Дозування в аптечній практиці

Зміст

• Вступ 3
• Розділ 1. Теоретична частина 5
• Глава 1. Дозування як основна технологічна операція в процесі виготовлення екстемпоральних лікарських форм 5
• Глава 2. Дозування за масою 5
• 2.1 Види ваг 5
• 2.2 Ваги ручні 6
• 2.3 Тарні технічні ваги 9
• 2.4 Ваги аптекарські з арретиром 10
• 2.5 Ваги технічні квадрантні 11
• 2.6 Терези настільні чашкові 13
• 2.7 Ваги настільні циферблатні 14
• 2.8 Ваги електронні 14
• 2.9 Метрологічні властивості ваг 16
• 2.10 Гирі і важки 25
• Глава 3. Дозування за об'ємом 27
• 3.1 Вимірювальні прилади 27
• 3.2 Аптечна бюретка 28
• 3.3 Бюреточна установка 29
• 3.4 Аптечна піпетка 31
• Глава 4. Дозування краплями 32
• 4.1 Стандартний розмір краплі 32
• 4.2 Калібрування нестандартного краплеміра 35
• 4.3 Дозатор піпеточний 37
• Глава 5. Правила дозування твердих, рідких та густих лікарських та допоміжних речовин в умовах аптеки 39
• 5.1. Правила зважування на технічних і ручних рівноплечих вагах 39
• 5.2. Правила дозування за обсягом 41
• Розділ 2. Практична частина 43
• Рецепт 4 52
• Рецепт 5 54
• Рецепт 6 58
• Рецепт 7 61
• Рецепт № 8 64
• Рецепт 9 66
• Рецепт 10 70
• Висновки та рекомендації 74
• Список використаної літератури 78

Вступ

" В руках невігласа, — говорить давня індуська мудрість, — ліки — отрута і по своїй дії можуть бути порівняні з ножем, вогнем чи світлом, у руках же людей знаючих вони уподібнюються напою безсмертя" .

Багатовікова лікарська практика незаперечно довела, що неправильне і безвідповідальне використання ліків замість користі приносить тільки шкоду. До складу багатьох ліків входять так називані сильнодіючі (група Б) і навіть отруйні (група А) речовини, які в залежності від різних умов можуть робити на хворий організм доброчинний чи шкідливий вплив. Тому, звертаючись до допомоги лікарських препаратів, потрібно строго дотримувати визначених правил їхнього використання.

Звичайно, призначаючи лікування, лікар усно чи письмово (в рецепті) вказує необхідну кількість ліків і кратність їх застосування.

Визначену кількість лікарського препарату називають лікувальною дозою. Дози бувають разові, чи однократні, добові і курсові, тобто на увесь час (курс) лікування. Добові і курсові дози складаються з кількості лікарських речовин, припустимого до застосування протягом доби чи всього курсу лікування хворого.

Дози ліків, сприятливі поліпшенню стану хворого, називають лікувальними чи терапевтичними; ті що оказують шкідливу, отруйну дію на організм — отруйними, чи токсичними, а ті, що викликають загибель — смертельними, чи летальними.

Призначити правильне лікування досить складно. Лікар визначаючи дозу лікарської речовини, орієнтується в основному на вік пацієнта, його стан, стать, масу, і інші фактори. Відомо, що діти, старі і давно хворіючі більш чуттєві до дії лікарських речовин. Тому їм потрібно призначати зменшені дози.

Кількість лікарської речовини у значній мірі залежить від способу введення його в організм. Якщо дозу для прийому усередину прийняти за одиницю, то при введенні ліків у пряму кишку кількість його збільшують у 1,5 — 2 рази, при введенні під шкіру й у м’язи зменшують до ½ — 1/3 і при введенні у вену і трахею — до ¼ дози, призначеної усередину.

Не можна забувати і про так називану індивідуальну чутливість.

Також потрібно наголосити на велику роль аптечних технологів у вказаних вище питаннях. Саме в аптеці, при приготуванні ліків відбувається дозування діючих речовин шляхом відважування та відмірювання.

Від точності виконання зазначених операцій залежить фармакологічна дія лікарських препаратів, а значить, і їх лікувальна дія на організм. Токсичність ліків також залежить від точності дозування. Наприклад, при зважуванні атропіну або морфіну необхідно пам’ятати, що ці речовини, у випадку передозування можуть призвести до тяжких отруєнь.

Отже ми бачимо, що якщо завдання лікаря правильно розрахувати терапевтичну дозу для пацієнта, то завдання працівника аптеки, приготувати лікарську форму саме з тією кількість діючих речовин, яка прописана в рецепті.

По-перше провізор повинен перевірити дозировки спискових речовин, щоб упевнитись, що лікар не помилився.

По-друге, під час приготування, провізор повинен максимально точно відважувати і відмірювати всі необхідні речовини.

І по-третє, після приготування аналітик повинен перевірити ліки, щоб встановити правильність їх приготування.

В даній работі ми будемо розглядати дозування лікарських речовин, його особливості і шляхи покращення технології. З огляду на вище сказане — ця тема є дуже важливою та актуальною.

Розділ 1. Теоретична частина

Глава 1. Дозування як основна технологічна операція в процесі виготовлення екстемпоральних лікарських форм

Основними операціями, які застосовуються в процесі приготування лікарських препаратів, є дозування, зв’язане з виміром маси речовини, і відмірювання її у визначених порціях (дозах). В аптечній практиці найбільше використовуються такі методи дозування, як відважування і відмірювання по об'єму і краплями.

Від точності виконання зазначених операцій залежить фармакологічна дія лікарських препаратів, а значить, і їх лікувальна дія на організм. Дозування проводиться за допомогою спеціальних пристосувань, до яких пред’являються відповідні вимоги, і при цьому користуються метрологічною системою мір, яка є загальноприйнятою і обов’язковою у нашій країні.

Об'ємний метод дозування рідких речовин при готуванні лікарських препаратів в аптечній практиці застосовується досить широко. Він економічніший, значно спрощує і полегшує роботу фармацевта. Крім того, всі рідкі лікарські препарати для внутрішнього вживання хворі приймають не за масою, а за об'ємом (ложками, краплями і т.п., чи мілілітрами — для лікарських препаратів, які вводяться за допомогою шприца).

Глава 2. Дозування за масою

2.1 Види ваг

Одним з найпоширеніших способів дозування є відважування, яке виконується за допомогою ваг.

Терези — це прилад, призначений для визначення вагової маси лікарських засобів способом порівняння її з еталонами мас (з умовно прийнятими одиницями — гирями).

Терези — один з найдавніших вимірювальних приладів. Ще за 3000 років до нашої ери єгиптяни застосували їх у вигляді рівноплечого коромисла з піднятими чашечками. Уперше принцип нерівноплечого коромисла був використаний древніми арабами. Створені ними ваги є різновидом безміна, який широко застосовувався у Древній Русі.

У 1670 р. були виготовлені настільні ваги з верхніми чашечками, у 1818 р. — десятитисячні і трохи пізніше — сотенні ваги. В другій половині XIX в. з’явилися шкальні платформні ваги, автоматичні і пружинні, у 20-х роках XX ст. — циферблатні ваги. Велике значення в справі розробки конструкцій ваг належить роботам Д.І. Менделєєва, А. Н. Доброхотова та ін.

За конструкційними ознаками розрізняють гідростатичні, пружинні й зважувальні ваги.

З точки зору метрологічної характеристики (стійкість, сталість показань, точність і чутливість) розрізняють ваги:

метрологічні - призначені для звірення маси робочих еталонів з державним еталоном. Це ваги вищої точності, спеціальної конструкції, за їх коливаннями спостерігають із сусідньої кімнати за допомогою спеціальних оптичних пристроїв;

зразкові - для звірення і перевірки гир;

аналітичні - для зважування при точних хімічних аналізах;.

технічні - 1-го, 2-го і 3-го класів.

2.2 Ваги ручні

Ручні ваги (рис.1) призначені для зважування сипучих і іноді в’язких речовин і виготовляються з найбільшим припустимим навантаженням у 1; 5; 10; 20; 50 і 100 грам. Являють собою рівноплече металеве коромисло довжиною 100−200 мм, на кінці якого на грузоприймаючих призмах підвішують чашечки з пластмаси (рідше з металу чи порцеляни).

Рис. 1.

У центрі коромисла на опорній призмі укріплена спрямована нагору стрілка, що робить коливання в просвіті обоймиці, на якій є кільце для утримання ваг у руці. Чашечки ваг підвішують без перекосу на шовкових шнурах чи ланцюжках, що у свою чергу рухливо з'єднуються з грузоприймаючими призмами за допомогою металевих сережок, що мають форму вісімки з кільцями.

При роботі з ручними вагами кільце обоймиці затискають великим і вказівним пальцями лівої руки, долоню випрямляють, а середній і безіменний пальці розташовують так, щоб вони відчували коливання стрілки. Сухі речовини відважують безпосередньо в чашку, в’язкі - на кружок попередньо старованого пергаментного паперу. Після зважування чашки і шнури ваг ретельно протирають м’якою тканиною. Для запобігання призм від стирання ваги варто зберігати в згорнутому виді, підвішеними (рис.2) чи покладеними в коробки.

Для зважування отруйних речовин і речовин з різким запахом в аптеках повинні застосовуватися ручні ваги, призначені для зважування кожної з таких речовин.

Рис. 2.

У практичній роботі фармацевту іноді приходиться самостійно перев’язувати ручні ваги, що здійснюється за наступними правилами. Відрізають чотири шматочки шовкового шнура, кожен довжиною в дві довжини коромисла ваг. На одному кінці отриманих відрізків шнура нав’язують, відступивши на 1 см від кінця, тугий вузол (подвійну чи потрійну петлю). Один з відрізків шнура просмикують в один з отворів чашки по напрямку зовні усередину чашки, пропускають його крізь отвір кільця серги на кінці коромисла і, нарешті, через другий отвір тієї ж чашки по напрямку зсередини назовні. На отриманому вільному кінці шнура нав’язують кінцевий вузол. Другий відрізок шнура проводять у третій отвір чашки по напрямку зовні усередину і пропускають його крізь кільце сережки. Відступивши від кінця на 1−1,5 см, закріплюють вільний кінець шнура вузлом, що охоплює три інших кінці, що йдуть до чашки, підклавши під петлю вузла допоміжну петлю з окремого відрізка шовкового шнура.

Вирівнявши кінці, закріплені в отворах чашки таким чином, щоб остання висіла зовсім рівно (тобто горизонтально), туго затягують вузол і вільний кінець шнура щільно обмотують петлі, пропущені крізь кільце сережки, по напрямку нагору, тобто від вузла до кільця сережки. Зробивши 5−8 обертів шнура і рівно уклавши його витки, закріплюють їх новим вузлом і, затягнувши останній, пропускають вільний кінець шнура крізь допоміжну петлю. Висмикнувши з-під обв’язки за кінці допоміжну петлю, проводять під витки шнура її вільний кінець, і потягнувши за нього, вирівнюють і ущільнюють обв’язку.

У такий же спосіб підвішують другу чашку ручних ваг.

2.3 Тарні технічні ваги

Рис. 3.

Ваги тарі (рис.3) служать для зважування сухих, в’язких і рідких речовин. Випускаються з найбільшим припустимим навантаженням 50 г і 1 кг. Тарними вони називаються тому, що зважуванню на них звичайно передує операція тарування — зрівноважування маси тари за допомогою дробу.

Основною частиною ваг є рівноплече металеве коромисло з трьома сталевими призмами: двома кінцевими грузоприймаючими й однією середньою — опорною. Вістря опорної призми направлено догори, грузоприймаючих — вниз. На кінцях коромисла укріплені два гвинти з нагвинченими на них гайками, призначеними для зрівноважування ненавантажених ваг.

Опорна призма в робочому положенні спирається на сталеву подушку, укріплену у верхній частині стовпчика ваг. На обидві вантажопідйомні призми підвішуються стремена з лежачими на них знімними пластмасовими чи металевими чашками для зважування.

Ваги мають арретир, при підніманні якого призми відокремлюються від подушок для запобігання зайвого стирання. Для приведення ваг у робоче положення арретир опускають.

Знизу в дошку ваг, на якій кріпиться стовпчик, укручені на різьбленні два регулювальних гвинти зі стопорними гайками, що дозволяють робити установку ваг строго у вертикальному положенні (за відвісом).

Рідини зважують у склянках, скляних циліндрах, сухі і в’язкі речовини — на папері чи безпосередньо в готовій тарі.

Зважування яких-небудь речовин безпосередньо в чашки ваг неприпустимо.

2.4 Ваги аптекарські з арретиром

Рис. 4.

Ваги аптекарські з арретиром (рис.4) призначені для зважування речовин до 50 г; особливо вони зручні для зважування твердих речовин. Їх устрій у принципі аналогічний устрою інших ваг типу Т-2 (технічні 2-го класу). Ваги складаються з основної рами зі стовпчиком і арретиром, рівноплечого коромисла зі стрілкою і двох підвісів з чашками. В основній рамі розташований висувний футляр з важками. Одна з чашок ваг плоска і призначена для розміщення речовин, що зважуються. Найбільше припустиме навантаження цих ваг 50 г, чутливість 5 мг і точність 1 мг на 0,2 поділки.

2.5 Ваги технічні квадрантні

Ваги технічні квадрантні ВЛТ ДО-500. Ваги технічні квадрантні (ВЛТК) (мал.5) призначені для зважування матеріалів, особливо там, де потрібно швидко відважити речовину з похибкою, що не перевищує ±10 мг. У їх конструкції використаний принцип одночашкових ваг із противагою Д.И. Менделєєва.

Рис. 5.

До 100 г відлік здійснюють безпосередньо по оптичній шкалі. При зважуванні вантажів, що перевищують 100 г, його роблять у такий спосіб: число цілих сотень грамів відраховують по лічильнику, у вікні якого послідовно будуть з’являтися відповідні цифри 1, 2, 3, 4 у залежності від маси вбудованої гирі, знятої з підвіски. До числа цілих сотень додають число грамів, відлічених по оптичній шкалі. Наприклад, по лічильнику відрахована цифра 4, а по оптичній шкалі - 38,3 г, що буде відповідати 438,3 г.

Терези ВЛТК-500 знаходяться постійно в робочому стані (немає арретирного механізму), внаслідок чого всі працюючі частини ваг — тим самим знаходяться під напругою.

Терези складаються з наступних вузлів: знімної чашки (1), квадранта (2) із призмами (8), демпфера (3), стійки (10) з подушками (7), на які спирається призмами квадрант, підвіски (9) із трьома убудованими гирями (11) масою 100, 100, 200 г, механізму зняття гир з підвіски з рукояткою керування, виведеної на праву сторону ваг, оптичного пристрою, що складається з мікрооб'єктива, конденсатора, лампи підвіски, оптичної шкали і трьох дзеркал (4, 5 і 14), причому дзеркало 14 має регулювання по куту нахилу, кожуха, що закривається зверху кришкою, підстави ваг із трьома регульованими ніжками.

Агатові подушки — плоскі подушки, що хитаються та спираються на дві кульки діаметром 2,5 мм. Призми квадранта викладені зі сталевих стрижнів, робочі ребра призм заточені під кутом 40°. Призми закріплені в отворах квадранта за допомогою конусних розрізних втулок, а для регулювання плеча і лінії призм введені ексцентричні втулки. Для запобігання від перекидання підвіски, нижній її кінець шарнірно з'єднаний зі стійкою за допомогою спеціального пристрою — струнки.

Для гальмування коливання квадранта на стійці внизу змонтований постійний магніт (6), у зазорі якого рухається алюмінієва пластина нижнього кінця квадранта. При відхиленні квадранта (2) вбудована в нього оптична шкала проектується на похилому екрані (12), що знаходиться на передній стінці кожуха ваг. Маса вантажу, що знаходиться на чашці, визначається шляхом безпосереднього відліку (у грамах) по зображенню шкали, вбудованої в маятникову противагу (квадрант) на екрані ваг, і лічильнику (13).

Терези встановлюють на спеціальній стільниці, укріпленої на кронштейнах, вмонтованих у капітальну стіну. Перед зборкою ваг необхідно установити їх за рівнем. Терези ВЛТК-500 застосовуються в аптеках для зважування сипучих речовин. Продуктивність праці при цьому збільшується в 2 рази.

2.6 Терези настільні чашкові

Терези настільні звичайні (чашкові). Називаються також вагами Беранже. Менш чуттєві в порівнянні з вагами тарними, тому в аптечній практиці можуть застосовуватися тільки для таких відважувань, де не потрібно великої точності. Для рецептурної роботи не придатні. Виготовляються вантажопідйомністю від 500 г до 20 кг.

Терези складаються з наступних частин:

1. рівноплечого коромисла, що представляє собою важіль 1-го роду, у якому закріплені п’ять призм (одна довга опорна, дві довгі грузоприймальні і дві короткі сполучні);

2. двох допоміжних рівноплечих важелі 2-го роду, що містять кожний по три призми;

3. станіни чавунної

4. чашок чи платформ.

Рис. 6.

Коромисло з'єднується з допоміжними важелями за допомогою серьг, що спираються на відповідні призми. Чашки чи платформи, з однієї сторони, спираються на довгі грузоприймальні призми, з іншого боку — на серги, підвішені на призми допоміжних важелів; (Рис.6).

2.7 Ваги настільні циферблатні

Рис. 7.

Терези настільні, циферблатні. Виготовляються одночашкові і двочашкові, вантажопідйомністю до 10 кг із точністю до 5 г. В аптеках ці ваги внаслідок їхньої недостатньої точності використовують тільки для грубих відважувань (рис.7). Для рецептурної роботи вони не придатні. Широко застосовують їх у торгівлі. Коромисло цих ваг являє собою здвоєний равноплечий важіль 1-го роду. Вага тіла, що діє на одне плече коромисла, визначається по куті відхилення коромисла від первісного положення рівноваги. Терези мають противагу, з'єднану зі стрілкою-покажчиком, і постачені масляним заспокоювачем, унаслідок цього вони швидко приводяться в рівновагу.

2.8 Ваги електронні

Рис. 8.

Весь модельний ряд серії електронних ваг (рис. 8, 9,10) оснащений убудованим калібруванням за допомогою моторизированного приводу з калібрувальним вантажем. Так само існують моделі з зовнішнім калібруванням.

Принцип виміру маси в даних серіях ваг заснований на методі електромагнітної компенсації: зрівноважування відбувається за допомогою складної системи важелів, пружин і електромагнітної котушки, через яку проходить струм. Величина струму, що подається для зрівноважування системи прямо пропорційна масі зразка, що зважується.

Рис. 9.

Електронні ваги точні, надійні і довговічні, а так само не утрачають своїх метрологічних характеристик завдяки тому, що при вимірі маси зразка методом електромагнітної компенсації, ваги знаходяться в стані рівноваги, усі механічні деталі нерухомі, а відповідно, не зношуються. Вимоги ж до зовнішніх умов експлуатації електронних аналітичних ваг менш строгі, чим при роботі з механічними вагами.

Крім усього перерахованого вище електронні ваги також оснащені великою кількістю додаткових функцій і прикладних програм, що допомагають значно спростити роботу.

Вбудовані програми:

?підрахунок зразків, що зважуються, у штуках, зважування у відсотках;

?розрахунок (з використанням постійних чи множника дільника для визначення, наприклад, щільності паперу «г / см2»), усереднення;

?динамічний режим зважування;

?захист проти перенавантаження;

?рецептурне зважування (пам'ять тари);

?підсумовування, визначення щільності / питомої ваги;

?можливість зважування габаритних наважок, з нижньої сторони ваги, за допомогою гачка;

?контроль за відхиленням при калібруванні;

?постійна передача даних на комп’ютер;

? роздрук дати, часу вимірювання та статистики вимірювань

Рис. 10.

Також є можливість вибору одиниць зважування, таких як унції, карати, грами, мг, ньютони, фунти і багато інших.

Найбільша границя зважування, варіюється в проміжку 60 — 300 г. Дискретність (точність) — від 1 мг до 10 мкг.

2.9 Метрологічні властивості ваг

Ваги, незалежно від їх конструкції, повинні мати такі метрологічні властивості:

Стійкість — здатність ваг, виведених зі стану рівноваги, швидко повертатися до первісного положення.

Стійкість ваг досягається за умови, якщо їх коромисло знаходиться в стані стійкої рівноваги. На стійкість ваг впливає також віддаленість центра від точки опори: чим нижче розміщений центр ваг, тим більша стійкість і тим складніше їх вивести зі стану рівноваги, а відповідно, нижча їх чутливість.

Перевірка стійкості проводиться так: ваги, що перебувають в рівновазі, необхідно вивести з положення рівноваги, злегка торкнувшись чашки. Підрахувати кількість коливань стрілки ваг до повернення її в положення рівноваги. Якщо стрілка зробила не більше 4−6 коливань, можна вважати, що ваги стійкі.

Сталість показань — здатність ваг показувати ті самі результати при багаторазових визначеннях маси тіла, проведених на цих вагах у тих самих умовах.

Перевірка сталості показань проводиться в такий спосіб: ваги повинні знаходитися в положенні рівноваги. На технічних аптечних вагах врівноважують, наприклад, флакон з масою гир. Якщо всі три рази маса зважуваного тіла одна й та ж, то ваги мають сталість показань. Якщо результати не збігаються, то це значить, що вістря призм не цілком рівнобіжні, зміщені. Крім того, на сталість показань значно впливає величина тертя в рухливих контактах ваг. Затупленість призм і їх забруднення приводять до порушення сталості показань ваг. Тому ваги в неробочому стані повинні зберігатися так, щоб уникнути затупленості призм.

Причиною мінливості показань ваг є недосконалість будови (наприклад, непомітний зсув окремих частин при користуванні ними), а також умови, в яких виконується зважування (наприклад, однобічне нагрівання коромисла (електрична лампа, сонячні промені та ін), внаслідок чого може відбутися подовшання одного плеча).

Чутливість — здатність ваг показувати мінімальну зміну навантаження в момент рівноваги.

При цьому, чим менша різниця у вазі гир, яку можна визначити цими вагами, тим вища їх чутливість і тим точніші результати зважування.

Чутливість ваг прямо пропорційна довжині плеча коромисла і обернено пропорційна масі коромисла, навантаженню ваг (маса чашок, вантажу, перевантаження), величині прогину коромисла, відстані від точки опори до центра ваги коромисла.

Чутливість ваг визначається формулою:

S — чутливість;

L — довжина плеча коромисла;

P — маса чашки з вантажем;

p — маса перевантаження, що виводить ваги зі стану рівноваги;

h — відстань від точки опори до лінії, що з'єднує вістря вантажопідйомних і опорних призм (величина прогину коромисла);

m — маса коромисла;

R — відстань від точки опори до центра ваги коромисла;

Z — довжина стрілки;

X — ціна поділки шкали.

3 формули випливає, що величини L, R, m, Z та X залежать від конструкції ваг.

Найбільше на величину чутливості ваг впливає величина прогину коромисла (h). Ваги з прямолінійним коромислом характеризуються тим, що вістря опорної і вантажоприймальних призм знаходяться на одній прямій лінії (прямолінійність ваг). При цьому величина h = 0, а рівняння набуває вигляду:

Тобто чутливість ваг стає незалежною від величини їх навантаження. Це можливо лише при зважуванні мінімальних кількостей. На практиці навіть незначне визначення маси викликає прогин коромисла і впливає на чутливість ваг. Зі збільшенням навантаження ваг, як випливає з формули, їх чутливість зменшується. Прогин коромисла при цьому може бути неприпустимо великим, а коромисло незворотньо деформується, тобто ваги вийдуть з робочого стану. Щоб уникнути цього, необхідно під час зважування не перевищувати величини граничного припустимого навантаження, позначеного на коромислі ваг.

Чутливість ваг залежить від ряду факторів:

Від розташування центра ваги коромисла стосовно точки його опори. Терези будуть мати найбільшу чутливість при достатній стійкості в тому випадку, коли центр ваги коромисла лежить якнайближче до точки опори, але у всякому разі нижче цієї крапки.

Від маси коромисла. Чим менша маса коромисла, тим більшу чутливість при всіх інших умовах будуть мати ваги. Для полегшення коромисла в ньому робляться вирізи круглої чи іншої форми.

Від довжини пліч коромисла. Теоретично, чим більша довжина пліч коромисла, тим більша його чутливість. Однак практично недоцільно виготовляти коромисла з довгими плечима, тому що подовження коромисла веде до збільшення його маси, що викликає зменшення чутливості. Крім того, зі збільшенням довжини коромисла значно зростає прогин його від дії вантажу, внаслідок чого знижується центр ваги коромисла і зменшується чутливість ваг. Тому практично коромисла роблять з якомога коротшими плечима.

На чутливість ваг впливає й величина тертя між призмами і подушками: чим тертя більше, тим менша чутливість, чим гостріші призми, тим чутливість більша. Тому призми роблять гострими, з загартованої сталі. Спрацювання (затуплення) призм приводить до збільшення тертя, а отже, до зменшення чутливості ваг.

Слід зазначити, що більшість ваг, які служать для зважування з більшою точністю (у т. ч. тарні і ручні), мають довгі стрілки. Це пояснюється тим, що збільшення довжини стрілки ваг дозволяє помічати і враховувати незначні кутові відхилення коромисла, тому що чим більший радіус (довжина стрілки), тим більша довжина дуги, що відповідає відхиленню коромисла на той самий кут.

Перевірка чутливості ваг проводиться шляхом визначення мінімального навантаження (мг), що викликає стандартне відхилення стрілки від положення рівноваги. За стандартне відхилення приймають відхилення стрілки, рівне 5 мм (або трьом поділкам шкали) для тарних ваг і вихід стрілки з обоймиці до половини своєї довжини з утворенням кута, рівного приблизно 50, для ручних ваг.

Чутливість, виражену абсолютним значенням вантажу, що викликає стандартне відхилення стрілки, називають абсолютною чутливістю (Sабс) чи абсолютною помилкою зважування.

Чутливість ручних і тарних ваг визначають у трьох положеннях: на 1/10 граничного навантаження, гранично навантажених і ненавантажених. Якщо вантаж, що відповідає величині припустимої похибки (установленої Дст) для даного типу ваг (табл.1), поміщений на одну з чашок таких ваг, викликає стандартне відхилення стрілки, то ваги вважаються чутливими.

Таблиця 1

Метрологічна характеристика ручних і тарних ваг

Так, ваги технічні ВКТ-1000 мають такі величини похибок:

?ненавантажених — 20 мг;

?з 1/10 максимального навантаження — 60 мг;

?максимально навантажені - 100 мг.

При визначенні величини чутливості цих ваг при 1/10 навантаження роблять так: ваги приводять у стан рівноваги, на кожну чашку поміщають гирі масою по 100,0 г, врівноважують ваги, потім поступово навантажують праву чашу ваг гирками (від меншої до більшої). Вантаж, що викликає стандартне відхилення стрілки, показує абсолютну чутливість. Якщо величина додаткового навантаження більше припустимої похибки (60 мг), наприклад, 80 мг, ваги вважають нечутливими. їх вилучають з користування і направляють на перевірку до терміна їх таврування. Аналогічно проводять визначення чутливості при ненавантажених і при граничному навантаженні ваг.

Чутливість ваг можна визначити й таким чином. При трьох станах ваг, приведених у положення рівноваги, на одну з чашок кладуть гирю масою, що відповідає величині припустимої похибки за Дст. Якщо у всіх трьох випадках стрілка ваг відхилилася на відстань 5 мм (чи 3 поділки по шкалі), то ваги мають достатню чутливість. Якщо стрілка відхилилася на відстань менше ніж 5 мм, то такі ваги недостатньо чутливі і ними користуватися не можна.

Що стосується визначення чутливості ручних ваг, то воно здійснюється аналогічним шляхом за стандартним відхиленням стрілки. У цих випадках чутливість ваг виражається числом міліграмів, що викликають необхідне відхилення стрілки.

На практиці велике значення має так звана відносна чутливість, яка може вказати відносну помилку зважування (точність дозування).

Відносна чутливість ваг (Sвідн) може бути виражена відношенням мінімального вантажу (Р), який викликає помітне відхилення стрілки від нульового положення шкали, до навантаження (n), що лежить на одній чашці ваг, тому що чутливість ваг може незначно варіювати залежно від величини навантаження:

Якщо, наприклад, ваги навантажити гирями по 100,0 г на кожну чашечку і помістити додатковий вантаж, рівний 0,05 г, що дає стандартне відхилення стрілки, то відносна чутливість ваг дорівнює:

S = 0,05/100 = 0.0005

Значить, на цих вагах можна зважувати вантаж, рівний 100,0 г, з точністю 0,0005 його справжньої ваги, тобто відносна помилка не перевищує 0,05% (0,0005×100). Такі ваги можна вважати достатньо чутливими.

Визначення помилки зважування. На тих самих вагах вантаж можна зважити з різною точністю. Найбільша точність може бути отримана тоді, коли наважка близька за значенням до найбільшого припустимого навантаження ваг. Помилка зважування зростає, якщо переходять межу граничного чи мінімального навантаження, позначеного на коромислі даних ваг.

Щоб зробити висновок, наскільки правильно обрані ваги для визначення маси речовини, треба встановити точність зважування або відносну помилку (у%).

Наприклад, необхідно зважити масу 0,06 г. Якими вагами при цьому варто скористатися? Для ваг ВР-100 величина 0,06 г близька до ненавантажених ваг, тому Sа6с по табл.1 дорівнює 0,005 г, а Sвідн — 8%.

Sвідн = 0,005*100/0,06 = 8%

Для ваг ВР-1 величина маси 0,06 г близька до ненавантажених ваг, тому Sа6с (табл.1) — 0,002 г, а Sвідн — 3,6%.

Sвідн = 0,002*100/0,06 = 3,6%

Таким чином, для зважування маси 0,06 г потрібно використовувати ручні ваги ВР-1. Розрахунок відносної помилки зважування можна здійснити шляхом складання відповідної пропорції.

Наприклад, розрахуємо відносну помилку при зважуванні 0,1 г натрію хлориду на ВР-1. По таблиці 1 знаходимо помилку, припустиму при навантаженні 0,1 г. Оскільки наважка найближча за значенням до 1/10 граничного навантаження, а не до граничного навантаження чи до ненавантажених ваг, то припустима похибка Sвідн дорівнює 0,003 (З мг). Склавши пропорцію, знаходимо помилку зважування (х), що складає ±3%:

X = 0,003*100/0,1 = 3%

При зважуванні на цих же вагах більшої кількості натрію хлориду 0,9 г (наважка найбільш близька за значенням до граничного навантаження ВР-1), припустима похибка дорівнює 0,005 (5 мг). Відносна помилка в цьому випадку складає ±0,55%:

X = 0,005*100/0,9 = 0,55%

Точність, або правильність — здатність ваг показувати правильне співвідношення між масою речовини, що зважується, і відповідними гирями.

Точність, або правильність, ваг залежить від таких факторів:

?від рівноплеччя коромисла ваг;

?від паралельності вістря опорної і вантажоприймальних призм;

?від положення центра ваги коромисла, що повинен розташовуватися точно на вертикалі, яка проходить через точку опори, що знаходиться нижче неї;

?від рівності маси чашок.

Якщо ваги відповідають зазначеним вимогам, то їх коромисло повинне знаходитися в горизонтальному положенні, а покажчик рівноваги (стрілка) — у строго вертикальному як при порожніх, так і при навантажених однаковим вантажем чашечках. Через неможливість забезпечити у ваг абсолютно точну рівність пліч і в зв’язку з тертям, що створюється в опорних деталях коромисла при його коливаннях, ваги завжди мають обмежену точність. У зв’язку з цим для усіх ваг Державними загальносоюзними стандартами (ДСТ) установлені максимально допустимі погрішності і ваги вважаються правильними (вірними), якщо їх погрішності не перевищують установлених значень.

Перевірка точності ваг проводиться при 1/10 максимального навантаження, при повному навантаженні і ненавантажених вагах.

Наприклад, необхідно визначити точність технічних ваг з максимальним навантаженням 1 кг. Для цього на ліву чашку поміщають гирю, рівну 1/10 максимального навантаження, 100,0 г, а на праву — тарний стакан з дробом і домагаються рівноваги. Потім при неробочому положенні аретира гирю і вантаж міняють місцями і переводять аретир у робоче положення. Стрілка ваг при зміні місцями гирі і вантажу повинна прийти в положення рівноваги. Якщо рівновага відновлюється, то ваги вірні (рівноплечі). При відсутності рівноваги на чашку ваг, що піднялася, додають вантаж-допуск (міліграмовий важок), рівний величині похибки (див. таблицю 1). Це повинно привести ваги в стан рівноваги або відхилити стрілку в протилежний бік не більш ніж на 5 мм. Вага доданих гир у цьому випадку буде величиною нерівноплечості ваг. Якщо цього не відбудеться, ваги не мають достатньої точності, вони нерівноплечі. Нерівноплечі ваги застосовувати не можна, бо вони не будуть давати точні показники маси зважуваної речовини.

2.10 Гирі і важки

Важки являють собою набір гир.

Гирі - це міри чітко встановленої маси (ваги), які служать для вимірювання маси тіла за вагою.

Рис. 11.

Зважуючи тіло, ми порівнюємо його масу з величиною, прийнятою за одиницю у міжнародній метрологічній системі мір. За одиницю маси приймається кілограм. У повсякденній аптечній практиці основною одиницею виміру маси лікарського засобу є грам — тисячна частка кілограма. Назви нижчих одиниць долей грама утворюються за допомогою латинських приставок «деци» (0,1), «санти» (0,01), «мілі» (0,001). У рецепті слово «грам» чи його позначення «г» опускається. Усяке число в рецепті, позначене десятковими знаками, цілими чи дробовими, приймається за вираження кількості речовини в грамах, якщо немає інших позначень.

Залежно від призначення розрізняють такі гирі:

?зразкові, виготовлені з золота, платини та мідних сплавів;

?аналітичні, виготовлені з мідних сплавів і сталі з ретельно відполірованою поверхнею, покритою золотом, платиною, нікелем чи хромом;

?технічні гирі 1-го, 2-го і 3-го класів.

В аптечній практиці застосовуються технічні гирі 2-го класу у виді спеціальних наборів (важків): великого (грамового), що містить гирі від 1,0 г до 500,0 г, і дрібного (міліграмового), що містить гирі від 0,01 г до 0,500 г. Грамовий важок виготовляють з латуні або вуглецевої сталі з нікелевим чи хромовим покриттям для запобігання окислюванню. Поверхня гир повинна бути гладенькою, без тріщин, подряпин і т.п. Гирі мають форму прямих циліндрів з голівками. Міліграмові гирі виготовляють з мельхіору або алюмінію у вигляді різної форми пластинок: трикутників, квадратів, шестикутників.

Для захисту від зовнішніх впливів і ушкоджень гирі зберігають у спеціальних коробках із гніздами (рис.11).

Гирі повинні утримуватися в чистоті, для чого їх періодично очищають від пилу і жиру, промиваючи в мильній теплій воді або в органічних розчинниках (спирті, бензині), після чого ретельно витирають насухо м’якою тканиною. Брати їх необхідно тільки пінцетом, чистити гирі різними поліруючими засобами категорично забороняється.

Гирі і ваги піддають перевірці і тавруванню один раз у рік. Справність вагового господарства аптечних установ контролюється представниками місцевих відділень Державного комітету стандартів, мір і вимірювальних приладів. При цьому на коромисло ручних і тарних ваг наноситься тавро з указанням року перевірки (вибивають дві останні цифри, наприклад, цифра 08 означає, що перевірка ваг була проведена в 2008 р)

Глава 3. Дозування за об'ємом

3.1 Вимірювальні прилади

Рис. 12.

При готуванні рідких лікарських форм дозування роблять за допомогою спеціального мірного посуду, градуйованого визначеною кількістю мілілітрів. Міжнародною системою одиниць (СІ) за одиницю місткості прийнято кубічний метр (1 м3). В аптечній практиці такою одиницею служить мілілітр (1 мл), дорівнює мільйонній частці кубічного метра (1 мл=1*10−6 м3). Мірний посуд повинен мати знак Державного галузевого стандарту.

Для дозування води (маса 1 мл води при кімнатній температурі практично дорівнює 1,0 г) та інших рідин, що мають однакову з нею щільність, застосовують циліндри, мензурки, мірні колби, аптечні бюретки і піпетки (рис.12). Густі, в’язкі, малорухомі рідини (жирні олії, сиропи, гліцерин), як правило, дозують за масою.

Об'єм, якість скла, а також умови градуювання мірного посуду встановлені Комітетом стандартів, мір і вимірювальних приладів. Як правило, вимірювальні прилади градуюються при 20 °C. Тому, якщо дозування виконується при іншій температурі, це приводить до деяких відхилень. Так, наприклад, для води і слабких водних розчинів це відхилення досягає 0,12−0,13% на кожні 5 °C, для ефіру — 0,5%. Отже, місткість вимірювальних приладів з підвищенням температури збільшується, тому правильні показання ці прилади дають тільки при температурі їх градуювання.

Мірний посуд калібрують на виливання (мірні циліндри, бюретки чи піпетки) чи на вливання (мірні колби). У першому випадку при виливанні з посуду повинен витікати номінальний обсяг рідини. В іншому випадку посуд повинен містити номінальний обсяг рідини, тобто стільки мілілітрів, скільки зазначено на мірному посуді.

Мірні колби (з міткою на шийці) бувають різної місткості. Найчастіше вони застосовуються при готуванні концентрованих розчинів для бюреточних установок та ін'єкційних розчинів. Мірні циліндри (циліндричні посудини), мензурки (конічні посудини) — для дозування порівняно великих кількостей рідин, коли не потрібна особлива точність.

3.2 Аптечна бюретка

Бюретки служать для точних відмірювань води, розчинів і у виді бюреточної системи (комплект спеціальних бюреток та піпеток) застосовуються в аптеках при готуванні лікарських препаратів з концентрованих розчинів.

Бюретка являє собою скляну градуйовану трубку, з'єднану за допомогою живильної трубки з живильною посудиною. Аптечна бюретка працює як дозатор рідини і призначена для точних відмірювань води і різних водних та водно-спиртових розчинів лікарських речовин.

Аптечні бюретки виготовляють ємністю 10, 25, 60, 100 і 200 мл. Градуюють їх з поділками в 0,1 мл. Довжина бюреток всіх обсягів — 450 мм при відповідно різному їх діаметрі (12−32 мм).

Принцип стандартної довжини бюреток дозволяє не тільки симетрично їх розмістити на вертушці, але і дає можливість при роботі сидячи постійно мати середину шкали бюретки на рівні очей працюючого. Бюретки (у кількості 10 і 16) установлюються на круглій металевій вертушці. Середня частина вертушки зі встановленими на ній бюретками закрита матовими стеклами, що утворюють своєрідний футляр. Всередині футляра укріплена електрична лампа, яка висвітлює бюретки.

Усі частини бюретки повинні щільно підходити одна до одної. Особливу увага варто звертати на крани, деталі яких повинні бути щільно пригнані. З цією метою використовують спеціальні мастила. Влітку: парафін (чи церезин) з вазеліном нарівно або вазеліну 1 ч., ланоліну безводного 3 ч. Узимку: парафіну 1 ч., вазеліну 2 ч. або вазеліну 3 ч., ланоліну безводного 5 ч. Мастила сплавляють на водяній бані і проціджують.

3.3 Бюреточна установка

Бюреточні установки являють собою комплект, основними деталями якого є власне бюретка, живильна судина і живильна трубка.

Рис. 13.

У 1957 р. ЦАНДІ (ВНДІФ) була запропонована модель бюреточної установки з двоходовим краном (рис.13), що виключає необхідність мати кран (чи затискач) на живильній трубці. До нижнього відростка бюретки прикріплений скляний наконечник, який не включається у вимірювальну частину. У бюретці з двоходовим краном живильні посудини зроблені зі скла. Для заповнення рідини з живильної посудини кран повертають пофарбованим кінцем пробки догори. При повороті крана пофарбованою пробкою вниз — рідину зливають до повного спорожнювання бюретки. Потім цей кран залишають відкритим на 2−3 секунди. Така конструкція бюретки виключає можливість неправильного її збирання при монтуванні, запобігаючи випадкам перевищення дозувань. Крім того, наявність скляного крана значно полегшує роботу фармацевта.

У 1964 р. ВНДІФ була розроблена нова модель бюреточної установки з ручним приводом.

В аптечній практиці частіше використовують два типи бюреточних установок: УБ-10 і УБ-16, які мають уніфіковану конструкцію настільного типу і складаються з триноги зі стійкою, на якій рухливо (на підшипниках) змонтована вертушка (рис.14). На вертушці розташовані поліетиленові живильні посудини з кришками, скляні живильні трубки, бюретки, поліетиленові діафрагмові крани, ліхтар (для підсвітлювання бюреток), фіксатор робочих положень вертушки та ручний тросиковий привід керування діафрагмовими кранами. Кожен кран має наповнювальний та зливальний діафрагмові клапани (клавіші «Наповнення» і «Злив»). На живильних посудинах і вертушці є гнізда для розміщення етикеток з найменуванням розчинів.

Рис. 14.

Бюреточні установки моделі ЦАНДІ-64 зараз знаходяться на оснащенні багатьох тисяч аптек. Робота з подальшої модернізації бюреточних установок триває.

3.4 Аптечна піпетка

Рис. 15.

Аптечні піпетки є частиною бюреточної системи. Це вимірювальні прилади, градуйовані в мілілітрах для відмірювання невеликих (до 15 мл) обсягів рідин легкорухомих і не дуже в’язких.

Вони бувають ємністю на 3, 6, 10 і 15 мл з ціною на поділках шкали 0,1, 0,2 і 0,5 мл відповідно.

Піпетка аптечна (рис.15) складається зі скляної градуйованої трубки — піпетки (4) з верхнім (2) і бічним патрубками гумового балона (1), кулькового клапана (3) і гумового кільця (5). Клапан змонтований на бічному патрубку піпетки і являє собою гумову трубку з поміщеною всередині скляною кулькою. Живильні посудини до піпеток мають ємність 100 і 250 мл.

На судині повинна бути етикетка з назвою лікарського засобу. Кінець піпетки не повинен торкатися дна посудини.

Рідину в піпетку набирають гумовим балоном. Для цього піпетку злегка піднімають над рідиною і стискають гумовий балон, щоб видавити з нього певний обсяг повітря. Потім піпетку занурюють у рідину і, поступово відпускаючи балон, набирають її. Для встановлення рівноваги надавлюють на бусинку бічного тубуса. Рідину виливають з піпетки суцільним струменем, не віднімаючи кінчика її від стінки судини протягом 3 секунд. Не можна допускати потрапляння рідини в гумовий балончик, щоб уникнути його забруднення, а при повторних випадках — і забруднення рідини.

Глава 4. Дозування краплями

4.1 Стандартний розмір краплі

До складу багатьох лікарських препаратів дуже часто входять рідини в маленьких кількостях, у тому числі і сильнодіючі. Ці рідини в кількості до 1,0 г відмірюють краплями, що звільняє фармацевта від трудомісткого процесу зважування. Цей метод дозування прийнятий в аптеці і біля ліжка хворого. Відмірюючи рідини краплями, не слід забувати, що маса крапель різних рідин неоднакова і залежить від ряду умов. Основними факторами, які визначають масу крапель, що відриваються під дією власної ваги, є величина площі краплі (краплеутворюючої поверхні) і поверхневий натяг рідини (рис.16). Ця залежність може бути виражена формулою:

де P — маса краплини, г

R — радіус зовнішньої окружності випускаючої трубки, см;

? — поверхневий натяг рідин, дин / см;

g — прискорення сили тяжіння.

Рис. 16.

Про вплив поверхневого натягу рідини на масу краплі можна судити, порівнюючи коефіцієнт поверхневого натягу води 0,0725 Н / м (72,5 дин / см) і етилового спирту 0,0223 Н / м (22,3 дин / см).

Крім того, маса краплі залежить від форми отвору краплеміра, швидкості припливу рідини до отвору (від тиску, під яким витікає рідина), ступеня спокою краплеміра (відсутність струсу), чистоти поверхні відриву, ступеня наповнення рідиною.

Для уніфікації маси краплі фармакопея рекомендує користуватися стандартним краплеміром (рис.17). Останній являє собою скляну трубку з зовнішнім діаметром у нижній частині 3 мм і внутрішнім 0,6 мм.

При користуванні стандартним краплеміром необхідно дотримувати таких вимог: краплемір тримають у строго вертикальному положенні, краще закріпленим у штативі, це захищає його від можливих струсів; відкраплювання з краплеміра повинно відбуватися під впливом сили ваги без додаткового метра отвору випускної трубки натискання; відкраплювання потрібно робити не дуже швидко і стежити за чистотою поверхні відриву краплі. Очищають краплемір від забруднення і жиру за допомогою хромової суміші, а потім промивають водою і висушують.

Рис. 17.

При відкраплюванні різних рідин стандартним краплеміром при температурі 20 °C виходять стандартні краплі. Температура в межах 15−20 °С практично не впливає на величину краплі. Так, при відкраплюванні 1,0 м очищеної води виходить 20 крапля (маса краплі 0,05 г), етилового спирту 40% - 47, етилового спирту 95% - 65, етилового ефіру — 87 крапель.

Стандартний краплемір можна замінити піпеткою, відкаліброваною щодо відповідної рідини. При відмірюванні рідин емпіричним краплеміром користуються даними таблиці 2.

Таблиця 2

Кількість крапель в 1,0 г і в 1 мл, маса 1 краплі рідких лікарських препаратів при 20 °C по стандартному краплеміру з відхиленням ±5%

4.2 Калібрування нестандартного краплеміра

Нестандартний краплемір (піпетку) можна прокалібрувати двома способами.

1. Шляхом п’ятикратного відважування 20 крапель відповідної рідини. Для цього ручні ваги (ВР-100) підвішують на штативі й у старований бюкс відкрапують 20 крапель рідини.

Наприклад: Середнє арифметичне п’ятикратного відважування 20 крапель настойки собачої кропиви з каліброваної піпетки дорівнює 0,33 г. Визначають кількість крапель настойки собачої кропиви в 1,0 г.

0,33 — 20 крапель

1,0 — x крапель

х = 20/0,33 = 67 крапель

Кількість стандартних крапель у 1,0 м настойки собачої кропиви визначають по таблиці 6. У 1,0 м настойки собачої кропиви міститься 56 стандартних крапель. Потім визначають співвідношення між масою стандартних і нестандартних крапель настойки собачої кропиви, тобто знаходять коефіцієнт виправлення (КП).

56 станд. крапель — 67 нестанд. крапель

1 станд. крапля — х нестанд. крапель

х = 67/0,56 = 1,2 краплі

Для визначення кількості нестандартних крапель у 1 мл настойки собачої кропиви користаються отриманим співвідношенням (1 станд. крапля = 1,2 нестанд. краплі або КП=1,2).

1 мл настойки собачої кропиви по стандартному краплеміру містить 51 краплю, а по каліброваній піпетці:

1 станд. крапля — 1,2 нестанд. краплі

51 станд. крапля — х нестанд. краплі

х = 1,2 * 51 = 61 крапля

Підписують етикетку: Настойка собачої кропиви

1 станд. крапля = 1,2 нестанд. краплі

1 мл = 61 крапля

0,1 мл = 6 крапель

Отже, якщо в рецепті прописано 10 крапель цієї настойки, то відкаліброваною піпеткою відміряють 10 * 1,2 = 12 крапель

Якщо в рецепті прописано 0,5 мл настойки собачої кропиви, то відкаліброваною піпеткою відміряють 30 крапель:

0,1 мл — 6 крапель

0,5 мл — х крапель

х = 30 крапель

2. Шляхом п’ятикратного відмірювання 3 мл рідини краплями.

Наприклад: У мірний циліндр відкрапують з піпетки 3 мл рідини (настойки собачої кропиви) і визначають кількість крапель в 1 мл. Отриманий результат порівнюють з даними, приведеними в таблиці крапель.

Припустимо, в 1 мл настойки собачої кропиви по нестандартному краплеміру міститься 62 нестандартні краплі, а в 1 мл цієї ж настойки по стандартному краплеміру — 51 стандартна крапля, звідси

51 станд. крапля — 62 нестанд. крапля

1 станд. крапля — х нестанд. крапель

х = 62/51 = 1,21 краплі

Рис. 18.

Знайденим співвідношенням між стандартною і нестандартною краплями (1 станд. крапля дорівнює 1,2 нестанд. краплі) користуються, як зазначено вище. Прокалібровану піпетку використовують для відкраплювання тільки визначеної рідини.

Дозування краплями при прийомі лікарських препаратів досягається двома шляхами: відпусканням рідких лікарських препаратів у флаконах-крапельницях (рис.18), які мають канавку для стікання рідини, або додаванням до склянки з лікарським препаратом скляних піпеток.

Для дозування рідких лікарських препаратів у домашніх умовах допускається застосування умовних мір (табл.3).

Таблиця 3

Місткість ложок по фармакопеях деяких держав

Доцільно застосовувати стаканчики для прийому лікарських препаратів, що мають градуювання на чайну, десертну і столову ложки.

4.3 Дозатор піпеточний

Принцип роботи.

Автоматичні піпеточні дозатори є дозаторами поршневого типу. Принцип їхньої роботи заснований на повітряному витисненні рідини. Дозування відбувається за рахунок переміщення поршня у вимірювальному циліндрі. При цьому поршень зменшує чи збільшує обсяг повітря під ним. Якщо наконечник дозатора поміщений у рідину, то при збільшенні обсягу між рідиною і поршнем рідина буде прагнути заповнити обсяг, що звільнився під поршнем. Таким чином, у наконечник дозатора ввійде обсяг рідини, еквівалентний обсягу, що звільнився під поршнем при його переміщенні. Коли необхідно скинути забрану рідину з дозатора, поршень рухається в напрямку наконечника і зменшує обсяг повітря між рідиною і поршнем, таким чином, рідина витісняється повітрям з наконечника цілком. Поршень приводиться в рух шляхом натискання лаборантом на шток. При цьому наявність обмежників ходу поршня звільняють лаборанта від необхідності контролювати рух рідини, як це має місце при використанні звичайних шприцевих дозаторів та піпеток.

Автоматичні дозатори виготовляються із сучасних високоякісних пластиків, стійких до хімічно активних речовин, що дозволяє користувачу працювати ними з різноманітними рідинами, як з розчинами, так і з концентрованими рідинами.

Переваги мікродозаторів:

?прекрасна функціональна конструкція гарантує максимально комфортну роботу.

?легка і зручна конструкція ручки із широким захопленням знижує необхідні зусилля при рутинному піпетуванні.

?великий дисплей цифрової індикації легко читається навіть під час роботи.

?завдяки низькій питомій теплопровідності подвійного корпуса піпетки коливання температури не впливають на параметри дозування.

?колірний код корпуса піпетки й наконечників дозволяє легко визначити діапазон дозування піпетки.

?легко розбираються для повсякденного технічного обслуговування.

?дозволяють проводити калібрування в лабораторії за міжнародними правилами GLP («Good Laboratory Practice») за допомогою ваг користувача й інструкції з експлуатації.