Іноземне інвестування в економіку України: масштаби, структура, ефективність

Міністерство освіти і науки України Київський національний економічних університет

імені Вадима Гетьмана Факультет міжнародної економіки та менеджменту Кафедра міжнародної економіки Курсова робота на тему:

Іноземне інвестування в економіку України: масштаби, структура, ефективність Студентки 5 групи 3 курсу денного відділення Соколик Лесі Василівни Науковий керівник к.е.н., доцент Паценко Олег Юрійович Київ 2012

ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ 1. Теоретичні підходи до вивчення сутності іноземних інвестицій та їх ролі в розвитку національної економіки

1.1 Сутнісна характеристика іноземних інвестицій, їх класифікація

1.2 Роль іноземних інвестицій в економічному зростанні національної економіки РОЗДІЛ 2. Аналіз залучення іноземних інвестицій в економіку України

2.1 Оцінка інвестиційного клімату в Україні

2.2 Масштаби та структура іноземного інвестування в економіку України

2.3 Ефективність іноземних інвестицій в економіці України РОЗДІЛ 3. Напрями удосконалення політики залучення іноземних інвестицій та зростання їх ефективності

ВИСНОВКИ АНОТАЦІЯ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП Актуальність теми полягає у тому, що нарощування та ефективне використання інвестиційних ресурсів є одним із важливих чинників забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни. Іноземні інвестиції являють собою найважливішу частину світового руху капіталу. Досвід країн з перехідною економікою свідчить про їх велику роль в здійсненні структурної перебудови економіки, реконструкції і модернізації виробництва.

Метою курсової роботи є узагальнення теоретичних підходів до розкриття сутності іноземних інвестицій, їх ролі та значення для розвитку національної економіки, обґрунтування напрямів підвищення ефективності іноземного інвестування в Україні.

Відповідно до визначеної мети в дослідженні поставлено такі завдання:

узагальнити теоретичні підходи до вивчення сутності іноземних інвестицій, їх ролі та значення для розвитку національної економіки;

проаналізувати сучасний стан іноземного інвестування в Україну;

визначити масштаби та основні напрями іноземного інвестування в Україну; іноземне інвестування економіка обґрунтувати рекомендації щодо підвищення ефективності державного регулювання інвестиційної діяльності, зокрема, іноземного інвестування.

Об'єктом дослідження виступають іноземні інвестиції в економіку України.

Предметом дослідження є напрями підвищення ефективності іноземного інвестування в Україну.

Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, зокрема, методи аналізу і синтезу, метод наукової абстракції, визначення прямих і зворотних зв’язків між економічними явищами, економіко-статистичний та логічний методи, компаративний аналіз.

Фактологічною основою дослідження є нормативно-правові документи України, наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали науково-практичних конференцій, рекомендації міжнародних експертів щодо розвитку економіки України, довідкова та періодична література.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні підходи до вивчення сутності іноземних інвестицій та їх ролі в розвитку національної економіки

1.1 Сутнісна характеристика іноземних інвестицій, їх класифікація Однією з форм зовнішньоекономічної діяльності є іноземне інвестування, яке набуває важливого значення для економічного розвитку, сприяє заходам макроекономічної політики стабілізації.

Термін «інвестиції» походить від ла-тинського слова «invest», що означає вкладення коштів. А безпосередньо «іноземні інвестиції» — це вкладання коштів інвесторами в економіку країни. Інвестиційна діяльність являє со-бою сукупність практичних дій юридич-них осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій.

У процесі іноземного інвестування вирізняють країни-донори, які є основними постачальниками капіталів у інші країни, і країни-реципієнти, до яких спрямовуються іноземні інвестиції. Залучення іноземних інвестицій, як правило, регламентується державою з метою підтримки національних інтересів та пріоритетних галузей економіки.

Набуття іноземними інвестиціями спеціального режиму і відповідно — отримання іноземним інвестором передбачених законом гарантій обумовлюється державною реєстрацією інвестицій. Така реєстрація здійснюється згідно із ГК України (ст. 395), Законом України «Про режим іноземного інвестування» (ст. 13), у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928 «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій».

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти інвестування, які не заборонені законами України, а саме в:

основні фонди діючих підприємств та об'єктів соціального призначення;

основні фонди новостворених підприємств (виробничих потужностей) та об'єктів соціального призначення;

оборотні кошти підприємств та організацій;

цінні папери;

цільові грошові вклади;

науково-технічну продукцію;

інтелектуальні цінності;

інші об'єкти власності, в т. ч. майнові права.

Слід, однак, зазначити наявність законодавчих обмежень щодо деяких об'єктів. Так земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля, що є основним національним багатством, перебуває під особливою охороною держави. Відтак, іноземне інвестування у зазначені об'єкти може здійснюватися лише у формах, не заборонених законодавством України та з дотриманням встановленого порядку.

Крім того, іноземні інвестори не можуть вкладати інвестиції в об'єкти права державної власності, що не підлягають приватизації, у формі набуття права власності на ці об'єкти.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

інвестори (замовники);

виконавці робіт (підрядники);

користувачі об'єктів інвестиційної ді-яльності;

постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної про-дукції;

юридичні особи (банківські, інвестиційні фонди та ін.), тощо.

Іноземні інвестори — суб'єкти інших країн, які провадять інвестиційну діяльність на території країни, а саме:

юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство країни;

фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території країни і не обмежені у дієздатності;

іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства країни.

За українським законодавством особа визнається іноземним інвестором за наявності таких умов:

— для фізичної особи-іноземця — постійного місця проживання, а для інших суб'єктів — постійного місця знаходження за межами України;

— здійснення зазначеними особами господарської діяльності, пов’язаної з реалізацією іноземних інвестицій у передбачених законодавством формах.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у різноманітних формах. Закон «Про режим іноземного інвестування» (ст. 3) розрізняє численні шляхи (називаючи їх формами) інвестування. Узагальнивши положення даного закону, можна виділити дві основні правові форми іноземного інвестування: договірну та корпоративну, які можуть поєднуватися.

Корпоративна форма іноземного інвестування має місце у разі:

— створення іноземним інвестором самостійно чи за участю українських суб'єктів господарювання господарських організацій;

— набуття іноземним інвестором корпоративних прав діючої господарської організації чи цілісного майнового комплексу унітарного підприємства;

— створення іноземним інвестором з правами юридичної особи філії чи представництва.

У світовій практиці виділяють три основні форми зарубіжного інвестування:

1. Прямі або реальні інвестиції. Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформулювали експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР): «інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і короткота довготермінових міжфірмових позик» [15].

За визначенням Міжнародного валютного фонду, іноземні інвестицій є прямими в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше ніж 25% статутного капіталу акціонерного товариства[15].

Відповідно до класифікації ЮНКТАД, до прямих іноземних інвестицій належить придбання іноземним інвестором пакета акцій підприємства, у яке він вкладає свій капітал, у розмірі не менше ніж 10−20% від сумарної вартості акціонерного капіталу[15].

Держкомстат України зараховує до прямих іноземних інвестицій ті, що дають інвестору право на участь в управлінні підприємством і мають обсяг не менше ніж 10% у власному капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спільних підприємств.

Прямі інвестиції поділяються на акціонерний капітал і реінвестовані доходи та інший капітал (кредити підприємств прямого інвестування). Джерелом інформації про обсяги прямих інвестицій у грошовій формі є система поопераційного обліку (ITRS) і статистичні обстеження підприємств та організацій за прямими інвестиціями, що проводяться Державною службою статистики України.

2. Портфельні або фінансові інвестиції (інвестиції в іноземні акції, облігації і інші коштовні папери). Портфельні інвестиції - основне джерело коштів для фінансування акцій, що випускаються підприємствами, великими корпораціями і приватними банками. Посередниками ж при зарубіжних портфельних інвестиціях в основному виступають інвестиційні банки (посередницькі організації на ринку коштовних паперів, що займаються фінансуванням довгострокових вкладень).

До портфельних інвестицій належать цінні папери, що дають право на участь у капіталі, та боргові цінні папери. В Україні основну частку становлять боргові цінні папери. Статистичні дані за цією категорією формуються з використанням даних банківської звітності щодо міждержавного руху капіталу у формі портфельних інвестицій та фінансового лізингу, системи поопераційного обліку (ITRS), даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інформації Міністерства фінансів України про обсяги зовнішніх зобов’язань Уряду за борговими цінними паперами (єврооблігаціями), що коригується на обсяги єврооблігацій, придбаних резидентами України на зовнішніх ринках. Враховуються також обсяги зобов’язань за борговими цінними паперами Уряду, придбаними нерезидентами на внутрішньому ринку. Зобов’язання за цінними паперами, що дають право на участь у капіталі, відображаються за ринковою вартістю.

3. Інші інвестиції (середньострокові і довгострокові міжнародні кредити і позики позикового капіталу промисловим і торговельним корпораціям, банкам і іншим фінансовим установам)

Інші інвестиції складаються з торгових кредитів та позик МВФ і міжнародних фінансових організацій; угод про фінансовий лізинг; валюти та депозитів; а також інших вимог та зобов’язань.

Аналіз іноземних інвестицій здійснюється за такими напрямами:

обсяг і динаміка;

галузева структура по окремих роках і в динаміці;

територіальна структура по роках і в динаміці;

структура інвестицій за видами економічної діяльності: операції з нерухомістю, здавання у найм, послуги юридичним особам;

за структурою інвестицій по країнах-донорах, по роках і в динаміці;

за розрахунками на душу населення.

1.2 Роль іноземних інвестицій в економічному зростанні національної економіки Однією з найважливіших закономірностей соціально-економічного розвитку (СЕР) є визначення впливу інвестицій на економічне зростання та дефлятор ВВП. Найбільший ефект економічного зростання дає саме збільшення інвестицій, тому вони є зв’язувальним елементом між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Можна виділити два канали здобуття позитивного ефекту від впровадження в економіку іноземних інвестицій, а саме: [16]

1) вихід зарубіжних фірм на національний ринок веде до заміщення або витісненню менш ефективних національних компаній, що приводить до перерозподілу внутрішніх ресурсів між більш і менш рентабельними компаніями і спонукає до зростання середнього рівня продуктивності праці і середньодушових доходів в приймаючій країни;

2) другий канал ефективності іноземних інвестицій пов’язаний із зростанням конкуренції на місцевих ринках за рахунок зарубіжних компаній. Діяльність останніх спонукає національні фірми працювати ефективніше. Аналогічним чином діяльність зарубіжних фірм сприяє швидшій передачі нової і передової технології і вдосконаленої практики менеджменту місцевим фірмам на основі вертикально інтегрованих зв’язків і показового (або демонстраційного) ефекту.

Дослідження з виявлення ефекту зарубіжних інвестицій на економічний розвиток приймаючої країни встановили, що іноземні інвестиції можуть збільшувати обсяг сукупного капіталу, а отже, сприяти економічному зростанню. Проте необхідно, щоб зарубіжні інвестиції не витісняли національний капітал внаслідок зростання конкуренції на ринках. Слід зазначити, що внесок в збільшення економічного зростання можливий лише в умовах наявності зв’язку між інвестиціями і рівнем кваліфікації трудових ресурсів.

Іноземні інвестиції - основний канал передачі передової технології. Проникнення технологій розглядається як процес, в якому знання і технічний досвід поширюється і сприймається всією економікою в цілому; він охоплює заходи, вжиті на рівні фірми або організації для того, щоб експлуатувати економічні вигоди інновацій. Цей процес не можна зводити до впровадження нових машин в існуючу фірму або використання нею нових проміжних продуктів. Він передбачає реорганізацію її роботи, реконструкцію цехів, поліпшення управління, розробку нових продуктів і маркетингу, збільшення інвестицій в нематеріальні активи.

Розрізняють два види проникнення технологій: не вбудоване і вбудоване в обладнання. Перше означає передачу знань, технічного досвіду і технологій засобами, що не обов’язково вимагають придбання машин і устаткування, яке несе нові технології. Проникнення вбудованих технологій — це впровадження в виробничі процеси машин, устаткування і комплектуючих, які містять нові технології.

Поряд з позитивними ефектами іноземних інвестицій в економіці приймаючої країни існують і потенційні негативні ефекти: [16]

1) Збільшення залежності країни від іноземного капіталу. Це досить серйозна політична і економічна проблема, оскільки збільшення іноземного капіталу поступово призводить до того, що його власники можуть нав’язати країні не лише економічні, але і ряд політичних рішень, які йдуть врозріз з інтересами більшості населення країни. З цією метою держава не повинна допустити домінування іноземного капіталу в національній економіці, а також активно стимулювати розвиток національних підприємств всіх форм власності.

2) Підвищення рівеня конкуренції на ринку. Прихід іноземного капіталу у вигляді іноземних компаній і корпорацій може дуже негативно позначитися на рівні конкуренції на внутрішньому національному ринку. Тому іноземний капітал у вигляді окремих компаній або корпорацій, банків тощо, повинен приходити в країну поступово у міру створення об'єктивних і суб'єктивних умов для їх діяльності, щоб не завдати шкоди національному ринковому господарству.

Дослідження особливостей іноземного інвестування показують, що іноземні інвестиції мають позитивні і негативні характеристики для країн-реципієнтів і країн-резидентів (табл. 1).

Таблиця 1

Вплив іноземних інвестицій на економіку країн-експортерів і країн-імпортерів [16]

Причинно-наслідкові зв’язки між інвестиціями та їх очікуваними наслідками зображено на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Причинно-наслідкові зв’язки між інвестиціями та їх очікуваними наслідками [4]

Як бачимо з вищенаведеного рисунка, інвестиції через сукупність позитивних для економіки наслідків викликають зростання ВВП, що своєю чергою викликає новий приплив інвестицій, оскільки інвестори вкладають кошти в економіки з швидкими темпами розвитку, високою конкурентоспроможністю. За допомогою інвестицій покращуються соціальні показники. Поряд із забезпеченням економічного розвитку, прямі інвестиції сприяють вирішенню важливих завдань ефективного власника, що забезпечує ринкову поведінку з прямим доступом до світового ринку.

Отже, інвестиції є невід'ємною частиною сучасних економічних стосунків, які постійно розвиваються. Своїм впливом на національну економіку іноземний капітал може викликати неоднозначні дії. З одного боку, при правильному використанні іноземних інвестицій країна швидше долає кризу, інтегрується у світову економіку, з іншого — залучення іноземного капіталу накладає певні зобов’язання, створює різні форми залежності країни-позичальника від кредитора.

При цьому важливою особливістю інвестиційної діяльності можна вважати можливість забезпечення з її допомогою стійкого розвитку різних галузей господарства, і, кінець кінцем, всієї життєдіяльності суспільства — як для країн-донорів, так і країн-реципієнтів.

Тому забезпечення сприятливого інвестиційного клімату залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать динаміка соціально-економічного розвитку і можливість модернізації на цій основі національної економіки.

РОЗДІЛ 2. Аналіз залучення іноземних інвестицій в економіку України

2.1 Оцінка інвестиційного клімату в Україні

Приплив іноземних інвестицій суттєво залежить від інвестиційного клімату в країні, основними чинниками якого є: політична стабільність; стабільність законодавства, яке регулює діяльність підприємств з іноземними інвестиціями; економічна стабільність, яка визначається сприятливою системою оподаткування, правом приватної власності, процесами приватизації, державними гарантіями, лібералізацією зовнішньої торгівлі, розвинутим фондовим ринком та системою страхування, наявністю розвинутої національної банківської системи.

Крім зазначених чинників привабливість для іноземних інвесторів створюють: наявність значного внутрішнього ринку висококваліфікованої та дешевої робочої сили, науково-технічного і ресурсного потенціалів, вигідне геополітичне положення країни.

Забезпечення інформацією про інвестиційну привабливість потребує створення відповідної методологічної та інформаційно-статистичної бази, яка б дозволяла отримати достовірні аналітичні матеріали.

Європейська Бізнес Асоціація започаткувала унікальний для України проект з оцінки інвестиційної привабливості країни. Так у вересні 2008 року стартувало опитування компаній-членів Асоціації, метою якого є визначення Індексу інвестиційної привабливості України.

Динаміка рівня привабливості України в очах інвесторів за три роки вимірювання індексу зображена на рисунку 2.1.

Рис. 2.1. Рівень привабливості України в очах інвесторів [28]

Результати опитування свідчать про те, що впевненість інвесторів слабшає, а для її відновлення потрібні дієві структурні реформи з боку влади. Максимальним балом з 2008 року був 3,4 (з 5 можливих). Найнижчий показник зафіксований в четвертому кварталі 2011 року.

За цей же ж період в оцінках тенденцій, які панують на ринку та в економіці України, респонденти відмічали домінуючі

негативні тенденції: позитивні зміни:

Відповідаючи на питання про позитивні зміни та зрушення, які мали місце, дві третини респондентів (66%) відзначили, що жодної позитивної зміни не сталося. Цей факт ще раз підкреслює, що в часи ринкової нестабільності та в передчутті економічної кризи, внутрішня економічна політика країни має бути більш гнучкою, прозорою та адаптованою під потреби бізнесу, який є рушійною силою розвитку та відновлення ринку.

За рейтингом легкості ведення бізнесу Україна опустилася на три позиції порівняно з 2011 роком і зайняла 152 місце. В країні поліпшилася ситуація з реєстрацією підприємств (+6 позицій), отриманням дозволів на будівництво (+2 позиції) та ліквідацією (+2). Не спостерігалося ніяких змін в оподаткуванні та забезпеченні виконання контрактів. Україна опустилася в номінаціях «Реєстрація власності», «Кредитування» та «Захист інвесторів» та «Міжнародна торгівля"(табл.2.1)

Таблиця 2.1

Рейтинг легкості ведення бізнесу в Україні [32]

Серед основних проблем, що впливають на інвестиційний клімат, виділяють: неоднозначність та суперечливість норм законодавства; недосконале податкове, земельне, корпоративне законодавство; тривалість і громіздкість процедури реєстрації підприємств; складна процедура виділення земельних ділянок; громіздка дозвільна система; велика кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню; відшкодування ПДВ; значний податковий тиск; бюрократизм; невпорядкованість питань захисту інтелектуальної власності; недосконала митна система; недосконала регуляторна система; відсутність сучасних фінансових інструментів; недостатній розвиток приватних організацій; корпоративне рейдерство; низькі стандарти корпоративного управління.

2.2 Масштаби та структура іноземного інвестування в економіку України Очевидною є тенденція до збільшення іноземного інвестування в Україну. Так обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні на 1 січня 2012 року становив 49,4 млрд.дол.США і збільшився порівняно з обсягами на 1 січня 1995 року (483 млн.дол.США) у 102 рази та склав на початок 2012 року 1084 дол. США на одну особу.

На рис. 2.2 та рис. 2.3 зображено масштаби іноземних інвестицій, їх розподіл за формами інвестування та темпи приросту.

Рис. 2.2 Рис. 2.3

Значний вплив на інвестування спричинила криза 2008 року, що можна побачити на вищезазначених діаграмах. Світова фінансова криза позначилась насамперед саме на обсягах надходжень прямих іноземних інвестицій. Якщо здійснювати поквартальний аналіз, то в IV кварталі 2008 року чистий приплив прямих іноземних інвестицій становив всього 934 млн. дол. США, що в 3,5 раза менше, ніж в середньому за три попередні квартали. Хоча з 2010 спостерігається позитивна тенденція темпів приросту, особливо це стосується портфельних інвестицій. Адже саме портфельні інвестиції зазнали найбільшого спаду під час кризи.

Серед форм інвестування в Україні переважають ПІІ.

Водночас порівняння залучення прямих іноземних інвестицій у різних країнах свідчить, що рівень інвестуван-ня в Україні ще дуже незначний, на порядок нижчий, ніж в країнах ЄС, особливо на душу населення. Так, на одну особу в Україні припадає 481 дол. США, а це у 17−18 разів менше іноземного капіталу, ніж у Чехії або Угорщині, та в 7 разів менше, ніж у Литві. Відношення накопичених іно-земних інвестицій до ВВП в Україні становить 4%, у той час як у Литві - 35, а в Чехії та Угорщині - близько 50% .a

Із 2006 до 2010 року Україна займала 10-е місце (табл.1) як за кількістю інвестиційних проектів (178), так і за кількістю створених робочих місць (7487). У 2010 році Україна не покращила своє становище з огляду на ПІІ: країна залучила 31 проект ПІІ і створила 1150 робочих місць. Фактично, загальна вартість надходжень ПІІ в 2010 році скоротилася на 9% до 4,15 млрд. дол. США[10].

Табл.2.2. ПІІ у Центральну та Східну Європу (2006 — 2010) [19]

Галузева структура закордонних інвестицій в Україну За останні 5 років український фінансовий сектор залучив найбільшу кількість інвестиційних проектів (13% від загального обсягу ПІІ в Україну). Фактично Україна посідає третє місце як країна для ПІІ у фінансові послуги у Центральній та Східній Європі, після Росії та Польщі (які отримали 18% і 14% проектів відповідно).

Логістика (10% від загальної кількості інвестиційних проектів в Україні) і виробни-цтво продуктів харчування (9%) обіймають відповідно друге та третє місце за обсягами ПІІ. Однак країна ще не розкрила свого справжнього потенціалу: у промисловому секторі кіль-кість інвестицій зросла на 11,5% в 2010 році в порівнянні з 4,2%-м ростом ВВП, хоча Україна залучає лише 3% промисло-вих ПІІ в країнах Центральної та Східної Європи.

В таблиці 2.3 зазначено галузі, в які вкладають кошти іноземні інвестори. На жаль, серед них немає легкої промисловості, сільського господарства, туризму і т. д. Це свідчить про те, що держава не розглядає їх як стратегічно важливі.

Табл.2.3. ПІІ в Україну, за галузями економіки (2006 — 2010) [19]

Галузева структура закордонних інвестицій в Україну на 31.12.2011 зображена на рис. 2.4. Якщо порівнювати її зі структурою на 01.01.2003, то частка фінансової діяльності зросла з 7,7% до 33,1%, а частка промисловості зменшилася з 51,6% до 30,9%.

Рис. 2.4. Галузева структура закордонних інвестицій в Україну на 31.12.2011[11]

За даними Державної служби статистики України, протягом останніх років знижуються темпи росту інвестицій в основний капітал, за січень-вересень 2010 року освоєно (використано) інвестицій в основний капітал близько 84 млрд.грн., при цьому, частка освоєних інвестицій в нематеріальні активи, в цьому періоді, складає лише 4% загального обсягу капітальних інвестицій; ступінь зносу основних засобів перевищує 60%. Внаслідок таких тенденцій, відновлюється попередня експортоорієнтована модель економічного зростання, знижуються позиції України в суверенних кредитних рейтингах, звужується доступ вітчизняних компаній до кредитних боргових ресурсів, погіршується інвестиційний клімат в Україні.

Країни-інвестори Кількість країн світу, які інвестують економіку України, на 1 січня 1996 року становила 94 країни, на початок 2011 року — 128. Упродовж 15 років десятка основних країн-інвесторів України змінювалась. У 2010 році основними країнами-інвесторами були Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Франція, Сполучене Королівство, Швеція, Віргінські Острови, Британські та США, яким належить понад 82% загального обсягу прямих інвестицій.Порівняно з 1996 роком зі складу десяти найбільших країн-інвесторів вибули Швейцарія, Ірландія, Бельгія і Польща.

Найбільшими інвесторами в Україну за обсягом інвестицій в 2010 році були країни ЄС (54%) та Росія (15,6%).

На рис. 2.5 зображено динаміку інвестиційних надходжень з країн СНД та ЄС. Інвестиції з країн СНД значно поступаються розмірам інвестицій з країн ЄС, а також їхнє зростання є значно повільнішим. Станом на початок 2011 року у географічному розподілі ПІІ в Україну переважають країни ЄС — 41 411 млн.дол.США, проти 4039 млн.дол. США — з країн СНД. Серед інструментів інвестування в країнах ЄС та СНД превалює вкладання в акціонерний капітал підприємств.

Рис. 2.5. Динаміка інвестиційних надходжень з країн СНД та ЄС Основними країнами-інвесторами являються Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Велика Британія, Франція (рис. 2.6). За минулий рік інвестиції з цих країн зросли (особливо з Кіпру, як форма примноження капіталу), тільки Франція зменшила обсяги інвестування.

Рис. 2.6. ПІІ в економіці України за найбільшими обсягами з країн-інвесторів За останні 5 років ключовими інвесторами за кількістю проектів в Україні були США (12%), Німеччина (12%), Росія (10%) і Франція (8%) [10], що зображено в табл.2.4.

Табл.2.4. Інвестори за кількістю проектів в Україні (2006;2010) [19]

Міжнародна інвестиційна позиція Міжнародна інвестиційна позиція — це статистичний звіт, який відбиває накопичені запаси зовнішніх фінансових активів і пасивів країни. Йдеться про всі фінансові вимоги і зобов`язання резидентів країни щодо нерезидентів.

Інвестиційна позиція країни на кінець певного періоду відбиває сукупність фінансових операцій, вартісних змін (переоцінку) та інших коригуючих процедур, які сталися протягом цього періоду, а саме: зміна цін, валютного курсу, а також інші корекції. Розрахунок підсумкового сальдо дає чисту міжнародну інвестиційну позицію країни. Динаміка чистої міжнародної інвестиційної позиції України зображена на рис. 2.7

Рис. 2.7. Чиста міжнародна інвестиційна позиція Залежно від того, чи є цей показник позитивним або негативним, країна є або чистим кредитором, або чистим боржником. Як видно з поданого вище графіка, Україна є чистим боржником і від'ємні значення стають все більшими.

2.3 Ефективність іноземних інвестицій в економіці України

Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна бути обґрунтована розрахунками ефективності. Поняття «ефективність» займає важливе місце в економічній теорії і практичній діяльності. Тому питання ефективності інвестування та визначення шляхів її підвищення є особливо актуальним.

Підприємці США вважають, що інвестиції у країни з високим рівнем політичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних та інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку — щонайменше 25%. В Україні ця норма майже вдвічі нижча, до того ж має великий термін окупності капіталу. За оцінками західних дослідників, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад, у будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6%, термін окупності - 6 років, в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21% і 11 років.

Крім того, існують інші негативні моменти: насамперед, це бюрократичні перешкоди й легітимна невизначеність у процесі приватизації; відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі; обіг на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн; відсутність правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу; обмеженість каналів репатріації прибутку (здебільшого через вивезення продукції видобувних і сировинних галузей, що має попит на світових ринках).

Глобальна фінансово-економічна криза 2008;2009 рр. особливо боляче вдарила по динаміці та ефективності іноземного інвестування в Україну, зокрема, через вже існуючі макроекономічні диспропорції, структурні слабкості й вади дер-жавної політики. У 2009 р. економіка країни скоротилася майже на 15%, продемонстрував-ши тим самим свою слабкість і вразливість. З жовтня 2008 р. національна валюта втратила близько 40% своєї вартості щодо долара США.

Ситуацію ще більше ускладнило різке підвищення цін на продовольство, зростання інфляції й безробіття. Саме через ці чинники Україна в ті дні виглядала не дуже привабливо, маючи несприятливе середовище для розвитку і зростання бізнесу. За таких умов підприємства більше дбали про оптимізацію ресурсів і виживання, ніж про розширення діяльності та за-провадження інновацій. Лише в післякризовому 2010 р. українська економіка спромоглася відновити свій позитивний розвиток, досягши чотирьохвідсоткового темпу зростання ВВП.

Дисбаланс бюджету, його залежність від політичної кон’юнктури зумовлює високий рівень інфляції (фінансування зростання витрат шляхом грошової емісії), що призводить не лише до погіршення суспільного добробуту, але й до втрат у вартості всіх активів національної економіки та суспільства загалом. Так, протягом останніх 10 років середньорічне зростання грошової бази знаходилося на рівні 30% [9 ]. Середньорічна інфляція в Україні становить близько 10,6% та надалі залишається відносно високою як для європейських країн (рис. 3.1, рис. 3.2). Вважається, що нормальна інфляція для України є менше 5%. Як видно з нижченаведених графіків, такий рівень інфляції в Україні спостерігався тільки у 2002 році. Натомість у ЄС інфляція на рівні 5% є максимальною (спостерігалася тільки у 1992 році).

Рис. 3.1. Рівень інфляції в ЄС,% Рис. 3.2. Рівень інфляції в Україні, %

Таким чином, макроекономічний розвиток України значно впливає не тільки на залучення іноземних інвестицій, а й на їхню ефективність.

Згідно зі звітом, виданим у жовтні 2011 року і підготовленим проектом IFC «Інвестиційний клімат в Україні» в межах консультативної програми з покращення інвестиційного клімату Групи Світового банку, ефективність інвестування в українську економіку може бути оцінена з точки зору законодавчого регулювання, перевірок, реєстрації технічних умов, отримання дозволів, технічного регулювання, рівня корупції та хабарництва:

Незважаючи на проведення в Україні багатьох позитивних реформ, процес їх упровадження залишається повільним, тому підприємства не можуть повною мірою скористатися перевагами цих змін у законодавстві. За даними опитуван-ня ІРС, 74% бізнесу було охоплено перевірками у 2010 р., так само, як і у 2008 р.(Додаток А) Порядок підготовки необхідних документів для реєстрації технічних умов забирає, як і раніше, багато часу: у 2010 р. 47% підприємств витратили на ці про-цедури більше двох місяців порівняно з 41% у 2008 р. (Додаток Б) У випадках коли законодавство виконується, регуляторний тягар для бізнесу істотно зменшується. Наприклад, зменшується кількість підприємств, які потре-бують дозволів (у 2010 р. дозволи отримували 32% підприємств порівняно з 54% у 2008 р.), скорочується тривалість процесу отримання дозволів (у 2010 р. для отримання всіх необхідних дозволів підприємствам знадобилося 48 днів, а при-ватним підприємцям — 36 днів порівняно з 54 і 44 днями відповідно у 2008 р.). При цьому зменшуються і витрати, пов’язані з отриманням дозволів.

Проте, варто зауважити, що вітчизняна законодавча база має, принаймні, два основних недоліки: по-перше, нестабільність і ненадійність, по-друге, відсутність комплексності й наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську й фінансову діяльність об'єктів інвестування, тому стабільна нормативна база для іноземного інвестора є важливішою, ніж пільги.

З’явилися позитивні зрушення в реформуванні системи технічного регулювання (Додаток В). У 2010 і 2011 рр. були прийняті три основних закони, які стали рушійною силою реформування цієї системи: «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», «Про загальну безпечність нехарчової продукції» та «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції». Повільно від-бувається процес переходу від застарілої системи сертифікації до гармонізації системи із законодавством Європейського Союзу. Україна починає виконувати зобов’язання, взяті під час приєднання до СОТ. Однак ще існує багато проблем, таких як наявність обов’язкових стандартів для вітчизняних виробників, які по-требують негайного вирішення.

У 2010 р. бізнес витратив близько 7,2 млрд гривень ($ 900 млн) на отримання дозволів, про-ходження перевірок та процедури технічного регулювання (Додаток Д). На додачу бізнес по-терпає від хабарництва та корупції, що стали невід'ємними супутниками процесу дотримання регуляторних процедур. Так, близько 46% опитаних підприємств підтвердили, що вдавалися до неофіційних шляхів вирішення питань із держав-ними органами, витративши у 2010 р. на «врегулювання справ» у середньому 10% від обігу компанії. (Додаток Е) Отже, проаналізувавши масштаби та структуру (галузеву, регіональну) іноземного інвестування в економіку України, можна дійти наступних висновків: за останні роки відчутними є скорочення обсягів інвестицій, що свідчить про необхідність активних дій держави покращення інвестиційного клімату країни. Також інвестиції в Україну недостатньо спрямовані на розвиток інноваційної економіки та на підвищення конкурентоспроможності країни. Переважна більшість коштів іде на нетехнологічне виробництво або сировинні галузі. Інвестиції в Україну мають також і спекулятивний характер. Україна є чистим боржником, про що свідчить чиста міжнародна інвестиційна позиція.

Про Україну зазвичай говорять як про країну з величезним потенціалом, проте цей потенціал ще тільки належить використати повністю. Серед причин, з яких Україна досі не скористалася своїм потенціалом, називають зарегульоване й «не-дружнє» бізнес-середовище та несприятливий інвестиційний клімат.

Україна почала демонструвати позитивні ознаки створення сприятливих умов для зростання бізнесу та поліпшення інвестиційного клімату. Проте ці позитивні кроки були знівельовані незадовільною реалізацією реформ. Допоки рівень ви-конання законодавства в країні не зросте, Україна ризикує залишитись у катего-рії «країн з потенціалом».

РОЗДІЛ 3. Напрями удосконалення політики залучення іноземних інвестицій та зростання їх ефективності

Державна інвестиційна політика — це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки. Ефективна інвестиційна політика держави повинна призвести до поширення відтворювальних процесів в економіці. Тому важливо усунути існуючі недоліки, пов’язані з її здійсненням та функціонуванням.

Актуальне завдання держави — активізація інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій. Питання сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних реформ на 2010;2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Зокрема, в рамках програми реформ здійснюватимуться конкретні заходи з покращення бізнес-клімату, а саме: удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур.

Формує та забезпечує реалізацію державної інвестиційної та інноваційної політики Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій). Держінвестицій координує роботу Українського центру сприяння іноземним інвестиціям. Цей центр розробив кінцевий проект дієвої стратегії залучення прямих іноземних інвестицій — п’ятирічний план (2011;2015), що зосереджується на наступних основних ланцюгах формування споживчої вартості (стратегічних секторах), які стануть причиною довгострокового економічного зростання України: машинне обладнання, автомобільна промисловість; споживча електроніка; ІТ, високі технології; сільське господарство, харчова промисловість; авіакосмічна промисловість, літакобудування; енергія із нетрадиційних джерел.

Очікувані результати та ефективність програми наведені у додатку Ж. Вони мають бути досягнені за допомогою наступних заходів державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності:

створення умов для переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки, стимулювання залучення приватних інвестицій, зняття перешкод в інвестуванні, удосконалення законодавства, що регулює інвестиційну діяльність.

Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про іноземні інвестиції», Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», які створюють правову основу інвестиційної діяльності. Та для створення ефективної системи залучення іноземних інвестицій необхідно удосконалити відповідну законодавчу базу. Потрібно на державно-правовому рівні уточнити питання про концесії, визначити можливості отримання прибутку іноземними інвесторами від розвідування, розробки, видобування й експлуатації природних ресурсів. Потребує найретельнішого обґрунтування й система валютного регулювання, отримання дозволів, проведення перевірок.

розбудова системи державного інвестування. Так передбачаються такі обсяги притоку ПІІ від ВВП: у 2012 — 4,5%, у 2013 — 4,7%, у 2014 — 4,8%, у 2015 — 5%.

розвиток інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури забезпечення розвитку ринку цінних паперів забезпечення підвищення ефективності та посилення прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства (концесії, спільна діяльність, угоди про розподіл продукції тощо) налагодження на державних підприємствах (крім казенних) внутрішньогосподарських відносин, які сприятимуть створенню різноманітних організаційних форм господарювання ринкового типу та залученню недержавних інвестицій.

Способами розв’язання існуючих проблем є [27]:

удосконалення державної інвестиційної політики на основі запровадження кращих практик по формуванню та функціонуванню системи державних інвестицій, запровадження прямих та непрямих методів державної підтримки інвестицій, забезпечення моніторингу їх здійснення та контролю їх цільового та ефективного використання; інтегрування процесу формування та реалізації інвестиційних проектів, що потребують державної підтримки у загальний бюджетний процес; розвитку та підтримки системи спеціальних режимів залучення інвестицій; запровадження процедури підготовки та реалізації проектів за принципом «єдиного вікна»; здійснення передінвестиційних заходів та сприяння залученню інвестицій на розвиток державних підприємств та підприємств з державною часткою;

удосконалення нормативно-правового забезпечення інвестиційної діяльності на основі вдосконалення податкового, земельного, корпоративного та митного законодавства; впровадження міжнародних принципів корпоративного управління та системи розкриття інформації на засадах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації, необхідної для прийняття інвестиційних рішень; вдосконалення організаційного та методичного забезпечення підготовки інвестиційної документації; удосконалення системи захисту інвестицій та гарантії прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності, розвитку міжнародного економічного співробітництва;

створення умов для ефективного функціонування та розвитку інвестиційної інфраструктури та залучення інвестицій на міжнародних ринках капіталу, що передбачають розвиток індустрії прямого інвестування та венчурного капіталу, консолідацію фондових бірж, захист прав споживачів інвестиційних послуг, створення центрального депозитарію цінних паперів, впровадження в Україні Європейської бізнес мережі (European Business & Innovation Centre Network (EBN); створення сприятливих умов для розвитку фінансового ринку;

перетворення фондового ринку у ефективний механізм акумуляції заощаджень суб'єктів ринку та їх спрямування відповідно до інвестиційних потреб економіки та її позитивних структурних перетворень, збільшення на фінансових ринках «довгих» ресурсів завдяки підвищенню рівня заощаджень населення та впливу нарощування недержавних пенсійних фондів;

налагодження функціонування системи механізмів державно-приватного партнерства, створення умов для передачі об'єктів права комунальної власності в концесію; вдосконалення правових засад внутрішньогосподарського управління на державних підприємствах (крім казенних);

поліпшення інвестиційного клімату на основі гармонізації інвестиційної, податкової, кредитної та митної політики, вдосконалення регуляторної системи та спрощення отримання дозволів та ліцензій, зокрема на будівництві, скорочення адміністративних процедур, взаємоузгодження податкового і бухгалтерського обліку вітчизняних суб'єктів інвестиційної діяльності та іноземних інвесторів, усунення технічних та торгівельних бар'єрів, спрощення процедури державної реєстрації та добровільного припинення підприємницької діяльності, здійснення іміджевих заходів.

Держава має різні важелі для сприяння залученню іноземного капіталу: інформаційне забезпечення, надання податкових пільг, надання митних пільг, використання фінансового механізму, державні гарантії. Найважливіші з них формують механізм залучення іноземного капіталу.

Механізм залучення іноземних інвестицій, який дає змогу зрозуміти яким чином здійснюватимуться всі трохи вище зазначені заходи, можна зобразити наступною схемою (рис. 3).

Рис. 3. Механізм залучення іноземних інвестицій Як вже зазначалося, інвестиції в Україну недостатньо спрямовані на розвиток інноваційної економіки

Для активізації розробки та застосування інноваційних проектів рекомендоване створення наукових парків в усіх великих містах та містах з великою кількістю інвестованого капіталу. Держінвестицій вже поклав новий курс стосовно інвестиційної політики — підтримку розвитку інновацій з державного бюджету, в рамках чого був створений науковий парк «Київська політехніка». Це передбачає кредитування суб'єктів господарювання на сприятливих умовах для впровадження інвестиційної та інноваційної діяльності. Але кількість підприємств, впроваджуючи інноваційні проекти, істотно невелика.

Важливим є також забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіонів шляхом посилення їх інноваційної складової. На сьогоднішній день Держінвестицій займається розробкою такої програми для Автономної Республіки Крим. Основна мета цієї програми — посилення інноваційного характеру економіки АРК. Розробка схожої програми для розвитку й інших адміністративно-територіальних одиниць держави є завданням майбутнього. Програма соціально-економічного розвитку всіх областей України систематизує заходи щодо покращення інвестиційного клімату та залучення іноземних інвестицій.

Особливу увагу слід приділити залученню інвестиційних ресурсів у ресурсодобувні галузі. Але світова практика інвестування вже відходить від цього. Протягом останніх років іноземні інвестиційні ресурси направляються на розвиток науково-технічної сфери та сфери послуг. Проблема полягає в тому, що в Україні багато реструктуризованих підприємств (в основному вугільних шахт), після припинення функціонування яких залишаються екологічно-забруднені території. Ці території необхідно підтримувати у належному стані - ставити сталеві опори, відкачувати воду, наглядати за загальним станом. У держави немає для цього достатніх коштів. Іноземні інвестори також мало зацікавлені в цьому. Тому для отримання необхідних коштів рекомендується проведення благодійних акцій з метою залучення зацікавлених міжнародних організацій в покращенні екологічного стану.

За останні роки збільшилася кількість туристів, які подорожують територією України. Держінвестицій оминуло таку існуючу проблему, як інвестування в розвиток інфраструктури туризму. Це дозволить покращити існуючий ринок туристичних послуг та збільшити приплив туристів в країну.

Також слід звернути увагу на взаємозв'язок інвестиційної привабливості національної економіки із національним іміджем. Він є очевидним і вже визнаним на державному рівні, про що свідчить розпочата робота з розробки стратегії інвестиційної привабливості, складовими якої є наступні проекти: проект розробки та популяризації бренду «Україна — бренд», проекти розробки міських брендів «Бренд Міста — Справа Місцян», український фестиваль соціальної реклами та інші регіональні проекти маркетингової, екологічної та інвестиційної спрямованості. Але в той же час в нормативних документах з інвестиційної політики даний зв’язок не відмічений.

Дослідження показують, що 100% респондентів серед потенційних іноземних інвесторів називають бренд країни сприятливим чинником покращення інвестиційної привабливості країни. В той же час практично всі показники національного інвестиційного клімату є факторами, що впливають на міжнародний імідж країни в світі.

Приклади провідних економік світу підкреслюють, що залучення інвестицій та промо-кампанія національної економіки — процеси взаємопов'язані та невід'ємні один від одного.

Так Німеччина прагнула підкреслити інноваційність країни і проводила кампанію з власного репозиціювання: «Німеччина — країна ідей».

Уряд Польщі під час кризи скористався дуже ефективним позиціюванням «єдиної економіки Європи, що зростає» — що було вдало реалізовано через постійну і послідовну рекламу діючого інвестиційного агентства Польщі на світових телеканалах.

Стратегія просування бренду країни має бути побудована з метою реалізації основних інвестиційних перваг економіки України. Таблиця 3 мість дані про реалізацію факторів інвестиційної привабливості в системі національного брендингу.

Табл. 3. Реалізація факторів інвестиційної привабливості в системі національного брендингу