Основні тенденції та шляхи реалізації стильових та експресивно-емотивних особливостей американського сленгу в цільовій мові

ПЛАН

Вступ Розділ I. Теоретичні засади дослідження англійської ненормованої лексики

1.1 Термінологічні проблеми визначення ненормованої лексики

1.2 Експресивний потенціал та структурні особливості англійського сленгу

1.3 Фонетичні, граматичні і словотворчі характеристики сленгу англійської мови Розділ II. Літературознавчі та семантико-стилістичні аспекти функціонування англійської ненормованої лексики в романі Дж.Д.Селінджера «Над прірвою у житі»

2.1 Образ молодого американця — представника «самотнього покоління» в романі Селінджера «Над прірвою у житі»

2.2 Стилістична забарвленість мови Холдена Колфілда Розділ III. Перекладознавчі проблеми відтворення ненормованої лексики Висновки Бібліографія

ВСТУП

Актуальність теми. Територіальні, оточуючі, соціальні умови життя і, навіть, клімат впливають на спілкування мовців. В одній і тій же мові ми відразу пізнаємо мешканців різних регіонів, звертаючи увагу на відмінності семантичної і синтаксичної структури, на фонетичні відхилення.

Значну частину словникового складу сучасної англійської мови складають слова «зниженого стилістичного тону », чи «нелітературні (ненормовані)» слова. Сюди входять слова і вирази професійних чи соціальних жаргонів (іноді їх об'єднують під терміном спеціальний сленг), слова сленгу чи інтержаргону, вульгаризми, діалектизми.

Вивчення слів ненормованої лексики викликає особливе зацікавлення. Аналіз мови як суспільного явища в його історичному розвитку потребує вивчення функціонування мови в різних прошарках суспільства і професійних групах, тому що тут виникає проблема взаємодії національної мови з соціальними діалектами, літературного розмовного мовлення певної епохи з нелітературним мовленням.

Особливу увагу в нашому дослідженні приділено визначенню терміну «сленг» та його особливостям. Спричинено це тим, що в науковій літературі з англійської мови єдності поглядів ні в розумінні, ні в оцінці сленгу немає.

Одні автори об'єднують під терміном сленг слова злодійського жаргону, грубу лексику, професіоналізми, діалектизми і загальновживані експресивні розмовні слова. Деякі автори включають сюди взагалі всі неологізми.

Інші вважають, що помітка «сленг» повинна бути поставлена тільки для тої частини словникового складу, яка протиставлена літературному вокабуляру, але при цьому не містить діалектизмів, професіоналізмів і слів жаргонного характеру. Жаргонні слова та арготизми виділяються у цьому випадку в окрему группу і визначаються термінами jargon чи cant.

Розходження в стилістичній оцінці сленгу виражається в тому, що одні автори вважають, що сленг псує, забруднює літературну мову, що це паразитарний шар лексики, з яким необхідно боротися. Інші, навпаки, вбачають в ньому елемент, який надає мові жвавості і образності, сприяє збагаченню і удосконаленню мови. Словник Вебстера, наприклад, навіть у визначенні сленгу відмічає, що сленг робить мову більш яскравою і живою.

Сленг охоплює майже всі сфери життя, описує майже всі ситуації, крім нудних, тому що сленгове слово народжується як результат емоційного відношення мовця до предмету розмови. Сленг — це постійний словотвір, в основі якого лежить принцип мовної гри. Нерідко саме комічний, ігровий ефект виступає головним в сленговому тексті. Мовцю важливо не тільки «що сказати», але й «як сказати», щоб бути цікавим оповідачем.

Сленг — це живий організм, що знаходиться в процесі постійної зміни і відновлення. Він постійно запозичує одиниці з жаргонів і інших підсистем англійської мови, а також сам стає постачальником слів просторічного, розмовного вжитку — така доля чекає на популярний сленгізм, який через багаторазовість повтору втрачає своє експресивне забарвлення. Рухомість сленгу робить неможливим його фіксацію на папері. Можемо лише прослідкувати деякі загальні особливості притаманні сленгу англійської мови, закони його розвитку. Для характеристики ненормованої лексики ми обрали сленг 50-х років ХХ століття, базуючи своє дослідження на матеріалі роману Дж.Д.Селінджера «Над прірвою у житі». Причиною такого вибору було те, що на теперішній час немає літературного перекладу сучасного художнього твору, де б використовувалася експресивно-емотивна лексика, тому ми обмежились аналізом перекладу ненормованої лексики 50-х років.

Стан розробки. В англійському мовознавстві спостерігаються чітке розмежування термінів «жаргон», «арго» і «сленг», хоча і тут ці слова нерідко взаємозамінюються. Так, і в словнику Мерріам Уебстерс, і в Оксфордському тлумачному словнику значення «таємна, засекречена мова» належить терміну «арго», а професійна лексика входить в семантичне поле жаргону. Але в оцінці цих понять по критеріям «експресивність», «ціль утворення» і «коло користувачів» упорядники словників не солідарні, а іноді мають протилежні думки. В англомовній лінгвістиці прийнято використовувати термін «сленг» на позначення некодифікованої мови, але проблема не в тому, щоб відділити сленг від жаргону і арго, а в тому, щоб зафіксувати перехід слів зі сленгу в розмовне мовлення (popular speech).

На проблему виділення чи невиділення сленгу і як поняття, і як терміну серед інших підгруп ненормованої лексики у вітчизняних мовознавців існує декілька точок зору. Так, І.Р.Гальперін у своїй статті «Про термін сленг», вказуючи на невизначеність цієї категорії, взагалі заперечує його існування. Його аргументація базується на результатах досліджень англійських вчених-лексикографів, головним чином на їх досвіді у складанні словників англійської мови, які показали, що одне й те саме слово у різних словниках має різне лінгвістичне визначення. Існує також думка про тотожність двох понять сленгу і жаргону, якої дотримуються російські дослідники Є.Г.Борисова-Лунашанець, А. Н. Мазурова.

В розробці термінології приймає участь майже кожен філолог, що займається проблемами некодифікованої мови. Деякі лінгвісти утворюють проміжні терміни, наприклад, інтержаргон, інтерсленг, міжжаргонна лексика тощо. Такий багатий словотвір може здатися надмірним: він не полегшує, а навпаки ускладнює роботу над дослідженням сленгу.

В теперішній час кількість наукових робіт, присвячених ненормованій лексиці, значно зменшилась. Періодичні видання та збірники філологічних праць відмічають схожу тенденцію. Увага більшої частини дослідників перейшла на ідіостилі сучасних письменників, а також на різноманітні корпоративні жаргони, які з`являються разом з новими професіями і видами діяльності: менеджментом, обслуговуванням комп’ютерів, юриспунденцією тощо.

Неоднозначність поглядів науковців щодо визначення терміну «ненормована лексика», «сленг» тощо, а також явні труднощі, що виникають при перекладі сленгу та передачі його емоційно-експресивного характеру і функціональної релевантності, визначили спрямованість дослідження і обумовили вибір теми дипломної роботи — «Функціональна релевантність та експресивний потенціал англійської ненормованої лексики як перекладознавча проблема (на матеріалі роману Дж.Д.Селінджера „Над прірвою у житі“)».

Об'єкт дослідження — ненормована лексика англійської мови.

Предмет дослідження — семантичні та стильові аспекти функціонування сленгу в англійській мові.

Мета — дослідити основні тенденції та шляхи реалізації стильових та експресивно-емотивних особливостей американського сленгу в цільовій мові.

В процесі дослідження вирішувалися такі завдання:

1. Проаналізувати теоретичні позиції вітчизняних та зарубіжних мовознавців щодо дефініцій «ненормована лексика», «сленг» тощо та їх емотивного забарвлення;

2. Дослідити фонетичні, граматичні та словотворчі відхилення сленгу від мовної норми;

3. Визначити соціально-історичну обумовленість та особливості функціонування сленгу в американській повоєнній літературі ХХ століття;

4. Дати характеристику ненормованій лексиці та оцінити стан стилістичного забарвлення мови Холдена Колфілда у романі Дж.Д.Селінджера «Над прірвою у житі»;

5. Дослідити адекватність перекладу, ступінь функціональної релевантності та шляхи відтворення семантично-стильових та експресивних характеристик англійського сленгу в цільовій мові (на матеріалі роману Дж.Д.Селінджера «Над прірвою у житі»).

Теоретичною основою дослідження слугували монографії та підручники з лексикології англійської мови (Г.Б.Антрушина, І.В.Арнольд, М.І.Мостовий, В. А. Хомяков, тощо), стилістики (Ш.Баллі, І.Р.Гальперін, А. Н. Мороховський, А. Д. Швейцер, тощо), діалектології англійської мови (І.І.Маковський, Л.І.Бараннікова, О.І.Бродович, тощо) та перекладу, які розкривають теоретичні позиції вітчизняних та зарубіжних мовознавців щодо визначення понять «ненормована лексика», «сленг» тощо, їх експресивно-емотивне забарвлення, а також теоретичні засади відтворення мовних одиниць іноземної мови засобами цільової мови.

В процесі написання дипломної роботи використовувалися тлумачні та двомовні словники сленгу та розмовники, які дали можливість прослідкувати семантику та динаміку розвитку сленгу англійської мови, а також представили багатий матеріал для аналізу шляхів відтворення мовних відхилень засобами рідної мови.

Допоміжним матеріалом у вивченні досліджуваної проблеми були статті, пов’язані з особливостями функціонування та властивостями сленгу, взяті з комп’ютерної мережі Інтернет.

У дипломній роботі були використані такі методи: порівняльно-історичний аналіз, систематизація, узагальнення, аналіз результатів вирішення досліджуваної проблеми, зіставний метод.

Наукова новизна та теоретичне значення роботи полягають у систематизації теоретичних поглядів мовознавців щодо особливості функціонування ненормованої лексики в англійській мові, у визначенні співвіднесеності понять «ненормована лексика» та «сленг», в обґрунтуванні закономірностей вживання та аналізі експресивних можливостей сленгу англійської мови, у визначенні проблеми відтворюваності та релевантності сленгу при його перекладі на цільову мову.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що його результати дають можливість перекладачам, викладачам і студентам враховувати закономірності розвитку та семантико-стильових характеристик сленгу як особливого шару вокабуляру при здійснені художнього перекладу, а також в процесі розробки та вивчення вузівських курсів «Лексикологія», «Стилістика англійської мови», «Теорія та практика перекладу», «Американська література».

Поставлені мета і завдання дослідження визначили структуру дипломної роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 50 назв.

Розділ I. Теоретичні засади дослідження англійської ненормованої лексики

1.1 Термінологічні проблеми визначення ненормованої лексики

американський сленг мова ненормована лексика Етимологія терміну «ненормована лексика» не визначена, проте, судячи з самого виразу можна зробити висновки, що це поняття нерозривно пов’язане з поняттям мовної норми. Норма в мові - це історично обумовлена сукупність загальновживаних мовних засобів, а також правила їхнього добору і використання, визнані суспільством як найбільш придатні в конкретний історичний період[19]. Найбільш характерними ознаками мовної норми виступають відносна стабільність і диференційованість мовних засобів, тенденція до всенародності, наддіалектний і надсоціальний характер, що не виключає, однак, багатої функціонально-стилістичної диференціації.

Не слід розуміти мовну норму як незмінну систему правил слововживання, усілякі відхилення від якого неминуче ведуть до помилок у використанні мови. Не говорячи вже про історичну мінливість мовної норми, необхідно мати на увазі, що в дійсності вона не існує як моноліт, а представлена сукупністю цілої мережі приватних норм (усно-розмовна норма, письмова норма, соціальна норма та інші).

Вітчизняний лінгвіст Н. Н. Семенюк відзначає, що мовна норма — це сукупність найбільш стійких традиційних в реалізації елементів мовної структури, відібраних і закріплених мовною практикою[30].

Виходячи з того, що в сучасному мовознавстві не існує єдиного загальноприйнятого визначення поняття ненормованої лексики, вважаємо за необхідне охарактеризувати існуючі погляди науковців на саме поняття «ненормована лексика». До ненормованої ми відносимо шар лексики, яка різними дослідниками визначається як жаргон, арго, сленг, вульгаризми та просторіччя.

Лінгвістичний енциклопедичний словник дає таке визначення жаргону: «Жаргон (франц. jargon) — різновид мови, що використовується переважно в усному мовленні окремої відносно стійкої соціальної групи, яка об'єднує людей однієї професії (жаргон програмістів), спільних інтересів чи одного віку (жаргон молоді). Від загальнонародної мови жаргон відрізняється специфічною лексикою і фразеологією та особливим використанням словотворчих засобів. Лексика жаргону поповнюється за рахунок запозичень з інших мов («чувак» — хлопець з циганської мови), але більша її частина утворюється шляхом переоформлення («баскет» — баскетбол), а частіше — переосмислення загальновживаних слів («тачка» — автомобіль). Співвідношення лексики розмовного походження, а також характер її переосмислення в жаргоні - від жартівливо-іронічного до грубо-вульгарного — залежить від ціннісної орієнтації і характеру соціальної групи: має вона відкритий чи понтайливий характер, органічно входить у суспільство чи протиставляє себе йому. У відкритих групах (молодь) жаргон — це колективна гра (О. Есперсен). У закритих групах жаргон — це засіб конспірації. Жаргонізми частіше відображають гумористичне чи фамільярне ставлення до предметів дійсності (у період Великої Вітчизняної Війни предмети мали побутові назви: «керосинка», «стажерка» — літаки різниз типів). Вирази жаргону швидко замінюються новими: у 50−60-х роках ХХ століття «тугрики», «рупії» — гроші, в 70-х рр. — «монети», «мані», у 80-х — «бабкі». Лексика жаргону проникає у літературну мову через просторіччя і мову художньої літератури, де вона використовується як засіб мовної характеристики. Іноді термін «жаргон» застосовують для позначення перекрученої, неправильної мови. Тому у власне термінологічному смислі його часто замінюють словосполученням типу «мова студенства» та термінами «арго» і «сленг"[19].

Лінгвісти Є.М.Чекаліна та Т. М. Ушакова відносять жаргон до соціальних діалектів. Під жаргоном вони розуміють мову певних соціальних груп, яка виникає природним шляхом під час їх професійної діяльності чи створюється навмисно для відокремлення якоїсь групи від іншого населення. Жаргони — це «штучні» мови, які не мають свого основного словникового фонду, своєї граматичної будови, але які дублюють слова загальнонародної мови спеціальними лексемами. Останні можуть бути як оригінальними (зокрема, метафоричні номінації), так і зміненими варіантами існуючих слів (за допомогою особливих суфіксів, префіксів, перестановки скорочень тощо). Може мати місце також і перекручення в мові всіх слів шляхом додавання морфем чи перестановки складів, своєрідне кодування мови. Будь-яка більш-менш закрита соціальна група може мати свій жаргон, свої особливі слова чи вирази. Іноді жаргон виникає всередені окремого учбового закладу. Професійні слова характеризують мову людей всередині свого професійного кола, поза ним слова можуть бути незрозумілими, тому їх уникають, звертаються до загальновживаної лексики, чи, навпаки, їх використовують, щоб «закодувати» мову. Іноді жаргонні професіоналізми переходять у національну мову, залишаючись при цьому стилістично-заниженими[41].

Є.М.Чекаліна та Т. М. Ушакова зазначають, що все частіше термін «жаргон» витісняється терміном «арго», хоча спочатку цим термінам відповідав різний зміст. Термін «жаргон» більш давній. Вже в XIIIст., як свідчить П. Про, у граматиці провансальської мови «Le Donats provensals» говориться про таємний злодійський жаргон, який згадують усі наступні століття. У середині XVIIст. паризькі волоцюги заснували так зване короліство. Банди мали своїх королів, намісників у провінціях і періодичні зібрання — «генеральні штати». «Старійшини» банд навчали молодих членів таємній мові. В тому випадку, якщо засекречені слова ставали зрозумілими занадто багатьом, вони замінювалися на інші, мова «реформувалася». Ось цей жаргон декласованих елементів і отримує назву арго. Етимологія слова достатньо туманна. Вважається, що воно походить від старофранц. ergot, яке означає гострі кігті хижого звіра. У мову злодіїв це слово увійшло в переосмисленому значенні «крадіжка», «злодійство», а потім в XVст. — «спілка злодіїв». Таким чином, термін «жаргон», який означав спочатку мову злодіїв, розширив свою семантику і, як вважають автори, означає будь-який соціальний діалект. Термін «арго» також розширив своє значення, тому в сучасній мові він вживається двояко:

1. секретна мова, злодійський жаргон, існуючий до середини XIXст.;

2. узуальне арго, тобто професійні жаргони (арго військове, театральне) і мова певних соціальних груп (шкільне арго, молодіжне арго). Спроби розмежувати терміни «жаргон» і «арго» в їх вторинних значеннях, які спостерігаються в деяких лінгвістичних працях, виявляють марними. На думку Є.М.Чекаліної та Т.М.Ушакової, термін «арго» має очевидну тенденцію стати єдиновживаним[41].

У лінгвістичному енциклопедичному словнику читаємо про термін «арго» таке: «Арго (фрaнц. argot) — особлива мова деякої обмеженої професійної чи соціальної групи, яка складається з довільно вибраних видозмінених елементів однієї чи декількох природніх мов. Арго вживається, як правило, з метою приховання предмету комунікації, а також як засіб уособлення групи від іншої частини суспільства"[19].

У лексикології англійської мови замість термінів «жаргон» і «арго» часто зустрічається термін «сленг». У лінгвістичному словнику дається таке визначення: «Сленг (англ. slang) ;

1) те ж, що і жаргон (у вітчизняній літературі переважно по відношенню до англомовних країн);

2) сукупність жаргонізмів, які складають шар розмовної лексики, що відображає грубо-фамільярне, іноді гумористичне ставлення до предмету мовлення. Вживається переважно в умовах невимушеного спілкування: англ. junkie «наркоман», gal «дівчина». Сленг складається зі слів і фразеологізмів, які виникли і спочатку вживались в окремих соціальних групах і відображали ціннісну орієнтацію цих груп. Ставши загальновживаними, ці слова часто зберігають емоційно-оціночний характер, хоча знак оцінки може змінюватися. Елементи сленгу або швидко виходять з ужитку, або входять в літературну мову, призводячи до виникнення тонкої стилістичної і семантичної відмінності. Сленг огрублює мову, суперечить нормам і культурі мови[19].

Відомий російський мовознавець О.І.Смірницький пише, що явище, яке отримало назву сленг в англійській лінгвістичній літературі, викликає особливий інтерес. Він вважає, що, з одного боку, поняття «сленг» тісно пов’язане з уявленням про яскраву емоційно-експресивну забарвленість слів. Разом з цим за походженням сленг, у більшості випадків являє собою лексику, властиву одній обмеженій професійній, соціальній чи іншій особливій групі населення. Генетично сленг — це розмовний чи фамільярний стиль мови в певній спеціальній галузі. Будучи застосованим у межах цієї галузі, на думку О.І.Смірницького, сленг має не більшу емоційно-експресивну забарвленість, ніж її має, наприклад, розмовний стиль в порівнянні з книжним чи поетичним. Особливої стилістичної та емоційної забарвленості, виразності сленг набуває тоді, коли він вживається не в обмеженому колі людей, а широко застосовується людьми, які не мають прямого відношення до даної професії чи соціальної групи[35:201].

Видатний англійський дослідник сленгу Е. Партрідж і його послідовники (Дж.Грінок і К. Кіттрідж) визначають сленг як існуючі в розмовній сфері досить нетривалі, нестійкі, ніяк некодифіковані, а часто взагалі безладні та випадкові сукупності лексем, що відображають суспільну свідомість людей, які належать до певного соціального чи професійного середовища. Сленг розглядається як свідоме, навмисне вживання елементів загальнолітературного словника в розмовній мові для суто стилістичних цілей: для створення ефекту новизни, незвичайності, для передачі певного настрою мовця, для надання висловлюванню конкретності, жвавості, виразності, точності, стислості, образності, а також щоб уникнути штампів, кліше[49:9].

Великий Оксфордський словник англійської мови визначає сленг як суто розмовну мову, що вважається нижче стандарту мови освічених людей і складається чи з нових слів, чи з загальнорозповсюджених, вживаних у спеціальних значеннях, і як сукупність лексем, що використовуються групою осіб нижчих прошарків суспільства і користуються поганою репутацією[20:10].

В англістиці найбільш розгорнуте визначення сленгу, на нашу думку, дає В. А. Хомяков. Сленг — це особливий периферійний лексичний шар, що знаходиться як поза межами літературної розмовної мови, так і за межами діалектів загальнонаціональної англійської мови. Він включає в себе, з одного боку, шар специфічної лексики і фразеології професійних говорів, соціальних жаргонів і арго злочинного світу, та, з іншого боку, шар широко розповсюдженої і загальнозрозумілої емоційно-експресиної лексики та фразеології нелітературної мови[38].

Таким чином, сленг визнається антиподом літературної мови й ототожнюється частково з жаргоном, а частково з професіоналізмами і розмовною мовою.

Відомий російський англіст І.Р.Гальперін справедливо вказує в зв’язку з цим, що варто переглянути склад лексики, який відноситься звичайно до сленгу, і відмежувати її від слів жаргонного характеру, професіоналізмів, розмовних слів (колоквіалізмів), образних слів і виразів[10].

Деякі автори розглядають сленг як вульгарну, злодійську мову, яку варто уникати і яка приречена на швидке відмирання; інші, навпаки, вважають сленг ознакою життя, відновлення і поступального розвитку мови. Ф.Дж.Уілстек писав, що педантизм у мові - це дурість…, сленг дуже часто є вираженням концентрованої життєвої сили (vivality) мови. Американський лінгіст С.І.Хаякава називає сленг «поезією повсякденного життя».

В англійських підручниках з лексикології часто зустрічаються поняття «вульгаризм» і «просторіччя».

В лінгвістичному енциклопедичному словнику знайдемо такі визначення: «вульгаризм» (від лат. vulgaris — простий, звичайний) — просторічне слово чи вираз[19].

Просторіччя — одна з форм національної мови, поряд з діалектною, жаргонною і літературною мовами. Разом з народними говорами і жаргонами складає усну некодифіковану сферу загальнонаціональної мовної комунікації - народно-розмовну мову. Просторіччя, на відміну від говорів і жаргонів, загальнозрозуміла для носіїв національної мови. Будучи категорією універсальною для національних мов, просторіччя в кожній з них має специфічні особливості та свої особливі взаємостосунки з літературною мовою[19].

Просторіччя — термін русистики, і можна говорити лише про подібність за функціями і будовою сфери в інших конкретних мовах. Для просторіччя характерні експресивно занижені оціночні слова з гамою відтінків від фамільярності до грубості, які можна замінити нейтральними синонімами в літературній мові. В російській мові просторіччя — це історично утворена мовна система (на базі московського розмовного койне), становлення і розвиток якої тісно пов’язані з формуванням російської національної мови. Російське просторіччя — одне з джерел літературної мови нового часу. Коли сформувалася і стала функціонувати в рамках російської літературної мови розмовного мовлення, межі просторіччя стабілізувалися, склалися форми співвідношення і взаємодії просторіччя з літературною мовою. У загальнолітературному мовному вжитку термін «просторіччя» нерідко використовують на позначення окремого слова чи звороту заниженого грубого чи грубо-фамільярного забарвлення[19].

Отже, до категорії ненормованої лексики ми відносимо поняття жаргону, арго, сленгу, вульгаризмів і просторіччя, як особливого шару експресивно забарвленого вокабуляру, що має певні функціонально-стилістичні характеристики. Також необхідно відмітити той факт, що в деяких випадках поняття просторіччя і сленгу ототожнюються. Ми цілком поділяємо думку окремих дослідників, що термін «сленг» характерний більш для англійської лексикографії, а термін «просторіччя» використовується на позначення експресино-емоційної лексики російської мови.

1.2 Експресивний потенціал та структурні

особоливості англійського сленгу

Теза про те, що емоції - одна з форм пізнання, відображення, оцінки об'єктивної дійсності, визнається представниками різних наук, передусім психологами та філософами. Це вихідне положення всіх дослідників має загальне уточнення: емоції - особлива, своєрідна форма пізнання і відображення дійсності, в них людина виступає одночасно і об'єктом, і суб'єктом пізнання, тобто емоції пов’язані з потребами людини, що лежать в основі мотивів його діяльності.

Достатньо складними виявляються процеси позначення емоцій. Так, за спостереженнями російського вченого Додонова, в розмовній практиці ми часто вживаємо одне і те саме слово на позначення різних переживань, так що їх дійсний характер стає зрозумілий лише з контексту. У той же час одна і та сама емоція може позначатися різними словами.

Таким чином, лінгвіст в першу чергу повинен досліджувати власне мовні механізми позначення і вираження емоцій, тим більше, що почуття тільки тоді набувають значення для лінгвіста, коли вони виражені мовними засобами. Однак, ці засоби ще не систематизовані.

Взагалі, за думкою лінгвістів, емоції постійно порушують якісь ідеально-середні нейтральні конструкції. Виникає питання: чи можливо розглядати емоційну насиченість не як порушення мовних норм, а як необхідний елемент деяких сторін вираження, що мають чіткі мовні характеристики?

Мабуть, механізм виявлення емоцій у мовленні полягає в тому, що деяким спеціалізованим засобам мови притаманна передача емоцій разом з основною інформацією.

У цьому відношенні інтерес становить монографія російського вченого Н. С. Трубецкого «Основи фонології». На думку дослідника, експресивна функція мовлення полягає в характеристиці мовця. Все те, що служить в мовленні для характеристики мовця, виконує експресивну функцію. Елементи, що виконують цю функцію, можуть бути досить різноманітними: приналежність мовця до певного людського типу, його фізичні та духовні особливості тощо — про це все можна судити з його голосу, з його вимови, з його загального стилю мовлення[37].

Експресію Н. С. Трубецький відносить повністю до сфери стилістики. Стилістика вивчає експресивні факти мовної системи з точки зору їх емоційного змісту, тобто вираження в мовленні явищ зі сфери почуттів і дія мовних фактів на почуття [4:136].

Розмовне мовлення завжди в більшій чи меншій мірі емоційне. Природньо, що носії мови можуть суттєво відрізнятися один від одного за ступенем емоційності чи розсудливості своєї натури. Але навіть найбільш логічно мисляча людина змушена використовувати загальновживані засоби, відчуваючи, що афективне мовлення — це найкращий засіб нав’язати свою думку співрозмовнику.

Кожен добре розуміє, що він користується мовленням не для того, щоб говорити з собою і не заради самого себе. Будь-яка розмова — це певне зіткення, де суперниками виступають дві особистості: одне «я» прагне переконати інше. Навіть у невимушеній бесіді завжди зачіпаються життєві зацікавлення співрозмовників, кожен з них завжди вкладає щось особисте — це може бути реальна зацікавленість, несвідоме бажання або чистий інстинкт, невизначене почуття. Варто лише поспостерігати за фактами, щоб переконатися в одному: мовець майже завжди намагається донести до слухача і нав’язати йому не стільки логічний зміст, скільки його суб'єктивну сторону[37]. Тут вже проявляється апелятивна функція мовних засобів (за Н.С.Трубецьким). Вона полягає у збудженні співрозмовника певних почуттів.

Ще на початку XIXст. В. фон Гумбольдт відмітив, що мова як діяльність людини пронизана почуттями. У всі часи люди відчували, відчувають і будуть відчувати одні й ті самі почуття: радість, горе, любов, сум. Але мова не є дзеркальним відображенням світу, тому, зрозуміло, світ емоцій і набір мовних засобів, що їх відображає, не можуть повністю співпадати. В той же час психологи відмічають, що словник емоцій в різних мовах далеко не однаковий, хоча немає ні одного переживання, яке було б недосяжне для однієї нації і досяжне для іншої, тобто самі емоції - універсальні, а типологічна структура емоційної лексики не співпадає в різних мовах, має національну специфіку, оскільки відображення їх в кожній мові самобутні.

Яскраво виражений емоційний, оціночний експресивний характер в англійській мові має особливий, генетично досить неоднорідний шар лексики і фразеології, який називають сленгом, що використовується в розмовній мові і знаходиться поза межами літературної норми. Найважливішою властивістю сленгізмів є їх грубо-цинічна чи груба експресивність, зневажлива і жартівлива образність, іронічне або презирливе забарвлення, що відрізняє їх від синонімічних слів і словосполучень з літературної мови[1:90]. Наведемо декілька прикладів[45]:

Сленгізм Літературний еквівалент

hit the haygo to bed

suckersimpleton

stinkernasty customer

cold-meat partyfuneral

dead pan black face

shiner black eye

sawbones surgeon, doctor

bum steer misinformation

baloney nonsense

dumb cluck stupid person

Прийнято вважати, що якщо сленгізми представляють собою стилістичні синоніми слів і словосполучень літературного мовлення, вони ніколи не є єдиним засобом вираження тих чи інших понять [1]. Це твердження потребує уточнення. Воно відповідає дійсності в тому смислі, що для сленгу, в основному, характерна не номінативна, а експресивна функція. Але в той же час серед слів і словосполучень, що входять в сленг, є й такі (хоча їх кількість не є великою), які не мають словникових відповідників в інших пластах лексики. Так, наприклад, американські лексикографи Л. Беррі і М. Ван ден Барк, вказуючи в своєму словнику сленгу (L.V.Berrey and M. Van den Bark. The American Thesaurus of Slang.) літературні еквіваленти сленгізмів, змушені в деяких випадках вдаватися до описових прийомів для пояснення тих лексичних одиниць, що відносяться до сленгу, але не мають постійних і рівнозначних відповідників:

blind date— a social engagement with an unknown person; a person whose identity is not known with whom a social engagement is made;

gold digger — a young woman who accepts a man’s attentions for the sake of his gifts;

sugar daddy — a wealthy lover, esp. one who contributes to the support of a gold digger;

inside dope — confidential information.

Це пояснюється тим, що деякі лексичні одиниці сленгу виражають специфічні поняття, які в літературній мові можуть передаватися лише за допомогою вільних словосполучень. Іноді саме такі слова і стійкі словосполучення нерідко переходять зі сленгу в літературно-розмовну і навіть книжну лексику (наприклад, hitch-hiker, soap opera, pep talk, graft та інші).

Сленг далекий від будь-якої піднесеності, урочистості, пишномовності. За влучним визначенням Е. Партріджа, для сленгу характерним є бажання «нічого не сприймати серйозно». У цьому легко переконатися, якщо, наприклад, порівняти книжне pass away, cтилістично-нейтральне die і сленгове kick in; урочисто піднесене join in wedlock, нейтральне marry і сленгове jump the hurdle.

Багатьом словам сленгу притаманні влучний гумор, гротескне піднесення безглуздої або смішної сторони предметів чи явищ, які вони позначають:

Darned if this bunch of cradle-robbers didn’t get hold of some young-kids [43:156].

The rest of the time they ate chocolates, went to the motion pictures, went window-shopping[43:156].

Сленгізм cradle-robbers використовується по відношенню до літнього чоловіка, який одружується на молодій жінці чи залицяється до неї. Window-shopping — найулюбленіше заняття тих, в кого немає грошей, щоб робити покупки, і хто обмежується оглядом вітрин. До цієї групи сленгізмів можемо віднести такі слова, як rubber-neck — турист, shotgun marriage — змушене одруження, Monday morning quarterback — людина, що дає поради з запізненням, whodunit — детективний роман чи фільм, описуючий загадкове вбивство[45].

Особливо яскравим емоційно-оціночним забарвленням володіють сленгізми, що відображають різноманітні негативні явища, притаманні сучасній дійсності (наприклад, yellow dog fund — гроші, виділені для підкупу, kickback — незаконне затримання грошей із заробітної плати на користь наймача, gorilla — гангстер, ride the gravy train — отримувати незаконні прибутки, rake-off — доля у незаконному доході)[45].

У той же час у сленгу є немало слів, які характеризуються вульгарним відтінком і використовуються лише з метою надати грубо фамільярний тон або створити ефект новизни і оригінальності.

Як відомо, сленг відноситься до найменш стійких шарів лексики. Лексика сленгу підлягає постійному відновленню. Деякі сленгізми проникають у літературну мову, але більша їх частина відносно швидко виходить з ужитку. Американські лексикографи Берджен і Корнелія Еванс стверджують, що сленг швидко старіє і ніщо так не позбавляє мовлення виразності і оригінальності як сленг, що вийшов з моди. Іншими словами, в даному випадку сленгізми справляють стилістичний ефект, повністю протилежний тому, якого прагнув досягти мовець. Однак, серед слів і виразів є й такі, які складають його відносно більш стійку частину. Такі сленгізми, як наприклад, sucker, wise up, cinch, bunk використовуються вже напротязі досить довгого часу. Але для сленгу вцілому характерна відсутність стабільності.

Деякі дослідники англійського сленгу виділяють найбільш вагомі відмінні властивості сленгу[36]:

— сленг — це лексичне явище. Сленг — це певна лексика (слова і словосполучення, які називають сленгізмами);

— сленг — це нелітературна мова, тобто слова і словосполучення, що знаходяться за межами літературної англійської мови (Standard English, King’s English) — з точки зору вимог сучасної літературної норми;

— сленг — це лексика, яка виникає і використовується передусім в усному мовленні. Спочатку сленг проникає в літературу як засіб характеристики особливостей усного мовлення в певному середовищі. Однак деяка частина сленгізмів іноді використовується в літературі і для інших стилістичних цілей як специфічна експресивна лексика (як правило, синонімічного характеру відносно до літературної);

— сленг — це емоційнозабарвлена лексика;

— сленг характеризується більш-менш яскраво вираженим фамільярним забарвленням більшості слів і словосполучень. Ця властивість сленгу обмежує стилістичні межі його використання. Лексика сленгу пов’язана з певним розмовно-просторічним фамільярним стилем мовлення англійської мови;

— фамільярно-емоційне забарвлення багатьох виразів сленгу відрізняється більшою різноманітністю відтінків (жартівливий, іронічний, глузливий, призирливий, грубий і навіть вульгарний). Деякі дослідники відносять до сленгу також непристойні слова (нецензурні) і вирази (лайка).

Загальним для емоційного забарвлення більшості слів і виразів сленгу є критична (переважно негативна) оцінка даних предметів, явищ, дій, тощо у фамільярній і часто грубій формі, тому лексика сленгу має якби занижене стилістичне забарвлення по відношенню до літературного мовлення. Сленг означає свідому образу будь-якої звичайної норми доречності.

В зарубіжній лексикографії ця властивість вважається основним при визначенні належності тої чи іншої лексико-фразеологічної одиниці до сленгу.

Такий критерій є найбільш загальним, що застосовується майже у всіх випадках. Недоліком його є залежність від цілого ряду непостійних суб'єктивних факторів і схильність до безперервних змін.

— Сленгізми походять з різних джерел (професійні або соціальні групи). Але їх загальне використання чи зрозумілість ця не означає їх перехід в категорію літературної лексики. Вони, як правило, залишаються за межами літературної мови. Певна частина слів і виразів сленгу може проникати в літературну мову, втрачаючи притаманні їм властивості.

Сленг займає проміжне положення між всіма відомими словами і виразами на позначення неформального спілкування і ненормованної лексики.

Слід зазначити, що сленг не є таємною мовою, діалектом або недопустимим використанням ідіом у щоденному мовленні, хоча в ньому можуть міститися елементи всього вище перерахованного. Але, якщо ми продовжимо пошук визначення шляхом перерахування того, чим не є сленг, то можемо сказати, що сленг — це не набір різких фраз, журналістських словечок, неологізмів і особистої мови окремої людини, хоча приклади цього також можна знайти в сленгу. З точки зору лінгвіста — це стиль мови, який знаходиться прямопротилежно до заформалізованного мовлення. Сленг міститься в самому кінці можливих засобів мовленнєвого спілкування: він знаходиться за межами звичайного невимушеного розмовного мовлення, там, де мова стає занадто гострою і вульгарною, занадто новаторською в розмові з незнайомими людьми. Сленг включає також різні форми мови, за допомогою яких люди можуть ототожнювати себе з певним соціальним угрупуванням, починаючи з любителів серфінгу, дітей, молодих бізнесменів і закінчуючи злодіями.

Основний лексичний склад, а також фонетичний та граматичний устрій англійського сленгу відрізняється величезною життєздатністю: дуже багато лексем сучасного сленгу і ряд його граматичних і фонетичних рис існували задовго до виникнення літературного стандарту. Існуючи пліч-о-пліч з інщими соціальними діалектами і з літературним стандартом і тісно взаємодіючи з ними, сленг завжди виступав і виступає як чітко визначена мовна система: хоча, як і інші ланки мови вона постійно розвивається, поповнюється новими словами і новими значеннями слів. Основний кістяк його лексичного, граматичного і фонетичного складу залишається незмінним. Не втрачає сленг і свою функціональну своєрідність: він ніколи не був приналежністю вузьких соціальних груп, не використовувався у ролі кодифікованої мови (жаргон) чи як приналежність тих чи інших професійних колективів. Основна особливість сленгу — це спільність усім соціальним групам носіїв мови, у зв’язку з чим недоцільно розрізняти так званий загальний сленг — просто в іншому випадку мова йде про той чи інший різновид жаргону.

Мовну систему можна розглядати як синхронну з нормою сукупність функціональних і структурних можливостей у межах даної мови чи як мережу координат, що окреслюють межі (якісні і кількісні) можливих мовних зрушень. Будучи вибірковою (селективною) реалізацією чи серією реалізацій тих чи інших можливостей системи, норма у разі необхідності накладає на неї певні обмеження. У свою чергу обмеження окремих ділянок мовної системи, здійснюване нормою, веде до зняття існуючих до цього інших обмежень, що накладаються на мову системою. При цьому накладання одних обмежень і зняття інших є діалектичним процесом. Саме тому норма співіснує в мові із широкою варіативністю (для сленгу характерна розгалужена мережа синонімів, причому, як показують спостереження, чим ширше синонімічний ряд того чи іншого поняття в сленгу, тим менше можливостей входу в цей ряд загальнолітературного слова, що виражає це поняття). Саме тому норма не є самодостатньою сутністю, а реально представлена у взаємодії з різного роду «периферійними» мовними шарами, саме тому роль «центрального» чи «периферійного» елементу не закріплена навічно за тими чи іншими мовними реаліями, і ті самі мовні елементи в залежності від мінливих внутрішньомовних і екстралінгвістичних умов можуть поперемінно виступати то як нормовані, то як ненормовані. У цьому зв’язку можна вказати, наприклад, той факт, що в сленгу відсутні чи маловживані такі слова загальнолітературного варіанту, як excellent, tall, rapid, quick, to approach, to enter, to leave, help, weapon, clothes, to die, young, ill, to injure, to feel, body, to search, to believe, to understand та інші.

Не можна визнати правомірним твердження про те, що сленг — це ізольований «прошарок», що займає окреме положення в макросистемі англійської мови. Сленг аж ніяк не є таким «шаром» мови, який відгороджений «китайською стіною» від так званої стандартної мови. Існуючи в мові, сленг у разі потреби входить у його систему. Усний англійський національний стандарт невіддільний від сленгу в такій ж мірі, як і сленг не існує без елементів усного стандарту. У ряді випадків «периферійні» мовні шари можуть значно впливати на усний національний стандарт у більшій чи меншій мірі переплітаючись з ним. У цьому зв’язку цікавим є наступне висловлення Дж. Голсуорсі: «Цілком ймовірно, що більшість життєво важливих (vital) слів нашої мови колись належали до сленгу, послідовно одержуючи права громадянства всупереч протестам духівництва й інших кіл» [Galsworthy J. On Expression. Oxford, 1924, p.7]. І дійсно в англійський загальнонаціональний стандарт увійшли зі сленгу такі слова, як bluff, billet, minx, flummox, ripping, humbug, flog, soccer, yarn, shabby, sham, pluck «сміливість», whitewash, baggage «дівчина», bet, bore, chap, donkey, hoax, kidnap, mob, odd, trip, character «людина», to bolt «тікати», fishy «підозрілий» та інші.

З іншого боку, сленг постійно контактує з жаргоном, професійною мовою тощо, що у свою чергу не може не позначитися і на літературному стандарті. Недарма відомий американський лінгвіст М. Пий зазначає: «Навряд чи правомірно зневажати слова, що у наші дні можна почути тільки у вузьких межах тої чи іншої професії. Завтра ті ж самі слова можуть бути прийняті народом, що говорить на даній мові, і увійти в повсякденний словник Шекспіра двадцять першого століття"[20]. На мовлення впливають вікові і професійні особливості мовців, їхня приналежність до того чи іншого соціального середовища. Та сама особа може володіти декількома варіантама вимови, що існують у мові, і вживати їх у залежності від ситуації спілкування. Велике значення для становлення й існування сленгу мають особливості індивідуального мовотворення мовця. Цікаво, що багато семантичних змін і переосмислення уперше виникають на індивідуальному рівні і лише пізніше переходять у різні шари мови, особливо в усно-розмовну сферу і сленг. Те ж саме можна сказати не тільки про значення. Але й про більшість нових лексем, що беруть свій початок у мові з новотворів на індивідуальному рівні.

Більшість сленгових слів і значень існували в мові задовго до появи сленгу і продовжують використовуватись в родинних германських мовах і діалектах, де вони взагалі не мають соціального забарвлення. Порівняємо англ. сленг to botch «робити абияк» і діал. botzelen (те ж саме значення); англ. сленг quod «в'язниця» і швейц. діал. gadem «будинок»; англ. сленг to hock «обманювати», «закладати в ломбарді» і швейц. діал. hocken «брехати», рейнськ. діал. hocken «вести торгівлю».

Зовсім непоміченим нерідко залишається той факт, що багато зі сленгізмів набули свого специфічного значення еліпсису слів, пов’язаних з ними в словосполученні. Наприклад, значення сленгізму to create «підняти шум, скандал» зобов’язане своїм походженням тому, що воно часто вживалося в словосполученнях to create a disturbance, fuss.

Варто також врахувати постійну зміну соціальної норми, соціальної бази і соціально-комунікативної системи (по А.Д.Швейцеру) як національної мови, так і інших шарів мови у зв’язку з впливом радіо і телебачення, з розвитком грамотності, освіти. Для сленгу характерний широкий діапазон комбінаторики, різних умов організації мовних елементів і їхніх властивостей, можливостей їхньої сумісності чи несумісності, перетинання, розкладання, заміщення, накладання і перегрупування, а також порядку проходження мовних одиниць, їхніх ознак і зв’язків, включення в систему чи виключення з неї. Саме комбінаторні процеси в сленгу нерідко обумовлюють найбільш несподівані значення і функції однієї і тієї ж словоформи, зокрема в результаті розкладання однієї і тієї ж семантичної послідовності в межах декількох окремих лексем. Наприклад: англ. сленг chance «відcтань»; hump «швидкість»; commission «здоров'я»; to discuss «куштувати їжу». У граматиці це, наприклад, використання ступенів порівняння від дієслів (we are, and what’s more, we can not be arer), минулого часу дієслів замість інфінітиву (used to was замість used to be). Таким чином, у сленгу особливо яскраво виявляються різні потенції мови, які зазвичай сховані в літературному стандарті.

Дослідження структурних особливостей англійського сленгу та визначення його емоційного характеру дозволяє дати наступне визначення сленгу. Сленг — це історично сформована і більш-менш загальна всім носіям мови лінгвосоціальна норма, що реалізується на рівні розмовної мови і генетично та функціонально відмінна від жаргоних та професійних елементів мови.

1.3 Фонетичні, граматичні і словотворчі особливості сленгу англійської мови

Фонетика

Унікальність емоцій порівняно з іншими об'єктами номінації спостерігається передусім в різноманітності і багатстві мовних засобів їх вираження, які включають відповідну лексику, особливу інтонацію, фонетику, порядок слів.

Сленг англійської мови як особливий шар експресивно-емоційної лексики характеризується певними фонетичними відхиленнями від норми. Лінгвіст Є.М.Мєднікова виділяє такі[22]:

1. Дифтонг літературного варіанта [оu] звичайно відбивається в сленгу як [ээ] чи [au]: go [gээ] чи [gаu]; row [гээ] чи [гаu].

2. У свою чергу дифтонг [au] літературного варіанта відбивається як [а:]: mouth [ma:f], about [a'ba:t], loud [la:d].

3. Дифтонг [аі], зображуваний на листі в літературному варіанті через «i» в умовно-відкритому складі, у сленгу вимовляється як [оі]: time [toim], fine [foin], line[ loin] і ін.

4. У ненаголошеному складі [аі] редукується в [і]: by myself [bi mi’self]. Дифтонг [еі] вимовляється як [ai]: pale [pail], day [dai], baby ['baibi] і інші.

5. Замість літературного короткого [е] у сленгу звичайно вимовляється коротке [і]: get [git], catch [kit], steady ['stidi], а замість короткого [і]—[e]: dinner ['dens], children I’t?eldren], spirit ['spent].

6. Англійське літературне [ju:] у сленгу відбивається як [u:]: duke [du:k], tune [tu:n], suit [su:t], new [nu:].

7. Коротке [о] відбивається як [Л]: god [gЛd], dog [dЛg].

8. Коротке [Л] вимовляється як [і] чи [е]: sich, sech (such), jist, jest (just), brisk, bresh (brush).

9. Після довгих [u:] н [і:] використовується півприголосний звук, що перетворює їх у дифтонги: booze [buwz], [bauz].

10. У ряді випадків замість звуку [э:] вимовляється [а:]: first [fа:st], burst [ba:st], curse [ka:s], worse [wa:s], nurse [na:s].

12.У закінченніing [з] заміняється на [n]: schilling', evenin', huntin', shootin'. Однак кінцеве п у багатьох словах заміняється [з]: kitchen ['kit?з], captain ['keptiз] і ін.

13. Звуки [И, р ] часто переходять у [f, v]: thanks [fenks], mouth [ma:f].

14. У ненаголошених складах півголосний [w] зникає: always ['a:liz], boatswain ['bostsan].

15. Дуже часто допускаються неударні склади в словах: 'stead (instead), 'cept (except), 'cos (because)

16. Перетворення прийменника «of» у закінченняа у словах: caupla minutes; outa here.

17. Початкове h у словах часто опускається; у словах же, де немає етимологічного початкового h, воно додається.

18. Нерідко звук [n] заміняється на [m]: se’em (= seven), ['sa:tm] (certain) і ін.

19. У складних словах зhood замість [h] вимовляється [w]: neighbourwood, livelywood, widowwood.

20.Особовий займеник «you» змінюється «ya».

21.пропуск деяких початкових і кінцевих приголосних: of’em (of them).

Потрібно відмітити, що хоча вище наведені приклади фонетичних відхилень і порушують фонетичну норму, але вони не спотворюють мову, а, навпаки, надають мовленню експресивно-емотивного забарвлення.

Граматика

В загальній мовній системі граматична сторона займає особливе місце — це явище вищого ґатунку (порядку), тому що для вираження думок та емоцій не достатньо тільки відбору лексичного матеріалу, необхідне правильне і чітке встановлення зв’язку між словами, групами слів тощо.

Вивчення граматичних відхилень і їх стилістичних властивостей забезпечує можливість цілеспрямованого відбору експресивних засобів мови. Мовець завжди намагається надати своєму мовленню емоційного звучання. І ця емоційна сторона висловлювання часто створюється засобами граматики[22].

Слід зазначити відсутність у сленгу сполучногоn невизначеного артикля перед словами, що починаються з гласної. Характерно також використання двох показників множини іменників claw — dowses, swell— swellses і інші.

Багатоскладові прикметники можуть утворювати ступені порівняння синтетичним способом: agreeable— agreeabler—agreeablest, beautiful— beautifuller—beautiful-lest. Прикметники, що утворять ступені порівняння у літературному варіанті, у сленгу можуть утворювати ступені порівняння шляхом приєднання суфіксівer, -est: little—littler—littlest. Нерідко використовуються плеонастичні ступені порівняння: worser, worsest, more agreeabler, most agreeablest і ін.

Замість than літературного варіанту ступеню порівняння в сленгу супроводжуються словом nor: He’s got more nor me. Ступені порівняння в сленгу можуть утворюватися не тільки від прикметників, але і від будь-якої частини мови: порівн. we are, and what’s more, we can not be any arer.

Замість форм називного відмінка особистих займенників часто використовуються непрямі форми (для сленгу взагалі типовим є недиференційоване використання номінативної й об'єктної форм особистих займенників): Why, us’as got 'em licked any time; Me and her’s great frens. Вказівні займенники this і that нерідко заміняються на this here, that there, them: Them as he got things; them here lodging-houses. Займенник who заміняється на as (a man as I knowed mother 'людина, мати якої я знав'). Замістьwhom використовується who (from who, on who), а замість that—-what (an old glut what I served). Займенник it нерідко використовується замість he, she: You see the poor gentleman! Dear heart, how it labors and throbs.

Закінчення 3-го одн. дійсного часуs поширюється на всі інші особи: I goes; he bets; we doesn’t; you gives; the blokes is going to the pictures; they says, the shops shuts up.

Дуже своєрідна дієвідміна дієслів to be і to have у дійсному часі:

a) to be: I’m, he’s (he bees), we is, you’re (you is), they’re (they be);

6) to have: I’s, he’s (he've), we’s, you’s, they’s.

Цікаво функціональне зрівняння Past Indefinite та Present Perfect (You haven’t seen him, -did you?), а також своєрідні моделі імперативу: Leave (==let) me go! Begoing!