Позакласна робота на уроках читання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА КАФЕДРА МЕТОДИК ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ Тема:

Позакласна робота на уроках читання в початковій школі

КУРСОВА РОБОТА з методики викладання студентки 21 групи психолого — педагогічного факультету спеціальність «Початкове навчання»

спеціалізація «Дошкільне виховання»

Захарової Олени Ігорівни Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Кіндей Леся Григорівна Кіроваград — 2009

І. ВСТУП

«Найважливішим засобом впливу на дитину, облагородження її почуттів, душі, думок, переживань, є краса і величність, сила і виразність рідного слова. Роль цього засобу в початковій школі, де зустріч з новим явищем навколишнього світу пробуджує в серцях дітей почуття зачудування, неможливо переоцінити».

В.О.Сухомлинський [7,5]

Відродження державності в Україні поставили перед початковою ланкою освіти нові проблеми навчання і виховання. У центрі уваги сучасної національної школи має бути людина, її духовний світ, творчі здібності, високі моральні якості. Виплекати таку особистість можливо завдяки новим підходам до викладання літератури в школі, початкової зокрема.

Духовне відродження українського народу неможливо уявити без живодайного впливу художньої літератури на формування національної самосвідомості, бо саме література є одним із активних чинників суспільного виховання — совісті, моралі, загальнолюдських цінностей, інтелігентності.

Зміни в усіх сферах нашого суспільства безпосередньо впливають і на літературну освіту школярів. Інакше бути не може, адже література — це відображене в художньому слові життя людини та суспільства з усіма складнощами та проблемами. А тому читання книжок в системі виховання особливо гостро постало в останні роки. Соціологи, батьки, вчителі відзначають, що учні стали менше читати, частина з них вважає читання «непродуктивною тратою часу», пропонує процес читання «якось механізувати», надає перевагу екранізованим версіям творів.

Але, дитяча художня книга — це особливий світ, який юнак читає і осягає і розумом, і серцем. Дуже важливо, щоб книга увійшла в його життя якомога раніше, тому що вона не замінна у виробленні уваги, зосередженості, у вихованні душевності, моральності… Одночасно прищеплення учням інтересу до читання. Бажання постійно звертатись до книжок, прагнення навчитися читати їх самостійно, забезпечують не менш важливий аспект навчально-виховного процесу в школі - освітній. Така функціональна багатогранність впливу художньої книжки на учнів потребує кваліфікованого і системного підходу до роботи з нею як у школі, так і в сім'ї. Книжка може і повинна виступати засобом духовного спілкування батьків і дітей не лише молодшого шкільного, а й підліткового, юнацького віку.

Дитяче читання відіграє велику роль у житті дітей, далеко більшу роль ніж у житті дорослих. Книга, прочитана в дитинстві, залишається в пам’яті мало не на все життя й впливає на подальший розвиток дітей з книг, які діти читають, вони черпають певне світорозуміння, книги виробляють у них певні норми поведінки.

Вчитися читати і сприймати прочитане потрібно із шкільних літ. Ми виходимо з того, що читання — це діяльність, це активні пошуки істин, які не в готовому вигляді чекають читача.

Складаючи нові підручники з літератури й читання, варто насамперед провести соціологічне дослідження: що дійсно читають діти, що їх хвилює, а що вони внутрішньо заперечують.

Узагальнюючи багатогранний досвід своєї виробничої і культурної діяльності, людина за допомогою книги передає цей досвід наступним поколінням. З книги людина дізнається по великі відкриття і винаходи, про боротьбу людини з природою і завоювання влади над нею. Книга дає не тільки знання, й сприяє вихованню повноцінної, всебічно розвиненої людини.

Книга є джерелом духовного збагачення дитини.

Читання допомагає знайти в книгах тягові явища життя, дати їм оцінку, зіставити із навколишньою дійсністю, прищеплює любов до книги.

Школа і вчитель виховують у дітей любов до книги, до друкованого слова, навчають учнів читати книги, вміло користуватися нею.

ІІ. Розділ І ПОЗАКЛАСНА РОБОТА З ЧИТАННЯ В

ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1. Методика проведення уроків з позакласного читання

Для учня молодшого шкільного віку спілкування з літературним твором має приносити радість, задоволення. «Книжка повинна стати для кожного вихованця — другом, наставником і мудрим учителем. Я бачив важливе виховне завдання в тому, щоб кожний хлопчик, кожна дівчинка, кінчаючи початкову школу, прагнули залишитися наодинці з книжкою, прагнули до роздумів і міркувань… Це початок самовиховання думок, почуттів, переконань, поглядів. Воно можливе лише за умови, коли книжка входить у життя маленької людини як духовна потреба»? — писав В. О. Сухомлинський.

Ось чому з перших днів перебування дитини в школі значне місце в навчально-виховному процесі посідає робота з дитячою книжкою, уміла організація уроків позакласного читання. Тут не обійтися без науки, і перш за все методичної науки.

Методика навчання читанню — це розділ методики рідної мови, тобто органічна частина науки про те, як найбільш економно, розумно і продуктивно побудувати процес роботи з літературним твором, як прилучити дитину до самостійного спілкування з книжкою. 5,11]

Сучасного молодшого школяра треба навчити не просто читати (розкодовувати текст), а читати книжки, вчити бачити в них співбесідника, навчити «розмовляти» з ними, відгукуватись на їх думки, вчинки. Розібратися у цьому дитині має допомогти вчитель, який добре володіє методикою читання і методикою передачі свого уміння спілкуватись з книжкою дітям.

Яких же умов і методичних настанов має дотримуватись учитель, щоб навчити дитину читати книжки? На нашу думку таких:

1. Виховувати інтерес до книжки треба з першого навчального дня.

2. Матеріалом, об'єктом має бути тільки художня дитяча книжка у типовому оформленні.

3. Роботу з дитячою книжкою проводити один раз на тиждень (20−25 хвилин від уроку навчання грамоти), краще в обумовлений день.

4. Дотримуватись відповідної методичної системи в побудові занять.

5. Вчити думати над книжкою до читання і в процесі читання.

6. Допомогти дитині повноцінно сприйняти літературний твір.

Методично-організаційна структура заняття з дитячою книжкою — це постійна творчість учителя й учнів, це цікаві і нестандартні засоби і форми роботи. Разом з тим, це все-таки структуроване заняття.

Позакласне читання — складова частина шкільного предмета, що іменується читанням. Це різновид читання, якому поряд з класним читанням відведено окреме місце в системі початкової освіти. Його мета — сформувати в учнів стійку потребу самостійно й осмислено вибирати і систематично читати книги, спираючись на знання й навички, здобуті на уроках навчання грамоти й класного читання. Ця мета продиктована самим життям: «Школярі, які нічого, крім підручника, не читають, дуже поверхово оволодівають знаннями».

Досягти цієї мети можна лише на основі вироблення в школярів позитивного ставлення до читання за власною ініціативою.

2. Зміст і завдання позакласного читання. Вимоги програми

Щоб допомогти учням прагнути до спілкування з книгою, необхідно в умовах класно-урочних занять регулярно проводити навчальну роботу, яка передбачає втілення таких завдань:

— систематично знайомити учнів з різноманітною дитячою літературою, її видами, що розкриє перед дитиною світ книги, допоможе визначити коло читання на даний період;

— ознайомити дітей з існуючими доступними їхньому віку видами бібліотечно-бібліографічної допомоги, що дасть можливість самостійно відповідно, до власних уподобань, знайти потрібну книжку;

— навчити їх вибирати дитячу книгу, тобто ще до читання книжки скласти уявлення про тематику, зміст, призначення дитячого видання;

— виробити у них уміння читати книгу, дотримуючись дидактичних і санітарно-гігієнічних вимог роботи з нею;

— розвивати у дітей уміння самостійно і змістовно проводити дозвілля з допомогою книги.

Ці завдання розв’язуються на уроках позакласного читання і в позаурочний час протягом усіх років навчання учнів у початкових класах.

Формування читацької самостійності, на заданому програмою рівні починається з першого класу. На уроках навчання грамоти відводиться певний час для навчання дітей спілкуватися з книжкою. У другому і наступних класах для позакласного читання виділяються окремі уроки з числа навчальних годин, передбачених для читання. Оскільки вони включені в розклад, їх необхідно вписувати в класний журнал. Значить, термін «позакласне читання» сприймається як умовне позначення різновиду читання. Хоч читання не називається позакласним, значною мірою воно здійснюється на уроках починаючи з першого і закінчуючи четвертим класом. Планує, організовує і проводить його вчитель-класовод.

Розбіжність між сутністю і назвою цього різновиду читання з’явилася нещодавно. Річ у тому, що до сімдесятих років, хоч у програми з мов вносилось позакласне читання, годин для нього навчальним планом не відводилось. Передбачалося, що класовод разом з бібліотекарем організовує позакласне читання дітей. Для їх заохочення до самостійного читання пропонувалось проводити літературні ігри, вікторини, ранки, конкурси тощо. Позакласне читання контролювалось вчителем. Учень звітував перед ним читацьким щоденником, у якому занотовував: прізвище автора, назву твору, про що твір, імена героїв.

Отже, основною формою керівництва самостійним читанням була позаурочна робота з учнями, яка повинна була стимулювати самостійне спілкування учня з книгою.

Спостереження показали, що таке керівництво позакласним читанням молодших школярів не дає бажаних результатів. Необхідне спеціальне навчання дітей правильної читацької діяльності, тому були введені уроки позакласного читання, мета яких — навчити дітей розбиратися в «морі» книжок й користуватися ними. У сучасній методиці основною ланкою в керівництві позакласним читанням стали не позаурочні форми роботи з книгою, а уроки позакласного читання. Так виникла невідповідність назви цього різновиду читання його змісту: позакласне читання, що здійснюється на уроках.

Завдання позакласного читання — виховати в учнів любов до книги, розширити їх знання, пізнавальні інтереси.

У «Пояснювальній записці» до програми з українського читання [11,79] так визначено завдання позакласного читання:

1) розширити і поглибити знання, набуті під час класного читання з усіх предметів;

2) навчити дітей знаходити необхідну книгу в бібліотеці, потрібний матеріл у книзі;

3) ознайомити учнів з кращими книжками;

4) виховати читацьку активність і допитливість;

5) розвивати індивідуальні інтереси і нахили.

Ті знання, уміння і навички, які здобувають діти на уроках читання, вони поповнюють у позакласному читанні. Яке є обов’язковою частиною підготовки учнів 1- 4 класів у навчанні рідної мови.

Мета позакласного читання — забезпечити педагогічне керівництво самостійним читанням учнів. Саме позакласне читання привчає, заохочує дітей до самостійного, вмілого, вдумливого читання книжки, газети, журналу. Воно має на меті розширити, поглибити знання, здобуті під час класного читання, познайомити учнів з широким колом доступної для учнів молодших класів літератури; розвивати за допомогою читання бажання і уміння вчитися; розвивати індивідуальні інтереси і нахили.

Школа прищеплює вперше в житті людини смак до читання, потребу самостійно читати, щоб поповнити свої знання.

Позакласне читання має важливе значення і для навчання дитини в школі, і для кращої успішності учня. Воно розширює світогляд, сприяє розвиткові мислення, збагачує мову.

Діти, які багато читають, краще навчаються, звикають самостійно вчитися з книжок, краще орієнтуватися в них.

Отже, учитель має прагнути до того, щоб зацікавити дітей книгою, навчити міркувати над прочитаним, самостійно здобувати знання, тобто навчити дитину вчитися з книги.

Вимоги програми.

У пояснювальній записці до програми з читання в першому класі чітко визначається мета позакласного читання і вказується, що в першому класі «робота над книгою, яку організовує вчитель, є пропедевтикою позакласного читання» [11,20], підготовчою роботою, бо діти ще тільки навчаються грамоти.

Основне завдання такої роботи — пробудити в учнів любов до книги як джерела знань і радості.

У програмі [11,21] виділяються два етапи позакласного читання:

1. Підготовчий, який охоплює перше півріччя.

2. Початковий — друге півріччя.

На першому етапі, поки ще мало дітей читає, всю роботу з читання проводить учитель. Читання вчителем казок, віршів, оповідань має викликати у дітей інтерес до книги, бажання читати.

Робота з позакласного читання в другому півріччі спрямовується на вироблення в дітей навичок читати самостійно.

Заняття з позакласного читання проводиться за рахунок загального часу, відведеного на уроки читання (одна година на два тижні).

Робота проводиться з двома — трьома творами: один читається в класі, а інші вчитель роздає окремим учням. Які за його допомогою можуть прочитати для всіх, або дає індивідуальні завдання для роботи в класі чи вдома.

Проводяться також дитячі ранки, літературні ігри, вікторини.

При доборі творів для позакласного читання вчитель використовує списки літератури, складені для позакласного читання.

У другому класі закріплюються уміння, а також знання і навички в роботі над книгою.

Крім того, учні знайомляться з елементами книги (змістом, передмовою), вчаться вести найпростіший каталог книг, користуватись картотекою.

Програма рекомендує ознайомлення учнів з книгами кількох провідних дитячих письменників, з газетою і дитячим журналом.

Заняття з позакласного читання в другому класі будуються так, як і в першому класі, але використовуються крім заданих жанрів, науково-популярні статті, розширюються і поглиблюються читацькі інтереси.

У програмі з позакласного читання для третього класу основна увага приділяється самостійному читанню учнями казок, оповідань, повістей, науково-популярних творів.

Тематику позакласних занять учитель визначає сам. Виходячи з програмних вимог до знань, користуючись рекомендованим списком літератури для додаткового читання.

Завдання позакласного читання в четвертому класі - розширення і поглиблення читацьких інтересів, ознайомлення з творами нових авторів, читання науково-художніх і науково-популярних творів.

Програма вимагає навчити четвертокласників користуватись дитячою довідковою літературою, ознайомити з серіями книг, що пропонуються для читання дітям; вимагає виробити навички визначення орієнтовного змісту незнайомих книги за її елементами (титульною сторінкою, заголовком, передмовою, ілюстраціями).

Учні четвертого класу набувають навички орієнтації в карточці каталогу і уміння правильно записати в картку необхідну книгу, уміння вибрати книгу, користуючись каталогом дитячої бібліотеки чи відкритим доступом до книжкових полиць, уміння цілеспрямовано читати дитячу періодику, а також вести щоденник читача.

3. Взаємозв'язок класного читання з позакласним

У шкільній програмі чітко окреслені мета і завдання уроків читання. Читанняце складова освіти, це «Багатофункціональний предмет» [11,79]. Там же читаємо: «У 3 і 4 класах кількість навчальних годин на читання — у І семестрі - 3 години, у ІІ - 4 години. Із загальної кількості годин у кожному класі виділяється 17 годин на проведення уроків позакласного читання». Отже, проблема позакласного читання (читання додаткових книжок), повинна поєднуватися із загальною системою шкільного навчання та з виховною роботою в класі і в школі. У цьому плані зв’язок між класним і позакласним читанням повинен бути різноманітним і надзвичайно плідним.

Ще в ХІХ ст. педагоги різних напрямів виражали думку про необхідність тісного зв’язку класних і позакласних занять. Зв’язок цей може здійснюватися і безпосередньо, і опосередковано. Сама наявність цього зв’язку у початковій школі цілком природна вже тому, що проведення уроку позакласного читання пов’язано з уроками класного читання.

Уроки читання мають навчити дітей добре читати, що надто важко, тому що існує велика відмінність в начитаності, у володінні технікою читання, в інтересі до предмета. До того ж, крім безпосереднього читання, сам урок включає і екскурсії, і спостереження, і бесіди етичного порядку тощо. Розв’язати ж проблему навчання дітей читанню і зацікавити їх у ньому повинен урок позакласного читання, який має вплинути на формування у школярів навички читання, адже вона більш ефективно розвивається при самостійному читанні нових текстів, що і відбувається у процесі підготовки до уроків позакласного читання.

У процесі планування того чи іншого уроку з позакласного читання слід враховувати, що він має допомагати засвоєнню літературного матеріалу, який вивчається на уроках читання, і розширювати кругозір школярів. Отже, поглиблення знань щодо класного читання може здійснюватися за рахунок позакласного.

Як сказано у шкільній програмі «базовий компонент змісту початкового навчання з читання визначається на основі таких принципів: тематично-жанрового, художньо-жанрового, художньо-естетичного, літературознавчого» [11,80]. На основі цих принципів мають добиратися твори для читання.

Тематичне проведення класного читання реалізується на основі вивчення окремих розділів, коли учням пропонують твори, присвячені нашій Батьківщині: наприклад, «Нема без кореня рослини, а нас, людей, без Батьківщини» (2 клас). Розширюючи та поглиблюючи цю тему на уроках позакласного читання, дітей можна познайомити з творами інших авторів, у тому числі й місцевих, з роботами художників, адже до кожної теми підручника можна дібрати різні твори за жанрами і різних авторів, але сама тема має бути одна (ми її назвали).

Жанрова лінія зв’язку класного і позакласного читання включає два напрямки. Перший напрямок — це розширення уявлення учнів про жанрове розмаїття дитячої літератури. Так, на уроках класного читання, школярі знайомляться з казкою, віршем, оповіданням, загадкою, скоромовкою, а на уроках позакласного читання вони мусять познайомитися з епіграмою, авторською загадкою, віршованим і графічним перевертнем, легендою, документальною повістю, лічилкою, дразнілкою тощо. Отже, жанрове коло розширюється.

Другий напрямок — це поглиблення уявлень учнів про жанри дитячої літератури. Так, на уроках позакласного читання школярі читають не просто казки, а, наприклад, народні казки (болгарські, російські, іспанські, казки інших народів). Основна мета такого уроку — визначити структуру казок і чому їх називають народними. На іншому уроці доцільно читати авторські казки: К. Ушинського, В. Сухомлинського, І.Франка та ін. Основна мета такого уроку — розібратися в структурі казки (зачин, основна частина, кінцівка, трьохразові повтори тощо), звернувши увагу на те, чим відрізняються вони від народних казок.

Авторська лінія зв’язку класного і позакласного читання припускає на уроках класного читання вивчення та глибокий аналіз одного авторського твору. Позакласне читання дозволяє більш широко познайомити учнів з творчістю автора, прочитати окремі його твори, згадати, який твір цього автора вивчався на уроці читання. Наприклад, після вивчення творів Т. Шевченка на уроках класного читання, більш повне уявлення про творчість українського Кобзаря учні можуть одержати на уроці позакласного читання, де їх можна познайомити зі змістом книги «Кобзар», а також творчістю Шевченка-художника.

Безпосереднє продовження класного читання — це елементарний спосіб зв’язку цих уроків. Наприклад, на уроках читання учні знайомилися з казками народів світу, які подаються скорочено. А до уроку позакласного читання вони мають прочитати за списком, рекомендованим учителем, 5−6 казок у повному обсязі. Безпосередній зв’язок цих уроків читання може здійснюватися приватними прийомами або шляхом перенесення читацького досвіду і системи знань у процесі читання додаткових текстів. До цих уроків учителю слід знати рекомендовані дітям твори і запропонувати питання, що стосуються теми заняття:

— Що ви знаєте про творчість цього письменника з уроків позакласного читання?

— З якими творами даного письменника ви вже познайомилися?

— Яку книгу читаєш дома? Хто її написав? тощо.

Крім того, між класним і позакласним читанням існує зв’язок опосередкований. Робота з книгою, формування навичок читання, які отримують учні на уроках класного читання в певній системі і з урахуванням вікових особливостей дітей, повинні використовуватися на уроках і позакласного читання.

Між класним і позакласним читанням немає чіткого вододілу; це уроки взаємно пов’язані. Але якщо на уроках читання велика увага надається техніці читання, то вчитель мусить пам’ятати, що без допомоги додаткового читання (позакласного) ніколи не навчити дітей по-справжньому глибокому розумінню змісту. У свою чергу успішна робота над технікою читання (класне читання) дає школярам можливість розширювати і поглиблювати свій читацький кругозір, бо це дозволяє читати швидше, а значить і більше.

На уроках класного читання учнів привчають звертатися до книги завжди, коли виникає бажання або є необхідність про щось дізнатися, чи щось довести. Позакласне читання постійно це уміння тренує. Завдання класного читання — вчити дітей читати в широкому значенні цього слова. Сам процес роботи над читанням проходить під безпосереднім керівництвом і при постійній допомозі вчителя. На уроках позакласного читання вчителем здійснюється своєрідна перевірка рівня читацької самостійності, він постійно користується тими знаннями, уміннями і навичками, які учні набули на уроках читання. На останніх — використовується досвід самостійної роботи з книгою, набутий школярами в процесі підготовки до позакласного читання.

Отже, не дивлячись на тісний зв’язок, ці два уроки мають і відмінні риси:

— по-перше, програма класного читання побудована за чітким тематично-плановим принципом. Урок позакласного читання припускає більш широкий діапазон і в охопленні літературного матеріалу, і в роботі з ним. Програма позакласного читання вільна у виборі текстів;

— по-друге, у процесі класного читання на одному уроці учнів знайомлять з невеликою кількістю творів (1−2), а це затруднює повною мірою використовувати художню літературу для загального розвитку дітей і формувати їх художній смак. До змісту ж уроків позакласного читання входять три групи знань: літературознавчі, книгознавчі і науко-пізнавальні;

— по-третє, урок класного читання відрізняється своєю спрямованістю. Урок позакласного читання на відміну від попереднього ґрунтується на принципі добровільності. Вчитель не наполягає на виконанні домашнього завдання в обов’язковому читанні вдома тих або інших творів, а прагне домогтися того, щоб дитина сама захотіла ці завдання виконати. А тому позакласне читання має значно більшу виховну роль, ніж класне, бо переважає атмосфера емоційної зацікавленості, момент переживання, а не засвоєння знань;

— по-четверте, позакласне читання навчає школярів прийомам роботи з незнайомою книгою, тоді як класне читання цього завдання перед собою не ставить.

Хоча вчитель у 3−4-ому класах і дає список літератури для уроків позакласного читання, учні залучаються до вільного вибору книги. У зв’язку з цим школярів учать усвідомлювати мету читання (на майбутнє) і власні можливості в плані реалізації даної мети.

— по-п'яте, урок позакласного читання припускає набагато ширше коментування прочитаних творів, ніж урок класного читання, і значно більшу різноманітність прийомів роботи. У процесі класного читання вчитель багато що пояснює дітям, детально аналізує з ними зміст, зачитуючи вислови і використовуючи повторне читання, вивчаються нові слова і вирази; у ході позакласного читання розмова більше йде не від приватного до загального, як це прийнято в світовій дидактиці з часів Яна Амоса Коменського, а від загального до приватного.

І нарешті, якщо на уроці читання весь клас читає один і той же заданий додому текст, то до уроку позакласного читання кожний учень читає те, що рекомендував учитель і що, на його думку, відноситься до майбутньої теми уроку: чим більше різноманітних текстів виявиться прочитаними, тим цікавішим буде урок. Бесіда з дітьми про прочитане на уроках позакласного читання ніколи не носить форми чіткого опитування; на уроці «не існує оцінок у перших-других класах, у третіх-четвертих — ставиться лише позитивна оцінка». Звідси і своєрідність домашніх завдань для уроків з позакласного читання: читати книги, що відносяться до визначеної теми уроку; вміти пояснити зміст вибраної теми чи серії книжок. Завдання може звучати і так: читати книги за темою «Дивне навколо нас»; уміти пояснити, як добирали потрібні до уроку книги тощо.

На уроках позакласного читання більш повно здійснюється облік індивідуальних читацьких запитів школярів. При цьому вчитель завжди має пам’ятати, що виховання читацької активності - це одночасно виховання громадянина в широкому значенні цього слова, тобто накопичення знань школярем повинно здійснюватися для того, щоб зробити ці знання своїм надбанням.

Урок позакласного читання має більш широкі можливості в плані здійснення міжпредметних зв’язків. Окрім уроків читання, про які мова йшла вище, ці зв’язки можуть здійснюватися і з уроками образотворчого мистецтва, і з уроками праці, і особливо з уроками природознавства. Тут є місце проведенню інтегрованих уроків.

Отже, специфіка уроків позакласного читання припускає особливу організацію цих уроків і відмінну від інших предметів методику. Варто розрізняти види таких уроків відповідно до періодів їх проведення.

4. Керівництво позакласним читанням

Позакласне читання здійснюється в різних сферах учнівського життя на уроках і в позаурочний час. Це й визначає різноаспектні напрямки роботи вчителя, яку він виконує, керуючи самостійним читанням дітей. Перший: учитель дає завдання і прищеплює дітям читацькі уміння на уроках позакласного читання. Другий: в обов’язки вчителя входить підготовка, організація і проведення масових позаурочних заходів, пов’язаних з читанням: літературних ранків, вікторин, книжкових виставок, створення класних бібліотек. Третій: учитель повинен пропонувати читання, створювати домашні бібліотеки.

Завдання вчителя — залучити учня до читання дитячих книг в усьому тематичному і жанровому обсязі, який доступний дитячому віку. При цьому не можна забувати також і про нахили й інтереси дітей, задоволення яких вони знайдуть у дитячих книгах.

Відповідно до цього класовод рекомендує учням тематику книг з урахуванням можливостей і уподобань школярів. З кожним роком тематика творів розширюється. Паралельно триває розширення знайомства з творами різних жанрів. Спочатку доцільно заохочувати учнів до читання художніх творів, потім рекомендувати літературу наукову, фантастичну, тобто таку, яка не вводиться в класне читання.

Піклуючись про сформування в школярів стійкого інтересу до книги, вчитель не може випускати з поля зору важливу дидактичну вимогу — враховувати в навчанні індивідуальні особливості дітей. Не всі вони мають однаковий ступінь підготовки до самостійного читання: володіють неоднаковою технікою читання і відрізняються загальним рівнем. Тому вчителеві доведеться оцінювати їх відповіді й участь в обговоренні не за кількістю прочитаного і не тим, яку саме книжку (товсту чи тонку) прочитав учень, а за старанністю дитини. Позитивно відрізняти слід сам факт проявленого учнем інтересу до книги.

Позитивне читання повинно відбуватись під безпосереднім керівництвом учителя.

Для того щоб забезпечити певну систему в читанні учнів, щоб позакласне читання служило цілим всієї навчально-виховної роботи в школі, учитель повинен організувати і повсякденно керувати читанням учнів.

Насамперед учитель мусить знати наявність дитячої літератури в шкільній і місцевій бібліотеках, сам повинен бути добре обізнаний з дитячою літературою, стежити за появою нових книжок.

На кожну чверть, півріччя вчитель складає список рекомендованих для читання книжок, допомагає учням в обліку їх, доводить список рекомендованої літератури до відома батьків.

Позакласне читання повинно проводитись учнями з додержанням певних правил.

1. Перед читанням будь-якої книжки треба приготувати все необхідне для роботи з нею: зошит, олівець чи ручку для заміток про прочитане.

2. Розкласти все потрібне для читання в певному порядку: книжку ліворуч від себе, зошит — праворуч.

3. При читанні в читальні, класі, клубі треба дотримуватись тиші, не заважати своїми розмовами іншим.

4. Уміти поводитись з книжкою: правильно перегортати сторінки, не слинити пальців при перелистуванні, при читанні не перегинати книжки по корінцеві, бо від цього псується книга; закладки в книзі робити аркушем паперу або стрічечкою, ниткою, але не товстими речами; не загинати листків у низу, не робити поміток чорнилом, нігтями. Взагалі треба привчати дітей бережно ставитись до книжки, бо нею користуються сотні читачів.

5. Необхідно привчити учнів дотримуватись найелементарніших гігієнічних вимог при читанні:

а) не читати книжки з брудними руками, бо від цього вона забрудниться, зіпсується;

б) шкідливо читати під час їжі, а також зараз же після їжі, бо при читанні кров приливає до голови, а це шкідливо відбивається на процесі травлення;

в) не можна читати лежачи, тримати книжку на колінах, близько або далеко від себе (віддаль книжки від очей повинна бути 30−40 см);

г) читати слід при хорошому освітленні, світло повинно падати зліва та зверху;

д) роботи при читанні перерви для перепочинку на 15−10 хвилин, не читати до перевтоми.

Проте мало роз’яснити учням ці вимоги до читання, треба на кожному уроці вимагати від них дотримуватись цих вимог, роз’яснювати батькам ці вимоги і радити їм стежити за читанням дитини вдома.

Форми керівництва позакласним читанням різноманітні. Це — уроки позакласного читання, індивідуальна робота з окремими учнями або групами учнів, масова позакласна діяльність учнів у зв’язку з читанням (підготовка ранків, вікторини, конкурси на краще читання творів, інсценізації казок, книжкові виставки), пропаганда читання в сім'ях учнів.

Між уроками з позакласного читання учитель щоденно здійснює контроль і допомогу учням у самостійному читанні.

Цей вид роботи може планувати вчитель на тиждень, передбачивши, що саме буде проведено з окремими групами учнів.

Учитель так повинен скерувати роботу учнів у підготовці до масового виступу, щоб у них виник інтерес до книги, щоб удосконалювались їх пам’ять, культура мови, збагачувався словник. Важливу роль у позакласному читанні матиме створення і участь дітей у роботі класної бібліотеки, а також контроль за наявністю книг, які мають учні своїх власних бібліотеках. Створення власної бібліотеки — це вже великий крок до систематичного читання. За допомогою і порадою вчителя діти будуть поповнювати свою домашню бібліотеку.

Мають місце, хоч і поодинокі факти, коли учні дістають десь у своїх знайомих книжки, які не відповідають дитячому вікові: ні за своїм змістом, ні за доступністю, а іноді бувають й просто шкідливі. Учитель повинен домовлятися з бібліотекарем, радити йому, які книжки, якому учневі видавати.

Учитель заохочує дітей до створення загальної класної бібліотеки, організовує її діяльність; допомагає учням вибрати книгу залежно від їхніх читацьких інтересів, керує підбором, упорядкуванням і збереженням особистих учнівських бібліотек; навчає учнів вести простий каталог книг із власної бібліотеки, вчить користуватись картотекою творів по авторах і жанрах для того, щоб відшукати потрібну книгу, навчає вибирати книги за допомогою анотацій, вміщених у дитячих газетах, журналах.

Батьки, а частіше самі діти, купують книжки в магазинах, кіосках. Учитель повинен порадити, допомогти дитині у виборі книжки. Здійснюється ця допомога так: у визначений день для обміну книжок учням-першокласникам учитель організовано веде клас у бібліотеку і разом з бібліотекарем добирає кожному учневі книгу відповідно до його читацьких інтересів.

Недостатньо спиратись лише на тих учнів, які самі виявляють бажання читати. Треба організовувати роботу так, що усі учні, навіть пасивні, зацікавились книжкою, газетою.

Пропаганда читання в сім'ях дітей — це також одна із форм керівництва позакласним читанням. На батьківських зборах учитель дає поради, як заохочувати дітей до читання, обговорюються питання обміну досвідом по організації читання в сім'ях.

Робота над позакласним читанням учнів потребує додаткової уваги і витрати часу з боку вчителя, але наслідки роботи, при вмілій організації позакласного читання, корисно позначаються на всій навчально-виховній роботі учнів даного класу, школи.

5. Уроки позакласного читання на підготовчому етапі

У системі прилучення учнів самостійно читати виділяється три етапи: підготовчий, початковий, основний.

Підготовчий етап припадає на той час, коли діти оволодівають грамотою. Вони ще не вміють читати, але в уроки навчання грамоти вводиться робота з дитячими книжками. Для неї відводиться щотижня на одному з уроків грамоти 15−20 хвилин. Цей час учитель розподіляє приблизно так:

1) коротка бесіда (2−3 хв.), учитель підводить дітей до слухання твору;

2) виразне читання (3−7 хв.), учитель читає і перечитує твір;

3) відтворення прослуханого, обговорення прочитаного (4−6 хв.);

4) розгляд дитячої книги, в якій надруковано твір, відшукування його (3−4 хв.);

5) рекомендація щодо читання книг вдома (1 хв.).

Спеціалісти не радять змінювати ні послідовність ведення занять, ні запропонований для роботи час.

Вимоги щодо ознайомлення першокласників з книгою викладені в пояснювальній записці шкільної програми. Їх виконання повинно привести до того, що на кінець навчального року учні одержать уявлення про:

а) різноманітне коло книги, а саме: різної тематики — про дітей, тварин, рослини, чарівні пригоди; різних жанрів — оповідання, вірші, казки; різного наповнення — книжка з одним твором і книжка, де вміщено кілька творів;

б) різних авторів (передусім тих, яких вони знають ще з дошкільних років), а також про ті твори, які авторів не мають, тобто твори усної народної творчості (до них, крім казок, належать прислів'я, загадки, скоромовки).

Такі уявлення в учнів розвиваються послідовно. Спочатку йде ознайомлення з дитячою окремою книгою (книжками-картинками, книгами з серії «Для малят») відібраною вчителем, потім — робота з книгами дитячого кола читань, принесеними учнями (книги певної тематики чи окремого автора) і, нарешті, триває навчальна діяльність з книгами різноманітної доступної дітям тематики, а також і дитячим журналом «Малятко». Усю цю роботу здійснює вчитель, він читає їм дитячі твори. До ознайомлення дітей удома з дитячою літературою залучає батьків. Важливо прищепити дітям бажання і вміння самостійно працювати з книгою, розширювати і впорядковувати читацький кругозір (до 25−30 книжок), навчити вибирати книгу за обкладинкою й ілюстраціями. Істотною вимогою цього етапу є навчання дітей дотримуватися правил гігієни читання, прийомів дбайливого ставлення до книги, її збереження.

На підготовчому етапі, — мета якого — пробудити і сформувати інтерес до дитячих книжок, заняття слід починати не з показу книжки, а показу об'єктів (предметів, малюнків, ілюстрацій, тематичних серій картинок, малюнків до загадок…), які допоможуть дитині зосередитись на сприйнятті літературного твору.

Отже, першим етапом заняття буде підготовка до сприйняття твору на слух — показ необхідних об'єктів.

Другий етап уроку — виразне читання (перечитування) вчителем вголос дібраного твору. Якщо це вірш, то бажано читати напам’ять, якщо казка — розказувати, здебільшого не розкриваючи книжку.

Третій етап — відтворення змісту прослуханого, розповідь про асоціації, виконані прийомами: відтворення змісту за запитаннями учителя, словесне і графічне малювання, опис ситуацій і персонажів, перечитування з елементами інсценування, хорова декламація, заучування напам’ять, постановка «живих» картин, вільні висловлювання дітей… І лише переконавшись, що з його допомогою діти повно сприйняли зміст прочитаного їм літературного твору, що запам’ятали персонажів, окремі деталі, виділили важливі епізоди, уміють дати найпростішу оцінку, вчитель переходить до розгляду дитячої книжки, це і є четвертий етап.

На цьому етапі вчитель користується провідним методом навчання читанню — методом читанням-розглядом. Читання-розгляд — це найкоротший, найнадійніший шлях читача у зміст будь-якої книжки, у коло читання. Його першокласники можуть і повинні вслід за учителем засвоїти на рівні навички.

Він спрямований на те, щоб молодший школяр відповідно до свого віку поєднував обидві сторони сприймання книги: привабливий малюнок, тобто розглядання і читання.

По-перше, цей метод здатний викликати інтерес дитини до книги: привабливий малюнок, цікаве художнє оформлення.

По-друге, читання — розгляд дозволяє осмислено зробити вибір книжки для читання, якщо необхідно дібрати її за певною темою чи жанром.

По-третє, розгляд книги допомагає дитині уточнити своє сприймання прочитаного в процесі читання і перевірити розуміння прочитаного.

З цього методу починається прилучення дітей шестирічного віку до книги, на ньому ґрунтується вся подальша робота з книгою. Навчити дітей користуватися цим методом — одне із завдань учителя. Його реалізація здійснюється у куточку читача, який повинен функціонувати у кожному класі. Він формується учнями під керівництвом учителя. Виставка книг змінюється протягом року. Доступ до книг вільний, як і вільний обмін наявною літературою між її володарями.

Доцільною є така методика розгляду книжок.

Спершу, розглядають ілюстрації на першій і останній сторінках обкладинки. Причому, вчитель нічого сам про книжку не розповідає. Він тільки ставить перед дітьми питання: «Чи може бути саме в цій книжці прочитаний твір? Якщо може, то чому?» Після цього своїми діями допомагає малюкам побачити у ній те, що треба, — зіставити ілюстрації зі змістом, зробити висновок — припущення, здогад: у цій книзі вміщено прочитаний твір, бо… (і дається точна відповідь з наведенням усіх доказів).

Гортаючи сторінки, перевіряємо версію — знаходимо прочитаний твір, ілюстрації до нього розглядаємо детально.

П’ятий етап — уроку — рекомендація до самостійної роботи з книжкою вдома чи у класі в позаурочний час. Це не домашнє завдання, а рекомендації до дії. Тому не слід думати, що всі першокласники з першого заняття впораються з цими рекомендаціями. Діти входять у світ спілкування з книжкою поступово. Крім того, не в усіх вдома є потрібні книжки. То для цього варто після першого заняття організувати у класі «Куточок читача», самому вчителеві принести 10−15 своїх книжок («таких же», «про те ж», «того ж автора», «того ж жанру»), з якими він хоче ознайомити учнів. Після цього діти захочуть «поритися» у своїх книжках, можливо, теж принести деякі, щоб поповнити класний «куточок читача».

Якщо ці умови і рекомендації будуть повною мірою використані, то можемо бути певні, що вже через місяць-другий у класі запанує атмосфера інтересу до книжки, до її розгляду і читання.

Водночас першокласників слід постійно спонукати до багаторазового звернення до однієї й тієї ж книжки, до одного і того ж тексту, привчати вдивлятись, вчитуватись, запам’ятовувати, знаходити знайоме і схоже. Все це сприятиме формуванню посильної самостійної читацької діяльності, постановці і відповіді на такі три основні питання:

Чи знайома мені ця книжка?

Про що вона мені може розказати?

Чи знайду я в ній знайомі і улюблені мені казки, вірші, оповідання?

Останнє запитання найбільш організовує заняття за методом читання-розгляду, ефективність і результативність якого буде залежати і від старанної підготовки вчителя до опрацювання того чи іншого тексту, від дотримання ним структури уроку.

Структура заняття:

1. Показ об'єктів, які допоможуть зосередитись на сприйнятті літературного твору — 3−4 хв.

2. Виразне читання і перечитування вчителем дібраного твору — 6−8 хв.

3. Колективне відтворення змісту прослуханого, роздуми над почутим — 6−8 хв.

4. Розгляд дитячої книжки, в якій вміщено твір — 4−5 хв.

5. Рекомендації до самостійної роботи з книжками вдома чи у класі в позаурочний час — 1 хв.

Послідовність компонентів заняття і час, відведено на кожний, бажано не змінювати. Творчість учителя виявлятиметься в доборі навчального матеріалу, у визначенні методичних прийомів і засобів навчання.

У ІІ півріччі першого року навчання дитини — читача, які працюють за системою 1−4, мета навчання і структура заняття зберігаються.

Учитель продовжує вести дітей від слухання до читання книжок (ведучий метод). При цьому книжка вперше з’являється у руках педагога, з неї він (учитель, а не учні) читає тільки один твір, а тоді перевіряє, як діти сприйняли його на слух.

На цьому етапі першокласники мають уважно прослухати твір, відтворити в своїй уяві, картинах чи образах його зміст. Тільки після цього учні знаходять прочитаний учителем твір у книжці. Така книжка є в руках учителя, така ж книжка може з’явитись на партах у дітей (більшість букв вивчені).

Відшукуючи потрібний твір, одні учні у цьому випадку будуть керуватися своїми образними уявленнями про прочитане (впізнають їх в ілюстраціях), інші використовуватимуть уміння прочитати окремі склади, слова, а ті, що вже читають, допомагають учителеві прочитати надписи на обкладинці книжки або заголовки в середині книжки — збірки.

Чи вимагати від учнів читати книжки вдома? Ні, не вимагати, бо самостійне читання — дуже складний процес. Така вимога може надовго відстрашити учня від книжки. Але якщо дитина вже добре оволоділа навичкою читання, якщо вона з власної волі хоче і може читати, нічого недозволеного немає - нехай читає. Таку роботу дитини треба всіляко схвалювати.

Книжку на урок першокласники не приносять — це робить учитель. Тема наступного заняття не повідомляється — про це знає лише учитель. Учні працюють з книжкою тільки разом з учителем. Педагог-наставник постійно стежить, як реагують учні класу на читання (чи хвилюються, чи виражають свої емоції жестами, мімікою), наскільки охоче і активно беруться до книжки в позаурочний час.

Оцінювати результати роботи з дитячою книжкою на підготовчому етапі не варто. У цей час вчитель усно і щиро схвалює або заохочує записом у щоденнику діяльність учня, відзначає його за старанність.

6. Уроки позакласного читання на початковому етапі

Основне завдання уроків позакласного читання на початковому етапі (2 клас) — пробудити і сформувати інтерес до самостійного читання книжок.

На цьому етапі для позакласного читання відводяться окремі уроки. Структура уроку залишається приблизно такою, як і на підготовчому етапі. Спочатку коротка бесіда вчителя, за нею — читання вчителем твору, з метою збудження інтересу до самостійного читання. За цією частиною уроку іде колективний розгляд книжки і розмова з приводу прочитаного, потім триває кількахвилинний самостійний розгляд нової книги. Після цього дітям пропонується самостійне мовчазне читання твору. Завершується урок бесідою за змістом прочитаного твору.

Названа послідовність ходу уроку може бути змінена. До вказаних пунктів уроку може бути внесена додатково робота над загадками, прислів'ями…

У чому особливості підготовки і проведення уроків на цьому етапі навчання? Перша — вводиться самостійне мовчазне читання. Діти читають не повністю знайомий їм твір, а той, який щойно вголос прочитав учитель. Друга — діти працюють на уроці не з одним твором, а з кількома, принаймні з двома. Третя особливість полягає в тому, що книги для читання на кожен урок позакласного читання відбирає учитель, при потребі пов’язуючи їх з тематикою творів класного читання.

Нове завдання потребує нових організаційно-методичних умов: тривалість заняття розраховано на цілий урок (45 хв.), урок позакласного читання проводиться два рази на місяць, на уроці основне місце посідає тепер самостійне читання — розгляд нових дитячих книжок з допомогою учителя і під його постійним керівництвом.

З приводу цього, учителеві слід перейнятися думкою, що сучасна методика початкового навчання, в тому числі і методика навчання читанню — це наука. Методичну науку треба ж розвивати на рівні закономірностей, формулювання понять, аналітико-критичної реалізації цих закономірностей.

Учитель має бути переконаний, що методика досліджує закономірності навчання дітей не окремому навчальному предмету, а тільки через навчальний матеріал, тобто через усвідомлення фактів, явищ, процесів оточуючого дітей реального світу, через правильно організовану діяльність з об'єктами, фактами, явищами і процесами, він зуміє допомогти кожній дитині на доступному йому рівні пізнати не тільки «чужий» світ, але і самого себе.

Отже, провідною діяльністю в цей період стає індивідуальна робота дитини з книжкою.

Структура навчального процесу тепер така:

1. Розв’язування завдань на орієнтування в дитячих книжка — 5 хв.

2. Виразне читання вчителем твору 5−7 хв.

3. Бесіда — роздуми про прочитане — 6 хв.

4. Самостійне ознайомлення з новою книжкою 4−5 хв.

5. Самостійне читання учнями вказаного твору про себе — 10−12 хв.

6. Виявлення і оцінки якості самостійного читання-розгляду — 5−7 хв.

7. Рекомендації до позаурочної роботи з книжками на наступні тижні - до 3 хв.

Як бачимо, на уроці позакласного читання виразно виділяються вступ до читацької діяльності (п.1), рекомендації до позаурочної роботи (п. 7) і дві основні частини, перша з яких (п.2−3) подібна до занять на підготовчому етапі навчання. Різниця тільки в тому, що класовод читає твір із книжки, в якій діти вже самостійно зорієнтувались шляхом читання — розгляду до початку уроку. Така закономірність обов’язкова і для другої, нової частини уроку (п. 4−6): в учнів є всі необхідні знання й уміння, щоб звикнути самостійно думати над книжкою до читання, передбачити її зміст, перевірити якість читання супровідним розглядом ілюстрації, а далі для підтвердження правильності сприймання прочитаного і роздумів над ним відтворювати не тільки уривки текстів, але й зміст ілюстрацій.

Учитель в цей час доброзичливо оцінює самостійні зусилля читачів — початківців. Доступними запитаннями, аналогіями, співставленнями вчить дітей прийомів роздумів про прочитане після того, як книжка закрита. Цим самим забезпечується просування молодшого школяра в загальному інтелектуальному й літературному розвитку.

Читання для себе і про себе займає на уроці 10−12 хв. На перший погляд — начебто замало часу. Але вголос учні перечитують текст, коли відповідають на запитання вчителя, коли в процесі бесіди хочуть переконати слухачів у правомірності своєї думки (вибіркове читання). В окремих випадках, якщо твір всім дуже сподобався, можна перечитати текст від початку до кінця. Це допускається замість заключної бесіди про прочитане.

Щоб виконати навчальне завдання початкового етапу (сформувати інтерес до самостійного читання), треба мати до 15−16 книжок «колективом» — комплектів однакових книжок за кількістю учнів.

Учителеві вільно вибирати як для свого читання вголос, так і для самостійного читання учнями ті твори і книжки, які, на його погляд, потрібно саме його класові, які викликають позитивні емоції. Для цього він може використовувати всі доступні тонкі дитячі книжки. Чому тонкі? Тому, що з товстими книжками другокласники ще не впораються.

Навчальна діяльність другокласників перевіряється учителем та керівництвом школи. Систематичному обліку підлягають, по-перше — хід навчання, тобто його зміст і послідовність, по-друге — результати: обсяг і глибина читацького кругозору школярів, ставлення до книжки і самостійного читання, рівень дотримання загальноприйнятих норм і правил під час самостійного добору та читання дитячих книжок.

Провідний метод обліку — повсякденне спостереження за читацькою діяльністю учнів.

Облік позакласного читання повинен вестись як самим учнем, так і вчителем.

Є учні, які дуже багато читають книжок, але при потребі вони в змозі назвати тільки кілька з них, тому що забули назви прочитаних книжок, прізвища їх авторів, а іноді змішують і зміст однієї книжки з іншою. Отже, доцільно привчити учнів обліковувати прочитані ними книжки.

У міру розвитку учнів, їх віку, вчитель повинен домогтись того, щоб учні стисло чи повніше вели облік прочитаного. Так, на кожну прочитану книжку учень початкових класів може зробити запис за такою формою:

Форма обліку може бути ще такою: у класі вивішується полотно з нашитими кишеньками, на яких записані прізвища учнів класу в алфавітному порядку. У кишеньці є карточки, куди учень записує прочитану книгу. За допомогою такої форми учень облікує книгу, а учитель має можливість встановити контроль за позакласним читанням (облікові картки можуть зберігатись і в ящику).

Учитель в свою чергу веде облік позакласного читання учнів свого класу. Він різними способами виявляє, що читають учні, і заносить відомості до свого облікового зошита.

На заняттях з позакласного читання вчитель шляхом бесіди, опитування учнів виявляє, що учні прочитали за минулий тиждень.

Так само в бесідах з батьками, з окремими учнями, через ознайомлення з абонентними картками в бібліотеці, вчитель дізнається про те, який учень читає більше, який менше, що саме читає кожен учень.

Всі ці дані вчитель заносить до свого зошита обліку і ним керується в організації позакласного читання дітей. У цьому зошиті на кожного учня відводиться сторінка: так вчитель може зробити ще помітки, як читає учень — регулярно чи час від часу, з яких тем більше читає книжок, як використовує прочитане самостійно у своєму навчанні.

Диференційовано оцінюється в журналі навчальна діяльність тих учнів, які, виконавши колективну роботу, позитивно виявили себе під час відповідей на запитання за змістом, усної розповіді, виразного читання і перечитування окремих епізодів тексту, переказу прочитаного, тощо. Від незадовільних оцінок, як правило, треба відмовитись.

Чи задавати домашні завдання другокласникам? Не задавати і нічого непосильного не вимагати.

Процес самостійного читання і на цьому етапі продовжує бути складним, особливо для тих учнів, у яких низька техніка читання. Водночас цей процес приваблює учнів, бо переборення труднощів, нехай і незначних, веде до задоволення, відганяє страх перед читанням незнайомої книжки.

Отже, слід не вимагати, а рекомендувати читати книжки на ту ж тему, чи художні твори тих авторів, які опрацьовувались на уроці позакласного читання, складати цікаві запитання — загадки, загадувати їх батькам, а потім своїм товаришам у класі, робити ілюстрації до окремих епізодів, спостерігати за описаним, «говорити» з автором книжки, щось завчити напам’ять.