Вплив зовнішніх факторів на вміст діючих речовин в лікарській рослинній сировині

Міністерство охорони здоров’я України Комунальний вищий навчальний заклад

«Житомирський базовий фармацевтичний коледж

ім. Г. С. Протасевича"

Циклова методична комісія фармацевтичних дисциплін Курсова робота З фармакогнозії

ТЕМА: «Вплив зовнішніх факторів на вміст діючих речовин в лікарській рослинній сировині»

за І семестр 2014;2015 н. р.

студента 310 групи напряму підготовки 6.120 201 «Фармація»

Титенка Олексія Володимировича Керівник: Варлахова Лідія Василівна викладач вищої категорії

Оглавление Вступ:

I. Основна частина:

1. Зовнішні фактори які впливають на рослину під час онтогенезу:

1.1 Фізико-хімічні чинник

1.2 Кліматичні фактори

1.3 Антропогенний вплив

1.4 Біологічні фактори

2. Вплив заготівлі, сушіння, первинної обробки на вміст діючих речовин в ЛРС

2.1 Особливості заготівлі сировини різних рослинних органів.

2.2 Первинна обробка та її вплив на вміст діючих речовин в ЛРС

2.3 Сушіння ЛРС

3. Законодавчі норми зберігання ЛРС в Україні

4. Фактори, що впливають на вміст діючих речовин в ЛРС при зберіганні

4.1 Біологічні фактори

4.2 Фізико-хімічні фактори

5. Захист ЛРС Висновок Література:

Додатки:

Вступ

Утворення і накопичення у лікарських рослинах біологічно активних речовин є динамічним процесом, який пов’язаний з фазами розвитку і факторами зовнішнього середовища. Кожна клітина в ході онтогенезу (індивідуального розвитку) спочатку росте, набуває максимальних розмірів, деякий час виконує свої специфічні функції і потім відмирає.

Онтогенез супроводжується характерними змінами в обміні речовин. При цьому зміни в обміні білків, вуглеводів, ліпідів, а також вітамінів, ферментів, коферментів спричиняють зміни в обміні вторинних метаболітів (алкалоїдів, терпенів, фенольних сполук тощо).

Динаміка утворення діючих речовин кожної рослини має свої закономірності, підпорядковується онтогенетичним закономірностям і залежить від віку рослини, фази вегетації.

Це важливо знати для встановлення оптимальних термінів заготівлі сировини. Наприклад, в процесі розвитку маку алкалоїди з’являються відразу після проростання насіння, а морфін — тільки на другому місяці. Кількість алкалоїдів зростає у фазі цвітіння, потім — зменшується і зовсім зникає до заморозків.

Переважна більшість лікарських речовин є вторинними метаболітами. На їх динаміку та накопичення в лікарських рослинах впливає широкий спектр чинників, причому кожен чинник не може бути розглянутий окремо так як вони чинять вплив комплексно. Один з цих чинників — вплив зовнішніх факторів, істотно впливає на біосинтез та накопичення різних груп лікарських речовин, що в свою чергу впливає на якість лікарської рослинної сировини, що є необхідною умовою виготовлення якісних лікарських засобів.

Оскільки ця тема не достатньо висвітлена в тематичній літературі і наукові знання з цього питання є лише поверхневими і непослідовними, є необхідність в узагальненні відомостей про вплив зовнішніх факторів та інших чинників, які нерозривно пов’язані, на динаміку накопичення лікарських речовин, а також в окресленні можливих напрямків подальшого дослідження даного питання.

I. Основна частина

1. Зовнішні фактори які впливають на рослину під час онтогенезу

1.1 Фізико-хімічні чинники

Світло

Світло впливає на фотосинтез — джерело органічних речовин, що використовуються для зростання. Залежно від умов освітленості рослини набувають оптимальну форму для поглинання світла в даних конкретних умовах.

Найбільш активно регулюють ріст червоні і синьо-фіолетові промені. Рецептори червоного світла — фітохрому, рецептори синього світла — кріптохроми (каротиноїди і флавін). Фоторецептори розташовані на клітинних мембранах. Червоне світло гальмує ділення і сприяє подовженню клітин, тобто, стимулює ріст рослин у висоту; він необхідний для проростання світлочутливого насіння ряду культур. Синє світло стимулює поділ клітин, але пригнічує розтягнення клітин.

Фотоперіодичну індукція цвітіння (фотоперіодизм) — здатність рослин переходити до цвітіння тільки при певному співвідношенні довжини дня і ночі. Фотоперіодизм, також як яровизація, являє собою адаптивну реакцію, що дозволяє рослинам зацвітати у певний, найбільш сприятливий час року. Але довжина дня діє на цвітіння різних рослин неоднаково. Короткоденні рослини (КДР) зацвітають при довжині ночі більше 12−14 год, для переходу їх до цвітіння важливий темний період певної тривалості, а не довжина дня. Якщо в середині темного періоду дати короткий спалах світла, то КДР до цвітіння вже не переходять. Представники: рис, соя, кукурудза, просо, гарбузові, перець, баклажан, багато бобові, хризантема та ін.

Довгоденні рослини (ДДР) зацвітають при тривалості дня більше 12 год і більше. До них відносяться хлібні злаки, хрестоцвіті, кріп, конюшина, буряк, морква та ін.

Нейтральноденні рослини (НДР) зацвітають при будь-якій довжині дня (деякі сорти гречки, гороху, бавовнику, рослини з широким ареалом і тропічні види).

Температура

Ріст рослин багато в чому залежить від температурних умов. Мінімальні температури росту зазвичай лежать трохи вище точки замерзання тканин, а максимальні знаходяться на кілька градусів нижче показника теплової смерті.

Процеси ділення і диференціювання клітин можуть проходити, хоча і дуже повільно, навіть взимку при низьких температурах. Наприклад, вони йдуть в бруньках плодових дерев. Однак для активного мітозу потрібні більш високі температури (приблизно на 5 ° вище, ніж для процесу розтягування). При цьому кардинальні температурні точки для зростання можуть змінюватися залежно від температурної адаптації, фази розвитку, сезону та часу доби.

Вологість ґрунту

При дефіциті води в тканинах пригнічується ріст клітин розтягненням (так як розтягнення клітин закінчується занадто рано) і формується ксероморфна структура.

Оптимальна вологість ґрунту для ростових процесів 65−80%. При більш високій вологості порушується аерація грунту, веде до пригнічення дихання коренів і т.д. Підвищена вологість повітря стимулює ріст стебла, а сухе повітря пригнічує, навіть при гарному водопостачанні через корні. До вмісту води в грунті дуже чутливі кінчики коренів, тому вони не мають захисту, як апекси пагонів, тому вони можуть рости тільки в досить вологій атмосфері.

Газовий склад атмосфери (вплив аерації)

При зниженні концентрації О2 В повітрі до 5% ріст рослин різко гальмується, тому порушується процес дихання і збільшується кількість токсичних продуктів анаеробного дихання. Оптимальний вміст О2 в грунті для росту коренів — 7 — 12%, а мінімальне -3 — 5%. Чим вище t0 грунту, тим вище потреба коренів в О2.

Надлишок СО2 в повітрі призводить до зниження рН (закислення) клітинних стінок, що викликає короткочасне зростання тканин.

Інші фактори

Дослідження про вплив факторів середовища на ріст рослин розширили уявлення про різноманіття цих факторів. Є дані про вплив електрики і магнітного поля на ріст рослин. Встановлено, що фотосинтез і коренетворення йдуть швидше, а отже, рослина краще росте, якщо до неї підключений негативний електрод, так як сама рослина заряджена негативно. Підключення даного електрода збільшує різницю потенціалів між рослиною і атмосферою.

Вплив на ріст рослин магнітного поля пов’язано з чутливістю рослин до силових ліній магнітного поля Землі. Позитивно на ріст рослин впливає і намагніченість вода, яка набуває властивість кращого засвоєння. Полив такою водою прискорює ріст, збільшує урожай, підвищує вміст вітамінів, цукрів.

Небесні тіла — Місяць, Сонце — також впливають на ріст рослин. Результати дослідів про вплив фаз Місяця на ріст рослин показали, що при повному Місяці зростання овочів збільшується на 20% порівняно з фазами, коли Місяць народжується або «старіє». Спалахи на Сонці, поява плям на його поверхні підсилюють ріст дерев.

1.2 Кліматичні фактори

На кількість діючих речовин має певний вплив і зміна географічної

довготи. У більшості випадків рослини східних, більш континентальних районів Європейського материка, дають великі виходи, наприклад, ефірного масла. Помічено, що у олійних рослин кількість жирних кислот і йодне число масел збільшуються при видаленні рослин від берегів океану в глиб материка.

Континентальний клімат впливає на вміст сапонінів в солодці. Середньоазіатський солодковий корінь значно багатший гліциризиновою кислотою, ніж іспанська або італійська солодка. Висота над рівнем моря також помітно впливає на динаміку накопичення діючих речовин у ряді різних рослин.

Так встановлено, що різні ефірно-олійні рослини по-різному реагують на збільшення висоти над рівнем моря: у лаванди, наприклад, спостерігається пониження, а у троянди, навпаки, підвищення вмісту ефірної олії на плантаціях, закладених більш високо в горах. Оптимальна висота виростання для промислових видів, наприклад, жовтозілля — 1600−2000 метрів над рівнем моря. Тут вони утворюють зарості на величезних площах, і в них накопичується максимальна кількість алкалоїдів.

Кам’янисті сухі грунти не сприяють зростанню, тут мешкають низькорослі рослини. Рослини — карлики виникають в умовах дуже інтенсивного освітлення. У природі карликові рослини у великій кількості зустрічаються в тундрі, утворюючи низькорослі «ліси» до півметра заввишки. Тут поряд з іншими факторами позначається вплив довгого дня. Високо в горах рослини перебувають у важких умовах: низькі температури, висушування, сильне ультрафіолетове випромінювання. Тут дерева у віці кілька сотень років досягають розмірів сильно гіллястих чагарників.

У природі спостерігається і гігантизм рослин, причому це явище характерне для певних районів земної кулі. Трав’янисті і деревні гіганти можна спостерігати на Далекому Сході. Наприклад, висота дудника ведмежого — 3 — 4 м. На Сахаліні і Курильських островах діаметр листя кремени досягає 150 см. На Камчатці також зустрічаються рослини-гіганти — тонконіг, костриця. Рослини європейської частини Росії, пересаджені на Далекий Схід, ростуть більш інтенсивно, ніж у себе на батьківщині, а рослини Далекого Сходу, пересаджені в європейську частину країни, властивість гігантизму втрачають. Рослини — велетні зустрічаються і в інших районах земної кулі. У Східній Африці на висоті 3600 — 4700 м мешкають вереси висотою до 20 м. На Гавайських островах можна зустріти герань, паслін, на Памірі - кущі барбарису висотою до 4 м. Трохи нижче цих висот ростуть ті ж види, але звичайних розмірів.

Аналізуючи особливості росту рослин у різних районах земної кулі, учені прийшли до висновку, що інтенсивне зростання пов’язаний з місцями, де висока вулканічна діяльність, йдуть інтенсивність горотворні процеси, де відбувається переміщення речовин з глибин Землі на поверхню. Гігантизм рослин в таких районах обумовлений певними мікроелементами. Так, осики з листям діаметром 30 см зустрічаються в місцях, де в ґрунті є торій.

1.3 Антропогенний вплив

Важкі метали

Крім природно-кліматичних факторів на хімічний склад рослин впливають екологічні фактори антропогенного характеру. До них відносяться різного роду забруднювачі довкілля, наявні в атмосфері, гідросфері та літосфері (ґрунті) і, безпосередньо, що потрапляють в зростаючу рослина. Реакція рослинного покриву на забруднення навколишнього середовища складна і неоднозначна. Тут грає роль не тільки вид забруднення, його концентрація в середовищі і час впливу, але й здатність самих рослин поглинати забруднювачі, загальний стан рослини, ґрунтово-кліматичні умови, фаза вегетації та ін. Відомо, що газоподібні забруднювачі проникають в основну тканину листя через продихи, які вдень зазвичай відкриті, а вночі закриті, в зв’язку з чим вплив газоподібних токсикантів в денний час виявляється в 3−6 раз більш сильне, ніж в нічні години.

Проникаючі в клітини рослини забруднювачі спричиняють інгібуючу дію на процеси фотосинтезу. Причому цілком очевидно, що придушення процесів фотосинтезу виявляється тим більше, чим вище швидкість поглинання токсиканту. Придушення фотосинтезу спрощено можна пояснити тим, що поглинена листям речовина взаємодіє з хлорофілом, перетворюючи останній в іншу хімічну сполуку, не здатну брати участь в синтезі органічних сполук, що є фізіологічно активними речовинами. Крім того, поглинання рослиною токсиканта практично завжди призводить до деформації в структурі самих хлоропластів рослини, до погіршення транспорту органічних речовин, зменшенню парціального тиску СО2 в клітинах та ін. Найбільш поширеним і небезпечним токсикантом для рослин є двоокис сірки, фтор, хлор та їх сполуки.

Рослини здатні поглинати не тільки газоподібні та рідкі хімічні сполуки, а й різні аерозолі, в тому числі і аерозолі металів. Аерозолі, що містять метали, утворюються в основному в результаті промислової діяльності, спалювання вугілля і нафти, хімічних реакцій між газоподібними мікроелементами та розбризкування морської води і мінеральної пилу, жене вітрами з поверхні океанів і землі. Аналіз промислових димів, наприклад, показує, що вони є значним потенційним джерелом атмосферного забруднення миш’яком, свинцем, марганцем, нікелем, кадмієм, ртуттю та ін. Важкі метали, накопичуючись в різних частинах рослини, надають так само, як і газоподібні токсиканти, негативну дію на розвиток рослин і накопичення в них фізіологічно активних речовин. Крім того, накопичення важких металів в рослинах небажаний процес, оскільки в народній і науковій медицині застосовується значна кількість трав для приготування відварів, використовуваних для прийому всередину. У разі значного змісту якогось важкого металу в тій чи іншій рослині, в процесі приготування відвару більша частина його може переходити у водну фазу і тим самим потрапляти в організм людини, отруюючи його. Численними експериментами показано, що в процесі приготування відварів у водний розчин може переходити в деяких випадках від 50 до90% важких металів, наявних у вихідній рослинній сировині. Такий відвар може представляти реальну загрозу процесу життєдіяльності організму людини.

У зв’язку з цим видається актуальним і необхідним досліджувати використовувані дикорослі рослини на утримання мікроі макроелементів в якості можливих постачальників необхідних для організму людини елементів, а також на утримання пріоритетних важких металів, що завдають найбільшої шкоди організму людини.

Цікаво відзначити, що різні частини того чи іншого рослини можуть накопичувати різну кількість важких металів, що також може слугувати екологічним індикатором благополуччя навколишнього середовища.

У силу цього в даному повідомленні наводяться експериментальні дані по змісту окремих фізіологічно активних речовин і ряду металів у різних частинах деяких дикорослих рослин Красноярського краю, зібраних в екологічно благополучних районах та екологічно неблагополучних районах. В якості екологічно благополучних брали райони, віддалені від міста на 90−100 км, в якості неблагополучних — райони, розташовані в межах міста (в зоні до20−30 км від міста). В якості об'єкта дослідження служили лопух справжній і різні його частини, коріння родовика, коріння кульбаби лікарської і трава деревію звичайного.

У таблиці1 наведено зміст екстрактивних речовин в досліджуваній сировині, зібраній в обох районах — екологічно благополучному і неблагополучному.

Аналізуючи дані, представлені в таблиці1, можна відзначити, що кількість екстрактивних речовин, що витягають при переході до розчинників зі зростаючою полярністю, збільшується, а найбільша кількість екстрактивних речовин витягується водою. Окремими експериментами показано, що вода витягує з досліджуваного рослинної сировини дубильні речовини, цукру, інулін, вітаміни С і РР, водорозчинні барвники, амінокислоти. Звертає на себе увагу той факт, що вміст екстрактивних речовин, що витягають діетиловим ефіром, етилацетатом, ізопропанолом і водою, в рослинах з благополучного району перевищує вміст екстрактивних речовин, наявних в рослинах, які ростуть у неблагополучних районах краю. Слід зазначити, однак, що ці відмінності незначні, але вони перевищують систематичну помилку визначення і складають не більше 5−6% від обумовленої величини.

Таким чином, екологічно сприятлива обстановка виростання вищевказаних рослин призводить до збільшення вмісту в них фізіологічно активних речовин, що витягають усіма використовуваними нами розчинниками. Як уже зазначалося вище, екологічний стан виростання тої чи іншої рослини може позначатися на змісті в них макроі мікроелементів.

Зміст загальної золи в досліджуваному сировину та окремих макроі мікроелементів приведено в таблицях2−4.

Таким чином, екологічні умови зростання дикорослих рослин надають істотний вплив на вміст у них мікроелементів. Виявлено, що основними токсикантами серед мікроелементів є мідь, цинк, нікель, марганець, залізо, хром, свинець та кадмій, причому їх вміст у рослинах, які ростуть в екологічно неблагополучних районах краю, може перевищувати допустимі значення ГДК. Показано, що вміст міді може сягати 4 ГДК, цінка- 8, плюмбуму — 9, кадмію — 7 ГДК (вміст ртуті і миш’яку складає менее0,001 мг / кг і за цими показниками досліджувана сировина є екологічно безпечною).

Поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ)

Найбільш стійким, що відрізняється сильним канцерогенною дією на організм серед ПАВ є бенз—пірен (БАП). Він викликає рак шкіри. На частку БАП у групі ПАВ припадає понад 10%. Виявлення в об'єкті дослідження БАП вказує на присутність та інших сполук даної групи.

ПАУ містяться у вихлопних газах автотранспорту, в атмосферних викидах промислових підприємств. БАП надходить в органи і тканини рослин з атмосферного повітря через покривну тканину листових пластинок.

Загальноприйнятий фоновий рівень вмісту БАП для рослин — до 1−5 мет / кг повітряно-сухої маси сировини, ГДК у ґрунті - 20 мкг / кг. Зміст БАП у повітрі майже у всіх містах країни вище ГДК, в більшості міст в середньому в 3 рази. Рівень забруднення повітря БАП особливо підвищений в містах з підприємствами чорної, кольорової металургії, з вугледобувної та асфальтобетонної промисловістю, з котельнями, які працюють на вугіллі

Нітрати

У сільськогосподарському виробництві широко використовуються азотні добрива, які підвищують врожайність в 2−3 рази. Разом з тим, інтенсивне використання азотних добрив призводить до підвищеного вмісту нітратів у продуктах рослинництва, а також у рослинності, що виростає поблизу сільськогосподарських угідь. Це стосується і дикорослих лікарських рослин, особливо сорних і рудеральних, що виростають поблизу полів. Особливо багато накопичують нітратів рослини сім. селерових, капустяних.

В організмі рослин і людини нітрати відновлюються до нітритів, які більш ніж в 10 разів більш токсична нітратів. Нітрити при взаємодії з амінами в шлунково-кишковому тракті перетворюються в нітрозаміни, що викликають метгемоглобінемію, що володіють тератогенним, імунодепресивною і канцерогенну дію.

Допустиме добове споживання нітратів з їжею і водою не повинно перевищувати 1 мг / кг маси тіла. 8−15 г нітратів можуть бути для людини смертельною дозою. Ступінь переходу нітратів з ЛРС у водні настої і відвари становить від 63 до 72%.

Накопичення нітратів строго специфічно для кожного виду рослин.

Наприклад, подорожник великий і кропива дводомна накопичують більше нітратів, будучи нітратофіламі. Рослини, які ростуть на більш родючих ґрунтах, містять більше нітратів.

Максимальне забруднення лікарських рослин нітратами — на сільськогосподарських полях, куди вносяться мінеральні добрива, і в безпосередній близькості від них (5−10 м). Зі збільшенням відстані від полів ступінь забруднення рослин падає. Лікарську рослинну сировину, безпечну відносно нітратів, можна заготовлювати не ближче 10 м від джерела забруднення.

1.4 Біологічні фактори

Мікроорганізми є обов’язковим елементом рослинних біоценозів, основна їх роль — біодеградація рослинних залишків до органічних та неорганічних сполук, які зумовлюють родючість ґрунту.

Мікроорганізми виступають також як симбіонти рослин. Достатньо відоме значення так званих мікоризних грибів. Вони поселяються у тканинах кореня, вступають у симбіотичні взаємостосунки з вищими рослинами, посилюючи процеси всмоктування поживних речовин. Але, як і у світі тварин, багато мікроорганізмів виступають як паразити рослин, значно впливаючи на процеси їх життєдіяльності, І можуть стати причиною загибелі як окремих рослин, так і цілих рослинних популяцій. Такі мікроорганізми називають фітопатогенними

Мікроорганізми — паразити рослин поширені у дикій природі, але набувань особливого економічного значення в агрокультурі. Якщо не вживати спеціальних заходів щодо захисту рослин від фітопатогенних мікроорганізмів, то урожайність може знизитись у кілька разів. Масове поширення хвороб рослин на певній території називають епіфітотіями. Паразитуючи на рослинах, деякі мікроорганізми виділяють токсичні продукти, які можуть викликати отруєння людей та тварин.

Фітопатогенні бактерії

Фітопатогенні бактерії відносяться до кількох родів. Морфологічно — це палички, більшість видів має джгутики, деякі мають капсулу. Відомі грампозитивні та грамнегативні види. Аероби, добре ростуть на штучних поживних середовищах, часто утворюють пігментовані колонії. Характерна особливість — продукція ферментів, що руйнують тканини рослин (целюлази, пектинази, галактуроказа) або певні рослинні субстрати (хлорофілаза, тирозинсза).

Фітопатогенні бактерії роду Pseudomonas. Грамнегативні бактерії з полярними джгутиками. Викликають у рослин гнилі, плямистості, опіки. Р. solanacearum викликає судинні ураження у пасльонових. Уражується квртопля при зберіганні, перець, капуста, злакові, бобові, технічні та плодові культури. Р. sofanacearum уражає чорний паслін, викликаючи в’янення рослин.

Фітопатогенні бактерії роду Xanthomonas. Грамнегативні палички з полярними джгутиками. На поживних середовищах утворюють колонії, забарвлені у різні відтінки жовтого кольору. Часто зустрічаються на рослинах як сапрофіти. Патогенні види викликають плямистості та пухлини, уражують судинну систему рослин. Викликають бактеріози злакових, бобових, багатьох технічних культур (гомоз бавовнику, що має велике економічне значення). Часто є причиною ураження плодових дерев (цитрусові, абрикоси, персики) та овочевих культур (томати, морква, капуста й інші хрестоцвіті, буряки). Посіви маку уражуються X papavericola. Хвороба проявляється на листках та коробочках у вигляді круглих темно-сірих плям, оточених темною облямівкою. Листки скручуються і засихають. Сильно уражені рослини гинуть. Урожай різко знижується. X. сіtrі викликає ураження лопуха (рак), а X. heteroca — бактеріоз цієї рослини. X. heterocea викликає бактеріоз беладони.

Фітопатогенні бактерії родів Corynebacterium та Aphlanobacterium. Короткі нерухомі грампозитивні бактерії (афланобактерії - грамнегативні). На твердих середовищах утворюють забарвлені або незабарвлені колонії. У рослин викликають судинні ураження або пухлини. Викликають бактеріальний рак томатів, кільцеву гниль картоплі, в’янення бобових, кукурудзи. С. instdiosum викликає в’янення донника.

Фітопатогенні бактерії Інших родів

Рід Pectobacterium. Мають виражені пектинолітичні властивості Викликають мокрі гнилі (чорна ніжка картоплі).

Рід Erwinia. Викликають опіки плодових дерев з ураженням кори, паростків і квіток.

Рід Agrobacterium індукує пухлини у багатьох видів рослин. B. amyiovora уражає глід (американський опік глоду).

Рід Bacillus. Спороносні палички, часто сапрофіти, мають пектиназну активність. В. mesentericus викликає ураження квітів гарбузів, плодів кабачків, спричиняє псування картоплі при зберіганні.

Резервуаром фітопатогенних бактерій можуть бути рослини певного виду або близьких до нього видів. Відомо, що джерелом зараження можуть стати рослини-бур'яни. Передаються бактерії через насіння, вегетативні органи (бульби, живці), через розсаду. Мертві залишки хворих рослин — одне з основних джерел зараження. У ґрунті фітопатогенні бактерії досить швидко гинуть, але є види, що в ньому зберігаються, передаючись рослинам у наступних поколіннях.

Фітопатогенні мікоплазми.

Мікоплазми — окрема група прокаріотичних мікроорганізмів, які не мають клітинної стінки (Mollicutes). Це найдрібніші клітинні організми, здатні до автономного існування, за розмірами близькі до вірусів — 150- 200 нм. У рослин викликають різні хвороби, ознаками яких є зміна кольору тканин (пожовтіння листків, позеленіння пелюсток квіток), зміна морфології всієї рослини (карликовість) або окремих органів та плодів. Передаються мікоплазми комахами переносниками (цикадами), або рослинами-паразитами.

Фітопатогенні гриби

Гриби — найпоширеніша група фітопатогенів. Захворювання рослин викликають представники усіх таксономічних груп грибів. Морфологічно відомі одноклітинні та багатоклітинні гриби. Морфологічні елементи гриба — гіфи. Гіфи утворюють міцелій. Вегетативне тіло гриба має назву талом. У нижчих грибів талом одноклітинний (амебоподібна клітина без оболонки або ниткоподібний міцелій, не розділений на клітини). У вищих грибів талом багатоклітинний, Гриби розмножуються спорами; відоме статеве і нестатеве спороутворення. Спороутворення відбувається різними способами, зокрема у спеціальних органах — асках, конідіях, спорангіях.

Хітридіоміцети. Нижчі гриби. Вегетативне тіло має амебоідну форму. Нестатеві зооспори мають джгутик. Виступають як внутрішньоклітинні облігатні паразити рослин. Ураження характеризується розростанням тканин, зокрема коренів, з утворенням наростів. Уражують хрестоцвіті (кила капусти), пасльонові (рак картоплі).

Ооміцети. Нижчі гриби. Вегетативне тіло у вигляді несептованого міцелію. Їм властивий складний статевий процес розмноження з утворенням зигот — ооспор. Нестатеві спори — зооспори із джгутиком. Спори утворюються в тканинах ураженої рослини і здатні зберігатися в рослинних залишках. Уражують багато рослин, відомі хвороби сіянців капусти, буряків, гороху, хрестоцвітих під назвою «чорна ніжка

Зигоміцети. Нижчі гриби. Міцелій несептований. Зооспор не утворюють. Розмножуються зигоспорами, які утворюються внаслідок злиття гамет. До зигоміцетів відносяться мукорові гриби

чорна пліснявина). Викликають запліснявіння та загнивання коренеплодів, ягід, лікарської сировини, особливо при підвищеній вологості.

Аскоміцети. Вищі гриби. Характерна ознака — спеціальні органи розмноження (аски, сумки). До них відносяться дріжджові гриби, що широко застосовуються в біотехнологічних процесах. Представники родів Penicilium та Aspergillus можуть викликати хвороби у людей, а певні види застосовують як продуценти біологічно активних речовин (антибіотики), органічних кислот. Викликають пліснявіння насіння, харчових продуктів, лікарської сировини (зелена або чорна пліснява). Фітопатогенні види викликають дуже поширену хворобу рослин — справжню мучнисту росу. Фітопатогенна дія аскоміцетів проявляється щодо широкого кола рослин, уражуються стовбур (рак дерев), стебла, гілки, листя та плоди. Вид Claviceps purpurea викликає ураження зернівок злаків у вигляді характерних «ріжків» (житні ріжки), що утворені склероцієм гриба. Ці ріжки є сировиною для фармацевтичної промисловості, з них добувають препарати, які діють на гладеньку мускулатуру і застосовуються в акушерстві.

Базидіоміцети. Вищі гриби. їм властиве утворення спеціальних органів спороутворення — базидій. До базидіоміцетів належать усім відомі шапкові гриби. Викликають хвороби дерев (трутові гриби, опеньки) і ряд хвороб вищих рослин під назвою «головня». Уражуючи колосся злаків, вони формують особливі утворення, заповнені величезною кількістю чорних спор. Звідси народна назва цих хвороб — «сажка». Без спеціальних засобів захисту хвороба може призвести до майже повного знищення урожаю. Велику шкоду посівам різних культур наносять

Фітопатогенні віруси

Віруси, як особлива форма живого світу, були відкриті саме при вивченні хвороби рослин — мозаїки тютюну (роботи Д. Й. Івановського). Загальні властивості вірусів рослин такі ж, як і вірусів тварин — субмікроскопічні розміри, наявність одного типу нуклеїнової кислоти, відсутність бінарного поділу, абсолютний внутрішньоклітинний паразитизм, Багато вірусів рослин одержано в кристалічному вигляді. За сучасною класифікацією виділено 2 родини ДНК-вірусів і 26 родин РНК-вірусів, що уражують вищі рослини. Деякі з них за будовою віріона на ідентичні до вірусів тварин і людини — рабдовіруси, реовіруси, проте взаємозв'язку ніж вірусними хворобами рослин і тварин не встановлено.

Симптоми вірусних хвороб рослин. Хвороби рослин, спричинені вірусами, мають деякі специфічні ознаки, проте відомі вірусні ураження, які не відрізняються від хвороб, спричинених іншими агентами.

Мозаїки. Характеризуються нерівномірним, строкатим забарвленням тканин, зокрема листків та квіток, які при цьому часто деформуються. Найпоширенішими хворобами цього типу є мозаїка картоплі, тютюну, оогірків, томатів.

Жовтяниці Характеризуються рівномірною зміною природного кольору листків (пожовтіння), часто спостерігається деформація ураження личтків або всієї рослини. Найчастіше уражуються злакові та пасльонові. Ранові пухлини викликаються реовірусами. Розвиваються у місцях механічного пошкодження рослин.

Віроїди. Належать до біологічних структур, здатні до самовідтворення, але позбавлені біологічної оболонки, (існують у вигляд кільцевої молекули РНК. Віроїди передаються рослинам паразитами тлями, цикадками, клопами. Після проникнення у клітини віроїд репродукується, викликаючи порушення функцій.

Віруси передаються від рослини до рослини всередині виду, хоча відома й міжвидова передача Для багатьох вірусів резервуаром є бур’яни. Відома механічна передача інструментами при обробці ґрунту чи догляді за рослинами. Передача через ґрунт здійснюється з ґрунтовим розчином при його засвоєнні рослинами. Деякі віруси здатні зберігатися в ґрунті роками. Передача через насіння встановлена для багатьох вірусів. Вірус може зберігатися на поверхні насіння, всередині його або в клітинах зародка. Через вегетативні органи — корені, бульби, живці - передається багато вірусів, зокрема збудники хвороб картоплі. Віруси передаються також через паразитів роспин — членистоногих (тлі, цикадки, трипси, кліщі, нематоди), а також через паразитичні гриби

Прояви патогенної дії фітопатогенних організмів

Гнилі, Цей тип уражень зустрічається в органах і тканинах рослин, багатих водою. Під дією ферментів мікроорганізмів руйнуються тканини рослин з утворенням рідкуватої маси, часто з характерним запахом і гірким смаком. Уражена тканина може набувати різного кольору (біла, рожева, сіра, чорна гниль). За локалізацією розрізняють вершинні, кореневі, кільцеві, плодові, стеблові та шийкові гнилі. За консистенцією виділяють водянисті, мокрі та сухі гнилі. Викликаються грибами та бвктеріями, але не вірусами.

В’янення (вілт). Загальна хвороба рослин, що розвивається внаслідок ураження судинної системи. Спричиняється грибами (трахеомікози), бактеріями (трахеобактеріози), вірусами.

Некрози. Відмирання окремих ділянок тканин або органів. Плямистості характеризуються відмиранням паренхіматозної тканини з утворенням обмежених плям із зміненим забарвленням. Опіком називають некроз листя, гілок, пагонів, суцвіть та інших органів рослин. Викликаються грибами, бактеріями, вірусами.

Пухлини. Надмірне розростання тканин внаслідок поділу клітин з утворенням наростів називають раком рослин. Для туберкульозних пухлин характерне утворення внутрішніх порожнин — каверн. Гапи — порушення структури тканин із збільшенням клітин та міжклітинних просторів. Мають вигляд наростів, потовщень, ґуль. Викликаються грибами, бактеріями, вірусами.

Деформація органів рослин. Зміна форми ураженого органа спричиняється усіма типами фітопатогенів. Деформація листя спостерігається як кучерявість. Пагони можуть надмірно галузитися, утворюючи так звані «відьомські мітли'. Збудники — віруси та гриби. Деформація органів спричиняє зміну їх вигляду до невпізнанності, насіння при цьому не утворюється (стовбур томатів). Інколи деформується вся рослина, набуваючи карликових розмірів з великою кількістю стебел та коренів; такі рослини безплідні. Інколи листя і вся рослина набувають характерної загостреної форми, відомої під назвою «готика». Викликаються вірусами та віроїдами.

Муміфікація. Уражені плоди або насіння пронизуються міцелієм гриба, підсихають і перетворюються у щільний склероцій — своєрідну форму збереження патогена протягом зимівлі.

Нальоти і зміни поверхні. На листі, стеблі та інших частинах рослини з’являється наліт різного кольору — сірий, чорний, бурий у вигляді суцільної плівки або павутинки, що легко стирається. інколи листки ніби присипані мукою, звідси походить назва поширених хвороб рослин — мучниста і псевдомучниста роса. Спричиняється грибами. На уражених грибами частинах рослин утворюються вигнуті подушечки — пустули, що містять споро утворюючі

органи. Камедетеча (гомоз) — хвороба, пов’язана з руйнуванням оболонок клітин з виділенням густої тягучої рідини — камеді, що застигає на поверхні у вигляді напливів та крапель. Інколи на стовбурах рослин з’являються копитоподібні нарости — плодові тіла грибів, міцелій яких пронизує деревину і руйнує її. Багато патогенів — грибів, бактерій — викликають зміну кольору тканин (листя, стебел), що нагадують іржу. Віруси викликають вогнищеві зміни кольору тканин — мозаїку.

Руйнування органів рослин. Спричиняється головневими грибами. Уражені органи перетворюються у порошкоподібну масу, інколи — у пил чорного кольору.

2. Вплив заготівлі, сушіння, первинної обробки на вміст діючих речовин в ЛРС

рослина лікарський сировина заготівля

Спосіб використання лікарських рослин залежить від особливостей біологічно активних речовин, що вміщуються в рослинах. Тому потрібно враховувати, що більшість біологічно активних речовин дуже легко руйнуються і відповідно, ретельно виконувати правила заготівлі, щоб виключити можливість цих втрат.

Вміст біологічно активних речовин в різних органах рослин непостійний і залежить від філологічної фази, умов місця вирощування, часу доби, погодних умов і цілого ряду інших, менш важливих факторів.

Багато діючих речовин рослин дуже непостійні: вони швидко випаровуються, розкладаються при підвищеній температурі і під дією сонячного проміння. Атмосферні опади, навіть в такій невеликій кількості, як роса, вимивають розчинні речовини із надземних органів рослин.

Неврахування якого-небудь фактора може призвести до того, що в заготовленій лікарській сировині буде мало біологічно активних речовин, а самі рослини виявляться знищеними марно. Для попередження зникнення біологічно активних речовин із надземних факторів рослин, збирати їх необхідно тільки в суху погоду або ранком, після висихання роси, а для попередження руйнівної дії сонячного проміння — в похмурі дні або раннім ранком.

При заготівлі лікарської сировини потрібно також враховувати періоди, протягом яких в тому чи іншому органі накопичується максимальна кількість діючих речовин.

Найкраще зберігати бруньки із зрубаних дерев на лісосіках. При цьому значно скорочуються витрати праці і не пошкоджується крона дерев. В інших випадках гілки для заготівлі бруньок зрізають гострим секатором. Листя дерев і кущів заготовляють переважно в період цвітіння, іноді під час дозрівання плодів, і тільки у деяких видів, зразу ж після розпускання або в іншу пору року. Звичайно їх збирають з нижньої і середньої частини пагонів (рідше, коли потрібні)молоденькі листочки, з верхньої.

Листки, які пошкоджені комахами і заражені хворобами, не використовують. Листя також збирати краще на лісозаготівлях. Трав’янисті рослини заготовляють переважно під час цвітіння. Їх зрізують ножицями на висоті 5−10 см. від поверхні ґрунту, а в густих заростях — косять. В рослин дерев’яніючими в нижній частині пагонами, звичайно використовують тільки верхівки. Іноді збирають тільки листя трав’янистих рослин.

2.1 Особливості заготівлі сировини різних рослинних органів

Бруньки збирають рано навесні, як правило, у березні — квітні, коли почався їх ріст і вони набубнявіли, але ще не лопнули. Збирають їх різними способами: соснові бруньки зрізають із «коронкою», березові бруньки зазвичай збирають при заготівлі віників шляхом обдирання гілок; бруньки з тополі обережно знімають з гілок, натискуючи на бруньку в напрямку від верху до низу.

Кору збирають в період руху соку (у цей період кора легко відділяється від деревини). Її збирають з молодих гілок і стовбурів. Щоб кора легко знімалась, на стовбурі роблять поздовжні і поперекові надрізи ножем з дуже гострим кінцем на відстані 20—25 см один від одного. Від верхнього надрізу проводять 2—3 надрізи поздовж. Смужки кори, що утворились, відтягують до нижнього кільця, не доводячи до нього. У такому вигляді смужки кори залишають на деякий час для підв'ялювання, після чого їх здирають.

Квітки збирають залежно від термінів цвітіння кожного виду рослин, переважно до початку перецвітання. Здебільшого їх збирають руками, іноді цілі суцвіття (наприклад цмин, липа), або тільки квіткові кошики з квітконосами (наприклад ромашка). У деяких видів рослин збирають частини квіток або суцвіть (наприклад, волошка — тільки лійкоподібні квітки).

Листя зривають руками перед початком або під час цвітіння рослини, не порушуючи росту самої рослини. Листя має бути чистим, непошкодженим, зеленим. Листя общипують руками, з черешком, без черешка або з його частиною залежно від виду сировини. Деякі дрібні листки збирають разом з гілками або цілу траву з подальшим обриванням або обмолотом її після сушіння (наприклад, мучниця). Якщо сировиною є прикоренева розетка (наприклад, блекота чорна), то її зрізають ножем, не пошкоджуючи коренів. У великих трав’янистих рослин (наприклад, беладонна) з парних листків збирають тільки найрозвиненіші великі листки.

Трави починають збирати з травня, перед початком або під час цвітіння. Надземні частини (листоносні та квітконосні стебла) зрізають ножем або ножицями на рівні нижніх листків. Оголені стебла залишають. Із деяких рослин зрізають або відламують тільки верхівки, які цвітуть (полин, кропива собача, звіробій та ін.), завдовжки 10—15 см та бічні гілочки. Неприпустимо виривати рослину з підземними частинами, якщо ця рослина багаторічна. Багатотонажні заготівлі проводять під час косіння косою або сінокосилкою. Врожай рослин, які культивуються, також збирають сінокосилками.

Плоди збирають у різні терміни, в період їх повного достигання, який визначають за зовнішнім виглядом рослини: чорницю і малину — у липні—серпні, шипшину — у вересні—жовтні і т. ін. Плоди зривають руками (без плодоніжок) уранці або ввечері, оскільки зірвані у спеку плоди швидше псуються. Зіпсовані і пошкоджені плоди слід викидати. Сухі плоди і насіння трав’янистих рослин збирають, зрізаючи надземні частини серпом або ножем.

Корені, кореневища, цибулини і бульби збирають навесні або здебільшого восени, після припинення руху соків у рослині, коли вся надземна частина її починає в’янути. Сировину викопують штатами, очищають від землі і миють у проточній воді. В умовах культури збирання підземних органів механізований (наприклад, кореневища з коренями валеріани). Деякі корені для подальшого зберігання очищують від кори (наприклад, кореневища аїру, корені алтеї тощо). Усі надземні частини рослин можна збирати лише в суху погоду (коли на них висохне ранкова роса) протягом усього дня (до появи вечірньої роси). Підземні частини можна викопувати і під час дощу, оскільки їх вводиться перед сушінням мити. Насіння збирають тільки достигле, ціле, не пошкоджене комахами. Очищене від пилу і домішок, насіння злегка підсушують на відкритому повітрі, щоб запобігти запліснявінню. Зібране листя, квітки, соковиті плоди тощо кладуть насипом у кошики; траву, кору, корені висипають у мішки, щоб запобігти і самозігріванню вологої маси сировини, їх не слід залишати на ніч у тарі. Основними показниками якості лікарської рослинної сировини згідно з АНД є: кількість БАР, вологість, подрібнення, кількість нестандартних частин, органічні домішки, мінеральні домішки, які визначають у відсотках. Причини браку — порушення фази розвитку рослини під час збирання сировини; вміст несировинних частин рослини, домішок інших рослин; забруднення сировини землею, піском тощо, пошкодження шкідниками, зміна кольору, запаху.

2.2 Первинна обробка та її вплив на вміст діючих речовин в ЛРС

Надземні органи рослин сушать зразу ж після збирання. Перед тим лікарську сировину очищають від по сторонніх часточок, знищують раптові інші види рослин, різноманітне сміття, непотрібні і пошкоджені комахами і хворобами листя, квіти, стебла і плоди.

Мити сировину в абсолютній більшості випадків небажано, оскільки при цьому вимиваються деякі біологічно активні речовини і лікарські рослини втрачають свою цінність. Щоб сировина була чистіша, надземні органи краще збирати через декілька днів після дощу, коли пилюка і інші осівши із повітря частини будуть змиті, а концентрація біологічно активних речовин відновлюється і досягає максимального рівня. Слід врахувати, що близько міст і промислових центрів нерідко випадають дощі, які містять шкідливі речовини. Тому на вулицях міст і в полезахисних полосах на полях, де дерева іноді спеціально збризкують хімікатами, лікарську сировину заготовляти не варто.

Клубні, цибулини, коріння і кореневища попередньо очищають від грунту. Якщо грунт сухий і легко струшується, слід відмовитися від миття їх у воді. Якщо корені і кореневища зовсім немов на мити (оскільки із них легко вимиваються швидкорозчинні діючі речовини, або легко розбухають і темнішають полісахариди), їх очищають шляхом зшкрябування верхнього слою ножем. В інших випадках коріння і кореневища тільки полочуть в холодній воді. Чим вона холодніша, тим менше розтворяються і вимиваються активні речовини.

Тонке коріння і кореневища перед сушкою злегка підв'ялюють, а товсті розрізають і розкладають на частини, а потім уже підв'ялюють. Деякі клубні і особливо цибулини на короткий час погружають в кип’ячу воду, що перешкоджають їх наступному проростанню.

2.3 Сушіння ЛРС

Особливо негативно на лікарську сировину діють плісняві грибки і гнилі бактерії. Тільки швидке сушіння сировини дозволяє зберегти її від плісняви і загнивання. Деякі біологічно активні речовини (особливо алкалоїди і глікозиди) швидко випаровуються із рослин, тому зберігаючи їх лікарську сировину необхідно швидко висушити.

Існує два способи сушіння лікарської сировини — природній і штучний. Природнє сушіння проходить під дією природніх факторів: тепла і руху повітря. Чим сухіше повітря і швидше відноситься воно від рослин, розкладених на сонячному, гарно провітрюваному місці. Але оскільки біологічно активні речовини руйнуються під дією прямого сонячного проміння, лікарські рослини сушать в тіні.

Для прискорення сушіння сировини її розміщують на спеціальних настилах, підстилках і т.д., щоб застерегти поступлення вологи із грунту. Для забезпечення вільної циркуляції повітря рослини розкладають рихлим слоєм товщиною не більше 1−2 см і періодично перемішуючи їх. Дуже швидко висихають рослини, які зв’язані невеликими пучками і підвішені в місцях з хорошою природною вентиляцією — під спеціальними навісами, на горищах і в добре провітрюваних приміщеннях. Необхідно ретельно слідкувати, щоб в процесі сушіння волога (наприклад дощ) не попадала на рослини. Підмокла сировина темніє і втрачає значну частину діючих речовин. Зміна кольору сировини під впливом вологи і інших причин частіше за все вказує на його непридатність.

Підсушені в день частини рослин для запобігання попадання на них роси, на ніч необхідно забрати в закрите приміщення. Природне сушіння частіше всього застосовують при висушуванні дрібних або тонких частин рослин: трав, листя дерев, кущів, квітів, тонкого коріння, кореневища і тонкої кори. Штучне сушіння застосовують або для дуже швидкого висушування, або для крупних частин рослин, які віддають вологу з великими труднощами. Частіше до нього прибігають і при сушінні сировини, яка зберігає велику кількість алкалоїдів або глікозидів, а також у випадку, якщо ці речовини зберігаються в невеликій кількості, але показують лікарські властивості всієї рослини.

Крупні частини рослин — кора, кореневища і особливо клубні, цибулини і соковиті плоди часто взагалі неможливо висушити в природних умовах. В сиру погоду всі види лікарської сировини приходиться сушити в штучних умовах. Штучне сушіння проводять в спеціальних сушильних шафах, а при їх відсутності - в російських печах і духовках. Необхідно тільки ретельно слідкувати, щоб температура не піднімалася вище вказаної для кожної сировини межі., в іншому випадку вона буде зіпсована. Необхідна також хороша вентиляція для видалення вологого повітря. В лісових господарствах штучне сушіння лікарських рослин можна проводити в шишко сушках. Комбіноване сушіння об'єднує обидва способи. Їх комбінація для деяких лікарських рослин дає найкращий ефект.

Спочатку сировину підсушують на відкритому повітрі, де видаляється велика частина вологи, а потім досушують в спеціальних сушках, духовках, печах та ін. при температурі 40 — 600С. Так роблять з тими частинами рослин, яким потрібна попереднє миття (коріння, кореневища, клубні і ін.) із деякими видами плодів. До комбінованого сушіння звертаються і в тих випадках, коли із звичайної лікарської сировини потрібно видалити велику кількість води. Правильно висушена лікарська сировина повинна зберігати свій природній колір.

Сушіння вважається завершеним, коли кора, стебла, коріння і кореневища легко ломляться в руках, квіти, трав’яні пагони і листя перетирається в порошок, сухі плоди і насіння видають шороховий звук під час пересипання, а ягоди не злипаються.

3. Законодавчі норми зберігання ЛРС в Україні

Згідно з наказом МОЗ України від 16.03.1993 р. № 44:

4.1.1.До числа лікарських засобів, які вимагають захисту від світла, належать: антибіотики, галенові препарати (настойки, екстракти, концентрати з рослинної серовини), рослинна лікарська сировина, органопрепарати, вітаміни та вітамінні препарати, кортикостероїди, ефірні масла, жирні масла, дражировані препарати, солі йодистота бромистоводної кислот, галенозаміщені сполуки, нітро та нітрозосполуки, нітрати, амінота амідосполуки, фенольні сполуки, похідні фенотіазина. Найчастіше вживані в аптечній практиці лікарські засоби цієї групи подані в додатку № 1.

4.1.2. Лікарські засоби, які потребують захисту від дії світла, слід зберігати в тарі з світлозахисних матеріалів (скляній тарі оранжового скла, металічній тарі, упаковці з алюмінієвої фольги або полімерних матеріалів, забарвлених в чорний, коричневий або оранжевий колір), у темному приміщенні або в шафах, пофарбованих усередені чорноб фарбою і з щільно підігнаними дверцями або в щільно збитих ящиках з щільно припасовоною кришкою.

4.2.1. До лікарських засобів, які вимагають захисту від дії вологи, належать: гігроскопічні речовини та препарати (наприклад, ацетат калію, сухі екстракти, рослинна лікарська сировина, гідролізуючі речовини, солі азотної, азотистої, галагеноводневої і фосфорної кислот, солі алкалоїдів, натрієві металоорганічні сполуки, глікозиди, антибіотики, ферменти, сухі органопрепарати, лікарські речовини, які характеризуються за фармакопейною статтею як такі, що дуже легко розчинаються у воді, а також лікарські речовини, вміст вологи яких не повинен перевищувати рівень, установлений Державною фармакопеєю та іншою нормативно-технічною документацією (додаток № 2)).

4.3.1. До числа лікарських засобів, які вимагають захисту від звітрювання, належать:

· власне леткі речовини, які найчастіше застосовуються в аптечній практиці (наведені в додатку № 3);

· лікарські препарати, що мають леткий розчинник (спиртові найстойки, рідкі спиртові концентрати, густі екстракти);

· розчини та суміші летких речовин (ефірні масла, розчини аміаку, формальдегіду, хлористого водню понад 13%, карболової кислоти, етиловий спирт різної концентрації та інші);

· лікарська рослинна сировина, яка містить ефірні масла;

· лікарські препарати, які містать кристалізаційну воду — кристалогідрати (додаток № 4);

· лікарські речовини, які розкладаються з утворенням летких продуктів (йодоформ, перекис водню, хлорамін Б, гідрокарбонат натрію);

· лікарські речовини з установленим нормативно-технічною документацією нижнім рівнем вмісту вологи (сульфат магнію, парааміносалицилат натрію, сульфат натрію та інші);

4.9. Особливості зберігання лікарської рослинної сировини

4.9.1. Лікарська рослинна сировина повинна зберігатися в сухому, доре вентильованому приміщенні, в чистій сухій, без сторонніх запахів та однородній для кожної партії сировині тарі, в аптеках — скляній, металічній, в ящиках з кришкою, на складах (базах) в паках, мішках паперових багатошарових або тканинних, ящиках. Для пакування фасованої лікарської рослинної сировини використовуються пачки картонні, пакети поліетиленові, паперові, обгортки паперові, контурні сотові упаковки.

Оптимальні умови для зберігання лікарської рослинної сировини температура (18−20 град. С), вологість повітря — (30−40%).

4.9.2. В складських приміщеннях сировина повинна зберігатися на стелажах, які встановлюються на віддалі не менше 15 см від підлоги. Оптималні умови для штабелювання — не більше 2.5 м — для ягід, насіння, бруньок, не більше 4 м — для листя, квіток, трав, більше 4 м — для інших видів сировини. Штабель повинен бути розміщений від стін на віддалі не менше 25 см, проміжки між штабелями не менше 80 см.

4.9.3. На кожному штабелі повинна бути етикетка розміром (20*10) см з вказівкою назви сировини, підприємства-відправника, року і місяця заготівлі, номера партії, дати недходження для рослин, що містять серцеві глікозиди, дані про біологічну активність.

4.9.4. Лікарські рослини містять комплекс різноманітних природних речовин. Кількісна перевага деяких з них в рослині передбачає особливі умови зберігання лікарської рослинної сировини. Перелік сировини, класифікованої за групами, зберігання та в залежності від характеру і властивостей діючих речовин, наведений в додатку № 9.

4.9.5. Лікарську рослинну сировину, яка містить ефірні масла, зберігають ізольовано в добре запакованій тарі.

4.9.6. Деякі гігроскопічні трави, листя та плоди необхідно зберігати в скляній або металевій тарі герметично закупореній і, при необхідності, залитій парафіном (наприклад, листя наперстянки та інші).

4.9.7. При зберіганні лікарської рослинної сировини, що вміщує поживні речовини, для запобігання псуванню її амбарними шкідниками, рекомендуться розташовувати в місцях зберігання флакон з хлороформом, в корок якого вставлено трубочку для звітрювання парів хлороформу. Хлороформ додають у міру його звітрювання.

4.9.8. Готові лікарські рослинні збори зберігають в аптеках та на аптечних складах (базах), дотримуючись загальних правил.

4.9.9. Особливу увагу при зберіганні слід приділяти лікарській рослинній сировині, яка містить серцеві глікозили для якої Державною фармакопеєю встановлено більш суворі терміни зберігання та повторного переконтролю на вміст біологічної активності.

4.9.10. Отруйну та сильнодіючу лікарську рослинну сировину зберігають в окремому приміщенні або в окремій шафі під замком.

4.9.11. Лікарська рослинна сировина підлягає періодичному контролю згідно вимогами Державної фармакопеї.

Трава, корені, корневища, насіння, плоди, які втратили нормальне забарвлення, запах та необхідну кількість діючих речовин, а також уражені пліснявою, попсовані амбарними шкідниками в залежності від рівню ураження або бракують, або після переробки використовують.

4. Фактори, що впливають на вміст діючих речовин в ЛРС при зберіганні

4.1 Біологічні фактори

Вплив комах, павукоподібних та інших

Лікарська сировина є середовищем існування різних живих організмів. Воно ж, у більшості випадків, служить їм їжею. Найбільш небезпечними для нього при зберіганні, є всілякі кліщі, жуки, личинки метеликів, в тому числі і молі, а також гризуни. Кліщі - дрібні павукоподібні, іноді погано або зовсім непомітні неозброєним оком. У сприятливих умовах надзвичайно швидко розмножуються, даючи протягом сезону кілька (часом до десятка) поколінь потомства.

Такими умовами є вологість вище 14−15% і температура навколишнього середовища 18- 25 ° C. При більш низькій температурі і меншій вологості розвиток кліщів призупиняється, або зовсім припиняється. При температурі нижче 7 ° C вони впадають «в сплячку», а при температурі вище 30- 35 ° C більшість з них гине. За рахунок швидкого розвитку популяції, незважаючи на свої малі розміри, кліщі можуть дуже серйозно зашкодити лікарську сировину, частково перетворюючи її в порошок, частково забруднюючи випорожненнями. Крім того, продукти їх життєдіяльності і залишки загиблих кліщів можуть бути причиною алергічних реакцій. Жуки різних видів зустрічаються в місцях зберігання лікарської сировини майже повсюдно.

Найбільш небезпечними з них є амбарний довгоносик, що вражає насіння і зернові, точильник хлібний. Вони прогризають коріння і залишають в них павутину, личинок і екскременти, а також деякі види хрущака, що поїдає все підряд. Личинки метеликів і молі також можуть завдати лікарському сировини серйозні пошкодження. Найбільш небезпечні з них ягідна моль і зернова міль. Особливо часто личинки пошкоджують плоди. Прогризаючи лікарські ягоди, вони обплутують їх павутиною, забруднюють своїми екскрементами, перетворюючи сировину в непридатні для використання грудки. Гризуни (щури і миші) можуть завдати виняткову шкоду. Вони поїдають ягоди, зерна, насіння і багато коріння. Вони прогризають і псують тару, забруднюють сировину своїми екскрементами.

Мікробне псування ЛРС

Лікарська рослинна сировина більшою мірою, ніж синтетичні лікарські засоби, піддається мікробній контамінації і псуванню. Це пов’язано з тим, що мікроби величезною кількістю потрапляють на різні частини рослини з ґрунту, повітря і використовують рослинний організм як живильне середовище, багате вуглеводами, білками, жирами. Процес заготівлі рослинної сировини (сушіння, консервування) впливає на кількість мікробів у сировині та їхню активність.

Навіть при дотриманні норм і правил заготівлі лікарських рослин на коренях залишається мінімальна кількість грунту, яка містить мікроби, на листках і квітках присутні мікроорганізми повітря. Мікроорганізми є обов’язковим елементом рослинних біоценозів, основна їх роль — біодеградація рослинних залишків до органічних та неорганічних сполук, які зумовлюють родючість ґрунту.

В аптечних умовах рослинна сировина зберігається, як правило, у здрібненому вигляді. Це значно збільшує поверхню матеріалу і сприяє додатковій мікробній контамінації, а отже, і небезпеці її псування. Частіше псуються плоди, ягоди, кореневища, багаті цукристими речовинами. Більш тривкі до псування сухе листя, кора, корені. При порушенні правил зберігання (сире, непровітрюване приміщення, наявність комах) мікроби не тільки тривалий час зберігаються, але і розвиваються, викликаючи істотні зміни в лікарській сировині.

Ознаки мікробного псування сировини: зміна кольору і консистенції, поява невластивого запаху, пліснявіння, загнивання. Уражена сировина непридатна до вживання, оскільки в ній знижується вміст діючих речовин, і вона втрачає фармакологічні властивості.

4.2 Фізико-хімічні фактори

Серед цих факторів найбільш істотний вплив температури. Слід розрізняти зберігання при знижених температурах вище 0 ° і зберігання при температурах нижче 0 °. Температура нижче 0 ° викликає підмерзання клітин, в результаті чого настає руйнування її плазмової структури. У клітці після відтавання розвиваються автолітичні процеси, які призводять до розпаду діючих речовин.

Отже, ЛРС можна зберігати при зниженій температурі, але абсолютно неприпустимим є його підмерзання Істотний вплив на якість ЛРС при зберіганні надає повітряне середовище. Кисень повітря, вступаючи в хімічну взаємодію з різними речовинами, викликає їх окислення. При слабкому обміні повітря виділяються при окислюванні тепло і волога, накопичуючись в масі сировини, можуть призвести до його самозігріванню, створюючи тим самим умови, сприятливі для розвитку мікроорганізмів і пов’язаної з цим псування сировини. Тому при зберіганні сировини необхідно за допомогою природної або штучної вентиляції забезпечувати постійний обмін повітря, завдяки якому будуть видалятися волога і тепло.

Важливою умовою збереження ЛРС є його вологість. Неприпустимо приймати на зберігання сировину з підвищеною вологістю, так як це може призвести до повного псування ЛРС за рахунок саморозігрівання, злежування і гниття. Для правильного зберігання ЛРС, що надійшла з нормальною вологістю, необхідно контролювати вологість і температуру повітря, вогкість підлоги і стін приміщення для зберігання. Провітрювання є доцільним, якщо зовнішнє повітря більш сухий, ніж повітря на складі.

Підвищення вологості ЛРС при зберіганні призводить до втрати діючих речовин, особливо глікозидів і алкалоїдів. Найбільш піддані негативному впливу підвищеної вологості такі види ЛРС, як квітки і підземні органи.

Під впливом прямих сонячних променів відбувається розкладання пігментів (хлорофіл, каротиноїди, антоціани) рослин і як наслідок цього зелені частини рослин вицвітають або буріють, зникає яскраве забарвлення квіток, а сировину втрачає товарний вигляд. У темряві створюються сприятливі умови для розвитку різних шкідників. Враховуючи це, необхідно, щоб приміщення, призначені для зберігання ЛРС, обов’язково мали достатнє природне освітлення, але не допускається попадання на сировину прямих сонячних променів.

Більшість ліків схильне хімічному розкладанню. Один із наслідків розкладання полягає в тому, що з плином часу фармакологічна активність лікарського препарату зменшується. При розкладанні можуть змінюватися фізичні властивості лікарського препарату, наприклад забарвлення; можуть також з’являтися шкідливі для організму людини продукти розкладання, що представляє серйозну небезпеку.

5. Захист ЛРС

Провітрювання і оберігання сировини від підвищеної вологості, під постійним наглядом, необхідно в кожному разі. До профілактичних заходів в боротьбі з гризунами відноситься ретельне закладення їх нір і ходів, а також прибирання в приміщенні всякого сміття і непотрібних речей. Поряд із заходами профілактики, слід постійно знищувати з’явившихся, тим не менш, шкідників. До подібних заходів відносяться дезінсекція приміщень.

Дезінсекцію приміщень, заражених шкідниками, слід проводити газової обробкою, хоча можлива і волога обробка. При газовій обробці приміщення обкурюють яким-небудь отруйним газом (хлорпікрин, дихлоретан), ущільнивши попередньо всі щілини. При вологій обробці обприскують приміщення і стелажі концентрованими розчинами їдкого натру або вапняно-гасової емульсією. (При дезінсекції, зрозуміло, лікарську сировину з приміщення повинно бути видалено).

Сировину для дезінсекції слід нагрівати в сушарці (або духовці) протягом години при температурі 50- 60 ° C, яка вбиває шкідників, потім мертві личинки відсіюють.

У боротьбі з гризунами використовують їхніх природних ворогів: кішок, собак — крисоловок, їжаків. Їх ловлять також капканами або пастками.

У боротьбі з шкідниками лікарської сировини велике значення мають заходи профілактики. Необхідно утримувати приміщення в чистоті, періодично проводити побілку вапном, якщо це зберігання великих кількостей сировини (в домашніх умовах не актуально).

В аптеках при зберіганні дрібних партій сировини в банки поміщають вату, змочену хлороформом.

III.

Висновок

З точки зору споживчих властивостей лікарських препаратів становить інтерес вплив факторів зовнішнього середовища, які впливають на них в процесі виробництва, транспортування і зберігання.

Знання механізму і швидкості протікання хімічних процесів, що відбуваються при зберіганні, транспортуванні та експлуатації лікарських препаратів, дає можливість усувати або сповільнювати хід хімічних реакцій, а отже, збільшувати термін придатності, підвищуючи стабільність лікарських речовин.

Термін придатності - тривалість зберігання лікарського препарату, протягом якого він зберігає фізико-хімічні, фармакологічні та терапевтичні властивості без змін. Термін придатності регламентується державною фармакопеєю. Для більшості ЛРС термін придатності від 2 до 5 років.

Отже, варто відзначити такі висновки:

1) Розкрито основні фактори, що впливають на динаміку та накопичення лікарських речовин у лікарських рослинах, а також їх взаємозв'язок:

2) Доведено, що не можна виділити дію одного фактору без урахування впливу інших.

3) Розкрито вплив зовнішніх чинників довкілля на вміст діючих речовин в ЛРС

4) Розкрито значення часу збирання та сушіння як завершального етапу динаміки лікарських речовин: він має вирішальну роль у завершенні руху потрібних для використання у фармацевтичній галузі лікарських речовин і визначальну роль для якості сировини.

5) Узагальнено знання про вплив зовнішніх факторів на вміст діючих речовин в ЛРС.

Література

1. Ковальов В. М. Фармакогнозія з основами біохімії рослин / В. М. Ковальов, О. І. Павлій, Т. І. Ісакова; Вид-во НФаУ, МТК-книга, 2004. — 704 с.

2. Бобкова І. А. Фармакогнозія: підручник / І. А. Бобкова, Л. В. ВАрлахова, М. М. Маньковська; Медицина, 2010. — 512 с.

3. Гродзінський А. М. Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Гродзінський А. М.; Голов. ред. УРЕ, 1991. — 544 с.

4. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія: підручник для студ. вищ. мед. навч. заклад / М 42 За редакцією В. П. Широбонова / Видання 2-е. Вінниця: Нова Книга, 2011. 952 с.

5. Ефремов, А. А. Влияние экологических факторов на химический состав некоторых дикоростущих растений красноярского края А. А. Ефремов, Н. В. Шаталина, Е. Н. Стрижева, Г. Г. Первышина // Химия растительного сырья. — 2002. — № 3. — С. 53 — 56.

6. Наказ МОЗ України від 16.03.1993 р. № 44

7. Закон України «Про лікарські засоби»

8. Государственная фармокопея СССР // Москва. Медицина. 1968. — 1080 с.

9. Мікробіологія: Підручник для вищих навчальних закладів / І.Л. Дикий, І.Ю Холупняк

Додатки