Болотний фонд Волинського Полісся

Болотний фонд Волинського Полісся

(Курсова робота)

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДИ ВОЛИНІ

РОЗДІЛ ІІ. ЧАС ТА УМОВИ ВИНИКНЕННЯ БОЛІТ ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ

2.1 Заболочування водойм

2.2 Заболочування суходолів

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БОЛІТ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ ВІДПОВІДНО ДО ПРИРОДНО-ІСТОРИЧНИХ УМОВ МІСЦЕВОСТІ

РОЗДІЛ ІV. ХАРАКТЕРИСТИКА БОЛІТ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РОЗДІЛ V. ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ БОЛІТ ВОЛИНІ ЗА РАЙОНАМИ

5.1 Болота Іваничівського району

5.2 Болота Ковельського району

5.3 Болота Любешівського району

5.4 Болота Шацького району

РОЗДІЛ VІ ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ БОЛІТ

ВИСНОВКИ

ВСТУП Болота, як специфічні природні утворення являють собою унікальні екосистеми. Без допомоги анаеробної мікрофлори, що живе в болотах, без метану, який вона виробляє, життя на Землі неможливе. Постійна взаємодія і зворотний зв’язок між живими організмами і геохімічними циклами зумовлює і забезпечує необхідну органічну єдність, що формує і підтримує клімат, навколишнє середовище, зберігає життя на Землі.

Найбільш важливою і характерною рисою боліт (торфовищ) виступає їх органогенна природа та величезні запаси сонячної енергії у вигляді тисячолітніх торфових покладів. Згідно існуючих даних, в торфовищах сконцентровано до 40% зональних запасів органічної речовини усіх грунтів України.Українське Полісся є одним з провідних регіонів формування водних ресурсів України. Тому болотні біогеоценози відносяться до особливого типу акумулюючих систем, що містять і консервують грандіозні запаси органіки, води та теплової енергії. Так, на 1га болота з потужністю торфу 2 м припадає в середньому 18 тис. мі води, 2 тис. т сухої органічної речовини з загальним запасом енергії 10 600 млн ккал.

Болота необхідно розглядати як важливий гідрологічний і кліматичний регулятор, зону поширення біорізноманіття, територію формування торфів та сапропелів.

Болото — це ділянка земної поверхні з надмірним зволоженням, на якій зростає специфічна вологолюбива рослинність, розвивається болотний тип грунтоутворення і, як правило, накопичується торф. Причини виникнення боліт — заболочування водойм і заболочування суходолу, що пов’язане з недостатнім газообміном грунту, розвитком анаеробних грунтових процесів та уповільненням розкладу органічної речовини.

Метою курсової роботи є детальний аналіз та дослідження боліт Волинського Полісся.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні завдання:

проаналізувати фізико-географічне положення боліт Волині;

проаналізувати час та умови виникнення боліт на Волині;

дослідити інвентаризацію за районами;

визначити ступінь антропогенного впливу.

Об'єктом дослідження є болота Волинської області.

Предмет дослідження — фізико-географічні особливості, гідрологічний режим, фауну та флору, оцінка антропогенного впливу.

Методи дослідження — аналіз та дослідження літературних джерел, праць видатних вітчизняних та зарубіжних науковців. Важливим є метод аналізу та синтезу опрацьованої інформації, розробка власних висновків та припущень, порівняльний, описовий, наочний та картографічний методи.

Структура роботи: робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаної літератури.

болото полісся гідрологічний антропогенний

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДИ ВОЛИНІ

Волинська область розташована на північному заході України, площа області складає 20.1 тис. кмІ або 3% від загальної території України і межує на заході з Республікою Польща, на півночі - з Республікою Білорусь, на сході - з Рівненською областю, на півдні - з Львівською областю.

Поверхня області рівнинна, з загальним похилом у північному напрямку. Максимальна висота над рівнем моря 292 м., мінімальна — 139 м. Північеа частина області лежить у межах Поліської низовини, що являє собою моренно-зандрову і терасну рівнину. В середній частині області простягається Волинське пасмо, що складається з багатьох ізольований горбів різної форми, південніше знаходиться денудаційна рівнина, утворена озерно льодовиковими відкладами.

Клімат області помірно-континентальний, з м’якою зимою і теплим вологим літом. Пересічна температура січня — 4,6єС (абсолютний мінімум 39єС), а липня +18,8єС (абсолютний мінімум +39єС). Період з температурами понад +10єС становить 150−160 днів. Середня кількість опадів 550−640мм, середня висота снігового покриву 11−13см.

На території Волинської області протікає 130 річок, з них 70 — довжиною понад 10 км. У північно-західній частині області проходить Головний Європейсткий вододіл, який розділяє басейни Чорного і Балтійського морів, зокрема, басейнів Дніпра (річок Прип’ять, Стир, Стохід, Турія) і Західного Бугу. Для річок характерне переважно снігове живлення (60−70%). В результаті широкомасштабних осушувальних робіт значна частина річок або їх ділянок втратили свій первісний вигляд і постають тепер у вигляді магістральних каналів (верхів'я Прип’яті, Вижівки, Турії, Стоходу, річок Коростинка, Копаївка, Конопелька).

На території області знаходиться 220 озер загальною площею 14 398 га, більшість з них карстового походження, зокрема групи Шацьких, Згоранських озер, менше озер заплавного типу (площа 2750 га, глибина 58,4 м), Пулемецьке (площа 1920 га, глибина 19 м), Турське (площа 1235 га, глибина 2,6 м).

В результаті проведення осушувальної меліорації по області окремі озера, зокрема Шацької групи (Світязь, Прибич) частково обміліли.

Болота області складають близько 350 тис. га з них торфовища 40 тис. га. Значна частина боліт 310тис. га в області осушена протягом останніх кількох десятиліть, що негативно відобразилась на загальному гідрологічному режимі річок, озер, лук, боліт, частковій їх деградації, а також на зміні умов зростання рослинності і розмноження тварин, в тому числі і занесених до Червоної книги України.

Серед зональних типів грунтів за площею переважають дерново-підзолисті (511 тис. га), лучні (626 тис. га), менше дернових (180 тис. га), лісостепових опідзолених (183тис.га), ще менше типових чорноземів (72 тис. га).

Територія Волинської області відноситься до Західно-Української геоботанічної підпровінції. Лісами вкрито 656 940 га території області, що складає 31,3% території області. До головних лісоутворюючих порід відносяться: сосна звичайна (57% від загальної площі лісів), вільха чорна (13%), береза бородавчаста (13%), дуб черещатий (12%). Серед лісів бори складають 22%, субори 37%, судіброви 35%, діброви — 6% вкритої площі. Внаслідок значних об'ємів рубок головного користування проходить процес зміни порід, причому збільшуються площі сосни, берези, зменшуються площі дуба. В загальному, флора судинних рослин області складає 1525 видів, в тому числі 343 інтродуцентів і культиватів. На території області зростає 72 види рослин, занесених до Червоної книги України.

Фауна хребетних області складає 387 видів, з них за класами: круглороті - 1, риби — 34, земноводні - 12, плазуни — 7, птахи — 269, ссавці - 64. На території області зустрічається 94 види тварин, занесених до Червоної книги України.

РОЗДІЛ ІІ. ЧАС ТА УМОВИ ВИНИКНЕННЯ БОЛІТ ВОЛИНСЬКОГО ПОЛІССЯ Стратиграфія торфовищ і зокрема особливості нижніх горизонтів торфових відкладів відображають виникнення болототворних процесів на території Українського Полісся у двох напрямках: заболочування водойм і суходолу. Перший напрямок утворення боліт поширений в межах майже усієї території України, тоді як для другого більш сприятливі умови лісових районів, особливо Полісся. Окремі болотні масиви своїм походженням зобов’язані одному з цих типів генезу болототворних процесів, але багато поліських боліт утворились в процесі поєднання обох типів, з переважанням того чи іншого — водного чи суходільного типу — залежно від умов рельєфу, геоструктури місцевості, гідрологічних умов, клімату.

2.1 Заболочування водойм Про виникнення процесів заболочування і формування торфовища в умовах водойм свідчить наявність в глибоких частинах болотного масиву озерних відкладів — сапропелей або сапропелевих торфів (торф'янистих сапропелей). Останні утворені плавом або рештками воднотрав’я — рослин характерних для заростання звичайно неглибоких водойм. Даний тип генезу боліт менш залежить від вологості клімату і, можливо, тому в часи менш вологого клімату, при інших сприятливих фізико-географічних умовах, болототворні процеси виникали спочатку саме у водоймах. Заболочування водойм, як відображає ботанічний склад торфу, здійснюється спочатку заростання спочатку водною, потім водноболотною і болотною рослинністю, особливо за участю лататтєвих, комишу, тілоріза, потім очерету. При наростанні плаву виявляється участь кореневищ рослин (осок, бобівника, а також вовчого тіла) та гіпнових мохів, рідше сфагнових. Схема розвитку болота шляхом заболочування водойми така: обміління водойми—водна рослинність (відкладання сапропелей)—водноболотна рослинність (сапропелевий торф)—болота різних типів (відкладання торфу — сучасний стан); глибша водойма (відкладання сапропелей)—плав трав’яномоховий (відкладання торфу, спочатку сапропелевого)—ценози різних типів болотної рослинності (торф і сучасний стан). Окрему відміну схеми становить заростання водойм типу мілководних озер безпосередньо гіпнами, особливо скорпідієм, про що свідчить відповідний торф місцями у придонних горизонтах окремих взагалі порівняно не глибоких (до 3 м) боліт, іноді глибших. На місці водойм внаслідок заростання виникло чимало боліт. З наростанням плаву пов’язане формування торфовищ в озеровидних уголовинах льодовикового і карстового походження (Хобит, Дике — в приозерній частині).

Основними напрямками водного живлення, що чинять той чи інший вплив на розвиток болототворного процесу, починаючи від заболочуваної водойми, що звичайно характеризується евтотрофними ценозами, виявляються: озерне (озерно-річкове), річкове, озерно-грунтове, грунтове, атмосферне. Така послідовність зміни основних напрямків живлення болота і відповідних їм фаз рослинності в процесі його еволюції досить виразно відображена в будові деяких глибоких торфовищ. В інших, залежно від особливостей місцевих факторів, вона більш-менш порушується; при цьому здебільшого проявляється основний вплив того чи іншого напрямку живлення болота в цілому чи в окремих частинах з різною дією і тривалістю, відображених переважанням у торфовищі відповідних шарів торфу. Досить тривалою в історії розвитку боліт Українського Полісся, саме їх евтотрофної стадії, виявляється озерно-річкове живлення. З ним пов’язане виникнення болототворних процесів в зв’язку з заростанням водойм, знаменуючи воднотравну фазу. Далі, період озерно-річкового живлення зумовив панування очерету, при різному генезі очеретяної формації, тобто очеретяну фазу. Розвиток очеретяників відбувається більш-менш рівномірно, як це відображено у однорідних очеретяних відкладах. Особливістю розвитку очеретяних ценозів неглибоких торфовищ виявляється досить швидка зміна їх осоковими, зокрема купинноосоковими формаціями. Останні таким чином становлять дальшу фазу — осокову, або ж більш-менш тривалою лишається фаза очеретяно-осокова як проміжна. Осокова фаза закономірно змінюється осоково-гіпновою, потім, або й безпосередньо, осоково-сфагновою, що є звичайно завершуючими в евтотрофній стадії поліських боліт, іноді при зниженні зволоження розвивається злаково-осокові ценози. В останній фазі сучасна рослинність має звичайно вторинний характер, наближаючись до лучної. Рідше виявляється зміна очеретяників лісовими ценозами, що становлять відповідні фази: деревно-травяну, частіше деревно-очеретяну, рідше деревно-осокову, особливо з вільхою, місцями й пізніше — з березою, часом зокрема в цілому лісову — вільхову, рідко березову. При провідній ролі озерно-грунтового (глибинного, напірного) живлення у більш глибоких улоговинах очеретяній фазі передує гіпнова, або осоково-гіпнова, що виявляється досить тривалою в історії деяких боліт (Хобит та ін.) або більш короткочасною.

2.2 Заболочування суходолів У будові багатьох торфовищ Полісся відображене виникнення боліт в зв’язку з заболочуванням суходолів — залісених, безлісних. Торфовища суходільного походження відрізняються наявністю в природних горизонтах лісових і лісодраговинних торфів, а також трав’яних (осокових). Заболочування суходолів, як відомо, зумовлене високим рівнем ґрунтових вод та впливом намивних — поверхневостічних в зв’язку з змінами клімату місцевості в бік збільшення вологості, особливо у пізньому голоцені; воно пов’язане також з особливостями рельєфу та ґрунтових умов. Сприятливими для заболочування місцевості виявились умови саме в поліській частині. Комплекс болототворних факторів зумовив тут більш-менш постійне тривале чи періодичне зволожування, викликаючи заболочування місцевості. Болототворний процес охоплює тут як лісові, так і безлісні простори та поширюється на пологі схили долин та глибоких улоговин, зайнятих болотами (водного походження) або заповнених водою.

Розвиток болототворних процесів на суходолах відображений звичайно у неглибоких (до 1 — 1,5 м) і зовсім мілких (0,25 — 0,5 м), іноді більш глибоких (до 5 м) поліських торфовищах певними видами торфових відкладів. Серед евтрофних трапляються тут торфовища, зокрема що виникли у менш знижених, звичайно періодично зволожуваних місцях, основною і нерідко єдиною фразою яких виявляється оскова фаза, частіше з провідною роллю купинних осок. Початок формування деяких торфовищ місцями пов’язаний з розвитком короткочасних очеретяних угруповань, іноді з участю хвоща, осок у більш зволожуваних безлісних зниженнях, зокрема в заплавах. Дальші сукцесії і формування торфовища в процесі розвитку болота, що виникло на суходолі в евтрофних умовах, відбувається в основному напрямку подібно пізнішим фазам боліт водного походження. В міру ослаблення впливу намивного живлення (алювіального, а також делювіального) і посилення ролі ґрунтового, особливо у прибережних (присхилових) зниженнях, зростає участь до содомінантної ролі гіпнових мохів, місцями при посиленні ролі атмосферного живлення й сфагнових. Таким чином осоково-гіпновою, а також осоково-сфагновою фазами і завершується природно цикл розвитку драговинних (безлісних) евтрофних боліт, так званих «гала», або ж умови зволоження більш сприятливі для зростання деревної та чагарникової рослинності з становленням відповідних ценозів. При сприятливих умовах як безлісні, так і лісові евтрофні болота переходять в дальшому розвитку до мезотрофної стадії.

Будова інших торфовищ відображає заболочування заліснених знижень, неглибоких уголовин, окрайків зайнятих болотами та озерами більш глибоких депресій. На більш-менш тривалий час ліс змінюється лісовими болотними ценозами, або ж в міру посилення зволоження на зміну деревній рослинності розвивається трав’яна, трав’яно-мохова, або й мохова. З лісових ценозів у прибережних зниженнях відображені звичайно вільхові, очеретяно-вільхові, трав'яно-вільхові, а також з участю або переважанням берези, іноді з сосною. Еволюція лісових болотних ценозів як первинних проходить в основному напямку, в міру подальшого зволоження і збіднення мінерального живлення, від лісових фаз до відповідних фаз безлісних — драговинних боліт з трав’яним, трав’яно-моховим, моховим типами рослинності, складаючи ту чи іншу стадію болота. При деякому зниженні зволоження створюються умови, сприятливі для виростання деревної і чагарникової рослинності, до утворення лісових болотних ценозів вторинного походження, що змінюються в дальшому звичайно лісом на торфовому грунті. Ліс, особливо листяний, з більш-менш розвинутим трав’яним покривом, заболочуючись, змінюється лісовими болотними ценозами саме вільховими, рідше евтрофними або мезотрофними березовими. З другого боку, як відображено драговинно-лісовими відкладами, ця зміна виявляється розвитком чагарникових, трав’яних, трав’яно-мохових, рідше мохових ценозів евтрофного або мезотрофного характеру — безлісними або більш-менш залісненими.

Основна закономірність сукцесій в процесі заболочування обліснених суходолів уявляється за схемою: ліс—заболочений ліс—лісове болото (лісові болотні ценози)—трав'яне болото—трав'яно-мохове—мохове (рідколісне, безлісне) болото, з проходженням стадії: евтрофна—мезотрофна—оліготрофна. У деяких боліт основною (і початковою) стадією виявляється мезотрофна, іноді оліготрофна, або ж її ще не досягло болото і своєму розвитку.

Процес заболочування лісів чи згарищ та вирубок, при зниженні зволоження (при наявності деякого дренажу — природного чи шляхом меліорації, або зміною природних умов), уповільнюється до процесу розболочування. На розвинутих і досить зрілих болотах відбувається заліснення або ж поліпшення розвитку лісових порід, з зростанням місцями лучних елементів, до зміни болотних ценозів відповідно лісовою чи лучною рослинністю на торфових грунтах.

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БОЛІТ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ ВІДПОВІДНО ДО ПРИРОДНО-ІСТОРИЧНИХ УМОВ МІСЦЕВОСТІ

Висока заболоченість Полісся викликана особливостями його природно-історичних умов. У фізико-географічному відношенні Полісся вцілому належить до районів, сприятливих для виникнення і розвитку болототворних процесів, а також і утворення та нагромадження торфу. Воно, за М.М. Ніконовим (1954), розташоване в поясі інтенсивного торфонагромадження і є одним з його 22 басейнів, в якому на 1га площі в середньому припадають десятки й сотні тонн торфу, а площа торфових масивів вимірюється сотнями і тисячами гектарів.

Геологічна історія Полісся в четвертинний період, особливо в зв’язку з діяльністю льодовика (Дніпровського і значною мірою Валдайського), а також давніх і сучасних річок, зумовили розвиток різних генетичних типів і форм рельєфу; багато з них виявилось більш-менш сприятливими для розвитку болототворних процесів. Характеризується Полісся в основному рівнинною поверхнею, без виразних вододілів, або місцями вони трохи виявлені, з загальним малим нахилом місцевості до центра низовини: правобережної частини в бік Прип’яті. Рівнинність поверхні порушується різноманітними формами рельєфу: гідрографічною мережею — річками й озерами, місцями мореновими холмами, піщаними пасмами, дюнами, окремими островами лесу, денудаційними формами — виходами кристалічних, місцями крейдяних порід, з якими пов’язані тут карстові явища.

Рельєф Українського Полісся пов’язаний з геологічною будовою краю — з розташуванням його в межах геоструктурного району: Галицько-Волинської западини. Основними з корінних порід є тут докембрійські (кристалічні), крейдяні (крейда, мергель, пісковики) і місцями третинні (піски, глини, пісковики). Крейдяні породи є основними в геоструктурі Східного Полісся та волинської частини Західного, іншого віку палеозойські породи трапляються зрідка, зокрема в західній і східній частині Полісся. Покривні породи представлені четвертинними відкладами: флювігляціональними та алювіальними (давніми й сучасними) пісками, більш-менш глинистими пісками, суглинками; місцями залягає морена, лес (лесовидні суглинки).

Серед більш давніх — льодовикового часу — форм рельєфу на Поліссі трапляються моренові горби, пасма, звичайно вкриті різною товщею флювіогляціальних відкладів, окремі острівки лесу. Рельєф більш пізнього часу виявлений еоловими та водного походження формами, поширеними особливо на надзаплавних (других) — піщаних терасах і межиріччях у вигляді барханів, дюн.

Характерною особливістю понижених рівнин Полісся є більш-менш виразний пасмово-уголовинний рельєф. При цьому плоскі, слабо підняті пасма, гриви, бархани, моренові горби чергуються з звичайно неглибокими зниженнями — слабостічними або замкнутими уголовинами різних розмірів і глибин. Багато з них зайнято болотами, за торфовано, інші заболочуються або зайняті водою. Провідне значення в будові сучасної поверхні Полісся належить, за О. Л. Мариничем (1955), водогенетичним формам рельєфу. Основні негативні форми поліського рельєфу представлені досить густою гідрографічною мережею, з різного типу й віку долинами, особливо реліктовими — залишками долин, давніх річок та льодовикових потоків; місцями особливо у Західному Поліссі, трапляються озера; всюди поширені зниження — уголовини різних розмірів і форм, особливо невеликі й неглибокі, типу «блюдець», а також неглибокі уголовини на плоских вододілах та піщаних терасах. Гідрогеологічні умови характеризуються поширенням підземних вод (Варава, 1955), приурочених до різних комплексів кристалічних та осадових порід і пов’язаних з їх тріщинуватістю. Великий розвиток мають тут і води четвертинних відкладів, нижні горизонти яких розміщені на водонепроникливих породах і характеризуються великою водоносністю Такі особливості геоструктури, рельєфу і гідрології зумовили комплекс факторів болототворення, що забезпечили нагромадження і збереження вологи в певних формах рельєфу, викликаючи більш-менш інтенсивний розвиток процесів заболочування. Поширенню останніх і дальшому розвитку боліт в різні часи сприяли і кліматичні умови. Кількість опадів становить тут в середньому 550 — 600 мм на рік, при непостійності коефіцієнта зволоження майже рівного одиниці або вище. Гідрологічні, а також кліматичні умови забезпечили, таким чином, рівень стояння ґрунтових вод з надходженням глибинних — напірних вод, місцями з виходом їх на поверхню.

Застоювання поверхнево-стічних вод і атмосферних опадів виявляється в місцях слабого дренажу в зв’язку з малим нахилом місцевості та близьким до поверхні заляганням водонепроникливих порід — кристалічних, метаморфічних, крейдяних, глини та особливо потужних піщаних товщ, як акумуляторів води (Денисов, 1953), місцями з утворенням ортштейнового горизонту. Все це сприяло заболочуванню широких просторів на території Полісся, а різноманітність геоморфологічних умов призводила до виникнення і розвитку різних за характером залягання в рельєфі типів боліт.

РОЗДІЛ ІV. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БОЛІТ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

За даними статзвітності, станом на 01.01.2002 р. на території Волині болота усіх типів займають площу 116 249,0 га, а за матеріалами інвентаризації, проведеної госпрозрахунковим центром науково-технічних послуг Спілки аграрників України — 114 707,11 га. Меліоративний фонд області складає 845,2 тис. га, з них осушено 416,0 тис. га, що використовується як рілля, сіножаті і пасовища.

Залежно від умов водно мінерального живлення, типу торфового покладу й характеру рослинності виділяються три типи боліт: низинні (евтрофні), перехідні (мезотрофні) та верхові (оліготрофні).

Низинні болота, багаті на мінеральні речовини, найбільш поширені на території Волинської області і розташовані переважно у зниженнях рельєфу (долини річок, узбережжя озер).

Перехідні болота — проміжні між низинними та верховими болотами, помірно бідні на мінеральні речовини і займають незначні за площею місця у межах Волинського Полісся.

Верхові болота з незначним вмістом мінеральних сполук розвиваються на вододілах та піщаних терасах річок в умовах недостатнього живлення, переважно за рахунок атмосферних опадів, і займають серед Волинського Полісся лише окремі, незначні за площею ділянки.

Болота Волині мають ряд гідрологічних особливостей у порівнянні з озером, річкою та суходолом. У торфових болотах вміщується від 89% до 94% води і лише 11% - 6% сухої речовини, яка й утримує у болоті таку величезну кількість води. Зв’язаність води у болоті сухою речовиною торфу виключає можливість її використання для додаткового живлення річок.

Умови живлення боліт різних типів неоднакові й залежать від висотного положення боліт. Низинні та перехідні болота живляться головним чином ґрунтовими водами та поверхневими водостоками під час їх розлиття. Верхові болота живляться переважно атмосферними опадами.

Для Волинської області характерне відносне багатство торфових боліт або торфовищ, які розташовані переважно у межах Волинського або Західного Полісся. Незначна кількість торфовищ знаходиться у межах Волинського Лісостепу.

Площа боліт і заболочених ділянок змінюється від 0,1 га (болото біля траси с. Струмівка Луцького адміністративного району) до 2318 га (болотний масив урочище Клепче, урочище Опарище біля с. Люботин Любешівського адміністративного району).

До початку широкомасштабних меліоративних робіт у Волинській області, станом на 1967 р., було 199 родовищ торфу, в тому числі 20 відпрацьованих. Загальна площа торфовищ в області при цьому складала 116,6 тис.га.

Аналіз фондових матеріалів свідчить що освоєння вироблених торфовищ, як правило, під сіножаті, виконувалося без достатнього наукового обгрунтування, без вивчення закономірностей і напрямів розвитку ґрунтових процесів. Сьогодні ці ділянки не використовуються за призначенням, повторно заболочуються, озаліснюються і окарбоначуються, заростають болотною, чагарниковою та деревиною рослинністю, що веде до виникнення кризових екологічних ситуацій, погіршення естетичної цінності ландшафтів і підтоплення лісових масивів на межі з ними. Очевидно, є доцільним проведення ренатуралізації таких ділянок під природні ландшафти (болота, водойми-копанки тощо).

Проведення широкомасштабних робіт (осушення, торфодобування), пов’язане з трансформацією і зміною природною ситуацією, вже призвело до негативних наслідків, окремі з яких можуть набути чи вже набули Незворотного характеру (деградація озер і русел річок, зникнення болотних масивів тощо), навіть часова зміна водного режиму інтенсифікація використання боліт та заболочених земель майже завжди веде до радикальних і незворотних змін в розташованих там природних комплексах.

Болотна рослинність на території Волинської області поширена нерівномірно. У північних районах області найбільші площі займають мезотрофні болота, лісові сфагнові, березово-соснові та соснові болота. Окремі ділянки займають оліготрофні сосново-сфагнові болота. Місця на оліготрофних болотах трапляються пригніченні рідкісні угруповання сосни звичайної з початковим мочаровим комплексом. На південні частині поліської зони області переважають евтрофні, осокові та осоково-мохові болота, які займають великі площі по долинах рік і вододілах. Значно менші площі займають евтрофні лісові чорно вільхові та березові болота, які мають слабо розвинений моховий покрив або позбавлені його зовсім. Ще менші площі займають чагарникові болота. У лісостеповій частині області переважають осокові, осоково-гіпнові, чорно вільхові, евтрофні болота, дуже рідко трапляються очеретяні болота.

Серед боліт області найбільші простори займають трав’яні (осокові, трав’яно-мохові та високо-травні) і трав’яно-мохові, менше лісові, ще менше чагарникових боліт.

Низинні болота відрізняються флористичним багатством, тут зростає близько 250 видів судинних рослин. У рослинному покриві переважають вільхачорна, очерет, рогіз, осоки, бобівник, калюжниця болотна, вовче тіло, зелені (гіпнові) мохи та інші рослини.

Флора перехідних боліт бідна і складається близько 40 видів рослин. Тут зростають береза, осока пухнатолиста, журавлина поширені сфагнові мохи, переважають осоково-сфагнові угрупування.

Верхові болота мають ще бідніший рослинний світ, але тут є своя специфіка — переважають сосна, чагарники (багно болотне, журавлини звичайна і дрібноплода, андромеда), пухівка піхвова, росички, а також окремі види сфагнових мохів. В загальному тут зростає 25 видів судинних рослин.

На болотах зростають також рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги України, зокрема, лікоподієла заплавна, корячки темно-червона, чемерниковидна та болотна, билинець довгорогий, хамарбія болотна, жировик Лезеля та інші.

Основу фауни боліт формують одноклітинні та багатоклітинні мікроорганізми, ентомофауна (комахи), іхтіофауна (молюски, ракоподібні, риби), амфібії (тритони та жаби) та плазуни (черепахи, ящірки, змії), орнітофауна (водоплавні та навколоводні птахи) та теріофауна (амфібіотичні ссавці). Найбагатші за фауністичним складом є низинні болота, біднішими — перехідні і найбіднішими — верхові болота.

Типовими представниками і найбільш численними групами тварин тут є мікроорганізми, комахи та молюски, які складають основу харчування різноманітних видів хребетних тварин. Серед хребетних найбільш видове багатство складають птахи (до 100 видів), менше іхтіофауна, герпетофауна і ще менше теріофауна. Серед типових представників тваринного світу боліт тут зустрічаються такі види як в’юн, карась золотистий, лин, тритон звичайний та гребінчастий, жаба ставкова та озерна, черепаха болотяна, ящірка живородна, вуж звичайний, гадюка звичайна, лунь очеретяний, крижень, чирянки, глушець, журавель сірий, курочка водяна, погоничі, лиска майже всі види куликів, мартини, крячки, щеврик лучний, кобилочки, очеретянки,

РОЗДІЛ V. ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ БОЛІТ ВОЛИНІ ЗА РАЙОНАМИ Характеристика боліт по районах області надається на основі матеріалів інвентаризації боліт, що виконані в польових умовах, а також на основі матеріалів земельних звітів сільських рад і даних Міністерства геології України по темі «Торф'яний фонд УРСР» про запаси і площі торфових родовищ. Власне до боліт віднесені площі, що підпадають під визначення «болото» згідно Водного кодексу України.

Всі матеріали інвентаризації погоджені з районними відділами земельних ресурсів і сільськими, селищними, міськими радами В результаті інвентаризації встановлено:

— деякі масиви боліт, особливо мілкопокладових торфовищ, осушених без проектів і використовуються населенням під сіножаті як сільськогосподарські угіддя;

— торф'яні масиви, що використовувалися для добування торфу на паливо, добриво і підстилку, і на сьогодні вироблені, повторно заболочують;

— недостатність коштів на технічну експлуатацію осушених земель призвела до замулення каналів і дренажних систем, заростання їх деревною рослинністю і розвитку процесів повторного заболочування на меліорованих ділянках (хоч за останні роки списання осушених земель не було);

— рекультивація відпрацьованих для потреб промисловості і сільського господарства торфовищ виконана, як правило, не в повному обсязі, і, як наслідок, ці землі не можна використовувати під сіножаті, що визначено актами відводу земель. На цих ділянках проходять процеси повторного заболочення, вони є потенційним резервом збільшення площі боліт в області.

Проведення в останні два роки робіт з розпаювання та інвентаризації земель колективної власності дозволили виявити невеликі ділянки боліт, які раніше вважалися пасовищами і сіножатями.

5.1 Іваничівський район Болотний фонд району представлений низинними болотами в заплавах малих річок Луга, Свинорийка, Студянка і її приток, а також річка Західний Буг. Деякі болота приурочені до заплав і ставків.

Частина боліт в свій час зазнала антропогенного впливу — осушення заплав під сільськогосподарські угіддя, будівництво ставків, відпрацювання пластів на території вугільних шахт Нововолинської групи, добування торфу на паливо і підстилку для худоби. Сьогодні в наслідок закриття шахт відбувається підняття рівня ґрунтових вод і розпочинаються процеси повторного заболочення. Це ж стосується і осушувальних систем, де в останні роки відсутня належна експлуатація каналів і гідротехнічних споруд.

В заплавах річки Західний Буг основою рослинності боліт є осоки, очерет та рогози вузьколистий та широколистий. Більшість боліт розташована в межах загально зоологічного заказника «Прибужжя».

Болота в запалаві р. Студянки є осоковими низинними, які розміщені вузькими ділянками серед сільськогосподарських угідь. Із птахів тут зустрічаються крижень, чирянка велика, плиска жовта.

Рослинність боліт в заплаві р. Луга представлена осоками, іноді очеретом та рогозом, що поширені вздовж берегів річки, струмків, каналів, ставків і озер. Болота розміщені єдиним масивом, який лише між селами Старосілля і Клопочин переривається осушувальною системою.

5.2 Ковельський район Болотний фонд району представлений низинними болотами у заплавах р. Стохід та р. Турія, окремими контурами боліт у мікропониженнях серед сільськогосподарських угідь і болотами, розташованими біля озер. Лише у північно-східній частині району серед лісів зустрічаються невеликі за площею верхові болота.

У заплаві р. Стохід знаходяться низинні болота, основу рослинності яких складають осоки, очерет звичайний, куртини чагарників. Територія віднесена до водно-болотяних угідь міжнародного значення як місць оселення водоплавних птахів. Під час міграції тут зустрічається до 80 тис. видів птахів. Серед представників тваринного світу тут водиться махаон, лелека чорний, журавель сірий і очеретянка прудка, горностай, видра річкова, а також типові види тварин: бугай, бугайчик, погонич малий, грицик великий, крячок чорний, кутора водяна та інші.

У заплаві р. Турія поширені низинні болота, в основному, осокові, з куртинами чагарників, очеретів, які місцями переходять в лісові. Тут зростають пальчатокорінники м’ясочервоний, плямистий і травневий, а з тваринного світу зустрічаються махаон, лелека чорний, журавель сірий (на прольотах), сорокопуд сірий, горностай, видра річкова (Червона книга України).

Болото навколо озера Охотин — сфагнове, тут зростають рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги України: росичка англійська, береза низька, товстянка звичайна, шейхцерія болотна тощо.

5.3 Любешівський район

Основу болотного фонду району складають заплави річок Прип’яті, Стоходу, Циру, а також болота на північ від озера Люб’язь та на захід від озера Рогізне.

Заплавні болота є місцем зростання рідкісних видів рослин (плаун-баранець, пальчатокорінники м’ясочервоний та травневий), тут зустрічаються рідкісні види тварин: ропуха очеретяна, орлан-білохвіст, беркут, кульон великий, пугач, норка європейська. Частина цих угідь (заплави р. Прип’ять, озера Любязь, р. Стохід) є водно-болотними угіддями міжнародного значення як місце оселення водоплавних птахів. Лише незначні площі боліт, на першій над заплавній терасі, є перехідними та верховими болотами, де зростає зокрема журавлина звичайна, а також росичка середня (Червона книга України) На болотах, що знаходяться на південь від озера Шині, зростають переважно осоки, чорно-вільховий ліс та куртини чагарників. Тут зустрічається лелека чорний та пугач.

Болото біля оз. Рогізне є місцем оселення водно-болотної дичини, місцем харчування лелеки чорного.

Найбільші болота знаходяться у межах регіонального ландшафтного парку «Прип'ять-Стохід», гідрологічних заказників «Великоглушанський», «Ветлівський», «Бірківський», «Гірківський», «Прип'ятський», «Седлищенський», на базі яких передбачається створити національний парк.

5.4 Шацький район

Болотний фонд Шацького району представлений різноманітними за типом залягання торфу та рослинності болотами. Певні площі займають мезотроні болота. На між озерних пониженнях переважають трав’янисто-мохові, рідше чагарникові болота. В загальному заболоченість по району складає 7,36% від загальної площі.

Болота, які знаходяться на території Шацького національного природного парку, відрізняються різноманітною рослинністю і великою кількістю рідкісних тварин.

Територія боліт Шацького національного природного парку віднесена до водно-болотяних угідь міжнародного значення. Унікальне болото знаходиться навколо озера Чахового. Болота, віднесені до гідрологічного заказника «Пулемецький», порослі осоками, березою.

РОЗДІЛ VІ. ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ БОЛІТ За останні 30 — 40 років відбулася безконтрольна трансформація частини торфових боліт у різні види сільськогосподарських угідь, вироблені торфовища та згарища, торфові кар'єри. Частина малопотужних торф’яників через переосушення трансформувалася в низькородючі піщані ґрунти. Все це обумовило збільшення обсягів виділення води з торфовищ і призвело до порушення існуючої природної рівноваги. При цьому в зоні аерації (осушення) активізувалися процеси окислювання та мікробіологічні процеси. Сформований в гідроморфних умовах торф’яний гумус в новому окисно-відновному середовищі став біохімічно нестійким і швидко мінералізувався. Вищезазначене, а також використання меліорованих (осушених) сільськогосподарських угідь під просапні культури сприяло створенню в торфових ґрунтах від'ємного балансу органічної речовини і зменшенню потужності органогенного шару.

Невиправдані в екологічному відношенні масштаби осушення боліт на Поліссі, нераціональне їх використання під просапні сільськогосподарські культури спричинили екологічні збитки, а саме:

— прискорену антропогенну мінералізацію і спрацювання торфових покладів;

— різке порушення водорегулюючої біосферної функції болотних ландшафтів;

— винесення продуктів мінералізації і залишків агрохімікатів з дренажними водами і забруднення ними водостоків та водоймищ;

— пересихання, гідрофобізацію і не обернену коагуляцію торфових часток, розпилення та вітрову ерозію торфу;

— вторинне озаліснення осушених торфовищ, зниження їх бонітету;

— погіршення гідрогеологічних умов прилеглих до боліт земель, їх аридизацію;

— зниження водорегулюючої і санітарної ролі, зникнення цілих асоціацій цінної болотної рослинності.

Названі негативні екологічні явища доповнилися наслідками Чорнобильської трагедії - радіонуклідним забрудненням частини торфових земель, що полягає в дуже високих коефіцієнтах переходу радіоактивних елементів з торфу в рослини, а звідти — в продукти харчування (молоко, м’ясо) навіть при незначному забрудненні території (<1 Ku/кмІ).

Збереження біосферних функцій торфових боліт можливе за умови, коли природний процес акумуляції торфу врівноважено з об'ємами вилучення його з родовищ.

Для відпрацьованих торфовищ актуальним є ренатуралізація їх під природні ландшафти. Ренатуралізація може бути успішною і ефективною за умови точного визначення можливостей повернення боліт до природного стану з одночасним відтворенням болотної флори та фауни та обґрунтуванням способів раціонального використання торфово-болотних угідь.

Для Волинської області необхідна повна еколого-виробнича інвентаризація всіх гігроморфних ландшафтів, оцінка їх сучасного стану і визначення першочерговості в проведенні ренатуралізації, реконструкції дренажних систем та систем водорегулювання, та розширення природоохоронних об'єктів, обґрунтування місць видобутку торфу, сапропелів і проектів урізноманітнення структури гідроморфних ландшафтів тощо.

Серед першочергових завдань зі збереження боліт області можна виділити наступні:

1. Проведення інвентаризації і паспортизації осушених земель, в першу чергу з незадовільним водно-повітряним режимом, з метою резервування перезволожених угідь як водно-болотяних з віднесенням їх до природно-заповідного фонду;

2. Враховуючи умови проведення земельної реформи, передбачення зменшення площі ріллі і збільшення площі кормових угідь на осушених землях при розпаюванні земель колективної власності і передачі їх у приватну власність;

3. Проведення ренатуралізації під природні ландшафти частини відпрацьованих торфовищ і осушувальних систем, реконструкція яких недоцільна (особливо у верхів'ях річок);

4. Проведення інвентаризації земель, які вважаються рекультивованими під сільськогосподарські угіддя після добування корисних копалин (торф, пісок і т.п.) і передбачення, при необхідності, їх ренатуралізації під природні ландшафти;

5. Проведення оцінки стану популяції видів рослин і тварин, занесених до Червоної та Зеленої книг України, Європейського Червоного списку;

створення нової та розширення існуючої мережі природно-заповідного фонду області та віднесення найцінніших боліт до переліку водно-болотяних угідь.

Ці заходи необхідні для виділення цінних боліт для стабілізації гідрологічного балансу місцевості, фільтрації забруднених вод, збереження місць поширення рідкісних видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, Європейського Червоного списку та Міжнародної Червоної книги МСОП, для учбових, наукових та рекреаційних цілей. Тому з метою збереження найцінніших боліт в області відповідно до Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 — 2015 роки» та обласної програми «Екологія 2010» пропонується:

Створення національного природного парку «Прип'ять — Стохід» на базі однойменного ландшафтного парку, з розширенням площі до 52,7 тис. га у межах боліт Любешівського, Камінь-Каширського та Ратнівського районів.

Розширення території Шацького НТП ще на 9,9 тис. га в межах Шацького району та створення на його базі біосферного заповідника «Західне Полісся» площею 50,0 тис. га.

Створення національного природного парку «Ківерцівський» площею 37,0 тис. га у межах Ківерцівського району.

Створення регіонального ландшафтного парку «Прибужжя» площею 14,0 тис. га на базі існуючих заказників у Любомльському, Володимир-Волинському та Іваничівському районах.

Створення орнітологічного заказника загальнодержавного значення «Урочище Вижери», площею 468,8 га у межах болотного масиву біля р. Турії, поблизу с. Мельники-Мостище у Камінь-Каширському районі.

Створення гідрологічного заказника місцевого значення «Заплава р. Стир» площею 9,0 тис. га, в тому числі в межах Луцького району — 2,4 тис. га, Рожищенського — 2,0 тис. га, Маневицького — 4,6 тис. га.

Створення гідрологічного заказника на базі болотних масивів в заплаві р. Вижівки в межах Любомльського району на загальній площі 768,6 га.

Створення гідрологічного заказника «Луга» в межах заболоченої частини р. Луги площею 331,6 га в Іваничівському районі.

Створення гідрологічного (ландшафтного) заказника «Турія» у заплаві р. Турії та на прилеглих заболочених масивах площею 5,0 тис. га в межах Турійського, Ковельського та Старовижівського районів.

У Волинській області офіційно затверджені та отримали міжнародний статус (підтверджені сертифікатами Рамсарського бюро) 3 водно-болотні угіддя загальною площею 54 850 га (Шацькі озера площею 32,8 тис. га, заплава р. Прип’ять — 12 тис. га та заплава р. Стохід — 10 тис. га). Болота в межах угідь міжнародного значення становлять 18 177 га, тобто 15,8% усіх вивчених боліт.

ВИСНОВКИ Дослідження боліт Волинського Полісся, зокрема аналіз закономірностей їх виникнення та формування сучасного природного стану дала змогу зробити наступні висновки:

1. Болототворні процеси виникали у двох напрямках: заболочення водойм і суходолу. Перший напрямок — утворення боліт поширений у межах усієї території України, зокрема і на Волинському Поліссі. Для другого — сприятливі умови у лісових районах. Багато боліт Полісся утворилося в результаті поєднання обох типів.

Заболочування водойм проходить здебільшого на озерах з водною, потім водно-болотною і болотною рослинністю. В результаті цього пізніше формуються торфовища в озерних уголовинах льодовикового і карстового походження (Хобот, Дике).

У будові багатьох торфовищ Полісся відображається виникнення боліт в зв’язку з заболочуванням суходолів. Заболочення суходолів зумовлено великою кількістю ґрунтових вод, а також особливостями рельєфу, клімату. Як правило сприятливі для заболочення місцевості виявляються в поліській частині. Болототворний процес охоплює тут, як лісові так і безлісі території.

2. Висока заболоченість полісся викликана його природно-історичними умовами. Поліська частина належить до сприятливих для виникнення і розвитку болототворних процесів, утворення і нагромадження торфу.

Геологічна історія пов’язана з діяльністю льодовика, а також давніх і сучасних річок, що зумовило розвиток різних генетичних типів і форм рельєфу. Кількість опадів, різні форми рельєфу, кліматичні умови зумовили комплекс факторів болото творення, що забезпечували нагромадження і збереження вологи, викликали інтенсивний розвиток процесів заболочування.

3. Волинська область, на даний час, є найбільш заболоченою. Болота усіх типів займають площу 116 249,0 га. На території області виділяють три типи боліт: низинні (евтрофні), перехідні (мезотрофні), та верхові (оліготрофні).

Верхові болота розвиваються на вододілах, і займають лише окремі ділянки, вони мають дуже бідну флору і фауну, але специфічне поширення.

Низинні болота є дуже багатими на мінеральні речовини та найбільш поширеними на території області, вони є багатими на флористичний склад.

Перехідні болота є проміжними між низинними і верховими болотами,

займають незначні за площею місця, флора є дуже бідною.

4. Характеристика боліт Волинської області за районами надається на основі матеріалів інвентаризації боліт за підручником (Ільїна Л.В. «Болотний фонд Волинської області») засвідчила, що деякі торфові масиви осушено без потрібних для цього спеціальних проектів, а використані торфовища піддаються повторному заболоченню.

Заболоченість території Волинської області становить 5,69% території. Найбільше боліт у Любешівському та Шацькому районах, а найменша їх кількість у Володимир-Волинському та Ківерцівському адміністративних

районах.

5. За останні роки відбулась безконтрольна трансформація частини торфових боліт під сільськогосподарські угіддя. Невиправдані в екологічному відношенні масштаби осушення боліт призвели до наступних проблем: прискорили пересихання боліт, розпилення та вітрову ерозію торфу, прискорили антропогенну мінералізацію торфовищ, погіршили гідрологічні умови, сприяли вторинному озалісненню тощо.

Характеризуючи заходи щодо збереження цінних болотних масивів, пріоритетними слід вважати створення ряду національних парків та заказників.

www.