Емотивність фразеологічної системи перської мови

Курсова робота на тему:

ЕМОТИВНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ ПЕРСЬКОЇ МОВИ ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ I РОЛЬ І МІСЦЕ ЕМОЦІЙНОСТІ В СЕМАНТИЧНІЙ СТРУКТУРІ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ.

1.1 Конотативний компонент фразеологічного значення.

1.2 Категорія національного у сфері фразеології.

Висновки до розділу I.

РОЗДІЛ II ЗАГАЛЬНЕ І НАЦІОНАЛЬНО-СПЕЦИФІЧНЕ У ФРАЗЕОЛОГІЇ ЕМОЦІЙ.

2.1 Концептуальний простір фразеологізмів на позначення негативних емоцій з компонентами-соматизмами.

2.1.1 Концепти СТРАЖДАННЯ, МУКА у фразеологічних одиницях української та перської мов.

2.1.2 Концепти ХВИЛЮВАННЯ, ТРИВОГА, СТРАХ у фразеологічних одиницях української та перської мов.

2.1.3 Концепти ГНІВ, РОЗДРАТУВАННЯ у фразеологічних одиницях української та перської мов.

2.1.4 Концепти РОЗЧАРУВАННЯ, ЗНЕВІРА, ДУШЕВНЕ СПУСТОШЕННЯ, ПРИГНІЧЕНІСТЬ у фразеологічних одиницях української та перської мов Висновки до розділу II.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АНОТАЦІЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Емоції - це суб'єктивні відношення людини до дійсності, які виражаються у міміці, інтонації і, власне, у мовних засобах. Відомо, що сфера емоцій недоступна прямому спостереженню. Мовна фіксація симптоматичних реакцій і фізичного стану, що асоціюється з тією чи іншою емоцією, є основою, на якій у концептуальній картині світу формується уявлення про сутнісні характеристики цієї емоції. Незаперечним є той факт, що сучасні праці присвячені питанням семантики, прагматики і граматики, не можуть бути повними без урахування емоційного фактора.

Об'єктом дослідження виступають фразеологічні одиниці сучасних перської та української мов, що позначають емоції людини. Предметом — національно-культурні особливості відображення емоцій у фразеологічних одиницях (ФО) сучасних перської та української мов. Оскільки обсяг роботи не дає змоги охопити повністю всі ФО на позначення емоційних станів і переживань, то предметом дослідження виокремлюємо ФО перської та української мов на позначення негативних емоцій.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю детального аналізу особливостей відображення емоцій у фразеологічному значенні у кожній із зіставлюваних мов, браком досліджень специфіки фразеосемантичного поля «Емоції людини». Актуальність теми мотивується посиленням уваги сучасних лінгвістів до вивчення проблеми емотивності, оскільки емотивні аспекти семантики відображають один із моментів діяльності людини, який супроводжує процес людського пізнання. Кожна емоція має свої характерні ознаки, сукупність яких формує семіотику емоцій людини. Тому назріла нагальна потреба вивчення мовних шляхів та механізмів утворення емотивності фразеологічних одиниць, які існують не лише для номінації об'єктів позамовної дійсності, але й для вираження ставлення до них.

Фразеологія іранських мов широко досліджувалася мовознавцями Росії: Ю. А. Рубінчик [18], О. А. Веретенніков [11], Г. С. Голєва [7]. Є незначна кількість праць орієнталістів Європи [16]. Можна сказати, що за останні десятиріччя вивчення фразеології іранських мов активізувалося: досліджуються як різновиди фразеологізмів у мові загалом, так і фразеологія у творах окремих письменників, зіставляються фразеологізми різних мов, укладаються фразеологічні словники.

Про надзвичайну складність зазначеного феномену свідчить той факт, що в лінгвістиці до цього часу немає цілісної теорії емоційності, хоча описано велику кількість лексичних засобів, які використовуються для позначення та вираження емоцій. Комунікативний підхід до вивчення проблем емотивності мовних одиниць, передусім лексичного складу мови, а також спроби категоризації емоцій у лексико-семантичній системі на матеріалі англійської мови запропонував В. І. Шаховський [4: 95]. Заслугою вченого є виділення емотивності як лексичної категорії, класифікація лексичних емотивних одиниць на такі, що називають, виражають та описують емоції, а також дослідження участі мовних одиниць нижчого рівня у створенні емотивності лексем. Проте його аналіз був спрямований на вивчення ефективності мовленнєвої комунікації та ролі в ній емотивних одиниць і не дозволив глибше дослідити складові частини емотивності, фактори її утворення під впливом мовних та позамовних явищ.

Незважаючи на виявлення емотивних засобів на різних мовних рівнях, вчені все ж заперечують системний характер емотивності. Відсутній також діахронічний аналіз емотивності, яка вважається вторинною щодо предметно-логічного компонента значення. Зовсім не вивченою є проблема емотивності фразеологічних одиниць.

Мета курсової полягає у визначенні особливостей фразеологічної системи української та перської мов, особливостей світосприйняття та вербалізації його українцями та іранцями.

Мета роботи передбачає розв’язання таких конкретних завдань:

— розкрити особливості конотативного аспекту фразеологічних одиниць;

— встановити національно-культурну специфіку фразеологічних одиниць;

— розкрити зміст концептів на позначення негативних емоцій в українській та перській ментальності.

Методи дослідження зумовлені метою, завданнями та аналізованим матеріалом:

— метод фразеологічної ідентифікації - використовується у процесі дослідження співвідношення фразеологічних одиниць, крилатих виразів та формул привітання;

— метод компонентного аналізу — вживається в дослідженні семантичних змін твірних одиниць у процесі емоційного переосмислення;

— опозитивний метод — під час аналізу процесу емоційного переосмислення шляхом зіставлення семантики твірних та похідних одиниць;

— контекстологічний метод та метод оточення — використано для визначення характеру зв’язку переосмислених мовних одиниць (слів, синтаксичних конструкцій, стійких виразів) з іншими мовними одиницями в межах мікрочи макротексту;

— елементи методу концептуального аналізу застосовуються в дослідженні семантичної структури емоційних мовних одиниць.

— порівняльний метод використовують при порівнянні способів передачі перських ФО на українську мову.

Науково новизна:

Дістало подальший розвиток дослідження емотивності фразеологічної системи перської мови, детальніше розглянуто фразеологічні одиниці на позначення негативних емоцій, на основі порівняння з фразеологічною системою української мови детальніше описано національно-культурні особливості фразеологічних одиниць перської мови.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані дані можуть бути використані у лекційних та практичних вузівських курсах лексикології перської мови та загального мовознавства, при проведенні спецкурсів та спецсемінарів, присвячених національно-культурним особливостям фразеологічної системи перської мови.

РОЗДІЛ I. РОЛЬ І МІСЦЕ ЕМОЦІЙНОСТІ В СЕМАНТИЧНІЙ СТРУКТУРІ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ.

1.1 Конотативний компонент фразеологічного значення При дослідженні семантики фразеологізмів надзвичайно важливим є визначення ролі їх смислових аспектів у створенні якісної відмінності фразеологічного значення від лексичного. Вже традиційно в семантичній структурі слова і фразеологізму дослідники виділяють три аспекти: сигніфікативний (включає в себе обсяг поняттєвої інформації); денотативний (виражає співвіднесеність ФО з предметами, явищами та ситуаціями реальної дійсності) та конотативний (емоційно-оцінні, когнітивні та стилістичні значення).

Відношення до конотації в лінгвістиці досить неоднозначне. Зокрема, В. Н. Телія, Й. А. Стернін, передумовою виникнення фразеологічного значення вважають наявність конотативного компонента, який створюється на основі образу-результату семантичного перетворення базового вільного словосполучення і від моменту утворення фразеологічної одиниці стає «релевантною ознакою її семантики». Зміст додаткової інформації, котрий міститься в основних елементах конотативного аспекту значення фразеологічної одиниці, повинен бути розширеним за рахунок включення в нього елементів соціально-жанрового забарвлення, а в окремих випадках культурно-національного або етнічного [1: 56; 2: 85].

Конотація — сукупність емоційного, оцінного, експресивного та стилістичного компонентів. Конотативний компонент є передумовою виникнення фразеологічного значення.

Й. А. Стернін виділяє в конотативному аспекті значення попередньо зазначені складники, вважаючи, що вони присутні в семантиці переважної більшості слів, а також справедливо говорить про труднощі їх розмежування. При цьому труднощі виникають не лише при порівнянні, наприклад, емоційного та оцінного компонентів, але й конотативної та денотативної частини значення. Й. А. Стернін вказує на те, що слід розрізняти слова з емоційним компонентом значення, а також слова з оцінним значенням та оцінним компонентом значення. Особливо це стосується фразеологічних одиниць [2: 87]. В. Булдаков під конотативним аспектом семантики розуміє «систему складових частин, що взаємодоповнюються і взаємозумовлюються» [3: 23]. Як зазначає В. Шаховський, у конотативному компоненті значення можна виділити емотивність, а експресію та оцінку розглядати як компоненти денотата (при цьому не заперечує зв’язок з оцінкою та експресією) [4: 113].

Таким чином лінгвісти вважають необхідним розмежувати вказані компоненти, не пропонуючи при цьому методів такого розмежування.

В. Н. Телія та Й. А. Стернін розглядають конотацію фразеологічних одиниць як додаткові макрокомпоненти семантичної структури фразеологізмів, що вбирають в себе всю інформацію, котра репрезентує стилістичну, емоційно-оцінну та експресивну функції, що разом утворюють зміст, який традиційно співвідноситься з поняттям експресивності чи експресивної функції мови [1:77; 2: 90].

Емоційна сфера особистості - багатогранне утворення, до якого, крім власне емоцій, входять багато інших емоційних явищ: емоційний тон (задоволення-відраза), емоційні стани, емоційні якості особистості, акцентоване виявлення яких дозволяє говорити про емоційні типи особистості, емоційно стійкі стосунки (почуття), кожне з них має достатньо виразні диференційні ознаки [5: 434].

До питання класифікації почуттів та емоцій у різний час дослідники підходили з різних філософських та логічних позицій. Один з найвідоміших американських дослідників емоцій К. І. Ізард висуває ідею диференційних емоцій, в основі якої лежить десять фундаментальних емоцій, які утворюють мотиваційну систему поведінки людини. Взаємодіючи між собою, вони можуть посилювати чи послаблювати одна одну: 1. Зацікавленіть — Збудження (позитивна емоція, що мотивує навчання, розвиток навичок і умінь); 2. Задоволення — Радість (емоція, що характеризується почуттям впевненості, власної значущості); 3. Здивування (на думку К. І. Ізарда не є емоцією у повному смислі цього слова, оскільки здивування завжди скороминущий стан); 4. Горе — Cтраждання (емоція, переживаючи яку, людина відчуває самотність, почуття жалості до самої себе); 5. Гнів — Лють (фундаментальна емоція, контролю над вираженням якої приділяється особлива увага в процесі соціалізації людини); 6. Відраза — Гидливість (емоція, що часто виникає разом з гнівом, проте має свої власні характерні ознаки і переживається інакше); 7. Презирство — Зневага (емоція, що часто проявляється з гнівом та відразою); 8. Страх — Жах (за винятком поодиноких випадків, коли страх паралізує, ця емоція зазвичай мобілізує енергію); 9. Сором — Сором’язливість (емоція, що мотивує бажання сховатися, зникнути); 10. Провина — Каяття (емоція, що виникає при порушеннях морального, етичного або релігійного характеру, у ситуаціях, коли суб'єкт відчуває особисту відповідальність). Проте, між провинною і каяттям можна знайти серйозні відмінності [6: 225].

Про зв’язок оцінки, емотивності і експресивності в структурі конотації писало багато вчених. Цікавий підхід до інтерпретації проблеми співвідношення експресивності і емотивності представлений в роботі В.І. Шаховського, який намагається вирішити цю проблему на основі здатності слова виконувати комунікативні і гносеологічні функції. Емотивність він розглядає як властивість мовної одиниці, її здатність виражати емоції, а експресивність як здатність емоційного впливу на реципієнта. Емотивність, на його думку, як семасіологічний компонент «являється вторинним семантичним значенням», емотивність завжди експресивна, оціночна, семантично недостатня, саме тому і супроводжує експресивність і оцінку. Емотивність ФО, як правило, тісно пов’язана з оцінкою, тоді ж як експресивність може бути і непов’язана з оцінкою чи певним місцем на шкалі оцінок, яке може змінюватися на шкалі оцінок залежно від контексту [4:113].

Про зв’язок оцінки і емотивності існує дві протилежні точки зору. Одні вчені розглядають їх разом, стверджуючи, що присутність оцінки свідчить про присутність емоційності [1: 58; 2: 85] інші вважають оцінку і емоційність двома самостійними компонентами в структурі значення слова. Оцінка може супроводжуватись нульовим емоційним компонентом, але емоційний компонент не може проявлятися в слові без оцінки, оскільки усі емоції носять оціночний характер [4:115].

Емоції - це форма ставлення людини до дійсності, яка завжди супроводжується оцінкою. Серед позитивних емоцій виділяють: радість, сміх, задоволення, захоплення, симпатія, закоханість, ніжність.

До негативних емоцій належать: гнів, смуток, горе, тривога, хвилювання, сором, образа, страх, заздрість, лють, презирство, відраза, розчарування, каяття — це ті емоційні стани, які виникають у людини в період душевних страждань. Вони репрезентують сукупність дискомфортних і болісних для людини станів, таких як: незадоволення, розчарування, горе, туга, лють. Окрім позитивних і негативних емоцій, які переживає людина протягом свого життя, виділяють й нейтральні емоції. До нейтральних можна віднести такі емоційні стани як зацікавленість, здивування, байдужість.

Відомо, що одне й те саме почуття може реалізовуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатогранністю та множинністю цих зв’язків між собою. Наприклад, почуття закоханості породжує спектр емоцій: радості, смутку, гніву та ін. в одному й тому самому почутті нерідко зливаються, об'єднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні й негативні) емоції. Цим, власне, пояснюється така властивість емоцій як двоїстість [5: 335].

Емотивність — властивість мовної одиниці, її здатність виражати емоції. Емотивність завжди експресивна, оціночна, семантично недостатня, саме тому супроводжує експресивність і оцінку. Емоційний компонент не може проявлятися в слові без оцінки, оскільки усі емоції носять оціночний характер.

Оскільки емоції ми розділили на три класи — позитивні, негативні, нейтральні, то їх позначення у мові можуть бути зведені до позитивно-емотивних, негативно-емотивних і нейтрально-емотивних[4: 43].

ФО перської мови ?? ??? ??? ??? ??? — букв. він не вміщується у свою шкіру — він сам не свій від радості, ??? ?? ??? ?? ??? ???— букв. в його серці тане цукор — він у радісному настрої, ??? ??? ?? ??? — кохання викликає кохання позначають позитивний емоційний стан людини.

Прикладом негативно-емотивних ФО перської мови слугуватимуть: ??? ??? ?? ??? — букв. його очі налилися кров’ю, ??? ??? ?? ???— букв. він скрегоче зубами, ??? ??? ?? ??? ??— букв. в нього опустилися куточки губ — він поник.

Прикладом нейтрально-емотивних слугуватимуть: ??? ?? ??? ??? — букв. і блоха його не кусає, йому байдуже, ??? ?? ??? ??? — нікому ні до чого не має діла [7: 57].

1.2 Категорія національного у сфері фразеології.

Фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя, вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги [8: 44].

На думку В. Н. Телії, «національно-культурна специфіка конотації локалізується у внутрішній формі найменування» [1: 60]. На відміну від лексики фразеологія має більш національний характер, оскільки вона менш мінлива і розвивається за рахунок внутрішніх можливостей. Емоційно та експресивно забарвлені стійкі висловлювання відображають знання носія мови про реалії матеріального світу, які проявляються в даному національно-культурному середовищі завдяки географічним і кліматичним особливостям, специфіці духовної і матеріальної культури, традиціям, релігійним віруванням, міфологічним уявленням народу [1: 65].

Розглядаючи проблему національно-культурної своєрідності фразеології, необхідно усвідомлювати, що на сьогоднішній день в лінгвістиці існує декілька підходів до виявлення національно-культурного характеру фразеологічних одиниць.

Насамперед потрібно назвати лінгвокраїнознавчий підхід. В рамках цього підходу національно-культурна своєрідність фразеологізмів виражається при зверненні до тих чи інших екстралінгвістичних реалій, які характерні для даної культури і відносяться до фонових знань носія мови [1: 188].

Як відомо, категорія національного в сфері фразеології тісно пов’язана з категорією інтернаціонального. Зіставлення фразеологічних аналогів різних мов з метою встановлення їх національного колориту, національно-культурних особливостей являється предметом контрастного підходу. Зіставлення фразеологічних еквівалентів тут відбувається з метою виявлення не загального, як при класичному порівняльному методі, а для виявлення розбіжностей, які й становлять національно-культурну своєрідність фразеологічних еквівалентів зіставлюваних мов [1: 192].

Розвиток лінгвокультурологічного підходу до вивчення фразеології орієнтує дослідження на вивчення відношення фразеологізмів і знаків культури і актуалізує значення системи еталонів, стереотипів, символів і т.д. для опису національно-культурної специфіки фразеологічної системи. В рамках цього підходу В. Н. Телія піднімає глибинний смисл наявності фразеології в системі будь-якої мови як здатність фразеологізмів виступати в ролі експонентів культурних знаків, не тільки синхронно, включаючись в діючу систему національно-культурного світорозуміння, але й транслюючи її фрагменти з покоління в покоління, беручи при цьому участь в формуванні світорозуміння як окремої мовної особистості, так і всього мовного колективу.

На думку В. Н. Телії, основною метою лінгвокультурологічного аналізу фразеологічних одиниць є виявлення і опис культурно-національної конотації узуально супроводжуючих значень в формі образних асоціацій з еталонами, стереотипами та іншими культурними знаками [1: 195].

Когнітивний підхід до виявлення національно-культурної специфіки фразеологізмів передбачає аналіз окремих фразеосемантичних полів з метою опису в їх рамках фразоутворюючих моделей, сукупність яких показує як національні особливості мовного членування світу, так і особливості лінгвокреативного мислення при утворенні кожного окремого фразеологізма.

Когнітивний підхід — це спосіб дослідження менталітету нації. Національно-культурна специфіка фразеології в рамках цього підходу — це особливості функціонування мовного мислення, особливості образної картини світу [1: 198].

Розглянуті вище чотири підходи, безсумнівно, являють собою єдине ціле. Вони можуть бути представлені як ступені аналізу національної фразеології: виявлення безеквівалентних екстралінгвістичних факторів, які відображаються в фразеологізмах; виявлення структурно-семантичних особливостей міжмовних фразеологічних аналогів; виявлення національно-культурних конотацій ключових слів і концептів культури, що містяться в фразеологізмах; виявлення особливостей національного членування мовної картини світу і особливостей функціонування національного менталітету як лінгвокреативного мислення. Сукупне застосування цих підходів може дати повну картину національно-культурних особливостей фразеологічної системи мови [1: 205].

В. А. Маслова вважає необхідним аналіз мовних фактів не тільки з позиції активного носія мови, але й з позиції зовнішнього спостерігача — на основі вивчення і аналізу універсальних термінів культури, які виділяють з текстів різних часів і народів, при цьому будь-який фразеологізм — текст, тобто хранитель культурної інформації [9: 85]. «Фразеологічний компонент мови не тільки відтворює елементи і риси культурно-національного світорозуміння, але й формує їх. І кожний фразеологізм, якщо він містить культурну конотацію, вносить свій вклад в загальну мозаїчну картину національної культури». При цьому не всі ФО являються культурно-специфічними в своїй семантиці. Найбільш «культороносними», на думку автора, є образно-емотивні одиниці [9: 107].

В. Н. Телія підкреслює, «що психологічною основою конотації є асоціації» і включає в коло конотативних ознак слова асоціативні зв’язки позначеної реалії, з властивістю іншої названої реалії як за схожістю, так і за суміжністю. В сучасній лінгвістиці до конотативних ознак відносять соціально-політичні, морально-етичні, етнографічні і культурологічні поняття, які відображені в мові. Більшість ідіом, на думку В. Н. Телії, виконують функцію знакового заміщення не тільки об'єкта позначення, але й відношення до об'єкту зі сторони суб'єкта. В цьому значенні ідіоми більш конотативні, прагматичні, емотивні, оціночні, ніж денотативні. Дане твердження найповніше відображає суть фразеологічного значення, оскільки фразеологічні одиниці позначають як об'єктивну, так і суб'єктивну дійсність, відношення до останньої проявляється в оціночному і емотивному відношенні мовця до оточуючого світу, тобто в особливостях образно-асоціативного сприйняття ним світу. «Основне знакове призначення ідіом — виражати засобами вибору даної одиниці оціночно-емотивне відношення мовця до позначеної ним дійсності на основі вказівки на дійсність і той асоціативно-образний комплекс (гештальт), який, викликаючи живе уявлення про схожість, впливає на емоційну сферу мовців і цим посилює сприйнятий зміст — створює ефект експресивності» [1: 165].

Важливу роль у формуванні фразеологічного значення, зокрема його конотативного блоку, відіграє внутрішня форма. Під внутрішньою формою слова зазвичай розуміють семантичну співвіднесеність компонентів, які складають структуру ФО і визначають загальне значення фразеологізму.

Одним з головних компонентів внутрішньої форми ФО є оцінка, яка являє собою один з важливих семантичних комплексів, в якому знаходять своє вираження і культурно-національна специфіка, і особливості особистісної картини світу мовця. Суб'єкт виражає оцінку спираючись на власні почуття, переживання та емоції, враховуючи при цьому також і навколишню дійсність.

Національно-культурний компонент фразеології фарсі відображає світ матеріальної, соціальної, духовної культури іранців через слова символи, традиційні образні порівняння, паремії як згусток національної самосвідомості, афоризми, тут і слова-реалії, реалії словосполучення, реалії-пропозиції-ситуації [7: 14].

В перській мові ?? ??? ??? ??? — бути щедрим за чужий рахунок (букв. дарувати з суми халіфа),??? ?? ?? ?? ??? ??? ??? ??? — у цій справі і розум джина безсильний, ??? ?? ??? ?? ???— він навчає самого диявола [7: 57], в українській мові - топтати ряст, переливати хворобу на пса, зашити розум [10: 652]. Прикладом відображення національної іранської картини світу можуть слугувати й реалії-ситуації, що представлені комунікативними ФО. Вони пов’язані з особливостями побуту, історією, релігійними переконаннями, повір'ями, прикметами і заклинаннями, естетичними і моральними ідеалами, поняттями краси, добра і зла, дружби, кохання, сімейних відносин, свободи, честі, життя і смерті - з усім мікрокосмосом людини, його світобаченням і світорозумінням. Наприклад: ??? ??? ?? ???// ??? ???? ?? ??? ?? — прис. людина — це лише один подих (смерть в одну мить може наздогнати і найздоровішу людину;??? ?? ??? ?? ?? ?? ??? ?? ?? ??? ??? ??? — прис. мати одну дитину — мало, двох — сумно, трьох — спокій для душі;??? ?? ?? ??? ??? ?? ??? ??? ??? — прис. світильник потрібен в домі, заборонено віддавати його в мечеть (не можна роздавати те, що більш необхідне для тебе і твоїх рідних) [ згідно Корану, мусульманин не повинен доводити себе до розорення, в щедрості, написано, треба мати міру] [7: 33].

Висновки до розділу I.

концепт фразеологізм український перський мова Фразеологічний компонент не тільки відтворює елементи і риси культурно-національного світорозуміння, але й формує їх. І кожний фразеологізм, що містить культурну конотацію, вносить свій вклад в загальну картину національної культури. Проте не всі фразеологічні одиниці являються культурно-специфічними в своїй семантиці. Основне знакове призначення ФО — виражати оціночно-емотивне відношення мовця до оточуючого світу.

Сукупне застосування лінгвокраїнознавчого, контрастного, когнітивного та лінгвокультурологічного підходів дає повну картину національно-культурних особливостей фразеологічної системи мови.

РОЗДІЛ II. ЗАГАЛЬНЕ І НАЦІОНАЛЬНО-СПЕЦИФІЧНЕ У ФРАЗЕОЛОГІЇ ЕМОЦІЙ.

2.1 Концептуальний простір фразеологізмів на позначення негативних емоцій з компонентами-соматизмами Емоція являє собою складний феномен з нейрофізіологічним, нервово-м'язовим та феноменологічним аспектами. Емоції можуть по-різному впливати на людей. Це виявляється зокрема у тому, що ті ж самі об'єкти можуть викликати різні емоції не лише у різних людей, а навіть у тієї ж самої людини у різні моменти життя. Результати соціальних досліджень свідчать, що певні емоції є універсальним, загальнолюдським феноменом. І кодування, і декодування низки емоційних виразів однакові для людей усього світу, незалежно від їхньої культури, мови або освітнього рівня. Проте соціокультурні фактори відіграють важливу роль у визначенні виражального компонента емоції. Можна говорити про вплив національного, соціального, культурного середовища на характер експресії емоцій, на появу в ній спеціальних забарвлень, поширених саме в цьому середовищі. У певному середовищі спостерігаються стереотипи вираження емоцій, вони властиві певним культурно-соціальним групам і добре ними розуміються [6: 56].

Емоції містять два якісні компоненти: емоційний тон та оцінку. Особливість емоційного тону полягає у вираженні не емоції взагалі, а певної конкретної емоції: радості, суму, злості тощо. Специфіка емоційної оцінки полягає в наявності більшої кількості її різновидів порівняно з раціональною: позитивної, негативної, амбівалентної та невизначеної [5: 23].

Емоції належать до ідеальних об'єктів і у мові відображаються через знаки. Емоції можуть по-різному відображатися мовними засобами. Вони називаються, виражаються й описуються мовними одиницями. Фразеологізм виражає, як правило, не емоцію взагалі, а певне переживання чи комплекс переживань, що якісно відрізняються від інших, наприклад: ??? ?? ??? ??? ?? ??? — радість; ??? ?? ??— гнів; ??? ??? ?? ??? — відразу [7: 198]. Фразеологічна система являє собою більшу градацію вираження емотивності порівняно з лексикою. Таким чином, фразеологізми здатні точніше ніж слова передавати шкалу почуттів людини. Фразеологія будь-якої мови має величезний внесок у збереження уявлень про наші емоції і почуття, оскільки ФО володіють стійкою формою [11: 234].

Фразеологічні одиниці - явище самобутнє і специфічне. Вони не стільки описують навколишній світ, скільки інтерпретують його, виражаючи суб'єктивне, емоційне ставлення носія мови до дійсності. Окрім того, між фразеологізмами і свідомістю народу, а також його культурою та історією існує особливий, надзвичайно міцний зв’язок. В. Ужченко розглядає фразеологізми як «специфічні мовні формули, картини світу із закодованою інформацією про минуле, наших предків, їхній спосіб сприйняття світу та оцінки всього сущого; вони акумулюють культурний потенціал народу, тільки йому притаманним способом маніфестують дух і неповторність ментальності нації «[12: 74].

Таким чином, склад і обсяг дескриптивної лексики емоцій у різних мовах не однаковий і має свою національну специфіку. Фразеологічна система характеризується надзвичайно великою кількістю і різноманітністю ФО на позначення емоційних станів і переживань, що свідчить про здатність людини зосереджуватися на внутрішньо-індивідуальному світі, про важливість адекватної вербалізації найтонших порухів душі і водночас про багатство мовних засобів та варіативність асоціативно-образного мислення [12: 13].

Негативно-емотивні ФО кількісно переважають у всіх існуючих теоріях. Це визначає здатність до емоційного співпереживання, високий рівень фізичної та психічної реакції на негативні зовнішні подразники не тільки фізичного, а й морального характеру [12: 18].

2.1.1 Концепти СТРАЖДАННЯ, МУКА у фразеологічних одиницях української та перської мов Найбільш численними у фразеологічному словнику обох досліджуваних мов є ФО на позначення емоційного стану страждання, муки. У перській мові вони найчастіше будуються навколо стрижневого слова ?? — серце, рідше його лексичного варіанта ??? — душа. У словосполученні з дієсловом ??? — горіти, згорати слово-компонент ?? створює метафоричний образ страждаючого серця: ??? ??? ??? ??? ?? ???? — букв. серце згоряє = журиться, страждає через когось — він відчуває до когось жалість, співчуття. Образ страждаючого серця присутній у ФО ??? ?? ?? (???) ??? ??? — букв. запалювати вогонь у серці (душі) — наповнювати чиєсь серце смутком.

Іншим образом-метафорою суму та печалі у перській фразеології є сполучення з ?? лексеми ??? — фізична біль, страждання ??? ?? — серце щемить:??? ?? ??? ?? ??? — виливати комусь душу.

Глибоко емоційний образ великого страждання утворюється поєднанням ?? з лексемою ???: ??? ?? ??? ?? ??? ???? — ятрити старі рани, заставити когось знову дуже страждати. Взаємодія стрижневого слова-компонента ?? з лексемою?? — фізичне виснаження створює новий образ-метафору страждання ?? ?? — виснажене серце: ?? ?? ??? ?? ??? ??? — букв. вилити муку свого серця — вилити душу [7: 36].

З дієсловом ??? — ламати, розбивати ?? утворює метафоричний образ розбитого, пораненого серця: ?? ??? ?? ???— букв. розбити чиєсь серце — образити, ранити словом, вчинком.

Поєднання?? з дієсловом?? ??? — плавити, розплавити — створює яскравий гіперболічний образ-метафору розплавленого, розтопленого серця — виснаженого, стомленого серця: ?? ??? ?? ?? ??? — букв. плавити чиєсь серце — мучити когось очікуванням обіцяного, бажаного; ??? ?? ?? ??? -букв. моє серце плавиться — згоряти з нетерпіння [7: 37].

В українській ментальності відчуття муки, страждання аналогізується з відчуттям фізичного болю, що різниться за характером і тривалістю (душа болить, ниє, щемить, ятриться), із зменшенням об'єму (серце / душа стискається). Ці переживання сприймаються також як втрата чутливості (серце / душа мліє, німіє, терпне), поділ на частини, руйнація (серце / душа крається, серце рветься на шматки). Спостереження за навколишнім світом і, як його результат, мисленнєво-образне узагальнення, показують, що українці асоціюють серце і душу з рослиною (серце сохне), каменем (серце / душа каменем лежить), раною (серце сходить, закипає кров’ю, серце / душа кривавиться) [13: 92].

2.1.2 Концепти ХВИЛЮВАННЯ, ТРИВОГА, СТРАХ у фразеологічних одиницях української та перської мов Дуже близькими за значенням до ФО на позначення емоційного стану страждання, муки є фраземи на позначення емоційного стану хвилювання, тривоги. Асоціативні предикати у ФО на позначення відчуття тривоги і хвилювання є дієсловами семантики руху вниз (серце впало, обірвалось, душа в п’яти пішла), відчуття фізичного болю (серце / душа ятрить, серце болить), тривоги (душа тривожиться, ?? ??(???) ??? ??? — серце тривожиться, тривожно на серці, букв. серце не на місці, ??? ?? ?? ??? — хвилюватися, букв. душа в голові), зменшення об'єму в українській (серце стискається), а також з дієсловами, що в українській мові характеризують різний за інтенсивністю стукіт серця (серце тенькає, б'ється, загупало), а у перській, наприклад, процес кипіння: ??? ??? ??? ??? ?? ???— всередині все вирує від хвилювання, він дуже схвильований (букв. серце кипить, як часник в оцті) [13: 95; 7: 39].

Таким чином, як у перській, так і в українській мові ФО з компонентом серце переважають у цій групі (гадюка ссе коло серця, на серці миші шкребуть, ??? ??? ??? ?? ?? ??? — він хвилюється. Як бачимо, використання зоонімів теж залежить від національних особливостей, менталітету. Для українського народу характерне використання таких зоонімів: миші, коти, змія, які за давніми народними уявленнями належать до тварин земноводного простору, а підземне є таємничим, ворожим. Образи цих тварин і дії, що вони виконують (шкребуть, ссе) вносять негативне забарвлення у семантику ФО [13: 97].

Однією з основних емоцій є страх. В українській мові у людини, яка налякана, душа може рухатися вниз (душа у п’яти тікає / лізе / ховається, душа так і покотилася). Серце, яке теж є об'єктом дії, зовсім перестає функціонувати на якийсь час (серце мре / завмирає, перестало битися серце), змінює свій стан (серце стигне, холоне / захолонуло серце) [13: 101]. У перській мові з опорним словом серце можна виділити: ??? ??? ??? ?? — він дуже злякався, обірвалось серце, букв. розірвались серцеві судини,??? ?? ??? / ??? ??? ??? / ??? ??? — у мене серце обірвалось [10]. Ми помітили, що і українці й іранці, вербалізуючи відчуття страху, вказують на зміну місця перебування душі та зміну стану серця. Проте у свідомості іранського народу стан переляку більше співвідноситься зі станом і діями серця, аніж душі.

Перебування в страху у ментальності українського й іранського етносів асоціюється також з волоссям: ?? ?? ??? ??? ?? (??? ??) — волосся піднялось, укр. — волосся дибом стає [10; 14].

2.1.3. Концепти ГНІВ, РОЗДРАТУВАННЯ у фразеологічних одиницях української та перської мов Негативна емоція гніву в українській мові пов’язана з активною, загарбницькою дією серця (серце бере, серце набігає, серце нападає / находить) [13: 124]. Іранці, вербалізуючи це відчуття, акцентують увагу на тому, що серце переповнюється (??? ?? ??? — я розгніваний, букв. серце переповнене), що якийсь об'єкт залишає певний простір (?? ??? ?? ??? — вийти з себе, розгніватись, букв. вибігти з печі, ?? ?? ?? ??? /??? — сердитися, дратуватися, букв. залишати місце) [7: 42]. У складі даної групи виділяють ФО, у побудові яких беруть участь такі характерні для обох мов соматизми:??? — зуби, ???? — брови. Наприклад, ??? ??? ??? — розлютитись, букв. скреготати зубами (укр. скреготати зубами), ??? ?? ??? ??? — букв. хмурити брови [7: 43].

Гнів співвідноситься з активною діяльністю органів, що відповідають за емоційне життя людини, зокрема, уподібнюється до кипіння душі, серця, крові: кров кипить (закипає, вирує) / закипіла (завирувала); кипить (закипає, скипає, обкипає) душа (серце), закипіло серце, в душі закипати / закипіти, в душі закипіло [13: 138], ??? ??? ??? ??? — букв. у нього закипіла кров [7: 56].

Близьким до емоції гніву є емоційний стан, що поєднує відчуття роздратування, незадоволення із втратою спокою, душевної рівноваги. Сприйняття душевного спокою як чогось нейтрального між яскраво вираженими позитивними та негативними емоціями породило асоціацію внутрішнього почуттєвого світу людини з терезами, у яких рівновага виступає еквівалентом спокою, а відхилення від нуля — появою переживань. Таке уявлення спроектоване і у вимір макросвіту, тобто людина є своєрідним стабілізатором, який гармонізує зовнішню реальність та психіку особи, відповідно ж дисонанс між ними руйнує консонанс і породжує різного роду хвилювання — виходити / вийти з рівноваги (з себе), виводити / вивести з себе, втрачати / губити рівновагу [15: 134], ??? ??? ??? — вийшов з себе, букв. піднялось його богохульство, ??? ?? ?? ????— вибитись з колії, заплутатись, букв. згубити кінець клубка, ??? ?? ??? ??? — букв. стати заплутаним клубком [16: 289; 17: 1122].

2.1.4 Концепти РОЗЧАРУВАННЯ, ЗНЕВІРА, ДУШЕВНЕ СПУСТОШЕННЯ, ПРИГНІЧЕНІСТЬ у фразеологічних одиницях української та перської мов Хоча емоційна сфера особистості пов’язана безпосередньо з серцем чи душею, не завжди людина, виражаючи свій емоційний стан, вказує на діяльність чи стан цих органів. Так, відчуття розчарування і зневіри в українській ментальності асоціюється з якістю чи діяльністю світу (світ не милий / не любий, світ зів'яв, світ білий / божий закрився / замкнувся) і низхідним рухом, проте не серця чи душі, а рук, крил і духу (опускати руки / крила, дух падає) [13: 137]. Іранці пов’язують це відчуття із падінням, рухом вниз серця і душі (??? ??? / ??? ?? — душа пішла, ?? ??? ??? ??? — зневірюватись, букв. з мого серця пішов настрій, дух), хоча компонентами можуть слугувати і інші соматизми. Наприклад, ??? ??? ?? ??? ?? — засмутився, розчарувався, букв. в нього опустились куточки губ, ??? ??? — хмуритись, бути кислим, непривітним, букв. продавати оцет,??? ??? — він засмучений, впав духом, букв. обгорів його ніс, а в українській — як у воду опущений; ?? ??? ?? ?? ???? ??? — розчаруватись в комусь / чомусь, букв. стало холодно на серці [7: 48].

Втрата моральних сил, здатності до повнокровного, активного творчого життя, тобто стан душевного спустошення, асоціюється передусім із пустотою, порожнім, нічим не заповненим простором у серці / душі: порожньо на / у серці / душі, порожня душа, порожнє серце, ??? ?? ??? -обірвалось серце [7: 50].

Серце і душа сприймаються як щось обмежене певними рамками, вмістилище, якe може бути порожнім чи заповненим. В українській мові до цієї групи належить також фразеологізм спопелілий серцем [13: 140]. В основі характеристики людини, яка перебуває у стані душевного спустошення, лежить асоціація емоційних переживань із полум’ям, а їхнього результату — із попелом, ??? ??? ??? — букв. його серце охопило полум’я [18: 167].

Невелика кількість фразеологізмів позначає психічний стан людини, охопленої гнітючими, тяжкими, болісними почуттями, пригніченістю. В українській ментальності стан пригніченості асоціюється з тягарем, важкістю: тяжко на душі, тягар ліг / упав на серце, з важким серце [13: 156], у перській: ??? ??? ?? -тяжко на серці, букв. серце звузилось, ??? ??? ??? — мені тяжко, букв. серце закрилось [18: 177].

Висновки до розділу II.

Аналіз фразеологізмів на позначення негативних емоційних переживань показує, що як в українській, так і у перській мовах значну частину займають стійкі висловлювання з опорними словами серце і душа. В обох мовах є значна кількість ФО, у яких ці слова-компоненти є синонімами.

Емоційний стан хвилювання, тривоги, переживання моральної муки, страждання, гніву, роздратування обидва народи асоціюють із серцем, його діяльністю. Проте не в усіх емоційних переживаннях однаково активно беруть участь серце і душа. Використання інших соматизмів, зоонімів, асоціацій у формуванні ФО на позначення негативних емоцій відображає своєрідність менталітету двох етносів.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ:

1. Аналіз фразеологізмів на позначення негативних емоційних переживань підтверджує загальноприйнятий підхід до емоцій як явища універсального, вербалізація якого залежить від ментальності народу, його асоціативно-образного мислення. Дослідження засвідчує той факт, що як в українській, так і у перській мовах значну частину займають стійкі висловлювання з опорними словами серце і душа. Проте не в усіх емоційних переживаннях однаково активно беруть участь ці слова-компоненти. Лексема серце, на відміну від лексеми душа використовується частіше в обох мовах. Є переживання, які пов’язані у психоментальності етносів лише або переважно з діяльністю чи станом або душі, або серця. Емоційний стан хвилювання, тривоги, переживання моральної муки, страждання, гніву, роздратування обидва народи асоціюють із серцем, його діяльністю.

2. Не всі фразеологізми, що позначають емоції та переживання, мають у своєму складі компонент душа чи серце. В українській мові відсутні ФО з лексемами душа / серце зі значенням розчарування, зневіри, а в перській — ФО зі значенням роздратування. Серце і душа в українській ментальності сприймаються більше як активні субстанції, здатні виконувати дію, рідше як об'єкти дії чи місця її зосередження. У світосприйнятті іранського народу ці реалії переважно є також суб'єктами дії. На відміну від іранських ФО, до складу українських можуть входити прикметники та прислівники, при цьому дієслова відсутні. Особливістю перських ФО є обов’язкова наявність дієслівного компонента.

3. Спостерігаються як відмінні, так і спільні для обох етносів асоціації, що були покладені в основу творення ФО, наприклад, асоціація муки, страждання з поділом на частини, руйнацією серця / душі, асоціація хвилювання, тривоги зі зміною усталеного місця перебування серця / душі.

4. І в українській, й у перській ментальності відчуття муки, страждання аналогізується з відчуттям фізичного болю, із зменшенням об'єму. Ці переживання сприймаються також як поділ на частини, руйнація. Спостереження показують, що українці асоціюють серце і душу з рослиною, каменем, раною. Іранці - з раною, присутній також образ-метафора розплавленого, розтопленого серця; серця, що горить.

5. Використання інших соматизмів, зоонімів, асоціацій у формуванні ФО на позначення негативних емоцій відображає своєрідність менталітету двох етносів. Негативне забарвлення у семантику ФО української мови, зокрема ФО на позначення емоцій хвилювання, тривоги вносять образи таких тварин: миші, коти, змії. Для перської мови вживання таких зоонімів на позначення емоцій даної групи не характерне.

6. І українці й іранці, вербалізуючи відчуття страху, вказують на зміну місця перебування душі та зміну стану серця. У людини, яка налякана, душа / серце може рухатися вниз. Проте у свідомості іранського народу стан переляку більше співвідноситься зі станом і діями серця, аніж душі.

7. Негативна емоція гніву в українській мові пов’язана з активною, загарбницькою дією серця. Іранці акцентують увагу на тому, що серце переповнюється, якийсь об'єкт залишає певний простір. В обох мовах присутні ФО, які будуються навколо таких соматизмів як зуби, брови. Гнів також уподібнюється до кипіння душі, серця, крові.

8. Відчуття розчарування, зневіри в українській ментальності асоціюється з якістю чи діяльністю світу, низхідними рухом рук, духу, крил. Іранці пов’язують це відчуття із падінням, рухом вниз серця і душі.

9. В ментальності обох народів стан пригніченості асоціюється з тягарем, важкістю на серці / душі, в українців також з пустотою у серці / душі.

АНОТАЦІЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ.

???

??? ??? ??? ??? ?? ?? ?? ??? ?? ??? ??? ??? ??? ??? … ??? ??? ?? ??? ??? ??? ?? ??? ?? ??? ??? ??? ??? ?? … ??? ?? ??? ??? ??? ?? ??? ??? ???? ??? ?? ??? ??? ???? ??? ?? … ??? ??? ??? ??? ?? ??? ??? ?? ??? ??? ???? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? … ??? ?? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ?? ??? ??? ??? ??? ??? ?? … ??? ??? ??? ??? ??? ??? ?? ??? ??? ??? ??? ?? … ??? ??? ??? ???? ??? ?? ??? ??? ??? ??? ??? … ??? ??? ??? ??? ??? ?? ??? ??? ??? ?? ?? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ?? … ??? ??? ??? ?? ??? ?? ??? ??? ??? ?? … ??? ??? ?? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ?? ??? ??? ??? ??? ??? ??? … ??? ?? ??? ??? ??? ?? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ?? ?? ?? ??? ??? ?? ??? ??? …