Організація обліку розрахунків з використанням платіжних карток у банку (на прикладі ПАТ «Укрсоцбанк»)

Зміст ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ЧЕРЕЗ ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ

1.1 Сутність та класифікація платіжних систем

1.2 Напрями розвитку платіжних систем в банках

1.3 Сучасний стан розвитку платіжних систем

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ПЛАТІЖНИХ КАРТОК У БАНКУ

2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ «Укрсоцбанк»

2.2 Організація обліку безготівкових розрахунків в банку

2.3 Облік розрахунків із використанням платіжних карток

3. АНАЛІЗ РОЗРАХУНКІВ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ПЛАТІЖНИХ КАРТОК У БАНКУ

3.1 Аналіз участі банку в платіжних системах

3.2 Оцінка впливу легалізації незаконно отриманих доходів на використання платіжних карток

3.3 Розробка рекомендацій щодо підвищення рівня використання платіжних карток у розрахунках

4. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Промислова санітарія

4.3 Організація безпечних умов праці

4.4 Пожежна безпека

4.5 Охорона навколишнього середовища ВИСНОВКИ СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

ДОДАТКИ

ВСТУП В кожній країні прийнятий свій порядок і процедура переведення фінансових коштів між банками та іншими кредитно-фінансовими установами, розроблено загальні правила використання карток. Ці правила в сукупності представляють собою платіжну систему країни. Основу платіжної системи складає сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, а також рішень учасників, які регламентують свої взаємовідносини щодо порядку використання карток. Всі картки, які належать до однієї платіжної системи мають ознаки, що дозволяють ідентифікувати їх приналежність до цієї платіжної системи.

Переваги, пов’язані з введенням платіжних карток на українському ринку, очевидні. Для клієнтів — це можливість мати при собі тільки картку, а не готівку, що дозволяє зменшити ризик втрати грошей. Для держави знижуються колосальні затрати на інкасацію грошових засобів, емісію та регенерацію банкнот і монет; спрощується облік руху грошей і збирання податків. Технологія розрахунків без участі готівкових грошей допоможе знизити кількість злочинів пов’язаних з готівкою. Втілення таких розрахунків допоможе загладити і навіть в деякій мірі знизити темпи росту інфляції в країні. І нарешті, Україна живе в світовому суспільстві, яке уже сьогодні широко використовує системи розрахунків із пластиковими картами, залишатися в стороні від загального процесу при розширенні культурних, політичних і економічних зв’язків з іншими країнами практично неможливо і невигідно.

Розвиток платіжної системи для будь-якої країни є однією з головних задач. А те, наскільки ефективно вона буде працювати, залежить від багатьох чинників, і в тому числі, від правильності і достовірності бухгалтерського обліку в банках, зокрема, обліку і аналізу розрахунків із використанням платіжних карток. Тому тематика дослідження є досить актуальною, крім того, облікові процеси завжди вимагають оновлення, розширення та доповнення, що пов’язано з науково-технічним прогресом, нормативно-правовою технікою закріплення економічних відносин, тощо.

Таким чином, головною метою даної дипломної роботи є визначення теоретичного підґрунтя функціонування платіжних карток та порядку обліку у комерційному банку операцій із їх використанням, а також проведення аналізу і визначення напрямів розвитку розрахунків із використанням платіжних карток.

Реалізація поставленої мети потребує вирішення таких завдань:

— визначити сутність та класифікації платіжних систем;

— дослідити напрями розвитку платіжних систем в банках;

— проаналізувати основні показники діяльності банку на прикладі базової банківської установи;

— дослідити порядок обліку операцій з використанням платіжних карток;

— оцінити рівень розвитку використання карткових продуктів банку;

— оцінити вплив легалізації незаконно отриманих доходів на використання платіжних карток;

— розробити рекомендації щодо підвищення рівня використання платіжних карток у розрахунках.

Об'єктом дослідження в роботі є платіжні системи в сукупності всіх їх принципів, механізмів і особливостей.

Предметом виступають процеси обліку і аналізу розрахунків з використанням платіжних карток в банку.

У дипломній роботі об'єкт та предмет дослідження розглядаються на прикладі Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», яке входить до п’яти найбільших банків України за рейтингом НБУ по розмірам активів. ПАТ «Укрсоцбанк» входить до складу UniCredit Group, яка керує найбільшою міжнародною мережею банків в Центральній та Східній Європі. ПАТ «Укрсоцбанк» працює на українському ринку вже понад 20-років.

Інформаційну основу та теоретичну базу дослідження становлять монографії, книги, наукові статті та доповіді вітчизняних і закордонних учених і практиків таких як Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С., Вовчак А. Г., Поліщук С. П., Масленікова Н. П., Бєляєв А. А., Коротков Е. М., Смирнов Е. А., Афанасьєв Н. В., Рогожин В. Д., Рудика В. І., Табачук Г. П., Сарахман О. М, Бречко Т. М. та ін. Законодавчо-нормативним забезпеченням є Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», нормативні акти Кабінету Міністрів України, Національного Банку України та Державної служби фінансового моніторингу України.

Прикладні аспекти обліку і аналізу розрахунків із використанням платіжних карток досліджувались, спираючись на існуюче економіко-правове забезпечення діяльності банківських установ у сфері платіжних систем. У роботі застосовані загальні методи пізнання: індукція та дедукція, аналіз та синтез; елементи економіко-статистичних методів збору та обробки інформації: метод вибіркових досліджень, угрупувань, середніх величин, відносних величин; економіко-математичні методи та моделювання: кореляційно-регресійний аналіз; інші методи пізнання економічних явищ, об'єктів та процесів. Обробка кількісної інформації, яка отримана в процесі дослідження, здійснювалася за допомогою персонального комп’ютера з використанням пакету Microsoft Office Excel 2003 — 2010 та іншого програмного забезпечення.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ЧЕРЕЗ ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ

1.1 Сутність та класифікація платіжних систем В сучасних фінансових відносинах ключову роль відіграє можливість швидкого переведення готівкових коштів через системи безготівкових платежів. Необхідність удосконалення цього процесу стає особливо важливою, через зростання сектору тіньової економіки, масового ухилення від сплати податків та небажання населення тримати кошти на рахунках у банківських установах.

Платіжна система складається з системи установ, набору інструментів і процедур, які використовуються для переказу грошових коштів між фізичними і юридичними особами з метою виконання платіжних зобов’язань.

Розрахунки між юридичними особами, розрахунки за участю громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність, розрахунки між кредитними установами із виконання зобов’язань проводяться в безготівковому порядку на підставі розрахункових документів через банківські установи, які є учасниками систем розрахунків. Різні системи розрахунків складають основу платіжної системи держави.

Здійснення суб'єктами господарювання переказу коштів і розрахунків за зобов’язаннями, які виникають у процесі економічної діяльності, забезпечується платіжними системами і системами розрахунків.

Платіжна система в ринковій економіці грає ключову роль, оскільки є життєво важливим елементом фінансової інфраструктури економіки, необхідним інструментом, що забезпечує ефективне управління економікою, а також фінансовими ринками. Вона покликана забезпечувати обіг безготівкових грошей між економічними суб'єктами з метою своєчасного, точного і в повному об'ємі виконання їх платіжних зобов’язань.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів» платіжна система є платіжною організацією, членами платіжної системи та сукупністю відносин, які виникають між ними при проведенні переказу коштів.

Аналіз зафіксованих визначень платіжної системи в окремих енциклопедичних виданнях [2, 3] та словниках свідчить про відсутність однозначності та єдності в наукових підходах. Ось окремі підтвердження: «платіжна система — поєднання платіжних інструментів, банківських процедур, зокрема міжбанківських систем переказу коштів, з інституційними та процедурними й організаційними правилами та процедурами використання цих інструментів та механізмів, що забезпечують грошовий обіг, здійснення розрахунків і регулювання боргових зобов’язань між суб'єктами економічної діяльності в ринковій економіці». Звужено, але, знову ж таки, не зовсім зрозуміло визначається дане поняття Загороднім А. Г., Вознюком Г. Л. та Смовженко Т. С.: «платіжна система — це, по-перше, система перерахування коштів між банками та іншими фінансово-кредитними установами; по-друге, платіжна організація, члени та учасники даної системи, а також відносини, що виникають під час здійснення розрахунків за операції, які виникають із застосуванням платіжних карток цієї системи» [5, 6]. Більш стисле і завдяки цьому чітке трактування платіжної системи пропонується в юридичній енциклопедії: «платіжна система — це сукупність платіжних організацій і відповідних відносин, що виникають між ними при проведенні переказу грошей та інших банківських операцій» [7, 8]. Прикладом максимально доступного і водночас точного категоріального визначення може бути формула у переліку термінів і визначень, що використовуються в системі RTGS (Real Time Gross Settlement — система валових розрахунків у режимі реального часу) Центрального банку Російської Федерації, згідно з якою платіжна система визначається як «сукупність інструментів і методів, які застосовуються в господарстві для переводу грошей та здійснення розрахунків між юридичними і фізичними особами» [9, 10]. Зарубіжні фахівці, такі як Р. Рид, Р. Коттер, Е. Смит, С. Гилл визначають платіжну систему як «сукупність коштів, які необхідні для дотримання зобов’язань, що виникають унаслідок здійснення економічної діяльності». Деякі вчені, наприклад, Вовчак А. Г., Поліщук С. П. розглядають платіжну систему як набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними й організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів і механізмів.

Отже, національна платіжна система — це складне й комплексне утворення, що забезпечує швидкі розрахунки та перманентний кругообіг фінансових ресурсів у країні і, таким чином, безпосередньо впливає на відтворювальний процес усієї грошово-фінансової (в т.ч. валютної) системи. Інакше кажучи, категорія «національна платіжна система» узагальнює в собі і виражає законодавчі акти, набір нормативно-правових правил, організаційно-технічне забезпечення та регулятивно-управлінські й платіжні інструменти щодо банківських процедур і систем розрахунків, які в інституціональному режимі забезпечують відтворювальний кругообіг грошово-кредитних і валютних ресурсів.

З організаційної точки зору ядром платіжної системи є платіжна організація.

Платіжна організація — юридична особа, яка є власником або правокористувачем товарного та інших знаків, що ідентифікують належність платіжних карток та інших платіжних інструментів до платіжної системи, і яке визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність згідно із законом та договором.

Суб'єктами правових відносин, які виникають при здійсненні переказу коштів, є члени та учасники платіжних систем.

Член платіжної системи — юридична особа, яка на підставі належним чином оформленого права (отриманої ліцензії платіжної системи, укладеного з платіжною організацією платіжної системи договору тощо) надає послуги учасникам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї платіжної системи, і відповідно до законодавства України, має право надавати такі послуги в межах України.

Учасник платіжної системи — юридична або фізична особа — суб'єкт відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, ініційованого за допомогою платіжного інструмента цієї платіжної системи.

Загалом структуру платіжної системи можна викласти у вигляді піраміди (рисунок 1.1), основу якої складають клієнти учасників платіжної системи — фізичні особи, суб'єкти господарської діяльності, в тому числі фінансові посередники, діяльність яких призводить до виникнення платіжних зобов’язань та вимог.

Рисунок 1.1 — Структура платіжної системи Центральне місце у платіжних системах займають банки та небанківські фінансові організації, значення яких у ієрархії визначається їх функцією розрахункових інститутів. Завершує піраміду — Національний Банк України, як орган врегулювання платежів банків, що забезпечує остаточний міжбанківських розрахунок.

Вид платіжної системи напряму залежить від ступеня взаємодії її учасників.

В Україні мають право функціонувати внутрішньодержавні та міждержавні платіжні системи схематично наведені на рисунок 1.2.

Рисунок 1. 2 — Різновиди платіжних систем в Україні

Внутрішньодержавні платіжні системи — платіжні системи, в яких платіжна організація є резидентом, що здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України. Вони можуть бути як банківськими, так і небанківськими.

До внутрішньодержавних банківських платіжних систем належать:

— системи міжбанківських розрахунків;

— системи масових платежів;

— внутрішньобанківські платіжні системи.

Система міжбанківських розрахунків призначена для переказу коштів у межах України між банками на виконання зобов’язань їх клієнтів, а також власних зобов’язань цих банків. Для цього використовуються міжбанківські грошові перекази. Залежно від характеру відносин між учасниками платіжного процесу існують три основні методи здійснення таких переказів з використанням:

1) двосторонніх кореспондентських відносин;

2) рахунків у банку-посереднику, який відіграє роль агента з розрахунків;

3) спеціалізованих розрахункових установ і мереж.

Коли банком-посередником буде центральний банк країни, при розрахунках за міжбанківськими трансакціями використовуються кошти, які є на рахунках банків — учасників трансакції у центральному банку. Якщо посередник — банк або інша недержавна установа, розрахунки виконуються згідно з приватними угодами, укладеними між комерційними банками, а участь у процесі розрахунків центральних фінансових установ обмежується загальним наглядом.

Система масових платежів призначена для переказу коштів за операціями, що здійснюються юридичними та фізичними особами зі застосуванням платіжних інструментів.

Платежі фізичних осіб за товари та послуги можуть виконуватися з використанням готівкових грошей або безготівкових платіжних інструментів, наприклад, платіжних карток.

Навіть у країнах із розвиненою економікою готівка (банкноти та монети) залишається найбільш розповсюдженим засобом здійснення платежів на невеликі суми безпосередньо у пункті реалізації товарів чи послуг. Зі збільшенням вартості трансакції набуває поширення тенденція до використання безготівкових інструментів для здійснення платежу.

Удосконаленням платіжної системи є системи масових платежів за товари та послуги за допомогою пластикових карток.

Незважаючи на деякі відмінності, основні вимоги до власників карток і ознаки систем досить подібні, щоб виділити їх в окремий клас платіжних систем. Зокрема, спільними рисами можна вважати карткову технологію, необхідність проведення ідентифікації користувача та перевірки чинності трансакції, низькі операційні витрати обігу, прирівняні до касових витрат.

Внутрішньодержавна небанківська платіжна система (далі - ВНПС) — платіжна організація ВНПС, члени ВНПС та сукупність відносин, що виникають між ними в разі проведення переказу грошей.

Членами внутрішньодержавних небанківських платіжних систем (ВНПС) можуть бути:

— банк, що має банківську ліцензію Національного банку України (НБУ);

— небанківська фінансова установа, що має ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Нацфінпослуг) на здійснення переказу коштів, і які уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи.

Законом встановлено, що членом ВНПС може бути банк, який має банківську ліцензію Національного банку України, а також небанківська фінансова установа, що має ліцензію Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів, і які уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи.

ВНПС забезпечують проведення переказу коштів за участю розрахункового банку. Функції розрахункового банку може виконувати банк, який має банківську ліцензію. Розрахунковий банк здійснює розрахунки між учасниками системи через рахунки, відкриті у розрахунковому банку, відповідно до укладених договорів та правил, визначених платіжною організацією.

Доцільно зазначити, що для створення ВНПС характерні організаційні, технічні та технологічні аспекти побудови системи. Ознакою ВНПС є те, що платіжна організація повинна мати статус небанківської фінансової установи, що узгоджується з нормами Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вона виконуватиме усі функції з нагляду та контролю за роботою системи.

Разом з тим, для того, щоб здійснювати переказ коштів на підставі ліцензії, виданої Держфінпослуг, небанківська фінансова установа повинна стати платіжною організацією, яким членом внутрішньодержавної платіжної системи, або укласти договір про участь або членство з платіжною організацією міжнародної платіжної системи для здійснення переказу коштів за допомогою цієї платіжної системи.

Міжнародна платіжна система — платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом й здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказ коштів у межах цієї системи, в тому числі з однієї країни в іншу.

Існуючі в даний час в Україні системи розрахунків по операціях із платіжними картами можна класифікувати в такий спосіб:

— національна система масових електронних платежів НСМЕП (проект, що знаходиться на етапі реалізації локальних проектів);

— міжнародна платіжна система VISA International;

— міжнародна платіжна система Mastercard International;

— платіжні системи AMEX, Dіnеr's Club. JCB;

— внутрішні міжбанківські платіжні системи (ОНІКС, ОБЕКС);

— небанківські платіжні системи типу автозаправних, бонусних, споживчих у рамках окремих груп або підприємств.

Національна система масових електронних платежів — налічує найбільш велику кількість українських банків — учасників. Вона заснована на чип — картах і широкому використанні off-line технологій. Особливістю НСМЕП є використання власної операційної системи, системи безпеки і фінансових додатків чип-карти, що дозволяють упроваджувати на першому етапі два основних платіжних інструменти — електронний гаманець і електронний чек, що реалізують дебетові схеми здійснення платежів.

Міжнародні платіжні системи VISA International і Mastercard International присутні в Україні з 1995 р. і реально почали працювати з 1997р., коли українські банки стали повноправними членами цих систем. Емітовано більш 800 тисяч карт (лідерами є Приватбанк, ПУМБ і Райфайзен банк Аваль, тобто ці три банки випустили близько 89% загальної кількості міжнародних карт, розгорнута інфраструктура прийому й обробки платежів по картках цих систем.

Для організації розрахунків у гривні по внутрішніх платежах, що виконуються за допомогою карток VISA Int. створено і впроваджений у 1998р. у НБУ вперше у світі програмно-технічний комплекс ТОПАЗ, що ефективно здійснює функції маршрутизації повідомлень, авторизації, клірингу і розрахунків, а також керування ризиками в системі. В даний час інстальовані і проходять тестування додаткові функції системи ТОПАЗ, що забезпечують ефективне керування мережею АТМ і POS-терміналів і інших функцій для надання процесингових послуг банкам-членам міжнародних платіжних систем. Як розрахунковий банк по внутрішніх платежах системи VISA Int. виступає НБУ, ефективно використовуючи існуючу систему електронних платежів (СЕП). Комплекс ТОПАЗ і міжбанківський процесинговий центр НБУ дозволяють створювати в Україні внутрішні платіжні системи, на базі досвіду і правил роботи міжнародних систем.

Внутрішні міжбанківські платіжні системи використовують стандарти і правила міжнародних систем, що є привабливим з погляду надійності як роботи так і бізнесу цих внутрішніх систем. Тому що в цьому випадку банки, що є членами міжнародних систем використовують існуючі в них програмно-технічні рішення, не несуть при цьому додаткових витрат і заощаджують на платі за міжнародну торгівельну марку, а нові банки, стаючи членами цих систем, можуть обробляти картки міжнародних систем, заробляючи відразу ж на еквайрінгу. У системі ОНІКС бере участь кілька банків і обсяг випущених карток і відповідно обороти по них невеликі. Усе це може дати позитивний ефект і буде привабливим для інших банків.

Небанківські платіжні системи типу автозаправних, бонусних, споживчих у рамках окремих груп підприємств, мають сьогодні свою окрему нішу, обумовлену відсутністю інтересів банків у цьому бізнесі. Технічна реалізація може бути різною і це часто є побічним заробітком розроблювачів програмно-технічних засобів карткових платіжних банківських систем.

Необхідно також підкреслити ще одну головну особливість багаторазових банківських платіжних карткових систем — вони сформовані з рівноправних, з юридичної точки зору, інститутів, що являють собою комерційні банки, а отже підвладні будь-яким коливанням ринкової ситуації.

Таким чином, розвиток платіжних систем відбувається нерівномірно, що обумовлено специфікою діяльності фінансових установ. Банківські платіжні системи набули більшого розвитку порівняно з небанківськими платіжними системами, що зумовлено функціями емітентів, еквайрів та інфраструктурних учасників, які виконують банки. Їх діяльність спрямована на задоволення потреб широкого кола суб'єктів господарювання, що пов’язано з високою ризикованістю та різноманітністю виконуваних функцій. Діяльність небанківських платіжних систем носить більш спеціалізований характер, задовольняючи потреби «вузького» кола споживачів. Метою діяльності банків на картковому ринку є насамперед виконання макроекономічних функцій, щодо удосконалення платіжного обігу та отримання прибутку. Метою діяльності фінансових організацій, які входять до складу небанківських платіжних систем, крім банків, є полегшення розрахунків за допомогою платіжних інструментів своїм членам та споживачам послуг, а також отримання прибутку.

1.2 Напрями розвитку платіжних систем в банках Розвиток для організації - це з одного боку, такий тип змін, що підвищує ступінь організованості системи, а з іншого — виділена у складі підприємства система, в якій об'єднані інноваційні процеси, що ведуть до кількісних та якісних змін у всіх функціональних галузях підприємства.

Дунська А. Р. розглядає розвиток підприємства в трьох основних аспектах:

1) технічний (науково-технічний) розвиток — спрямований на вдосконалення якості продукції, технології, послуг за рахунок впровадження техніко-технологічних нововведень;

2) ринковий розвиток — полягає в розширенні сфери споживачів, збільшенні частки ринку тощо;

3) організаційний розвиток — зорієнтований на розвиток окремого працівника, групи, вдосконалення системи та процесів управління тощо.

Кожен з цих аспектів розвитку має інноваційний характер, а отже можна стверджувати, що базовим елементом процесу розвитку підприємства є нововведення. Технічний розвиток базується на техніко-технологічних нововведеннях, ринковий та організаційний види розвитку, в свою чергу, базуються на організаційно-управлінських нововведеннях.

Масленікова Н. П., Бєляєв А. А., Коротков Е. М., Смирнов Е. А. Афанасьєв Н. В., Рогожин В. Д., Рудика В. І. виділяють дві форми розвитку:

— еволюційну;

— революційну.

Еволюційна характеризується поступовими кількісними і якісними змінами, а революційна — стрибкоподібним переходом від одного стану системи до іншого.

Також виділяють прогресивний і регресивний розвиток. Прогресивний розвиток — зміна якості системи від нижчого до вищого чи менш зробленого до більш зробленого. Регресивний припускає зниження якісного рівня, деградацію організації, падіння її якісних і кількісних характеристик.

Розвиток буває або екстенсивним, тобто проявом і збільшенням уже існуючого, або інтенсивним, тобто виникненням якісно нових форм. З іншої сторони, розвиток буває або екзогенним, тобто несправжнім розвитком, обумовленим тільки ззовні, навколишнім світом, або ендогенним, тобто дійсним розвитком, джерело якого знаходиться усередині самого що розвивається.

В менеджменті отримали поширення поняття «сталий розвиток підприємства», «керований розвиток підприємства», «організаційний розвиток».

Черних А. В. під сталим розвитком підприємства розуміє обумовлений впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища та такий, що характеризується збільшенням його потенціалу, попиту на продукції, масштабу діяльності, можливістю забезпечити безперервний процес виробництва та зберігати платоспроможність протягом тривалого періоду часу процес змін, які трапляються у функціонуванні підприємства.

Під керованим розвитком підприємства пропонується розуміти виділену в складі підприємства систему, в якій об'єднані процеси реструктуризації та реінжинірингу, інноваційні та інвестиційні процеси, що ведуть до кількісних та якісних змін у всіх функціональних галузях підприємства, а також контури управління на основі зворотних зв’язків, де вирішуються завдання стратегічного й тактичного управління, а також запускаються механізми самоорганізації оперативного управління розвитком.

Управління розвитком (керований розвиток) — це процес або підтримки підприємства в плановому атракторі розвитку, або штучної зміни еволюційного вектора розвитку підприємства для досягнення мегацілі існування системи — формування адекватного умовам, що стохастично змінюються, рівня конкурентоздатності і забезпечення тривалої присутності підприємства в економічному просторі національної чи світової економіки.

Необхідність управління розвитком виникає у таких випадках [17, с. 213]:

— корінна зміна обраної тенденції розвитку (напрямку вектора розвитку), що супроводжується несподіваним переходом в інший атрактор розвитку. Необхідні дії: перегляд орієнтирів розвитку, повна діагностика банку з метою виявлення потенційних і реальних ресурсів для дифузії підприємства в новий ринковий простір і адаптації до умов внутрішнього та зовнішнього середовища, які змінились;

— відхилення від орієнтирів розвитку (комплекс індикаторів) у рамках існуючого атрактора розвитку. Необхідні дії: перегляд, мети, задач функціонування підприємства, що супроводжуються діагностичним аналізом і коректуванням ресурсів банку;

— корінна зміна вектора спадного розвитку банку на основі виникнення штучної точки біфуркації (кардинальна зміна основного вектора розвитку). Необхідні дії: всебічна оцінка потенційних і реальних можливостей банку для виходу з точки біфуркації, розробка механізму управління кризами.

Механізм управління розвитком є найбільш активною частиною системи управління, що забезпечує можливість цілеспрямованого розвитку банку і представляє собою сукупність:

— засобів управління, які включають інструменти і важелі, що відповідають орієнтирам, передбачуваним наслідкам, критеріям вибору й оцінки, обмеженням і вимогам процесу розвитку банку з урахуванням певної стадії циклу його розвитку;

— організаційних і економічних методів управління, що представляють собою способи, прийоми і технології приведення в дію і використання засобів управління.

У рамках процесу управління розвитком підприємства виконуються дві комплексні задачі:

— усунення диспропорцій, що виникають у відхиленнях від запланованої поведінки підприємства в просторі і часі;

— створення диспропорцій (протиріч) як джерел подальшого поступального розвитку банку.

Верба В. А. виділяє такі основні функції управління розвитком:

1) прогнозування (планування) — визначення цільових настанов, встановлення завдань функціонування (тактика) і розвитку (стратегія), визначення шляхів і засобів реалізації планів;

2) організація і координування — створення, узгодження факторів і процесів виконання планів;

3) стимулювання і активізація — створення мотивів і стимулів персоналу до узгоджених та ефективних дій;

4) моніторинг — систематичне спостереження за результатами діяльності, їх аналіз, корегування планів, шляхів і засобів їх реалізації.

В контексті викладених вище підходів трактування сутності та шляхів розвитку системи можна виділити конкретні напрямки притаманні сучасній платіжній системі країни. Насамперед, це еволюційна форма розвитку, яка характеризується поступовою зміною показників без стрімких скачків кількісних та/або якісних змін; та прогресивна — від початкового рівня до рівня розвиненої системи. До останніх років платіжна система України характеризувалась екстенсивним типом розвитку. Тобто, на ринку основне місце займали карти з магнітною смугою, як базовий вид платіжних карт, протягом періоду становлення та розвитку ринку платіжних систем збільшувались кількісні показники їх випуску, з’являлися нові види карт: дебетні, кредитні, однак база — магнітна смуга, залишалась незмінною. Починаючи з 2008 року спостерігається поступовий перехід на інтенсивний тип розвитку. Все більше вітчизняних банків почали процес створення та впровадження нового продукту — старт-карти, таким чином піднімаючи систему безготівкових розрахунків на якісно новий рівень. Цей процес займе деякий час, через складність технічного забезпечення та організації процесу випуску. Темпи переходу на даний час досить низькі, щоб визначати його як основну ціль стратегічного розвитку системи.

Навіть з урахуванням нових напрямків розвитку платіжної системи основною метою на даний час залишається екстенсивний розвиток.

При цьому об'єктом управління розвитком платіжних систем банку слід визнати його потенціал. Суб'єктом управління розвитком виступає переважно керівництво підприємства та його структурних підрозділів.

Оперативно діюча платіжна система може зменшити обсяг і коливання суми коштів у розрахунках, ідеальна — мінімізувати затримки платежів.

Найбільш розповсюджена структура управління платіжних карток в банках включає в себе:

— відділ системно-технічного забезпечення. Надає безперервну роботу комп’ютерної та спеціальної техніки, програмного забезпечення, зв’язку з процесинговою кампанією. В обов’язки співробітників цього відділу також входить відкриття нових спецкартрахунків (тобто введення в базу клієнтських даних), випуск та перевипуск карток, включаючи ембосування, закриття операційного дня, обмін вхідними та вихідними файлами з системою (процесинговою компанією);

— бухгалтерія (розрахунковий відділ). До функцій цього відділу відносять ведення синтетичних (балансових) рахунків за типами карток, клієнтів (фізичних та юридичних осіб) та валютам рахунків, ведення транзитних рахунків для розрахунків з окремими філіями, ведення рахунків доходів та витрат по картковому бізнесу;

— клієнтський відділ. Співробітники цього відділу допомагають клієнтам обрати оптимальну для них картку та оформити відповідні документи, а в подальшому ведуть клієнтські справи;

— відділ поточних операцій. Цей відділ утворюється, як правило, якщо банк випускає міжнародні картки. Цей відділ є центральним у зв’язках з іншими відділами. По-перше, він пов’язаний з клієнтським відділом, оскільки тільки цей відділ має інформацію про поточні залишки по картрахунках, історії рахунків (встановлює статус рахунку, у тому числі блокування карток). По-друге, він пов’язаний з системно-технічним відділом, оскільки головним його інструментом є програмне забезпечення, що керує клієнтською базою даних. Ще однією функцією відділу поточних операцій є обробка та оформлення заяв клієнтів, що називаються в міжнародній практиці «чарджбеками». «Чарджбек» є доволі складною та відповідальною частиною роботи, тому що цей напрям не тільки дозволяє захищати інтереси клієнтів банку, а й боротися з шахрайством по картках;

— відділ розвитку. Основні функції: аналіз нових продуктів, що пропонуються платіжними системами, та розробка на цій основі своїх продуктів, розробка договірної бази (документів) для роботи з клієнтами, розробка нових платіжних схем та тарифів;

— група фінансової безпеки та контролю за ризиками. Одним з важливих напрямків у міжнародних платіжних системах є боротьба з шахрайством, тому практично в кожному банку, що емітує міжнародні картки, з самого початку роботи є один або група спеціалістів в області безпеки.

Таким чином, для максимально успішного розвитку платіжних систем необхідно насамперед чітко усвідомлювати, сутність поняття розвиток системи та основні його напрями. На основі цих даних можна напрями розвитком банку, які будуть враховувати як ендогенні, так і екзогенні фактори впливу.

1.3 Сучасний стан розвитку платіжних систем Платіжні системи та системи розрахунків відіграють провідну роль в економіці країни, забезпечуючи здійснення суб'єктами економіки переказу коштів і розрахунків за зобов’язаннями, що виникають у процесі економічної діяльності. Надійні й ефективні платіжні системи є запорукою стабільного функціонування фінансової системи та економіки країни загалом.

На даний момент спостерігається стрімкий розвиток карткового бізнесу, про що свідчить збільшення користувачів пластикових карт майже на 7% за останні декілька років та збільшення розрахунків за товари і послуги з використанням пластикових карт.

Зважаючи на сучасні умови світової глобалізації, національні фінансові системи країн розвиваються в тісній взаємодії одна з одною, проте під впливом географічних, економічних, політичних та інших факторів формується ряд особливостей, притаманних фінансовій системі саме цієї країни.

Для детального вивчення особливостей розвитку системи безготівкових розрахунків України, необхідно розділити фактори впливу на макроекономічні, такі як законодавча база, рівень розвитку відносно інших країн та інші показники, і мікроекономічні, наприклад стан ринку платіжних карток України, типи платіжних карт, випущених українськими банками.

Найшвидші темпи розвитку спостерігаються на ринку банківських платіжних карток. За даними Національного банку України, станом на 2011 рік 148 банків (80% від загальної кількості) були членами внутрідержавних і міжнародних карткових платіжних систем і здійснювали емісію та еквайрінг платіжних карток. Загальна кількість карток термін яких не закінчився на 1.07.2011 року становила майже 45 000 тис. од. При цьому більше половини карток (56% в 2011 році) відкривалося з ініціативи роботодавця, тоді як з власної ініціативи лише 28% користувачів відкрили банківські карти в 2011 році (що на 3,7% більше ніж у 2009 році).

Однією з особливостей розвитку ринку платіжних карт України є низька доля безготівкових розрахунків порівняно з операцією зняття готівки через банкомат (86,6%). На другому місці зі значним відривом — зняття готівки через касу банку (36%). При цьому спостерігається тенденція до зменшення частки користувачів цих операцій, на відміну від третьої за популярністю операції - оплата товарів і послуг в магазинах (17,6% у 2011 році порівняно з 13,6% у 2009 році). Аналізуючи доступні дані, бачимо величезну розбіжність між окремими розвинутими країнами, де кількість платежів становить 100−200 за рік на душу населення (Канада, США, Великобританія, Данія, Франція, Фінляндія, Нідерланди, Португалія), та рядом східноєвропейських країн де кількість операцій на душу населення не перевищує 5 за рік (рисунок 1.3). Водночас варто відзначити, що Україна за цим показником в 2009 році наздогнала Болгарію і випередила ряд країн СНД, проте суттєво відстає від Росії та Румунії.

На даний момент на території України діє 5 міжнародних платіжних систем, серед яких найбільшими за кількістю співпрацюючих банків є «Visa International» в якій працює 112 банків, та «MasterCard International» контракти з якою уклали 76 банків країни, та 22 міжнародні системи переказу коштів, які уклали контракти співпраці з банківськими установами, таблиця 1.1.

Рисунок 1.3 — Кількість безготівкових операцій з платіжними картами на душу населення в Східній Європі та Центральній Азії у 2009 році

На даний момент на території України діє 5 міжнародних платіжних систем, серед яких найбільшими за кількістю співпрацюючих банків є «Visa International» в якій працює 112 банків, та «MasterCard International» контракти з якою уклали 76 банків країни, та 22 міжнародні системи переказу коштів, які уклали контракти співпраці з банківськими установами, таблиця 1.1.

Таблиця 1.1 — Перелік міжнародних платіжних систем, які функціонують на території України

Перелік міжнародних систем переказу коштів, які діють на території України, наведено у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 — Перелік міжнародних систем переказу коштів, які діють на території України

За кількістю укладених контрактів найбільшою є система «Юнистрим» з якою співпрацюють 39 установ. На другому місці система «СONTACT» — за її допомогою переказують кошти 26 банків. На третьому місці система «MoneyGram», яка уклала контракти співпраці з 23 банками країни.

Такий розподіл не є точним, тому що більшість банків уклала контракти співпраці з кількома системами переказу коштів, що дозволяє клієнтам обрати найкращі умови для переказу своїх коштів.

Протягом 2001;2009 рр. кількість банків, які стали членами карткових платіжних систем, збільшилась більш ніж удвічі, а кількість держателів карт зросла від 3 мільйонів в 2001 році до 39 мільйонів в 2009, тобто в 12 раз.

На сьогодні в структурі ринку платіжних карток близько 80% обороту припадає на карти міжнародних платіжних систем, у першу чергу MasterCard і VISA, частка внутрішньодержавних складає приблизно 20%. Перші місця по емісії міжнародних платіжних карт займають Приватбанк (емітовано більше 7 млн. карт), Ощадбанк, Укрсоцбанк.

Національна система масових електронних платежів програє міжнародним системам за кількістю випущених карт, однак має значні переваги у використанні карток на інтегрованих схемах або смарт-карт, які містять вмонтовану мікросхему з процесором, пам’яттю, власною операційною системою. За допомогою цих карт можна не лише зберігати дані, а й оперувати ними. Також вони є носіями двох платіжних інструментів — електронного чека та електронного гаманця. За допомогою смарт-карт реалізується державна політика по систематизації надання та обліку послуг та пільг, що надаються населенню.

Освоєння банками нової технології відбувається несистемно, та по прогнозам аналітиків займе ще близько п’яти років. На початок 2011 року майже 30 банків перебували на різних стадіях сертифікації або впровадження смарт-карт.

Офіційна аналітична інформація демонструє стрімкий розвиток ринку платіжних карт. На початок року випущено понад 32,2 млн. карт, встановлено 77,1 тис. од. термінального обладнання для їх обслуговування. При цьому обороти по картам за минулий рік перевищили 150 млрд. грн. Проте, як зазначалося вище, 97% цих операцій — зняття готівки. Наповнення ринку відбулося за рахунок масового відкриття дебетних карток, частка яких становить близько 75%, рисунок 1.4 [19], та карток, котрі видаються клієнтам, як додаток до депозитного рахунку, причому часто ці карти дозволяють лише перевірити стан рахунку, що при строковому депозиті без права поповнення і зняття взагалі не має сенсу.

Рисунок 1.4 — Структура використання платіжних карток в 2009 році

Таким чином, частка пластикових карток, випущених із метою надати клієнтові банку універсальний платіжний і кредитний інструмент, виявляється малою.

Це, насамперед, викликане недосконалістю законодавчої бази у сфері регулювання відносин учасників платіжних систем, високою часткою тіньової економіки в Україні й низьким рівнем довіри споживачів в цілому до банківської системи і зокрема до електронних платежів і платіжних інструментів.

Розвиток платіжних систем потребує перш за все удосконалення правової бази відносин та пильного нагляду регулюючих органів за діяльністю учасників цих систем. Саме для цього було прийнято Закон України «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України (відносно функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових рахунків)» від 18.09.2012 р. № 5284-VI.

Документом передбачено наступні зміни в законі, які усунуть існуючі недоліки та створять міцне підґрунтя для подальшого розвитку вітчизняних платіжних систем, а саме:

1) визначення термінів і понять «член / учасник платіжної системи», «користувач платіжної системи», «платіжний пристрій», «прийом засобів (готівки) менеджером банку для подальшого перекладу» ;

2) введення реєстру платіжних систем і систем розрахунків в Україні, їх членів / учасників;

3) забезпечення належного регулювання випуску і використання електронних грошей;

4) створення національного клірингового центру, який забезпечуватиме проведення маршрутизації транзакцій, кліринг і надання інформації для проведення остаточних розрахунків по операціях, які здійснюються на території України по спеціальних платіжних засобах, емітованих банками України;

5) забезпечення формування і розміщення гарантійних депозитів членів / учасників платіжних систем по операціях, здійснених в рамках України із застосуванням платіжних карт, в гривні на рахунках в Національному банку або в банках України;

6) надання права банкам України розміщувати на платіжній карті одночасно дві і більш торгові марки платіжних систем;

7) забезпечення надання права комерційним агентам банків приймати платежі від населення (зокрема із застосуванням платіжних пристроїв) для подальшого перекладу третім особам;

8) здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Особливої актуальності на сучасному етапі розвитку карткового бізнесу набувають питання запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом та/або фінансування тероризму. Передусім це пов’язано із зростанням випадків шахрайства, що спричиняє значні збитки як банків, так і його клієнтів.

Переміщення коштів з метою легалізації та фінансування тероризму може здійснюватися наступним чином:

— через традиційні фінансові установи (банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг);

— через нетрадиційні фінансові установі (фінансові установи, що фактично надають банківські послуги — валютні біржі, брокери цінних паперів або дорогоцінних металів, товарно-сировинні брокери, казино, організації, що надають телеграфні або поштові послуги та послуги з обміну чеків на готівку);

— через установи нефінансового сектору (заклади індустрії розваг, автомобільного бізнесу, роздрібної торгівлі, торгівлі антикваріатом, комісійні магазини, фірми, що займаються пасажирськими та вантажними перевезеннями, будівельні фірми, благодійні організації та ін.

— кур'єрський спосіб;

— через неофіційні системи грошових переказів.

Як показує практика аналізу фінансових операцій за рахунками платіжних карток, в останній час ці платіжні інструменти використовуються значно ширше, а саме:

— з метою конвертації безготівкових коштів у готівку;

— ухилення від оподаткування;

— дача хабара.

Все це може бути ланками в загальних схемах відмивання коштів, виявлення яких потребує ретельного аналізу руху коштів на картрахунках. Організація даного процесу повинна враховувати ризики певного кола фінансових операцій. Аналіз практики дослідження фінансових операцій за картковими рахунками показує, що найбільш ризиковими з точки зору їх можливого зв’язку з процесами відмивання виступають наступні операцій:

— поповнення картрахунку третьою особою;

— надходження на картрахунок безготівкових коштів, які потім знімаються;

— велика кількість операцій поповнення рахунку протягом короткого періоду в різних містах;

— надходження на картрахунки різних фізичних осіб безготівкових коштів від однієї юридичної особи, які далі переводяться в готівку.

Кількість та суми транскордонних і внутрішньодержавних операцій, які здійснюються з використанням міжнародних платіжних систем в Україні, щорічно збільшуються. З огляду на це Національний банк має пильно стежити за діяльністю членів та учасників міжнародних платіжних систем, створених нерезидентами, які уклали з платіжними організаціями цих систем відповідні домовленості.

Ряд авторів, таких як Харченко В. В., Вовчак О. А., Отрощенко В. В. вважають, що основними перешкодами на шляху подальшого розвитку безготівкових розрахунків та карткового бізнесу в Україні є те, що [9,16,18]:

— світова фінансово-економічна криза призвела до зменшення кількості емітованих платіжних карток, зменшення кількості платіжних терміналів внаслідок припинення діяльності окремих торговців;

— переважна більшість емітованих українськими банками платіжних карток належить до міжнародних платіжних систем VISA та MasterCard;

— відсутність знань щодо технології розрахунків платіжними картками і незацікавленість економічних суб`єктів у безготівкових розрахунках картками;

— відсутність кредитних історій у фізичних осіб, що стримує впровадження кредитних схем розрахунків за платіжними картками;

— пасивність банків — членів НСМЕП щодо впровадження новітніх технологій обслуговування платіжних карток, що пропонуються даною платіжною системою.

Отже, платіжні системи в Україні динамічно розвиваються, однак обсяги операцій за допомогою платіжних карт все ще значно нижчі, ніж в інших країнах. Одним із найбільших факторів, що стримують розвиток, є масове розповсюдження карт з магнітною смугою. Цей вид карт не забезпечує достатній ступінь захисту інформації та обмежує можливості використання карт.

Розглянувши теоретичні аспекти функціонування платіжних систем в Україні можна виділити основні моменти Платіжна система в ринковій економіці грає ключову роль, оскільки є життєво важливим елементом фінансової інфраструктури економіки, необхідним інструментом, що забезпечує ефективне управління економікою, а також фінансовими ринками.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна система є платіжною організацією, членами платіжної системи та сукупністю відносин, які виникають між ними при проведенні переказу коштів.

Для визначення цілісної картини ситуації в сфері платіжних систем необхідний розгляд не тільки теоретичних засад існування системи, а й практичних даних, які дозволять сформувати цілісне уявлення про стан розвитку членів платіжних систем України, порядок обліку розрахунків із використанням платіжних карток та їх аналізу.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ПЛАТІЖНИХ КАРТОК У БАНКУ

2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ «Укрсоцбанк»

Укрсоцбанк є учасником авторитетної міжнародної UniCredit Group — однієї з найбільших фінансових організацій, географія якої охоплює 22 країни Європи і ще 27 країн світу. Мережа Групи складається з більш як 9 800 відділень, де працюють понад 165 000 співробітників.

Укрсоцбанк має всі необхідні ліцензії на здійснення фінансової діяльності: Ліцензію Національного банку України від 29.12.01 № 5 та Дозвіл Національного банку України від 29.07.03 № 5−2 на право здійснення операцій, термін дії яких не обмежений; здійснює професійну діяльність на фондовому ринку — діяльність з торгівлі цінними паперами:

— брокерську діяльність на підставі Ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку серія АВ № 376 936, дата видачі 12.10.07 року;

— дилерську діяльність — серія АВ № 376 937, дата видачі 12.10.07 року;

— андеррайтинг — серія АВ № 376 938, дата видачі 12.10.07 року.

Національна мережа банківського обслуговування ПАТ «Укрсоцбанк», що включає в себе більш 2 000 філій та відділень по всій Україні, дозволяє будь-якому клієнту отримати найвищий рівень обслуговування практично в будь-якій точці країни. Банк має найбільшу в Україні мережу обслуговування пластикових карт.

Основна мета — забезпечити найвищу якість послуг клієнтам як в Україні, так і поза її межами. Принципи роботи — відповідальність, чіткість, своєчасність та гнучкість в проведенні операцій.

На сьогоднішній день банк пропонує громадянам України понад 150 видів найсучасніших послуг.

ПАТ «Укрсоцбанк» займає лідерські позиції серед інших українських комерційних банків за кількістю клієнтів, які довіряють саме цьому банку.

Так, його послугами користується понад 18% місцевого населення.

Наявність широкої мережі обслуговування карткових продуктів дозволяє ПАТ «Укрсоцбанк» активно впроваджувати послуги з автоматизованої видачі корпоративним клієнтам заробітної плати із використанням пластикових карт.

Банк у своїй роботі керується Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України, єдиними правилами бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації та комп’ютеризації та власним Статутом.

Протягом 9 місяців 2008 року діяльність всієї банківської системи України характеризувалась високими темпами зростання, але починаючи з четвертого кварталу 2008 року зростання було повністю зупинене. У 2009 році основну увагу усіх банків України було зосереджено на підтриманні достатнього рівня ліквідності та якості їх активів.

Станом на 31 грудня 2010 року консолідовані активи Укрсоцбанку становили 43 082 млн. грн., що на 13% менше ніж станом на 31 грудня 2009 року (додаток Б, таблиця Б.1). Як і в попередніх роках, Укрсоцбанк продовжував поліпшувати ефективність своєї діяльності. У 2010 році співвідношення витрат та доходів, зменшилось на 7,9 процентних пункти та становило 32,1%. Це покращення було досягнуто, за рахунок впровадження різноманітних заходів, націлених на зниження витрат і, перш за все, завдяки процесу реорганізації.

Незважаючи на те, що у 2011 році доходи банку від основної діяльності зменшились, а операційні витрати збільшились ефективність затрат банку залишається високою. Завдяки своїй жорсткій політиці контролю витрат банк зміг утримати показник відношення витрат до доходів на дуже доброму рівні 40.5%, таблиця 2.1.