Розвиток функціональних особливостей пам'яті в процесі навчальної діяльності молодшого школяра

Вступ

Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою відчуттів і сприймань, фіксується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності.

Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора на інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини. Наявність досвіду дає змогу розв’язувати дедалі складніші завдання, краще орієнтуватися в нових умовах, діяти передбачливо й упевнено. Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення, необхідно зберегти їх в опорядкованому й мобільному стані, бо нові зрушення розвитку психіки завжди ґрунтуються на результатах попереднього розвитку. З приводу цього В. О. Сухомлинський наголошував на своєрідній педагогічній закономірності, яка зводиться до того, що у середніх і старших класах відставання, неуспішність з’являються головним чином тому, що в роки навчання в початкових класах учень не запам’ятав на все життя, не зберіг в пам’яті тих знань. І тому найважливіше завдання школи — закласти міцний фундамент знань.

В процесі навчання учень кожний раз немов би відштовхується від того що він вже знає. До його знань відносяться всі показники, які засвідчують його просування вперед. Такими показниками визначається і рівень розумового рівня учня, і характер його ставлення до навчання, і особливості самореалізації його розумової праці.

Пам’ять закріплює досягнені в учінні результати, зберігає їх і відтворює у відповідності з вимогами життя і навчальної діяльності. Пам’ять забезпечує єдність і цілісність особистості, так як є основою нагромадження індивідуального досвіду, основою нормального здійснення всіх психічних процесів і їх взаємодії.

Функціональні особливості пам’яті реалізуються через такі основні процеси — запам’ятовування або закріплення інформації; збереження або утримання інформації; відтворення інформації. Якість цих процесів залежить від того, яке значення матеріалу, який запам’ятовується, якою установкою керуються при запам’ятовуванні, яке ставлення склалося до матеріалу, який потрібно запам’ятати як зв’язаний цей матеріал з різноманітними видами діяльності людини.

Виходячи із вище сказаного ми вибрали темою нашого дипломного дослідження «Розвиток функціональних особливостей пам’яті в процесі навчальної діяльності молодшого школяра».

Оскiльки пам’ять в молодшому шкiльному вiцi зазнає важливих змiн i є значущою для нього, то актуальність теми зумовлена необхiднiстю визначення умов, якi б забезпечили оптимальний розвиток та вдосконалення пам’ять у молодшому шкiльному перiодi.

Данiй проблемi придiляли увагу ще Я. Коменський, К. Ушинський, якi наголошували на необхiдностi процесу повторення, як передумови глибокого розумiння навчального матерiалу та мiцного його запам’ятання.

Психологи П. Блонський, Л. Виготський, Л. Занков, П. Зiнченко, А. Смирнов, О. Леонтьев, С. Рубiнштейн займалися дослiдженням розробки та створення конкретних рекомендацiй з метою розвитку пам’ятi в процесi навчання i одержали вiдповiдно цiннi вiдомостi про зв’язок пам’ятi з процесом навчання в рiзному вiковому перiодi, в тому числi i в молодшому шкільному.

Отже, актуальнiсть нашого дослідження зумовлена саме недостатньою кiлькiстю дослiджень та великою необхiднiстю створення психолого-педагогiчних умов розвитку пам’ятi у молодщому шкiльному вiцi.

Об'єкт дослідження: Пам’ять молодшого школяра.

Предмет дослідження: Розвиток процесів пам’яті в молодшому шкільному віці.

Мета дослідження: Дослідити розвиток процесів пам’яті молодших школярів.

Виходячи з мети нашого дослідження, ми ставимо перед собою такі завдання:

· здійснити аналіз літератури з проблеми дослідження;

· визначити характерні особливості процесів пам’яті у молодших школярів;

· дослідити розвиток процесів пам’яті у молодшому шкільному віці;

· розробити методику проведення формуючого експерименту і провести його на базі Ладанецької ЗОШ I-I I ступенів;

· провести кількісний та якісний аналіз одержаних результатів;

· оцінити ефективність проведеного дослідження та оформити висновки.

При проведенні наукового дослідження ми використовували такі методи:

· аналіз психолого-педагогічної літератури;

· спостереження;

· теоретичне узагальнення;

· експеримент

1. Розвиток пам’яті як психолого-педагогічна проблема

1.1 Теоретичні основи проблеми розвитку пам’яті

Пам’ять являє собою один з найважливіших психічних процесів у житті людини. Завдяки пам’ятi iндивiд у формi знання привласнює досягнення попереднiх поколiнь, оволодіває продуктами культури. Людська пам’ять є ланкою зв’язку мiж минулим, теперiшнiм i майбутнiм. Втрачаючи пам’ять, iндивiд губить не лише сноє минуле, а й здатнiсть нормально жити. Пам’ять є основою жигггя. Завдяки пам’ятi людина, сприймаючи рiзнi явища об'єктивної дiйсностi, зберiгас набугi внаслiдок цього враження i може їх використовувати у своїй наступнiй дiяльностi. Пам’ять є необхiдною умовою набування досвiду, знань, умiнь i навичок. Вона є необхiдною умовою психiчного розвитку людини.

Особливо велике значения мас пам’ять у процесi навчання, виступаючи як одна з найважливiших передумов засвосння знань учнями i формування у них рiзних шкiльних навичок. Пам’ять не є якоюсь самостiйною властивiстю людини. Вона зв’язана з усiма психiчними її процесами i властивостями: з сприйманням предметiв i явищ об’екгивного свiту, вiдображенням за допомогою мислення їх взасмозв’язкiв, створенням уявою нових образiв нiколи не сприйманих в минулому об'єктiв. Пам’ять зв’язана з усiєю особистiстю. Вона бере участь у формуванні iї iндивiдуальних особливостей. З другого боку, особливостi людини, що вже склалися, iї харакгер, здiбностi та iнтереси позначаються i на функцiонування її пам’ятi.

Головна i постiйна турбота вчителя — озброювати учнiв мiцними знаниями, у великому об'ємi i надовго. Щоб школярi зберегли здоров’я i емоцiональну стiйкiсть, рiвновагу, вчителю недостатньо знати лише свiй предмет i сучасну методику викладання. Крiм цього, вiн повинен враховувати i вiдомостi, що стосуються психічної діяльності i безпосередньо пам’ятi учня. Перш за все витiкаючи уже з визначення пам’ятi: будь-який вплив, що йде вiд вчителя, залишас слiд у областi почуттів, думок i дiй учня; тривале збереження потрiбної iнформацiї в його пам’ятi можна органiзувати процесом навчання; при дотриманнi визначених умов слiди пам’ятi оживають i здобута школярем iнформацiя відновлюється актуалізується. В залежностi вiд нервової системи мнемiчна дiяльнiсть має як загальнi, так i специфiчнi риси.

Вивчення пам’ятi має важливе теоретичне i практичне значення. Зокрема, пам’ять в учнiв повинна бути предметом особливої уваги вчителя. Вивчаючи особливостi пам’ятi в умовах навчання i зважаючи на них у своїй роботі, можна звичайно полiпшити якiсть засвоєния знань учнями. На основi уявлень про багатомiрнiсть пам’ятi, визначення типiв учнiв в залежностi вiд їх мнемiчних вiдмiнностей, при спецiальному i систематичному включеннi такого роду даних в методику навчання будь-якого предмету вчитель може добитися досить iстотного: систематичного удосконалення процесу засвоєння знань i одночасно розвитку пам’яті кожного окремого учня.

Успiх розвитку пам’ятi залежить вiд того, як забезпечується керiвництво цим процесом спочатку з боку батькiв, потiм вчителiв, а ще пiзнiше — з боку самої людини. Важливе значения для розвитку пам’ятi має перш за все виховання мотивiв дiяльностi, зокрема виховання iнтересу i любовi до знань, почуття вiдповiдальностi за виконання своїх обов’язкiв у будь-якiй справi. Це значить, що виховання пам’яті нерозривно пов’язане з вихованням усiєї особистостi людини. Основи багатьох психiчних якостей особистостi закладаються i культивуються в молодшому шкiльному вiцi. Тому особливу увагу вчених зараз зосереджено на виявлення резервiв розвитку молодших школярiв. Використання цих резервiв дозволить бiльш успiшно готувати дiтей до подальшої навчальної i трудової дiяльностi.

Іншою, не менш важливою стороною у вихованнi пам’ятi є формування умiнь запам’ятовувати i вiдтворювати матерiал. Дуже важливо, щоб уже в дошкiльному вiцi дитина оволодiла рiзноманiтними пiзнавальними прийомами i вчилася застосовувати їх з метою запам’ятання. У шкiльному вiцi шляхом систематичних вимог повинна буги вихована звичка користуватися рацiональними прийомами довiльного запам’ятання. Часто буває, що учнi вже володiють цими прийомами, але не використовують їх, надаючи перевагу повторенням, як найлегшому способу. Це, звичайно, серйозно позначається на темпах розвитку довільної пам’яті.

Пам’яттю з давнiх-давен цiкавилися фiлософи, психологи та фiзiологи, але про явища пам’ятi — складнi, феноменальнi — ще багато потрiбно дiзнатися. А поки що уточнимо вiдоме i почнемо з визначень понять, в своїй рiзнобарвностi доповнюючих одне одного. У Великiй Радянськiй Енциклопедi сказано: пам’ять — це «здатнiсть до вiдтворення минулого досвiду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливостi довгостроково зберiгати iнформацiю про подiї зовнiшнього свiту та реакцiї органiзму i багаторазово вводити її у сферу свiдомостi та поведiнки.

Радянський психолог О.Р. Лурiя говорить про пам’ять: «Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний вiдбиток, який зберiгається достатньо довгий час i при вiдповiдних умовах проявляється знову i стає предметом свiдомостi. Тому пiд пам’яттю ми розумiємо запис, зберiгання i вiдтворення вiдбиткiв минулого досвiду, що дає людинi можливiсть накопичити iнформацiю i мати справу зi слiдами минулого досвiду пiсля того, як явища, що породили їх, зникли».

І ще одне визначення: зберiгання та наступне вiдтворення iндивiдом його досвiду називається пам’яттю. В пам’ятi розрiзняють такi основнi процеси: запам’ятовування, зберiгання, вiдтворення i забування."

З того, що мiститься в цих визначеннях, видiлимо найбiльш iстотне, а саме:

1. Явища пам’ятi спричиненi нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.

2. Будь-який вплив — подiї зовнiшнього свiту або внутрiшнi реакцiї - залишають вiдбиток, iнформацiю у сферi наших рухiв, емоцiй або думок.

3. Пам’ять забезпечує довгострокове зберiгання одержаної iнформацiї.

4. Те, що стало надбанням цам’ятi, при вiдповiдних умовах оживас, становиться предметом свiдомостi.

5. Процеси пам’ятi — запам’ятовування, зберiгання, вiдтворення та забування (Часто, кажучи про процеси пам’ятi, говорять про сприйняття, запам’ятовування, вiдтворення.).

Отже, пам’ять — поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак — фiлософських, фiзiологiчних, психологiчних — вчитель повинен видiлити свiй аспект їх розгляду — педагогiчний, вирiшальний у впливi на школяра при органiзацiї його складно учбової дiяльностi.

Проблема пам’ятi є традицiйною для психологiї i iнтенсивно розробляється нею як в експериментальному так i в теоретичному планi вже з першої половини ХХ столiття, що, очевидно, пов’язане з великою важливiстю процесiв пам’ятi в рiзних видах людської дiяльностi — в навчаннi, в спiлкуваннi, в грi, в працi та iн. За цей перiод створено значну кiлькiсть рiзних теорiй пам’ятi, методик її вивчення, отримано певнi результати наукових дослiджень.

Однак, не дивлячись на вагому кiлькiсть наукових розвiдок щодо даної проблеми, по вiдношенню до iнших психологiчних проблем, вона продовжує широко дослiджуватися як у зарубiжнiй так i у вiтчизнянiй психологiчнiй науцi. Разом з цим, ряд актуальних проблем психологiї пам’ятi залишаються в станi недостатнього вивчення.

Досить iнтенсивно в Росiї та Українi дослiдження пам’ятi проводилося в зв’язку з такою актуальною проблемою, як проблема навчання i вдосконалення методiв органiзацiї навчального процесу.

В 20-х на початку 30-х рокiв широко проводилися описовi дослiдження пам’ятi. Найбiльш яскравим представником цього напряму був П. Блонський, в працях якого детально проаналiзованi питання щодо етапiв розвитку пам’ятi, зв’язку її з iншими психiчними процесами, закономiрностями органiзацiї процесiв пам’ятi в шкiльному вiцi, зокрема, у молодшому.

В 30−40-х роках ХХ ст. розвивається дiяльнiсний пiдхiд до проблеми пам’ятi (П. Зiнченко, А. Смирнов). Дослідження пам’ятi, як психiчної функцiї, взаємозалежної вiд людської дiяльностi показали, що на ефективнiсть запам’ятовування та його особливостi має вплив мiсце матерiалу, який слiд запам’ятати, в структурi дiяльностi. Тобто, чи запам’ятовування конкретного матерiалу входить в мету певного виду дiяльностi, а також i те, наскiльки ця мета тiсно пов’язана з мотивами людини. Науково доказано, що найбiльш ефективно запам’ятовується той матерiал, змiст якого повнiстю роэкриває мета дiяльностi, тобто на що спрямована ця дiяльнiсть.

Ефекивнiсть запам’ятовування певного матерiалу визначається, по-перше тим, наскiльки змiстовними i рiзноманiтними були способи запам’ятовування матерiалу i по-друге, наскiльки змiст цiлей пов’язаний iз змiстом мотиву людини. Вченi акцентують увагу i на такий важливий момент як, наприклад, визнання вирiшальної ролi в ефективностi запам’ятовування операцiй щодо видiлення рiзних смислових частин, встановлення мiж ними логiчних зв’язкiв, спiввiдношення елементiв матерiалу з накопиченим, у минулому, досвiдом, з формуванням уявлень та iн. Результати дослiджень пам’ятi та факторiв, що впливають на успiшнiсть запам’ятовування, показують, що аналiз запам’ятовування, як особливої мнемiчної дiяльностi, є цiлком виправданим.

Серед сучасних пiдходiв до пам’ятi та її розвитку найбiльшого розповсюдження набули системний (С. Бочарова), системно-дiяльнiсний (Г. Середа), орiєнтований на винчення процесу розвитку пам’ятi (В. Ляудiс), психофізичний (Н. Корж), психофiзiологiчний (Е. Голубсва, А. Лебедсв, Н. Чуприкова). В руслi цих пiдходiв розглядаються проблеми взаємозв'язку пам’ятi з iншими психiчними процесами на рiзних етапах розвитку, її психологiчних характеристик, факторiв впливу на розвиток, нейрофiзiологiчних основ та iн.

Особливе мiсце серед дослiджень пам’ятi займає розробка двох проблем:

неусвiдомленого у запам’ятовуваннi i особливостей пам’ятi в ситуацiї спiлкування.

В дослiдженнях неусвiдомленого у запам’ятовуваннi, якi почалися ще у

50-i роки ХХ столiття, доказано, що матерiал, який спецiально не запам’ятовувався, не усвiдомлюється i не може бути вiдтворений за бажанням дослiджуваного. В дослiдженнях пам’ятi в ситуацiях спiлкування, як твердять науковцi, сумiсна дiяльнiсть людей, присутнiсть iнших людей або орiєнтацiя на них, веде до ряду специфiчних особливостей функцiонування процесiв пам’ятi, якi вiдрiзняються вiд функцiї пам’ятi в ситуацiї iндивiдуальної дiяльностi.

При вивченнi вищезгаданих проблем психологiї пам’ятi, особлива увага придiлялася розробцi конкретних методик дослiдження пам’ятi, якi дiстали своє практичне застосування у 80-i роки минулого столi’ття i, в основному, спрямовані на створення нових методик дослiдження пам’ятi на основi рiзних теоретичних пiдходiв, а також виявленнi нових закономірностей її функцiонування.

Розглядаючи проблему пам’яті у молодшому шкiльному вiцi, Е. Фарапонова зазначає, що розвиток пам’ятi в цей період вiдбувається в тiсному взасмозв’язку з розвитком мови i мислення. Провiдною в перебiгу процесiв запам’ятовування i вiдтворення стає розумова дiяльнiсть, здiйснювана мовними засобами. Її роль виявлясться у розвитку свiдомої цiлеспрямованостi запам’ятовування, у зростаннi його продуктивностi стосовно абстрактних знань, суджень i понять, виражених у словеснiй формi. На основi дослiджень виявлено, що у початкiвцiв зростає здатнiсть краще запам’ятовувати бiльше словесний матерiал, нiж наочний.

Е. Заiка в своїх рекомендацiях щодо розвитку словесно-логiчного мислення в процесi запам’ятовування, звертає увагу на те, що школярам характерне намагання спочатку зрозумiти матерiал, а потiм заучувати його. Про це свiдчить використання ними таких прийомiв, як подiл тексту на частини, повторення, складання плану, записування, що є своєрiдними, опорами". Саме в молодшому шкiльному вiцi вони стають продуктивними, вперше свiдомо регульованими прийомами запам’ятовування. На основi розумiння, вони можуть довiльно запам’ятовувати при умовi, якщо в них розумовi дiї виявленi i добре закрiпленi.

Процеси розумiння i запам’ятовування йдуть паралельно i виявляються в рiзнiй мiрi. Наприклад, — прийом подiлу тексту на частини у молодших школярiв ще виглядає як проста розбивка на певнi рiвнi частини. В учнiв 6−7 класiв на перший план виступає змiстова сторона частин, їх логiчно закiнчений змiст, заучування їх вiдбувається не iзольовано, а в процесi мисленного їх спiввiднесення.

Успiшно використовується учнями такий прийом запам’ятовування i вiдтворення, як складання плану. Користування ним є показником вищого рiвня функцiонування пам’ятi.

Е. Заiка наголошус, що складаючи план для розумiння тексту, учнi виокремлюють у матерiалi бiльшi за розмiром, узагальненi смисловi одиницi, якi становлять його логiчну структуру, дають бiльш узагальненi назви цих одиниць; вони намагаються вiдтворити в назвi основне, суттєве. Ставлячи перед собою завдання запам’ятати матерiал, школярi реалiзують його, структуруючи дрiбнiшi частини матерiалу, який треба запам’ятати. Незважаючи на таку вiдмiннiсть способiв розумiння i запам’ятовування, до яких вдаються школярi, вони часто переплiтаються, пiдмiняються один одним. Щоб запобiгти цьому, потрiбно спецiально керувати становленням цих способiв.

В. Осипова у розвитку пам’ятi молодших школярiв видiляє таку характерну суперечнiсть: з однiєї сторони, вони свiдомiше використовують досконалiшi прийоми запам’ятовування, а з iншої - у них уповiльнюється утворення нових зв’язкiв, їм доводиться при заучуваннi матерiалу докладати бiльше зусиль. У школярiв повiльнiше виробляються асоцiацiї за сумiжнiстю. Це означас, — на думку автора, — що в них знижується здатнiсть механiчно запам’ятовувати й вiдтворювати матерiал.

У молодшому шкiльному вiцi зазнають змiн i уявлення, у формi яких здiйснюсться вiдтворення запам’ятованого. Поступово зменшується питома вага конкретних уявлень про явища природи, суспiльства i людей, натомiсть з’являються узагальненi уявлення i поняття про них.

Змiнюється у школярiв спiввiдношення мiж мимовiльним i довiльним запам’ятовуванням. З цього приводу А. Смирнов, П. Зiнченко вказують на певнi особливостi.

Однiєю з таких особливостей є те, що рiст довiльностi запам’ятовування, керованого метою запам’ятати, зберегти, щоб потiм пригадати, вiдтворити, є характерним для розвитку пам’ятi школяра. Проте, запам’ятовування навчального матерiалу часто має i мимовiльний характер. Мимовiльно учень запам’ятовує яскраве, барвисте, те, що пов’язане з його емоцiями. Як вiдзначають А. Смирнов та П. Зiнченко у своїх теоретичних та практичних дослiдженнях, мимовiльно запам’ятовується в першу чергу те, що пов’язане з конкретною дiяльнiстю школяра. Активiзацiя пiзнавальної дiяльностi школяра, спрямованої на розв’язання рiзних видiв пiзнавальних задач, створює сприятливi умови для мимовiльного запам’ятовування. Повнiшому використанню його можливостей сприяє реалiзацiя учнями в їх учбовiй дiяльностi настанови, спочатку зрозумiти, потiм заучувати". Вона створює оптимальне спiввiдношення мимовiльного й довiльного запам’ятовування в набуттi учнями знань, вмiнь i навичок. Чим глибше розумiють учнi те, що їм слiд засвоїти, тим вища ефективнiсть їх мимовiльної пам’ятi.

Теоретичне обгрунтування проблеми психологiї пам’ятi зроблено вiдомим відчизняним психологом та педагогом К. Ушинським. Вiн у своїх працях особливу увагу звертає на розкриття такої проблеми як запам’ятовування. Автор зазначає, що у школярiв певною мiрою виробляються вмiння чергувати заучування i вiдтворення. Вiдтворення проявляється у використаннi способiв пригадування як засобу контролю i пiдвищення ефективностi запам’ятовування. Однак, далеко не всi дiти, (як вiдзначає К. Ушинський), можуть органiзовувати таке продуктивне їх чергування. Досконалiшим воно стає тодi, коли дитина починає аналiзувати, що iз заучуваного ним матерiалу запам’яталося, а що — нi, повертається до тих мiсць чи роздiлiв, якi не запам’яталися, а потiм до тексту в цiлому, поєднуючи цiлiсне i часткове його заучування. Молодшим школярам, як зауважує автор, нерiдко не вистачас наполегливостi в пригадуваннi. Неточнiсть, поверховiсть у вiдтвореннi зумовлюється, в таких випадках, не недосконалiстю його способiв, а небажанням докласти певних зусиль. Характеризуючи пригадування як працю, iнодi важку працю, К. Ушинський зазначав, що причиною забування часто бувають лiнощi пригадати здобуте, якi породжують недбале поводження зi своїми знаннями. Навпаки, якщо учнi будуть наполегливо примушувати себе пригадувати те чи iнше, вони звикнуть не забувати, виховуватимуть впевненiсть у можливостi пригадати, а ця впевненiсть має вагомий вплив на акт вiдтворення. У молодшому шкiльному вiцi це дуже важливо.

Розглянувши ряд суттєвих змiн у процесах пам’ятi учнiв, виникає запитання — яким чином слiд органiзувати нанчальну дiяльнiсть школярiв цього вiкового перiоду, щоб це мало позитивний вплив на розвиток їхньої пам’ятi; чи можна видiлити конкретнi умови прогресивних змiн пам’ятi, i якi саме.

1.2 Особливості навчальної діяльності молодшого шкільного віку

За твердженням В. В. Давидова молодший шкільний вік — це особливий період в житті дитини, який виокремився історично порівняно недавно. Його не було у тих дітей, які взагалі не відвідували школу, його не було і в тих, для яких початкова школа була першою і останньою сходинкою навчання. Поява цього віку пов’язана з введенням системи загальної і обов’язкової неповної і повної середньої освіти. Сам зміст середньої освіти і її завдання ще до кінця не визначені, а тому психологічні особливості молодшого шкільного віку як початкової ланки шкільного дитинства також не можливо вважати закінченими і не змінними. Ми сьогодні можемо говорити лише про найбільш характерні риси цього вікового періоду.

Молодший шкільний вік найбільш глибоко і змістовно висвітлений в роботах вітчизняних психологів В. В. Давидова, Я.І. Божович, А.К. Маркової Г. А. Цукарман і інших.

Система «дитина — учитель» починає визначати відношення дитини до батьків і відношення дитини до дітей. Це положення доведено експериментально Л. І. Божович, І. С. Славіною. Добра, «відмінна» поведінка і добрі оцінки — це те, що констатує відношення дитини з дорослими і ровесниками. Перше, про що запитують дорослі у дитини: «Як ти вчишся?». Система" дитина — учитель «стає центром життя дитини, від неї залежить сукупність всіх життєвоважливих умов.

Вперше відношення «дитина — учитель» стає відношенням «дитина — суспільство». За словами Гегеля прихід до школи це привід людини до суспільної норми. В школі закон загальний для всіх. Дитина дуже чутлива до того, як учитель ставиться до учня. На перших порах діти намагаються строго виконувати вказівки вчителя. Ситуація «дитина-учитель» пронизує все життя дитини. Якщо в школі добре, значить і вдома добре, значить і з дітьми також добре.

Ця соціальна ситуація розвитку дитини вимагає особливої діяльності. І ця діяльність називається навчальною діяльністю. Навчальна діяльність — це діяльність яка безпосередньо спрямована на засвоєння основ науки і культури, які закладені людством. Предмети науки і предмети культури — це особливі предмети, з якими потрібно навчитися діяти.

Навчальна діяльність не дана в готовій формі. Коли дитина приходить до школи, її ще немає. В побудові навчальної діяльності і полягає завдання початкової школи — перш за все дитину потрібно навчити вчитися. Перша трудність полягає в тому, що мотив, з яким дитина приходить до школи, не пов’язаний із змістом тієї діяльності, яку вона повинна виконати в школі. Мотив і зміст навчальної діяльності не відповідають один одному, тому мотив поступово починає втрачати свою силу. Процес навчання повинен бути побудований так, щоб його мотив був пов’язаний з власним, внутрішнім змістом предмету засвоєння. Необхідно сформувати пізнавальну мотивацію.

Формування такої пізнавальної мотивації надзвичайно тісно пов’язано із змістом і способами навчання. Перетворення діяльності, яка ще не є навчальною в навчальну, в якості однієї із передумов має зміну мотиву. Нажаль, в школі звично працюють методами зовнішніх збуджень, і в якості зовнішньої збудливої сили виступає оцінка — в школі виникає система примусу.

Дієва мотивація буде мати місце тоді, коли діти будуть іти до школи, де їм буде добре, приємно, змістовно, і цікаво. Для цього мусять бути корінні і радикальні зміни змісту навчання в школі.

Кожна діяльність характеризується за своїм предметом. Парадокс навчальної діяльності полягає в тому, що, засвоюючи знання, дитина сама нічого в цих знаннях не змінює. Предметом змін у навчальній діяльності в перше стає сама дитина, сам суб'єкт, який здійснює цю діяльність. В перше суб'єкт сам для себе виступає як самозмінний. Навчальна діяльність є така діяльність, яка повертає дитину на саму себе, вимагає рефлексії, оцінки того «чим я був» і «чим я став». Процес власної зміни виокремлюється для самого суб'єкта як новий предмет. Найголовніше в навчальній діяльності - поворот людини на саму себе: чи стала вона сама для себе змінюючим суб'єктом кожен день, кожну годину.

Оцінка власних змін, рефлексія на себе — власний предмет навчальної діяльності. Саме тому всяка навчальна діяльність розпочинається з того, що дитину оцінюють. Оцінка — відповідна форма оцінювання в практиці роботи Ш. Амонашвілі навчання відбувається без оцінок. Навчання без оцінок — не є навчання без оцінювання. Оцінювання завжди є і повинно бути як можна більш розгалуженим. Через оцінювання відбувається виділення себе як предмету змін в навчальній діяльності.

Структуру навчальної діяльності входять:

1. навчальна задача — це те, що учень повинен засвоїти;

2. навчальна дія — це зміни навчального матеріалу, які необхідні для його засвоєння учнем, це те, що учень повинен зробити, щоб віднайти властивості того предмету, який він вивчає;

3. дії контролю — це вказівки на те, чи правильно учень здійснює дії які відповідають еталону.

4. дії оцінювання — визначення того, наскільки учень досяг результату.

На початкових етапах навчальна діяльність здійснюється у формі спільної діяльності учителя і учня. За аналогією із засвоєнням предметних дій в ранньому дитинстві, можна сказати, що на перших порах все знаходиться в руках учителя і учитель «діє руками учня». Про те в шкільному віці діяльність здійснюється з ідеальними об'єктами (число, звуки), і «руки учителя» — це його інтелект. Навчальна діяльність — це така ж предметна діяльність, але предмет її теоретичний, ідеальний, тому спільна діяльність ускладнена. Для її здійснення потрібно об'єкти матеріалізовувати, без матеріалізації з ними діяти неможливо. Такої думки дотримувався В. В. Давидов. Процес розвитку навчальної діяльності - це процес передачі від учителя до учня окремих її складових.

Вищі психічні функції, згідно Л. С. Виготського, походять від спільної діяльності, і з форми колективних взаємостосунків і взаємодій. «Психологічна природа людини представляє собою сукупність людських відношень, які перенесені в середину і які стали функціями особистості і формами її структури», — писав Л. С. Виготський. Таким чином, спільна діяльність — необхідний етап і внутрішній механізм діяльності індивідуальної.

Висновки Г. А. Цукерман про те, що навчальний матеріал діти краще засвоюють в спільній роботі з ровесниками, ніж з учителем, співпадають з думкою Ж. Піаже, який в спілкуванні індивіда виокремлював відношення з ровесниками і протиставляв їх відношенням «дитина — дорослий». Групі ровесників відношення рівноправні і симетричні, а між дитиною і дорослим — ієрархічні несиметричні. Ж. Піаже стверджував, що такі якості, як критичність, терпимість, уміння встати на точку зору іншого, розвиваються тільки при спілкуванні дітей між собою.

Г. А. Цукерман висунула гіпотезу, згідно якої співробітництво з ровесниками якісно відрізняється від співробітництва з дорослими і так само, як і співробітництво з дорослими є необхідною умовою розвитку дитини.

Предметом засвоєння в процесі розв’язку навчальних задач є орієнтація на спосіб дії, який дає можливість дитині розкрити систему взаємовідношень між окремими сторонами дійсності. Навчальна діяльність спрямована не на результат, а на виділення способу його засвоєння.

В молодшому шкільному віці великі зміни відбуваються в пізнавальній сфері дитини. Пам’ять набуває яскраво виражений пізнавальний характер. Зміни в сфері пам’яті пов’язані з тим, що дитина, по-перше починає усвідомлювати особливу мнемічну задачу. Вона виокремлює цю задачу від всякої іншої. По-друге в молодшому шкільному віці проходить інтенсивне формування прийомів запам’ятовування. Від найпримітивніших прийомів (повторення, уважно тривалий розгляд матеріалу) більш старшому віці дитина переходить до групування, усвідомлення зв’язків різних частин матеріалу. Як не прикро в школі мало вчать прийомів запам’ятовування.

1.3 Розвиток видів і процесів пам`яті у дітей молодшого шкільного віку

У сучаснiй системi виховання молодший шкiльний вiк охоплює перiод життя дитини 7−11 рокiв (1 — 4 класи школи). Найбiльш характерна риса даного перiоду полягає в тому, що в цьому вiцi дошкiльник стає школярем. Це перехiдний перiод, коли дитина поєднує в собi риси дошкiльного дитинства з особливостями школяра. Цi якостi вживаються в її поведiнцi i свiдомостi у виглядi складних i часом суперечливих поєднаннях. Як i будь-який перехiдний стан, даний вiковий перiод багатий на прихованi можливостi розвитку, якi важливо вчасно вловити i пiдтримати.

Основною дiяльнiстю школяра є навчання. Це визначає хiд розвитку особистостi дитини в шкiльному вiцi й обумовлює перебудову всiх психiчних процесiв, зокрема — запам’ятовування. Школа виховує в школярiв правильне вiдношення до оволодiння знаннями i навичками, формує в них належнi мотиви навчання. Уже маленький школяр вiдноситися до навчання, як до серйозної i вiдповiдальної справи. Надалi, у мiру розвитку особистостi школяра пiд вирiшальним впливом навчально-виховної роботи школи, вiн усе повнiше i глибше усвiдомлює змiст учiння.

У молодших школярiв розвиваються усi види пам’ятi, зокрема образна i словесно-логiчна пам’ять. Остання виникає ще у дiтей дошкiльного вiку. Словесно-логiчна пам’ять у молодших школярiв має конкретний характер. Цьому вiдповiдє i змiст навчального матерiалу в початкових класах школи. Вiдомо, що, в знаннях, якими оволодiвають молодшi школярi, переважає фактичний, конкретний, а не абстрактний змiст. Однак тут одержанi дiтьми вiдомостi про живу i неживу природу, про життя людей тощо, розкривають їм причиннi зв’язки i вiдношення мiж предметами i явищами i приводять до елементарних наукових узагальнень. В розвитку мимовiльної пам’ятi у молодших школярiв появляються новi якiснi особливостi, породжуванi новим змiстом i формами дiяльностi. Мимовiльне запам’ятовування i вiдтворення включається у систематичне виконання ними навчальних, спецiально пiзнавальних завдань. Завдяки цьому, а також у зв’язку з дальшим розвитком мислення, воно набуває дедалi бiльшої систематичностi i бiльш високої продуктивностi. Разом з тим формування у молодших школярiв умiнь думати, розумiти навчальний матерiал приводить до дальшого розвитку у них довiльної пам’ятi. Школа ставить особливо великi вимоги саме до довiльної пам’ятi дiтей. Дiти з перших днiв вступу до школи зустрiчаються з необхiднiстю систематично виконувати навчальнi завдання, осмислено запам’ятовувати i вiдтворювати їх змiст. Тим часом довiльна пам’ять дiтей при вступi до школи ще не досить сформована. Через це першокласники iнодi погано запам’ятовують те, що їм задано додому, не завжди можуть пiдпорядкувати роботу свосї пам’ятi навчальним завданням, часто не вмiють проконтролювати розумiння матерiалу, перевiрити, чи вивчили вони урок. При недолiках у навчаннi i недостатньому керiвництвi навчальною роботою дiтей з перших днiв навчання можуть виникати значнi труднощi, якi штовхатимуть їх на шлях механiчного заучування, «зазубрювання».

Щоб озброїти молодших школярiв вмiннями довiльно керувати пам’яттю, треба на основi початкових вмiнь довiльно запам’ятовувати, з якими вони приходять до школи, сформувати у них спецiальнi прийоми логiчного запам’ятовування. Такими є рiзнi розумовi дiї, якi є спочатку засобами розумiння тексту та iншого навчального матерiалу, а далi стають прийомами логiчного його запам’ятовування. Необхiдною умовою їх формування є оволодiння учнями вмiнням читати, користуватись друкованим текстом, виконувати над ним рiзнi навчальнi завдання. На перших порах молодшi школярi, довiльно запам’ятовують заданi їм тексти, вдаються лише до таких прийомiв, як повторне читання тексту i самостiйне його вiдтворення, переказування його змiсту. Спроби застосувати складнiшi прийоми запам’ятовування навiть утруднюють його дiям, бо вони ними ще як слiд не володiють. Так у школярiв другого класу, як показали дослідження Зiнченка, використання готового плану оповiдання для його запам’ятовування викликає значнi труднощi. Школярi ж четвертого класу вiльно користуються готовим планом i як прийомом запам’ятовування. Проте, коли їм запропонувати застосувати складнiший спосiб роботи над текстом при його заучуваннi — самостiйне складання плану оповiдання, — то, успiшно справляючись з застосуванням цього способу з метою розумiння, вони ще вiдчувають значнi труднощi.

У молодшому шкiльному вiцi мимовiльна пам’ять в умовах систематичного навчання продовжус успiшно розвиватися i збагачуватися. Новий змiст i форми дiяльностi приводять до появи в нiй нових якiсних особливостей: вона стає все бiльш систематичною i продуктивною. Спираючись на можливостi мимовiльної пам’ятi i створюючи необхiднi умови для її функцiонування, можна забезпечити засвосння молодшими школярами досить великих за обсягом i складних за змiстом знань.

Разом з тим на цьому етапi вiдбувасться iнтенсивний розвиток довiльної пам’ятi. Навчальна дiяльнiсть ставить перед нею все бiльшi вимоги i створює умови для оволодiння логiчними способами довiльного запам’ятання i вiдтворення. Але без спецiального керiвництва розвитком пам’ятi молодшi школярi звичайно використовують найбiльш простi способи довiльного запам’ятання i вiдтворення (переказ). Спроби використати бiльш продуктивнi способи утруднюють учнiв. Так, у школярiв 2-го класу використання готового плану оповiдання для його запам’ятання дає нижчi результати, нiж просте повторення. У дiтей необхiдно формувати рiзноманiтнi пiзнавальнi дiї i вчити користуватися ними як способами запам’ятання i вiдтворення. Без такого спецiального навчання у молодших школярiв можуть виникати тенденцiї, а потiм i звичка механiчного заучування.

Пiд впливом навчальної дiяльностi вiдбуваються значнi змiни i у формах вiдображення матерiалу в пам’ятi. Поряд з дальшим розвитком образної пам’ятi, на цьому етапi iнтенсивно розвивасться словесно-логiчна пам’ять. Спочатку вона, як i у дошкiльникiв, має конкретний характер. Але змiст навчальної дiяльностi веде до того, що учень стає здатним утримувати в пам’ятi все бiльш абстрактнi понятгя. Причому це стосується як довiльної, так i мимовiльної пам’ятi.

Матерiал, що пiдлягає запам’ятовуванню в процесi шкiльного навчання, представляє собою систему знань, обумовлених програмою окремих навчальних предметiв. Вивчення його розгортається у визначенiй послiдовностi як усерединi кожного класу, так i вiд одного класу до iншого. У процесi проходження навчальних предметiв школяр повинен осмислити i мiцно засвоїти визначенi закономiрностi, залежностi, вiдносини. Разом з тим учень повинен закрiпити у своїй пам’ятi окремi данi: назви, iсторичнi дати, слова iноземної мови, зовнiшнiй вигляд тих чи iнших об'єктiв, рiзнi числовi показники i т.д. Учень повинен запам’ятати з безумовною точнiстю формулювання законiв i правил.

Що ж нового в областi запам’ятовування з’являється в шкiльному вiцi в порiвняннi з дошкiльним? Якiй закономiрностi пiдкоряються процеси довiльного i мимовiльного запам’ятовування в школяра? Якi особливостi запам’ятовування варто врахувати для того, щоб домогтися бiльш мiцного засвоєння знань школярем i разом з тим розвивати його пам’ять, удосконалювати його умiння запам’ятовувати матерiал?

Довiльне запам’ятовування виникає ще в дошкiльному вiцi. Однак у процесах пам’ятi школяра навмисне запам’ятовування займає iнше мiсце, нiж у дошкiльника. Оскiльки засвоєння шкiльних знань вимагає головним чином довiльного запам’ятовування, воно починає вiдiгравати основну роль. У процесi оволодiння знаннями вiдбувається глибока перебудова навмисного запам’ятовування i його перехiд на бiльш високий рiвень.

Вже в учнiв початкової школи процес довiльного запам’ятовування приймає рiзноманiтнi форми, у залежностi вiд того, яка конкретна задача поставлена перед ними: запам’ятати текст дослiвно чи тiльки тримати в пам’ятi його змiст; запам’ятати порядок проходження об'єктiв чи тiльки закрiпити в пам’ятi можливо бiльшу їх кiлькiсть. У залежностi вiд характеру задачi змiнюється результат запам’ятовування. Спостереження над старшими школярами показали, що якiсть запам’ятовування в них залежить також вiд того, чи ставлять вони перед собою задачу запам’ятати матерiал «назавжди». В цьому випадку матерiал зберiгається в пам’ятi бiльш мiцно, нiж тодi, коли школяр запам’ятовує його тiльки для того, щоб вiдповiсти на уроцi чи скласти iспит. Очевидно, зазначена залежнiсть має мiсце й у молодших школярiв.

Перехiд процесу запам’ятовування на бiльш високий рiвень виявляється в тому, що школяр може самостiйно знайти об'єкт, з яким доцiльно зв’язати те, що потрiбно запам’ятати. Результат запам’ятовування був вищий тодi, коли школярi самостiйно вигадували «опори», з якими вони зв’язували пред’явленi слова, в порiвняння iз запам’ятовуванням за наявностi готових «опор». Цi вiдмiнностi обумовленi тим, що при постiйному придумуваннi слiв школярi були бiльш активнi, а також тим, що дiти пiдбирали опори, якi були зв’язанi iз словами, що потрiбно запам’ятати, цiлком зрозумiлими для школяра вiдношеннями. Мiж iншим, коли школярам давалися готовi «опори», вiдношення мiж «опорами» i пред’явленими словами були далеко не очевиднi, i для школяра великих труднощiв представляло засвоєння зв’язкiв мiж запам’ятанням слова i «опори». Встановлення зв’язкiв мiж словом, що необхiдно запам’ятати, i допомiжним засобом досягається завдяки тому, що учень пiдмiчає внутрiшнє вiдношення мiж ними. Уже в маленьких школярiв ми знаходимо свiдоме утворення зв’язкiв з метою запам’ятання матерiалу. Існує особливий вид зв’язку, що представляє основу вiдомого кола явищ запам’ятовування. Iндивiд розглядає об'єкт, що потрiбно запам’ятати пiд певним кутом зору, мисленно акцентуючи одну iз властивостей об'єкта. В його свiдомостi на перший план виступає визначена риса об'єкта iз числа багатьох рис, якi йому належать. У випадку запам’ятання слова видiляється одне визначене значення слова iз рiзноманiтностi значень, властивих даному слову. Утворення зв’язкiв займає важливе мiсце у запам’ятовуваннi навчального матерiалу школярем.

Дуже важливо використовувати повнiстю тi можливостi запам’ятовування, якими володiє школяр, з метою найбiльшої продуктивностi й успiшностi засвоєння шкiльних знань. Досить широко розповсюджена думка, начебто маленький школяр схильний до дослiвного запам’ятовування навчального матерiалу: бажаючи правильно запам’ятати матерiал, вiн мовби чiпко держиться за текстуальне запам’ятовування, не може вiдступити вiд нього. Дана схильнiсть нерiдко витлумачується як вiкова особливiсть молодших школярiв. Вважаючи, що учням легше запам’ятовувати матерiал механiчно, що всяке осмислення словесного чи навiть емоцiйного даного змiсту представляє для дiтей значимий труд, бiльшiсть психологiв минулого не прагнули добитися розумiння змiсту того, що потрiбно запам’ятати. Цi твердження в коренi невiрнi. У своїх дослiдженях А. Смирнов показав, що складання плану прослуханого матерiалу не тiльки значно пiдвищує ефективнiсть запам’ятовування, але i органiзовує усю розумову дiяльнiсть учнiв. Дiти вчаться запам’ятовувати не тiльки окремi фрази, подiї чи явища, але i зв’язки мiж ними. Вищевикладенi результати дослiджень показують, що протiкання процесу довiльного запам’ятовування iстотно змiнюється в залежностi вiд того, яка задача поставлена перед школярем. Якщо вчитель, вимагаючи правильного i повного вiдтворення навчального матерiалу, не вказує, яка саме задача ставиться в тому чи iншому випадку, у школяра може виробитися загальна установка на дослiвне запам’ятовування будь-якого навчального матерiалу. Коли вчитель буде роз’яснювати школяревi, яким вимогам повинне задовольнятись запам’ятовування даного навчального матерiалу i як потрiбно запам’ятовувати його, будуть використанi можливостi, якими володiє школяр, для мiцного засвоєння знань i разом з тим буде досягнутий подальший розвиток його пам’ятi. Вказана вимога є дуже важливою також i для найбiльш рацiонального використання сил i часу учнiв.

У деяких навчальних предметах тверде закрiплення в пам’ятi даних у строго визначенiй послiдовностi являється необхiднiстю. Таке, зокрема, засвоєння хронологiчної послiдовностi iсторичних подiй. Праця учня виявиться набагато успiшнiшою й економнiшою, якщо вiн зосередить свої зусилля в потрiбному напрямку.

При такiй постановцi навчальної роботи школяр не буде дарма розточувати сили на дослiвне завучування чи на запам’ятовування у визначеному порядку там, де дослiвнiсть не потрiбна, чи там, де порядок не має значення. У той же час для нього з особливою гостротою виступить вимога запам’ятати матерiал дослiвно чи у визначенiй послiдовностi там, де це дiйсно потрiбно.

Iстотною задачею є привчити школярiв до того, щоб вони, запам’ятовуючи навчальний матерiал, ставили собi метою закрiпити його в пам’ятi назавжди, а не тiльки до найближчого уроку чи iспиту. При витратi того ж часу i тих же зусиль навчальний матерiал зберiгається в пам’ятi набагато мiцнiше в тому випадку, коли школяр ставить перед собою цiль закрiпити його у своїй пам’ятi назавжди. Матерiал швидко забувається, коли школяр думає тiльки про те, щоб пiдготуватися до найближчого опитування. Для учнiв початкової школи зовсiм недостатньо однiєї тiльки вказiвки, яку сторінку з пiдручника потрiбно вивчити. Маленькi школярi не вмiють так побудувати роботу над навчальним текстом, щоб запам’ятати його на основi осмислення основного змiсту i ретельно перевiрити результат своїх зусиль. Тим часом виробляти умiння виконувати домашнi завдання особливо важливо саме в учнiв початкової школи, оскiльки в них має бути закладений фундамент рацiонального запам’ятовування навчального матерiалу.

Найважливiшою умовою, необхiдною для того, щоб матерiал залишився в пам’ятi учня незалежно вiд намiру запам’ятати його, є включення даного матерiалу в дiяльнiсть школяра. Це було встановлено експериментальним шляхом у дослiдженнi Зiнченком. Експерименти були побудованi таким чином, що той самий матерiал то служив предметом дiяльностi школяра, то був об'єктом пасивного сприйняття. У психологiчних дослiдженнях було встановлено також, що успiшнiсть запам’ятовування залежить вiд iнтенсивностi розумової працi, у яку воно включено.

Мимовiльне запам `ятовування може здiйснюватись лише при наявностi визначених обставин. Це повинно бути враховано в навчальнiй роботi, оскiльки далеко не завжди учень ставить перед собою мету — запам’ятати сприйнятий матерiал, i часто запам’ятовування вiдбувається мимовiльно.

Пiд час урокiв учень запам’ятовує матерiал, слухаючи розповiдь учителя. Поряд з цим йому надається багато можливостей закрiпити у своїй пам’ятi змiст навчального матеріалу, коли вiдповiдають його товаришi. Однак для того щоб за даних обставин школяр дiйсно запам’ятав навчальний матерiал, необхiднi визначенi умови. Учень може сам ставити перед собою задачу закрiпити цi вiдомостi в пам’ятi — тодi з’являється особлива внутрiшня зiбранiсть, що змушує його стежити за поданням матерiалу, вiдзначати найбiльш iстотне, зiставляти з тим, що вiн сам пригадує.

Багато вчителiв вважають найголовнiшим i найефективнiшим засобом мiцного запам’ятовування будь-якого навчального матерiалу його багаторазове, одноманiтне повторення. Не тiльки спецiальнi дослiдження, а й багатолiтня педагогiчна практика показує, що багаторазове повторення матерiалу не дає бажаного результату. Навпаки, велика кiлькiсть повторення одного i того ж самого матерiалу чи дiї викликає у дитини нудьгу, дратування i втрату зацiкавленостi до навчання. Зовсiм iнший ефект отримує вчитель тодi, коли вiн урiзноманiтнює повторення, ставить якусь нову задачу перед учнями. Рiзноманiтнiсть повторення сприяє свiдомому засвоєнню навчального матерiалу, вiльному володiнню цим матерiалом, застосуванню його в рiзноманiтних формах i поєднаннях. Вказують на те, що завдяки рiзноманiтностi повторень пiдтримується iнтерес учнiв до роботи. Однак повторення попередньо засвоєних даних проходить на iншому матерiалi, в iнших умовах; школяр пiдходить до них з другого боку. Це не тiльки запобiгає простому зазубрюванню навчального матерiалу, але i сприяє свiдомостi i мiцностi засвоєння знань. Видозмiна матерiалу при повтореннi має значення не тiльки для засвоєння окремих понять, але i для досягнення бiльш високої якостi запам’ятання тексту.

Коли учитель просто викладає те, про що говориться в пiдручнику, в деякiй iншiй формi, вiн цим ще не створить достатньо сприятливих умов для осмисленого i мiцного запам’ятовування матерiалу учнями. Цi основнi вiдомостi будуть краще закрiпленi в пам’ятi школярiв тодi, коли вчитель в процесі викладання розвине думку, яка мiститься в текстi пiдручника. Коли до цього ж матерiалу клас буде повертатися в порядку повторення, можна, пiдкреслюючи його основний змiст, повiдомити школярам новi данi. Завдяки додатковим даним будуть бiльш глибоко роз’ясненi i чiтко пiдкресленi головнi думки. Видозмiна матерiалу при його повтореннi має значення i для подальшого впiзнавання цього матерiалу. Якщо об'єкт сприймається в кiлькох варiантах, це створює сприятливi умови для того, щоб вiн був впiзнаний в новому варiантi, з яким iндивiд ще не мав справи. Сприймаючи об'єкт в кiлькох рiзновидностях, в неоднакових умовах, ми краще пiдмiчаємо його своєрiднiсть, i завдяки цьому з бiльшою легкiстю проходить його впiзнавання в новiй рiзновидностi, в незвичайних умовах. Видозмiна матерiалу при його повтореннi здiйснюється i в iнших формах, нерiдко бiльш складнiших. Учнi вiдновлюють в пам’ятi засвоєнi знання в рiзних зв’язках, то витягуючи iз первинного контексту i розглядаючи в iншому поєднаннi, то знову — всерединi роздiлу в тому видi, яким вiн був пройдений ранiше. Завдяки рiзноманiтностi повторень розвазуються одночасно двi задачi. Цей спосiб проведення повторень забезпечує мiцнiсть засвоєння знань i в той же час сприяє гнучкостi в їх використаннi. Вiн є одним iз засобiв, спрямованих на те, щоби учень, одержавши визначенi знання i навички, зумiв застосувати їх в iнших умовах, на iншому матерiалi, а не тiльки в тому видi, в якому вiн засвоїв їх в школi. Завдяки тому, що при повтореннi використовується iнший матерiал i пройдене учнем виступає в новому свiтлi, досягається збагачення тих даних, якi зберiгаються в пам’ятi школяра, бiльш змiстовне i глибоке узагальнення їх, а тим самим — i бiльш вiльне володiння знаннями, для того, щоб засвоєнi знання були збагаченi i було досягнуто бiльш змiстовне i глибоке узагальнення, учнi повиннi усвiдомлювати те, що даний матерiал має визначене вiдношення до того, що було засвоєне ранiше. Робота школяра повинна полягати саме в повтореннi пройденого, в свiдомому повтореннi.

Для запам’ятовування подiбних об'єктiв особливе значення має встановлення рiзницi мiж ними. Повернення до цих вiдмiнностей i чiтке вiдновлення їх в свiдомостi школярiв повиннi займати бiльше мiсце i в повтореннi навчального матерiалу. Подiбнiсть правил здiйснює значний вплив лише в тому випадку, коли при початковому запам’ятовуваннi i повтореннi правил не вiдтiнюється вiдмiнностi мiж ними, своєрiднiсть кожного з них. Подiбнiсть правил в тому виглядi, як вони вперше вивчаються школярами, в подальшому, в мiрi повторного повернення до них, починає займати все бiльше мiсце в їх вiдтвореннi учнями. Отже, в процесi повторення необхiдно звернути особливу увагу на тi частини навчального курсу, якi характеризуються подiбнiстю. Потрiбно використовувати повторення для того, щоб не дати стертися своєрiдності кожного iз подiбних моментiв. Варто пiдкреслювати цю своєрiднiсть i закрiплювати її в свiдомостi учнiв.

Задачею узагальнюючого повторення є об'єднання i систематизацiя навчального матерiалу по великих роздiлах шкiльної програми. Тут учнi вже мають справу не з маленькими вiдрiзками шкiльного курсу, а з великим цiлим, якi вони протягом чвертi чи всього навчального року засвоювали частинами. У проведеннi узагальнюючого повторення велике мiсце займає встановлення зв’язкiв мiж пройденими роздiлами навчального предмета. У процесi такого повторення пройдений матерiал розглядається в широких зв’язках i узагальненнях. Якщо проходить багаторазове повторення визначеного матерiалу в iзольованому i незмiненому виглядi, то закрiплюється одностороннє осмислення навчального матерiалу. Кожний шматок навчального курсу утворює «окремий свiт». Із таких шматкiв не можна побудувати справжню систему, органiчно об'єднуючу окремi вiдомостi. Побудування такої системи, яка повинна отриматися в результатi вивчення великих роздiлiв шкiльної програми, варто здiйснювати поступово. Повторення включає в себе окремi сходинки, якi пiдводять учнiв до розгляду пройденого матерiалу в широкому планi. Заключне повторення пiдготовлюється не тiльки окремими сходинками, на яких повторяються великi роздiли навчального курсу. Це вiдбувається i тодi, коли приводиться в зв’язок матерiалу окремих тем. Старий матерiал не тiльки повторюється, але його притягнення використовується для того, щоби протягнути нитки до тих широких висновкiв, якi будуть зробленi при заключному повтореннi. Таким чином, не тiльки об'єднуються знання з окремих тем, але вони повторяються в новому свiтлi, i таке повторення пiдготовлює майбутнє узагальнення більш ширшого матерiалу. Переосмислення попередньо засвоєного матерiалу в процесi повторення може мати мiсце i через тривалi промiжки часу. Воно має важливе значення, оскiльки сприяє введенню матерiалу, який зберiгається в пам’ятi, в бiльш широку i бiльш вiдточену систему знань.