Розробка екскурсії «Замки Мукачівщини»

ВСТУП

Актуальність теми. Екскурсія супроводжує нас усе життя. Екскурсія супроводжує нас усе життя. Вона прекрасний учитель, що дотримує непорушне пізнавальне правило: краще один раз побачити, ніж сто раз почути. Вперше екскурсії стали впроваджуватися в навчальний процес прогресивними педагогами Західної Європи й Росії, що виступали проти схоластики у викладанні, наприкінці 18 — початку 19 століть. Поступово вони стали органічною частиною навчального процесу в школі.

Вивчення історії своєї держави — один з найпевніших шляхів у побудові її майбутнього. А отримувати освіту, відвідуючи екскурсії, не тільки корисно, але і надзвичайно цікаво.

Стародавнє місто Мукачево — саме по собі являється історичним експонатом, оскільки має давню славну історію. Відвідати його буде надзвичайно цікаво і молоді, і дітям, і дорослим, і українцям, і іноземцям. Минуло понад 1100 років з часу першої писемної згадки про місто. За цей період Мукачево будувалось, розширювалось, змінювало склад населення. В різні періоди воно входило до складу різних держав, що позначилось на його архітектурі, звичаях, обрядах, мові людей.

Джерельна літературна база: тему екскурсії в своїх працях досліджували такі науковці, як: Гецевич М. А. «Основы экскурсоведения», Ємєльянов Б.В. «Организация работы экскурсионного учреждения»; Александров Ю. Н. «Подготовка и проведение экскурсий», Бабарицька В., Короткова А., Малиновська О. «Екскурсознавство і музеєзнавство», В. Пагиря «Історія міста над Латорицею», Бурма Д., Горшков О. «Мукачево», Бейдик О. «Словник-довідник туристських термінів», Мальська М., Худо В. «Менеджмент туризму», Гасюк Н., Головатий М., Красій Р. «Методичні рекомендації з питань провадження екскурсійної діяльності», та ін. Так як у роботі висвітлено екскурсійно-релігійну діяльність Києва, то для опрацювання даної теми було використано багато енциклопедичних видань та путівників, серед яких: Логвін Г. «Книга-спутник по Киеву», Кудрицький А. «Киев-энциклопедический справочник», Івченко А. «Найвидатніші храми України» та ін.

Об'єкт дослідження: 1) технологія підготовки та проведення екскурсій на історико-архітектурну тематику, 2) об'єкти показу стародавнього міста Мукачево у сфері екскурсійної діяльності.

Предмет дослідження: 1) потенціал міста Мукачево у сфері екскурсійної діяльності 2) властивості, історія, особливості та характерні якості об'єктів показу міста Мукачево.

У зв’язку з вище сказаним була сформульована мета курсової роботи: дослідити технології підготовки і проведення екскурсії на історичну тематику.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

дослідити організацію підготовки нової екскурсії;

розглянути необхідні методичні розробки екскурсії;

проаналізувати діяльність екскурсовода;

дослідити історичні пам’ятки стародавнього Мукачева.

При написанні курсової роботи відповідно до сформульованої мети і поставлених завдань застосовувалися методи дослідження: історичний і логічний методи, метод аналізу і синтезу, метод абстракції, картографічний метод.

Територіальні межі дослідження охоплюють місто Мукачево. Координати міста 48°26?29? п. ш. 22°42?49? с. д. Мукачеве — це важливий промисловий та культурний центр, історична столиця Підкарпатської Русі, розташований на річці Латориця. Мукачево свого часу знаходилося на перетині торгових шляхів, які в історичних документах згадуються як «Великий слов’янський шлях», а нині є важливим транспортним вузлом міжнародних магістралей: залізничних — Москва — Київ — Будапешт — Белград — Рим і Москва — Київ — Братислава — Прага — Відень та автомобільних — Київ — Будапешт — Відень і Київ — Прага.

Достовірно невідомо, коли саме було засноване Мукачево, але багаторічні дослідження виявили, що вже на початку нової ери територію сучасного Закарпаття заселяли племена карпів, а згодом — східнослов'янське плем’я білих хорватів.

Початковою межею хронологічного дослідження вважаються 70−80-ті рр. 9 ст., коли Мукачево виникло як поселення східнослов'янського племені білих хорватів. У 10−11 ст. ці землі входять до складу Київської Русі. У той час на місці нинішнього Мукачівського замку було невелике укріплення, що входило в оборонну лінію кордонів Давньоруської держави за Карпатами. Кінцева межа — початок 20 ст., коли було побудовано міську Ратушу Мукачева.

Наукове значення обраної теми полягає у висвітленні аспектів перспективи розвитку історико-культурного туризму на території Мукачева.

Практичне значення — розроблений в курсові роботі туристичний маршрут «Замки Мукачівщини» може бути використаний для практичного впровадження в туристичну індустрію українських туроператорів та туристичних агенцій.

Робота складається з двох розділів: в першому автором була досліджена технологія підготовки та проведення екскурсії; в другому вивчається екскурсійний потенціал середньовічного міста Мукачева, його історичні пам’ятки, пропонується варіант екскурсії історичної тематики.

Матеріали, зібрані в роботі, можуть застосовуватися при підготовці відповідних спеціальних курсів лекцій, а також при розробці екскурсійних продуктів на території міста Мукачево.

екскурсія туристичний замок мукачівщина

РОЗДІЛ І. ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСКУРСІЇ.

1.1 Структура екскурсії

Екскурсія (лат. Ехсursio — «поїздка») цілеспрямований наочний процес пізнання навколишнього середовища з використанням заздалегідь відібраних об'єктів у природних умовах під керівництвом спеціаліста-екскурсовода відповідно до наперед визначеної тематики.

Зміст майбутньої екскурсії, її ідейна спрямованість та пізнавальна цінність, значною мірою залежать від знань методистів та екскурсоводів, їх компетентності, володіння основами педагогіки та психології, вміння обрати засоби та прийоми впливу на аудиторію. Процес підготовки екскурсії включає підбір та вивчення об'єктів і матеріалів про них. Створення нової екскурсії - досить складний та напружений процес, який може тривати від кількох місяців до року і включає:

— розробку нової теми — креативний процес зі створення інноваційною екскурсійного продукту;

— підготовку екскурсовода до проведення нової для нього, але вже розробленої та запровадженої в асортимент, виробничо-обслуговуючої діяльності екскурсійної (туристичної) організації екскурсії. Він доповнює її з огляду на нові факти та інформаційно-аналітичні матеріали по темі і опановує вдосконалений продукт для кваліфікованого та якісного надання послуг клієнтам.

Екскурсія, будучи твором конкретних авторів будується з урахуванням вимог, пропонованих до літературного твору й має свій сюжет, якому підлеглий весь екскурсійний матеріал. Оглядова екскурсія по своїх завданнях і формі проведення більше складні, чим шляхова екскурсійна інформація або бесіда інструктори в туристському поході. Тематична екскурсія в порівнянні з міський оглядової, більше складна по своїй структурі, змісту, методиці проведення. 9, с.23]

У короткій формі сутність екскурсії можна визначити так: екскурсія — сума знань, у специфічній формі повідомлюваних групі людей, і певна система дій по їхній передачі.

1.2 Етапи підготовки екскурсії

Підготовка екскурсії починається з визначення й розробки її теми. На цьому етапі робота проходить у двох напрямках:

1) вивчення джерел і літератури;

2) вивчення експозиції музею, у першу чергу, музейних предметів. 9, с.28]

Наступний етап підготовки — складання плану екскурсії. У ньому розкриваються мета екскурсії, основні завдання, структура екскурсії (маршрут, тематичні, організаційні блоки), зміст тексту, склад експонатів, що демонструють, склад додаткових матеріалів, методи й прийоми проведення екскурсії. (Додатки 1,2,3)

У ході проведення екскурсій використовуються й сполучаються різні прийоми, наприклад:

1. демонстраційний; це основний прийом проведення екскурсії, коли розповідь екскурсовода сполучається з показом; екскурсовод звертає увагу відвідувачів на окремі об'єкти експозиції, направляє на розглядання конкретних деталей; таким чином, знання, отримані з розповіді екскурсовода, і вже наявні у відвідувачів, доповнюються й зміцнюють за допомогою зорового сприйняття;

2. питально-відповідний; сприяє розвитку самостійного логічного мислення;

3. ігровий; у ході екскурсії обіграються окремі експонати й сюжети, з ними зв’язані; застосовується в роботі з дітьми, використовуючи особливості дитячої фантазії.

Підготовка нової екскурсії проходить три основних щаблі:

— Попередня робота — підбор матеріалів для майбутньої екскурсії, їхнє вивчення (тобто процес нагромадження знань по даній темі, визначення мети й завдань екскурсії). Одночасно із цим відбувається відбір об'єктів, на яких буде побудована екскурсія. 9, с.28]

— Безпосередня розробка самої екскурсії містить у собі: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу й розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів.

— Заключний щабель — прийом (захист) екскурсії на маршруті. Твердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, що захистили свою тему, до роботи на маршруті. 9, с.29]

У найпростішому виді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду й форми проведення, однакова: вступ, основна частина, висновок.

Вступ, як правило, складається із двох частин:

— організаційної (знайомство з екскурсійною групою й інструктаж екскурсантів про правила безпеки в шляху й поводження на маршруті);

— інформаційної. (коротке повідомлення про тему, довжину й тривалість маршруту, часу відправлення й прибуття назад, санітарних зупинках і місці закінчення екскурсії). 15, с.47]

Основна частина будується на конкретних екскурсійних об'єктах, сполученні показу й розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об'єктах і об'єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно від 5 до 12. При цьому важливим для створення екскурсії є підбор об'єктів таким чином, щоб були тільки ті об'єкти, які допомагали б розкрити зміст теми екскурсії, причому в певному дозуванні за часом і залежно від значимості тієї або іншої підтеми в даній екскурсії.

Висновок, як і вступ, не пов’язаний з екскурсійними об'єктами. Воно повинне займати за часом 5−7 хвилин і складатися із двох частин. Перша — підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізує ціль екскурсії. Друга — інформація про інші екскурсії, які можуть розширити й поглибити дану тему. Висновок так само важливо, як і вступ, і основна частина. 15, с.48]

Дуже важливо, щоб екскурсія була досить цікава. Але не менш істотно, щоб вона не була перевантажена потоком непотрібної туристам інформації, щоб спосіб подачі матеріалу не був стомлюючим, а сприяв би найкращому сприйняттю її тією або іншою категорією екскурсантів. У зв’язку із цим тематика екскурсії неодмінно повинна бути зорієнтована на певну категорію екскурсантів (дорослих або дітей, молодь, міських або сільських жителів, працівників гуманітарних професій, іноземців і т.д.). У процесі підготовки нової екскурсії можна виділити ряд основних етапів, які розташовуються в певному порядку. 15, с.48]

1.3 Методика проведення екскурсії

Методика проведення екскурсій спрямована на те, щоб допомогти екскурсантам легше засвоїти зміст екскурсій.

Робиться це за допомогою методичних прийомів, які діляться на дві групи — прийоми показу й прийоми розповіді, але практика вимагає застосування ще більш складної класифікації методичних прийомів: по їхньому призначенню, часу й місцю використання й т.д. 9, с.30]

Завдання методичних прийомів — забезпечити найкращу дієвість екскурсійного методу повідомлення знань аудиторії. Методичні прийоми можуть бути розглянуті в декількох аспектах: як оптимальний спосіб виконання певних дій; як засіб перетворення пасивного огляду в активне спостереження об'єкта екскурсантами; як основа процесу трансформації усної інформації в зорову; як основа аналізу й синтезу на екскурсії й т.д. 9, с.31]

Всі методичні прийоми, правильне використання яких становить одну з основ професійної майстерності екскурсовода, можуть бути по своєму призначенню підрозділені в такий спосіб:

— прийоми безпосереднього ведення екскурсії (показ і розповідь);

— прийоми, спрямовані на створення умов для ефективного проведення екскурсії. 9, с.32]

1.3.1 Методичні прийоми показу Прийоми показу, куди входять: прийоми, що організують спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт із навколишнього середовища, із цілого; прийоми, завдання яких, опираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкта; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному виді, побудовані на русі - наближенні екскурсійної групи до об'єкта, видаленні від нього, русі уздовж його. 9, с.32]

Прийом попереднього огляду. Цей прийом використовується в той момент, коли екскурсанти перебувають на місці розташування пам’ятника. Він являє собою перший щабель спостереження об'єкта. Існують два варіанти використання прийому. Перший починається зі слів екскурсовода: «А це такий-то пам’ятник, ознайомтеся з ним». Тим самим він запрошує екскурсантів самим провести первісне спостереження об'єкта, познайомитися з його зовнішнім виглядом, побачити якісь деталі

Прийом панорамного показу дає можливість екскурсантам спостерігати (наприклад, з панорамної площадки Воробйових гір у Москві) вид місцевості. Для панорамного показу можуть бути використані вежі, дзвіниці, кріпосні стіни, мости й інші високі крапки, звідки відкривається панорама міста, поля бою, долини, ріки.

Прийом зорової реконструкції (відтворення). Як уже говорилося раніше, термін «реконструкція» означає відновлення первісного виду (вигляду) чого-небудь по залишкам або письмовим джерелам. Сутність цього прийому полягає в тім, що словесним шляхом відновлюється первісний вигляд історичного будинку. Робить це екскурсовод, опираючись на зорові враження екскурсантів. Цей прийом широко використовують при показі пам’ятних місць, де проходили військові бої, народні повстання, страйки, революційні маївки, мітинги й інші події. Сюди ж відносять місця, пов’язані з життям і діяльністю державних діячів, відомих письменників, учених, композиторів, художників. Завдання зазначеного прийому дати екскурсантам можливість «зорово» відновити пам’ятне місце, будинок, спорудження в їхньому первісному виді, історична подія, що відбулося на даному місці. 2, с.76]

Прийом локалізації подій. Важливу роль у конкретизації подій грає методичний прийом локалізації, тобто зв’язок подій з конкретним місцем. Цей прийом дає можливість обмежити увага учасників екскурсії відомими рамками, прикувати їхні погляди в даній конкретній території саме до того місця, де відбулася подія. 2, с.76]

При викладі матеріалу цей прийом передбачає перехід від загального до частки.

Прийом абстрагування являє собою уявний процес виділення із цілого яких-небудь частин з метою наступного глибокого спостереження. Цей прийом одержав свою назву від терміна «абстрагування», що означає уявне виділення, вичленовування окремих ознак, властивостей, зв’язків і відносин конкретного предмета. Використанню цього прийому передує пояснення екскурсовода, які частини предмета, будинки з’являться предметом показу. Абстрагування дозволяє екскурсантам «не бачити» того, що не має відносини до даної екскурсії. 2, с.77]

Прийом зорового порівняння. В екскурсійній методиці використовуються різні види порівняння: зорове, словесне, порівняння зорове сприйманого об'єкта з об'єктом. Даний прийом побудований на зоровому зіставленні різних предметів або частин одного об'єкта з іншим, що перебуває перед очима екскурсантів.

Одне із завдань даного методичного прийому — виявити характерні риси, особливості об'єкта, показати його оригінальність, неповторність. Підвівши підсумки «спостереження» екскурсовод називає подібні елементи двох об'єктів або їхня відмінність друг від друга. 2, с.77]

Прийом інтеграції (відновлення, заповнення) побудований на об'єднанні окремих частин спостережуваного об'єкта в єдине ціле. Використання прийому інтеграції не викликає труднощів, адже для кожної людини пізнання навколишнього світу починається з вивчення одиничних предметів і фактів. Показуючи будинок, спорудження, пам’ятне місце, екскурсовод іде шляхом інтеграції, тобто об'єднання різних сторін, деталей, властивостей, у єдине ціле. 2, с.77]

Прийом зорової аналогії заснований на дії одного із загальних методів наукового пізнання — методу аналогії. Прийом аналогії побудований на порівнянні: а) даного об'єкта з фотографією або малюнком іншого аналогічного об'єкта; б) спостережуваного об'єкта з тими об'єктами, які екскурсанти спостерігали раніше. Механізм дії цього прийому полягає в тому, що екскурсовод «ставить» перед екскурсантами два об'єкти, причому тільки один з них фізично перебуває перед їхніми очима.

Методичний прийом руху. Варто розрізняти два поняття: «рух» як ознака екскурсії й «рух» як методичний прийом. Це різні речі.

Рух в екскурсії як методичний прийом являє собою рух екскурсантів поблизу об'єкта з метою кращого його спостереження (наприклад, огляд кріпосних стін, рух екскурсантів уздовж конвеєра на заводі й ін.). У ряді випадків рух групи використовується для того, щоб екскурсанти одержали подання про крутість схилу гори, висоті вежі (дзвіниці, мінарету), глибині рову, відстані об'єкта й т.п. [2,с.78]

Показ меморіальної дошки. При наявності на екскурсійному об'єкті меморіальної дошки екскурсоводові варто починати з аналізу об'єкта й розповіді про події, з ним зв’язаних. Тільки після цього увага екскурсантів звертається на меморіальну дошку, що на даному об'єкті встановлена. Якщо меморіальна дошка добре видна екскурсантам і вони вже прочитали напис на ній, екскурсоводові не слід зараховувати її вголос. 2, с.79]

Висвітлення підтеми може бути почате з меморіальної дошки в тому випадку, якщо вона встановлена на будинку (спорудженні, меморіалі), спорудженому на місці, де відбулася історична подія, тобто об'єкт, про яке мова йде, не зберігся.

1.3.2 Методичні прийоми розповіді

Прийоми розповіді - це прийоми, побудовані на поясненні об'єкта, описі його внутрішнього виду й зухвалі в екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, що відбуваються в спостережуваному об'єкті, і т.д.

Методичні прийоми розповіді є як би пружиною усного мовлення, їхнє основне завдання — піднести факти, приклади, події так, щоб екскурсанти одержали образне подання про те, як це було, побачили більшу частину того, що було їм розказане екскурсоводом. 9, с.39]

Прийоми розповіді можна розділити на дві більші групи. Перша група поєднує прийоми, пов’язані з формою розповіді (довідка, опис, репортаж, цитування).

Прийоми цієї групи виконують завдання донести до екскурсантів зміст розповіді, сприяють формуванню інформації, її впорядкуванню, запам’ятовуванню, зберіганню й відтворенню в пам’яті екскурсантів.

Друга група поєднує прийоми характеристики, пояснення, питаньвідповідей, посилання на очевидців, завдань, словесного монтажу, співучасті, індукції й дедукції.

Прийоми цієї групи малюють зовнішню картину подій, дії конкретних персонажів. 2, с.84]

Прийом екскурсійної довідки використовується в сполученні із прийомами зорової реконструкції, локалізації, абстрагування. Екскурсовод повідомляє короткі дані про спостережуваний об'єкт: дату будівлі (реставрації), авторів проекту, розміри, призначення й ін. При огляді додаткових об'єктів цей прийом використовується самостійно, коли, виклавши довідковий матеріал, екскурсовод закінчує знайомство групи з об'єктом. По своєму змісті й побудові даний прийом нагадує шляхову екскурсійну інформацію. 2, с.84]

Прийом опису ставить своїм завданням надати допомогу в правильному відображенні об'єкта у свідомості екскурсантів (форма, обсяг, з якого матеріалу виготовлений, розташування щодо навколишніх об'єктів). Для опису об'єкта характерні точність, конкретність. Цей прийом припускає виклад екскурсоводом характерних рис, прикмет, особливостей зовнішнього вигляду об'єкта в певній послідовності.Прийом опису ставиться не тільки до об'єктів (архітектурним пам’ятникам), але й до історичних подій. На відміну від опису об'єктів опис історичних подій носить образний характер.

Прийом характеристики побудований на визначенні відмітних властивостей і якостей предмета, явища, людини. В екскурсії дається мовна характеристика об'єктів і «діючих» в екскурсії осіб. 2, с.84]

На відміну від прийому опису прийом характеристики являє собою перерахування властивостей і особливостей, сукупність яких дає найбільш повне подання про даний об'єкт, дозволяє краще зрозуміти його сутність.

Прийом репортажу. Репортаж є жанром журналістики, що оперативно повідомляє про яку-небудь подію, являє собою інформацію про те, що в цей момент відбувається перед очима репортера. В екскурсії - це коротке повідомлення екскурсовода про подію, явище, процес, очевидцями яких є екскурсанти. Розповідь при цьому йде про об'єкт, що потрапив у поле їхнього зору (наприклад, про конвеєр, що рухається, де відбувається складання автомобілів). Цей прийом ефективний лише тоді, коли об'єкт показується в розвитку, він допомагає побачити, як змінюється об'єкт у ході спостереження й народжується щось нове. 2, с.86]

Прийом цитування. Цитата — дослівна витримка з якого-небудь тексту або в точності приводити чиїсь фрази або слова (пряма мова). До цитування прибігають у наступних випадках: для підтвердження, яскравого й переконливого вираження своєї думки, збереження особливостей мови й колориту певного історичного періоду часу, відтворення картини події й ознайомлення із чиєюсь авторитетною думкою (прийом посилання на авторитет). 2, с.86]

1.3.3 Особливі методичні прийоми Крім методичних прийомів показу й розповіді на екскурсії використовуються особливі прийоми, які допомагають краще засвоїти зміст матеріалу. Серед них особливе місце займає прийом, що робить екскурсію більше документальної, доказової. Наприклад, уводиться як додатковий епізод — зустріч екскурсантів з одним з учасників історичних подій і ін. При цьому повинна забезпечуватися документальність виступів учасників подій. Фактичний матеріал, що вони використовують, ретельно звіряється. Для цієї роботи залучаються матеріали музеїв, архівів і наукових установ, друковані джерела. 9, с.48]

Іноді в екскурсіях використовується прийом дослідження. Наприклад: глибина колодязя визначається за допомогою палаючого аркуша паперу, що, падаючи, висвітлює спочатку стінки, потім далеке дно; глибина ущелини виміряється кинутим камінчиком.

Прийом дослідження сприяє активізації сприйняття змісту екскурсії її учасниками, частіше він використовується в екскурсіях з дітьми й підлітками.

Особливої уваги вимагають також прийоми демонстрації наочностей, які включено до «портфеля екскурсовода». Найбільш широкого використання набув ілюстративний прийом, який супроводжує показом фотографій, малюнків рослин і тварин розповідь про флору і фауну даної місцевості. Ефективним вважають прийом коментування, використання якого супроводжується з показу експоната, після чого відбувається розповідь. Важливим резервом для підвищення дієвості екскурсії є використання технічних засобів — магнітофона, кіноапаратури, фільмоскопа, епідіаскопа тощо. За допомогою цих засобів посилюється зоровий ряд екскурсії, що допомагає глибше розкрити тему. Використовувати такі засоби доцільно для показу будинків, споруд, пам’ятників, які не збереглися. 9, с.51]

1.4 Особливості проведення екскурсій на архітектурну тематику Архітектурні екскурсії поділяються на:

—екскурсії, присвячені показу пам’яток архітектури певного періоду;

екскурсії, присвячені творчості певного архітектора;

екскурсії, які знайомлять з плануванням і забудовою міст;

екскурсії в райони новобудов.

Під час проведення архітектурних екскурсій особливе значення має вибір місця розташування групи екскурсантів біля об'єкта, вибір найбільш вигідної точки показу. Показ об'єкта починається з попереднього огляду. Потім переходять до його аналізу, причому застосовують як історичний аналіз (для характеристики епохи, в яку об'єкт було споруджено), так і мистецтвознавчий (розкриваються особливості архітектурного стилю, роль будівельного матеріалу і декору). Показується зв’язок функціонального призначення споруди, її конструктивних особливостей та естетичного значення, зв’язок архітектурного пам’ятника з ландшафтом.

В архітектурну екскурсію можуть включатися такі об'єкти: давні міста, архітектурні ансамблі і комплекси, житлові будинки, адміністративні і громадські споруди, пам’ятники монументально-образотворчого мистецтва (фрески, мозаїка, рельєф, скульптура), панорами міста та ін.

Важливу роль відіграє володіння екскурсоводом спеціальною термінологією. Використання кожного з термінів з відповідним поясненням значно збільшує ефективність реалізації пізнавальної функції екскурсії, а також активізує увагу екскурсантів.

Основні методичні прийоми, які застосовуються в екскурсіях на архітектурну тематику:

зорова реконструкція;

порівняння;

архітектурний, мистецтвознавчий та історичний аналіз;

прийом руху (з дальньої точки огляду сприймається силует споруди, зблизька — архітектурні деталі і декор) та ін.

Обхід споруди, підйом на башту дозволяють уявити розмір об'єкта, його форму і висоту. Звук кроків у храмі, особливі запахи будівельних матеріалів, доторки до стін — все це сприяє формуванню у екскурсантів єдиного художнього образу архітектурного пам’ятника

Підсумовуючи, можна сказати, що ефективність будь-якої екскурсії багато в чому залежить від техніки її проведення, зв’язку між методикою і технікою ведення. До техніки ведення екскурсії пред’являється ряд вимог. До їх числа входять: знайомство екскурсовода з групою; правильна розстановка групи біля об'єкту; вихід екскурсантів з автобуса і повернення в автобус (інший транспортний засіб); використання екскурсоводом мікрофону; дотримання часу, відведеного на екскурсію в цілому і розкриття окремих підтем; відповіді на питання екскурсантів тощо.

Всі методичні прийоми, правильне використання яких складає одну з основ професійної майстерності екскурсовода, можуть бути по своєму призначенню поділені таким чином:

— прийоми безпосереднього ведення екскурсії (показ і розповідь);

— прийоми, направлені на створення умов для ефективного проведення екскурсії.

Створення нової екскурсії з будь-якої теми — складний процес, що вимагає активної участі цілого колективу працівників. Зміст майбутньої екскурсії, її пізнавальна цінність знаходяться в прямій залежності від знань методистів і екскурсоводів, їх компетентності, ступеня практичного засвоєння ними основ педагогіки і психології, уміння вибрати найбільш ефективні способи і прийоми впливу на аудиторію.

Архітектурно-містобудівні екскурсії поділяються на:

1. Екскурсії з показом архітектурних споруд даного міста;2. Екскурсії, пов’язані з показом пам’ятників архітектури певного історичного періоду;3. Екскурсії, що дають уявлення про творчість одного архітектора;4. Екскурсії, що знайомлять з плануванням і забудовою міст по генеральних планах;5. Екскурсії з демонстрацією зразків сучасної архітектури у новобудовах;екскурсії по новобудовах.

Екскурсія є важливим елементом в отримані освіти. Тому підготовка нової екскурсії вимагає клопіткої роботи, методичних розробок, дотримання чіткого плану роботи та виконання всіх етапів підготовки. Важливу роль при реалізації екскурсії грають педагогічні здібності екскурсовода, адже він, як учитель, має вміти ефективно та цікаво донести інформацію до слухача. Екскурсовод також має досконало володіти прийомами показу та розповіді в екскурсії і вдало та своєчасно їх використовувати.

РОЗДІЛ ІІ. СЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО МУКАЧЕВО

2.1 Історія міста Мукачево

Час виникнення Мукачева невідомий. На території міста і його околиць знайдені залишки поселень доби палеоліту (40 тис. років тому), пізнього палеоліту (3 тис. років тому, гора Мала), епохи бронзи (Червона гора, Кам’янка, Галіш, 3−2 тис. р. до н. е.). На горі Тупча виявлено городище-фортецю фракійських племен епохи заліза (10 ст. до н. е.), а між горами Галіш і Ловачка — кельтський опідум і ремісничий-металургійний центр (3−1 ст. до н.е.) У 1 ст. кельти були посунуті фракійцями-карпами, яких змінили слов’яни. [2,с.55]

На території Мукачева відкриті слов’янські поселення VI-IX ст. Мукачеве існувало вже у другій половині IX ст. — письмова згадка про нього вперше зустрічається в хроніці «Геста Гунгарорум», що розповідає про перехід угорців у 896 р. через Карпати і поселення їх у Подунав'ї.

Територія Закарпаття у X-XI ст. входила до складу Київської Русі. Княжі міжусобиці послабили могутню державу, і вона не могла захищати своїх навколишніх володінь від посягань чужоземних завойовників. У результаті цього у середині XIII ст. Закарпаття повністю стало здобиччю угорських феодалів.

У 1086 місто сильно постраждало від спустошливого нашестя половців на чолі з ханом Кутеском, проте незабаром степняки, були розбиті у околицях міста угорським королем Ласло I Святим. Ще більше Мукачеве постраждало під час нашестя монголо-татарських орд хана Батия у Дунайський басейн (1241−1242).

У 1281 князь Лев Данилович, який княжив у Галицьких землях, на деякий час розповсюдив свій вплив на частину Закарпаття, у тому числі і на Мукачеве. Після смерті князя у 1301 р. місто разом із замком до 1321 входило до складу Галицько-волинського князівства. [2,с.70]

Мукачеве першим з поселень Закарпаття отримало права міста, про що свідчить грамота королеви Угорщини і Польщі Єлизавети з династії Анжу. Грамота від 22 травня 1376 р. давала також місту право користуватися печаткою із зображенням Святого Мартіна для скріплення документів.

З кінця XIV ст. Мукачеве стає центром князівства подільського князя Федора Корятовича. Втративши у війні зі своїм родичем, литовським князем Вітовтом, свої землі, він переселився у подароване йому іншим родичем, королем Угорщини Сигизмундом, місто. Володіючи містом з 1396 до 1414 р., він істотно підняв його значення, сприяв розвитку торгівлі і ремесел. Тоді ж був ґрунтовно перебудований і укріплений замок. Після смерті князя місто разом із домінією — великим феодальним володінням — переходить з рук до рук багатьох феодалів і королів.

У 1445 р. місто отримало від правителя домінії Яноша Хуньяді Магдебурзьке право.

У 1446 р. у місті відкривається перший цех — кравецький.

У 1514 р. під час селянського повстання під керівництвом Дьєрдя Дожі Мукачівський замок був захоплений штурмом. За це місто було віднесене до бунтівних і виплачувало велику контрибуцію. [2,с.88]

Після поразки Угорщини від турків-османів у битві при Мохачі (1526) Мукачеве то переходить у володіння турецьких васалів — трансильванських князів, то стає здобиччю австрійських Габсбургів. Улітку 1567 р. австрійські завойовники, намагаючись захопити Трансільванію, вторглися на територію Закарпаття і майже повністю знищили місто, яке не раз було предметом суперечки між Габсбургами і трансильванськими князями. Починаючи з 1633р., місто і домінія стають власністю трансільванських князів династії Ракоці, що володіли містом протягом 78 років.

У 1648−1649 рр. у Мукачевому побували посли гетьмана Богдана Хмельницького, які у замку вели переговори з князями Дьєрдем I і Дьєрдем II Ракоці про спільні дії проти Польщі. У 1656 р. був підписаний договір про дружбу і взаємодопомогу, проте втілити його в життя не вдалося. Влітку 1657 р. при підбурюванні Ватикану польська шляхта, бажаючи помститися Дьєрдю II Ракоці за його союз із Богданом Хмельницьким, розгромила Мукачівську домінію і жорстоко розправилася з мешканцями. Саме місто, окрім замку, було розграбоване і спалене.

На рубежі XVII-XVIII ст. Мукачеве стає центром військових дій між куруцами — учасниками антифеодальної війни і національно-визвольного руху в Угорщині у 1703−1711 рр. і прихильниками Габсбурзького панування — лабанцами. Мукачеве було одним з ключових опорних пунктів угорського національно-визвольного руху. [2,с.96]

У 1672 р. тут поселилася удова Ференца І Ракоці Ілона Зріні (Рис. 5.) з сином, майбутнім князем Ференцем ІІ Ракоці. Об'єднавши свої сили з куруцами Імре Текелі, Ілона Зріні обороняла мукачівський замок від австрійських військ Антоніо Караффи, що переважали у чисельності, протягом двох років — з 1686 до 18 січня 1688.

У 1703 р. загони куруців під керівництвом князя Ференца II Ракоці з боями звільняють спочатку місто Мукачеве, а пізніше і замок, від австрійських військ. У 1711 р. за Сатмарською мирною угодою усі володіння Ференца II Ракоці переходять до рук Габсбургів. Мукачівський замок був в числі останніх серед тих, що склали зброю перед австрійцями вже після Сатмарської капітуляції. Жорстоко придушивши повстання, війська Габсбургів майже повністю знищили місто. [22]

У 1728 р. місто разом з домінією було подароване графові Шенборну-Бухгейму. Після падіння Бастилії Мукачівський замок стає загальноєвропейською політичною в’язницею. До нього потрапляють багато видних революціонерів, зокрема, національний герой грецького народу Олександр Іпсиланті (1821−1823).

У 1848−1849 рр. Закарпаття підтримало буржуазну революцію в Угорщині. Мешканці Мукачевого захопили замок, перетворений на в’язницю, і випустили в’язнів. Були створені добровольчі загони, що билися проти австрійських урядових військ.

До 80-х років XIХ ст. в місті панували цехові об'єднання. Із спорудженням у 1886 р. залізниці, Мукачеве з'єдналося з Будапештом, Кошице, Львовом, у місті виникають сприятливі передумови для розвитку промисловості і торгівлі. Зростають невеликі підприємства легкої, меблевої, харчової промисловості. У економіку міста проникає іноземний капітал. Проте, стан нижчих верств населення був жалюгідним, про що свідчать масові еміграції закарпатців до США, Канади, країн Латинської Америки. Тільки з 1890 до 1913 рр. із Закарпаття емігрувало більше 100 тис. осіб. [2,с.115]

У 1919 р. місто впродовж місяця входив до складу Російської імперії, напівавтономної області у складі Угорської радянської республіки. Після інтервенції чехословацьких і румунських військ за домовленістю між русинською еміграцією у США і першим чехословацьким президентом Томашем Масариком Мукачеве, як і вся Підкарпатська Русь, передавалося Чехословаччині, що було юридично оформлене Тріанонською мирною угодою 4 червня 1920 р. Рішенням I Віденського арбітражу місто разом з усією рівнинною територією Закарпаття і Ужгородом було передане хортистській Угорщині (1938). Від фашистської окупації місто було звільнене 26 жовтня 1944 року, а 29 червня 1945 року Закарпаття увійшло до складу СРСР[12].

2.2 Мукачівський православний монастир На північній окраїні міста Мукачевого Закарпатської області, на схилі гори Чернечої, вершина якої покрита віковим дубовим лісом, розташований Мукачевский православний Свято-Миколаївський жіночий монастир.

Монастирі завжди були оплотом віри Христової, центрами духовної культури для населення краю. Вони сприяли поширенню грамотності, у їхніх стінах велися літописи й хронології, переписувалася богослужбова й інша література. З монастирських стін вийшло чимало церковних і наукових діячів, письменників, які залишили своєму народу безцінна духовна спадщина. 4, с.35]

Перші монастирі в краю з’являються в IX столітті, відтоді, коли святі Кирило й Мефодій проповідували в Моравії. Їхню проповідь і хрещення прийняли слов’яни, що населяли південно-західні Карпати, в 863 році. Вірогідність факту обернення слов’ян Карпатського регіону в християнство святими Кирилом і Мефодієм підтверджується багатьма джерелами. Так, протоігумен Мукачевського монастиря Іоанікій Базилович (1742−1821) у своєму історичному дослідженні «Короткі відомості про установи Федора Корятовича» («Brevis notitia fundationis Theodori Koriatovits», 1799) затверджує, що слов’яни, що проживали на південних схилах Карпат, були безпосередньо освічені Христовою вірою солунськими братами в 863 році від Різдва Христова. [4,с.40]

Історія заснування Мукачевського монастиря йде своїм коріннями в XI сторіччя. Історичні документи затверджують, що в Х-ХI століттях між Угорщиною й Київською Руссю існували тісні дружні зв’язки. Вони прослідковуються в династичних шлюбах угорських королів із князівнами Давньоруської держави. Так, наприклад, племінник першого угорського короля Іштвана (970−1038), майбутній король Эндре (Андрій) виховувався при дворі великого князя Ярослава Мудрого й був одружений на його дочці Анастасії.

Повернувшись на батьківщину, став в 1047 році королем Угорщини Эндре. Він і його дружина Анастасія принесли з Київської Русі культуру східних слов’ян і прагнення до зміцнення Православ’я серед населення слов’янських територій Угорського королівства. [4,с.46]

Король Эндре й Анастасія заснували ряд православних монастирів — Вишеградський, Тормовський і інші. Прийшовші разом з ними ченці з Києво-Печерського монастиря, як свідчить ряд джерел, заснували прадавній православний Мукачевський монастир, викопавши на схилі гори печери, подібні київським, і поселившись у них. Із протилежної сторони гори Чернечої, у двох кілометрах від монастиря, дотепер збереглися залишки цих печер з ходами-галереями, де жили пустинножители.

Недалеко від збережених печер і нині існує цілюще джерело, яке по переказу було викопане ченцями печерної обителі.

До нашого часу дійшло багато історичних документів, що підтверджують значну участь у створенні й зміцненні Мукачевського монастиря подільського православного князя Федора Корятовича. Як свідчить Мукачевський Літопис, князь Корятович прибув з Подолії в Угорську Русь влітку 1339 року до короля угорського Каролю I, який прийняв його з радістю й віддав у володіння домінію Мукачевську з усіма околишніми селами й містами. [4,с.50]

Поселившись у Мукачевському замку, Федір Корятович значно перебудуваві зміцнив його. Будучи ревним православним християнином і постійно опікуючись про зміцнення православної церкви, він будує православний монастир на правом берегу ріки Латориці для переселення ченців з існуючої печерної обителі.

Зберігся переказ про те, що князь Федір Корятович, обходячи землі, де тепер знаходиться монастир, піддався нападу великої змії. Князь викликав на допомогу святителя Христова Миколи й був урятований. Одержавши таку швидку й благодатну допомогу він пообіцяв звести на честь святителя храм. Якийсь час згодом князь проходячи уздовж ріки Латориці вибирав місце для будівлі храму і раптово побачив світлого ангела який стоячи над рікою вказував на гору, яка в народі стала називатися — Чернечою. Тут князь і побудував дерев’яну церкву, а також невеликий корпус для ченців і дав монастирю 8 березня 1360 року грамоту, у якій закріпив за монастирем: два села — «Крамниці» і «Бобовище» разом з усіма повинностями, а також з сел називаних «Іваном» і «Лемчовкой (Ловачкой)» десяту частину винограднику, також з села «Оросвигова» і Мукачевського замка встановив деякі повинності. У грамоті зазначена територія самого монастиря, млин і інші земельні угіддя. («Історія Православної Церкви на Закарпаття», автор архім. Василь Пронін). [4,с.60]

Про те, що Чернеча гора була заселена ченцями ще до Корятовича, свідчить Мукачевський Літопис (вірніше, передмова до Хронології), знайдена в архіві Мукачевского монастиря його ігуменом Анатолієм Кралицким і опублікована в 1847 році.

У даному Літописі наведений наступний запис: «…на честь і пам’ять Святителя Христова Миколи поклали храм цей (Корятович — авт.) і виведе геть ченців у літо 1360, дня 8 березня, Божиїм у всіх помислах». Цим Літописом підтверджується вивід ченців з печер і поселення їх у наземних будівлях монастиря.

Першим ігуменом, який згадується в історичних документах заново відбудованого Мукачевського монастиря, був Лука. Період служіння ігумена Луки можна вважати епохою розквіту монастиря. Із цього моменту починається ведення літопису й монастир одержує юридичне право на свої володіння. Першим Мукачевським єпископом, затвердженим грамотою від 31 липня 1491 року, був «місцеблюститель Мукачевського монастиря» Іоанн. Під час війни між Габсбургами й семиградськими князями в 1537 році Мукачевський монастир був зруйнований. Тоді й загинула більша частина монастирських документів і архівів. Відродження монастиря проходило з 1538 по 1550 роки при єпископові Василеві I. В 1558 році Угорську Русь, як тоді іменувався цей край, відвідали посли пануючого Іоанна Грозного, що верталися в Москву з Константинополя.

Монастир був резиденцією православного єпископа, у ньому велася хронологія, переписувалися богослужбові й повчальні книги. Обитель була притулком для прочан і подорожуючих ченців. Мукачевський монастир, будучи одночасно й резиденцією православного єпископа, став не тільки вогнищем духовної освіти, але й церковно-адміністративним центром, який поєднував усіх віруючих краю. [4,с.81]

Історія обителі до XVII століття відзначене діяннями видатних ієрархів, що виступали справжніми поборниками чистоти Православ’я. Період з XVII по XVIII століття ознаменоване введенням унії з Римом і гонінням на Православ’я по всій території історичного Закарпаття. Народ повстав проти заміни «старої віри», на його стороні виступала більша частина духівництва. Офіційною датою прийняття унії в краї є 1646 рік. Тоді в Ужгородському замку зібралися 63 священика, якими було вирішено прийняти унію. (У ті роки духівництво Мукачевської єпархії нараховувало 600 людей, а взяло участь у зборах усього 63 священнослужителя).

У період прийняття унії православним єпископом, що жили в монастирі, був Іоанікій (Зейкан, 1684), який правив єпархією 30 років. У часи єпископа Іоанікія (Зейкана) його працями в Мукачевському монастирі був побудований перший кам’яний храм. Із часу проголошення Ужгородської унії для Мукачевського монастиря й Православ’я в цілому настав смурний час. Монастир переходить із рук у руки, кілька разів вигнаний і вернений в монастир єпископ Іоанікій (Зейкан). Разом з ним виганяють і засельників монастиря. В 1664 році семиградська княгиня — католичка Софія Батори остаточно виганяє єпископа Іоанікія (Зейкана) з Мукачевського монастиря й передає обитель уніатському єпископові Петру Парфению. Єпископ Иоаникий залишає Мукачеве й поселяється в Імстичеві, де будує монастир. [4,с.96]

Відтоді й до 1946 року монастир перебував у віданні католицького чернечого ордена — Василіан. В 1946 році Мукачевський монастир повернутий Православній церкві й, по благословенню єпископа Нестора, стає жіночою обителлю. Першою ігуменею монастиря була Ігуменія Параскєва (Прокіп, 1967), у схимі Ніна, яка прибула сюди разом із черницями з інших закритих монастирів Закарпаття.

Близько 50-ти років духовно очплював Мукачевську обитель великий старець, духівник, учений і видатний церковний діяч Архімандрит Василь (Пронін, 1997). Архімандрит Василь залишив після себе безліч церковних, історичних, археологічних і наукових праць. Його робота з історії Мукачевської єпархії (видана за назвою: «Історія Православної Церкви на Закарпатті» в 2005 році), як і дослідження пізнього палеоліту на Чернечій горі, займає гідне місце в загальній історичній науці. Володіючи великим талантом, батько Василь у досконалості знав 7 іноземних мов і ще в семи мовах прекрасно орієнтувався в читанні й перекладах. В 1954 році Московською Духовною Академією отцю Василю був привласнений учений ступінь кандидата богословських наук. Але в першу чергу він був смиренним і лагідним ченцем-молитовником.

У монастирі перебуває багато шанованих Святинь. Серед них Ікона Божої Матері, Скоропослушниця, Іверська Ікона Божої Матері, привезена зі святої гори Афон, і рака із частиною мощів Преподобного Мойсея Угрина, а також є багато частиць святих мощів угідників божиих. [4,с.123]

На часи Святого Володимира, Великого князя Київського, доводиться житіє й подвиги Преподобного Мойсея Угрина (1043). Про його житіє розповідається в Київському Патерику. Є дані про Преподобного і в Пролозі Мукачевського Літопису. Із зазначених джерел випливає, що Преподобний Мойсей Угрин походить із Угорской Русі. По одній з версій Мойсей Угрин прибув у Київ разом з «священиками, яких запросив туди Святий князь Володимир, для проповіді й зміцнення Церкви Христової. Будучи вбраний Афонским ченцем у чернечий образ, усе життя Преподобний Мойсей Угрин віддає служінню Богові, поселившись серед ченців Києво-Печерського монастиря. Помер він в 1043 році. Святий Антоній Печерський, який був одним із засновників монастиря, преставився в 1073 році. Отже, Преподобний Мойсей Угрин був першим Преподобним Київських печер, де його нетлінні мощі почивають і понині.

В 1996 році архієпископом Мукачевсько-Ужгородської єпархії Євфимієм частина нетлінних мощів Преподобного Мойсея Угрина перенесена на історичну батьківщину, з якої він і його брати Єфрем і Георгій вийшли в XI столітті.

У цей час у монастирі проживає 85 сестер, управляє обителлю Ігуменя Єпистимія (Щербан).

2.2.1 Свято-Миколаївський храм Свято-Миколаївський храм розташований на території Мукачівского Свято-Миколаївського жіночого монастиря. Час заснування монастиря невідомий. Згідно з усним переказом і передмови до Мукачевської хроніки, монастир був заснований в XI столітті. Документальні свідчення про існування монастиря відносяться до 14 століття.

В 1661 році в Мукачевському монастирі був побудований перший кам’яний храм, кам’яна ротонда (архітектор С. П’яменс) на кошти молдавського воєводи Костянтина Басараба. В 1664 році трансільванська княгиня, католичка Софія Батори остаточно вигнала єпископа Іоанікія й передала монастир грекокатолицькому єпископові Петру (Парфенію). Єпископ Іоанікій поселився в Імстичеві, де побудував новий монастир. 4, с.130]

З того 1664 і до 1946 року монастир перебував у віданні католицького чернечого ордена василіан. Справжній кам’яний монастир побудовано в 1766—1772 (архітектор Дмитро Рац), а величну Свято-Миколаївську церкву в 1798—1804. В 1862 році в монастирі відбулася велика пожежа, наслідки якої усунули до 1865 року. В 1920;х роках роботу монастиря реорганізували ченці-василіанці з Галичини. При монастирі зберігалися коштовна бібліотека. 4, с.142] В 1946;1947 році Мукачевський монастир був повернений православній церкві й став жіночою обителлю.

2.3 Замок «Паланок»

Замок Паланок — середньовічна фортеця, видатний історико-архітектурний, військово-фортифікаційний і історичний пам’ятник Закарпаття ХIV — ХVIII ст. 17, с.50],(Дод.2)

Він розташований на західній околиці Мукачева, на вершині 68-метрового згаслого вулкана.

Про виникнення замка точних історичних відомостей немає. Згідно з народними сказаннями, його зведення приписують російському князеві Федору Корятовичу, який пізніше перетворив замок у свою резиденцію.

Час вносив свої зміни в архітектуру замка. Поступово забудовувалася терасами вся Замкова гора. Навколо гори викопали рів, який заповнювався водою. Його внутрішній берег обнесли дубовим частоколом, який називався паланком. Звідси й відбулася назва замка — 'Паланок' (хоча й рів, і частокіл уже давно зруйновані). У замку більш 120 приміщень. Половина з них — житлові, а друга половина відведена під каземати й склади. [17,с.67]

Коли замок був дерев’яним, його в 1089 р. 50 днів завойовував половецький хан Кутешко, але так і відступив без усякої надії на успіх, в 1241 р. шістьдесятитисячна орда татаро-монгол хана Батия двічі осаджувала замок, і обидва рази не скорила його.

Сама природа створила цей замок непереможним. За всю історію існування він жодного разу не був покорений у відкритій і чесній боротьбі. З 1396 р. його гарнізон відбив не одну грізну атаку ворога, його стіни витримали не одну багаторічну облогу. [17,с.76]

1396 — 1414 р.р. Подільський князь Федір Корятович на місці старого дерев’яного побудував новий, кам’яний замок, який у модифікованому виді зберігся до наших днів. Новозбудований замок міг витримати вогонь будь-якої тодішньої артилерії й був забезпечений усім необхідним для життя й оборони, що відповідало вимогам того часу: товстими стінами до 5 метрів; шеститисячним постійно діючим гарнізоном; 164 пушками великого калібру й великою кількістю іншого озброєння; 60 бочками артилерійського пороху, різнокаліберними гарматними ядрами, іншим боєзапасом; величезними запасами їжі; 86 метровим колодязем, який забезпечував замок своєю власною водою.

Наступні власники протягом ХV-ХVI ст.ст. перебудовують замок, удосконалюють зміцнення, розширюють фортифікаційні можливості. У цей час замок мав 14 веж, а у верхній частині перебував великий палац. [17,с.79]

1633- 1711 рр. Мукачевським замком володіють князі Трансільванії династії Ракоци, які так удосконалили фортифікацію замка, що він не мав собі рівних у Центральній Європі.

Зародження капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства й пов’язане із цим швидку зміну політичної карти Європи обумовив бурхливий перебіг подій і в Паланку. 1685 — 1688 рр. — одна з найважчих облог замка. Його обороною керувала вдова Ференца I Ракоци — княгиня Ілона Зріні.(Дод. 4) 1703- 1711 рр. замок стає оплотом антигабсбурзької національної визвольної боротьби народів цього краю під керівництвом Ференца II Ракоци. Боротьба закінчилася поразкою, і замок поступово втрачає стратегічне значення.

В 1782 г. його перетворили в політичну в’язницю Австрії. За майже 120 років тут побувало більше 20 тисяч в’язнів. Тюремні порядки кілька разів відмінялися, але остаточно скасовані в 1904 році. [18,с.78]

В 1922;1926 рр. чеська влада замок відбудувала й перетворили в казарму. У радянський час тут була школа механізаторів сільського господарства, школа голів колгоспів, а потім профтехучилище. Улітку в 1960 р. у Верхньому замку відкрили музей.

Зараз Паланок — це відреставрована середньовічна фортеця. У ньому є й історичний музей, і картинна галерея з виставкою сучасних живописців, і художній салон [18,с.100].

2.3.1 Мукачівський історичний музей Музей розташований у Мукачевському замку «Паланок», одному з небагатьох, що вціліли до наших днів. Замок є коштовною визначною пам’яткою історії й військової архітектури ХІV-ХVII ст. Протягом століть він служив для охорони торгівельних і воєнно-стратегічних шляхів. За всю свою історію належав багатьом правителям. Замок витримав досить багато облог. Найтриваліша з них — з 1685 по 1688 р.р., яку організували австрійські імператорські війська, фортецю у цей час мужньо захищала княгиня Ілона Зріні. З 1703 по 1711 р.р. замок був оплотом національно-визвольної війни угорського народу під керівництвом князя Трансільванії Ференца II Ракоци, у якій брали активну участь повсталі русини-куруци. 19]