Управління в галузі освіти в сучасній Україні

Реферат

" Управління в галузі освіти в сучасній Україні"

освіта міністерство україна інспектування

1. Адміністрування вищої освіти в Україні

1.1 Система управління вищою освітою та її рівні

Управління у галузі вищої освіти в Україні здійснює Кабінет Міністрів (уряд України) через систему органів виконавчої влади.

Уряд України:

ь здійснює державну політику у галузі вищої освіти;

ь організує розроблення та виконання відповідних загальнодержавних та інших програм;

ь у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

ь забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

Управління у галузі вищої освіти у межах своїх компетенцій здійснюють також:

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти і науки (Міністерство освіти і науки України);

· інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади;

· Вища атестаційна комісія;

· органи влади Автономної Республіки Крим;

· органи місцевого самоврядування;

· власники вищих навчальних закладів;

· органи громадського самоврядування.

1.2 Повноваження органів управління

Міністерство освіти і науки України:

ь здійснює аналітично прогностичну діяльність у галузі вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці, на стан вищої освіти, формує напрями взаємодії з іншими ланками освіти, стратегічні напрями розвитку вищої освіти відповідно до науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;

ь бере участь у формуванні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

ь розробляє напрямки розвитку вищої освіти, стандарти вищої освіти;

ь формує і розміщує державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою;

ь визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення вищих навчальних закладів;

ь здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням вимог стандартів вищої освіти, державне інспектування;

ь здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції;

ь організовує ліцензування та акредитацію вищих навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії і сертифікати;

ь виконує функцію встановлення відповідності документів про вищу освіту та вчені звання;

ь сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів;

ь затверджує статути підпорядкованих йому вищих навчальних закладів та вищих навчальних закладів приватної форми власності, які розробляються і приймаються на зборах трудових колективів університетів (вищий колегіальний орган управління університетом);

ь погоджує статути вищих навчальних закладів, підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади, вищих навчальних закладів, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та вищих навчальних закладів комунальної форми власності;

ь організує вибори, затверджує та звільняє з посад керівників підпорядкованих йому вищих навчальних закладів відповідно до результатів виборів вищим колегіальним органом навчального закладу;

ь погоджує затвердження на посади керівників вищих навчальних закладів комунальної і приватної форм власності;

ь організує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;

ь разом з іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади комунальної форми власності, забезпечує реалізацію державної політики в галузі вищої освіти, здійснює контроль за її втіленням, дотриманням нормативно-правових актів про вищу освіту у всіх вищих навчальних закладах незалежно від форм власності і підпорядкування.

Інші центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні комітети та інші), які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, спільно з Міністерством освіти і науки України:

— беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти і науки, ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів;

— сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

— розподіляють серед підпорядкованих їм університетів доведені до них обсяги держзамовлення на підготовку фахівців та відповідні бюджетні фінансові призначення;

— організують вибори, затверджують та звільняють з посади керівників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

— затверджують за погодженням із Міністерством освіти і науки України статути підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

— здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Акти Міністерства освіти і науки України, прийняті у межах його повноважень, є обов’язковими для інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів незалежно від форм власності.

Вища атестаційна комісія України:

ь забезпечує виконання державних вимог при атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

ь формує нормативні та методичні засади діяльності спеціалізованих вчених рад;

ь розробляє і затверджує вимоги до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника та встановлює критерії атестації наукових кадрів вищої кваліфікації;

ь забезпечує єдність вимог до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають науковий ступінь кандидата або доктора наук і вчене звання старшого наукового співробітника;

ь формує мережу експертних рад з числа провідних вчених університетів та науково-дослідних установ;

ь проводить експертизу дисертацій для здобуття наукових ступенів та атестаційних справ для присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;

ь затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і рішення вчених (наукових, науково-технічних, технічних) рад про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, а також скасовує їх у разі невиконання державних вимог при атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

ь здійснює співробітництво з державними органами інших країн з питань, що належать до компетенції Вищої атестаційної комісії України;

ь вирішує в установленому порядку питання взаємовизнання документів про присудження наукових ступенів та присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;

ь здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Акти Вищої атестаційної комісії України, прийняті в межах її повноважень, є обов’язковими для міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, установ, в системі яких створено спеціалізовані вчені ради з присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук та діють вчені (наукові, науково-технічні, технічні) ради, що приймають рішення про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

Органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади (комунальна форма власності), в межах своєї компетенції:

ь забезпечують виконання державних програм у галузі вищої освіти;

ь вивчають потребу в фахівцях на місцях і вносять спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики, економіки, освіти і науки та іншим центральним органам виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, пропозиції щодо обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців;

ь подають до Міністерства освіти і науки України пропозиції щодо формування мережі вищих навчальних закладів;

ь затверджують за погодженням із Міністерством освіти і науки України статути підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

ь сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів, їх соціальному захисту;

ь залучають у порядку, передбаченому законом, підприємства, установи, організації (за їх згодою) до вирішення проблем розвитку вищої освіти.

Повноваження власника (власників) щодо управління вищим навчальним закладом визначаються в межах законів, статутом вищого навчального закладу.

Власник (власники) вищих навчальних закладів:

ь розробляє статут вищого навчального закладу;

ь готує матеріали, що необхідні для проходження процедури ліцензування вищого навчального закладу;

ь призначає керівника вищого навчального закладу на умовах контракту;

ь здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю вищого навчального закладу;

ь здійснює контроль за дотриманням умов, передбачених рішенням про заснування вищого навчального закладу;

ь приймає рішення про реорганізацію або ліквідацію вищого навчального закладу;

ь здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Власник (власники) використовує (використовують) зазначені вище права щодо управління вищим навчальним закладом безпосередньо або через уповноважений ним орган (особу).

Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) може делегувати свої повноваження керівникові або вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу.

2. Національне законодавство

2.1 Законодавство про вищу освіту

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається:

* з законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність» ;

* указів Президента України від 12 вересня р. № 832 «Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні», від 23 січня р. № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», від 8 лютого 2001 р. № 78/2001 «Про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001—2005 роки», від 17 лютого 2004 р. № 199/2004 «Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти» ;

постанов Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. № 896 «Про Державну національну програму «Освіта (Україна XXI століття)», від 12 листопада 1997 р. № 1260 «Про документи про освіту та вчені звання», від 24 травня 1997 р. № 507 «Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями», від 20 січня 1998 р. № 65 «Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)», від 7 серпня 1998 р. № 1247 «Про розроблення державних стандартів вищої освіти» ;

інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законодавства України.

Якщо міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів.

2.2 Інші нормативно-правові та нормативно-методичні акти, що регламентують діяльність системи вищої освіти в Україні

До нормативно-правових та нормативно-методичних актів, що регламентують діяльність системи вищої освіти в Україні, належить Національна доктрина розвитку освіти. Відповідно до доктрини сучасна система управління сферою освіти утверджується як державно-громадська. Вона має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентності освітніх послуг, орієнтації освіти не на відтворення, а на розвиток.

Першочерговими завдання системи управління сферою освіти є налагодження високопрофесійного наукового, аналітичного і прогностичного супроводу управлінських рішень, подолання фрагментарності статистики, підготовка всебічної інформації на основі результатів наукових досліджень (зміни в освітніх потребах різних прошарків населення і регіонів, моніторинг розвитку освіти, оцінювання ситуації споживачами освітніх послуг, динаміка соціокультурних орієнтацій учасників навчально-виховного процесу, мобільність світоглядних очікувань і установок відповідно до загальної соціокультурної динаміки у країні і світі).

Нова модель управління більш відкрита і демократична. У ній органічно поєднуються засоби державного управління з громадським впливом. Відкритість системи передбачає розширення впливу громадської думки на прийняття управлінських рішень. Вона змінює навантаження, функції, структуру й стиль центрального і регіонального управління освітою — пряме втручання у діяльність установ і навчальних закладів має поступитися місцем гнучкості, науково-методичним, аналітико-прогностичним, експертним, інформаційним та іншим функціям.

Модернізація управління системою освіти передбачає:

· оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління;

· розширення автономії вищих навчальних закладів;

· ефективний перерозподіл функцій і повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами;

· перехід від оперативного до програмно-цільового управління;

· поєднання державного і громадського контролю;

· використання нової етики управлінської діяльності, базованої на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

· підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;

· розвиток студентського самоврядування, більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів в освіті.

2.3 Система стандартів вищої освіти

Відповідно до чинних нормативно-правових та нормативно-методичних документів в Україні використовуються освітні технології, притаманні системі вищої професійної освіти.

Враховуючи те, що професійна кваліфікація завжди є конкретною, а професійна підготовка у вищому навчальному закладі має суттєві ресурсні обмеження (особливо в часі, передбаченому для неї), професійна вища освіта в Україні спрямована на підготовку особи до виконання обов’язків та завдань (професійних робіт) певної посади (або посад).

Переважна більшість посад, визначених галузевими кваліфікаційними довідниками, потребують від фахівця значного практичного досвіду професійної діяльності (професійного стажу). Тому професійна підготовка «настроюється» на обмежену кількість посад, що не потребують від випускників навчального закладу попереднього практичного досвіду — так звані первинні посади. Академічна ж кваліфікація випускників дає їм змогу у подальшому здійснювати професійну кар'єру завдяки набуттю певного практичного досвіду (компетентності) або зміні кваліфікації у закладах післядипломної освіти, інших призначених для цього установах.

У системі професійної освіти України первинні посади для кожної кваліфікації здебільшого визначаються за одним з основних нормативно-правових документів сфери праці та соціального захисту — Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. У Довіднику представлені кваліфікаційні характеристики посад, тобто переліки завдань і обов’язків, які мають виконувати працівники, вимоги до їх професійних знань, освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Ще одна складова система стандартів вищої освіти, що розробляється та затверджується безпосередньо самим вищим навчальним закладом, — стандарти вищих навчальних закладів, які є добре відомими нормативно-методичними документами, що регламентують навчальну роботу у вищому навчальному закладі — навчальні плани, програми навчальних дисциплін тощо. Стандарти вищого навчального закладу ґрунтуються на вимогах відповідних освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм підготовки. Тому цілі кожної навчальної дисципліни з навчального плану мають задаватися через систему умінь.

Відповідність освітніх послуг вимогам стандартів вищої освіти визначається під час акредитації напрямів та спеціальностей, атестації і професійної сертифікації випускників вищого навчального закладу. При цьому застосовуються засоби діагностики якості вищої освіти — стандартизовані методики об'єктивного оцінювання якості освіти, якої особа набула в результаті реалізації освітньо-професійної програми підготовки вищим навчальним закладом, та визначення ступеня відповідності показників вищої освіти вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики за критеріями досягнення кінцевих цілей освіти та професійної підготовки. Засоби діагностики якості вищої освіти також є складовою системи стандартів вищої освіти .

Новим для освіти України є те, що як засіб діагностики введено критеріально-орієнтовані тести і психодіагностичні методики, спрямовані на вимірювання й оцінювання повноти, системності й рівня професійних знань, а також дієвості й самостійності випускників навчальних закладів, що дає змогу порівняти рівень їх досягнень у процесі підготовки з еталонними вимогами освітньо-кваліфікаційних характеристик.

Стандарти вищої освіти розробляються з урахуванням європейського рівня вимог до вищої освіти, що сприятиме більш повному входженню України до світового освітнього простору. У стандартах гуманістичне спрямування вищої освіти знаходить особливе відображення. Зокрема, ними передбачається нормативна частина змісту освіти, якою забезпечується обов’язкове вивчення соціально-гуманітарних дисциплін: права, філософії, етики, естетики, світової та вітчизняної культури тощо. Дисципліни людинознавчого, народознавчого характеру становлять близько 20% навчального часу на підготовку фахівців. Крім того, стандартами вищої освіти передбачено надання гуманістичної спрямованості фундаментальним і спеціальним дисциплінам. Стандарти забезпечують не тільки європейський рівень формування освіти та вироблення професійних навичок, але й виховання гармонійно розвиненої, соціально активної толерантної людини з високими духовними якостями, здатної до саморозвитку і самовдосконалення. Задовольняючи освітні потреби особи та потреби суспільства у кваліфікованих фахівцях, держава має контролювати результати освітньої діяльності всіх її учасників. Надаючи однакові можливості всім членам суспільства здобувати освіту, суспільство повинне мати гарантію сумлінного використання цих можливостей. Реалізація цієї гарантії базується на використанні державою системи стандартів вищої освіти як нормативної бази функціонування системи вищої освіти, що встановлює загальні принципи педагогічної діяльності, яка має на меті досягнення оптимального ступеня упорядкування діяльності в галузі вищої освіти.

Питання якості освіти, уніфікації та адаптивності освітніх програм, зрозумілості їхнього змісту та можливості практичної реалізації, визнання документів про освіту належать до проблем, пов’язаних зі стандартизацією освіти. їх вирішення стосується не тільки нашої країни. В умовах глобалізації економіки проблеми стандартизації активно обговорюються у багатьох країнах світу.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів поєднують узагальнений варіативний зміст освіти й навчання та нормативний зміст навчання.

Принципово новим для оновленої системи вищої освіти України є розширення можливостей студента у виборі спеціальності, за якою він бажає навчатися після закінчення бакалаврату з певного напряму. Якщо раніше ця спеціальність фіксувалася вже при вступі до вищого навчального закладу і змінити її було досить важко, то в системі ступеневої освіти студент може обрати одну з декількох запропонованих стандартом спеціальностей (програм навчання) за рік чи два до закінчення ВНЗ відповідно до його уподобань або ситуації на ринку праці, яку він тепер більш чітко відчуває. Раніше він обирав спеціальність за 5 років до закінчення вищого навчального закладу, фактично не знаючи перспектив на ринку праці. Запровадження модульно-кредитної системи, подібної до прийнятої в Європі ЕСТБ, дасть змогу реалізувати ідею горизонтальної мобільності більш повною мірою за рахунок чіткого структурування навчальних модулів кожного напряму та спеціальності.

Таким чином, система нормативно-методичних документів, що регламентує діяльність системи вищої освіти України, за структурою й складом та при збереженні певного рівня державного регулювання діяльності у галузі вищої освіти дає змогу забезпечувати автономію та академічну незалежність вищих навчальних закладів, більшу відповідність освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки фахівців вимогам суспільного поділу праці в Україні, мобільність системи підготовки фахівців щодо задоволення вимог ринку праці і, головне, — вільний розвиток особистості тих, хто навчається, відповідно до їх схильностей та уподобань.

3. Акредитація, контроль якості вищої освіти та оцінювання діяльності державних та приватних інституцій освіти

Враховуючи вимоги до рівня професійної підготовки кадрів в умовах інтеграції України у світову систему підготовки, атестації та сертифікації фахівців як одне з найважливіших завдань розглядається створення державно-громадської системи захисту. Це дасть також можливість виконати вимоги Лісабонської угоди щодо державних гарантій якості освіти.

Поряд з такими важливими компонентами забезпечення якості як ретельний відбір викладачів та адміністраторів і постійне підвищення їх кваліфікації, розвиток нових технологій та методик навчання, інтеграція навчальних та наукових складових діяльності навчального закладу надзвичайно важливого значення набуває постійний моніторинг ефективності навчального процесу.

Основними інструментами, які здатні забезпечити як внутрішнє, так і зовнішнє оцінювання на національному та міжнародному рівнях, зберігаючи при цьому повагу до автономії навчального закладу та його академічних свобод, є механізм ліцензування та акредитації освітньої діяльності як самого навчального закладу, так і його окремих спеціальностей та програм підготовки.

Враховуючи широке обговорення серед освітянської громадськості шляхів вирішення поставлених завдань, пропозиції вищих навчальних закладів та сучасний міжнародний досвід в організації ліцензування та акредитації, Міністерством освіти і науки України розроблені відповідні акти, які і знайшли своє відображення в постановах Кабінету Міністрів України № 978 «Про акредитацію навчальних закладів та спеціальностей у вищих навчальних закладах та професійних училищах» (серпень 2001 р.) та № 1380 «Про ліцензування освітніх послуг» (серпень 2003 р.). Розроблені Міністерством освіти і науки та зареєстровані у Міністерстві юстиції України в січні 2004 р. положення «Про ліцензійні умови надання освітніх послуг», «Порядок контролю за виконанням умов ліцензування» та «Про експертну комісію та порядок проведення ліцензійної експертизи» повністю сформували нормативно-правовий простір.

Політика держави у сфері якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального рівня упорядкування педагогічної діяльності з обліку особистісних, соціальних, економічних, державних потреб та інтересів суб'єктів освіти.

У системі вищої освіти ведеться робота з упровадження систематичних, об'єктивних і мотивуючих методів контролю й оцінювання знань та умінь студентів, а також психодіагностичних методик визначення професійно важливих якостей майбутнього фахівця. Створюються засоби діагностики якості професійної підготовки фахівців. Наказом Міністерства освіти і науки України від 31 липня 1998 р. № 285 «Про порядок розробки складових нормативного та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою» визначені вимоги до засобів діагностики якості вищої освіти — стандартизованих методик оцінювання досягнутих результатів в навчанні та професійній підготовці, що є принциповим нововведенням в українській моделі системи стандартів вищої освіти.

Навчальні заклади здійснюють власне, на умовах самоаналізу внутрішнє оцінювання рівня і якості підготовки поряд з оцінюванням зовнішнім.

3.1 Ліцензування освітньої діяльності

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» освітня діяльність — це діяльність, пов’язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа. Освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами виключно на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3.2 Акредитація напрямів та спеціальностей вищої освіти

Акредитація напряму або спеціальності з певного напряму — це державне визнання відповідності рівня підготовки (перепідготовки) фахівців за цим напрямом або за цією спеціальністю державним вимогам.

Лише акредитовані вищі навчальні заклади мають право видавати документи про вищу освіту, що визнаються державою.

Акредитація напрямів або спеціальностей здійснюється Міністерством освіти і науки України шляхом проведення акредитаційної експертизи після (або в період) завершення терміну навчання майбутніх фахівців у вищому навчальному закладі за певним напрямом або спеціальністю. Акредитація здійснюється згідно з «Положенням про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах» .

3.3 Акредитація інституцій вищої освіти

Інституціональна акредитація (акредитація навчального закладу в цілому) — це державне визнання його статусу.

Вищий навчальний заклад може бути акредитованим за певним рівнем акредитації, якщо не менше двох третин спеціальностей, за якими він проводить освітню діяльність, є акредитованими за цим рівнем.

Рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, визначається рівнем акредитації. Закон «Про вищу освіту» встановлює чотири рівні акредитації вищих навчальних закладів.

Література

1.Кремень В. Г. Болонський процес: зближення, а не уніфікація / дзеркало життя. — № 48/473/ - 2003 р.

2.Кремень В. Г. Вища освіта України і Болонський процес. Навчальний посібник. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2004 р. — 384 с.

3.http://mon.gov.ua — офіційний сайт МОНУ

4.Матеріали науково-практичного семінару «Кредитно-модульна система підготовки фахівців у контексті Болонської дипломації». Львів, 2003 р. — 111 с.