Специфіка використання Modo Subjuntivo в іспанській мові

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА ІСПАНО-ІТАЛІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Курсова робота на тему:

Специфіка використання Modo Subjuntivo в іспанській мові

Студентки 2 курсу іспанської групи Сорокопуд Богдани Юріївни Науковий керівник:

Моренець Ірина Миколаївна Київ—2012

Зміст Вступ Розділ 1. Загальна характеристика використання modo subjuntivo в іспанській мові

1.1 Модальність та граматична категорія способу в іспанській мові

1.2 Сутнісно-функціональні характеристики субхунтиву, його протиставлення індикативу

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Використання modo subjuntivo в підрядних та самостійних реченнях

2.1 Використання Subjuntivo в підрядних підметових реченнях

2.2 Використання Subjuntivoв підрядних визначальних реченнях

2.3 Використання Subjuntivo в підрядних обставинних реченнях

2.4 Використання Subjuntivo в самостійних реченнях Висновки до розділу 2

Загальні висновки Список використаних джерел Резюме іспанською мовою

Вступ

Modo Subjuntivo — граматична категорія способу дієслова, яка слугує засобом вираження модальності і яка, згідно з більшістю традиційних граматик, виражає дію, яка не пов’язана з дійсністю і є об'єктом, на який спрямовані думки, почуття або волевиявлення. Традиційно це є спосіб підрядного речення, дія якого, в залежності від змісту головного речення, або типу зв’язку між ними, набуває суб'єктивного характеру можливості, імовірності, гіпотетичності, невпевненості, бажаності, страхітливості або необхідності. Однак, цей спосіб може також визначати об'єктивні факти, реальні і встановлені, однак суб'єктивному (ставлення мовця) або гіпотетичному контексті. За своєю суттю субхунтив є психолінгвістичною категорією. Використовуючи його, мовець не є категоричним у своєму висловленні, він нічого не стверджує, а радше робить припущення, і не виключає при цьому ймовірності своєї неправоти.

Субхунтив називають суб'єктивним або умовним способом і він характерний для багатьох індоєвропейських мов, особливо романських. В українській мові аналогічного способу нема, його функції залежно від комунікативної ситуації та контексту виконують інші способи.

Актуальність зумовлена необхідністю подальшого дослідження специфіки використання та функцій Modo Subjuntivo в сучасній іспанській мові, його статусу та місця у структурі іспанської мови, особливо в умовах виникнення тенденцій до його зникнення з розмовної мови. В силу цього виникає необхідність комплексного опису функціонально-семантичного поля цього граматичного способу.

Метою дослідження є аналіз субхунтиву як граматичної категорії, становлення основних граматичних та семантичних умов та випадків використання Modo Subjuntivo у сучасній іспанській мові.

Основними завданнями дослідження є:

1) розглянути основні теоретичні засади існування та функціонування субхунтиву як засобу вираження модальності;

2) дослідити загальну семантику цього концепту і відповідно описати значення субхунтиву як умовного та суб'єктивного способу по відношенню до дійсного способу в іспанській мові і описати характер і зміст їх протиставлення;

3) систематизувати основні випадки вживання субхунтиву в сучасній іспанській мові, визначити основні експліцитні та імпліцитні явища, що їх детермінують.

Об'єктом дослідження функціонально-семантичне поле субхунтиву, загальні теоретичні засади його існування, його статус та місце в граматичній структурі іспанської мови.

Предмет дослідження полягає в систематизованому вивченні основних випадків вживання субхунтиву в сучасній іспанській мові, що складає лінгвопрагматичний аспект дослідження.

Матеріалом дослідження слугували речення, підрядні та самостійні, в яких за відповідних умов використовувався субхунтив. Приклади були взяті з традиційних вітчизняних граматик іспанської мови, а також іспанських підручників.

Методи дослідження: в роботі використовуються теоретичний та загальнонауковий методи, зокрема спостереження, описовий метод, частково індукція (при дослідженні окремих випадків використання субхунтиву та зведення їх до загального умовиводу). Під час аналізу функціонально-семантичного протиставлення дійсного та суб'єктивного способів іспанської мови було застосовано метод опозицій. Також застосовувався конструктивний метод для побудови абстрактної схеми досліджуваного об'єкта з метою кращого розуміння його функціонуванняв конкретних випадках вживання.

Елемент наукової новизни полягає в здійсненні узагальнюючого розгляду субхунтиву в аспекті теоретичному, як граматичної засобу вираження категорії модальності та позначення суб'єктивного контексту, а також комплексний аналіз випадків використання цього граматичного способу за різних граматичних та семантичних умов.

Теоретичне значення роботи полягає в комплексному осмисленні традиційних проблем іспанської морфології та зокрема використання та значення Modo Subjuntivo як граматичного способу, з урахуванням і загальнотеоретичного, і лінгвопрагматичного аспекту його функціонування.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його положень, висновків та ілюстративного матеріалу в курсах теоретичної граматики іспанської мови.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел та джерел ілюстративного матеріалу. У вступній частині подано обґрунтування теми, визначається об'єкт, мета та завдання дослідження, розкриваються його актуальність та елемент наукової новизни, теоретичне й практичне значення роботи. Загальний обсяг роботи становить 34 сторінки. Перша частина курсового дослідження присвячена теоретичним засадам функціонування субхунтиву в іспанській мові, розглядаються основні значення, які цей граматичний спосіб вносить у речення, аналізується характер його протиставлення дійсному способу. Друга частина розкриває специфіку використання субхунтиву в різних типах речень на матеріалі з вітчизняних та іспанських підручників. У заключній частині підведені підсумки проведеного дослідження. Список використаних джерел нараховує 20 найменуваннь праць вітчизняних й зарубіжних дослідників; список джерел ілюстративного матеріалу включає 4 найменування.

Розділ 1. Теоретичні засади функціонування та загальна характеристика використання modo subjuntivo в іспанській мові

1.1 Модальність та граматична категорія способу в іспанській мові

Специфіка вживання субхунтиву в іспанській мові нерозривно пов’язана з поняттям модальності. Модальність як граматична категорія виражає відношення змісту висловлення до дійсності або суб'єктивну оцінку висловлюваного. Вона є однією з мовних універсалій, тому охоплює досить широке коло різноманітних понять у різних мовах. Ключовим у категорії модальності є значення реальності чи нереальності.

Поняття модальності вперше з’явилося в «Метафізиці» Арістотеля. Він визначив три основні поняття модальності: необхідність, можливість і реальність, звідси воно й перейшло в класичні філософські системи. Німецький філософ І. Кант також виділяв судження про дійсність, судження про можливість та судження про необхідність, а також судження достовірні та ймовірні. А. Ейнштейн у «Філософії можливого» відносить поняття модальності до основоположних і вибудовує свою теорію можливого, спираючись на три основні істини модальності буття: дійсне, можливе і необхідне. Як і в філософії, так і в мовознавстві традиційно виділяється 3 типи модальності, тобто три способи дієслова: дійсний, умовний та наказовий. [6, с. 3211]

Тобто спосіб — це граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану). Семантична суть категорії способу полягає у протиставленні реальних дій ірреальним (модальним). Так в лінгвістиці модальність визначається як функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної оцінки мовцем того, що повідомляється. У західноєвропейській лінгвістиці великого поширення набула концепція модальності Ш. Баллі, суть якої полягає в тому, що в будь-якому висловлюванні можна виділити основний зміст (диктум) і його модальну частину (модус), що виражає інтелектуальне, емоційне або вольове судження мовця щодо диктуму. [6, с. 3213] Трактування модальності у сучасному мовознавстві надзвичайно широке. Взагалі важко назвати двох вчених, які розуміли б модальність однаково. В. В. Виноградов визначав модальність як відношення змісту висловлювання до дійсності з погляду мовця [12, с. 67].

Модальність може виражатися граматично та лексично. В контексті моєї роботи більш важливими є граматичні засоби вираження модальності, одним із яких є субхунтив. Граматичною, у вигляді категорії способу модальність є лише у випадку, якщо вона виражається простою дієслівною формою чи аналітичною граматизованою формою, тобто без участі модальних слів. Спосіб дієслова є одним із найпродуктивніших засобів вираження модальності. В дієслівній системі іспанської мови, на відміну від української, традиційно виділяють, не три, а чотири способи дієслова:

1) Modo Indicativo (дійсний спосіб). Він виражає в стверджувальній, заперечній чи питальній формі дію, що мислиться як реальна в теперішньому, минулому чи майбутньому.

2) Modo Imperativo (наказовий спосіб). Він в стверждувальній формі виражає спонукання до дії, а в заперечній — заборону виконувати дію.

3) Modo Condicional (умовний спосіб) виражає дію, можливу за певних умов або бажану.

4) Modo Subjuntivo (суб'єктивний спосіб) вказує на можливість, необхідність або бажаність дії. Еквівалента цьому дієслівному способу в українській мові нема, ці функції виконують дійсний та умовний способи відповідно до ситуації.

В іспанській мові граматична модальність вживається набагато частіше, ніж лексична, бо надається більша перевага морфологічним засобам ніж лексичним.

1.2 Сутнісно-функціональні характеристики субхунтиву, його протиставлення індикативу Проблема способу є однією з класичних проблем іспанської мови. Комунікативно-прагматичний аспект дослідження граматичних одиниць, дає можливість по-новому переосмислити роль тих категорій, які мають безпосередній зв’язок з формуванням структури речення та тексту. Категорія способу є однією з таких категорій. У будь-якому серйозному дослідженні іспанської мови завжди є розділ, присвячений проблемі способу. Велика кількість думок, аргументів і контраргументів, наведених в дослідженнях способу іспанського дієслова, переконують, що це один із найбільш дискусійних аспектів іспанської граматики. Одним із найбільш дискусійних питань є субхунтив — дискутуються проблеми семантики різних форм вираження субхунтиву, характер протиставлень цих форм дійсним формам дієслова, функціональне призначення речень з субхунтивом у текстах та ін., але більш складним і прагматично пріоритетним є протиставлення двох основних способів: індикативу та субхунтиву чи modo de la realidad і modo de la representacion mental [8, с. 25]

Було зроблено немало припущень щоб пояснити, яке значення надає реченню субхунтив у протиставлення індикативу. Modo Subjunctivo представляє дію як нереальну, виражає сумнів, судження, не констатує дію [10, с. 126]. Форми Subjuntivo (умовного способу) вказують на можливість, необхідність чи бажаність дії [9, с. 68]. Надзвичайно багато уваги приділяли оточенню та загальному значенню конструкції. Існує безліч думок про субхунтив серед дослідників з різних гуманітарних, і не тільки, сфер. Іспанський філолог Аларкос Льйорак трактував субхунтив як спосіб нереальності, каталонська лінгвіст та психолог Антоні Вадіа-і-Маргаріт трактувала субхунтив як спосіб, що позначає невпевненість, Ернандес Алонсо — суб'єктивність, англійський поет Обрі Бердслі - невизначене майбутнє, французький лінгвіст та політик Патрік Шародо — припущення. В той час індикатив, безсумнівно, є способом, що вказує на реальність, об'єктивність, впевненість та дійсність.

Іспанське слово subjuntivo походить від латинського subiunctivus, що означало флексію гіпотаксису, і спочатку за своєю суттю субхунтив позначав морфему підпорядкування дієслівних форм. Зараз субхунтив є способом, що протиставляється індикативу і на характер цього протиставлення впливає цілий ряд факторів.

В традиційних граматиках найзагальнішим поясненням є те, що деякі дієслова вимагають індикативу в підрядному реченні, інші вимагають субхунтиву. Однак в будь-якому такому випадку присутній певний семантичний зв’язок між власне значенням, яке несе дієслово і суб'єктивним способом. Наприклад, ці дієслова виражають сумнів, невпевненість або заперечення. Однак навіть таке пояснення є не досить точним. Це пов’язано з тим, що субхунтив може використовуватися в реченнях, що виконують най різноманітніші із функцій. В деяких самостійних реченнях він може брати на себе функції імперативу. Адже існує безліч форм наказів, закликів та прохань, де дієслово стоїть в третій особі, що використовують субхунтив типу digame, vayase та ін. в реченнях, що починаються на que субхунтив функціонує вираженням бажання мовця. В підрядних реченнях він використовується в функції підмета та прямого додатку в різних видах речень: обставинних, означальних, визначальних. Тому найбільша проблема усіх граматичних досліджень у цьому питанні полягає в тому, що досить важко пояснити суть субхунтиву, як один дієслівний спосіб може виконувати так багато функцій, використовуватись у стількох неоднорідних та суперечливих граматичних контекстах. Тому замість того щоб зводити безкінчені випадки вживання або невживання індикативу, умов за яких дієслова його вимагають чи ні до одного жорсткого правила, слід знайти основне значення, зміст, що його несе в собі поняття субхунтиву, і разом з тим вносить його в речення. Власне найчастіше цей зміст залежить від комунікативної ситуації, її обов’язково треба враховувати, оскільки саме в залежності від того, в якій комунікативній ситуації мовець знаходиться, що він хоче висловити, він обирає граматичні засоби для вираження своїх думок.

На характері комунікативної ситуації будується протиставлення індикатива субхунтиву. Субхунтив, про що власне свідчить його назва, є способом суб'єктивним. Він відображає суб'єктивне ставлення мовця до того, що він висловлює, це може бути сумнів, припущення, емоція абощо. Мовець знаходиться в ситуації, коли надати фактично стверджувальної інформації, він радше припускає чи дає прогноз на майбутнє, тоді як індикатив використовується для висловлення твердження.

Іспанська дослідниця Састре писала з цього приводу: «Певність, яку виражає індикатив, протиставляється невизначеності субхунтиву. Це дає підстави визначати субхунтив як спосіб, що виражає можливість, гіпотетичність, суб'єктивну оцінку реальності, тоді як індикатив позначає фактичне і дає об'єктивне відображення явищ.» [13, с. 15]

В цих словах дослідниця визначила три найголовніші опозиції, що визначають характер протиставлення двох способів іспанської мови, і графічно це можна подати так:

Ці фундаментальні протиставлення використовуються для пояснення граматичного позначення модальності не лише в іспанській, а й в багатьох інших індоєвропейських мовах, в тому числі у французькій, німецькій, англійській.

Висновки до розділу 1

Отже, в першому розділі з точки зору теоретично-категоріальної аналізувалися сутнісні та функціональні характеристики субхунтиву, що безпосередньо визначають специфіку його використання в самостійних та підрядних реченнях іспанської мови. Оскільки субхунтив за своєю суттю є засобом вираження модальності, то в першій частині першого розділу було частково розглянуто поняття модальності, як філософської та лінгвістичної категорії, спосіб дієслова як один із основних граматичних засобів її вираження. В другій частині першого розділу було розглянуто субхунтив як один із найпродуктивніших засобів вираження модальності в іспанській мові, значення та функції в іспанській мові, було описано характер протиставлення індикативу та субхунтиву. Також було стисло подано думки мовознавців щодо трактування як модальності так і субхунтиву. І, проаналізувавши їх, ми дійшли висновку, насамперед що категорія модальності є багатоаспектним явищем і може знаходити своє вираження на різних рівнях мови та що ключовим у цій категорії є поняття реальності та нереальності, ймовірності та неймовірності. Також слід зазначити, що впродовж розвитку іспанської мови, її вивчення дослідники звертали увагу на структурування та розмежування засобів вираження модальності та їх функціональних та смислових характеристик, проте все ж існує ще досить багато невивчених фактів, щодо яких вчені ще не дійшли згоди, тому що різні вчені мають різні думки з цього приводу. Так модальність може виражатися лексично та граматично, однак в моєму дослідженні нам цікавий граматичний аспект, а саме вираження модальності через категорію способу, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця. І тут постає проблема, безпосередньо дотична до теми мого дослідження, а саме значення та функції субхунтиву в іспанській мові та характер його протиставлення дійсному способу, тобто індикативу. В комунікативно-прагматичному аспекті дослідження субхунтиву ми виявили, що він є надзвичайно полі функціональним і може використовуватися в значенні імперативу, у функції прямого додатку, підмета, нести різне семантичне навантаження. Однак при цьому значення, що його виражає субхунтив є завжди відносно суб'єктивним, він виражає точку зору, припущення, емоції, ставлення мовця до ситуації чи до висловлюваного і багато в чому залежить від комунікативної ситуації. Як вже зазначалося, однією із найактуальніших тем в дослідженнях іспанської мови є протиставлення дійсного способу — індикативу та суб'єктиного способу — субхунтиву, і як ми з’ясували найголовнішим у цьому протиставленні є те, що індикатив виражає ствердження, в той час як субхунтив його не має. І також було вказано основні опозиції, що розмежовують індикатив та субхунтив: індикатив описує реальні фактичні події, об'єктивні факті, в той час як субхунтив висловлює суб'єктивні ідеї, вказує на реальність та гіпотетичність описуваного.

Розділ 2. Використання modo subjuntivo

2.1 Використання Modo Subjuntivo в підрядних підметових реченнях В іспанській мові є велика кількість дієслів, що можуть вживатися в підрядних підметових реченнях. Такі речення називаються підметовими, тому що вони замінюють підмет головного речення або уточнюють його. Вживання субхунтиву або індикативу в таких реченнях визначається значенням та властивостями присудка чи безособової конструкції в головному реченні.

Присудки, що вимагають індикативу це присудки, що слугують для класифікації описаної в підрядному реченні ситуації (que esta nuevo, que la temperatura esta subiendo (Aoife Ahorn, 20)) як думки, ідеї чи переконання. Це присудки, які можна класифікувати як стверджувальні, оскільки підрядні речення, які від них залежать, мають характер тверджень. Коли такі вирази трапляються в заперечних або питальних реченнях, індикатив відповідно до певних факторів [п. 2.1.3.] замінюється субхунтивом. Так само слід зауважити, що дієслова комунікації (такі як decir, comunicar, gritar, escribir чи gesticular (Aoife Ahorn, 20)) належать до цієї групи лише в деяких випадках: якщо ці дієслова використовуються в значенні тверджень, використовується індикатив. Якщо ж ці дієслова виражають наказ або вимогу, в підрядному реченні використовується субхунтив. Наприклад, 1) Ana te dice que te portas muy bien (Виражає твердження.) 2) Ana te dice que te portes bien. (Виражає наказ.) (Aoife Ahorn, 20)

Є й інша група присудків, що вимагають використання субхунтиву в підрядних реченнях. Існує дві основні групи дієслів. Загальною основною ознакою таких дієслів є те, що вони не висловлюють твердження.

В першому типі вживання мовець не впевнений у тому, що каже, про що він каже є випадковим або потенційно здійсненним. До цього типу вживання субхунтиву в підрядних реченнях належать дієслова, що виражають бажання та вплив; це такі дієслова як desear, querer, preferir, apetecer, esperar, conseguir, lograr, aconsejar, mandar, permitir, obligаr, а також дієслова, що виражають сумнів, невпевненість та заперечення; це такі дієслова як dudar, no creer, no pensar, no estar seguro, negar. Значення цих дієслів включає те, що ситуація в підрядному реченні подається як можлива і певною мірою співвідноситься із майбутнім. Тобто ситуація, подана в підрядному реченні, є або ще не реалізованою, або ж її реалізація ставиться під сумнів, що є бажаним або ні.

В другому типі навпаки субхунтив позначає зміст речення як інформацію фонову, ймовірно вже прийняту співрозмовниками і таким чином головнішим є те, що виражено в головному реченні. Характерною рисою дієслів, що належать до цього типу є те, що мовець сприймає описувану в підрядному ситуацію як належне, допустиме та реальне. Це основна відмінність від дієслів першої групи, що визначають ситуацію як можливу або майбутню. Ця група включає дієслова, що виражають емоційну реакцію мовця на описувану ситуація; це такі дієслова як alegrarse, gustar, celebrar, sentir, lamenter, preocupar, molestar, disgustar, sorprender, temer; а також оцінювальні судження, такі як es normal, es natural, es una suerte, es facil, vale la pena та інші.

У реченнях із дієсловами, що виражають бажання, наказ або пораду першої групи окрім субхунтиву може також вживатися інфінітив. Це залежить від підмета головного та підрядного речень. Якщо головне та підрядне речення мають різні підмети, то в підрядному реченні вживається субхунтив. 1) Queremos que los ninos lo pasen bien. 2) Nos piden que bajemos el volumen. (Aoife Ahorn, 23) Однак якщо головне та підрядне речення мають один підмет, в підрядному реченні дієслово вживається в інфінітивній формі. 1) Queremos pasarlo bien. 2) Pedimos bajar el volumen. (Aoife Ahorn, 23) Однак є дієслова, що виражають наказ, дозвіл або заборону, які допускають вживання інфінітиву навіть якщо речення мають різні підмети. Це такі дієслова як: dejar, hacer, impedir, invitar a, mandar, obligar a, permitir та prohibir. Наприклад: Mis padres no me dejan salir sola por la noche = Mis padres no me dejan que salga sola por la noche.

Конструкція ser (im)posible також допускає і субхунтив, і інфінітив у підрядних реченнях. 1) Es possible que su patido gane las elecciones. 2) Es possible ganar las elecciones habiendo obtenido menos votos. (Aoife Ahorn, 23) В цих конструкціях підрядне речення виконує функцію підмета у зв’язку з тим, що в головному реченні агент дії відсутній. Субхунтив у таких випадках вживається, якщо підмет речення відноситься до окремого індивіда або чітко окресленої групи (у (1) — partido). Інфінітив же вживається, якщо підмет невизначений або узагальнений (2).

Дієслова другого типу — це дієслова, що відображають емоційну реакцію мовця на описувану ситуацію, а також тісно з ними пов’язані дієслова, що виражають оцінку, то, про що йдеться в підрядному реченні. 1) Yo me allegro de que hayan terminado. 2) Me da mucha pena que tengan que irse. (Виноградов, 166). В цих реченнях, на відміну від речень попереднього типу, інформація, що подається в головному реченні є важливішою, оскільки є новою, а в підрядному реченні описується вже відома співрозмовникам ситуація.

Інфінітив у реченнях другого типу вживається так само як і в реченнях першого, в залежності від підмета. 1) Me gusta que muestren entusiasmo. 2) Me encanta pasear bajo la lluvia. (Aoife Ahorn, 24)

Дієслово підрядного речення введеного конструкцією el hecho (de) que або еліптичною конструкцією el que, незважаючи на те, що йдеться про факт, вживається зазвичай в субхунтиві, оскільки наголос робиться не на самому факті, а на висновку, який із нього робиться. 1) Me encanta el hecho de que sean tan educados. (Aoife Ahorn, 24)

Є група присудків, після яких у підрядних підметових реченнях може вживатися і індикатив, і субхунтив. В цьому випадку спосіб обирається не з граматичної точки зору, а з точки семантичної - ми вибираємо спосіб найбільш відповідний тому, що хочемо виразити. Такими присудками можуть бути дієслова, що мають різні відтінки значень.

До цієї групи відносять дієслова, що виражають комунікацію (decir). Якщо в реченні висловлюється твердження — використовується індикатив, якщо наказ — субхунтив.

Окрім дієслів на позначення комунікації є також інші дієслова, після яких в підрядних реченнях вживається і субхунтив, і індикатив. Їх можна згрупувати в залежності від вибору способу. З одного боку є речення, в яких спосіб визначає ситуацію, про яку йдеться в підрядному реченні, як реальну і фактичну (індикатив), або як можливу та потенційну (субхунтив). Сюди можна віднести такі дієслова як: decidir, estar de acuerdo, aceptar, admitir, suponer, sospechar, temer (se), entender. (Aoife Ahorn, 28) В залежності від форми підрядного речення, ці дієслова інтерпретуються по-різному, мають різні значення. Наприклад: 1) La policia sospechaba que el criminal estaba por la zona. / Yo sospechaba algo grave, pero las pruebas que me hicieron dieron negativo. 2) Me temo que las noticias no son buenas. / Me temo que sea ya tarde para decirselo. (Aoife Ahorn, 30) Індикатив використовується, коли присудок головного речення виражає думку чи переконання мовця (2,3), який інформує співрозмовника, при цьому йдеться про ситуацію реальну. Субхунтив (або інфінітив, якщо головне та пфдрялдне речення мають один підмет) використовується, коли йдеться про ситуацію, в дійсності якої мовець не впевнений.

В інших реченнях підрядне речення, в залежності від вибору способу, може трактуватися як твердження (індикатив), або як згадка про вже відому інформацію (субхунтив). Такими присудками можеть бути дієслова quejarse, lamentarse, або ж, якщо інформація подана в підрядному реченні реченні наголошується і є важливішою за інформацію в головному, то індикатив може використовуватися після безособових конструкцій типу ser estupendo, agradable, significativo, importante, penoso та ін. Наприклад: Lo mas agradable era que nos traian el desayuno. (Aoife Ahorn, 32) Інформація, подана в підрядному реченні, є новою, вона стверджується, тому слід використати індикатив.

Індикатив замінюється субхунтивом при запереченні після дієслів, що позначають думку, переконання, ідею: no creer, no pensar, no afirmar та ін. Однак навіть після такого присудка в підрядному реченні може використовуватися індикатив. Наприклад: 1) Juan no arfirmo que Maria le hubiera dado el billete. 2) Juan no arfirmo que Maria le habia dado el billete. (Aoife Ahorn, 33) В другому випадку використовується індикатив щоб показати, що, на відміну від Хуана, мовець впевнений у тому, що Марія дала йому білет. В першому ж випадку мовець просто подає інформацію, не показуючи свого ставлення до неї.

Питальні складнопідрядні речення з підрядним підметовим також мають свою специфіку використання субхунтиву. Це залежить від того, до якої саме, головної чи підрядної частини речення ставить питання мовець. Наприклад: 1) ?Notaste que la nina se pusiera triste? 2) ?Notaste que la nina se puso triste? (Aoife Ahorn, 37) В першому випадку питання ставиться до підрядної частини, там використовується субхунтив. Цим наголошується те, що мовець хоче знати правда чи ні те, що висловлюється в підрядному реченні. В другому реченні використовується індикатив щоб показати, що мовець не має сумнів щодо того засмутилась дівчинка чи ні, його цікавить насамперед, чи помітив це його співрозмовник. Однак не в усіх випадках можливе таке протиставлення, оскільки не кожне питальне речення має настільки чіткий зміст. Іноді використання індикативу чи субхунтиву визначає рівень впевненості чи невпевненості в тому, про що запитується. Наприклад: 1)?Te parece que vaya a empeorar el tiempo? 2) ?Te parece que va a empeorar el tiempo? (Aoife Ahorn, 37) Використання індикативу в другому реченні вказує на те, що мовець більш впевнений у тому, що погода погіршиться, а не на те, що мовець фокусує основне питання на головному реченні.

2.2 Використання Subjuntivo в підрядних визначальних реченнях Підрядні визначальні речення бувають двох типів: в (1) це речення визначальне уточнювальне, оскільки дає інформацію, яка допомагає ідентифікувати про що саме йдеться в головному реченні; (2) визначальне пояснювальне, вони йдуть після паузи (кома) і дають додаткову інформацію про головне речення. 1) Le compre el regalo que me habia pedido. 2) El profesor, que habia cancelado la clase anterior, llego esta vez con antelacion. (Aoife Ahorn, 39)

В підрядних визначальних уточнювальних реченнях вибір способу, індикатив чи субхунтив, залежить безпосередньо від того, що саме мовець хоче висловити. Наприклад, 1) Tengo una amiga que me ayuda con los deberes. 2) Busco (a) una amiga que me ayuda con los deberes. 3) Busco una amiga que me ayude con los deberes. (Aoife Ahorn, 39) Якщо порівнювати (1) та (2) з (3), то можна відразу зазначити, що індикатив у двох перших випадках дає підстави думати, що додаток головного речення, до якого прив’язане підрядне речення, має специфічні риси. В (1) і (2) йдеться про якусь конкретну подругу, їх можна продовжити… se llama Julia, тоді як субхунтив у (3) вказує лише на можливість та бажання мовця знайти якусь подругу, яка б мала подібні характеристики.

Тобто, як і в усіх інших підрядних реченнях, в підрядних визначальних субхунтив не стверджує, а наголошує на потенційності дії.

Субхунтив вживається в підрядних визначальних реченнях, які відносяться до підмета чи додатка головного речення, який виражений займенником або ж неясно виражений.

1) El que haya ganado el concurso ha recibido un premio estupendo.

2) Los que hayan terminado pueden irse ya.

3) Aqui te dejan escribir lo que quieres.

4) Quienes hayan visto la pelicula recordaran la escena del robo. (Aoife Ahorn, 41)

В цьому випадку вибір мовцем способу залежить того, що він знає про тих, до кого звертається. Наприклад, в (1) мовець вживає субхунтив, оскільки не знає, хто виграв конкурс. В (2) він звертається до тих, хто можливо вже завершив, однак хто це конкретно — невідомо, може бути, що жоден з там присутніх досі не закінчив роботу. В (3) та (4) — те саме, йдеться про когось невизначеного або узагальненого. Однак за найменших ознак конкретики в таких реченнях може вживатися індикатив, вибір способу у таких реченнях є відносно вільним.

2.3 Використання Subjuntivo в підрядних обставинних реченнях В іспанській мові дуже багато типів підрядних обставинних речень. В деяких типах речень слід використовувати індикатив, в інших субхунтив, але в більшості речень використовуються обидва способи.

Підрядні обставинні речення часу, місця та способу дії близькі між собою за значенням, і висвітлюють насамперед умови за яких відбувалися події, описані в головному реченні, і відповідно найзагальнішими питаннями, на які відповідають такі речення є: де? коли? як?

Підрядні речення часу, окрім прислівника cuando можуть приєднуватися до головного такими прислівниками як a medida que, antes de que, apenas, despues de que, en cuanto, tan pronto como та ін. (Aoife Ahorn, 55) В залежності від цього підрядні речення можуть мати різні відтінки значень, використання субхунтиву у цих реченнях підпорядковується такому загальному правилу: субхунтив використовується в підрядних реченнях часу, якщо дія мислиться як потенційна та відноситься до майбутнього. Відповідно індикатив використовується, якщо йдеться про план минулого або теперішнього.

Підрядні речення часу можуть виражати:

(І) одночасні дії. Тобто дія, описана в головному реченні, і дія, описана в підрядному співпадають у часі. Такі речення приєднуються сполучником mientras, хоча іноді його функцію виконують вирази cuando, a medida que, conforme, en tanto que. В таких реченнях індикатив використовується, якщо обидві дії, і в головному, і в підрядному реченні (вони одночасні), відбулися в минулому, відбуваються в теперішньому, або ж є звичкою. Субхунтив використовується, якщо жодна з дій ще не відбулася. Наприклад, 1) Cuando veia peliculas en frances solo entendia la mitad de lo que decian. 2) Conforme escribimos el estudio estamos descubriendo todo tipo de detalles interesantes. 3) En tanto que me prepares los documentos voy a repasar el cuaderno. (Aoife Ahorn, 56)

(ІІ) послідовні дії. Такі речення приєднуються сполучниками antes de, despues, en cuanto, tan pronto como. Індикатив і субхунтив використовуються так само: індикатив — якщо послідовні дії відбуваються в минулому або теперішньому, субхунтив вказує, що описувана ситуація є можливою або майбутньою. Наприклад, 1) Antes de salir tomamos un desayuno abundante. 2) Despues de que hayan entregado el curriculum se le citara para una entrevista. (Aoife Ahorn, 57−58)

(ІІІ) інформацію про початок, кінець дій. Приєднуються сполучниками cuando, hasta que, desde que. В цих реченнях субхунтив також вживається для позначення дій можливих: 1) Mi hija se ira de casa cuando se case. Однак іноді у реченнях з desde que трапляються випадки з Imperfecto de Subjuntivo: 2) Desde que dejara la vida publica se ha dedicado a la formacion de nuevas premesas. (Aoife Ahorn, 59−60)

Підрядні речення місця та способу дії зазвичай приєднуються сполучниками donde, como, рідше conforme i segun. Індикатив тут використовується, коли йдеться про реальні факти, а субхунтив використовується якщо йдеться про обставини не реальні, а можливі. Наприклад, 1) Hicimos el trabajo donde nos habian pedido. 2) Tenemos que ir donde ella diga. (Aoife Ahorn, 60)

Відношення всіх інших підрядних обставинних речень до головного базуються зазвичай на логічних засадах — наприклад, причина, умова чи наслідок. Оскільки типів обставинних речень цієї групи багато — то відповідно і специфіка використання субхунтиву в них є різноманітною.

Підрядні речення причини в більшості випадків вводяться за допомогою сполучником porque, хоча також можуть також вводитись сполучниками типу puesto que, ya que, dado que, debido a que. Як вказано у назві ці речення вказують на причину дії, описаної в головному реченні. Найчастіше в реченнях такого типу ставиться індикатив, субхунтивом він замінюється, якщо в головному реченні є заперечення. Наприклад, 1) Hoy hemos comido pollo porque es el plato preferido de Juan. 2) Hoy no hemos comido pollo porque sea el plato preferido de Juan. 3) Hoy no hemos comido pollo porque es el plato preferido de Juan. (Aoife Ahorn, 62)

В цьому контексті вибір способу детермінований граматичною функцією заперечення. Власне заперечення може стосуватися різних компонентів речення: в (2) заперечується сама наявність причинно-наслідкових зв’язків між головним та підрядним реченням, проте не заперечується смислове значення жодного з них. Тобто з (2) зрозуміло, що мовець вважає, що є інша причина тому, що відбувається в головному реченні. Зазвичай її вказують потім, після сполучника sino. Наприклад: Hoy no hemos comido pollo porque sea el plato preferido de Juan, sino porque estaba de oferta en el supermercado. (Aoife Ahorn, 63) З іншого боку в реченнях з індикативом заперечується сам зміст підрядного речення. Тобто підрядне речення дає безпосередню причину, чому hoy no hemos comido pollo.

Підрядні наслідкові - на що власне вказує їх назва — вказують на наслідки того, що відбулося в головному реченні. Вони вводяться у речення за допомогою таких сполучників як tan, tanto asi que, por lo tanto, por consiguiente, tanto que. Як правило в підрядних наслідкових наслідкових вживається індикатив, субхунтив може вживатися лише у випадку, коли підрядне речення вводиться не одним із вище вказаних сполучників, а за допомогою виразу de ahi que. 1) Nunca preparaban sus intervenciones, de ahi que a veces resutasen algo caoticas. 2) Nadie ha hecho los deberes, por tanto os vais a quedar sin recreo hoy. (Aoife Ahorn, 66)

Найімовірнішим поясненням, чому саме після de ahi que вживається субхунтив є те, що цей вираз подає інформацію, яку вводить, як або вже відому, або другорядну. Тобто по відношенню до дії головного речення, дія описана в підрядному є фоновою або менш важливою для мовця. Тобто якщо порівнювати (1) і (2), то видно, що в (2) інформація, подана в підрядному реченні є важливішою, і тому введення цього речення виразом de ahi que та використання субхунтиву зробило б його абсурдним. В (1) підрядне речення ніби дає додаткову інформацію, і тому у смисловому навантаженні відходить на другий план.

В підрядних реченнях мети використовується субхунтив, після сполучників con el fin de, a fin de, con el objeto de, porque, para, однак якщо присудок підрядного речення і референт головного співпадають — може використовуватися інфінітив. Наприклад, 1) Juan solo te lo dice para que te asustes. 2) Juan solo te lo dice para que asustarte. (Aoife Ahorn, 68) Індикатив у таких реченнях не використовується.

В умовних конструкціях підрядне речення виражає умову для здійснення дії, описаної головному реченні. Воно вводиться сполучником si або ж рідше con la condicion de que, con tal de que, con que, siempre que, a menos que, como. (Aoife Ahorn, 68)

Більшість граматик класифікують умовні речення в три групи, в залежності від ступеня ймовірності виконання дії: є речення реальні, ймовірні або нереальні. Субхунтив використовується у підрядних реченнях другого та третього типу, тобто для позначення малоймовірності або не реальності здійснення бажаної дії. Наприклад, 1) Si no llueve nos iremos de paseo. 2) Si no lloviese nos iriamos de paseo. 3) Si no hubiera llovido, nos habriamos ido de paseo. (Aoife Ahorn, 68) В (1) індикатив вказує на високу ймовірність, тоді як в (2) та (3) субхунтив свідчить про малоймовірність та неможливість виконання дії. (Aoife Ahorn, 68)

В складних реченнях з підрядним допустовим називається підрядна частина виражає твердження, всупереч якому дія головної частини все ж відбувається. Найчастіше допустові підрядні конструкції вводяться в речення сполучником aunque, а іноді - a pesar de que, pese a que, por much/muy…que.

В підрядних допустових реченнях може використовуватися як індикатив, так і субхунтив. Наприклад, 1) Aunque ella me pide que me quede, tengo que marcharme al extranjero. 2) Aunque ella me pida que me quede, tengo que marcharme al extranjero. (Aoife Ahorn, 73) В залежності від вибору способу ці речення можуть по-різному трактуватися. Індикатив використовується в підрядних допустових, коли стверджується їх зміст — ми передаємо інформацію, у якій абсолютно впевнені, співрозмовнику. Субхунтив використовується в двох випадках: якщо співрозмовник уже знає зміст речення і якщо ми трактуємо цей зміст як щось можливе, переважно із плану майбутнього. Тобто (1) можна перекласти як Хоч вона й просить мене лишитися, все ж маю поїхати закордон. А (2) — Хоч вона й проситиме мене лишитися, я все ж маю поїхати закордон.

2.4 Використання Subjuntivo в самостійних реченнях

Зазвичай дієслова в самостійних, не підрядних реченнях, вживаються в індикативі. Однак не завжди. За певних умов у деяких самостійних структурах замість індикативу вживається субхунтив.

Насамперед такі речення регулюються не присудком, а іншими елементами, певними прислівниками, типу acaso, tal vez, quiza (s), probablemente, puede ser, що у реченні стоять перед присудком. Ці прислівники визначають зміст речення як ситуацію ймовірну, потенційну тому можна сказати, що це є прислівники на позначення сумніву та невпевненості. Загалом вони є синонімічними, однак мають свої стилістичні відтінки значень, наприклад, прислівник acaso вживається переважно в сфері культурній, тоді як quiza загальновживаний в повсякденному спілкуванні.

Серед цих прислівників є ті, після яких вживається виключно індикатив (a lo mejor, igual, lo mismo, seguro que), виключно субхунтив (puede ser que). Наприклад, 1) A lo major no oyen el timbre. 2) Puede ser que tenga fiebre. (Борисенко, 16). Після більшості ж може вживатися як індикатив так і субхунтив (acaso, tal vez, quiza (s), probablemente, posiblemente, seguramente). Наприклад, 3) Tal vez estaba aburrido. 4) Tal vez estara aburrido. Деякі граматисти вважають, що вибір способу в цьому випадку залежить від рівня впевненості мовця в змісті сказаного, тобто якщо мовець зовсім невпевнений — вживається субхунтив. Інші стверджують, що усі прислівники передають значення невпевненості та потенційності, тому в однаковій мірі впливають на зміст речення.

Є інший тип речень, в яких вживається субхунтив, хоча в них немає прислівника сумніву. Ці речення називають oraciones desiderativas або oraciones de modalidad optativa, тобто речення, що виражають бажання, побажання, волевиявлення, прохання в непрямій формі. Найчастіше такі речення вводяться в мову за допомогою підрядного сполучника que, що дає підстави деяким граматистам класифікувати ці речення як псевдо самостійні, оскільки по суті вони підпорядковані головному присудку (що виражає побажання як от quiero, deseo, espero), який є просто пропущеним. В таких реченнях сполучник que виражає відсутність прямого стверджування інформації і найчастіше використовується в побажаннях: 1) Que seas muy feliz. 2) Que no le haya pasado nada. (Mercedes, 31)

Є також і інші такі конструкції, дуже схожі за змістом до самостійної конструкції з que, але в них використовуються інші сполучники типу ojala, asi, та прислівник ojala, що має значення хоч би, от би і відповідно речення з цим прислівником виражають бажання мовця. Речення зі сполучником quien вживаються щоб висловити побажання мовця стосовно нього самого, сполучник asi вживається в побажаннях з негативним відтінком. 1) Quien tenia tanto dinero. 1)!Asi se caiga y se rompa una pierna! (Mercedes, 31)

В таких реченнях, з ojala, quien, asi, que, вживається субхунтив. Рівень ймовірності того, що сказане мовцем трапиться, впливає не на вибір способу, індикатив чи субхунтив, а на часові форми субхунтиву. Після ojala, asi, que може вживатися Presente de Subjuntivo, якщо є підстави вважати описувану ситуацію більш реальною та Imperfecto de Subjuntivo, якщо вона є малоймовірною. Наприклад, 1) Ojala quiera ayudarme. 2) Ojala quisiera ayudarme. (Mercedes, 31) Можна сказати як в (1) випадку, якщо є підстави думати, що дощ справді піде: надворі хмарно, небо затягнене хмарами. В (2) таких підстав нема. З quien може вживатися Imperfecto de Subjuntivo, якщо реалізація бажання є малоймовірною та Plusquamperfecto de Subjuntivo, якщо реалізація бажання є неможливою. 1) Quien pudiera vivir como vive ella. 2) Quien hubiera nacido rico. (Mercedes, 31)

Висновки до розділу 2

Отже, в другому розділі досліджувалося практичне відображення описаної в першому розділі суті субхунтиву як граматичної категорії для вираження модальності та його значень, а також його протиставлення індикативу. Відповідно в другому розділі в центрі уваги були безпосередньо функції субхунтиву та специфіка його використання в іспанській мові.

З точки зору семантики субхунтив як граматичний спосіб дієслова в іспанській мові є поліфункціональним. В різних типах речень за його допомогою можуть виражатися найрізноманітніші значення, однак невід'ємною характеристикою їх усіх є те, що вони нічого не стверджують і дають суб'єктивну оцінку дійсності. Традиційно субхунтив вважають способом підрядного реченнях, однак він може використовуватися і в самостійних реченнях також. Однак, найбільшим пластом мовлення, де застосовується субхунтив, є все-таки підрядні речення. В цій роботі досліджувалася специфіка використання субхунтиву в підрядних підметових, підрядних визначальних та підрядних обставинних реченнях. Тут є важливим те, що функціонування субхунтиву в таких реченнях є синтагматично пов’язаним з низкою сполучників. Тобто зв’язок дії підрядного речення з дійсністю проявляється не лише у змісті головного речення, а й в поєднанні з семантикою сполучника. В підметових реченнях, які у вітчизняних граматиках подають окремо від інших підрядних речень, найдзвичайно важливою є семантика присудка головного речення або безособової конструкції головного речення. Незважаючи на те, що в багатьох типах підрядних речень, зокрема в підрядних обставинних реченнях, є сполучники після яких жостко регламентовано правилами вживання субхунтиву, все ж такі випадки мають епізодичних характер. І радше найчастотнішими вказівниками субхунтиву в іспанській мові є все-таки дієслова дійсного способу головних речень. Тобто якщо присудок головного речення несе значення гіпотетичності чи нереальності, йдеться про майбутнє, то в підрядному реченні, найчастіше незалежно від сполучника, буде використовуватися субхунтив.

Щодо самостійних речень, то в них переважають експліцитні маркери субхунтиву, особливо тих що позначають сумнів, а саме acaso, tal vez, quiza (s), probablemente, puede ser. Це є прислівники, що изначають зміст речення як ситуацію ймовірну, потенційну. Субхунтив також вживається в іншому типі самостійних речень, а саме в реченнях, що висловлюють волевиявлення, побажання, прохання в непрямій формі. В цих реченнях вживання субхунтиву може визначатися як змістом головного речення, так і прислівниками ojala, quien, asi, que.

Отже, субхунтив широко використовується в різних типах речень в іспанській мові в залежності від різних факторів комунікативної ситуації чи граматичних засобів (в т. ч. сполучників) обраних мовцем для висловлення своєї думки. Все це вказує на те, що субхунтив є одним із найуніверсальніших способів вміло виразити модальність в іспанській мові, адекватно виразити своє ставлення до ситуації, що склалася, допускаючи при цьому вірогідність своєї неправоти.

Основними завданнями дослідження є:

1) розглянути основні теоретичні засади існування та функціонування субхунтиву як засобу вираження модальності;

2) дослідити загальну семантику цього концепту і відповідно описати значення субхунтиву як умовного та суб'єктивного способу по відношенню до дійсного способу в іспанській мові і описати характер і зміст їх протиставлення;

3) систематизувати основні випадки вживання субхунтиву в сучасній іспанській мові, визначити основні експліцитні та імпліцитні явища, що їх детермінують.

Загальні висновки Більшість нинішніх лінгвістичних робіт та досліджень постулюють необхідність вивчення та систематичного аналізу комунікативного аспекту мови, тобто взаємодію між породженням, сприйняттям і розумінням мовлення. Така спрямованість сучасної лінгвістики на комплексне дослідження мовленнєвої діяльності мовця призводить до переосмислення традиційних граматичних категорій у комунікативному, семантичному, прагматичному планах, що детермінуює існування нового погляду на категорію модальності та на засоби її вираження, зокрема на субхунтив. Модальність, що є сутнісним наповненням суб'єктивного способу виражає відношення змісту висловлення до дійсності, вказує на реальність чи ірреальність описуваного, дає суб'єктивну оцінку висловлюваного. Безумовно вона є однією з прагматично найважливіших мовних універсалій, і засоби її вираження, зокрема і субхунтив, є абсолютно необхідними для створення сприятливих умов для висловлення суб'єктом свого ставлення за допомогою адекватних засобів, відповідних комунікативній ситуації. Такими є основні теоретичні засади існування субхунтиву в граматичній структурі.

В даній роботі було проаналізовано функціонально-семантичне поле субхунтиву як граматичної категорії. Серед усіх різноманітних значень, які може надавати субхунтив висловлюванню є одна незмінна домінанта, яка полягає в тому, що субхунтив є виражає дію, яка пов’язана не з дійсністю, а з особистістю мовця, його суб'єктивною думкою стосовно дійсності. Відповідно до цього в роботі описано одне з основоположних протиставлень в іспанській граматиці: протиставлення індикативу та субхунтиву як психолінгвістичних категорій іспанської мови. У більшості випадків індикатив виражає дію, реальну та об'єктивну, що вже звершилась або відбудеться напевне, що ніяк не залежить від думки мовця з цього приводу. В той час як субхунтив спрямований на вираження дій майбутніх, ірреальних або гіпотетичних, де основний зміст мовленнєвого повідомлення складає суб'єктивна думка мовця стосовно описуваної дії. Таким чином, виражаючи модальні відношення в реченні, субхунтив має поліфункціональний характер і може використовуватися в різних типах речень в якості наказу, непрямого або прямого прохання, побажання, виразу емоцій, оцінювальних суджень та ін.

В другому розділі цього дослідження було узагальнено і водночас систематизовано основні випадки вживання субхунтиву в сучасній іспанській мові. Найчастіше субхунтив вживається в підрядних реченнях, найпоширенішими серед яких є підрядні обставинні речення умови, мети та часу. Окрім того він вживається за відповідних умов в визначальних та підметових підрядних реченнях, а також у самостійних реченнях, хоча зазвичай трактується як спосіб підрядного речення. Необхідним аспектом систематизації основних випадків вживання субхунтиву було визначення та опис основних умов використання субхунтиву, а точніше визначення тих селекторів точки хору, що найчастіше детермінують використання субхунтиву. Отож в результаті цього дослідження було визначено, що в підрядних реченнях цими селекторами є найчастіше присудки головного речення, саме їх семантичне навантаження визначає спосіб, що буде використовуватися в підрядному реченні. У самостійних реченнях експліцитні маркери є більш важливими. Все це було досліджено на окремих прикладах у цій роботі, що зумовлює її теоретичну та прагматичну цінність і можливість використання цього ілюстративного матеріалу в роботах присвячених теоретичним аспектам іспанської мови.

Також слід зауважити, що незважаючи на те, що нині існують тенденції до обмеження вживання субхунтиву в розмовній мові, не можна заперечувати теоретичну та комунікативно-прагматичну цінність цього граматичного явища. Цей спосіб мовлення є незмінно актуальним аспектом іспанської освіти та лінгвістичної науки. Його фонетична милозвучність — граматичні форми субхунтиву не громіздкі, бо найчастіше закінчуються на голосну — зумовлює те, що ці форми все ж часто використовуються в мовленні, зокрема в вигуках та еліптичних консттуркціях.