Екологічні аспекти біологічного землеробства в Україні і світі

Людство є носієм технічного прогресу, який приносить йому не тільки матеріальні блага, але й обумовлює постійно зростаюче техногенне навантаження на біосферу. Серед факторів, що його викликають, особливе місце займає хімізація сільського господарства. Хімізація порушує саморегуляцію в живій природі, послаблює захисні можливості рослин, тварин і людини. Старі, випробувані агротехнології вже не в змозі справитися з цими проблемами, зокрема подальшого розвитку землеробства — пошуку альтернативних шляхів підтримки його високої продуктивності й екологічної безпеки.

Необґрунтовані норми мінеральних добрив, численні обробки хімічними засобами захисту рослин, порушення технології їхнього застосування, інтенсивний обробіток ґрунту, призвели до багатьох негативних екологічних наслідків.

Основні причини погіршення агрономічно цінних властивостей ґрунту:

• — вузька спеціалізація господарств, малопільні сівозміни, монокультури, беззмінні посіви культур;
• — багаторазовий обробіток різними знаряддями потужними важкими колісними тракторами;
• — водна та вітрова ерозія (цей процес стрімко зростає у наслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку ґрунту тощо;
• — найбільша у світі розораність земель, безконтрольне використання великої кількості пестицидів, дві третини яких мають чіткий мутагенний ефект. І це за умов, коли близько 40% усіх сільськогосподарських угідь мають слабку здатність до самоочищення, тобто сприяють нагромадженню отруйних речовин, у життєво важливому орному шарі ґрунті;
• — споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження ґрунту і втрат гумусу;
• — перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих норм мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням ґрунту баластичними речовинами (хлоридами, сульфатами), нагромадження отрутохімікатів у ґрунтах і підґрунтових водах;
• — забруднення відпрацьованими газами сільськогосподарських машин, мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підприємств — сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами;
• — виведення сільськогосподарських земель, особливо, ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо.

Такий невідповідний стан наших земель вимагає невідкладних науково-обґрунтованих заходів, спрямованих на покращення родючості ґрунтів та одержання екологічно чистих продуктів харчування.

Одним із напрямів екологізації землеробства — збереження ґрунтів, регулювання його життєздатності, організація біологічного контролю всіх агротехнічних заходів, підтримка певного голостазу ґрунтових мікроорганізмів, у тому числі їхнього складу і чисельності.

У сучасному екологічно орієнтованому сільському господарстві вживаються заходи з відновлення біологічної родючості ґрунтів, зруйнованих масовою хімізацією: у промисловому масштабі випускаються препарати, які збагачують ґрунт грибами, бактеріями, водоростями (наприклад препарат «Біоорган-Форте» містить більше 500 млрд мікроорганізмів в 1 г). З’явилися і спеціальні біоорганічні добрива, збагачені не лише мікроорганізмами, але й біокаталізаторами. На сьогодні йдеться про розвиток нової галузі агрономічної науки — біотехнології гумусу.

На зміну старим технологіям йде біотехнологія і на сучасному етапі тільки за її допомогою можна вирішити екологічні, енергетичні та продовольчі проблеми. Одним із таких напрямів є біологічна система землеробства.

Органічне виробництво — поняття широке і включає не лише рільництво, а й овочівництво, садівництво, тваринництво, птахівництво, бджільництво, лісове господарство, переробку промисловості тощо.

Біологічна (органічна) система землеробства — це складова системи ведення сільського господарства, яка складається з комплексу взаємопов'язаних агротехнічних, меліоративних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на використання землі для вирощування сільськогосподарських культур, відтворення і поліпшення родючості ґрунтів. Вона передбачає удобрення рослин та підтримання родючості ґрунту переважно органічними добривами (гній, солома, стебла грубо-стебельних рослин, гичка, сидерати тощо), дозволяється також використання несинтетичних сиромелених добрив та меліорантів (фосфоритне борошно, калій, гіпс, доломіт). Синтетичні мінеральні добрива та хімічні засоби захисту рослин використовувати заборонено.

Екологізація землеробства передбачає широке запровадження органічного землекористування в Україні (за міжнародними стандартами це 7−10 тис. га; під органічне землеробство єврокраїни вже використовують 1% площі і до 2015 р. планують довести обсяг їх до 12%) набувають все більшого економічного зиску для держави. Тому вітчизняна агрономічна наука, виходячи з особливостей природно-кліматичних умов, типів і родючості ґрунтів, має бути серед перших у втіленні такої стратегії.

В Україні про органічне землеробство тільки йдуть розмови, займаються ним окремі ентузіасти без державної підтримки на законодавчому рівні, створюються громадські організації, клуби органічного землеробства, то в економічно розвинених країнах світу вже понад 31 млн гектарів сільськогосподарських угідь зайнято толерантним до живої природи рільництвом, і що року ця цифра збільшується майже на 5 млн. Найбільші темпи росту органічного землеробства показує Китай, де останнім часом було сертифіковано більше 3 млн «органічних» земель. А лідирує в світовому рейтингу «органічних» країн Австралія з 12,1 млн. га, за нею йдуть Китай — 3,5 млн і Аргентина — 2,8 млн га. За прогнозами аналітиків, до 2015 року, зокрема в Європі близько 30% сільськогосподарських земель будуть використані на екологічне землеробство.

Провадження органічного землеробства вимагає дотримання таких необхідних для екосистеми трьох основних правил: різноманітність видів посіву;

максимально тривале рослинне укриття ґрунту;

запобігання будь-якого руйнівного впливу на екосистему.

Перше правило забезпечується запровадженням і дотримання різних типів видів сівозмін, змішаними, ущільнюючими, підпокривними та практичними посівами.

Друге правило забезпечується підпокривними та практичними посівами, поверхневим внесенням підстилкового гною і компостую.

Забезпечення третього правила передбачає виконання енергоощадного обробітку ґрунту, створення умов для розкладання органічних речовин, запобігання надходженню усіх хіміко-синтетичних речовин до загального колообігу речовин сільськогосподарського призначення.

Біологізація землеробства повинна здійснюватись комплексного з урахуванням особливостей традиційного землеробства в конкретному регіоні та в окремому господарстві і не може бути одним заходом.