Урядова діяльність в умовах спроби трансформації політичного режиму в Румунії у 1938-1940 рр

Урядова діяльність в умовах спроби трансформації політичного режиму в Румунії у 1938;1940 рр.

В умовах змін у Центральній Європі, викликаних перестановкою сил завданням влади в Румунії стало збереження незалежності країни та її територіальної цілісності. В цьому відношенні помітну роль відігравав інститут королівської влади, завдяки якому було створено повністю підконтрольний королю уряд. загалом його склад та діяльність залежали у період королівської диктатури від волі короля. Урядова діяльність при цьому була спрямована на трансформацію країни та створення нової людини. Протистояння короля та «Залізної гвардії» також визначило характер діяльності уряду, примушеного виконувати роль популяризатора дій короля.

Жалобна церемонія за вбитим гардистами головою Ради міністрів А. Келінеску мала місце 24 вересня у Ротонді Румунського Атенеума, де службу правив Патріарх Нікодим за участі вищого кліру та присутності високопосадовців, керівництва партійної організації, Національної гвардії, молодіжної організації. Поховання мало відбутися у Куртя де Арджеш65. А вже 18 жовтня 1939 р. було оголошено програму конкурсу на спорудження пам’ятника А. Келінеску, для чого планували виділити 15 млн. лей66.

2 жовтня 1939 р. відбулося засідання Ради міністрів, на якому обговорювалися питання функціонування внутрішнього ринку. Говорилося, що нормалізація торгівлі із закордоном, перехід з одного режиму на інший, дасть змогу нормалізувати ситуацію до кінця листопада. До того часу радили проводити таку цінову політику, за якої б не було неоправданого підвищення цін на ряд товарів. Також мала місце пропозиція про відстрочення сплати податків окремим категоріям. Мали місце пропозиції щодо навчання працівників сільського господарства, зміну законів про риболовство, організацію хліборобства, про працю, закон про організацію міністерства охорони здоров’я. Обговорювалося питання експорту сільськогосподарської техніки.

Того ж 2 жовтня вийшов декрет-закон про заснування міністерства публічного порядку та міністерства національної пропаганди. Перше мало призначення керувати державною поліцією та жандармерією, тоді як друге замінювало підсекретаріат преси і пропаганди.

Питання про ціни піднімалося і на міністерській нараді у Котрочень, а на листопад 1939 р. було готове рішення про діяльність Ґенерального комісаріату з забезпечення, про що йшлося на урядовому засіданні 20 листопада 1939 р. На початку жовтня вийшов і маніфест уряду до населення країни, який у КПР розцінили як свідчення того, що уряд вважає ситуацію в країні надзвичайно серйозною. Власне в оцінці економічного становища Румунії комуністи були критично налаштовні, відзначаючи падіння рівня видобування нафти у Румунії. При цьому значні капіталовкладення у нафтову промисловість з боку Англії, Франції, США та Голандії дозволяли говорити про можливість їх впливу на розвиток нафтової промисловості (62,8%). Машинобудівну і металургійну промисловість також вважали такою, що підпорядковується англійському капіталу. Залежною від закордонної сировини називали і текстильну промисловість. Скрутне становище в промисловості пояснювали вкладами у оборонну промисловість. У не кращому становищі бачили і сільське господарство. Становище працюючих характеризувалося як важке, особливо, що стосувалося робітників, серед яких зберігалося високий рівень безробіття. Також критично було оцінено і рішення уряду щодо запровадження приватних та ремісничих шкіл для німецького і угорського населення Трансільванії, як і впровадження української мови у школах для населення Буковини. його подавали як вимушений крок, викликаний міжнародним становищем і такий, щоне задовільнить вимоги національних меншин. Та головною загрозою для Румунії на даному етапі комуністи вважали втягнення країни у війну, у зв’язку з чим закликали всіх об'єднуватися у антивоєнній боротьбі.

• 9 жовтня 1939 р. засновано Вищу економічну раду, яка мала займатися планами та програмами раціоналізації і валорифікації національної продукції, займатися консультативною діяльністю. Складалася вона з 16 членів, серед яких були членами по-праву міністри національної економіки, сільського господарства і маєтків, громадських робіт і комунікацій, повітроплавання та мореплавання, праці, охорони здоров’я і соціальної допомоги. 9 жовтня 1939 р. Рада міністрів обговорила питання про режим обміну з зарубіжжям та створення органу для такого. Встановили тоді склад товарів, які мали відправлятися на експорт за дозволом.
• 6 жовтня 1939 р. Рада міністрів постановила позбавити румунського громадянства ряд осіб, які залишили країну, в т. ч. таємно. Переважно це були мешканці Каліакри та Бігору, які не бажали служити в армії. По окремим з них були подані докладні дані. Такі подання і позбавлення румунського громадянства мали місце у подальшому, зокрема на засіданні кабінету міністрів 6 лютого 1940 р. Було розглянуто питання про позбавлення громадянства осіб, що втекли до Угорщини та СРСР73. На основі подання Ради міністрів від 9 жовтня 1939 р. було засновано «Касу персоналу міністерства праці», як інститут кредиту, захисту та професійної освіти. На початку листопада 1939 р. створили православну єпископію у Тімішоарі, як складову Митрополії Ардялу, Банату, Крішани і Марамурешу. До її складу включалися парафії з повіту Торонталь та Северін.
• 23 листопада 1939 р. К. Арджетояну представив королю рішення про демісію уряду, яку король прийняв, тоді як після обіду того ж дня прийняв королівських радних, а о 18.45 прийняв Ґ.Тетереску, якому доручив формування уряду. З цим формуванням пов’язано введення до числа вищих урядовців РПортокале, ГҐріґореску, останій з яких склав присягу королю 7 грудня 1939 р.76 12 грудня 1939 р. в палаці відбулася церемонія інвеститури Ясського архиєпископа і митрополита Молдови та Сучави Ірінею Мігелческу та архиєпископа Крайови і митрополита Олтенії, Римніку і Северина Ніфона Крівяну. Створений 23 листопада уряд мав функціонувати у рамках Фронту національного відродження. Трохи згодом до складу Коронної ради було введено В. Яманді. Першого грудня румунська преса очікувала скликання засідання парламенту.

Новий уряд розпочав свою діяльність з оцінки складнощів економічного розвитку в умовах війни. Також даний уряд намагався дотримуватися нейтралітету в зовнішній політиці. Для внутрішньої політики уряд планував вирішити проблеми сьогодення та визначити шляхи на майбутнє. Для державної влади пропонувалися реорганізація всіх державних служб та урядового апарату на основі застосування закону про національні меншини та румунізації суспільного життя. У сфері соціальної політики проголошувалося завдання організації національного виробництва та праці на принципах соціальної гармонії. Крім того, урядовці займалися питанням збору коштів на армію, у зв’язку з чим в реґіонах підписувалися на спеціальні бони. Наприклад у Сучавському цинуті очолили комітет як почесні голови митрополит Вісаріон (Пую), королівський резидент Ґ.Флондор, командир корпусу ґенерал Попеску, тоді як головою комітету став префект Чернівецького повіту полковник В.Іонєску. Практично зі складенням комітету підписали і першу суму — 16 800 тис. лей. Уряду слід було зважати на нову ситуацію в Європі і це робилося. Зокрема, 4 грудня 1939 р. Ґ.Каранфіл від імені Румунії та голова словацької делегації Я. Ожаґ підписали угоду про умови проведення платежів між двома країнами та комерційні стосунки. 18 грудня 1939 р. Тимчасову комерційну і платіжну угоду уряд підписав з Югославією. 19 жовтня 1939 р. Було підписано, а 5 лютого 1940 р. І ратифіковано угоду між Угорщиною та Румунією стосовно регламентації руху на залізниці в дорожньому толінгу з Румунії у Румунію та з Угорщини в Угорщину через територію сусідньої держави.

• 5 грудня 1939 р. відбулося засідання уряду, на якому Ґ.Тетереску представив основні напрямки урядової політики і уряд прийняв рішення щодо затвердження ряду законів. Серед них, закон про п’ятирічний план роботи у хліборобстві та промисловості; закон про заохочення вирощування конопель, льону, бавовни; закон про стандартизацію громадських служб і платні; закон про організацію громадської допомоги; закон про зміну навчання ремеслу і торгівлі; закон меншин, закон про охорону матері і дитини та ін. Також голова Ради міністрів оголосив про скликання 11 грудня засідання парламенту. Створено було також економічну делегацію у складі міністра національної економіки, фінансів, сільського господарства і маєтків, забезпечення армії. Слідом за цим відбулася нарада префектів у Бухаресті, перед якими виступав Ґ.Тетереску та говорив, що основним завданням є підтримання порядку та винесення покарань на основі законів. Наголос робився на обов’язковій праці та обов’язковому засіванні полів. Також префектам порадили частіше спілкуватися з населенням повіту, особливо у сільській місцевості. В кінці було висловлено впевненість у перемозі та порада опиратися на власні сили. 11 грудня відбулося засідання Ради міністрів, на якому встановили чергу подання на затвердження законопроектів та провели засідання економічної делегації уряду. Також у приміщенні уряду відбулося зібрання уряду, королівських радних, членів парламенту, на якому голова уряду говорив про необхідність тісної співпраці. Обіцяв ставити до відома членів парламенту про всі кроки міністрів. Про громадське життя країни висловився як про таке, що могло розвиватися в рамках ФНВ. В кінці голова сенату К. Арджетояну та голова палати депутатів А. Вайда-Воєвод запевнили голову Ради міністрів у співпраці з їхнього боку. Наприкінці року вийшов закон про валорифікацію зерна пшениці, за яким 10 тис. кг зерна мали коштувати 42 тис. лей. У січні 1940 р. Уряд впорядкував порядок виплати зарплати на підприємствах будь-якої форми власності особам, що призвані до армії. До закону щодо мінімальної платні на приватних підприємствах 16 грудня 1939 р. уряд затвердив регламент.
• 17 січня 1940 р. державний підсекретар ҐВинту провів інспекцію Чернівецької префектури. З діяльністю короля, а фактично і уряду були пов’язані публікації британської преси стосовно створення оборонної лінії в Румунії90. Одночасно з цим у прикордонній зоні урядом було запроваджено нові правила, згідно з якими підприємствам, які перебували у військовій смузі слід було мати дозволи на працю від командування гарнізону. Для міст це мали бути ті, що дійсно знаходилися у смузі чи були біля неї на віддалі 500 м, а у сільській місцевості — всі торгові і промислові підприємства. Встановлювався і набір документів, необхідний для прийняття рішення. Відповідні вимоги ставилися і до робітників, які працювали на таких підприємствах. Одночасно урядом проводилися заходи з попередження епідемій чим пояснювалося обмеження пересування ромів та їх перебування у карантині впродовж 19 днів. 9 лютого 1940 р. було прийняте рішення про дозвіл уряду встановлювати митні такси, що вважали допустимим при експортних операціях та робило уряд відносно незалежним при встановленні мита. Для поліпшення економічних стосунків з закордоном 16 лютого 1940 р. було прийняте рішення про заснування міністерства завнішньої торгівлі. У зв’язку з від'їздом міністра фінансів М. Константінеску за кордон його посаду тимчасово заміщував міністр оснащення армії В.Славеску.

У березні 1940 р. королю делегацією сенату було представлено відповідь на тронну промову. На аудієнції король висловився про потребу всій Румунії працювати на обладнання армії і сконцентрувати діяльність на обороні країни. Висловив король і своє задоволення від того, що сенат підтримує дії уряду та підтвердив наявність порозуміння з союзниками з Балканської Антанти.

Також у березні 1940 р. урядом прийняте рішення про дозвіл «Sarex» на експорт румунських товарів за виключенням нафтопродуктів та зерна. Обмежували також і число країн, до яких мали право експортувати товари. Зокрема, до них увійшли Єгипет, Палестина, Сірія та Ліван. Уряд у березні 1940 р. запровадив закон про підвищення ефективності державної економіки, що передбачав встановлення мінімальних планів у провідних галузях промисловості та запровадження державного контролю за цінами і виробництвом. У травні 1940 р.

було прийнято урядом декрет «Про умови праці у виключних обставинах», згідно з яким скасовувалися відпустки, вихідні та святкові дні. У промисловості вводився необмежений робочий день та існувала можливість примусової мобілізації робочої сили при «надзвичайній обстановці». Фактично дії уряду додавали зайвої напруги у соціальній сфері. Внутрішня політика уряду Румунії у цей період характеризувалася крайнім націоналізмом. Показником зацікавленості уряду у плануванні економіки країни стало і прийняття рішень у цій сфері на рівні повітових префектур. Для прикладу у березні 1940 р. в Чернівецькій префектурі відбулася конференція, де під головуванням префекта В.Іонеску обговорювалися посівна кампанія, громадські бюджети та ін. Також приймалися рішення щодо обов’язкового посіву окремих культур. Також для польових робіт планували залучати і членів «Straja Tarii» і членів ФНВ, що загалом повторювало досвід нацистської Німеччини96. На березень 1940 р. припала відставка міністра А. Радіана та призначення К. К. Джуреску на місце міністра Міністерства пропаганди. Одночасно державним підсекретарем Департаменту Національної пропаганди став В.Стойка. Проблеми, які мав вирішувати уряд у 1940 р. демонструвалися змістом декретів, які видав король у березні. Так, це бу декрет про надання допомоги нужденним родинам концентрованих через фонд, якому виділяла держава 200 млн. лей. Вирішення ряду чергових завдань покривалося відкриттям допоміжного кредиту на суму 916 756 661 лей, а також встановлювалися виняткові фінансові заходи для бюджетного періоду 1940;1941 р.

У ситуації, яка складалася в Європі дії короля, який прийняв на себе всю відповідальність за країну слід вважати спробою пошуку консолідації політичної верхівки. Першим кроком до утворення національного фронту К. Гітчінс справедливо вважає призначення головою уряду ҐТетереску. Проте необхідність у досягненні єдності зберігалася, оскільки Фронт національного відродження, створений А. Келінеску так і не відіграв своєї інтегруючої ролі в суспільстві. Тому не дивно, що в умовах початої Другої світової війни у новорічну ніч наприкінці 1939 р. Кароль ІІ закликав політиків забути старі політичні розбіжності та об'єднатися. На думку згаданого історика Кароль ІІ шукав підтримки у нефашистських партій перед за грозами світового характеру Проте досягнути бажаного королю так і не вдалося, що рухало режим королівської диктатури все більше вправо. У внутрішньому політичному просторі це демонструвало спроби налагодити контакти з відродженою під головуванням ГСіми «Залізною гвардією» і врешті вилилося у аудієнцію 18 квітня 1940 р., адже на той час легіонерський рух перетворився у бюрократизовану організацію. У сфері зовнішньої політики король схилявся до підтримання рівнозначних економічних та політичних відносин з обома утвореними протилежними групами.

Наприкінці березня Палата депутатів і Сенат ратифікували конвенцію, укладену між Румунією та Італією. Стосувалася вона податків, які знімалися у Румунії та Італії і стосувалися прибутків від будівель, комерції, аграрної діяльності, промисловості. Доповнювала її конвенція про адміністративну і юридичну співпрацю в області оподаткування. У квітні 1940 р. з’явилася інструкція стосовно застосування Закону про допомогу нужденним родинам концентрованих. Додався сюди і ряд декрето-законів, які були видані королем від 20 грудня 1939 по 7 березня 1940 р. й прийняті Законодавчим зібранням у березні 1940 р. На засіданні Ради міністрів 6 квітня 1940 р. Прийняли рішення стосовно проведення цензури публікацій стосовно питань внутрішньої політики, оборони країни.

Квітнева нарада королівських резидентів у міністерстві внутрішніх справ під головуванням міністра М.Ґелмеджану пройшла за участі міністрів економіки, сільського господарства, охорони здоров’я. Мова велася про збільшення продукції, створення господарської канцелярії при кожному уряді цинуту. Тоді ж на міністерській нараді під головуванням Ґ.Тетереску було прийнято рішення щодо ужорсточення контролю за чужинцями. Також вжили заходів для перепинення пропаганди, яка виступала проти нейтралітету країни. Квітнем датовано прийняття регламенту до декрето-закону стосовно контролю за цінами на промислову та аграрну продукцію. У соціальній сфері одним з рішень стало створення каси композиторів, худжожників і скульпторів, через як мали платити творчим особам пенсії за інвалідністю та старістю, допомоги при похованні та хворобі.

Крім того, у самій Румунії зросли пронімецькі настрої. В країні розширялися можливості німецького капіталу, зміцнювалася німецько-румунська економічна інтеграція. Зі свого боку Німеччина намагалася не допустити продовження стосунків румунської сторони із західними країнами. Власне у 1939;1940 рр. румунський уряд ішов на економічну і політичну співпрацю з англійцями та французами тоді, коли ця співпраця не зачіпала інтересів Німеччини. Так, уряд взяв на себе зобов’язання поставляти нафту до Німеччини навіть за умов саботажу англійських нафтових компаній. Фактично цей процес набув рис економічної капітуляції.

До капітуляції економічної додалася і політична. Зближення з Німеччиною в політичній сфері ставало реальністю, адже Кароль ІІ міг розраховувати на перебування при владі за умов його підтримки Німеччиною. Навесні 1940 р. до складу ФНВ увійшли і гардисти та було досягнуто домовленостей з ГСіма. Примирення з Залізною гвардією для уряду стало необхідністю досягнення внутрішнього миру. У квітні 1940 р. заявив перед урядом про необхідність приєднання до політичної лінії Німеччини. 15 квітня 1940 р. Король прийняв І.Мігалаке, якого 17 квітня призначив членом Коронної ради, а 18 квітня членом Коронної ради став В.Антонеску.

• 17 квітня у Палаті депутатів та 19 квітня у Сенаті проголосували за закон про колонізацію, який мало використовувати міністерство сільського господарства та володінь для підтвердження освоєння призначених для колонізації земель. 8 червня 1940 р. Вийшов регламент до застосування даного закону, яким визначали і порядок колонізації і склад органів, які відповідали за її виконання та ін.
• 11 травня 1940 р. відбулася чергова зміна кабінету, який і далі очолював ҐТетереску До складу уряду ввели ҐІонеску-Сісешть (міністр сільського господарства), В. Славеску (міністр постачання армії), І.Джіґурту (міністр громадських робіт), М.Ґелмеджану (міністр внутрішніх справ), М. Раля (міністр праці та інші. Відставка попереднього та призначення нового кабінетів проводилася у зв’язку з внутрішніми потребами Румунії, як пояснював це сам ҐТетереску, тим паче, що він вказував, що уряд не є новим, і не є новою його програма. Зокрема, для внутрішньої політики це мало бути примирення, у зовнішній—миролюбний курс з підтриманням нейтральності. Позитивно про діяльність румунського уряду писав турецький журналіст ДНаді, який звертав увагу на обороноздатність країни та її бажання нейтралітету. Бажання протистояти ворогу виводив з небажання Румунії втручання у свої внутрішні справи. Також про досягнення Румунії у справі оборони країни писала й італійська преса, створюючи таким чином образ країни з мудрим королем на чолі.

Власне на цій хвилі пройшла травнева нарада Ради міністрів, на якій Ґ.Тетереску відзвітував про міжнародне становище країни. Відзначено було продовження внутрішніх реформ у країні, постійні виплати державним службовцям, контроль за промисловістю та сільським господарством, контроль за чужинцями. 28 травня 1940 р. на нараді у короля за участю голови Ради міністрів, міністра закордонних справ та міністра двору обговорювалася ситуація в якій знаходилася Румунія. Відзначалися також наявність загрози зі Сходу, ворожість Угорщини і недружність Болгарії. Вибирали з двох можливих варіантів—вчинення опору та загрози бути розділеними чотирма державами чи пристосування до обставин. Перемогла позиція зближення з Берліном, у зв’язку з чим 2 червня Ґ.Ґафенку на посту міністра був замінений І.Джіґурту, добре знаним в Німеччині. Того ж дня Ґ.Тетереску звернувся до В. Фабріцуса з вербальною нотою, в якій висловлювалися наміри Румунії підтримувати дружні стосунки з Німеччиною та поглибленні співпраці з ІІІ Райхом. У відповіді з Берліна 2 червня 1940 р. вказувалося на інтерес в дружніх стосунках. З боку Великої Британії такий крок Румунії викликав звернення Георга V до Кароля ІІ з закликом не розривати зв’язків з колишніми союзниками. У цей період урядом Румунії було визнано ідентичність інтересів Румунії та Німеччини. 18 квітня 1940 р. У Сенаті проголосували за схвалення угоди про співпрацю Міністерства сільського господарства та маєтностей і «DFHG» у справі використання лісів з областей Ришка, Піпіріґ, Тирґу Нямц.

Також до кінця травня військове міністерство та міністерство внутрішніх справ погодили питання повернення до військової служби офіцерів, які займали посади префектів. Здійснено це було у 21 повіті, в тому числі на посади префектів цивільні повернулися у повіті Чернівці (І.Якобан), Хотин (ГБерескул), Сторожинці (Н.Боканча), Кимполунг (ГДаліляну). Дещо пізніше, 2 червня 1940 р. відбулася демісія ҐҐафенку, якого змінив І.Джіґурту, хоча відмови від політики нейтралітету не прозвучало. 1 червня 1940 р. Офіційно на пост міністра громадськихробіт і шляхів сполучень став І.Маковей. До адміністративної ради при Міністерстві внутрішніх справ було введено професорів П. Неґулеску, А. Теодореску, К. Рарінческу, Ґ.Алексіану, В. Донґороз, І.В.Ґрую, І.Ґ.Винту.

У червні 1940 р. уряд також турбувало питання про впорядкування платні державним урядовцям, що обіцяли зробити згідно норм діяльності та існування в умовах ФНВ. Разом з тим уряду, зважаючи на розгортання подій у Середземному морі, довелося заборонити морські вантажні та пасажирські перевезення.

Не зважаючи на ускладнення стосунків з Болгарією в Румунії користувалися умовами двосторонньої угоди про порядок розрахунку між двома країнами, яка вступила в дію у травні. Одночасно з ним в силу вступала угода про порядок розрахунків між Грецією та Румунією, підписана в Атенах 15 березня 1940 р. 27 травня 1940 р. Уряд ратифікував угоду з Болгарією про рух парома через Рущук і Джурджу, підписану 20 липня 1937 р. Наприкінці травня 1940 р. король ратифікував угоди з Угорщиною стосовно дотримання ветеринарної угоди. Тоді ж було проведено ратифікацію угоди 1939 р. між країнами стосовно сплавляння плотів по р. Тиса.

Доволі несподіваним було очікування проведення 23 червня 1940 р. засідання Ради міністрів у Чернівцях, де головувати мав Ґ.Тетереску. Нарада мала розглянути ряд питань, пов’язаних з діяльність Цинуту Сучава. Очікувалася участь у нараді не лише королівського резидента, але й парламентських представників, префектів повітів, примарів Чернівців, Хотина, Сторожинця, Редеуць, Кимполунга, голів і секретарів організацій ФНВ, професійних палат, представників цехів, ґенеральних інспекторів, однак кількома днями пізніше повідомили про перенесення засідання Ради міністрів.

Крах уряду Ґ. Тетереску намітився у червні 1940 р., коли 17 червня 1940 р. У парламенті Угорщини виступив голова Ради міністрів Телекі, який заявив про недієвість Тріанонського договору та невизнання його Угорщиною.

Така заява стала причиною публікацій румунської преси на тему становища румунів Ардялу під Угорським володарюванням та національного об'єднання румунів.

Справжній удар по королю завдало керівництво Радянського Союзу, яке 26 червня І940 р. вимагало передачі Бессарабії та північної Буковини. Реакція на це короля вилилася у консультації з головою Ради міністрів Г. Тетереску та міністром закордонних справ І.Джіґурту, як і послами Німеччини та Італії ранком 27 червня 1940 р. І.Джіґурту повідомив уряди Туреччини, Греції та Югославії про радянську ноту. Таким чином, уряду довелося виробляти проект відповіді, а на 12-у годину скликали Коронну раду, яка розпочалася з повідомлення Ґ.Тетереску про зміст ультимативної ноти. Майже одностайно, стосовно захисту території виступили Н.Іорґа, В. Яманді, В.Антонеску. К. Арджетояну виступив проти опору мотивуючи необхідністю зберегти державу. Близькою до його була позиція генерала Ценеску та генерала Ілкуша, які вважали, що виступ проти СРСР спричинить бойові дії проти Угорщини та Болгарії. В результаті голосування за опір виступили Н.Іорґа, Г. Г.Міронеску, К. Ангелеску, В. Яманді, В. Антонеску, Ш. Чобану, С. Драґомір, Гортоломей, П. Андрей, Т. Поп, Е.Урдеряну. За згоду на ультиматум проголосували К. Арджетояну, Е. Баліфф, Крісту, М. Канчіков, ген. І.Ілкуш, А. Бентою, М.Ґелмеджану, М. Константінеску, І.Макавей, ген. Ф.Ценеску. Врешті І.Джіґурту, В. Слевеску, Р. Портокале, М. Раля, К. К. Джуреску виступили з ініціативою проведення переговорів. Офіційне рішення коронної ради містило пропозицію зустрічі делегацій двох країн для обговорення даного питання. Однак після засідання король підписав декрет щодо мобілізації збройних сил з 29 червня 1940 р. Також було проведено зміни в уряді, коли І.Джіґурту змінили К. Арджетояну та ввели до складу уряду державних секретарів І.Інкульця та І.Ністора, як і Г. Сіму. Проводилися у другій половині дня дипломатичні заходи для ведення переговорів з СРСР. О 21-й годині розпочалося друге засідання коронної ради, під час якого Ф. Ценеску заявив, що румунська армія не зможе чинити тривалий спротив. Врешті при голосуванні 19 виступили «за», а 6 «проти» погодження з ультиматумом. До останніх належали Н.Іорґа, В. Яманді, С. Драґомір, Т. Поп, Ш. Чобану, Е.Урдеряну. Після закриття засідання о 24-й, о 2.30 надійшла друга нота, якою вимагали дати відповідь до 12-ї 28 червня про евакуацію протягом 4-х днів Бессарабії та Буковини.

27 червня голова НЛП К.І.К.Бретіану надіслав Каролю ІІ листа про те, що втрата території матиме катастрофічні наслідки для Румунії, навіть у плані більшовизації країни та армії. 2 липня сенатори по праву Ю. Маніу, К.І.К.Бретіану, І.Мігалаке, Н.Лупу. В. П. Сассу, М. Поповіч, А. Добреску представили королю листа, вказавши у ньому нерозуміння народом Румунії дій короля. 30 червня 1940 р. Свого листа направив королю І.Антонеску з проханням про аудієнцію 1 липня. 30 липня спільного листа з протестом королю відправили К.І.К.Бретіану та Ю. Маніу.

На об'єднаному засіданні комісій у закордонних справах Палати депутатів та Сенату 2 липня 1940 р. К. Арджетояну заявив про неможливість чинити опір власними силами радянському наступу. Дещо пізніше і Ґ.Тетереску у своїй брошурі зробить заяву про правильність прийнятого тоді рішення. Проте на засіданні виступили Ш. Чобану та М. Гакман, які зачитали протест проти застосування сили та окупації Бессарабії і Буковини Червоною армією. На їх підтримку фактично виступив і Н.Іорґа, передавши до бюро комісій меморіал, підписаний 29 політичними діячами. 3 липня відбулося засідання Палати депутатів та Сенату, на якому також висловили протести проти дій радянського уряду.

Завершили питання передачі території роботи змішаної радянсько-румунської комісії, які розпочалися в Одесі 29 червня 1940 р. і завершилися 24 листопада 1940 р. з румунського боку діяльність комісії мала дати змогу повернути втрачені склади та майно, яке не встигали вивезти під час евакуації через надто спішне просування частин Червоної армії. Також ця робота стосувалася і репатріації румунських громадян.

За тих обставин уряд Румунії критикували за його дії спрямовані на поглиблення експлуатації робітників. Мова йшла про закон від 22 червня 1940 р. «Про режим праці у вийняткових умовах», згідно з яким міністр праці мав право подовжувати тривалість робочого дня, скасовувати вихідні дні. Також критикували міністра за рішення використовувати жіночу працю на шахтах і заборону страйків. Вказували комуністи і на факт повільного підвищення заробітної плати (10−20%) у порівнянні до зростання цін на товари (50−55%). Далеко не кращою на 1940 р. Виглядала ситуація у сільському господарстві, де врожай пшениці склав половину врожаю 1939 р., а для внутрішнього споживання країні не вистачало не тільки пшениці, але й кукурудзи. Також велася критика намірів румунського уряду використовувати дитячу працю перш за все у сільському господарстві. Загалом збитки країни від дій Радянського Союзу полягали в наступному: передача території площею 50 762 км2, де знаходилося 4 021 086 га культивованої землі (20,5% всіх оброблюваних земель) з населенням у 3 776 309 осіб.

Доцільно вказати, що наприкінці липня 1940 р. Радянський повпред в Румунії А.І.Лаврєнтьєв доповідав В. Молотову про ситуацію в Румунію та вибір урядом країни нових напрямків зовнішньої політики. Так, А. Лаврєнтьєв доповідав, що поразка Франції, успіхи Німеччини, боязнь територіальних претензій з боку Угорщини та Болгарії, загроза нових територіальних вимог від СРСР, тиск з боку Німеччини вели до зміни зовнішньополітичної орієнтації саме на «Вісь». Дії і вплив Німеччини проявився, на думку радянського повпреда, у формуванні пронімецького уряду під керівництвом І.Джіґурту. Щоправда, зверталася увага і на невдоволення гардистів відведеними їм постами в уряді. Розгубленість уряду мала місце через ускладнення з територіального питання між Угорщиною та Румунією.

Візит І.Джуґурту та М. Манойлеску до Зальцбурга та Риму були здійснені у зв’язку з питаннями угорськорумунських та болгаро-румунських відносин, зачіпалися питання про покращення зовнішньої політики інших балканських країн. В одній з бесід 6 липня М. Манойлеску заявив, що у системі Балканської Антанти Болгарія набувала великого значення і Румунія мала бажання її туди залучити. Виникали також і питання про можливе залучення Антанти до використання її Німеччиною та Італією у переорієнтації Греції та Туреччини.

І.Джіґурту висловився про склад уряду та його зміну у відповідності до потреб внутрішньої політики. З боку М. Манойлеску робилися заяви стосовно того, що наявність правого уряду в Румунії може дати можливість розвитку дружніх стосунків між Румунією та СРСР Радянська сторона розглядала подібні заяви як маскування розвитку відносин з Німеччиною та Італією зі спрямуванням союзу проти СРСР В цьому переконували радянську сторону заяви турецького посла Танріоера, який передавав позицію німецького дипломата з місії в Бухаресті щодо недопущення Німеччиною перетворення СРСР на придунайську країну. Він же повідомляв про те, що німці запевнили румунів, що поступка Бессарабії та північної Буковини є тимчасовою. У самій Румунії в пресі гостро приймали передачу територій СРСР та висловлювали сподівання їх повернення.

Питання внутрішньої політики уряду були викладені І.Джіґурту в промові на радіо 6 липня 1940 р. Зокрема, ним було сказано, що багато законів видавати не будуть, але вони будуть корисними і дієвими. Також народна освіта мусіла мати національний характер і молодь збиралися привчати до ремесел. Помітну роль відводили і церкві. Національну економіку збиралися змінювати, надаючи їй землеробського характеру. Радянський дипломат відзначав цю позицію уряду як підпорядкування економіки Румунії інтересам «Вісі». Відзначено А. Лаврєнтьєвим також і подальшу централізацію політичного життя країни, на доказ чого приводили трансформацію Фронту національного відродження у Партію Нації, де главою виступає король, а начальником штабу — голова Ради міністрів. В політичному житті відзначалося проведення арештів лівих та євреїв, переслідування бессарабців. В країні продовжував зберігатися напіввійськовий стан. Як висновок радянського дипломата була думка про реорганізацію кабінету міністрів з включенням до його складу гардистів у міністерстві внутрішніх справ. Також відзначено, що політика румунського уряду стосовно Радянського Союзу перейшла у приховану форму з розрахунком на перспективну сутичку інтересів СРСР та Німеччини.

Вже у серпні 1940 р. відзначалося активне економічне та культурне зближення Румунії з державами «Вісі». Для прикладу італійська делегація в Бухаресті укладала новий торговий договір. Німецька сторона скуповувала акції нафтових кампаній і навіть до рук німецької сторони перейшли невеликі товариства, які належали Бельгії, Голландії. Румунських державних комісарів було призначено до крупних нафтових товариств. Також розвиток сільського господарства Румунії мав супроводжуватися закупкою сільськогосподарських машин на суму у 30 млрд. лей в Німеччині. Тобто як внутрішнє життя, так і зовнішня політика Румунії багато в чому мали залежати від Німеччини. Для внутрішньої політики певну роль мала відіграти допомога з боку членів Німецької націоналсоціалістської партії в Румунії румунським націоналістам, обіцянку якої дав міністр пропаганди Й. Геббельс, про що керівництву ННСПР повідомив Ф. Фабріціус. Робилася заява у момент, коли в Румунії, на думку німецького керівництва, прийняли рішення змінити як внутрішньополітичну так і зовнішньополітичну орієнтацію. Період початку вересня 1940 р., пов’язаний з усуненням короля Кароля ІІ німцями приймався як національна революція без крові та втрат для країни. Саме таким чином сприймали прихід до влади легіонерів.

З початком вересня 1940 р. в королівстві загострилася ситуація і мали місце ряд виступів по країні, зроблена спроба розгрому телефонної та електростанцій в Бухаресті, взяття під охорону королівського палацу. Однак 4 вересня 1940 р. Кароль П доручив генералу І.Антонеску створити уряд, а вже 6 вересня, після дводенних контактів з послом Німеччини Ф. Фабріціусом, приступив до виконання завдання з припинення анархії в країні. політичний режим румунія уряд Таким чином, діяльність уряду Румунії у 1938;1940 рр. проводилася в межах правил, що встановилися в період зміни режиму у країні, тоді як послідовність заходів визначалася визначеними потребами влади. Завдання у галузі внутрішньополітичної діяльності дозволили перетиворити країну на механізм, що управлявся монархом, що привело до його відповідальності за програш на зовнішньополітичній арені впродовж 1938;1940 рр. і відсторонення від влади у вигляді добровільного зречення та повернення до формули правління 1926 р., передачі-повернення влади Мігаю І. Діяльність уряду у 1938;1940 рр. визначила порядок діяльності уряду в наступний період, коли уряд також підпорядковувався волі однієї особи. Притаманною рисою у діяльності уряду в 1938;1940 рр. стало поєднання зв’язків з традиційними союзниками з пошуком можливості одночасно налагодити стосунки з Німеччиною та Італією на рівні союзницьких. Розпад Малої Антанти, поразки Польщі та Франції зробили можливим подібний союз, як гарантію від СРСР та Угорщини, привівши до розвитку анархії всередині країни, що було подолано лише у 1941 р.