Розвиток категорій іменника в англійській мові

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

КУРСОВА РОБОТА з теоретичного курсу іноземної мови на тему:

«РОЗВИТОК КАТЕГОРІЙ ІМЕННИКА В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ»

Студентки 4 курсу 45 групи напряму підготовки: 6.20 303 Філологія*. Мова і література (англійська)

Павленко Ольги Петрівни Керівник: кандидат філологічних наук, старший викладач Гирин Олег Володимирович

м. Житомир — 2013 рік

ЗМІСТ Вступ

Розділ I. Теоретичні основи дослідження особливостей розвитку категорій іменника

1.1 Особливості іменника та його категорій іменника в індоєвропейській мові-основі

1.2 Категорії іменника в давніх та сучасних германських мовах Висновки до Розділу I

Розділ II. Розвиток категорій іменника в англійській мові

2.1 Особливості розвитку категорії роду

2.2 Особливості розвитку категорії числа

2.3 Особливості розвитку категорії відмінка Висновки до Розділу II

Список використаної літератури ДОДАТКИ

ВСТУП Мова, як засіб спілкування в суспільстві, існує лише в суспільстві. Зрозуміло, що поряд із змінами в історії суспільства змінюється і мова.

Ще в глибокій старовині люди звертали увагу на те, що слова, якими вони користувалися у своїй рідній мові, ведуть себе в мові по-різному. Одні слова називають предмети, інші - дії, процеси, треті - якості, властивості предметів. Одні слова змінюються за відмінками, інші - по обличчях і часам тощо. Ці спостереження, які були відзначені давньоіндійськими і давньогрецькими граматистами, дали їм підставу для виділення двох чітко виражених розрядів слів — імені і дієслова. У процесі розвитку мови виникли самостійні та службові частини мови. Кожна частина мови мала свої особливості та категорії, виконувала певні функції. Для дослідження цікавим є процес становлення категорій певної частини мови, як утворювалися та змінювалися категорії певної частини мови, у даному випадку іменника, у давніх та сучасних германських мовах.

Зміни значень слів не відбувалися стихійно. Вони були підпорядковані певним закономірностям, які складалися в залежності від конкретних історичних умов розвитку виробничої та іншої діяльності народу. Кожний період розвитку мови мав свої особливості, під впливом яких відбувалися зміни в морфології, наприклад у категоріях самостійної частини мови.

Сучасна англійська мова своєю граматичною будовою, словниковим складом та фонетичною системою значно відрізняється від інших германських мов. Виникнення та розвиток своєрідних мовних явищ в англійській мові стають зрозумілими, коли вони простежуються на фактах, які дає історія мови. Поява нового у мові завжди базується на явищах, що існували раніше, а розвиток нового явища відбувається в тісному зв’язку та залежності з розвитком інших явищ мови.

У виникненні і розвитку системи частин мови іменнику належить центральне місце. Багато змін зазнали категорії іменника, починаючи від староанглійського і закінчуючи новоанглійським періодом. Становлення та розвиток категорій іменника в англійській мові посідає значне місце в працях таких вчених, як Беляєва Т.Г., Верба Л. Г., Ільїш Б.А., Костюченко Ю. П., Самочорнова О. А., Смирницький А.І., Расторгуєва Т.А., Чахоян Л. П. тощо.

Відомо, що категорії не є незмінними. У процесі свого історичного розвитку, впливу інших мов або запозичень, що є характерним явищем для англійської мови, категорії можуть змінюватися або взагалі зникнути.

Детальніше вивчення категорій іменника в індоєвропейській мові-основі, давніх та сучасних германських мовах допоможе нам дослідити особливості становлення та розвитку категорій іменника в англійській мові.

Таким чином актуальність даної роботи обумовлена підвищенням інтересу до проблеми становлення та розвитку категорій іменника в давніх та сучасних германських мовах, зокрема англійської мови.

Метою даного дослідження є вивчення розвитку категорій іменника в англійській мові.

Відповідно до поставленої мети передбачено вирішення наступних завдань:

1) розглянути особливості іменника та його категорій в індоєвропейській мові-основі;

2) визначити особливості категорій іменника в давніх та сучасних германських мовах;

3) дослідити особливості розвитку категорій іменника в англійській мові.

Об'єктом дослідження є категорії іменника, а саме категорія роду, числа та відмінка.

Морфологічний, синтаксичний характер категорій іменника та їх становлення і розвиток в англійській мові окреслюють предмет дослідження.

Дана робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з розділів, загального висновку та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ КАТЕГОРІЙ ІМЕННИКА

1.1 Особливості розвитку категорій іменника в індоєвропейській мові-основі

Індоєвропейські мови утворюють одну з найбільших мовних сімей у світі. Належність окремих мов і мовних груп до сім'ї індоєвропейських мов визначається на підставі подібності їхньої структури, досліджуваної за допомогою порівняльно-історичного методу і пояснюваної як результат їх походження від єдиної у минулому індоєвропейської прамови.

За ознаками ближчої спорідненості індоєвропейські мови поділяються на групи мов і окремі мови на рівні груп. Існує сім груп живих індоєвропейських мов і три окремі мови, до яких належать також відомі з історії близькоспоріднені з ними мертві мови, що були попередніми етапами розвитку сучасних мов або належали до відповідних груп як самостійні мови.

Морфологічна будова індоєвропейської прамови реконструюється на основі давніх індоєвропейських мов — насамперед, давньоіндійської і давньогрецької. Ці й інші давні індоєвропейські мови мали дуже складну морфологічну систему. Та у деяких мовах іменна система категорії була простою. Тому можна сказати, що морфологічна система одних індоєвропейських мов відрізнялася помітною складністю, а інших — відносною простотою своїх граматичних форм і категорій.

Щодо частин мови, то у індоєвропейській мові-основі виділяють: іменник, дієслово, займенник, числівник, прислівник, а також різного роду частки, прийменники, післяйменники і преверби.

Іменник — це частина мови, яка являла собою семантично й формально майже нерозчленоване ціле з функціями позначення предмета та його ознак. Інакше кажучи, іменник виступав і в ролі іменника, й у ролі прикметника. Формальне розходження між іменником і прикметником полягало в тому, що прикметник міг змінюватися за родами, а іменник розрізнявся за родами.

Для індоєвропейських іменників реконструюють трикомпонентну структуру, яка складалася з кореня, осново творчого суфікса та флексії (закінчення). Корінь був носієм лексичного значення і не міг функціонувати в чистому вигляді. Суфікс оформлював основу та визначав підклас імені, Закінчення приєднувалося до основи та було показником граматичних категорій роду, числа та відмінка. Наприклад: ov-i-s (основа наі-) — вівця. В індоєвропейській мові-основі спостерігається часткове злиття флексії з показниками основи.

Іменник характеризувався наявністю трьох категорій: роду. Числа та відмінка.

На думку А. Майє, спочатку існувала відмінність не за родами, а за категоріями «живий — неживий предмет». Тобто іменники поділялися на два класи — живі й неживі. Оскільки прамова спочатку була мовою активно — стативної будови, тому предмети та явища, що оточують людину, мислилися або як речі, або як живі суб'єкти дії. Важливі у житті людини того часу предмети та зовнішні частини тіла мислилися як живі. Відомо, що з категорії «речей» пізніше був утворений середній рід, а категорія істоти та неістоти була основою для виникнення чоловічого й жіночого роду.

Вже досліджено, що поділ на основи передував поділу іменників на роди, підтвердженням чого є факт, що до одного типу основ відносилися іменники різного граматичного роду.

Іменники жіночого роду мали формальне позначення у вигляді закінчень —в і -о. Пізніше, в англійській мові, категорія роду була цілком втрачена, хоча вона й була притаманна давньоанглійській та іншим давнім германським мовам.

У XIX столітті вважалося, що в праіндоєвропейській мові було три роди: чоловічий, жіночий і середній. Проте відкриття хетської мови, в якій є тільки два роди («загальний» або «одухотворений» і середній), змусило в цьому сумніватися. Досі ведеться дискусія з приводу жіночого роду в анатолійських мовах: одні вчені стверджують, що в цій групі його ніколи не було, тоді як інші - що був, але зник, не залишивши слідів. Якщо праві перші, це означає, що носії праанатолійскої мови відділилися до того, як сформувалася трьохродова система. Тоді треба буде зробити висновок, що праіндоєвропейська мова характеризувалася двокласною системою, схожою на ту, що збереглася в анатолійських мовах.

Відмінок — це граматична категорія, що служить для вираження зв’язку між предметами. В індоєвропейській мові-основі виділяють вісім відмінків: номінатив, генетив, аблатив, датив, локатив, інструменталіс, акузатив, а також локатив. Відомо, що ця система збереглася також в давньоіндійській мові. Кожен відмінок мав своє значення: номінатив — відмінок підмета; акузатив позначав предмет, на який спрямована дія; генетив указував на зв’язок між предметами; аблатив виражав джерело дії; датив позначав предмет, у напрямку до якого відбувалася дія; локатив позначав місце дії; інструменталіс — позначення знаряддя, за допомогою якого відбувалася дія; локатив служив для звернення до іншої особи.

У мові-основі розрізняли три числа: однину, множину і двоїну (дуаль). Двоїна іменників добре представлена в давньоіндійській, грецькій, литовських та інших мовах. Поступово двоїна зникає.

Іменники в індоєвропейській мові-основі поділялися на дві групи — з основами на голосний і з основами на приголосний. До першої належили слова з основами на -в-, —ів-, -ф-, —і-, -і/u- та з дифтонгами. Другу групу утворювали іменники з основами на проривний приголосний, наs-, на сонорні (наприклад: наn-, наr-). У залежності від суфікса основи іменника поділяли на класи. Кількість таких класів деякі компаративісти нараховують до двох десятків (Ф. Фортунатов).

Отже, іменник в індоєвропейській мові-основі мав функцію позначення предмета та його ознак. Іменник мав категорію роду, числа і відмінка. Категорія істоти та неістоти пов’язана з виникненням чоловічого та середнього родів, а речей — середнього. У мові-основі розрізняли три числа: однину, множину і двоїну. Щодо відмінків, то їх існувало вісім.

1.2 Категорії іменника в давніх та сучасних германських мовах Усі германські мови поділяються на три підгрупи: західну (англійська, німецька, нідерландська, фризька, ідиш, африкаанс), північну (датська, шведська, норвезька, ісландська, фарерська) та східну (готська, вандальська, бургундська, гепідська тощо). Готська мова займає особливе місце серед германських та інших давніх індоєвропейських мов. До інших давніх германських мов належать давньоанглійська, давньоверхньонімецька, давньосаксонська, давньофризька та інші. До сучасних германських мов належать західногерманські й скандинавські мови, оскільки всі східногерманські мови вимерли. Особливо широке поширення отримала англійська мова, що використовується в колишніх британських колоніях як друга державна мова. В історії англійської мови виділяють три основні періоди: давньоанглійський (V — XI століття), середньоанглійський (XI — XV століття) та новоанглійський (починаючи з XVІ століття).

Іменник у давньогерманських мовах мав морфологічні категорії роду, числа і відмінка. Іменники поділялися за трьома родами: чоловічий, жіночий та середній, але належність до певного роду не була яскраво вираженою. Це була швидше граматична категорія, ніж лексична. У сучасних скандинавських та англійській мовах граматичну категорію роду повністю втрачено, в німецькій, навпаки, збереглися усі три роди, належність до яких можна визначити за допомогою артиклів (der — чоловічий рід, die — жіночий рід, das — середній рід).

Говорячи про категорію числа слід звернути увагу на те, що в германських мовах зникла двоїна. Але все такі деякі прояви двоїни можна прослідкувати в займенниках та дієсловах готської та давньоанглійської мовах. Категорія числа, тобто однина та множина, не мала формального показника, який відрізняв її від категорії відмінка. Це можна пояснити тим, що відмінкова флексія була і показником числа.

Щодо категорії відмінків, то вона теж була дещо зміненою. Система відмінків зменшилася з восьми до шести (номінатив, генетив, датив, акузатив, інструменталіс та вокатив, який був засвідчений лише в деяких готських іменниках). Інструменталіс пізніше співпав з давальним відмінком. Інші чотири відмінки спостерігаються у всіх германських мовах.

На сьогодні відомо те, що зменшення кількості відмінків відбувалося у зв’язку з тим, що один відмінок витіснив інший або обидва відмінки зберігалися але зрештою збігалися в результаті закінчень. Доказом цьому є те, що кличний відмінок витіснив називний, а давальний відмінок об'єднав у собі значення аблатива, локатива, датива й інструменталіса.

Давня система відмінювання германського іменника, яка в основному ґрунтувалася на відмінностях осново творчих суфіксів, поступово зникла в більшості германських мов. Причиною цьому стало спрощення морфологічної структури слова.

Так, в англійській мові, а саме в середньоанглійській, відбувається поступовий перехід до відмінкової системи, в якій розрізняють два відмінки — називний та родовий.

На зміни в системі словозміни іменника, за словами О. Єсперсена, вплинули скандинавські мови, у яких значна кількість іменників мала однакове звучання, але різні закінчення порівняно з англійськими. З-поміж морфологічних факторів дослідники виокремлюють численність відмінкових закінчень та багатозначність самих відмінків (П. Хопер, Е. Трауготт). Незважаючи на різні точки зору, незаперечним є те, що під впливом сукупності факторів у середньо англійській мові флексії поступово відмирають, а синтаксичні відносини в реченні виражають прийменники.

Перебудов відмінювання означеного артикля, форми якого перестали розрізнятися за родами, сприяла остаточній втраті категорії роду в англійській мові. Подібних змін зазнала і категорія числа. Основний маркер множини виник із множинного закінчення іменника з основою на -а-(-as-), що редукувалося до -(e)s. Іншим маркером множини стала внутрішня флексія = умлаут. Так, у сучасній англійській мові збереглися такі форми як от feet, teeth.

У фризькій мові розрізняють два граматичні роди — загальний (жіночий та чоловічий роди злилися в один) та середній, два числа (однину та множину) та два відмінки (загальний і родовий). Множина утворюється за допомогою закінчень -e (n) та -s.

Іменник у мові африкаанс утратив родові розбіжності, а система відмінювання взагалі відсутня. Множина утворюється за допомогою закінчення -е та -s.

У сучасній німецькій мові наявні сильна, слабка та жіноча відміни іменників. Іменники поділяються за трьома родами: чоловічий. Жіночий та середній. Для формування множини використовуються спеціальні суфікси та умлаут. Система іменників заснована переважно на родовій ознаці.

У нідерландській мові утворився загальний рід та середній. Показники множини утворилися від форми множини називного відмінка сильної та слабкої відмін -e (n) та —s, але для утворення множини середнього роду використовували закінчення -eren. Система з чотирьох відмінків перетворилася на двовідмінкову: загальний відмінок та родовий з нормативом —s.

У датській та шведській мовах утворилося два роди — загальний (жіночий та чоловічий злилися) та середній. У системі відмінювання зафіксовані форми загального та родового відмінків. Множина у більшості випадків утворюється за допомогою закінчень, рідше — за допомогою нульової флексії або умлауту.

У норвезькій мові зберігається розрізнення іменників за трьома родами. Множина утворюється за допомогою закінчення —er, нульової флексії та інколи за допомогою умлауту. Щодо категорії відмінка, то розрізняють загальний та родовий відмінки.

Ісландська мова майже не змінилася, і схожа на давньоісландську в граматичному плані. Іменник має чотири відмінки: називний, родовий, давальний та знахідний. Розрізняють дві відміни (слабку та сильну) та два числа (однину та множину).

Отже, в давніх та сучасних германських мовах існують такі категорії іменника, як рід, число та відмінок. У результаті впливу зовнішніх та внутрішніх факторів, відбувається виникнення нових морфем на означення числа та відмінка Висновки до Розділу I

Індоєвропейські мови утворюють одну з найбільших мовних сімей у світі. Морфологічна будова індоєвропейської прамови реконструюється на основі давніх індоєвропейських мов — насамперед, давньоіндійської і давньогрецької. Ці й інші давні індоєвропейські мови мали дуже складну морфологічну систему. Щодо частин мови, то у індоєвропейській мові-основі виділяють: іменник, дієслово, займенник, числівник, прислівник, а також різного роду частки, прийменники, післяйменники і преверби.

Іменник — це частина мови, яка являла собою семантично й формально майже нерозчленоване ціле з функціями позначення предмета та його ознак. Інакше кажучи, іменник виступав і в ролі іменника, й у ролі прикметника.

Для індоєвропейських іменників реконструюють трикомпонентну структуру, яка складалася з кореня, осново творчого суфікса та флексії (закінчення). Іменник характеризувався наявністю трьох категорій: роду. Числа та відмінка.

Поділу іменників за родами передував поділ за категоріями живі та неживі предмети. Категорія істоти та неістоти пов’язана з виникненням чоловічого та середнього родів, а речей — середнього.

Іменники в індоєвропейській мові-основі поділялися на дві групи — з основами на голосний і з основами на приголосний. У залежності від суфікса основи іменника поділяли на класи.

Відмінок — це граматична категорія, що служить для вираження зв’язку між предметами. В індоєвропейській мові-основі виділяють вісім відмінків: номінатив, генетив, аблатив, датив, локатив, інструменталіс, акузатив, а також локатив. Кожен відмінок мав своє значення.

У мові-основі розрізняли три числа: однину, множину і двоїну, яка поступово зникає.

Усі германські мови поділяються на три підгрупи: західну, північну та східну. До давніх германських мов належать готська, давньоанглійська, давньоверхньонімецька, давньосаксонська, давньофризька та інші. До сучасних германських мов належать західногерманські й скандинавські мови, оскільки всі східногерманські мови вимерли. Особливо широке поширення отримала англійська мова, що використовується в колишніх британських колоніях як друга державна мова.

Іменник у давньогерманських мовах мав морфологічні категорії роду, числа і відмінка. Іменники поділялися за трьома родами: чоловічий, жіночий та середній, але належність до певного роду не була яскраво вираженою. Це була швидше граматична категорія, ніж лексична. Щодо категорії числа, то розрізняли однину та множину. Система відмінків зменшилася з восьми до шести.

Давня система відмінювання германського іменника поступово зникла в більшості германських мов. Причиною цьому стало спрощення морфологічної структури слова. Так, в англійській мові, а саме в середньоанглійській, відбувається поступовий перехід до відмінкової системи, в якій розрізняють два відмінки — називний та родовий.

Проаналізувавши деякі особливості сучасних германських мов, можна зробити висновок, що іменник характеризується існуванням двох відмінків (називного та родового) та двох категорій числа — однини та множини, у більшості мов лише два роди (загальний та середній).

Отже, морфологічна структура слова в давніх германських мовах перетворюється на двокомпонентну. У давніх та сучасних германських мовах зберігаються такі категорії іменника, як рід, число та відмінок.

РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИТОК КАТЕГОРІЙ ІМЕННИКА В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

2.1 Особливості розвиток категорії роду

іменник англійський мова Проблема ідентифікації роду іменника в англійській мові впродовж багатьох десятиліть залишається об'єктом пильної уваги як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів. Проблему граматичної категорії роду іменника та діахронію її розвитку досліджували Смирницький А., Бруннер К., Ільїш Б. тощо, а проблематику роду в сучасній англійській мові - Квірк Р., Тимпко Л. та інші. Погляди дослідників на цю тему не завжди співпадають: одні намагаються довести, що у сучасній англійській мові граматичної категорії роду як такої не існує, інші ж вважають, що у ході свого розвитку категорія роду іменника перейшла із розряду граматичних у розряд лексико-граматичних.

У нашому дослідженні ми розглядаємо вияв родових маркерів у назвах англомовних прозових творів. Для цього ми розглянули категорію роду іменника у діахронії, способи її вираження на різних етапах розвитку англійської мови, особливості категорії роду в сучасній англійській мові.

У давньоанглійський період іменнику притаманні граматичні категорії роду, числа і відмінка. Іменник має чітко виражені три роди: чоловічий, жіночий та середній.

Наприклад: mona (місяць), steorra (зірка) — чоловічий рід;

bricg (міст), tigol (цегла) — жіночий рід;

scip (корабель), eage (очей) — середній рід.

У цей період граматичний рід можна було визначити за відповідним класом відмінювання (за закінченням у називному відмінку однини та у називному і знахідному відмінках множини).

Роди іменника були мало пов’язані із значенням слова: іменник hand (рука) був жіночого роду, fot (нога) — чоловічого роду, wif (жінка) — середнього роду та інші.

Процес відмирання граматичного роду почався у кінці давньоанглійського періоду — у цей час спостерігається змішання чоловічого та середнього родів. Протягом середньоанглійского періоду поступово було досягнуто такого стану категорії роду у іменників, при якому відмінність за формою існує тільки між родовим відмінком однини і рештою відмінками, а також між множиною і одниною, тобто відбулася втрата флексій, які вказували на роди іменників.

Важливо відзначити, що остаточний розпад флексій сам по собі ще не свідчив про розпад категорії роду як такої. У даному випадку можна говорити лише про зміни в системі засобів, що вказують на рід іменника, а також в принципах розподілу родів.

А остаточній втраті категорії роду в англійській мові сприяла перебудова відмінювання означеного артикля, форми якого перестали розрізнятися за родами.

У сучасній англійській мові існують такі способи вираження роду іменників (Додаток А):

· лексико-семантичний (вираження через пряму кореляцію з біологічною статтю референта або лексичним значенням іменника), наприклад: Sara is a pretty girl. Peter worked hard on this module test. The sun is shining brightly.

· морфологічний (вираження через марковані родом суфікси (найчастіше -ess, -ette, -er, -ine)), наприклад: This man is a worker.

· синтаксичний (вираження через кореляцію іменника з маркованими родом займенниками), наприклад: She tries to explain the rule simply. He is a shy person.

· соціально-культурний, наприклад: слова ship, boat, steamer, а також назви країн звичайно замінюються займенниками жіночої статі she (her).

Where is our ship? She hasn’t arrived yet. That boat of yours doesn’t look very much. Ah, but I’ve built her myself. Poland also sent her delegation to the conference.

Іноді назви тварин замінюються займенниками he або she. У казках це зв’язано з персоніфікацією:

Once a hare and a tortoise (черепаха) ran a race. Of course the hare ran faster than the tortoise and when she looked back, she saw the tortoise far behind her." He is so slow," thought the hare, «that I may rest here.» Then she fell asleep.

Ми пропонуємо розглянути функціонування категорії роду іменників на матеріалі заголовків англомовних прозових творів. Нами було проаналізовано 145 заголовків та запропоновано їх класифікацію за родовим маркером. Під родовим маркером ми розуміємо наявність у заголовку займенників (особових чи присвійних), маркованих родом іменників або іменників, вжитих разом із власними назвами.

Класифікація 145 проаналізованих номінацій є такими:

· 40% - номінації середнього роду — 79 одиниць («Discworld», «A Tale of Two Cities»; «The Purpose Driven Life»; «Where the Wild Things Are»);

· 22% - номінації чоловічого роду — 44 одиниць («The Godfather»; «The Prophet»; «The Exorcist»);

· 15% - номінації, де визначення роду є неможливим — 30 одиниць («Shannara»; «The Gruffalo»);

· 11% - номінації спільного роду — 22 одиниць («The Bobbsey Twins»; «How to Win Friends and Influence People»; «The Outsiders»);

· 9% - номінації жіночого роду — 18 одиниць («American Girl»; «Nancy Drew»; «Bridget Jones»);

· 4% - номінації, де були відсутні іменники — 7 одиниць («And Then There Were None»; «Think and Grow Rich»; «Nineteen Eighty-Four»).

Отже, ми виявили значну кількість номінацій чоловічого роду, а саме 44 одиниць, що складає 22% від загальної кількості проаналізованих заголовків — даний рід заголовків є другим за вживаністю серед чоловічого, жіночого на середнього родів. Найчастіше рід іменників використаних у цих заголовках виражений лексико-семантичним способом, наприклад: «The Lord of the Rings»,«The Hobbit», «Kane and Abel», «The Prophet». Надані приклади являють собою заголовки, що містять імена персонажів та надають інформацію про родову приналежність чи соціальний статус головного героя.

Використання іменників жіночого роду у проаналізованих нами заголовках є найменш вживаним, якщо порівнювати кількість іменників чоловічого, середнього та жіночого родів. Всього було знайдено 9% номінацій жіночого роду, а саме 18 одиниць, наприклад:«American Girl», «Nancy Drew», «Bridget Jones». Як і в випадку із іменниками чоловічого роду, найчастіше жіночий рід іменників у проаналізованих нами заголовках виражається лексико-семантичним способом, хоча і є заголовки у яких рід виражається синтаксичним способом, наприклад: «The Happy Hooker: Her Own Story». Надані приклади містять у собі імена персонажів або містять іменники з чітко вираженими родовими маркерами, як наприклад у іменник girl у творі «American Girl».

Найбільш вживаними є номінації середнього роду із показником у 79 одиниць (40% від загальної суми). Прикладами заголовків, що містять іменники середнього роду можуть виступити такі номінації: «Discworld», «A Tale of Two Cities»; «The Purpose Driven Life»,«Where the Wild Things Are», «A Brief History of Time». Найбільш вживаним способом вираження роду є лексико-семантичний.

Таке домінування використання іменників середнього роду можна пояснити тим, що ці заголовки здебільшого представляють основну тему чи проблему твору, де використання іменників, що позначають предмети неживої природи є найбільш доречними, наприклад іменник thing, використаний Морісом Сендаком у заголовку його твору «Where the Wild Things Are». Також є випадки вживання іменників середнього роду у заголовках, що позначають час і простір, наприклад «A Brief History of Time» та інші абстрактні поняття, які найчастіше відносять саме до середнього роду.

З даного дослідження можна зробити висновок, що категорії роду як такої не існує, для розрізнення родів використовують займенники, суфікси, лексичне значення, підтекст тощо.

2.2 Особливості розвитку категорії числа

Індоєвропейська прамова перед своїм розпадом на різні мови свідчить про наявність у ній трьох парадигм числа: однини, двоїни та множини. Спочатку число виражалося лексично, його граматичні ознаки з’являються пізніше, проте зародження останніх відбувалося поступово, слідом за лексичними перетвореннями. Під час розвитку складних словесних утворень у мові-основі один із коренів змінював своє лексичне значення, все більше й більше абстрагуючись. Як результат окремі морфеми в складі слова з часом втрачали своє початкове лексичне значення та набували функцій суто граматичних. У процесі делексикалізації семантичних елементів та перетворення їх на морфологічні показники відбувалася трансформація мови в новий, флективний тип. Звідси випливає, що граматичні значення вийшли з лексичних, граматикалізація останніх і привела поступово до утворення граматичних форм і значень. Ця точка зору знаходить підтвердження та розвиток у численних дослідженнях генезису граматичних одиниць (В.Д. Каліущенко, Е. О. Курилович, Т. А. Майсак, Г. Пауль, В. Г. Таранець, Ф.Ф. Фортунатов).

Стосовно ж категорії числа іменників можна зробити висновок, що граматичній категорії числа передували лексеми числа. Очевидно, що словесне позначення конкретного числа як результат поступового абстрагування перетворювалося в граматичний показник, який виражає різні кількісні поняття. Новий формальний маркер числа міг уживатися з будь-якими іменниками, що мають форми однини та множини. Такі формальні показники становлять основу індоєвропейських афіксів.

Дослідження свідчать, що індоєвропейська прамова була набагато багатшою формами відмінювання та дієвідмінювання, ніж пізніші окремі індоєвропейські мови. В момент розпаду вона мала форми трьох різних родів (чоловічого, середнього і жіночого), а також трьох різних чисел (однини, двоїни і множини) для іменника та дієслова. Двоїна притаманна численним, переважно давнім, але й деяким сучасним різноструктурним мовам світу (ведійська, санскрит, старослов’янська, давньоруська, старопольська та сучасна словенська) як характерна особливість давнього або архаїчного стану граматичної будови. Вона ґрунтується на стародавньому уявленні про двоїну предметів, природну парність, що цілком відповідає природі та суті категорії числа, пов’язаної з осмисленням практичної реальності. В давні часи у формах двоїни синкретично сходилися значення `двоїни' і `цілісності', з яких остання використовувалася для позначення одиничності, лише з часом одиничність стала набувати контурів відмінної форми від двоїни, що полягала в більшій редукції вихідної форми.

Граматичне число у писемних пам’ятках знаходило відображення у системі відмінювання іменника відповідно до типу основи і належності його до того чи іншого роду. Цим пояснюється наявність великого розмаїття формант числа у різних мовах, що свідчить також про досить розвинений стан цієї граматичної категорії у період появи перших пам’яток. Генетична спорідненість граматичних афіксів дозволяє узагальнити показники числа і представити їх для називного відмінка індоєвропейської прамови у такому вигляді - однина: -s, -o; двоїна: -e, -i/i; множина: -es. Подальший розвиток індоєвропейських мов зумовив повне зникнення двоїни, крім сучасної литовської, а також до зародження у окремих мовах нових граматичних формант і до більш диференційованого вираження однини і множини. Так, наприклад, у германських мовах з часом витворилися специфічні аломорфи множини: у англійській -s, німецькій -e, -er, -n, -s, -o з умлаутом у корені або без нього, норвезькій -ar, -or, -er, -o, шведській -ar, -(e)r, -or, -n, -o.

Категорія числа в англійській мові виражає кількісні відносини, що існують в реальній дійсності, відображені у свідомості носіїв цієї мови і мають морфологічне вираження у відповідних формах мови.

Категорія числа в сучасній англійській мові виражена єдиним і множинним числом. Форма однини служить для позначення одного предмета, множини — для позначення двох або більше предметів.

Слід зауважити, що в іменній відміні давньоанглійської мови було не менше 25 форм множини, з яких до наших днів дійшли лише сім: feet — ноги, geese — гуси, teeth — зуби, men — чоловіки,women — жінки, lice — воші і mice — миші. Було поширене так зване «слабке відмінювання» (з основою множини на-n), подібно до сучасних англійських слів brethren — братія, children — діти і oxen — воли. Ще більшого поширення таке множина отримала в південному діалекті средньоанглійскої мови, де були цілком звичайні форми типу treen замість trees — дерева і housen замість houses — вдома.

Якби основою літературної англійської мови став би цей діалект, а не східно-центральний (тобто лондонський), то форми на-en могли б бути сьогодні регулярними формами множини. Проте насправді взяли верх найбільш уживані в давньоанглійській форми сильного відміни чоловічого роду на-s типу stan — stanas — камінь — каміння (сучасні stone — stones). Іменник схилявся по «слабкому» або «сильному» зразку залежно від типу своєї споконвічної основи.

Іменники в сучасній англійській мові утворюють множину шляхом додавання до форми однини закінчення - s, що вимовляється як [z] після дзвінких приголосних і після голосних і як [s] після глухих приголосних, наприклад: hand - hands, machine - machines.

Іменники, що закінчуються в однині на букви s, ss, x, sh, ch, тобто закінчуються на свистячий або шиплячий звук, утворюють множину шляхом додавання закінчення — es до форми однини. Закінчення — es вимовляється як [iz], наприклад: сlass - classes, box - boxes. Іменники, що закінчуються в однині на — y з попередньою приголосною, утворюють множину шляхом додавання закінчення — es, причому — y змінюється на i, наприклад: city - cities, army —armies. Деякі імена іменники утворюють множину не шляхом додатку закінчення — s, а шляхом зміни кореневих голосних, наприклад: man — men, woman — women. Деякі іменники зберегли стародавню форму множини, яка збігається з формою однини:a deer — deer, a sheep — sheep, a swine — swine. (The deer is a graceful animal. The sheep are domestic animals).

Отже, в давньоанглійській мові існувала однина, двоїна та множина, але у процесі розвитку мови двоїна зникла.

2.3 ??? ??? ??? ???? ??? ???

Сучасна англійська мова має аналітичну будову, тобто має такий граматичний лад, при якому зв’язок слів у реченні виражається головним чином порядком слів і за допомогою службових слів — прийменників і союзів. Але англосаксонська мова була мовою синтетичною, тобто мовою, в якій зв’язок слів у реченні виражається головним чином за допомогою зміни самих слів. У давньоанглійській мові була розвинена система словозмінних форм: іменники мали розвинену систему відмінювання і категорію граматичного роду, прикметники узгоджувалися з іменниками в роді, числі і відмінку.

Система іменників в давньоанглійській мові являє собою досить складну і не в усьому послідовну систему, в якій поєднуються різні елементи, у деяких випадках успадковані від попередніх станів мови. почасти з’явилися в силу нових тенденцій його розвитку.

Стародавні греки виділили 5 відмінків: onomatike, genike, dotike, aitiatike, kletike. Римляни додали до грецьких відмінках ще один відмінок, який спочатку був названий просто шостим (sextus-секстус), або «латинським відмінком» (casus latinus — казус Латинус), а потім «аблатіве» (ablativus — аблатівус), тобто окремий відмінок.

Між різними мовами виявляються у цьому відношенні значні відмінності, а з іншого — самі поняття, висловлені різними відмінками, не є в такій же мірі виразними, як, наприклад, відмінність між одиничністю і множинністю, між минулим, сьогоденням і майбутнім. Мабуть, буде краще почати з конкретних прикладів, що ілюструють принципову різницю між двома спорідненими мовами — латинською та англійською.

Якщо римляни казали Petrus filio Pauli librum dat, англійці кажуть Peter gives Paul’s son a book «Петро дає сину Павла книгу». Не може бути ніякого сумніву, що всі чотири латинських іменники стоять у чотирьох різних відмінках, а саме: Petrus — називний, filio — давальний, Pauli — родовий, librum — знахідний.

Точно так само не може бути ніякого сумніву, що англійське слово Paul’s стоїть у родовому відмінку, який в цілому відповідає однойменному відмінку в латинській мові. Однак питання про те, чи можна сказати, що Peter стоїть у називному відмінку, son — у давальному, a book — в знахідному, є спірним і викликає розбіжності, оскільки в англійській мові не існує відмінностей у закінченнях, як в латинському. Бути може, тут в наявності ті ж три відмінка, що і в латинській, чи тільки два відмінка — називний (Peter) і непрямий (son, book), — а може бути, лише один «загальний відмінок» ?

Як ми з’ясували вище, у відміні іменників давньоанглійської мови розрізняються чотири відмінка: називний, знахідний, родовий, давальний.

У іменників середнього роду форма знахідного відмінка завжди збігається з формою називного відмінка. Таке становище характерно і для інших індоєвропейських мов. Наприклад, в латинській мові у іменників середнього роду 2-го відмінювання ці відмінки відмінні: в однині форма буде oppidum — місто, в множині oppida. У іменників середнього роду 3-го відмінювання, наприклад, в однині opus — справа, у множині - opera.

Цей систематичний збіг, ймовірно, пояснюється тим, що спочатку іменники середнього роду, з огляду на те, що вони позначали неживі предмети, не могли виконувати в реченні функцію підмета, а тому і не мали форму називного відмінка. Пізніше, коли потрібно було позначити функцію підмета використана була та форма, яка спочатку висловлювала тільки знахідний відмінок. На користь такого пояснення говорить особливо та обставина, що в латинській мові називному-знахідний відмінок однини іменників середнього роду 2-го відмінювання виражається закінченням — um, яке в системі відмінювання іменників чоловічого роду висловлює знахідний відмінок, наприклад, hortum від hortus — сад, lupum від lupus — вовк.

У давньоанглійській мові збіг форми знахідного відмінка з називним відмінком характерно також для деяких іменників чоловічого роду. У множині форми називного та знахідного відмінків збігаються у іменників усіх родів. До числа іменників з основою на -а відносяться слова чоловічого і середнього роду. Різниця між чоловічим і середнім родом проявляється тільки у формах називного та знахідного відмінка множини.

Враховуючи реальний стан в германських мовах, видається більш доцільним говорити в застосуванні до германських мов основи на — а:

Однина Множина

Чоловічий рід Середній рід

Нах. Stan (камінь) Scip (корабель) reced Stanas reced

Род. Stanes Scipes recedes Scipes recedа

Дат. Stane Scipe recede Scipe recedum

Вин. Stan Scip reced Scip reced

Іменники з коротким кореневим стилем приймає в називному і знахідному відмінку однини закінчення — u; іменники з довгим кореневим складом не мають у цих відмінках ніякого закінчення.

Однина Множина

Чоловічий рід

Наз. Feld (поле) Felda

Род. Felda Felda

Дат. Felda Feldum

Вин. Feld Felda

Кілька іменників середнього роду зберегли в давньоанглійській мові систему відмінювання, при якій у всіх відмінках множини є елемент - r. Це сталося з індоєвропейської основотвірний суфікса — es.

Однина Множина

Наз. Lamb (ягня) Lambru

Род. Lambes Lambra

Дат. Lambe Lambrum

Вин. Lamb Lambru

У середньоанглійський період відбувається спрощення давньоанглійської відмінкової системи. В першій половині цього періоду починається перетворення чотирьохвідмікової системи у двох відмінкову. У системі іменників у результаті перебудови виділяється загальний і присвійний відмінок. При цьому називний, знахідний і давальний відмінки змішуються і зливаються в загальний відмінок (Common Case), а функції родового відмінка обмежуються. Таке відокремлення родового відмінка не випадкове. Вже в давньоанглійській період форма родового відмінка виступала у функції визначення. Атрибутивна функція даної форми у середньоанглійській мові все більше розширювалася, родовий відмінок став спеціальним означальним відмінком, що позначає приналежність. Таким чином, відбулася модифікація значення форми родового відмінка, родовий відмінок став присвійним, що позначає визначення за належністю, перестав вживатися при дієсловах і в прийменникових конструкціях. У зв’язку з цим змінилася і сама назва даного відмінка: присвійний (Possessive Case) і замість родового (Genetive).

Що стосується називного, знахідного і давального відмінків, то смислове відмінність між ними у середньоанглійському періоді зникла, хоча фонетична відмінність форм все ще зберігалося. У результаті ці форми стали сприйматися як фонетичні варіанти, що не пов’язані з граматичними відмінностями.

Таким чином, відмінки зливаються, змішуються саме завдяки тому, що старі відмінкові форми втрачають граматичне значення відмінка. Зсув приводить до різних результатів, частіше з двох варіантів зберігається форма стародавнього знахідного відмінка.

Що ж стосується категорії відмінка (The Case) у сучасній англійській мові, то вона наділялася різною кількістю відмінків. Так, М. Дейчбейн, допускав розуміння відмінка як поєднання прийменника з іменником у початковій формі, вважав, що в англійській мові існує чотири відмінка: називний, родовий, давальний і знахідний. Однак таке трактування проблеми відмінка не трактується правильним, оскільки під відмінком розуміється словоформа, в якій є відповідна відмінкова морфема, у випадку англійської мови 's.

Майже загальноприйнятою вважається точка зору, згідно якої у складі іменників є клас слів, що змінюються за двома відмінками — називному і присвійному, оформленим морфемою 's. Це клас іменників морського та іменників семантичного поля «час». Таким чином, з точки зору типологічної характеристики категорії відмінка в іменнику ми можемо відзначити, що в англійській мові всі іменники поділяються на два класи: слова, що позначають предмети неживі, не мають категорії відмінка, і слова, що позначають предмети живі і час, що мають два відмінка — загальний і присвійний.

Практично всі іменники в англійській мові можуть вживатися в називному відмінку (The Nominative Case), в цій формі вони наведені в словниках.

Присвійний відмінок (The Possessive Case) використовується, коли треба показати приналежність одного предмету іншому або якій-небудь людині. Іменники в присвійний відмінку майже завжди супроводжуються небудь певним артиклем, або яким-небудь певним або присвійним займенником: my son's birthday — день народження мого сина, the book's name — назва книги.

Присвійний відмінок утворюється просто — до основи додається апостроф і суфікс -s, якщо іменник стоїть у множині відмінку і, отже, вже має суфікс-s, то апостроф ставиться після цього суфікса.

Форму присвійного відмінка мають в основному іменники з предметним значенням, а також слова the Earth, the Moon, the Sun, a ship, але іменники типу «щастя, музика, світло» не можуть вживатися в присвійний відмінку.

Отже, аналізуючи і узагальнюючи спостереження над особливостями відмінків, їх вживанням і етапами розвитку, а також прикладами, можна зробити наступні висновки: в давньоанглійський період існувало чотири відмінка (називний, родовий, знахідний і давальний); в середньо англійський — два (загальний і присвійний); у сучасній англійській мові існує також два відмінка — загальний і присвійний.

Висновки до Розділу II

Іменник в усі періоди розвитку англійської мови посідав центральнее місце, а його категорії були причиною дискусій багатьох вчених. У системі іменника чітко виражаються категорії роду, числа та відмінка.

Проблема ідентифікації роду іменника в англійській мові впродовж багатьох десятиліть залишається об'єктом пильної уваги як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів. У нашому дослідженні ми розглядаємо вияв родових маркерів у назвах англомовних прозових творів. Для цього ми розглянули категорію роду іменника у діахронії, способи її вираження на різних етапах розвитку англійської мови, особливості категорії роду в сучасній англійській мові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексєєва І.О. Курс теоретичної граматики сучасної англійської мови: навчальний посібник. — Вінниця: Нова Книга, 2007. — 328 с.

2. Аракін В.Д. Історія англійської мови: Навчальний посібник. — М.: «Фізматліт», 2001. — 272 с.

3. Андрушенко О. Ю. вступ до германського мовознавства: навчальний посібник. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. Івана Франка, 2010. — 176 с.

4. Арсеньева М. Г.

Введение

в германскую филологию/ М. Г. Арсеньева, Г. П. Балашова, В. П. Берков, Л. И. Соловьева. — М.: ГИС, 2003.

5. Бруннер К. История английского языка. Том II. — М.: Изд-во иностранной лит-ры, 1956. — 380 с.

6. Вейхман Г. А. Новое в граматтике современного английского язика: Учеб. пособие для вузов/Г. А. Вейхман — 2-е изд., дополн. и испр. — М.: ООО «Издательство Астрель», 2002. — 544 с.

7. Верба Л. Г. Історія англійської мови. Посібник для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. — Вінниця: Нова Книга, 2004. — 304 с.

8. Жлуктенко Ю. О., Яворська Т. А. Вступ до германського мовознавства. — К.: Вища школа, 1986. — 278 с.

9. Иванова И. П., Чахоян Л. П., Беляева Т. М. История английского язика. Учебник. Хрестоматия. Словарь. — М.: Изд-во «Лань», 2002. — 512 с.

10. Ильиш Б. А. История английского язика. — К.: Изд-во «Высшая школа», 1968. — 420 с.

11. Костюченко Ю. П. Історія англійської мови. — 2-ге вид., доповн. — К.: Державне учбово-педаг. вид-во «Радянська школа», 1963. — 368 с.

12. Лалаянц И. Э. О проявлении категории рода у некоторых существительных в современном английском языке / И. Э. Лалаянц. // Иностр. яз. в шк., 1988. — № 4. — с. 102−110

13. Левицький В. В. Основи германістики. — Вінниця: Нова Книга, 2008. — 528 с.

14. Плоткін В. Я. Строй англійської мови: Навчальний посібник для інститутів і факультетів іноземних мов — М.: Вища школа, 1989. — 239 с.

15. Расторгуева Т. А. История английского языка: Учебник. — 2-е изд. — М.: ООО «издательство Астрель», 2002. — 352 с. — На английском языке.

16. Расторгуева Т. А. Очерки по исторической грамматике английского языка: Учеб. пособ. для ин-тов и фак. иностр. яз. — М.: Высш. шк., 1989. — 160 с.

17. Самочорнова О. А. Логіко-граматична категорія кількості та лексичні засоби її вираження в сучасній англійській мові.//Вісник ЖДУ імені Івана Франка. — 2007. — № 34. — с. 185−188.

18. Смирницкий А. И. История английского языка. (Сред. и новый период). Курс лекций. / А. И. Смирницкий. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1965. — 138 с.

19. Смирницкий А. И. Морфология английского языка. — М.: Изд-во литературы на иностранных языках, 1959. — 405 с.

20. Тимпко Л. А. Род как историческая и социо-лингвистическая категория. / Л. А. Тимпко. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. — 46 с.

21. Ярцева В. Н. Историческая морфология английского языка. — М.: Изд-во Академии наук СССР, 1960. — 152 с.

22. Allen C. Case Marking and Reanalysis. Grammatical Relations from Old to Early Modern English. — Oxford: OUP, 1999.

23. Khaimovich B.S. A Short Outline of the History of English. — K.: High School, 1975. — 80 p.

24. Shakhrai O. The ABC of English Historical Grammar. — K., 1971. — 160 p.

25. Sweet H.A. Short Historical English Grammar. — Cambridge: CUP, 2001.

Додаток А