Чи розвивається народна творчiсть сьогоднi?

Чи розвивається народна творчiсть сьогоднi?

(Особистi мiркування) Менi чомусь ранiше здавалося, що усна народна творчiсть — це минувшина, щось таке, що давно записане, видрукуване i зберiгається на полицях. Не раз доводилося слухати гуртовi спiви в дорослiй компанiї. Але спiвали в основному однi й тi ж пiснi. Не один раз я замислювався над тим, чи розвивається народна творчiсть зараз, у нашi днi. Спершу менi здавалося, що зараз вона (особливо пiсенна) не розвивається, бо менi невiдомi сучаснi народнi пiснi, весь час я чую тiльки старi, записанi багато рокiв тому. Спершу я не розумiв причин, чому ранiше пiснi творилися, а сьогоднi я не бачу цього процесу. Але якi ж причини, що вони не творяться? Невже ранiше люди були бiльш творчими, а зараз нi? Але ж так не може бути. Як же знайти причини такого мовчання? Виникла ще одна думка: а може, пiсенна народна творчiсть набула iнших форм, про якi ми не здогадуємося?

За всiма ознаками, що притаманнi пiсеннiй уснiй народнiй творчостi, я став дослiджувати, чи є якiсь пiснi, якi пiдпадають пiд цi ознаки? I ось що з’ясувалося: ми маємо велику кiлькiсть пiсень, якi люди залюбки спiвають нарiвнi з традицiйно народними пiснями, але на вiдмiну вiд народних пiсень цi пiснi мають авторiв, їх створили поети i композитори. I кожна пiсня має своє життя. Я провiв невелике опитування i з’ясувалося, що найчастiше спiваються пiснi, створенi авторами за останнi 20−25 рокiв. Часто можна почути:

Мамо, мамо вiчна i кохана,.

Ви пробачте, що був неуважний.

Знаю, ви молилися за мене.

Днi i ночi, сива моя нене.

I мало хто при цьому згадує, що слова написав М. Лукiв. Моя бабуся i дiдусь залюбки спiвають пiсню, яку вважають народною i яка до-сьогоднi залишається популярною у спiвочих гуртах:

Гуцулко Ксеню, я тобi на трембiтi.

Лиш однiй в цiлiм свiтi.

Розкажу про любов…

I таких пiсень, якi спiває не одне поколiння, багато. I назви вони мають часто не такi, як давали їм автори: «Про тополю», «Про мамину вишню», «По стежинi дiвча iшло», «Чорнобривцiв насiяла мати», «Сiло сонце…», «Ой летiли дикi гуси…» I ще можна багато пiсень перераховувати.

Тож я дiйшов такого висновку, що цi пiснi за всiма ознаками є народними: їх спiвають, вони передаються усно (якщо й переписують ся, то це не означає, що форма поширення змiнила їхню популярнiсть), мають вiршовану форму, невеликi за обсягом i мають деякi варiанти. Єдине зауваження: це пiснi лiтературного походження, що стали народними, але не завжди тi, хто спiвають цi пiснi, напевно знають їх авторiв.

Ми можемо стверджувати, що пiсенний жанр народної творчостi живе i сьогоднi. Якийсь перiод iсторичного розвитку буде кликати до життя тi чи iншi жанри народної творчостi або певнi теми. У часи козаччини, наприклад, були популярнi маршовi пiснi, думи. Коли у нашiй країнi почалися демократичнi процеси, то маршовi пiснi стали теж популярними i серед них такi пiснi, де авторство достеменно вiдоме — це на слова Iвана Франка, Миколи Вороного, Олександра Олеся. Але виконувалися вони поряд з iншими народними пiснями i самi ставали (а може, й були) народними. Серед мiтингуючих менi доводилося чути:

За Україну,.

За її волю,.

За честь i славу,.

За народ!

А якi жанри усної народної творчостi живуть сьогоднi? Пiснi (в основному лiричнi, але й маршовi теж), казки, сучаснi приказки, прислiв’я i невмирущий жанр — анекдоти, який буде жити вiки.

Прислухайтесь, шануйте, поважайте народну творчiсть — скарбницю нашої мудростi, нашої iсторiї, яку ми передамо наступним поколiнням.