Художня правда п «єси Iвана Карпенка-Карого» Хазяїн`

Художня правда п'єси Iвана Карпенка-Карого «Хазяїн» .

Творчiсть Iвана Карповича Тобiлевича (Карпенка-Карого) слушно вважається найвищим досягненням української драматургiї кiнця ХIХ — початку ХХ столiття, бо в нiй генiально переплелись вiрнiсть життєвiй правдi i висока художня майстернiсть митця. Вiн уважно спостерiгав за процесом розвитку економiчного та соцiального становища в Українi кiнця ХIХ столiття, коли повновладними господарями ставали поодинокi ка-пiталiсти-аграрiї, що жорстоко експлуатували десятки тисяч сiльських пролетарiв. Такi спостереження лягли в основу комедiї «Хазяїн», що була написана 1900 року. Минуло столiття вiд дня її появи, але ця п'єса i сьогоднi примушує замислитися читачiв та глядачiв над сенсом людського життя, нелегким утвердженням усього нового, над особливостями людської психологiї. Щодо мене, то я читав «Хазяїна», нiби примiряю чи його до нашого часу: окремi сцени нагадують картини буття сьогодняшнiх українцiв- «хазяїнiв» .

Перш за все, мене цiкавило, що є основою моралi Пузиря та йому подiбних? Вiдповiдь менi вiн дає сам: «З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлося тягнути — тягни!» Всiма його вчинками керує лише корисливiсть- «хазяйським колесом» називають економи помiж собою систему господарювання Пузиря, яке «так крутиться: одних даве, а другi проскакують!» Але перших — набагато бiльше, їх тисячi лише на землях Пузиря, вони не можуть поки що оборонятися та протистояти хазяїновi, який є втiленням зажерливостi та цинiзму. З неперевершеною майстернiстю розкриває перед читачем КарпенкоКарий гiрку правду тогочасного буття, коли збагачення жорстоких i нiкчемних «хазяїнiв» супроводжувалося тяжким стогоном сотень i тисяч трудящих людей, їхнiми сльозами, потом i кров’ю.

Та не можна без кiнця терпiти панування тупих i жорстоких Пузирiв. Поки що вибухає лише поодинокий бунт, перший камiнь летить у голову одного з експлуататорiв. Поки що «пузирi» не поступаються нiчим. Але життя змусить їх змiнитися, переродитися, iнакше народна ненависть зiтре «хазяїна» з лиця землi.

На мою думку, в образ Пузиря, в саму назву «Хазяїн» КарпенкоКарий заклав i певний позитивний смисл. По-перше, Пузир — дiйсно хазяїн (слiд зауважити, що працьовитiсть i дбайливе ставлення до господарства — традицiйна риса характеру українця). Вiн — не марнотрат, рахує кожну копiйку, бо добре обiзнаний у фiнансових справах. Пузир — працьовита, дiлова людина, тому я сприймаю його господарськi здiбностi як передовi на той час, навiть необхiднi, бо вони сприяють оновленню суспiльства. Хiба не з цих «хазяїнiв» вийшли тогочаснi Харитоненки та Терещенки, що стали позитивною силою та економiч ним рушiєм того перiоду, коли Україна лiквiдувала пережитки феодалiзму i переходила до капiталiзму?

Але все ж таки важко погодитися з частково позитивним сприйняттям образу Пузиря, бо нiякими об'єктивними процесами не можна виправдати хижацьку натуру пузирiв. Без культури, гуманiзму, цивiлiзованих прийомiв господарювання вони недовго протримаються як справжнi хазяїни — iсторiя це доводила неодноразово.

Я думаю, що в нашi днi ця п'єса зазвучала поновому актуально, i нам слiд з великою увагою прислухатися до слiв автора та персонажiв.