Формування естетичних уявлень старших дошкільників у природничому довкіллі

Формування естетичних уявлень старших дошкільників у природничому довкіллі

Вступ

естетичний екологія природа дошкільник

Розбудова національної освіти і системи виховання в сучасних умовах базуєтъся на принципах гуманізації та естетизації змісту, форм і методів формування духовного світу динамічної і творчої особистості, яка здатна у своїй діяльності керуватися загальнолюдськими моральними цінностями, цінувати кращі надбання світової і національної культури.

Естетичне виховання дошкільників передбачає розвиток умінь емоційно відгукуватись на прояви прекрасного в житті і мистецві, давати їм естетичні оцінки, виявляти інтерес до творів мистецтва і видів художньої діяльності, володіти різноманітними засобами самостійного створення образів для відображення своїх почуттів, думок, оцінок, уявлень.

Базова програма «Я у світі» надає надзвичайної важливості і пріоритетної ціннісності саме вихованню розвиненої гармонійної та компетентної у всіх аспектах особистості. У Коментарі до Базового компоненту дошкільної освіти записано: «Мета дошкільного виховання — формування основ духовності особистості». А завдання дошкільного виховання Коментар зокрема ставить такі:

Ш пробудити в дитині духовне начало, розвинути його, як домінуюче в структурі особистості;

Ш сформувати творчу індивідуальність на національній основі і водночас розвинену на рівні сучасності, яка живе активно, цікаво, відповідно до вікових та фізіологічних потреб і готова фізично та психічно до подальших вимог сім'ї, життя, школи;

Ш прищеплювати дитині безкорисливість як вищу цінність у шкалі цінностей культури.

Ці завдання, на думку класиків психологічної та педагогічної науки (Д.Ф.Ніколенко, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Макаренко, Н.А. Ветлугіна, Н.П. Сакуліна) а також сучасних науковців та практиків (А. Богуш, Г. Біленька, О. Богініч, Н. Гавриш, З. Плохій, Н. Кот, Г. Сухорукова, О. Половіна та ін.), можуть бути успішно вирішені у системі естетичного виховання, зокрема, шляхом організації активного спілкування дошкільників з природою. К. Д. Ушинський називав природу «всерозвиваючою», підкреслюючи цим вийнятково важливе значення спілкування з природою для гармонійного розвитку дітей. [8, 13, 14, 16]

Гармонійне поєднання розумового та фізичного розвитку, моральної чистоти і естетичного ставлення до життя та мистецтва — умова формування цілісної особистості. Якщо діти виховуються в дусі чутливості до всього прекрасного в житті, якщо вони збагачуються різнобічними враженнями, захоплюються різними видами художньої діяльності, то їхні спеціальні здібності розвиваються успішно і плодотворно.

Гармонійність естетичного виховання важлива для дітей різного віку, але ніхто не потребує її так, як дошкільнята. Естетичні враження залишаються в їхній пам’яті надовго, іноді на все життя. Естетичне виховання має сприяти всебічному розумовому, моральному і фізичному розвитку людини, формуванню в неї почуття прекрасного, здатності сприймати і розуміти красу в природі, мистецтві, побуті та праці.

Наведені вище тези показують важливість, сучасність та актуальність теми. В роботі ставилися такі завдання:

узагальнити теоретичний матеріал з теми;

знайти нові підходи до формувань естетичних уявлень у старших дошкіл/

ьників в природничому довкіллі;

знайти теоретичне обгрунтування цих нових підходів в роботах з психології та педагогіки;

показати зв’язок ф/

ормування естетичних уявлень в природничому довкіллі з моральним вихованням та формуванням екологічно-мотивованої поведінки у дітей дошкільного віку.

1. Естетичні уявлення — становлення і розвиток в дошкільному віці

Естетичне виховання — це процес формування та розвитку естетичної емоційно-чуттєвої і цінностної свідомості особистості і відповідної їй діяльності під впливом мистецтва та різноманітних естетичних об'єктів та явищ дійсності. Воно є одним з універсальних аспектів культури особистості. Естетичне виховання реалізуєтся в системах освіти різного рівня. В більш вузькому значенні естетичне виховання — на відміну від хідожнього виховання — напрямок, зміст, форми виховної та методичної роботи, що орієнтовані на естетичні об'єкти дійсності та їхні властивості, які викликають естетичні емоції та оцінки. Мета естетичного виховання та естетичної освіти: розвиток підготовки особистості до сприйняття та оцінки естетичних об'єктів в мистецтві або дійсності; розвиток естетичної свідомості; включення в гармонійний саморозвиток; формування творчіх здібностей.

Л.С. Виготський та ін. визначають процес естетичного виховання на основі принципа бінарності духовного та матеріального, прекрасного та відтворюваного в емоційно-чуттєвому сприйнятті, оцінки особистістю естетичних властивостей дійсності та мистецтва. Естетичне сприйняття та відгук поглиблюють розвиток сенсорного сприйняття, творчіх здібностей людини, позитивно впливають на характер самооцінки, рефлексії, орієнтації на цінності культури. У теорії естетичного виховання важливе значення має вивчення естетичних почуттів, переживань дитини, особливостей дитячого сприймання. Про ранні прояви естетичного почуття говорить багато дослідників (Ю. Аркін, Є. Фльоріна, Н. Аксаріна). [11]

Коли користуватись відомим висловом К. Д. Ушинського, що дитина мислить фарбами і звуками, то природньо, що вони породжують естетичне почуття. В свою чергу, естетичні почуття формуються в зв’язку з розвитком інших почутів у процесі виховання дитини.

За Д.Ф. Ніколенко, естетичні почуття виникають на основі переживання дитиною емоції задоволення. Ця емоція за своєю природою безумовнорефлекторна і виявляється в дитини з перших годин її життя взв’язку з задоволенням органічних потреб, станом організму і дією на нього різних подразників, а пізніше — взв’язку з орієнтацією, в оточенні. Пізніше на основі цих безумовнорефлекторних реакцій поступово утворюються складші умовнорефлекторні реакції, в яких позитивні емоції задоволення, приємного зв’язуються з різноманітними комбінаціями і варіаціями світлових та звукових подразників, що набувають певного змісту і стають суспільно-значущими для дитини. [11]

Так поступово з розвитком дитини виникає і розвивається естетичне почуття. 3 простого переживання задоволення від гармонії, симетрії, ритму в звуках, світлових явищах і фарбах, у рухах, формах предметів воно перетворюється в складне переживання естетичного почуття, яке не може бути зведено до елементарної емоції задоволення, приємного, що переживається при задоволенні органічних потреб.

Виникають і розвиваються естетичні почуття не самі по собі, а в процесі виховання і навчання, у процесі діяльності дитини, спрямованої на диференціацію красивого і некрасивого, гармонійного і дисгармонійного, ритмичного і аритмічного, симетричного і асиметричного в оточенні в зв’язку з формуванням розуміння краси і естетичних суджень.

Естетична реакція в дитини розвивається поступово, набуваючи дедалі більшої глибини, тривалості і дійовості. Розвиток естетичних почуттів якнайтісніше зв’язаний з сенсорною культурою дитини і, насамперед з культурою зорових та слухових відчуттів.

М. Рубінштейн стверджує, що естетичне реагування дитини з’являється раніше, ніж засвоєння вмінь малювати, співати або грати на музичному інструменті. Б. Пере вважає, що у дітей дошкільного віку є чуття гармонії - дитина швидко сприймає відсутність симетрії, помічає комічне. Такої ж думки дотримується і В. Штерн. Він зазначає, що у дітей раннього віку часто можна спостерігати естетичну реакцію, хоч і не тривалу, причому ця реакція у маленьких дітей виявляється більшою мірою при відчутті гармонії в природі, ніж у творах мистецтва. [11]

Почуття задоволення, на основі якого розвивається естетичне почуття, спостерігається рано (Ш. Бюлер і Г. Гетцер). Вже через кілька тижнів після народження дитини ласка збуджує в неї почуття задоволення.

Звичайно, ці вияви задоволення, радості ще не є проявом естетичної емоції, але немає сумніву в тому, що естетична емоція генетично зв’язана з описаними проявами радісного здивування і задоволення, викликаними своєрідними (гармонійними) поєднаннями звуків, фарб, рухів.

Від яких подразників найраніше виникає естетичне задоволення? 3 цього приводу є різні думки, але більшість дослідників вважає, що таке задоволення в дітей виникає під впливом музичних подразників. [9]

Фактичний матеріал підтверджує, що перші прояви ладового чуття, здібності до слухового уявлення звуковисотних рухів і музично-ритмічне чуття можна спостерігати вже на першому році життя (Б.М. Теплов, Платт, Ф. Тома, Штумпф, С.Л. Рубінштейн, В. Штерн). [7]

Спостереження показують, що діти в найраніший період свого життя реагують на ритмічні звуки. К. Бюлер вважає, що ритмічні звуки впливають на дитину вже в першому півріччі її життя. Болдуш і Штехер вивчали особливості відчуття дитиною ритму. Дослідженнями виявлено, що досягнення дитини в сприйманні ритму не залежать від віку. 3 цього роблять висновок, що здатність дитини розрізняти ритм є природженою, але розвивається чуття ритму під впливом виховання. Раннє реагування дітей на ритмічну структуру мовлення, рими, звукового малюнка слова відіграє важливу роль у розвитку мови і мовлення в дітей (Н. Щелованов, Н. Аксаріна, М. Каверина-Банщикова, Н. Карпінська). Н.П. Сакуліна на підставі спеціальних досліджень зробила висновок, що ритм поетичного мовлення є істотним фактором розвитку художньо-творчих здібностей дітей у галузі малювання. [9]

Н. П, Сакуліна вважає, що діти молодшого дошкільного віку, сприймаючи предмет, не завжди виділяють і усвідомлюють його форму. Їх більше приваблює колір. Старші дошкільнята чітко розрізняють усі пропоновані їм форми і можуть зобразити їх, але не враховують при цьому пропорції. Ці особливості розвитку образотворчих художніх здібностей позначаються на відчутті краси дітьми цього віку. У них можна помітити тільки деякі передумови для виявлення естетичного почуття; чутливість до кольору, до якості ліній, до певної досконалості форми (коло, трикутник, квадрат), негативну реакцию на кривизну ліній, асиметрію. Дітей насамперед приваблюють кулясті і яйцеподібні форми, які вони можуть охопити рукою. [11]

Елементарні закони краси збуджують у дітей задоволення в процесі малювання форм — при багатократному повторенні кола і зміні кольору зображуваної форми. Елементарні естетичні переживання спостерігалися також у дітей середньої дошкільної групи під час малювання з натури.

Для формування естетичних почуттів важливо знати, чому саме діти надають перевагу при сприйманні об’ектів: кольору чи формі. Результати досліджень Д. Каца, А. Декедр і Г. Фолькельта показують, що при порівнянні простих об'єктів дитина частіше керується кольором, ніж формою. На основі спеціальних дослоджень М. Калконс прийшов до висновку, що діти дошкільного віку при виборі картини віддають перевагу її кольору. [11, 9]

Для естетичного виховання важливо також знати, яким кольорам доти віддають перевагу. За даними М. Вовчик-Блакитної, вибір кольору дітьми дошкільного віку дуже різноманітний і залежить від конкретної ситуації та завдания. При вільному виборі кольору в умовах гри молодші дошкільнята віддавали перевагу жовтому, червоному, оранжевому кольорам, меншу — блакитному і синьому, рідко вибирали зелений і фіолетовий. Старші дошкільнята в такій ситуації вибирали передусім червоний, оранжевий, жовтий і блакитний кольори. Синій і зелений вони вибирали частше, ніж молодші дошкільники, часто в супроводі якоїсь життєвої асоціації: «Це — як листочки, трава така». [11]

У дітей рано виявляється естетична реакція також на сполучення кольорів. В. Штерн спостерігав таку реакцію в дітей 3−5 років, а Мейман вважав, що діти дають перевагу такому сполученню кольорів, як і дорослі; найбільш їх приваблюють ті кольори, що наближаються до сполучення контрастуючих кольорів.

В. Штерн вважає, що естетичне ставлення до явищ природи в дітей починає проявлятись з 4 років. Він пояснює це тим, що ці явища не збуджують корисливих прагнень, захоплюють своєю красою.

Іншої думки додержується Е. Аркін. Він вважає, що епітет «красивий» діти дошкільного віку відносять переважно до предметів, кольорів, тварин, рідше до людини. І тільки в 6−7 років їм починає відкриватись краса природи. Проте питання, що раніше збуджує естетичні почуття в дітей у ранньому і дошкульному віці - явища природи чи мистецькі твори, є формальним. Очевидно, перші естетичні переживания дитини можуть бути збуджені і явищами природи, і художніми творами (музика, поезія, образотворче мистецтво тощо) залежно від умов і обставин життя та виховання.

Розглядаючи розвиток естетичних почуттів у дітей, треба мати на увазі єдність змісту і форми того, що збуджує естетичну емоцію. Будь-яка форма (звуки, фарби, рухи, симетрія) не буде причиною виникнення справжнього естетичного переживания сама собою, якщо вона не є носієм певного змісту. Так само і зміст, не втілений у художню форму, нездатний викликати естетичну реакцію. Треба погодитися з тими дослідниками, які вважають, що необхідною умовою естетичного переживания є розуміння об'єкта естетичного почуття. Художній твір, як зауважує Б. М. Теплов, стає для дитини естетичним об'єктом тоді, коли він осмислюється, стає зрозумілим їй. Дослідження естетичного ставлення дітей до казки показали, що дошкільнята естетично переживають казку тільки в результаті осмислення змісту її художнтх образів. [11]

На різних ступенях розвитку естетичних почуттів у дітей об'єктом відчуття краси може бути не тільки фабула, а й, певною мірою, її художнє оформления, незалежно від змісту фабули в розумінні дорослих. На перших ступенях розвитку естетичного почуття, безперечно, переважає чуттєва сторона в сприйманні гармонії в звуків, фарб і рухів та емоційно-естетична реакція на те, що милує зір і слух. Естетична реакщя розвивається, ускладнюється в міру того, як дитина розкриває не просто зміст предмета і його кольорові, звукові або динамічні властивості, а й гармонію властивостей цього предмета, коли вона набуває здатності оцінювати цю гармонію. Ця здатніть розвивається у дитини в зв’язку із збагаченням її досвіду.

Розуміння особливостей і своєрідності передавання змісту кольором, звучанням тощо породжує у дітей естетичні судження, які є показником вищого, досконалішого естетичного почуття. Але не всяке судження про прекрасне збуджує естетичну емоцію. Слід мати на увазі, що судження свідчитимуть про наявність естетичного почуття, якщо вони стосуватимуться розкриття гармонії у властивостях об'єкта судження, і будуть не тільки пізнавальною (розуміння гармонійного співвідношення у формах, звуках, рухах), а й емоційною реакцією (переживания насолоди від сприймання гармонії). [11]

Дослідження естетичних висловлювань і суджень дошкільнят показують, що діти молодшого дошкільного віку помічають тільки окремі ознаки об'єктів та явищ і лаконічно висловлюються про них. Діти середнього дошкільного віку розуміють тонші властивості кольорів і форм, співставляють і порівнюють їх. Старші дошкільнята здатні вже послідвно розповісти про своє опостереження і враження, зробити окремі узагальнення. Ці висловлення свідчать про певні зміни в судженнях дітей молодшого, середнього та старшого дошкільного віку і поступове зростання в них естетичного ставлення до дійсності.

Вивчення естетичного ставлення дошкільнят до малюнка показує, що його розвиток зв’язаний із збагаченням уявлень дітей про красиві об'єкти і засвоєнням естетичних норм та оцінок предметів («красиве», «некрасиве»).

Загальною особливістю оцінки дитиною дошкільного віку малюнка як красивого, пише М. Вовчик-Блакитна [11], є надзвичайно тісний її зв’язок із зацікавленням дитини малюнком і розумінням або нерозумінням його.

Досладження М. Вовчик-Блакитної показують, що в молодших дошкільнят уявлення про красу ще невиразне, нечітке. Діти нерідко підміняють поняття «красивий», «хороший» поняттями «зрозумілий», «цікавий». Оцінка дітьми середнього дошкільного віку, наприклад малюнка, більш визначена, у мотивації вибору зростає елемент естетичних суджень. Старші дошкільнята чітко диференціюють у малюнках цікавий зміст і привабливе оформления. На запитання, що красиве у вибраному малюнку, вони характеризують зображення головним чином з естетичної точки зору. Буває, що старші дошкільнята вбачають красу і в мало привабливому за змістом малюнку.

3 віком дітей розширюється і коло об'єктів, що збуджують естетичне почуття. Молодші дошкільнята вбачають красу в добре відомих їм об'єктах — пташках, звірятах, квітах тощо, зображених яскравими, контрастно поєднаними кольорами. Діти середнього дошкільного віку здатні вже бачити красиве в зображеннях простих та динамічних подій і в малюнках із складною кольоровою гамою.

3 віком і розвитком у дошкільнят змінюються також форми виявлення естетичного інтересу і почуття. У дітей при сприйманні естетичного об'єкта нерідко змінюється вираз обличчя, в очах з’являється блиск тощо. Своє естетичне ставлення до малюнків діти молодшого і середнього дошкільного віку виявляють у тому, що вони переносять його на ставлення до об'єкта. У старших дошкільнят, вважає М. Вовчик-Блакитна, з’являється нове, досконаліше виявлення естетичного ставлення до малюнка. Вони можуть тривалий час милуватися картинкою, виявляючи при цьому справжнє захоплення, просять показати картинку ще.

Формування естетичних почуттів у дітей раннього і дошкільного віку — складний і тривалий процес. На ньому виразно позначаються індивідуальні особливості дітей щодо сприймання і розуміння краси в природі та мистецтві. Індивідуальні особливості дітей у художньому сприйманні і його переживанні визначаються багатьма чинниками: ступенем сенсорної культури, вмінням бачити, чути і передавати красиве, умовами життя, змістом естетичного виховання.

Таким чином, на основі емоції задоволення (яка виявляється в дитини з перших годин її життя) в процесі росту і розвитку дитини поступово утворюються більш складні позитивні емоції задоволення та приємного. Ці більш складні емоції в процесі набуття дитиною певного досвіду зв’язуються з різноманітними комбінаціями та варіаціями подразників з оточуючого середовища (природа, сім'я, цілеспрямований характер впливу та виховання) стають підґрунттям, на якому поступово виникає і розвивається естетичне почуття. За даними досліджень, говорити про естетичне ставлення дітей до природи можна на 5-му році. Важливою, за думкою вчених, умовою виникнення справжнього естетичного переживання є єднність змісту та форми того, що викликає і збуджує естетичну емоцію, так само і розуміння об'єкта естетичного почуття. Виходячі з цього, дослідники починають говорити про розвиток естетичних уявлень починаючи 6-го року життя. Говорячі про ранній, молодший та середній дошкільний вік, вони розглядають передумови формування та розвитку естетичних переживань.

Естетичні почуття дітей дошкільного віку починають виявлятися рано, про що свідчать факти, наведені вище, але зрілими ці почуття стають тільки в результаті естетичного виховання. Навчання відчувати, а потім бачити красу, диференщювати її від цікавого в змісті естетичного об'єкта має зайняти належне місце в естетичному вихованні дітей середнього і старшого дошкільного віку. Єдність змісту і його художнього оформления повинна бути провідною на всіх етапах естетичного виховання дітей.

2. Природа як джерело формування естетичних уявлень у дошкільників

Роль природи в естетичному вихованні чи не найбільша. Природа — невичерпне джерело краси. Краса в мистецтві значною мірою є відображенням краси в природі. Гармонія світотіней, кольорів, звуків, форм, рухів — усе це в найідеальніших формах людина знаходить у природі.

Краса природи приваблює людину з ранніх років. Малятко вслухається в звуки, вдивляється в кольори, його вражає світло і темрява. Вже дітей-дошкільників захоплює краса весни, літа, осені, зими. Діти люблять природу; для багатьох з них вона є першою вихователькою і чи не найбільше з естетичного боку.

Тому, де тільки можна, слід показувати дітям красу природи. «Нехай на прогулянках пізнають малята красу весняних паростків, почують голоси пернатих. Треба навчити дітей розпізнавати голоси природи, щоб вони зрозуміли багатство щедрого світу, в якому живуть, світу, дружнього людині, світу щирого, відкритого всією душею», — писав Л. Леонов. Можна ще додати: «Нехай і самі прагнуть щирою, відкритою душею відкликатися на це багатство».

Дітей треба вчити бачити красу природи. ЇЇ краса така різнобарвна і багатогранна, що дитина, зачаровуючись нею, реагує загалом на цілий комплекс світлових і звукових явищ.

Кожна пора року — зима, весна, літо і осінь — невичерпна скарбниця краси. Гармонією кольорів, звуків і форм зачаровуються дорослі і діти; краса природи є зразком для прикрашання наших міст, сіл, самих себе.

Природа живе: пробуджується, розквітає, засинає. Ці зміни в природі несуть із собою зміни кольорів, звуків, форм. Нас вражає краса весняних барв, зачаровує багатство мелодій, їх бадьорий, піднесений лад.

Ручаї течуть, Білу піну тчуть.

По низинах лугових Ручаї течуть.

(П. Воронько) Золотаві поля, різноколірні соковиті плоди — фрукти і овочі, барви природи — усе це при вмілому спрямовуванні уваги дитини легко вражає її, зачаровує. Діти помічають відтінки, світлоту і насиченість кольорів, гармонію їх сполук у килимі луків, вслухаються в дзюрчання струмків, гомін лісу, подих вітру і шелест трави, вдивляються в весняну блакить неба, колихання верхівок дерев, у хвилі на ланах пшениці, барви сонячних про-менів, красу веселки, місячну ніч. Природа збуджує в них почуття краси. Осінь несе нові фарби, нову їх гармонію, а з цим і нові нюанси відчуття краси.

Висне небо синє,

Синє, та не те!

Світить та не гріє

Сонце золоте.

Темная діброва Стихла і мовчить;

Листя пожовтіле

3 дерева летить.

(Я. Щ о г о л і в) Настає зима. Звуки і кольори стають біднішими, однотипними. Але це так лише на перший погляд. Зима приносить нову, своєрідну красу. Намальовані морозом візерунки на вікнах, пухнасті сніжинки, колючечки інею, що одягають древа в чарівне вбрання, інша блакить неба, вкрита білою ковдрою земля — це нове джерело краси, якою завжди люблять милуватися діти. А танок сніжинок, метелиця — скільки пластики і краси руху в цьому явищі.

Білесенькі сніжиночки, Вродились ми з води; Легенькі, як пушиночки, Спустилися сюди. Ми хмарою носилися Від подиху зими, I весело крутилися Метелицею ми…

(М. Вороний) Краса природи не всім доступна. Є люди, які не відчувають і не переживають її. Якщо людина з нормальним функціюванням аналізаторів естетично сліпа і глуха, то основною причиною цього є те, що в ранньому і дошкільному дитинстві її око і вухо не дістали належного розвитку, що вона в дитинстві не була зачарована багатством гармонїї кольорів, звуків і форм природи.

Щоб дитина відчула красу природи, треба розкривати перед нею цю красу, навчати художньо сприймати її. Засоби розкриття краси явищ природи різноманітні. Основні з них — спостереження і закріплення спостережуваного в іграх, малюванні, у складанні календаря природи, ознайомления з художнім зображенням природи в поезії, музиці, образотворчому мистецтві. Але в спостереженні явищ природи і їх краси є дві сторони: пізнавальна і естетично-емоційна. Остання повинна бути провідною. Художньо сприйняти явище природи можна тільки тоді, коли його гармонія вразить, захопить, коли виникають яскраві емоції, глибокі переживания. Такі переживания повинні виникати в дітей і під час спостереження краси в природі, і під час сприймання її зображення в творах мистецтва. Звичайно, глибоке переживания збуджує не суха, методично побудована розповідь про красу, а швидше коротке, яскраве емоційне спрямування уваги: «Діти, дивіться, яка краса!»; «Ой слухайте, як щебече соловейко!»; «Як кує зозуля!» А потім німе спостереження — дитина вдивляється, вслуховується. Якийсь час вона повинна милуватися красою, глибоко переживати її. Можна сперечатися, з чого починати розкриття краси: з показу і тлумачення дітям, що таке красиве, як його художньо сприймати і т. ін., чи з переживания краси з наступним її аналізом. Мабуть, і перший і другий шляхи мають свої позитивні сторони. Краса природи здебільшого вражає нас зненацька, ми не шукаемо її так, як шукає художник. І саме несподіване враження ми переживаемо набагато глибше, ніж враження від очікуваного. Воно має ознаки афекту. Шедеври мистецтва і краса природи можуть повторно збудити глибоке естетичне почуття, але тільки тоді, коли людина вже раз пережила це почуття, відчула його насолоду, коли воно стало її потребою. Відомий факт, що діти сприймають природу крізь призму дорослого, наслідуючи його дії і слова (Г. Біленька). Так само, естетичні уявлення не є вродженими, не розвиваються самостійно, вони розвиваються і формуються ціленаправлено в процесі виховання дитини. В цьому аспекті стає зрозумілою особлива і дуже важлива роль дорослого (батьків, вихователя).

Естетичне почуття, як і будь-яке інше, ослаблюється при тривалому художньому сприйманні - органи чуття адаптуються до подразнень, хочеться спочити, і ми відволікаємось. Якщо спостереження краси матиме тільки пізнавальний характер і не підніметься вище почуттєвого тону, що супроводить наші відчуття, то естетична емоція порушується або її зовсім не виникає. Так буває і при збудженні почуття краси в дітей. Якщо у формуванні естетичних почуттів переважатимуть навчання (тобто розкриття фізичних законів природи, гармонії і явищ природи), пояснения, чому веселка красива, чому нас приваблює спів соловейка, або завдання придивитися, чим відрізняється форма чи колір листя дуба від форми і кольору листя клена, то навряд чи можна сподіватися на збудження в дитини почуття краси та естетичного ставлення до явищ природи. У таких випадках переважатиме пізнавальна, а не емощонально-естетична діяльність.

Організовуючи спостереження дітъми краси природи, треба зважати на їх вікові можливості. Залежно від ступеня свого розвитку діти раннього віку і дошкільнята по-різному сприйматимуть і емоційно переживатимуть явища природи, які на них діють. Але в усіх випадках і на всіх етапах розвитку дитини емоційно-естетичну реакцію збудить той яскравий подразник, який даватиметься дитині в супроводі емоційного, а не байдужого привертання уваги до нього.

Вже дитина переддошкільного віку здатна виявити захоплення нескладними, але яскравими сполучейнями звуків або кольорів явищ природи, які діють на неї, а дошкільнята здатні виділити в природі красу квітів, щебетання пташок, весняного цвітіння дерев. Вони вдало підбирають кольори квітів для віночка, наслідують звуки птахів, під впливом спостережуваного пишуть вірші. Якщо з дітьми раннього віку спостереження природи може бути принагідним, випадковим, то з дітьми дошкільного віку можна проводити систематичні спостереження явищ природи. При цьому не досить звичайного привертання їх уваги на те або інше явище, наприклад: «Подивись, який колір»; «Оце червоне, а це сине, зелене»; «Послухай, як співає півник»; «А це цвірінькає горобчик»; «Подивись, яка сніжинка, вона схожа на зірочку» і т. п. Воно, звичайно, має велике пізнавальне значения. К. Д. Ушинський рекомендував усім вихователям спостереження природи як засіб розвитку логічного мислення, але воно стає також і джерелом естетичного почуття, якщо при цьому діти переживатимуть красу явищ природи, задоволення, насолоду. У дітей раннього віку це задоволення ще елементарне; у ньому не завжди можна помітити суто естетичну реакцію, зате діти дошкільного віку, особливо старші, можуть яскраво переживати красу і естетично ставитись до природного оточення. Щоб пережити красу барв квітів або пташиного концерту, можна й не знати назв пташок, кольорів чи квітів. Красу можна переживати безпосередньо, як гармонію явищ природи. До цього насамперед і треба привчати дітей.

Діти дошкільного віку, середньої і особливо старшої груп, виявляють чутливість до краси в природі не тільки своїм захопленням, а й судженням про неї, складанням віршів, читанням відомих поезій. А.Ф. Єршова правильно зазначає, що естетичне сприймавня, яке супроводить пізнавальне сприймання, збагачує і погляблює останнє. У цьому випадку знання набувають емоційного забарвлення, легше і глибше засвоюються дітьми, особливо коли естетичні враження неепізодичні.

Багатство вражень, вічуття краси діти передають у своїх творах. По слову колективно складають вірша… Так поступово росте і міцніє естетичне почуття дітей під впливом явищ природи. Воно розвивається в єдності з пізнавальною діяльністю і сенсорною культурою дитини.

Сенсорна культура, знання про природу, судження про її красу, порівняння («як килим», «мов оксамит», «наче сонце», «як хвлі на морі, «сріблястий вітерець», «як пухнаста вата») є основою і важливою передумовою художнього переживания. Проте тільки до цього не можна зводити завдання формування естетичного почуття. Здатності розуміти відтінки кольорів і вміння розпізнавати голоси птахів ще не досить для того, щоб дитина переживала естетичну насолоду. Головне в естетичному ставленні до дійсності - це емоційне, а не розумове переживания побаченого і почутого. Єдиний процес воображения дійсності в свідомості дитини буде або пізнавальним, якщо при цьому провідними є тільки розумові акти, або естетичним, якщо переважатиме емоція як результат ставлення до спри-йнятого.

Свое місце у формуванні естетичних почуттів повинно зайняти також художнє зображення природи. Дітині доступні чудові поетичні зображення. Вони сприймають із щирим почуттям вірші про ліс, про вітер, річку. Почуття, породжені гармонією слова, що асоціюється з величчю і красою явищ природи, дають глибоке задоволення, створюють своерідний настрій, емоційну піднесеність. Не менш дійову силу в естетичному вихованні має перегляд репродукцій картин, присвячених природі. Відомі полотна I.I. Шишкіна «Корабельний гай». «Ліс», «Ранок у сосновому лісі», «Лісова глушина», «Жито», Г. Г. М’ясоєдова «Осінь у лісі», I.I. Левітана «Золота осінь», «Березовий гай», А. О. Пластова «Перший сніг», П. І. Лігачова «Польові квіти», А. I. Куінджі «Берези, освітлені сонцем» та ін. є чудовим засобом формування естетичних уявлень і почуттів у дітей.

Краса природи знайшла своє воображення і в музиці. «Танець маленьких лебедів», «Пісню жайворонка» П. Чайковського, музику про білочку з опери М. Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана», «Конвалії» М. Красєва та багато інших творів діти слухають з великим задоволенням.

Художнє зображення природи — чудовий засіб підсилення вражень від спостереження краси природних явищ. Зіставлення краси, скажімо, поля, лісу, квітів тощо з її відображенням у мистецтві не тільки зміцнює естетичне переживания, а й сприяє розвитку уявлень про красу в природі. Асоціації, створені таким зіставленням, роблять естетичні уявлення багатшими і яскравішими. Дитина, зіставляючи образи, створені в процесі спостереження явищ природи, з художнім зображенням цих явищ, привчається мислити про красу: зіставляє, порівнює, оцінює, визначає ступінь краси (красиве — красивіше). Враження від спостереження краси в природі і в мистецтві спонукають дитину до художньої творчості. Пережиті почуття виявляються в іграх, у малюнках, у віршах. Усе це зміцнює пробуджене чуття краси, стає основою для його дальшого розвитку.

Особливим видом краси природи є її далина, простори, рельєфи, гори, скелі, долини. Граціозність форм, нескінченність і недоступнісгь віддалей, гармонія ліній і форм цієї неживої частини природи вражає людину. Але дітям дошкільного віку краса цих явищ природи ще доступна мало. Сприймання віддалі і перспективи в дітей розвивається пізніше, ніж сприймання звуків і кольорів та їх гармонійного поєднання. Тому і формування естетичного почуття в дітей дошкільного віку засобами сприймання цих явищ природи не дасть належного ефекту. Проте це не означає, що ці явища природи повинні залишатися поза увагою вихователя. Час від часу треба звертати увагу дітей на просторові явища природи, зосереджувати їхню увагу на сприйманні краси далини, глибини неба, рельєфу гір, вражаючи дітей їх красою і величчю.

Отже, джерела формування есеттичних уявлень дошкільників різноманітні природа, твори образотворчого мистецтва, музика, художня література). Але природа є основним джерелом за декількома параметрами:

насамперед доступністю, близкістю, зрозумілістю дитині;

по-друге, арсеналом найрізноманітніших впливів (кольори, форми, звуки, симетрія, їх гармонійне поєднання);

можливістю поєднання при використанні природи для формування естетичних уявлень і музики, і мистецтва і художнього слова, як комплексного впливу.

При цьому важливо не забувати, що умовою використання природи, як джерела формування естетичних почуттів є переживання дітьми краси явищ природи, задоволення та насолоди, а не зведення всього процесу до розвитку пізнавальної сфери дитини.

3. Природне довкілля — основний засіб формування естетичних уявлень дошкільників

Засоби формування естетичних уявлень різноманітні: засобами мистецтва; засобами гри; в природі.

Спілкування з природою у дітей відбувається за декількома напрямами. Це і пізнання явищ природи, і праця в природі, і екскурсії і спостереження і досліди. І найтіснішим чином діти стискаються з природою, можуть відчути її на прогулянці. Прогулянки є цікавими для нас тому, що мають ярд переваг:

по-перше, вони систематичні, що дає можливість систематизувати процес формування есеттичних уявлень;

по-друге, під час прогулянок дитина почувається відносно вільною, тобто не відчуває регламенту, що є однією з психологічних передумов вини/

кнення естетичного переживання, як основи формування естетичних почуттів;

по-третє, важливим є фактор дорослого, тобто вихователя, який також на прогулянках об'єктивно більш відкритий.

Таким чином, не можна переоцінити вплив прогулянок в природі на естетичне виховання дітей. Немає нічого багатшого, різноманітнішого ніж природа. Ще корифей педагогіки Є. I. Тихеева, оцінюючи вплив прогулянок в природі на естетичний розвиток дітей, писала, що природа — це найвищий естет, що представляє форми, кольори, матеріали в тому гармонійному співвідношенні, в тій вічній красі, які доступні тільки їй. Послідовниця К. Д. Ушинського Є. М. Водовозова відзначала, що «естетичне почуття найлегше і найвільніше розвивається за двох умов: коли дитині дають можливість „добре“ і „багато“ бачити і спостерігати рослини, тварини, картини природи і її явища». Під час прогулянок і бесід Є. М. Водовозова рекомендувала не забувати того, що розумовий розвиток дитини здебільшого має йти поруч з естетичним; тому вона радила звертати увагу вихованців на схід та захід сонця, не пропускати нагоди помилуватися безмежним краєвидом, літаючим метеликом, прислухатися з дітъми до співу і щебетания птахів, до дзюрчання струмків і т. ін.

У садочку діти стикаються з природою найчастіше на прогулянках, які проходять два рази на день. Вихователь не може дозволити собі пропустити цю нагоду. Розвиваючи інтелектуальну сферу дитини, не можна забувати, що чи ненайаважливіше значення має її естетичне, а з нього і моральне виховання. Всім відомо, що можна зробити з дитини найобізнанішого інтелектуала але такого, який навіть не замислиться, що навкруги все гармонійно, красиво, що все це живе та дихає любоввю до нього.

Повсякденні прогулянки є обов’язковим режимним процесом в дошкільному закладі, який має важливе значения для фізичного, нервово-психічного, розумового, естетичного розвитку дітей. Спеціальні дослідження показали, що у дітей, які в належний час не були на прогулянці, значно знижується оптимальний рівень функционального стану центральної нервової системи.

Для дошкільників прогулянка має велике значения з погляду зміни видів діяльності, забезпечення позитивного емоційного стану і задоволення потреби у руховій активності.

Обмеженість нових вражень, брак різноманітності не забезпечують активного, діяльного стану кори головного мозку. Відомо, що обмеження того чи іншого аналізатора в адекватних подразниках призводить до недостатньої його функції і, отже, негативно впливає на психіку. На прогулянці повині створюватися спеціальні умови для задоволення потреб дитини у пізнанні, новизні інформації, контактах з іншими дітъми, а також, виходячі з вищевикладеного, естетичних потреб (як то милування красою, естетичного задоволення, відчуття настрою об'єктів природи, саме тісного спілкування з природою, фантазування).

Прогулянки організуються щодня вранці, вдень та ввечері, відповідно до режиму дня. Основними структурними частинами прогулянки є: 1) спостереження; 2) творчі ігри; 3) рухливі ігри і фізкультурні комплекси; 4) праця. Ці елементи не мають суворо зафіксованої послідовності. Так, після малорухливого заняття прогулянка повинна початися з рухливої гри, але цю першу гру, коли діти тільки вийшли на природу, ми б рекомендували пов’язати безпосередньо з відчуттям настрою природи сьогодня. І навпаки, після занять із значною руховою активністю прогулянку можна розпочати із спостереження, з ігри-емпатії, з бесіди знов таки про сьогоднішній настрій природи. Праця відноситься до періодичних елементів прогулянки, вона проводиться за потребою об'єктивних обставин або настрою вихованців.

Зміст спостережень, ігор, праці на прогулянках визначається програмою дитячого садка, а також виходячі з миттєвої ситуації та ситуації, яка склалася на протязі дня у спілкуванні дітей з вихователем. В данному випадку гнучкість вихователя, його настроєність на вихованців не як на об'єкт мозкової атаки, а як на суб'єкт спілкування має бути обов’язковою. В іншому випадку не можна навіть згадувати про естеитчні почуття, адже при їх формуванні найважливішу роль відіграє атмосфера доброзичливості в дитячому колективі та між вихователем та дітьми, поваги вихователя до своїх вихованців, готовність іти за їхньою думкою, фантазією творчими знахідками. І якщо на занятті це не завжди реалізується, хоча до цього треба прагнути, то на прогулянці це має бути основною вимогою. Ще й в цьому велика цінність саме прогулянок.

Спостереження та ігри на прогулянках мають колективний та індивідуальний характер. Важливо вибрати зручний час для їх організації на прогулянці. При цьому треба зважувати на такі фактори: а) стомленість дітей від занять; б) інтерес дітей до якої-небудь гри, наприклад, будівельно-конструктивної, яка продовжується зранку; в) погодні умови. Іноді доцільно віднести спостереження на кінець прогулянки, коли діти задовольнили свої інтереси у грі, відпочили через зміну діяльності. Якщо вихователь творчо підходить до організації спостережень, не задовольняється лише викладенням інформації, діти охоче відгукуються на пропозицію вихователя подивитися щось цікаве, пофантазувати про щось тощо.

На прогулянках широко заохочуються індивідуальні спостереження, фантазування, творчість дітей. Їх можна вважати показником розвитку у дітей відчуття природи, інтересу до неї. Вихователь повинен зацікавлено ставитися до спроб дітей пояснити те чи інше явище, розказати казку про пташку чи дерево, підвести Iїх запитаннями до самостійного висновку. В разі, коли це не вдається самим дітям, вихователь допомагає, фантазує разом з дитиною, пояснює, розповідає, заохочує.

Враження, які отримують дошкольники під час спостережень, праці, ігор на прогулянках будуть їхнім надбанням на всі роки життя.

Треба зважати ще на такий аспект проблеми, що розглядається. Без впливу вихователя діти не завжди здатні самі оцінити красу природи, іноді просто не помічають її. Лише систематична робота під час прогулянок по прищепленню дітям вміння бачити красу в заході сонця, у казкових нагромадженнях купчастих хмар на голубому весняному небі, в алмазних переливах краплини, що звисає з бурульки допоможуть виховати у дітей справжнє почуття краси.

Спостереження за красивими явищами природи повинно пов’язуватися з поетичним словом, з розгляданням картин художників-майстрів. Багато радості, поезії вносять в життя дітей свята весни, літа, осені, зими, особливо, якщо проводяться вони на вулиці. Тоді дитина не тільки розуміє та запам’ятовує особливості тієї чи іншої пори року, але й сама включається в стан природи, не споглядає ззовні, а відчуває зсередини. Вона має змогу відчути настрій, внутрішню атмосферу пори року та поринути у відчуття оточуючої природи. Наприклад, у лютому, діти з якими я проводила маленьке свято «Зимонько, повертайся», розповідали про свої враження такими словами: «Дерева починають прокидатися, вони потягуються, хоча ще сплять». Ранньою весною діти задали мені питання: «Хто каже пташкам у теплих країнах, що пора повертатися?» Коли я запропонувала їм самим відповісти на нього, вони склали казку про те, як дерева, що прокидаються передають пошепки все далі та далі, аж до теплих країн, запрошення батьківщини своїм пташкам. В казці було все: і туга землі, що прокидається за голосами пташок (Рада П., 5 років), і те, що дерева хочуть відчути на своїх гілках цупкі ніжки своїх маленьких друзів (Сашко А., 5 р. 7 міс). Але такі заходи бувають лише декілька разів на рік і прогулянки в природі зі систематичною роботою з формування естетичних уявлень є підготовкою для дітей до цих свят. Важливо, щоб свята були святами для дітей, а не тренуванням, коли кому що казати і як виходити. А для цього використовувати на святах треба саме той матеріал, який використовувався та розглядався на прогулянках. Основне навантаження під час свята має легти на дорослих (вихователів, музкерівника, батьків), котрі виконують ті чи інші ролі. А для дітей на святі хай буде більше несподіванок, сюрпризів тощо, в яких вони можуть використати багаж досвіду, вражень, пережиавнь, які вони набули в процесі прогулянок.

Робота по формуванню естетичних уявлень, що проводиться саме в процесі прогулянок в природі розкриває широкі можливості для виховання у дітей прагнення до створення прекрасного чи-то в мовленнєвій діяльності, чи в малюнках, чи саме працюючи в природі.

Прогулянки в природі виступають основним засобом формування естеитчних уявлень тому, що:

дають можливість систематизувати процес формування есеттичних уяв/

лень;

забезпечують розвиток сенсорних відчуттів дітей;

безпосередньо впливають на почуттєву сферу дитини;

збагачують естетичні враження дитини;/

враження, отримані дітьми на прогулянках виступають основою для подальшої реалізації потенціалу дитини, дають поштовх розвитку її творчо/

сті.

4. Від екології природи до екології душі

Цей відомий вислів російського письменника та філософа можна розглядати з різних боків. Можна почути в ньому і звертання до нас, педагогів-дошкільників. Всім відомо, що враження дитинства є самими яскравими, самими глибинними (на рівні підсвідомості), такими, що формують підґрунття особистості. І тому від вихователів великою мірою залежить, чи залишиться краса в цьому світі і яку шану їй будуть віддавати люди.

Вражає та обставина, що починається все з природи і закінчується також природою. Природа — це середовище існування людини. Природа — це об'єкт милування, це те, що надихає, вражає і чарує. І, що для нас особливо важливе, природа — всерозвиваюча. Тобто і естетичні уявлення, і розумові здібності і моральні якості - все це розвивається природою, на природі. За умови правильного чіткого, а головне невідчуженого виховання. В свою чергу людина, яка вміє бачити красу природи, вміє вражатися і цінувати, берегти і співчувати всьому живому, буде берегти навколишню красу і красу всередині себе.

Психологи (зокрема В. Штерн, Д.Ф. Ніколенко та багато інших) [12, 11] вважають, що естетичне ставлення до явищ природи в дітей починає проявлятися з 4 років, пояснюючи це тим, що ці явища не збуджують корисливих прагнень. Тобто природа — це джерело виховання «безкорисливих прагнень», завдання виховання яких ставить «Концепція дошкільного виховання».

Відомий вислів В. Сухомлинського: «Природа — джерело доброти». За думкою видатного педагога, вивчення природи, навчання бачити, чути, любити її - це засіб виховання у маленької людини гуманності, моральності, сердечності, чуйності та інших загальнолюдських цінностей. Лише дбайливим ставленням до природи можна викликати у малюків світлі, добрі почуття, перетворити знання морально-етичних норм і правил на внутрішнє надбання людини.

Сьогодні в умовах свободи і на ґрунті занепаду віри в загальнолюдські цінності проблема мотивації поведінки людини набуває особливої гостроти. Тому головна мета виховання в Україні - забезпечити розвиток у людини внутрішньої мотивації позитивної поведінки, яка ґрунтується на морально-етичних цінностях. Це завдання необхідно вирішувати, починаючи з дошкільного дитинства.

Сучасне дошкільне виховання передбачає переорієнтацію уваги з «інформативного» впливу, коли вихованцеві словесно пояснюють стандартну модель «правильної» поведінки, на діяльнісне виховання, максимальне залучення дитини до творення добра через участь у житті своєї родини, дошкільного закладу, природи тощо.

Сьогодні вихованець розглядається як суб'єкт виховання. Він сам формує для себе потрібну модель поведінки — на основі власного чи «підказаного» йому ставлення до світу. Цей процес — становлення моделі поведінки — відбувається повсякчасно, повсюди і може вести як до позитивного, так і до негативного результату. До вмілого «підказування», доцільного керування цим процесом мають бути готові вихователі дошкільних закладів.

Серед джерел виховання чільне місце займає природа, а сучасні методи ознайомлення з природою характеризуються високою активністю вихованців. Одним з методів розвитку через природу екологічно мотивованої поведінки можуть стати ігри-емпатії та театралізації в природі.

Дослідження І.В. Трубник, аспіранта Слов’янського Державного педагогічний університету, стосовно формування в дітей старшого віку екологічно мотивованої поведінки показали, що:

старші дошкільники знають назви тварин, птахів, комах, але розповісти про них можуть дуже мало;/

тільки /

6% дітей назвали дві ознаки вибраної тварини;

були відповіді, в яких проявився страх дитини по відношенню до окр/

емих представників тваринного світу. Так, наприклад, «собака буває злою», «вовк має великі, страшні зуби», «ворона чорна та страшна», «мухи розносять інфекцію», «комар кусає і висмоктує кров»;

тільки /

6% дітей назвали своє ставлення до тварин почуттям любові, решта відповідали, що ставляться до тварин «добре», «гарно».

Автор робить висновок, що у дітей превалює «суб'єктно-об'єктне» ставлення до тварин.

Стосовно питання догляду за рослинами та тваринами, виявлення елементарних екологічних знань дітей в дослідженні приводяться такі дані:

87/

% опитаних дітей мають удома тварину (собачку, котика, акваріумних рибок, хом’ячка), але беруть участь у догляді за ними 75% і то частково, це не є їх постійним обов’язком;

100/

% дітей знають, як допомогти птахам узимку, вони із задоволенням розповідають, як можна зробити годівниці, чим саме годувати пташок;

знання дітей про умови, які необхідні для життя рослин, виявились т/

акож дуже різні: 12% дітей вважають, що рослини достатньо тільки поливати, близько 44% дітей знають, що «для рослин потрібні сонце і вода», 46% — «світло, тепло і вода» і тільки 18% дітей докладно розповіли про догляд за кімнатними рослинами, зазначили необхідність підживлення, рихлення ґрунту;

більшість дітей старшого дошкільного віку правильно поливають кімн/

атні рослини, рихлять ґрунт, обережно, під керівництвом вихователя, зривають сухі листки, водночас спостереження показали, що самостійно, з власної ініціативи діти не займаються доглядом за кімнатними рослинами, які є в куточку природи та груповій кімнаті;

більшість дітей (/

52%) вважають, що рослини вирощують для краси, 38% опитаних — для очищення повітря, 6% — для приємного запаху та стільки ж взагалі - не змогли відповісти на це питання;

на запитання /

«Кому потрібна вода?» 12% дітей відповіли: — «Всім», 75% дітей — «Людям», близько 50% вважають, що тваринам і тільки 6% — рослинам, хоча перед цим майже всі діти говорили, що рослини треба поливати, конкретність та образність мислення дітей яскраво проявилось у відповідях типу: «Вода необхідна дітям, рибкам та жабкам»;

запитуючи в дітей, чому необхідно берегти во/

ду, ми одержали такі відповіді: «щоб вона не закінчилась», «бо її мало», «щоб було що пити», «щоб її вистачило надовго», «щоб вона була чистою», «якщо не буде води, то люди не зможуть житии»;

запитання: /

«Що ти можеш зробити для збереження води?» виявилось для дітей старшого дошкільного віку досить складним, майже всі вони відповідали з великими паузами, довго думали. 40% дітей згадали, що необхідно закривати кран, 36% дітей вважають, що треба не бруднити воду озер, річок та інших водойм. 12% дітей висловили готовність робити зауваження своїм товаришам, якщо ті будуть поводитись з водою не бережно. А 32% дітей так і не змогли дати відповіді.

Спостереження за трудовою діяльністю дітей у природі показали, що далеко не всі діти люблять працювати. Результати спостереження підтвердились і відповідями дітей під час індивідуального опитування:

18/

% дітей не хочуть працювати на ділянці дошкільного закладу;

12/

% з них не хочуть працювати і в куточку природи;

24/

% опитаних згодні поливати кімнатні рослини у куточку природи;

18/

% хотіли б узяти участь у садінні нових рослин;

36/

% дітей висловили бажання принести для куточка природи тваринку (пташку, яка б співала, папугу, хом’ячка, акваріумних рибок, навіть котика), але ці бажання не підкріплюються діями, тому що близько 30% цих дітей не мають таких тварин вдома;

висловили згоду посадити нові квіти на ділянці дошкільного закладу ли/

ше 12% дітей;

поливати ж квіти висловили згоду 1/

8% дітей;

збирати сухе листя, посадити дерево, зробити грядку, квітник, перекопа/

ти землю — ці види роботи погодились виконувати тільки окремі діти.

Отже, спостереження та опитування довели, що рівень пізнавальної активності дітей у сфері природи невисокий, діяльність пов’язана з доглядом за рослинами, тваринами в куточку природи не приносить їм особливого задоволення, ступінь самостійності в постановці мети та завдань діяльності в природі також є низьким, хоча позитивні емоційні реакції під час прогулянок у природу мають місце і діти помічають красу природи і висловлюються про неї.

Найбільш важливими принципами у формуванні екологічно мотивованої поведінки І.В. Трубник вважає принцип гетерогенності екологічної діяльності, який полягає у педагогічній доцільності залучення дитини до максимально різноманітної діяльності, пов’язаної зі світом природи (З. Плохій) та принцип культуродоцільності, який передбачає оволодіння основами екологічної культури, набуття особистісного утворення — екологічної вихованості, яка проявляється у свідомості, діяльності, поведінці, в емоціях та почуттях (Н. Глухова).

У моральних почуттях виражається стійке ставлення людини до навколишнього світу. Вони мотивують дії дитини у природі, сприяють усвідомленню нею сталих норм і правил поведінки. Формування моральних почуттів залежить від вольової діяльності дитини, від її уміння долати труднощі на шляху до наміченого. Вони пов’язані з практичною діяльністю дітей, спрямованою, зокрема, на створення сприятливих умов для життя рослин, хатніх тварин. На думку дослідників [18], необхідно вчити дошкільнят розуміти, коли рослині погано, коли тварина сумує і коли їй добре.

І тут знову важливим фактором є виховний вплив дорослого. Через природу можна і потрібно вчити дошкільників співчувати, допомагати, опікуватись, а головне — любити. У дитини потрібно формувати розуміння того, що тварина, рослина, як і людина, відчуває, хворіє, страждає, радіє, її болить. Активне спілкування з природою народжує і зміцнює у дошкільника безцінну якість, якої зараз так бракує в нашому урбанізованому світі, — доброту. І, як зазначав И. Сухомлинський, «треба розвивати в дитини дбайливе і турботливе ставлення до безпомічних істотяких так легко образити, але захистивши яких відчуваєш себе добрим і сильним. Тож і потрібно навчити своїх вихованців не на словах, а насправді любити якусь маленьку живу істоту, вчити про неї турбуватися». Потрібно вчити дітей помічати стан кожної рослини, тварини, з’ясовуючи причини, вживати відповідних заходів. Співчуття, розуміння потреб живих істот допомагають дітям активізувати вольові зусилля для подолання певних труднощів догляду за ними.

Діти мають пересвідчитися на власному досвіді у розмаїтості барв, форм, звуків у природі. Дошкільнятам потрібно пояснити, що розмаїття звуків можна почути не лише від живих істот. Треба відкрити дітям симфонію вітру, дерев, лисття. За словами В. Сухомлинського: «Вмійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, відкрити так, щоб кусочок життя заграв перед дітьми всіма барвами веселки. Залишайте завжди щось недосказане, щоб не раз хотілося ще і ще вернутися до того, про що вона дізналася».

На думку багатьох педагогів-дослідників, зокрема В. Фокіної, С. Ніколаєвої, Н. Лисенко, З. Плохій, Н. Кондратьєвої, Н. Яришевої [19,18], в дошкільному віці слід комлексно реалізовувати завдання екологічного виховання:

виховання гуманного ставлення до природи;/

формування системи екологічних знань та уявлень про природу;

розвиток уміння бачити і відчувати красу, привабливість кожного елеме/

нта довкілля, милуватися і захоплюватися ним;

включення у посильну еколого-зорієнтовану діяльність.

Вчені і практики відміча/

ють у поведінці дітей розбіжність між правильним словесним відтворенням моральних уявлень і їхніми діями, вчинками. Тому необхідно навчити дитину зважати на інших, на тих, хто поруч. Не брати, а віддавати, робити добро, заради творення добра, а не для того, щоб побачили інші.

Вихователі, батьки маютьпам’ятати, що саме у спілкуванні з довкіллям виявляється індивідуальність дитини. Саме в ньому домінує власна активність дитини. Саме в природному довкіллі дорослі і діти навчаються бути разом: дитина є такою, якою вона є, вона може не погоджуватися, а дорослий вчиться до цього пристосовуватися. У природньому довкіллі дитина вчиться бути наодинці, розпоряджатися часом на власний розсуд. Емоційна сфера дитини не підлягає прямій регламентації. Таке перебування в природному довкіллі забезпечує психологічний комфорт дитини: знімає напруження, краса довкілля вражає і викликає посмішку. А це все в свою чергу сприяє формуванню життєздатної особи, яка має опікуватисьстаном довкілля.

Перебуваючи в рідному довкіллі, і дорослі і діти мають дотримуватись правил природокористування, знати і усвідомлювати їх:

оберігати рослини, тварин, не брати їх з місь існування;

дбайливо ставитись до землі, води, повітря — це середовище, де мешка/

ють живі істоти;

перебуваючи у лісі, на луці, річці, необхідно пам’ятати: там постійно ж/

ивуть комахи, риби, звіри, для яких це рідна домівка, тому поводитися слід, як у гостях: не знищувати рослин, не смітити, не крічати.

Дотримання цих правил повинно стати органічною потребою, а це можливе тільки для такої дитини, яка вміє спостерігати у довкіллі, відчувати єдність з ним.

Виховавши таку дитину, можна бути впевненим, що і в природі і в спілкуванні вона буде керуватися законами людяності, любові, добра.

Таким чином, спираючись на класиків педагогіки та на сучасні дослідження, можна зробити висновок, що формування естетичних уявлень у дошкільників в процесі прогулянок в природі є шляхом до виховання в дитини екологічного сприйняття світу, що дає змогу вийти на виховання загальнолюдських цінностей.

5. Ігри-емпатії та театралізації як засіб формування естетичних уявлень в природничому довкіллі

Метою данної роботи було знайти нові підходи до формування естетичних уявлень старших дошкільників в процесі прогулянок та з’ясувати значення проведення ігор-емпатій і театралізованих ігор в природі (об'єктами яких є явища природи, тварини та рослини) на формування естетичних уявлень дітей [17], які в свою чергу є важливим методом вирішення першого задання дошкільного виховання, зазначеного в «Базовій программі розвитку дитини дошкільного віку „Я у світі“»: «…Пробудити духовне начало, розвинути його, як домінуюче в структурі особистості…»

Спосіб реалізації мети я бачила у тому, щоб показати дітям, що в природі можна побачити і відчути таке, що на перший погляд ховається від ока неуважного спостерігача. Для здійснення цієї мети я використовувала інтерес дошкільнят до театралізованої діяльності, здатність до емпатії, їхню спостережливість, допитливість. Але, чи не найважливіше, їхнє цінування поваги, зацікавленості, відвертості та щирості в ставленні до них. Головним було створення атмосфери взаємоповаги та доброзичливості, що є не дуже простим завданням в наш час.

Спираючись на дослідження І. В. Трубник [18], в якому досліджувався розвиток у дитини в процесі стикання з природою внутрішньої мотивації позитивної поведінки, яка ґрунтується на морально-етичних цінностях, можна зробити висновок, що крім добре відомих методів ознайомленню дошкільників з природою (занятть, спостережень, праці в природі), потрібно шукати нові, які дозволяють дітям глибше проникати у світ природи, вчитися переживати ситуації, які виникають в природі.

Розглядаючи проблему з цієї позиції, І. В. Трубник пропонує використовувати:

екологічні ігри та завдання, які дають дитині змогу відчути себе части/

ною природи, реагувати на проблеми, викликають бажання допомогти природі, захистити їх від небезпеки («Послухай „серце“ дерева», «Подорож хмарами», «Екологічні знаки», «Компліменти природі» та ін.);

сюжетні ігри з екологічним змістом допомагають дітям познайомитися з діяльністю людей, які досліджують стан природи та охороняють її;/

проблемно-пошукові методи, розвязання проблемних завдань, досліди, порівняльні спостереження, моделювання, проблемно-ігрові ситуації;

метод проекту -/

це метод практичної цільової дії. Старші дошкільники можуть бути активними учасниками екологічних проектів («Книга скарг і пропозицій», «Первоцвіти», «Бережімо воду» та ін.).

Зважаючи на те, що дошкільники на сучасному етапі розвитку дошкільної педагогічної думки виступають об'єктами навчально-виховного процесу, вважаємо за доцільне запропонувати систему розвитку почуття емпатії щодо об'єктів природи.

Розглянемо теоретичний аспект цього питання.

Термін «емпатія» був ведений на початку ХХ сторіччя Е. Титченером, який узагальнив розвиток у філософії ідеї симпатії з теоріями «вчувствования» Е. Кліффорда та Т. Ліппса.

У витоків вітчизняних досліджень емпатії стояв видатний український психолог В. Зеньківський.

В сучасній психології емпатія розглядається за багатьма направленнями:

вивчення якісної природи емпатії /

(С.Б. Борисенко, Т. П. Гаврилова, Ю. Б. Гиппенрейтер, Л. Н. Джрназян, Р. Б. Карамуратова, М. М. Муканов, Н.И. Сарджвеладзе);

вивчення зв’язку структурних характеристик емпатії з різними психоло/

гічними особливостями особистості (А.А. Бодалев, Л. П. Выговская, Л. П. Стрелкова, Б. М. Теплов, О. И. Цветкова, И. М. Юсупов и др.);

вивчення емпатії /

з точки зору соціальних емоцій, тобто як інтегрального утворення, яке включає в себе когнітивне (Б.М. Теплов, 1961; П. М. Якобсон, 1961; Д. Б. Эльконин, 1978; М. М. Муканов, 1978; Л. Н. Джрназян, 1984; И. М. Юсупов, 1993 та ін.); аффективне (Т.П. Гаврилова, 1970; Л. П. Стрелкова, 1986; Е. Н. Васильева, 1994 та ін.) та поведінковий (Л.П. Стрелкова, 1986; Н. Н. Обозов, 1979; В. П. Кузьмина, 1999 та ін.), що виявляється у спілкуванні та взаємодії людей.

Проблема емпатії як у вітчизняних, російських так і у зарубіжних психологів має два підходи і розглядається у зв’язку з моральними та етичними почуттями (А.А. Бодалев, Т. П. Гаврилова, Г. И. Ефремова, А. Д. Кошелева, Я. З. Неверович, К. Роджерс та ін.) і як один з аспектів людських відносин (Л.И. Божович, Л. П. Выговская, Т. Е. Конникова, В. К. Котырло, А. Д. Кошелева, Ю. А. Менджерицкая, Е. Ф. Субботский, О. И. Цветкова, К. Роджерс та ін.). Здатність людини емоційно відгукуватись на почуття іншої людини допомагає встановленню взаємовідносин та організує взаємодію (В.Н. Мясищів).

Виняткове значення проблема вивчення емпатії має у зв’язку з дослідженнями взаємовідносин між дітьми і дорослими в сім'ї, де дитина отримує перші уроки емоційного відгуку. Через взаємодію з близьким дорослим дитина вчиться розуміти та будувати відношення з однолітками (А.А. Бодалев, Л. И. Божович, Л. С. Выготский, А. Я. Варга, К. Н. Дембеле, В. В. Зеньковский, Е. И. Захарова, А. Г. Ковалев, М. И. Лисина, П. М. Якобсон и др.).

Эмпатія (з грецької емрбиейб) — здатність поставити себе на місце іншої людини (або предмета), здатність до співчуття. Емпатія також включає здатність точно визначити емоційний стан іншої людини на основі мімічних реакцій, вчинків, жестів тощо. (Психологічний словник).

Ми пропонуємо використовувати ці можливості початкових здібностей дітей до емпатії, які з віком дуже швидко розвиваються, особливо за умов підтримання та розвитку з боку дорослих, та любов до театралізації для формування естетичних уявлень і, як наслідок, морального виховання дошкільників та розвитку їхньої екологічно-мотивованої поведінки.

Театралізовані ігри та ігри-емпатії - це особливий вид діяльності дітей, а проведення їх на природі дає ефект більшого включення, співчуття, співпереживання. У театралізаціях і, особливо, в драматизаціях та іграх-емпатіях дитина розкривається сама і стає особливо відкритою для сприйняття довкілля. Г. Тарасенко зазначає, що виконуючи певну роль у виставі, дитина завдяки механізмам співпереживання, ідентифікації значно наближається до гармонії земного буття й усвідомлює відповідальність за її збереження.

Вживаючись в образи природи, програваючи явища, дитина має можливість стати часткою природи. І це відчуття тим глибше, чим більше вдалося педагогу вкласти своєї душі, емоційної напруги для того, щоб ввести дитину у світ природи.

Використовуючи цей вид діяльності для вирішення завдань формування естетичних уявлень у прогулянках у природі, слід керуватися, на нашу думку, такими правилами:

сюжет театралізації чи ігри-емпатії має спиратися на реальні процеси в природі;

зміст театралізації чи ігри-емпатії повинен нести великий емоційний з/

аряд і бути орієнтованим на оспівування краси і гармонії в природі;

театралізація чи гра-емпатія повинні мати моральне спрямування, тобто вчити закону: «/

не роби іншому того, чого не хочеш, щоб робили тобі", а також «прищеплювати дитині безкорисливість, як вищу цінність у шкалі цінностей культури»;

важливим є момент залучення всіх бажаючих до дійства, адже отримання позитивних емоцій — це те, заради чого все відбувається.

У своїй роботі ми використовували театралі/

зації: «Як мама-хмаринка посилала на землю сніжиночку» та «Весняні пригоди маленького насіннячка», ігри — емпатії: «Сніжинки», «Вітер», «Дерева в інеї», «Травичка під снігом», «Підсніжник прокидається», «Насіннячко», «Повінь», «Працелюбний мурашка».

6. Система роботи з формування естетичних уявлень

Розглядаючи використання ігр-емпатій та театралізацій в природі в дитячої творчості, виходячі із завдань, які ми ставимо, треба дотримуватись певних вимог:

ігри-емпатії та театралізації в природі повинні мати сезонний характер;/

об'єктами для них є природні явища, життя тварин та рослин, певні про/

цеси, які відбуваються у живій та неживій природі зі змінами сезонів,

місця проведення ігр-емпатій та театралізацій в природі залежать, в пер/

шу чергу, від теми та програмового змісту та обираються вихователем виходячи з уявлень про доцільність та естетичну цінність.

Спираючись на дослідження психологів, які стверджують, що прояви емпатії починають спостерігатися в дитини з 1,5−2-х років та на педагогічний досвід щодо любові дітей до вселяких драматизацій та театралізацій, можна зробити висновки щодо початку застосовування цих видів творчості у дошкільному вихованні. В цьому питанні, як і у всіх педагогічних методах взагалі повинен знайти своє місце метод «від простого до складного»:

використовувати елементи емпатії та театралізації можна вже з І молод/

шої групи; враховуючи період адаптації дітей та яскравість вражень, які можуть викликати явища та об'єкти природи, доцільно, на наш погляд, починати з січня (див. додаток 1);

використовувати ці види творчості в простих формах можна вже з дітьми ІІ молодшої групи;/

у середній групі потрібно ускладнювати зміст та форми цієї роботи;

застосовувати ігри-емпатії та театралізації для формування естетичних уявлень у старшій групі.

В залежнос/

ті від віку дитини змінюється складність, теми, об'єкти, які є предметами ігр-емпатій та театралізацій в природі. Також різними є місця проведення, обладнення та кількість взаємозв'язків, які беруться до уваги в тому чи іншому явищі природи (живої чи неживої) а також частота проведення цих видів роботи. Змінюється з віком і кількість ігор-емпатій та театралізацій. Місце проведення ігри-емпатії або театралізації може бути різним: на майданчику, на певній ділянці екологічної стежини, в парку, біля озера, в лісі тощо. Цікавим є проблема залучання молодших дошкільників у ігри-емпатії та театралізації старших, зберігаючи їх можливості, тобто з виконанням ролі відповідно до вікових можливостей. Але це питання в роботі не розглядалося.

Для формування естетичних уявлень старших дошкільників ми пропонуємо проводити ігри-емпатії в природничому довкіллі. Така гра-емпатія повинна проводитись в три етапи:

І етап /

— експромт: реалізується мета саме простої емпатійної дії (це етап емоційної емпатії);

ІІ етап — естетизація: п/

ісля проведення підготовки, емпатія використовуються саме з метою формування естетичних уявлень, як така, що дає змогу глибше проникнути в сутність явища та естетичні переживання щодо нього (створення умов для когнітивної емпатії);

ІІІ етап — судження: /

формування здатності до предикативної емпатії, результатом якої є відчуття та розуміння природи, як такої та як середовища власного існування.

Результатом систематичного проведення ігор-емпатій в природничому довкіллі є закладання в дошкільному віці основ екологічно-мотивованої поведінки, яка характеризує відповідальну активну життєву позицію сучасної особистості.

Основні методичні поради щодо використовування та проведення елементів простих емпатій та ігор-емпатій для старших дошкільників представлені в додатакх у вигляді таблиці та в примірному конспекті гри.

Отже, ігри-емпатії та театралізації, виходячі з сучасних вимог, можуть розглядатися як засіб оптимізації процесу формування естетичних уявлень у старших дошкільників в процесі прогулянок в природі.

Висновки

В ході роботи було узагальнено теоретичний матеріал з проблеми формування естетичних почуттів у дошкільників. На основі аналізу психолого-педагогічних джерел встановлено, що емоція задоволення, на основі якої виникає естетичне почуття з’являється у дитини вже на перших місяцях життя. Але, виходячі з особливостей сприймання навколишньої дійсності малюками, вчені починають говорити про естетичне почуття не раніше ніж на 5-му році життя, а про формування естетичних уявлень починаючи з 5-ти років.

Виняткове значення у формуванні естетичних уявлень вчені (і педагоги і психологи) надають природі.

Був розглянутий основний засіб формування естетичних уявлень у дітей дошкільного віку в природі. На основі сучасних досліджень зроблений висновок про необхідність пошуку нових методів та форм для формування естетичних, а разом з ними і моральних почуттів та уявлень, і, як наслідок — екологічно мотивованої поведінки. Це такі, як: екологічні ігри та завдання, сюжетні ігри з екологічним змістом, проблемно-пошукові методи, розвязання проблемних завдань, досліди, порівняльні спостереження, моделювання, проблемно-ігрові ситуації, екологічні проекти («Книга скарг і пропозицій», «Первоцвіти», «Бережімо воду» та ін.).

В роботі запропоновано для вирішення цих завдань виокристовувати ігри-емпатії та театралізації, які, на нашу думку мають проводитися в природничому довкіллі. Об’ектами ігор-емпатій мають бути об'єкти природи (тварини, рослини, об'єкти неживої природи, а також явища природи). Запропонована триетапність проведення гри-емпатії. Теми для театралізацій на природі треба шукати в живій та неживій природі, в казках, підбираючи їх за сезонами. Зрозуміло, що сезонний підхід треба використовувати і до ігор-емпатій.

Розроблена послідовна система використання емпатії з метою формування естетичних уявлень на прогулянках з урахуванням принципу «від простого до складного» та подано зразок конспекту гри-емпатії з методичними рекомендаціями для старших дошкільників, яка може використовуватися на прогулянках з метою формування естетичних уявлень.

Література

1. Базова программа розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» /Наук. ред. та упоряд. О. Л. Кононко. — К.:Світич, 2008. — 430 с.

2. Аветисян Л. Эстетическое воспитание средствами окружающей природы // Дошкольное воспитание — 1982. — № 10. — с. 25−27.

3. Басин Е. Я. Творчество и эмпатия // Вопросы философии — 1987. № 2. — c. 54−59.

4. О. Білан «Екологічне виховання дітей дошкільного віку». — K.: Либідь, 1996. — 207 с.

5. Галуза С. Таємниці зимової краси // Дошкільне виховання — 2005. — № 1. — c. 15−17.

6. Глухова H. Перший крок до природи // Дошкільне виховання — 2005. — № 3. — c. 20−22.

7. Гофмейстер Г. П. Природа и музыка как средство естетического воспитания дошкольников. — М: Высшая школа, 1980. — 227 с.

8. Гураш Л. Відчути та збагнути допоможуть спостереження і художнє слово // Дошкільне виховання — 2001. — № 4. — c. 13−16.

9. Система естетичного виховання в дитячому садку./ Заг. ред. Н.О. Ветлугіної. — К.: Радянська школа, 1977. — 307c.

10. Коментар до Базового компоненту дошкільної освіти України.:Наук.-метод. посібник/ Наук. ред. О. Л. Кононко. — К.: Редакція журналу «Дошкільне виховання», 2003. — 243 с.

11. Ніколенко Д. Ф. Формуавння екологічних почуттів у дітей дошкільного віку. — К.: Радянська школа, 1967. — 325 с.

12. Педагогический словарь/ М.: Высшая школа, 2005. — 558 с.

13. Половіна О. Сприймати природу розумом і серцем // Дошкільне виховання — 2006. — № 11. — c. 19−22.

14. Плохій З. Природа як пізнавальна цінність // Дошкільне виховання — 2001. — № 6. — c. 9−12.

15. Психологічний енциклопедичний словник/К.: Вища школа, 2004.-709 с.

16. Сухорукова Г. Уроки мислення серед природи // Дошкільне виховання — 2003. — № 9. — c. 21−23.

17. Тарасенко Г., Демченко О. Театр природи // Дошкільне виховання — 2003. — № 8. — c. 23.

18. Трубник І. В. Формування в дітей дошкільного віку екологічно мотивованої поведінки.

19. Яришева Н. Ф. Методика ознайомлення дітей з природою. — К.: Радянська школа, 1993. — 187 с.

20. Яришева Н. Ф. Цільові прогулянки до парків та скверів // Дошкільне виховання — 2003. — № 3 — № 12.