Методи визначення чутливості до антибіотиків

РЕФЕРАТ

на тему:

" Методи визначення чутливості до антибіотиків" .

ПЛАН

1. Антибіотики, особливості їх застосування в медицині.

2. Методи та особливості визначення чутливості до антибіотиків.

Список використаної літератури

1. Антибіотики, особливості їх застосування в медицині.

Використання антибіотиків в медицині пов’язують з іменем Пауля Ерліха та створенням у його лабораторії нового препарату з ряду арсенобензолів — сальварсану для лікування спірохетозів.

Запатентований у 1907 році П. Ерліхом та А. Бергеймом сальварсан продемонстрував небувалу на той час ефективність у лікуванні сифілісу, а також виявив активність при зворотному тифі та фрамбезії. Так вперше в клініці з’явився високоселективний хіміотерапевтичний антимікробний препарат. А менше ніж через півсторіччя людство заговорило вже про антимікробні речовини природного походження.

Перші відкриття антибіотичних структур рішуче змінили засоби боротьби з інфекційними захворюваннями та стали однією з основних причин демографічного вибуху на планеті у другій половині минулого сторіччя. «Коли з’явилися перші антибіотики, здавалось, що відбудеться диво — людство буде врятовано від інфекцій, — зазначав у своєму виступі на останній (п'ятій) міжнародній конференції „Антимікробна терапія“ (2002 р.) президент Міжнародного товариства хіміотерапії професор Ж.-К. Пешере, — але дуже швидко стало зрозумілим, що людина не зможе боротися з мікробами, а має намагатися пристосовуватися до співіснування з ними» .

Дійсно, вже через десять років після впровадження антибіотиків у клінічну практику почали з’являтися поодинокі повідомлення про розвиток зниження чутливості до них мікроорганізмів. Досягнута у 50−60-х рр. ХХ сторіччя можливість вивчення білкового синтезу у безклітинних структурах стала основою розкриття феномену резистентності до антибіотиків на рівні їх ферментативної інактивації та мішеней їх дії. З часом стали відомі й інші причини виникнення цього феномена. Проте нерідко основа розповсюдження стійкості серед мікроорганізмів міститься в діях самих лікарів.

Відомо, що майже у половині випадків антибіотики використовуються необґрунтовано. Певною мірою це пов’язують із недостатньою обізнаністю спеціалістів, а в окремих ситуаціях — із залученням до призначення лікування фельдшерів та фармацевтів. Наприклад, в Англії ця практика є дуже поширеною, оскільки діяльність фармацевтів та медичних сестер коштує набагато менше, ніж кваліфікованого лікаря. У нас, як правило, антибіотики призначає все ж лікар, проте у питаннях самолікування ми, на жаль, непереможні. Результати досліджень показують, що 80% сімей мають у домашніх аптечках антибіотики, причому 30% з них — з простроченим терміном придатності. Часто пацієнти, попри призначення лікаря, продовжують приймати застарілі препарати тільки тому, що вони «вже колись їм допомогли». Отже, професійне інформування населення про небезпеку такого «лікування» є однією із складових частин боротьби з явищем резистентності мікроорганізмів. Однак це питання потрібно вирішувати дійсно професійно, адже масова реклама лікарських засобів, що з’явилась останнім часом на телебаченні та радіо, ні в якому разі не сприяє поінформованості громадян, а, навпаки, збільшує вірогідність неадекватного прийому медикаментів.

Розвиваючи думку про необґрунтованість призначення антибіотиків самими лікарями, слід зазначити, що у ряді випадків вони використовуються для лікування вірусних інфекцій, простудних захворювань, призначаються у надто малих дозах або тривалість їх використання недостатня для ерадикації бактеріального походження хвороби.

Змінити відповідь макроорганізма на застосування антибіотиків може не тільки нераціональне застосування останніх. На жаль, останнім часом ми досить часто зустрічаємося з антибактеріальними речовинами у повсякденному житті, навіть у тих випадках, коли подібного контакту можна було б уникнути. Так, включення протимікробних складових до засобів особистої гігієни (мило, дезодоранти, гелі тощо) не тільки змінює природний спектр мікроорганізмів нашої шкіри, але при подальшому використанні антибіотиків потенційно може вплинути на зміну чутливості до них. Самі того не бажаючи, ми застосовуємо ряд харчових продуктів, які містять антибактеріальні сполуки, що широко впроваджені останнім часом у технологічні процеси харчової промисловості.

Не надто втішні дані випливають з поширення використання генетично модифікованих продуктів. Однією з цільових характеристик сільськогосподарських рослин, яка має досягатися методами генної інженерії, є опірність вірусам, бактеріям та грибкам. Ознаки, отримані подібним шляхом, можуть передаватися від одних видів до інших. Відомо, що антибіотикорезистентність, внесена до геному рослин за допомогою бактерій, може перейти до тварин і навіть до людини. Наслідки такого втручання можуть виявитися непередбачуваними. Поки що про вплив харчової «мікробної» політики на зміни чутливості до антибіотиків не йдеться, але враховуючи масовість її впровадження у промисловість, не виключено, що це питання найближчим часом постане на порядку денному.

Отже, проведення антибактеріальної терапії на сучасному етапі вимагає від лікаря не тільки глибокого знання механізмів дії препаратів, що призначаються, але й урахування всіх супутніх обставин їх застосування. Вважається, що при виборі антимікробного препарату необхідно брати до уваги дві групи факторів: 1) з боку пацієнта- 2) з боку збудника інфекції.

До факторів пацієнта слід віднести алергологічний анамнез, стан функції нирок та печінки, імунної системи, а також здатність приймати препарати внутрішньо, тяжкість захворювання та вік. У жінок важливо враховувати можливу вагітність, період годування або прийом пероральних контрацептивів. Щодо збудника інфекції - необхідно визначити найбільш ймовірний для данної патології мікроорганізм та його чутливість до антимікробних засобів.

Незважаючи на значні успіхи клінічної мікробіології, етіотропна терапія, принаймні на початковому етапі, залишається емпіричною та, напевно, буде такою в осяжному майбутньому. Емпіричний вибір одного або декількох антибіотиків являє собою результат комплексної оцінки вищенаведених факторів. Кінцевий вибір визначається мікробіологічними, фармакокінетичними та токсичними властивостями антимікробного засобу. Режими дозування, спосіб введення препарату та тривалість лікування залежать від локалізації, типу і тяжкості інфекційного процесу та терапевтичної ефективності.

2. Методи та особливості визначення чутливості.

до антибіотиків Визначення чутливості до антибіотиків вимагає більше, ніж просто розміщення кількох дисків, просякнутих антибіотиком, на тарілку з агаром. Для отримання достовірних результатів цей тест треба виконувати тільки в умовах лабораторії, дотримуючись чітко визначених методик, завірених Національним комітетом клінічних та лабораторних стандартів.

При використанні нестандартних середовищ, кількості посівного матеріалу або умов культивування можна отримати суттєво відмінні та недостовірні результати.

Є кілька різних методик визначення чутливості до антибіотиків. 1) Виявлення руйнівного щодо антибіотика ферменту (?-лактамази) свідчить про резистентність до цього класу антимікробних ліків.

2) Техніку мікротитрованого розведення бульйону або новий «Е-тест» можна використати для визначення мінімальної інгібуючої концентрації (МІK) цього антибіотика для досліджуваного мікроорганізму. МІK — це кількість антибіотика, необхідна для пригнічення мікроорганізму в ретельно контрольованих лабораторних умовах.

У кожному випадку акредитована лабораторія має обрати методику, яка є адекватною для кожного мікроорганізму. Насправді важливо усвідомити, що для окремих мікроорганізмів немає чітких рекомендацій для інтерпретації тестів чутливості, через що ми мусимо покладатися на публікації про клінічний досвід. Знати МІK недостатньо. Лабораторні стандарти також вимагають розуміння клінічної фармакології кожного антимікробного препарату для визначення чутливості до антибіотиків.

Якщо лабораторія твердить, що мікроорганізм «чутливий», то це означає, що МІK є меншою, ніж концентрація, якої досягає антибіотик у крові та м" яких тканинах при введенні його адекватних доз. «Резистентний» означає, що МІK є вищою, ніж досягнута концентрація антибіотика. Слід підкреслити, що лаборанти не знають пацієнта так добре, як лікар. Вони виконують тести визначення чутливості на спеціальних середовищах при рН 7,2 з відповідною кількістю посівного матеріалу.

Однак недостатньо лише отримати висновок лабораторії, що мікроорганізм є «резистентний» або «чутливий» навіть при скрупульозному дотриманні стандартів. Добре відомо, що окремі антибіотики (наприклад, аміноглікозиди) мають гіршу активність при нижчому рН або при використанні більшої кількості посівного матеріалу. Як показано на рисунку 2, лікуючий лікар мусить призначити лікування, беручи до уваги всі особливості інфекції (це вже інакше застосування правила Сатона) в конкретного пацієнта та доповнюючи дані інформацією, отриманою з лабораторії. Наприклад, антибіотики досить часто досягають набагато меншої концентрації в ізольованих місцях інфекції (мозок, кістки або абсцес), ніж показники рівнів антибіотика в крові, які лабораторія застосовує для визначення чутливості.

І навпаки, концентрація у сечі може бути вищою. Як показано на рисунках 2, обидва мікроорганізми 1 та 2 на основі даних лабораторії можна вважати «чутливими», але тільки мікроорганізм 1 має МІK, достатньо низьку для досягнення адекватної концентрації антибіотика у спинномозковій рідині. Мікроорганізм 3 «опустився» у діапазон «помірної чутливості», де успішне лікування цим антибіотиком може опинитися під питанням.

Для мікроорганізму 4 успіх є найменш імовірним, за винятком місця інфекції, де можна досягти вищої концентрації, ніж звичайно (наприклад, сеча). Нижче наведено додаткові приклади (Б-Д) для розуміння клінічної інтерпретації результатів лабораторного визначення чутливості. Тому лабораторні тести визначення чутливості, незважаючи на їх важливу роль у виборі лікування, слід доповнити клінічним мисленням лікаря, особливо при лікуванні серйозних інфекцій.

Зрештою, справжнім тестом ефективності лікування є реакція на нього пацієнта.

Тому хоча мікроорганізм є «чутливим», проте концентрації антибіотика може бути недостатньо для лікування названої інфекції. 2. Визначення чутливості в лабораторії виконують при рН 7,2. рН інфікованої спинномозкової рідини може бути більш кислим, а гентаміцин може бути недостатньо активним при нижчому рН. 3. Первинна популяція E. coli могла бути змішаною, і лікування гентаміцином призвело до селекції резистентного штаму.

Список використаної літератури

• елобородова Н. В., Богданов М. Б., Черненькая Т. В. Алгоритмы антибиотикотерапии (руководство для врачей). — М., 1999. — 143 с.

• ерезняков И. Г., Страшный В. В. Антибактериальные средства: стратегия клинического применения. — Харьков: Константа, 1997. — 199 с.

• икитин А. В. Антибиотики и макроорганизм// Антибиотики и химиотерапия. — 2000. — № 12. — С. 31−36.