Загальноекономічні умови, стан та тенденції розвитку споживчого ринку України

Міністерство освіти і науки України Київський національний торговельно-економічний університет Кафедра міжнародної економіки Наукова робота на тему:

" ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНІ УМОВИ, СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СПОЖИВЧОГО РИНКУ УКРАЇНИ"

Київ 2012

• 1. Макроекономічні умови розвитку споживчого ринку України
• 2. Розвиток споживчого ринку України в контексті завдань розбудови національної економіки
• 3. Основні тенденції формування та задоволення попиту на спожиткові товари в Україні
• 4. Тенденції та актуальні проблеми формування пропозиції спожиткових товарів та послуг

1. Макроекономічні умови розвитку споживчого ринку України

Сучасний етап розбудови економіки України характеризується достатньо високими темпами зростання внутрішнього валового продукту, певним підвищенням ефективності відтворювальних процесів, покращенням структури господарського комплексу, зростанням номінальної і реальної заробітної плати працюючих, активізацією інвестицій в основний капітал, підвищенням зацікавленості сфери виробництва і сфери товарного обігу в наданні населенню товарів і послуг у відповідності з його грошовими доходами.

Проте соціально-економічний розвиток держави протягом останніх років не був стабільним, що пояснюється як зміною зовнішньоекономічної кон’юнктури, так і внутрішніми чинниками, зокрема посиленням втручання держави у розподіл фінансових ресурсів, непослідовністю державної економічної політики, відсутністю прогресу у проведенні структурних реформ, політичною нестабільністю.

У загальному вигляді динаміку основних макроекономічних індикаторів, які обумовлюють розвиток споживчого ринку України, наведено у таблиці 1.1. Протягом 2007;2011 років економіка України демонструвала стабільне зростання — реальний ВВП збільшився майже у 1,5 рази, що дозволило компенсувати третину втрати економічного потенціалу країни за період кризи та дещо перевищити рівень 2005 року.

Після прискореного економічного зростання у 2011 році (12,1%) темпи реального зростання валового внутрішнього продукту у 2012 році суттєво уповільнились — до 2,6%, що значно менше, ніж було враховано при плануванні бюджету на 2012 рік (прогноз становив 8,2%). Обсяг номінального валового внутрішнього продукту за підсумками 2012 року дорівнював 424,7 млрд. грн., що на 3% менше за врахований в бюджетному плані показник (436 млрд. грн.).

Таблиця 1.1

Динаміка макроекономічних індикаторів за 2007;2012 роки %

Джерело: За даними Держкомстату України [ Статистичний щорічник України за 2011 рік. — К. Державний комітет статистики України, 2012. — 588 с., http://www.Ukrstat.gov.ua]

В умовах погіршання основних макроекономічних показників необхідність фінансування значних соціальних зобов’язань держави призвела до збільшення рівня перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет — до 33,4% валового внутрішнього продукту, або на 4 відсоткових пункти більше порівняно з попереднім роком.

В той же час загострилися соціально-економічні проблеми, пов’язані із зростанням цін на паливо-енергетичні ресурси, які для потреб України імпортуються з-за меж країни. Це в свою чергу вплинуло на зростання цін на товари і тарифів на послуги, що виробляються в Україні, призвело до зменшення їх конкурентоздатності, звуження зовнішніх ринків збуту продукції, посилення інфляційних процесів в економіці.

Протягом 1-ого півріччя 2012 року, незважаючи на низку негативних внутрішніх та зовнішніх факторів, українська економіка зберегла позитивну динаміку, продемонструвала запас міцності, який є наслідком адаптації суб'єктів господарювання до ринкових засад ведення бізнесу. Однак темпи зростання економіки суттєво уповільнилися. За оперативними даними Держкомстату, зростання реального ВВП за січень-липень 2012 р. становило 5,5 відсотка (до січня-липня 2011 р.), обсягів виробництва промислової продукції - 4,8 відсотка.

Уповільнення темпів реального зростання валового внутрішнього продукту стало результатом переходу до моделі економічного розвитку, орієнтованої на стимулювання прискореного зростання доходів населення та споживчого попиту. Так, мінімальна заробітна плата в середньорічному вимірі збільшилась на 39,2% (до 300,3 грн.), що значно перевищило її зростання за 2010 рік (15,4%). На кінець 2011 року обсяг мінімальної заробітної плати склав 332 гривень. Відповідно, прискореними темпами зросла середньорічна заробітна плата в цілому по економіці - на 36,7% (до 806,2 гривень). Обсяг соціальних трансфертів населенню було збільшено у 2,2 рази, мінімальна пенсія досягла прожиткового мінімуму (332 грн.), а її середній рівень було збільшено на 28,3% до 404 гривень за рік. В цілому реальне зростання доходів населення у 2011 році склало 18,9 відсотка.

При цьому внутрішній споживчий попит зростав швидше, ніж здатність українського товаровиробника його забезпечити, що призвело до збільшення імпорту товарів (21,8% за рік). Додатковими факторами, що стимулювали збільшення імпорту, стало істотне зниження митних тарифів на широкий перелік товарів, а також ревальвація національної валюти відносно долара США (у квітні 2011 року на 4,8% у порівняні з початком року до 5,05 грн. за дол. США). Слід відмітити, що випереджальними темпами зростав споживчий імпорт, який, крім відкриття кордонів, підтримувався зростанням купівельної спроможності громадян та розширенням споживчого кредитування. Обсяг кредитів, наданих фізичним особам у 2011 році збільшився у 2,3 рази.

При цьому темпи зростання експорту товарів у 2011 році суттєво уповільнились — до 4,8% проти 40,8% у 2010 році, що було зумовлено погіршенням зовнішньоекономічної кон’юнктури, особливо на ринках продукції металургії, а також погіршанням стану зовнішньоекономічних стосунків з країнами — основними торгівельними партнерами України, особливо Російською Федерацією, на фоні проведення внутрішньої економічної політики, яка не стимулювала збільшення експорту (ліквідація СЕЗ та ТПР, укріплення курсу гривні, різке зростання транспортних витрат та заробітної плати).

В результаті за підсумками року було отримано негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами — 1,1 млрд. дол. США проти позитивного сальдо у 3,7 млрд. дол. США у 2010 році. Коефіцієнт покриття імпорту товарів експортом у 2011 році становив «мінус» 3,1% проти 12,6% у 2010 році. Саме різке погіршання стану зовнішньої торгівлі, а також уповільнення інвестиційної активності зумовили скорочення темпів економічного розвитку у 2011 році.

Відсутність необхідних інвестицій у модернізацію виробництва та створення нових, конкурентоспроможних виробничих потужностей стала головним чинником неспроможності вітчизняного виробника задовольнити споживчий попит, який швидко зростав. В свою чергу, уповільнення інвестиційної активності підприємств було зумовлено загальним погіршанням інвестиційного клімату внаслідок політичної нестабільності, призупинення структурних реформ, скасування СЕЗ та ТПР, проведення політики реприватизації, а також скороченням державних інвестицій. Так, у 2011 році темпи зростання обсягів інвестицій в основний капітал складали лише 101,9% проти 128,0% у 2010 році. Частка інвестицій в основний капітал за рахунок коштів зведеного бюджету скоротилась з 15,2% у 2010 році до 9,7% у 2011 році.

Динаміка цін у 2011 році також характеризувала нестабільність економічного розвитку. Так, дисбаланси попиту та пропозиції на ринку спожиткових товарів зумовили прискорене зростання споживчих цін на початку року. При цьому антиінфляційна політика була спрямована на насичення внутрішнього ринку товарами переважно через стимулювання не внутрішнього виробництва, а імпорту (зменшення митних тарифів, укріплення курсу гривні). Як результат, фактичний рівень зростання споживчих цін у 2011 році перевищив прогнозний рівень, врахований при розрахунку бюджетних показників, проте не на багато (10,3% у вимірі грудень до грудня проти прогнозу у 9,8%).

Ціни виробників промислової продукції за 2011 рік зросли на 9,5% у вимірі грудень до грудня попереднього року, що було дещо нижче ніж передбачалось прогнозом (12,9%). В умовах збільшення частки ресурсів, що вилучається до бюджету, укріплення курсу гривні, погіршання зовнішньоторговельної кон’юнктури та зростання внутрішніх витрат на виробництво, помірне зростання цін виробників формувало передумови для скорочення прибутковості діяльності підприємств, що проявилось вже у 2012 році, тоді як у 2011 році фінансові результати діяльності підприємств в цілому продовжували покращуватись (до 64,4 млрд. грн. проти 44,6 млрд. грн. у 2010 році). При цьому спостерігалось як зростання прибутків прибуткових підприємств (на 15,5 млрд. грн., або 21,0%), так і зменшення збитків збиткових підприємств (на 4,3 млрд. грн., або 14,8%).

Незважаючи на складну економічну кон’юнктуру та негативні зовнішні чинники (несприятлива кон’юнктура на ринках продукції вітчизняних експортерів та збільшення цін на енергоносії) у 2012 році вдалось досягти стабілізації макроекономічної ситуації та відновити позитивні тенденції економічного розвитку.

Темпи зростання реального валового внутрішнього продукту з початку року поступово прискорювались, і за сім місяців 2012 року, за оперативними даними, становили 5,5% (рисунок 1.1). Номінальний обсяг валового внутрішнього продукту за цей період становив 253,7 млрд. гривень.

Хоча частково прискорення темпів зростання валового внутрішнього продукту пояснювалось низькою базою минулого року та зростанням валової доданої вартості у торгівлі та на транспорті, пов’язаним із збільшенням обсягів імпорту, що не є стабільними факторами економічного розвитку, пожвавлення також було зафіксоване і в базових галузях економіки — у промисловості, насамперед обробній, та в будівництві. Так, збільшення валової доданої вартості в оптовій та роздрібній торгівлі становило 11%, на транспорті - 9,1%, у будівництві - 7,1%, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води — 6,8%, добувній промисловості - 5,8%, обробній промисловості - 4,6 відсотка.

Обсяги промислового виробництва за січень-липень 2012 року збільшились порівняно з відповідним періодом попереднього року на 4,8 відсотка. Позитивну динаміку промисловості у січні-липні у найбільшій мірі визначило зростання обсягів у машинобудування — на 13,1% (в тому числі виробництво транспортного устаткування на 21,5% та електричного і електронного устаткування на 11,7%), харчовій промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів (на 8,0%) та металургії - на 6,8 відсотка. При цьому зростання виробництва в металургії пояснюється початком відновлення сприятливої кон’юнктури на світових ринках продукції галузі наприкінці ІІ кварталу, а також низькою порівняльною базою 2011 року. Негативно продовжували впливати на загальну динаміку обсягів виробництва в промисловості скорочення випуску продукції в нафтопереробній промисловості та виробництві коксу (-13,9%), що є наслідком політики, яка стимулювала імпорт продуктів нафтопереробки замість імпорту та переробки сирої нафти, а також триваючої реконструкції вітчизняних нафтопереробних заводів, та в легкій промисловості (-2,8%), що пояснюється потужною експансією споживчого імпорту в Україну.

Порівняно з попереднім роком у поточному році спостерігається певне пожвавлення інвестиційних процесів. Інвестиції в основний капітал у I півріччі 2012 року зросли на 12,2% проти відповідного періоду попереднього року. Найбільший приріст спостерігався в таких видах економічної діяльності, як виробництво гумових та пластмасових виробів (у 2,6 рази), неметалевих мінеральних виробів (у 2,1 рази), целюлозно-паперова промисловість (у 2,0 рази), сільське господарство, мисливство та лісове господарство (у 1,7 рази), виробництво деревини та виробів з них (у 1,6 рази), машинобудування (у 1,5 рази), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам (на 23,5%).

Відбулися суттєві зміни у структурі інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування у порівняні з І півріччям минулого року: значно зросли частки інвестицій, освоєних за рахунок банків та інших позик (на 6,2 відсоткових пункти), коштів зведеного бюджету (на 1,8 відсоткових пункти). Водночас частки інвестицій в основний капітал, освоєних за рахунок власних коштів підприємств і організацій та іноземних інвесторів, зменшились на 5,4 та 3,4 відсоткових пункти відповідно.

споживчий ринок україна товар Збільшення частки інвестицій в основний капітал за рахунок коштів зведеного бюджету лише частково виправило ситуацію 2005 року, коли спостерігалось суттєве скорочення державних інвестицій. Загалом обсяг інвестицій в економіку України залишається вкрай недостатнім, а високі темпи їх зростання у поточному році є наслідком низької бази попереднього року.

Приріст прямих іноземних інвестицій у І півріччі 2012 року склав 1698,6 млн. дол. США, що у 3,5 рази більше приросту за відповідний період минулого року. Прискорено зростали іноземні інвестиції у фінансову діяльність — 34,8% від загального приросту прямих іноземних інвестицій, промисловість — 24,9% (в тому числі обробна промисловість — 21,9%) та в операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам — 16,4 відсотка. Проте значний приток іноземних інвестицій не став вагомим чинником економічного зростання, оскільки переважно ці інвестиції не призводили до збільшення основних фондів та створення нових виробничих потужностей, а були пов’язані із продажем існуючих вітчизняних компаній іноземним власникам. Найбільш характерним це було для банківського сектора України, що пов’язане із зростанням зацікавленості іноземних фінансових інститутів у входження на український фінансовий ринок в умовах стрімкого зростання обсягів кредитування, насамперед споживчого, при відносно високих відсоткових ставках.

У січні-червні 2012 року продовжувало спостерігатись перевищення обсягів імпорту товарів та послуг над експортом (рисунок 2.1.2). За січень-червень 2012 року експорт товарів та послуг порівняно з січнем-червнем 2011 року зріс на 5,1% (товарів — на 2,1%, послуг — на 22,6%), а імпорт — на 22,0% (товарів — на 22,1%, послуг — на 20,8%).

Негативне сальдо зовнішньої торгівлі за І півріччя становило «мінус» 985,1 млн. дол. США (проти позитивного сальдо у 1955,8 млн. дол. США у січні-червні 2011 року). Водночас, слід відмітити поступове скорочення від'ємного сальдо. Якщо у І кварталі 2012 року негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами складало «мінус» 769,1 млн. дол. США, то у ІІ кварталі воно скоротилось у 3,6 рази до «мінус» 216 млн. дол. США, що переважно пов’язано із зростанням експорту металургійної продукції у травні та червні 2012 року.

У І півріччі 2012 року високі темпи зростання демонстрував експорт товарів харчової промисловості та сільського господарства (на 18,3%), хімічної та нафтохімічної промисловості (на 17,8%), машинобудування (на 16,2%). Водночас, зменшились обсяги експорту мінеральних продуктів (на 24%) та, незважаючи на певне відновлення у травні та червні, — продукції металургійної промисловості (на 0,4%).

Високими темпами продовжував зростати імпорт, у тому числі споживчий імпорт, а також імпорт товарів, які могли б вироблятися вітчизняними підприємствами. Так, зростав імпорт продукції машинобудування (на 37,1%), харчової промисловості та сільського господарства (на 27,6%), металургії та оброблення металу (на 25,4%), хімічної та нафтохімічної промисловості (на 25,1%), мінеральних продуктів (на 12,3%). Зменшились обсяги імпорту продукції легкої промисловості (на 5,5%), втім це було обумовлено не відновленням на українському ринку позицій вітчизняного товаровиробника, а зависокою базою 2011 року. Одночасно тривала тенденція збільшення важливості зовнішньоекономічної діяльності як бази для збирання податків у бюджет. Це вказує на послаблення підприємницької активності всередині країни та посилює залежність бюджету від нестійкої зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Певна нормалізація макроекономічної ситуації та збалансування ринків відобразились в уповільненні інфляційних процесів. Так, за січень-липень 2006 року індекс споживчих цін становив 103,8% проти 106,7% за аналогічний період минулого року (рисунок 1.3).

Причому основним фактором зростання споживчих цін було підвищення тарифів на послуги (на 16,8%), тоді як ціни на продовольчі та непродовольчі товари в цілому стабілізувались.

Зростання індексу споживчих цін стримувала динаміка зміни цін по продовольчій групі товарів, де в останні місяці спостерігалась дефляція. Зменшення цін зафіксовано по продукції тваринництва, зокрема ціни на м’ясо і птицю скоротились на 6,3%, молочну продукцію — на 7,9%. Проте викликано це було не суттєвим збільшенням виробництва вказаних товарів, а деякими структурними зменшеннями попиту на них, зокрема, через обмеження на ввезення м’ясо-молочної продукції з України, встановлені Російською Федерацією. В цілому з початку року індекс споживчих цін на продовольчу групу товарів зріс незначно — на 0,8%, що було зумовлено зростанням цін на цукор (на 26,8%) та крупи і бобові (на 13,5%).

Непродовольчі товари за сім місяців 2012 року подорожчали на 1,3%, переважно через продовження зростання цін на паливо-мастильні матеріали (на 10,3%) внаслідок тривалої тенденції збільшення світових цін на нафту.

Значне зростання цін (тарифів) на послуги було переважно викликано зростанням цін на житлово-комунальні послуги (на 31,0%) внаслідок подорожчання газу та вартості послуг залізничного транспорту (на 41,9%).

З початку року темпи зростання цін виробників промислової продукції становили 106,3% проти 106,6% за аналогічний період минулого року. Основними факторами, що вплинули на зростання індексу цін виробників, було підвищення світових цін на енергоносії, металопродукцію, зростання внутрішнього попиту та собівартості виробництва.

Найбільше зростання цін виробників промислової продукції було зафіксоване у добувній промисловості - на 9,2%, у тому числі з видобування енергетичних матеріалів — на 12,1% та неенергетичних матеріалів — на 5,1 відсотка. Ціни на продукцію обробної промисловості зросли за 7 місяців на 6,1 відсотка. В обробній промисловості найбільше зросли ціни у виробництві інших неметалевих мінеральних виробів (на 18,3%), виробництві коксу та продуктів нафтопереробки (на 9,5%), металургійній промисловості (на 8,8%).

У виробництві і розподіленні електроенергії, газу та води ціни зросли з початку року на 5,6 відсотка.

Негативною тенденцією поточного року є погіршання фінансового стану вітчизняних підприємств. За січень-червень 2012 року фінансовий результат суб'єктів господарювання зменшився на 21,8% порівняно з аналогічним періодом минулого року і становив 24,6 млрд. гривень. Зменшення фінансового результату спричинено як значним зростанням збитків збиткових підприємств (у 1,4 рази), обсяг яких становив 13,1 млрд. грн., так і зменшенням прибутків прибуткових підприємств — на 7,1% - до 37,7 млрд. гривень. Зменшення прибутків підприємств було зафіксоване в торгівлі - на 23,2%, промисловості - на 14,2% (зокрема в хімічній та нафтохімічній промисловості на 36,9%, металургії та обробленні металу на 21,5%, машинобудуванні на 9,8%) та інших галузях економіки. Це було зумовлено одночасним погіршенням зовнішньої кон’юнктури та зростанням витрат на виробництво — цін на газ, сировину, підвищення заробітної плати, за відсутності значних капіталовкладень у оновлення та модернізацію виробництва.

Доходи населення та заробітна плата у 2012 році продовжували зростати високими темпами. За січень-червень 2012 року проти відповідного періоду минулого року номінальні доходи населення зросли на 30,8 відсотка. Наявні номінальні доходи населення (які можуть бути використані населенням на придбання споживчих товарів та послуг) збільшились на 30,1 відсотка. Реальні наявні доходи населення зросли на 20,0% (у січні-червні 2011 року — на 26,8%). Витрати населення у січні-червні 2012 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 31,8% (у січні-червні 2011 року — на 34,0%).

За сім місяців 2012 року розмір середньомісячної заробітної плати в економіці збільшився на 29,7% і становив 960,89 грн. проти 740,88 гривень за відповідний період попереднього року. Збільшення середньомісячної заробітної плати відбулося за рахунок підвищення мінімального розміру заробітної плати за 7 місяців на 26,2% (з 287,33 грн. до 362,50 грн.). Заборгованість із виплати заробітної плати в цілому по економіці зменшилась на 18,0% у порівняні з відповідним періодом минулого року.

На відміну від попередніх років, в умовах прискорення темпів економічного розвитку темпи зростання грошової маси за сім місяців 2012 року значно уповільнились (14,2% проти 26,6% за аналогічний період торік), що створює загрозу виникнення дефіциту грошей в економіці та формує ризик зростання вартості кредитних ресурсів в економіці України і може негативно позначитись на розвитку економіки у майбутньому. Значною мірою уповільнення темпів зростання пропозиції грошей обумовлене зміною додатного сальдо зовнішньої торгівлі на від'ємне. В цих умовах НБУ втратив основний канал насичення економіки новими грошима — валютні інтервенції. Валові валютні резерви НБУ за сім місяців скоротились на 2,6% - до 18 100,55 млн. дол. США. Розвиток економіки вимагає пошуку нових механізмів задоволення зростаючого попиту на гроші, вжиття невідкладних заходів щодо розвитку вітчизняного фінансового ринку.

Стан розвитку регіонів у другій половині 2012 року характеризується поступовим подоланням негативних тенденцій соціально-економічного розвитку, що спостерігались на початку поточного року.

У січні-липні поточного року 23 регіони наростили обсяги промислового виробництва, разом з тим 12 регіонів мали темпи приросту нижчі, ніж у січні-липні 2011 року.

Спад промислового виробництва відбувся у 4 регіонах: Івано-Франківській (на 4,8 відсотка), Одеській (на 19,1 відсотка), Полтавській (на 1,1 відсотка) та Херсонській (на 33,2 відсотка) областях.

З 2008 року у всіх регіонах активізувався виробничий сектор економіки, про що свідчить зростання валової доданої вартості протягом 2008;2009 років. У 2010 році приріст валової доданої вартості (у порівнянних цінах) становив від 6,9 відсотка у Львівській області до 22 відсотків у Волинській.

Зростання валової доданої вартості супроводжувалося поступовим посиленням диференціації регіонів за цим показником. За період з 2008 по 2010 рік співвідношення максимального та мінімального значення валової доданої вартості на одну особу зросло з 5,9 рази у 2008 році до 6,8 рази у 2010 році (мінімальне значення — 2015 гривень у Чернівецькій області, максимальне — 11 944 гривні у м. Києві). Без урахування м. Києва зазначений показник становив 2,3 рази у 2008 році та 2,7 у 2010 році. Така різниця пояснюється особливим столичним статусом та потужним ресурсним потенціалом Києва, що об'єктивно зумовлює переваги його розвитку порівняно з іншими регіонами.

Основну частину валового регіонального продукту (39,7 відсотка за остаточними розрахунками за 2010 рік) забезпечують три регіони (м. Київ, Донецька та Дніпропетровська області), де проживає 23 відсотка населення України (на 1 січня 2012 р.). У той же час, 28,8 відсотка валової доданої вартості припадає на 17 регіонів, питома вага яких у загальному обсязі валової доданої вартості коливається від одного до трьох відсотків, а проживає там 43,4 відсотка наявного населення країни.

Протягом останніх років у структурі валової доданої вартості зменшилася частка промисловості (з 32,8 відсотка у 2008 році до 28 відсотків у 2010 році у 2008) та сільського господарства (відповідно з 17 відсотків до 11,7 відсотка, у всіх регіонах), що супроводжувалося збільшенням частки послуг (з 44,2 відсотка до 51,3 відсотка у 23 регіонах). Разом з тим, вона ще не є оптимальною і значно відрізняється від європейської, де частка сільського господарства становить 2 відсотка (країни Європейського Союзу — 15), а послуг — 71,8 відсотка.

У розрізі регіонів структура валової доданої вартості характеризується значними відмінностями. У 2010 році 15 регіонів належали до промислово-аграрних, основна частина валової доданої вартості яких припадала на промисловість і становила від 50,9 відсотка (Донецька область) до 14,5 відсотка (Одеська); 11 регіонів — до сільськогосподарських, у валовій доданій вартості становила від 19,9 відсотка (Закарпатська область) до 29,8 відсотка (Кіровоградська та Вінницька області). У 20 регіонах збільшилася частка послуг (від 38,6 відсотка у Чернігівській та Київській областях до 80,5 відсотка у м. Києві).

У січні-липні 2012 р. зростання обсягів валового виробництва сільськогосподарської продукції спостерігалося в 11 регіонах, а в 14 регіонах відбувся спад виробництва. В цілому по Україні зниження обсягів валового виробництва сільського господарської продукції становило 1,9 відсотка (у січні-липні 2011 р. — приріст 6,9 відсотка).

Інвестиційна діяльність у більшості регіонів у поточному році характеризується активізацією. У січні-червні 2012 р. інвестиції в основний капітал порівняно з відповідним періодом 2011 року зростали у 24 регіонах (у першому півріччі 2011 р. — у 14 регіонах). При цьому у 16 регіонах приріст інвестицій в основний капітал перевищував середнє значення по Україні (12,2 відсотка). Зменшення інвестицій в основний капітал спостерігалося у 3 регіонах: м. Києві (на 7,9 відсотка), Кіровоградській (на 2,3 відсотка) та Сумській (на 22,3 відсотка) областях.

У першому півріччі поточного року приріст прямих іноземних інвестицій в економіку України становив 1698,6 млн. доларів США. Загальний обсяг від початку інвестування становив 18,4 млрд. доларів США і збільшився з початку року на 10,2 відсотка. Приріст іноземних інвестицій спостерігався у 25 регіонах і лише у двох регіонах обсяг інвестування зменшився (у Сумській області на 11,3 відсотка, Кіровоградській — на 9,7 відсотка).

У січні-червні 2012 р. зовнішньоекономічна діяльність 18 регіонів характеризувалася збільшенням обсягів експорту товарів, водночас у 25 регіонах збільшилися обсяги імпорту. У результаті в 16 регіонах зареєстровано позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, при цьому в 10 з них показник позитивного сальдо був менший ніж у відповідному періоді минулого року.

В 11 регіонах імпорт товарів перевищував експорт, унаслідок чого баланс зовнішньої торгівлі був від`ємний: у Волинській (141,1 млн. доларів США), Закарпатській (106,6 млн. доларів), Київській (609,8 млн.), Львівській (142,9 млн.), Одеській (438 млн.), Рівненській (124,3 млн.), Тернопільській (16,4 млн.), Харківській (451,3 млн.), Хмельницькій (38,2 млн.), Чернівецькій (35 млн.) областях та м. Києві (6099,4 млн. доларів США).

Найбільше експортувалося товарів з Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Запорізької областей та м. Києва.

Найбільший обсяг імпортних надходжень зафіксовано у м. Києві (40 відсотків загального обсягу), Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Харківській та Одеській областях.

Зниження економічної активності супроводжується погіршенням фінансового результату роботи підприємств.

У першому півріччі 2012 р. зменшився порівняно з відповідним періодом минулого року позитивний фінансовий результат (сальдо) в 11 регіонах, а в 5 регіонах цей показник мав від'ємне значення (Херсонська, Кіровоградська, Луганська, Чернігівська області та м. Севастополь). Майже у всіх регіонах, за винятком Кіровоградської та Сумської областей, збільшилися збитки збиткових підприємств. У 13 регіонах зменшилися прибутки прибуткових підприємств, у тому числі: у Чернігівській (на 44,4 відсотка), Донецькій (на 36,5 відсотка) та Дніпропетровській (на 32,5 відсотка) областях.

За січень-червень 2012 р. збільшення обсягів надходжень податків і платежів до бюджетів усіх рівнів забезпечили усі регіони, крім Херсонської та Донецької областей (зменшення відповідно на 11,9 та 11,3 відсотка).

Серед регіонів, які є найбільшими платниками податків, збільшення обсягів надходжень становить 20,2 відсотка в м. Києві, 12,3 — у Дніпропетровській, 34,9 — Харківській, 7,8 — Луганській та 30,3 відсотка — Одеській областях.

У всіх регіонах України зростають доходи місцевих бюджетів (без трансфертів). За січень-червень 2012 р. приріст доходів становить від 21 відсотка в Донецькій області до 52,3 і 45,7 відсотка відповідно у м. Києві та Львівській області.

У січні-червні 2012 р. в 13 регіонах спостерігалось зменшення податкового боргу, разом з тим у 14 регіонах збільшилися податкові борги за обов`язковими податковими зобов`язаннями. Найбільше зростання податкової заборгованості з початку року спостерігалося у Полтавській (у 3,9 рази), Тернопільській (у 3,3 рази), Харківській (у 2,4 рази), Миколаївській (на 55,4 відсотка) та Чернігівській (на 42,8 відсотка) областях. Найбільшим боржником серед регіонів традиційно залишається м. Київ (понад 4,9 млрд. гривень), його податковий борг з початку року збільшився на 0,3 відсотка. На нього припадає більше половини усієї податкової заборгованості по країні. Серед інших найбільших податкових боржників є Луганська (721,1 млн. гривень) та Донецька (734,2 млн. гривень) області, які з початку року зменшили борг відповідно на 44,7 та 19,4 відсотка.

У всіх регіонах зростає середньомісячна заробітна плата, в 11 регіонах — темпи зростання вищі ніж у січні-липні 2011 року. Темп приросту середньомісячної заробітної плати у січні-липні становив від 27,8 до 39,4 відсотка (відповідно Донецька та Хмельницька області), в середньому по Україні - 32,7 відсотка (у січні-липні 2011 р. — 34,3 відсотка). Проте залишається значна поляризація регіонів за рівнем заробітної плати. Лише 5 регіонів мають заробітну плату вищу за середню по Україні (м. Київ — 1629,9 гривні, Донецька область — 1140,8, Дніпропетровська — 1090,7, Запорізька — 1034,6 та Київська — 992,1 гривні).

Незважаючи на досить високі темпи зростання заробітної плати, рівень заробітної плати в Хмельницькій, Вінницькій, Волинській та Тернопільській областях залишається найнижчим серед регіонів і становить відповідно 739,8 гривні, 738,2, 728,4 та 690,5 гривні.

Реальна заробітна плата протягом січня-липня 2012 р. зросла у всіх регіонах. При цьому найвищі темпи зростання реальної заробітної плати спостерігалися у Хмельницькій (132,1 відсотка), Тернопільській (128,6 відсотка), Черкаській (120,1 відсотка) та Кіровоградській (125,9 відсотка) областях, а найнижчі - у Донецькій області (116,6 відсотка).

Однією з найгостріших проблем залишається заборгованість із виплати заробітної плати.

Станом на 1 серпня 2012 р. зростання заборгованості порівняно з початком року відбулося у 17 регіонах України: у Закарпатській (у 2,2 раза), Харківській (на 57,1 відсотка), Рівненській (на 43,4 відсотка), Одеській (на 35,9 відсотка), Кіровоградській (на 34,3 відсотка), Луганській (на 28 відсотків), Миколаївській (на 25,6 відсотка), Івано-Франківській (на 22,9 відсотка), Донецькій (на 21,6 відсотка), Запорізькій (на 12,4 відсотка), Житомирській (на 10,3 відсотка), Полтавській (на 6,9 відсотка), Черкаській (на 4,9 відсотка), Волинській (на 4,1 відсотка), Сумській (на 0,3 відсотка) областях, у м. Києві (на 44,1 відсотка) та Автономній Республіці Крим (на 13 відсотків).

Найбільші обсяги заборгованості з виплати заробітної плати на 1 серпня 2012 р. зберігаються у Донецькій (276,9 млн. гривень) та Луганській (108,6 млн. гривень) областях.

Із загальної суми заборгованості 51 відсоток становлять борги економічно активних підприємств, які протягом січня-липня 2012 р. зросли в 21 регіоні. Найвищі темпи приросту заборгованості з виплати заробітної плати працівникам економічно — активних підприємств були в Закарпатській (у 3 рази), Рівненській (у 2,1 рази), Запорізькій (на 83,4 відсотка), Івано-Франківська (на 74,2 відсотка) областях та м. Києві (на 69 відсотків). У загальному підсумку найбільшу частку боргу має Донецька область (140,6 млн. гривень), борги якої протягом січня — липня 2012 р. збільшилися на 16 відсотків.

У звітному періоді в 5 регіонах допущено зростання заборгованості населення за спожиті житлово-комунальні послуги (1,3 відсотка — у Дніпропетровській, 2,1 відсотка — у Запорізькій областях, 2,3 відсотка — у Автономній Республіці Крим, 3,6 відсотка — в Одеській, 3,8 відсотка — у Донецькій областях).

Найбільшими боржниками з оплати житлово-комунальних послуг залишаються Донецька, Дніпропетровська, Харківська та Луганська області, на які припадає 54,2 відсотка усієї заборгованості по Україні.

Серед регіонів значно зменшилися протягом року борги з оплати населенням житлово-комунальних послуг у Сумській (на 16,2 відсотка), Івано-Франківській (на 14,8 відсотка), Черкаській (на 14,6 відсотка), Тернопільській (на 14,1 відсотка) областях та м. Севастополі (на 12 відсотків).

Ринок праці у поточному році характеризується зменшенням у всіх регіонах кількості офіційно зареєстрованих безробітних та рівня безробіття.

Незважаючи на зменшення з початку року офіційно зареєстрованого безробіття у всіх регіонах, його рівень на 1 серпня 2012 р. в 17 регіонах перевищує середній показник по країні (2,5 відсотки). Найвищий рівень безробіття зареєстрований у Тернопільській та Рівненській (по 4,6 відсотки), Житомирській (3,8 відсотки) та Чернівецькій (3,7 відсотки) областях.

Отже, основними проблемами розвитку регіонів є:

— збільшення диспропорцій соціально-економічного розвитку, низька конкурентоспроможність та інвестиційно-інноваційна активність;

— недосконала структура економіки та структурна розбалансованість їх промислового комплексу;

— низький рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, що стримує економічне зростання регіонів;

— нераціональне використання людського потенціалу;

— низька інституційна та фінансова спроможність органів місцевого самоврядування щодо розв’язання проблем територіальних громад.

Виходячи з вище розглянемо можна зробити висновок, що сучасний стан економіки обумовлює як механізм функціонування споживчого ринку, так і внутрішні і зовнішні фактори, які визначають його стан і тенденції розвитку.

2. Розвиток споживчого ринку України в контексті завдань розбудови національної економіки

На сучасному етапі розбудови економіки України споживчий ринок забезпечує переважаючу частку кінцевого споживання домашніх господарств країни, опосередкує товарно-грошовий обмін величезної маси товарів та послуг. Через нього реалізується біля 87% грошових доходів населення. Зростає роль споживчого ринку у формуванні валового внутрішнього продукту, збільшенні обсягів вітчизняного виробництва, темпів інвестицій.

Основними факторами кількісного та якісного розвитку споживчого ринку є зростання доходів населення, збільшення пропозиції, поліпшення структури споживання. У 2011 році реальні доходи зросли на 20%, обсяг роздрібного товарообороту — на 15,2%.

Відбулося суттєве зменшення груп населення із заробітком до 290 грн. — з 44,5% у 2009 році, до 10,3% у 2011 році, зростання частки населення із заробітком понад 453 грн. до 1000 грн. з 24,5% до 40,8% відповідно, а частка населення із заробітком понад 1000 грн. зросла майже в 3 рази.

В цілому в Україні поліпшується культура споживання, підвищуються вимоги до якості продукції, зростає кількість цивілізованих місць їх придбання та здійснення комплексних закупок. Це засвідчила зростаюча кількість торговельних центрів (з 96 у 2008 році до 5800 у 2011 році), зменшення числа відкритих ринків (з 94,3 тис. у 2008 році до 89,1 — у 2011 році).

Поряд із збільшенням частки непродовольчих товарів у загальних обсягах реалізації зростає частка спожиткової продукції вітчизняного виробництва.

Однак незважаючи на наявні позитивні зрушення споживчий ринок розвивається досить суперечливо, а деякі його негативні тенденції набули стійкого характеру, і по суті, визначають його теперішній стан. Це підтверджують результати аналізу динаміки роздрібного товарообороту в порівняльних цінах із урахуванням темпів зміни кількості населення України, в тому числі по регіонах, які засвідчили більш інтенсивного скорочення реальних фізичних обсягів товарообороту відносно скорочення чисельності населення, що негативно виливає на формування попиту і стан ринку в цілому і на регіональних рівнях.

Досить повільно зростає споживання основних продуктів харчування (таблиця 2.1). Деформація споживання помітна не тільки в порівнянні з раціональними нормативами, а із рівнем споживання у більшості країн світу.

Проведений аналіз статистичних матеріалів, а також дані Міністерства у справах сім'ї та молоді та Українського інституту соціальних досліджень свідчать, що в цілому споживання у калорійному еквіваленті зменшилося на третину — з 3600 ккал. у 2000 році до 2200 ккал. у 2010 році. Міжнародні стандарти визначають як мінімально необхідну норму для існування людини споживання у 2500 ккал. на добу.

Розвиток ринку непродовольчих товарів стримується через недостатню платоспроможність населення, невідповідність між ціною, якістю, технічним рівнем та дизайном таких товарів.

Дані таблиці 2.2 дозволяють проаналізувати забезпеченість окремих домогосподарств України товарами тривалого користування за 2008;2011 роки. Як бачимо, за досліджуваний період намітилася тенденція до скорочення забезпеченості населення такими товарами як мотоцикли, швейні машини та магнітофони, що пояснюється специфікою споживчого попиту на ці товари.

Суттєві відмінності у рівнях споживання по регіонах України зумовлюють зниження рівня задоволення потреб та наявність диспропорцій у споживанні переважної кількості областей — у 19 областях (це 70,3% від загального їх числа) роздрібний товарооборот нижчий, ніж в середньому по країні.

Істотно ненасиченим залишається такий важливий сегмент ринку, як послуги, рівень яких має негативну тенденцію до зменшення (з 25,2% у 2006 до 23,6% - у 2010 році) через невисоку купівельну спроможність населення, нерозвинену матеріальну — технічну базу підприємств на ринку послуг, обмежений асортимент пропозиції послуг, слабку конкуренцію і боротьбу за споживача. При цьому слід враховувати, що основу споживання послуг (понад 75% їх загального обсягу) складають послуги житлово-комунального господарства, транспорту і зв’язку, ціни і тарифи на які мають тенденцію до суттєвого зростання.

У той же час послуги інформаційно-обчислювального характеру, науки і наукового обслуговування становлять незначну питому вагу, хоча світовий досвід доводить, що саме фактор інформації і знань є вирішальним для скорочення потреб в обмежених природних ресурсах і дешевій праці, докорінно змінюючи систему потреб, а отже обсяги і структуру ринку послуг.

У 2011 році кожен четвертий зайнятий громадянин працював у сільському, лісовому господарстві та мисливстві, майже кожен п’ятий — у промисловості, кожен сьомий — у оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами та послугах з ремонту.

Слід зазначити, що зростання обсягів зайнятості населення відбулося в основному за рахунок активізації розвитку трудових відносин у неформальному секторі економіки України (рисунок 2.1). Так, кількість працюючих у цьому секторі у 2011р. порівняно з 2010р. зросла на 0,5 млн. осіб та становила 3,8 млн. або 18,4% загальної кількості зайнятих економічною діяльністю (у 2010р. — 3,3 млн. осіб або 16,4% відповідно).

Таблиця 2.1

Динаміка споживання продуктів харчування в домогосподарствах в середньому за місяць у розрахунку на одну особу

Таблиця 2.2

Наявність в домогосподарствах окремих товарів тривалого користування (у середньому на 100 домогосподарств)

Рис. 2.1 Обсяги зайнятості населення у неформальному секторі економіки (у % до загальної кількості зайнятих) Слід відмітити, що неформальний сектор економіки був єдиним місцем прикладання праці майже для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міській місцевості зайнятість в неформальному секторі не набула розповсюдження (6,1% загальної зайнятості міських мешканців) завдяки більш сприятливій кон’юнктурі ринку праці та наявності попиту на робочу силу в офіційному секторі.

Внаслідок поширення зайнятості в особистих селянських господарствах, сільськогосподарське виробництво залишається переважаючим видом діяльності неформального сектору економіки (82,0% зайнятих у цьому секторі). Поряд із сільським господарством, іншими розповсюдженими видами економічної діяльності неформального сектору виступають роздрібна торгівля, будівництво, транспорт та інші послуги (таблиця 2.3).

Привертає увагу той факт, що порівняно з 2010р. частка найманих працівників скоротилася на 1,8 проц. п., в т. ч. у сільській місцевості - на 5,0 проц. п. Цей показник у 2011р. становив — 81,8%, в тому числі у міській місцевості - 93,6%, сільській місцевості - 56,5%. Наразі, кожен 13-й найманий працівник повідомив, що працював на умовах усної домовленості з роботодавцем, тобто без офіційного оформлення трудових відносин, а у 2010 р. — відповідно кожен 15-й працівник.

Таблиця 2.2.3

Зайнятість у неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності

До основних тенденцій розвитку ринку послуг можна віднести збільшення розриву між попитом та виробничими можливостями сфери послуг, суттєве подорожчання послуг, зростання регіональної диференціації в обсягах і структурі надання послуг на одного мешканця, зменшення у витратах населення частки споживання санаторно-курортних та послуг громадського харчування. В цих умовах ринок послуг не може стати важливим прискорювачем економічного зростання, тобто виконувати таку роль, яку він відіграє у розвинених країнах світу.

Перспективи подальшого розвитку ринку спожиткових товарів і послуг пов’язані із необхідністю збільшення обсягів платоспроможного попиту за рахунок подальшого підвищення рівня оплати праці і збільшення кількості робочих місць, утримання помірного рівня інфляції, денатуралізації доходів сільського населення із залученням каналів споживчої кооперації, підтримання оптимальних співвідношень між обсягами імпортованих товарів і вітчизняного виробництва, вдосконалення інфраструктури ринку, подолання деформації ринку, в тому числі за рахунок легалізації його тіньового сектору, розвитку сфери послуг населенню.

Важливу роль в підвищенні ефективності функціонування ринку повинно відігравати удосконалення його державного регулювання, яке має бути спрямоване на розробку соціальних нормативів споживання, забезпечення європейських стандартів виробництва і обслуговування населення.

Зростання ролі соціальних вимог та критеріїв функціонування споживчого ринку визначаються, насамперед, підвищенням значення людського чинника у формуванні ефективних засад розвитку економіки внаслідок підвищення продуктивності праці в умовах науково-технічного прогресу, комп’ютеризації і впровадження інформаційних технологій, роботизації, по-друге, досягненням рівня задоволення життєво важливих вимог в товарах і послугах для відновлення працездатності, збереження здоров’я, і, по-третє, зростанням активності людини завдяки виробництву у все більших масштабах інтелектуальних товарів і послуг.

Проте узагальнення світового і вітчизняного досвіду визначення чітких конкретних параметрів, що характеризують ступінь задоволення соціально-економічних потреб населення країни, засвідчує, що соціальні індикатори рівня життя населення, як і обґрунтовані критерії їх об'єктивної оцінки, поки ще не відпрацьовані.

Курс України на досягнення європейських стандартів життя знайшов законодавче відображення у прийнятих Верховною Радою Законах «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» № 2017;ІІІ від 5.10.2000р., «Про соціальні послуги» № 45 від 24.05.2003р., із змінами, внесеними згідно із Законом № 189-ІV від 24.06.2004р.

Вони визначили правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

Під державними соціальними стандартами, згідно з Законом, слід розуміти визначені державою соціальні норми і нормативи, на базі комплексу яких встановлюються рівні основних соціальних гарантій (мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму).

Прожитковий мінімум трактується, як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального наборів непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні норми і нормативи відображують показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними послугами.

Тут доцільно було б вказати і про соціальні нормативи у сферах торгівлі та громадського харчування, бо ці послуги зовсім не знайшли відображення у Законі /стаття 4/. Саме ці послуги мають визначатися нормативами забезпечення торговельною площею та посадковими місцями у закладах громадського харчування, показниками якості надання таких послуг, показниками якості та безпеки товарів і послуг, що надаються підприємствами торгівлі і громадського харчування.

Соціальні норми та нормативи поділяються за характером задоволення соціальних потреб:

· на норми і нормативи споживання — розміри споживання у натуральному виразі продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких послуг за певний проміжок часу;

· нормативи забезпечення — визначена кількість наявних у особистому (сімейному) споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров’я, освіти, торгівлі, громадського харчування, транспортного обслуговування, побутових підприємств, житлово-комунальних, по наданню соціально-культурних послуг;

· нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина, або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

— нормативи раціонального споживання — рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

— нормативи мінімального споживання — соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи із соціальних або фізіологічних потреб та стану економіки;

— статистичні нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання чи забезпеченості всього населення або його окремих соціально-демографічних груп.

Встановлення і використання соціальних стандартів і нормативів пов’язані, перш за все, з необхідністю визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, для розробки програм економічного і соціального розвитку країни і регіонів, для визначення розмірів соціальних гарантій — мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних доплат і допомоги.

Метою і найважливішим завданням довгострокової соціально-економічної політики нашої держави має стати подолання абсолютної бідності-злиденності населення (рівень злиденності визначається часткою населення, доход якого знаходиться нижче встановленого прожиткового мінімуму) і неухильного розширення частки середнього класу, яка має стати превалюючою соціальною групою.

Як засвідчує розподіл домогосподарств країни за середньодушовими загальними витратами на місяць Український рітейл в цифрах — 2012 с. 29. з урахуванням рівня прожиткового мінімуму методичними підходами Всеросійського центру рівня життя (ВЦУЖ) (табл.2.4) понад 62% населення складають бідні і малозабезпечені групи населення (проти 50% - у Росії), і середньозабезпечені - 30% (проти 45% - у Росії), високозабезпечені - лише 2,4% (проти 4,8% - у Росії). Якщо порівняти ці цифри із 2000 роком, коли бідні і малозабезпечені групи становили близько 20%, а середньозабезпечена група складала більше 73% населення, та слід констатувати на сьогодні суттєве переважання бідних та малозабезпечених людей. До їх складу перейшла основна частка середнього прошарку.