Методика розвитку мовлення і навчання грамоти дітей дошкільного віку

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з навчальної дисципліни

«Методика розвитку мовлення і навчання грамоти дітей дошкільного віку»

2012 рік

1. Види та тематики творчих розповідей дітей Мовленнєва творчість — один із найскладніших видів дитячої творчості.

Мовленнєво-творча діяльність — це складання різних типів зв’язних висловлювань, за допомогою яких дитина виражає власні почуття, уявлення, навіяні художніми творами, сприйняттям навколишнього світу. Як складова частина різних видів діяльності (гри, малювання, конструювання, театралізації, спілкування), мовленнєво-творча діяльність не завжди завершується складанням твору, який би відповідав певним літературним та мовним нормам, оскільки дитина не ставить перед собою таке завдання. Мовленнєві завдання підпорядковуються меті, змісту загальної діяльності, що зумовлює вибір мовленнєвих дій.

Словесна творчість як первинна форма літературної творчості - це спеціально організований мотивований процес складання дитиною твору в будь-якій формі висловлювання, що відповідає певним літературним нормам.

Одним з найефективніших методів розвитку словесної творчості є творче розповідання як продуктивна діяльність, результатом якої є зв’язна, логічно послідовна розповідь. На відміну від фактичної розповіді (переказу, сюжетної розповіді з досвіду, опису по пам’яті), яка ґрунтується на роботі сприймання, пам’яті, відтворювальної уяви, в основі творчих розповідей лежить робота творчої уяви. Обов’язковими компонентами такої розповіді мають бути самостійно створені дитиною нові образи, ситуації, дії. При цьому діти використовують свій набутий досвід, знання, але по-новому комбінують їх.

Існують різні види творчих розповідей залежно від матеріалу, що є джерелом виникнення сюжету.

Творчі розповіді на наочній основі

Сюжетна розповідь про іграшку, Розповідь за сюжетною ігровою обстановкою.

Розповідь за сюжетною картиною.

Розповідь-мініатюра за картинкою-сюрпризом.

Розповідь за картинкою про природу.

Розповідь-роздум.

Розповідь-етюд.

Творчі розповіді на словесній основі

Розповідь на тему, запропоновану вихователем.

Розповідь за планом вихователя.

Продовження розповіді вихователя.

Розповідь за опорними словами.

Розповідь про цікавий епізод з життя дитини.

6.Казка-небилиця.

7.Складання творчої розповіді, казки за власним сюжетом.

Творча розповідь на тему, запропоновану вихователем дає значний поштовх творчій уяві дитини, вона самостійно обирає зміст розповіді та його форму. Діти навчаються наочно і образно описувати предмети, передавати почуття, настрій та пригоди героїв, самостійно придумувати цікавий кінець розповіді (рекомендує Е. П. Короткова.) Деякі розповіді можуть бути об'єднані в одну тему, наприклад серія розповідей про дівчинку Катрусю: «Нова сукня Катрусі», «Яка іграшка сподобалася Катрусі в дитсадку?» та ін.

Творча розповідь за планом вихователя потребує вже більшої самостійності, оскільки план намічає лише послідовність розповіді, а розвиток змісту дітям потрібно здійснювати самостійно.

Л.А. Пеньєвська пропонує складати план у звичайній розмовній формі. Наприклад, під час придумування казки «Пригоди їжачка» вихователь дає наступний план: «Спочатку розкажіть, як їжачок зібрався на прогулянку, що цікавого побачив він по дорозі до лісу, та придумайте, що з ним сталося далі.» В подальшому, коли діти навчаться складати розповіді за запропонованим планом, потреба в ньому відпадає.

Творча розповідь за опорними словами. Дорослий добирає малюнки із зображенням предметів, об'єктів, назви яких слід використати у розповіді. Наявність образу дасть змогу не лише використати слово, а добрати більш точні порівняння, ознаки, описати зовнішність тощо.

Наприклад:

— Будемо крокувати мовними стежинками. Кожний крок — це слово. До кожного слова я підібрала картинку. Ланцюжок слів поведе нашу розповідь наче стежинкою: верблюд — журнал — вітер — квітка — ніч — капелюх.

Почали: — У далекій-далекій Африці, у пустелі, жив-був верблюд. Одного разу він гуляв своєю пустелею і знайшов журнал. Верблюд почав його розглядати. Тут налетів вітер і перегорнув сторінку журналу, а там була намальована гарна червона квітка. Верблюд подумав: «От би мені мати таку квітку!» Так він довго мріяв і не помітив, як прийшла ніч. Верблюд ліг спати і йому наснилось, що він гуляє пустелею у солом’яному капелюсі, який прикрашає гарна червона квітка.

Потім педагог забирає малюнки і називає дітям певну кількість слів, пропонуючи їх запам’ятати. Слів має бути 5−7 і дорослому треба промовляти їх повільно, голосно, чітко.

Пізніше діти можуть грати у такі ігри-завдання парами. Одна дитина придумує і називає слова (кількість слів краще обумовити), а інша дитина у послідовності називання слів, складає з ними зв’язну розповідь.

Завершення дітьми розповіді, яку розпочав вихователь — придумування кінцівки — також дієвий прийом для розвитку уяви. Педагог пропонує зав’язку, яка припускає декілька логічних розв’язок. Розповідь педагога служить для дітей мовним зразком, якого вони дотримуються в процесі усієї роботи.

Прийом сумісних дій на заняттях слід поєднувати з питаннями, вказівками, поясненнями та ін. Наприклад, при роботі над сюжетом «Як Надійка загубила та знайшла свою рукавичку», вихователь може почати свою розповідь так: «Бабуся сплела Надійці рукавички. Рукавички сині з білими смужками. Приміряла Надійка рукавички — вони виявились їй як раз по розміру. „Дякую, бабусю!“, — сказала Надійка. Зібралась Надійка на прогулянку та одягла свої нові рукавички. А що було далі, ви розповісте самі.»

Розповідь про цікавий епізод з життя (з власного досвіду) визначаються як розповіді про реальні події, свідками або учасниками яких були самі діти. Зміст цих розповідей здебільшого складає матеріал, сприйнятий ними раніше та збережений у пам’яті, а потім відтворений в уяві.

Життя дитини впродовж кожного дня насичене різними подіями — великими та малими. Для дитини важливо все, наприклад, зустріч з незнайомою твариною, знайомство з новими друзями, подорож на автобусі, навіть спостереження разом з мамою за хмарками, висловлене живими, яскравими емоціями, глибокими переживаннями, які формують дитячий світогляд. Для навчання розповіді з власного досвіду велике значення має не лише змістовне повсякденне життя дітей, розвиток спостережливості, чутливості, допитливості, а й формування звички та вміння вербалізувати, обговорювати набутий досвід, деталізувати найцікавіші моменти, образи, яскраво передавати емоційні враження, переживання. Розповіді дітей з власного досвіду характеризуються щирістю, емоційністю, проте вони відрізняються ще недостатньою зв’язністю і послідовністю, адже малюк будує їх не за законами логіки, а передусім визначає образи, події, які найсильніше вплинули на нього.

Розповіді з власного досвіду мають величезне значення для розвитку інтелектуальних та мовленнєвих здібностей дитини, виявлення її індивідуальності. Діти вчаться систематизувати свій досвід, чітко, зрозуміло, послідовно висловлювати свої враження, переживання, ділитися спостереженнями у зв’язному мовленні без опори на наочність.

У підготовчій до школи групі використовуються розповіді-мініатюри.

Мініатюра — це твір невеликого обсягу на вузьку тему. Він має бути закінченим за формою та змістом. В основі мініатюри повинні бути уважні особисті спостереження, в них дитина виразно описує кого-небудь або що-небудь. Це може бути картина природи, явище в природі чи суспільстві, подія.

У підготовчій групі можна використовувати такий прийом: придумування розповідей-мініатюр, об'єднаних одним героєм. Розповіді плануються на декілька занять. Це — розповіді із продовженням. Наприклад, про дівчинку Катрусю: «Якою булла Катруся?», «Нова сукня Катрусі», «Яка іграшка найбільше сподобалась Катрусі в дитсадку?», «Діти показують Катрусі свої малюнки», «Човник Катрусі відпливає в море» та інші.

Одним із видів творчих завдань є складання дітьми розповідей-етюдів про предмети та явища природи. Маленькі твори про природу, як називав їх В. А Сухомлинський, — найважливіша форма роботи з розвитку мовлення та думки.

Розповідь-етюд — це невеличка розповідь на запропоновану тему. Складання таких розповідей може займати все заняття або певну його частину. Метою розповідей-етюдів є розвиток образності й точності мови, вироблення вміння декількома реченнями охарактеризувати предмет або явище, знайти для нього опису найбільш виразні слова.

Складання розповіді-етюда потребує вже певного досвіду творчої розповіді, уміння відчути й передати красу предмета або явища. Тому доцільно використовувати даний вид розповіді в підготовчій та старшій групах.

Спочатку розповіді дітей складаються з декількох слів, одного-двох речень, часто це просто перелік якихось яскравих ознак предмета. Поступово розповіді дітей наповнюються порівняннями, метафорами.

Словесні логічні завдання — різновид розповіді, в якій перед дітьми ставиться проблемне питання, яке їм пропонується вирішити. Цінність словесних логічних завдань полягає в тому, що:

проблемне питання, яке ставить вихователь, викликає у дітей активне пізнавальне ставлення, внутрішню зацікавленість, що створює сприятливі умови для засвоєння знань;

розкриття причинних зв’язків сприяє формуванню доказовості, критичності мислення;

моральні ситуації, що лежать в основі словесних логічних завдань, викликають у дітей гуманні почуття доброти, співчуття, які слід формувати у дошкільників;

у процесі розв’язання словесних логічних завдань діти стверджуються у знаннях про природокористування, ставленні до природи.

Словесні логічні завдання використовуються переважно тоді, коли у дітей вже склалися певні знання, наприклад, про об'єкти природи.

Наприклад: «Восени в саду осипалося листя і лежало золотистим килимом. — Сьогодні підемо згрібати листя, — сказала мама Вові. — А можна я нагребу купу і розпалю вогнище? — запитав Вова. — Не можна, — відповіла мама». Чому мама не дозволила Вові розпалювати вогнище?

Як правило, заборону на розпалювання вогнищ діти пов’язують з власною безпекою: «Тому що можна запалитися і згоріти», «Може бути пожежа». Підтвердивши відповіді дітей, вихователь розповідає, що у нас є закон, який забороняє забруднювати повітря, а дим його забруднює. Вова не знав цього закону, тому мама йому розповіла. Листя треба згрібати у купи і прикидати землею. Воно перегниє, і буде хороше добриво для рослин.

Словесні логічні завдання використовують і в повсякденному житті і на заняттях.

2. Прийоми навчання творчого розповідання Кожен вид творчих розповідей потребує своїх прийомів навчання. Так, наприклад, перед тим, як пропонувати дитині складати творчі розповіді про іграшку, вихователь має дати зразок, тобто сам описати іграшку і розповісти, як нею можна гратися (скажімо, провести дидактичну гру «Магазин іграшок» чи «Подарунок»). Надзвичайно корисними є заняття з роздавальним матеріалом. Е. П. Короткова розробила такі заняття з механічними і музичними іграшками.

Коли педагог знайомить дітей з новим завданням, він може використовувати зразок розповіді, план та інші прийоми. Наприклад, показуючи іграшку, вихователь пропонує дітям придумати розповідь про хлопчика або дівчинку, у яких нібито була ця іграшка. Ось найбільш вживаний план такої розповіді.

Як опинилася ця іграшка у дитини?

Яка вона була?

Що дитина з нею робила?

На перших заняттях доречно розпочинати роботу з першого і третього пунктів плану, підказавши дітям 2−3 варіанти для складання розповідей (іграшку купили, подарували — хто, коли, з якого приводу; з іграшкою хлопчик грався не один, а з товаришем, або приніс іграшку у дитячий садочок).

Складнішим завданням є складання дітьми розповідей про одну іграшку, але з різними сюжетами. Якщо дітям важко його виконати, або діти дотримуються названих варіантів і ніхто не виявляє творчої ініціативи, вихователь може запропонувати кілька варіантів розвитку сюжету (іграшку знайшли — хто, де, коли?). Нова зав’язка призведе до зміни змісту розповіді.

У подальшій роботі наведений вище план може бути доповнений такими пунктами: Чи довго іграшка була у дитини? Що робила дитина, щоб іграшка залишалася цілою і гарною? Ці запитання також спонукають дітей до творчого виконання завдання.

На подальших заняттях з демонстраційним, а потім і з роздавальним матеріалом можна використовувати вже 2 іграшки, а також елементи декорації (тваринки, ялинку, ляльку і хатинку; ляльку, стіл, плиту, посуд).

Складання творчих розповідей можна поєднати з розігруванням, показом дій. Для цього слід підготувати достатню кількість іграшок, матеріал для декорації (будиночки, дерева, парканчики), щоб дитина могла використати його відповідно до свого задуму. Такі заняття дуже зацікавлюють дітей, вони із задоволенням слухають і дивляться Інсценування товаришів.

Спочатку роль оповідача складна для дитини, оскільки потребує швидкої реакції, розподілу уваги між показом та словом. Тому на першому занятті вихователь пропонує зразок розповіді, повторює його 2−3 рази і пояснює, як потрібно розповідати. Наприклад: «Сьогодні ми знову будемо придумувати розповіді про іграшки, але не такі, як раніше. Я приготую свій стіл. Потрібно говорити і відразу пересувати іграшку на столі. Подивіться, ось легковий автомобіль. Послухайте розповідь про нього: «Одного разу водій виїхав на роботу (пересуває автомобіль). Раптом він згадав, що не заправив пальне у машину (зупиняє машину). Нічого робити, доведеться повертатися (повертає авто). Набрав водій бензину (зупиняє машину біля краю стола) та швиденько поїхав на роботу (швидко пересуває машину)».

Складнішим видом роботи є розповідання за сюжетною ігровою обстановкою. Воно наближається до розгорнутого творчого розповідання, але спирається на наочний матеріал. Дітям пропонують скласти невелику сюжетну розповідь про розміщену в певному порядку групу іграшок. Це потребує складної аналітико-синтетичної діяльності, тому корисним буде використання прийому розігрування ситуацій. Специфіка цих розповідей полягає у тому, що дитина одночасно розв’язує три завдання: вигадує сюжет, рухає іграшки по столу та розповідає слухачам про дії іграшок. Тобто дитина — драматург, режисер і актор одночасно.

Складанню розповідей із досвіду бажано навчати дітей молодшого дошкільного віку. Вихователь разом із дітьми пригадує якусь подію, наприклад новорічне свято у групі, спостереження за котиком чи хом’ячком, екскурсію по території дошкільного закладу. Оживлювати спогади, відчуття допомагають окремі предмети, пов’язані з цією подією (коробка з новорічними прикрасами, карнавальні маски, фотографії новорічного свята тощо). Педагог запрошує дітей до бесіди, впродовж якої за допомогою запитань відновлює послідовність епізодів, подій у пам’яті малюків. Спільне мовлення (вихователь починає фразу, а дитина продовжує її), що супроводжується рухами, жестами, звуконаслідуванням тощо, становить зміст розповіді з досвіду в молодшій групі. Кожне самостійне висловлювання дитини вихователь узагальнює, звертаючи увагу дітей на позитивні моменти розповіді: «Який молодець Сашко! Він розповів нам про свого ведмедика: який він, що у нього є, як можна гратися з ведмедиком». Це допомагає дітям сприйняти розповідь товариша як зразок, на основі якого вони вчаться будувати свою власну розповідь. Вихователь проводить заняття доти, доки в дітей зберігається інтерес до розповіді. Поступово він привчає їх не лише брати участь у розповіді, а й слухати інших, доповнювати та уточнювати їх.

У середньому дошкільному віці навчання розповіді на занятті розпочинається з бесіди, що значно полегшує відтворення подій, про які розповідатимуть діти. Бесіду можна супроводжувати розгляданням малюнків дітей за темою або речей, пов’язаних з відтворюваними подіями. Запитання, нагадування, вказівки спочатку спрямовуються на оживлення та вербалізацію колективного досвіду, згодом вихователь може запропонувати дітям доповнити розповідь описом власних переживань, вражень. Доречним є декламування віршів, виконання пісень, присвячених описуваним подіям. Отже, в першій частині заняття діти під час колективної бесіди пригадують те, про що вони розповідатимуть.

У другій частині заняття вихователь узагальнює колективну розповідь. Якщо в підручниках та посібниках з методики розвитку мовлення за радянських часів (А. Бородич, В. Гербова, Е. Короткова) головним прийомом було наслідування розповіді вихователя, то сучасні методисти рекомендують застосовувати активніші прийоми навчання дітей розповіді. Так, прийом узагальненої розповіді про колективний або індивідуальний досвід передбачає спільну розповідь вихователя та дітей, в якій педагог лише визначає головні напрями повідомлення (ключові фрази), а діти продовжують, доповнюють, завершують його. За систематичного опанування вміннями, потрібними для складання розповіді з досвіду, діти поступово починають розповідати, керуючись власним досвідом. Найоптимальнішим прийомом навчання в цьому випадку є розповідь вихователя із власного досвіду. Цікава розповідь педагога зачаровує дітей, викликає у них бажання поділитися з іншими аналогічними враженнями, переживаннями.

Діти старшого дошкільного віку вже можуть самостійно складати зв’язне, послідовне, зрозуміле для слухачів повідомлення з власного досвіду. Особливу увагу при цьому слід приділяти не тільки змісту розповіді, а й ЇЇ якості. Так, діти за допомогою педагога мають засвоїти структуру розповіді, навчитися продумувати слова, якими вона починається чи завершується; стежити за логічністю викладення подій.

Для складання розповіді з досвіду велике значення має мотивація мовленнєвого завдання, тобто дошкільнята з більшою зацікавленістю, старанністю не просто складатимуть розповідь, виконуючи навчальне завдання, а розповідатимуть, наприклад, помічникові вихователя про екскурсію, на якій вона не була, або дитині, яка хворіла, про свято, виставу тощо. Великим стимулом є така форма відтворення спільного досвіду, як підготовка репортажу про подію. Вихователь може запропонувати дітям підготувати випуск газети про свято чи якусь подію, що сталася у групі для батьків, дітей іншої групи. На початку бесіди діти за допомогою запитань педагога пригадують головні моменти події, добирають найважливіші слова, пов’язані з нею. Потім відбувається розподіл обов’язків між командами дошкільнят: хто, про що та за ким розповідатиме, які потрібно намалювати ілюстрації до розповідей, як їх розмістити. Щоб надати можливість малоактивним дітям на мовленнєвих заняттях виявити себе, вихователь може запропонувати ролі редакторів тим із вихованців, хто найкраще складає розповіді та найчастіше бере участь у занятті: «Ганнуся і Петрик уважно слухатимуть розповіді дітей та стежитимуть за тим, щоб ми нічого не пропустили» .

У старшому дошкільному віці доцільнішим для стимулювання мовленнєвої активності, формування креативності мовлення є використання не зразка розповіді, а аналітичне подання розгорнутого плану майбутньої розповіді. Особливого значення цей прийом набуває в навчанні дітей розповіді з індивідуального досвіду. Так, перед складанням розповіді на тему «Зимові розваги» вихователь звертається до дітей з такою пропозицією: «Спочатку назвіть ваші найулюбленіші зимові розваги, ігри, а також розкажіть, чи є у вас вдома ковзани, лижі, санчата, хокейна ключка. А потім пригадайте який-небудь випадок про те, як ви з друзями весело проводили час взимку, з ким та як розважалися».

Можна запропонувати дітям намалювати основні події і використати їх під час розповіді як модель власної історії. Малюючи, діти можуть пригадати окремі елементи, деталі, зафіксувати на аркуші свої Думки, уявлення, які пізніше потрібно точно словесне оформити.

Одним із найцінніших прийомів розвитку зв’язного мовлення є складання листа. Вперше цей прийом було запропоновано та обґрунтовано Є. Тихєєвою, яка вважала за потрібне направляти дітей викладати власні думки у письмовій формі. Звичайно, дошкільники ще не можуть самостійно написати листа, проте, як показують результати дослідження М. Лаврик та Ф. Шохіна, поступово у них формується вміння свідомо, довільно будувати власне зв’язне висловлювання. Дитина продумує, складає текст листа, а дорослий записує. Листи можуть складатись як колективно, так і індивідуально. Спочатку обмірковується план листа, обговорюються найбільш вдалі вирази, звертання, слова. Діти вибирають найкращі варіанти, які дорослий фіксує. Потім вихователь востаннє перечитує текст листа, обговорює його з дітьми, переписує та відправляє. Складання листа — це колективна розповідь, яка має свою структуру та зміст. Цей вид заняття планують та проводять лише у старшому дошкільному віці.

Дуже цікаво проходять заняття з творчого розповідання з використанням картинок-сюрпризів.

Картинки-сюрпризи являють собою малюнок, який можна знайти, розгорнувши цукерку або яйце-райце. На малюнку зображені персонажі та місце події. Діти мають з частинок скласти послідовну розповідь про епізоди, які намальовані на картинці-сюрпризі. Завдання можна виконувати індивідуально чи колективно.

Доцільно використовувати такий прийом, як складання розповідей-мініатюр, об'єднаних одним героєм.

Також на заняттях можна використати словесні вправи. Цікаві творчі завдання пропонує О. Ушакова. Це лексичні вправи на добір епітетів, метафор, порівнянь, синонімів і антонімів, які допомагають дітям відчути красу слова, порівняти непоетичну і поетичну мови, розвивають художнє сприйняття довкілля, вміння побачити у ньому красу. Наприклад:

Як можна сказати про сніг? Про березу? Про осінь?

Підбери слова, близькі до слова холодний.

Підбери слова, протилежні словам холодний, похмурий, ясний тощо.

Методи роботи над складанням творчих розповідей про природу можуть бути нетрадиційними.

Наприклад: побудова розповіді з опорою на зразок з умовою заміни у ньому описових елементів у відповідності з творчим завданням. Так, у розповіді-зразку описується одна пора року, а дітям пропонують уявити дії героїв в іншу і дати відповідний опис подій.

3. Самостійне складання дітьми казок Придумування дітьми казок за самостійно вибраною темою — найскладніший вид творчої розповіді. І тут успіхи в багато чому залежать від того, як зуміє вихователь зацікавити дітей, створити в них емоційний настрій, дати поштовх творчій уяві. Цей вид творчої розповіді можна проводити під гаслом: «Хто придумає найцікавішу казку?».

Дуже важливо навчити дітей оцінювати розповіді й казки своїх товаришів, бачити позитивні та негативні сторони розповідей. Для цього вихователь дає зразок оцінки, наприклад, каже: «Мені сподобалась Оліна казка. В ній цікаво описані пригоди білочки та її друзів. Оля розповіла свою казку виразно. Дуже гарно вона називає білочку — «рудий кожушок».

Потрібно звертати увагу і на цікавий, захоплюючий зміст розповіді, і на словесну форму, якою переданий цей зміст, уважно слідкувати за тим, як діти у самостійній творчій діяльності використовують засвоєні слова і вирази.

Цікавими є оповідання-небилиці на основі казок. Наприклад:

— іде Червона Шапочка лісом, пісні співає, квіти збирає, а назустріч їй Колобок, зубами клацнув та й каже: «Червона Шапочко! Зараз я тебе з'їм!». А Червона Шапочка відповідає: «Не їж мене, Колобок, краще золотого ключика пошукай…»

Далі продовжувати складати подібні небилиці можна, запропонувавши дітям:

перенести героїв знайомих казок у нові обставини;

змінити ситуацію у знайомій казці, придумати нове закінчення казки;

складати колаж із казок.

На основі складених дітьми небилиць можна провести гру «Розплутай плутанину». Одна дитина розповідає складену нею небилицю, а інші її розплутують, з’ясовують, що в ній не так. За кожну небилицю дитина отримує фішку і за розплутування таких небилиць дітям теж даються фішки. Виграє той, у кого більше фішок.

Ефективними дидактичними методами розвитку творчого вміння складати казки є наступні.

Створення казок під час розповідання казки «по колу» .

Калькування — написання нової казки з персонажами прочитаної.

Пригадування, в яких ще казках живе певний казковий персонаж.

Розповідання від першої особи.

Ці форми потребують від дошкільнят роботи уяви, фантазії і логічного мислення.

Складання казки-небилиці розвиває почуття гумору, критичність розуму, вміння коротко, образно побудувати аналогічний вислів. І тут варто скористатися прийомом словесних дидактичних ігор. Спочатку в процесі цих ігор педагог вчить дітей помічати небилиці в казках, в його жартівливих оповіданнях, а потім вигадувати самим, створюючи уявні ситуації. Методика ігор: «Хто більше помітить небилиць?», «А якщо б… «, «Вигадай небилицю» розроблена А. К. Бондаренко.

Мовленнєва діяльність дошкільнят відбувається продуктивніше завдяки тому, що педагог зрозуміло, чітко доводить до дітей навчальні завдання, вміло підвищує активність малюків під час підготовки до розповідання, вчить реалізовувати у мовленні творчі задуми.

Методика навчання складання творчих розповідей постійно збагачується новими розробками і знахідками педагогів. Та важливо, щоб у пошуках прийомів та методів керівництва мовленнєвою діяльністю дітей, ми всі не забували, що творча розповідь — це лише ефективний засіб розвитку, а головною на занятті має бути сама дитина, заради якої ці засоби і розробляються.

творчий розповідь казка мовленнєвий

Перелік використаної літератури

1. Виноградова Н. Ф. «Умственное воспитание детей в процессе ознакомления с природой». — Москва, Просвещение, 1978

2. Короткова Е. П. «Обучение детей дошкольного возраста рассказыванию». — М.: Просвещение, 1982

3. Развитие речи детей дошкольного возраста (Под ред. Ф. А. Сохина.- М.: Просвещение, 1984

4. Бородич А. М. «Методика развития речи детей». — М.: Просвещение, 1974