основних аспектів знака (відношення знака до позначуваного об'єкта — на відміну від синтатики і прагматики) і, відповідно, один з основних розділів семіотики як науки. Термін запровадив наприкінці 19 ст. французький учений М. Бреаль [25; 116].

За рівнем мови розрізняють лексичну, фразеологічну, граматичну (морфемну, морфологічну, синтаксичну семантику і семантику тексту), словотвірну семантику. На фонетичному рівні, який не має плану змісту, деяку подобу семантики можна вбачати в явищі звукового символізму.

Лексична семантика є частиною семантики, яка займається значеннями (підрозділяючи їх на денотат і коннотат) окремих лексичних елементів слів, морфем і лексем, відрізняючись, таким чином, від семантики пропозицій.

Основу лексичної семантики становлять:

Ш класифікація та аналіз слів;

Ш опис відмінностей та спільних рис у лексичних семантичних структурах між різними мовами;

Ш образ, за?? яким значення окремих лексичних елементів відноситься, за допомогою синтаксису, до значення цілого речення [26; 103].

Смислові одиниці і лексика мови називаються лексичними одиницями. Якщо одну лексичну одиницю складають два або більше слів (словосполучення), то говорять про фразеологічної одиниці.

Центральними поняттями в лексичній семантиці є лексичні зв’язку і те, наскільки значення окремого слова визначається значенням пропозиції в цілому, яке називається в такому випадку семантичної мережею. Також звертають увагу на відношення значень різних слів. Центральними є поняття синонімія, антонімія, гіперонімов, гіпонімія, а також знаменні і службові слова. Важливу роль відіграють також омоніми і пароніми, але вони пов’язані як з зовнішньою формою (написанням) слів, так і з їх значенням.

Семасіологія є поддісціпліной лексичної семантики.

Граматична семантика — лінгвістична дисципліна в рамках морфології, що описує морфологічні значення, або внутрішню сторону словоформ. Протиставляється морфеміки («формальної» морфології) як області, яка описує морфологічні засоби мов і пристрій зовнішнього боку словоформ.

Словотвірне значення — абстрактне узагальнення значення мотивованого слова, що ґрунтується на співвідношенні семантики похідного (мотивованого) і твірного (мотивуючого) слова та виражається певними внутрісловесними словотворчими засобами — відповідним типом мотивуючої твірної основи та афіксами.

До проблем і напрямів сучасної семантики належать:

1) у лексичній семантиці - слово як основна мовна одиниця, слово як знак, характер його мотивованості, природа лексичного значення та їх типологія, його структура (як набору сем), номінація, зміни значення, полісемія, лексико-семантична структура мови і різні типи семантичного групування лексичних одиниць, лексична сполучуваність і контекст, асоціативні норми слів певної мови;

2) у фразеологічній семантиці - природа фразеологічного значення, його типи за ступенем семантичної цілісності;

3)у граматичній семантиці - слово як граматична одиниця, граматичне значення і способи його вираження, співвідношення логічних і граматичних категорій, виражені та невиражені (приховані) граматичні категорії [25; 119].

Висновок до першого розділу.

Відповідно тому, який аспект семантики мови кладеться в основу побудови цієї дисципліни, в ній виділяються різні наукові течії: аналіз лексико-семантичного варіювання, оппозітівний (або компонентний) аналіз, або аналіз по семантичних множниках, логічно-трансформаційний аналіз на основі категорії «лексичного параметра», або функції, аналіз ключових термінів культури.

Семантика вивчає також типові зміни значень в історії мови, виявляє семантичні закони. Понятійний фонд мови розділяється на загальне надбання всіх членів даного суспільства — повсякденні, «наївні», або мовні, поняття («найближчі» значення слів) — і надбання науки — наукові поняття, терміни («подальші» значення слів).

Однією із загальних семантичних закономірностей є те, що значення повсякденних слів, що мають загальні ознаки з науковими поняттями, постійно прагнуть злитися з останніми як зі своїм змістовною межею. Особливе місце між повсякденними і науковими поняттями займають так звані ключові терміни культури, відмінні для кожної епохи, такі, як «цивілізація», «революція», «демократія», «наука», «особа», «любов» та інші. У їх семантичному вмісті поєднуються значення повсякденних слів мови і пануючі в суспільстві ідеї. Завдання семантики у вивченні розвитку ключових термінів культури, понять різних типів змикаються із завданнями історії культури і семіотики.

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМОВНОГОСТИЛЮ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ.

2.1 Стильоутворюючі фактори розмовного стилю.

Інтерес до особливостей розмовного стилю в лінгвістиці не зменшується вже декілька десятиліть, і лінгвістична література питання майже нескінчена. Стилістична диференціація складна тим, що кордони стилів є дуже нечіткими. Статистично встановити загальну характеристику стилів можливо, однак окремі розмовні слова в своїй стилістичній характеристиці ще рухливіші, ніж слова інших стилів, ось чому останні видання словника Вебстера взагалі не вживають позначку colloquial, мотивуючи це тим, що про розмовність слова взагалі не можна судити. Ще більш ускладнена диференціація всередині розмовного стилю. [5; 107].

Всі автори майже одностайно виділяють в ньому літературно-розмовний і фамільярно-розмовний (з підгрупою дитячої мови), виділення третього підстилю — просторіччя є найбільш суперечливим. Розмовний стиль народжений усною формою мови, і специфічні його особливості в значній мірі залежать від усної мови. Але форми і стиль мови не тотожні, і можливість використання розмовного стилю в письмовій формі не виключена. Вона зустрічається в переписці і в рекламі. Що стосується видів мови, то серед діалогічного і монологічного виду формуючим видом є діалог, хоча монолог і не виключається. В літературних творах це в більшості випадків монолог. Таким чином поняття стилю, форми і виду мови неоднозначні і існує певна вірогідність їх сполучення.

Стильоутворюючими факторами для розмовного стилю є функції мови які реалізуються в розмовній мові, причому в розмовній мові реалізуються всі функції мови за виключенням естетичної. Однак, виключення естетичної функції в відомій мірі є умовним і можна було б навести випадки, коли реалізується і вона, просто ця функція тут є менш характерною, ніж в інших стилях, і роль її тут значно менша, ніж роль контактовстановлюючої і емотивної функцій. [8; 81].

Дуже велику роль відіграють соціолінгвістичні фактори, тобто прийняти норми мовної поведінки. Велику стильоутворюючу роль відіграють дві протилежні тенденції пов’язані з конкретними умовами спілкування, а саме компресія, яка призводить до різного роду неповноти виразу і надлишковість. Компресія має прояв на всіх рівнях — вона може бути фонетичною, морфологічною, синтаксичною і в усіх випадках підкорюється законам теорії інформації в томи смислі, що компресії піддаються семантично надлишкові елементи. Вживання усіченої форми, тобто фонетична редукція допоміжних дієслів, є характерною особливістю англійської розмовної форми: it’s?, it isn’t, I don’t, I didn’t, you can’t, you’ve, we’ll і інші. В тих випадках, коли усічена форма дієслова have I’ve і he’s виявляються не достатніми для передачі значення `мати, володіти', використовується конструкція з дієсловом get: I’ve got, he’s got; ця ж конструкція виконує й модальну функцію, властиву have + Inf. I’ve got to go now.

Нівелювання відмінностей між shall і will при вираженні майбутнього часу сприяє широкому вживанню форми `ll. Цей тип компресії однаково розповсюджений в усіх підстилях розмовного стилю, з тією тільки різницею, що в діалекті і просторіччі частково збереглись архаїчні форми контрактації, а саме ha'.

Скорочені структурні варіанти перфектних форм з опущенням допоміжного дієслова have для літературно-розмовного стилю не характерні не характерні і можливі тільки в фамільярно-розмовному і в просторіччі. Наприклад: «Seen any movies?» I asked. (Gr. Green). «Been travelling all the winter — Egypt, Italy and that-chucked America! I gather. (J. Galsworthy). В обох прикладах опущені не тільки допоміжні дієслова, але і особові займенники. Пришвидшений темп мови призводить таким чином до опущення семантично збиткових ненаголошених елементів, в цих прикладах це особові займенники 2-ї і 3-ї особи — підмет речення; присутність обох співрозмовників робить їх називання зайвим. [11; 74].

На рівні лексики компресія проявляється в переважаючому вживанні одно морфемних слів, дієслів з прийменниками в постпозиції: give up, look out, абревіатур: frig, marg, vegs, еліпси типу mineral waters > minerals або інших видів еліпсу: Morning!, слів широкої семантики: thing, stuff, транзитивному вживанні неперехідних дієслів: go it. Для синтаксичної компресії особливо характерним є еліпс. Проблема компресії на синтаксичному рівні дуже цікаво трактується і К.Г. Середіной. К.Г. Середіна відмічає, що багато дослідників, спираючись на запропонований А. Мартіне закон найменшого зусилля, зводили різні типи економії до опущення, сполучення, репрезентації: «He must have got mixed up in something in Chicago» — «I guess so,» said Nick. (Hemingway). В цьому прикладі слово so заміщає все перше висловлювання. Сама Г. К. Середіна пропонує ще один дуже важливий тип економії - простоту. На перший погляд речення The mother kissed the child’s tears away здається стислим. Однак згідно з спостереженнями така конструкція з її складними зв’язками належить до книжного стилю, вона, не дивлячись на стислість, складна і ось чому менш економна, ніж відповідна їй в розмовному стилі: The mother kissed the child and he stopped crying. Більш економна, а отже вживана в розмовній мові конструкція, яка більш проста синтаксично. Під компресією Середина пропонує розуміти синтаксичну стислість і простоту синтаксичних зв’язків. [12; 205].

Протилежна тенденція тобто тенденція до надлишковості, зв’язана в першу чергу з непідготовленістю, спонтанністю розмовної мови. До надлишкових елементів слід перш за все віднести так звані time fillers, наприклад: well, I mean, you see і здвоювання сполучників: like as if. Елементи надлишкові для предметно-логічної інформації, можуть бути експресивними або емоціональними. В просторіччі це — подвійне заперечення: don’t give me no riddles, don’t bring no discussion of politics, плеонастичне вживання особових займенників в наказових реченнях: Don’t you call mother names. She’s had a hard life. Don’t you forget it. (J. Cary), а також грубе вживання you: You, come here! або Come here, you! Деякі важливі особливості розмовної мови породжені переважно її діалогічним характером. [14; 284].

2.2 Синтаксична специфіка розмовної мови.

Синтаксична специфіка розмовної мови полягає в тому, що одиницею більш великою, ніж речення в ній, як і в мові діалогічній є сполучення ряду реплік, зв’язаних структурно-семантичною взаємообумовленістю. Н. Ю. Шведова запропонувала називати їх діалогічною єдністю. В більшості випадків ці єдності двочленні - питально-відповідні, з підхопленням, з повтором або синтаксично паралельні. Цей зв’язок реплік є причиною розповсюдженості односкладових речень. Наприклад візьмемо декілька прикладів з творів Галсуорсі:

1) Питально-відповідна єдність: «When do you begin?» — «To-morrow», said the Rapfelite.

2) Єдність, створена підхопленням: «So you would naturally say.» — «And mean.».

3) Єдність, створена повтором: «There's-some-talk-of-suicide.» he said. James’s jaw dropped. — «Suicide! What should he do that for?».

4) Єдність синтаксично паралельних реплік: «Well, Mr. Desert, do you find reality in politics now?» — «Do you find reality in anything, sir?» C.C. Беркнер вважає, що як підхоплення так і повтор виражають експресивну реакцію на слова співрозмовника, але між ними є суттєва семантична і структурна різниця. [2; 301].

Підхоплення розвиває діалог, містить нове повідомлення, часто іронічно спростовуючи перше: «…Americans are generally important, sooner or later.» — «To themselves,» said Fleur, and saw Holly smile. Підхоплення інколи перериває співрозмовника і змінює напрям діалогу: «I feel you’re a rock" — „Built on sand,“ answered Jolyon… Повтор, на думку С. С. Беркнера, обмежується тільки оцінкою почутого і не передає нової думки: „…But you’re the head of the family, John-you ought-to settle.“ — Nice head!» said John bitterly. Повтори-вигуки виражають обурення, глузування, іронію і значно рідше позитивну реакцію. Можливим є повтор-перепит: «What do you call it?" — «Call it? The big field.» Структурна відмінність між підхопленням і повтором більш відчутна. Підхоплення синтаксично продовжує першу репліку і в більшості випадків зв’язується з нею сполучним словом, так що виходить ніби одне речення розподілене між двома співрозмовниками. Специфічно і вельми важливу роль відіграють в цьому стилі контактовстановлююча і емотивна функції. [24; 111].

Вони усвідомлюються суспільством в вигляді прийнятих в колективі норм і форм ввічливості і повинні вивчатися в соціолінгвістиці. Мова повинна бути тактовною, не дуже категоричною і жорсткою і разом з тим не байдужою до співрозмовника. Звідси різноманіття форм ввічливої модальності, яка може бути виражена інтонаційно, лексично, морфологічно і синтаксично. Для прикладу розглянемо прояв цих функцій в літературно-розмовному стилі на матеріалі дієслова do. Для того щоб виразити певну невпевненість при відповіді і готовність прийняти заперечення або думки співрозмовника, дієслово do може бути використане в стверджувальному реченні:

«What has happened to your strange neighbour?».

«I did hear he’d gone to Australia.» [30; 21].

Тактична зацікавленість в думці співрозмовника і предметі розмови може виражатися в репліці, що розвиває або ілюструє почуте і посилене тим же do інколи з додаванням розчленованого питання:

«You can’t blame anyone, it’s the war.».

«The war does spoil everything, doesn’t it?» (Gr. Greene).

Така ввічлива репліка не рідко буває чисто механічною:

Stanton: …I think it a very sound idea-the truth as a sleeping dog.

Miss M. (who doesn’t care): Of course we do spend too much of our time telling lies and acting them. (J.B. Priestley).

В відповідних репліках співрозмовник може вжити do, виражаючи згоду, яка може бути щирою і повною, або навпаки іронічною, як в наступному прикладі:

«Perhaps I’d better the police to call,» he said. «You'd feel more comfortable, wouldn’t you Mr. Jamison, if the police were in charge-less responsibility… «Thank you,» I said, «You are a good chap. For I do certainly feel a lot of responsibility.» (J. Carry) [2; 56].

Do часто вживається в репліках м’якого докору, захоплення, роздратованості, а також, якщо той хто говорить хоче щоб співрозмовник виявив своє розуміння, згоду, довіру:

Stanton: I’m sorry, Olwen. I’d rather anything had happened than that. You do believe that, don’t you? (Looks at her appealingly but gets no response.) (J.B. Priestley).

В усіх цих прикладах інтелектуально-логічна функція не зникає, але виступає в сполученні з емотивною, контактовстановлюючою і нерідко з волюнтативною.

В цих конструкціях do служить для підсилення. Підсилення, безумовно має місце, проте справа не тільки в цьому, і сама необхідність підсилення продиктована різними функціями. Емотивне і контактовстановлююче do може бути підтримане сполученням з такими словами, як actually, in fact, indeed, really, undoubtedly і т.п. і дієсловом seem.

Порівняймо: Monica: I see her point, you know. You really go a little bit too far. (Noel Coward, Present Laughter). Приберемо спочатку пом’якшуюче a little і продовжимо згортання:

You really did go too far.

You did go too far.

You went too far.

Проведене згортання показує, що послідовно знімаючи really і do ми не послаблюємо емфатичність, а навпаки підсилюємо її; висловлювання стає більш різким і образливим. [2; 110].

В умовах великої ролі волюнтативної функції в сполученні з наказовим способом do, навпаки, дійсно стає чисто емфатичним:

«Oh go away, do, Mr. Jamison.» (J. Carry, The Horse’s Mouth).

Mrs. Eliot: Do put that telly down a bit, there are good children. We can’t here ourselves think in here. (Dylan Thomas, Epitaph).

Теж саме справедливе і при підсиленні емотивної функції в окличних реченнях: … and then suddenly I sat up and called out as loud as I could, «I do want to go on donkey. I do want to go on a donkey ride!» (K. Mansfield, Lady’s Maid). [30; 16].

Емотивна функція є причиною великої кількості в розмовній мові різного роду підсилювачів, які можуть виступати в різних сполученнях і різні для літературно-розмовного і фамільярно-розмовного стилів. Наприклад, в фамільярному-розмовному стилі how, when, where, who, which, what, why сполучаються зі словом ever або суфіксом ever, або з такими виразами: on earth, the devil, the hell і т.п. Наприклад: Whatever are you doing? або What ever are you doing? Whoever’s that? However did you get in here? What on earth are you doing? Who the devil do you think you are? Who on earth can that be? Why the hell do you ask?

Такий тип емфази можливий тільки в питальних або окличних реченнях. Емоційність при цьому зазвичай має негативний характер, тобто пов’язана з роздратованістю, нетерплячістю, докором. Позбавлені емоційності і від контактовстановлюючої функції такі підсилювачі: after all, actually, really, not really, certainly, surely, і т. п. Порівняймо: I certainly admire your courage і I admire your courage. Включаючи слово certainly, той хто говорить завіряє співрозмовника в своїй щирості і розумінні його точки зору. [24; 119]. В фамільярно-розмовному стилі з його емоційністю і емфатичністю сполучаються і багато лайливих слів або їх евфемізми: damn, dash, beastly, confounded, lousy. Вони можливі в реченнях будь-якого типу, факультативні за своїми синтаксичними зв’язками, синтаксично багатофункціональні і можуть виражати як негативні, так і позитивні емоції і оцінки: damned pretty, damned nice, beastly mean, damn decent. Варіантом фамільярно-розмовного стилю є так звана дитяча мова baby talk з його специфічною лексикою, найбільш помітними особливостями якої є велика кількість звуконаслідуватильних слів: bow-bow (a dog) і слів зі зменшувальними словами: Mummy, Daddy, Granny, pussy, doggy, naughty, pinny, panties і інші. [32; 73].

Характерною особливістю є заміна особових займенників повнозначними словами. Звертаючись до дитини, замість you кажуть baby, Johnny, etc., замість I той хто говорить називає себе Mummy, nurse і т.п. Займенник першої особи множини we відноситься до слухача: Now we must be good and drink our milk.

В художній літературі елементи baby — talk, що вживаються дорослими, зазвичай надають уявлення про афектованість або сентиментальність, не щирість того хто говорить. В романі Гріна «Суть справи» Фреді Бегстер підходить до хатини місіс Рольт Нісен — «Let Freddy in,» the voice wheeled. В таких випадках той хто говорить начебто представляється безпомічною дитиною, якій необхідна ласка і захист. В дитячій літературі для маленьких дітей з педагогічних міркувань використовуються головним чином нейтральний або літературно-розмовний стиль. Наприклад: «Is anybody at home?».

There was a sudden scuffling noise from inside the hole and then silence.

«What I said was `Is anybody at home?» called out Pooh very loudly.

«No,» said a voice; and then added «You needn’t shout so loud. I heard you quite well the first time.».

«Bother!» said pooh «Isn't there anybody here at all?».

«Nobody.».

Winnie-the-Pooh … thought for a little and he thought to himself.

«There must be somebody there, because somebody must have said `Nobody!».

So he … said.

«Hallo, Rabbit, isn’t that you?».

«No,» said Rabbit, in a different sort of voice this time.

«But isn’t that Rabbit’s voice?».

«Oh» said Pooh. (A.A. Milne) [29; 24].

В цьому уривку із Winnie-the Pooh тільки слово Bother! Відноситься до фамільярно-розмовного стилю.

Ярко виражений емоційний, оціночний і експресивний характер має особливий, генетично вельми неоднорідний шар лексики і фразеології, який називається сленгом, існуючий в розмовній мові і який знаходиться поза межами літературної норми. Найважливішими властивостями сленгізмів є їх грубувато-цинічна або груба експресивність, зневажлива або жартівлива образність. Сленг не виділяється як особливий стиль або підстиль, оскільки його особливості обмежуються одним тільки рівнем — лексичним. Тяжким залишається питання про критерії віднесення слів до сленгу, оскільки кордони сленгу, як загального так і спеціального, тобто обмеженого професійною сферою вживання, вельми нечіткі. Слова і вирази сленгу мають, як правило, синоніми в нейтральній літературній або спеціальній лексиці, і специфічність їх можна виявити в і співставленні їх з цією нейтральною лексикою. [24; 104].

В багатьох сучасних романах з життя підлітків сленг тинейджерів відіграє важливу стилістичну роль. Вже давно помічено, що сленгу особливо властиве явище синонімічної атракції, тобто великі пучки синонімів для понять, викликаючи сильну емоційну реакцію (дівчина, гроші, алкоголь, сп’яніння, злодійство мають особливо великі групи сленгових синонімів). В романі Мак Інеса, де розповідачем є підліток і де проблеми поколінь і нонконформізму є дуже гострими, дуже багато синонімів для позначення представників старшого і молодшого поколінь: the oldies, the oldsters, the oldos, old hens, old numbers, old geezers і з іншої сторони: kid, kiddo, sperm, chick, chicklet, minors, beginners, debs. Люди яки покірно приймають існуючий порядок речей називаються розповідачем mugs, squares, tax-payers.

To have a job like mine means that I don’t belong to the great community of the mugs: the vast majority of squares who are exploited. It seems to me this being a mug or a non-mug is a thing that splits humanity up into two sections absolutely. It’s noting to do with age or sex or class or colour-either you’re born a mug pr a non-mug… (Mac Innes) [2; 113].

Стилістична структура розмовної мови, таким чином, неоднорідна. Сюди входять різні соціально обумовлені підстилі, які в ній взаємодіють. Членування розмовної мови на діалекти залежить від географічного фактору. Найбільш відомим діалектом міського просторіччя є лондонський кокні.

Висновок до другого розділу.

Комунікативний підхід до розгляду речення дозволяє стверджувати, що в ситуації спілкування всі комунікативні типи речень (розповідні, питальні, спонукальні) можуть передавати безкінечну кількість варіацій та відтінків комунікативних намірів в залежності від мети та специфіки конкретної ситуації спілкування. Структурно-граматична будова питання, як правило, визначається комунікативною інтенцією адресанта. Проте між інтенцією та формальною організацією питального речення є неоднозначна відповідність, чим пояснюється існування синтаксичної омонімії та багатозначності синтаксичних конструкцій.

Питальне речення розглядається в комунікативному аспекті як інтенційний засіб мовленнєвого спілкування, що використовується мовцем з метою здійснення своїх комунікативних намірів.

Первинною функцією інтерогативних висловлювань є функція запиту необхідної інформації. Але питальне речення є досить універсальним видом речення, оскільки, окрім вже звичної нам питальної функції, може виконувати в мові ряд інших функцій і виражати безліч різних значень, зовсім не пов`язаних із таким, як з`ясувальне.

На питання можуть накладатися різного роду додаткові відтінки та нюанси, що безпосередньо не мають відношення до передачі питання: запитуючи, адресант керується конкретними намірами, а саме, спонукати співрозмовника до вступу у ситуацію мовленнєвого спілкування, тобто відповісти на питання, надати адресантові ту чи іншу інформацію щодо проблеми, яка його цікавить, підтвердити свою точку зору і т.п. Але в той самий час адресанта по-різному відносять до очікуваної відповіді, що відображається на формі питального речення.

Інтерогативні висловлювання є синтаксичними одиницями, які здатні до експансії прагматичних смислів інших типів модально-інтенційних висловлювань. Вони не тільки задовольняють пізнавальні інтенції мовця, але й передають весь спектр інтенційних прагнень суб'єкта мовлення від побажання до іронії і навіть роздратування. Під час відтворення тексту неможливо уникнути інтерпретації, тобто добудовування смислів, внесення в текст нових елементів.

ВИСНОВОК.

На підставі цікавого проведеного мною дослідження семантичних особливостей буттєвих речень, можна зробити певні висновки. Як бачимо, вивчення особливостей семантики займає значне місце в роботах багатьох дослідників англійського розмовного мовлення. Інтерактивний характер діалогічної мовленнєвої взаємодії зумовлює зосередження уваги мовознавців на дослідженні засобів її оптимізації,.

Англійська мова в даний час розвивається і модернізується. У її структурі відбуваються зміни, пов’язані з старінням і виключенням лексики одних виразів, і виникненням абсолютно нових виразів. Це дослідження є спробою вивчення особливостей семантики буттєвих речень та їх реалізацій в сучасній англійській мові.

На мою думку, розмовне спілкування є тією областю функціонування мовної системи, де речення як основна синтаксична одиниця, трансформується у висловлення, для якого власне комунікативні характеристики стають найбільше значимими.

Системний характер використання мовних засобів призводить до того, що в різних сферах вживання мови нормалізується вибір слів і характер їх вживання, переважне вживання тих або інших синтаксичних конструкцій, особливості вживання образних засобів мови, вживання різних способів зв’язку між частинами висловлювання і інші. Такі системи називаються стилями мови або мовними стилями.

В даній курсовій роботі було виявлено, що в розмовному стилі виділяють літературно-розмовний і фамільярно-розмовний (з підгрупою дитячої мови), виділення третього підстилю — просторіччя.

Крім того, мною було з’ясовано, що стильоутворюючими факторами для розмовного стилю є функції мови яки реалізуються в розмовній мові. Дуже велику роль відіграють соціолінгвістичні фактори, тобто прийняти норми мовної поведінки. Велику стильоутворюючу роль відіграють дві протилежні тенденції пов’язані з конкретними умовами спілкування, а саме компресія, яка призводить до різного роду неповноти виразу і надлишковість.

На основі аналізованого матеріалу можу зробити висновок, що синтаксична специфіка розмовної мови полягає в тому, що одиницею більш великою, ніж речення в ній, як і в мові діалогічній є сполучення ряду реплік, зв’язаних структурно-семантичною взаємообумовленістю.

В фамільярно-розмовному стилі з його емоційністю і емфатичністю сполучаються і багато лайливих слів або їх евфемізми.

Вони можливі в реченнях будь-якого типу, факультативні за своїми синтаксичними зв’язками, синтаксично багатофункціональні і можуть виражати як негативні, так і позитивні емоції і оцінки.

Отже, речення — основна синтаксична одиниця мови, яка граматично та інтонаційно оформлена за законами певної мови, служить засобом формування, вираження i повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій i передає ставлення мовця до висловлюваного. Речення виражає судження, ствердження, заперечення. За метою висловлювання речення поділяютъся на розповідні, спонукальні і питальні, іншими словами, речення є основною синтаксичною одиницею мови, яка має власні структурно-семантичні особливості (предикативність завершеність та модальність).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1.Арнольд І.В. Стилістика сучасної англійської мови.-М., 1990.-356 с.

2.Беляева Е. Н. Принцип вежливости в вопросительных речевых актах. — М., 2000. — 412 с.

3.Блох М. Я. Теоретическая грамматика английского языка: — 3-е изд., испр. — М.: Высш. школа, 2000. — 381 с.

4.Будагов Р. А. Нариси з мовознавства.-М., 1953.-364 с.

5.Бузаров В. В. Круговорот диалогической речи или взаимодействие грамматики говорящего и грамматики слушающего. — Ставрополь: Изд-во СГУ, 2001. — 168 с.

6.Бурлакова В. В. Синтаксические структуры современного английского языка: — М.: Просвещение, 1984. — 112 с.

7.Виноградов В. В. Про задачі стилістики збірник статей.-М., 1923 р.-276 с.

8.Гальперін І.Р. Стилістика англійської мови.-М., 1983.-324 с.

9.Гедз С. Ф. Комунікативно-прагматичні особливості висловлювань з інтерогативним значенням у сучасній англійській мові.- К., 1998. 116 с.

10.Иванова И. П. Теоретическая грамматика современного английского языка. — М.: Высш. школа, 1981. — 285 с.

11.Ившин В. Д. Синтаксис речи современного английского языка (смысловое членение предложения): Учебное пособие по курсу теории грамматики английского и русского языков в сопоставительно-переводческом аспекте.- Ростов н/Д: Феникс, 2002. — 317, с.