Памятки культури Стародавньої Персії

— 15 ;

Міністерство освіти і науки України Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права Тема:

«Пам’ятки культури Стародавньої Персії»

Вінниця

План.

Вступ

1. Барельєф царя Дарія

2. Величний Персеполь

3. Золоті посудини

4. Скарб у Зівії

Висновок

Вступ

Держава Ахеменідів, чи Перська імперія, з’явилася на історичній карті порівняно пізно й проіснувала лише два століття, проте вироблені в ній соціально-економічні й політичні інститути та культурні традиції залишили глибокий слід у світовій історії, її історія, по суті, стала історією також Середньої Азії і всього стародавнього Близького Сходу.

Персія перебувала між двома вогнищами світової культури — між Сходом і Заходом, тому зазнавала і східного, й західного впливу, однак не стала епігоном, створила свою самобутню культуру, навіть навчила дечому своїх учителів (персидське мистецтво геральдики перекочувало в герби Візантії, середньовічних держав Європи; фресковий живопис Персії вплинув на християнські церковно-монастирські фрески; персидський стиль в архітектурі поширився далеко на захід і схід, те ж саме можна сказати про іранську релігію та міфологію тощо).

В історичній літературі культура Персії нерідко недооцінюється, трактується як консервативна, відстала. Ще частіше дослідники протиставляють східно-іранську (середньоазіатську) культуру західноіранській, вважаючи, що кочівники Туранського світу своїми набігами на Персію підривали культурний розвиток тамтешнього землеробського населення, робили його грубішим. Така точка зору є, щонайменше, спірною, адже вона ігнорує той факт, що осіле населення існувало й у Персії, і в Турані, що й там, і там не всі порвали з кочовим способом життя, що розходження між культурами цих регіонів «були розходженнями всередині однієї культури, всередині єдиного світогляду».

Про політику, соціально-економічний стан та культуру Персії можна написати ще багато, але метою моєї роботи являється дослідження саме пам’яток культури, хоча все це взаємопов'язане і становить окремі складові частини загального розвитку країни.

1. Барельєф царя Дарія

Цар царів Дараявуш, цар персів, владика багатьох народів, якого вороги (греки) називали Дарієм, вирішив ще за життя поставити собі пам’ятник. Тому що хоч він і вірив в свою державу, але наслідникам не довіряв. Він вибрав для пам’ятника місце, краще якого годі було і шукати. Дарій задумав поставити пам’ятник неповторний та вічний. І це вдалося йому краще багатьох правителів, що були до і після нього.

Дарій вступив на престол у 522 р. до н. е. після важкої боротьби з дев’ятьма іншими претендентами. Він жорстоко розправився з суперниками і став після бога Ахурамазди другим за могутністю у всьому всесвіті. Ось цю боротьбу за престол Дарій і наказав відобразити в монументі.

В священому з давніх часів районі Бехистуна поряд зі старою торгівельною дорогою піднімається до неба стрімка двоголова гора. На її відвісній стіні близько 2500 років тому персидський цар Дарій наказав висікти напис і рельєф, які повинні були прославляти і возвеличувати його діяння, його перемоги та його самого. Спочатку на цій частині гори витесали великий рівний прямокутник. Від його нижнього краю до землі - 105 метрів, і тому монумент можна роздивлятися тільки здалеку. Після того як скульптори Дарія прибрали всі стройові ліси, до монументу на протязі всього часу спорудження ніхто не наближався.

На кам’яному полотні вирубаний барельєф — кілька чоловічих фігур в повний зріст: вони не доторкаються до стіни. Вище всіх і сам Дарій: скульптори намагалися вгодити царю. Високо над дорогою піднімається недоступна ні для чиєї руки фігура великого правителя. У нього великі очі і брови дугою, борода його завита, а на голові воєнна корона, вирізана дуже тонко: Дарій вимагав точності в самих малих деталях. Корона була із золота і всипана овальним дорогоцінним камінням. Дарій підняв до крилатого бога, що зображений над ним, руку, а ногою попирав головного свого ворога Гаумату, чарівника і мага, що підняв повстання проти Дарія. Нога царя важко надушила на живіт Гаумати, і він скорчився від болі і приниження.

Позаду царя стоять два знатних перса, вони озброєні луками та списами, позаду у них сагайдаки зі стрілами. Лицем до царя, переможені та понурі, вистроїлись інші вісім злополучних претендентів. Руки їх зв’язані, а шиї стягнуті однією мотузкою.

Дарій був завбачливий і, можливо, міркував, що без надпису значення гордої картини потомкам буде не зрозумілим. І він наказав іншу частину стіни заповнити написом на трьох мовах: на староперсидській — мові царя і двору, на вавилонській — мові держави, і на еламській.

Як тільки скульптори закінчили роботу, каліграфи вибили довгий напис, і в цей час Дарій повернувся із воєнного походу, перемігши вождя сакського племені тиграхауда. За цим послідував новий наказ: добавити до розбитих царів і фігуру сакського вождя.

Працівники почали метушитися, через те, що не було місця щоб помістити сакського царя. Все вільне місце було заповнене написами. Прийшлось зрубати еламський текст, і на його місці останнім серед царів помістити нового вождя. Частково еламський текст був відновлений в другому місці.

Цар обдивився монумент і нагородив відповідальних за проведення робіт та скульпторів. У написі зустрічалися слова, що забороняли пошкодження монумента під страхом смерті.

Об’являє цар Дараявуш:

«Ти, котрий в майбутні дні

Побачиш цей надпис, Що я звелів вигравіювати на горі,

І ці зображення людей, Нічого не руйнуй і не чіпай;

Потурбуйся, поки у тебе є сім'я, Зберегти їх в цілості".

Але для того, щоб пошкодити монумент, до нього треба було спочатку дістатися, а це було надлюдських сил. Знизу ж напис прочитати було не можливо. І навіть не можна було дізнатися, що пошкоджувати його не дозволяє сам цар царів — Дарій.

Але солдата і спортсмена Раулінсона не злякали ті 105 метрів, що відділяли напис від підніжжя гори. В 1837 році він, майор англійської армії, спустився за допомогою блоків з цієї гори і, висячи на паморочливій висоті, скопіював давньоперсидський варіант тексту. За вавилонським він насмілився повернутися тільки через кілька років — для цього потрібні були «велетенські драбини, морський канат і „кішки“, а їх було дуже важко сюди доправити» І все-таки в 1846 році він представив Лондонській королівській азіатській спілці не тільки першу точну копію знаменитого напису, а й і її повний переклад.

Більше ста років продовжувалось вивчення Бехистунського «манускрипту» Треба віддати належне царю Дарію — він задав вченим нелегку задачу. Але і вони віднеслися з великою повагою до його просьби: ніяких намагань пошкодити гордий напис, що сповіщає нас про перемоги древнього царя, не було…

2. Величний Персеполь

Персеполь розташований в 50 км від Шираза, на півдні Ірану. Його будівництво почалося близько 520 р. до н.е. і продовжувалося приблизно до 450 р. Місто було зведене на високій штучній платформі, куди вели парадні сходи в 111 ступінь, споруджені з вапнякових блоків.

На платформі — єдиний архітектурний ансамбль з палаців двох типів: тачара (житловий палац) і ападана (парадний зал). Найбільш відома ападана Дарія— Ксеркса — квадратний парадний зал, стелю в якому підтримували 72 кам’яних колони. Ападана була підведена над терасою на висоту 4 м, і до неї вели парадні драбини, прикрашені рельєфами. Зліва, в трьох регістрах представлені абсолютно однакові, зроблені як би по трафарету, солдати еламських полків — із списами, луком і сагайдаками, персидської гвардії — із списами і щитами, мідійців — з мечами, луком і списами. Там же зображені воїни, які несуть царський трон, ведуть царських коней і царські колісниці. Справа на рельєфах показано «хід народів», включених в імперію Ахеменідів. Главу кожної групи веде вельможа в парадному персидському платті, з високою тіарою, можливо, сатрап — глава провінції що призначався з персів знатних родів. «Народи» ці зображені приблизно в тому ж порядку, в якому в офіційних написах ахеменідських царів перераховуються царства, що входили в імперію. Тут мідійці зі своїми знаменитими «нісійськими» кіньми, що несуть золоті вази, кубки і гривни, еламітяни з прирученими левами і золотими кинджалами, негри з окапами, вавілоняни з биками, вірмени з кіньми, вазами і ритонами, араби з верблюдами і інші народи.

Сходи, що ведуть в інший палац, так званий тріпілон, прикрашені по зовнішній стороні урочистим ходом царської гвардії, а по внутрішній — ходом слуг, що несуть баранів, судини, бурдюки з вином. Біля східних дверей ападани Дарія—Ксеркса зображений сидячий на троні цар царів Ахеменідської держави Дарій I, а за ним стоїть спадкоємець престолу Ксеркс. Руки обох підняті і протягнуті в жесті поклоніння символу царського божества — Хварені. У північного входу в тронний зал показаний цар царів, що бореться з чудовиськом, у якого голова, тулуб і передні лапи лева, шия, крила і задні ноги птаха, хвіст скорпіона, — з майже таким же чудовиськом, як на деяких пам’ятниках Зівії.

Рельєфи Персеполя — повільний, настирливий, ритмічний, урочистий і пишний хід сотень солдат, вельмож, чиновників, жерців, сотень представників підвладних народів. Зрідка, в певних місцях, що переривається зображенням самого царя царів на троні, який підтримують ті ж представники скорених народів, або боротьби царя царів з чудовиськом, або, нарешті, сценою нападу лева на бика — давньосхідним релігійним символом. Поняття «послідовність» виражене тут не окремими фігурами і сценами, але їх комплексами («комплекс ападани.», «комплекс тріпілона» і т. д.). Уважний і повільний розгляд їх викликає у глядача враження, що армії царя нема числа, що царю підвладний весь світ, що сам він подібний богу і бореться з чудовиськами зла, як бореться з ними сам бог світла і добра. Канон зображення вироблений незвичайно ретельно, проходження йому видно в таких деталях, як озброєння, плаття, головні убори, віртуозне відтворення дорогоцінних судин, прикрас, деталей кінської збруї. Небагато зразків прикладного мистецтва епохи Ахеменідів, що дійшли до нас, відображені на рельєфах Персеполя з граничною точністю. Тут можна обмежитися одним прикладом: на одязі Дарія на рельєфі західного косяка дверей ападани гравіюванням зображена облямівка тканини з процесією левів.

Представлені в Персеполі «портрети» у високому ступені типізуються. Їх відмінності виражені саме через деталі убрання, корони, зброя або браслети, місце в композицій, різко виділені «етнографічні» риси.

У першій столиці Ахеменідів, Пасаргадах, яка була побудована на двадцять п’ять років раніше Персеполя, знайдені тільки залишки рельєфів, що прикрашали стіни і дверні отвори палаців. Порівнюючи їх з рельєфами Персеполя, можна прослідкувати походження «ахеменідського стилю» в скульптурі і його еволюцію. Перш за все, в Пасаргадах краще видно прототип цих рельєфів, висхідний до кам’яних ортостатів палаців, Ассирії. Їх стиль і набір образів також відноситься до месопотамської Ассирії і еламської — традиції. Деякі з них мають точні аналогії в мистецтві, Ассирії, особливо серед ортостатів ніневійського палацу Синаххеріба, де зображення людей-риб і «демонів» повторювалися безліч разів. Ці зображення, ймовірно, були сприйняті персами як «охоронці владик, Ассирії».

Можливо, що в Пасаргадах ці мотиви були повторені в якихось політичних цілях. Можливо, що тут була здійснена спроба прокламувати ідею спадкоємності влади від царів, Ассирії. Але той же хаос в «цитатах», як і в Зівії, повна втрата сенсу композицій, Ассирії, свідчать про те, що первинний релігійний акцент ніяк не враховувався. В усякому разі, тут перед нами перший приклад використання прокламативних зображень, запозичених у скрушних Ахеменідами царств, для прославляння власної величі і потужності.

Важливо, що і тут, в Пасаргадах, з величезного багатства рельєфних композицій Ассирії і Еламу вибирається обмежений круг сюжетів — тільки зображення «чудовиськ», «демонів», фантастичних істот, тільки зображення процесій воїнів і данників, царя, вельмож. У ахеменідських рельєфах немає таких характерних для мистецтва Ассирії сцен полювань, боїв, узяття міст, бенкетів, різного роду релігійних дій або пейзажів.

Весною 330 р. До. н.е. Олександр Македонській спалив ападану Персеполя, і ця подія з’явилася поворотним пунктом в історії Ірану і в історії культури. Походи Олександра на схід відкрили епоху, яку звичайно називають епохою еллінізму 15. Разом з фалангами Олександра до Ірану проникали художні смаки Еллади, її майстри і пам’ятники її мистецтва.

3. Золоті посудини

Влітку 1958 р., розчищаючи від залишків перекриттів, що звалилося, одне з приміщень у фортеці Хасанлу (район оз. Урмія), археолог Р. Дайсон наткнувся на руку людини, кістці пальців якої були покриті зеленим окислом від пластин бойової бронзової рукавички. «Коли я почав розчищати кістки, — пише Р. Дайсон, — блиснуло золото. Спочатку я подумав, що це золотий браслет, але золото йшло все глибше і глибше, поки нарешті не з’явилася важка золота посудина. Ретельне розчищення ще двох скелетів знайдених поряд показало: посудину виносила з будівлі, що горить, одна з цих трьох людей; всі вони у момент пожежі знаходилися на другому поверсі. Звалилися перекриття, і перший з них впав обличчям вниз на витягнуті вперед руки; його залізний меч з обкладеною золотим листом рукояттю при цьому ранив його в груди. Другий — той, хто ніс посудину, — впав на правий бік, його права рука в рукавичці з бронзових пластин виявилася притиснутою до стіни, судина впала поряд з ним, а голову йому проломив його важкий бронзовий шолом. Коли людина з судиною падала, третій воїн знаходився зліва від нього. Цей воїн теж впав вниз, спіткнувшись об ногу другого воїна, а зверху повалилися залишки даху і стін».

Фортеця Хасанлу — ставка одного з місцевих царів — пережила облогу і нищівний розгром, мабуть, в кінці IX або самому початку VIII ст. до н.е. Золота посудина, яка воїни з охорони палацу або храму намагалися врятувати, була сакральним предметом. На ньому (його розміри 20,6×28 см, вага — 950 г) вгорі зображені три божества на колісницях, в двох колісницях запряжені мули, в одній — бик. Перед биком стоїть жрець з посудиною в руці. Представлені, ймовірно, божество грози, дощу або неба (з пащі бика ллється вода), божество даної країни в короні з рогами і сонячне божество (з сонячним диском і крилами).

На посудині більше двадцяти різних персонажів— богів, героїв, звірів і чудовиськ, сцени заклання овець, боротьби героя з людино-драконом, ритуальним вбивством дитини, польотом дівчини на орлі. Все це, звичайно, ілюстрації до якихось міфів.

Швидше за все це ілюстрації до місцевих хурритських міфів, де головним героєм виступає син хурритського божества Ану, драконобієць Куммарбі. Саме судина з Хасанлу відкриває серію творів торевтики, техніка і стиль яких свідчать про нову місцеву школу, про крупний художній центр, що утворився в Північно-західному Ірані в кінці II або початку I тисячоліття до. н.е.

Більше десятка золотих посудин, виконаних в схожій техніці і близьких по стилю, були виявлені іранськими археологами в 1962 р. під час розкопок могильника Марлік (у Гіляні, в 14 км на схід від сіл Рудбар).

У Ірані вже відвіку ведуться нелегальні розкопки — селяни розкопують стародавні пам’ятники, і в антикваріаті з’являються іноді чудові витвори мистецтва, на жаль, повністю позбавлені наукової документації. Так трапилося і цього разу: золоті кубки, знайдені «десь в Гіляні, біля р. Амлаш» (центр району, де розташований Марлік), з’явилися і в антикварних лавках і в приватних колекціях вже у середині 50-х. р. Разом з ними продавалися прекрасні керамічні зооморфні посудини — скульптури, що зображали або биків, або антилоп. Археологічний департамент Ірану направив в цей район наукову експедицію. Вона і відкрила на горбі Марлік 53 могили (кам'яні могили чотирьох різних видів). Там були знайдені золоті кубки (деякі дуже великі — заввишки до 20 см, вагою більше 300 г; один з них відтворювався навіть на сучасних іранських грошових знаках), срібні і бронзові посудини, бронзова зброя, деталі кінської збруї, кераміка, зокрема безліч зооморфних посудин — зебувидних биків, прикраси і т.д.

Серед марлікських знахідок — хай і не дуже визначені по даті, але чудові твори торевтики. На посудинах з Марліка взагалі немає сюжетних зображень. Тут представлені по перевазі птахи і звірі, реальні і фантастичні, тут зображення чітко діляться на регістри.

Розглянемо одну з цих судин — великий золотий кубок (висота 20 см, вага 229 г) з «історією кози». Керівник розкопок в Марліці Е. Негахбан так описує зображення на ньому: «У нижньому ряду (А) маленька кізка смокче молоко матері. У другому ряду (В) — молода коза, у якої тільки що відросли роги, обгризає листя „дерева життя“. У третьому ряду © зображений дикий кабан (ймовірно, той, що задер козу). У четвертому ряду (D) простягнуто тіло кози вже старої, про що свідчать її довгі заломлені роги; її нутрощі клюють два величезних хижих птахів. У п’ятому ряду (Е) невелика за розмірами істота, ембріон або, можливо, мавпа, зображено таким, що сидить перед невеликим предметом. Якщо це ембріон — він повинен позначати нове народження; якщо ж мавпа — то, ймовірно, вона розповідає всю цю історію. Для стародавніх іранських казок характерний, що саме тварина, найчастіше — мавпа, розповідає їх»

4. Скарб у Зівії

У 1945 р. у високого горба, в 40 км на схід від р. Сакіз (порівняно недалеко від Хасанлу), був випадково виявлений величезний скарб. Дуже скоро історія його знахідки перетворилася на суперечливі легенди. Розповідали, наприклад, про двох пастухів, що у пошуках козеняти випадково наткнулися на край бронзової посудини. Намагаючись відкопати його, вони нібито побачили великий бронзовий саркофаг, набитий золотими, срібними, бронзовими, залізними і кістяними предметами. Все це було поділено між селянами довколишнього селища Зівіє, причому при поділі багато цінних предметів були розламані на декілька частин, розбиті або розтоптані. Тоді ж частина предметів опинилася в Тегерані, в руках декількох антикварів. Один з них, вимовивши собі заздалегідь частку від участі в наукових розкопках, повідомив місце знахідки А. Годару, тодішньому генеральному інспектору Археологічної служби Ірану. А. Годар в 1950 р. опублікував частину виробів із золота, срібла і слонячої кістки, дав опис обставин знахідки кладу (втім, вельми суперечливе), запропонував дату для основної частини матеріалів — IX ст. до н.е. Він визначав ці памятки як «мистецтво звіриного стилю. Загра з елементами мистецтва Ассирії і прилеглих областей, мистецтва, яке згодом було сприйняте скіфами і персами ахеменідського періоду». А. Годар відзначав, що багато предметів того ж стилю раніше знаходили в цьому районі, зокрема на стародавньому городищі, яке він ототожнив з Ізірту — столицею Манни.

З 1950 р. почалася «мода на Зівіє». Активна діяльність торговців старовинами привела до того, що предмети зі скарбу розійшлися по приватних колекціях, а також потрапили в різні музеї США, Франції, Канади, Англії, Японії. До недавнього часу велика частина кладу зберігалася в Археологічному музеї Тегерана. Один з перших його дослідників, Р. Гіршман, склав список знахідок. Він відніс до скарбу 341 предмет, з них 43 — із золота, 71 — із срібла, 103 — із слонячої кістки.

Такий багатообразний склад скарбу викликав подив. Вже А. Годар вказував на те, що до скарбу приписували речі, випадково знайдені в сусідніх районах або навіть взагалі в Південному Азербайджані. Останніми роками полеміка ще більш загострилася: деякі учені взагалі відмовилися рахувати більшість предметів «списку Гіршмана» знайденими дійсно в Зівіє, оголошуючи частину з них сучасними підробками. Потрібно сказати, що сумніви виправдалися — адже археологічне обстеження горба Зівіє (археологи змогли побувати там лише більш ніж через десять років після знахідки скарбу), по суті, нічого не дало: весь горб був зритий ямами шукачів скарбів. На горбі колись підносилася невелика фортеця (знайдені залишки стін), судячи з кераміки, зведена в кінці VIII — середині VII ст. до н.е. Але скарб міг бути і не пов’язаний з фортецею. Як відмітив один з дослідників скарбу, «на жаль, все, що залишилося в стайні після того, як кінь був вкрадений, говорить нам тільки про те, що колись тут все ж таки був кінь, а зовсім не про те як він виглядав». Проте це іронічне зауваження, здається, вельми важливо. Адже від того, чи був дійсно в Зівії кінь — але справжній, а не метафоричний, — залежить відповідь на питання, чим же був цей комплекс речей — скарбом або залишками багатого поховання іранського або, можливо, скіфського вождя з його конем, зброєю, особистими речами — такого, як, наприклад, скіфський Келермеський курган. Р. Гіршман з усією впевненістю рахує весь горб Зівії, могилою скіфського вождя Мадія, сина Партатуї, «царя скіфів», могутнього союзника Асирії (помер бл. 624 р. до. н. е.).

Висновок

Культовими архітектурними пам’ятками Ахеменідів є одинадцятиметрова гробниця Кіра II в Пасаргадах та ще чотири царські гробниці, вирубані в кам’яній скелі Накші Рустам («Портрет Рустама»). Мавзолей Кіра II, що його місцеві племена називали в середні віки «гробницею матері Соломона», складається з високого, схожого на месопотамський зіккурат, постаменту та поставленої на нього іранської цели — скромної будівлі з двосхилою покрівлею. Ця культова споруда вражає своєю граничною простотою. Легенда розповідає, що воїни Александра Македонського виявили в ній набальзамоване тіло Кіра II, яке лежало в дорогому вбранні на золотому ложі. Найстаріша скельна гробниця належала Дарію І, сусідні гробниці інших перських царів схожі на неї, немов дві краплі води, їхні хрестоподібні фасади відповідали міфологічним уявленням іранців і символізували обриси всесвіту, тобто нагадували коло, вписане в квадрат, де коло означало видиму лінію горизонту, а квадрат — чотири сторони світу. Над дверною проймою гробниці Дарія І, яка була в ахеменідському Ірані архітектурним каноном, зображено представників завойованих персами народів, а на східчастому постаменті — самого «царя царів» та символ Ахура-Мазди над ним.

Найдавнішою пам’яткою ахеменідської палацової архітектури є палацовий комплекс у Пасаргадах — священній столиці Ахеменідів, у якій коронувалися перські царі. Його побудували серед парків і садів, на високій терасі зі світлого піщаника (як контрастний матеріал використано також чорний вапняк) Кір II, Камбіз і Дарій І. Крім кам’яної платформи, що її хтось колись навіщось назвав «Троном Соломона», до нього входили також цитадель, масивні стіни якої прикрашено вежами, «палац аудієнцій», який мав плоску покрівлю, підтримувану подвійною колонадою у вигляді портика, й схожий на нього «палац-резиденція». У палацовій архітектурі Пасаргад стіни та дверні пройми прикрашає рельєф — зображення демонів та ще страшніших потвор з бичачими та пташиними ногами й хвостами, жерців у рибоподібних накидках тощо. Можна лише гадати, що означала ця кам’яна фантасмагорія.

В іншій столиці Ахеменідів, Сузах, височів палац Дарія І, що складався із 110 кімнат, коридорів і дворів. Його стіни прикрашали широкі кахельні панно з зображеними на них царськими охоронцями, звірами та міфологічними персонажами. Виготовили це панно, очевидно, еламські майстри. Ападана (парадна зала) царського палацу в Сузах (вона згоріла за царювання Артаксеркса II) — майже точна копія персепольської ападани.

Найвеличнішою архітектурною пам’яткою ахеменідського Ірану є Персеполь, руїни якого серед пустельної рівнини Мерв-і Даш на фоні похмурої гори Милосердя постають як чарівне марево. Цей символ могутності й величі держави Ахеменідів, як уже згадувалося, спалив Александр Македонський, за що йому вдячні археологи, адже обезлюділий Персеполь зберігся краще, аніж якби він залишився заселеним. Будували цю перську столицю Дарій І, Ксеркс і Артаксеркс II упродовж півстоліття.

Література

1. История древнего мира. Под редакцией Л. М. Глускиной, И. С. Свенцицкой. — М. 1986.

2. Д. Г. Редер, Е. А. Черкасова. История Древнего Мира. В двух частьях. Часть 1: Первобытное общество и Древний Восток. — М. 1985.

3. История Древнего Востока. Под редакцией В. И. Кузищина. — М. 1979.

4. О.П. Крижанівський. Історія Стародавнього Сходу. — К., 2002.

5. Луконин В. Г. Древний и раннесредневековый Иран. Очерки истории культуры. — М., 1987.

6. История Ирана. — М., 1977.

7. Косидовский З. Когда солнце было богом. — М., 1967.

8. Керрам К. В. Боги, гробницы, ученые. — СПб: Амфора/ Эврика, 2001.