Сім"я – провідний інститут статевої соціалізації

ПОШУКОВА РОБОТА на тему:

Сім'я — провідний інститут статевої соціалізації.

В умовах недиференційованого підходу до виховання хлопчиків і дівчаток, розмивання кордонів між жіночими і чоловічими соціальними ролями статева соціалізація здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, в результаті чого виховання статеворолевої поведінки серйозно ускладнюється, а в деяких випадках набуває спотвореного, деструктивного характеру.

Аналіз практики, дані наукових досліджень довели, що статева соціалізація дітей передовсім пов’язана з реальною життєдіяльністю самої сім'ї. Кожен день родинного життя знайомить дитину з великою різноманітністю взірців і форм поведінки — слів, міміки, жестів, вчинків і манер, трудової діяльності, взаємин, оцінних орієнтирів тощо. Дитина не тільки бачить і чує, а й глибоко відчуває і тонко сприймає насамперед піклування та ставлення до неї батька й матері, старших братів і сестер, дідуся й бабусі, сусідів і людей взагалі, жадібно, як губка, вбирає весь цей досвід. Крім того, вона з перших днів свого дитинства безпосередньо включається у життя сім'ї зі всіма його труднощами, виконуючи відповідні її вікові, статі, соціальному становищу функції.

Соціалізація в сім'ї здійснюється різними шляхами й відбувається в двох основних напрямках: в результаті цілеспрямованого процесу виховання і соціального научіння. Найважливішими завданням статевої соціалізації в сім'ї визначені: формування правильної статевої ідентифікації дитини і гетеросексуальної установкивиховання жіночності і мужностістатева просвіта та сексуальне виховання, формування досвіду нестатевої любовіпідготовка до виконання численних подружніх ролей у майбутній власній сім'ї.

Сім'я вносить вагомий вклад у процес статеворолевої ідентифікації дитини, в процесі якої вона засвоює визначену статеву роль і правила поведінки. Батьки з раннього дитинства конструюють ґендерну роль дитини різними способами:

— соціальними маніпуляціями, наприклад, вибором одягу;

— вербальною апеляцією — підкреслюванням властивостей, що відповідають ґендерним стереотипам, відповідно до яких вони прагнуть розвивати свою дитину;

— вибором іграшок, що «відповідають статі» ;

— демонстрацією та очікуванням відповідних видів домашньої діяльності.

Будучи головними агентами ґендерної соціалізації дітей, батьки несуть на собі обов’язок «конструювання» в свідомості дитини установок на: відсутність страху перед людьми протилежної статіможливість контактувати з людьми протилежної статі- ґендерну ідентичність особистості, що відповідає реалістичному сприйняттю своєї власної статі.

Нами виділено ознаки, які характеризують переваги сімейного виховання у статевій соціалізації дітей: природністьтривалість виховних впливів батьків на дітей (від народження дитини до передподружнього періоду) — інтегральний характеремоційність виховних впливівіндивідуалізаціязацікавлений характерконтроль сім'ї за негативними впливами однолітків, фільмів, неякісної літератури порнографічного типу.

У багатьох дослідженнях описані механізми й детермінанти, що зумовлюють прийняття стереотипів ґендерної поведінки. Передовсім це стосується внутрішньосімейних взаємин з батьками та іншими референтними дорослими, які служать моделлю образу чоловіка чи жінки. Дитина, ідентифікуючись з одним з них, оволодіває навиком засвоєння соціальної ролі представника певної статі, включаючи у самосвідомість програму обраного типу поведінки. У цьому випадку механізми розвитку статевої самосвідомості розглядаються як:

— пізнання своєї подібності й відмінності з представниками різної статі;

— типізація й індивідуалізація, емоційна оцінка себе як представника певної статі;

— самоствердження свого «Я» у спілкуванні й діяльності.

Формування позитивної ґендерної ідентичності, що відповідає своїй статі, залежить від батьківських очікувань. Батьки хочуть знати наперед стать дитини, оскільки від цього буде залежати, як вони її назвуть, який одяг, іграшки і прикраси будуть купувати, чим будуть з нею займатись. Іноді батьки не задоволені статтю своєї дитини й своїм розчаруванням розвивають в ній комплекс неповноцінності. Якщо стать дитини не співпадає з планами батьків, то в багатьох випадках дорослі спотворюють образ статі своєї дитини. Хлопчиків виховують за типом жіночої поведінки, а дівчатка долучаються до цінностей чоловічого світу, засвоюючи чоловічий тип статеворолевої поведінки. І в одному, і в іншому випадку такі діти, а в майбутньому — дорослі, неадекватно реагують на представників і своєї, і протилежної статі. А це пізніше вимагає психологічної корекції та підтримки.

Батьки та інші дорослі надають великого значення інформації про статеву належність дитини. Дорослі незручно себе почувають, якщо нічого не знають про стать дитини (М, Палуді, Д. Гулло, 1986). По можливості, вони користуються інформацією для того, щоб скласти свою думку про дитину і регулювати свою поведінку щодо неї. Наприклад, дівчатка-малюки загалом отримують більше дистальної стимуляції (коли на них дивляться і розмовляють з ними), а хлопчики більше — проксимальної стимуляції (їх тримають на руках і доторкаються до них), (С. Бем, 1993).

Батьки і, особливо матір, з перших днів появи дитини на світ, найчастіше самі цього не усвідомлюючи, по-різному поводяться з сином чи дочкою. У перші шість місяців матері зазвичай доторкаються до синів значно частіше, ніж до дочок, але через півроку картина змінюється: хлопчиків починають відучувати від надмірної ласкавості. А дівчаткам дають змогу проводити біля матері значно більше часу. Фундаментальні дослідження, проведені у Гарвардському університеті (США), показали, що батьки не лише по-різному поводяться з малюками різної статі, але навіть користуються різним словником. Дівчинці м’яко кажуть: «Ти моя солодка!», «Яка гарна дівчинка!», а хлопчику — зовсім іншим тоном: «Який ти великий!», «Ого, але й ти сильний!» .

Крім стереотипних очікувань, батьки стимулюють діяльність, сприйнятну для статі дитини, коли надають дітям одяг та іграшки, характерні для їх статі (Raag, Rackliff, 1988). Дівчатам зазвичай дарують ляльок, лялькові будиночки і мініатюрні меблі. Хлопчики отримують у подарунок кубики, конструктори, моделі машин тощо. Б. Ранг і С. Рекліф відзначали, що хлопчики-дошкільнята частіше грають у стереотипні для своєї статі ігри, коли розуміють, що грати «дівчачими» ляльками, на думку батьків, погано. Дорослі своїм ставленням спрямовують заняття та ігри хлопчиків і дівчаток, скажімо, хлопчик, який бавиться ляльками, зазвичай, викликає насмішки оточуючих. Дорослі заохочують стереотипи поведінки, прийняті для даної статі - так хлопчика соромлять за плаксивість, а дівчинку сварять за пустощі.

Диференційований підхід у вихованні дітей різної статі проглядається в придбанні іграшок. Про це мова йшла у попередніх розділах. Існує думка, що технічні іграшки цікаві лише хлопчикам. Завдання батьків — дати знання про техніку як хлопчикам, так і дівчаткам. Багато-що тут залежить від теми іграшки, того інтересу, який вона може викликати своєю дією, несподіваним результатом. Скажімо, пральна машина, швейна машина, в’язальний іграшковий верстат, пилосос та інша побутова техніка цікаві дітям незалежно від статі. Дослідження вчених засвідчили, що хлопчики 2,5−3 років грають з побутовими іграшками з таким самим задоволенням, як і дівчатка: працюють праскою, перуть у ванночці тощо. Ні, це не деградація чоловічого начала в дитині, а форма відображення щасливого побуту сім'ї, де між подружжям існує гармонія кохання і взаємозамінність. Айдл, Вуд і Десмаре (1993) вказували, що батьки в дитячих центрах брали для гри зі своїми дітьми «жіночі» іграшки. Окрім того, батьки частіше грали з «дівчачими» іграшками зі своїми дочками і «мужніми» іграшками із синами. Більше того, батьки в поведінці проявляли паттерни «рятування» дівчат, допомагали і супроводжували дівчат частіше, ніж це було потрібно. Бажання батьків допомагати дівчаткам виробляло у дівчаток відчуття сильної залежності (Гір, Шільд, 1996).

Недоцільно розділяти на «дівчачі» і «хлопчачі» так звані моторні ігри. І хлопчики, і дівчатка повинні навчитися потрапляти в ціль м’ячем, грати в кеглі, накидати кільця на стрижень, лазити, стрибати, їздити на велосипеді тощо.

Часто батьки одягають дитину відповідно до її статі або відповідно зі своїми уявленнями, не завжди враховуючи бажання дитини. При цьому одяг впливає на поведінку дитини. Одяг, традиційний для хлопчика, не сковує рухів, дає можливість дитині бути активною, дитина не боїться її забруднити, отже, такий одяг визначає активність дитини. Одяг дівчаток, навпаки, сковує рухи, примушує бути охайною, що приводить до пасивності дівчаток.

Батьки продовжують формувати ґендерні ролі за допомогою різних типів домашніх обов’язків: дівчатка прибирають у квартирі, хлопчики працюють у дворі біля будинку (Антіл, Гуднов, Рассел, 1996). Дослідження виявило, що батьки в сім'ях середнього класу частіше ставляться до дітей гнучкіше і поблажливіше, тому в таких сім'ях хлопчикам і дівчаткам надається більше свободи вибору (Райд, Келлі, 1995). Таким чином, дорослі поводяться щодо малюків залежно від їх статі, а тому саме в сім'ї діти засвоюють ґендерні стереотипи.

Як показали дослідження Д. Стокард і М. Джонсон, батьки іноді навіть неусвідомлено заохочують типову для статі поведінку дітей і негативно ставляться до поведінки, що не відповідає статі дитини. При цьому у чоловіків-батьків зазвичай ті й інші реакції більш виражені. Нерідко, аж до підліткового віку, батьки не вимагають від дівчаток самостійності і самодисципліни, заохочують за зразкову поведінку, оцінки тощо. В результаті дівчатка стають пасивнішими і консервативнішими. Цьому ж сприяє і той факт, що більшість дівчаток опікується більше, ніж хлопчики.

Виховання в рамках традиційних уявлень сприяє розвиткові в дівчат більшої емпатії й здатності глибше зрозуміти почуття інших людей, а в хлопчиків — здатності приховувати й придушувати свої почуття. До сприятливих чинників розвитку емоційної сфери дівчат можна віднести часто тісніший, ніж у хлопчиків, емоційний зв’язок з матір'ю. Хлопчиків, навпаки, стимулюють стримувати, витісняти почуття: «Не плач! Ти повинен стати чоловіком!». У поведінці хлопчиків в основному заохочується змагальність, а не діалог чи компроміс, в результаті чого як основні стратегії засвоюються суперництво, маніпуляції, авторитарність. Такі стилі взаємодії характеризуються недовірою до думки іншого, що не сприяє розвиткові емпатії в хлопців.

У процесі соціалізації в дівчат заохочують прагнення до спілкування, до розвитку взаємин та прив’язаності, а в хлопчиків — здатність передбачувати і контролювати оточення. В результаті для жінок взаємодія і взаємозалежність з оточенням більш значущі, ніж для чоловіків. Жіночий стиль можна охарактеризувати як партнерський стиль взаємодії. Виховання хлопчиків відповідно до традиційної ґендерної ролі тягне за собою негативні наслідки, які перешкоджають формуванню соціальної компетентності: обмежене емоційне життя, складність у встановленні близьких стосунків з іншими людьми, страх втратити контроль над собою, перенапруження на роботі, і як результат — високий рівень агресії, алкоголізації, наркоманії, самогубств. Негативними наслідками виховання дівчат відповідно до традиційної ґендерної ролі є: виховання поступливості, пасивності, залежності, орієнтації на заохочення, формування страху успіху тощо.

Відповідно до досліджень американських психологів М. Беленки, Б. Клінчі, Н. Гольдберг і Д. Тарул, хлопчиків, зазвичай, хвалять, якщо вони діють ризиковано і прагнуть до дослідження невідомого, дівчаток же хвалять тоді, коли вони спокійні, передбачувані, позбавлені уяви, слухняні. Хоч така поведінка і робить маленьких дівчат легкими у спілкуванні, вона не сприяє їх підготовці до реального життя.

Батьки відрізняються від матерів значно більшою ґендерною вибірковістю. В них образи синів і дочок достовірно відрізняються одне від одного, в той час як у матерів таких відмінностей немає. Передовсім це стосується тілесно-фізичних характеристик, яких в образах дочок у батьків істотно більше, ніж в образах синів. За даними зарубіжних авторів, батьки, на відміну від матерів, майже не взаємодіють ні з синами, ні з дочками протягом першого року їх життя. Взагалі прояв ніжності, ласки, турботи про дитину багатьом батькам дається важко в силу ґендерного стереотипу, що обмежує їх експресивність.

Для батька характерна недооцінка здібностей своєї дитини. Він більше уваги звертає на її соціальні досягнення. У матерів стабільно, від віку до віку зростає позитивність сприйняття своїх дітей, у батьків же виявляється протилежна тенденція. Матері, на відміну від батьків, дуже непокояться з приводу апетиту дитини. В них яскраво виражене домінантне прагнення нагодувати дитину. Поганий апетит дитини є джерелом численних прикростей матері. Разом з тим зустріти батька, в якого зіпсутий настрій з приводу відсутності у дитини апетиту, досить складно.

Річард Грін (1976) вивчав виховання хлопчиків з фемінінними рисами. З’ясувалося, що основними чинниками, які впливають на розвиток фемінінності у хлопчиків, є байдужість батьків до прояву фемінінної поведінки чи її заохоченнявідсутність батька чи несприйняття ним дитинифізична привабливість дитинибрак спілкування з хлопчиками свого віку. Критичною спільною рисою в усіх цих випадках є те, що в них відсутнє несхвалення фемінінної поведінки. Подальші дослідження цих дітей виявили серед них високий процент (до 75%) бісексуальності й гомосексуальності. Ґендерна самооцінка хлопчика буде страждати в тому випадку, якщо в подружніх взаєминах батько виглядає ображеним. У дівчинки будуть проблеми з ґендерною самооцінкою, якщо в цій позиції в подружніх стосунках перебуває матір.

Відомо, що глобальні погляди на жінку в чоловіка формуються його матір'ю, найближчою йому жінкою. Це стосується всіх сторін взаємодії з протилежною статтю — від поняття зовнішньої краси до поведінки і саме матір є для дитини еталоном жінки в усіх відношеннях. І від того, що жінка закладає в свого сина у перші 5−7 років життя малюка, буде залежати його подальше ставлення до жіночої статі. На жаль, статистика свідчить, що багато жінок перестають активно займатися розвитком і вихованням своїх хлопчиків уже до 3−4 років.

Але й у відносно благополучних сім'ях хлопці нерідко виростають із «споживацьким» ставленням до жінок. Це часто відбувається, коли матері обмежують свою любов до сина винятково доглядомвони люблять своїх синів лише за те, що вони є на цьому світі і це нормально, але недостатньо для самих чоловіків. Він, її син, спокійно лежить на дивані з журналом чи з книгою і нічого не робить і чекає, коли за нього все зробить жінка — його матір.

Негативно відбивається на розвитку дитини безстатеве виховання в сім'ї, коли батьки не докладають зусиль для формування її повноцінної статевої ідентичності, помилково вважаючи, що це прийде саме собою. Наївність дитини в проблемах статі завадить її нормальній адаптації до шкільного життя, зробить її предметом насмішок однолітків, іронії вчителів. Відчуття своєї неповноцінності може викликати негативні переживання дитини.

Дослідження свідчать, що, якщо батько активно бере участь у житті дочки з перших же днів, у дівчинки встановлюється з ним тісний і тривалий емоційний зв’язок (комплекс Електри за Фрейдом). Особливо потребують підтримки батька дівчатка 8−12 років. Його образ пов’язується у дівчинки з пригодами і активними діями. Дитина з нетерпінням чекає його повернення з роботи, адже він приносить з собою новини і захоплюючий аромат зовнішнього світу. Матері теж можуть і повинні приваблювати до себе дитину, але чоловічий спосіб існування в світі особливо привабливий для дітей: і хлопчиків, і дівчаток.

Маленький хлопчик має виховуватись зовсім по-іншому, ніж дівчинка, він користується іншою моделлю. За цією моделлю він вчиться поводитись як чоловік. Наприклад, якщо батько виражає своє невдоволення агресивно, його син буде намагатись діяти аналогічно. Якщо батько приховує своє роздратування мовчанкою, син буде поводити себе так само. Якщо батько завжди серйозний, син буде вважати це нормою чоловічої поведінки.

Хлопчиськам корисно надавати більше можливості для ініціативи, розвивати в них почуття відповідальності і самостійності. Хлопчика не варто заласкувати, опікати в дрібницях. Необхідне фізичне загартування, тренування витривалості і сили. Ці якості потрібні майбутньому чоловікові. При цьому слід рахуватися і з індивідуальністю дитини — насильно нав’язуване виховання мужності не сприймається і може призвести до розвитку невпевненості в собі, страху, почуття неповноцінності.

Три групи дослідників прийшли незалежно до висновків: чим більше батько проявляє любові і ніжності до сина, тим більший вплив він на нього має. Це надзвичайно важлива інформація, яку повинен знати кожний батько. Спільні ігри, секрети, симпатії і прив’язаності між батьком і сином будуть для сина кращою моделлю чоловічої поведінки, ніж прямі жорсткі спроби виховати «справжнього чоловіка». Виявляється, щире, щедре на ласку батьківське виховання сприяє формуванню більш мужніх хлопчиків і жіночних дівчат.

Шкідливим у вихованні майбутнього сім'янина є явище, яке вчені назвали «неправильною статевою орієнтацією». Батьки часом не роблять жодних відмінностей у вихованні хлопчиків і дівчат, придушують у дитині прояви її статевої належності: висміюють прагнення дівчинки до нарядів і прикрас, прищеплюють думку про аморальність, гріховність сексуальних проявів. У результаті дитина може прийняти нав’язаний їй «нетиповий» стиль поведінки, що порушує життєву і сімейну адаптацію.

Необхідність диференціювання виховних впливів на дітей відповідно до їх статі в жодному разі не означає, що в цій справі можна допускати протиставлення, яке в дітей може поступово формувати упереджене, недружнє ставлення до осіб протилежної статі, що може перешкоджати формуванню у них правильних орієнтацій щодо соціально-психологічної рівноцінності і рівноправності людини у нашому суспільстві незалежно від її статі. Ось чому у вихованні синів і дочок необхідно дбати про те, щоб у одних і других одночасно з правильним розумінням своєї статевої належності і розвитком відповідних рис поведінки, формувалася також повага до осіб протилежної статі.

Батьки не завжди усвідомлюють відмінності в психосексуальному розвиткові хлопців і дівчат, а через те й допускають у вихованні помилки психологічного характеру. Дослідження показують, що: більшість дівчаток опікується більше, ніж хлопчикиїм частіше, ніж хлопчикам, роблять компліменти, що стосуються їх зовнішності, вони балакучіші від хлопців. Від дочок батьки чекають, що вони будуть ласкавими, тендітними, а від синів — що ті будуть агресивними і атлетичними.

Більшість батьків приділяють основну вагу вихованню в своїх синах наполегливості, агресивності, потреби в постійному самоствердженні, а в дочках — вихованню здатності до самообмеження. Батьки будуть гратися зі своїми синами в рухливі і галасливі ігри частіше, ніж з дочкамина синів, які люблять покричати, батьки і матері звертають менше уваги, ніж на дочок. Синам вони дозволяють більше бігати, довше плавати і кататися на лижах чи ковзанахменше звертається увага, коли хлопчики лазять по деревах, плавають без сторонньої допомоги тощо.

Виховуючи дівчину в сім'ї, треба готувати її до успіху в житті, а для цього вчити: контактувати з людьмибути активною, послідовною в діяльностівідстоювати свою думкубути ініціативноюзнаходити інтереси, справи до вподобиодягатися, зберігаючи індивідуальністькористуватися допомогоюсамостійно приймати рішенняясно і чітко виражати свою думку тощо. Найголовніше, на наш погляд, чому дівчинка повинна навчитися в матері - це повага до чоловіків.

Зазвичай, хлопчиків не виховують як майбутніх батьків чи чоловіків — тільки як мужніх людей. Виховання хлопчиків орієнтовано на якийсь чоловічий ідеал, який може бути різним в різний час і в різних країнах. Дівчинку ж готують бути дружиною і матір'ю.

Якщо розглянути специфіку соціалізації кожної статі, то можна побачити, що хлопчик перебуває в менш сприятливій ситуації, ніж дівчинка. Про це свідчать дослідження І. С. Кона [64], Я. Л. Коломінського [68]. Мати традиційно більше проводить часу з малою дитиною, ніж батько, якого дитина бачить набагато рідше і не в таких значущих для неї ситуаціях. У зв’язку з цим як для дівчинки, так і для хлопчика первинною виявляється ідентифікація з матір'ю, тобто фемінінна. Більше того, самі базові орієнтації дитини відносно світу за своєю природою фемінні, бо включають такі традиційно жіночі особливості, як залежність, підпорядкованість, пасивність тощо. Таким чином, у плані становлення статевої ідентичності хлопчикові доводиться розв’язувати складніше завдання: змінити первісну жіночу ідентифікацію на чоловічу. Хлопчик, щоб відчути себе повною мірою мужнім, повинен виділяти себе серед інших та усвідомлювати свою відмінність від інших, чого не потрібно робити дівчинці. Таким чином, ідентифікація у хлопчиків проходить значною мірою через заперечення. У процесі ідентифікації хлопчик повинен відкинути залежність від матері і прив’язаність до неї, придушити в собі якості, які він вважає жіночими, нехтувати і знецінювати жінок і все те, що він вважає жіночим у соціальному світі.

У стародавні часи з метою підготовки хлопчика до ролі воїна, вождя, жерця, його намагались звільнити від будь-яких жіночих впливів і передовсім послабити його ідентифікацію з матір'ю. Це досягалося шляхом ізоляції його від батьківського дому: його передавали на виховання в сім'ї родичів чи вождів, у «чоловічі будинки» .

Статева соціалізація хлопчиків — дуже хворобливий тренаж, його мета — нав’язати думку про жінку як дефектну істоту. Досягається така соціалізація методом силового нав’язування ідеї індивідуальної незалежності, розриву зв’язку з усім материнським за допомогою фіксації в підсвідомості негативних оцінок жіночого, материнського. Це теж культурна норма, її носієм стає чоловік, який пройшов відповідний тренаж. У своїй недосяжності мужність і чоловіча роль стають для хлопчиків предметом фантазування та ідеалізації, тоді як жіночність і жіноча роль завжди залишаються для дівчинки дуже реальними і конкретними.

За даними російського педагога Ю. Набіуліної, незадоволена потреба у спілкуванні з батьками своєї статі приводить до ідентифікації з батьком іншої статі. Для дівчат атмосфера в сім'ї є сприятливішою, ніж для хлопчиків, у яких частіше не задовольняється потреба в близьких стосунках з батьками і потреба в безпеці. Ідентифікація у дівчат протікає успішніше: 43% дівчат проти 8% хлопчиків мають, за даними автора, високий ступінь ідентифікації з батьками своєї статі. У хлопчиків найчастіше зустрічається неадекватна чи нечітка ідентифікація, пов’язана з відсутністю батька в сім'ї. Хлопчики, котрі фактично з моменту народження живуть без батька, орієнтуються в чоловічих заняттях більше на взаємодію з уявним батьком.

Хлопчиків вчать бути мужніми більш свідомо, ніж дівчат вчать бути жіночними. Дівчаток навчають гетеросексуальним компонентам їх ролі і за відсутності батьків і чоловіків, у той час як вважають, що хлопчик навчається своїй гетеросексуальній ролі не через научіння, а через взаємодію зі своєю матір'ю. Інші компоненти мужності повинні прищеплювати свідоміше і чоловіча ідентифікація в такому випадку є переважно статево-ролевою ідентифікацією. На противагу цьому жіноча ідентифікація переважно батьківська (точніше, материнська).

Батьки частіше хвилюються з приводу хлопчиків, які грають у дівчачі ігри, ніж з приводу дівчаток-шибениць. Мабуть, це пов’язано з тим, що чоловічі ролі вважаються ціннішими, ніж жіночі. Дівчатам прищеплюють другосортність. Їм з дитинства нав’язується комплекс вини не тільки за свою «негідну для дівчаток поведінку», але й за негідну поведінку хлопців. Їм пропонується такий критерій: якщо хлопчик поводиться погано в твоїй присутності, значить, ти йому це дозволяєш. Звідси походить впевненість, що жінка винна в тому, що її зґвалтували. Перші уроки зневаги до своєї статі дівчинка зазвичай отримує від матері. Вона живе в середовищі, де чоловік — дорогоцінність, вона бачить ставлення матері до батька чи брата і до себе. Подвійний стандарт існує і в оцінці поведінки статей. Хлопчик повинен бути агресивним. Дівчинка не має права навіть захистити себе, лякається будь-якої загрози чи просто грубих слів. Це найстрашніші наслідки такого виховання — сприйняття насилля над собою і наступні самозвинувачення.

Сім'я є головним джерелом сексуальної соціалізації дітей. У проведеному нами опитуванні батьківської громадськості відповіді на питання «Які канали отримання інформації з питань сексуального життя Ви вважаєте найбільш прийнятними та ефективними?» розподілились так:

— спеціальний навчальний курс у школах, навчальних закладах — 41,3%;

— спеціальна науково-популярна література — 36,4%;

— спеціальні науково-популярні фільми, спеціальна науково-популярна програма телебачення -29,2%;

— консультації в лікарів-спеціалістів — 25,7%;

— бесіди з батьками — 14,7%;

— обговорення проблем сексуального життя з однолітками — 4,1%;

— не було відповіді, або вона була негативною (просвіта молоді з питань сексу не потрібна) — 13,6%.

Природа повсякденних стосунків у сім'ї така, що діти неминуче засвоюють еротичні аспекти сексуальності. Рівень поваги між членами сім'ї суттєво впливає на рівень статевої ідентичності дітей. Найважливішими умовами раннього дитинства, що сприяють сексуальному формуванню повноцінної дитини, є:

а) батьківська любов без пустощів;

б) стійка система зв’язків, принаймні з двома зрілими особами врівноваженого характеру різної статі (не обов’язково це мають бути батьки);

в) взаємне кохання батьків: його демонстрування;

г) якомога тісніший тілесний контакт між дитиною і батьками з моменту народження;

д) відверте інформування про те, яким чином народжуються діти;

е) звільнення від Едіпової залежності у відповідному віці.

Якщо все описане має місце в період дитинства, то це сприйнятливий прогноз того, що дитина зуміє в дорослому віці стати самостійною, впевненою в собі, зрозуміти моральні цінності, а також протистояти несправедливості і насиллю. Якщо людина не навчилася в дитинстві любити і поважати своїх близьких, то вона буде зневажати всілякі авторитети. Отримані в дитинстві пестощі є своєрідним тренінгом тактильно чутливих нервових закінчень.

Але, на думку Д. В. Колесова, існує чимало типових помилок батьків у цьому процесі, в основі яких лежать неправильні установки батьків. Формування негативного ставлення до осіб протилежної статі своїх дітей, відгородження їх від різностатевих контактів, а то й повна ізоляція від однолітків, придушення в дитині проявів її статевої належності, спроби вберегти її від будь-якої інформації, пов’язаної зі статевими питаннями, прищеплення думки про аморальність та гріховність статевого життя, встановлення найсуворішої цензури в читанні, навіювання дівчині думки про цнотливість як вищу цінність, відсутність свідомого виховного впливу батьків на дитину, підглядування, шпигування за нею, образливі натяки та іронічні насмішки, допити і т. п. — все це є якраз конкретними проявами неправильного дошлюбного виховання дітей у сім'ї.

Суттєвим недоліком сексуальної соціалізації є відсутність у батьків правильного уявлення про те, як вона фактично проводиться і які реальні прояви сексуальності у дітей. Третя частина з 233 опитаних нами батьків оцінює свої знання для проведення такого сексуального виховання недостатніми, ще третина вважає, що починати його слід після 10 років. Думку про шкідливість і непотрібність сексуальної соціалізації висловили 2% опитаних батьків. Вважаючи сексуальне виховання своїм обов’язком, 33% батьків наполягає на участі в ньому педагогів і лікарів, а 20% вважають, щоб усі «гострі проблеми» вирішувались з допомогою засобів масової інформації. Більшість батьків ототожнюють виховання моральних відносин між юнаками і дівчатами зі сексуальною просвітою (45%) чи з підготовкою до сімейно-шлюбних відносин (26,3%). Тільки невелика група батьків (10%) пов’язує цю роботу з моральною підготовкою дітей до життя, праці, з формуванням чесності, працездатності, щирості, поваги до іншої людини. Розуміння безпосередніх обов’язків сім'ї в сексуальній соціалізації виявило небагато батьків (13%).

Найрозповсюдженіша помилка сімейного виховання — говорити про чоловіків і особливо про інтимні зв’язки дуже погано. Дочка може бачити неповажливе ставлення матері до батька і перейняти таке ставлення до чоловіків. Холодна жінка нерідко виховується в «інтелігентно-аристократичних сім'ях»: «Вчись доню, про хлопців менше думай. Тебе чекає велике майбутнє». Дівчина засвоює це, займається в музичній школі, балетній трупі, вивчає мови тощо. Вечорами читає романи. На однокласників дивиться зверхньо. Вона чекає свого героя і не набуває вкрай необхідного досвіду між статевого спілкування. Треба пояснити матерям, які тішаться тим, що їх дочка вся в справах і з хлопцями не зустрічається, що вони роблять величезну помилку, а дочка на порозі великої сімейної трагедії. Неправильне сексуальне виховання дочки приводить часто до того, що з дівчинки виростає жінка з негативним ставленням до сексу, виростає холодна в статевому розумінні жінка.

Типові помилки батьків у сексуальному вихованні: 1) неврахування вікових особливостей дітей (нерозуміння їх), а значить і неправильний підбір виховних засобів- 2) інструментальний добір матеріалу в бесідах з дітьми на сексуальну тематику, що зводиться до контрацепції, запобігання небажаній вагітності, переривання вагітності тощо- 3) педагогіка «залякування», що в своїй основі має залякування наслідками сексуальних контактів, що призводить до формування різноманітних комплексів- 4) виховання у дітей надмірної соромливості- 5) неправильні реакції батьків на такі дії дітей, як підглядання, оголення, мастурбація, інтерес до порнографії тощо- 6) ігнорування впливів на дитину неформальних груп та асоціального оточення- 7) шпигування за дитиною, за її щоденником, листами, прогулянками, надмірний контроль за вільним часом, друзями тощо.

Серед інших типових недоліків статевої соціалізації в сім'ї ми виділили: надмірну холодність і надмірну пристрасність у ставленні до дітейспотворення нормальних взірців поведінки батькаминевміння створити нормальний психологічний клімат у сім'їсуперечності у вимогах батьків до дитинидотримання аморальної й протиправної сімейної економікинеобізнаність у психолого-педагогічному відношеннікомплексування перед дітьмиавторитарний підхід до виховання дітей.

Стрижневе питання сексуальної соціалізації полягає в тому, як батьки сприймають вроджену сексуальність дитини і якою мірою дають їй розвинутися. Батьки повинні зрозуміти, що ні відмінити, ні навіть загальмувати сексуальний розвиток дітей неможливо, що сексуальність — природна потреба людини, і задоволення її має пов’язуватись не з почуттям сорому чи провини, а з почуттям радості і задоволення. Інша справа — навчити підростаючу людину розбиратись у людях, шукати взаєморозуміння, вміти співпереживати іншій людині. Це створює потребу в особистісному спілкуванні, що гармонійно вплітається в спілкування сексуальне. Ставлення батьків до цієї проблеми значно важливіше для формування статевої поведінки дитини, ніж уся інформація чи дезінформація, яку вони можуть надати з цього питання. Окремі вчені виділяють чотири основних типи ставлення батьків до питань статі:

Репресивний: батьки строго навіюють дітям, що секс — це зло й непристойність. Зазвичай у такій сім'ї заборонені непристойні слова, неоднозначні жарти, ходити вдома в нижній білизні. Статеве виховання зводиться до декількох фраз: «це непристойно», «це небезпечно» і «зачекай, доки одружишся» .

Уникаючий: батьки проявляють розуміння й терпиміше ставляться до сексуальності. Для них це явище швидше корисне, ніж шкідливе. Однак вони губляться, коли мова заходить про конкретні сексуальні питання, й уникають прямого обговорення теми чи перетворюють таке обговорення на нудну лекцію. Самі того не підозрюючи, вони вихолощують ідею тепла, людяності й любові, невід'ємної від понять сексуальності.

Нав’язливий: батьки дивляться на секс як на корисне явище, але «перегинають палку» і ставлять секс у центр усього сімейного життя. Вони надто ліберальні в усьому, що стосується сексуальної активності, й іноді так явно виставляють напоказ своє статеве життя, що це шокує дітей.

Експресивний: батьки розглядають секс як щось природне, у разі необхідності відкрито обговорюють цю тему, але встановлюють розумні рамки для прояву сексуальної активності дітей. Вони навіюють дітям, що сексуальність — це позитивне явище, однак таке, що не заслуговує того, аби зосередити на ньому всі свої помисли.

Таким чином, більшість респондентів не беруть відповідальності за сексуальну соціалізацію на себе, а віддають перевагу систематичній і професійній просвіті. Але саме ці канали інформації в нас в Україні відсутні.

У ґендерній і сексуальній соціалізації, підготовці дітей до сімейного життя велике значення має, як вже зазначалось, формування досвіду нестатевої любові, в процесі якого пріоритетна роль батьків незаперечна. З почуттям любові дитина знайома з перших днів свого життя. Вона любить маму, батька, бабусю, рідних. Дуже важливо зберегти в дитині це чисте, щире почуття, навчити її проявляти увагу, турботу, ніжність до близьких людей. Звідси дуже важливо, щоб дитина росла в сім'ї, де панує дух любові, поваги, взаємної допомоги і розуміння.

Батьки повинні виховувати у своїх дітей здатність любити, розвивати у них уміння до когось чи до чогось прив’язуватись. Якщо вони з усією пристрастю віддаються грі чи з усією щирістю захоплюються іншою людиною, то не слід їм заважати. Не слід забороняти дітям вже з молодшого віку дарувати квіти маленькій дівчинці, чи хлопчику, чи «добрій тітці». Батьки повинні з усією серйозністю ставитись як до дружніх почуттів дітей, так і до їх гри. Тільки тоді вони без турбот набудуть, як кажуть психологи, «контактну здібність» .

Суттєвий вплив на дитину чинять відносини, що пов’язують один з одним батька й матір. Як засвідчили дані опитування, батьки вважають для себе за правило давати дітям різноманітні поради щодо часу вступу до шлюбу, можливих якостей майбутнього шлюбного партнера. При цьому діти не лише не протистоять такій пораді, але й у більшості своїй чекають її від своїх батьків. Чому ж тоді втручання батьків у сімейні справи дітей, батьківські поради нерідко призводять не до сімейного щастя, а до подружніх конфліктів і навіть розлучень? Як було встановлено в процесі нашого дослідження, батьки часто виходять з власного «сімейного» досвіду, не враховуючи сучасних проблем сім'ї і методів їх вирішення. А факти свідчать про те, що цей досвід не завжди прийнятний для сучасної молоді. Розподіл відповідей на питання: «Чи є для Вас взірцем сімейне життя Ваших батьків?» наводиться в таблиці 18.

Лише 40,6% опитаних юнаків і 47,3% дівчат вважали сімейний досвід своїх батьків взірцем для наслідування і хотіли б будувати свої подружні взаємини аналогічно. Більше половини опитаних школярів ще або не мали на цей рахунок певної думки, або не вважали подружнє життя батьків взірцем для наслідування.

Таблиця 1.

Розподіл відповідей на питання «Чи є для Вас взірцем сімейне життя Ваших батьків?», %.

Важливе значення у сексуальному вихованні має формування правильного уявлення про призначення репродуктивної системи дітей та відповідного ставлення до гігієни статевих органів. Необхідно акцентувати увагу хлопчиків, наприклад, на недопустимість носіння тісної білизни, на недоцільність сну в трусах чи тісній піжамі. Вони повинні знати, що яєчки — орган продукування тестостерону та сперми, мають вентилюватись. Не можна їх здавлювати, не можна нікого бити по них руками чи ногами. Коли гігієнічні знання подаються таким чином, хлопчики не посоромляться сказати батькам, що у них виникли проблеми, пов’язані з яєчками. Та й ставлення до них буде турботливе.

Виховуючи дітей у сприятливіших умовах, ніж були в них, батьки не завжди можуть дотримуватись міри в догляді за дитиною. Страх застуди і надмірне одягання не лише знижують опірність організму, але й створюють умови для подразнення геніталій. Не лише збуджуюча їжа (смажена, гостра, пряності, м’ясо тощо), але й просто її надлишок завдяки переповненню кров’ю тазових органів може створювати умови для сексуальної стимуляції. Ліжко не має бути надто м’яким, а ніжний одяг — тісним. Галасливі ігри перед сном, емоційно напружені телепередачі збуджують дитину, і щоб заснути, вона заспокоює себе, граючись з геніталіями. Надмірні ласки дорослих, особливо в ділянці ерогенних зон, можуть сексуально стимулювати дитину, тим більше, якщо вони виходять від одного з батьків протилежної з нею статі. Грою з геніталіями супроводжується засиджування на горщику.

Важливе значення має психологічна підготовка дівчинки-підлітка до початку менструального періоду. Занепокоєння батьків повинні викликати відсутність менструацій (аменорея), тривалі затримки або ж вторинна відсутність, яка може свідчити про серйозні захворювання або про вагітність. Матір повинна навчити дівчинку вести календар місячних або, в крайньому випадку, виробити звичку запам’ятовувати дату початку минулої менструації.

У ході констатуючого експерименту ми намагались вивчити ще недостатньо висвітлену тему в сексуальному вихованні особистості - ставлення до оголеного тіла. Адже саме в дитячому віці голизна тіла сприймається природно. Як підкреслюють німецькі вчені Р. Нойберт [69] і З. Шнабль [33], можливість у ранньому дитинстві споглядати голизну тіла матері чи батька, братів і сестер, відстрочить ранні статеві потяги, які зумовлюються насамперед цікавістю до того, що ретельно приховується одягом. У світлі сказаного зрозумілою стає порада Р. Нойберта [69], звернена до батьків, — не соромитися з’являтися на очі своїм малолітнім дітям зовсім роздягненими.

Відомі американські сексопедагоги С. Гордон і Ю. Гордон у своїй книзі «Консервативне виховання дитини при сексуальній вседозволеності у світі» доводять, що інтимні почуття й установки людини формуються у віці до п’яти років. Те, як дитина відчуває своє тіло, потім чинитиме позитивний чи негативний вплив на її статевий розвиток. Наприклад, привчання до охайності, якщо воно розпочате надто рано чи проводиться надто рішуче, може викликати почуття провини, призвести до невпевненості в собі, до соромливості за своє тіло, до сумнівів у своїй здатності себе контролювати. Дитина навчиться гордитися своїм тілом, а не соромитися його, якщо батьки будуть спостерігати за нею, з готовністю відповідаючи на її запитання, пов’язані із взаєминами статей, і задовольняючи її природну допитливість простими і зрозумілими поясненнями.

Ранній інтерес маленької дитини до свого тіла чи тіла інших людей абсолютно нормальний. Їй приємно гратися зі своїми статевими органами, вона відчуває при цьому задоволення і заспокоєння. Якщо батьки поставляться до нього спокійно, як до нормальної поведінки, а не як до приводу для хвилювання і тривоги, то значно менш ймовірно, що дитина стане тим, чого батьки так побоюються — онаністом, збоченцем, гіперсексуальною людиною тощо.

Вивчаючи проблеми сексуального виховання, варто зупинитися на одній із складових еротики — на підглядуванні. Метод підглядування — це і є практичне сексуальне виховання дітей. Чимало картин відомих художників народилося під впливом випадкового чи спеціального підглядування. Природний людський потяг до підглядування якраз і використовує порноіндустрія, адже порнографія і розмаїті відверті шоу — не що інше, як задоволення цього потягу. Потяг людини до забороненого ще не говорить про її вроджену зіпсутість. Аморальні фарби ці інтереси набувають пізніше, коли дитини задовольняє їх хаотичним способом, в обхід заборон своїх вихователів. Наприклад, підглядуванням за сексуальним життям самих вихователів (передовсім, батьків). Але якщо вихователі спрямовано користуються цим прийомом для своєчасного інформування дитини про сексуальні цінності, то нічого аморального в її підглядуванні за ними вже не буде.

На першому році життя дитині цілком достатньо для статевого виховання мати можливість бачити своїх батьків оголеними. Це може бути і в спальній, і у ванній кімнаті. До того ж, таке статеве виховання принесе користь не лише дитині, але й самим батькам, позаяк оголеність у природних умовах допоможе молодим батькам подолати надмірну соромливість і дитині не передасться насторожене ставлення батьків до голого тіла. Зовсім не обов’язково, щоб спільне купання відбувалось кожного разудостатньо лише час від часу влаштовувати сімейний банний день, оскільки потрібна просто атмосфера природності й відсутності соромливості за своє тіло, а не нав’язлива демонстрація анатомічних подробиць. Такі банні дні допомагають зняти ореол гріховності й соромливості, що виникають навколо оголеного тіла. І надалі, через декілька років, дитині простіше буде засвоїти, що норми моралі в сім'ї - між близькими людьми — інші, ніж у товаристві. Тому те, що соромно в товаристві, може бути природнім у сім'ї. Але до підліткового віку відпадає необхідність бачити батьків оголеними. І поступово виробляється соромливість, характерна для інтимно не близьких людей.

Батькам не варто забувати, що їхня дитина постійно спілкується з однолітками, які перебувають під впливом різної сімейної педагогіки, різного сімейного ґендерного виховання. Зіткнення протилежних стереотипів, норм статеворолевої і сексуальної поведінки може призвести до значних ускладнень у їхніх стосунках. Наприклад, дівчинка може бути прикро враженою від переодягання на пляжі хлопця в її присутності, подумати про нього як про безсоромну, розбещену людину, сприйняти це як особисту образу. Тим часом хлопчик виховувався в сім'ї, де оголене тіло сприймалося просто, природно, і він не вбачає в цьому чогось безсоромного, брудного, негідного людини.

Якщо дитина починає вимагати права на інтимність, батьки повинні зрозуміти, що вона зробила крок на наступну сходинку свого сексуального розвитку (соромливість при роздяганнівідмова від допомоги батька чи матері у ванній тощо). Це важливий сигнал того, що у дитини розвивається відчуття самої себе, особистості, відокремленої від батьків, яка сама в змозі потурбуватися про власне тіло. Поважливе ставлення батьків до її прохання демонструє дитині, що з її потребами в сім'ї рахуються, що це нормально. Завдяки цьому вона навчиться поважати саму себе, свої власні потреби, бажання. А це має величезне значення для розвитку здорової сексуальності.

Батьки повинні усвідомлювати, що своєю поведінкою вони вчать дітей правильному ставленню до свого тіла. Їм варто поміркувати над такими питаннями:

— Чи скаржаться вони в присутності дітей на вади в параметрах тіла?

— Чи намагаються вони вдома виглядати перфектно, стежачи за зачіскою, одягом, користуючись макіяжем? Чи роблять це, виходячи з дому?

— Чи дотримуються вони різних вимог до дітей — наполягають на тому, щоб дочка завжди була охайною, гарно одягненою, і багато що вибачають синові?

— Чи критикують вони свого шлюбного партнера в присутності дітей за те, як він одягається?

— Чи відчувають вони незручність, називаючи частини свого тіла своїми назвами?

— Чи готові вони до обговорення сексуальних питань, якщо вони виникають?

Треба постійно прислухатися до того, про що батьки говорять при дітях, і відчувати, якою мірою вони самі піддані впливові суспільних установок щодо свого зовнішнього вигляду, привабливості тощо.

Виховуючи у дитини почуття соромливості, батьки не завжди пояснюють, що окремі частини тіла прикриваються не тому, що вони самі собою є чимось брудним, а лише тому, що пов’язані вони з інтимними функціями (необхідність такого розмежування в бесідах з вихованцями підкреслював ще А. С. Макаренко). «Перегини» в цьому відношенні призводять до того, що все, пов’язане зі статтю, ототожнюється у свідомості дитини з гидливістю і брудом.

Усунення надмірної гидливості батьків теж може стати елементом статевого виховання дитини в перший рік її життя. Для того, щоб малюку не передались гидливість і ненормальне ставлення до статевих органів, батькам не можна показувати свою гидливість, змінюючи пелюшки і підтираючи її статеві органи. Також не можна переривати окриком чи стусаном дотики дитини до своїх статевих органів, бо, загострюючи увагу на всьому, що пов’язано зі статевими органами, батьки проти своєї волі можуть зародити в дитині непотрібну настороженість, навіть страх, пов’язані зі статевими органами. Не говорячи про огиду до виділень свого тіла. Надалі ці почуття можуть ускладнити взаємини дитини з батьками, позаяк гидливість і насторожене ставлення до статевих органів створюють додаткові бар'єри між близькими людьми. А пізніше таке «виховання» може призвести до дисгармонії у власній сім'ї. На жінках, наприклад, це може позначитися у формі фригідності, вагінізму тощо.

Якщо батьки розкажуть дитині про «інтимні частини тіла» і навчать її дотримуватись інтимності в деяких питаннях, то це пізніше допоможе їм, коли вони зіткнуться з неминучими сексуальними дослідами, які дитина буде проводити зі своїми друзями («Гра в лікаря», «дочки-матері»). Корисні, на наш погляд, рекомендації дає на цей випадок експерт по роботі з дітьми Е. Лежан (США) у своїй книзі «Якщо ваша дитина зводить вас з розуму»: «Я знаю, що ти хочеш вивчити своє тіло, але ти ж знаєш, що, коли дорослі ходять у гості один до одного, вони ніколи не роздягаються там догола». Треба показати дитині, що батькам зрозумілий її інтерес, що вони з радістю дадуть відповіді на всі її питання, але роздягатись при чужих людях некрасиво, це треба робити на самоті. Такий підхід дасть змогу батькам зробити таке правило обов’язковим і створить умови для розмови про сексуальні проблеми, які цікавлять дитину.

Багато хвилювань і тривог виникає в батьків у зв’язку з так званими «сексуальними» іграми дітей. Вони повинні знати, що такі ігри є показником нормального розвитку дитини, позаяк містять елементи пізнання оточуючого світу, а також свого тіла. Навіть коїтальні спроби дітей молодшого шкільного віку треба розглядати як пошук знань всліпу і не панікувати. Ймовірність серйозних наслідків дуже мала. Батькам варто знати, що такі ігри в дошкільників не викликають статевого збудження і так само невинні, як і ігри в космонавтів чи солдатиків. І в жодному випадку не можна вдаватися до тілесних покарань, бо покарання за «сексуальні» ігри умовно-рефлекторно пов’язують статеві органи і страх. Тоді все інтимне може асоціюватися в мозку дитини із забороною чи болем. Сексопатологам нерідко доводиться лікувати в дорослих жінок і чоловіків наслідки покарань в дитинстві за «сексуальні ігри». Страх зараження, статева холодність, імпотенція, вагінізм і т. п. — така ціна покарань у дитинстві. А якщо ці наслідки не лікувати, то, наприклад, підсвідома неприязнь до сексу не дасть можливості розслабитися в ліжку, тобто — налагодити інтимне життя.

Дитячі ігри в більшості випадків — нешкідливі. А своєчасне сексуальне виховання — задоволення природного інтересу з малих років — зводить нанівець ймовірність наслідків. Однак, негативних наслідків не уникнути, якщо сексуальні ігри пов’язані з насиллям і жорстокістю старших дітей відносно молодших. Але в основному негативно позначається на психіці дитини втручання дорослих — жорстоке покарання, докори «брудними іграми» тощо. Часто втручаючись у невинні дитячі ігри, батьки чи інші дорослі намагаються пояснити дитині «мерзотність» її вчинку, але дитина не розуміє, що такого вона зробила. А в результаті покарання вона вимушено погоджується з «брудною» оцінкою свого вчинку, а заодно і всього, що пов’язано зі статевими органами.

Батьки мають бути дуже делікатними у випадку заняття дитини онанізмом. Будь-яка заборона звички, що приносить певне задоволення, викликає негативні емоції, реакцію опору. Тому треба остерігатися нотацій, що принижують дитину. Залякування, висміювання, погрози, фізичні покарання недопустимі: дитина може втратити віру в себе і довір'я до оточуючих. Ще більшу шкоду батьки можуть спричинити дитині, якщо, заставши її в момент занять онанізмом, починають її бити. Співпадання специфічного оргастичного відчуття з больовим, за механізмом імпрінтінгу («закарбовування»), може утворити дуже стійкий зв’язок, і в майбутньому ця людина зможе відчувати сексуальне задоволення лише у випадку, коли її б’ють, мордують тощо (мазохізм).

Дитина часто не може зрозуміти, що на тілі є «заборонені» місця, які не можна зачіпати. А якщо їй про це нагадувати, то інтерес її буде посилюватися, і дитина спробує розібратися, чим даний орган «забороненіший» від інших, мимоволі акцентуючи на ньому свою увагу, що може стати патологічною звичкою. Тим більше всім відомо: що заборонено, то дуже хочеться спробувати. Тому, коли батьки раптом побачили, що малюк грається статевими органами, не треба впадати в паніку. Спокійно, без емоцій, але строго пояснити дитині, що так робити не слід, що вона вже доросла і повинна гратися в інші ігри. І якщо дитина не хвора, то цього несхвалення цілком достатньо, щоб вона переключила свій інтерес. До слова, допубертатна мастурбація не завжди пов’язана з мануальними діями. Хлопчики можуть тертися геніталіями об спинку ліжка, беруть між ноги подушку, у дівчат спостерігається тертя об хутро, зведення стегон.

Надмірність сексуальних нахилів бере початок у реакціях батьків. Надто часто мати звертає підвищену увагу на перші сексуальні порухи дітей, заставляючи, таким чином, переоцінювати їх важливість. Злякавшись сексуальних проявів, вона починає постійно пояснювати дитині все, що пов’язано з цим предметом, постійно контролювати і карати її. А як відомо, багатьом дітям подобається бути в центрі уваги, часто вони вдаються до допомоги шкідливих звичок саме тому, що у вигляді докорів легше утримати увагу матері.

Якщо батьки зафіксували небажану поведінку дитини вперше, необхідно якомога м’якше роз’яснити їй стан речей, оскільки її дії, швидше за все, відбувалися від незнання ряду фактів. Варто розповісти їй, що в мастурбації немає нічого ненормального, однак вона ображає почуття оточуючих, а тому цілком недопустима в присутності кого б то не було. Доцільно пояснити, що демонстрація свого тіла також образлива для інших людей і викликає несприйняття. При цьому не варто застосовувати строгих покарань, що надто підкреслюють важливість проступку, зберігати спокій.

Замість того, щоб втлумачувати підлітку, як погано бути онаністом (це тільки збільшує його тривогу), батьки повинні намагатися тактовно покращити його комунікативні якості, допомогти зайняти нормальне місце в товаристві однолітків, захопити цікавою справою, розумними книгами, залучити до участі в спорті, переглянути режим дня підлітка, допомогти йому оволодіти педагогічно прийнятними способами задоволення статевого потягу, в жодному випадку не придушуючи його прагнення до спілкування з однолітками іншої статі. Як показує наш досвід, ця позитивна педагогіка набагато ефективніша, ніж заборонна.

Зазвичай, діти ретельно приховують свої нахили, вважаючи їх ганебними. Відчуття забороненості іноді ще більше підсилює збудження і спонукає відчувати його знову і знову. Підсвідоме відчуття провини і своєї «ненормальності» розповсюджується не лише на сексуальні фантазії, але й на весь комплекс гендерних відчуттів, що може призвести в цьому віці до формування комплексів, психологічних травм, а можливо і психічних відхилень. І причиною цих травм є, зазвичай, не власне вроджена ґендерна дисфорія, а неадекватна реакція оточуючих на її прояви… Саме тому важливо, щоб батьки знали ознаки подібних відхилень, спостерігали за ними і діяли максимально обережно.

Російський професор Алла Баркан радить батькам модель поведінки з дитиною, що займається мастурбацією:

— знайти причину і ліквідувати її;

— не вдаватися до допитів та оглядів;

— не соромити, особливо в присутності сторонніх;

— у жодному випадку не сварити і не залякуватитим більше не карати фізично;

— намагатися приділяти дитині максимум уваги;

— відрегулювати харчування дитини;

— одягати вільний одяг;

— у режимі дня зробити акцент на водних процедурах, прогулянках на свіжому повітрі;

— створити можливість спілкування з однолітками;

— любити і розуміти дітей;

— вимагати дотримання дітьми правил особистої гігієни;

— коли причина мастурбації невідома — звертатися до фахівця-уролога, гінеколога, андролога, психоневролога, психолога;

— проявити, в разі необхідності, готовність відповісти на будь-які питання підлітка;

— дати можливість дитині проявити себе, виразити свої відчуття і бажання, щоб мастурбація не стала звичним способом позбавлення від проблем і негативних емоцій, не тиснути авторитетом на дитину, не закривати їй рот;

— перед сном доцільно розповідати казку, читати книжку;

— постійно пам’ятати, що мастурбація — це лише один з етапів на шляху сексуального розвитку підлітка.

Підліткам доцільно підказати деякі способи боротьби з цією звичкою:

— після сну швидко вставати з ліжка. Ранкова ерекція, що часто спонукає до мастурбації, проходить відразу після спорожнення сечового міхура;

— вечірня пробіжка чи декілька фізичних вправ перед сном (до легкої втоми) допоможуть швидше заснути, щоб менше тривожили еротичні фантазії,.

— фізична робота і спорт знімають статеве напруження;

— уникання перегляду еротичних фільмів і журналів, що шкодить боротьбі з онанізмом;

— треба більше дружити з однолітками протилежної статі і не соромитися чистих, щирих почуттів.

У шести-семирічному віці більшість дітей вже володіє інформацією про сексуальні відносини дорослих, але не завжди своїх батьків. «Інформаторами», як свідчать дослідження, виступають найчастіше старші діти, або більш обізнані однолітки. Причому знання передаються не просто голими фактами, а з домислами і в особистій інтерпретації. І ця інформація змушує дитину задуматися про інтимне життя батьків. Звісно, що чим закритішою була ця тема в сім'ї, чим бруднішим вважалось в сім'ї все, що пов’язано зі статевими органами, тим більший шок відчує дитина, взнавши, що її тато і мама займаються такими «брудними справами» .

Сексуальні знання в цьому віці не мають еротичного забарвлення. Вони «осідають» у свідомості як неминучість, яку необхідно взяти до уваги і змиритися. Зовсім інша справа, коли дитина сама випадково стає свідком статевого акту батьків. Враження може виявитися дуже сильним. Малюк може сприйняти це не як любовний акт, а як боротьбу, бійку, в якій батьки «кусають, душать і гризуть одне одного». При цьому роль агресора відводиться батькові і дитина може кинутись на допомогу матері. А це вже стрес для всіх. У старшої дитини це може викликати переполох, почуття вини і сорому в очах батьків.

Тому батькам треба зробити все можливе, щоб таких ситуацій не виникало, але якщо цього не вдалось уникнути, батьки, не витрачаючи часу на з’ясування, чого і наскільки злякався малюк, повинні м’яко його заспокоїти, відвернути увагу, а не сварити, звинувачувати і виясняти, що саме він бачив. Дитину цілком влаштує пояснення, що це була гра. А головне, щоб надалі вона бачила лише теплі взаємини батьків. Але якщо дитина не звикла бачити ніжність і грайливість у стосунках батьків, тоді їх незрозумілі і лякаючи дії можуть стати причиною стійкого страху і тривалих невротичних реакцій. Основне в подібній ситуації - самим не метушитись, не «горіти» від сорому, похапцем намагаючись прикритися, а поводитися невимушено, зробити висновок, що нічого особливого не сталося. І тоді цей інцидент не залишить непотрібних переживань у пам’яті дитини. Так само треба поводитися і тоді, коли це сталося в присутності старших дітей. Тут взагалі не треба будь-яких пояснень і якихось виправдань, намагань згладити свою «вину» .

Психологи зазначають, що діти, які побачили батьків за «любовним» заняттям, страждають і психологічно, і морально. Ось чому дуже важливо, щоб діти не дозволяли собі ввійти в спальню батьків без стуку і попереднього дозволу. Отже батьки повинні навчити своїх дітей стукати в двері і просити дозволу ввійти в їх кімнату. Ця заборона є лише невід'ємною частиною етикету, про який сучасні батьки часто забувають.

Ще одне питання, яке більшість батьків залишають без уваги — це недопустимість класти дітей на ніч в одне ліжко чи, тим більше, під одну ковдру. Розділити ліжка дітей — важливий обов’язок батьків.

Дуже важливо привчити дітей змалку проявляти скромність, опускаючи погляд, бо іноді дитина дивиться на представника протилежної статі з неприхованим бажанням. Не варто відгороджувати дитину від потоку інформації на сексуальну тему. Важливо подолати батьківське упередження, що «дитині це знати рано» і спробувати встановити з нею довірливий контакт і говорити на сексуальні теми вільно. Тоді дитина без страху буде розповідати батькам те, що почула від однолітків. Не варто прикривати долонями допитливі очі малюка і не наказувати йому вийти з кімнати під час еротичної сцени у фільмі. Найчастіше це викликає зворотній ефект. Можна, цього не бажаючи, настільки розпалити допитливість дитини, що вона зацікавиться подібною інформацією, і, головне, буде тлумачити її по-своєму. Як говорив один хлопчик: «Мене цікавить тільки те, що забороняють дорослі». Щоб цього не трапилось, необхідно не лише давати своїй дитині «сексуальні знання», але й спрямовувати їх сприйняття в потрібне русло. Тоді в неї не виникатиме підвищеного інтересу до проблем сексу.

Серйозні завдання стоять перед батьками з правильної сексуальної орієнтації своїх дітей. Частина дітей і підлітків у період статевого дозрівання експериментують з гомосексуальними стосунками, роблячи це частиною свого дорослішання. Врешті-решт більшість з них приходить до гетеросексуальності, хоч деякі залишаються впевненими у своїй гомосексуальній орієнтації. Якщо син чи дочка виявилися з гомосексуальною орієнтацією, батьки не зможуть змінити їх силою своєї влади, своїх аргументів чи своїх почуттів (це вже пізно). Найкраща допомога, яку вони можуть запропонувати — щире розуміння і відкрите спілкування. Варто подумати й над тим, чи зможе кваліфікований спеціаліст у даній галузі допомогти батькам пристосуватися до ситуації, що склалась.

Велике значення у вихованні підлітків мають відверті розмови один на один: матері з дочкою, батька з сином, а може і матері з сином, батька з дочкою. Тут головне не ХТО почне розмову, а ЯК почне. Важливо випередити розмови однолітків між собою, бо вони часто, навіть не бажаючи цього, паплюжать інформацію, закріплюючи в дитини неправильне уявлення про статеве дозрівання та сексуальні проблеми.

Пояснюючи дітям особливості пубертатного періоду, батьки повинні постійно підкреслювати, що вони добре пам’ятають своє дитинство і свої переживання з приводу «негараздів» підліткового етапу. Головна мета батьків — допомогти дітям уникнути помилок, які, можливо, мали місце в них. Варто розтлумачити дітям, що окремі відхилення в поведінці, в самопочутті трапляються в більшості підлітків, що це нормально, треба просто гідно пройти через цей складний період.

Суттєвим у підготовці дітей до самостійного дорослого життя є відповіді на їх численні різноманітні питання, що стосуються міжстатевих зносин, сексуальної тематики, проблем шлюбу і сім'ї. Відповіді на запитання анкети «Характер статевої поінформованості школярів» засвідчили, що в пересічній сім'ї цій проблемі приділяється недостатня увага. Вважаємо ненормальним, що 68,2% з опитаних 646 школярів різного віку вперше взнали про «таємницю дітонародження» в 10 років і пізніше, причому лише 7,4% з них — від батьків. До настання менструацій не мали відповідної інформації про них 72,8% дівчат. У хлопців, які вперше пережили полюції, не володіючи інформацією про їх природу, частка ще більша — 94,2%. Лише 29,6% школярів до 14 років володіли інформацією про інтимні стосунки статей, яку 92,8% з них отримали від старших друзів чи з випадкових джерел.

Делікатну розмову дитина завжди починає першою. Західні дослідники вважають, що якщо до чотирьох років дитина не запитує, звідки вона взялася, значить їй хтось вже це розповів. Малюку потрібний загальний принцип, а не деталі. Звісно його не треба обманювати — розповідати байки про лелеку, капусту чи магазин. Чим більше інформації в дитини, тим вона краще буде захищена від негативного впливу, в тому числі розпусників і педофілів, від впливу вулиці. Недоцільно все переводити на жарт, відмахуватись, тим більше карати дітей за ці питання. Адже те саме питання про те, «звідки я взявся», не має яскраво вираженого ґендерного забарвлення. Наші дослідження дали можливість вивчити еволюцію дитячих уявлень про механізм репродуктивної функції людини, виділивши при цьому три етапи:

1. Казково-міфологічна модель задоволення цікавості дитини («дітей приносить лелека», «дитину знаходять в капусті», «дитину купують в магазині» і т. п. казки, всім відомі) — ця модель базується на передачі міфологічних знань від авторитетних дорослих до довірливих дітей.

2. Формування стихійно-матеріалістичних уявлень про перебування дитини перед народженням у животі матері і механізму виходу на світ. Серед основних версій пояснення шляхів потрапляння дитини в живіт матері найчастіше фігурують наступні: версія про появу дитини від поцілункуверсія про появу дитини від фізичних дотиків чоловіка і жінкиверсія про казкову фею, яка помахом чарівної палички поміщає в животі жінки малесеньку дитину, яка починає ростиверсія про вміщення в живіт готової дитиниверсія появи дитини від таблетки та ряд інших. Уявлення про способи появи дитини з утроби матері теж різнопланові: поява через пахвичерез пупокшляхом розрізання животадефекаційно-анальна версія появи дитини.

3. Засвоєння інформації про сексуальний механізм зачаття. Реакція дітей на фізіологічну вульгарно-сексуальну модель репродуктивної поведінки часто нагадує шок. Отримання інформації про коїтус (12−14 рр.) і коїтальний механізм зачаття може викликати ревнощі, а то й негативізм відносно до батьків, а часом і небажання в майбутньому одружуватися. Особливо непросто сприймається ця інформація дівчатками.

Оскільки школярі часто піддаються спонтанній сексуальній стимуляції, батькам необхідно знати основні її фактори. Вона виходить з: розмов дорослихсексуальних ігор з одноліткамиекспериментування зі своїми геніталіями і порівняння їх з геніталіями інших людейаморальної поведінки окремих дорослих (обійми, флірти, анекдоти тощо) — цинічних надписів і малюнків, непристойних жартівплакатів санітарної освітивипадково виявлених жіночих гігієнічних пакетів чи контрацептивівспостерігання копулюючих тваринспеціальної літературизустрічей з гомосексуалістами, педофілами тощо. Ці фактори підштовхують дітей до задавання питань.

При цьому доцільно враховувати думку П. П. Блонського про те, що ряд питань для дитини не мають сексуального характеру. Неправильні відповіді батьків нерідко, як відзначає П. П. Блонський, збуджують питання вже небажаного характеру [46].

На термін перших питань впливають особливості темпераменту, допитливості, комунікабельності, ставлення батьків до теми. Як відзначав американський психолог і медик Б. Спокк [70], хвилюватись варто не тоді, коли діти задають питання, а коли вони чомусь їх довго не задають. Учені класифікують питання дітей таким чином: до 2−3 р. цікавить власне тіло, в тому числі статеві органи. При цьому з’ясовуються ознаки відмінності хлопчиків і дівчаток (материнські груди, різні пози сечопускання) — до 3−4 р. — цікавлять питання, звідки беруться діти? хто їх приносить? чому в жінок виростають животи? до 5−6 р. — як потрапляють діти в живіт до матері, яким чином звідти виходять? як вони ростуть там і розвиваються? у 6−8 р. — яка роль батька в появі в сім'ї дітей? чому діти бувають схожими на своїх батьків? чи можуть народитися діти у дітей? чому тьоті і дяді одружуються і цілуються? А ось ті, котрим уже минуло 10−12 років, часто ставлять батьків перед складними проблемами: «Що таке справжня дружба?» — «Чи можуть дівчатка дружити з хлопчиками? Якщо можуть, то чому над ними сміються дорослі?» — «А правда, що у мене зовсім непогана фігура?» — «Чому дорослі забороняють хлопцям палити, а самі смалять…» .

Для того, щоб повніше використати виховні можливості відповідей на питання дитини, батькам необхідно: по-перше, вважати законним правом дитини задавати будь-які питання, якими б «непристойними» вони не видавалися, і своїм обов’язком відповідати на будь-яке з цих запитаньпо-друге, цінувати той факт, що дитина з такими запитаннями звертається саме до нихпо-третє, використовувати кожну відповідь в інтересах сексуальної соціалізації.

Відповіді, на нашу думку, мають бути: за своїм змістом — правдивимиза обсягом інформації і формою її подачі - на рівні, доступному розумінню дитини, вичерпними, щоб дитина була задоволена і не шукала інших джерелцікавими, щоб дитина з черговим запитанням звернулася саме до батьківкоректними, навіть якщо запитується щось не зовсім пристойне з точки зору педагогікиспонукаючими до пізнання чогось новогоз використанням наукових термінів, що стосуються інтимних стосунківпозбавленими менторства і грубих залякуваньспокійними за тоном, доброзичливими за характером.

Тривалий досвід роботи над проблемою дошлюбної підготовки дав нам можливість сформулювати прості правила обговорення питань статі з дітьми:

1. Природна манера ведення бесіди, як і в обговоренні інших тем.

2. Уникання менторства зі статевої проблематики, довгих повчальних лекцій — дитина хоче точності і конкретики.

3. Не обмежувати розмови на статеву тематику одними біологічними фактами. Дитині хочеться знати і про переживання, і про ставлення до проблеми.

4. Не варто боятися сказати дитині про секс, «надто багато». З її пам’яті вивітриться все, що вона не зрозуміла.

5. Треба спокійно реагувати на непристойні слова в лексиконі дитини, пояснюючи чому цього робити не можна: «Іншим людям це неприємно чути». Злість чи жарти з приводу вживання дитиною непристойних слів спонукають її повторювати їх.

6. Вчити дитину захищатися від сексуального насилля, говорити «ні» дорослим.

7. Хлопчикам треба розповісти про менструації, а дівчатка мають розуміти, що значить ерекція.

8. Не можна приховувати інформацію про СНІД та інші венеричні хвороби.

9. Варто пам’ятати, що успішність сексуальної просвіти визначається бажанням дитини задавати нові питання саме батькам.

10. Ніколи не варто створювати «табуйованих» тем.

11. У жодному випадку не можна годувати дитину байками про лелеку, капусту чи магазин: коли вона взнає правду, зрозуміє, що її обманули, і перестане довіряти батькам.

12. Якщо дитина вже взнала звідки-небудь про існування, скажімо, гомосексуалізму, не можна обмежуватися фразою «Що за дурниці? Ніколи про це не чули!». Все одно хтось розповість!

13. Треба серйозно ставитись до «секретів» дітей.

14. Треба купити кілька хороших книг про фізіологію і психологію взаємин статей і залишити на видному місці.

15. Варто частіше розповідати дітям про свою юність, обговорювати свої помилки і труднощі. Це зближує батьків і дітей.

16. Є сенс обговорювати з дітьми їх майбутнє, інтереси, а також сприяти сублімації сексуальної енергії.

Якщо дорослий, до якого дитина звернулася з питанням, відчуває, що він не в змозі дати правильну і при тому щиру відповідь, він вчинить правильно, направивши дитину до когось компетентнішого, здатного дати дитині необхідну інформацію. Цією людиною може бути лікар, учитель, родич чи хтось інший з оточення дитини. Дуже важливо вміти сказати: «Я не знаю» , — якщо у батьків немає відповіді, і допомогти дитині знайти потрібну інформацію, щоб задовольнити нові потреби її тіла та інтерес до проблем статі, що зароджується. Відкритість батьків — запорука того, що хлопчик навчиться брати на себе відповідальність у сексуальних стосунках, стане людиною, що уміє дарувати кохання і відповідати на нього.

На нашу думку, перед сучасними батьками стоїть потрійне завдання. Більшість з них хотіли б говорити зі своїми дітьми чесніше, ніж це робили їх власні батьки. Таким чином, перше завдання — самим оволодіти необхідною інформацією. Друге завдання — відчувати себе впевненіше і передати цю інформацію своїм дітям. А третє завдання полягає в тому, щоб усвідомити, що цим самим здійснюється просвіта й інших членів сім'ї.

Для деяких батьків несподіванкою стають опосередковано-сексуальні питання, задані підлітками. Дочка, наприклад, може запитати, чому хлопці так дивно дивляться на її збільшені груди? А не розуміючи еротичності свого молодого тіла, але, отримуючи задоволення від підвищеної уваги, дівчина може своєю поведінкою спровокувати юнаків і чоловіків на сексуальну агресію. І обов’язок матері роз’яснити їй це, адже такі знання самі не приходять. Дівчина — вчорашня дитина — не може знати про еротичну привабливість свого тіла.

Причиною підвищеної уваги до себе може стати й облягаючий одяг, в сексуальності якого часто не орієнтуються не тільки самі дівчата, але й їх батьки. І в цьому випадку, якщо батьки не зуміли привчити дівчину скромно і зі смаком одягатися, то вона буде пізніше копіювати цей стиль «вільних» жінок, що зробить її об'єктом підвищеної сексуальної уваги. Якщо дівчина хоче досягти цього свідомо — це її справа, але тих, які не мали цього на увазі, подібне може призвести до трагедії. І тут, безсумнівно, є вина батьків.

Чому ж діти не можуть розмовляти з батьками відверто на ці теми? Насамперед цьому заважає ухиляння батьків від відповіді або неправдиві відповіді, які створюють бар'єр у спілкуванні з дітьми. У багатьох батьків ще з молодих років склалося ставлення до обговорення питань статевого життя як до чогось недопустимого. Батьки, які самі не отримали у своїх батьківських сім'ях відповідного виховання, не можуть або не вміють дати це своїм дітям. Як показало опитування, більшість з них не володіє знаннями з питань сексуального розвитку, не мають методичних вмінь розв’язання цього питання зі своїми дітьми. Некомпетентність у цих сферах і породжує неправильне ставлення до цього аспекту життя.

Трапляються застарілі й небезпечні поради, про які на порозі вступу у нове тисячоліття батькам варто забути. Перша з них — це нічого не розповідати дітям, поки вони не почнуть запитувати. «Якщо вони не запитують, значить, вони не готові» , — вважає старше покоління. На жаль, деякі діти не запитають ніколи. Вони запитають про ракети, зірки, про героїв мультфільмів, але не про своє тіло і не про сексуальне здоров’я. Для інших дітей мовчання батьків стає явним натяком на те, що предмет є забороненим. Якщо батьки хочуть стати першими у сексуальній просвіті дітей, то не слід чекати питань — слід збудити в дитині інтерес і не забути розповісти про свою систему цінностей. Діти потребують керівництва і вони схвалюють розумні обмеження. Інша небезпечна стара порада полягає в тому, щоб «говорити дитині лише те, що, на думку батьків, їй необхідно знати в цьому віці». Батьки завжди недооцінюють, що «необхідно» знати їх дитині. Дитині неможливо розказати надто багато: вона сприйме лише те, що може усвідомити в даний момент.

В ідеалі будь-який дорослий повинен уміти відповісти на дитячі запитання, що стосуються статі і гігієни. Але батьки часто вважають, що «з хлопчиками повинен говорити батько, а з дівчатками — матір». Це неправильна установка. Кожний з батьків повинен уміти вільно говорити з дітьми обох статей. Немає ніяких причин, через які батько не може пояснити дочці сутність менструацій, а матір синові - про полюції. Батьки не мають права сказати: «Я не знаю, тому що я іншої статі». Достатньо взяти книжку, інші матеріали, попросити когось пояснити суть проблеми і поділитись набутими знаннями зі своєю дитиною.

Батьки, незалежно від питання, поставленого дитиною, не повинні ніколи сердитися. Діти і підлітки понад усе бояться гніву батьків. Якщо в даний момент важко дати відповідь, варто сказати: «Мені потрібний час, щоб подумати, я обіцяю поговорити з тобою про це пізніше» .

З метою сексуальної соціалізації дітей необхідно:

— звести до мінімуму час, що проводиться дитиною біля телевізора. Фільми і передачі, в яких демонструється відвертий секс, наочно пропагують чисто споживацьке ставлення до жінки. Дівчат вчать чекати, доки чоловік скористається їх тілом. Телевізійний секс нерідко пов’язаний з насиллям. Взаємини між телегероями здебільшого сексуальні, багатогранність стосунків між ними відкидається;

— доцільно, якщо немає інших можливостей, переглядати телепрограми і фільми разом з дитиною. Телепрограми і фільми зі сексуально-еротичним змістом надають можливість обговорити з дитиною окремі позитивні моменти, що стосуються інтимних стосунків, дати відповіді на окремі питання дитини з усією відвертістю. Однак слід виключати з перегляду ті передачі, де демонструються насильницькі сексуальні дії, акцентуючи увагу дитини на ту емоційну шкоду і фізичний тиск, якому піддані всі учасники цих подій.

Велике значення для статевої соціалізації має досвід спілкування дитини з дітьми іншої статі. У цей час, у період юнацьких захоплень і закоханостей, молоді люди «програють» і створюють той стиль взаємин, який перенесуть потім у свою сім'ю. Вони вчаться налагоджувати стосунки, сперечаються, ревнують, ображаються й миряться. Обов’язок дорослих — допомогти їм оволодіти непростою наукою спілкування, підказати, що можна, а чого не можна робити і говорити, коли хочеш зберегти дружбу, зберегти любов.

Великої шкоди вихованню почуття дружби завдають батьки, які в присутності дитини висміюють її друзів, безпідставно засуджують їхню поведінку, які з іронічною посмішкою слухають її захоплюючі розповіді про дружні відносини з тим чи іншим товаришем, вистежують своїх дітей, перехоплюють листи і записки, читають щоденники, забороняють зустрічатися. Вкрай шкідливо, коли батьки починають випитувати у дитини: «А що він сказав?», «А що ти йому відповіла?» і т. д., до найдрібніших деталей, і далі йде детальний інструктаж. Батькам не слід проявляти такої допитливості. Особливо недопустимі насмішки над дружбою хлопчиків і дівчат, коли дорослі розповідають всім про перше почуття сина чи дочки. Це калічить чисту дружбу, штовхає її знову ж таки на неправильний шлях. Не менш шкідливе і занадто серйозне ставлення дорослих до дружби дітей, коли об'єкт першої закоханості підлітка розглядається ними як завтрашній чоловік чи дружина. Підліток до такої перспективи не готовий, вона позбавляє першу закоханість властивого їй цнотливого зачарування.

Особливо делікатними слід бути батькам, коли дитині призначають побачення. Побачення — значна подія в житті дитинивоно може стати стимулом морального оновлення, але може викликати тривожну невпевненість, відразу до людей. Батьки можуть допомогти підліткові подолати незручності першого побачення, відчути всю повноту щастя і навчити відрізняти перше побачення від звичайного запрошення. Щоб батьки спокійно ставились до побачень дитини (особливо доньки) необхідно: завжди вчасно повертатися додомузавжди попереджати батьків про те, куди йдешзапросити друга додому і познайомити з батькаминавіювати батькам думку, що спілкування з ним відбувається не наодинці, а в товариствіходити на побачення не лише у вечірній часне балакати з батьками лише про ньогопам’ятати, що батькам навряд чи сподобаються набряклі чи скусані губи, як наслідок пристрасних поцілунківне займати годинами телефон, балакаючи з ним. У випадках, коли дитина переживає розрив стосунків закоханості, батькам варто вчасно допомогти, втрутитися, причому зробити це обережно, тактовно. Треба поспівчувати дочці чи синові, десь пожаліти їх.

Батькам не варто обходити мовчанням приклади неправильної поведінки юнаків і дівчат, особливо випадки нестриманості, демонстрування «на публіку» своїх почуттів, прилюдних обіймів, девальвації почуттів дівочої честі і чоловічої поваги до жінки тощо. Необхідно розповісти дитині про небезпеку раннього початку статевого життя, навчити дівчину говорити «ні», коли хтось проти волі підштовхує її до вступу в інтимні стосунки, навчити обережності, щоб дівчинка не стала жертвою зґвалтування. Якщо ж з дитиною трапиться щось серйозне і їй буде потрібна допомога батьків, вона має знати, що вони її, як і раніше, люблять, не дивлячись ні на що, і завжди готові прийти на допомогу.

Підліткова вагітність сьогодні не така вже й рідкість. Якщо батьки рішуче налаштовані проти продовження вагітності, у них часто з’являється спокуса переконати дочку зробити аборт. Хоч аргументи можуть бути достатньо вагомі, дочка ніколи не вибачить їх, якщо буде вважати, що її примусили до цього. Але якщо прийнято рішення про аборт, то воно повинно бути виконано якомога швидше. Роль батьків полягає в тому, щоб підтримати дочку морально, особливо після аборту, коли у дівчат часто наступає період реактивної депресії.

Проводячи з дитиною бесіду, слід розвіяти деякі типові помилки, характерні підліткам. Необхідно пояснити, зокрема, що настання вагітності можливе навіть у таких випадках: при першому сексуальному контакті, при рідкісних сексуальних контактах, в період менструації, при використанні позиції «стоячи» під час близькостіу випадку перерваного статевого актупри мануальній грі тощо. Варто підкреслити, що початок статевого життя зовсім не означає, що людина стала дорослою і зрілою, і зовсім не ґарантує бажаного задоволення і щастя.

Якщо з раннього віку батьки допоможуть дитині засвоїти певні правила, то це послужить їй захистом від сексуальних домагань. Варто пояснити дитині, що деякі люди пристають до дітей, обіймають, цілують, зачіпають їх геніталії чи показують свої. Необхідно попередити дитину, що якщо хтось із дорослих, сторонніх чи навіть членів сім'ї, коли-небудь запропонує чи спробує зробити щось подібне, необхідно негайно піти чи втекти від нього, а якщо це складно — закричати. В такому випадку, навіть якщо були погрози, дитина повинна все розповісти батькам.

Знання дітей про інтимні стосунки є й засобом їх захисту. Не випадково, люди, що чинять сексуальне насилля, вибирають жертву серед тих, хто не володіє відповідною інформацією, хто не зможе нічого розповісти. Мовчання з боку батьків служить для них твердою вказівкою на те, що про це говорити не можна. Так що, з огляду на це, батьки не повинні робити зі своєї дитини мішені. Неінформована дитина погано захищена і перебуває в небезпеці.

Дитина має взнати від батьків, що примус до близькості за допомогою сили чи залякування не тільки аморальний, але й злочинний. Дівчата повинні знати, що в жодному випадку не можна сідати в авто чи у ліфт з незнайомими людьми. Вечорами слід обирати по можливості добре освітлені маршрути, не ходити самим пізньої години, не допускати при зустрічах з чоловіками і юнаками висловлювань і дій, які можуть бути неправильно витлумачені. Дитині слід заборонити приймати пропозиції прокататися, а також будь-які подарунки від людей, яких вони не знають чи знають недостатньо добре. Ці заходи безпеки значною мірою зменшують ризик зґвалтування. Варто пояснити юнакам, що якщо вони під час побачення в будь-якій формі будуть чинити на дівчину тиск з метою схилити її до близькості в тому випадку, якщо вона цього не хоче, це може стати приводом для звинувачення у зґвалтуванні (навіть не дивлячись на алкогольне сп’яніння чи минулі сексуальні контакти).

Батькам варто серйозно ставитись до скарг дітей на сексуальні домагання і бути уважними до ознак сексуального насилля. До сексуальних домагань, на наш погляд, доцільно віднести такі типи поведінки: зауваження, жарти, жести, погляди сексуального характерузображення і помітки сексуального характеру, що показуються чи залишаються для огляду: написи на стінах туалетівпідглядування за дитиною іншої статі, коли вона одягається чи приймає душзачіпання, хватання сексуального характеру (що найчастіше здійснюється хлопцями відносно до дівчат) — легкі дотики сексуального характерурозповіді про сексуальні діїанекдоти зі сексуальним змістом, які примушують вислухатипісеньки і віршики сексуального характеру.

Діти, котрі піддалися сексуальному насиллю, мають деякі спільні властивості. Ці прояви не є визначальними, але дають змогу припустити наявність сексуального насилля, якщо вони спостерігаються протягом тривалого часу чи в особливих комбінаціях. До індикаторів у поведінці, на наш погляд, слід віднести: 1) незвичні сексуальні пізнання- 2) недоречні для даного віку і рівня розвитку сексуальні ігри 3) сексуалізований прояв прив’язаності чи поведінки- 4) надмірна самостимуляція геніталій- 5) імітація статевого акту з братами і сестрами чи друзями або ж сексуальна увага до тварин- 6) компульсивна сексуальна поведінка (тобто обмацування грудей чи геніталій) — 7) побоювання якоїсь конкретної людини- 8) саморуйнівна поведінка, така як зловживання алкоголем, проституція, самопошкодження, суїцідальні загрози, втечі з дому- 9) виражені зміни в поведінці (надмірно агресивна чи деструктивна поведінка чи, навпаки, пасивна, догідлива, а також антисоціальна поведінка) — 10) регресія до інфантильної поведінки, або, навпаки, псевдозріла поведінка- 11) надмірна прив’язаність чи компульсивна потреба у вияві прив’язаності й уваги- 12) хронічна депресія, тривога, фобічна поведінка- 13) погані взаємини з однолітками, низька самооцінка, поганий догляд за собою.

Серед фізичних показників сексуального насилля ми виділяємо: вагітністьхвороби, що передаються статевим шляхомвагінальні інфекціїподерта білизна чи білизна зі слідами плям і кровітравми молочних залоз, сідниць, стегон, геніталій і анального отворучастий біль у животі, блюванняінфекції сечопроток без органічної причини.

Для того, щоб діти могли захистити самі себе від сексуальних домагань і насилля вони повинні: а) знати і розуміти, що таке сексуальне насилляб) вміти контролювати своє власне тіло при обміні фізичними знаками прив’язаностів) вміти сказати комусь, щоб він чи вона його (її) не чіпалиг) бути впевненими в тому, що дорослий, якщо йому розповісти про те, що сталось, повірить їм і захистить їх.

У випадках, коли дитина стала жертвою сексуального насилля поведінка батьків має бути делікатною. Тут треба діяти за принципом «Не нашкодь!», оскільки негативна реакція батьків призводить до страшних психотравм. Батьки повинні висловити доньці своє співчуття і підтримку. Навіть, якщо вони вважають, що дочка сама винна, не варто говорити їй цього, адже вона вже достатньо покарана за свою легковажність. Часто підлітки приховують випадки сексуального насильства від батьків, боячись, що при цьому виясниться: вони робили те, що їм не дозволялось. Треба дати зрозуміти, що вони на стороні дитини незалежно ні від чого — для дитини це буде великим полегшенням. Добре, коли підліток сповна виразить свої почуття з приводу даного факту: образу, злість, біль. Не варто заважати плакати, кричати, тупати ногамищоб заспокоїтись необхідно виплеснути назовні почуття. Треба бути уважним і співчутливим слухачем. У жодному разі не можна відповідати претензіями і докорами. Не варто примушувати дочку розповідати про подробиці того, що відбулося. Якщо дочка заговорила з батьками про це, слід дати їй зрозуміти, що вони цінують її довір'я. Якщо ж вона не хоче говорити з батьками, то варто показати їй, що їх це засмучує, але вони розуміють, як важко обговорювати таке з батьками. Тут можна задуматись, чому вона може уникати цієї розмови з ними. Не слід соромитись повторювати дочці, що секс існує як вираз кохання і він має бути приємним для обох, а не грубим і з примусу. Нехай ця травма не зіпсує її подальшого життя. В разі необхідності потрібно звернутись за порадою до психотерапевта.

Література:

1. 1.Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). — СПб: Союз, 2002. — 320 с.

2. 2.Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. — Минск: Пропилен, 2000.

3. 3.Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. — М.: Педагогика, 1987. — 450 с.

4. 4.Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1971. — 420 с.

5. 5.Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я. А., Локк Д., Руссо Ж. Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. — М.: Педагогика, 1987. — 450 с.

6. 6.Педагогические идеи Роберта Оуэна. — М., 1940. — 260 с.

7. 7.Даденков М. Ф. Історія педагогіки. — К., 1947. — С. 129.

8. 8.Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль: Тернопіль, 1994. — 358 с.

9. 9.Филиппова Г. Г. Психология материнства. — М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. — 240 с.

10. 10.Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. — Т. 1. — К.: Рад. Школа, 1983. — С. 43−103.

11. 11.Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. — Т. 1. — К.: Рад. Школа, 1983. — С. 31−55.

12. 12.Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. — К.: Освіта, 1996. — С. 207−218.

13. 13.Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. — К.: Освіта, 1996. — С.293−297.

14. 14.Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994. — 191 с.

15. 15.Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих. Про-изведения. — Т. 1. — М.: Педагогіка, 1979. — С. 202−277.

16. 16.Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. — М.: Педа-гогіка, 1985.

17. 17.Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. — М., 1997. — 300 с.

18. 18.Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения // Советская педагогика. — 1964. — № 3. — С. 27−32.

19. 19.Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. — К.: Рад. Школа, 1976;1978.

20. 20.Бовуар С. Второй пол. — СПб: Питер, 1997. — 218 с.

21. 21.Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. — К.: Ки-ївська правда, 2000. — 688 с.

22. 22.Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). — СПб: Питер, 2001. — 512 с.

23. 23.Вейнингер О. Пол и характер. — М.: Латард, 1997. — 358 с.