Безробіття

[Введите текст]

ВСТУП

Праця і земля — два основні джерела багатства, два основні фактори зростання виробництва, бо всі інші фактори — капітал, організація, інформація — це справа рук і розуму людини. Тому суспільство на всіх етапах розвитку цікавило питання про ефективність використання робочої сили.

На жаль, явище безробіття не оминуло України, і ми це добре відчуваємо в сьогоднішні дні, спостерігаючи бідних людей, зростання злочинності та економічний спад в цілому. Особливо актуальне питання безробіття сьогодні, в час економічної кризи.

Зниження безробіття стало однією з головних проблем, з яким зіткнулось суспільство. Як уникнути безробіття? Як пом’якшити його удари? Від вирішення цих питань залежать соціальний мир і добробут населення. Від них залежить матеріальна і моральна стійкість людини, можливість її соціального просування, задоволеності, процвітання, щастя.

Актуальність теми визначається неминучістю безробіття у сучасній ринковій економіці та необхідністю вживання заходів щодо усунення та згладження негативних наслідків безробіття. З одного боку, безробіття вважається стимулятором активності працюючого населення, з іншого боку — великим суспільним горем. Усі країни докладають чимало зусиль для подолання безробіття, але ще жодній з них не вдавалося ліквідувати його повністю.

Предмет дослідження — соціально-економічні проблеми та наслідки безробіття.

Об'єкт дослідження — безробіття, як економічне явище з негативними наслідками.

Методи дослідження: використані загальнонаукові методи пізнання: індукція, дедукція, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування — для поширення економічного змісту категорії безробіття, виявлення умов, причин, факторів, нових форм безробіття; системно-структурний підхід — для визначення характеристик та тенденцій безробіття, динаміки його змін у зв’язку з системною кризою, структурними перетвореннями, зовнішнім фактором; угрупування — для виявлення типів безробіття; створення схем взаємозв'язку економічних явищ.

Мета даної роботи — розкрити, що таке безробіття, звідки воно береться, які його види та соціально-економічні наслідки, що говорять відомі економісти про його виникнення та методи запобігання, зробити висновки як уникнути безробіття на основі історичного досвіду.

Завдання роботи полягає в систематизації умов і причин виникнення і поширення безробіття, виявленні особливостей, форм, тенденцій безробіття і його соціальних наслідків, визначенні напрямків державної політики регулювання зайнятості і скорочення безробіття в сучасних умовах економіки.

На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була притаманна повна зайнятість всього працездатного населення общини і одночасне перенаселення окремих територій; звідси постійна боротьба племен за територію. При рабстві була присутня повна зайнятість рабів усіх рабів і відносне перенаселення вільних громадян, частина яких ставала колоністами або воїнами, а їх основним призначенням було поповнення армії рабів. При феодалізмі існувало абсолютне і відносне аграрне перенаселення, частина людей становила прихований надлишок, деякі з них займалися промислами на «великій дорозі», інші поповнювали військо, призначенням якого було завоювання нових земель. В умовах частого капіталізму на індустріальному етапі його розвитку, при пануванні ринкових відносин виникло нове соціально-економічне явище — армія безробітних.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ ТА ВИДИ БЕЗРОБІТТЯ

1.1 Сутність безробіття

безробіття страхування суспільство У реальному житті в ринковій економіки «повна зайнятість» постійно супроводжується безробіттям.

Безробіття — це частина працездатного населення, тимчасово або постійно втратив роботу.

Попит на робочу силу залежить від величини капіталу, що витрачається на робочу силу, або змінного капіталу. Відносне скорочення цього капіталу спричиняє відносне скорочення попиту на робочу силу. Накопичення капіталу веде до втягування все меншої додаткової робочої сили.

Зростання технічної будови, що охоплює нові капітали, поширюється і на старі, раніше які капітали. Кожен капітал з плином часу повинен бути оновлений, так як всі елементи основного капіталу, в кінці кінців, зношуються. Але при оновленні старого капіталу його технічна будова зазвичай не залишається незмінною, вона підвищується. Це веде до абсолютного скорочення попиту на робочу силу, до витіснення з виробництва частини раніше зайнятих робітників.

Освіта і зростання безробіття являє собою специфічний закон народонаселення. Суть закону народонаселення полягає в тому, що наймана робоча сила, сприяючи зростанню прибутку, створює джерело для накопичення капіталу, останній же — через механізм росту технічної будови капіталу — породжує промислову армію безробітних. У зв’язку з цим безробітні представляють собою відносне перенаселення. Робоча сила стає надмірною по відношенню до попиту, висунутій на неї. Це зовсім не означає, що є абсолютний надлишок населення.

Таким чином, промислова резервна армія є породженням накопичення капіталу до умов ринкової економіки.

При безробіттю частина активного населення не може знайти роботу, стає «зайвим» населенням — резервною армією праці.

Поява в Україні масового безробіття зумовлено, передусім, самим фактом постійного і істотного зростання числа людей, які втратили і не можуть знайти регулярну оплачувану роботу.

Як відомо, зростання безробіття пов’язане з необхідністю зниження витрат виробництва. Теоретично цю проблему підприємства можуть вирішувати скорочуючи частину працівників, або зменшуючи оплату праці. У першому випадку положення працівників, що залишилися погіршується незначною мірою, оскільки зниження реальної зарплати зазвичай носить помірний характер. Але відразу ж і швидко починає рости безробіття. У другому випадку майже всі зайняті страждають від скорочення реальної заробітної плати, зате безробіття набуває уповільнений характер. Воно формується порівняно плавно і має менші масштаби.

Важливо підкреслити, що до безробітних зазвичай відносять не тільки звільнених з різних причин, а й осіб, добровільно залишили роботу і роблять спробу знайти нову. Структура безробіття відповідно до її причин включає чотири основні категорії робочої сили: втратили роботу в результаті звільнення; добровільно залишили роботу; прийшли на ринок праці після перерви; вперше прийшли на ринок праці. Співвідношення цих категорій залежить, перш за все, від фази економічного циклу.

Існує кілька концепцій, котрі тлумачать феномен безробіття. У марксистській теорії її зазвичай пов’язують з процесом накопичення капіталу, при якому потреба в живій праці (змінному капіталі) зростає повільніше, ніж у машинах і обладнанні (постійному капіталі). У західній економічній науці панує точка зору, відповідно до якої безробіття в своїй основі відбиває економічну доцільність використання ресурсів, подібно до того як, скажімо, ступінь завантаження виробничих потужностей відображає доцільність і ефективність використання основного капіталу. Про це каже так званий природний рівень безробіття, який відбиває структурні диспропорції на ринку праці (між структурою попиту та пропозиції робочої сили за кваліфікацією, демографічним, географічним та іншим критеріям). До природною безробіттю відносять також так зване фрикційне безробіття, пов’язане головним чином з добровільним переходом працюючих з однієї роботи на іншу і з сезонними коливаннями в попиті на робочу силу.

Під структурним безробіттям розуміється безробіття, викликане невідповідністю структури попиту та пропозиції робочої сили. Циклічна безробіття відображає стан економічної кон’юнктури в країні і перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї у зв’язку з цим.

Всі форми безробіття можна об'єднати у дві групи — природне безробіття і вимушене. До природною безробіття відносяться ті форми, які супроводжуються довготривалою рівновагою ринку робочої сили, до вимушеної - форми, що існують крім природного і підвищують загальний рівень безробіття. 1, c.10]

1.2 Причини безробіття

Щоб пояснити причину безробіття, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для працюючого населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості.

Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій технічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше були ним зайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили, порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює, так звану, промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Утворення й зростання промислової резервної армії праці є специфічним законом народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу.

Англійський економіст Т. Мальтус у своїй праці «Досвід про закон народонаселення» доводить, що людство на планеті розмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому, з часом, певна частина людей залишається без засобів існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості.

Насправді ж «надлишок» працездатного населення є відносним, тобто, воно є надлишком лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує «надлишку» робочої сили і зникає таке соціальне явище.

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

Існує багато різних теорій щодо функціонування ринку праці і виникнення безробіття. Загалом можна виділити три основні напрями у поясненні феномена безробіття: одні теорії, згідно з якими безробіття залежить від надто високої заробітної плати; другі - що воно залежить від надто низького попиту; треті намагаються пояснити тим, що ринок праці негнучкий і ускладнює встановлення рівноваги між попитом і пропозицією.

Першим поясненням, яке домінувало серед економістів до кейнсіанського прориву в 30-ті роки XX ст., було так зване класичне пояснення. З цієї точки зору безробіття викликане високою заробітною платою. Якщо остання піднімається вище рівня, коли всі ті, хто шукає, знаходить роботу, то виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Ця ситуація проілюстрована на рис. 1.1.

На рис. 1.1 видно, що ринок праці розглядається так само, як і інші ринки. Якщо ціна на товари вища за рівноважну, виникає перевищення пропозиції. Безробіття розглядається як перевищення пропозиції робочої сили, яке, у свою чергу, зумовлює зміни рівня заробітної плати. Тоді ліками проти безробіття буде зниження заробітної плати до рівня рівноваги.

Рисунок 1.1 — Класичне безробіття Крива пропозиції робочої сили відхиляється вгору. Це означає, що за більшу зарплату наймані робітники можуть працювати більше. Крива попиту відхиляється вниз, а це означає, що роботодавці наймають на роботу менше людей із зростанням заробітної плати.

Вихідним пунктом для пояснення причини нахилу кривої попиту і пропозиції є міркування про граничні величини. Якщо працюючі за наймом розуміють, що додатковий трудовий вклад веде до вищих граничних витрат у формі пожертвуваного вільного часу, вони вимагають вищої заробітної плати за більший обсяг праці. Це означає, що крива пропозиції нахиляється вправо. Від'ємний нахил кривої попиту залежить від постійного зменшення граничного доходу, а значить, і вартості додаткового виробництва, яка створюється новими трудовими затратами. Це, в свою чергу, означає, що роботодавці готові наймати на роботу більше робітників за умови, що заробітна плата буде зменшуватися тими ж самими темпами.

Рівень рівноваги заробітної плати позначений точкою Ц1, де всі, хто хоче працювати за існуючу заробітну плату, отримує роботу. Але тепер припустимо, що заробітна плата з певної причини — наприклад, сильні профспілки — піднялася з рівня Ц1 до Ц2. На такому рівні заробітної плати роботодавці не бажають брати на роботу. Таким чином, виникає надлишок пропозиції робочої сили. Але на ринку праці підвищення пропозиції означає не що інше, як те, що тих, хто займається пошуками роботи, більше, ніж у наявності робочих місць — отже, безробіття. 5, c.86]

У класичному аналізі безробіття виникає внаслідок вимоги самими робітниками найманої праці надто високої заробітної плати. Розв’язати цю проблему може лише ринковий механізм, тобто надлишок пропозиції має тиснути на ціну вниз — до досягнення точки рівноваги. На практиці це означає, що безробіття може знижувати рівень заробітної плати, що в свою чергу підвищує зайнятість. Згідно з цією думкою безробіття не вимагає будь-якої спеціальної економічної політики.

Виходить, модель передбачає зниження заробітної плати. Але насправді заробітна плата знижується повільно. Цьому є багато причин. Заробітна плата являє собою не тільки витрати для роботодавців, але й дохід для робітників найманої праці. Тому останні створюють власні організації - профспілки — для захисту своїх доходів. Але й роботодавці також зацікавлені у стабільній заробітній платі, оскільки це дозволяє краще планувати роботу і підтримувати спокійніші відносини з робітниками. Профспілки і колективні договори стабілізують тим самим рівень заробітної плати і протидіють її коливанням угору і вниз залежно від становища на ринку праці.

Однак стабільна заробітна плата у класичній моделі означає існування безробіття. На рис. 1.2 показано, що відбувається, коли рівень заробітної плати знижується повільно. Тут заробітна плата не знижується нижче Ц2. Крива пропозиції означає той рівень, коли нижча заробітна плата не дозволить підвищити зайнятість. У цьому випадку, як твердять класичні економісти, безробіття є насправді добровільним. Але вони вважають, що самі наймані робітники не погоджуються із зниженням заробітної плати і тим самим обирають безробіття.

Рисунок 1.2 — Добровільне безробіття Виходить, класичний аналіз не вбачав у безробітті скільки-небудь серйозної економічної проблеми: адже безробіття залежить від надто високої заробітної плати, а на вільному ринку — з рухливою заробітною платою — такий стан довго зберігатися не може. Якщо безробіття затягувалось, то лише завдяки профспілкам, які не допускали зниження заробітної плати. Вважалося, що безробіття стало добровільним вибором самих найманих робітників.

Та під час масового безробіття 30-х років XX ст. у США бездоказовість цієї позиції стала очевидною. Стало неможливо стверджувати, що безробіття — це тимчасова проблема або що наймані робітники вибирають її добровільно. Класичний підхід тим самим поступово замінився поглядами Кейнса. Згідно з таким аналізом сукупний попит у суспільстві керує обсягом виробництва, а отже, і попитом на робочу силу. Таким чином, безробіття виникає через недостатній попит. 4, c.23]

Кейнс не заперечував, що зниження заробітної плати може призвести до підвищення зайнятості. Але він ставився скептично до спроб подолати безробіття шляхом зниження заробітної плати. Він підкреслював, що на практиці важко знизити заробітну плату, тому було б просто неймовірно, коли б подібна стратегія виявилася вдалою.

Існує також ризик, що зниження заробітної плати все одно не стало б ефективним засобом проти безробіття. Адже заробітна плата являє собою не тільки витрати для підприємства, але й джерело доходу для споживачів. Коли заробітна плата знижується, то, звичайно, скорочуються і витрати підприємства, що створює потребу в найманні більшої кількості працівників.

Але водночас знижується також купівельна спроможність тих, хто отримує заробітну плату — тих, хто купляє вироблені товари і послуги. На попит на споживчі товари впливають два протилежні чинники. Частково він збільшується завдяки тому, що багато людей отримує роботу, і частково він зменшується через те, що купівельна спроможність кожного із них стає нижчою. Сукупний результат не завжди означає підвищення сукупного попиту.

Зрозуміло, що попит на інвестиційні товари може підвищуватися, але кейнсіанський аналіз скептично ставиться до цього положення. Кейнс твердить, що за поганої кон’юнктури відсоток, як правило, досить низький, тому зовсім не обов’язково, що зниження заробітної плати призведе до такого великого зниження відсотка, яке забезпечить подальше зростання інвестицій. Інвестиції, зазначав Кейнс, керуються насамперед тваринними інстинктами підприємців, тобто їхніми сподіваннями на майбутнє. Коли перспективи невтішні і час нелегкий, незначні зміни норми відсотка навряд чи вплинуть на рішення про інвестиції.

Тому Кейнс зробив висновок про неефективність традиційної політики невтручання, яку рекомендували економісти-класики і згідно з якою безробіття тиснуло на зниження рівня заробітної плати. З одного боку, було малоймовірне будь-яке зниження заробітної плати, а з другого боку, якщо це все-таки станеться, неможливо підвищити сукупний попит в економіці до такого рівня, щоб зайнятість дійсно зросла.

Кейнс пропонував таке рішення: держава повинна боротися з безробіттям за допомогою експансіоністської фінансової політики. Підвищуючи державні видатки або знижуючи податки, можна збільшити в економіці сукупний попит. Це збільшення попиту на робочу силу в свою чергу знизить рівень безробіття.

Таким чином, кейнсіанський і класичний аналіз причин безробіття підводять до зовсім різних висновків. Але слід підкреслити, що в одному випадку вони можуть співпасти. Якщо зростання заробітної плати відбуватиметься швидше, ніж у країнах-конкурентах, то це призведе до того, що частина галузей країни втратить конкурентоспроможність на міжнародному ринку. Замість цього і вітчизняні, й іноземні покупці намагатимуться придбати іноземні товари. 11]

Скоротиться експорт, одночасно вітчизняним підприємствам буде важко захищатися від імпорту товарів. Як наслідок, попит на вітчизняну продукцію і послуги знизиться. Чим більше важить для економіки країни зовнішня торгівля, тобто чим більша її частка в сукупному попиті, тим жорсткіший її вплив на ринок праці.

Виходить, у відкритій економіці безробіття виникає внаслідок того, що надто швидке підвищення заробітної плати скорочує сукупний попит. Таке безробіття, можна сказати, є одночасно «класичним» і «кейнсіанським», тобто залежить як від високої заробітної плати, так і від високого попиту.

Третє, основне пояснення безробіття, полягає в тому, що воно є наслідком деформації і негнучкості ринку праці. Вивчення довготривалих тенденцій показує, що на ринку праці щорічно відбувається приплив робочої сили і вільних місць. Одночасно постійно міняється і попит на робочу силу. Попит на товари і послуги теж несталий.

Нова техніка вимагає нових знань і створює нові професії, робітники старих професій стають надлишковою силою, відпадає відстале і застаріле — приходять оператори ЕОМ і педагоги за інтересами.

Таким чином водночас існують і безробітні, і вільні місця, але ці нові місця можуть призначатися незначній групі безробітних, і тому завжди є вільні місця. Зростає число безробітних, які можуть отримати роботу. Вони заповнюють більшість створюваних вільних місць, але частина цих місць все ж таки залишається вільними. Це означає, що має бути відповідність між тими, хто шукає роботу, і вільними місцями. Не завжди така відповідність виникає. Адже ринок праці неоднорідний і складається із безлічі секторів і робочих місць з різними вимогами і властивостями. Часто виникають труднощі при стиковці різних спеціалізованих ринків праці, оскільки обставини міняються. Ці труднощі можуть бути пов’язані з тим, що безробітний не має відповідної освіти, необхідної на іншому, спеціалізованому ринку, або з тим, що структура заробітної плати настільки жорстка, що невигідно підвищувати кваліфікацію чи шукати нову роботу.

Згідно з такою точкою зору безробіття і вільні робочі місця виникають постійно, і потрібен час, щоб їх узгодити. Тому завжди існує фрикційне безробіття, яке виникає із зміною роботи. Але, як ми вже знаємо, існує й інша форма безробіття, яка називається структурним безробіттям. Це означає, що структура пропозиції робочої сили відрізняється від структури попиту на робочу силу і немає засобів, що могли б швидко змінити становище. Така ситуація виникає через банкрутство деяких галузей. Зайняті в них робітники не можуть отримати роботу в галузях, що успішно розвиваються. Таке структурне безробіття буває тривалим і вражає різні галузі та регіони.

Якщо безробіття залежить у першу чергу від рівноваги на ринку праці, то не допоможе ні зниження рівня заробітної плати, ні стимулювання суспільного попиту. Насамперед необхідно створити рухоміший і гнучкіший ринок праці. Мається на увазі проведення гнучкої стимулюючої політики на ринку праці, яка з допомогою біржі праці, перекваліфікації і допомоги для переїзду на інше місце з'єднає безробітного з вільним робочим місцем, а також заходи щодо створення гнучкої структури заробітної плати, які привабливіші і вигідніші для людей, ніж зміна роботи. 3, c.8]

1.3 Види і форми безробіття

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричиненого відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до проблеми безробіття.

Безробіття як економічний феномен пов’язане з перевищенням пропозиції ресурсу праці над попитом на цей ресурс.

Безробіття як соціально-економічний феномен пов’язане з інституціональними чинниками. За концепцією МОП, працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧРС).

Чисельність робочої сили-це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання доходу в грошовій чи натуральній формі. Іншими словами ЧРС називають трудовими ресурсами, або економічно активним населенням.

З огляду на це, все населення країни поділяють на дві великі групи:

o інституціональне — особи, що не досягли працездатного віку, та ті, які вже вибули зі складу робочої сили у зв’язку з постійною втратою працездатності (інваліди), виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції тощо;

o неінституціональне, яке становлять працездатні особи, що, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи:

— економічно активне населення, до складу якого входять особи, що працюють за наймом, тобто зайняті, та безробітні;

— економічно неактивне населення, до складу якого входять особи, що добровільно не працюють за наймом (домогосподарки, студенти, люди вільних професій, підприємці та ін.) (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 — Структура населення за здатністю до найманої праці

Безробітні - це непрацюючі особи, що входять до складу робочої сили, які активно шукають роботу за наймом (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент.

Такими, що вибули зі складу робочої сили, вважають осіб, які не мають роботи за наймом і активно її не шукають. Вони входять до складу економічно неактивного населення. Крім перерахованих вище категорій до вибулих зі складу робочої сили відносять і тих, хто втратив надію знайти роботу та припинив її пошук.

Існує два види безробіття: вимушене і добровільне.

Добровільне безробіття пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов.

Вимушене безробіття не пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором.

Добровільне та вимушене безробіття проявляються у відповідних формах.

Існує досить багато форм безробіття, але найважливішими з них є три: фрикційне, структурне і циклічне, — саме ці форми важливі для визначення природного рівня безробіття. Кожна з форм безробіття має свої причини. Тому визначення форм пов’язують з причинами, що їх породжують, тривалістю та типом безробіття.

Фрикційне безробіття виникає у зв’язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю та якістю найманих працівників, з одного боку, і кількістю та якістю робочих місць — з іншого, потребує певного часу.

Ця форма, таким чином, пов’язана з пошуком та очікуванням роботи, що відповідає певній кваліфікації, уподобанням і рівню винагороди.

Фрикційно безробітні вже мають кваліфікацію, навички, досвід, які можна продати на ринку праці. Якщо людина хоче змінити місце роботи (територіально), змінити кваліфікацію чи перейти на аналогічну роботу з вищою заробітною платою, вона вирішує цю проблему добровільно. Тому фрикційне безробіття, як правило, добровільне і короткострокове.

Структурне безробіття зумовлене змінами у структурі попиту на працюючих у зв’язку зі змінами структури економіки. Ця форма безробіття виникає у зв’язку з тим, що певні професії «старіють» і потреба в них значно зменшується або й зовсім зникає. Разом з тим виникають галузі та види виробництв, які потребують нових навичок, кваліфікацій, знань, професій. Далеко не завжди колишній шахтар може стати кваліфікованим перукарем, продавцем чи програмістом. Це означає, що структурне безробіття є переважно вимушеним і значно тривалішим, ніж фрикційне.

Фрикційне та структурне безробіття становлять природне безробіття.

Природним вважають таке безробіття, за якого:

— спостерігається повна зайнятість, тобто така зайнятість, за якої зберігається конкуренція на ринку праці та забезпечується ефективне використання найманої праці;

— досягається потенційний обсяг національного виробництва (спостерігається за повного та раціонального використання всіх видів ресурсів);

— немає інфляції.

Повна зайнятість — це зайнятість за природного рівня безробіття, величина якого становить 5−6%.

Віднесення фрикційного безробіття до природного не викликає сумніву, оскільки воно є вільно обраним (добровільним), а економічна свобода — основа ринкової поведінки суб'єктів. Щодо структурного безробіття, яке є вимушеним, дехто з учених не визнає його природним. І все ж вагомим аргументом на користь зарахування структурного безробіття до природного е те, що зміна структури виробництва зумовлюється зміною суспільних потреб, що, безумовно, відповідає природі економічної людини.

Циклічне безробіття — це відхилення фактичного безробіття від природного в той чи інший бік. У період рецесії відбувається падіння обсягів національного виробництва нижче потенційного рівня, фактичне безробіття перевищує природний рівень. У період буму, коли має місце інфляційне зростання економіки, фактичний обсяг ВВП перевищує потенційний рівень, а фактичний рівень безробіття буде нижчим від природного рівня.

Існують й інші форми безробіття, які не чинять визначального впливу на економіку, але знати про які важливо, оскільки вони зачіпають інтереси певних груп працездатних.

Сезонне безробіття — вимушена форма безробіття, зумовлена специфічними умовами виробництва в певних галузях (сільське господарство (рослинницькі галузі), цукроваріння, лісництво, риболовецькі галузі тощо). Часто в період міжсезоння люди вдаються до самозайнятості або виїздять на роботу в регіони, оскільки недостатньо працезабезпечені. Ця форма безробіття тяжіє до фрикційного, хоча має також власну специфіку.

Технологічне безробіття — вимушена форма безробіття, пов’язана з вивільненням працівників у зв’язку з запровадженням нової високопродуктивної техніки та технології. Ця форма безробіття тяжіє до структурного.

Молодіжне безробіття стосується молоді, яка вперше виходить на ринок праці й не може отримати роботу. Ринок виявляється байдужим до пропозиції праці з боку молодих людей, оскільки вони ще не мають досвіду, а подекуди й належної кваліфікації, але потребують, згідно з законодавством, пільгових умов (нешкідливе виробництво, неповний робочий день, більша відпустка тощо).

Окрім розглянутих форм, важливо також виділити два типи безробіття: відкрите і приховане.

Відкрите безробіття — така ситуація на ринку праці, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи, та офіційно реєструється у службі зайнятості.

Приховане безробіття пов’язане з наявністю людей, які припинили пошук роботи, втративши надію її знайти. 3, c.102]

РОЗДІЛ 2. КІЛЬКІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА БЕЗРОБІТТЯ. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ БЕЗРОБІТТЯ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА

2.1 Основні показники безробіття

Отже, ми розглянули зміст, види, форми і типи безробіття. Тепер розглянемо проблему кількісного вимірювання безробіття.

Рівень безробіття визначається за формулою де І/ - рівень безробіття; ^ - чисельність безробітних; Д — чисельність робочої сили (економічно активного населення).

Якщо Я позначати як (Ь + Г), де Ь — чисельність зайнятих, то формула (1) матиме вигляд:

Крім того, рівень безробіття можна визначити як відношення частки тих, хто щомісяця втрачає роботу, до суми часток тих, хто щомісяця втрачає роботу, та тих, хто щомісяця її знаходить, тобто:

2.2 Закон Оукена. Поняття ВВП-розриву

Американський економіст Артур Оукен виявив кількісну залежність між: зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність нині називають законом Оукена. Закон Оукена: перевищення фактичного рівня безробіття над його природним рівнем на 1% призводить до зменшення потенційного ВВП (при повній зайнятості) на 2.5 — 3%.

Для багатьох країн з розвинутою ринковою економікою закон Оукена можна записати за допомогою такого рівняння.

Зміна рівня безробіття = - ½(% зміни реального ВВП-3).

Згідно з цим рівнянням, коли темп приросту реального ВВП становить 3% за рік, то рівень безробіття не змінюється і дорівнює природному. За темпу приросту реального ВВП, що перевищує 3%, рівень безробіття знижується приблизно на 0,5% на кожний відсоток цього перевищення. Якщо, наприклад, реальний ВВП зростає за рік на 5%, то рівень безробіття знизиться приблизно на 1% щодо природного.

За темпів зростання реального ВВП, що нижчі 3% за рік, рівень безробіття зростатиме. Якщо, наприклад, національна економіка перебуває у фазі спаду і реальний ВВП зменшився на 1% то, згідно з законом Оукена, рівень безробіття зросте на 2%.

У перехідній економіці України дія закону Оукена поки що не простежується.

Нам уже відомо, як вимірювати рівень безробіття і що існує три види безробіття, а також те, що безробіття та інфляція є двома основними проблемами кожної національної економіки, ключовими проявами її нестабільності.

Безробіття спричиняє значні матеріальні втрати, адже зменшується вироблюваний національний продукт. Ці втрати пов’язані передовсім із циклічним безробіттям і нерідко є досить значними. Для вимірювання втрат від циклічного безробіття економісти часто використовують закон Оукена. Наявність циклічного безробіття означає, що фактичний ВВП є меншим від природного. Закон Оукена можна записати:

ВВП* - ВВП / ВВП =B (Б` - Б*)

де ВВП* - природний обсяг виробництва;

ВВП — фактичний обсяг виробництва;

(ВВП*- ВВП) — ВВП-розрив;

Б* - природна норма безробіття;

Б' - фактичний рівень безробіття;

В — коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що на кожен відсоток перевищення безробіттям його природної норми фактичний ВВП є меншим за природний ВВП на В %).

У більшості країн коефіцієнт B коливається в інтервалі від 2 до 2,5%. Це означає, що коли циклічне безробіття в національній економіці становить 1%, то фактичний ВВП на 2−2,5% менший за природний ВВП.

Отже, ВВП-розрив як показник втрат від циклічного безробіття становить:

ВВП-розрив =В (Б' -Б*)х ВВП*

Якщо рівень безробіття порівняно з попереднім роком зростає на 1%, то реальний ВВП зменшиться на 2%, що означає величезні економічні втратинедовиробництво товарів і послуг, зниження доходів населення тощо.

Безробіття зумовлює не лише економічні, а й величезні соціальні втрати. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів. Воно негативно позначається на психіці людини, на її фізичному здоров'ї: зростає кількість серцевих захворювань, алкоголізм тощо. Психологічні тести показують, що втрата роботи це психологічна травма, яка за рівнем стресу поступається тільки смерті найближчих родичів та тюремному ув’язненню.

У національній економіці щоденно когось із зайнятих звільняють з роботи, а окремі безробітні знаходять роботу. Цей безперервний приплив у лави безробітних і відплив із них визначає частку робочої сили, що перебуває у стані

безробіття. Як нам уже відомо, робоча сила країни становить:

L = 3+Б, де L — робоча сила;

З — зайняті;

Б — безробітні.

Економісти нині вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття зумовлене трьома основними причинами безробіття:

пошуком роботи, негнучкістю заробітної плати, недостатнім сукупним попитом. 13]

2.3 Вплив безробіття на суспільство та соціально-економічні наслідки

Безробіття вважають важливим стимулятором активності працюючого населення, але у реальному економічному житті - це велике суспільне лихо. Воно призводить до найтяжчих негативних соціально-економічних наслідків (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 — Негативні наслідки безробіття Причин незайнятості може бути безліч. Так, у 2009 р., за даними Державного комітету статистики України, вони були такі (рис. 2):

? звільнені з економічних причин (45,5%);

? звільнені за власним бажанням (27,0%);

? непрацевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (14,1%);

? звільнені у зв’язку з закінченням терміну контракту (9,0%);

? безробітні з інших причин (2,9%);

? демобілізовані з військової строкової служби (0,8%);

? звільнені за станом здоров’я, або через оформлення пенсії за віком, інвалідністю (0,7%).

Наприкінці 2009 р. рівень безробіття в Україні був одним з найнижчих в Європі, а, за даними Держкомстату, загалом по Україні станом на 1 березня 2010 р. цей рівень становив 1,9% від кількості населення працездатного віку[5]. Проте ці дані враховують лише офіційно зареєстрованих безробітних і з огляду на це — не завжди відповідають дійсності, через що реальний його рівень у країні може бути набагато вищим, адже українці не поспішають ставати на облік у місцеві центри зайнятості, звітність яких є основою для розрахунку офіційних показників безробіття. Не беруть до уваги громадян, які перебувають у неоплачуваних відпусках, а за останніми підрахунками таких у країні понад 3 млн. Ці люди фактично є безробітними, проте офіційна статистика їх не враховує. Це дає підстави стверджувати, що фактичне безробіття перевищує 10%. Якщо людина звільняється за згодою сторін, то, відповідно до нового законодавства, вона може стати на облік у центр зайнятості тільки на 91-й день з дня звільнення. Підхід Міжнародної організації праці, який застосовується у всьому світі, полягає у тому, що з усієї кількості працездатних віднімають працівників і деякі категорії населення, які працюють за наймом на сімейних підприємствах, тимчасово відсутніх на роботі, а всіх інших вважають безробітними. Отже, точна кількість незайнятих в Україні залишається невідомою через недосконалість системи їх підрахунку. Високий рівень безробіття призводить до соціальної напруги і погіршення рівня життя людей, заподіює економічні, демографічні та соціальні втрати для суспільства. Але загалом його вплив на економічне та соціальне життя суперечливий: крім негативних і важких наслідків, потрібно зазначити і низку позитивних моментів, які слугують умовою зростання виробництва, появи нових підприємств, підвищення дисципліни та ефективності праці зайнятих (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 — Позитивні наслідки безробіття Отже, для вирішення проблеми безробіття і підсилення впливу цих наслідків потрібно розробити та ухвалити антикризову програму заходів подолання негативних явищ в економіці; стимулювати розвиток малого та середнього бізнесу, шляхом зменшення податкового тиску, полегшення порядку реєстрації підприємств.

Існує потреба у дослідженні ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей та здійсненні перекваліфікації працівників відповідно до неї, застосуванні нових методів подолання безробіття, покращенні стану виробництва. Важливими заходами є активна державна політика зі сприяння зайнятості - працевлаштування незайнятих на вільні та новостворені робочі місця, професійне навчання та перенавчання, організація громадських, сезонних робіт, надання дотацій роботодавцям.

Потрібно також спрямувати грошово-кредитну політику на підтримку реального сектора економіки, сконцентрувати фінансові ресурси на сприянні діяльності перспективних підприємств, здатних забезпечити гідну працю робітникам. З метою створення сучасних робочих місць потрібно збільшити бюджетні витрати на підтримку інноваційно-інвестиційної діяльності та поступово послабити податковий тиск на бізнес, щоб створити привабливі умови для започаткування і здійснення підприємницької діяльності. 18]

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ

3.1 Регулювання безробіття в міжнародному контексті

Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга — про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920;1930;х років, поширення новаторських ідей Дж.М.Кейнса про роль трудового фактора в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів). До першої групи належать:

програми по субсидуванню найму на постійну роботу в приватному секторі. За цими програмами субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню;

програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми самозайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю (одноразова виплата суми, що дорівнює одноабо дворічній сумі допомоги) або на основі соціальної допомоги. Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;

програми професійного навчання, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних;

програми безпосереднього створення нових робочих місць у державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість для безробітного адаптуватися в соціально-трудовій сфері, отримати нові навички, збагатити свій людський капітал і мати більше шансів знайти постійну роботу.

До групи пасивних підпрограм належать програми надання всіх видів допомоги у зв’язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників тощо) та програми дострокового виходу на пенсію (або передпенсію, оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію).

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг по звільненню від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і безпосередньо по зменшенню податків за створення нових робочих місць, розвиток персоналу, за працевлаштування неконкурентоспроможних категорій громадян. Одним з найефективніших стимулюючих факторів для підприємців є пільги по оподаткуванню прибутку. Вони спрямовані найчастіше на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, витрачених на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.

Визнаючи, що найефективнішою політику зайнятості робить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої сили, уряди розвинених країн сприяють створенню гнучкої системи професійного навчання, яка б готувала працівників відповідно до сучасних вимог економіки і була б здатною швидко і ефективно перенавчати безробітних. В багатьох країнах держава здійснює пряме цільове фінансування створення і функціонування центрів професійної підготовки та перепідготовки на підприємствах. Поширеною є практика дотацій держави у розмірі 50−80% витрат, пов’язаних із створенням центрів професійного навчання на підприємствах.

Крім того, існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним або особам передпенсійного віку у розмірі 50% витрат роботодавця на зазначені цілі протягом 3−6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили.

Фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів та інших неконкурентоспроможних категорій працівників. У таких випадках держава зобов’язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.

Державні субсидії надаються також безпосередньо громадянам для цілей професійного навчання, або, як уже зазначалося, для організації власної справи.

Таким чином, розглянуті нами заходи регулювання зайнятості в економічно розвинених країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові відносини, яке, з одного боку, є виваженим і програмно-плановим та ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон’юнктуру, а з іншого — не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм [7,c.148].

3.2 Діяльність ФСС на випадок безробіття

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є системою прав, обов’язків і гарантій, що передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами:

1) надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

2) обов’язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на ін-ших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами цих спілок), а також громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності;

3) цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

4) солідарності та субсидування;

5) обов’язковості фінансування Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених законом;

6) паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

7) диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу і тривалості безробіття;

8) надання на рівні не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

9) законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про зайнятість населення» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про страхування на випадок безробіття, то застосовуються норми міжнародного договору.

Правові засади здійснення соціального страхування визначаються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з якого починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.

Взяття на облік юридичних та фізичних осіб — підприємців здійснюється Фондом на основі відомостей із реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб — підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання цих відомостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, — у тижневий строк після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.

Роботодавці набувають статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття:

1) юридичні особи — з дня взяття їх на облік;

2) фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, — з дня укладення трудового договору (контракту) з найманим працівником;

3) фізичні особи, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, — в день укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.

Повідомлення про взяття на облік роботодавця як платника страхових внесків надсилається йому наступного робочого дня з дня взяття на облік.

Зняття з обліку роботодавця як платника страхових внесків здійснюється Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, — після розірвання останнього трудового договору з найманим працівником, після проведення передбачених законодавством перевірок роботодавця, звірення розрахунків з ним та проведення остаточного розрахунку.

Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.

Страхуванню на випадок безробіття не підлягають:

1) працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;

2) іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.

Право на забезпечення та соціальні послуги за законом мають також незастраховані особи — військовослужбовці Збройних сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до закону України, Служби безпеки України, Державної спеціальної служби транспорту, органів внутрішніх справ України, звільнені з військової служби у зв’язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані системою соціального страхування на випадок безробіття у країні, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за законом за умови сплати страховику страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами цих спілок), фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, мають право на забезпечення за умови сплати страховику страхових внесків.

Видами забезпечення за законом є:

1) допомога по безробіттю, у т. ч. одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

2) допомога по частковому безробіттю;

3) матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

4) допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг за законодавством та Законом України «Про зайнятість населення» є: