Організація захисту інтелектуальної власності на підприємстві (на прикладі ПП «Домосвіт»)

Вищий навчальний заклад

«Університет економіки та права «КРОК»

Навчально-науковий Інститут менеджменту безпеки Кафедра управління фінансово-економічною безпекою

8.18 010 014 «Управління фінансово-економічною безпекою»

Дипломна робота (проект) на тему «Організація захисту інтелектуальної власності на підприємстві (на прикладі ПП „Домосвіт“)»

Виконав студент

Степанчук Володимир Миколайович Керівник к.е.н., доцент Тринька Людмила Ярославівна Київ — 2014 року

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ Грн. — гривні

ЕОМ — електронні обчислювальні машини

IT — інформаційні технології

Млн. — мільйони Млрд. — мільярди ОЗ — основні засоби ОСУ — організаційна система управління ОТСУ — організаційно-технічна сторона управління Рис. — рисунок Рр. — роки

СЕСУ — соціально-економічна сторона управління

СОТ — Світова організація торгівлі

СУ — система управління Табл. — таблиця Тис. — тисячі

ПП — приватне підприємство

ІВ — інтелектуальна власність ОІВ — об'єкт інтелектуальної власності

ВОІВ — Всесвітня організація інтелектуальної власності

СБ — служба безпеки

ВСТУП Актуальність теми. Перспективи розвитку України у європейському просторі, набуття чинності нових нормативно-правових актів з питань захисту прав інтелектуальної власності обумовлює необхідність оновленого погляду на систему економічної безпеки підприємств, і перш за все, охорони об'єктів права інтелектуальної власності. Це має логічне пояснення, оскільки володіння правами інтелектуальної власності забезпечує національну безпеку країни та міцність конкурентних позицій в набагато більшому ступені, ніж виробництво товарів і послуг, та має в умовах світової економічної кризи найвищу цінність.

В сучасних економічних відносинах, основними принципами яких є інформація та знання, інтелектуальна власність є важливим ресурсом підприємства, що забезпечує стабільний інноваційний розвиток та ряд конкурентних переваг. Більшість сучасних підприємств-лідерів мають у своєму активі нові технології, знання, торгові марки. В умовах жорсткої конкуренції впровадження нових наукомістких технологій виробництва, створення нових продуктів є необхідною передумовою для забезпечення стійких конкурентних позицій на ринку, дає можливість обмежити коло конкурентів та забезпечувати лідерські позиції у завойованому сегменті ринку. Це вимагає від фахівців з економічної безпеки здатності орієнтуватися в таких нових областях діяльності, як організація захисту об'єктів права інтелектуальної діяльності.

Недостатньо досліджені питання щодо ідентифікації загроз, небезпек та ризиків в діяльності вітчизняних підприємства та необхідність розробки практичних рекомендацій щодо організації захисту інтелектуальної власності обумовили вибір теми дипломної роботи, дозволили сформулювати мету та завдання даного дослідження Мета дослідження полягає в обґрунтуванні наукового підходу до організації захисту інтелектуальної власності в системі економічної безпеки підприємства та розробці практичних рекомендацій її реалізації в сучасних умовах господарювання.

Відповідно до мети дипломної роботи поставлені наступні завдання:

— визначити сутність та місце захисту інтелектуальної власності в системі економічної безпеки підприємства;

— провести аналіз правового забезпечення захисту інтелектуальної власності в Україні;

— дослідити міжнародний досвід захисту інтелектуальної власності;

— аналізувати організаційно-економічну характеристика господарської діяльності ПП «Домосвіт» ;

— провести інформаційно — аналітичне забезпечення управління інтелектуальною власністю у ПП «Домосвіт»

— провести аналіз загроз інтелектуальної власності як об'єкта економічної безпеки приватного підприємства «Домосвіт» ;

— дослідити імплементацію міжнародної практики захисту інтелектуальної власності на вітчизняних підприємствах;

— розробити стратегію і тактику захисту інтелектуальної власності в системі економічної безпеки на підприємстві;

— розробити організаційну модель системи захисту інтелектуальної власності як об'єкта економічної безпеки ПП «Домосвіт» ;

— охарактеризувати систему управління охороною праці та безпекою в надзвичайних ситуаціях на підприємстві;

— розробити рекомендації щодо покращення умов праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях.

Об'єктом дослідження є інтелектуальна власність на підприємстві.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні підходи до організації захисту інтелектуальної власності в системі економічної безпеки ПП «Домосвіт».

Методи наукового дослідження. Теоретичною та методичною основою роботи є фундаментальні положення сучасної економічної теорії, економічні закони та закони суспільного розвитку, а також наукові праці відомих вчених в галузі інтелектуальної власності, охорони та управління інтелектуальної власності, з питань забезпечення економічної безпеки підприємництва. Використано загальнонаукові та спеціальні методи. Робота базується зокрема, на використанні таких методів: аналізу і синтезу, спостереження, порівняння, узагальнення та формалізації - для аналізу понятійного апарату та існуючих підходів до захисту інтелектуальної власності, розробки системи захисту інтелектуальної власності підприємства та її економічної оцінки; експертних оцінок — для визначення питомої ваги показників оцінки системи захисту інтелектуальної власності підприємства; аналізу ієрархій — для розробки механізму прийняття рішень у процесі захисту портфелю об'єктів інтелектуальної власності підприємства; логічного і історичного аналізу; системного підходу та економічного аналізу; причинно-наслідкового та функціонального аналізу при дослідженні підприємства та його системи захисту інтелектуальної власності;

Інформаційними джерелами дослідження стали офіційні матеріали Державних органів України та Державного департаменту інтелектуальної власності України, інші законодавчі та нормативні акти, інформаційно-аналітичні матеріали, праці вітчизняних та зарубіжних науковців тощо.

Практичне значення полягає втому що сформульовані в роботі теоретико — методичні положення та запропоновані практичні рекомендації є основою для удосконалення процесу захисту інтелектуальної власності на підприємстві. Методичні підходи до прийняття рішень щодо напрямів захисту інтелектуальної власності, сприятимуть досягненню оптимального складу портфеля інтелектуальної власності підприємства та підвищенню ефективності його використання. Методичні рекомендації по захисту інтелектуальної власності підприємства дають можливість виконання достовірного аналізу системи в цілому та виявлення тих складових, що викликають зниження ефективності функціонування системи та потребують удосконалення.

Основні результати досліджень одержали практичне застосування на приватному підприємстві «Домосвіт» при проведенні аудиту системи захисту інтелектуальної власності та здійсненні економічної оцінки ефективності функціонування системи управління інтелектуальною власністю ПП «Домосвіт».

Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО — ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Сутність та місце захисту інтелектуальної власності в системі економічної безпеки підприємства.

Поступальний розвиток науки, техніки, культури — найважливіший критерій цивілізаційного прогресу в історії людства. Цей критерій відзеркалює інтелектуальний потенціал суспільсьтва, результати творчої діяльності людей. Творчість є однією із найбільш характерних рис людини, це її невід'ємна властивість. Складовою частиною творчої діяльності є інтелектуальна діяльність. Однак, результати інтелектуальної діяльності повинні обов’язково відповідати вимогам встановленим законом. Лише за цих обставин результати інтелектуальної діяльності можуть отримати правову охорону і відповідно стати об'єктами інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що відповідає вимогам чинного законодавства, і якій надається правова охорона.

Управлінню та економіці інтелектуальної власності на підприємстві була приділена велика увага вітчизняних і закордонних учених, у тому числі як С. О. Мосов, Т. В. Запорожець, С. О. Петраченко, М.М. Крітський, В.І. Мунтіян, К. Свейбі, Т. Ллойд, К. Віг, І.Нонака, Б. Мільнер, Д. Стоунхауз, Л. Федулова тощо. Питання, пов’язані із захистом прав інтелектуальної власності на такі об'єкти, як нерозкрита інформація, комерційна таємниця тощо, розглядають у своїх роботах такі вчені, як О. Підопригора, О. Амосов, О. Святоцький, М. Вачевський та інші.

Вперше термін «інтелектуальна власність' вжив ще у 1845 р. Чарльз Вудбарі, суддя окружного суду штату Масачусес (США). У законодавчих актах цей термін вперше з’явився у Франції за часів буржуазної революції (1789−1794 р.р.), коли поширення набула теорія природного права [1, ст. 9 ].

Теоретико — методологічні функції інтелектуального капіталу досліджувалися в багатьох роботах зарубіжних та вітчизняних вчених. Такі дослідники як Л. Едвіссон, Л. Прусак, Д. Клейн, Т. Стюарт, І. Роос, М. Мелоун розглядали економічні показники інтелектуального капіталу та наголошували на існуванні взаємозв'язку між нагромадженими підприємством знаннями та його майбутніми можливостями у формуванні ринкової вартості.

Сучасний етап розвитку економіки та науково-технічний прогрес знаходить своє відображення в якісних змінах структури необхідних ресурсів підприємства; відбувається підвищення ролі нематеріальних активів підприємства, інтелектуального капіталу; розвитком інформаційного простору та економічних знань.

Нематеріальні активи є складовою частиною ресурсного капіталу підприємтва, для якого характерні: можливість приносити дохід протягом тривалого періоду часу, відсутність матеріальної основи, складність визначення вигоди (прибутку) в майбутньому.

Успішний розвиток підприємства та його високі фінансові результати перебувають у прямій залежності від інноваційних заходів, впровадження яких забезпечується наявністю відповідних ресурсів. Такими, зокрема, є інтелектуальні ресурси підприємства. При цьому як для дослідження процесів створення та використання інтелектуальних продуктів, так і для управління даними процесами на підприємствах необхідно мати в своєму розпорядженні чітко окреслений понятійний апарат.

Поняття інтелектуальний капітал розглядається дослідниками з різних позицій: як сума всіх знань працівників підприємства, які можна оцінити, інтелектуальні ресурси, що використовуються для підвищення вартості активів підприємства, знання, що є джерелом інноваційного розвитку підприємства та його майбутніх фінансових результатів тощо. Результатом узагальнення існуючих підходів до трактування змісту поняття інтелектуальний капітал є визначення, що враховує його статичні та динамічні властивості. Інтелектуальний капітал пропонується визначити як усі наявні інтелектуальні ресурси підприємства, в тому числі й людський капітал, що є джерелом майбутніх доходів підприємства та його додаткової вартості. Інтелектуальні активи визначено як частину інтелектуального капіталу, що належним чином ідентифікована, зафіксована і може бути використана з метою отримання майбутніх доходів, формування унікальних конкурентних переваг та підвищення ринкової вартості підприємства.

Так, поняття «захист інтелектуального капіталу» зустрічається в роботі Е. Брукінг «Інтелектуальний капітал: ключ до успіху у новому тисячоріччі». При цьому Е. Брукінг наводить таке визначення цього поняття: «Захист інтелектуального капіталу розуміє під собою захист інтелектуальних, ринкових, людських та інфраструктурних активів. Інтелектуальний капітал кожного типу потребує специфічного варіанту захисту…» [31, c. 203]. Погоджуюся з думкою Е. Брукінг про те, що кожна складова інтелектуального капіталу потребує свого механізму захисту. Так, захист активів піприємства необхідно здійснювати завдяки правам на інтелектуальну власність та механізмам їх підтримки. Інтелектуальні активи слід захищати шляхом реєстрації патентів, торгівельних знаків, дизайнерських прав, авторських прав, тощо.

Отже, під інтелектуальним капіталом розуміються об'єкти промислової і інтелектуальної, інших аналогічних майнових прав, які визнаються об'єктом права власності конкретного підприємства. Стосунки щодо володіння, користування, розпорядження ресурсами, що утілюють науково-технічну, літературну та іншу творчість, формують поняття інтелектуальна власність. Цей термін був визначений конвенцією, яка заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності в Стокгольмі 14 липня 1967 року (Україна приєдналася в 1999 році).

Трактування таких ключових понять, як інтелектуальний капітал, інтелектуальні активи, інтелектуальна власність у різних авторів неоднозначне.

Інтелектуальна власність — це частина інтелектуальних активів, що характеризується виключним правом власності, захищеним відповідними законодавчими актами.

Отже, під інтелектуальною власністю розуміють виняткові права власника на використання в комерційних цілях продукції творчої діяльності: літературних, художніх, музичних, наукових творів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, товарних знаків, комп’ютерних програм, географічних позначень, інформаційних баз даних, та ін.

Поняття нематеріальні активи включає в себе об'єкти інтелектуальної власності та інші нематеріальні ресурси підприємства, такі як права користування майном, природними ресурсами. Звідси, нематеріальні активи є складовою частиною ресурсного потенціалу підприємства, які приносять дохід протягом тривалого періоду часу, мають відсутність матеріальної основи, і є складність у визначенні майбутньої вигоди (прибутку). Отже, «інтелектуальний капітал», «інтелектуальні активи» та «інтелектуальна власність» взаємопов'язані [2, ст. 5, 6 ].

Зміст майнового права інтелектуальної власності складають права володіння, користування та розпорядження власністю (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Зміст майнового права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності виникає шляхом створення твору, винаходу і т. д. Право інтелектуальної власності може виникати шляхом укладення цивільно — правових угод. Право інтелектуальної власності встановлюється на визначений термін. Для отримання права власності потрібно пройти віповідну кваліфікаційну процедуру.

Таким чином, інтелектуальну власність складають особисті немайнові права інтелектуальної власності і майнові права інтелектуальної власності, зміст яких визначений законодавством (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Поділ права інтелектуальної власності на групи.

Отже, право інтелектуальної валсності є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт інтелектуальної власності, визначений законодавством. Однією з основних проблем будь — якої економічної системи є забезпечення її ефективної та стабільної діяльності. Безпека підприємства є однією з головних умов успішного функціонування бізнесу. Сьогодні на підприємствах склалася певна система безпеки їх діяльності, яку можна розглядати як стан стійкої життєдіяльності, за якого забезпечується реалізація основних інтересів, пріоритетних цілей, захист від зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів незалежно від умов їх функціонування. Основним критерієм ефективності безпеки підприємства є стабільність фінансового і економічного стану підприємства.

Безпека не будучи об'єктом, не може функціонувати, і не може бути повністю керованою. Безпека — свідомий, цілеспрямований вплив на загрози та небезпеки, за якого створюються принципи та механізми захисту об'єкта.

Економічна безпека охоплює: економічну безпеку окремого громадянина, підприємців, підприємств, організацій, галузей господарського комплексу, регіонів, окремих секторів економіки, держави тощо.

В той же час сьогодні не існує єдиної позиції щодо розуміння поняття «економічна безпека підприємства». (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Визначення поняття «економічна безпека підприємства»

З таблиці видно, що чіткого визначення «економічна безпека підприємства' не має. Автори вищевказаних виначень роблять акцент на управлінських функціях безпеки, на виконанні статутних завдань, захищеності ресурсів.

Найбільш обгрунтованим є визначення авторів Зубок М.І., Рубцова В. С., Яременко С. М., Гусарова В. Г., Чернова під загальною редакцією кандидата воєних наук, професора Зубка М.І., Економічна безпека суб'єктів підприємництва: навчальний посібник [3], на думку яких під економічною безпекою суб'єктів підприємництва розуміється стан, за якого забезпечується економічний розвиток і стабільність діяльності підприємства, банку, гарантований захист їх ресурсів, здатність адекватно і без суттєвих втрат реагувати на зміни внутрішньої і зовнішньої ситуації.

Як зазначають Мішин О.Ю., Мішина С.В. [5], в своїх дослідженнях щодо сутності поняття «економічна безпека підприємства», досліджуючи поняття економічної безпеки вказали, що більшість економістів розглядає його з позицій практичного підходу, тобто з урахуванням особливостей функціонування суб'єктів господарювання, яких обрано в якості інформаційної бази дослідження. В рамках конкретного дослідження такий підхід виправданий, проте універсальність трактування не досягається. Тому, метою даного дослідження є уточнення сутності та визначення поняття економічної безпеки підприємства. Як справедливо стверджує Шемаєва Л. [4], зміст економічної безпеки підприємств розкривається через забезпечення реалізації стратегічних інтересів підприємства на основі використання можливостей зовнішнього середовища із застосуванням продуктивної взаємодії із суб'єктами зовнішнього середовища. Проте, слід проаналізувати, чи у всіх існуючих визначеннях враховано необхідність спрямованості системи економічної безпеки на реалізацію цілей підприємства. Перелік визначень поняття «економічна безпека підприємства» наведений в табл. 1.1, додатку, А [ 5 ], запропонований Мішиним О.Ю., Мішиною С.В.

Таким чином, економічна безпека суб'єкта господарювання — стан інтелектуальної безпека підприємства, який гарантує стабільну та максимально ефективну діяльность підприємства, здатність протистояти будь — яким загрозам, і має на меті підвищення його ефективності в майбутньому.

Забезпечення захисту інтелектуальної власності підприємств це дуже складний, багатогранний та не до кінця вивчений і зрозумілий процес. На сьогоднішній день у науковій літературі визначення сутності економічної безпеки в частині захисту інтелектуальної власності дається вкрай рідко, та не завжди чітко, відкритими залишаються питання захисту інтелектуальної власності підприємства. Фактично захист інтелектуальної власності зводиться до отримання захисних документів та у випадку порушень ініціювання судових справ.

В літературі часто замісь захист інтелектуальної власності вказується інтелектуальна безпека підприємства. Потрібно визначитись з поняттями «інтелектуальна безпека' та «захист інтелектуальної власності'.

Теоретичних досліджень щодо інтелектуальної безпеки майже не існує, загальновживаного визначення не має. Можна узагальнити, що інтелектуальна безпека підприємства є захист розумової діяльності людей на підприємстві, метою якої є гарантія стабільної та максимально ефективної діяльності підприємства, підвищення його ефективності в майбутньому та здатність протистояти загрозам.

Інтелектуальна безпека значно ширше поняття ніж захист інтелектуальної власності. В систему інтелектуальної безпеки входять такі елементи, як інтелектуальний потенціал, інтелектуальний капітал, інтелектуальна власність, інформаційний ресурс, захист економічної безпеки.

Можна узагальнити, що інтелектуальна безпека, захист інтелектуальної власності, економічна безпека суб'єкта господарювання взаємопов'язанні.

Захист інтелектуальної власності перебуває в системі економічної безпеки, натомісь як економічна безпека є складовою інтелектуальної безпеки.

Забезпечення безпеки інтелектуальної власності підприємства є система організаційних та правових заходів, спрямованих на своєчасне виявлення, нейтралізацію та ліквідацію загроз інтелектуальній власності підприємства.

Головною метою захисту інтелектуальної власності є гарантія стабільної та максимально ефективної діяльності підприємства на даний час та можливості розвитку та ефективного функціонування в майбутньому.

Однією з головних умов забезпечення захисту інтелектуальної власності підприємства є здатність протистояти загрозам, що існують та які можуть виникнути, і які можуть завдати шкоди підприємству; та підприємство може понести збитки; підприємство може знизити темпи свого розвитку та зменшити капітал.

Загрози інтелектуальній власності на підприємстві можуть бути як ззовнішні так і внутрішні. Внутрішні загрози можуть виникати зі сторони працівників підприємства, діяльність яких спрямована на зниження можливостей використання інтелектуальної власності.

Зовнішні загрози можуть виникати зі сторони конкурентів, дії яких мають мету переманювати персонал, який має потужний інтелектуальний потенціал та володіє інформацією про інтелектуальну власність підприємства.

Усе вищенаведене дозволяє зробити висновок, що забезпечення безпеки інтелектуальної власності на підприємстві є вкрай важливою умовою його подальшого ефективного функціонування. Це пояснюється наступними причинами: високою конкуренцією серед підприємств; необхідністю постійного вдосконалення існуючих технологій та процесів на підприємстві; появою інформаційного, обчислювального та телекомунікаційного обладнання, яке вимагає особливого відношення до захисту; необхідністю використання підприємствами найновітніших інформаційних технологій; необідністю досліджень та розробок в частині створення нових продуктів, товарів тощо; неможливістю стабільної діяльності підприємства без забезпечення належного рівня безпеки інтелектуальної власності.

Створення системи забезпечення безпеки інтелектуальної власності на підприємстві вимагає вирішення комплексу заходів економічного, правового, інформаційного і правоохоронного характеру з метою захисту економічних інтересів та прав власності підприємства.

Отже, метою формування забезпечення захисту інтелектуальної власності на підприємстві є: сворення умов для надійної роботи та розвитку підприємства; запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам; захист інтересів підприємства від протиправних посягань; забезпечення схороності нематеріальних ресурсів; створення умов для нормального функціонування всіх підрозділів підприємства.

В сучасних умовах господарювання підприємства повинні створювати систему захисту інтелектуальної власності. Система захисту інтелектуальної власності це комплекс управлінських, правових, економічних, охоронних, судово-правових дій, що забезпечують безпеку підприємства в системі економічної безпеки підприємства.

Зазвичай діяльність щодо захисту інтелектуальної власності покладається на службу безпеки підприємства. Служба безпеки підприємства повинна здійснювати контрольні та координуючі функції з метою забезпечення узгодженої роботи всіх працівників та підрозділів.

Для забезпечення ефективної системи захисту інтелектуальної власності на підприємстві необхідно враховувати:

специфіку, структуру підприємства, вид діяльності;

кількісний та якісний склад менежменту, персоналу;

зовнішнє та внутрішнє середовище, в яких працює підприємство;

необхідність чіткої координації дій, які спрямовані на адекватну реакцію на загрози;

планування, розробка та впровадежння планів та рішень;

оптимальний розподіл та використання ресурсів;

удосконалення застосування вже існуючих на підприємстві засобів захисту інтелектуальної власності;

постійний контроль та захист прав інтелектуальної власності.

Крім того, з метою зменшення внутрішніх загроз, потрібно приділити увагу розвитку корпоративного духу працівників підприємства, впровадженню механізмів стимулювання працівників, розвитку управлінню знаннями на підприємстві, підвищенню рівня дисципліни та відповідальності за порушення нормативів підприємства. Людські активи потребують захисту у вигляді можливостей службового росту. Інфраструктурні активи можуть частково захищатися керівництвом організації, яке визначає філософію та характер управлінських процесів та корпоративну культуру [31, c. 203−204].

Таким чином, забезпечення захисту інтелектуальної власності є важливим, складним напрямом діяльності підприємства, без реалізації якого неможливе його ефективне функціонування та розвиток в сучасному світі.

1.2 Аналіз правового забезпечення захисту інтелектуальної власності в Україні

Проблема правого захисту об'єктів інтелектуальної власності є надзвичайно актуальною. В той же час інтелектуалізація виробництва, ускладнення систем управління підприємством призводить до збільшення несанкціонованих та злочинних дій щодо порушення прав інтелектуальної власності, привласнення окремих видів нематеріальних активів, тощо. Це зумовлює те, що в умовах сучасного розвитку підприємництва зростає необхідність у захисті інтелектуальної власності, в тому числі на такі об'єкти, як нерозкрита інформація, комерційна таємниця тощо, та її доскональному врегулюванні у нормативноправових актах.

Відповідно до Цивільного Кодексу україни до об'єктів права інтелектуальної власності (Рис. 1.3.) відноситься:

об'єкти промислової власності - наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, фірмові найменування, торгівельні марки, торгівельні знаки для товарів і послуг, географічні позначення, комерційна таємниця;

об'єкти авторського права — літературні і художні твори, комп’ютерні програми, інформаційні бази даних;

інші об'єкти права інтелектуальної власності - сорти рослин, породи виведених тварин.

У четвертій книзі Цивільного Кодексу України визначені суть, суб'єкти і об'єкти інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законодавством України.

Право інтелектуальної власності складають особисті майнові права інтелектуальної власності і майнові права інтелектуальної власності, зміст яких встановлюється законодавством України.

Ніхто не може бути позбавлений інтелектуальної власності або обмеженим в його здійсненні, окрім випадків, передбачених законодавством України.

Рис. 1.3 Об'єкти права інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець об'єкту інтелектуальної власності (автор, винахіник, виконавець) і інші особи (також підприємства і організації), яким належать особисті майнові або немайнові права.

Об'єкти права інтелектуальної власності об'єднує наступне: вони є результатом творчої діяльності, в них виявляється людський інтелект; вони мають вартісну оцінку і можуть бути предметом купівлі-продажу, передачі; можуть використовуватись іншими господарюючими суб'єктами, можуть використовуватись в комерційних цілях; можуть одночасно використовуватися необмеженим колом осіб; між ними існує тісний взаємозв'язок; будучи переведенні у відповідну форму (статті, звіти, описи винаходів) можуть бути включені в комерційний оборот як інтелектуальний продукт; є предметом правового регулювання.

На підприємствах все більше застосуваються всі види інтелектуальної власності. Вони є часткою майна (ресурсним потенціалом) підприємства і можуть протягом тривалого періоду часу забезпечувати отримання прибутку від їх правильного використання.

Нормативно — правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення дійових правових механізмів, які б дозволили максимально захистити підприємство, національного товаровиробника та іноземного інвестора від правопорушень та порушень у цій сфері. Основні засади законодавства України з питань інтелектуальної власності базуються на Конституції України, Цивільному кодексі України та спеціальних законах.

До загальних нормативно-правових джерел належать:

Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР із змінами та доповненнями;

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV із змінами та доповненнями;

Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618 IV із змінами та доповненнями.

Так, книга четверта ЦК України «Право інтелектуальної власності» складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей (ст. ст. 418−508). Всі сттатті ЦК України мона поділити на чотири блоки. Перші три з них складають главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 статей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності, виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо).

Другий блок «Авторське право і суміжні права» складається з двох глав (36, 37), що містять 24 статті (16 — авторське право, 8 — суміжні права).

Третій блок «Патентне право» або, як його зараз називають, «Право промислової власності», складається з чотирьох глав: 1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» — 12 статей; 2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» — 10 статей; 3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» — 4 статті; 4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин' - 4 статті.

Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається з трьох глав (43, 44, 45): глава 43 — «Право інтелектуальної власності на комерційне найменування» — 3 статті; глава 44 — «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» — 9 статей; глава 45 — «Право інтелектуальної власності на географічне зазначення» — 4 статті.

Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 — «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття» — 2 статті; глава 46 — «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю» — 4 статті.

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III із змінами та доповненнями;

Кримінально — процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI із змінами та доповненнями;

Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI із змінами та доповненнями;

Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV із змінами та доповненнями;

Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-XII із змінами та доповненнями;

Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII із змінами та доповненнями;

До спеціальних нормативно-правових джерел належать:

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;

Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»;

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг';

Закон України «Про племінне тваринництво»;

Закон України «Про авторське право і суміжні права»;

Закон України «Про видавничу справу»;

Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;

Вищевказані нормативно — правові акти постійно змінюються та доповнюються, тому найновішу інформацію про зміни в законодавстві можна отримати на веб — сайті Верховної Ради України.

Важливими джерелами права інтелектуальної власності є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналась Україна.

Міжнародні договори:

Бернська конвеція по охороні літературних та художних творів (1886 p.);

Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952р);

Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961p.);

Стокгольмська конвенція про створення всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967 p.);

Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограмм (1971 p.).

Міжнародні угоди гарантують отримання та захист прав інтелектуальної власності в інших країнах.

Це дає можливість національним завникам забезпечувати охорону прав інтелектуальної власності у ряді держав з мінімальними формальностями та витратими.

Держава регулює відносини інтелектуальної власності через відповідні органи та нормативне регулювання. Таке регулювання фактично передбачає стимулювання створення прав на нематеріальні активи. Такі дії та заходи формують державну стимулюючу регуляторну політику відносин з приводу інтелектуальної власності.

Верховна Рада України здійснює політику в сфері інтелектуальної власності приймаючи закони та постанови. Кабінет Міністрів України приймає постанови щодо інтелектуальної власності.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Державна служба інтелектуальної власності, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Державна служба входить до системи органів державної влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності. Державна служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та кабінету Міністрів України.

Український інститут промислової власності є державним підприємством, головними завданнями якого є:

— прийом заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

— прийом заявок на проведення експертизи на об'єкти промислової власності на відповідність їх умовам надання правової охорони;

— забезпечення здійснення державної реєстрації об'єктів промислової власності і змін їх правового статусу та офіційної публікації відполвідних відомостей.

Український центр інноватики та патентно — інформаційних послуг створений в 2011 році. Центр є філією Державного підприємства «Український інститут промислової власності». Головна мета центру — забезпечення реальних механізмів сприяння винахідницькій та інноваційній діяльності. Робота центру полягає у наданні різноманітних послуг у сфері інтелектуальної власності.

ДП «Інтелзахист' створено відповідно до наказу МОН України від 06 серпня 2002 року № 449, засновано на державній власності, підпорядковано Державній службі інтелектуальної власності України. Підприємство створено з метою удосконалення організзації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, а також посилення захисту прав у сфері інтелектуальної власності.

Державна організація «Українське агенство з авторських та суміжних прав» є єдиним державним органом захисту авторських і суміжних прав.

Будь-яка власність має потребу в охороні, інтелектуальна власність не є виключенням. Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору або іншому суб'єкту права об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа; патенту чи свідоцтва.

Суть охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності полягає в тому, що автор (розробник) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу, які забезпечуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності.

Закріплене охоронним документом право інтелектуальної власності, а також майнових прав сприяє використанню об'єкта інтелектуальної власності, власник може отримувати вигоду, отримати ряд переваг над конкурентами.

Часто охорону інтелектуальної власності ототожнюють з її захистом і користуються терміном «захист прав інтелектуальної власності'. Поняття «правова охорона' і «правовий захист' є різними, мають різні цілі, вирішення цих понять здійснюються різними організаційними структурами.

Охороною (оформленням прав з видачею охоронного документа) займаються патентні органи, а захистом (у випадку порушення цих прав) — адміністративні, правохоронні та судові органи.

Дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності:

виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу

(корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;

застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.

Суб'єкт, права якого порушені, може вимагати: визнання цього права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд також може захистити право інтелектуальної власності та охоронювані законом інтереси іншим цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом.

Спори щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи.

До першої відносяться суперечки про визнання (чи невизнання) результату інтелектуальної діяльності об'єктом інтелектуальної власності.

Стосовно об'єктів промислової власності це спори: пов’язані з відмовою у видачі патенту; по запереченнях третіх осіб проти видачі патенту; про визнання патенту недійсним.

До другої групи відносяться спори, що стосуються порушення прав: про заборону дій, що порушують права на патент; про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав; про визнання дій, що не порушують патент; про післякористування винаходів, пов’язане з укладанням чи використанням ліцензійних угод; про надання примусової ліцензії; про виплату винагороди автору роботодавцем; про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

Юридичні форми захисту застосовують два порядки захисту: спеціальний (адміністративний) та загальний (судовий). Загальний порядок захисту здійснюється в судовому порядку.

Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління з питань регулювання інтелектуальної власності, інших органах (Державна служба захисту прав споживачів, місцеві адмдіністрації) або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах державної митної служби України.

Адміністративний спосіб полягає в розгляді та вирішенні суперечки державним органом. Процедура розгляду набагато простіша, ніж в судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також закони України: «Про захист від недобросовісної конкуренції', «Про авторське право і суміжні права', «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин», Закон Укаїни «Про рекламу», Закон України «Про захист прав споживачів» тощо.

Наприклад, здійснення дій, обумовлених законодавством України як недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносяться: неправомірне використання чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок; введення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника; відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введення його в господарський оборот; неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці, а також інші протиправні дії. Антимонопольним комітетом України розглядаються скарги щодо дій після вводу об'єктів права інтелектуальної власності до господарського обороту.

Отже, адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності - це система активних адміністративних заходів, які застосовують компетентні органи держави, спрямованих на попередження порушення прав на інтелектуальну власність, захист та поновлення порушеного права, усунення порушень права інтелектуальної власності, притягнення порушшника до відповідальності, та створення умов щодо відшкодування порушником збитків.

Захист авторського права і суміжних прав встановлений Конституцією України, чинним Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права' та іншими законодавчими і нормативними актами. Основу цієї системи, безперечно, складають ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права», зокрема його розділ V «Захист авторського права і суміжних прав».

Захист патентних прав засобами цивільного права здійснюється передусім патентними законами України — «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про промислові зразки», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» тощо.

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» на відміну від інших патентних законів передбачає, що суд має право ухвалити рішення про встановлення цивільно-правової відповідальності за порушення, аналогічні тим, що визначені Законом України «Про авторське право і суміжні права» та про вилучення чи конфіскацію матеріалів і (або) обладнання, використаного для незаконного виробництва матеріалів сорту.

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» також будь-яке посягання на права власника зареєстрованого компонування інтегральної мікросхеми визнає порушенням його прав.

Отже, наведені закони порушенням визнають будь-яке посягання на права суб'єкта права промислової власності.

Захист прав на торговельну марку здійснюється на підставі Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» зі змінами і доповненнями. Як і патентні закони, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» також порушенням прав на торговельну марку визнає будь-яке посягання на ці права з боку інших осіб. Закон визначає, що будь-яке порушення спричиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припинене, а порушник зобов’язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Проте особливістю захисту торговельної марки є обов’язок порушника усунути з товару, його упаковки незаконно використану марку або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Власник свідоцтва має право також вимагати знищення виготовлених зображень марки або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Усі наведені способи використання торговельних марок можуть відтворюватися, виготовлятися і використовуватися зловмисниками, тому власник свідоцтва повинен мати право вимагати від зловмисника знищення незаконно виготовлених чи відтворених позначень, що використовуються в будь-якій документації, на виставках чи ярмарках.

Захист прав на використання географічного зазначення походження товару здійснюється на підставі Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. зі змінами та доповненнями. Зазначений Закон містить норми про захист права на географічне зазначення походження товарів. Закон визначає порушенням прав на використання географічного зазначення походження товару також використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого географічного зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару.

Законодавство України передбачає також санкції за незаконне зазіхання на комерційну таємницю. Карним злочином є незаконний збір з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (промислове шпигунство), якщо це наносить великий матеріальний збиток суб'єкту підприємницької діяльності.

Комерційна таємниця виконує важливу функцію в забезпеченні конкурентноздатності товарів і послуг. Тому правовласник, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання. Але незважаючи на високу і безупинно зростаючу значимість цього об'єкта інтелектуальної власності, відсутня його пряма правова охорона. На цей час немає закону України про охорону комерційної таємниці. Основною перешкодою для розроблення закону є те, що інформація про комерційну таємницю внаслідок її конфіденційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно.

Частково правова охорона комерційної таємниці може бути здійснена в рамках законів України «Про інформацію» і «Про науково-технічну інформацію» у частині, що стосується нерозкритої інформації. Однак варто мати на увазі, що нерозкрита інформація може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність. Більш надійним способом охорони такої інформації може бути застосування заходів, що гарантують збереження її конфіденційності. Умови конфіденційності, зокрема, можуть охоронятися договором.

Поряд з нормами цивільно-правового захисту прав на ОІВ, чинним законодавством передбачено захист в кримінальному судочинстві.

За Кримінальним кодексом України (далі - КК України), який набрав чинності з 1 вересня 2001 p., кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності здійснюється статтями 176−177 цього Кодексу.

Стаття 176 КК України присвячена захисту авторського права і суміжних прав. Вона має назву «Порушення авторського права і суміжних прав».

Стаття 177 КК України «Порушення прав на об'єкти промислової власності» має своїм призначенням кримінально-правовий захист патентних прав.

Охорона, яка надається інтелектуальній власності законами України, сприяє збільшенню кількості винаходів і раціоналізаторських пропозицій, росту інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу, поліпшення якості промислової продукції.

Встановлено, що захист прав інтелектуальної власності становить встановлену законодавством діяльність відповідних державних органів щодо визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності, та безпосередньо пов’язанні з економічсною безпекою піприємства. Натомісь система економічної безпеки підприємства повинна бути побудована в такий спосіб, щоб ефективно управляти інтелектуальною власністю, виявляти порушення та захищати порушення прав.

Очевидно, що найбільша відповідальність у забезпеченні належної якості захисту інтелектуальної власності лежить на державі.

Разом з тим, головна нормативна мета державного регулювання інтелектуальної власності в Україні повинна полягати в розширенні збуту наукомісткої продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках на засадах підвищення конкурентоспроможності товарів кінцевого використання та виробництв, при максимально можливому поєднанні загальнодержавних інтересів та підприємств.

Стратегічна мета захисту інтелектуальної власності в системі економічної безпеки на підприємстві, є інноваційний розвиток підприємства.

Вирішальним чинником інноваційної економіки є об'єкти права інтелектуальної власності: винаходи, корисні моделі, знаки для товарів та послуг, комп’ютерні програми, бази даних, твори науки, літератури та мистецтва тощо. Введені у господарській обіг, вони не лише приносять прибутки, але й значно підвищують конкурентоспроможність підприємства.

Тому питання захисту інтелектуальної власності як складової економічної безпеки відіграють дедалі важливішу роль у господарській діяльності підприємства. Відповідно зростає потреба роботодавців у кваліфікованих спеціалістах з економічної безпеки бізнесу, які спеціалізуються на захисті прав інтелектуальної власності.

1.3 Міжнародний досвід захисту інтелектуальної власності

Світовий досвід свідчить, що багато проблем щодо порушених прав на інтелектуальну власність можна вирішити через міжнародні організації. Зростання ринків, міжнародної торгівлі, інвестицій, руху капіталів, потребують міждержавної співпраці у сфері інтелектуальної власності.

Насамперед, це узгодження національного законодавства і процедур регулювання прав інтелектуальної власності. Найвпливовішими є Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) та світова організація торгівлі (СОТ).

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) була заснована у 1967 році на дипломатичній Конференції в Стокгольмі. Головний офіс знаходиться в Женеві. Основною метою є сприяння «охороні інтелектуальної власності у всьому світі шляхом співробітництва держав та, у відповідних випадках, у взаємодії з будь — якою іншою міжнародною організацією».

ВОІВ надає консультаційні та реєстраційні послуги щодо отримання прав на об'єкти інтелектуальної власності, обробляє міжнародні заявки та веде міжнародну реєстрацію знаків і промислових зразків. Найважливішим пріоритетом є інформаційна діяльність. ВОІВ збирає і розповсюджує інформацію, яка відноситься до охорони інтелектуальної власності, заохочує дослідження в цій сфері, та публікує результати цих досліджень. ВОІВ володіє великими базами даних в сфері захисту інтелектуальної власності, є центром обміну цією інформацією.